Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук
Кирило Григорович Розумовський (1728–1803) знаний у нашій державі як останній гетьман Лівобережної України. За його гетьманства були здійснені судова та військова реформи, проведено перепис населення, відстоювано давні українські права й привілеї. Менше відомо, що він був безпосередньо причетним до...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3448 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук/ Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 60-65. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859655672126242816 |
|---|---|
| author | Ковтун, Г. |
| author_facet | Ковтун, Г. |
| citation_txt | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук/ Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 60-65. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Кирило Григорович Розумовський (1728–1803) знаний у нашій державі як останній гетьман Лівобережної України. За його гетьманства були здійснені судова та військова реформи, проведено перепис населення, відстоювано
давні українські права й привілеї. Менше відомо, що він був безпосередньо причетним до процесу становлення й розвитку Російської академії наук, президентом якої став у 18 років і понад півстоліття її очолював.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:39:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ПАМ’ЯТЬ
Кирило Григорович Розумовський (1728–1803) знаний у нашій державі як
останній гетьман Лівобережної України. За його гетьманства були здійсне-
ні судова та військова реформи, проведено перепис населення, відстоювано
давні українські права й привілеї. Менше відомо, що він був безпосередньо при-
четним до процесу становлення й розвитку Російської академії наук, прези-
дентом якої став у 18 років і понад півстоліття її очолював.
ВІСІМНАДЦЯТИРІЧНИЙ ПРЕЗИДЕНТ АКАДЕМІЇ НАУК
ВИТОКИ ВЕЛИЧНОЇ КАР’ЄРИ
У дитячі та юнацькі роки суспільний ста-
тус майбутнього правителя можна ви-
значити значно скромніше — пастух бать-
ківської та громадської череди на хуторі
Лемеші (нині однойменне село Козеле-
цького р-ну Чернігівської обл.). Своїм стрім-
ким злетом Кирило зобов’язаний старшому
братові Олексію. Той став обранцем щас-
ливої долі завдяки чудовому голосу. Його
взяли до придворної хорової капели в Пе-
тербурзі, де згодом він став фаворитом, зу-
мів отримати шляхетне прізвище «Розумов-
ський» (від народження брати носили ко-
Постійному авторові «Вісника НАН України» члену–кореспонденту
НАН України Г.О.Ковтуну 16 серпня виповнилося б шістдесят…На
жаль, доводиться додавати частку «б», бо в травні цього року він
раптово пішов із життя. Його пам’ятатимуть не тільки як ученого-
хіміка, що тривалий час працював заступником директора Інституту
біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, але і як чи не найак-
тивнішого популяризатора науки в країні. Його численні публікації про
сучасні проблеми науки та її історію, про відкриття і вчених, про на-
укові установи і Нобелівську премію та на інші пов’язані з наукою теми
регулярно з’являлися на сторінках газет і журналів. Останній рукопис
Григорія Олександровича, який отримала редакція, сьогодні пропонує-
мо вашій увазі…
зацьке прізвисько Розум), стати графом і
взяти таємний шлюб із донькою Петра І —
імператрицею Єлизаветою. На Козелецькій
землі й донині стоїть хата матері братів
Розумовських. Саме тут вона зустрічала
не віст ку-царицю. Садиба називається «По-
корщина» — на згадку про часи, коли зви-
чайний пастух покорив серце цариці. А та
відповідно покорилася свекрусі, погостю-
вавши в неї кілька днів.
Готуючи свого молодшого брата до ус-
пішної служби при дворі, Олексій Розу-
мовський спочатку виховував його за суво-
рої опіки поетів О. Сумарокова та І. Єлагі-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 61
на. Потім відправив на два роки для оволо-
діння науками до Німеччини і Франції.
Юнака супроводжував ад’юнкт академії,
письменник і філософ Г. Теплов (учень
Феофана Прокоповича — відомого рефор-
матора православної церкви і колишнього
ректора Києво-Могилянської академії). У
Німеччині (Кенігсберзі, Берліні, Геттінге-
ні) Кирило вивчав географію і всесвітню
історію, юриспруденцію і математику, ні-
мецьку, французьку та латинську мови, ін-
ші науки. У Берліні, зокрема, він навчався
в знаменитого математика й фізика, члена
Петербурзької Академії наук Л. Ейлера та
професора права, члена цієї ж академії
Ф. Штраубе де Пірмона. Після повернення
Кирила Розумовського до Петербурга при-
дворні помітили разючі зміни в його освіті
та вихованні. Він добре розмовляв німе-
цькою і французькою, поводився з гідніс-
тю. За словами Імператриці, «він був гар-
ним на вроду, приємним у спілкуванні й
мав оригінальний розум... Я не знаю іншої
сім’ї, яка, перебуваючи в такій найвищій
милості при дворі, була б так усіма шанова-
на, як ці два брати».
НА ЧОЛІ АКАДЕМІЇ
Через рік після повернення з-за кордо-
ну, 21 травня 1746 року, графа Кирила
Розумовського з урахуванням його «особ-
ливих здібностей і набутої в науках май-
стерності» призначили президентом Ака-
демії наук і мистецтв (тоді так називали
Російську академію наук) за умов непро-
стої ситуації в країні.
Із вступом 1741 року на престол Єлиза-
вети в Росії закінчився безмежний вплив
німців. Звісно, що загальний настрій не-
вдоволення не обминув і Академію. Тут де-
далі більше стали говорити про сваволю
іноземців. На чолі Академії багато хто во-
лів бачити співвітчизника. «Російську ака-
демію — із синів російських» проголошував
М. Ломоносов. Але серед «корінної націо-
нальності» не виявилося людини, гідної за-
йняти цей важливий для країни пост. Тому
перші п’ять років царювання Єлизавети
Академія залишалася без президента. А до
цього часу в Академії було чотири прези-
денти, і всі — німці: Блюментрост, Кайзер-
лінг, Корф і Бреверн. Вони перетворили її
у свою вотчину, дивилися на цей науковий
заклад як на особисте надбання. Стан Ака-
демії був жалюгідним. Усі найкращі профе-
сори покинули Росію. «Академія без ака-
деміків, канцелярія без членів, університет
без студентів, правила без авторитету, і вза-
галі безладдя, якому дотепер немає прийо-
мів підсобити», — писав Г. Теплов професо-
рові Ф. Штраубе.
Новопризначений президент Академії
усвідомлював курйозність такої ситуації.
Уже в червні він звернувся до академіків
із промовою, де, зокрема, сказав: «Я хочу
просити вас, щоб віднині для виконання
свого обов’язку ви зверталися до мене
тими засобами, за допомогою яких наша
велика держава здобула б разом зі славою
також істинну користь для себе. Це є пер-
ша й найважливіша мета вченого товари-
ства, задля якої воно засноване».
У той час права та обов’язки Академії
також не були чітко визначені. Петро І не
встиг підписати Положення про Акаде-
мію, створену ним відповідно до сенатсько-
го указу від 1724 р. Вона фактично керува-
лася у своїй діяльності проектом «Поло-
ження про створення Академії наук і мис-
тецтв», складеним її першим президентом.
Через відсутність інших статутних доку-
ментів цей проект і використовували для
вирішення різноманітних академічних пи-
тань. Тому Розумовський у перший же мі-
сяць своєї діяльності доручив впливовому
членові академічної канцелярії Г. Тепло-
ву та її радникові І. Шумахеру невідкладно
скласти проект регламенту, тобто статуту
Академії, залишивши за собою загальне ке-
рівництво. «Регламент Імператорської Ака-
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
демії наук і мистецтв» 4 липня 1747 р. роз-
глянула й затвердила Колегія іноземних
справ, а 24 липня — імператриця Єлизаве-
та. Відтоді Петербурзьку академію наук по-
чали іменувати «Імператорською».
На той час це був передовий і прогресив-
ний статут, який діяв 56 років й істотно від-
різнявся від статутів багатьох академій Єв-
ропи. По-перше, він регламентував діяль-
ність Академії як наукового підрозділу в
системі урядових закладів Росії. У зв’язку
з цим академічні установи одержали дер-
жавну підтримку. Відповідно до Регламен-
ту Академії її дійсні члени йменувалися
академіками, а викладачі академічного уні-
верситету — професорами та одержували
державну платню. Загальну кількість ака-
деміків установлено на рівні десяти осіб.
Стільки ж уведено до складу Академії й по-
чесних членів. Кожен академік міг мати
ад’юнкта, який допомагав йому в роботі й
одночасно сам готувався до одержання ака-
демічного звання. Передбачалося прове-
дення щорічних загальних академічних
зборів. На них кожен академік мав звітува-
ти про свою роботу, доповідати про винахо-
ди й наукові здобутки. Організаційні пи-
тання проведення таких зборів було покла-
дено на конференц-секретаря Академії. За
розпорядженням Кирила Розумовського в
кінці 1758 р. до складу Академії вперше вве-
дено інституцію члена-кореспондента. Пер-
шим цього звання удостоївся 29 січня 1759 р.
географ, історик і економіст Петро Івано-
вич Ричков (1712–1777 рр.) із Оренбурга.
Звернімо увагу на те, що в ті часи високі
академічні звання «член-кореспондент» і
«ака демік» були рівними, включно й за
платнею. Академік обов’язково мав працю-
вати в Петербурзі. Член-кореспондент з ін-
шого міста про свої наукові здобутки пові-
домляв до Академії письмово, тож, образно
кажучи, був її кореспондентом.
Кирило Розумовський домігся подвій-
ного збільшення асигнувань на академіч-
ні потреби. Уперше членами Академії ста-
ли обирати росіян. Він пожвавив вітчиз-
няне книговидання. У січні 1748 р. «імен-
ним указом» вирішив, щоб при Академії
наук «переводили й друкували книги ци-
вільні різного змісту, в яких користь і за-
бава з’єднана б була із пристойною до світ-
ського житія мораллю». Розпочато видан-
ня першого в Росії журналу «Ежемесячные
сочинения, к пользе и увеселению служа-
щие». Тут друкували новини, хроніку, ре-
зультати наукових досліджень, а також усе
те, що «відбувалося при її Імператорської
величності дворі».
Широкі повноваження Регламент нада-
вав і президентові Академії. Він керував
усіма департаментами, вирішував питання
про призначення та звільнення членів ака-
демії й ад’юнктів, вів засідання академіч-
них зборів, стежив за витрачанням коштів,
доповідав Імператриці про роботу Академії
тощо. Йому було надано також право вно-
сити зміни та доповнення до Регламенту і
Портрет К.Г. Розумовського
Художник Л. Токке, 1758 р.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 63
навіть відступати від його положень, якщо
він вважав це за важливе й корисне. Проте
Кирило Розумовський не був науковцем.
Обіймаючи посаду президента Академії
наук, він так і не став академіком, а був на
цій посаді адміністратором. Не маючи на-
лежного досвіду, вже від початку свого пре-
зидентства Кирило Розумовський зіткнув-
ся з чималими труднощами. Не обминули
його й традиційні «академічні тяганини»,
які часом переростали в тривалі скандали.
Про перший із них — далі.
ПЕРШИЙ «АКАДЕМІЧНИЙ» СКАНДАЛ
На третьому році президентства К. Ро-
зумовського в Академії не на жарт
розгорівся затяжний скандал. Певно, що
саме з цього часу бере початок те саме твер-
дження, на яке й нині навішують ярлик
«антинаукової норманської теорії» щодо
походження Київської Русі. А початок цьо-
му поклав академік Михайло Ломоносов.
Пристрасті розгорілися, коли перший ро-
сійський історіограф академік Ф. Міллер,
виходець із Пруссії, мав виступити 6 верес-
ня 1749 р. на врочистому засіданні Акаде-
мії з промовою «Про походження народу та
ім’я Російського». За неодмінними інструк-
ціями президента Академії текст промови
заздалегідь розглянула спеціальна комісія
на чолі з Михайлом Ломоносовим. І «сві-
точ багатьох наук» категорично виступив
проти положень Ф. Міллера. Він сприйняв
його доповідь, образно кажучи, «до темної
ночі подібну». Спочатку письмово нагадав,
що за велінням президента Академії йому
доручено дослідити доповідь Міллера з
приводу того, чи немає в ній чогось «него-
жого Росії» і чи можна її після виправлень
«надрукувати». А потім дощенту розгромив
бідолаху автора. Насамкінець він вирішує
долю наукової кар’єри побратима без най-
меншого жалю: «Коли навіть припустити,
що Рюрик і його нащадки, які мали воло-
діння в Росії, були шведського роду, то чи
не будуть із того виводити якийсь небез-
печний наслідок». Михайло Ломоносов ви-
рішив, що доповідь недоцільно виголошу-
вати й публікувати. Він зауважив: «Усі вче-
ні тому дивуватися стануть, що стародав-
ність, яку приписують російському народу,
та його ім’я спростовує людина, яка живе в
Росії й від неї великі благодіяння має». Ото
ж, мовляв, одержуєш платню — то й тан-
цюй під хазяйську дуду. З академіком Ло-
моносовим погодився й президент. Резуль-
тат був один: доповідь не тільки заборони-
ли виголосити, але й навіть вирішили віді-
брати її в автора. Ф. Міллер поскаржився
Імператриці на необ’єктивність розгляду
комісії. На це президент Академії повелів
розглянути справу на генеральних зборах.
Ця тяганина тривала майже шість місяців!
Остаточний вердикт був таким: доповідь
Ф. Міллера знищити. Тож її спалили. Ав-
тора розжалували з академіків у ад’юнкти,
втричі знизивши платню. Незабаром, од-
нак, Ф. Міллеру пробачили, зобов’язавши
його попередньо подати прохання на ім‘я
Імператриці. Але педантичний німець збе-
ріг копію доповіді та нишком надрукував
її німецькою мовою в журналі «Allgemeine
historische Bibliothek» (1768 р., том 4) вже
з іншою назвою — «Походження Росичів».
Отже, нині й ми маємо рідкісну можли-
вість дізнатися: що ж таке жахливе нама-
гався виголосити пан Міллер? Виявляє-
ться, все було просто: начитавшись давньо-
руських літописів, він усього-на-всього дій-
шов висновку, що Київську Русь заснували
нормани. Це ті самі вікінги, яких Нестор
Літописець називав «варягами». Звідки ж
Ф. Міллерові було знати, яку надто чутли-
ву струну загадкової слов’янської душі він
зачепив!
Отакими, аж ніяк не науковими, були
«академічні» пристрасті! Сумно знамените
й досі «як би чого не вийшло» зіграло тут
свою вирішальну роль: підтримані прези-
дентом Академії висновки Михайла Ломо-
64 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
носова відкинули історичну науку в Росії
та Україні років на двісті назад й освятили
в них принципи подальшої політичної цен-
зури.
«ЩОБ ЧАС І ІМ’Я ГЕТЬМАНІВ ЗНИКЛИ…»
За велінням імператриці в 1750 р. Кири-
ла Розумовського було обрано на ко-
зацькій раді в Глухові гетьманом Лівобе-
режної України. Перед від’їздом до рези-
денції він звернувся до Імператриці з лис-
том, де висловлював щире занепокоєння
долею Академії на час своєї відсутності. Він
ставив питання про введення в Академії
посади віце-президента, який безпосеред-
ньо вирішував би поточні справи, узгоджу-
ючи найважливіші з них через листування
з президентом. Але Єлизавета не погодила-
ся. Треба відзначити, що на період відсут-
ності Кирила Розумовського в Петербур-
зі Академія не залишалася без керівництва.
Президентові в цьому допомагали директо-
ри Академії. Першим із них був В.Г. Орлов
(1766–1774 рр.), потім — С.Г. Домаш-
нєв (1775–1783 рр.), К.Р. Дашкова (1783–
1796 рр.), П.В. Бакунін (1796–1798). Кири-
ло Розумовський залишався президентом
Академії до 5 квітня 1798 р., але в останній
період президентства академічними спра-
вами майже не опікувався. Академією фак-
тично керували директори. Серед них, пев-
но, найвідоміші — Володимир Орлов та Ка-
терина Дашкова.
Попри чималі труднощі, Імператорська
академія наук і мистецтв за президентства
Кирила Розумовського посіла помітне міс-
це серед наукових установ Європи. Прове-
дені в її стінах М. Ломоносовим піонер-
ські наукові дослідження багато в чому
випередили час. Академія поповнилася
талановитими російськими науковцями.
Іме на академіків В. Ададурова, Г. Кози-
цького, М. Мотоніса, С. Крашеніннікова,
В. Тредіаковського, С. Котельникова,
О. Промасова, С. Румовського та інших
стали широковідомими в науковому світі.
В Академії працювали й відомі на той час
іноземні вчені: математик і фізик Л. Ей-
лер, природознавець П. Паллас та інші. За
часів Кирила Розумовського Академія
була чи не першим центром, де переклада-
ли, видавали й поширювали західноєвро-
пейську наукову і художню літературу. З
цією метою при ній було засновано пер-
ший у Росії книжковий магазин. Діяли та-
кож бібліотека, кунсткамера, друкарня,
художні майстерні тощо.
Працюючи для розвитку науки і культу-
ри Росії, Кирило Розумовський не забував
і про Україну. До своєї резиденції в Глухові
він привіз мистецьку трупу й організував
перший у Лівобережній Україні професій-
ний театр. Потім захопився ідеєю створен-
ня Малоросійського університету в Бату-
рині, куди намагався перенести з Глухова
гетьманську резиденцію. Але ці плани йому
не вдалося втілити в життя у зв’язку з лік-
відацією 17 листопада 1764 р. наступною
Імператрицею Катериною ІІ гетьманства
і козацької автономії. Здійснилася одна з
настанов цариці, висловлена у відомій ін-
струкції (1764 р.) генерал-прокуророві
Олександрові В’яземському: «Коли в Ма-
лоросії Гетьмана не буде, то треба намага-
тися, щоб час й імена гетьманів зникли. А
не те щоб персона якась була піднесена в
це достоїнство».
Кирило Розумовський чимало сприяв
своїм землякам у налагодженні зв'язків з
Імператорською академією наук і мистецтв.
Так, за його підтримки в 1779 р. було обра-
но членом-кореспондентом Академії уро-
дженця Глухова Ф.О. Туманського — ак-
тивного науковця й літератора. Відоме лис-
тування Ф. Туманського з директором Ака-
демії С. Домашнєвим щодо заснування в
Глухові філії Академії. Проте переконати
С. Домашнєва в доцільності відкриття в да-
лекому від Петербурга провінційному місті
філії столичної Академії не вдалося.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 65
Помер Кирило Розумовський 3 січня
1803 р. Його поховали в трапезній церк-
ви Воскресіння Христового в Батурині, що
була споруджена на його кошти. Понад сто
років скромний і величний пам’ятник із бі-
лого італійського мармуру свідчив про міс-
це вічного спокою президента Російської
академії наук і мистецтв — останнього геть-
мана України. Однак і могилу, і надгробок
Кирила Розумовського, як й інших україн-
ських гетьманів, не обійшли лихоліття. У
1920-х роках їх розграбували й знищили.
«СЛАВУ ПРИМНОЖУВАТИ ДІЯННЯМИ»
У подружжя Розумовських було 11 ді-
тей — п’ять дочок і шість синів. Доля
подарувала їм чудовий шанс «славу при-
множувати діяннями»: такий девіз напи-
сано на гербі Кирила Розумовського.
У різних країнах жили й живуть його
численні родичі. Син, Олексій Кирилович,
був міністром освіти, ініціатором створен-
ня Царськосільського ліцею, сприяв від-
криттю нових навчальних закладів. Ону-
ка, Софія Перовська, — революціонерка,
брала участь у замаху на царя Олександра
ІІ. Її стратили разом із М. Кібальчичем та
іншими народниками. Другий син — Гри-
горій Кирилович — один із перших вітчиз-
няних геологів, почесний член Російської
академії наук. Його роботи присвячено мі-
нералогії. Ще один син — Андрій Кирило-
вич — став дипломатом, очолював росій-
ську делегацію на Віденському конгресі
1814–1815 рр. Його любов до музики,
дружба з Гайдном, Моцартом, Бетховеном
дали змогу зібрати найбільшу в світі му-
зичну колекцію, що налічує 2300 творів
оперно-симфонічної й камерної музики.
Нині безцінне, світового значення нотне
зібрання перебуває в Націо нальній науко-
вій бібліотеці імені В.І. Вернадського
НАН України.
Не забули нащадки, звідки коріння їх-
нього роду. Першими 1911 року в Україну
приїхали з Австро-Угорщини праправнук
Кирила — Каміл Розумовський із сином.
На їхні гроші було збудовано школу в
українському стилі на місці, де колись сто-
яла хата батька Кирила Розумовського —
Григорія Розума. До Козельця приїздив у
2004 році молодий граф Андрій Розумов-
ський, нащадок Кирила Розумовського,
вінчатися зі своєю нареченою Урсулою,
жителькою Аргентини. Перед вінчанням
Андрія та його наречену зустрічали жите-
лі Козельця й родинного села Лемеші з ко-
роваєм, квітами, сердечними вітаннями.
Граф вільно спілкувався із земляками до-
бірною українською мовою, він добре обі-
знаний з історією краю, останніми нови-
нами. Як і їхні попередники молодята при-
їхали до рідного краю не з порожніми ру-
ками. Побувавши в родинному селі Ле меші,
передали на його благоустрій значну суму
грошей. Батько Андрія — граф Олександр
Розумовський, — що прибув на врочисте
вінчання сина, назвав цю подію знаковою
й висловив сподівання, що плекає надію
охрестити майбутню дитину подружжя у
святій родинній обітниці — козелецькому
соборі Різдва Богородиці.
Отже, як бачимо, рід Розумовських не
зник без сліду: він продовжується, щоправ-
да, вже за межами України, не пориваючи
зв’язків із землею предків. І не тільки про-
довжується, але й примножує славу укра-
їнської держави своїми діяннями, па м’я та-
ючи славний девіз першого представника
роду — президента Імператорської академії
наук і мистецтв, останнього гетьмана Ліво-
бережної України Кирила Розумовського,
Григорій КОВТУН
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3448 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:39:13Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковтун, Г. 2009-07-07T12:37:03Z 2009-07-07T12:37:03Z 2008 Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук/ Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 60-65. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3448 Кирило Григорович Розумовський (1728–1803) знаний у нашій державі як останній гетьман Лівобережної України. За його гетьманства були здійснені судова та військова реформи, проведено перепис населення, відстоювано давні українські права й привілеї. Менше відомо, що він був безпосередньо причетним до процесу становлення й розвитку Російської академії наук, президентом якої став у 18 років і понад півстоліття її очолював. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Пам'ять Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук Article published earlier |
| spellingShingle | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук Ковтун, Г. Пам'ять |
| title | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук |
| title_full | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук |
| title_fullStr | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук |
| title_full_unstemmed | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук |
| title_short | Вiсiмнадцятирiчний президент Академiї наук |
| title_sort | вiсiмнадцятирiчний президент академiї наук |
| topic | Пам'ять |
| topic_facet | Пам'ять |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3448 |
| work_keys_str_mv | AT kovtung visimnadcâtiričniiprezidentakademiínauk |