Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї
У статті подано грунтовний аналіз архітектури наукових ступенів вітчизняної та зарубіжної систем освіти й науки від моменту їхньої появи до сучасного стану. Розглянуто широко обговорюваний у суспільстві законопроект «Про атестацію наукових і науково-пе дагогічних кадрів вищої кваліфікації», запропон...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3485 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї / Л.С. Лобанова // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 42-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859677252906647552 |
|---|---|
| author | Лобанова, Л.С. |
| author_facet | Лобанова, Л.С. |
| citation_txt | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї / Л.С. Лобанова // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 42-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті подано грунтовний аналіз архітектури наукових ступенів вітчизняної та зарубіжної систем освіти й науки від моменту їхньої появи до сучасного стану. Розглянуто широко обговорюваний у суспільстві законопроект «Про атестацію наукових і науково-пе дагогічних кадрів вищої кваліфікації», запропонованого
ВАК Ук раїни, та вказано на його недоліки. Спираючись на основні положення болонської декларації і Берлінського комюніке, що мають для України характер міжнародних зобов’язань, автор висловлює своє
бачення на процеси перетворення, що відбуваються нині в нау ково-освітній системі розвинутих країнах
світу. Оприлюднено основні засади проекту Закону «Про підготовку і державну атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», під готованого Центром досліджень науково-тех нічно го потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва (ЦДПІН НАН України), які, на думку розробників,
наближають національну систему підготовки й атестації наукових і науково-пе дагогічних кадрів найвищої кваліфікації до суті атестації наукових кадрів у
європейських країнах із урахуванням національного досвіду і традицій, які формувалися протягом багатьох десятиріч в Україні.
The article provides substantial analysis of scientific degrees architecture of home and foreign system of education and science since the moment of their origination until the modern state. Widely discussable in the socie ty draft law “On certification of scientific, scientific and pedagogical
personnel of higher qualification” proposed by VAK of Ukraine is reviewed and its drawbacks are presented. Based
on the main provisions of bologna declaration and Berlin communiqué that are of international obligations nature for
the Ukraine, an author presents her opinion about the transformation process that now takes place in scientific and educational system in the developed countries worldwide.
The main principles of the draft law “On training and state certification of scientific, scientific and pedagogical
personnel of higher qualification” prepared by G.M.Dobrov Center of scientific and technical potential study and science
history (CDPIN of National Academy of sciences of Ukraine) are published. Developers believe that such principles
make national system of training and certification of scientific, scientific and pedagogical personnel of higher qualification closer to the essential part of scientific personnel certification in European countries taking into account
national experience and traditions that were formed within many decades in Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-11-30T16:47:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
Погляд
Українське суспільство активно трансформується й орієнтується на нові
пріоритети. Від того, наскільки конструктивно відбуватимуться ці процеси
в галузі науки та освіти, наскільки ініціативно самі вчені братимуть у них
участь, залежить майбутнє не лише української науки, але й національні ін-
тереси нашої держави. Дискусії про необхідність удосконалення системи під-
готовки й атестації наукових і науково-педагогічних кадрів тривають у нас із
часів ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Але відтоді,
крім посилення адміністративних заходів, майже нічого не змінилося.
Л. ЛОБАНОВА
АРХІТЕКТУРА НАУКОВИХ СТУПЕНІВ:
МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА І ВІТЧИЗНЯНІ ТРАДИЦІЇ
Останнім часом не лише в учених ко-
лах, але й у загальнодержавній пері-
одиці (газети «Дзеркало тижня», «Урядо-
вий кур’єр») жваво обговорюють проект
Закону України «Про атестацію наукових
і науково-педагогічних кадрів вищої ква-
ліфікації», запропонований ВАК України.
Серед його новацій, зокрема, такі:
• запровадження наукового ступеня «док-
тор філософії» замість «кандидат наук»;
• присудження наукового ступеня «доктор
наук» за сукупністю опублікованих нау-
кових робіт;
• поява нової класифікації для спеціалізова-
них учених рад із присудження наукових
ступенів залежно від їхнього науково-кад-
ро вого складу — автономні та неавтономні;
• затвердження провідної ролі ВАК Украї-
ни в атестаційному процесі [1].
Оприлюднений законопроект, на жаль,
не відповідає на головне стратегічне запи-
тання — якою має бути вітчизняна систе-
ма підготовки й атестації наукових кадрів.
По-перше, вкрай необхідно уточнити архі-
тектуру наукових ступенів. По-друге, варто
ґрунтовно проаналізувати систему науко-
вих звань (вона в нас ніяк не кореспонду-
ється із загальноприйнятою у світі). Якщо
вже адаптувати систему підготовки й атес-
тації наукових кадрів найвищої кваліфіка-
ції до міжнародної практики, то доцільно
демократизувати за західним зразком сис-
тему захисту дисертацій на здобуття нау-
кових ступенів, а спеціалізовані вчені ради
для захисту дисертацій створювати винят-
ково в тих науково-дослідних інститутах і
вищих навчальних закладах й за тими на-
прямами науки, у яких вони ведуть постій-
© ЛОБАНОВА Людмила Сергіївна. Кандидат економічних наук. Старший науковий співробітник Центру
досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім Г.М. Доброва НАН України (Київ). 2009
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 43
ну науково-дослідну роботу з офіційно за-
реєстрованої тематики. По-третє, атеста-
ція наукових кадрів найвищої кваліфікації
— це насамперед справа наукової громад-
ськості, а ВАК України, як орган державної
виконавської влади, може лише організува-
ти й упорядкувати цей процес.
Зауважимо, у дискусійних публікаціях
доволі часто трапляються розбіжності в ро-
зумінні самої суті атестаційних процесів. І
не дивно, бо науковці самі ці питання ще
не достатньо вивчили й не оцінили потен-
ційну ефективність їх використання у віт-
чизняній практиці. Модернізація системи
підготовки й атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфікації
пов’язана передусім із проведенням рефор-
ми і виробленням відповідних нормативно-
правових документів. Зважаючи на те, що
будь-які реформи варто проводити зваже-
но, щоб зберегти національні досягнення і
запобігти негативним змінам самої системи
освіти й науки, звернемося до першодже-
рел системи організації підготовки та атес-
тації наукових кадрів найвищої кваліфіка-
ції, що утворюють архітектуру наукових
ступенів сучасної вітчизняної і зарубіжної
практики.
Специфіка європейської культури у сфе-
рі підготовки наукових кадрів формува лася
століттями. Тут виникла і сучасна загаль-
новживана термінологія: кафедра (грец. kа-
thedra — стілець, лава), професор (лат. pro-
fessor — наставник), доцент (лат. docens —
повчальний), магістр (лат. magister — на-
ставник), доктор (лат. doctor — учитель)
тощо. Наддержавність наукових установ —
це також історична традиція. Університети
й академії наук створювалися переважно за
ініціативою видатних учених, які прагнули
автономії від держави. Академічні свободи
(розв’язання фінансових проблем, само-
стійне затвердження статуту, виборність
керівних посад, колегіальне присудження
наукових ступенів тощо), мобільність сту-
дентів і викладацького складу — всі ці озна-
ки наддержавності культури наукової ді-
яльності покладено в основу документів
болонського процесу.
Болонський процес характеризується бага-
тоаспектністю, і головне в ньому для нас —
створення єдиного європейського освітньо-
го та наукового простору, а також запрова-
дження єдиних вимог при здобутті науко-
вих ступенів [2].
Докторський ступінь (doctoral degree) —
кваліфікація, визнана міжнародним співто-
вариством як наукова діяльність високого
рівня. З’явилася в середньовічній Європі і
давала право її власникові викладати в уні-
верситеті. Історично терміни «магістр» (ma-
gister) і «доктор» (doctor) були синоніма-
ми, проте згодом «доктор» набув більш ви-
сокого статусу.
Поява перших докторських ступенів —
доктор теології (Divinitatis Doctor, D.D.),
доктор філософії (Doctor philosophy, PhD.
або D.Phil.), доктор медицини (Medicine
Doctor, M.D або D.M) — зумовлена розпо-
ділом університетського курсу на ці три на-
прями. Пізніше ступінь «доктор теології»
з’являється рідше, а навчання в галузях, не
пов’язаних із теологією і медициною, набу-
ває масового характеру. Надалі класифіка-
ція наук розширювалася (природні, гума-
нітарні, суспільні тощо), проте назва нау-
кового ступеня «доктор філософії» збере-
глася за кордоном і дотепер. Вона наявна
в різних навчальних дисциплінах — це тра-
диція, що сягає корінням часів німецьких
університетів ХVIII і XIX століть.
Із часом сфера застосування і суть док-
торського ступеня змінювалися, у різних
країнах виникали її місцеві варіанти. По-
чаток розвитку докторської освіти у світі
пов’язують із 1876 роком, коли в США
відкрили школу Джона Гопкінса, де прак-
тикувалося спеціалізоване навчання і про-
водили наукові пошуки. Відтоді утвердив-
ся статус докторської освіти як освіти на
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
дослідницькій базі. На початку ХХ ст. ан-
гломовні університети присуджували док-
торський ступінь лише обраним членам
про фе сор сько- викладацького складу, а саме:
найвидатнішим ученим, що мають духов-
ний сан. Тоді ж у Німеччині поширилася
практика — усі, хто бажав викладати в уні-
верситеті, мали спочатку написати доктор-
ську дисертацію на основі власних науко-
вих досліджень.
У Російській імперії, до складу якої вхо-
дила Україна, система атестації науково-
педагогічних кадрів за часів існування за-
знала чимало перетворень, які не завжди
були послідовними і конструктивними.
До 80-х рр. ХІХ ст. її структура вигляда-
ла таким чином: перший науковий ступінь
«кандидат» здобували студенти, що закін-
чили повний курс навчання в університеті
з відмінними результатами і написали до-
слідницький твір за своїм фахом; другий
ступінь — «магістр наук» — здобували осо-
би зі ступенем кандидата, які склали іспи-
ти й публічно захистили магістерську ди-
сертацію. Для отримання третього науко-
вого ступеня — «доктор наук» — необхідно
було, маючи науковий ступінь магістра, пу-
блічно захистити докторську дисертацію.
У 1884 р., коли в Російській імперії при-
йняли останній університетський статут,
науковий ступінь «кандидат» скасували.
У жовтні 1918 р. узагалі всі наукові сту-
пені відмінили. Лише в січні 1934 р. Рада
Народних Комісарів СРСР ухвалою «Про
вчені ступені і звання» затвердила науко-
ві ступені «кандидат наук» і «доктор наук»,
звання «молодший науковий співробіт-
ник» і «старший науковий співробітник»
для працівників науково-дослідних струк-
тур, «асистент», «доцент» і «професор» —
для наукових і науково-педагогічних ка-
дрів. Зміст і статус нового ступеня «кан-
дидат наук», незважаючи на ідентичність
назви з першим науковим ступенем доре-
волюційного періоду, стали якісно інши-
ми, а науковий ступінь «магістр наук» ви-
лучили з обігу. Звання «молодший науко-
вий співробітник» і «асистент» проіснува-
ли з 1934 до 1989 рр. Вони були близькими
за кваліфікаційними вимогами і, на відміну
від найвищих наукових звань, не вимагали
наявності наукового ступеня. Після 1989 р.
вони перестали існувати як звання і функ-
ціонують донині на пострадянському про-
сторі як назви наукових посад.
За роки радянської влади архітектура і
назва наукових ступенів і звань не зміню-
валися, а от вимоги до дисертаційних робіт
періодично оновлювалися [4].
У сучасній світовій практиці написан-
ня докторської дисертації — необ-
хідна умова для всіх, хто бажає побуду-
вати кар’єру в науці чи у сфері вищої
освіти. Академічний (науковий) доктор-
ський ступінь (research doctorate або re-
search doc toral degree) зазвичай прису-
джують претендентам, які провели нау-
кові дослідження і презентували свою
роботу в придатному для публікації ви-
гляді. Основна умова — результат прове-
дених досліджень має розвивати людські
знання. У більшості країн остаточне рі-
шення про надання докторського ступеня
приймають на основі захисту докторської
дисертації (doctoral thesis або dis ser ta ti-
on). Зазначимо, саме академічний доктор-
ський ступінь буде предметом нашої ува-
ги далі.
За своїми цільовими і змістовними на-
становами болонський процес є природ-
ним етапом практичного здійснення гармо-
нізації чинних систем підготовки та атеста-
ції наукових і науково-педагогічних кадрів
найвищої кваліфікації на європейському
просторі. Цей процес уже розпочався в кра-
їнах Західної Європи. До речі, система при-
судження наукових ступенів у Європі дуже
консервативна і формувалася сторіччями.
Кожна країна прагне зберегти національ-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 45
ні традиції та наукові школи, які виплекала
кожна галузь академічної науки. Оцінюван-
ня рівня кваліфікації науково-педагогічних
працівників, яке є утвердженням їхнього
права на виконання кваліфікованої викла-
дацької діяльності на різних посадах у різ-
них країнах, також підлягає гармонізації в
ході болонського процесу [3].
Найпопулярніша кваліфікація вченого у
Великобританії — Doctor Philosophy (PhD.).
Її присуджують за результатами виконаних
дослідницьких проектів. Термін навчання на
очних докторських програмах становить
щонайменше три роки, хоча нерідко потріб-
но й більше часу для підготовки дисертації.
Мінімальна вимога для вступу на програми
PhD. — диплом магістра. Докторська дисер-
тація повинна містити нові відомості в кон-
кретній галузі й бути гідною для публікації в
наукових виданнях. Обсяг дисертації — за-
звичай 80–100 тисяч слів. Її захист прохо-
дить усно перед незалежною комісією чи на
основі публікацій у друкованих виданнях.
Якщо присудження докторського ступеня
відбувається на основі публікацій, то до них
необхідно додати критичну оцінку автора ре-
зультатів дослідження обсягом 5–10 тисяч
слів. У Великобританії існує «вищий сту-
пінь доктора наук» (Higher Doctorate).
Його присуджують претендентам із числа
професорсько-викладацького складу, що ма-
ють здебільшого ступінь доктора філософії
за низку опублікованих ґрунтовних науко-
вих праць. Отримання цього ступеня займає
значно більше часу, бо претендент повинен
зарекомендувати себе провідним ученим у
своїй галузі знань. Останнім часом цей сту-
пінь присуджують дуже рідко, він, по суті,
перетворився на почесне звання.
В університетах Великобританії для
науково-педагогічного складу є чотири по-
зиції: лектор, старший лектор, канди-
дат у професори (reader) і професор.
Щоб посісти ці посади, необхідно пройти
конкурсний відбір. У британських універ-
ситетах є можливість посадового росту в
одному й тому ж університеті, проте це не-
просто. Найважчий перехід із посади стар-
шого лектора на посаду кандидата в профе-
сори (reader). Він може взагалі не відбути-
ся ніколи, бо для цього потрібні очевидні
наукові досягнення з міжнародною попу-
лярністю.
У Великобританії немає вікового цен-
зу на зайняття лекторських або професор-
ських посад, бо вік прирівнюють у право-
вому аспекті до таких категорій, як раса,
етнічна належність, релігія, стать, а отже,
він не підлягає дискримінації. Пенсійний
вік тут становить 65 років, але кілька ро-
ків тому прийнято закон, що нівелює віко-
ву ознаку, і скасовано обов’язковий вихід
на пенсію.
1998 р. у Німеччині в ході болонсько-
го процесу запроваджено двоступеневу
вищу освіту: бакалавр і магістр. Здобуття
докторського ступеня можливе лише піс-
ля отримання Diplom Magister або Sta at-
se xamen (диплом магістра чи державний
диплом у системі підготовки національ-
них німецьких кадрів для керівних орга-
нів, а також низки спеціальностей осо-
бливого регістру — юристи, шкільні вчи-
телі, фармацевти тощо, які надають після
отримання диплома магістра і за наявнос-
ті дворічного професійного стажу). Докто-
рантури (Doktorarbeit) функціонують, але
захисти дисертацій на здобуття наукового
ступеня доктора наук відбуваються лише
в університетах (Universitaten). Навчан-
ня в докторантурі пов’язане з проведен-
ням докторантами самостійних наукових
досліджень упродовж трьох років. Ступінь
доктора наук (Doctor, PhD.) присуджують
після успішного захисту дисертації. Про-
те саме дисертаційне дослідження докто-
ранти мають проводити в інститутах Това-
риства Макса Планка, науково-дослідних
центрах, у національних та індустріальних
лабораторіях.
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
Наступний крок для просування в науко-
вій кар’єрі доктора наук (PhD.) — підготовка
габілітації (аналог української докторської
дисертації) і захист її перед спе ціальною екс-
пертною комісією. Ha bi li ta ti on — державний
диплом доктора наук (Doc tor-Habilitation),
що дозволяє посідати посаду професора на
університетській кафедрі. Науковий сту-
пінь Doctor-Ha bi litation можна отримати за
будь-якою спеціальністю, запровадженою
німецькими уні верситетами, за умови, що
претендент має всі відповідні ступені вищої
освіти за цією спеціальністю з гарними
оцінками.
В університетах Німеччини є два різно-
види професорів (W 2 і W 3). Раніше іс-
нували посади доцента (С 2) і наукового
асистента (С 1), проте сьогодні вони май-
же не функціонують, натомість існує поса-
да приват-доцента (позаштатного виклада-
ча університету). Отримати першу профе-
сорську посаду — W 2 (професор, але не
завідувач кафедри, або «професор без вла-
ди») може претендент із ступенем PhD., що
бере участь у конкурсі після роботи за кор-
доном і має вагомі наукові здобутки. У на-
уковій кар’єрі важливу роль відіграє при-
йнятий у Німеччині «закон про неприпус-
тимість домашнього працевлаштування»
(Hansbernfung), згідно з яким в одному й
тому ж університеті неможливо перейти на
наступний (вищий) посадовий рівень. Тому
тільки-но молодий німецький учений ви-
грає свій перший конкурс, він, ледве при-
ступивши до виконання нових обов’язків,
починає подавати заявки на участь у кон-
курсах для зайняття більш високих посад
у наукових установах інших міст і за кор-
доном. Формально для участі в конкур-
сі на другу професорську посаду — W 3 —
претендент повинен мати диплом Doctor-
Habilitation чи наукові досягнення еквіва-
лентного рівня. До речі, у Німеччині дуже
суворий віковий ценз: пенсійний вік — 67
років, а в конкурсах можна брати участь
до 51 року. При успішній роботі контракт
укладають на фіксований або невизначе-
ний термін до виходу на пенсію.
У Франції існують два рівні доктор-
ських ступенів. Перший відповідає док-
торському ступеню PhD. і має два варіан-
ти: 1) так званий ступінь доктора тре-
тього циклу (doctoral de troisieme суcle)
чи доктора галузі наук (diplome d’etudes
арprofondies); 2) ступінь Doctoral d’Etat.
Проте для працівників науково-дослідної
сфери його замінює «habilitation to direct
theses» — докторська дисертація, побу-
дована на власних наукових досліджен-
нях. Отримання ступеня doctoral d’еtat
або habilitation — наступний обо в’яз-
ковий етап наукової кар’єри після отри-
мання ступеня PhD., на здобуття якого
потрібно багато років. Тут, як і в інших
країнах ЄС, «habilitation» (докторська
ди сертація) — друга частина дисертацій-
ного дослідження чи підбірка публіка-
цій, що висвітлює результати досліджень
претендента з певної проблеми. Нa bi li ta-
tion — це сукупність ретельно проведе-
ного незалежного дослідження, досвіду
викладання і читання лекцій. Нabilitati-
on — необхідна умова для претендентів
на науково-педагогічну посаду приват-
доцента (Privatdozent).
Характерно, що конкурсний відбір на
вакантні посади відбувається на рівні мо-
лодших наукових співробітників і молод-
ших викладацьких позицій у віці до 30 ро-
ків, що відрізняє цю країну від інших. Далі
для них відкривається перспектива науко-
вої кар’єри та науково-педагогічного рос-
ту на одному місці, що вони зазвичай і ро-
блять. У цій країні молодий учений уже на
початку етапі своєї наукової кар’єри отри-
мує постійне робоче місце й державне фі-
нансування. Підготовка і присудження док-
торських ступенів належить до компетенції
університетів, а також акредитованих до-
слідних центрів.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 47
В Іспанії вища освіта дворівнева. Після
закінчення першого рівня (3 роки) студен-
ти одержують диплом фахівця — Dip lo-
mado, а другого (цикл спеціалізації) — ди-
плом Licenciado. Третій рівень — спеціалі-
зація в дослідницькій діяльності та викла-
данні. Перейти на третій рівень можуть
власники ступенів ліценціата. Після чоти-
рирічного навчання в докторантурі, пред-
ставлення і захисту дисертації претендент
здобуває докторський ступінь (Titulo de
Doctor).
У Швеції, Фінляндії, Нідерландах і
Швейцарії система підготовки наукових і
науково-педагогічних працівників найви-
щої кваліфікації аналогічна німецькій.
Структура вищої освіти в Сполучених
Штатах Америки представлена такими
рів нями: associate’s degree (диплом фахів-
ця, 2 роки навчання), Bachelor’s degree
(диплом бакалавра, 4 роки ); master’s de gree
(ступінь магістра, 2 роки) і Doctoral degree
(PhD.). Два останні ступені вважають нау-
ковими. Це своєрідна комбінація з науко-
вих досліджень і лекційного навчання.
Магістрат і докторантура існують тіль-
ки в університетах. Докторський ступінь
(PhD.) — найвищий науковий ступінь у
США. Навчання в докторантурі (graduate
school), що завершується захистом ди-
сертації і присвоєнням наукового ступе-
ня доктора філософії (PhD.), триває в
середньому 3 роки для магістрів і 5 років
для бакалаврів. Докторантура пропонує
спеціалізовані студії з певних навчальних
курсів із складанням кваліфікаційних іс-
питів, самостійне наукове дослідження в
обраній галузі знань, обов’язкове напи-
сання і захист дисертації. Американські
університети випускають щороку близько
38 тис. фахівців із ступенем PhD.
Структура посад професорсько-ви кла-
дацького складу в США має чотири рівні.
Перший рівень (graduate-assistants) — ре-
ферент, на нього призначають випускни-
ків університетів із дипломами магістрів
терміном на один рік із правом подальшого
перепризначення. Стартова посада випуск-
ника докторської програми з дипломом
PhD. — асистент професора (assistant-
professor). На неї призначають терміном
на 3 роки з правом повторного призначення.
Другий трирічний термін для цієї посади
останній: якщо подальшу роботу асистента
професора визнано безперспективною, йо-
му пропонують підшукати інше місце робо-
ти. Якщо асистент професора зарекоменду-
вав себе гарним педагогом і активним до-
слідником (вигравав гранти, активно пу-
блікував статті в провідних наукових жур-
налах, створив свою лабораторію, брав
участь у престижних конференціях тощо),
йому пропонують постійну посаду асоційо-
ваного професора (associate-pro fes sor). Піс-
ля близько 10 років успішної роботи (ак-
тивна дослідницька діяльність, новизна ре-
зультатів, публікації, гранти і т. д.) асоційо-
ваний професор може перейти на постійний
вищий посадовий рівень — повний профе-
сор (full professor). Обидва етапи супрово-
джуються лише експертизою результатів
наукової і педагогічної діяльності претен-
дентів на посаду. Найвища каста професо-
рів університетів США — professor-tenure.
Цей статус присуджують через 6–9 років
викладання після атестації на посадах асо-
ційованого професора і повного професора.
Профессор-tenure отримує довічний кон-
тракт із університетом, розірвати який
може тільки він сам.
Характерна риса американської структу-
ри професорсько-викладацького складу —
примусове стимулювання активної викла-
дацької і дослідницької діяльності шляхом
обмеження термінів перебування й селек-
тивного відбору викладачів на перших двох
рівнях і довічне призначення на посади тре-
тього і четвертого рівнів, що засвідчує неза-
лежність життєвого статусу на вершині по-
садової драбини. У цілому система функці-
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
онує так, що професорсько-викладацький
склад розподілено по всіх чотирьох рівнях,
а отже, і за віком абсолютно рівномірно з
можливими варіаціями в 3–4%.
Університетські програми Канади поді-
ляються на програми «Undergraduate Pro-
grams», що дозволяє отримати диплом ба-
калавра, «Graduate Programs» — диплом
магістра (Master’s Degree) і доктора наук
(PhD.). Вимоги для присудження ступе-
нів установлює кожен університет окремо.
Лише маючи диплом магістра, можна всту-
пити на докторську програму (докторан-
туру) і через три роки, один із яких треба
провести в університеті, захистити доктор-
ську дисертацію, здобувши ступінь доктора
наук PhD.
В університетах Канади, як і в США, іс-
нує 4 градації професорсько-викладацького
складу: лектор (Lectureis/ instructor), по-
мічник професора (assistant professor),
асоційований професор (associated pro-
fessor) і повний професор (full professor).
Для професорів, хоча і в дещо скороченому
вигляді, діє система довічного наймання,
бо професорами зазвичай є провідні вче-
ні. У престижних канадських університе-
тах число докторів зі ступенем PhD. пере-
вищує 90% загальної кількості викладачів,
а в Йоркському, Торонтському, Гуелфсько-
му університетах МакМастер і Ватерлоо —
навіть 95%.
У Японії терміни навчання в усіх універ-
ситетах стандартизовані. Базовий курс ви-
щої освіти становить 4 роки. Після його за-
кінчення студенти отримують диплом бака-
лавра (Gakushi). Формально студент може
перебувати в університеті 8 років, тобто не-
успішних студентів майже не відрахову-
ють. Випускники університетів, що про-
демонстрували здібності до дослідницької
роботи, можуть продовжити навчання на
здобуття ступеня магістра (Shushi, 2 роки
навчання). Ступінь доктора філософії
(Ha kushi) потребує трьох років навчання
для магістрів і не менше як 5 років для ба-
калаврів. Трирічні докторські програми пе-
редбачають навчальний курс, випускний
іспит і захист дисертації на основі індиві-
дуально проведених досліджень [4].
На пострадянському просторі ситуація
сьогодні така.
Після здобуття незалежності Латвія при-
йняла чинну американську модель атеста-
ції наукових і науково-педагогічних кадрів.
Наукових ступенів два — магістр і доктор.
Нинішній магістр — це бакалавр, що про-
вчився ще один рік і тепер може виклада-
ти у вищому навчальному закладі на поса-
ді лектора. Доктор наук (PhD.), маючи рі-
вень радянського кандидата наук, відразу
претендує на посаду асистента професо-
ра у ВНЗ. Читаючи лекції й набуваючи ме-
тодичного досвіду, він просувається поса-
довими східцями: асоційований — повний
професор. Докторської дисертації більш
високого рівня в Латвії немає.
Після скасування системи підготов-
ки наукових кадрів, яка діяла в колишній
Латвійській РСР, країна втратила ціле
покоління молодих учених, яке зараз на-
магається поновити. Це сталося через на-
прочуд мізерну зарплату викладача з на-
уковим ступенем доктора наук. Тож у ви-
пускників вищих навчальних закладів не
сформувалися ані науковий інтерес, ані
бажання наукового росту. У результа-
ті з’явилася прогалина в професорсько-
викладацькому складі в найпліднішому
творчому віці — 35–45 років. У всіх ви-
щих навчальних закладах на професор-
ських посадах працюють люди передпен-
сійного і пенсійного віку. Ще одна при-
чина — відсутність власних учених рад
із захисту докторських ди сертацій через
нестачу професорів. У багатьох галузях
знань у Латвії взагалі немає докторських
рад, тому докторські дисертації захища-
ють лише за кордоном.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 49
Ще складніше сформувати власну раду
для реалізації конкурсів на зайняття про-
фесорських посад. Для цього потрібно
мати власних, а не асоційованих повних
професорів і пройти через чинні профе-
сорські ради, які функціонують лише в чо-
тирьох провідних державних вищих на-
вчальних закладах Латвії — Латвійсько-
му універси теті, Ризькому технічному
університеті, Сільгоспакадемії і Даугав-
пілській педакадемії. Пройти конкурс на
посаду професора вченому з іншого ВНЗ
дуже складно.
В Естонії вищі навчальні заклади також
перейшли на американську модель підго-
товки наукових і науково-педагогічних ка-
дрів. Тут існує система державного замов-
лення на підготовку фахівців, у тому числі
й на докторів наук, при цьому держава фі-
нансує навчання в межах держзамовлення.
На державні місця зараховують тільки док-
торантів очного навчання. В естонських
університетах збереглися і докторські, і
професорські ради. Відповідно кількість
докторантів і захищених докторських ди-
сертацій тут у кілька разів вища, ніж у Лат-
вії, при тому, що чисельність населення в
Естонії вдвічі менша. Програма урядової
коаліції Естонії на 2007–2013 рр. у вищій
освіті, науковій та інноваційній діяльності
для реалізації прийнятої «Стратегії діяль-
ності та інновацій на період 2007–2013 рр.»
дозволяє «стимулювання навчання в док-
торантурі і виділяє для цього університе-
там бюджетні кошти для укладання дого-
ворів із докторантами для забезпечення їм
нормальних умов життя, роботи і навчан-
ня, щоб досягти не менше як 250 захистів
докторських дисертацій до 2011 р.» і запро-
ваджує «цільові стипендії за спеціальнос-
тями технічних і природничих наук».
Литва займає близькі до Латвії та Есто-
нії позиції щодо систем вищої освіти, ін-
терпретує ступінь доктора (Doctor degree)
як найвищий рівень університетської осві-
ти, має двоступеневу структуру вищої осві-
ти (бакалавр і магістр), орієнтує вищу осві-
ту на потреби ринку праці. Докторський
ступінь можна здобути після 4-річного на-
вчання в докторантурі (Postgraduate stu di-
es) університетів або за місцем роботи
(Residential studies).
Молдова — одна з перших пострадян-
ських європейських країн, що модернізува-
ла радянську модель системи підготовки та
атестації наукових і науково-педагогічних
кадрів за аналогією до західної. У країні
присуджують два наукові ступені: доктор
і доктор-габілітат. Дисертація на здобут-
тя наукового ступеня доктора чи доктора-
габілітата — оригінальна наукова робота,
виконана на основі власних опублікованих
наукових робіт, що містить нові результати
теоретичних і/чи експериментальних дослі-
джень, які є внеском здобувача в науку. Дис-
ертація на здобуття наукового ступеня док-
тора ґрунтується не менше ніж на п’яти опу-
блікованих наукових роботах, із яких дві
надруковані на сторінках наукових рецензо-
ваних журналів і ще дві — без співавторів;
дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора-габілітата — не менше ніж на 20 на-
укових роботах, опублікованих після захис-
ту автором дисертації на здобуття науково-
го ступеня доктора (включаючи монографії,
оглядові статті, не менше ніж вісім робіт у
наукових рецензованих журналах, а також
п’ять робіт без співавторів). Результати на-
укових досліджень, викладені в дисертації,
потрібно апробувати не менше ніж на п’яти
міжнародних наукових форумах за фахом.
Науковцям, які проявили себе в науково-
дослідній діяльності, присуджують наукові
звання конференціара-дослідника і про-
фе сора-дослідника, а науковцям, що ви-
кладали при цьому у вищих навчальних за-
кладах, присуджують науково-педагогічне
звання конференціара-університара і
про фесора-університара. Наукові й нау-
ко во-педагогічні звання присуджує Націо-
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
нальна рада з акредитації і атестації за по-
данням наукових рад акредитованих орга-
нізацій і вищих навчальних закладів.
Науково-педагогічне звання кон фе рен ці-
ара-університара чи конференціара-до слід -
ника отримують особи, що посідають за ре-
зультами конкурсу / атестації (не менше ніж
один рік) посаду конференціара-уні вер си-
тара або старшого наукового дослідника, ма-
ють науковий ступінь доктора або доктора-
габілітата, опублікували понад 15 або 20 нау-
кових і науково-методичних робіт, мають
науково-педагогічний чи науковий стаж не
менше ніж 5 років.
Науково-педагогічне / наукове звання
про фессора-університара / професора-до-
слід ника присуджують особам, що посіда-
ють за результатами конкурсного відбору /
атестації посаду професора-університара /
провідного наукового дослідника (або ще
вищу посаду) не менше ніж один рік, ма-
ють науковий ступінь доктора-габілітата й
науково-педагогічне / наукове звання кон-
ференціара-університара / конференціа-
ра-дослідника, що опублікував понад 40–
45 вагомих наукових і науково-методичних
робіт, із яких не менше ніж п’ять після за-
хисту дисертації на здобуття наукового
ступеня доктора-габілітата, зі стажем нау-
ко во-педагогічної / наукової діяльності 10
років. Присуджені звання можуть не відпо-
відати посаді, як це було в радянській мо-
делі системи підготовки й атестації науко-
вих і науково-педагогічних кадрів.
Отже, у Молдові фактично збереглася
колишня радянська модель системи підго-
товки і державної атестації наукових і
науково-педагогічних кадрів. Модернізова-
но лише назви наукових ступенів і звань,
зміст вимог до методики їх присудження.
У Російській Федерації, Республіці Бі-
лорусь і Україні збереглася з деякими міс-
цевими модифікаціями радянська модель
підготовки і державної атестації наукових і
науково-педагогічних кадрів [4].
Особливості еволюційного розвитку сис-
тем освіти в різних країнах світу зумовили
значні відмінності в національних системах
підготовки й атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфікації.
1. У більшості країн стандартних термі-
нів підготовки докторських дисертацій не
існує. Вони коливаються в інтервалі 3–
5 років і залежать більше від наукової спе-
ціальності, ніж від установлених націо-
нальною системою правил.
2. Немає єдиного міжнародного стан-
дарту архітектури системи найвищих нау-
кових ступенів. У розвинутих країнах сві-
ту існує як унітарна (США, Канада, Вели-
кобританія, Японія, Швейцарія тощо), так
і дворівнева (Німеччина, Франція, Росія,
Білорусь, Україна, Молдова тощо) архітек-
тура національних моделей системи найви-
щих наукових ступенів.
3. Існують проблеми не лише у визна-
нні дипломів про найвищі наукові ступе-
ні, але й у програмах підготовки наукових і
науково-педагогічних кадрів найвищої ква-
ліфікації не тільки на міжнародному рівні,
але й усередині національних систем підго-
товки наукових кадрів.
Тому в ході реалізації болонського про-
цесу щодо створення єдиного європейсько-
го освітнього і наукового простору вини-
кла проблема визначення глобальних меж
у системі підготовки наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфіка-
ції, що сприяли б конвергенції та чіткості в
структурі наукових кваліфікацій.
Сорбонська декларація, яку підписали
в Парижі 25 травня 1998 р. міністри ви-
щої освіти провідних європейських дер-
жав, створила передумови для просування
в цьому напрямі. Вона закликає поступово
визначити межі основних кваліфікацій, не
обмежуючи освітнє й культурне розмаїття
в цій сфері. Декларація передбачає загаль-
ні, але гнучкі кваліфікаційні межі, узго-
джені з автономією університетів за умови,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 51
що в більшості країн нові наукові ступені і
структура професорсько-викладацьких по-
сад, як і документи про них, співіснувати-
муть разом із традиційними, уже відомими
й давноакредитованими [3].
Аналіз чинної архітектури наукових сту-
пенів і професорсько-викладацьких посад
у розвинутих країнах і вивчення змісту де-
батів, які активізувалися в європейських
наукових колах, щодо основних тенденцій і
можливих шляхів гармонізації систем під-
готовки і атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфікації
в ході болонського процесу свідчить про
таке. Не можна копіювати моделі (навіть
поширену американську) системи підго-
товки й атестації наукових і науково-пе-
дагогічних кадрів без урахування націо-
нальної академічної культури і соціальної
інфраструктури суспільства, оскільки це
загрожує небажаними наслідками, особли-
во на пострадянському просторі. Необхід-
но розвивати власну систему (або систе-
ми), що відповідала б вимогам європей-
ських країн, але робити це не ізольовано
від світового досвіду в цій сфері. Необхід-
но усвідомити, що глобальна європейська
модель архітектури наукових і науково-
педагогічних кваліфікацій не може бути
менш складною, ніж найскладніша з націо-
нальних систем, які входять у неї.
Для реалізації цих ідей у Європейському
регіоні запроваджено Міжнародну програ-
му розвитку єдиного інформаційного про-
стору «Bridge between East and West» з кон-
цепцією системи підготовки наукових ка-
дрів найвищої кваліфікації. Спираючись на
стандарти і переваги національних систем,
вона сприяє створенню єдиного еталона
при порівнянні освітніх систем, що діють у
різних країнах світу. Для врахування особ-
ливостей національних систем підготов-
ки наукових і науково-педагогічних кадрів
найвищої кваліфікації програма пропонує
запровадити дворівневу систему: доктор-
ський рівень (PhD.) і гранд-докторський
рівень (Grand PhD.) [5], завдяки чому
можна однозначно встановити еквівалент-
ність найвищих наукових ступенів, які ді-
ють або існували в країнах із дворівневою
системою підготовки наукових кадрів.
У світовій університетській культурі
структура посад науково-педагогічного скла-
ду пов’язана з терміном «професор». У біль-
шості розвинутих країн усталилася така архі-
тектура посад професорсько-ви кла да цько го
складу: асистент професора (as sis tant-pro-
fessor), асоційований професор (as sociate-
professor) або доцент (docent, хоча в захід-
ній вищій освіті цю посаду використовують
дедалі рідше) і повний професор (full pro-
fessor). В Україні, як і в багатьох пострадян-
ських державах, ще збережено радянську
систему присудження наукових звань (стар-
ший науковий спів робітник, доцент, про-
фесор), яка досі не відповідає займаним по-
садам. Тому в Україні в ході болонського
процесу потрібно розв’язати і цю проблему.
Між народні структури пропонують таку
сис тему найвищих про фе сорсько-ви кла да-
цьких посад: assis tant-pro fessor (аси стент
про фесора), associate-pro fessor (асо цій о ва-
ний професор) і full pro fes sor (пов ний про-
фесор) [5].
Нагадаємо, що після приєднання Украї-
ни до болонського процесу (2005) осно-
вні положення болонської декларації і Бер-
лінського комюніке набули для нас харак-
теру міжнародних зобов’язань. Відповідно
в Україні надзвичайно гостро постає про-
блема реформування системи підготовки й
атестації наукових і науково-педагогічних
кадрів найвищої кваліфікації, адже нашу
країну потрібно зробити привабливою як
для вітчизняних, так і для зарубіжних уче-
них.
Стратегічною метою державної науково-
технічної політики в галузі підготовки і
державної атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфіка-
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
ції, гадаємо, повинні стати подальший роз-
виток науково-технічного потенціалу для
просування вітчизняної економіки шля-
хом інноваційного розвитку, а також вихід
на ринок світових освітніх послуг, розши-
рення міжнародної наукової співпраці, сти-
мулювання українських учених до участі в
проектах міжнародних наукових організа-
цій і творчих колективів. Інтеграція вітчиз-
няної науки й освіти в міжнародне євро-
пейське наукове співтовариство має базу-
ватися на таких принципах:
– пріоритет національних інтересів;
– збереження і розвиток інтелектуально-
го потенціалу нації;
– миротворча спрямованість співпраці;
– системний і взаємовигідний характер
співпраці;
– адаптація національної системи підго-
товки й атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфікації до
потреб розвитку національної науки і освіти.
Для цього не варто експериментувати з
революційними перетвореннями в систе-
мі підготовки і атестації наукових кадрів,
як це відбувається, наприклад, у Латвії чи
в Молдові (відсутній позитивний ефект).
Бажано також уникнути так званої «кипу-
чої бездіяльності», коли переважають лише
формальні кроки для задоволення власних
амбіцій або для відповідності неіснуючим
стандартам.
Низка негативних явищ, які виникли в
українському суспільстві впродовж останніх
20 років, ускладнила роботу системи підго-
товки й атестації наукових і науково-пе да-
гогічних кадрів найвищої кваліфікації. Це —
скорочення обсягів фінансування науки, то-
тальне скорочення чисельності науковців,
що спеціалізуються на фундаментальних і
прикладних дослідженнях, еміграція та ста-
ріння наукових кадрів, а на цьому тлі —
бурхливе зростання вищих навчальних за-
кладів, що мають аспірантуру, спеціалізовані
вчені ради, але не ведуть наукових пошуків з
офіційно зареєстрованої тематики, збіль-
шення кількості аспірантів і претен дентів на
наукові ступені. Протягом останнього деся-
тиріччя проявилася ще одна сумна прикмета
нашого часу — у колах адміністраторів різ-
них рівнів і представників великого й серед-
нього бізнесу науковий ступінь і найвищі
науково-педагогічні посади розглядають як
атрибут престижності в соціумі. Практич-
ний наслідок такої ментальності — розвиток
ринку «чорних дисертацій». Науковому то-
вариству варто засвоїти аксіому: там, де ак-
тивно застосовують грошовий, владний і ад-
міністративний ресурс, немає ні місця, ні
часу для наукової творчості.
Україні потрібно припинити безплідну су-
перечку про назви наукових ступенів і най-
вищих науково-педагогічних посад. Це не-
суттєво, натомість важливо підвищити
якість системи підготовки й атестації нау-
кових і науково-педагогічних кадрів.
Використовуючи чинну суспільно-дер-
жав ну систему атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфікації,
потрібно підвищити вимоги до організації
публічного обговорення основних науко-
вих результатів претендентів на наукові
ступені, до якості експертизи наукових ро-
біт, представлених на здобуття наукових
ступенів і отримання найвищих посад
науково-педагогічних кадрів, до методів,
фукцій і правил роботи спеціалізованих
учених рад і експертних рад ВАК. Щоб
українська наука не перетворилася на «на-
уку місцевого значення», особливу увагу
держава має приділяти українській науко-
вій періодиці, щоб її знали і читали у світі,
сприяти розширенню доступу українських
учених до зарубіжних наукових видань,
інформаційно-комунікаційних технологій,
проведенню спіль них міжнародних дослі-
джень і участі в міжнародних наукових
програмах.
Ураховуючи сказане і за дорученням
Ка бінету Міністрів України (лист віце-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 53
пре м’єра №41-КО-042485/13 від 05.05.2005
р.), Центр досліджень науково-технічного
потенціалу і історії науки ім. Г.М. Доброва
(ЦДПІН НАН України) підготував про-
позиції щодо вдосконалення нормативно-
правової бази системи підготовки й атес-
тації наукових кадрів найвищої квалі-
фікації. Для врахування різних думок і
пропозицій науковців та освітян було
створено Робочу групу за участю автори-
тетних учених України під керівництвом
д.е.н., проф. Б.А. Малицького. Вона розро-
била проект Закону України «Про підго-
товку і державну атестацію наукових і
науково-педагогічних кадрів вищої квалі-
фікації», який запропоновано на перехід-
ний період інтеграції в Європейський на-
уковий простір.
Основні концептуальні положення зако-
нопроекту.
1. Підготовку й атестацію наукових і
науково-педагогічних кадрів найвищої ква-
ліфікації здійснюють під патронатом дер-
жави для розвитку вітчизняної науки й
освіти, гарантування безпеки і конкурен-
тоспроможності країни в глобалізованому
світі.
2. Підготовка й атестація наукових і
науково-педагогічних кадрів найвищої
кваліфікації органічно пов’язані з про-
цесом наукового пошуку і не можуть іс-
нувати окремо від науково-дослідної ді-
яльності. Право на підготовку наукових
і науково-педагогічних кадрів найвищої
кваліфікації (створення докторантури)
надано винятково тим науковим інститу-
там і вищим навчальним закладам ІV рів-
ня акредитації різного підпорядкування
й усіх форм власності, що постійно про-
водять наукові дослідження з державно-
зареєстрованої тематики і мають розвину-
ті наукові напрями досліджень у відповід-
них галузях науки.
3. Зважаючи на зобов’язання України
в межах болонського процесу й завдан-
ня гармонізувати наукові ступені найви-
щої кваліфікації і найвищі посадові рівні
професорсько-педагогічного складу в євро-
пейському освітньому і науковому просто-
рі, науковими ступенями найвищої квалі-
фікації в Україні запропоновані ступені
доктора наук (PhD.) і атестованого докто-
ра наук, а найвищими посадовими рівнями
професорсько-педагогічного складу визна-
но посади асоційованого професора й атес-
тованого професора.
4. Основною формою підготовки нау-
кових і науково-педагогічних кадрів най-
вищої кваліфікації є докторантура. Кожен
громадянин із відповідною освітою, реалі-
зуючи своє право на свободу наукової твор-
чості, має право претендувати (самостійна
підготовка) на присудження йому науко-
вих ступенів.
5. Держава делегує виконання функ-
цій формування і забезпечення практич-
ної реалізації державної політики щодо
підготовки й атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів найвищої кваліфіка-
ції, а також загальної організації процесу
атестації Вищій атестаційній комісії (ВАК)
України.
Цим проектом Закону на ВАК України
покладено відповідальність за розроблен-
ня нормативних документів, що регламен-
тують організацію підготовки й атестації
наукових і науково-педагогічних кадрів
найвищої кваліфікації; прийняття оста-
точних рішень про відкриття докторанту-
ри при наукових організаціях і вищих на-
вчальних закладах ІV рівня акредитації
різного підпорядкування і всіх форм влас-
ності; формування мережі спеціалізованих
учених рад і контроль за їхньою діяльніс-
тю; затвердження рішень експертних рад
про присудження наукових ступенів атес-
тованого доктора наук і рішень учених
(науково-технічних) рад про призначення
на посаду атестованного професора, а та-
кож видання відповідних дипломів.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
6. Держава визнає наукову громадськість
(спеціалізовані, вчені, науково-технічні ра-
ди наукових організацій і вищих навчаль-
них закладів, експертні ради ВАК) голов-
ною ланкою в проведенні атестації науко-
вих і науково-педагогічних кадрів. Основне
завдання спеціалізованих і вчених (нау ко-
во-технічних) рад наукових організацій і
вищих навчальних закладів — оцінення нау-
ковою громадськістю якості і наукового
рівня результатів наукових досліджень пре-
тендентів на наукові ступені найвищої ква-
ліфікації і наукової кваліфікації претенден-
тів на посади асоційованого й атестованого
професора.
Спеціалізовані вчені ради з певним ста-
тусом (для присудження наукового ступе-
ня доктора наук (PhD.) й атестованого док-
тора наук) створюють за рішенням Пре-
зидії ВАК України в наукових організаці-
ях і вищих навчальних закладах ІV рівня
акредитації різного підпорядкування і всіх
форм власності, де проводять фундамен-
тальні, прикладні й науково-технічні дослі-
дження з державно-зареєстрованої темати-
ки, де є відповідний науково-кадровий по-
тенціал і діють докторантури, акредитовані
ВАК України.
Спеціалізовані вчені ради ухвалюють (не
приймають) остаточне рішення про при-
судження наукового ступеня доктора наук
(PhD.), а вчені (науково-технічні) ради ви-
щих навчальних закладів ухвалюють (не
приймають) остаточне рішення про при-
значення на посаду асоційованого професо-
ра. Документи про присудження наукового
ступеня доктора наук (PhD.) і призначен-
ня на посаду асоційованого професора ви-
дає наукова організація чи вищий навчаль-
ний заклад, де відбувся захист докторської
дисертації або ж учена (науково-технічна)
рада ухвалила рішення про призначення на
посаду асоційованого професора.
7. Експертні ради є дорадчими органами
Президії ВАК України, діяльність яких спря-
мовано на організацію і контроль роботи
спеціалізованих і вчених (науково-тех ніч-
них) рад відповідно до вимог до атестацій-
ного процесу. Експертні ради відповідають
за формування мережі спеціалізованих уче-
них рад і експертизу атестаційних справ, по-
даних на здобуття наукового ступеня атесто-
ваного доктора наук і призначення на посаду
атестованого професора, відповідність доку-
ментів і процедури ухвалення рішень чин-
ним нормативно-пра во вим актам.
Рішення про присудження наукового сту-
пеня атестованого доктора наук і призначен-
ня на посаду атестованого професора мають
бути відповідним чином затверджені (не за-
тверджені) Президією ВАК України.
На наш погляд, підготований у ЦДПІН
НАН України проект Закону України «Про
підготовку і державну атестацію наукових
і науково-педагогічних кадрів вищої ква-
ліфікації» відповідає меті розвитку інте-
лектуального потенціалу країни, наближає
національну систему підготовки й атеста-
ції наукових і науково-педагогічних кадрів
найвищої кваліфікації до суті атестації на-
укових кадрів у європейських країнах із
урахуванням національного досвіду і тра-
дицій, які формувалися протягом багатьох
десятиріч у нашій державі.
1. Проект Закону України «Про атестацію наукових
і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфіка-
ції» // Бюлетень ВАК України. — 2008. — №8. —
С. 3–10.
2. Bologna Declaration. Joint Declaration European
Ministers Education Convened in Bologna on 19 June
1999.
3. Спільна декларація про гармонізацію архітектури
європейської системи вищої освіти // Збірка мате-
ріалів «Болонський процес: Погляд на проблему /
Уклад. І.А. Новак. — М., 2004.
4. Лобанова Л.С. Сучасний досвід організації підго-
товки й атестації наукових і науково-педагогічних
кадрів в розвинутих країнах світу / Наук. кер.
Б.А. Ма лицький. — К.: ГП «Інформаційно-ана лі-
тичне агентство», 2008. — 56 с.
5. www. L’Academie Europeenne d’Informatisation —
A.E.I., Belgium.com.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 55
Л. Лобанова
АРХІТЕКТУРА НАУКОВИХ СТУПЕНІВ:
МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА І ВІТЧИЗНЯНІ ТРАДИЦІЇ
Р е з ю м е
У статті подано грунтовний аналіз архітектури науко-
вих ступенів вітчизняної та зарубіжної систем освіти
й науки від моменту їхньої появи до сучасного стану.
Розглянуто широко обговорюваний у суспільстві за-
конопроект «Про атестацію наукових і науково-пе да-
гогічних кадрів вищої кваліфікації», запропонованого
ВАК Ук раїни, та вказано на його недоліки. Спираю-
чись на основні положення болонської декларації і
Берлінського комюніке, що мають для України харак-
тер міжнародних зобов’язань, автор висловлює своє
бачення на процеси перетворення, що відбуваються
нині в нау ково-освітній системі розвинутих країнах
світу. Оприлюднено основні засади проекту Закону
«Про підготовку і державну атестацію наукових і
науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації»,
під готованого Центром досліджень науково-тех ніч-
но го потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва
(ЦДПІН НАН України), які, на думку розробників,
наближають національну систему підготовки й атес-
тації наукових і науково-пе дагогічних кадрів найви-
щої кваліфікації до суті атестації наукових кадрів у
європейських країнах із урахуванням національного
досвіду і традицій, які формувалися протягом бага-
тьох десятиріч в Україні.
L. Lobanova
SCIENTIFIC DEGREES ARCHITECTURE:
INTERNATIONAL PRACTICE AND NATIVE TRADITIONS
S u m m a r y
The article provides substantial analysis of scientific de-
grees architecture of home and foreign system of education
and science since the moment of their origination until the
modern state. Widely discussable in the socie ty draft law
“On certification of scientific, scientific and pedagogical
personnel of higher qualification” proposed by VAK of
Ukraine is reviewed and its drawbacks are presented. Based
on the main provisions of bologna declaration and Berlin
communiqué that are of international obligations nature for
the Ukraine, an author presents her opinion about the
transformation process that now takes place in scientific
and educational system in the developed countries world-
wide. The main principles of the draft law “On training and
state certification of scientific, scientific and pedagogical
personnel of higher qualification” prepared by G.M.Dobrov
Center of scientific and technical potential study and sci-
ence history (CDPIN of National Academy of sciences of
Ukraine) are published. Developers believe that such prin-
ciples make national system of training and certification of
scientific, scientific and pedagogical personnel of higher
qualification closer to the essential part of scientific person-
nel certification in European countries taking into account
national experience and traditions that were formed within
many decades in Ukraine.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3485 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:47:18Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лобанова, Л.С. 2009-07-07T14:01:41Z 2009-07-07T14:01:41Z 2009 Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї / Л.С. Лобанова // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 42-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3485 У статті подано грунтовний аналіз архітектури наукових ступенів вітчизняної та зарубіжної систем освіти й науки від моменту їхньої появи до сучасного стану. Розглянуто широко обговорюваний у суспільстві законопроект «Про атестацію наукових і науково-пе дагогічних кадрів вищої кваліфікації», запропонованого ВАК Ук раїни, та вказано на його недоліки. Спираючись на основні положення болонської декларації і Берлінського комюніке, що мають для України характер міжнародних зобов’язань, автор висловлює своє бачення на процеси перетворення, що відбуваються нині в нау ково-освітній системі розвинутих країнах світу. Оприлюднено основні засади проекту Закону «Про підготовку і державну атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», під готованого Центром досліджень науково-тех нічно го потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва (ЦДПІН НАН України), які, на думку розробників, наближають національну систему підготовки й атестації наукових і науково-пе дагогічних кадрів найвищої кваліфікації до суті атестації наукових кадрів у європейських країнах із урахуванням національного досвіду і традицій, які формувалися протягом багатьох десятиріч в Україні. The article provides substantial analysis of scientific degrees architecture of home and foreign system of education and science since the moment of their origination until the modern state. Widely discussable in the socie ty draft law “On certification of scientific, scientific and pedagogical personnel of higher qualification” proposed by VAK of Ukraine is reviewed and its drawbacks are presented. Based on the main provisions of bologna declaration and Berlin communiqué that are of international obligations nature for the Ukraine, an author presents her opinion about the transformation process that now takes place in scientific and educational system in the developed countries worldwide. The main principles of the draft law “On training and state certification of scientific, scientific and pedagogical personnel of higher qualification” prepared by G.M.Dobrov Center of scientific and technical potential study and science history (CDPIN of National Academy of sciences of Ukraine) are published. Developers believe that such principles make national system of training and certification of scientific, scientific and pedagogical personnel of higher qualification closer to the essential part of scientific personnel certification in European countries taking into account national experience and traditions that were formed within many decades in Ukraine. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Погляд Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї Scientific degrees architecture: international prectice and native traditions Article published earlier |
| spellingShingle | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї Лобанова, Л.С. Погляд |
| title | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| title_alt | Scientific degrees architecture: international prectice and native traditions |
| title_full | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| title_fullStr | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| title_full_unstemmed | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| title_short | Архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| title_sort | архiтектура наукових ступенiв: мiжнародна практика i вiтчизнянi традицiї |
| topic | Погляд |
| topic_facet | Погляд |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3485 |
| work_keys_str_mv | AT lobanovals arhitekturanaukovihstupenivmižnarodnapraktikaivitčiznânitradicií AT lobanovals scientificdegreesarchitectureinternationalprecticeandnativetraditions |