Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння
У статті розкрито поняття і методологічне значення «соцекобіоекономтехсфери», досліджено питання управління цим процесом. Сформульовано основні організаційно-правові принципи управління заходами з охорони навколишнього середовища на національному та транскордонному рівнях. В основу підходів до розв’...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3464 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння / В.К. Симоненко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 38-44. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860240829436657664 |
|---|---|
| author | Симоненко, В.К. |
| author_facet | Симоненко, В.К. |
| citation_txt | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння / В.К. Симоненко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 38-44. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті розкрито поняття і методологічне значення «соцекобіоекономтехсфери», досліджено питання управління цим процесом. Сформульовано основні організаційно-правові принципи управління заходами з охорони навколишнього середовища на національному та транскордонному рівнях. В основу підходів до розв’язання екологічних проблем на національному рівні і в системі міжнародного природоохоронного співробітництва покладено проведені з низкою зарубіжних країн спільні дослідження.
The article explains the meaning and methodological importance of «socialecological – biological - economical and technological» sphere and presents the study of this process management. Main organizational and legal principles of environment protection actions management at the national and transboundary level are stated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:29:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
38 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
АКТУАЛЬНО
В. СИМОНЕНКО
ЕКОНОМІКА Й ЕКОЛОГІЯ:
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК І ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ
1. ПРО СУТНІСТЬ ПРОБЛЕМИ
Лише 20—30 років тому інтерес до про-
блем екології мав суто академічний ха-
рактер. У новому тисячолітті проблема на-
вколишнього середовища набула небезпеч-
них масштабів і викликає цілком обґрунто-
ване занепокоєння.
Уперше поняття «екологія» як галузь біо-
логічної науки в 1883 р. запропонував ні-
мецький учений Е. Геккель, а системне ви-
вчення предмета розпочалося тільки з 20-х
років XX ст. Питання про вплив цивілізації
на природу першим порушив визначний
український учений В.І. Вернадський, який
Як досягнути такого стану, при якому використання невідновлюваних природ-
них ресурсів не супроводжувалося б стримуванням розвитку окремої людини й
суспільства в цілому. Це – найважливіше питання, на яке повинні відповісти
вчені в найближчі роки, оскільки антропологічний і технотронний тиск на при-
роду постійно зростає. У синтезі гуманітарної думки та об’єктивної природно-
наукової позиції й полягає основне спрямування зусиль учених щодо вирішення
проблем «людина – навколишнє середовище», місця економіки та науки управ-
ління при обговоренні перспектив розвитку людства.
Зазначені проблеми, безперечно, вирішуватимуть значно ефективніше,
коли суб’єкти управління здолають давній і добре відомий егоїзм власних ін-
тересів і перейдуть на позиції забезпечення взаємопов’язаного, комплексного
й динамічного розвитку своєї країни. Адже цілеспрямоване державне управ-
ління в цій сфері повинне враховувати еколого-економічні потреби кожної
людини і всього суспільства в цілому.
© СИМОНЕНКО Валентин Костянтинович. Член-кореспондент НАН України. Голова Рахункової палати
(Київ). 2008
у 20-і роки минулого сторіччя сформулював
фундаментальну фізико-біологічну концеп-
цію біосфери, яка на сьогодні міцно утвер-
дилася в усій світовій науці. Він уперше у
світі пророкував об’єктивний шлях еволю-
ції біосфери, звернув увагу на глобальний
характер її проблем і довів, що за силою
впливу на неї антропогенні процеси рівно-
значні геологічним та іншим природним
про цесам [1, 2]. Соціологи чиказької школи
Р. Парк і Е. Берджес на початку 20-х рр.
XX ст. використали поняття «соціальна еко-
логія» з метою вивчення особливостей впли-
ву урбанізації на людину. У 1935 р. англій-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 39
ський ботанік А.Теслі запропонував понят-
тя «екосистема» для характеристики стійкої
системної цілісності будь-яких організмів із
навколишнім середовищем [3, 4].
Ще в минулому сторіччі деякі прогре-
сивні мислителі відзначали, що ворожі вза-
ємини між людьми й навколишнім сере-
довищем характеризуються як особливі іс-
торичні реальності, інші вважали, що різке
погіршення цих взаємин відбулося з на-
станням капіталістичної епохи — визна-
чального феномену сучасного світу [5].
У середині 60-х років, коли використан-
ня природних ресурсів різко зросло, а від-
ходи виробництва досягли масштабів, які
ускладнюють нормальне функціонування
суспільства, зарубіжні вчені й політичні ді-
ячі стали кваліфікувати ситуацію як «еколо-
гічну кризу». Жорстокий тиск, якому ми
піддаємо довкілля, — ще одна загроза існу-
ванню людства [6].
Зміни в екології внесли корективи до
багатьох галузей знань, а також сприяли
появі нової науки — екологічної еконо-
міки (це — «трансдисциплінарна» галузь
знань), яка вивчає взаємозв’язки між еко-
логічними, соціальними та економічними
системами, а також умови, що забезпечу-
ють стійкий стан і прогресивний розвиток
усіх трьох систем [7]. Слід пам’ятати, що
забруднення навколишнього середовища є
побічним продуктом будь-якої сучасної
економічної діяльності [8].
Економічні, соціальні, технологічні та біо-
логічні процеси в навколишньому світі нині
настільки взаємозв’язані, що нинішнє сві-
тове виробництво сьогодні слід розглядати
як єдину багатофункціональну соціально-
еколого-біологічно-економіко-технічну сис-
тему (далі — соцекобіоекономтехсфера), а
не протиставляти економічну і природну
системи одна одній.
Для вивчення соцекобіоекономтехсфери
необхідний комплексний підхід і ретель-
ний системний аналіз. Так, до речі, ставив
проблему засновник і перший президент
Римського клубу А. Печчеї, який уважав,
що при розв’язанні будь-яких проблем лю-
дині тепер завжди доведеться зважати на
екосферу та складну й комплексну вироб-
ничу систему, реорганізація якої стала най-
актуальнішою потребою часу [9].
Нинішній стан взаємин людини, сус-
пільства і природи дає предостатньо під-
став стверджувати, що соцекобіоеконом-
тех сфе ра, її глобальний масштаб є мета-
інфраструктурою, яка зумовлює подаль-
ший розвиток людського суспільства й
по требує цілеспрямованого управління.
2. ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ
СОЦЕКОБІОЕКОНОМТЕХСФЕРОЮ
Сучасна соцекобіоекономтехсфера є за-
гальною і універсальною для люд-
ства, вона не може вміститися в конкрет-
ні кордони будь-якої держави. Таким чи-
ном, по-справжньому вирішувати пов’язані
з нею проблеми можна тільки завдяки
об’єднаним, міжнародним зусиллям.
Виходячи з цього, можна стверджувати,
що ефективне управління сучасним ви-
робництвом потребує інтегрування мето-
дів управління економічним розвитком із
методами управління природними біоло-
гічними процесами в єдину методологію
управління еколого-економічною систе-
мою.
Основою цього процесу є наукові зна-
ння, які створюють зовсім нові можли-
вості для людського потенціалу та його
взаємозв’язків у межах сучасної соцекобіо-
економтехсфери. Причому, коли мова захо-
дить про науку, необхідно чітко усвідомлю-
вати, що це загальносвітове явище, зі сво-
єю логікою, структурою і динамікою роз-
витку, які можуть і не збігатися з тим, що
іноді відбувається в національних «кварти-
рах» [10].
Низку цих питань можна вирішити через
унікальність держави (державного управ-
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
ління) щодо її ставлення до біосфери, яке
визначається тим, що вона, як форма сус-
пільства й організатор соціосфери, одно-
часно в межах державних кордонів вклю-
чає землі, води, надра, атмосферу, тобто бі-
осферу кожної окремої країни.
Чи розглядає держава (через держав-
ний апарат і його керівну ланку) соцеко-
біоекономтехсферу як основну умову сво-
го історичного існування й основний пред-
мет власних турбот і зусиль? На жаль, до-
водиться констатувати, що в практичних
рішеннях органів виконавчої влади (як
державних, так і місцевого самоуправлін-
ня) здебільшого домінує підхід, при якому
миттєва вигода отримує пріоритет над дов-
гостроковою перспективою. Складає ться
стійке враження, що кожна нова владна
команда в період своєї легіслатури прагне
«вичавити» максимум із соцекобіоеконом-
техсфери, не турбуючись при цьому про
майбутні покоління.
Кожна держава має сповідувати ідеоло-
гію цілісності й історизму. Лише вона може
об’єктивно оцінити стан соцекобіоеконом-
техсфери країни й покликана гармонізу-
вати її розвиток із процесами глобалізації,
спрямувати міжнародне співробітництво
на збереження та збагачення світової (пла-
нетарної) соцекобіоекономтехсфери.
Стан соцекобіоекономтехсфери якраз і
підбиває інтегральний підсумок того, що
роблять разом узяті суб’єкти і об’єкти у
сфері управління, як вони ставляться до
природи, суспільства, техніки і, звичайно,
до людини. Можна сказати, що перепади в
потенціалі соцекобіоекономтехсфери та її
складників і визначають ту ціну, яку пла-
тить суспільство за наші помилки.
У гармонізації розвитку соцекобіоеко-
ном техсфери багато залежить від суб’єктів
управління, які зобов’язані використовува-
ти свої ресурси для того, щоб їхні управлін-
ські впливи на суспільні процеси були та-
кими, які б ураховували взаємозалежно сті
всередині різних складових частин і елемен-
тів соцекобіоекономтехсфери, та спря мо -
ву вати їх на благо людини, природи, сус-
пільства.
На сьогодні першорядного значення при
оціненні всієї виробничої діяльно сті су-
спільства повинен набути еколого-еко но-
мічний аспект. Успішне управління сучас-
ним суспільним виробництвом потребує
інтегрування методів управління економіч-
ним розвитком із методами управління
природними біологічними процесами в
єдину методологію управління еколого-
економічної системи.
Щоб успішно вирішити ці завдання, не-
обхідно чітко з’ясувати, у чому полягає
основна причина негативного впливу су-
часного індустріального виробництва на
природу. Після п’ятисот років масштабних
зловживань природними ресурсами ми
живемо з величезним «тягарем минулого»
[12], і постає питання, чи зуміємо скинути
цей тягар [13]. При цьому, як підкреслює
Р. Позер [14], сучасні дослідники, що пра-
цюють у цьому напрямі, звертають особли-
ву увагу на прикладні аспекти — насам-
перед на можливості економістів та прав-
ників впливати на управління політикою і
методами екологічного регулювання й від-
повідальності. Н. Пахомова і К. Ріхтер до
числа найважливіших і активно обговорю-
ваних проблем управління відносять еко-
номічний аналіз права екологічної відпові-
дальності та порівняльне оцінювання різ-
них ступенів відповідальності за економічні
збитки внаслідок забруднення при родно-
го середовища [15], а з економічного погля-
ду — певну стратегію інтернаціоналізації екс-
терналій [16].
У сучасних умовах закономірно зростає
роль міжнародних організацій, особливо
тих, які займають одне з провідних місць у
системі управління розв’язанням інтеграль-
них глобальних проблем: координація зу-
силь держав; контроль за розподілом мате-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 41
ріальних і грошових засобів, а також за
ефективним їх використанням. Регулюва-
ти, а отже, управляти вирішенням будь-
якої глобальної екологічної кризи немож-
ливо без урахування інтегрованої соцеко-
біоекономтехсфери з політичними, культур-
ними і етнічними проблемами, що склалися
навколо нього.
Сьогодні в нашій державі, на жаль, можна
назвати небагато сфер, де інституціональ-
но, урегульовано та гарантовано постій-
но функціонують ті чи інші системи. На-
віть законодавство з багатьох питань час-
то змінюють і постійно корегують. Низка
норм законів, прийнятих у формі кодексів,
має невизначений характер і залежить від
їх тлумачення. Варто, скажімо, призначити
на посаду міністра нову людину, як тут же
з його подання виникає обов’язково нова
чи інша концепція нормативно-правових
актів, що регулюють підвідомчу йому сфе-
ру управління. Звичайно, інститути не мо-
жуть бути догматичними, але вони не пови-
нні відрізнятися «надзвичайними» змінами,
«повзучістю» та підлабузництвом [11].
3. ПІДХОДИ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ
НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
Багато досліджень підтверджують, що в
Україні існують проблеми майже в усіх
складниках управління соцекобіоеконом-
техсферою. У місцях проживання людей
скрізь порушена відтворювальна сила при-
роди, тому люди не задоволені якістю пові-
тря, води, продуктів харчування; техносфе-
ра створює надзвичайно велику кількість
аварій і руйнувань. До цього призводять
низька культура управління, зношення ви-
робничих фондів і транспортних засобів.
Вироблена на українських підприємствах
машинобудівна продукція має низьку кон-
курентоспроможність, підвищений ризик
травматизму, а технічні характеристики
поступаються зарубіжним аналогам. Тому
українські підприємства змушені за таких
умов купувати іноземну техніку. При цьо-
му ми забуваємо, що рівень власного роз-
витку завжди буде похідним і вторинним
щодо тих країн, із яких ми щось запозичує-
мо. Тому необхідно стимулювати розвиток
тих напрямів науки, де в нас є свої школи
та перспективні напрацювання. Надзвичай-
но корисне раціональне поєднання власної
наукової творчості й практичного застосу-
вання наукових досягнень інших країн.
В Україні немає чітко окресленого, цен-
тралізованого урядового бюджету у сфері
наукових досліджень і розробок, відсутні
система пріоритетів і цілей, їхнє загальне
оцінювання, довгострокове планування.
Усе це вкрай негативно впливає на по-
стійне антропогенне навантаження довкіл-
ля, призводить до погіршення стану здо-
ров’я населення, загрожує екологічній без-
пеці.
За останні 15 років більшість із господар-
ських заходів, здійснюваних нині україн-
ськими бізнесовими структурами в суто сво-
їх економічних інтересах, створює значне
техногенне навантаження, що призводить
до деградації природи. Так, сумарні викиди
в атмосферу за останні роки суттєво зросли
й становили в 2007 р. — 7067, 6 тис. т. Зна-
чний рівень забрудненості припадає на вод-
ні ресурси. Якість природних вод постійно
знижується. У 2007 р. 26—30% води в при-
родних водних об’єктах не відповідають
санітарно-гігієнічним нормам.
Нинішній стан із промисловими та побу-
товими відходами — яскравий приклад на-
копичення екологічних проблем, які вже пе-
реростають у глобальну проблему щодо їх-
нього (відходів) перероблення й утилізації.
У 2006 р. шкідливих відходів I — III класів
небезпечності налічувалося 2370,9 тис. тонн,
що з розрахунку на 1 кв. км території ста-
новило 33,3 тонни.
Наші дослідження у сфері охорони й від-
творення земельних ресурсів підтверджу-
ють думку, що нині в державі відсутні як
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
охорона, так і відтворення земельних ре-
сурсів (водній і вітровій ерозії піддано май-
же 15 млн га землі, що становить 35% сіль-
ськогосподарських площ; за останні 15 ро-
ків уміст гумусу знизився в середньому на
20%; щорічно знижується продуктивність 1
га сільськогосподарських площ).
Обсяги використання води мають щоріч-
ну тенденцію до зменшення, а ступінь ан-
тропогенного навантаження на водоресурс-
ний потенціал постійно збільшується. Так,
тільки протягом 2007 р. у водойми потра-
пило 4,2 млрд м3 забруднених стоків проти
3,2 млрд м3 у 1990 р., а частка забруднених
стічних вод у загальному водовідведенні
зросла за цей період майже в три рази: з 16
до 44%.
Можна навести нескінченну кількість
доказів про катастрофічний стан нашого
природного середовища. Зростає кількість
порушених вугільними розрізами земель,
забруднення атмосфери й водних басейнів
тощо. Дедалі очевиднішою стає обмеже-
ність земельних, водних і мінеральних ре-
сурсів, особливо енергоносіїв. Багато райо-
нів утрачають свої рекреаційні можливості.
Розроблені й затверджені регіональні та
національні програми не виконують через
недостатнє фінансування, відсутність чіт-
кої виконавчої системи управління та дер-
жавного контролю за їх реалізацією.
Подібна ситуація зумовлює необхідність
створення комплексної національної про-
грами в цій галузі, яка складалася б із су-
купності взаємопов’язаних заходів на дер-
жавному, корпоративному і місцевих рів-
нях. Звичайно, така програма потребує
розроблення нових методів управління, ор-
ганізаційних форм і процедур.
Діяти необхідно оперативно й ефектив-
но, спираючись на перспективні наукові
природоохоронні дослідження, не забува-
ючи про те, що ми маємо суверенітет над
простором, який є складником екосфери
Землі (передусім наземні та прибережні
екосистеми). Ефективне управління охоро-
ною навколишнього середовища повинне
стати справою державної — внутрішньої і
зовнішньої — політики.
Проведені дослідження з питань транс-
кордонного співробітництва України у сфе-
рі охорони природного середовища регіону
Верхньої Тиси, транскордонного перемі-
щення відходів між Україною, Словацькою
Республікою та Республікою Польща в
межах виконання вимог Базельської кон-
венції, реалізації протиповеневих заходів
на транскордонних водах України та Рес-
публіки Польща, а також виконання Угоди
між урядами України й Словацької Респу-
бліки з питань водного господарства на
транскордонних водах, організаційних ін-
струментів інтегрованого управління вод-
ним господарством у водозбірному басейні
річки Буг на тристоронньому рівні — між
Україною, Республікою Білорусь та Поль-
щею, забезпечення перетворення Чорно-
бильського об’єкта «Укриття» на екологіч-
но безпечну систему свідчать, що рівень за-
бруднення транскордонних вод України не
зменшується, а продовжує зростати. Пове-
нева і екологічна ситуація потребують роз-
роблення спільної міждержавної стратегії
збереження природних ресурсів.
Результати досліджень обговорено на за-
сіданні Європейської організації вищих ор-
ганів фінансового контролю (ЄВРОСАІ),
що привело до створення в межах цієї між-
народної організації спеціальної підгру-
пи з аудиту ліквідації наслідків природних
і техногенних катастроф та радіоактивних
відходів під керівництвом українських фа-
хівців.
4. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗАХОДАМИ
З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Розроблення методів управління склад-
ною системою різнопланових заходів із
контролю за якістю навколишнього середо-
вища, побудова відповідної загальнонаціо-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 43
нальної структури мають стати фундамен-
тальним завданням державного плануван-
ня і управління.
Слід усвідомити, що при формуванні
підходу держави до заходів щодо охорони
навколишнього середовища необхідно
утворити Вищу еколого-економічну раду
України — консультативно-дорадчий ор-
ган — з метою науково-експертної під-
тримки економічної, соціальної та еколо-
гічної політики й упровадження в Україні
основних засад сталого розвитку, роз-
в’язання глобальних і загальнодержавних
еколого-економічних проблем та створен-
ня сприятливих умов для впровадження
наукових розробок. Національній академії
наук України створити комплексну націо-
нальну програму в галузі охорони довкіл-
ля. Повноваження щодо ухвалення най-
відповідальніших рішень у цій сфері пови-
нні бути покладені на Парламент, Уряд і
Президента України.
Важливо відзначити, що ця Рада має здій-
снювати функції визначення і прогнозуван-
ня будь-яких змін у природі та приділяти
основну увагу боротьбі із забрудненням до-
вкілля. Це зумовить її досить тісний зв’язок
із тими державними організаціями, які спе-
ціалізуються на вирішенні комплексних
проблем освоєння природного середовища
та його ресурсів. До них передусім нале-
жать Мінприроди, Мінагрополітики, Мін-
паливенерго, МНС, Держводгосп, Держ-
комзем, Держкомлісгосп і багато інших.
Головним державним відомством, що за-
безпечує боротьбу із забрудненням довкіл-
ля в загальнонаціональному масштабі, є Мі-
ністерство охорони навколишнього природ-
ного середовища України, яке необхідно ре-
організувати за спеціальним планом. До
міністерства повинні ввійти всі служби в
різних органах центральної виконавчої вла-
ди і відомствах, що, згідно з покладеними на
них функціями, зобов’язані боротися із за-
брудненням навколишнього середовища.
Основні функції міністерства слід сфор-
мулювати таким чином: надання допомо-
ги центральним органам виконавчої влади
і комітетам щодо оцінювання ефективності
програм та інших практичних заходів з по-
гляду їхнього впливу на якість навколиш-
нього середовища; визначення можливос-
тей наявних технічних засобів контролю
якості навколишнього середовища; органі-
зація науково-дослідних робіт із створен-
ня нових технічних засобів для обмежен-
ня або запобігання шкідливим діям на до-
вкілля; організація взаємодії міністерств і
відомств, що беруть участь у заходах з охо-
рони навколишнього середовища; коорди-
нація діяльності та розроблення критеріїв
і нормативів якості навколишнього середо-
вища для подальшого затвердження їх уря-
дом; збір і оброблення даних про стан до-
вкілля, організація різноманітних екологіч-
них досліджень.
У контексті сказаного підрозділам про-
блемних служб у структурі Міністерства
слід надати статус комісій, що підкреслю-
ватиме його належність до регулятивно-
го центрального органу виконавчої влади.
Одна з найважливіших функцій Міністер-
ства — координація дій уряду та діяльнос-
ті областей і місцевих органів управління у
сфері охорони навколишнього середовища.
Проте слід відзначити, що коли своєчас-
но розробляти розумні й потенційно ефек-
тивні інструменти екологічної політики, то
вони можуть і не реалізовуватися в повно-
му обсязі на практиці і не здійснювати очі-
куваного позитивного впливу на економі-
ку й ситуацію в суспільстві. Вони повинні
оперативно реалізовуватися в повному об-
сязі на практиці з метою досягнення очі-
куваного позитивного впливу на економі-
ку й загальну ситуацію в суспільстві. Прак-
тична реалізація прийнятих нормативно-
правових актів багато в чому залежить від
ефективності державного управління, його
здатності забезпечити виконання відповід-
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
них законів та інших нормативних доку-
ментів.
У Законі України «Про основи національ-
ної безпеки України» записано, що «Ство-
рення екологічно і техногенно безпечних
умов життєдіяльності громадян і суспіль-
ства, збереження навколишнього при род-
ного середовища є одним з пріоритетних на-
ціональних інтересів». Саме цією постано-
вою і мають керуватися всі, хто причетний
до цієї загальнодержавної справи.
1. Реклю Э. Земля: описание жизни земного шара /
Под ред. Н.К. Лебедева. — М., 1914. — Т. 10. —
С. 71.
2. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. На-
учная мысль как планетарное явление. Книга
вторая. — М., 1977. — С. 24.
3. Вернадский В.И. Биосфера. — М., 1967. — С. 222—
358.
4. Ілляшенко С.М., Божкова В.В. Управління еколо-
гічними ризиками інновацій. — Суми: ВТД «Уні-
верситетська книга», 2004. — С. 24.
5. Валлерстайн И. Экология и экономика в глобаль-
ном контексте // Вопросы экономики. — 2006. —
№ 11. — С. 95.
6. Уильям О. Дуглас. Трехсотлетняя война. Хроника
экологического бездействия / Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1975. — С. 23.
7. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С.В. Мо-
черний, В.К. Симоненко та ін. — К.: Видавничий
центр «Академія», 2000. — Т. 1. — 864 с.
8. Леонтьев В. Воздействие на окружающую среду
и экономическая структура: подход «затраты —
выпуск». Экономическое эссе. — М.: Политиздат,
1990. — С. 318.
9. Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. —
М., 1985. — С. 292.
10. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное яв-
ление. — М.: Наука, 1991; Кун Т. Структура научных
революций / Пер. с англ. — М.: АСТ, 2001.
11. Отчет о мировом развитии 1997 г. Государство в
меняющемся мире. — М.: Прайм-ТАСС, 1997. —
С. 49.
12. Ponting C. The Burden of the past // Global Dia-
logue. — 2002. — Vol. IV. — № 1. — P. 1—10.
13. Валлерстайн И. Экология и экономика в глобаль-
ном контексте // Вопросы экономики. — 2006. —
№ 11. — С. 97.
14. Law and Economics of the Environment. P. XV, XVI.
15. Пахомова Н., Рихтер К. Экономический анализ
экологического права // Вопросы экономики. —
2003. — № 10. — С. 43.
16. Пахомова Н., Эндрес А., Рихтер К. Экологический
менеджмент. — СПб., 2003. — С. 95—111.
В. Симоненко
ЕКОНОМІКА Й ЕКОЛОГІЯ:
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК І ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ
Р е з ю м е
У статті розкрито поняття і методологічне значення
«соцекобіоекономтехсфери», досліджено питання
управління цим процесом. Сформульовано основні
організаційно-правові принципи управління захо-
дами з охорони навколишнього середовища на на-
ціональному та транскордонному рівнях. В основу
підходів до розв’язання екологічних проблем на на-
ціональному рівні і в системі міжнародного природо-
охоронного співробітництва покладено проведені з
низкою зарубіжних країн спільні дослідження.
V. Symonenko
ECONOMY AND ECOLOGY:
RELATIONS AND PROBLEMS OF ADMINISTRATION
A b s t r a c t
The article explains the meaning and methodological im-
portance of «social-ecological – biological - economical
and technological» sphere and presents the study of this
process management. Main organizational and legal prin-
ciples of environment protection actions management at
the national and transboundary level are stated.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3464 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:29:40Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Симоненко, В.К. 2009-07-07T13:00:11Z 2009-07-07T13:00:11Z 2008 Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння / В.К. Симоненко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 38-44. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3464 У статті розкрито поняття і методологічне значення «соцекобіоекономтехсфери», досліджено питання управління цим процесом. Сформульовано основні організаційно-правові принципи управління заходами з охорони навколишнього середовища на національному та транскордонному рівнях. В основу підходів до розв’язання екологічних проблем на національному рівні і в системі міжнародного природоохоронного співробітництва покладено проведені з низкою зарубіжних країн спільні дослідження. The article explains the meaning and methodological importance of «socialecological – biological - economical and technological» sphere and presents the study of this process management. Main organizational and legal principles of environment protection actions management at the national and transboundary level are stated. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Актуально Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння Economy and ecology: relations and problems of administration Article published earlier |
| spellingShingle | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння Симоненко, В.К. Актуально |
| title | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| title_alt | Economy and ecology: relations and problems of administration |
| title_full | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| title_fullStr | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| title_full_unstemmed | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| title_short | Економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| title_sort | економiка й екологiя: взаємозв'язок i проблеми управлiння |
| topic | Актуально |
| topic_facet | Актуально |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3464 |
| work_keys_str_mv | AT simonenkovk ekonomikaiekologiâvzaêmozvâzokiproblemiupravlinnâ AT simonenkovk economyandecologyrelationsandproblemsofadministration |