До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства
Дается вариант подхода к анализу безопасности общества. Предпринята попытка рассмотреть безопасность общества с точки зрения природы этого феномена. Доказывается, что безопасность общества может оцениваться с точки зрения его соответствия природной (естественной) логике развития. A version of the an...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34519 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства / О.П Дзьобань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 128-132. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-34519 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дзьобань, О.П. 2012-06-03T19:50:46Z 2012-06-03T19:50:46Z 2004 До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства / О.П Дзьобань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 128-132. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34519 Дается вариант подхода к анализу безопасности общества. Предпринята попытка рассмотреть безопасность общества с точки зрения природы этого феномена. Доказывается, что безопасность общества может оцениваться с точки зрения его соответствия природной (естественной) логике развития. A version of the analysis of safety of the society is given. An attempt of analysis of safety of the society from the point of view of nature of this phenomenon is made. The safety of the society can be estimated from the point of view of its correspondence to natural logic of its evolution is proving. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| spellingShingle |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства Дзьобань, О.П. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| title_short |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| title_full |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| title_fullStr |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| title_full_unstemmed |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| title_sort |
до проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства |
| author |
Дзьобань, О.П. |
| author_facet |
Дзьобань, О.П. |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| description |
Дается вариант подхода к анализу безопасности общества. Предпринята попытка рассмотреть безопасность общества с точки зрения природы этого феномена. Доказывается, что безопасность общества может оцениваться с точки зрения его соответствия природной (естественной) логике развития.
A version of the analysis of safety of the society is given. An attempt of analysis of safety of the society from the point of view of nature of this phenomenon is made. The safety of the society can be estimated from the point of view of its correspondence to natural logic of its evolution is proving.
|
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34519 |
| citation_txt |
До проблеми соціально-філософського розуміння безпеки суспільства / О.П Дзьобань // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 128-132. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dzʹobanʹop doproblemisocíalʹnofílosofsʹkogorozumínnâbezpekisuspílʹstva |
| first_indexed |
2025-11-25T20:34:10Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:34:10Z |
| _version_ |
1850525082715160576 |
| fulltext |
Воробйова Л.С.
ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
128
Вважаємо також, що виявлення і специфічних особливостей нової ієрархії цінностей з урахуванням
тенденцій особистісної ідентифікації на етапі перехідного періоду сприятиме розробці оптимальних соці-
окультурних стратегій розбудови громадянського суспільства в Україні.
Джерела та література
1. Панарін О.С. Искушение глобализмом. – М. Русский национальній фонд, 2000. - 328с.
2. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. М. Рефлек-бук, К: Ваклер, 2002. – 480 с.
3. Бек У. Что такое глобализация ? М., 2001.
4. Особистість у контексті глобалізації. Матеріали круглого столу // Соціологія: Теорія, методика,
маркетінг. – 2002. - № 2. – С. 3-123.
5. Людина і культура в умовах глобалізації // Збірник наукових статей К.: Видавець ПАРПАН, 2003. –
400 с.
6. Ю.Н. Пахомов, С.Б. Крымский, Ю.В. Павленко. Пути и перепутья современной цивилизации - К.,
1998.
7. Джорж Г. Мід. «Дух, самість і суспільство». - К.: Український центр духовної культури, 2000. - С. 416.
8. Bell D. The Cultural Contradictions of Capitalism. - N.Y., 1996. - P. 162.
9. Davidson J.D. Lord William Rees-Mogg. The Sovereign Individual.-N.Y., 1997.
10. Ч. Тейлор. Етика автентичності. - К.: «Дух і Літера» 2002. – С. 128.
11. 11. Мюнх Р. Социологический анализ новой диалектики и динамики развития информационного обще-
ства. – М.: 1999.
12. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество: Плюсы и минусы эпохи сетевого интеллекта. – М.:
1999.
13. Ferguson M. The Aquarian Conspiracy: Personal and Social Transformation in the 1980. - London. - P.72.
14. Донченко, Ю. Романенко. Архетипи соціального життя і політика//Глибинні регулятиви психополіти-
чного повсякдення. - К. Либідь, 2001. – 334 с.
15. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. - К.:
1996, - 100 с.
16. Соболєва Н.І. Соціологія субєктивної реальності. К.: 2002, - 296с.
17. Кримський С. Запити філософських смислів // Ціннісно-смисловий універсум людини. - К.: Вид.
ПАРАПАН. 2003.
Дзьобань О.П
ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО РОЗУМІННЯ БЕЗПЕКИ
СУСПІЛЬСТВА
Актуальність розуміння феномена безпеки стосовно забезпечення безпеки України виникла не сьо-
годні. Ще на початку 90-х років, після катастрофи СРСР було поставлене питання про адекватність систе-
ми забезпечення безпеки тим умовам, у яких знаходиться українське суспільство1.
Результати аналізу досліджень з даної проблеми. Більшість досліджень, присвячених розпаду
СРСР, аналізувала переважно внутрішні й зовнішні причини цього процесу [1]. Однак, коли обговорюва-
лася проблема формування нової системи забезпечення безпеки, з’ясувалася неадекватність традиційних
уявлень про безпеку, які, сформувавшись під впливом ідеологічних постулатів, не відображають суть фе-
номена. На жаль, теоретичні дискусії, що розгорнулися в першій половині 90-х років, до кінця століття
згасли, поступившись місцем політичним баталіям. Проблема так і залишилася невирішеною як у теоре-
тичному, так і в практично-політичному плані. Разом з тим збереження колишніх стереотипів фактично
призводить до відтворення системи забезпечення безпеки, що існувала і вже виявила свою слабкість і не-
ефективність. Більше того, неадекватні уявлення про безпеку можуть призвести до глобальних катастро-
фічних наслідків. Зокрема, японський дослідник К.Мушакодзі дійшов висновку, що в основі загальнопла-
нетарної надзвичайної ситуації, “яка робить продовження життя у колишньому його виді глибоко пробле-
матичним”, лежить саме “криза нашого визначення безпеки і наших уявлень про неї” [2, с. 5].
Небезпека повторення сумного досвіду СРСР в Україні і навіть, можливо, у більш глобальних масш-
табах викликає необхідність приведення уявлень і, відповідно, системи забезпечення безпеки України у
відповідність з об’єктивною природою феномена безпеки, що і є метою даної статті.
В даний час, згідно з положеннями Закону України “Про основи національної безпеки України”, наці-
ональна безпека визначається як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспі-
льства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і
нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам” [3]. Ця дефініція одержала широке
поширення, що пояснюється не тільки законодавчим статусом. Ототожнення безпеки з захищеністю у віт-
1 Тема даної статті безпосередньо пов’язана з соціально-філософськими дослідженнями в межах комплексної ці-
льової програми НДР “Соціально-філософські і філософсько-правові проблеми розвитку суспільства”, яку здійс-
нює кафедра філософії Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (державний реєстрацій-
ний номер 0186.0.070870), а також з науковими проблемами, над якими працює автор статті в межах дисертацій
на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук.
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
129
чизняній парадигмі історично сходить до поняття державної безпеки як стану захищеності держави від
внутрішніх і зовнішніх загроз. Соціально-політичні зміни, які відбулись наприкінці минулого століття, ви-
кликали певну трансформацію уявлень про безпеку суспільства. Однак, хоча й у більш широкому контекс-
ті захищеності життєво важливих інтересів суспільства і держави, згаданий Закон України законодавчо за-
кріпив ту ж саму дефініцію державної безпеки. У результаті сформоване традиційне розуміння безпеки
трохи змінило форму, але залишилося домінуючим.
Разом з тим, як свідчить досвід, безпека не може бути зведена виключно до захищеності. Наприклад,
основу забезпечення глобальної безпеки наприкінці XX – початку XXI століття складала підтримка стану
незахищеності провідних ядерних держав від ракетно-ядерного нападу. У зв’язку з цим СРСР і США,
уклавши договір про протиракетну оборону (ПРО), фактично прийшли до угоди про те, що підвищення
рівня протиракетної захищеності не зміцнює, а, навпаки, знижує їхню безпеку, оскільки в протилежної
сторони виникає можливість нанесення безкарного удару.
Варто звернути увагу на те, що Закон України “Про основи національної безпеки України” визначає
безпеку за допомогою термінів, що також вимагають свого визначення. Зокрема, розуміння національних
інтересів як “життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей Українського народу
як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальних потреб суспільства і держави, реа-
лізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток” [3], лише підсилює не-
визначеність дефініції. Оскільки інтереси й потреби, як справедливо вважає російський дослідник
М.Рибалкін, неможливо захищати, а можна тільки задовольняти, то не можна й забезпечити “стан захище-
ності” потреб або інтересів [4]. Крім того, оскільки загроза являє собою лише форму вираження агресив-
ного наміру, то захиститися від загрози неможливо.
Звертає на себе увагу й те, що недостатня визначеність змісту “життєво важливих інтересів” та “внут-
рішніх і зовнішніх загроз” створює можливість зміщення акцентів у сфері безпеки на захист корпоратив-
них інтересів під прикриттям “інтересів особистості, суспільства і держави”. Іншими словами, законодав-
че визначення безпеки віддзеркалює не понятійний, а практичний підхід до тлумачення феномена. Внаслі-
док цього в розглядуваній дефініції не розкривається сутність безпеки, а лише виражаються утилітарні по-
бажання захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зов-
нішніх загроз. Усвідомлення дослідниками обмеженості розуміння безпеки як “стану захищеності” при-
звело до появи великої кількості альтернативних визначень. При цьому безпека, як правило, розглядається
як відсутність загроз, атрибут системи; специфічна діяльність (з нейтралізації загроз суспільству й держа-
ві; із забезпечення сприятливих умов для розвитку держави, захисту життєво важливих національних ін-
тересів, досягнення національних цілей); сукупність факторів, що забезпечують життєздатність держави
тощо [5].
Багато авторів прагнуть додати поняттю безпеки більш сучасного змісту, що відповідає реальним
умовам забезпечення безпеки [6]. Однак заміна застарілих уявлень на більш сучасні не вирішує проблеми.
Сьогодні визначень безпеки стало настільки багато, що незрозуміло, які з них брати за основу при проек-
туванні системи забезпечення безпеки. Крім того, не виключено, що сучасні уявлення про безпеку вияв-
ляться такими ж конкретно-історичними і минущими, як і попередні, тому існує небезпека, що ми знову
постанемо перед необхідністю переосмислювати свої уявлення після чергової катастрофи.
Широта уявлень про безпеку є цілком природною, оскільки чим складнішим і багатшим є досліджува-
ний об’єкт, тим більше дефініцій його описують. Однак таке різноманіття не завжди є тотожним розкрит-
тю його природи. Невизначеність поняття “безпека” виявляється в поширеності таких вкрай некоректних
словосполучень, як “система безпеки”, “стратегія безпеки” тощо [7]. При більш детальному сутнісному
аналізі стає цілком очевидним, що не може бути, наприклад, “стратегії безпеки”, коректніше вести мову
про “стратегії забезпечення безпеки”. Термінологічна нестійкість поняття безпеки робить невизначеним
концептуальну підставу системи забезпечення безпеки України, внаслідок чого суспільна та державна дія-
льність у сфері безпеки [8] може виявитися небезпечною [4]. Крім того, розбіжності в розумінні безпеки
визначають формування систем її забезпечення. Наприклад, якщо під безпекою розуміється “стан захище-
ності” чого-небудь, то забезпечення безпеки будується навколо загроз, від яких необхідно захищатися.
Якщо ж безпека ототожнюється з відсутністю загроз або небезпек, то забезпечення безпеки набуває харак-
теру нейтралізації (усунення) джерел (носіїв) небезпек.
Аналіз сучасних уявлень про безпеку свідчить, що проблема усвідомлення сутності безпеки і, відпові-
дно, її понятійного визначення залишається поки що невирішеною, а поняття безпеки, що розкриває сут-
ність феномена, у даний час відсутнє. У зв’язку з цим, замість приведення наших уявлень у відповідність з
конкретною ситуацією, виникає необхідність усвідомлення природи безпеки, що детермінує особливе іс-
нування феномена в конкретно-історичних умовах. Як відомо, в науці найбільш привабливим є завдання
виявлення того абсолютного, яке додає відносному його справжнього змісту, і навпаки, без вирішення
цього завдання завжди існує небезпека прийняття як загального особливої форми існування феномена.
Побудована на такій підставі система забезпечення безпеки може не тільки не забезпечити її, але й сама
може стати небезпечною для суспільства й держави.
В контексті даної проблеми необхідно проводити межу, говорячи мовою системології, між природни-
ми і штучними системами. Природна система – це система, яка має об’єктивну природу, що визначає при-
родний характер її виникнення, функціонування і розвитку. На противагу їй штучна система існує не як
природне, а як людське утворення.
Діяльність людини накладає свій відбиток на існування природних систем, вносячи в тому чи іншому
ступені штучність у їхнє функціонування і розвиток. Ступінь цього впливу різна, а його характер може
знаходитися як у рамках природного розвитку системи, так і виходити за його межі. Тому всяка соціальна
система, будучи природною за своєю об’єктивною природою, є носієм як природного, так і штучного змі-
сту. Різний характер поєднання природного й штучного в сполученні з нескінченним різноманіттям умов
Дзьобань О.П
ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО РОЗУМІННЯ БЕЗПЕКИ СУСПІЛЬСТВА
130
прояву сутності природних систем породжує множинність форм їхнього існування.
Ведучи мову про безпеку суспільства, ми зазвичай маємо на увазі її збереження. Все, що заперечує
існування системи, являє собою небезпеку, і навпаки, система, існуванню якої не загрожує заперечення,
знаходиться, на думку К.Поппера, в безпеці [10]. Разом з тим, існування природної системи має динаміч-
ний характер, вона не тільки функціонує, відтворюючи свої системні зв’язки, але й розвивається, змінює
системний взаємозв’язок. У цій єдності функціонування й розвитку виявляється єдність збереження і змі-
ни, а будь-яка природна зміна певною мірою заперечує існуючий стан суспільної системи.
Оскільки розвиток природних систем має об’єктивний характер, що детермінується природою систе-
ми, заперечення того чи іншого існуючого стану системи не означає заперечення її існування як системи.
Навпаки, вона сутнісно зберігається в цій зміні (діалектичному запереченні) завдяки переходу від одного
свого природного стану до іншого. Збереження ж деякого стану на шкоду сутності, що розвивається, при-
зводить до заперечення природи, а отже, і самої суспільної системи. Внаслідок цього в об’єктивному сенсі
безпека природної (суспільної) системи визначається не збереженням її існуючого стану, а збереженням її
природи. Тому небезпеку для системи представляє не заперечення існуючого, а заперечення її природи. У
зв’язку з цим безпека суспільної системи являє собою не щось окреме від самої системи або деякий її осо-
бливий компонент, а специфічне визначення відношення існування системи до заперечення її буття (не-
безпеки).
Для того, щоб знайти ту грань, що відокремлює безпечний вплив на систему від небезпечного, необ-
хідно ввести критерії визначення безпеки функціонування і розвитку конкретних систем. Виходячи з по-
няття природи речей, найважливішим критерієм визначення небезпеки і безпеки може бути взята природ-
на визначеність, природність функціонування й розвитку системи. У зв’язку з цим, як відзначалося вище,
безпечними впливами на соціальну систему можуть вважатися такі, які не викликають суттєвої зміни її
природного функціонування й розвитку, зміни її природи. Тому завдання забезпечення безпеки полягає не
в тому, щоб виходячи із суб’єктивних уявлень зовнішньо перешкоджати природному розвитку, а навпаки,
у тому, щоб усвідомити цю природу й створювати умови для природного розвитку, а значить, і для
об’єктивно детермінованого переходу від буття до небуття і від небуття до буття окремих моментів. У
цьому усвідомленні природної визначеності й полягає, як справедливо вважає М.Рибалкін, основа забез-
печення справжньої безпеки [4].
Однак необхідно мати на увазі, що природний розвиток соціальної системи з точки зору особистості
(її потреб, інтересів, цінностей тощо) також може розглядатися як небезпечний, що активізує діяльність з
нейтралізації природних небезпек. Так, наприклад, людина прагне самообмежити свою тваринну (біологі-
чну) природу введенням певних соціальних норм права й моралі. Тому було б надто великим спрощенням
розглядати проблематику соціального буття феномена безпеки лише в контексті збереження природної
визначеності природної системи. Навпаки, людина часто свідомо руйнує природні системи, щоб досягти
своїх утилітарних цілей. Однак при цьому вона повинна усвідомлювати й прораховувати всі наслідки сво-
їх дій.
Посилення людського впливу на природні процеси по-новому висвітило і проблему взаємовідносин
людини (суспільства) й природи, що має в тому числі і гносеологічний аспект. Питання про можливості
пізнання природи соціального розвитку вирішується дослідниками по-різному. Різне розуміння характеру
розвитку соціальних систем визначає розмаїтість як уявлень про їхню безпеку, так і діяльності людини з її
забезпечення.
Самовпевненість людини в її здатності осягнути природу суспільного розвитку дозволяє їй висувати
соціально-історичні проекти побудови “ідеальної” держави, “світлого майбутнього” тощо. Оскільки соціа-
льно-історичний розвиток набуває характеру організованого руху до проголошених цілей, компоненти со-
ціальної системи (політична, економічна й інша підсистеми) будуються в інтересах забезпечення упоряд-
кованості, організованості і безпеки цього руху. Тоталітарне, закрите суспільство є наслідком реалізації
штучно-поступального соціального руху, на чолі якого стоїть лідер-вождь (за Платоном – філософ), який
краще за всіх розуміє мету й логіку розвитку. У закритому суспільстві система забезпечення безпеки по-
кликана, тому, забезпечити саму можливість такого руху, виключивши будь-які відхилення від проголо-
шених шляхів. Ця система містить у собі не тільки і не стільки діяльність спеціальних служб, скільки ціле-
спрямовану ідеологічну, політичну, економічну й іншу діяльність з відтворення всієї системної цілісності
в кожному своєму елементі, що дозволяє усунути можливі впливи “деструктивних елементів”, які усклад-
нюють реалізацію заданих зверху завдань. В результаті реальне буття суспільства планомірно укладається
в прокрустове ложе штучних теоретичних схем.
Оскільки діяльність стосовно забезпечення безпеки спрямована на реалізацію суб’єктивних задумів,
то вихід за межі об’єктивної логіки природного розвитку призводить до саморуйнування штучного стану
соціальної системи. Гіпербезпека перероджується в гіпернебезпеку. Внаслідок того, що природа соціаль-
ної системи, незважаючи на всі зусилля людини, продовжує визначати її розвиток, закрите суспільство
неминуче приходить до свого самозаперечення. Прихильники відкритого суспільства вважають, що побу-
дова глобальних соціально-історичних проектів є небезпечною внаслідок неможливості усвідомлення
природи соціального розвитку. Тому надмірно активна діяльність людини призводить лише до заперечен-
ня природності соціальних процесів. У зв’язку з цим, все, що перешкоджає природному рухові, розгляда-
ється ними як небезпека. При цьому система забезпечення безпеки відкритого суспільства покликана за-
безпечити поступальний саморозвиток за допомогою своєчасного виявлення й усунення перешкод
об’єктивно детермінованому соціальному рухові. Визначена модель соціальної системи (суспільства) по-
роджує відповідні уявлення про безпеку, що по мірі досягнення суспільного визнання одержують паради-
гмальну форму існування.
Закрите суспільство є необхідною умовою послідовної реалізації ідеї захищеності. При цьому закри-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
131
тість відтворює захисну ментальність [10, с. 124-198], а та, у свою чергу – й саму закритість. Разом з тим,
закрите суспільство містить у собі своє заперечення, оскільки змушено черпати енергію для свого розвит-
ку зсередини, що рано чи пізно призведе до самопоїдання і саморуйнування.
Пануюча парадигма безпеки відбиває, як правило, усталену соціальну модель громадського життя,
впливає на формування як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Тому, створюючи або рефор-
муючи систему забезпечення безпеки, важливо зрозуміти пануючу парадигму.
В даний час теорія і практика забезпечення безпеки України переживає парадигмальный кризу, ви-
кликана тим, що колишня парадигма захищеності показала свою обмеженість, а нова поки ще не отримала
свого оформлення.
Дослідження конкретних форм небезпеки і безпеки ускладнене двоїстою природою цих феноменів.
Може здатися, що оскільки вони існують у суб’єктній формі, то найбільше уявлення про безпеку конкрет-
ної держави, у тому числі й України, можна отримати в результаті аналізу існуючих поглядів. Однак зро-
бити це вкрай складно, оскільки ті самі події внаслідок суб’єктної природи феномена безпеки розгляда-
ються в різних ціннісних системах координат і, відповідно, тлумачаться часом у прямо протилежних зміс-
тах. Точніше, саме в силу різних суб’єктивних основ їм надається різний зміст.
Безумовно, аналіз ситуації, що розвивається, у рамках певних ціннісних координат і конкретних умов
дозволяє не тільки оцінити, але і прорахувати ступінь небезпеки тих або інших явищ відносно конкретно-
го об’єкта, що дає можливість визначити рівень його безпеки. Однак розуміння безпеки України крізь
призму одиничних, нехай навіть і значущих, подій можливо лише в межах цілісності, тобто в контексті за-
гальної логіки розвитку українського суспільства. Частину неможливо зрозуміти поза цілим, більше того,
вона відрізняється від самої себе залежно від того, частиною якого цілого вона розглядається. Наприклад,
падіння курсу гривні в різних системах ціннісних координат може розглядатися і як зло, що призводить до
знецінювання національного багатства України, і як добро, що підвищує рентабельність експорту, який
стимулює перетікання капіталу в розвиток видобувної і переробної промисловості.
Разом з тим, оскільки глибинні підстави буття феномена безпеки суспільства лежать не в
суб’єктивних уявленнях, а в об’єктивній природі речей, то необхідною умовою розуміння безпеки є реко-
нструкція цілісності, що розкриває природу соціальної трансформації України. Оскільки соціальний роз-
виток (з урахуванням активної перетворюючої діяльності людини) – це природно-історичний процес, ості-
льки й безпека соціальних систем може бути оцінена з точки зору їхньої відповідності природній логіці
розвитку. У цьому контексті ступінь безпеки соціальної системи, наприклад, суспільства, тим вище, чим
менше споруджено штучних перешкод на шляху природно-історичного розвитку. І навпаки, чим більше
перешкод на шляху природного розвитку, тим у меншій безпеці знаходиться соціальна система.
Як висновок зазначимо, що якщо реальна держава заходить у протиріччя з об’єктивною логікою свого
розвитку і природою речей, то ніяка, навіть сама могутня система забезпечення безпеки не в змозі відго-
родити її від краху. І навпаки, приведення держави у відповідність з логікою природного саморозвитку
здатне сформувати міцний фундамент забезпечення її стійкості й безпеки. Таке розуміння здається перс-
пективним у подальшій розробці проблеми забезпечення безпеки суспільства й держави.
Джерела та література.
1. Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави:
Монографія. – Харків: НУВС, 2003; Коломийцев В. Еще раз почему распался Советский Союз // Диа-
лог. – 1998. – № 12. – С. 30-37; Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної
безпеки суспільства і держави: Монографія. – Харків: НУВС, 2003; Медведєв Ж. Не гонка вооружений
погубила СССР // Международная жизнь. – 1998. – № 1. – С. 105-110.
2. Мушакодзи К. Политическая и культурная подоплека конфликтов и глобальное управление // Поли-
тические исследования. – 1991. – № 3. – С. 5.
3. Закон України “Про основи національної безпеки України”. – Відомості Верховної Ради України. – №
39. – 26.09.2003.
4. Рыбалкин Н.Н. Природа безопасности // Вестник Московского университета. – Серия 7: “Филосо-
фия”. – 2003. – № 5. – С. 36-52.
5. Алехнович С.О. Этнополитические аспекты формирования угроз национальной безопасности России
// Национальная безопасность и геополитика России. – 2000.– № 5. – С. 11-13; Згуровский М.З., Доб-
роногов А.В., Померанцева Т. Исследование социальных процессов на основе методологии системно-
го анализа. – К.: Наукова думка, 1997; Барков В.Ю., Шехов О.В. Нові виклики міжнародній безпеці та
позиціювання України в антитерористичній діяльності // Стратегії розвитку України: теорія і практика
/ За ред. О.С.Власюка. – К.: НІСД, 2002. – С. 336-354; Кияк Т.Р., Молостовцева В.П., Мазанова О.В.
Україна та європейські фактори безпеки // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред.
О.С.Власюка. – К.: НІСД, 2002. – С.324-336; Романович А.Л. Проблема безопасности в контексте
устойчивого развития // Социально-гуманитарные знания. – 2003. – № 1. – С. 3-18.
6. Вагапов В.Б., Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Стратегія національної безпеки України в контексті
досвіду світової спільноти // Наука і оборона. – 2001. – № 1. – С. 9-17; Картавцев В.С., Щуровський
А.М., Ященко В.А. Незалежність України і її національна безпека: до визначення понять // Науковий
вісник академії СБ України. – 1997. – № 3-4. – С. 5-11; Кулініч М.А. Україна в новому геополітичному
просторі: проблеми регіональної та субрегіональної безпеки // Наука і оборона. – 1995. – № 12. – С. 9-
14; Панфілов О.Ю., Смелянцев А.П. Соціальна безпека в контексті трансформаційних соціальних
процесів // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія.
– Харків: ХВУ, 2003 – Вип. 3 (18). – С. 44-51.
Дзьобань О.П
ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО РОЗУМІННЯ БЕЗПЕКИ СУСПІЛЬСТВА
132
7. Вагапов В.Б., Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Стратегія національної безпеки України в контексті
досвіду світової спільноти // Наука і оборона. – 2001. – № 1. – С. 9-17; Гончаренко О.М. Національні
інтереси України та альтернативи стратегії безпеки // Глобальні трансформації та стратегії розвитку. –
К., 1998. – С. 144-159.
8. Дзьобань О.П., Панфілов О.Ю. Національна безпека в контексті політичних засобів її забезпечення
(соціально-філософський аспект) // Нова парадигма (Альманах наукових праць). – Вип. 35. – Київ-
Запоріжжя. – 2004. – С. 111-119.
9. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги. Т. 1.: Чары Платона. Пер. с англ. Под ред. В.Н. Садовс-
кого. – М.: Феникс, Международный фонд Культурная инициатива, 1992.
10. Данильян О.Г., Дзьобань О.П., Калиновський Ю.Ю., Моісеєва Н.І. Національна безпека України в ет-
но-ментальному та міжнародному вимірах: Монографія. – Харків, 2004.
Жиртуева Н.С.
ОСНОВНЫЕ ТИПЫ МИСТИЧЕСКОГО ОПЫТА ПРОСВЕТЛЕНИЯ
Украинское религиоведение на современном этапе уделяет большое внимание исследованию мисти-
ческих учений. Это связано с формированием нового понимания религиозного феномена как субъективно-
го опыта познания божественной реальности. Именно мистика дает возможность наиболее полно пере-
жить опыт общения человека с Богом, а також воспитать целостную личность, которая преодолела хаос
внутренних противоречий и раскрыла свой творческий потенциал. Поэтому с древнейших времен мистика
является неотъемлемой частью всех религий и основной целью религиозной практики.
Неслучайно к исследованию феномена мистики обращались ранее такие авторы, как Э.Андерхилл,
У.Джемс, К.Дюпрель, Ж.Маритен и др. Вместе с тем, остаются неразрешенными многие вопросы, которые
могут стать темой отдельного исследования. Разные религии предлагают свои пути достижения мистиче-
ского состояния, в контексте которых по-разному рассматриваются следующие вопросы: основная цель
мистической практики, место человека в мире, характер его отношений Богом, практический пути и ос-
новные методы соединения с Абсолютом. Однако среди современных научных исследований нет тех, ко-
торые были бы посвящены проблеме типологизации мистического опыта, а также исследованию тех мис-
тических учений, которые своей основной целью считают достижение просветленного состояния. Именно
сравнительная характеристика мистических учений дает возможность определить значение их для воспи-
тания целостной личности и выяснить, в какой мере мы можем обращаться к опыту прошлого.
Отдельные аспекты этой проблемы были рассмотрены в работах Э.Андерхилл, У.Джемса, В.Лосского,
О.Хаксли, С.Хоружего. М.Элиаде. Однако её всестороннее исследование ещё не проводилось. Например,
Э.Андерхилл, У.Джемс, О.Хаксли уделяют больше внимания исследованию феномена просветления, но не
занимаются его типологизацией [1],[2],[3],[8]. В работах В.Лосского, С.Хоружего анализируются только
особенности просветления в христианской мистике [3],[9]. М.Элиаде не исследует особенности практиче-
ских методов достижения просветления в разных мистических учениях [10]. Поэтому целью данной ста-
тьи является исследование типов мистического опыта просветления, а также основных путей достижения
этого состояния.
Просветление рассматривается в религиозных учениях как основная цель мистической практики, как
идеал духовного совершенства, к которому устремляется дух верующего. Вместе с тем понимание сущно-
сти этого идеального состояния, а также основных путей его достижения не является единым для всех ре-
лигий.
Можно выделить два основных пути к просветлению, которые разрабатываются в мировых религиях:
имманентный и трансцендентно-имманентный. Первый тип мистики представлен, прежде всего, восточ-
ными религиями индуизма и буддизма, а также современными неорелигиями на основе индуизма. При
рассмотрении имманентной мистики мы встречаемся с утверждением тождественности сущности челове-
ка и Бога, а также с отсутствием понятия личного Бога. Провозглашается единственно существующая Ре-
альность, вечная и неделимая – Сознание. Есть всеобщее Сознание, переживаемое в непроявленной форме
как Бытие (или Сознавание), а в проявленном виде как появление Вселенной.
Согласно индуистской традиции эту Реальность чаще всего называют следующими именами: «Ат-
ман», «Брахман», «Сат-Чит-Ананда», «Бог», «Сердце», «джняна», «туриятита», «сахаджа стхити», «мау-
на». Все эти имена выражают различные аспекты единой неделимой Реальности.
Именем «Атман» называется истинное «Я» человека. Атман – это также истинное трансцендентное
Сознание, безличное и всеобъемлющее. Согласно индуистской философии всего существуют четыре вида
сознания: бодрствование, сон со сновидениями, сон без сновидений (глубокий сон) и Атман. Имя «турия-
тита» (или «превосходящее четвертое») существует для обозначения истинного сознания, в котором
должен пребывать человек каждое мгновение своей жизни.
Просветленный учитель Шри Рамана Махарши замечает, что не следует путать Атман с индивидуаль-
ным «Я» (или Эго), которое, в действительности не существует, будучи продуктом ума, загораживающим
истинное переживание Атмана. Все люди формируют свое индивидуальное «Я», связанное с личным
представлением о самом себе и своих отличиях от других людей. Как правило, «Я-мысль» опирается на
материальные (телесные) особенности людей. Напротив, «Атман» - это та сущность, которая едина для
всех и присутствует в каждом человеке. Поэтому осознание «Атмана» или истинной природы человека
устраняет все границы между людьми, искусственно созданные умом.
Основная ошибка человека – это его самоотождествление с телом и умом, что является иллюзией,
своеобразным сном сознания. Вместо того, чтобы воспринимать себя как пространство сознания (т.е.
Атман), человек воспринимает себя как Тело, которое существует с точки зрения вовне направленного
|