Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови
Мова - є засобом спілкування, отже, будь-який мовленевий акт, навіть щонайменший, повинен служити меті спілкування - передаванню смислу повідомлення. В будь-який період своєї історії мовна система характеризувалась такими якостями як непреривність і змінюваність. Вони відображають сутність ісування...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2005 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2005
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36020 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови / Т.М. Норець // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 71. — С. 120-122. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860074307379527680 |
|---|---|
| author | Норець, Т.М. |
| author_facet | Норець, Т.М. |
| citation_txt | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови / Т.М. Норець // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 71. — С. 120-122. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Мова - є засобом спілкування, отже, будь-який мовленевий акт, навіть щонайменший, повинен служити меті спілкування - передаванню смислу повідомлення. В будь-який період своєї історії мовна система характеризувалась такими якостями як непреривність і змінюваність. Вони відображають сутність ісування мови, яка розвивається в історичному просторі.
Язык - является средством общения, следовательно, какой-нибудь языковой акт, даже малейший, должен служить цели общения - передаче смысла сообщения. В какой-нибудь период своей истории языковая система характеризовалась такими качествами как непреривность и сменяемость. Они отображают сущность существования языка, который развивается в историческом пространстве.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Брус Д.А
ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ В ФІЛОСОФІЇ МИСТЕЦТВА ХХ СТОЛІТТЯ
120
розділені на частини, створюючи кордони всередині художнього світу, тобто можливість або немож-
ливість певних подій. Безперечним є, також, зображальне значення хронотопів, оскільки в них сюжетні
події конкретизуються, а час та простір набувають чуттєво-наочного характеру.
Для нашого дослідження важливо прояснити роль художнього простору і його зв`язок з поняттям
хронотопу. Досліджуючи способи художнього освоєння часу та простору в романі Бахтін виділяє певні
типи хронотопів, характер яких залежить від жанру твору. Потрібно зазначити, що аналізуючи ці типи
мислитель переважно зосереджує свою увагу на проблемі часу, як пануючої складової хронотопу. Бахтін
вважає, що в літературному хронотопі саме час робить простір осмисленим. У своїй роботі він відмічає
виключну здатність Бальзака зображати будинки, вулиці, пейзажі в площині їх обробки часом, тобто “ба-
чити” час в просторі.
Художній часо-простір зумовлює предметне становлення смислу і утворює просторову протяжність
художнього твору. Залежно від специфіки поєднання простору і часу визначаються структурно – вира-
жальні характеристики змісту твору. Наділяючи хронотоп здатністю стати організаційною основою пока-
зу – зображення подій Бахтін, тим самим, робить художній час та простір необхідними онтологічними
складовими не лише формально – матеріальної організації твору, але й його існування в певному смисло-
вому контексті, що в свою чергу формується за допомогою діалогічних відношень між хронотопами. Саме
завдяки діалогічному спілкуванню зі світом як співбуттям художній твір набуває свого особливого стату-
су, як співбуття буття.
Може виникнути питання, чи можна застосовувати поняття хронотопу в усіх видах мистецтва, оскіль-
ки здається, що це поняття здатне описати художній простір лише літературного твору? Відповідь на це
можна знайти у самого Бахтіна, який говорить, що “наука, мистецтво і література мають справу зі смисло-
вими моментами, які як такі не підлягають часовим та просторовим визначенням” [1, 192], але для того,
щоб увійти в наш досвід вони мають прийняти певне часово – просторове вираження, тобто відповідну
знакову форму. Хронотоп будь якої системи ґрунтується на єдності простору та часу, що виражається в
переведенні просторових характеристик у часові форми – для часових мистецтв та часових характеристик
в просторові форми – для просторових мистецтв. Це обумовлено тією обставиною, що художній твір
виступає і як річ серед речей і як окремий цілісний світ, організація якого не є фізичною. І хоча параметри
фізичного простору – часу не є рівнозначними в усіх видах мистецтва (наприклад, виразно – смислові
елементи в живописі розгортаються в просторі, а в музичному творі, навпаки, в часі), в кожному з них
можна говорити про певну внутрішню просторово – часову єдність, що обумовлює цілісність художнього
твору. Тому, безперечно позитивним моментом у концепції Бахтіна можна вважати висвітлення щільного
зв`язку простору та часу в творінні, в цьому відношенні стає зрозумілим організаційне значення хроното-
пу, що акумулює смислове навантаження твору саме завдяки єдності простору та часу.
Підсумовуюче сказане, можна зазначити, що дослідження проблеми художнього простору не має дов-
гої традиції, оскільки лише на початку ХХ століття відбувся переворот в мистецтві, завдяки якому була
зламана традиція тлумачення художнього простору як простого відтворення фізичного простору в творі
мистецтва. В рамках нового підходу до трактування художнього простору можна стверджувати, що про-
стір мистецького твору є необхідною, онтологічно обумовленою, інтегративною складовою художнього
твору, яку не можна зводити до такого поняття як перспектива твору. Особлива роль художнього просто-
ру полягає у наданні творінню особливої внутрішньої єдності та завершеності, тому є підстави вважати,
що поняття художнього простору має стати необхідним елементом подальших досліджень окремих творів
в усіх видах мистецтв.
Джерела та литература
1. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. // Эпос и роман.- СПб., 2000.
2. Мерло-Понти М. Око и дух..М., 1992.
3. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. М., 1999.
4. Флоренский. П.А. Обратная перспектива. // У водоразделов мысли. М., 1990. Т2.
5. Хайдеггер М. Бытие и время. М., 1997.
6. Хайдеггер М. Искусство и пространство. // Время и бытие. М., 1993.
7. Шпенглер О. Закат Европы. М., 1993.
Норець Т. М.
ПРОБЛЕМИ ВАРІАТИВНОСТІ НА ФОНЕТИЧНОМУ РІВНІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ
Дослідження функціонування мови в процесі комунікації – є одним з найважливіших аспектів ви-
вчення існування мови.
Мова – є засобом спілкування, отже, будь-який мовленевий акт, навіть щонайменший, повинен слу-
жити меті спілкування – передаванню смислу повідомлення. В будь-який період своєї історії мовна систе-
ма характеризувалась такими якостями як непреривність і змінюваність. Вони відображають сутність ісу-
вання мови, яка розвивається в історичному просторі.
Пояснюючи причини нестабільності мовної системи слід звернути увагу, за визначенням Г.П. Ломтє-
ва, на „протиріччя”, які існують в мові. Джерелом розвитку мови, джерелом накопичування нової якості і
відмирання старої якості є протиріччя,яке виникає між існуючими засобами даної мови і потребами обмі-
ну думками, які все більше поширюються. Подолання цього протиріччя є загальним універсальним зако-
ном мовного розвитку.
Іншою причиною, яка стимулює варіативність, є властивість мови, яка існує в ній генетично.
Б.А.Серебрєнніков вважає, що однією зі складових причин змін у мові є зовнішнє середовище „ ни
один язык мира не развивается под стеклянным колпаком. Внешняя среда непрерывно на него воздейст-
Точка зрения
121
вует и оставляет довольно ощутимые следы в самых различных его срезах.”[1,с 25]
Слід зазначити також вплив людини, тобто самого мовця на процес варіативності.
Т.А.Расторгуєва, вивчаючи механізм варіативності, вважає, що можна виділити три основні фази цьо-
го процесу:
1) стадія до початку змін (нульова)
2) стадія співіснування нових і старих одиниць
3) стадія, що завершує зміни [2,с53]
Запропоновані Т.А.Расторгуєвою стадії механізму варіативності можуть бути віднесені до будь-якої мов-
ної одиниці до будь-якого ярусу мови.
Французький лінгвіст Фрасуаза Гаде, досліджуючи процеси варітивності в мові, виділила такі її типи:
1) регіональна варіативність (variation regionale)
2) соціальна варіативність (variation sociale)
3) стилістична або ситуативна (variation stylistique ou situationnelle)
4) варітивність часова або діахронічна (variation temporelle ou diacronique)
5) статтєві відмінності ( variation sexuelle)
a. вікові відмінності ( variation de l’age)
6) інгерентна варіативність (variation inherente)[3,с28]
Вищезезначені типи варіативності властиві будь-якому ярусу мови, тобто є мовними універсаліями.
Варіативність на фонетичному рівні мови – є надзвичайно складним яви-
щем у зв”язку з підвищеною нестабільністю орфоєпічних норм вимови не лише в перспективі істори-
чного розвитку, а й на синхронічному зрізі.Прийнято говорити про два типи такої нестабільності, неодно-
значності мовної норми [4,с19;27], що потребує вибору одного з варіантів і є начебто подальшим обмежу-
вачем системи, у певний спосіб гальмуючи її розвиток.
У разі варіантності система мови має два чи більше „виходи” в мовлення ,два чи більше варіанти реа-
лізації тієї чи іншої мовної одиниці, з яких нормативним все-таки визначається лише один.
У разі ж варіативності всі наявні варіанти вимови визначаються, як правило нормативними. Щодо
цих двох типів варіантів Л.А.Вербицька пропонує термін „варіантність 1 і 2 типу” [5,с.11;23;33].
Варіантність – спосіб існування мовної системи й норми. Під варіативністю, слідом за
Л.А.Вербицькою [6] розуміємо існування на певному синхронному зрізі двох ( чи декількох ) рівноправ-
них можливостей позначення однієї й тієї ж мовної сутності. Варіантпість – це передусім власти-
вість,притаманна мові загалом, яка може бути охарактеризована як потенційна властивісь передачі одного
й того ж різними мовними засобами [7,с. 141]. Варіативність розглядається як одна із причин виникнення
варіативності і визначається цілим рядом умов( наприклад, сусідніми звуками, місцем у слові). Термін ва-
ріантність вживається на позначення варіантів мовної системи, наприклад, при порівнянні территоріаль-
них і національних варіантів літературної мови. Під варіативністю розуміються припустимі з погляду да-
ної функціональної системи видозміни мовнох одиниць, зумовлені й передбачувані умовами, ситуаціями і
контекстами їхньої реалізації, які є обов”зковими для всіх членів данного мовного колективу.
Мінімальне висловлення, за рідкісним винятком, становить, безперервну звукову послідовність. Фо-
нема, і навіть окремо взятий звук не є предметом дослідження фонетистів. Фонема реалізується через ва-
ріанти чи алофонеми ( термін Ю.С.Маслова: [8,с.48]),чи алофони. Сегменти ж штучно виділені з мовлене-
вого потоку, деякою мірою відрізняються від відповідних їм еталонів – ідеальних моделей. Тому можна
зробити висновок про те, що варітивність фонем у потоці мовлення є основною властивістю продукту мо-
вленевої діяльності звучного тексту.
У сучасних дослідженнях виділяють два типи варіативності: внутрішньоструктурну і зовнішню. Пер-
ша передбачає вплив власне фонетичних умов реалізації на сегментні характеристики мови. Безпосередне
фонетичне оточення і просодичні умови вимови зумовлюють алофонічні зміни фонем за їхньою реалізації
в мовлеені. В основу другого типу варіативності покладено співіснування паралельних способів виражен-
ня, що мають спільне лінгвістичне значення, але різняться відтінками чи сферою поширення.
При розгляді норми вимови доцільно розглядати два її аспекти - орфоєпію, яка визначає нормативний
фонемний склад слова, і орфофонію, що займається нормативною реалізацією фонем, тобто особливостя-
ми вимови різновидів фонем – алофонів. При цьому співіснування двох різних можливостей вираження
однієї й тієї мовної сутності становить мовну варіативність, на відміну від варіантності, як особливої
ознаки мови, пов”язаної з різними сусідніми звуками чи місцем у слові й позицією стосовно наголосу. У
зв”зку з цим можна говорити про орфофонічну варіативність і орфофонічну варіантність. „Взаємовідно-
шення системи з орфоепічними і орфофонічними варіантами є різними.Так, орфоепічна варіантність, як
правило, усвідомлюється носіямимови і підлягає кодифікаціїї.Орфофонічна варіантність, що можлива ли-
ше у фонологічній системі, досить часто не помічається пересічними носіями мови, які не мають фахової
фонетичної підготовки, а, отже не усвідомлюються ними”[7, с.142]. Варіантність окреслює характеристи-
ку сучасної орфоепічної норми, яка з”являється як сукупність мовних засобів, що варіюють залежно від
соціального і стилістичного чинників.
Поруч з традиційними орфоєпічними словниками прескриптивного типу з”явились словники описові
чи дескриптивні, в яких кодифікується варіантність, що спостерігається у мовленні представників сучас-
ного стандарта вимови.У цілому прескриптивна норма відображає традиційну систему голосних та приго-
лосних французької мови, при чому найбільш консервативною є кодифікація щодо голосних звуків.. На
різницю від прескриптивної норми, норма дескриптивна повною мірою відображає існуючі тенденціїї у
ровитку фонологічної системи французької мови.
Таким чином, способом функціонування фонетичної системи мови є варіантність, що виникає внаслі-
док вияву однією з універсальних мовних властивостей – варіативності, при цьому варіантність – існуван-
ня декількох способів звукового вираження однієї й тієї ж мовної сутності, а варіативність – здатність мо-
вних одиниць мати більше, ніж один спосіб звукового оформлення. При цьому встановлення характеру
Норець Т. М.
ПРОБЛЕМИ ВАРІАТИВНОСТІ НА ФОНЕТИЧНОМУ РІВНІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ
122
виявлення варіантів вимови і їхня іерархієзація у конкретному ідіолекті виявляється зумовленою сукупні-
стю параметрів стратифікаційної і соціальної фонетичної варіативності як суттєвої характеристики фоно-
логічної системи мови.
Соціолінгвістичний аспект дослідження варіативності передбачає встановлення залежності особливо-
стей вимови від різних соціальних характеристик мовців( стать, вік, рівень освіти, професійна приналеж-
ність, походження, місце народження і т.і.) і від умов мовленевої ситуації. Урахування цих факторів спря-
мовує вивчення живого мовлення в соціологічно орієнтований напрям.
Соціальний статус носія мови тісно пов’язаний з поняттям „стилю вимови, який встановлюється лише
з детальною характеристикою соціального „обличчя” мовця. З точки зору психології і фізіолоії стилі ви-
мови - це „акустичні еквіваленти перебудов внутрішнього середовища організму”, які в свою чергу, коре-
люють зі змінами ситуації спілкування [10,с.43]. Основною одиницею соціальної стратифікації мови є со-
ціолект – типовий для певної соціальної групиносіїв мови варіант, однією з характеристик якого постає
фактор статі мовців, чи сексолект. Дихотомія чоловіче/жіноче перебуває в центрі уваги медицини, біоло-
гії, психології, соціології,культурології та інших наук. Гендерна варіативність мовленевої поведінки є
преметом для вивчення на різних рівнях мови, в тому числі і на фонетичному. За умови рівності інших со-
ціальних умов чоловіки і жінки обирають різні стратегії мовленєвої поведінки, що виявляється в моделях
побудови текстів,у використанні мовних засобів, в ассоціаціях, що виникають у жінок і чоловіків.
Вивчення гендерної варіативності у вимірах соціофонетики дозволяє встановити наявність не абсолю-
тних особливостей вимови в мовленні чоловіків і жінок, а розбіжності вимови щодо конкретних фонетич-
них перемінних, які підтверджують виділення чоловічого і жіночого гендерлектів. Гендена варіативність
впиває на вибір засобів на сегментному і супрасегментному рівнях.
Джерела та література
1. Серебренников Б.А. Об относительной самостоятельности развития системы языка. – М.: Наука, 1968
– 125 с.
2. Расторгуева Т.А. Дисс. докт. филол. наук. М. – 1980. – 400 с.
3. 3.Gadet F. Le francais ordinaire. Lingvistique. Paris.: Armand Colin. – 1989.- 182 p.
4. Вербицкая Л.А. Русская орфоэпия ( К проблеме экспериментально-фонетического исследования осо-
бенностей современной произносительной нормы). Л.: Изд-во ЛГУ, 1976.-124 с.
5. . Вербицкая Л.А. Давайте говорить правильно. – М.: Высшая школа, 1993. – 143 с.
6. Вербицкая Л.А. Вариатность нормы и типы произнесения // Экспериментально-фонетический анализ
речи: Проблемы и методы: Межвуз. сб.- СПб: Изд-во СПбГУ. – Вып. 3 . – 1997. – С. 105 -114.
7. Бондарко Л.В., Вербицкая Л. А., Гордина М.В. Основы общей фонетики. – СПб: Изд-во СПбГУ, 1991.
-149 с.
8. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Просвещение,1986. – 272 с.
9. Ганиев Ж.В. Социофонетика и фоностилистика. К методике эксперимента //Социально-
лингвистические исследования. – М.: Наука, 1976. – С. 52-62.
Панченко О.В.
ОБРАЗ ЧЕЛОВЕКА В СОВРЕМЕННЫХ ФИЛОСОФСКИХ ТЕНДЕНЦИЯХ
Через всю историю мировой философской мысли проходят размышления над вопросами о сущности
человека. Не случайно, в языках многих народов их этническое самонаименование вначале означало про-
сто «люди». В известном смысле данная проблема совпадает с предметом философии как мировоззрения -
интегрированной системы знаний о мире, центрированных вокруг субъекта, его ценностей, переживаний,
смысла и предназначения в жизни. В современную человекоразмерную эпоху поиски удовлетворительных
ответов на метафизические вопросы: кто есть, и каким должен быть человек? - приобретает жизненно-
важное значение, является одной из главных предпосылок дальнейшего существования цивилизации.
Цель статьи состоит в том, чтобы в многообразии современных философских концепций выявить об-
щие тенденции решения антропологической проблемы. Вытекающая из поставленной цели задача заклю-
чается в создании перспективного и ожидаемого философского абриса современного человека. Условием
выполнения задачи и достижения цели служит сравнительный анализ антропологических знаний предше-
ствующей философии, исследований современных философов и ученых: П. Бергера, И. Бойченко, С.
Крымского, К. Лоренца, Н. Моисеева, Н. Оконской, А. Панарина, Б. Поршнева, Э. Тоффлера, Ф. Фукуямы,
Ю. Хабермаса, Н. Хамитова и других.
За более чем столетнюю историю существования антропологии как философского направления и мно-
говековую историю философии результаты с точки зрения выработки общепризнанных представлений о
всеобщих свойствах человека выглядят достаточно скромными. Прежде всего, это касается многознач-
ности понятия «человек». Но без общего истолкования этой исходной категории невозможно оценить дос-
тигнутые результаты решения антропологической проблемы и определить векторы дальнейшего поиска.
И все же, в разнообразных интерпретациях можно обнаружить общее. Во-первых, понятие «человек» фи-
лософы наполняли смыслами, исходя из главных мировоззренческой установок своей эпохи, сравнивая
его с другими основными онтологическими категориями - «природа», «общество», «Бог». Во-вторых, уже
в первых философских представлениях о Homo, он мыслился как противоречивое существо - чувствую-
щее и мыслящее, свободное и зависимое, добродетельное и порочное и т.п. Смысл третьей особенности
заключается в том, что, начиная с философии античности, в становлении духовного образа человека едва
ли не главная роль принадлежала словесности. Современная метафизика - рефлексия над «значением»
языковых высказываний - яркое тому подтверждение. Следует отметить также историческую закономер-
ность, в соответствии с которой обсуждение антропологической проблематики активизировалось в кри-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36020 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:28Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Норець, Т.М. 2012-07-07T11:31:57Z 2012-07-07T11:31:57Z 2005 Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови / Т.М. Норець // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 71. — С. 120-122. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36020 Мова - є засобом спілкування, отже, будь-який мовленевий акт, навіть щонайменший, повинен служити меті спілкування - передаванню смислу повідомлення. В будь-який період своєї історії мовна система характеризувалась такими якостями як непреривність і змінюваність. Вони відображають сутність ісування мови, яка розвивається в історичному просторі. Язык - является средством общения, следовательно, какой-нибудь языковой акт, даже малейший, должен служить цели общения - передаче смысла сообщения. В какой-нибудь период своей истории языковая система характеризовалась такими качествами как непреривность и сменяемость. Они отображают сущность существования языка, который развивается в историческом пространстве. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови Article published earlier |
| spellingShingle | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови Норець, Т.М. Точка зрения |
| title | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| title_full | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| title_fullStr | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| title_full_unstemmed | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| title_short | Проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| title_sort | проблеми варіативності на фонетичному рівні французької мови |
| topic | Точка зрения |
| topic_facet | Точка зрения |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36020 |
| work_keys_str_mv | AT norecʹtm problemivaríativnostínafonetičnomurívnífrancuzʹkoímovi |