Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку

Подано визначення змісту управління адаптивним інноваційним розвитком, заснованого на використанні його здібностей до трансформації з урахуванням особливостей зовнішнього та внутрішнього середовища суб’єкта сукупності дій, необхідних для здійснення впливу на процеси в усіх сферах управління, що забе...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Економіка промисловості
Дата:2011
Автор: Гринько, Т.В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Теми:
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36196
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку / Т.В. Гринько // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 207-210. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36196
record_format dspace
spelling Гринько, Т.В.
2012-07-16T11:01:19Z
2012-07-16T11:01:19Z
2011
Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку / Т.В. Гринько // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 207-210. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
1562-109Х
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36196
330.341.1
Подано визначення змісту управління адаптивним інноваційним розвитком, заснованого на використанні його здібностей до трансформації з урахуванням особливостей зовнішнього та внутрішнього середовища суб’єкта сукупності дій, необхідних для здійснення впливу на процеси в усіх сферах управління, що забезпечує інноваційну, організаційно-управлінську, технічну, фінансову та кадрову стійкість. Ключові слова: інновації, інноваційний розвиток, адаптація, адаптивність, механізм, система, процес.
Представлено определение содержания управления адаптивным инновационным развитием, основанным на использовании его способностей к трансформации с учетом особенностей внешней и внутренней среды субъекта совокупности действий, необходимых для осуществления влияния на процессы во всех областях управления, обеспечивающих инновационную, организационно-управленческую, техническую, финансовую и кадровую устойчивость. Ключевые слова: инновации, инновационное развитие, адаптация, адаптивность, механизм, система, процесс.
The paper presents the definition of management of adaptive innovation-based development that is based on the use of its ability to transform in view of external and internal environment of the subject of actions necessary for making influence on the processes in all areas of management, providing innovative, organizational, administrative, technical, financial and personnel stability of the production company. Keywords: innovation, innovation-based development, adaptation, adaptability, mechanism, system, process.
uk
Інститут економіки промисловості НАН України
Економіка промисловості
Інвестиційні та інноваційні процеси
Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
Теоретико-методологические основы адаптивного инновационного развития
Theoretical and methodological bases for adaptive innovation-based development
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
spellingShingle Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
Гринько, Т.В.
Інвестиційні та інноваційні процеси
title_short Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
title_full Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
title_fullStr Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
title_full_unstemmed Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
title_sort теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку
author Гринько, Т.В.
author_facet Гринько, Т.В.
topic Інвестиційні та інноваційні процеси
topic_facet Інвестиційні та інноваційні процеси
publishDate 2011
language Ukrainian
container_title Економіка промисловості
publisher Інститут економіки промисловості НАН України
format Article
title_alt Теоретико-методологические основы адаптивного инновационного развития
Theoretical and methodological bases for adaptive innovation-based development
description Подано визначення змісту управління адаптивним інноваційним розвитком, заснованого на використанні його здібностей до трансформації з урахуванням особливостей зовнішнього та внутрішнього середовища суб’єкта сукупності дій, необхідних для здійснення впливу на процеси в усіх сферах управління, що забезпечує інноваційну, організаційно-управлінську, технічну, фінансову та кадрову стійкість. Ключові слова: інновації, інноваційний розвиток, адаптація, адаптивність, механізм, система, процес. Представлено определение содержания управления адаптивным инновационным развитием, основанным на использовании его способностей к трансформации с учетом особенностей внешней и внутренней среды субъекта совокупности действий, необходимых для осуществления влияния на процессы во всех областях управления, обеспечивающих инновационную, организационно-управленческую, техническую, финансовую и кадровую устойчивость. Ключевые слова: инновации, инновационное развитие, адаптация, адаптивность, механизм, система, процесс. The paper presents the definition of management of adaptive innovation-based development that is based on the use of its ability to transform in view of external and internal environment of the subject of actions necessary for making influence on the processes in all areas of management, providing innovative, organizational, administrative, technical, financial and personnel stability of the production company. Keywords: innovation, innovation-based development, adaptation, adaptability, mechanism, system, process.
issn 1562-109Х
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36196
citation_txt Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку / Т.В. Гринько // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 207-210. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT grinʹkotv teoretikometodologíčnízasadiadaptivnogoínnovacíinogorozvitku
AT grinʹkotv teoretikometodologičeskieosnovyadaptivnogoinnovacionnogorazvitiâ
AT grinʹkotv theoreticalandmethodologicalbasesforadaptiveinnovationbaseddevelopment
first_indexed 2025-11-25T20:39:10Z
last_indexed 2025-11-25T20:39:10Z
_version_ 1850527679464341504
fulltext УДК 330.341.1 Тетяна Валеріївна Гринько, канд. екон. наук, доцент Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АДАПТИВНОГО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Відповідно до чинного законодавства України інновації – «новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [1]. Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно- конструкторської роботи, що відповідає вимогам, установленим цим законом, інноваційна продукція – нові конкурентоспроможні товари чи послуги, що відповідають вимогам, установленим цим законом, а «інновація – це новий підхід до конструювання виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія одержують перевагу над конкурентами» [1]. У результаті аналізу різних підходів до питання інноваційного розвитку великої кількості авторів, серед яких такі всесвітньо відомі науковці, як К. Фрімен, М. Кондрать- єв, Й. Шумпетер, І. Ансофф, П. Друкер, Дж. Кейнс [2-7], а також сучасні, зокрема вітчизняні – О. Амоша, В. Геєць, М. Лепа, Р. Лепа, М. Чумаченко [8-12], слід визначити подвійну сутність інновацій, тому що, по- перше, інновації – це новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, а по-друге, це процес, новий чи вдосконалений, що використовується у практичній діяльності. Конкретність наукового підходу по- требує точності понятійного апарату, тому на підставі усталеного у професійному спілкуванні розуміння інновація, є реалізованим нововведенням незалежно від сфери застосування. Саме ж нововведення, тобто наукова, науково-технічна розробка, винахід, стає інновацією у вигляді товару, послуги, методу. Тобто, як уже зазначалося, інноваційному циклу передують науково- дослідні, дослідно-конструкторські або проектні роботи. Їх результати в основному і створюють той доробок, на базі якого починається інноваційна діяльність. Інновація позначає також і сам процес реалізації нововведення. Інновація – запорука успішного розвитку соціальної, економічної, освітньої, управлінської та інших сфер на базі різноманітних нововведень. Процес інноваційного розвитку має дві головні складові – реалізацію інноваційних проектів і розвиток інноваційного потенціалу, тому він є процесом створення нових і зміни існуючих характеристик промислового підприємства за рахунок послідовно реалізованих нововведень, в умовах якого підприємство дістає можливість підвищувати показники наукоємності продукції та забезпечувати її конкурентоспроможність у довгостроковому періоді. Об’єктивна реальність, обумовлена впливом зовнішнього середовища та численними державними інституційними перетвореннями на сучасному етапі розвитку України, призводить до неухильного зростання зовнішніх і внутрішніх впливів на промислове підприємство. У таких умовах виникає середовище з високою невизначеністю для прийняття управлінських рішень. Відсутність методик управління промисловим підприємством з урахуванням невизначеності впливу зовнішніх факторів позначається на результатах функціонування промислових підприємств. Серед широкого спектра завдань, що стоять перед підприємствами, особливо відзначається необхідність стимулювання інноваційної активності. Отже, виникає необхідність дослідження факторів, що впливають на © Т.В. Гринько, 2011 інноваційну активність бізнесу як одного зі способів адаптації до швидкозмінних умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Адаптивність – це властивість системи, об'єкта пристосовуватися до змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Адаптивність системи управління є властивістю самої системи управління. Адаптація, на відміну від адаптивності, є процесом пристосування організму до мінливих умов. Для економічних систем, до яких належать підприємства, галузі, комплекси національної економіки, їх адаптивність – неодмінна характеристика, від якої залежить їх розвиток у мінливому та конкурентному середовищі. Тут властивість адаптивності виступає як одна з найважливіших системних властивостей і може розглядатися як закономірності щодо поведінки будь-якої господарської системи. Найпростіші форми адаптивної поведінки властиві регуляторам у технічних системах зі зворотним зв’язком, якщо керуючу систему розглядати як середовище функціонування регулятора. У теорії адаптивних систем адаптацією називається процес зміни параметрів і структури системи, а можливо, і керуючих впливів на основі поточної інформації з метою досягнення певного, як правило, оптимального стану системи при початковій невизначеності й умовах роботи, які змінюються. Найхарактернішою рисою адаптації є накопичення і негайне використання поточної інформації для усунення невизначеності через недостатню апріорну інформацію задля оптимізації обраного показника якості. Під адаптацією промислового підприємства слід розуміти процес пристосування підсистем і елементів соціально-економічної системи і функцій, що виконуються нею, до змін зовнішнього середовища. Даний процес, при безумовній важливості внутрішнього середовища, має виявлятись у стратегічному прогнозуванні й адаптивному розвитку промислового підприємства. Отже, визначення адаптивного управління з позиції окремих питань з управління діяльністю підприємства також мають певні перетинання з більш загальними дефініціями даного поняття. При цьому найбільш суттєвим недоліком розглянутих визначень є неповне врахування наявних об’єктивних чинників, які визначають можливість різновиду відповідного управління. Виходячи із цього сутність дефініції «адаптивне управління діяльністю промислового підприємства» слід подати як цілеспрямований процес прийняття рішень у результаті дії наявної безлічі впливів ендогенного та екзогенного характеру, що потребує втілення управлінських рішень з точки зору можливих їх альтернатив і наслідків, які загалом спрямовані на вдосконалення діяльності промислового підприємства відповідно до існуючих потреб внутрішньої структури організації підприємства, зовнішніх умов його функціонування та підпорядковані досягненню внутрішньої стабільності підприємства. Таким чином, новизна запропонованого уточнення полягає, по- перше, в урахуванні об’єктивних чинників виникнення потрібності в адаптивному управлінні; по-друге, у визначенні внутрішньої та зовнішньої мети управління з позиції дієвості підприємства. На відміну від існуючих узагальнень такої дефініції розглянуте визначення враховує наявні об’єктивні чинники, які визначають можливість трактування такого різновиду уп- равління як адаптивного. Разом із тим на- ведене визначення дозволяє сформулювати і більш вузькі трактування адаптивного управління з позиції окремих напрямів діяльності підприємства. Проте як напрям подальшого дослідження доцільним є узагальнення адаптивного управління як основи функціонування сучасного промислового підприємства та визначення видів відповідного управління. Процес прийняття управлінських рішень за заданими критеріями є завданням адаптивного управління з елементами неповної визначеності, при вирішенні якого доводиться враховувати безліч факторів, виконуючи за короткий час обробку значних обсягів інформації. Підприємству у процесі своєї діяльності доводиться відповідати не тільки на зміни в найближчому оточенні (мікросередовищі), але й реагувати на зрушення в умовах макросередовища – природних, демографічних і інших. У контексті дослідження необхідно відокремити зі структури макросередовища її підсистеми – науково-технічних умов виробництва, головною складовою яких є сукупність наявних у світовій практиці та доступних підприємству науково-технічних досягнень, тобто інноваційних рішень різного рівня завершеності. Адаптація може відбуватися за допомогою стандартних дій. Тоді вона не пов'язана з інноваціями. Але за логікою управління підприємством не може не бути адаптивним, оскільки підприємство не зможе успішно тривалий час дотримуватися виконання сформованих алгоритмів управління і процесів виробничої діяльності, повторювати багаторазово одні й ті ж рішення. Виходячи із цього адаптивний інноваційний розвиток – процес реалізованих нововведень, які здатні пристосовуватися до змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Управління адаптивним інноваційним розвитком є системним втручанням у процес реалізації нововедень з метою їх перетворення. Управління адаптивним інноваційним розвитком складається з двох взаємопов’язаних систем: адаптивної системи планування інноваційного процесу й адаптивної системи регулювання інноваційного процесу. Структурно визначені системи є практично ідентичними. Таким чином, механізм реалізації адаптивного управління інноваційним процесом може ґрунтуватися на цільовій настанові самого процесу адаптації, а структура завдань, що вирішуються за допомогою даного механізму, може бути представлена у вигляді окремих проектів або навіть сукупності взаємопов’язаних проектів, утворюючи деяку систему адекватних реакцій організації на вплив зовнішнього середовища. Підсумовуючи все вищевикладене, алгоритм адаптації інноваційного процесу сучасного підприємства до умов зовнішнього середовища виглядає таким чином: 1) визначається мета та основні завдання інновацій, які планується реалізувати підприємством; 2) визначаються шляхи адаптації, яким відповідає обраний напрям інноваційного розвитку організації; 3) визначаються критерії відбору факторів для майбутньої моделі адаптації; 4) визначається прогноз поведінки середовища, ступінь її стабільності або динамічності; 5) формується графічна аналітична модель адаптації інновації до потреб підприємства; 6) сформована економіко-математична модель адаптації застосовується відповідно до етапів, зазначених для процесу відображення: виробляється група прийнятних узагальнених альтернатив; здійснюється вибір однієї з них; виробляється узагальнена альтернатива, яка розкладається на конкретні варіанти, і процес відбору повторюється. Процес розукрупнення альтернатив припиняється, якщо отримана альтернатива дає рішення, відповідає пошуку рішення адаптаційної моделі; 7) відповідно до етапів, зазначених для процесу відображення, а також з урахуванням якісних характеристик адаптаційного процесу, здійснюється розробка умов і механізму практичної реалізації конкретної адаптаційної моделі; 8) на основі передбачення подій, що виникають у процесі адаптації, зазначена в п. 1 мета досягається за оптимальними результатами; 9) генерується нове «надзавдання» і формується система, що забезпечує його успішну реалізацію. Відповідно до концепції формування та управління адаптивним інноваційним розвитком мета адаптації має узгоджуватися з метою підприємства й основними завданнями для її досягнення, причому в кожного підприємства має бути своя система адаптивного управління, сформована його менеджментом, виходячи з актуальних виключно для нього проблем і завдань, тоді можемо сформулювати загальне завдання адаптивного управління. Виходячи із цього механізм управління адаптивним інноваційним розвитком розглядається як сукупність організаційних та економічних компонентів, що забезпечують узгоджене, взаємопов'язане та взаємодіюче функціонування всіх елементів системи реалізації нововведень, які здатні пристосовуватися до змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Використання евристичних ітераційно- адаптивних методів управління в зарубіжних успішно діючих компаніях потребує уважного вивчення для трансформації в економічні умови й подальшого використання в діяльності саме вітчизняних компаній. Це викликає необхідність аналізу найбільш успішного й ефективного досвіду діяльності великих і глобальних компаній. Література 1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст. 266. 2. Freeman C. The Economics of Indust- rial Innovation / C. Freeman. – 2 ed. – London: Frances Pinter, 1982. – 250 p. 3. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения / Н.Д. Кондратьев. – М.: Экономика, 2002. – 768 с. 4. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с. 5. Ансофф И. Стратегический менеджмент. Классическое издание / И. Ансофф; пер. с англ. – СПб.: Питер, 2009. – 344 с. 6. Друкер П. Бизнес и инновации / П. Друкер; пер. с англ. – М.: Вильямс, 2007. – 432 с. 7. Кейнс Дж.М. Избранные произведения / Дж. М. Кейнс; пер. с. англ. – М.: Экономика, 1993. – 543 с. 8. Амоша О.І. Інноваційне оновлення техніко-технологічної бази промислового виробництва на синергетичних засадах: теорія і практика / О.І. Амоша, І.П. Булєєв, Г.З. Шевцова // Економіка промисловості. – 2007. – № 1(36). – С. 3-9. 9. Економіка України: стратегія і по- літика довгострокового розвитку / за ред. В.М. Гейця. – К.: Ін-т екон. прогнозув. НАН України, 2003. – 1008 с. 10. Лепа Н.Н. Методы и модели стратегического управления предприятием / Н.Н. Лепа; НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. – Донецк: Юго-Восток Лтд, 2002. – 186 с. 11. Лепа Р.Н. Ситуационный механизм подготовки и принятия управленческих решений: методология, модели и методы: моногр. / Р.Н. Лепа; НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. – Донецк: Юго-Восток, ЛТД, 2006. – 388 с. 12. Чумаченко Н.Г. Роль инноваций в экономическом развитии Украины / Н.Г. Чумаченко, Л.М. Саломатина // Економіка промисловості. – 2003. – № 1. – С. 102-108. Надійшла до редакції 02.08.2011 р.