Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування

Розглянуто теоретичні засади фінансового планування та прогнозування як складових макроекономічного розвитку соціально-економічних процесів у країні. Детально проаналізовано функції планування та прогнозування. Запропоновано принципи ефективної організації бюджетного планування. Ключові слова: фін...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Економіка промисловості
Дата:	2011
Автор:	Проказа, Т.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Теми:	Фінанси промисловості
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36207
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування / Т.В. Проказа // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 250-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859766227664109568
author	Проказа, Т.В.
author_facet	Проказа, Т.В.
citation_txt	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування / Т.В. Проказа // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 250-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Економіка промисловості
description	Розглянуто теоретичні засади фінансового планування та прогнозування як складових макроекономічного розвитку соціально-економічних процесів у країні. Детально проаналізовано функції планування та прогнозування. Запропоновано принципи ефективної організації бюджетного планування. Ключові слова: фінансове планування, прогнозування, соціально-економічні процеси. Рассмотрены теоретические основы финансового планирования и прогнозирования как составляющих макроэкономического развития социально-экономических процессов в стране. Детально проанализированы функции планирования и прогнозирования. Предложены принципы эффективной организации бюджетного планирования. Ключевые слова: финансовое планирование, прогнозирование, социально-экономические процессы. The paper presents theoretical foundations of financial planning and forecasting as the components of macro-economic development of socio-economic processes in the country. The functions of planning and forecasting are analyzed in details. The principles of effective organization of budget planning are offered. Keywords: financial planning, forecasting, socio-economic processes.
first_indexed	2025-12-02T05:21:53Z
format	Article
fulltext	УДК 336.144.2:330.11 Тетяна Валентинівна Проказа, канд. екон. наук, доцент Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ Після здобуття Україною незалежності був проголошений курс на лібералізацію еко- номічних зв'язків і цілковиту відмову від планування господарської діяльності. Від- сутність досвіду керівників працювати в ринкових умовах призвела до тяжких наслід- ків і розуміння необхідності повернення до державного планування з чіткою стратегією розвитку, яка в ринкових умовах господарю- ваня має базуватися на вмілому та точному прогнозуванні й аналізі всіх процесів. Прогнозування і планування є важли- вими функціями управління як на макро-, так і на мікрорівні. І навряд чи можна ефективно управляти національною та регіональною економікою, а також окремим суб'єктом господарювання без прогнозування і плану- вання. Макроекономічні прогнози потрібні уряду, суб'єктам промислової та фінансової діяльності. Уряд використовує прогнози для розробки макроекономічної політики. Для планування бюджету, який потребує оцінки майбутніх доходів та майбутніх витрат, уря- ду потрібно мати оцінки майбутніх обсягів національного доходу, безробіття, рівня від- соткової ставки та цін. Міжнародний сектор економіки також важливий, тому що імпорт та експорт безпосередньо впливає на наці- ональний дохід і разом із грошовою та фіс- кальною політикою визначає рівень курсу національної валюти. У макроекономічних прогнозах намагаються передбачити ці вели- чини, які стають важливим фактором у про- цесі прийняття рішень. Питання становлення й розвитку бюд- жетного прогнозування і планування, почи- наючи з перших загальнодержавних програм і закінчуючи програмами розвитку, адекват- ного ринковим трансформаційним процесам реформування, досліджуються у працях ук- раїнських учених: В. Гейця, Б. Грабовець- кого, В. Касьяненка, Б. Кваснюка, І. Крюч- кової, І. Лук'яненко, І. Луніної, М. Пашути, А. Соколовської, Л. Стариченка, О. Черня- ка, і російських учених: А. Агангебяна, В. Борисевича, Г. Поспєлова, А. Романова, Ю. Трісєєва, Н. Федоренка. Мета статті полягає в дослідженні й узагальненні теоретичних аспектів фінансо- вого планування і прогнозування як складо- вих макроекономічного розвитку соціально- економічних процесів у країні. У перехідний до ринкових відносин період роль прогнозування і планування недооцінювалася, що є однією з причин тривалої економічної кризи в Україні. Прогнозування і планування необхідно розглядати як один із головних елементів втручання держави в економічні і соціальні процеси та їх регулювання в необхідному напрямі (табл. 1). Імовірнісний характер прогнозу дає можливість говорити про потенційний стан соціально-економічного піднесення країни в майбутньому, альтернативні шляхи її роз- витку, обґрунтовувати вибір найприйнятнішого варіанта. На наш погляд, прогнозування – це процес розробки ймовірнісного, науково обґрунтованого прогнозу про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому, його можливий стан, а також про альтернативні шляхи його досягнення. Прогнозування тісно пов'язане із плануванням. Серед учених-економістів немає єдиної думки щодо трактування поняття "планування". При цьому багато авторів сходяться на думці, що суть планування полягає не в роз- робці й доведенні численних показників до виконавців, а в науковій постановці цілей майбутнього розвитку і виробленні дієвих засобів їх реального досягнення. Отже, до процесу планування входять розробка планів, організація їх здійснення і контроль виконання. Результатом планування є план – мотивована модель дій, створена на основі науково-технічного, економічного та інших прогнозів і чітко поставлених цілей. © Т.В. Проказа, 2011 Таблиця 1 Існуючі підходи до визначення прогнозування і планування Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" [1] Державне прогнозування економічного і соціального розвитку – це науково обґрунтоване пе- редбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністратив- но-територіальних одиниць, можливого етану економіки та соціальної сфери у майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального роз- витку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів Г. Поспєлов [2] Прогнозування – … об'єктивне науково об- ґрунтоване судження, спрямоване на змен- шення невизначеності майбутнього і що має за мету вибір найраціональніших практичних рішень Планування – це цілеспрямована діяльність держави, органів управління, суб'єктів госпо- дарювання з розроблення перспектив соціаль- но-економічного розвитку країни, регіонів, галузей, підприємств усіх форм власності Ю. Трісєєв [3] Прогноз – це імовірнісне твердження про майбутнє з відносно високим рівнем вірогідності. Прогнозування – це складова функції управління, що передує плануванню і призначається для опрацювання вихідних показників для розроблення планів Процес прийняття управлінського рішення, що ґрунтується на обробці вихідної інформа- ції і до якого входять вибір і наукова поста- новка цілей, вибір засобів і шляхів їх досяг- нення через порівняльну оцінку альтернатив- них варіантів та вибір найприйнятнішого з них в очікуваних умовах розвитку В. Борисевич [4] Планування – ... процес наукового обґрунту- вання цілей, пріоритетів, визначення шляхів і засобів досягнення. План – ... документ, який містить систему показників і комплекс різних заходів щодо вирішення соціально-економіч- них завдань. У ньому відбиваються цілі, прі- оритети, ресурси, джерела їх забезпечення, порядок і терміни виконання Б. Грабовецький [5] Прогноз – це імовірне, аргументоване (тобто на підставі системи фактів і доказів) судження про стан об'єктів (процесів) у майбутньому або альтернативних шляхів і строків досягнен- ня певних результатів. Прогнозування – це процес формування прогнозів на підставі ана- лізу тенденцій і закономірностей розвитку об'єкта (процесу). Прогнозування, таким чином, відповідає на два питання: чого най- імовірніше слід очікувати у майбутньому та яким чином слід впливати на умови, щоб до- сягти у майбутньому бажаної мети План – це по суті документ, у якому визначені цілі, які фірма передбачає досягти за певний період, а також засоби і умови їх досягнення. Планування – це процес складання планів В. Касьяненко [6] Прогноз – ... науково обґрунтоване судження про можливі стани об'єкта у майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його розвитку План являє собою поставлення чітко визначе- ної мети і передбачення конкретних (детальних) подій розвитку досліджуваного об'єкта Закінчення табл. 1. Процес розробки прогнозів називається прог- нозуванням. У ширшому розумінні прогнозу- вання – це ... наукове виявлення імовірних шляхів і результатів розвитку явищ і процесів у майбутньому, оцінка показників, які харак- теризують ці явища та процеси стосовно більш чи менш віддаленого майбутнього. Таким чи- ном, прогнозування – це наукова діяльність, спрямована на виявлення та вивчення можли- вих альтернатив майбутнього розвитку У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку об'єкта згідно з поставленими завданнями, відстежуються прийняті управлінські рішення. Головна риса плану – визначеність і директивність завдань. У плані передбачення набуває найбільшої конкретності і визначеності. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах досягнень конкретно-приклад- ної теорії М. Пашута [7] Прогноз – науково обґрунтоване передбачення про можливий стан економічної системи та відповідних показників, що характеризують цей стан, у тому числі продуктивних сил, організаційно-економічних та виробничих відносин, власності та ін., це пошук реалістичного й економічно виправданого перспективного рішення. Іншими словами, прогнозування – це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні, отримання інформації про майбутнє, це передбачення, які поділяються на наукові та ненаукові, інтуїтивні, повсякденні і релігійні (псевдопередбачення) План – економічна категорія, яка дає змогу людині, колективу, державі цілеспрямовано діяти в умовах, які постійно змінюються. Макроекономічне планування як механізм державного регулювання – це цілеспрямована діяльність щодо забезпечення динамічного розвитку економіки, визначення її основних параметрів у майбутньому періоді і досягнення їх із мінімальними витратами суспільної праці. Макроекономічне пла- нування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки, визначають взаємовідносини підприємницьких структур з державою, використовуючи важелі економічного впливу (податки, ліміти, квоти, державні замовлення та ін.) Оскільки план є постановкою певної мети й передбаченням конкретних детальних подій досліджуваного об'єкта, то в ньому мають бути зафіксовані шляхи і необхідні засоби для виконання окреслених завдань. Отже, спільність цілей і завдань об'єднують прогнозування і планування, а рівень невизначеності та фактор часу розділяють їх, оскільки прогноз завжди має мати випереджаючий характер відносно плану, а прогнозування – це дослідницька база планування. Відмінності між ними обумовлені, по-перше, тим, що прогнозування по суті має варіантний зміст, тоді як план є однозначним рішенням, навіть якщо він розроблений на варіантній основі. По-друге, прогнозування існує незалежно від планування, хоча може бути складовою процесу планування. Незважаючи на відмінності, завдання прогнозування і планування не можуть розглядатися ізольовано. Прогнозування створює базу для прийняття планових рішень, генерує варіанти вірогідного розвитку системи на основі можливих напрямів управління. А це припускає необхідність визначення оптимізованої стратегії управління економічним процесом. Тому складовою процесу оптимізації функціонування суспільного виробництва є питання, пов'язані з прогнозуванням розвитку економічної системи. Призначення прогнозування полягає не лише в пошуку аналітичних залежностей на основі ретроспективних даних і встановленні вірогідних рівнів економічного розвитку, але й насамперед в оцінці перспектив цього розвитку з точки зору ресурсних можливостей, виробничого потенціалу, забезпечення збалансованості та пропорційності, ступеня задоволення суспільних потреб. Прогнозування, як зазначалося, є необхідним етапом планування, проте має більш загальний інформаційний характер порівняно із планом. Якщо головна функція плану полягає в організації цілісного функціонування елементів економічної системи, то функція прогнозування – у зниженні невизначеності майбутнього. З одного боку, прогнозування ідентифікує конкретну соціально-економічну ситуацію, у якій можуть досягатися намічені планом цілі, з іншого боку, показує, які наслідки може мати та або інша керуюча дія (або її відсутність). Прогнозування переслідує мету створення інформаційної бази для вибору оптимального шляху розвитку в майбутньому. Воно не лише виявляє об'єктивні тенденції (як позитивні, так і негативні) процесу розвитку для визначення майбутнього стану, але й надає матеріал для обґрунтування заходів щодо активних дій як для виникнення тенденцій, так і для утворення процесу розвитку економічної системи. Отже, до завдань прогнозування входить не лише оцінка очікуваних результатів розвитку економічної системи на підставі виявлення тенденцій, але й визначення перспективних, довгострокових цілей розвитку і шляхів досягнення такої мети в часі. Планування має спиратися на ґрунтовніше вивчення потреб населення у споживанні продукції, на наукові прогнози, всебічний аналіз і оцінку варіантів планових рішень, його довготривалих наслідків. План – це віддзеркалення і втілення вже прийнятого господарсько-політичного рішення, тоді як прогнозування – лише пошук реального, економічно правильного шляху. Тому прогнози, на відміну від плану, можуть безперервно переглядатись у зв'язку з появою нових факторів або у процесі складання перспективного плану. Прогнозування і планування на макрорівні дає змогу: забезпечити збалансованість розвитку всіх галузей народного господарства, а також економічних і соціальних процесів; ефективно використовувати наявні ресурси країни: природні, трудові, фінансові, матеріально-технічні, а також науково-тех- нічний потенціал; мати перспективу і сценарій, за якими розвиватиметься країна, а також фактори, які сприятимуть або перешкоджатимуть досягненню цих перспектив; уникнути істотних катаклізмів національної економіки. Виокремлюють чотири типи (форми) державного планування: два головних – директивне та індикативне і два проміжних – індирективне та регулятивне. Директивним плануванням є спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва й розподілу продукції та послуг. Індирективне планування має багато рис директивного планування, але, на відміну від нього, використовує не лише адміністративні, а й економічні важелі: ціни, процентні ставки, податки, валютні курси тощо. План не передбачає адміністративних покарань за невиконання, проте й не має переваг (насамперед матеріальних заохочень, першорядного виділення ресурсів тощо), пов'язаних із перевиконанням планових завдань. Індирективне планування є ефективнішим, ніж директивне, оскільки дає більше свободи суб'єктам економіки, але він не сумісний із ринком і лише імітує конкуренцію. Йому притаманні ті самі недоліки, що й директивному плануванню. Регулятивне планування схоже на індикативне планування. Йому відповідає змішана економіка (передбачає рівнозначну частку державної та приватної власності), ґрунтується воно на активному використанні економічних методів. Головна функція плану – координація діяльності суб'єктів економіки: управління державним сектором (за допомогою прямих, адміністративних та економічних методів) та активний вплив на роботу приватних підприємств (насамперед стимулювання їх діяльності у виконанні плану за допомогою економічних важелів). Індикативним плануванням є спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки й застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації. Нині планування соціально-економіч- ного розвитку в Україні має індикативний характер. Сутність індикативного планування полягає в тому, що держава на підставі детального аналізу функціонування економіки за попередній період, виходячи з економічної політики й наявних ресурсів, встановлює на плановий період основні макроекономічні показники: темпи зростання валового національного продукту та доходу; рівень інфляції та безробіття, мінімальний розмір заробітної плати, дефіцит (профіцит) бюджету, відсоткову ставку тощо. Усі ці показники в сукупності характеризують стан економіки на плановий період. При цьому держава має закладати у план такі величини макроекономічних показників, які разом позитивно б впливали на розвиток економіки країни і життєвий рівень населення. Індикативне планування передбачає не лише розробку планових макроекономічних показників (індикаторів), але і шляхи їх досягнення, тобто наперед визначається, якою буде фіскальна, науково-технічна, фінансово-кредитна, інвестиційна та соціальна політика держави з метою досягнення запланованих індикаторів. Індикативне планування є одночасно й інститутом державного регулювання економіки, й інститутом її саморегулювання, корегуючою ланкою як недоліків суто ринкового механізму, так і вад прямого державного втручання у виробничі процеси. Таким чином, індикативне планування можна диференціювати як механізм координації інтересів діяльності державних і недержавних суб'єктів управління економікою, що поєднує її державне регулювання з ринковим і неринковим саморегулюванням. Воно засноване на розробці системи показників соціально- економічного розвитку і включає визначення його загальнонаціональних пріоритетів, прогнозування, бюджетування, контракцію та інші процедури узгодження рішень на макро- і мікрорівні, податкові й інші заходи державної підтримки суб'єктів господарювання, що беруть участь у реалізації плану. Ефективне управління економікою країни та регіонів за допомогою індикативного плану, його фінансових стимулів і важелів створює передумови для розвитку підприємництва, забезпечує розвиток виробничої бази, зростання грошових доходів населення, зменшує навантаження на бюджетні фінансові джерела країни (регіонів). Державне планування має бути безперервним, що забезпечується складанням коротко- і середньострокових перспективних фінансових планів. Досвід державного регулювання ринкової економіки свідчить про те, що воно має ґрунтуватися на системному науковому прогнозуванні, яке дає змогу на базі одержаної інформації про минулий і справжній стан економіки запропонувати альтернативні шляхи її розвитку в майбутньому періоді, що сприятиме підвищенню якості плану. Підґрунтям ринкової економіки е переважно кейнсіанська концепція, що передбачає вплив держави на макроекономічні показники. Складовою прогнозування макроекономічного розвитку соціально- економічних процесів у країні загалом є бюджетне прогнозування. Бюджетне прогнозування – це процес розробки головних показників державного бюджету на перспективу, прогнозування найважливіших надходжень та видатків бюджету. У процесі цієї роботи визначається концепція, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті. Прогнозування має стати невід'ємною частиною процесу бюджетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їх використання, виявити чинники, які необхідно враховувати при обчисленні бюджетних показників, визначити їх взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники. Призначення бюджетного прогнозуван- ня полягає в оцінці різних і найвірогідніших варіантів формування ресурсів бюджету й напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробці бюджету. Головна функція прогнозу – наукове передбачення. Прогнозування дає змогу, по- перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища і, по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьогоднішнього стану явища до майбутнього. Наукове прогнозування аналізує сукупність тенденцій соціально-економічного розвитку суспільства й оцінює стан економіки, що склався. За допомогою бюджетного прогнозування можна розв'язувати такі проблеми: визначати обсяг бюджетних ресурсів та їх використання як у цілому, так і за окремими їх видами; вивчати взаємозв'язки показників бюджету з головними макропоказниками, насамперед із ВВП, із показниками балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу; визначати вплив на величину показників бюджету факторів, що характеризують динаміку розвитку економіки; перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-економіч- ного розвитку держави. Бюджетне прогнозування має мати стратегічний характер, включати варіанти обґрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму й засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в економіці. Виокремлюється короткострокове (1-2 роки), середньострокове (3-5 років) і довгострокове (5-10 років) бюджетне прогнозування. Комплексна реалізація напрямів бюд- жетної стратегії (ефективна податкова реформа та політика видатків бюджету, підтримка структурних змін в економіці, зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів, стратегічне управлінні державним боргом, дотримання збалансованості бюджету) у середньо-строковій перспективі дасть змогу державі мобілізувати необхідний обсяг ресурсів і раціонально використати його з метою забезпечення прискореного соціально-економічного розвитку країни задля добробуту всіх її громадян. Ефективне виконання завдань, пов'яза- них із формуванням доходів і витрат бюджету, ґрунтується на основі економіко- математичних методів і моделей. Використання математичного апарату і сучасної комп'ютерної техніки дає змогу здійснити багатоваріантні розрахунки щодо обґрунтування доходів бюджету вибору стратегії розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування необхідного обсягу доходів бюджету, підвищення стимулюючої функції бюджетних важелів у механізмі реалізації критеріїв ефективності. Довгострокова бюджетна політика, спрямована на досягнення й підтримання збалансованості бюджету, подолання інфляційних тенденцій і стійкого дефіциту, має розроблятися на основі варіантних прогнозів. До таких прогнозів, разом із традиційними макроекономічними показниками, мають входити також показники, що характеризують рівень бюджетної рівноваги в різних галузях, регіонах і в державі в цілому. Для реалізації головного методологіч- ного принципу бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають забезпечити: взаємопов'язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану; оцінку бюджету за критерієм його зба- лансованості з урахуванням впливу на ефективність виробництва й темпи економічного зростання. Принципів досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості слід дотримуватися під час розв'язання всього кола проблем бюджетного прогнозування, серед яких головними є: визначення інструментарію бюджетно- го регулювання; кількісне визначення економічних ре- гуляторів; побудова шкали пріоритетів при визна- ченні бюджетної політики. Бюджетне планування – важлива скла- дова фінансового планування, підпорядкова- на вимогам фінансової політики держави. Економічна сутність бюджетного планування полягає в централізованому розподілі та перерозподілі ВВП між ланками фінансової системи на основі загальнонаціональної соціально-економічної програми розвитку країни у процесі складання та виконання бюджетів різного рівня. Бюджетне планування – це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Бюджетне планування дає позитивні результати лише у випадку, коли воно побу- доване на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні. Бюджетне планування є складовою бюджетного процесу, що включає порядок складання та виконання бюджету, його нормативно-правову й організаційну основу, а також питання теорії та методології складання бюджетів країни. Результатами бюджетного планування є проект державного бюджету – основного фінансового плану держави на наступний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб'єктів держави тощо). Головні завдання бюджетного планування та його функції наведено в табл. 2. Таблиця 2 Завдання та функції бюджетного планування Завдання Функції Забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави; виявлення реаль- них джерел надходжень за всіма напрямами та всіма платниками податків і зборів усіх бюд- жетних рівнів; ефективний розподіл бюджетних видатків за напрямами та між регіонами; сприяння найефективнішому використанню бюджетних коштів галузями суспільного виробництва; забезпечення задоволення мінімального рівня соціальних потреб; створення необхідних соціальних резервів, які використовуватимуться на планові й позапланові заходи; забезпечення прозорого бюджетного контролю в системі здійснення бюджетних платежів Відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органами законо- давчої й виконавчої влади в державі; вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечен- ня передбачуваного рівня економічного й соці- ального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів; здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки та підвищення суспільного добробуту; встановлення раціо- нальних форм мобілізації бюджетних ресурсів і націй основі визначення їх оптимальної структури Об'єктом бюджетного планування є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їх рух під час здійснення відтворювальних процесів в економіці. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу. Висновки. Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обґрунтовані принципи: комплексного підходу до основних па- раметрів економічного та соціального роз- витку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями; оптимального використання бюджет- них ресурсів для першорядного забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напря- мів розвитку економіки й соціальної сфери; раціонального визначення джерел одержання бюджетних ресурсів і їх перерозподілу через ланки бюджетної системи; єдності у використанні бюджетних по- казників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій напрямів розвитку; наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозу їх розрахунків, їх економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Література 1. Закон України «Про державне прог- нозування та розроблення програм еконо- мічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 р. № 1602-ІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ligaza- kon.com.ua. 2. Поспелов Г.С. Проблемы програм- мно-целевого планирования и управления / Г.С. Поспелов, В.Л. Солодов, В.В. Шафранский, А.И. Эрлих. – М.: Наука, 1980. – С. 198. 3. Трисеев Ю.П. Долгострочное прог- нозирование экономических процессов / Ю.П. Трисеев. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 298. 4. Борисевич В.И. Прогнозирование и планирование экономики: учеб. пособ. для вузов / В.И. Борисевич, Г.А. Кандаурова, Н.Н. Кандауров и др. – Минск: Интерпрейс- сервис: Экоперспектива, 2001. – 380 с. 5. Грабовецький Б.Є. Економічне прог- нозування і планування: навч. посіб. / Б.Є. Грабовецький. – К.: Центр навч. літ-ри, 2003. – 188 с. 6. Касьяненко В.В. Моделювання та прогнозування економічних процесів: навч. посіб. / В.В. Касьяненко, Л.В. Стариченко. – Суми: Університетська книга, 2006. – 185 с. 7. Пашута М.Т. Прогнозування та програмування економічного та соціального http://www.ligaza- розвитку: навч. посіб. / М.Т. Пашута. – К.: Центр навч. літ-ри, 2005. – 408 с. Надійшла до редакції 22.08.2011 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36207
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1562-109Х
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T05:21:53Z
publishDate	2011
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Проказа, Т.В. 2012-07-16T19:53:39Z 2012-07-16T19:53:39Z 2011 Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування / Т.В. Проказа // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 250-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1562-109Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36207 336.144.2:330.11 Розглянуто теоретичні засади фінансового планування та прогнозування як складових макроекономічного розвитку соціально-економічних процесів у країні. Детально проаналізовано функції планування та прогнозування. Запропоновано принципи ефективної організації бюджетного планування. Ключові слова: фінансове планування, прогнозування, соціально-економічні процеси. Рассмотрены теоретические основы финансового планирования и прогнозирования как составляющих макроэкономического развития социально-экономических процессов в стране. Детально проанализированы функции планирования и прогнозирования. Предложены принципы эффективной организации бюджетного планирования. Ключевые слова: финансовое планирование, прогнозирование, социально-экономические процессы. The paper presents theoretical foundations of financial planning and forecasting as the components of macro-economic development of socio-economic processes in the country. The functions of planning and forecasting are analyzed in details. The principles of effective organization of budget planning are offered. Keywords: financial planning, forecasting, socio-economic processes. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економіка промисловості Фінанси промисловості Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування Теоретические основы финансового планирования и прогнозирования Theoretical foundations of financial planning and forecasting Article published earlier
spellingShingle	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування Проказа, Т.В. Фінанси промисловості
title	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
title_alt	Теоретические основы финансового планирования и прогнозирования Theoretical foundations of financial planning and forecasting
title_full	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
title_fullStr	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
title_full_unstemmed	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
title_short	Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
title_sort	теоретичні засади фінансового планування та прогнозування
topic	Фінанси промисловості
topic_facet	Фінанси промисловості
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36207
work_keys_str_mv	AT prokazatv teoretičnízasadifínansovogoplanuvannâtaprognozuvannâ AT prokazatv teoretičeskieosnovyfinansovogoplanirovaniâiprognozirovaniâ AT prokazatv theoreticalfoundationsoffinancialplanningandforecasting

Теоретичні засади фінансового планування та прогнозування

Репозитарії

Схожі ресурси