Інтелектуальний капітал економіки знань
Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, інтелектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань — джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну кінцевої продукц...
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/345 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859948181791440896 |
|---|---|
| author | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. |
| author_facet | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. |
| citation_txt | Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру
наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, інтелектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань
— джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну
кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у
ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства
суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість
виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних
рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій економіці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного
продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-творчої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже,
створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у
суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності.
Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови економіки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнтації виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спрямування.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:15:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
GaAs overlayer growth // Appl. phys. Lett. —
1994. — V. 65, 16. — P. 2051—2053.
23. Migliorato M.A., Cullis A.G., Fearn M. et. al. Atomis tic
Simulation of strain relaxation in InxGa1-xAs/GaAs
quantum dots with nonuniform compositi on //
Phys. Rev.B. — 2002. — V. 65, 11. — P. 11531(5).
24. Дункан М.А., Роувей Д.Х. Микрокластеры // В
мире науки. — 1990. — № 2. — С. 46—52.
25. Baranskii P.I., Gaidar G.P. Surprises of the super-
high gradients of the physical parameters in the
nanometer objects (QD, QW and SL — types) for
nanophy sics and nanotechnology // Physics of
Electronic Materials. 2nd International Conference
Proceedings. — Kaluga, Russia, May 24—27, 2005. —
P. 6—9.
26. Kegel I., Metzger T.H., Lorke A. et. al. Nanometr —
Scale Resolution of Strain and Interdiffusion in
self — Assembled InAs/GaAs Quantum Dots //
Phys. Rev. Lett. — 2000. — V. 85, 8. — Р. 1694—
1697.
27. Volkov V.A., Tachtamirov E.E. Dynamic of electrons
with space dependence mass and effective mass
method for semiconductor heterostructures // Us-
pechi Fiz. Nauk. — 1997. — V. 167, 10. — P. 1123—
1127.
28. Лаун. Б., Чазов Е.И. Всемирное движение вра-
чей / Наука и человечество. — М.: Знание,
1985. — С. 9—17.
29. Ученые против войны. — М.: Молодая гвардия,
1984. — 191 с.
30. Ситник К., Багнюк В. Глобальне потепління:
вне сок атомної енергетики // Вісн. НАН Украї -
ни. — 2005. — № 6. — С. 3—16.
31. Гончарук В.В. Вода: проблемы устойчивого
развития цивилизации в ХХІ веке // Химия и
технология воды. — 2004. — Т. 26, 1. — С. 3—25.
Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру
наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, ін-
телектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань
— джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну
кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у
ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства
суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість
виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних
рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій еконо-
міці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного
продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-твор-
чої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже,
створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у
суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності.
Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови еконо-
міки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнта-
ції виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спря-
мування.
© ПОПЛАВСЬКА Жанна Василівна. Доктор економічних наук. Професор Національного університету
«Львівська політехніка».
ПОПЛАВСЬКИЙ Василь Григорович. Доктор економічних наук. Професор Львівського державного аграр-
ного університету. 2007.
Ж. ПОПЛАВСЬКА, В. ПОПЛАВСЬКИЙ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 53
Якщо конкурентні переваги у тради-
ційній економіці забезпечував доступ
до природних джерел і сировини, зручні
транспортні маршрути, місткий ринок, де-
шева робоча сила, то в економіці знань за-
порукою успіху стали інновації та підпри-
ємництво, яке ґрунтується на знаннях,
розвиненій інфраструктурній інформації
(Інтернет, бази даних, телекомунікації, мо-
більний зв’язок).
У постіндустріальних країнах основни-
ми виробничими ресурсами є знання, ін-
телект, інноваційно-інформаційні техно-
логії, «high tech», які формують рейтинг
знан нємісткої економіки. А джерелом еко-
номічного зростання стає продукування
ідей як конкурентоспроможного товару.
Сьогодні лідерами у створенні еко но міч-
ного багатства є країни, у валовому на-
ціональному продукті яких закладені ви-
сока питома вага знань, нематеріальних
активів і товарів, великі інвестиції в
освіту, науку, охорону здоров’я та по ліп-
шення якості довкілля. Без пе ре біль шення
можна стверджувати: саме сила розуму
визначає усе або майже все. Інтелектуаль-
на власність — високоліквідний товар,
який має і свою специфіку: будучи нема-
теріальним, він формує матеріальну осно-
ву розвитку країни і визначає ефектив-
ність економіки у майбутньому. На жаль,
в Україні ще немає чіткої координації кон-
кретних дій з метою переходу до новіт ньої
моделі економіки.
Нині очевидно, що в цьому процесі слід
задіяти всі основні елементи продуктивних
сил — як матеріальні, так і нематеріальні,
зокрема, організаційно-управлінський до-
свід, фонди науково-технічних знань, люд-
ський капітал [1]. Для підвищення ефек-
тивного виробничого потенціалу тепер не-
має інших шляхів, крім забезпечення від-
повідних рівнів і темпів нагромадження у
сфері неречових форм багатства (ноу-хау,
інформація, патенти). Недооцінка цього за-
грожує неминучим відставанням як окре-
мих підприємств, так і економіки країни в
цілому.
Але це не означає, що традиційні сфери
виробництва (земля, вода, надра, капітал,
праця) втратили своє первинне значення.
Вони продовжують посідати вагоме місце в
індустріальних, а також країнах доіндуст-
ріальної стадії розвитку. Лише у країнах
«золотого мільярда» 1 справді відбувається
революційне утвердження примату інте-
лектуальної праці, інтелектуальної влас-
ності, інтелектуального капіталу. І базує-
ться все це на інноваціях, які дають мож-
ливість, передусім підприємливим людям,
істотно впливати на економічний поступ.
Враховуючи це, можна стверджувати, що
лише невідкладна і якісна модернізація іс-
нуючих в Україні виробничих потужностей
на основі інтелектуального капіталу і мо-
білізація всіх ресурсів здатні забезпечити
економічний прорив та підвищення добро-
буту народу.
Інтелектуальний капітал в економіці
знань вирізняється такими показниками:
• інноваційність країни (інтенсивність
про дукування і комерціалізація іннова-
цій) — загальна величина науково-до-
слідних та дослідно-конструкторських
робіт (НД і ДКР), їхня частка у ВВП;
• кількість науково-технічних публікацій;
• витрати на дослідження та їхня частка у
ВВП;
• створення знань з комерційним потен-
ціалом (витрати на прикладні НД і ДКР
та їхня частка у ВВП);
1 Тут економічний розвиток, а отже, і добробут, базу-
ються на високих технологіях (інформаційних, на-
півпровідникових, нанотехнологіях). Серед ньорічні
темпи зростання в цих країнах перевищують 7%.
Один долар, вкладений в електроніку, дає 100 до-
ларів у кінцевому продукті. Середньосвітовий тер-
мін окупності вкладень — не більше трьох років.
Одне робоче місце в електроніці створює 4 в інших
галузях господарювання.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
• кількість патентів, зареєстрованих у трі-
аді патентних сімей (Європа, США,
Япо нія), в розрахунку на один мільйон
населення;
• коефіцієнт винахідливості населення;
• місткість ринку знань і динаміка міжна-
родного обміну знаннями — частка на-
ціональних НД і ДКР, фінансованих з-за
кордону;
• міжнародна співпраця у сфері науки та
високих технологій;
• кількість іноземних студентів у націо-
нальних ВНЗ;
• частка венчурного фінансування у ВВП;
• якість людського капіталу — показники
системи освіти, охорони здоров’я, частка
науковців у загальній кількості зайня-
тих;
• міграція висококваліфікованих праців-
ників;
• рівень розвитку національної інформа-
ційної інфраструктури — інформаційно-
комп’ютерних і телекомунікаційних тех-
нологій тощо.
Аналіз статистичних даних свідчить, що
між темпами витрат на освіту, етапами
продукування знань та їхнім використан-
ням на практиці в Україні існує істотний
розрив. Він зумовлений недостатнім фі-
нансовим забезпеченням усіх стадій ство-
рення, нагромадження та реалізації інте-
лектуальних досягнень. Так, законодавчо
витрати на освіту та науку встановлені на
рівні не менше 10% ВВП, тоді як насправ-
ді вони ніколи не досягали 6%. Таких кош-
тів аж ніяк недостатньо для розвитку нау-
ково-технічної ді яльності.
Основними джерелами фінансування на-
уково-дослідних робіт, які сприяють про-
дукуванню знань та їхній трансформації у
матеріальне виробництво, є Державний бю-
джет, держзамовлення, замовлення підпри-
ємств, іноземні інвестиції. Позабюджетне
фінансування характеризує ться високою
часткою в ньому приватного підприємни-
цького сектору (31%), на відміну від дер-
жавного, який у 6 разів менший [2].
Важливо також ширше залучати інозем-
ний капітал, але це джерело фінансування
поки що в Україні задіяне недостатньо. Те
саме можна сказати і про банківське кре-
дитування, активізацію участі приватного
капіталу, використання заощаджень насе-
лення, підвищення ефективності програм-
но-цільової форми у системі фінансуван-
ня інноваційної діяльності. А найперспек-
тивнішим нам видається ефективне залу-
чення корпоративного сектору економіки
з відповідними державними гарантіями
фінансового забезпечення науково-інфор-
маційної і технологічної діяльності.
Однією з проблем формування іннова-
ційної економіки в Україні є розрив між
стадіями наукових досліджень і впрова-
дженням їхніх результатів у виробництво.
Це зумовлено передусім відсутністю ефек-
тивного механізму трансформування нау-
кових знань в інноваційні розробки, при-
датні до практичного використання. У по-
доланні цієї проблеми важлива роль нале-
жить інноваційному підприємництву, але
його частка в Україні нині становить лише
6,6% від загальної кількості малих підпри-
ємств. Можливо, ситуацію змінить істотне
збільшення їхньої чисельності. Тут є пози-
тивна динаміка: якщо у 2001 р. приріст ма-
лих підприємств становив 6,7%, то у 2002—
2003 рр. — 29,6%, ще потужніше їх зро стан-
ня передбачається на 2007—2008 роки.
Безперечно, у центрі виробничої чи ін-
телектуальної діяльності лежить еко-
номічний інтерес — основа економіки і сти-
мул для кожного працівника, підприємства
чи галузі. Проте їхні інтереси не повинні
суперечити національним. А такі випадки у
нас, на жаль, трапляються доволі часто.
Наприклад, лише експортоорієнтовані га-
лузі вітчизняної промисловості, що харак-
теризуються неефективним використанням
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 55
енер гії і сировини, заробляють великі суми
валюти. Тим часом за інтенсивністю викидів
вуглецю в розрахунку на одиницю вартості
ВВП Україна посідає перше місце у світі.
Крім «тяжкої спадщини минулого», у цьому
винна також політика багаторічного субси-
дування енергоємних галузей національної
економіки, передусім експортоорієнтованих
підприємств гірничо-металургійної сфери
та паливно-енергетичного комплексу (ПЕК),
де інтенсивність шкідливих викидів най-
більша. І надалі, схоже, уряд має намір про-
довжувати таке субсидування. Для цього
використовують різні заходи: звільнення за-
значених підприємств від податків, встанов-
лення занижених ставок платежів за викиди
забруднювальних речовин, надання непря-
мих чи прихованих субсидій.
Оскільки Кіотський протокол зобов’язує
країни скорочувати власні викиди СО2, це
неминуче спричинює «втечу» енергоємних
виробництв до країн, які мають значний
надлишок квот на викиди парникових газів
і тому не дбають про їхнє зменшення. Але
слід пам’ятати, що цей надлишок квот пос-
тупово скорочуватиметься у результаті гло-
бальних процесів економічної інтеграції,
посилення міжнародного поділу праці й на-
рощування обсягів торгівлі товарами та
послугами з високим умістом матеріалізо-
ваного вуглецю. Така торгівля квотами
дуже прибуткова. За даними ООН (1999),
для Європи викиди 1 т СО2 в Україні «спри-
яли» приросту ВВП у розмірі 422 дол., а у
Західній Європі — на 2041 дол. Отже, ку-
пуючи в Україні труби, феросплави, алю-
міній, цемент, мінеральні добрива, європей-
ські країни тим самим заощаджують свої
квоти на викиди. Щодо вітчизняних екс-
портерів енергоємної продукції, то вони,
самі того не розуміючи, займаються прихо-
ваним, але цілком легальним експортом ук-
раїнських квот на викиди парникових газів,
оскільки в собівартості їхніх товарів закла-
дено плату за забруднення довкілля СО2,
яка в Україні все ще нульова. Варто на
державному рівні поцікавитися, яка частка
національної квоти на викиди парникових
газів прихована в кожному мільйоні до-
ларів, отримуваних від експорту чавуну,
сталі, цементу чи іншої енергоємної про-
дукції. Потім, перемноживши поточну ціну
дозволу на викиди 1 т СО2 на європейсько-
му чи світовому ринку на кількість тонн
двоокису вуглецю, матеріалізованого в ос-
новних групах нашого експорту, уряд мав
би скоригувати його структуру у бік змен-
шення енергоємності, щоб контролювати
прихований експорт національних квот на
викиди парникових газів.
Україні потрібно терміново розробити
план розподілу квот на 2008—2012 рр., пе-
редумовою для чого є національний ка-
дастр та реєстр викидів парникових газів.
Такий план, по-перше, стимулюватиме ін-
новаційний розвиток енергоємних галузей
економіки, по-друге, зменшить залежність
від імпорту енергоносіїв. Таким чином,
з’явиться можливість передбачати струк-
турні перекоси в національній економіці і
диверсифікувати експорт.
Результати прогнозування економічного
розвитку і пов’язаних з ним шкідливих ви-
кидів дають підстави стверджувати: Украї-
на ще довго матиме надлишок квот на пар-
никові гази, принаймні до 2020 р. Це озна-
чає, що впродовж першого періоду дії Кіот-
ського протоколу національний надлишок
дозволів на викиди становитиме приблиз-
но 360 млн т СО2 щорічно протягом 2008—
2012 рр. Найкраща можливість освоїти ба-
гатомільйонні надходження від продажу
нашого надлишку квот — це якнайшвидша
розробка і реалізація Схеми зелених інвес-
тицій, що передбачає форвардний продаж
частини надлишкових дозволів на викиди.
Україні така схема може забезпечити
значні кошти, що істотно впливатиме на
зменшення енергоємності ВВП. Це допо-
може не лише знизити викиди парникових
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
газів, а й отримати низку додаткових пере-
ваг — послаблення залежності від імпорту
енергоносіїв, скорочення витрат на ліку-
вання населення, зменшення забруднення
довкілля. Крім того, Україна матиме певну
вигоду від застосування гнучких механіз-
мів Кіотського протоколу. Так, від продажу
надлишку квот на викиди парникових газів
вона може отримати деякі фінансові ресур-
си, а реалізація спільних проектів дасть
можливість залучати прямі іноземні інвес-
тиції в найенергоємніші галузі національ-
ної економіки. Проте у нас ще й досі не
створено належну інфраструктуру для про-
дажу квот на міжнародному ринку дозволів
на викиди парникових газів чи залучення
інвестицій у проекти світової економіки.
Наша країна має скористатися унікальним
шансом, який дає їй Кіотський протокол, —
через власні або ж залучені інтелектуаль-
но-інформаційні ресурси.
Варто ще раз підкреслити — ці ресурси
практично необмежені. Тут людина є не
тільки творцем знань, а й їхнім носієм і
власником. Інтелектуальна власність не
може бути приватизованою, оскільки в ма-
теріальному вигляді не існує, але вона на-
дає власникові право вигідно її використо-
вувати. В цьому контексті інтелектуальна
власність реально стає суспільною, всена-
родною, оскільки її формують члени сус-
пільства, щоправда, високого розумового
рівня. Інновації як продукти інтелектуаль-
ної власності можливі не лише у виробни-
цтві, де створюється нова додаткова вар-
тість, а й у генеруванні нових ідей. Водно-
час нематеріальні активи у процесі вироб-
ництва суспільного продукту, який має
реальну споживчу вартість, стають еконо-
мічною категорією.
У господарській діяльності такими інно-
ваціями можуть бути зміни, пов’язані з
конкретними виробами, методами їх одер-
жання, організацією технологічного проце-
су і процесу праці, що розглядаються як
єдине ціле і спрямовані на виготовлення
кінцевого продукту. Так, кожна гривня ви-
робленої сільськогосподарської продукції
дає можливість продукувати додану вар-
тість в інших сферах народного господар-
ства на 12 грн. Аналогічні взаємозалеж-
ності можна простежити у багатьох інших
галузях господарювання. Всі вони пов’язані
з величиною і структурою засобів вироб-
ництва, виробничою спеціалізацією, мате-
ріалізацією нових ідей, а також джерелами
фінансування господарської діяльності.
Нова державна політика з розбудови
економіки знань, де людський та інте-
лектуальний капітали, високоосвічена і ви-
сококваліфікована робоча сила стають най-
важливішими чинниками конкуренто спро-
можності країни, передбачає не лише ре-
форму освіти і збільшення інвестицій у цей
сектор, а й реформування управління і три-
валі інвестиції у систему охорони здоров’я
та довкілля. Не секрет, що величезною за-
грозою для держави та її громадян є не-
досконала структура економіки, зорієнто-
вана переважно на ресурсно-сировинний
чи напівфабрикатний аспект виробництва.
Залишаються невиправдано великими ма-
теріало- й енергоємність вироблюваної
продукції, через що можливий новий виток
кризи, яка призведе до зростання цін і ви-
снаження природних ресурсів. Так, тради-
ційна промисловість України часом завдає
більше шкоди, ніж приносить користі: за-
бруднюється довкілля, закріплюються не-
ефективні схеми інвестиційних потоків,
продукується оманливе відчуття стабіль-
ності, натомість інтелектуальні сили краї-
ни відволікаються від пошуку нових шляхів
розвитку. Все ще значним залишається
вплив корумпованих державних чиновни-
ків, які вимагають негайних прибутків, не
думаючи про перспективу, отож, вітчизня-
на економіка стає малопривабливою як для
внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 57
Майбутнє України залежить від того,
наскільки вона відповідатиме викликам
ін формаційно-індустріального суспільст-
ва ХХІ століття, яке ґрунтується на еко-
номіці знань інноваційного типу, де спе-
ціалізовані і повсякденні знання є джере-
лом економічного і суспільного прогресу.
Держави, які реалізують таку економічну
модель, сьогодні є найзаможнішими.
Не можна не визнати, що в Україні де-
далі більше уваги приділяється інтелекту-
альній власності, насамперед ринковим
перетворенням, що зумовлено розвитком
приватного сектору економіки, визнанням
пріоритету відтворюваного інтелектуаль-
ного ресурсу — на відміну від вичерпного
сировинного. Завдяки впровадженням ре-
зультатів наукових досліджень і розробок,
захищених патентами і свідоцтвами, краї-
ни-лідери перетворюють знання на ма-
теріальне багатство. Це має бути актуаль-
ним і для України, особливо з про го ло-
шенням курсу на євроінтеграцію та приєд-
нання до СОТ. Світовий ринок об’єктів
приватної інтелектуальної власності —
провідний як за вартістю, так і за динамі-
кою розвитку. Якщо темпи зростання сві-
тового промислового виробництва не пе-
ревищують 5% на рік, то темпи світової
торгівлі об’єктами інтелектуальної влас-
ності уже сягають 15% [3].
В основі євроінтеграції лежать інтереси
не тільки економічного, військового чи
політичного характеру, а й ідейні (тради-
ційно християнські) чинники — шануван-
ня прав людини, справедливість і милосер-
дя, цінність людського життя, збереження
навколишнього природного середовища
тощо. Тому важливо пам’ятати, що ідея
об’єднаної Європи — це насамперед універ-
сальна цінність правди (успадкована від
давньогрецької культури); ідея права (рим-
ська традиція); суворі моральні засади та
соціальна справедливість (спадок юдей-
ської культури); людське братерство, віра
в єдиного Бога (християнські канони).
Тільки спираючись на такі цінності, можна
започаткувати інноваційний розвиток, що
дасть високі економічні результати.
Інноваційна продукція, відповідно до
Закону України «Про інноваційну діяль-
ність», — це нові конкурентоспроможні
товари, які зазнали істотних змін, набули
нових характеристик і знайшли нові сфе-
ри використання. Цим вони значно відріз-
няються від продукції, що виготовлялася
раніше. Чинниками появи інноваційної
продукції можуть бути держзамовлення,
ініціатива самих наукових установ, потре-
би ринку.
Інноваційна економіка є найвищою фор-
мою еволюції індустріальної системи гос-
подарювання. Вона з’явилася завдяки по-
тужній конкуренції, революційним змінам
в організації виробництва та менеджменту.
Така економіка стала реальною перемогою
розумної і довготривалої стратегії над схе-
мами отримання «швидких грошей» (сьо-
годні вклав — завтра одержав). У знан-
нємісткій економіці визначальним є інте-
лектуальний потенціал суспільства, на
який вона спирається і який становить су-
купність повсякденних і спеціалізованих
знань, що матеріалізуються в основному
капіталі та новітніх технологіях. Вони ви-
значають як матеріальну культуру вироб-
ництва, так і культуру споживання вироб-
лених товарів. Інновації можуть дати най-
вищі прибутки. Але водночас саме з ними
пов’язаний і високий рівень ризику: при-
близно дві третини ризикованих науково-
технологічних проектів виявляються не-
вдалими, але третина інновацій настільки
потужна, що прибутки від неї перекрива-
ють усі витрати.
У сфері інноваційно-нематеріального ви-
робництва є свої специфічні показники
ефективності. Це вид і обсяг результату,
його наукова чи художня цінність, актуаль-
ність, зручність, а також затрати праці на
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
одиницю обсягу діяльності. Вимірювання
ефективності всієї сукупної праці суспіль-
ства здійснюється за таким критерієм, як
вартість національного продукту, що являє
собою ринкову вартість усіх кінцевих то-
варів і послуг, вироблених національними
підприємствами протягом певного періоду
часу.
Доречно нагадати, що підприємницька
діяльність у розвинених країнах, напри-
клад Норвегії, ніколи не була підпорядко-
вана одномоментним інтересам бізнесу чи
політичним цілям. Так, здійснюючи керів-
ництво, з одного боку, через раду дирек-
торів, куди входять найвідоміші в країні
підприємці з бездоганною репутацією, а з
другого — через державний регулюючий
орган у конкретній сфері економіки (на-
приклад, телекомунікація, металургія, ма-
шинобудування, АПК тощо), розумні і роз-
важливі норвежці ніколи не опускаються
до банального вибивання коштів з головної
компанії своєї країни. Попри те, що її ста-
тутний фонд перебуває у приватних руках,
ніхто не доводить цю компанію до банк-
рутства, щоб потім придбати за безцінь. Її
акції реалізуються не під ефемерні зо бо-
в’язання і не за конкурсом з «додатковими
умовами», а за «живі» гроші, відкрито і
прозоро — на світових біржах.
Натомість в Україні можна спостерігати
зовсім протилежну картину. Чимало під-
приємств штучно доведені до банкрутства,
розпорядниками їх майна призначаються
сумнівні особи, процес санації відбувається
непрозоро, і, в остаточному підсумку, май-
но зникає або ж за безцінь дістається аж
ніяк не стратегічному інвесторові.
У нас безліч разів повторювалася теза
про те, що сільське господарство має бути
провідною галуззю української економіки.
Але вона вже давно не актуальна, бо пріо-
ритетна орієнтація на цю розбалансовану і
ринково не сформовану галузь призво-
дитиме до хронічного відставання від роз-
винених країн, адже їхній досвід засвід-
чує: роль сільського господарства постій-
но зменшується, воно поступається місцем
спочатку промисловості, потім — наукоєм-
ним технологіям і виробництвам, а сьогод-
ні — інформаційним системам і високим
технологіям. За таким сценарієм має роз-
виватися й економіка України, якщо ми не
хочемо відстати назавжди. Тільки за раху-
нок традиційного сільськогосподарського
виробництва нам ніколи не здолати 30-ра-
зове відставання від показників Європей-
ського Союзу за рівнем національного до-
ходу в розрахунку на душу населення. Бо
чим більше відволікатимемо державних
ресурсів на розвиток аграрного сектору,
тим більше зростатиме економічне відста-
вання від розвинених країн.
Підтримка сільськогосподарського ви-
робництва, що практикується в Україні, не-
ефективна, це часто призводить до загост-
рення існуючих проблем. Сільське госпо-
дарство слід розглядати як органічну час-
тину загальної економічної системи країни:
створювати сприятливі умови для залучен-
ня інвестицій, розвивати і примножувати
людський капітал агросфери, ринкову і со-
ціальну інфраструктури села. Пільги пот-
рібні не аграрному бізнесу (вони осідають
у кишенях бізнесменів), а сільському насе-
ленню (це фінансування будівництва доріг,
газопроводів, каналізації, розвиток меди-
цини, освіти тощо).
Створення стабільної, чесної і прозорої
інноваційної економіки — тривалий про-
цес, тож і вагомий прибуток може з’явитися
тільки у перспективі, коли остаточно сфор-
мується інтелектуальний продукт. А він
особливо цінний тим, що для його отри-
мання не потрібно ні шахт, ні заводів, ні по-
тужного транспорту чи машинно-трактор-
ного парку. Стає очевидним: стара, тради-
ційна і не чесна економіка повинна відійти
в минуле. Переможе тільки той, хто осягне
природу і суть інноваційної економіки шля-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 59
хом її інтелектуалізації. Ціну на продукти
творчої праці визначають не витрати зви-
чайної праці, її формує корисність цих про-
дуктів. Виникає нова економічна категорія:
вартість, створена знаннями. Велику роль
тут відіграє синергічний ефект, про який в
Україні лише розмірковують [4].
Для забезпечення економічного зрос-
тання потрібен серйозний стабілізаційний
фонд, який дасть можливість докорінно
перебудувати виробництво на інновацій-
ній основі, щоб згодом вийти на світовий
ринок не зі скарбами надр, а з плодами
людського розуму. Експортувати необхід-
но вироблені товари, а не дари природи. А
щоб ринок зростав, на нього треба виходи-
ти не з проблемними запитаннями, а з го-
товими відповіддями на них. Тоді й з’я-
виться гарантія освоєння ринку, що пос-
тійно потребує новацій.
Розмови про економічне зростання в Ук-
раїні останніми роками супроводжують
звуки фанфар. А натомість не відбувається
серйозної структурної перебудови, тож
«зростання» може закінчитися досить
швидко. Тільки структурна зміна економі-
ки здатна перетворити нашу державу на
справді конкурентоспроможну. Нині 3—4%
усього обсягу виробництва реального сек-
тору економіки створюють високотехноло-
гічні галузі. Це надто мало. І не більше 4—
5% усіх інвестиційних коштів вкладається
у високі технології. Тобто ситуація у нас —
суперкризова. Слід усвідомити, що нині не
так важливе зростання валового національ-
ного продукту, як докорінна перебудова
економіки, яка має наблизитися до еконо-
міки знань і стимулювати духовний злет
нації.
Світова практика підтверджує: в різних
країнах у різні періоди потужним чинни-
ком активізації продуктивних сил і зро-
стання економіки ставали вершини люд-
ського духу: патріотизм, унікальна праце-
здатність, самодисципліна, готовність до
обмежень і нестатків, амбітність, прагнен-
ня бути першими. Визначальним для сус-
пільства є не так стан його економіки, як
стан його духу. Первинні не державні чи
комерційні банки та власні бізнеси, а саме
люд ська віра, гідність і честь покликаних і
обраних. Якщо ми їх збережемо, то легко
компенсуємо втрату скарбів Полуботка, ак-
тивів колишнього СРСР чи пограбовані
олігархами багатства України.
Кардинальні зміни у світогляді людини,
її психології і свідомості не менш важ-
ливі, ніж зміст матеріального, побутового
життя суспільства. Адже вони зрештою є
тими визначальними чинниками соціаль-
них революцій, які зумовлюють грандіозні
трансформації економічного та політично-
го статусу певної країни чи світу загалом.
Головним складником цих радикальних
змін стала інтелектуальна і духовна енергія
українського народу. А різноманітні форми
земного буття — не що інше, як видиме вті-
лення цієї енергії.
Найважливіше завдання нині — зберегти
і вміло використати неймовірно високу
енергію людей, активізованих Помаранче-
вою революцією. Це доцільно зробити че-
рез певний суспільний рух, залучивши на-
род до активних дій, дати йому можливість
впливати на ситуацію в країні, оскільки
його енергія — найцінніше надбання дер-
жави. Майдан був актом віри, до певної
міри виявом ідеалізму і романтизму, адже
прагматизм не здатний сподвигнути на
таку організованість і піднесення духу. Віра
й сьогодні керує суспільними реакціями
більшості людей. Але управляти цим фено-
меном традиційно неможливо, ним можна
скористатися лише тоді, коли відбувається
злет національного духу.
Майдан сколихнув і пробудив Україну,
це неодмінно має матеріалізуватись у певні
організаційні форми прояву громадської
активності освітян, науковців, економістів,
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
фінансистів, теоретиків і практиків. Украї-
на із цвинтаря нереалізованих ідей і талан-
тів має всі можливості перетворитися на
потужний генератор креативних ідей. На-
томість понад 50% українських учених сьо-
годні працюють на зарубіжжя. І навіть не
тому, що там більше платять, а тому, що
ними там щиро цікавляться. А це творчій
людині просто необхідно. Тому українська
креативна енергія підживлює інші культу-
ри, інші народи й держави. Україна має зро-
бити все, щоб талановиті молоді люди змог-
ли повернутися на Батьківщину і найпов-
ніше реалізуватися саме тут.
Сьогодні відбувається масовий перехід
розвинених країн світу на вищу, пост-
індустріальну, стадію цивілізаційного роз-
витку, яка докорінно відрізняється від ін-
дустріальної. Якщо раніше панувало ма-
теріальне виробництво, то нині — сфера
послуг, тобто нематеріальна сфера. Але це
не означає, що матеріальне виробництво
зникло. Воно продовжує функціонувати,
однак вже на вищому науково-технологіч-
ному рівні. Так, у Сполучених Штатах
Америки у сфері матеріального виробниц-
тва зайнято лише 10% населення праце-
здатного віку, зокрема у сільському госпо-
дарстві — 2,5%, і вони годують не лише
США, а й інші країни світу. Решта (80%)
працюють у сфері послуг — науці, куль-
турі, освіті, охороні здоров’я, тобто тих га-
лузях, які забезпечують всебічний і висо-
корезультативний розвиток людини.
Якщо раніше люди здебільшого викорис-
товували такі засоби виробництва, як зем-
ля, праця, капітал, надра, то нині на перше
місце виходить новий вид ресурсу — інфор-
мація, знання, дух. Без духовного відрод-
ження не може бути й мови про матеріаль-
ний добробут. Кількість сировини, величи-
на капіталів уже не є показником чи ін-
струментом могутності. І навіть наявність
заводів — лише її зовнішня ознака. Потуж-
ність економіки полягає у здатності ство-
рювати винаходи і постійно їх удосконалю-
вати. Якщо природні та виробничі ресурси
обмежені, то духовні — вічні і безмежні.
Перші вичерпуються і зникають, а інтелек-
туальний ресурс, навпаки, нагромаджуєть-
ся і поширюється, стаючи надбанням усьо-
го людства.
Якщо в індустріальній економіці людині
протистоїть величезна маса засобів вироб-
ництва, які, будучи приватною власністю,
використовуються для експлуатації найма-
них працівників, то сьогодні людина сама,
завдяки знанням і досвіду, створює інте-
лектуальний капітал. Якщо раніше рушієм
прогресу були революції, реформи, перебу-
дови, то нині саме потенціал людини — ін-
телектуальний, культурний, духовний —
визначає розвиток суспільства.
Багатими завтра вже не можна буде стати
ні експлуатацією природних ресурсів, які
вичерпуються, ні механічним нарощуван-
ням матеріального виробництва. Багатими
зав тра будуть ті, хто зможе відкривати і за-
проваджувати високі технології, ви бу до ву-
вати своє життя на нових засадах. Творцем
нових технологій і нового життя може бути
тільки високоосвічена людина. Водночас
спо стерігається така закономірність: чим
вищий рівень освіченості людини, тим вища
її ква ліфікація й ефективніша здатність ро-
бити своє життя успішним і заможним.
Гарантією економічних здобутків стає
успіх у самореалізації, а розвиток особис-
тості і розумові здібності почали відіграва-
ти роль справжнього рушія нової економі-
ки. Визначальною стратегією інноваційно
орієнтованого суспільства є середній клас,
здатний продукувати і використовувати
нові знання. З його становленням і розвит-
ком пов’язують добробут у будь-якій су-
часній країні. Інтелектуали, вихідці з цієї
сфери, дедалі більше контролюють еконо-
мічний поступ суспільства. Малий та се-
редній бізнес — найбільш сприйнятливий
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 61
до інноваційної економіки. Саме малі та се-
редні підприємства без значних капітало-
вкладень можуть істотно розширювати ви-
робництво споживчих товарів і послуг, при-
скорювати демонополізацію виробництва,
слугувати джерелом значних бюджетних
надходжень як місцевого, так і загально-
державного рівнів.
За світовим виміром конкуренто спро-
можними є не ті, хто використовує най-
дешевші виробничі ресурси чи здійснює ве-
ликомасштабні фінансові операції, а ті, хто
безперервно вдосконалюється і впрова джує
інновації. Сьогодні досягли успіху держа-
ви, які не володіють багатими природними
ресурсами, натомість мають добре розви-
нені освіту і науку, потужний людський ка-
пітал. У постіндустріальному суспільстві
на перший план виходять інтелектуальні
фактори економічного зростання у вигляді
інноваційного капіталу, інтелектуального
продукту, інтелектуальної власності, які
відіграють у становленні нової економіки
ту саму роль, що матеріально-речовий чин-
ник — в індустріальній. У цьому контексті
вони набувають значення стратегічного
фак тора економічного розвитку [5].
Інноваційний капітал — це капітал, по-
роджений людськими знаннями, яким во-
лодіють організація, фірма, держава. Він
визначає приховані джерела цінностей, за-
вдяки яким його власник (держава) має ви-
соку ринкову оцінку, оскільки використовує
цей капітал для виробництва найбільш цін-
ного продукту. Інноваційний капітал — це
ефективність, висока конкурентоспромож-
ність, можливість освоєння світових ринків
[6]. Отже, інноваційний капітал — це ті ін-
новаційні ресурси, які представлені творчи-
ми людьми, ком п’ю тер ними інтелектуалами
та продуктами їхньої праці і здатні створю-
вати нову вартість.
Сьогодні в Україні інноваційний капітал
продукують дві категорії людей: корифеї, які
колись домоглися серйозних результатів у
своїх дослідженнях, і чиновники від науки зі
званнями і регаліями різних рангів. Нато-
мість світовий досвід свідчить: найбільші на-
укові здобутки мають дослідники до 45 років.
Нині серед вітчизняних виконавців фунда-
ментальних досліджень помітно зро стає ли-
ше кількість молоді до 25 років (у 1,5 раза за
останні 4 роки). В найпродуктивні шій віко-
вій групі (25—45 років) — суцільний провал.
Справа в тому, що навіть якщо талановитий і
захоплений дослідженнями фахівець якийсь
час мириться з низькою оплатою праці та ар-
хаїчністю наукового ін струментарію, то зго-
дом він переконується: у середовищі сучас-
ної української науки ні його талант, ні його
результати нікому, крім нього самого, не по-
трібні. Водночас саме проблема збереження
та розвитку найпродуктивнішої групи нау-
ковців у цивілізованих країнах є найактуаль-
нішою: в них висока мотивація праці, вони
мають сучасне обладнання, гідні умови твор-
чості, великі моральні стимули.
Що ж потрібно зробити, щоб українську
науку знали, шанували і вкладали в неї кош-
ти? По-перше, підвищити рівень еконо міч-
ної грамотності й комерціалізації самої нау-
ки. По-друге, освоювати нові технології до-
несення інформації до аудиторії, бо невмін ня
користуватися комп’ютером сьогодні рівно-
значне невмінню читати. По-третє, просуван-
ням ноу-хау мають займатися фахівці.
Асигнування на освіту і науку потрібно
розглядати як інвестиції у підтримання та
примноження інтелектуального капіталу,
що сприятимуть створенню вартості шля-
хом генерування ідей. Саме це має стати
визначальним чинником становлення в Ук-
раїні економіки знань.
1. Поплавська Ж.В., Поплавський В.Г. Економіко-
фі ло софські аспекти людського капіталу // Вісн.
НАН України. — 2002. — № 12. — С. 14—22.
2. Стратегія економічного і соціального розвитку
України (2004—2010 рр.) // Шляхом Європейської
інтеграції. — К., 2004. — 416 с.
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
3. Штрик А. Информационное общество и новая
экономика // Неделя HИTECH. — 2004. — № 40.
4. Поплавська Ж. Ефект взаємодії. Синергізм в
економіці // Вісн. НАН України. — 2001. — № 5.—
С. 27—32.
5. Чухно А. Інтелектуальний капітал: сутність фор-
ми і закономірності розвитку // Економіка Ук раї -
ни. — 2002. — № 11.— С. 48—55; № 12. — С. 61—67.
6. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал. — СПБ.:
Питер, 2001. — С. 26—35; 143—158.
Ж. Поплавська, В. Поплавський
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
Р е з ю м е
Радикальні зміни у сучасному суспільстві та моде-
лях майбутнього підприємництва зумовили ство-
рення вартості у знаннємісткій економіці. Відни-
ні знання стали основним джерелом багатства
нації, вони не тільки генерують, а й формують
нову вартість, виступаючи рушієм економічного
зро стання.
Zh. Poplavska, V. Poplavsky
INTELLECTUAL CAPITAL
OF KNOWLEDGE ECONOMY
S u m m a r y
Radical changes in the modern society and the models
of future enterprise caused value creation in knowl-
edge containing economy. From today knowledge has
become the main source of nation prosperity that not
only generates but also forms a new value turning into
a motive power of economic growth.
Необхідність трансформації підходів до організації наукових досліджень і
розвитку новітніх технологій пов’язана з глибинними соціально-економічними
перетвореннями в країнах пострадянського простору. В Україні сфера науко-
вих досліджень нового типу лише формується. Цей процес супроводжується
створенням інноваційних структур, які є комерційно привабливими для впро-
вадження технічних проектів, здатні стати реалізаторами масштабних ін-
вестиційних програм і підтримати процес поступової інтеграції наукоємних
виробництв у глобальний технологічний простір.
© ДЯЧУК Ірина Дмитрівна. Кандидат філософських наук. Професор Інституту міжнародних відносин На-
ціонального авіаційного університету (Київ). 2007.
І. ДЯЧУК
СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ
Глобалізація космічних наукових дослі-
джень і технологій має об’єктивні перед-
умови. З економічного погляду вона розви-
вається за двома основними напрямами: ко-
мерційним (міжнародні підприємницькі про-
екти, міжфірмові контракти) і не ко мер ційним
(реалізація міждержавних проектів й акаде -
міч них угод). Міжнародні контакти науков-
ців, які працюють в університетах, роз ви ва-
ються вже досить тривалий період. Глобальні
ж комерційні наукові проекти тіль ки почали
здійснюватися останніми деся ти літ тя ми.
Комерціалізація наукових досліджень по-
в’язана з поширенням економічної діяль-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-345 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:15:31Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. 2008-04-15T15:39:23Z 2008-04-15T15:39:23Z 2007 Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/345 Radical changes in the modern society and the models of future enterprise caused value creation in knowledge containing economy. From today knowledge has become the main source of nation prosperity that not only generates but also forms a new value turning into a motive power of economic growth. Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, інтелектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань — джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій економіці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-творчої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже, створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності. Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови економіки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнтації виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спрямування. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №2 Статті та огляди Інтелектуальний капітал економіки знань INTELLECTUAL CAPITAL OF KNOWLEDGE ECONOMY Article published earlier |
| spellingShingle | Інтелектуальний капітал економіки знань Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. Статті та огляди |
| title | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_alt | INTELLECTUAL CAPITAL OF KNOWLEDGE ECONOMY |
| title_full | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_fullStr | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_full_unstemmed | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_short | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_sort | інтелектуальний капітал економіки знань |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/345 |
| work_keys_str_mv | AT poplavsʹkažv íntelektualʹniikapítalekonomíkiznanʹ AT poplavsʹkiivg íntelektualʹniikapítalekonomíkiznanʹ AT poplavsʹkažv intellectualcapitalofknowledgeeconomy AT poplavsʹkiivg intellectualcapitalofknowledgeeconomy |