Макроекономіка: ефект позитивних очікувань

Макроекономіка: ефект позитивних очікувань

Нобелівську премію з економіки отримали американські економісти Томас Сарджент (Thomas Sargent) і Крістофер Сімс (Christopher Sims). Вони розробили методи, що дають змогу розрахувати зв’язок між економічною політикою і такими макроекономічними параметрами, як ВВП, інфляція, безробіття, інвестиції. В...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Вісник НАН України
Datum:2012
1. Verfasser: Довбенко, М.В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2012
Schlagworte:
Нобеліана
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35071
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Макроекономіка: ефект позитивних очікувань / М.В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2012. — № 1. — С. 55-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-35071
record_format dspace
spelling Довбенко, М.В.
2012-06-15T16:35:26Z
2012-06-15T16:35:26Z
2012
Макроекономіка: ефект позитивних очікувань / М.В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2012. — № 1. — С. 55-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
0372-6436
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35071
Нобелівську премію з економіки отримали американські економісти Томас Сарджент (Thomas Sargent) і Крістофер Сімс (Christopher Sims). Вони розробили методи, що дають змогу розрахувати зв’язок між економічною політикою і такими макроекономічними параметрами, як ВВП, інфляція, безробіття, інвестиції. Відзначенням престижною нагородою дослідників «причин і наслідків у макроекономіці» Нобелівський комітет підкреслив актуальність їхньої теорії про те, що настрої приватного сектору і позитивні очікування важливі для успіху як в економіці, так і в політиці.
uk
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
Вісник НАН України
Нобеліана
Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
spellingShingle Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
Довбенко, М.В.
Нобеліана
title_short Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
title_full Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
title_fullStr Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
title_full_unstemmed Макроекономіка: ефект позитивних очікувань
title_sort макроекономіка: ефект позитивних очікувань
author Довбенко, М.В.
author_facet Довбенко, М.В.
topic Нобеліана
topic_facet Нобеліана
publishDate 2012
language Ukrainian
container_title Вісник НАН України
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format Article
description Нобелівську премію з економіки отримали американські економісти Томас Сарджент (Thomas Sargent) і Крістофер Сімс (Christopher Sims). Вони розробили методи, що дають змогу розрахувати зв’язок між економічною політикою і такими макроекономічними параметрами, як ВВП, інфляція, безробіття, інвестиції. Відзначенням престижною нагородою дослідників «причин і наслідків у макроекономіці» Нобелівський комітет підкреслив актуальність їхньої теорії про те, що настрої приватного сектору і позитивні очікування важливі для успіху як в економіці, так і в політиці.
issn 0372-6436
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35071
citation_txt Макроекономіка: ефект позитивних очікувань / М.В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2012. — № 1. — С. 55-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT dovbenkomv makroekonomíkaefektpozitivnihočíkuvanʹ
first_indexed 2025-11-24T03:19:40Z
last_indexed 2025-11-24T03:19:40Z
_version_ 1850839405813563392
fulltext 55ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 М.В. ДОВБЕНКО МАКРОЕКОНОМІКА: ЕФЕКТ ПОЗИТИВНИХ ОЧІКУВАНЬ Нобелівську премію з економіки отримали американські економісти Томас Сарджент (Thomas Sargent) і Кріс- тофер Сімс (Christopher Sims). Вони розробили методи, що дають змогу розрахувати зв’язок між економічною політикою і такими макроекономічними параметрами, як ВВП, інфляція, безробіття, інвестиції. Відзначенням престижною нагородою дослідників «причин і наслідків у макроекономіці» Нобелівський комітет підкреслив акту- альність їхньої теорії про те, що настрої приватного сектору і позитивні очікування важливі для успіху як в еко- номіці, так і в політиці. © М.В. Довбенко, 2012 Згадаймо, що в повоєнний час (1945– 1970) економічний розвиток західних країн, здавалося, поставив під сумнів теорію пері- одичних криз і досліджену в ній проблему ділового циклу стали вважати застарілою. Поновлення значних макро еко номічних ко- ливань, які в наступному десятилітті пере- рвали тенденцію еко но мічного зростання (у США, як і в низці інших західних країн, у 1969–1982 рр. сталося чотири рецесії, тоді як у 1961–1969 рр. не було жодної), змусило економістів знову міняти погляди. Тради- ційна кейнсіанська політика контролю і ре- гулювання попиту виявилася неефектив- ною в розв’язанні макроекономічних проб- лем економіки. Науковці почали шукали причину її нестабільності, проте без особли- вого успіху, оскільки аргументи двох основ- них традиційних теоретичних шкіл вида ва- лися непереконливими. Представники першої (монетаристи) вважали, що ринки працю- ють успішніше, коли в них не втручаються, а другої (кейнсіанці) доводили, що урядове втручання здатне значно поліпшити стан справ в економіці. У 70-х рр. дискусії довкола подібних проб- лем вивели на перший план нову групу — макроекономістів-неокласиків. Ця школа, до якої належать Р. Лукас, Т. Сарджент, Е. Прес- котт, Н. Воллес, К. Сімс, Р. Барроу, поділяє багато поглядів монетаристів на роль еконо- мічної політики. Вони трактують світ як та- кий, де кожна окрема особа раціонально діє на ринках задля власних інтересів, а ринки самі швидко пристосовуються до обставин, що змінюються. Уряд, твердять вони, своїм втручанням може лише погіршити стан справ. Така модель кинула виклик традиційній макроекономіці, згідно з якою роль уряду в сфері економіки важлива, саморе гуляція економіки і регуляція цін повільні, поши- рення інформації недосконале, а су спіль ні звичаї заважають ринкам швидко врівнова- жуватися. Неокласичну школу стали нази- вати школою раціональних очікувань. Томас Джон Сарджент народився 19 лип- ня 1943 р. в м. Пасадена (штат Каліфорнія, США). У 1964 р. отримав ступінь бакалавра в Каліфорнійському університеті (Берклі). У 1968 р. захистив дисертацію доктора філосо- фії в Гарвардському університеті. В 1970 р., після служби в армії, розпочав викладацьку роботу в Пенсильванському університеті. Через рік перейшов у Міннесотський універ- ситет, де в 1975 р. обійняв посаду професора економіки. З 1987 р. працював старшим науковим співробітником Гуверівського ін- ституту при Стенфордському університеті. 56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА Потім протягом 1991–1998 рр. був профе- сором економіки Чиказького, а впродовж 1998–2002 рр. — Стенфордського універси- тетів. З 2009 р. — професор економіки Прин- стонського університету. Перу Т. Сарджента належить низка моно- графій на актуальну тематику. Це, зокрема, «Раціональні очікування та інфляція» (1986), «Динамічна макроекономічна теорія» (1987), «Обмежена раціональність у макроеконо мі ці» (1993), «Боротьба з інфляцією в Америці» (1999) і багато наукових статей. Більшість з них технічно складні і тому недоступні студентам, які вивчають економіку. Однак у співавторстві з Р. Лукасом він написав есей «Після кейнсіанської макро еко номіки» (1978), який прекрасно читається і передає багато з того, що називається революцією раціональних очікувань. Т. Сарджент також є автором популярного підручника «Макро- економічна тео рія» (1979). У 2007 р. Т. Сарджент був президентом Американської економічної асоціації. Він — член Міжнародного економетричного това- риства, Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США. Збагнути суть теорії раціональних очіку- вань загалом неважко, головна проблема поля- гає в тому, щоб зрозуміти, як перевірити раціо- нальність очікувань. У численних статтях, які Т. Сарджент почав друкувати в 70-ті рр., він пробував різні підходи до перевірки теорії раціональних очікувань у реальній практи- ці. У підсумку виходило, що, по-перше, в економіці існує «природний» рівень безро- біття, тобто певний рівноважний рівень без- робіття, до якого економіка постійно прагне повернутися. Учений вивів релевантні об- меження рівнянь, що перетинаються, і пока- зав, що в основному вони не передбачають тестування «суми показників» на розподі- леному лазі, оскільки останній використо- вувався для тестування гіпотези природного рівня. При цьому він сформулював динаміч- ну модель попиту на працю, а також припус- тив, що інфляція є екзогенним фактором, і використав стосовно неї одномірний про- цес. По-друге, всі відхилення від цього при- родного рівня — випадкові, тобто системний зв’язок між ними і будь-якими значущими економічними показниками відсутній з тієї простої причини, що економічні агенти бе- руть до уваги урядову політику, внаслідок чого очікування і можуть бути названі «ра- ціональними». Існування раціональних очікувань ро- бить активістську політику менш успіш- ною і ставить питання про довір’я як важ- ливий елемент, що впливає на наслідки урядової політики. Чи є свідчення, що до- Томас САРДЖЕНТ Крістофер СІМС 57ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА віра до політичного курсу може на практи- ці впливати на його результати, тобто до якої міри люди вірять проголошуваній урядом політиці? Т. Сарджент у своїй зна- менитій праці «Результати чотирьох вели- ких інфляцій» спробував визначити, чи й справді чотири гі пер інфляції 20-х рр. — у Німеччині, Австрії, Угорщині та Польщі — були приборкані швидко і з порівняно низькими суспільними втратами від безро- біття саме через довіру населення до уря- дових заходів [1]. Гіперінфляція має місце, коли місячний темп інфляції перевищує 50%. Вона цікава для дослідника тим, що виявляє в гострій формі деякі механізми, які значно важче простежити за нормальних умов. Ключовим моментом гіперінфляції є те, що базова ін- фляція містить лише компонент, спрямова- ний уперед з усе коротшим проміжком часу. Коли ціни зростають темпом 50% або більше протягом місяця, то власників грошей тур- бує рівень цін завтра, якщо не сьогодні. У Німеччині протягом жовтня 1923 р. індекс цін зріс на 29524%. Отже, ціни збільшували- ся на 19% щодня. Ціна могла подвоїтися або потроїтися протягом кількох днів. Потрібно було узгодити заробітну плату та ціни про- тягом одного дня. За таких умов негнучкість номінальних величин, яка виникає через до- рожнечу надто частої зміни цін, зникає по- вністю. У результаті дослідження грошей, цін і валютних курсів у Німеччині на почат- ку 20-х рр. Т. Сарджент довів: тісний зв’язок між цими трьома номінальними змінними показує, що нейтральність трималася на мі- сячній основі. Щоб подолати гіперінфляцію, потрібно зменшити темп зростання кількості грошей. Цю проблему розв’язати непросто. Вона по- лягає в тому, що коли уряди пішли дорогою гіперінфляції, то, очевидно, з серйозних причин. Подолання гіперінфляції вимагає насамперед усунення дефіциту бюджету. Приклади, що підтверджують цей висновок, Т. Сарджент навів у згаданій праці. Ключові моменти політики, що припиняє гіперін- фляцію, такі: Німеччина (1921–1923). Грошова рефор- ма (введено нову марку): 1 нова марка = 10 12 старих паперових марок, новий централь- ний банк (Рентенбанк) з обмеженнями на обсяг випуску банкнот і надання позик уря- дові, бюджет уряду збалансований, 25% дер- жавних і 10% муніципальних службовців звільнено. Зростання безробіття у 1924 р. Австрія (1921–1923). Заснування неза- лежного центрального банку (ЦБ) з обме- женнями для фінансування дефіциту через збільшення емісії банкнот, емісія банкнот підтримується (у встановленій пропорції) золотом, зарубіжними активами і комерцій- ними векселями, реформа грошей, сувора економія бюджету і нові податки. Істотне збільшення вимірюваного безробіття з серп- ня 1922 до березня 1923 р. Угорщина (1922–1924). Новий ЦБ, забо- ронено надавати позики урядові, за винят- ком тих, що забезпечені золотом або інозем- ними векселями, запроваджено золоті ре- зерви. Збалансований бюджет наприкінці 1924 р., менш значне збільшення безробіття, ніж в інших країнах. Польща (1922–1923). Новий ЦБ, 30% за- безпечення банкнот (золото й іноземні ак- тиви), що забезпечувалися ще сріблом і век- селями, швидкий перехід уряду до збалансо- ваного бюджету, грошова реформа, що встановила фіксований золотий вміст гро- шової одиниці. Зростання безробіття на 50%, але стабілізація пізніше. Втрата грошової дисципліни центральним банком, що вело до зростання рівня цін і погіршення стану об- мінного курсу національної валюти. Скорочення дефіциту бюджету і змен- шення темпу зростання кількості грошей становлять суть обмежувальної політики, але обидва заходи вимагають великих зу- силь від уряду. Результат практично гаран- тований. Правильний підхід у короткостро- ковому періоді повинен обмежувати втрати обсягу продукції від дезінфляції і зробити її політично прийнятною і підтримуваною. Ключ до успіху — вплинути на прогнози при- ватного сектора, насамперед на інфляційні очікування. Якщо зміна політики досить 58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА переконлива, щоб похитнути компонент ба- зової інфляції, що спрямований уперед, то втрати можна обмежити. Необхідною умо- вою є те, що ЦБ якомога чіткіше й однознач- ніше має зобов’язатися здійснювати нову схему фінансування бюджетного дефіциту, яка виключає застосування емісії. Інколи випускають нову валюту без будь-якої змі- ни режиму політики, як в Аргентині чи Бра- зилії у 80-ті рр. Але такі плани завжди при- речені на невдачу. У січні 1924 р. Німеччина заснувала новий ЦБ, що був незалежний і якому було заборонено надавати позики державній скарбниці. Ця заборона існує і в сучасній Німеччині. У своїй праці Т. Сар- джент показав, що інфляція припинилася у листопаді 1923 р., коли новий статут ЦБ було проголошено, ще до того як він почав функціонувати. Хоча результати досліджень ученого дуже цікаві, однак вони не до кінця переконливі, почасти через недостатню аргументацію того, що гіперінфляцію було приборкано за порівняно низького безробіття. Водночас, як зазначив більш ніж через двадцять років Т. Сарджент: «У більшості історичних проб- лем, над котрими я працював, були епізоди, що відносяться до розряду переходу від од- нієї рівноваги раціональних очікувань до ін- шої. Наприклад, закінчення періоду гіперін- фляції; боротьба за нову грошово-кредитну та фіскальну політику в часи Пуанкаре і Тетчер; цілеспрямований пошук провідни- ми політиками часів Французької революції нового устрою грошової і фіскальної полі- тики; вісімсотлітня еволюція теорії, політи- ки і технології виробництва грошей у нашій спільній з Франсуа (Вельд — М.Д.) праці про розмінну монету. І у всіх цих епізодах я бачив боротьбу теорій. Наш шлях не був комплексним і послідовним, як це має бути у формальній роботі без відкидання великої кількості дій. Для аналізу різного роду пере- ходів, які ми вивчали з формального погля- ду, потрібна була б робоча модель соціаль- ного процесу використання досвіду для сти- мулювання нових моделей, зсувів парадигм та революції ідей ... Ми не знали, як створити таку модель, але, тим не менше, ми описали все з точки зору процесу. Тепер можна сказа- ти, що це дозволило створити нові моделі, у яких був врахований невдалий досвід у ми- нулому» [2]. Для доказу тези, що довіра до політики в за- значених моментах також має значення, вико- ристовують обрахунки, за якими коефіцієнт втрат від зупинки інфляції у 1980–1981 рр. був нижчий, ніж сподівалися. Але оскільки показник довіри до політики дуже важко ви- значити кількісно, то й досі немає хоч яки- хось чітких критеріїв практичної ролі довіри до політики. Це не означає, ніби концепція некорисна або позбавлена будь-якого сенсу. Уряди багатьох країн, а особливо ЦБ, безу- мовно враховують, як їхні рішення позна- чатимуться на довірі населення до політики, і намагаються завоювати репутацію твердих і послідовних провідників антиінфляційної лінії. У такий спосіб вони сподіваються, що у довгостроковій перспективі зможуть утри- мати інфляцію низькою, не втягуючи еко- номіку у рецесії щороку, як тільки економі- ку вражає шок пропозиції. Спеціальний ви- клад зв’язку між бюджетними дефіцитами, часовим бюджетним обмеженням, сеньйо- ражем та інфляцією зроблено у спільній пра- ці Т. Сарджента і Н. Воллеса «Дещо непри- ємна монетарна арифметика» [3]. Окрім внеску в економетрику ра ціо наль- них очікувань, Т. Сарджент зробив кілька відкриттів у теоретичній макроекономіці, серед яких опис стабільної сідлової траєкто- рії в умовах рівноваги раціональних очіку- вань, теорема неефективності політики (і те, й інше спільно з Н. Воллесом), а також спо- стережній еквівалентності раціональної і не- раціональної теорій нейтральності грошей. Пізніше вчений продовжив працю над вико- ристанням парадигми раціональних очі ку- вань в інших галузях економіки. Одним з провідних учених у галузі еконо- метрики часових рядів і прикладної макро- економіки є Крістофер Сімс. Завдяки залу- ченню у творчу діяльність такої важливої складової, як емпіричні дослідження, він зробив великий внесок у вивчення причин- 59ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА но-наслідкового зв’язку часових рядів і роз- витку векторних авторегресивних методів. Учений розробив метод аналізу наслідків шокових економічних заходів та подій, за- снований на векторній авторегресії (VAR). VAR-метод К. Сімса — це система лінійних рівнянь з багатьма змінними, яка описує за- лежність обраних цільових змінних від їхніх минулих значень, минулих значень решти параметрів та дії зовнішніх шоків. Крістофер Альберт Сімс народився 21 жовтня 1942 р. у Вашингтоні (США). В 1963 р. отримав ступінь бакалавра у Гар- вардському коледжі, через рік — ступінь ма- гістра в Каліфорнійському університеті в Берклі. В 1968 р. подав до захисту дисерта- цію, присвячену сучасному технологічному прогресу, де всі попередні моделі розгляда- лися з дискретним часом. Отримавши сту- пінь доктора економіки в Гарвардському університеті, впродовж 1967–1970 рр. пра- цював у ньому старшим викладачем. Потім, за порадою Т. Сарджента, пере- їхав до Міннесотського університету, де в 1970–1974 рр. викладав економетрику і макроекономіку на посаді доцента кафедри економіки, а протягом 1974–1990 рр. — професора економіки. У 1987–1991 рр. був директором Інституту емпіричної макро- економіки в Міннеаполісі. В 1990–1999 рр. працював професором економіки Єльсько- го університету. Потім переїхав на роботу в Прінстонський університет, де з 1999 р. обіймав посаду професора економіки, а з 2004 р. — професора економіки і банків- ської справи. Свої знання і результати наукових дослі- джень К. Сімс активно використовує в бан- ківській сфері. Зокрема, майже щороку з 1995 р. він працював запрошеним науковим співробітником у Федеральному резервному банку Атланти, протягом 2000–2003 рр. — у Федеральному резервному банку Філадель- фії, а в 1994–1997 рр. і з 2004 р. — у Феде- ральному резервному банку Нью-Йорка. З 2003 р. він також є запрошеним дослідником Міжнародного валютного фонду. Результати наукових досліджень та ори- гінальні ідеї К. Сімса викладені у його чис- лен них працях. Серед них книги «Аналіз політики з економетричними моделями» (1982), «Проста модель для визначення рів- ня цін та взаємозв’язку монетарної і фіс- кальної політики» (1994), «Фіскальні ас- пекти незалежності центрального банку» (2004) і понад 60 наукових статей. К. Сімса обирали президентом Міжнародно- го економетричного товариства, а в 2011 р. — президентом Американської економічної асо- ціації. Він — член Міжнародного економе- тричного товариства, Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США. Давньою традицією у статистичних пуб- лікаціях є прогнозування часових рядів на основі використання методів екстраполяції. Вони включають моделі випадкового блу- кання, прості ковзні середні, різні форми експоненціального згладжування і фільтрів. Основними характеристиками таких моде- лей є опора на статистичні характеристики часових рядів і відсутність будь-якого внеску (у вигляді апріорних обмежень) з боку еко- номічної теорії. Однак в особливих випадках моделі часових рядів можуть мати економіч- ну інтерпретацію. Крім того, деякі прості структурні економетричні моделі мають при- ведені форми, котрі можна записати у вигля- ді одномірних моделей часових рядів. У більш загальному плані популярним методом економетричного прогнозування став клас моделей векторної авторегресії. К. Сімс запропонував один з практичних підходів до побудови й оцінки VAR-моделей. У своїй праці «Макроекономіка і реаль- ність» [4] після огляду традиційних проце- дур економетричного моделювання вчений стверджував, що обмеження, які виплива- ють з аргументів економічної теорії та на- кладаються на структурні моделі, нереаліс- тичні, їх не можна сприймати серйозно. Такі обмеження необхідні для забезпечення іден- тифікації моделі. Передовсім К. Сімс запе- речує проти довільних процедур нормалі- зації, які використовуються для того, щоб 60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА рівняння «пояснило» одну з кількох ендо- генних змінних, що входять в нього. Потім критикує процедуру специфікації типу «крок за кроком», у рамках котрої на макро- економічні моделі накладаються обмежен- ня, характерні для моделей часткової рівно- ваги, що нерідко веде до виникнення неба- жаних характеристик системи. Коли рівняння мають динамічний харак- тер, ситуація з ідентифікацією складніша Американський економетрик М. Хатанака, наприклад, відмічає, що у випадку наявнос- ті лагових залежних змінних і серійної коре- ляції помилок стандартні правила ідентифі- кації неприйнятні, якщо апріорі не відомі точні значення лагів і порядків серійної ко- реляції. Аналогічним чином часто припуска- ється екзогенність змінних економічної по- літики, тоді як насправді вони щонайменше частково ендогенні. К. Сімс стверджує, що лише екзогенні змінні можуть використову- ватися для ідентифікації моделі, оскільки багато моделей, які на перший погляд вида- ються ідентифікованими, насправді такими не є. Третій суперечливий аспект пов’язаний з трактуванням змінних, які описують очі- кування. Поведінка людей залежить від очі- куваних майбутніх значень змінних, і на ці значення може вплинути будь-яка інформа- ція, наявна в даний час. Таким чином, будь- яка змінна, що є складовою рівняння систе- ми, котра розглядається, може вплинути на очікування, і проблеми з ідентифікацією проявляються з усією очевидністю. Щоб зняти описані проблеми, К. Сімс про- понує оцінку наведених форм моделей, у яких кожна ендогенна змінна для поточного періоду являє собою функцію лагових зна- чень усіх змінних системи. На ці моделі не накладається жодних апріорних обмежень. Він не обговорює питання про вибір змін- них, але знання макроекономічної теорії вка- зує на те, що серед них повинні бути націо- нальний дохід, споживання, рівні цін і без- робіття. Включення додаткових змінних (наприклад, грошей і кредиту) можна трак- тувати як суперечливе, оскільки існують розбіжності стосовно їхньої важливості. У зв’язку з тим, що вимагається дотримання умови про ендогенність усіх змінних, для пе- ревірки можна використати тест причиннос- ті Гренджера. Запропоноване К. Сімсом ви- користання моделей VAR полягає у ви- значен ні впливу специфічних шоків, що по роджують «новації» у системі, типу техно- логічних шоків, політичних шоків (у вигляді зміни грошової маси, державних витрат), шоків попиту і пропозиції, торгових шоків тощо. Подібні впливи можуть бути часови- ми, і тоді вплив на значення змінних спочат- ку збільшується і доходить піку, а потім зменшується до нуля, чи перманентними, і тоді шок може чинити якийсь вплив на змін- ну впродовж проміжку часу невизначеної тривалості. Прагнучи розробити моделі, сумісні з еко- номічною теорією та емпіричними фактами, економісти стикаються з проблемою, яка по- лягає в тому, що багато теоретичних змінних неявні або абстрактні і не піддаються спосте- реженню. Найочевидніший приклад — по- няття рівноваги, яке використовують у біль- шості галузей економічної теорії. Дослідник, який застосовує економічну теорію, що включає неявні змінні, має специфікувати співвідношення між спостережними і неяв- ними змінними. Незалежно від того, наскіль- ки ретельно це зроблено, саме існування да- ної проблеми означає розрив між теоретич- ними й емпіричними моделями. Відмінності у підходах до використання даних відобра- жають різні погляди на порівняльне значен- ня економічної теорії, статистичного моде- лювання й аналізу даних у науці. Наприкінці ХХ століття упродовж диску- сії фахівців із приводу співвідношення еко- номічної теорії і емпіричного аналізу К. Сімс обґрунтував досить цікаву думку. Зокрема, у праці «Макроекономіка і реальність» він стверджував, що в межах аналізу моделей, які складаються із систем рівнянь, надто ве- ликий акцент зроблено на економічній теорії і що багато з апріорних обмежень, які ви- користовували для ідентифікації парамет- рів таких моделей, неправдоподібні. Він за- пропонував використати для моделювання 61ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА динамічних співвідношень між економічни- ми змінними VAR-моделі, оскільки вони здатні добре охарактеризувати такі співвід- ношення, не вдаючись до використання не- правдоподібних ідентифікувальних обме- жень. Значна частина аргументів К. Сімса полягає в тому, що в економетричному моде- люванні важливо використати клас моделей, які можуть забезпечити якісний статистич- ний опис даних. Альтернативний шлях — відбір класу моделей виходячи з їхньої від- повідності економічній теорії — не гарантує, що такі моделі будуть статистично добре специфіковані, і тому висновки, отримані на основі їх аналізу, будуть необґрунтовані. У проміжній стратегії кожна модель, що ґрунтується на економічній теорії, піддається чіткому статистичному оціненню. Після цього робиться висновок про її ха рак- теристики і здійснюється її модифікація у світлі виявлених невідповідностей вста- новленим критеріям. Насправді така стра- тегія може бути найкращим описом того, що прагнуть робити зараз багато ретельних до- слідників. Однак цю стратегію відомий норвезький економетрик Т. Хо вельмо піддав критиці як таку, що пропонує «ремонт» за- мість сміливого прийняття статистично до- бре специфікованих рамок, всередині яких можна було б оцінювати придатність фун- даментальних економічних теорій. Звідси виходить, що стратегія «ремонту» не аде- кватних моделей (моделювання від специ- фічного — до загального) значною мірою шкідлива, хоч мотивацією її використання може бути бажання виявити моделі, що від- повідають як економічній теорії, так і емпі- ричним фактам. Насправді значна частина дискусії з при- воду економетричної методології стосувала- ся процесу розроблення моделей, що було проілюстровано конструктивними пропози- ціями К. Сімса у згаданій праці «Макроеко- номіка і реальність». У цій статті вчений розглядає дві ідентифіковані моделі. Як він згадував через 23 роки: «Я й досі скептично ставлюсь до моделей зі «строгою» параме- тризацією. Я вважаю, що найімовірніший спосіб проведення емпіричних досліджень у макроекономіці полягає в тому, щоб вико- ристати якомога незначніші припущення, взяті з «теорії», котрі у багатьох випадках інтуїтивні, а потім робити висновки. На сьо- годнішній день не існує одномірного ранжи- рування теоретичних обмежень за їхньою незначущістю» [5; 271]. Таким чином, цей підхід веде до експериментування з різними видами моделей та обмежень, а також, по суті, з неформальним і формальним усеред- ненням результатів. Коли К. Сімс писав зга- дану працю, то вважав, що це найкращий спосіб проведення досліджень. Такої думки він дотримується і тепер. Водночас деякі судження вченого зазнали трансформацій. По-перше, як він зізнався у згаданому інтерв’ю: «зміна відбулася, коли я якийсь час серйозно займався прогнозуван- ням. Упродовж кількох років я робив що- квартальні прогнози. Я виявив, що для ство- рення моделі, яка б по-справжньому відпо- відала необхідним вимогам, мені потрібні ретельно розроблені приведені рівняння, які дають можливість мати різні варіанти змін у часі, нестандартні порушення рівноваги та змінні параметри» [5; 271, 272]. Після цього отримується надто висока розмірність век- тора збурень у моделі; кожному коефіцієнту має бути надано окреме порушення рівнова- ги. К. Сімс зрозумів, що установки в цілому стають громіздкими, за розміром вони біль- ші, ніж вимагалося. З’я вилася ідея, що вико- ристовуючи теоретичну модель з відносно невеликою кількістю основних параметрів, можна було б мати відправну точку для мо- делювальної часової варіації та нестаціонар- ності — так, щоб по суті її рівень не був надто високим. Ця ідея стала стимулом до підго- товки спільно з Е. Ліпером праці «Перехід до сучасної макромоделі аналізу економічної політики» (1994). По-друге, як підкреслив К. Сімс: «зараз я більше розумію, наскільки важливо вміти застосовувати модель, щоб можна було з її допомогою висувати якісь версії» [5; 271]. Навіть якщо немає детальної ідентифіка- ційної схеми, яка дає поведінкову інтер- 62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 1 НОБЕЛІАНА претацію, котрій можна довіряти за будь- якого економічного шоку, з такими схемами все одно корисно експериментувати. Люди почуваються набагато комфортніше, якщо існує принаймні одна версія того, що відбу- вається всередині моделі. У цьому випадку вона вже не видається їм чорною скринь- кою. Якоюсь мірою це стало ще однією при- чиною для спільної праці з Е. Ліпером. Слід зазначити, що еволюція суджень К. Сімса відносно векторних авторегресій відбулася одночасно з напруженою роботою над ними. Результати праці справили вели- чезний вплив на прикладні дослідження в макроекономіці. Скоріш за все внаслідок того, що метод був досить привабливий та зручний у використанні. Хоча привабливість векторних авторегресійних моделей частко- во ґрунтується на скептицизмі стосовно ва- лідності моделей зі строго заданими параме- трами, все ж шоки повинні визначатися на основі теорії. К. Сімс розробив метод під назвою «век- торна авторегресія» для аналізу впливу ча- сових змін в економічній політиці на еконо- міку. Якщо подивитися на його застосуван- ня в теоретичному аспекті, то, наприклад, у своїй праці «Гроші, дохід і причинний зв’я- зок» [6] учений використовує вдосконале- ний ним критерій причинності, який роз- робив Гренджер, для емпіричної перевірки закону Вагнера (зазвичай так називають від криту німецьким економістом А. Вагне- ром тенденцію зростання державних витрат стосовно національного доходу — М.Д.). За- галом, ранні праці К. Сімса з апроксимації розподільчих лагів суттєво вплинули на дослідження робастності * Т. Сарджента і Л. Хан сена. К. Сімс вивів знамениту форму- лу ап роксимації помилки і показав, як її ви- користати під час вибору відповідних філь- трів даних, які б мінімізували кількість по- милок апроксимації. Тепер щодо практичного аспекту викорис- тання розробок К. Сімса. Застосовувавши цей метод для оцінення впливу змін відсо- ткової ставки ЦБ на економіку, вчений довів, що підвищення цієї ставки приводить до більшого сповільнення зростання економіки, ніж зниження інфляції. За його розрахунка- ми, наслідком цілеспрямованого підвищення відсоткової ставки стане різкий спад вироб- ництва, а отже — й обсягу ВВП протягом першого року після монетарних заходів. Од- нак починаючи з шостого кварталу після підвищення ставки, ВВП має поступово і по- вільно зростати. Водночас вплив зростання відсоткової ставки на інфляцію, заради чого зазвичай і вводять жорсткі монетарні захо- ди, протягом року не відчува ти меться. Лише через рік-два посилення гро шо во-кредитної політики приведе до зни ження цін в еконо- міці. Таким чином, приборкання інфляції виллється для регулятора у спад економіч- ної активності та передбачатиме річну за- тримку. Попередньо обчисливши ефект від своїх дій, банківський регулятор може раціо- нальніше розставити пріоритети: що важли- віше — стабілізація цін чи зростання вироб- ництва. Саме за емпіричні дослідження при- чин і очікувань у макроекономіці К. Сімс спільно з Т. Сарджентом і були відзначені Нобелівською премією з економіки. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Sargent T.J. The Ends of Four Big Inflations // Infla- tion: Causes and Effects / R.E. Hall (ed.). — Chicago: University of Chicago Press, 1983. 2. Интервью с Томасом Сарджентом // О чем думают экономисты: Беседы с нобелевскими лауреатами / под ред. П. Самуэльсона, У. Барнетта. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2009. — С. 383–384. 3. Sargent T.J., Wallace N. Some Unpleasant Monetarist Arithmetic // Federal Reserve Bank of Minneapolis Quarterly Review. — V. 5, № 3. — Р. 1–17. 4. Sims C.A. Macroeconomics and reality // Economet- rica. — 1980. — V. 48. — P. 1–48. 5. Интервью с Кристофером Симсом // О чем думают экономисты: Беседы с нобелевскими лауреатами / под ред. П. Самуэльсона, У. Барнетта. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2009. 6. Sims C.A. Money, income and causality // Am. Econ. Rev. — 1972. — V. 62. — P. 540–552. * Під робастністю розуміють нечутливість до різних відхилень та неоднорідностей у вибірці, пов’язаних з тими чи іншими, у загальному випадку невідомими, причинами.

Ähnliche Einträge