Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу

Розглянуто перспективу міжнародної трудової міграції в рамках концепції сталого розвитку світової економіки. Досліджено взаємозв’язки майнової нерівності у світових масштабах та соціальних тенденції останніх десятиліть. Ключові слова: міграція, робоча сила, концепція сталого розвитку, світова еконо...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Економіка промисловості
Дата:	2011
Автор:	Гуменюк, Ю.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Теми:	Соціально-економічні аспекти промислової політики
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36210
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу / Ю.П. Гуменюк // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 295-306. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859462596948656128
author	Гуменюк, Ю.П.
author_facet	Гуменюк, Ю.П.
citation_txt	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу / Ю.П. Гуменюк // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 295-306. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Економіка промисловості
description	Розглянуто перспективу міжнародної трудової міграції в рамках концепції сталого розвитку світової економіки. Досліджено взаємозв’язки майнової нерівності у світових масштабах та соціальних тенденції останніх десятиліть. Ключові слова: міграція, робоча сила, концепція сталого розвитку, світова економіка. Рассмотрены перспективы международной трудовой миграции в рамках концепции устойчивого развития мировой экономики. Исследованы взаимосвязи имущественного неравенства в мировых масштабах и социальных тенденций последних десятилетий. Ключевые слова: миграция, рабочая сила, концепция устойчивого развития, мировая экономика. The article considers the prospect for the international labour migration within the concept of sustainable development of the world economy. The interrelations between income inequality on a global scale and social trends of the last decades are studied. Keywords: migration, labour power, concept of sustainable development, world economy.
first_indexed	2025-11-24T05:27:35Z
format	Article
fulltext	УДК 331.556:339.92 Юрій Петрович Гуменюк, канд. екон. наук, доцент Тернопільський національний економічний університет ВСЕБІЧНО ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК ТА МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВУ Під впливом духовної інерції істори- цизму з’являються доволі песимістичні теорії стосовно майбутнього людської цивілізації. Від теологічного «армагедону», утопічних поглядів Мальтуса до цілком прагматичної концепції «золотого мільярду», які за авторським задумом мали б призначатися для вузького кола осіб (вищого класу) і бути їм своєрідною magna charta. На початку 60-х років минулого століття великого резонансу набула концепція А. Печеї щодо границь зростання. У період світового системного протистояння спроба згладити його антагонізм теорією конвергенції панівних економіч- них систем заклала підвалини світового міжелітного порозуміння. Уперше думка про можливість зближення двох систем двох систем була сформульована американським соціологом П. Сорокіним. Розпад світової системи соціалізму поклав їй край, проте ідеї постіндустріального розвитку виявилиcя со- ціально атрактивними. В однополярному сучасному світі сформувалася потреба теорії, яка б доводила необхідність контрольованого розвитку людства через небезпеку техногума- нітарної катастрофи. У результаті загальне схвалення отримав толерантніший стійкий розвиток Г. Дейлі, системно висвітлений у монографії «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку» [3]. Разом із тим простежується скорочення міжнародних трудоміграційних процесів, ви- кликане протидією міграції з боку законодавства атрактивних для іноземних робітників країн, що дає підстави поєднати зазначені процеси та дослідити їх взаємовпливи. Генеральна Асамблея ООН заснувала в 1992 р. Комісію зі сталого розвитку, на 11 сесії ООН у Нью-Йорку у 2003 р. прийнято тематичну програму заходів для забезпечення сталого розвитку на період до 2017 року, яка базується на дворічних «циклах виконання» окремих завдань. Ряд теоретиків і прихильників теорії сталого розвитку вважають її найперспективнішою ідеологією не лише ХХІ ст., а й загалом третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток людської цивілізації. Серед численних дослідників процесу впливу всебічно збалансованого розвитку на різні сторони буття українського суспільства хотілося б відзначити академіків НАНУ О. Амошу, М. Згуровського, М Долішнього, В. Семиноженка, а також проф. В. Трегоб- чука, які у своїх працях ґрунтовно дослідили вплив концепції на Україну. Проте питання її взаємодії з майбутніми обсягами міжнарод- ного переливу робочої сили не ввійшли до кола наукових інтересів зазначених учених. Метою статті є теоретичне обґрунту- вання можливості розвитку людської цивілі- зації за різними темпами в розрізі груп країн і можливості їх доступу до світових енерго- ресурсів. Спростувати антагонізм сталого (нульового) розвитку з мотивами міжнарод- ної міграції робочої сили, а отже, економіч- ного поступу країн, що розвиваються. Появу терміна «сталий розвиток» пов′язують з ім′ям прем′єр-міністра Норвегії Г.Х. Брундланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє», підготова- ного для ООН у 1987 р. Нинішнє посилення взаємопов'язаності світу через взаємопроникнення просторових, демографічних, мовних, культурних, полі- тичних і економічних фрагментів складає поки що не результат, а швидше вектор розвитку глобалізації. За об'єктивної єдності світу його фрагментація – від екологічної та етнічної до цивілізаційної та соціально- класової – усе ще зберігається, а подекуди, © Ю.П. Гуменюк, 2011 через залучення до глобального контексту, загострюється. У загальних рисах глобалізацію можна вважати становленням єдиного світу – цілісного як за своїми загальними контурами, так і за внутрішньою взаємопов'язаністю компонентів, що пронизують одне одного. Стосовно правил, за якими протікатиме глобалізація, поки що не досягнуто консенсусу, різні за рівнем розвитку країни пропонують своє бачення, яке не виходить за межі групових інтересів. Стійки́й ро́звиток (англ. Sustainable development) – загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному та здоровому довкіллі. Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміна (sustainable development), дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток», а розширене його тлумачення – всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета – задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує еколо- гічну загрозу від розвитку за екстенсивною моделлю [17]. Автором інноваційної еконо- мічної теорії сталого розвитку вважається провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Всесвітнього банку Герман Дейлі. Спираючись на визначення Комісії ООН і науковий аналіз, він логічно тлумачить термін «сталий розвиток» як гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес земної цивілізації, груп країн, а також окремо взятих країн світу за науково обґрунтованими планами. Основою керованості всебічно збалансованим розвитком є системний підхід (див. рисунок) та сучасні інформаційні технології, які дозволяють миттєво моделювати різні варіанти векторів розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найоптимальніший. Рисунок. Концепт стійкого розвитку [17] Парадигма сталого розвитку включає вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації, що визначило його концепцію, основану на п`яти головних принципах: 1. Людство дійсно може надати розвитку сталого й довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби. Соціум ЕкономікаДовкілля Пристой- ний Справед- ливий Стійкий Життє- здатний 2. Обмеження, які існують у галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов`язані із сучасним рівнем техніки й соціальної організації, а також зі здатністю біосфери до самовідновлення. 3. Необхідно задовольнити елементар- ні потреби всіх людей і всім надати можли- вість реалізувати свої надії на благополуч- ніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф – злидні, які стали у світі звичним явищем. 4. Необхідно узгодити спосіб життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологіч- ними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії. 5. Розміри та темпи приросту населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що постійно змінюється [1]. Для першої половини XXI ст. одним з найгостріших викликів людству є стрімке зменшення надрових запасів органічних ви- дів палива на тлі їх зростаючого споживання, перш за все Індією та Китаєм. Уже на початку 20-х років нинішнього століття станеться перетин кривих споживання й виробництва енергії, отриманої з нафти [1]. Іншими словами, баланс «виробництво- споживання» енергії, отриманої з нафти, змінить своє значення з позитивного на негативне. Аналогічні явища матимуть місце для балансів «виробництво-споживання» енергії, отриманої з газу, на початку 30-х років, і з урану-235 – на початку 50-х років [1]. Отже, поки людство не винайшло джерел енергії, які могли б повноцінно замінити органічні види палива і енергію ядра атома, енергетична безпека як окремо взятої країни, так і світу в цілому, буде знижуватися. Разом із тим сучасна західна цивілізація залежить не тільки від енергоносіїв, але й від рідкісних елементів: інертних газів, літію, берилія, галію, індію, германію, ванадію, титану, молібдену, вольфраму та інших рідкісних металів, без яких неможливе сучасне машинобудування. Хоча багато з цих елементів міститься в земній корі у великих кількостях, їх видобуток на території Європи і США ускладнений, оскільки вони рідко утворюють родовища. Особливо цінними з таких розсі- яних елементів є тербій, лантан і неодим. До 97% відомих родовищ цих цінних металів знаходиться на території Китаю. За повідом- ленням британського видання «Independent», до 2012 р. уряд КНР планує припинити експорт рідкісних елементів, що видобуваються на його території, повністю залишаючи їх для власних потреб. Для західного світу це означатиме неможливість виробництва електротоварів і повну економічну залежність від Китаю. Нині загальносвітова потреба в рідкісних металах становить 120 тис. т на рік, проте уряд КНР щорічно експортує не більше 30 тис. т рідкісних металів [12]. Станом на листопад 2009 р. чисельність населення планети становила 6 818 284 690 осіб, які проживають на загальній території 510 072 000 км2. Щоденний приріст населення становить 217 096 осіб [6]. Якщо керуватись методом лінійної екстраполяції, то до 2050 р. населення Землі досягне 9,75 млрд. осіб. Тому виникає перша із загроз, пов’язана з тим, що на планеті житиме більше людей, ніж вона зможе утримувати, виходячи з наявних природних ресурсів. На думку експертів Пентагону, уже до 2020 р. людство може зіткнутися з реальними проблемами, пов’язаними з катастрофічною нестачею води, енергії, продуктів харчування, що ймовірно спричинить нові конфлікти на Землі [12]. Допоки людська господарська актив- ність не виходить за межі поновлюваної здатності біосфери планети, природа у стані задовольняти її потреби. Обчислення еколо- гічно порушеної площі (Ecological Footprint) [1] дає змогу отримати певний еталон, відповідно до якого екологічні вимоги до світової економіки залишаються в межах або перевершують можливості біосфери з огляду на забезпечення людини товарами й послугами. Цей еталон орієнтує міжнародні організації та уряди на створення стратегії розвитку, визначає цілі та забезпечує прогрес згідно з вимогами сталого розвитку. Екологічно порушена територія (Ecolo- gical Footprint) визначає, яка її частина по- трібна для утримання наявного населення, згідно з поточним рівнем споживання, рівнем технологічного розвитку й ефективністю використання (ККД) природних багатств. Одиницею вимірювання цього показника є усереднений (глобальний) гектар. Найсуттєвішими складовими Ecological Footprint є територія землі, яка використовується для виробництва продуктів харчування, площа лісів, кількість біопалива, територія океанів (морів), на якій виловлюється риба, і найважливішим елементом є площа землі, необхідної для підтримки життя рослин, які поглинають викиди СО2 у результаті спалювання органічного палива. Ecological Footprint враховує, що у світовій економіці люди споживають ресурси й екологічні послуги звідусіль. У зв’язку із цим показник для країни може перевищувати її фактичні біоможливості. Отже, суттю Eco- logical Footprint для країни є міра її споживання і глобального впливу на навколишнє середовище. Така ж методологія може використовуватися для розрахунку (у тих же одиницях) біоможливостей Землі, її біопродуктивної території. Так, 2001 р. біо- можливості Землі становили приблизно 11,2 млрд. га, або 1,8 глобальних гектарів на людину. У цей час потреба людства в біо- сфері, тобто його глобальний Ecological Foot- print становить 14,1 млрд. глобальних гектарів, або 2,12 глобальних гектарів на людину. Ця загроза має значний ступінь кореляції зі зміною демографічної структури населення планети. Наприклад, найбільший приріст населення протягом найближчих 50 років очікується в найбідніших регіонах світу: в Африці воно подвоїться, у Латинській Америці й Карибському басейні – зросте в 1,5 раза, у той час як у Європі очікується його зменшення в 0,8 раза. Істотну загрозу становить також неконтрольоване зростання міського населення у слаборозвинених країнах світу. До 2050 р. воно подвоїться й наблизиться до 7 млрд. осіб [1, 21-24]. 70% населення країн, що розвиваються, практично повністю залежать від продуктивності природного середовища: 90% їх побутових потреб задовольняється природою. Більше 3 млрд. осіб повністю залежать від біологічної різноманітності водних ресурсів; 1,6 млрд. користуються дарами лісу; близько 1 млрд. осіб живуть у пустелях і посушливих районах. Господарська діяльність розвинених країн призводить до зниження біологічної різноманітності на територіях країн, що розвиваються. Швидкість зник- нення видів живої природи нині в 1000 разів перевищує природну. Якщо не вжити заходів із скорочення шкідливого впливу на навколишнє середовище, до 2100 р. зникне до 30% видів рослин і тварин [6]. Усе витримано в дусі сучасного соціогуманізму, проте концепція сталого розвитку консервує стан світової економіки, з її поляризацією соціально-економічного розвитку груп країн. Її втілення не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість потребуватиме напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених. Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів та застосуванні природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій для створення потоку сукупного доходу, який би забезпечував принаймні збереження (не зменшення) сукупного капіталу (фізичного, природного, або людського), з використанням якого цей сукупний дохід створюється. Водночас перехід до інформаційного суспільства приводить до зміни структури сукупного (органічної будови) капіталу на користь людського, збільшуючи нематеріальні потоки фінансів, інформації та інтелек- туальної власності. Розвиток нової, «неваго- мої» економіки стимулюється не лише дефі- цитом природних ресурсів, а й наростанням обсягів інформації та знань, що набувають значення запитаного товару. Стале, по суті нульове, економічне зростання не потребує додаткового залучення робочої сили як у межах окремої країни, так і світового спів- товариства в цілому, а «не зменшення» сукупного капіталу означатиме, що його світового перерозподілу на користь бідніших країн не відбуватиметься. Економічно розви- нені постіндустріальні країни хотіли б щоб весь світ розвивався за їх планом рівномір- ності, а країни, що розвиваються, і надалі знаходилися на пристойній віддалі. Концеп- ція просякнута філософією діяльності Все- світнього банку та МВФ: що, як, кому, де і коли виробляти. Тобто збуваються застереження ряду авторів, що за терміном «золотий мільярд» стоїть визначена, цілісна геополітична, еко- номічна та культурна концепція: розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, будуть політич- ними, військовими й економічними заходами тримати решту світу у промислово недорозвиненому стані як резервуари сировини та майданчики зберігання шкідливих відходів. Ця концепція припускає маніпулювання світовою суспільною свідомістю, для збереження «стійкого розвитку» у країнах «золотого мільярду» і позбавлення «сировинних придатків» можливості незалежного розвитку, самостійного проникнення на капіталіс- тичний ринок, інформаційних, технологічних і фінансових ресурсів «цивілізованого світу». Її софт-версія, ураховуючи реалії нинішньої світової демографічної ситуації, декларативно визнає можливість досягнення світового паритету, по суті, виступаючи інструментом зазначеного маніпулювання суспільною свідомістю. Другий основний принцип дає надію, що НТР змінить не лише промислові техно- логії, але і вкаже, які поки що непридатні до економічного освоєння природні ресурси споживати в майбутньому. Рівень споживання, досягнутий країнами ОЕСР, цілком влаштовує великий бізнес, який потерпаючи від швидкоплинності впроваджень досягнення НТП, перш за все зацікавлений в окупності та прибутковості актуальних інвестиційних проектів. Нинішнє сповільнення темпів НТП – результат часової корекції великим бізнесом упровадження його досягнень. Науково обґрунтовані плани інноваційно-інтенсивного економічного розвитку, роблять його не прийнятним у фінансовому вимірі для країн, що розвиваються. Нині самотужки здійснити індустріалізацію, за цивілізованими природоохоронними вимогами, не до снаги жодній країні зазначеної групи. Таким чином, ТНК отримують можливість на цілком легітимній основі диктувати країнам, що розвиваються, умови функціонування їх економіки. Визнання сталого розвитку альтернативою екстенсивному економічному зростанню ставить обмеження на залученні додаткової робочої сили, відносний надлишок якої зосереджений у країнах, що розвиваються, ситуацію поглиблює те, що призначення НТП замінити людську працю на механізовану. На часі стоїть завдання механізувати працю обслуговуючого персоналу (домогосподарок, двірників, прибиральниць тощо), що зведе нанівець потребу в некваліфікованій робочій силі, яку на ринок економічно розвинених країн постачають трудомігранти. ВВП 28 найрозвиненіших країн світу, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), скоротився в третьому кварталі 2008 р. на 0,1% порівняно з попередніми трьома місяцями. Квартальне скорочення обсягу економіки OECD сталося вперше з 2001 р. У США ВВП впав порівняно з попе- реднім кварталом на 0,1% (-0,3% у річному обчисленні). Таким же виявився економічний спад у Японії, а у Єврозоні він становив -0,2%. Найбільше зниження відбулося в німецькій економіці, на 0,5%. Єдиною країною G7, якій вдалося уникнути спаду, стала Франція. У трьох провідних країнах OECD – Німеччині, Італії та Японії – ВВП падав протягом двох кварталів, що загрожувало технічною рецесією. Скорочення ВВП у розвинених країнах відбулося через глобальну кредитну кризу, яка ускладнила доступ компаніям до позичкових коштів, унаслідок чого вони були змушені знижувати виробництво та ліквідувати робочі місця. Зокрема, Єврокомісія оцінила відновлення економіки ЄС у 130 млрд. євро. Аналітики Fitch констатують, що кредитна криза на Заході, падіння цін на сировинні товари і скорочення припливу капіталу приведуть до різкого уповільнення зростання економік, що розвиваються. Однак рецесія більшості з них не загрожує. Так, наприклад, зростання економік країн БРІК скоротилося з 7,9% 2008 р. до 5,7% у 2009 р. Саме це дозволило втримати від спаду світову економіку, темпи зростання якої, проте, скоротяться із середнього за останні п’ять років значення з 3,5 до 1%. З країн БРІК максимального уповіль- нення 2009 р. зазнала Бразилія – з 5 до 2,3%. Зростання Китаю в 2009 р. було мінімальним з 1990 р. – 7,2 проти 9,5% у 2008 р., а Індія збільшить ВВП на 6% після зростання на 6,8% за підсумками 2009 р. [2]. Загалом же уповільнення світової економіки наштовхує на кілька важливих висновків. По-перше, невизначеність із ціна- ми на нафту і диспропорції у зростанні еко- номік, що розвиваються, залишають за США статус каталізатора глобальної економіки. По-друге, очікування зростання протекц- іонізму змушує країни, що розвиваються, приділяти більше уваги внутрішньому попиту, ніж розширенню експорту. По-третє, посилюється конкуренція між emerging markets – у перспективі зростання збережуть не так країни, що зуміли залучити інвестиції у високотехнологічні сектори, як ті, хто зуміє грамотно розпорядитися природними ресурсами [2], що в цілому узгоджується із нашим передбаченням необхідності раціонального використання наявних факторів виробництва відповідними національними економіками. Тобто основні потоки міжнародної міграції робочої сили найближчого майбутнього протікатимуть між однорівневими за розвитком країнами третього світу. Третій основний принцип – не більше ніж економічний романтизм. Є дослідження, які доводять, якщо наявне світове багатство рівномірно розподілити поміж населенням земної кулі, то на кожного жителя планети припало б трохи більше 20 тис. дол. активів. Тобто весь світ існував би в умовах наближених до побуту населення країн, що розвиваються на межі бідності. За таких умов ні про який ефективний попит, глобалізацію, демократію, сферу послуг та інші досягнення і вигоди цивілізації не йшлося б. Економічно розвинені країни зосередили і продовжують нарощувати на своїй території концентрацію діяльності щодо продукування й надання знань. Цінність знання визначається законами цін монопольних благ, і його творці – окремі особи або цілі співтовариства – щодо інших опиняються у винятковому становищі. У цьому контексті особливої уваги заслуговує той факт, що окремі індивіди, соціальні групи і цілі нації, що користуються сьогодні всіма перевагами технологічного прогресу, розпоряджаються багатством, яке вони не привласнили у процесі експлуатації пригноблюваних класів чи народів, а швидше створили самі своєю творчою діяльністю, не відібрали силоміць, а отримали в результаті ринкового обміну. Разом із тим саме в технологічному домінуванні полягає можливість отримання надприбутків. Соціальні тенденції останніх десяти- літь свідчать, що суспільство, яке сповідує свободу наукового пошуку та ефективно використовує результати технологічного прогресу, породжує наростання майнової нерівності в масштабах, яких не знала історія. Даний парадокс цілком з'ясовний логікою розвитку соціальних систем, а природа такої нерівності та її поглиблення криється у невикорінених відмінностях людей за рівнем їх здібностей і талантів, отже, і за потенційною можливістю досягнення успіхів у сфері виробництва, основаного на засвоєнні й використанні нових знань. Таким чином, торжество принципів свободи не може забезпечити рівність, яку протягом сторіч було прийнято вважати їх наслідком. Саме тому економіка КНР розвивається через точки зростання в зонах експортного виробництва, де зосереджений не лише економічний потенціал країни, але й формується подушовий дохід співставний із рівнем економічно розвинених індустріалізованих країн. Дотримання четвертого основного принципу, який достатньо розмитий, ще більша соціально-економічна утопія. Сконцентрувавши соціально-політичну владу у своїх руках, великий капітал способом свого існування довів, що його представники не відчувають жодних докорів сумління стосовно використання надмірних коштів. Капітал став таким, що приносить власнику додану вартість у процесі заміни людської праці на механізовану, у цьому контексті він лише дублікат робітника. По суті, співвідношення між факторами виробництва праця і капітал на мікрорівні в реальному секторі економіки показує міру технічного прогресу, який заміняє людську працю на механізовану. З цього аспекту рабовласник також був капіталістом, привласнюючи результати чужої праці. Саме здорожчання робочої сили викликало потребу та широке застосування механізованої, а згодом автоматизованої праці. Ціна праці автомата – витрата енергії на його функціонування, тобто капіталіст отримує цілком справедливе право привласнити повністю результати його роботи. У такому разі постає запитання, хто буде споживати ці результати (товари)? Просто так розподілити дохід серед населення, щоб було кому продавати, а ще потрібно сплатити податок для утримання держави, тобто все це непродуктивні витрати для бізнесу, закон якого однозначний – намагатися їх мінімізувати. Ідеальний варіант для капіталіста в даному випадку продавати за кордон, а кіль- кість державних структур, які б могли втручатися у його діяльність, звести до мінімуму. Гіпотетично таке можливо на незаселеній території, яка охороняється автоматизованими системами: не така вже й фантастична ситуація. Основною цінністю такого мегакластера стає не людина, а енергія, яка вичерпна і якої надовго наявному населенню земної кулі не вистачить. Нині глобальний Ecological Footprint перевищує біологічні можливості Землі на 0,32 глобальних гектари на людину, або на 20%. Це означає, що життєві запаси планети виснажуються швидше, ніж природа може їх відновити [1, 23]. Розмірковуючи в такий спосіб, реальних обрисів набирає застереження щодо існування планів стимулювання зменшення населення планети. П'ятий, головний принцип, розглянутої концепції можна трактувати в різні способи: нині виробничий потенціал глобальної екосистеми Землі прямо залежить від чисель- ності населення планети, а отже, не може визначати темпи його зростання і розміри. Якщо ж визнати основною залежністю виробничого потенціалу від обсягів корисних копалин, то в довгостроковій перспективі населення планети мусить зменшитися, якщо від НТП – то уяві немає меж. Разом із тим реальна картина розвитку світової спільноти засвідчує різновекторні демографічно-економічні тенденції. Біологіч- ний вид на високу смертність відповідає високою народжуваністю. Населення Африки у 2009 р. перевищило 1 млрд. осіб і зростатиме надалі, уряд КНР припинив жорстко контролювати дотримання принципу «одна сімя – одна дитина», населення Індії наздоганяє за чисельністю Китай тощо. З іншого боку, складна демографічна ситуація у країнах ЄС не викликає в них серйозного занепокоєння, оскільки в результаті екстенсивного розширення його населення збільшилося до понад пів мільярда осіб. Розширення сфери зайнятості – це відповідь на економічний розвиток, коли він протікає в межах і за концепцією всебічно збалансованого розвитку, ринок праці зазда- легідь формує умови зміни кон'юнктури. Якщо найближчого майбутнього узгодити чисельність населення планети з виробничим потенціалом її екосистеми, воно мусить зменшитись, оскільки сам потенціал буде зменшуватися, використання якого ми вже перевершили. Проте, навіть за існуючої чисельності й щільності населення, на земній кулі є доволі незаселених місць, коли ж народонаселення скорочуватиметься, такі території лише розширюватимуться. Парадоксально, але єдиний спосіб, у який може відбутися ненасильницьке скорочення народжуваності в країнах третього світу, це – зростання добробуту населення, яке в свою чергу є наслідком економічного зростання. Замкнуте коло, яке розірвати не так важко, як видається на перший погляд. Україна дублює демографічну ситу- ацію країн ОЕСР без досягнення її населенням рівня споживання цих країн. Скорочення її населення – наслідок недобровільної відмови від видового відтворення на користь кар'єри, насолодження свободою тощо, а швидше соціальний протест проти умов існування та зневіра в майбутньому. Приклад України – це застереження того, що може статися з постіндустріальними країнами, якщо в них продовжуватиметься деградація структури реального сектору економіки (де- індустріалізація). Стає зрозумілим, чому «неправильне» трактування сталого розвитку дратує наукові кола Заходу. Проте не існує жодних достовірних доказів того, що людська виробнича діяльність спричинила парниковий ефект та глобальне потепління. Кількість вуглекислого газу, який виділяє Світовий океан, у рази перевищує його викиди в атмосферу, спричинені функціонуванням промисловості, а температура підвищується не лише на Землі, але й на інших планетах сонячної системи, що є наслідком посилення сонячної активності. Нині великий бізнес постіндустріаль- них країн виносить за кордон реальний сектор економіки (аутсорсинг), оголошуючи виробництва шкідливими для навколишнього середовища. Насправді населення цих країн позбавляється економічної бази свого існування. У ряді регіонів світу підприємства, які експортують свою продукцію, протягом останніх десятиліть виконували повністю або частково замовлення виробничого чи науково-дослідного характеру для іноземних компаній. Після завершення виробництва готовий виріб або його частина передавався замовнику. Хоча аутсорсинг не нова діяль- ність, нині його масштаби збільшуються, охоплюючи все нові продукти і географічні регіони. Виробництво стало мобільним, не потребуючи при цьому мобільності робочої сили. Цей процес іде паралельно зі скороченням (даунсайзингом), компанія знижуючи надмірно високі витрати виробництва звільняє частину своїх робітників у країні походження, оскільки їх висока заробітна плата складає значну частину витрат. Незавершене виробництво передається на інше підприємство у країні, що розвивається, з низькою вартістю робочої сили. Після виконання конкретного виробничого завдання продукція знову транспортується для подальшої обробки або відвантаження в готовому вигляді на ринок чи на головну базу. Робітники, які підпали під скорочення, мусять шукати роботу в іншій компанії, іншій сфері діяльності або іншій країні. Хоча у США за розширення практики скорочень і аутсорсингу економіка ще спроможна під- тримувати стабільну тенденцію зниження рівня безробіття, який до недавнього часу становив близько 5%, проте світова фінансо- ва криза оголила й загострила ситуацію, при- звівши до 10% рівня безробіття, що, безсум- нівно, є наслідком зазначених процесів, яку нині не може поліпшити навіть найбільше за останні сім років зростання кількості робочих місць. Класичній політекономії відомо три джерела ВВП – праця, капітал і земля. Проте нині не можна чітко й вичерпно пояснити зростання ВВП лише використовуючи ці фактори, перш за все в індустріально розвинених країнах. Значна частка ВВП, іноді понад половину, створюється з використанням якогось іншого, четвертого фактора (або групи факторів). В економічній літературі останніх років він дістав назву загального фактора виробництва (total factor productivity). Його внесок до результату економічної діяльності достатньо високий, проте лише в індустріально розвинених країнах. У країнах, що розвиваються, він мало помітний. У результаті фінансові потоки спрямовуються нині переважно в північноатлантичний ареал, де, незважаючи на порівняно високі витрати виробництва, їм гарантована висока норма прибутку. Можна сформулювати декілька моделей даного фактора. Частково ним є науково-технічний прогрес, високі технології, ноу-хау, нові зразки техніки, весь комплекс наукових досліджень і дослідно- конструкторських розробок (НДДКР). Але в такому разі четвертий фактор мав би охоплювати своєю дією весь світ; його значення, помітно зростаючи разом з експортом технологій, мало б значною мірою проявитися у країнах БРІК, проте тут воно незначне. Інша, імовірніша, версія ототожнює четвертий фактор зі сприятливим впливом національної інфраструктури на економічний процес. У загальних рисах це – високий рі- вень соціально-політичного та економічного захисту від різноманітних ризиків, розвинена соціальна і виробнича інфраструктура, сучасна комунікація, ефективна державна підтримка національного виробника, а також сприяння держави у просуванні товарів за кордоном, захисту від демпінгу, сучасна індустрія послуг, оперативний і легкий доступ до різноманітних допоміжних виробництв і служб, іншими словами, усе те, що складає специфіку північноатлантичного геоекономічного ареалу. Держави даного ареалу в рамках національної економіки за допомогою податків та інших заходів здійснюють оперативний перерозподіл доходу: між різними групами населення, між господарськими суб'єктами та між виробничими факторами. Разом із тим у сучасному глобалізо- ваному світі складається нова конструкція – метаінфраструктура, яка певними рисами разюче нагадує зазначений механізм. Проте масштаб її невимірно ширше: перерозподі- ляється весь сукупний світовий дохід між геоекономічними суб'єктами, тісно пов'яза- ними з різними видами господарської діяльності, наприклад видобутком і переробкою корисних копалин, високими технологіями, виробництвом товарів масового споживання чи інформаційних та фінансових послуг. Саме на базі останнього виду технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, суть якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходу і прибутку. «Існує обмеження загального матері- ального виробництва, яке може підтримувати екосистема, і що було б напевно несправедливим, якби 99% обмеженого загального продукту йшло тільки на одну особу. Тому я роблю висновок, що, безумовно, повинен бути якийсь максимальний особистий доход. /…/ Десятикратний коефіцієнт нерівності був би виправданим як наслідок реальної різниці в зусиллях і старанності й створив би достатній стимул для прояву цих якостей. При консервативному підході можна встановити двадцятикратний коефіцієнт. Але коли коефіцієнт наближається десь до сотні, узи спільноти розриваються. /…/ Принциповим є перехід від необмеженої до обмеженої нерівності. /.../ Отже, найпростіший і найочевидніший інститут обмеження нерівності є також і найкращим інститутом, а саме: встановлення максимального та мінімального рівнів доходу» [3, 239-268]. За даними Всесвітнього банку, 1973 р. відмінність у прибутках між найбагатшими й найбіднішими країнами визначалася співвідношенням 44:1, а нині – 72:1. Троє найзаможніших людей Землі мають капітали, які перевищують статок 47 бідних країн світу, 475 найзаможніших осіб контролюють капітали половини людства. Зокрема, капітал 50 найзаможніших людей України розміром у 64,4 млрд. дол. 2007 р. перевищив два державних бюджети країни [7]. Співвідношення між однією п’ятою найбагатшої й однієї п’ятою найбіднішої частинами населення Землі досягло 1:75. Блага цивілізації для найбіднішої групи залишаються недосяжними. Її представники живуть менш ніж на 2 дол. на день, 700 млн. з них проживають в Азії, 400 млн. – в Африці, 25 150 млн. – у Латинській Америці. Розрив між найзаможнішою й найбіднішою групами людей на Землі за рівнем життя протягом останніх 20 років зріс майже в десять разів [8]. Якщо екстраполювати перебіг роздумів Г. Дейлі на світову економіку, швидше за все, отримаємо відповідь, як вона мусить розвиватися. Нині найпоширенішою формою подолання бідності є міжнародна допомога, яка незважаючи на достатньо тривале існування не вирішує питання. Допомогу надають даними Всесвітній банк (ВБ) і Міжнародний валютний фонд (МВФ), право ухвалення рішень у яких визначається фінансовим внеском країни. Передбачається, що ВБ і МВФ мають допомагати країнам у їх розвитку. Насправді відбувається таке: бідна країна позичає у ВБ, щоб укріпити певний сектор своєї економіки. Якщо через несприятливу зміну світової кон’юнктури, вона не зможе обслуговувати борг, тоді вона змушена перепозичати у МВФ. Проте МВФ уже нав'язує «програму структурних перетворень», за якою країна-боржник мусить знизити податки на ТНК, зменшити зарплати в бюджетній сфері і не робити жодних зусиль із захисту місцевих підприємств від імпорту або взяття під контроль філій ТНК. На країни-боржники чинять тиск, щоб вони провели приватиза- цію, продаючи за низькими цінами свої державні підприємства приватним корпора- ціям. Допомога, яку отримують уряди третього світу, часто мусить бути витрачена на американські продукти, що зміщує споживання з вироблених у країні товарів і продуктів на імпортовані, породжуючи ще більші залежність, голод і заборгованість. У ВБ впевнені, що в Україні тарифи на енергоносії необхідно підвищувати не поступово, а одразу на 100%, оскільки істот- ного підвищення тарифів в Україні на газ, опалення та електроенергію не було, починаючи з 2006 р., у 2009 р. ВБ рекомендував поступово підвищувати тарифи, але 2010 р. уже необхідне одноразове істотне збільшення тарифів. ВБ також пропонує Україні скоротити максимальні пенсії до 6 тис. грн., урізати доходи працюючих пенсіонерів і ввести податок на прибуток із пенсій [15]. ЄС готовий надати Україні додаткову макрофі- нансову допомогу в розмірі 610 млн. євро як тільки вона повернеться до співпраці з МВФ щодо кредиту стенд-бай. «Аналогічно, якщо Україна досягне прогресу в реформах газового сектору, комісія буде працювати над тим, щоб досягти подальшого прогресу з газового пакета підтримки», сказав європейський комісар з питань розширення та Європейської політики сусідства Ш. Фюле. У такий же спосіб описана й підтримка секторальних реформ. «Якщо Україна досягне прогресу у проведенні секторальних реформ, ЄС буде готовий відповісти за допомогою нашої технічної та фінансової підтримки в рамках Європейської політики сусідства та додатково ресурсами Східного партнерства» [13]. Тільки у квітні 2010 р. на обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу України було спрямовано 5,7 млрд. грн., притому, що Державна податкова адміністрація до загального фонду держбюджету в квітні зібрала лише 5,6 млрд. грн. Нині кожен українець, незалежно від віку, заборгував через урядові запозичення 8 тис. грн. [14]. Країни-боржники зобов'язані скоротити субсидії на охорону здоров'я, освіту, транспорт і сільське господарство, щоб спрямовувати більше грошей на виплату боргу. Коли їх примушують вирощувати товарні культури на експорт, вони стають усе менше здатні прогодувати власне населення. Тому всім третім світом реальні зарплати знижуються, а національний борг росте до такої міри, що його виплата поглинає велику частину експортного прибутку бідних країн, що створює подальше зубожіння, оскільки у країни-боржника залишається все менше можливостей забезпечити потреби власного населення. Позики, інвестиції та більшість форм допомоги розроблені не для боротьби з бід- ністю, а для збільшення багатства трансна- ціональних інвесторів за рахунок місцевого населення. Насправді, немає жодного просочування, а є лише перерозподіл валового світового доходу. Завдання, що стоять за такими інвести- ціями, позиками і програмами допомоги, – служити інтересам глобального накопичення капіталу, ставити в залежність локальні економіки народів третього світу, монополі- зувати їх ринки, знизити їх зарплати, зв'язати їх працю величезним боргом, приватизувати їх суспільний сектор і запобігти торговій конкуренції з боку цих країн, не даючи їм нормально розвиватися [10]. Міжнародні трудоміграційні потоки це – ще один аспект світової економічної інтеграції. Проте тут спостерігаємо зворотну тенденцію: сьогодні емігрують із метою працевлаштуватися не так активно, як у минулому, хоча стали значно більше подорожувати заради відпочинку і розваг. Якщо в період 1870-1910 рр. постійно мігрувало близько 10% населення планети, то за останні 25 років частка мігрантів скоротилася до 1-2% [4], що цілком узгоджується з концепцією сталого розвитку. Висновки групи з підготовки «Звіту про розвиток людини 2009» переконують, що фактор нинішньої хвилі глобалізації – міграція з бідних країн, міг би стати вагомим внеском до боротьби з бідністю. Щороку населення планети збільшується на 83 млн., з них 82 доводяться на країни, що розвиваються. Водночас у ЄС та Японії наростає процес старіння населення, яке призводить до скорочення трудових ресурсів. Таким чином, міграція некваліфікованих робітників із півдня на північ економічно стане взаємовигідною: піднімається життєвий рівень мігранта, а батьківщина отримує потрійну вигоду. По-перше, міграція скорочує величину пропозиції праці на півдні, що навіть за незмінного попиту призведе до зростання винагороди наявних трудових ресурсів. По-друге, мігранти переказують на батьківщину кошти у вільно конвертованій валюті. По-третє, міграція сприяє активізації транснаціональної торгівлі та інвестицій. Так, наприклад, 10% громадян Мексики живуть і працюють у США, тим самим у них на батьківщині знімається напруга на ринку праці і підвищуються зарплати. Грошовими переказами Індія отримує від своїх громадян, які працюють за кордоном, у 6 разів більше, ніж від іноземної допомоги. На відміну від торгівлі міграція всіляко стримується, навколо неї точиться жвава суперечка. Окремі критики підкреслюють її деструктивну дію на приймаюче суспільство, його культуру, висловлюючи побоювання, що вона негативно відіб'ється на рівні зарплати і стимулюватиме зростання безробіття в індустріальних країнах. При цьому антиімміграційне лобі ігнорує той факт, що нерівність, пов'язана з умовами економічної географії, настільки значна, що жодна обмежувальна політика не завадить нелегальній імміграції. За іронією долі, несприйняття глобалізації багато в чому обумовлене саме тим, що її вплив недостатньо розповсюджується на такі ключові сфери економіки, як міжнародні потоки робочої сили. Переміщення людей стало високоприбутковим, неконтрольованим бізнесом, унаслідок чого нелегальні трудомігранти стають об'єктом жорстокої експлуатації. Поки що жодна з постіндустріальних країн не готова узаконити вільну імміграцію. Проте політика відносно іммігрантів має бути переглянута. У деяких державах мігра- ційні правила віддають перевагу висококва- ліфікованим працівникам, що стимулює процес витоку інтелекту з країн, що розвиваються. У результаті такої політики потік некваліфікованої робочої сили не зупиняється; навпаки, багато працівників виштовхуються в категорію «нелегалів». Тому, якщо індустріальні країни на законних підставах прийматимуть більше некваліфікованих працівників, то це компенсує брак власної робочої сили, поліпшить життєвий рівень у країнах, що розвиваються, і зменшить приплив нелегальних іммігрантів. Отже, за останні два десятиліття інтег- рація економік країн, що розвиваються, та індустріальних надала бідному населенню чимало можливостей для поліпшення життя. Отримувати користь із глобалізації вже навчилися мексиканські мігранти, китайські робітники, в'єтнамські селяни і угандійські фермери. Глобалізація вигідна й заможним верствам населення у країнах, що розвиваються, і вже індустріалізованих. Після того, як стихне риторика навколо глобалізації, у світовому порядку денному зі всією очевидністю позначиться питання, наскільки індустріальні держави готові прискорити процес інтеграції до світової економіки. Бідні країни, що прагнуть цього, значною мірою зацікавлені, якою буде відповідь багатих країн [9]. З одного боку, існуюча політична іде- ологема, у рамках якої під глобалізацією розуміється формування певних наднаціо- нальних структур, які отримують все біль- ший контроль за господарськими і політич- ними процесами сучасного світу. З іншого боку, нині розгортаються реальні процеси, які хоч і підкріплюють на перший погляд зазначену ідеологему, мають із нею відносно мало спільного. Перше трактування глоба- лізації заслуговує лише на критику, інше потребує глибокого й неупередженого ана- лізу. Домінування традиційних поглядів обумовлює поширеність уявлень, згідно з якими глобальна керованість припускає фор- мування певного центру, який здійснюва- тиме функції держави у планетарному масш- табі. Подібна точка зору ґрунтується на принципі управління світом з боку певного керівного суб'єкта. Проте керованість світу (global governance) не адекватна управлінню світом (world government). Керованість світу це – контрольований або керований розвиток, а не регламентація способів функціонування міжнародних інститутів чи поведінки окремих індивідів або соціальних груп. Визнання керованості як основного критерію глобалізації зовсім не означає її зміщення до виключно політичної проблематики. Керованість присутня в усіх сферах людського буття тією мірою, якою досягши поставлених політичних цілей враховується економічна, культурна специфіка. Разом із тим для кожної з решти проекцій можуть бути виділені свої імперативи і підстави розвитку. Так, для соцієтальності це формування нових спільнот, включаючи багатоукладні мережні утворення, а головне поява нового типу суб’єктності. Для культури – це становлення мультикультуралізму і формування загальної інтегральної рамки, так званої культури світу як найважливішого засобу культурного розвитку. Для економіки – це використання нових ресурсів розвитку знань або, ширше, неординарних здібностей і умінь. Нове тисячоліття відкриває для людства багато варіантів вирішення глобальних проблем. Опір вестернізації в цьому контексті може й має полягати не в тому, щоб протистояти їй, а в тому, щоб запропонувати мегасуспільству – інші, привабливіші й ефективніші форми вирішення. Саме тому народам Євразії, необхідно активізувати свою цивілізаційну творчість, що ґрунтується на їх історичній пам'яті та унікальному культурному досвіді, поєднуючи досягнуте Заходом та надбане Сходом. Свого часу елінізм привів до розквіту науки, проте базуючись на військовій силі не набув подальшого розвитку. Конвергенція має стосуватися всіх сторін буття, введення обмежень на розкіш сприяло б реінвестуванню прибутків та дифузії світового виробництва, а отже, прискорило світове економічне зростання, без збитків навколишньому середовищу. Сьогодні треба усвідомити, що в умовах глобалізації одночасне використання декількох точок зору стає нагальною потребою, створивши адекватну методологію аналізу цих якісно нових соціально- економічних процесів і явищ людство не лише обере вектор розвитку, але й осягне його перспективи. Висновки. Актуальними для сьогодення є слова Г. Форда: «Сотні років люди говорили про брак шансів і про настирливу потребу переділити існуючі блага. Але з кожним роком народжувалася і розвивалася якась нова ідея, а разом з нею виникали і нові можливості застосування праці; в даний час ми маємо в своєму розпорядженні достатню кількість випробуваних ідей і якщо їх застосувати на практиці, то світ позбавиться всіх своїх нетрів, усуне злидні й дасть можливість жити всім, хто хоче працювати. …Не підлягає сумніву, що лише одне покоління тому для тисячі людей був один шанс, тоді як нині на одну людину доводиться тисяча шансів, і до цієї зміни привів промисловий розвиток нашої країни» [16]. Література 1. Аналіз сталого розвитку – глобальний і регіональний контексти: у 2 ч. / Міжнар. рада з науки (ICSU) [та ін.]; наук. кер. М.З. Згуровський. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – Ч. 1. Глобальний аналіз якості та безпеки життя людей. – 280 с. 2. Велика рецесія накрила всі розви- нені країни [Електронний ресурс[. – Режим доступу: http://www.narodnapravda.com.ua/ economics/491d8d0002020/. 3. Дейлі Г. Поза зростанням: еконо- мічна теорія сталого розвитку / Г. Дейлі; пер. з англ. – К., 2002. 4. Доклад о развитии человека 2009. Преодоление барьеров: человеческая мобильность и развитие / пер. с англ. – М.: Весь мир, 2009. – 232 с. 5. Дубогриз Є. Глобальне охолодження / Є. Дубогриз [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kontrakty.com.ua/show/ ukr/print_article/30/4120056225.html. 6. Життя 70% населення країн, що роз- виваються, під загрозою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pogoda. mail. ru/article.html?id=4216922.01.2010. 7. Згуровський М. Україна у глобальних вимірах сталого розвитку / М. Згуровський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.dt.ua/3000/ 3100/53397/ 8. Киселев И. Хозяева мира / И. Киселев // Взгляд. – 07.12.2006 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gipp.ru/ openarticle.php? id=15403. http://www.narodnapravda.com.ua/ http://kontrakty.com.ua/show/ http://pogoda www.dt.ua/3000/ 9. Клейн Л. Глобализация: вызов национальным экономикам / Л. Клейн // Проблемы теории и практики управления. – 1998. – № 6. – С. 45-49. 10. Паренти М. Тайна: как богатство создает бедность во всем мире / М. Паренти // Россия в глобальной политике. – 2004. 11. Світовий банк радить Україні вдвічі підвищити тарифи ЖКГ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eprav- da.com.ua/news/4ba8b88e05449/. 12. У 2012 році закінчаться запаси рідкісних елементів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pogoda.mail.ru/article. html?id=4216922.01.2010. 13. У Європі сказали, коли допоможуть Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2010/ 03/23/4885416/. 14. У казначействі кажуть, що кожен українець через Тимошенко винен тисячі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2010/03/25/48 90068/. 15. Ющенко заважав Тимошенко домовлятися з МВФ? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.epravda.com.ua/news/ 4bb43ee4493c5 16. Форд Г. Сегодня и завтра / Г. Форд [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.koob.ru/ford/. 17. Вікіпедія – вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org. Надійшла до редакції 07.09.2011 р. http://www.gipp.ru/ http://www.eprav- http://pogoda.mail.ru/article http://www.pravda.com.ua/news/2010/ http://www.pravda.com.ua/news/2010/03/25/48 www.epravda.com.ua/news/ http://www.koob.ru/ford/ http://uk.wikipedia.org
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36210
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1562-109Х
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-24T05:27:35Z
publishDate	2011
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Гуменюк, Ю.П. 2012-07-16T19:58:20Z 2012-07-16T19:58:20Z 2011 Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу / Ю.П. Гуменюк // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 295-306. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1562-109Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36210 331.556:339.92 Розглянуто перспективу міжнародної трудової міграції в рамках концепції сталого розвитку світової економіки. Досліджено взаємозв’язки майнової нерівності у світових масштабах та соціальних тенденції останніх десятиліть. Ключові слова: міграція, робоча сила, концепція сталого розвитку, світова економіка. Рассмотрены перспективы международной трудовой миграции в рамках концепции устойчивого развития мировой экономики. Исследованы взаимосвязи имущественного неравенства в мировых масштабах и социальных тенденций последних десятилетий. Ключевые слова: миграция, рабочая сила, концепция устойчивого развития, мировая экономика. The article considers the prospect for the international labour migration within the concept of sustainable development of the world economy. The interrelations between income inequality on a global scale and social trends of the last decades are studied. Keywords: migration, labour power, concept of sustainable development, world economy. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економіка промисловості Соціально-економічні аспекти промислової політики Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу Всесторонне сбалансированное развитие и международная миграция рабочей силы: проблемы взаимовлияния All-round balanced development and international migration of labour power: problems of mutual influence Article published earlier
spellingShingle	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу Гуменюк, Ю.П. Соціально-економічні аспекти промислової політики
title	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
title_alt	Всесторонне сбалансированное развитие и международная миграция рабочей силы: проблемы взаимовлияния All-round balanced development and international migration of labour power: problems of mutual influence
title_full	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
title_fullStr	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
title_full_unstemmed	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
title_short	Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
title_sort	всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу
topic	Соціально-економічні аспекти промислової політики
topic_facet	Соціально-економічні аспекти промислової політики
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36210
work_keys_str_mv	AT gumenûkûp vsebíčnozbalansovaniirozvitoktamížnarodnamígracíârobočoísiliproblemivzaêmovplivu AT gumenûkûp vsestoronnesbalansirovannoerazvitieimeždunarodnaâmigraciârabočeisilyproblemyvzaimovliâniâ AT gumenûkûp allroundbalanceddevelopmentandinternationalmigrationoflabourpowerproblemsofmutualinfluence

Всебічно збалансований розвиток та міжнародна міграція робочої сили: проблеми взаємовпливу

Репозитарії

Схожі ресурси