Методологічні основи формування регіональної економічної політики

Проаналізовано погляди на сутність регіональної політики в Україні. Обґрунтовано пріоритети формування регіональної економічної політики. Висвітлено особливість регіональної політики зростання обсягів виробництва натурального продукту в умовах ринку. Розкрито залежність розподілу продукту й фінансув...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Економіка промисловості
Datum:	2011
Hauptverfasser:	Жовтанецький, В.І., Заблоцький, Б.Ф.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Schlagworte:	Проблеми сучасної економіки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36181
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Методологічні основи формування регіональної економічної політики / В.І. Жовтанецький, Б.Ф. Заблоцький // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 10-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36181
record_format	dspace
spelling	Жовтанецький, В.І. Заблоцький, Б.Ф. 2012-07-11T13:14:44Z 2012-07-11T13:14:44Z 2011 Методологічні основи формування регіональної економічної політики / В.І. Жовтанецький, Б.Ф. Заблоцький // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 10-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1562-109Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36181 332.14 Проаналізовано погляди на сутність регіональної політики в Україні. Обґрунтовано пріоритети формування регіональної економічної політики. Висвітлено особливість регіональної політики зростання обсягів виробництва натурального продукту в умовах ринку. Розкрито залежність розподілу продукту й фінансування регіональних соціальних програм від обсягів створеного регіонального продукту. Ключові слова: регіональна економічна політика, виробництво, натуральний продукт. Проанализированы взгляды на сущность региональной политики в Украине. Обоснованы приоритеты формирования региональной экономической политики. Освещены особенности региональной политики роста объемов производства натурального продукта в условиях рынка. Раскрыта зависимость распределения продукта и финансирование региональных социальных программ от объемов созданного регионального продукта. Ключевые слова: национальная экономика, политика, производство, натуральный продукт. The paper analyses the views on the essence of the regional policy in Ukraine. The priorities in forming the regional economic policy are grounded. The authors focus on the features of the regional policy relative the increase in production of the natural product. The dependence of product distribution and financing of the regional social programs on the volumes of created regional product is shown. Keywords: national economy, policy, production, natural product. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економіка промисловості Проблеми сучасної економіки Методологічні основи формування регіональної економічної політики Методологические основы формирования региональной экономической политики Methodological framework for forming a regional economic policy Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Методологічні основи формування регіональної економічної політики
spellingShingle	Методологічні основи формування регіональної економічної політики Жовтанецький, В.І. Заблоцький, Б.Ф. Проблеми сучасної економіки
title_short	Методологічні основи формування регіональної економічної політики
title_full	Методологічні основи формування регіональної економічної політики
title_fullStr	Методологічні основи формування регіональної економічної політики
title_full_unstemmed	Методологічні основи формування регіональної економічної політики
title_sort	методологічні основи формування регіональної економічної політики
author	Жовтанецький, В.І. Заблоцький, Б.Ф.
author_facet	Жовтанецький, В.І. Заблоцький, Б.Ф.
topic	Проблеми сучасної економіки
topic_facet	Проблеми сучасної економіки
publishDate	2011
language	Ukrainian
container_title	Економіка промисловості
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
format	Article
title_alt	Методологические основы формирования региональной экономической политики Methodological framework for forming a regional economic policy
description	Проаналізовано погляди на сутність регіональної політики в Україні. Обґрунтовано пріоритети формування регіональної економічної політики. Висвітлено особливість регіональної політики зростання обсягів виробництва натурального продукту в умовах ринку. Розкрито залежність розподілу продукту й фінансування регіональних соціальних програм від обсягів створеного регіонального продукту. Ключові слова: регіональна економічна політика, виробництво, натуральний продукт. Проанализированы взгляды на сущность региональной политики в Украине. Обоснованы приоритеты формирования региональной экономической политики. Освещены особенности региональной политики роста объемов производства натурального продукта в условиях рынка. Раскрыта зависимость распределения продукта и финансирование региональных социальных программ от объемов созданного регионального продукта. Ключевые слова: национальная экономика, политика, производство, натуральный продукт. The paper analyses the views on the essence of the regional policy in Ukraine. The priorities in forming the regional economic policy are grounded. The authors focus on the features of the regional policy relative the increase in production of the natural product. The dependence of product distribution and financing of the regional social programs on the volumes of created regional product is shown. Keywords: national economy, policy, production, natural product.
issn	1562-109Х
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36181
citation_txt	Методологічні основи формування регіональної економічної політики / В.І. Жовтанецький, Б.Ф. Заблоцький // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 10-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT žovtanecʹkiiví metodologíčníosnoviformuvannâregíonalʹnoíekonomíčnoípolítiki AT zablocʹkiibf metodologíčníosnoviformuvannâregíonalʹnoíekonomíčnoípolítiki AT žovtanecʹkiiví metodologičeskieosnovyformirovaniâregionalʹnoiékonomičeskoipolitiki AT zablocʹkiibf metodologičeskieosnovyformirovaniâregionalʹnoiékonomičeskoipolitiki AT žovtanecʹkiiví methodologicalframeworkforformingaregionaleconomicpolicy AT zablocʹkiibf methodologicalframeworkforformingaregionaleconomicpolicy
first_indexed	2025-11-25T21:32:33Z
last_indexed	2025-11-25T21:32:33Z
_version_	1850558882303180800
fulltext	УДК 332.14 Всеволод Іванович Жовтанецький, канд. екон. наук Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів; Богдан Федорович Заблоцький, канд. екон. наук, доцент Львівська комерційна академія МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ Непродуктивний і неефективний розвиток економіки України загалом і її регіонів зокрема все більше турбує не лише офіційні державні та господарські органи, а й науковців і практиків. Низька віддача праці, капіталу, близька до нульової та від’ємної рентабельність виробництва продукту, недостатні доходи більшої частини населення, високий рівень безробіття, інфляції, які спостерігаємо в Україні, є наслідком недосконалої організації як самої економічної системи, так і політики щодо її функціонування. Ринкова економіка, до якої прагне перейти Україна, потребує демонтажу так званої «вертикальної промислової політики» і якомога швидше та радикальніше здійснювати реформи з метою запровадження «горизонтальної економічної політики», яка передбачає домінування виробничої ініціативи підприємців, підпри- ємств, бізнесу та соціальної ініціативи регіонів, у яких розміщені підприємства та бізнес. Тобто йдеться про формування «регіональної економічної політики», актуальність проведення якої є очевидною. Регіональні економічні та соціальні проблеми є наслідком значною мірою необґрунтованих рішень центральної та регіональної влади щодо розвитку країни загалом і її регіонів зокрема. Наукова регіоналістика стверджує, що «… за напрямками регіональна політика поділяєть- ся на соціальну, промислову, аграрну, екологічну, гуманітарну, науково-технічну» [2, 20]. Такий спектр питань, які має вирішу- вати влада в регіоні, є досить широкий і це дуже ускладнює не лише вирішення еконо- мічних, соціальних, екологічних та інших проблем регіонів, а й формування самої регіональної політики. Стає очевидним, що в умовах переходу до ринку необхідно зміщувати акценти формування економічної політики з центру до регіонів і надавати більше свободи підприємствам і бізнесу, що в них розміщені. Цим питанням присвячено чимало праць у країнах із розвинутою ринковою економікою та відповідною «економічною автономією» їх регіонів. В Україні постановка й вирішення цих питань є на порядку денному, однак, якщо українська наукова регіоналістика планомірно висвітлює теоретичні положення і практичні рекомендації щодо питань регіональної політики, то центральні органи влади не поспішають упроваджувати у практику їх науково-практичні результати через реформи. Причина, очевидно, ще й у тому, що наукова регіоналістика зосереджена зде- більшого на обґрунтуванні поняття «регі- ональна політика», яке охоплює виробничі, фінансові, соціальні, екологічні та інші процеси розвитку регіону, а за неефективної економіки збалансувати їх розвиток практично неможливо. Про проблеми сучасної промислової політики загалом говорять такі українські дослідники: О. Амоша, В. Вишневський, Л. Збаразська [1, 4-14], В. Плескач [9, 58-72], А. Соколовська [14, 20-33] та ін. Питання «регіональної політики» знаходимо у працях українських регіоналістів, зокрема М. Доліш- нього, В. Кравціва, В. Поповкіна, М. Пала- марчука, М. Чумаченка, С. Романюка, В. Си- моненка. Проте зазначимо, що питанню формування регіональної економічної полі- тики як домінуючому напряму політики розвитку регіонів через розвиток їх підприємств приділено вкрай недостатньо уваги. Усе це стало підставою розглянути © В.І. Жовтанецький, Б.Ф. Заблоцький, 2011 деякі питання щодо конкретизації сутності регіональної економічної політики в умовах переходу до ринку. Метою статті є оцінка поглядів на регіональну політику й обґрунтування положень, які висвітлюють пріоритети формування й реалізації регіональної економічної політики у вирішенні соціальних та інших проблем регіонів. Завдання, очевидно, полягає в тому, щоб визначити ключовий вектор регіона- льної політики, вирішення проблем якого може вплинути на розв’язання інших регі- ональних проблем. На наш погляд, ключовим вектором регіональної політики має бути регіональна економічна політика, але в дещо вужчому форматі, ніж наведено вище. Вужчий формат означає його базову першооснову, а не надбудову у форматі бюджетної, податкової та кредитної політики, які насправді є похідними від функціонування економічної бази. Тобто йдеться про те, щоб у регіональній політиці розділяти регулювання відносин створення та відносин розподілу продукту. Тому регіональна економічна політика з точки зору створення продукту має привернути увагу як науковців, так і цих структур влади, які ухвалюють рішення щодо економічного розвитку регіонів. Політика створення продукту в ре- гіоні. В основі формування регіональної еко- номічної політики, на наш погляд, закладено два важливих аспекти організації суспільних систем: територіально-адміністративний поділ країни на окремі, відносно самостійні політичні та економічні регіони, які функ- ціонують на основі Конституції України та її підконституційних законів; суспільно-територіальний поділ праці, що викликає спеціалізацію виробництва, традиції господарювання, обміну, споживання, культури і технологій використання місцевих ресурсів в окремому регіоні. Перехід України та її територіально- адміністративних складових до економіки ринкового типу ставить нові вимоги до політики зростання () виробництва продукту Qц: Qц = aF (T, K, t), де Q – фізична кількість товарів, робіт і послуг; ц – ціна одиниці товару, робіт і послуг; T – кількість зайнятих в економіці; K – кількість задіяного основного капіталу; a – постійна величина, що характеризує рівень технологій; t – час праці. Тут йдеться про зростання обсягу натурального продукту Q, а не вартісного Qц за рахунок зростання цін ц. За постійного чи зменшеного параметра зайнятих T, зростання Q можливе за рахунок зростання капіталовкладень K, рівня технологій a, зниження втрат часу t та відповідних інституційних фінансово- правових передумов, які мали б бути у формуванні регіональної економічної політики. Тому економічну політику регіону слід будувати відповідно до вимог закону товаро- виробництва, який спонукає виробників до: по-перше, відшкодування матеріальних витрат, тобто регіонального оборотного ка- піталу О; по-друге, створення доданої вартості dQц = Qц – О (за обсягом і структурою), адекватної потребам споживання в регіоні; по-третє, забезпечення у створеному продукті Qц відносно зменшення частки матеріальних витрат О і зростання частки доданої вартості dQц. Виробнича функція описує пряму за- лежність обсягів dQц, тобто доданої вартості, від кількості зайнятих в економіці T, основного капіталу K, оборотного капіталу O та часу t. Зростання кількості та якості задіяних чинників виробництва забезпечує більшу віддачу всього капіталу. Стає очевидним, що регіональна економічна політика має бути спрямована на зростання кількості та якості задіяного основного капі- талу, оскільки збільшення кількості зайнятих визначається граничною віддачею їх праці. Тобто не можна збільшувати кількість зайнятих, якщо створена ними додана вартість dQц не відшкодовує вартості відтворення їх здатності до праці. Очевидно, що економічна політика створення продукту в регіоні мала би сприяти залученню якіснішого основного капіталу K і технологій a, за рахунок чого зростатиме продуктивна сила одного зайнятого q навіть за незмінної кількості зайнятих T : q = Q / T. Якщо збільшувати кількість і якість основного капіталу на одного зайнятого k = K / T, то і продуктивна сила одного зайнятого зростатиме: qц = Qц / T, а виробничу функцію одного зайнятого qц, капіталоозброєного одиницею капіталу k = K / T, можна записати qц = aF(k). Зазначимо, що відношення qц / k показує, у скільки разів збільшиться обсяг виробництва продукції, якщо на одиницю збільшиться капітало- озброєність, забезпечити реалізацію регіональної політики створення продукту і формування ринкового механізму відповідно до вимог закону товаровиробництва. Головними в цьому механізмі є: професійність, рівень економічного і патріотичного мислення кадрового складу сфери управління й усіх суб'єктів ринку; раціональне використання всіх видів ресурсів і робочого часу; зосередження зусиль на посиленні виробничої віддачі всіх видів задіяного капіталу і праці; розподіл продукту за результатами продуктивності праці. Для їх реалізації необхідно спиратися на фундаментальні засади ринку. Досвід ринкових країн показав, що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характеристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути притаманні всім суб'єктам ринку [4, 98- 101]. Цими фундаментальними, або ключовими, чинниками регіональної політики, економічного зростання є: економічна свобода – домашні господарства регіону самі вирішують, як витрачати свої кошти, скільки заощаджувати; підприємства – що виробляти й де реалізовувати свою продукцію; влада регіону – як формувати свій бюджет, здійснювати інвестиції, зберігати довкілля; приватна власність, яка забезпечує економічну свободу, інтерес до виробництва й нагромадження; конкуренція, яка впливає на підвищення якості виробництва продукції, насичення товарами ринку і зниження (стабільність) цін; правові ринкові інституції, які створюють рівні умови підприємствам і захист прав власників капіталу; жорсткі бюджетні обмеження, які передбачають упорядкування й узгодженість видаткової частини бюджетів з економічною та соціальною ефективністю сфери вироб- ництва; передбачувана державна політика, яка має забезпечити довіру інвесторів, виробників і населення регіонів. Наведені фундаментальні характеристики регіональної політики зростання виробництва продукту, як і ринкової економіки загалом, випробувані часом, а дотримання їх вимог неминуче приводить до позитивних результатів. Успіхи розвинутих ринкових країн забезпечені саме дотриманням цих чинників. «Переваги ринкової економіки в тому, що реальні виробники отримують економічну свободу виробляти товари, продавати їх і отримувати прибутки, а регіональні та центральні органи влади створюють їм передумови ефективного виробництва, отримуючи відповідні доходи до бюджетів» [5, 116]. Водночас зазначимо, що питання ра- ціонального використання ресурсів і полі- тики зростання виробництва продукту в регі- онах країни розглядалися ще з XVIII ст. [5, 81-94]. Це добре розуміють українські вчені- регіоналісти, які продовжують розвивати економічну регіоналістику для умов сьогод- нішньої України. Уже у 2006 р. вийшла у світ монографія М. Долішнього [3], у якій автор узагальнює погляди учених і визначає два важливих аспекти економічного зростання регіонів: розглядати територіально-адміністра- тивну частину країни як цілісну соціально- економічну систему; формувати регіональну соціально- економічну політику розвитку територіально-адміністративної частини країни з точки зору її природних і виробничих переваг. Виробничі переваги випливають із виробничої функції Qц = aF(T, K, t), активним чинником якої є зайнята людина, що творить засоби виробництва і технології. Вона й повинна бути в основі регіональної політики зростання виробництва продукту. Проте тут важливі як ідея соціально- економічної цілісності територіально- адміністративного регіону, так і визначення його переваг із точки зору економічного зростання. Щодо ідеї «цілісності регіонів», то М. Долішній рекомендує прийняти до уваги концепцію В. Поповкіна, за якою людина взаємодіє з природою на даній території, а регіон становить цілісність природного середовища, створеного людиною, і соціуму. Також В. Поповкін вважає, що «… різні частини регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома середовищами». Тобто, на думку дослідника, регіони – це специфічні «триєдності» [10, 16]. З ідеєю «цілісності регіонів» тісно взаємозв’язана ідея «зростання виробництва натурального продукту» у регіоні, яка передбачає використання його переваг. Продуктивна людина є стрижнем цієї триєдності, тому що вона перетворює речовину природи, продукт створює засоби перетворення речовини на продукт і людина перетворює сама себе. Чим продуктивніша праця людини, тим цілісніший регіон, у якому вона діє. Ідею триєдності людини, природи і технічних засобів, у якій домінує людина, висловив ще М. Туган- Барановський. Він, зокрема, писав, що «природа завжди обмежує коло можливого для людини, але коло це стає ширшим…», тому що суспільство «… усе більше визначається своїми власними внутрішніми, духовними, а не зовнішніми, побічними, матеріальними силами» [15, 137]. Тобто, чим більше єдності в поглядах влади і населення регіону на необхідність піднесення їх про- дуктивної сили та її віддачі у вигляді регіонального продукту, тим ширшим є «коло можливого для людини». У сучасних умовах непродуктивної та неефективної економіки в регіонах України визначальними заходами «розширення кола можливого для людини» та зростання натуральних обсягів виробництва регіонального продукту є: підприємизація у сільськогосподарському секторі регіонів із виробництва м’яса ВРХ, молока, свинини, птиці на основі власного фуражного зерна, якого в Україні є вдосталь, а також відрегулювання структури посівних площ у напрямі збільшення посівів цукрового буряка, льону, хмелю, а не ріпаку; запровадження ринку землі, створення інституційних, правових, фінансових, пільгових податкових, інвестиційних передумов для привабливості прямих іноземних інвестицій і технологій, стимулювання національних інноваційних проектів підприємизації задля активізації зростання виробництва натурального продукту в регіонах. Саме ці заходи створюють теоретичний простір для розробки політики не лише зростання виробництва в регіоні, а й «… для розробки теорії регіоналістики, в якій детермінуючим чинником має бути людина, яка дедалі більше звільняється від пригнічення з боку природного середовища» [3, 12]. Водночас зазначимо, що для активної підприємизації в регіонах України також необхідно звільнити від пригнічення виробників, спричиненого відсутністю інституційних передумов вільного підприємництва. Політика розподілу продукту в регіо- ні. Це не менш важливий аспект регіональної економічної політики. Якщо політика створення продукту має бути підпорядкована вимогам закону товаровиробництва, то політика розподілу продукту – ринковим вимогам балансу доходу і витрат. Тобто йдеться про рівність між валовим регіональним продуктом B = Qц і валовими регіональними витратами B* = Qц. У системі регіональних, відповідно й націона- льних рахунків вони характеризують головну тотожність руху пра- ці T, капіталів K і O та створеного продукту Qц : B = B. Витрати B виражають розподіл створеного продукту B між капіталом K і працею T пропорційно (dk , 1 – dk) їх максимальної віддачі у процесі виробництва. У результаті цього кожний із факторів отримає частину продукту, яку він створив: капітал – dk Qц і праця – (1 – dk) Qц. А у процесі повторного виробництва кожен із них створить і присвоїть свою частину продукту. Отже, головна тотожність регіональних (національних) рахунків виражає рівняння: B – B* = O. Таким чином, розподіляти і споживати можна той продукт, який створено власними силами, тобто працею за допомогою продуктивного капіталу. Усе це свідчить про те, що регіональна політика розподілу продукту має будуватися на динаміці параметрів головної тотожності рахунків руху всіх видів ресурсів. Притому враховується, що задіяні у виробництві праця і капітал мають отримувати власні граничні віддачі: капітал – dk Qц = K  Bk  t, де Bk – гранична віддача (продуктивність) одиниці задіяного капіталу Bk = B / K і праця – (1 – dk) Qц = T  Bm  t, де Bm – гранична віддача (продуктивність) одного зайнятого Bm = B / T. Оскільки створений регіональний продукт є сумою граничних віддач капіталу Bk і праці Bm, то формулу головної тотожності рахунків можна записати: B = Bk + Bm, що рівнозначно B = B, звідки B = Bk + Bm. Створений продукт Qц, особливо його додана вартість dQц, є мірилом регіональ- ного та національного багатства. Виробництво доданої вартості на душу населення регіону (країни) характеризує певний рівень життя людей. Величина доданої вартості dQц обернено пропорційна проміжному споживанню O (матеріальним витратам): dQц = = 1 / O. Оскільки проміжне споживання є відтвореним оборотним капіталом, то ним і присвоюється. Це означає, що чим нижча витратність виробництва, тим можлива вища частка доданої вартості й рівень споживання загалом. Зазначимо, що розподіл продукту в Україні ще досі має централізований, неринковий характер і здійснюється через формування Державного бюджету України, який є в основі формування бюджетів регіонів, населених пунктів. Унаслідок цього всі регіони та населені пункти є практично неплатоспроможні, як і Державний бюджет. На початок 2011 р. зовнішній борг України становить до 20 млрд. дол. США при резервах 37 млрд. дол. США. Водночас є великий дефіцит Пенсійного фонду, заборгованість із виплат заробітної плати та інших соціальних виплат. Усі попередні та сьогоднішній уряди України орієнтуються на зовнішні запозичення з боку Міжнародного валютного фонду й інших кредиторів. Тобто є проблема інвестиційно-виробничого характеру, яку треба вирішувати негайно. Наприклад, М. Паламарчук вважає, що завданням сучасної регіоналістики є «опрацювання наукових основ вирішення важливих проблем соціально-економічного розвитку регіонів» [8, 32-39], застосувавши при цьому територіально-комплексний підхід до оцінки реальних регіональних ресурсів, структури виробництва, зайнятості, фінансової системи, управління регіоном, міжрегіональних зв'язків, охорони довкілля тощо. Тут йдеться про рівень ефективної віддачі задіяних у регіоні праці та капіталу, що виражається у співвідношенні складових елементів (пропорцій) вартісної структури регіонального продукту Qц : Qц = О + Т + П + А + ЧП , де О – вартість матеріальних витрат; Т – вартість оплати праці найманих працівників; П – податки; А – амортизація основного капіталу; ЧП – чистий прибуток. Водночас зазначимо, що (О + Т) – собівартість продукту, (Т + П + А + ЧП) – додана вартість або чистий продукт, який розподіляється чи мав би розподілятися в регіоні. Власне співвідношення вартості чистого продукту (Т + П + А + ЧП) до вартості матеріальних витрат О має бути предметом регіональної економічної політики загалом, тобто політики зростання виробництва натурального продукту та його розподілу в регіоні. В економіці регіонів, точніше у вартісній структурі їх продукту це співвідношення становить 4 : 6, зокрема 40% чистий продукт, 60% – матеріальні витрати. В окремих галузях важкої індустрії – навіть 2 : 8. Це означає, що чим нижча частка чистого продукту, тим сумнівнішою є реальність «цілісності регіонів». Задля утвердження і реалізації «цілісності регіонів» як єдиного природно-територіального і соціально-економічного регіонального організму завданням влади є лише дослідити закони формування вартісної структури продукту і створити необхідні передумови оптимізації співвідношення її складових. Тобто політика влади має бути сконцентрована на подоланні проблем неефективного виробництва в регіоні. Із цього приводу М. Чумаченко [16, 99-100] зазначає, що під регіональною політикою можна розуміти діяльність влади на регі- ональному рівні, а М. Долішній [3, 12-13] пояснює, що цій діяльності має бути притаманний розподіл функцій між центром і регіонами, дотримання закономірності та стабільності в розподілі між ними владних повноважень. На наш погляд, така постановка питання цілком виправдана, оскільки продукт створюється в регіоні, а розподіляється в центрі за такими складовими: Qц = С + Б + К + (Е – І), де С – продукт домашніх господарств; Б – продукт державного (регіонального) бюджету; К – продукт капіталовкладень у регіоні; Е – продукт експорту; І – продукт імпорту. Зазначимо, що пропорції розподілу регіонального продукту є результатом: по-перше, вартісної структури регіонального продукту Qц = О + Т + П + А + ЧП , тобто рівня ефективності виробництва регіонального продукту, який визначатиме його витратність (збитковість) чи рентабельність (прибутковість); по-друге, продуктивної функції праці Т і капіталу К, результатом чого є обсяг валового продукту регіону Qц : Qц = aF (T, K, t), тобто продуктивного (непродуктивного) використання праці, капіталу, технологій і часу праці зайнятих t. Це свідчить про те, що чим продуктивніше використано працю, капітал, технології, фонд робочого часу, тим ефективніше і рентабельніше вироблений регіональний продукт, тим більше чистого продукту є для розподілу і забезпечення цілісності регіонів. Тому регіональна політика має мати домінуючий економічний компонент. І це розуміють сучасні українські регіоналісти, які у визначенні поняття «регіональна політика» домінантою вважають економічну складову [6, 7, 12, 15]. Із цього приводу С. Романюк підкрес- лює, що «навіть у випадках, коли йдеться про неекономічні сфери, механізм забезпечення все одно опирається на фінансово-економічні важелі» [12, 41]. Звісно, це не означає, що необхідно як постійний пріоритет вирішувати виключно економічні питання, відводити другорядне місце соціальним, духовним, екологічним. На наш погляд, регіональна економічна політика та регіональна політика загалом мають здійснюватися паралельно. Притому дуже важливо встановити співвідношення між регіональною доданою вартістю, яку створюють підприємства сфери матеріального виробництва, і фінансуванням бюджетних державних та регіональних інститутів управління і сфери послуг. Між сферою виробництва та сферою управління і послуг має існувати взаємний стимулюючий зв’язок: сфера виробництва створює доходи для фінансування сфери управління і послуг, а сфера управління і послуг формується в такі структури, рішення яких впливають на продуктивну й ефективну віддачу виробничих підприємств. Тобто йдеться про те, що кількість виробничих конкурентів може зростати необмежено, а кількість управлінських структур та сфери послуг оптимізуватися до рівня, фінансування якого не буде обтяжливим для виробників регіону, а їх рішення сприятимуть високоефективному виробництву продуктів, робіт і послуг у регіоні. Тільки за таких умов можна буде говорити, що регіональна економічна політика є обґрунтованою і виправданою, тому що створює фінансові передумови здійснення не лише регіональної соціальної, а й національної соціально- економічної політики загалом. Тому має бути глибоке економічне порозуміння між владою і виробниками. Річ у тому, що економіка – це не лише матеріальна база відтворення спільності людей, а й те, що економіка – це спосіб мислення як спільності людей, так і їх влади. Як люди і їх влада мислять, так вони діють і такі отримують результати у виробництві, фінансах [11, 42-52], торгівлі, споживанні. Тут спосіб мислення і виробництва настільки взаємозалежні, що говорити про зростання економіки без зростання духовного та інтелектуального рівня людей настільки некоректно, як і говорити про зростання духовного та інтелектуального рівня людей без зростання економіки, яка створює фінансові можливості забезпечення такого зростання. Ніхто не має сумніву в тому, що будь-які соціальні програми освіти, охорони здоров’я, підтримки малозабезпечених потребують відповідних грошових ресурсів, джерелом яких є новостворена (додана) вартість у сфері матеріального виробництва. Але необхідно розуміти, що успішна регіональна економічна політика є матеріально-фінансовою основою реалізації регіональної соціальної політики, що потребує великих витрат грошей і ресурсів, які створює сфера матеріального виробництва регіону [14, 20-33]. Висновки. Як регіональна економічна політика (політика створення й розподілу продукту), так і регіональна політика загалом мають бути зосереджені на реалізації інте- ресів конкретного виробника, на плечах якого формується добробут усього населення. Тому необхідно: по-перше, здійснити реформу формування бюджетів за формулою «підприємство  регіон  держава» і забезпечити фінансування функцій управління і регулювання тих органів влади, рішення яких мають прямий вплив на зростання виробництва, соціального розвитку, інноваційних технологій, освіти, культури, оборони, охорони здоров’я, природи, ресурсів регіону тощо; по-друге, різко знизити навантаження на бюджети всіх рівнів шляхом скорочення зайнятих і бюджетних видатків у сфері управління держави й регіонів та ущільнення виконання функцій зайнятими в управлінні, відрегулювати залежність оплати праці в управлінні від темпів зростання натуральних обсягів виробництва в регіоні, максимальний рівень оплати праці в управлінні не має перевищувати мінімальний рівень більш ніж у п’ять-сім разів, а пенсій – у три-чотири рази; по-третє, проводити регіональну економічну політику реалізації інтересів людини-виробника, тобто зайнятості, інвестицій, підвищення продуктивної та ефективної праці й виробництва, бо споживати можна лише той продукт, який вироблено; по-четверте, забезпечувати умови інституційно-правового характеру з метою безперешкодної підприємизації в усіх сферах економіки регіону, формування необтяжливих податкових і кредитних ставок для виробників та інвесторів, які є основним джерелом доходів бюджетів усіх рівнів і платоспроможності юридичних осіб системи управління, сфери послуг та фізичних осіб, що не зайняті у сферах економіки – пенсіонерів, малозабезпечених, студентів, інвалідів та інших категорій населення регіону. Усе це дає підстави стверджувати, що регіональна економічна політика є частиною не лише регіональної, а й національної політики загалом, вектор якої спрямований на конкретного виробника задля його високопродуктивної віддачі праці та капіталу й високоефективного виробництва продукту, які забезпечують високий валовий дохід і прибуток, тобто єдине реальне джерело вирішення інтересів зайнятих і незайнятих у регіоні. Література 1. Амоша О. Промислова політика України: Концептуальні орієнтири на се- редньострокову перспективу / О. Амоша, В. Вишневський, Л. Збаразська // Економіка України. – 2009. – № 11. 2. Долішній М.І. Наукові засади формування регіональної політики / М.І. До- лішній, В.С. Кравців, В.К. Симоненко // Регіональна політика: методологія, методи, практика. – Львів: ДПА-Друк, 2001. 3. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі XX-XXI ст. Нові пріоритети: моногр. / М.І. Долішній. – К.: Наук. думка, 2006. 4. Заблоцький Б.Ф. Національна еконо- міка: підручник / Б.Ф. Заблоцький. – Львів: Новий світ-2000, 2009. 5. Заблоцький Б.Ф. Регіональна еконо- міка: навч. посібник / Б.Ф. Заблоцький. – Львів: Новий світ-2000, 2007. 6. Кноглер М. Ринкова реформа і регіо- нальна політика / М. Кноглер, О. Сєкарєв // Економіка України. – 1995. – № 1. 7. Концепція регіональної політики в Україні (проект) / Інститут економіки промисловості НАН України. – Донецьк, 1994. 8. Паламарчук М. Регіональні дослід- ження: завдання і наукові підходи / М. Пала- марчук // Регіональна економіка. – 1996. – № 1-3. 9. Плескач В.Л. Сучасні підходи що- до фінансового регулювання механізму ре- алізації регіональних цільових програм / В.Л. Плескач, Ю.Г. Желябовський // Фінанси України. – 2009. – № 1. 10. Поповкін В.А. Регіонально-ціліс- ний підхід в економіці / В.А. Поповкін. – К.: Наук. думка, 1993. 11. Радіонова І.Ф. «Не-кейнсіанський» підхід до економічної стабілізації з використанням фінансових інструментів / І.Ф. Радіонова, Є.В. Алімпієв // Фінанси України. –2009. – № 4. 12. Романюк С.А. Концептуальні засади регіональної політики України / С.А. Романюк. – К., 1999. 13. Симоненко В. Регіональна політика – системний підхід / В. Симоненко // Економіка України. – 1996. – № 6. 14. Соколовська А. Економічна функ- ція держави та особливості її виконання в Україні / А. Соколовська // Економіка України. – 2008. – № 3. 15. Туган-Барановский М.И. Основы политической экономики / М.И. Туган-Бара- новский. – СПб., 1911. 16. Чумаченко М.Г. Регіональна промислова політика / М.Г. Чумаченко // Економіка України та шляхи її подальшого реформування: Недоліки всеукраїнської наради економістів 15-16 верес. 1995 р. – К.: Генеза, 1996. Надійшла до редакції 04.08.2011 р.

Методологічні основи формування регіональної економічної політики

Institution

Ähnliche Einträge