Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги)
Метою дослідження є порівняти архетипні системи українських, польських, кельтських і англосаксонських загадок періоду раннього християнства. Основний акцент робиться на порівнянні українських і староанглійських загадок....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34969 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) / О.О. Смольницька // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 127-133. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860092246070657024 |
|---|---|
| author | Смольницька, О.О. |
| author_facet | Смольницька, О.О. |
| citation_txt | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) / О.О. Смольницька // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 127-133. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Метою дослідження є порівняти архетипні системи українських, польських, кельтських і англосаксонських загадок періоду раннього християнства. Основний акцент робиться на порівнянні українських і староанглійських загадок.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:23:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
127
11. Норк О.А. О фонологических признаках просодии и методах их изучения / Норк О.А. // Сб. науч. тр. –
М.: МГПИИЯ им. М. Тореза, 1982. – Вып. 201. – С. 149-155.
12. Николаева Т.М. Фразовая интонация славянских языков / Николаева Т.М. - М.: Наука, 1977. – 278 с.
13. Антипова А.М. Ритмико-мелодическая организация английской речи: Уч. пос. / Антипова А.М. - М.:
МГПИИЯ им. М. Тореза, 1986. – 113 с.
14. Сухарева Е.Е. Дифференциальные признаки завершенности и вопросительности в интонационной сис-
теме английского языка (в сопоставлении с русским). Дис. … канд. филол. наук: 10.12.04. – Воронеж,
ВГУ, 2003. – 167 с.
15. Neuber, B. Prosodische Strukturen und globale Kohärenz. Untrsuchungen über Form-Funktion-Relationen der
Suprasegmentalia. Jena, 2000.
16. Neuber, B. Prosodische Form-Funktion-Relationen. Überlegungen zur Wahrnehmung und Interpretation der
„Musik“ des Sprechens. In: DaF. 2. Quartal 2001 / Heft 2 – 38. Jahrgang. – S. 99-103.
17. Зарецкая Е.В. Практическая фонетика немецкого языка: учебник/Е.В. Зарецкая. – Мн.: Аверсэв, 2005. –
328 с.
18. Жинкин Н.И. Язык - речь – творчество / Жинкин Н.И. – М.: Лабиринт, 1998. – 368 с.
Смольницька О.О.
ВЗАЄМОДІЯ АРХЕТИПНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНСЬКИХ, ПОЛЬСЬКИХ,
СТАРОАНГЛІЙСЬКИХ І КЕЛЬТСЬКИХ ЗАГАДКАХ
(НА МАТЕРІАЛІ ПРАЦЬ І.Я.ФРАНКА ТА ЕКСЕТЕРСЬКОЇ КНИГИ)
Український і англосаксонський фольклор (на відміну від російського та британського) не були
об’єктом порівняння. Витоки староанглійських загадок пов’язані з давньогерманською культурою взагалі
та зі скандинавською зокрема, тому формо-змістові чинники цих творів мають спільні риси, і тому аналізо-
вана проблема дотична до досліджуваних нами раніше українсько-скандинавських літературних зв’язків.
Загадка визначається як «алегоричне, навмисно приховане, затемнене лаконічне визначення якогось явища
чи предмета, яке потребує розгадування» [9, с. 734]. Українські загадки як приклад нерозчленованої язич-
ницької свідомості є цікавим об’єктом аналізу в юнгіанському аспекті і мають перспективу дослідження.
Метою дослідження є порівняти архетипні системи українських, польських, кельтських і англосаксон-
ських загадок періоду раннього християнства. Основний акцент робиться на порівнянні українських і ста-
роанглійських загадок.
Відповідно до мети ставляться завдання:
1) простежити взаємодію язичницьких та християнських архетипів;
2) дослідити гномічність кельтських загадок;
3) проаналізувати еволюцію кеннінгів у староанглійських загадках.
Матеріалом аналізу є сім староанглійських (англосаксонських) загадок, узятих із Ексетерської книги
та опублікованих у виданні Вайєтта: Wyatt A. J. Old English Riddles. Boston, L., 1912. Усього в Ексетерсько-
му зібранні збереглося 95 загадок [23, с. 273]. Також використовуються збірка Григорія Ількевича «Гали-
цькі приповідки і загадки» (1841), збірка М.Номиса ««Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники
О.В.Марковича та інших» (факсиміле 1864 р.), статті І.Я.Франка «Останки первісного світогляду в руських
і польських загадках народних» і «Галицько-руські народні приповідки. Передмова до т. 1 (Львів, 1905), т. 2
(Львів, 1908), т. 3 (Львів, 1910)».
Слід зазначити, що до ХХ ст. основний метод вивчення первісної культури та архаїчних літературних
пам’яток як її виразників полягав у відділенні «споконвічних» (тобто притаманних твору з самого початку)
рис від того, що, як зауважує О.Смирницька, «уявлялося в них результатом пізніших вставок і переробок»
[25, с. 196], тоді як пам’ятка – це завжди єдність. Тому в нашому дослідженні ми пропонуємо гармонію
«накладання» язичницьких та християнських архетипів, їхні взаємодію та взаємопроникнення.
Українське літературознавство стало вивчати первісні витоки культури порівняно недавно. Наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. (тобто в добу раннього модернізму – у часи І.Я.Франка) первісна релігія була роз-
глянута мало, особливо в галузі компаративістики («порівнюючих студій») [30, с. 334], єдиним авторитет-
ним джерелом для дослідника була книга англійського етнографа і антрополога Едварда Тейлора (Тайлора)
(1832 – 1917) «О початках культури» (сучасний переклад – «Первісна культура», оригінал – «Primitive cul-
ture», 1871, 1873).
У передмові до 1-го тому збірки «Галицько-руські народні приповідки» («Етнографічний збірник», т.
Х, Львів, 1901, с. V – VІІІ) І.Я.Франко порівняв свої записи з давнішими збірками, серед яких згадав працю
Григорія Ількевича «Галицкиі приповЂдки и загадки, зôбраніи Григорим Илькєвичом». У ВЂдни, 1841, стор.
VІ + 124 » [27, с. 296].
Слід зауважити, що зібрані Г.Ількевичем «червоноруські» загадки цікавили не тільки Номиса (Матвія
Терентійовича Симонова, 1823 – 1901) та І.Франка, а й інших збирачів, наприклад, зарубіжного (підданого
Російської імперії) І.П.Сахарова, автора відомої книги «Сказания русского народа» (1836 – 1849), де в роз-
ділі «Русское народное чернокнижие» вміщені й загадки росіян, сербів і «червонорусів». Як указує сам
І.Сахаров: «Загадки червоно-русские взяты из собрания Григория Илькевича: Галицкии приповедки и загад-
ки. У Ведни. Напечатано Черенками О. О. Мехитаристов. 1841» [11, с. 197]. Ця збірка, видана після успі-
Смольницька О.О.
ВЗАЄМОДІЯ АРХЕТИПНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНСЬКИХ, ПОЛЬСЬКИХ, СТАРОАНГЛІЙСЬКИХ
І КЕЛЬТСЬКИХ ЗАГАДКАХ (НА МАТЕРІАЛІ ПРАЦЬ І.Я.ФРАНКА ТА ЕКСЕТЕРСЬКОЇ КНИГИ)
128
шного випуску альманаху «Русалка Дністровая», цінна тим, що Г.Ількевич уперше «окремо подав 60 зага-
док» [14, с. 564].
У 50-томному зібранні творів І.Я. Франка ім’я Григорія Ількевича та особливості його збірки згадують-
ся 20 разів. Григорій Степанович Ількевич (1803 – 1841) був львівським греко-католицьким священиком,
який підтримував дружні стосунки з «Руською трійцею». Г.Ількевич став відомим у своєму колі педагогом,
фольклористом, етнографом, збирачем народних пісень, приповідок, загадок. Збірка згадується і в рецензії
І.Франка на “Zapysy ruchu literackiego Rusinóv”, “Ateneum”, 1885, czerwiec, lipiec i sierpień» [31, с. 442].
У некролозі «Кость Горбаль» («Літературно-науковий вісник», 1903, т. 21, кн. 2, с. 130 – 132), присвя-
ченому гімназійному вчителю, І.Франко згадує, що познайомився з ним «десь у 1883 році» [29, с. 370], ко-
ристувався багатою бібліотекою, в якій «пригадую, між іншим, Ількевичів автограф його збірки приповідок
з німецькою передмовою, рукопис, який потім незабаром згорів при пожежі, що захопила Горбалеве поме-
шкання і знищила часть його бібліотеки» [29, с. 370]. Сьогодні збірка Г.Ількевича зберігається в бібліотеці
І.Франка (№ 2645).
У листі до М.П. Драгоманова (Львів, 22 серпня 1891 р.) І.Франко писав: «В вільних хвилях порядкую свій
збірник галицьких приповідок. Хотів би я звести докупи все те, що було досі надруковано (Ількевич, Висло-
цький і др.)» [28, с. 288], але «Академія Краківська, котра зразу взялась було видати збірку в своїм
«Zbior’i», тепер чогось угнівалась» [28, с. 288 – 289].
Усього І.Франко використав 50 збірок та «цілий ряд безіменних записів з різних околиць нашого краю»
[27, с. 330]. Виданий ним матеріал «втроє або вчетверо перевищує збірку Номиса [мається на увазі збірка
«Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О.В.Марковича та інших. Уклав М.Номис», 1864. –
О.С.], в яку, крім українських, ввійшли, як відомо, також старші галицькі збірки» [27, с. 300], незважаючи
на те, що І.Франко задіяв тільки галицький фольклор, «не то без російської України, але навіть без Букови-
ни й Угорської Русі» [27, с. 300]. В укладанні збірки І.Франко користувався, між іншим, і працею Якоба
Грімма «Deutsche Mythologie von Jakob Grimm» [27, с. 312].
У статті «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» (уперше опубліко-
ваній у журналі «Зоря», 1884, № 15 – 20) І.Франко здійснив компаративістський аналіз. У теоретичному
розділі дослідник зазначає, що властивість поезії – персоніфікація: «В естетиці се зовесь ідеалізуванням
природи» [30, с. 332]. «Первісну релігію роду людського» [30, с. 332] І.Франко розглядає з позицій анімізму,
«неясної форми фетишів» (фетишизму) [30, с. 333], зооморфізму та антропоцентризму [30, с. 333].
І.Франко вперше розглянув загадки з позицій первісної культури, зазначивши: «загадка народна єсть
дуже давньою формою означування якогось предмета через висказування певних власностей, по можності
суперечних або трудних до погодження» [30, с. 335] і доводить це міфом «про Едіпа і Сібіллу» [30, с. 335].
Найдавнішою формою загадок учений вважає просту: «поєдинці питання, в котрих без ніякої двозначності,
часом тільки в переноснім смислі висказуєсь певна характеристична прикмета загадного предмета» [30, с.
335] і цитує колядку з рідного села Нагуєвичі:
1. Ой що ж ми горить без поломіни?
2. Ой що ж ми цвіте без сина-цвіту?
3. Ой що ж ми росте без корінєнька? [30, с. 335]
Відповіді: золото, папороть, «біл-камінь» [30, с. 335].
У процесі еволюції свідомості анімізм витісняється, тому втрачається ясність фольклорних понять [30,
с. 335]. Комбінації слів І.Франко проділяє на групи, серед яких називає «загадками анімістичними» [30, с.
336] «звиш четверту часть (бо около 500)» [30, с. 336]. Їх ми розглянемо під час аналізу архетипів і симво-
лічних рядів, зіставши зі староанглійськими загадками.
Для формування світогляду сучасних англійців і спільності архетипних систем треба подати стислий
екскурс у минуле. Як відомо, автори аналізованих нами загадок англосакси – предки англійців, народність,
«яка сформувалася на території Англії в 7 – 10 ст. в процесі змішання германських племен англів, саксів і
ютів після їхнього переселення в середині 5 – на початку 7 ст. з європейського континенту до Британії і
підкорення місцевого населення» [2, с. 74]. Проте О.Смирницька не спрощує походження англосаксів і до-
дає нові факти: так, юти – «інгвеонське плем’я» [22, с. 256], споріднене з фризами, оскільки в тексті «Беову-
льфа» – англосаксонського епосу – «юти та фризи не розрізняються» [19, с. 256]; юти, «разом із англами
та саксами» [22, с. 256], колонізували Британію «та розселилися в Кенті» [22, с. 256]. Королівства англо-
саксів: Мерсія, Нортумбрія, Східна Англія, Кент, Сессекс, Уессекс, Ессекс – у ІХ ст. «об’єдналися в єдину
державу Англію» [2, с. 74], тобто тоді ж, як виникла Київська Русь.
Як стверджує М.П.Алексєєв, «література англосаксонською мовою, яка виникла в середовищі англоса-
ксонських племен після їхнього переселення в Британію, розвивалася тут до нормандського завойовництва
та заглухла приблизно через сторіччя після битви при Гастінгсі (1066)» [1, с. 19 – 20]. Ця література, за ви-
нятком кельтського, ірландського епосу, найдавніша в Європі.
Староанглійські (англосаксонські) загадки написані у формі кеннінгів – своєрідного каскаду метафор і
евфемізмів, притаманного скандинавській поезії; «багатство метафор становить, взагалі кажучи, одну з
особливостей англосаксонської поезії та наближає її до поезії скандинавської. Так, поет віддає перевагу
промовленому «древо радості» замість «арфа», «син молота» замість «меч», «дорога кита» чи «лебеди-
ний шлях» замість «море», «бойові липи» замість «щити», «ковалі війн» замість «воїни» тощо» [1, с.
38], тобто М.Алексєєв має на увазі кеннінги, хоч і не вживає цього слова. Кеннінги важко перекладати на
українську мову, оскільки обмежене функціонування дієприкметників у нашій мові руйнує асоціативний
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
129
ряд, додаючи зайві слова. Тоді втрачається кристалізованість основних маскулінних символів. Засоби укра-
їнської мови пропонують динаміку, процесуальність, тоді як у староанглійській (англосаксонській) мові, як
і в усіх мовах германської групи, кеннінги поєднують у собі динаміку зі статикою. Тобто в оригіналі коре-
неві та ситуативні символи наближаються один до одного.
Притаманна староанглійським загадкам ознака – розповідь зашифрованих предметів або істот про себе
від першої особи (цього немає навіть в «Едді»), тоді як в українському фольклорі практикуються описи як
від першої, так і від третьої осіб. Взагалі англосакси віддавали загадкам значну перевагу, особливо у VІІІ
ст., «латинською та англосаксонською мовами» [1, с. 45], у навчальних закладах, при дворі Карла Велико-
го, а також у франків. Витоками відомих латинських «Загадок» (Aenigmata) абата, а пізніше єпископа Альд-
гельма (Aldhelm, 640 – 709) були латинські загадки (enigma) Симфрозія (кінець V ст.) «і частково, імовірно,
народні загадки» [1, с. 45]. Крім Альдгельма, загадки складали (хоча вже з християнським, дидактичним
ухилом) Татвін (Tatwine), архієпископ Кентерберійський, Евсебій (Eusebius) [23, с. 273], Вінфрід-Боніфацій
(680 – 755) та інші [1, с. 46].
Порівняємо форму загадок у кельтському фольклорі. У шотландській казці «Рудий Еттін», яка зберегла
основні паттерни обряду ініціації, трьохголовий велетень Еттін питає по черзі трьох братів, але тільки най-
менший відповідає на всі три загадки: «У чого нема кінця?» – «У кільця», – відповів юнак» [18, с. 445]; далі
друга голова питає: «Чим вужче, тим небезпечніше. Що це?» – «Міст» [18, с. 445]; остання загадка: «Мер-
твий живого несе» – «Корабель у морі, а на кораблі люди» [18, с. 445]. У шотландській легенді з циклу про
фьанів (феніїв, фейнів) «Смерть Дірмеда» ватажок воїнів Фінн сватається до прекрасної Грен, яка єдина
правильно відповідає на його загадки: «Що багатше від трави?» – «Роса… тому що на кожній билинці
лежить багато крапель роси». – «Що біліше від снігу?» – «Правда». – «Що чорніше від ворона?» –
«Смерть». – «Що червоніше від крові?» – «Обличчя гідної людини, коли їй нічим пригостити нежданих го-
стей». – «Що гостріше від меча?» – «Докір ворога [інший варіант: «Докір ворога в боягузтві». – О. С.]» –
«А що швидше від вітру?» – «Думки жінки, які летять від одного чоловіка до іншого» [21, с. 497]. Як бачи-
мо, форма кельтських загадок гномічна, кеннінги тут відсутні, оскільки такі метафоричні витвори прита-
манні тільки германській культурі.
Звернемося до архетипової основи загадок англосаксонського та українського народів. Архетиповий
образ душі – птах – за визначенням Н.Жульєн, «указує на початок психічної трансформації» (виділено ав-
тором) [8, с. 324]. Його конкретизація – в образах зозулі та лебедя, тобто птахів, які зустрічаються в народ-
ній творчості та, зокрема, в аналізованих нами загадках.
Цікавий матеріал становить староанглійська загадка «Лебідь», яка описує метампсихоз і звільнення
душі. Поетичний стиль нагадує скандинавський (достатньо згадати кеннінг лебедина дорога – море, який
зустрічається і в епосі «Беовульф»): «Одяг мій безголосий, / доки я по землі ступаю, / доки я хвилюю води, /
перебуваю в селищах; / але над краєм героїв / іноді мене підносять / білий мій обладунок / і піднебесне пові-
тря, – / і тут я лечу, / хмари мене манять, / геть од земного народу, / і вбрання моє біле / звучним і співучим
/ дзвоном наповнюється, / чистим звучанням, / коли я розлучаюся, / з водою і з берегом, / дух блукаючий»
[10, с. 45]. Вислів «Одяг мій безголосий» означає давнє повір’я, що лебедине пір’я «народжує музику під
час польоту» [23, с. 274]. Таким чином, ця загадка має й філософський зміст, стосуючись співця, поета,
який протиставляється «земному народу», тобто душа трансформується та полишає грубу матерію. Ця зага-
дка за формою одна з найпростіших у староанглійському циклі, але її зміст дуже неоднозначний.
В українській етнокультурі лебідь – «святий птах» – символ чистоти, як фізичної, так і духовної» [7,
с. 329 – 330]; далі В.Жайворонок наводить приклад зі «Слова о полку Ігоревім» – «спів лебедів-струн; звід-
си символіка співця, поета, високої поезії» [7, с. 330]. В.Войтович подає подібну зібрану інформацію про
святість лебедя, але акцентує увагу на орфічності цього образу, аналізуючи легенди про дів-лебідок [5, с.
408]; водночас лебеді часто ототожнюються з гусьми, що не притаманне іншим культурам.
Основна ознака лебедя – чистота, втілена в білому кольорі (який тотожний сяйву святості). М.Номис
цитує «Збірослов Шейковського. Опытъ Южнорусскаго Словаря. 1861 р.»: «Кажуть, як хто дуже вибілю-
єцця, і д. «Такий білий, що аже лебеді вхватять». – «На чорнім хліб ся родить, а на біле гайтусь ходять»
(№ 11206) [26, с. 230].
Як зазначають В.Куклєв та Д.Гайдук, «символіка лебедя практично однорідна в більшості народів сві-
ту. З цим образом пов’язуються чистота, вишуканість, поезія» [12, с. 272]; у російській народній казці
«гуси-лебеді» – керівники ініціації (крадуть маленького хлопчика для Баби-Яги), а в схожій українській ка-
зці, навпаки, «рятують героя від відьми» [12, с. 272]. В обох текстах різних культур «гуси-лебеді» ведуть
героя до ініціації: у російській казці проводять першу ступінь (етап) посвячення, а в українській – заключ-
ну. Таким чином, лебідь – птах жерця, звідси зв'язок пташиного символу зі співом, музикою, танцями, тоб-
то орфічною культурою.
У християнській символіці лебідь – символ Діви Марії [12, с. 273], тому в українській культурі він
«святий птах», а в легенді про «Лицаря Лебедя» – Лоенгріна – це символ таємниці [12, с. 273].
Інший пташиний символ, зозуля, згадується в анонімному староанглійському вірші «Послання чолові-
ка» (точніше, його рештках, тому що рукопис дуже пошкоджений, має багато лакун і тому неможливо вста-
новити його авторство [24, с. 277]). У вірші 23 (який називається тула) згадується «зозулі, яка сумує в ку-
щах, голос…» [16, с. 58]. Як повідомляє О.Смирницька, «зозуля провіщає літо, коли море звільняється від
криги й плавання по ньому стає більш безпечним; але її «голос, що сумує» викликає водночас тривогу в се-
рці» [24, с. 276 – 277]. Звернення до такого сумного образу пояснюється тим, що вірш створений вигнан-
цем.
Смольницька О.О.
ВЗАЄМОДІЯ АРХЕТИПНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНСЬКИХ, ПОЛЬСЬКИХ, СТАРОАНГЛІЙСЬКИХ
І КЕЛЬТСЬКИХ ЗАГАДКАХ (НА МАТЕРІАЛІ ПРАЦЬ І.Я.ФРАНКА ТА ЕКСЕТЕРСЬКОЇ КНИГИ)
130
В українській міфології зозуля (зегзиця) – «одна з найбільш «міфічних» пташок» [4, с. 405], бо віщує
людині долю, зберігає ключі від вирію та виконує ряд магічних функцій [4, с. 405]. Проте зозулине похо-
дження сумне в усіх українських легендах: це або мати неслухняних дітей, або дочка, яка насміхалася зі
своєї матері [4, с. 406]. М.Номис подає страшний прокльон: «Щоб ти зозулі не чув!» (№ 826) [26, с. 38]; ще
один вислів: «Ночна зозуля денну перекує» (№ 9088) [26, с. 188]. Сакральне значення зозулі збереглось у ви-
слові: «Так от-чого зозуля ковала (так он з якої се причини)!» (№ 7363) [26, с. 156].
Англійські дослідники Едвін і Мона А. Редфорд (Хемптон-Корт, графство Суррей) наводять різні забо-
бони стосовно зозулі, які загалом схожі на українські. Мудрою пророчицею зозулю вважали не тільки
слов’яни та британці, але й покоління «у Німеччині, Данії та Швеції» [13, с. 221]. Інші прикмети загалом
щасливі та пов’язані з грошима [13, с. 220], проте в графстві Сомерсет на літнє сонцестояння (6 липня) вва-
жалося горем почути зозулю [13, с. 220]. У графстві Шропшир фермери, почувши весняну зозулю, залиша-
ли роботу та веселилися; «цей звичай називався “cuckoo-ale” («Свято зозулі»)» [13, с. 221], тобто в даному
разі зозуля сприймалась як божество, яке необхідно вблагати.
Третій пташиний символ – чайка – згадується в 26-й тулі «Послання чоловіка»: «пливи по водах, / по
вітцівщині чайок» [16, с. 58]; кеннінг «вітцівщина чайок» означає море [24, с. 277]. Проте подальша ево-
люція символу чайки надала йому майже виключно негативних рис (британські забобони), а український
символ чайки надто відрізняється від старо- і тим паче новоанглійського: «Замічай, куличок, куди чайка ле-
тить» (№ 5702) [26, с. 126], або: «Вибіраєцця, як чайка за море» (№ 10964) [26, с. 2225]. (м. Бердичів Жи-
томирської області, м. Пирятин Полтавської області). Натомість цікава трансформація процитованого кен-
нінга, оскільки в ньому фактично тлумачиться значення «вітцівщини чайок» – «води». Це не типово для
староанглійської та скандинавської поезії.
Солярний символ зашифрований у староанглійській загадці про сонце. Світило каже про себе: «Мене на
битву / подавач перемоги / Христос надихнув; / я ж невтомно люд спопеляю, / який на землі скніє, / незчис-
ленне плем’я смертних / умію, не торкаючись, / знищувати, коли державний / у битву мене посилає. / Я ж
інколи / серця їх тішу, / інколи втішаю / колишніх недругів / з далекої далечині, / коли я знову / після згуби /
їх путь виправляю» [10, с. 44 – 45].
Христос у цій загадці – тільки зовнішня оболонка, під якою приховується агресивна сутність Водена
(скандинавського Одина, германського Водана, або Вотана), який посилає сліпуче світло на битву. Агреси-
вність солярного знаку пояснюється нерозчленованими архаїчними прапервнями. Натомість в українських
загадках на позначення сонця головне – естетичні риси світила, його позитивний вплив на Всесвіт.
Проте Англію VII – VIII ст. не можна назвати «окраїною християнського світу: її монастирі в Ліндіс-
фарні та Йорку, Ярроу та Вітбі (усі чотири в Нртумбрії) славилися по всій Європі своїми бібліотеками та
вченими» [25, с. 199]. Тому образ Христа інтерпретується і в більш архаїчних, ніж англосаксонські, витво-
рах, зокрема, у кельтських текстах – рунах. Так, Ральф Х. Блюм наводить переспівану з гельської мови «Ру-
ну гостинності», в якій сказано: «Нещодавно чужинця зустрічав: / Поставив я їжу на стіл / І випивки не
пошкодував, / І музику йому зіграв. / В ім’я Трійці Святої / Він благословив мене й хату, / І худобу мою, і
моїх родичів. / А жайворонок пісню завів: / Часто, часто, часто / Христос приходить в образі мандрівни-
ка» (останні два рядки повторюються) [3, с. 28]. Жайворонок – Божий птах, який славить Христа (аналогіч-
но – в українській міфології). У слов’янській культурі «чистими, святими птахами народ вважає голуба,
ластівку, солов’я, жайворонка, лелеку та деяких інших» [15, с. 95], а в давньоруському «Сказании о птицах
небесных» жайворонок каже про себе: «Я високо літаю, пісні співаю, Христа прославляю» [15, с. 96].
Порівняємо асимільований символ Христа в українському фольклорі. Про Христове тіло М.Номис за-
фіксував таку загадку: «Прохали два вірних одного невірного: дай нам те, що лучче царства небесного»
(Пвлг. – «Павлоградщина», сучасна Дніпропетровська область), тобто Йосип і Никодим просили в Пілата
віддати їм тіло Христове для поховання [26, с. 302]. М.Номис записав такі загадки на біблійну тематику:
«Кого Бог ніколи не побачить? (такого як сам)» (№ 1, К. – «Київщина» – тобто тодішня Київська губернія)
[26, с. 302]. Про апостолів та Євангеліє сказано так: «Чотири орли одне яйце знесли» (№ 2) [26, с. 302], тоб-
то задіяні звичайні для українського мислення символи творіння світу. Цікава загадка, записана в Київській
губернії: «А без чого світ не буде? (без землі)» (№ 15) [26, с. 302]. Це суміш язичницьких та християнських
уявлень, які можна порівняти з норвезьким повір’ям: під час Страшного Суду буде землетрус, і залишаться
стояти тільки скелі Норвегії. Варто згадати наведену І.Франком космогонічну загадку: «Тато високий, ма-
ма широка, син кучерявий, а невістка сліпа (Чубинський, 1), де «тато» значить небо, «мама» – землю,
«син» – воду, а «невістка» – «ніч»» [30, с. 337].
Сама проаналізована гельська руна має витоки язичницького етикету, Христос пов'язаний з орфічністю:
згадана в тексті музика має сакральний зміст.
Інший сакральний символ, який заміняв язичникам Бога, – Сонце. Про нього ми вже згадували під час
аналізу староанглійської загадки. Які ж риси Сонця в українській міфології? В.Войтович наводить безліч
синонімів до слова «Сонце»: це «Око Боже, Дід-Всевід, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле;
теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид» [6, с. 497]. Це всемогутній
символ, який, згідно з міфами, поєднує в собі маскулінні та фемінінні ознаки. Яскравість Сонця пояснюєть-
ся тим, що воно – «відблиск лиця Божого» [6, с. 497]; християнське Різдво ототожнюється з народженням
Коляди – сонячного бога. Сонце – «цар денного неба» [6, с. 497], але чому воно світить – «ніхто й досі не
знає, бо то є таїна з таїн Господа Бога» [6, с. 497]. Як далі повідомляє В.Войтович, «в українських піснях
Сонце прямо називається богом» [6, с. 498], до нього зверталися під час оранки: «Поможи, боже, чоловіку,
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
131
/ Щоб так орав покіль віку» [6, с. 498]. Таким чином, в українській культурі Сонце – Бог, який навіть ото-
тожнюється з Христом, і в цьому зображення могутнього світила наближається до його інтерпретації в на-
ведених староанглійському та гельському текстах.
М. Номис зафіксував такі загадки, присвячені сонцю: «Куди воно? додому; відкіль? з дому; чого? само
не зна, от так!» (№ 16) [26, с. 302]. Ця загадка перегукується з наведеним В.Войтовичем поняттям божест-
венної таємниці. І.Франко наводить схожу загадку: «Куди оно? – «Додому», – «Відкіль?» – «З дому», – «Чо-
го?» – «Й само не знає» [30, с. 341]. М.Номис подає цикл язичницьких загадок, об’єднаних однією форма-
льною структурою: «Стоїть дуб-стародуб, на тім дубі птиця-вертиниця – ніхто іі не дістане, ні царь, ні
цариця» (в усіх загадках зберігаємо авторський правопис. – О.С.) [26, с. 302]; «Стоіть дерево серед села, а
в каждій хатці по гілляці» (№ 18) (такий варіант у збірці Г.Ількевича (№ 33) [11, с. 199]); «По соломі ходе,
та не шелестить» (№ 19); «Серед моря-моря стоіть червона коморя» (№ 20); «За лісом, за пролісом чер-
воне плаття» (№ 21); «За лісом, за перелісом золота діжа горить. – Яц. [Яцімірський. – О.С.]. – Ой за лі-
сом, за пролісом золота (червона – Ласт. – прим. М.Номиса. – О.С.) діжа (гора (місяць). К.) сходить. З.,
[Бр., Кат.]. – За лісами, за горами золота діжа кисне. Г.) (№ 22) [26, с. 302]. Останній варіант зафіксований
у збірці Г.Ількевича за № 11 [11, с. 198]. Слід пояснити вживані М.Номисом скорочення: Бр. – Брацлавщи-
на, Г. – Галичина (тодішня назва – Галиція), Кат. – Катеринославщина (тепер Дніпропетровська область),
Ласт. – альманах Є.Гребінки «Ластівка». Цікава динамічністю та збереженою системою архетипів загадка
№ 52, записана на Кролевещині (теперішній Кролевецький район Сумської області): «Сидить півень на ве-
рбі, спустив китиці (крилля (дощ). Кр.) до землі (дощ і сонце?)» [26, с. 303]. М.Номис наводить ще один ва-
ріант замість китиці (крилля): коси (сонце) (К., Коз. – Козелещина, тобто сучасний Козелецький район Че-
рнігівської області) [26, с. 303].
У польській загадці сонце – кінь: «єсть се немов обломок грецького виображення о сонцю, як о возі,
тягненім небесними кіньми» [30, с. 337]; в оригіналі загадка звучить так: «Slepy (?) koń, ale za wrotami
patrzy» («Сліпий кінь, але крізь ворота бачить») [30, с. 337]; редакторський переклад дієслова «patrzy» як
«бачить» не зовсім повний; «patrzy» – «спостерігає, пильнує». – О.С.). І.Франко вважає коня образом Світо-
вида, який їде на хмарі, і в зв’язку з цим учений цитує «руську загадку» Номиса про вітер: «Що біжить без
повода?» [30, с. 339]. Сонце уявлялося також як панна, «котрої золотисті коси, сягаючі з неба аж до зем-
лі, становлять сонячне проміння» [30, с. 337]; польська загадка «люду добжинського» [30, с. 337] описує
це так: «Stoi panna na dworze, a jej warkocz w komorze» [30, с. 337 – 338] – «Стоїть панна надворі, а коса її в
коморі» [30, с. 338].
Цікаво, що місяць описується в українських загадках майже так само, як сонце: «Серед двора-двора,
лежить червона сковорода» (Кохановський) (№ 23) [26, с. 302]. Таке архетипове ототожнення двох світил
пояснюється тим, що до прийняття християнства місяць вважався аналогом сонця; давні слов’яни вірили,
що колись він світив так само яскраво. Ці повір’я збереглися в пізніших найменуваннях місяця: «ведмеже
(козацьке, циганське) сонце», «сонце мертвих». Ще одна загадка про місяць, подібна до «солярної», записа-
на Г.Ількевичем: «Лесом иде, не тресне – водою иди, не плюсне» (збережений авторський правопис) (№ 10)
[11, с. 198]. І.Франко теж помітив подібність загадок про сонце та місяць: «Іде лісом – не шелесне, іде водою
– не плюсне» [30, с. 341]; «або вкінці: «Не маю хати, а прецінь виходжу» [30, с. 341].
У висновках І.Франко пише: «найбільше число комбінацій має місяць (10), дальше йдуть: сонце (7), зві-
зди (6), вогонь (5), небо і дим (по 4), ніч, вітер, хмари, роса (по 3), земля, день, мла, грім, дощ, сніг, мороз (по
2), вкінці блискавка, град і відголос (по одній комбінації)» [30, с. 346].
Рослинний світ у староанглійських загадках зображений не так строкато, як в українських. Аналізована
нами староанглійська збірка загадок подає тільки один текст, який стосується рослини – «Очерет», але така
розгадка суперечлива, можливо, мається на увазі інша прибережна рослина, а деякі дослідники вважають,
що в загадці зашифроване вироблення музичного інструменту [23, с. 275]. Очерет каже про себе: «На піску
морському / я під скелями жив» [10, с. 55], він рідко бачив людей, його пестили морські хвилі, «і навряд чи
тоді я думав, / що рано чи пізно / пора прийде, / в'язати словеса / я, безмовний, буду» [10, с. 55]. Описуєть-
ся процес заточення лезом очеретини з метою написання листа [10, с. 56]. Читання порівнюється з обрядом,
священною розмовою: лезо так заточило очеретину, «щоб я наодинці з тобою / зумів би сміливо / лист зда-
леку / як належить прочитати, / щоб розмови наші / з людей жоден / опанувати не зумів би» [10, с. 56].
Очерет зашифрований і в тексті «Послання чоловіка»: «От про це, про древоподібну, / я повідаю нині / сам-
на-сам. / Я змалку виріс, мене…[далі лакуна. – О.С.]» [17, с. 57]. О.Смирницька пов’язує другий вірш «По-
слання» з текстом загадки «Очерет». Вочевидь, тут ми маємо однакову наративну схему.
М.Номис наводить багато загадок про очерет, які поєднують гумористичне та інфантильно-язичницьке
річища: «Сидить дід над водою та й киває бородою» (№ 73) [26, с. 304]; «Одно каже – побіжім, друге ка-
же – полежім, а третє каже – похитаймось (вода, земля або мох, очерет). Коз., Б. – Одно біжить, друге
дріжить, третєє Богу молицця (вітер, земля, дерево). Сос. [Сосниця Чернігівської області. – О.С.]» (№
205) [26, с. 307]. Зовнішній вигляд очерету подається в загадках: «Бочка на бочці, а виходи зверху… З. – Бо-
чка на бочку, бочка на бочку, а зверху лисичий хвіст. – У. [Уманщина, тобто Черкаська область. – О.С.]. –
Бочка на бочці, а зверху вовчий хвіст. К. [Київська губернія. – О.С.]» (№ 206) [26, с. 307]; «Стоіть дід
(або: цап) над водою, колива (або: кива) бородою. Полт. [Полтавщина. – О.С.]» (№ 207) [26, с. 307]. На сло-
весній грі побудована загадка № 208: «Хто вище Бога? (очерет, а Бог, чи Буг, чи Біг – річка. Яц. – Що над
водою найвище?» [26, с. 307]. Функція письма тут не згадується, оскільки маємо іншу епоху.
Загадка «Ячмінний цвіт» описує весь процес здобуття зерна: «скошений, кинутий, / кручений верчений, /
битий, перевитий, / сіяний, віяний, / прославлений, приправлений, / здалеку направлений / на возі до двору. /
Від нього на бенкеті / веселощі тим, хто живе…» [10, с. 52]. На жаль, переклад не може передати особи-
Смольницька О.О.
ВЗАЄМОДІЯ АРХЕТИПНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНСЬКИХ, ПОЛЬСЬКИХ, СТАРОАНГЛІЙСЬКИХ
І КЕЛЬТСЬКИХ ЗАГАДКАХ (НА МАТЕРІАЛІ ПРАЦЬ І.Я.ФРАНКА ТА ЕКСЕТЕРСЬКОЇ КНИГИ)
132
востей цієї загадки – внутрішнього римування та «нанизування» рим, які розривають текст і додають швид-
кості мовленню.
У збірці М.Номиса є загадка «Житній цвіт» (№ 137), записана в Київській губернії: «З примудрої птиці
печені не зпечеш, а з примудрого цвіту вінка не зплетеш (бджола, житній цвіт)» [26, с. 305]. Ця афористи-
чність, яка підсилюється запереченням, за стилем схожа на староанглійську.
На відміну від поданих нами символічних рядів, які стосуються сакральних знаків і рослинних симво-
лів, аналіз описаних у загадках предметів матеріальної культури бідний. Наприклад, в аналізованих нами
збірках українських загадок нема описів зброї, тоді як в староанглійських текстах описані меч і щит. Але ми
все одно розглянемо ці староанглійські загадки, оскільки вони являють собою відображення специфічного
мислення та цікавий історичний контекст.
У загадці «Меч» (хоча є версія, що тут зашифрований сокіл) докладно змальовується багате оздоблення
зброї за вірну службу [10, с. 47], а вождь свій меч «то під запором тримає, / то знову випускає / мандрівни-
ка втомленого / метатися в полі, / битволюбця» [10, с. 47 – 48]. Меч каже, що його рід урветься, а вождя
неможливо покинути; у меча немає ні нащадків, ні нареченої, ні багатства, щастя у нього відняв хазяїн [10,
с. 48]. Цікава кінцівка про нешлюбний меч: «Не один раз, улестившись прикрасами, / дружину я обурюю, /
зменшуючи її бажання, / і картає мене жінка, / хлопає руками, / дорікає мені та злі / промови вигукує; / я
ж докорів не слухаю» [10, с. 49].
У цій загадці подані фактично всі функції меча, які необхідно розшифрувати. М.Семенова, автор пер-
шого присвяченого слов’янам науково-популярного етнографічного довідника «Мы – славяне!» (1998),
скромно названого нею «спробою», зазначає про сакральний зв'язок між мечем і його власником, про те, що
в багатьох мовах слово «меч» жіночого роду [19, с. 455], а «мечі короля Карла Великого та його лицаря Ро-
ланда носили жіночі імена: Жуайоз («Радісна») та Дюрандаль [зменшувальне від імені Дюранда. – О.С.].
Були імена в мечів вікінгів: Хвітінг, Тюрінг, Атвейг та інші» [19, с. 456]. Слов’яни теж давали імена зброї
(козаки називали шаблю «панянкою»), але ці імена не збереглися: або вони, як зазначає М.Семенова, були
надто священними й тому рідко вимовлялися вголос, або були викоренені під час християнізації [19, с. 456].
Якщо звернутися до «Пісні про Роланда» (ХІІ ст., описані події стосуються VІІІ ст.), то в усіх перекла-
дах меч Дюрандаль згадується в чоловічому роді: «Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів!» (строфа 83)
[16, с. 50], ця фраза повторюється в строфі 84. Чомусь усі перекладачі, у тому числі й О.Чередниченко, чий
переклад ми наводимо, передають усе, що стосується Дюрандаль, у чоловічому роді: «мій вірний Дюран-
даль» тощо, орієнтуючись на головне слово – «меч», хоча, як ми вже зазначали, Дюрандаль – жіноче ім’я.
Таким чином, завжди слід з’ясовувати культурний контекст твору: мужня культура необов’язково тотально
маскулінна.
Загадка «Щит» описує цей обладунок як «сироту безрідного» [10, с. 54], понівеченого зброєю, «не шу-
каю захисту / в немилостивій січі, / але в битві я буду / розбитий навіки ,/ молота нащадком / змелений бу-
ду» [10, с. 54]. «Молота нащадок» – меч [23, с. 275].
У цій загадці подається головна функція щита – захисна. Як відомо, на щитах зображали обереги, проте
що саме креслили на своїх щитах «слов’яни VІІІ – Х ст., досконало невідомо» [20, с. 553], а «їхні сучасники
вікінги наносили на щити різноманітні священні символи, зображення Богів і героїв, що нерідко складалося
в жанрові сцени» [20, с. 553]. Існував особливий жанр поезії – «щитова драпа» (драпа – схвальний вірш):
«одержавши в подарунок від вождя розписаний щит, людина у віршах повинна була описати все, що на
ньому зображено» [20, с. 553]. У слов’ян зафіксовані вислови «тримати щит» (проти когось), «узяти на
щит» (завоювати) [20, с. 554].
Таким чином, різні контексти показують спорідненість архетипних систем. І.Франка, до чиїх праць ми
зверталися, можна назвати першим українським дослідником, який наблизився до ідей юнгіанства. Про те-
орію національних архетипів свідчать його слова: «загадки анімістичні мусять мати характер більше ме-
жинародний, загальнолюдський, більший процент їх мусить коли вже не однаковий щодо виражень і зво-
ротів характеристичних, то бодай щодо засадничих виображень і символів» [30, с. 347]. І.Франко висунув
таке твердження як гіпотезу, оскільки не мав «збірників загадок інших, неслов’янських народів» [30, с. 347] і
тому не міг застосувати «фактичних доказів» [30, с. 347]. Але в нашій статті ми порівняли українські та
польські загадки саме з неслов’янськими, тобто староанглійськими і кельтськими, і тому можемо бачити
одну архетипову основу світоглядів різних народів, які мають дуже далеку індоєвропейську спорідненість.
Джерела та література
1. Алексеев М.П. Литература средневековой Англии и Шотландии. – М.: Высшая школа, 1984. – 351 с., с
ил.
2. Англосакси // Український радянський енциклопедичний довідник: В 3-х тт. – Т. 1. – К., 1966. – С. 74.
3. Блюм Ральф Х. Книга рун: Руководство по пользованию древним Оракулом. Руны викингов: Пер. с
англ. / Р. Блюм. – М.: ООО Издательство «София», 2007. – 192 с.
4. Войтович В. Зозуля / Птахи // Українська міфологія. – К.: Либідь, 2005. – С. 405, 406.
5. Войтович В. Лебідь // Там само. – С. 408.
6. Войтович В. Сонце // Там само. – С. 497, 498.
7. Жайворонок В. Лебідь // Жайворонок В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. – К.: Дові-
ра, 2006. – С. 329 – 330.
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
133
8. Жюльен Надя. Птица // // Жюльен Н. Словарь символов. – Nadia Julien. Dictionnaire des symboles. – Урал
Л. Т. Д., 1999. – С. 324.
9. Загадка // Український радянський енциклопедичний довідник: В 3-х тт. – Т. 1. – К., 1966. – С. 734.
10. Загадки // Древнеанглийская поэзия. – М.: Наука, 1982. – С. 44, 45, 47, 48, 49, 52, 53, 54, 55, 56.
11. Загадки червоно-русские // Сахаров И. П. Русское народное чернокнижие. – Санкт-Петербург: Литера,
1997. – С. 197, 198, 199.
12. Куклев В., Гайдук Д. Лебедь // Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Сост. В. Андреева и др. – М.:
Локид; Миф, 1999. – С. 272 – 273.
13. Кукушка // Энциклопедия суеверий. – М.: Локид, Миф, 1997.– С. 220, 221.
14. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: підручник. – К.: Знання-Прес, 2005. – 591 с.
15. Левкиевская Е. Мифы русского народа. – М.: Астрель: АСТ, 2006. – 477, [с.]: ил.
16. Пісня про Роланда. – К.: Либідь, 2003. – 190 с.; іл.
17. Послание мужа // Древнеанглийская поэзия. – М.: Наука, 1982. – С. 57, 58.
18. Рыжий Эттин / Пер. Н. Шерешевской / Шотландские сказки // Сказки англов, бриттов, скоттов / пер. с
англ. Н.Шерешевской, М.Клягиной-Кондратьевой, М.Литвиновой. – Екатеринбург: У-Фактория; М.:
АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2008. – С. 443, 445.
19. Семёнова М. Справедливый меч / Оружие ближнего боя // Семёнова М. Мы – славяне! – Санкт-
Петербург: Азбука, 1998. – С. 455, 456.
20. Семёнова М. «Щит червлёный» / Доспех // Там само. – С. 553, 554.
21. Смерть Дирмеда / Сказания о фейнах / Пер. М.Клягиной-Кондратьевой / Шотландские сказки // Сказки
англов, бриттов, скоттов. – Екатеринбург: У-Фактория; М.: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2008. – С.
497.
22. Смирницкая О. А. Видсид / Примечания // Древнеанглийская поэзия. – М.: Наука, 1982. – С. 256.
23. Смирницкая О. А. Загадки // Там само. – С. 273, 274, 275.
24. Смирницкая О. А. Послание мужа // Там само. – С. 276 – 277.
25. Смирницкая О. А. Поэтическое искусство англосаксов // Там само. – С. 196, 199.
26. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О.В.Марковича та інших. Уклав М.Номис. – К.:
Либідь, 2004. – 352 с.
27. Франко І. Галицько-руські народні приповідки. Передмова до т. 1 (Львів, 1905), т. 2 (Львів, 1908), т. 3
(Львів, 1910) // Франко І. Твори: У 50 тт. – Т. 38. – Літературно-критичні праці (1896 – 1911). – К.: Нау-
кова думка, 1983. – С. 294 – 328.
28. Франко І. До М.П. Драгоманова // Там само. – Т. 49. – Листи (1886 – 1894). – К.: Наукова думка, 1986. –
С. 288, 289.
29. Франко І. Кость Горбаль // Там само. – Т. 34. – Літературно-критичні праці (1902 – 1905). – К.: Наукова
думка, 1981. – С. 370.
30. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних // Там само. – Т. 26.
– Літературно-критичні праці (1876 – 1885). – К.: Наукова думка, 1980. – С. 332, 333, 334, 335, 336, 337,
338, 339, 341, 346, 347.
31. Франко І. “Zapysy ruchu literackiego Rusinóv”, “Ateneum”, 1885, czerwiec, lipiec i sierpień // Там само. – Т.
26. – С. 442.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-34969 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:23:42Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Смольницька, О.О. 2012-06-12T20:27:26Z 2012-06-12T20:27:26Z 2009 Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) / О.О. Смольницька // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 127-133. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34969 Метою дослідження є порівняти архетипні системи українських, польських, кельтських і англосаксонських загадок періоду раннього християнства. Основний акцент робиться на порівнянні українських і староанглійських загадок. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) Article published earlier |
| spellingShingle | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) Смольницька, О.О. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) |
| title_full | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) |
| title_fullStr | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) |
| title_full_unstemmed | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) |
| title_short | Взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць І.Я.Франка та Ексетерської книги) |
| title_sort | взаємодія архетипних систем в українських, польських, староанглійських і кельтських загадках(на матеріалі праць і.я.франка та ексетерської книги) |
| topic | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/34969 |
| work_keys_str_mv | AT smolʹnicʹkaoo vzaêmodíâarhetipnihsistemvukraínsʹkihpolʹsʹkihstaroanglíisʹkihíkelʹtsʹkihzagadkahnamateríalípracʹíâfrankataeksetersʹkoíknigi |