Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35121 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики / І.В. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 114-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859707158277390336 |
|---|---|
| author | Щербина, І.В. |
| author_facet | Щербина, І.В. |
| citation_txt | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики / І.В. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 114-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-12-01T03:50:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
Хаяли Р.И.
КРЫМСКОТАТАРСКАЯ СИСТЕМА ОБРАЗОВАНИЯ В 1917 – 1920 ГГ.
114
17. ГААРК. – Ф. Р. 998. – Оп. 1– Д. 186.
18. ГААРК. – Ф. 60. – Оп. 2.– Д. 146.
19. ГААРК.– Ф. 60.– Оп. 2. – Д. 133.
20. Б. А. Зынджир медресе-и алиеси мудириетинден // Миллет. – 1917, 29 сентябрь; Боданинский У.
Бахчисарай 3 ноября // Голос татар. – 1917, 1 ноября
21. ГААРК. – Ф. Р. 998. – Оп. 1.– Д. 183.
22. ГААРК. – Ф. Р. 998. – Оп. 1. – Д. 186.
23. ГААРК. – Ф. Р. 998. – Оп. 1. – Д. 183.
24. ГААРК. – Ф. 60. – Оп. 2. – Д. 133.
25. ГААРК. – Ф. Р. 998. – Оп. 1. – Д. 186.
Щербина І.В.
СОЦІАЛЬНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ДІТЕЙ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ
ЗА ЧАСІВ ЛІКВІДАЦІЇ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Підприємницький менталітет епохи непу мав подвійний характер і поєднував в собі як відчуття власної
маргінальності, так і прагнення адаптуватися відносно нових соціальних реалій.
У новій соціальній структурі суспільства підприємці займали особливе місце, яке визначалося
тимчасовими потребами комуністичного керівництва в їх послугах. Тому форми пристосування непманів
до радянської дійсності, особливо в період руйнування непу, набувають характер соціальної мімікрії.
Дивлячись на те, як, завдяки використанню приватного капіталу, в Україні завершувався процес відбу-
дови економіки, представників нової буржуазії більшовицьке керівництво стало розглядати як соціальну
групу, що вже відіграла свою роль і чиє подальше існування було шкідливим для побудови соціалістичного
суспільства. А для партійного і радянського керівництва було принципово важливим тотальне зачищення
соціального поля від ворожих соціалізму елементів. Тому ліквідація приватного підприємництва супрово-
джувалась репресіями по відношенню до родин непманів.
Під час ліквідації нової буржуазії діти колишніх приватних підприємців зазнавали різного роду соціа-
льно-політичних обмежень, утисків та дискримінації за соціально-класовою ознакою з боку радянської то-
талітарної системи. Вони на власній долі усвідомили життєву несправедливість та жорстокість класової по-
мсти від радянської держави, яка в цьому плані керувалася не загальнолюдськими гуманістичними ціннос-
тями, а виключно нормами класової моралі. Слід зазначити, що в радянській історіографії або замовчувала-
ся, або ж, взагалі, заперечувалася політика соціальної дискримінації радянської держави щодо дітей непма-
нів. Так, наприклад, радянські дослідники В. Архіпов та Л. Морозов у своїй монографії, присвяченій боро-
тьбі радянської держави проти приватного капіталу, однозначно стверджували: „Що стосується дітей дріб-
них підприємців, то у ставленні до них ніякої жорстокої політики взагалі не проводилось” [1, с. 224].
У зв’язку з недостатньою вивченістю даної проблеми, автор поставив собі за мету проаналізувати голо-
вні напрямки репресивних дій партійно-радянських органів по відношенню до дітей непманів.
На жаль, численні факти свідчать про прямо протилежні соціально-політичні процеси в тогочасному
радянському суспільстві, про дуже складне та нерідко драматичне, а то й трагічне становище дітей колиш-
ніх непманів-підприємців та, взагалі, дітей громадян, яких радянська конституція УСРР 1929р. (як і попере-
дня конституція УСРР 1919 р.) відносила до категорії класово-чужих „елементів”. „Непманську молодь”
було позбавлено (як дітей-утриманців „позбавленців”) виборчих прав, вони не приймалися до лав піонерсь-
кої організації, комсомолу, професійних шкіл. Як і їхні батьки, вони також не могли поступати на державну
службу, перебувати в лавах Червоної Армії та флоту, навчатися у військових навчальних закладах, не гово-
рячи вже про членство в КП(б)У. Іншими словами, дітей непманів чекала нелегка доля соціальних ізгоїв,
оскільки в радянських умовах тавро сина (або дочки) „соціально-чужого елемента”, вихідця з „класово-
ворожої” родини, надзвичайно звужувало їхні „стартові” життєві можливості та прирікало на постійні різ-
ного роду соціальні приниження, узаконені диктатурою пролетаріату, та соціально-неповноцінне існування.
Однією з важливих перепон, з якою найчастіше доводилося стикатися „непманській” молоді, було по-
збавлення її виборчих прав. Згідно з чинним законодавством, утриманці непманів, що не мали самостійного
джерела існування, автоматично позбавлялися виборчого права, а їхні прізвища не вносилися (за рішенням
місцевої виборчої комісії) до списку виборців [2, 1930. - № 50. - Ст. 523].
Позбавлення молодої людини з „нетрудящих” прошарків виборчого права автоматично робило її гро-
мадянином другого сорту, позбавляючи будь-якої життєвої перспективи, фактично перетворювало на сус-
пільного ізгоя радянського суспільства. Така особа вже не могла розраховувати на отримання більш-менш
перспективної, а нерідко і просто нормальної роботи, більше того, їй важко було знайти постійну роботу
взагалі, оскільки тавро „позбавленця” (або сина чи дочки „позбавленця”) надзвичайно перешкоджало цьо-
му. Відсутність постійної роботи як самостійного джерела доходу, в свою чергу, ставало нездоланною пе-
решкодою на шляху отримання молодою людиною виборчих прав. Утворювалося свого роду замкнене ко-
ло, для подолання якого дітям колишніх підприємців треба було докласти чимало зусиль. Ось типовий ви-
падок. Так, у лютому 1933 р. до ВУЦВК із клопотанням про повернення йому виборчих прав звернувся
громадянин Харкова М. Молокосусов, 1907 р. н. Він був утриманцем матері, що у 1924-1929 роках займа-
лася торговою діяльністю. Внаслідок цього М. Молокосусову довгий час не вдавалося влаштуватися на по-
стійну роботу, і він мав лише випадкові та поденні заробітки. Лише з 1929 р. він став працювати візником
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
115
артілі „Червоний гужевик”. Йому знадобилося понад чотирьох років, щоб отримати виборчі права, і тільки
після втручання в його справу президії ВУЦВК [3, Ф.Р-408. Оп.6. Од. зб. 388. Арк. 64-65].
Проте отримання роботи в державно-кооперативних організаціях та на виробництві само по собі ще
зовсім не гарантувало автоматичного здобуття виборчих прав. Місцеві органи влади, виходячи з
формальних підстав, часто відмовляли дітям непманів, що вже працювали певний час у суспільному
виробництві, у поновленні (або у наданні) виборчих прав. Найчастіше це рішення мотивувалося тим, що у
прохача „не було 5-річного стажу громадсько-корисної праці, як того вимагало радянське виборче
законодавство стосовно колишніх непманів (але не їхніх дітей) [3, Ф.Р-408. Оп.6. Од. зб. 387. Арк. 4, 5, 9,
10; Ф.Р-845. Оп. 2. Од. зб. 568. Арк. 1 зв.; Од. зб. 569. Арк. 2 зв.].
Особливо часто органи місцевої влади відмовлялись надавати право голосу тим дітям (навіть вже
дорослим за своїм віком), що хоча й не були вже на утриманні своїх батьків-„позбавленців”, але не
розірвали з ними зв’язку і проживали разом з ними. Так, наприклад, президія Артемівського окрвиконкому
12 квітня 1929 р., розглянувши відповідне клопотання громадянина Р. Гелерта з Лисичанського району,
ухвалила таке рішення: „Зважаючи на те, що громадянин Р. Гелерт..., син великого власника, і до цього часу
не порвав зв’язку з нетрудовим елементом, в поновленні його у виборчих правах відмовити”. Одночасно
президія Артемівського окрвиконкому відмовила в задоволенні клопотання про поновлення політичних
прав (з різних причин) ще 92 громадянам округу [3, Ф.Р-845. Оп. 3. Од. б. 2834. Арк. 58]. Органи місцевої
влади Одеського округу (1929 р.) відмовили задовольнити клопотання громадянки Б. Факторович щодо
відновлення її у виборчих правах. Остання була їх позбавлена на тій підставі, що проживала на утриманні
свого батька-„позбавленця”. Але при цьому не було взято до уваги тієї обставини, що Б. Факторович вже 2
роки як самостійно працювала, була навіть членом профспілки і за довідкою місцевого житлокооперативу
не перебувала на утриманні свого батька-крамаря, але проживала разом з ним [3, Ф.Р-845. Оп. 3. Од. зб.
2927. Арк. 39].
Аналогічна картина спостерігалася і в інших місцевостях УСРР. У Таранівському районі Харківського
округу в 1929 р. були позбавлені виборчого права брати Г. та Д. Усиченки, 1905 р. та 1908 р. народження як
діти приватного крамаря. Їхні намагання набути політичних прав тривалий час залишалися марними [3,
Ф.Р-845. Оп.2. Од. зб. 568. Арк. 1 зв.].
Усього ж, за даними С. Мінаєва, кількість членів сімей осіб, позбавлених виборчих прав (переважно їх-
ніх дітей), зросла в УСРР з 333, 7 тис. чол. у 1926/27 р. до 350, 4 тис. у 1928/29 р. [4, с. 33-37].
Позбавлення дітей колишніх підприємців-непманів виборчих прав мало далекоглядні негативні наслід-
ки щодо їхніх подальших соціальних перспектив, суттєво звужуючи їх можливості отримати, в першу чер-
гу, повноцінну освіту. В умовах, коли високими темпами відбувалася індустріальна модернізація країни та
розгорталася так звана культурна революція, суспільство та народне господарство країни потребували при-
пливу великої кількості професійно освічених кадрів. У той же час багато тисяч (якщо не десятки тисяч) ді-
тей у країні, що належали до „соціально-чужих” прошарків населення, залишалися осторонь цього процесу,
оскільки внаслідок політичного остракізму були практично позбавлені можливості набути необхідну серед-
ню, середню спеціальну та особливо вищу освіту.
Радянська система встановила на шляху прагнень „непівської” молоді отримати освіту досить важкі
перешкоди, обійти які було надто нелегко. На тих же представників „непманської” молоді, яким всупереч
класовим обмеженням усе ж таки вдавалося всіма правдами та неправдами вступити до вишів та техніку-
мів, чатували чималі нові випробування. Вже наприкінці 1920-х років у вищих навчальних закладах і техні-
кумах країни розпочалися широкомасштабні чистки студентського складу від „соціально-чужих” або „кла-
сово-ворожих” елементів. Адміністраціям вишів і технікумів у процесі справжнього „полювання” на студе-
нтів-„перевертнів”, активно допомагали профспілкові, комсомольські та партійні органи, а також „компете-
нтні” органи і різного роду „активісти”. Місцеві газети буквально рябіли від заміток про розкриття „пиль-
ними”, „революційно свідомими” активістами випадків проникнення „класового ворога” до вищих навча-
льних закладів. Ось деякі із тогочасних заголовків статей та заміток: „Повиганяймо ворогів із ВУЗів”,
„Пролетарські землячества викрили класово-ворожий елемент”, „Попович” і т.д. [5, 1930. - 4 січня; 8 січня;
6, 1929. – 10 грудня].
Центральна газета - друкований орган ЦК ВКП(б) „Правда” - писала на самому початку січня 1929 р.
про те, що „...в Одеському інституті народної освіти (ІНО) було викрито „цілий букет” дітей приватних то-
рговців, непманів, глитаїв та духівництва, що зуміли проникнути до пролетарського ВУЗу” під маскою ро-
бітників і селян [7, 1929. - 9 января]. З лав студентства Херсонського інституту народної освіти було ви-
ключено (січень 1930 р.), як представника „суспільно-чужого елементу” студента І. Бондаря, а з робфаку
Одеського сільськогосподарського інституту було виключено двох студентів за приховування при вступі
свого „непролетарського походження” [5, 1930. - 4 січня; 8 січня].
Студента Одеського медичного інституту Й. Ермана, 29 років, що до того довгий час працював учите-
лем єврейської трудової школи, було виключено з інституту (у 1929 р.) „за матеріальний зв'язок з батьком-
крамарем”, з яким, як потім з’ясувалося, він не жив вже 3 роки [3, Ф.Р-845. Оп. 3. Од. зб. 2927. Арк. 42].
Після переходу до суцільної колективізації значно почастішали запити з навчальних закладів на місця
відносно встановлення майнового та соціального стану того чи іншого студента. Так, наприклад, 16 грудня
1929 р. профком ВНЗ м. Шостки Глухівського округу надіслав подібний запит до Херсонського окрвикон-
кому на студента А. Лар’яновського, якого збиралися виключити внаслідок „матеріалів”, що надійшли у
профком (без пояснення, яких саме документів). У відповідь адмінвідділ Херсонського окрвиконкому по-
відомив навчальний заклад, що мати цього студента дійсно була позбавлена виборчих прав як утриманка
крамаря [8, Ф.Р-2. Оп. 4. Од. зб. 115. Арк. 105-114].
Отже, долю А. Лар’яновського як студента було вирішено. 3 вересня 1929р. Одеський технікум техно-
Щербина І.В.
СОЦІАЛЬНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ДІТЕЙ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ ЗА ЧАСІВ ЛІКВІДАЦІЇ НОВОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
116
логії зерна та борошна звернувся з таємним відношенням до Херсонського окрвиконкому із проханням
з’ясувати соціальний стан абітурієнта технікуму І. Кривицького У відповідь херсонські власті повідомляли,
що „хоча у списках „позбавленців” родина Кривицьких не перебуває, але відомо, що батько Кривицького і
до, і після революції 1917 р. (аж до 1923 р.) займався маклерством і жив дуже добре”. Повідомлялося також,
що „сім’я Кривицьких на даний момент має хатню робітницю” [8, Ф.Р-2. Оп. 4. Од. зб. 344. Арк. 2-4]. На
початку червня 1930 р. Харківський технологічний інститут ім. В.І. Леніна звернувся до Херсонської міськ-
ради з таємним листом. У ньому „комісія з чистки соціального складу студентства ХТІ” просила надати їй
такі відомості про студента О. Бернарде: чи мешкає він у Херсоні, чи має виборчі права, яку торгівлю він
мав. На жаль, у справі не збереглась відповідь Херсонської міськради [8, Ф.Р-2. Оп. 4. Од. зб. 344. Арк.
111].
Пошуком „соціально-чужих елементів” на початку 1930-х рр. займався і тодішній директор ще
Каменського (з 1936 р. Дніпродзержинського) вечірнього металургійного робфаку Л. Брежнєв. Ось деякі
дані з записів 1933 р., зроблені особисто Л. Брежнєвим: „Студентку 5 групи О. Хрен як доньку куркуля,
розкуркуленого та позбавленого права голосу, зі складу студентів виключити... як чужий елемент”;
„Студента 9 групи Мухіна Олексія виключити зі складу студентів як сина куркуля, що затаїв свій
соціальний стан при вступі на робфак”; „Студента 13 групи Целіковського за систематичну розкладницьку
роботу... зі складу студентів виключити” [Цит. за: 9, с. 4].
Від „пильного ока” місцевої влади дітям „непролетарського походження” не вдавалось інколи
приховатися навіть, якщо вони виїжджали на місце навчання в іншу республіку. Ось типовий приклад. 16
березня 1929 р. до Куп’янського окружного відділу народної освіти УСРР надійшов таємний лист від
Уразівського райвиконкому Острогозького округу РРФСР. У документі йшлося про необхідність негайного
відзиву (тобто виключення) з чотирьохмісячних курсів учителів м. Куп’янська 6 студентів, 4 з яких
належали до родин, що проживали на нетрудові доходи і були позбавлені виборчих прав [3, Ф.Р-857. Оп. 1.
Од. зб. 11. Арк. 109 зв., 120].
За свідченням сучасника тих подій академіка ВУАН С. Єфремова, до тодішнього наркома освіти УСРР
М. Скрипника на прийом „цілими сотнями” приходили студенти, вичищені з вищих навчальних закладів як
„соціально-чужий елемент”. Мали місце навіть демонстрації таких студентів у Харкові. Але будь-яких
позитивних наслідків для студентства вони не дали. „Такого цинізму, - записав у своєму щоденнику С.
Єфремов, - не було навіть і за царевих часів: навіть тоді про „ворожий елемент” говорити остерігались” [10,
с. 746].
Одночасно слід зазначити, що „полювання” на дітей „класового ворога” охопило не лише заклади циві-
льної освіти. Під ще пильнішим наглядом державних органів перебували військові навчальні заклади, що
готували кадри професійних військових для служби в Червоній Армії та Військово-морському флоті країни.
Відбір та прийом кандидатів до вступу до таких спеціальних освітніх закладів – військових ВУЗів, шкіл че-
рвоних командирів, військово-інженерних училищ тощо проводився дуже ретельно з метою не допустити
вступу до них вихідців з „соціально-чужих” груп населення. У цей час значно частішали запити до місцевих
органів влади з військових навчальних закладів щодо встановлення соціального походження того чи іншого
курсанта або слухача. Так, наприклад, 9 вересня 1929 р. Військово-морське училище в Ленінграді звернуло-
ся до Херсонської міськради з відношенням про встановлення соціального походження курсанта-
червонофлотця Ф. Грінберга, оскільки головнокомандування училища отримало дані про те, що батьки
останнього володіли у Херсоні кількома магазинами. Міськрада підтвердила ці відомості і додатково повід-
омила, що батько Ф. Грінберга – крамар, позбавлений виборчих прав [8, Ф.Р-2. Оп. 4. Од. зб. 344. Арк. 91].
Навесні 1930 р. до голів окрвиконкомів з таємним листом звернувся заступник голови РНК УСРР В. За-
тонський. У документі зокрема зазначалося, що „з метою забезпечення неможливості вступу соціально-
ворожих елементів до військових шкіл під час нового прийому… пропоную звернути серйозну увагу на до-
відки, що їх надають райвиконкоми та сільради особам, що бажають вступити до ВНЗ. Дані для довідок про
соціально-класове походження та майновий стан повинні ґрунтуватися як на відомостях самих місцевих ор-
ганів, так і органів НКВС та НКФ, аби в цих довідках було видно фактично матеріальне становище сімей та
самого кандидата [до вступу] у ВУЗ… та його громадсько-політична поведінка” [3, Ф.Р-845. Оп. 8. Од. зб.
122. Арк. 68].
Однак не лише під час вступу до вищих навчальних установ (зокрема військових) дітям колишніх підпри-
ємців довелось відчути дискримінацію. Чистка охопила також і збройні сили держави. Тих осіб з числа
дітей непманів, яких уже призвали до Червоної Армії, звільняли з її лав як „соціально-чужий елемент”. Так,
18 вересня 1929 р. командир 1-го Туркестанського полку в м. Коканді направив таємне відношення до
Херсонського окрвиконкому. У документі йшлося про те, що „колишній червоноармієць Б. Жменьковський,
1906 р. народження, згідно з протоколом № 11 засідання Реввійськради Середньоазійського військового
округу… звільнений з лав РСЧА як „соціально-чужий елемент”. Командир полку М. Васильєв просив
міськраду також позбавити виборчих прав колишнього червоноармійця [8, Ф.Р-2. Оп. 4. Од. зб. 115. Арк. 1].
Згідно з таємним повідомленням зі штабу Українського воєнного округу до голів окрвиконкомів (квітень
1930 р.) під час кампанії розкуркулення воєнні округи разом з райвиконкомами розпочали виявлення класово-
чужих і соціально-небезпечних елементів в лавах РСЧА та осіб, що підлягають призову на дійсну військову
службу. Під час весняно-літньої призовної кампанії в УСРР (як і по всьому СРСР) при органах місцевої
влади було створено спеціальні комісії сприяння призову громадян 1908 р. народження до лав РСЧА.
Одним із головних завдань цих комісій „було проведення відсіву соціально-чужого елемента з числа призо-
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
117
вників”. Як зазначалося в одному з документів, „зовсім не можуть бути направлені в Червону Армію для
підготовки червоного командира особи соціально-чужі: діти колишніх поміщиків і поліцейських, торговців,
попів, куркулів…, особи з ворожою нам ідеологією” [3, Ф.Р-408. Оп. 4. Од. зб. 2391. Арк. 1]. Усі навчальні
заклади, житлокооперативи, райфінвідділи, ДПУ тощо повинні були надавати цим комісіям дані про таких
призовників із зазначенням, якою торгівлею призовник або його родина займалися та розмір обігу їхнього
підприємства [3, Ф.Р-408. Оп. 4. Од. зб. 2391. Арк. 2; Ф.Р-845. Оп. 8. Од. зб. 127. Арк. 71].
Молодих призовників військкомати закликали посилити „революційну пильність”, викривати
„класових ворогів” з числа „кандидатів” до лав Червоної Армії, не допускати проникнення таких до
Збройних Сил країни. Ось один із характерних прикладів. У пам’ятці призовнику, складеній Харківською
міськрадою у липні 1930 р., містилися такі пункти :
„У Червоній Армії нема місця для непманських і глитайських синків!”
„Призовнику! Нещадно викривай класового ворога, який хоче пролізти до наших лав!” [3, Ф.Р-408. Оп.
4. Од. зб. 2391. Арк. 73].
Внаслідок вжитих владою заходів, значно збільшився відсоток відсіву „соціально-чужих елементів” з
лав Червоної Армії. Якщо у 1928 р. він складав 5,5% від загальної кількості призовників, то у 1929 р. – вже
6, 1% , а у 1930 р. вказаний відсоток зріс ще більше [3, Ф.Р-408. Оп. 4. Од. зб. 2391. Арк. 12].
Вище вже зазначалося, що під час систематичних і масових чисток на державному виробництві, у сфері
торгівлі та кооперації, діти непманів з „класових” мотивів звільнялися в першу чергу, поповнюючи лави
фактично безробітних. За таких обставин чимало дітей непманів були змушені публічно зрікатися своїх ба-
тьків для того, щоб уникнути цілком реальної загрози репресій або вислання [11, с. 29].
Але було б необ’єктивно, якби ми не сказали про те, що влада в різний спосіб намагалася (принаймні з
весни 1930 р.) вживати заходів, які дещо пом’якшували долю дітей колишніх підприємців, якщо вони за-
ймалися суспільно-корисною працею. Так, навесні 1930 р. вищими органами влади УСРР були ухвалені рі-
шення про поновлення у виборчих правах тих громадян, що досягли повноліття після 1 січня 1925 р. і пере-
бували на утриманні своїх родин, позбавлених права голосу, але при умові, що ці повнолітні колишні утри-
манці вже займаються суспільно-корисною працею. Але, не дивлячись на це рішення, місцеві ради ще довго
зволікали з його виконанням [3, Ф.Р-845. Оп. 3. Од. зб. 2927. Арк. 23-23 зв.]. З іншого боку, знайти роботу
дітям колишніх підприємців, як уже зазначалося вище, було на той час справою досить непростою.
Цікаво відмітити, що навіть у місцях заслання колишніх непманів, розкуркулених осіб (серед яких було
чимало сільських непманів) та представників інших „соціально-ворожих елементів”, влада всіляко намага-
лася відірвати дітей „колишніх експлуататорів” від своїх батьків з метою подальшого їхнього перевихован-
ня „в дусі соціалізму”, створивши для цього більш м’які умови утримання людей молодого покоління. У та-
ємній телеграмі, що була 29 липня 1931 р. направлена секретарем ЦК ВКП(б) П. Постишевим секретарям
Північного, Уральського, Західносибірського, Східносибірського, Далекосхідного, Ленінградського, Ниже-
городського, Якутського та Північнокавказького крайкомів стосовно умов утримання спецпереселенців, на-
голошувалося: „…особливу увагу приділити молоді в смислі всілякого залучення її до роботи, ставити її в
особливі умови… та не поширювати на неї того суворого режиму, що обов’язковий для голови… родини”
[12, Ф. 17. Оп. 120. Од. зб. 46. Арк. 90]. Але лише з середини 1930-х рр. офіційна влада дещо пом’якшила
політику відкритої класової дискримінації щодо дітей колишніх „експлуататорів” [Див.: 11, с. 31].
Проте і в цей період органи НКВС продовжували уважно стежити як за колишніми непманами, так і за
дітьми та онуками непманів, розглядаючи останніх як важливий „контрреволюційний резерв” [Див.: 13, с.
40].
Система подвійних стандартів, взята у 1930-х роках на озброєння монопольно правлячою ВКП(б), до-
зволяла на офіційному рівні стверджувати, що „син за батька не відповідає” та надати за Конституцією
1936 р., після довгих років дискримінації, дітям колишніх підприємців формально-юридично рівних прав з
іншими категоріями радянських громадян. Але, у повсякденному житті, практика фактичної дискримінації
колишніх підприємців та їхніх родин і дітей за ознакою „соціального походження” так і не була припинена
радянською владою ще на багато років.
Таким чином, партійні та радянські органи різних рівнів проводили системну роботу щодо соціальної
нейтралізації потенціальних носіїв приватного підприємництва та їх нащадків. Головним завданням при
цьому було не допустити повної адаптації дітей колишніх непманів у радянське суспільство (позбавлення
виборчих прав, дискримінація при влаштуванні на роботу, неможливість отримати освіту в навчальних за-
кладах тощо), сформувавши у їхній свідомості комплекс «класової провини» та соціальної меншовартості.
У такий спосіб радянськими органами полегшувався контроль за „вихідцями з ворожих класів”.
Джерела та література
1. Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических элементов в промышленности и тор-
говле. 20-е – начало 30-х годов. – М., 1978.
2. СЗ СССР. – 1930. – № 50.
3. Державний архів Харківської області (ДАХО).
4. Мінаєв С.В. Ради на Україні. Підсумки перевиборів Рад 1928-1929 рр. – Х., 1929.
5. Наддніпрянська правда: Орган Херсонського оргкомітету КП(б)У, окрвиконкому та окрпрофради. –
Херсон, 1930.
6. Пролетарська правда: Щоденна газета Київського окрвиконкому, окркому КП(б)У та окрпрофради. –
К., 1929.
7. Правда: Орган ЦК и Моск. Ком-та ВКП(б). – М., 1929.
Щербина І.В.
СОЦІАЛЬНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ДІТЕЙ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ ЗА ЧАСІВ ЛІКВІДАЦІЇ НОВОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
118
8. Державний архів Херсонської області (ДА Херсонської області).
9. Кузнецов О. И Брежнев такой молодой… // Литературная газета. – 2006. – 13-19 декабря.
10. Єфремов С.О. Щоденники, 1923 – 1929. – К., 1997.
11. Фицпатрик Шейла. Классы и проблемы классовой принадлежности в советской России 20-х годов //
Вопросы истории. – 1990. - № 8.
12. Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ).
13. Смирнова Т.М. «В происхождении своем никто не повинен…» Проблемы интеграции детей „социально
чуждых элементов” в постреволюционное российское общество (1917 – 1936 гг.) // Отечественная ис-
тория. – 2003. - № 4.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-35121 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T03:50:55Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Щербина, І.В. 2012-06-17T19:20:42Z 2012-06-17T19:20:42Z 2009 Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики / І.В. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 114-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35121 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики Article published earlier |
| spellingShingle | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики Щербина, І.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| title_full | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| title_fullStr | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| title_full_unstemmed | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| title_short | Соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| title_sort | соціальна дискримінація дітей приватних підприємців за часів ліквідації нової економічної політики |
| topic | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/35121 |
| work_keys_str_mv | AT ŝerbinaív socíalʹnadiskrimínacíâdíteiprivatnihpídpriêmcívzačasívlíkvídacíínovoíekonomíčnoípolítiki |