Історія української військово-морської лексики: козацька доба
У зв'язку з потребою ґрунтовного аналізу семантики військово-морського терміна, актуальним є встановлення цілісної концепції історії його розвитку, визначення етапів його формування, дослідження кількісної та якісної будови досліджуваної термінології. Автор намагається дослідити один із важливи...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36282 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія української військово-морської лексики: козацька доба / О.Я. Андріянова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 35-39. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860213297788223488 |
|---|---|
| author | Андріянова, О.Я. |
| author_facet | Андріянова, О.Я. |
| citation_txt | Історія української військово-морської лексики: козацька доба / О.Я. Андріянова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 35-39. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | У зв'язку з потребою ґрунтовного аналізу семантики військово-морського терміна, актуальним є встановлення цілісної концепції історії його розвитку, визначення етапів його формування, дослідження кількісної та якісної будови досліджуваної термінології. Автор намагається дослідити один із важливих етапів розвитку військово-морської термінології - період козацької доби, встановити основні джерела поповнення даної лексики. Метою даної наукової статті є здійснення комплексного лінгвоісторичного та лінгвістичного аналізу формування даного етапу термінології, встановлення основних тенденцій його розвитку. Завдання статті полягає в складанні реєстру даної тематичної групи, визначенні етимології кожної окремої лексичної одиниці, встановленні її відношення до народнорозмовної основи, відслідкування її семантичних особливостей, зв'язків лексичних одиниць даної групи.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:15:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
Точка зрения 35
Андріянова О.Я.
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ: КОЗАЦЬКА ДОБА
У зв’язку з потребою ґрунтовного аналізу семантики військово-морського терміна, актуальним є
встановлення цілісної концепції історії його розвитку, визначення етапів його формування, дослідження
кількісної та якісної будови досліджуваної термінології. Автор намагається дослідити один із важливих
етапів розвитку військово-морської термінології – період козацької доби, встановити основні джерела по-
повнення даної лексики. Метою даної наукової статті є здійснення комплексного лінгвоісторичного та лі-
нгвістичного аналізу формування даного етапу термінології, встановлення основних тенденцій його роз-
витку. Завдання статті полягає в складанні реєстру даної тематичної групи, визначенні етимології кожної
окремої лексичної одиниці, встановленні її відношення до народнорозмовної основи, відслідкування її се-
мантичних особливостей, зв’язків лексичних одиниць даної групи.
Надзвичайно драматичною й складною є історія запорозького козацтва – явища героїчного, суто на-
родного, яке не має аналогів у світовій історії. Втім у процесі розбудови незалежної України все величні-
шою стає його історична роль. Запорозьке козацтво успадкувало у військовій справі, мореплавстві кращі
традиції своїх попередників – київських великокняжих дружинників. Запорожці, яких не даремно назива-
ли „водяними козаками”, утвердили і розвинули українське мореплавство в Азово-Чорноморському і Се-
редземноморському басейнах уже наприкінці XVI століття [20, с.14–15].
Після кількох століть небуття знову повстав наш вітчизняний флот. На просторах морів залунало рід-
не українське слово. Вплив козацтва відобразився на всіх сферах життя нашого народу, в тому числі й на
мовній. Авторитет української мови зміцнювався й тим, що на Січ - славну „козацьку християнську рес-
публіку”, приймали кожного воїна з двома умовами: новоприбулий визнає й приймає християнську право-
славну віру та українську мову [17, с.113–116].
На жаль, через трагічну долю козацтва до нас дійшло дуже небагато відомостей. Значна кількість до-
кументів козацької доби, передусім раннього, або цілком знищена, або розпорошена по архівах Росії, Ту-
реччини, Польщі, інших країн. Брак достатньої кількості матеріалу спричинив те, що потрібні ілюстрації
добиралися із таких джерел: з Архіву Коша Нової Запорозької Січі, з козацьких літописів, літератури що-
до історії Запорожжя, з фольклору про козацтво.
Окремі дані про проблеми термінології у цей період загалом, і військової зокрема, зустрічаємо у пра-
цях Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк, Л.Мурашко, Т.Михайленко, Я.Рибалки, Я.Яремко. Питання ролі і місця
іноземних запозичень у військовій лексиці у зазначений період розглядають у своїх роботах
А.Соболевський, І.Огієнко, Р.Сидоренко, В.Тамань, Г.Халимоненко.
Певні відомості про військову лексику знаходимо у пам’ятках української мови. Процес формування
козацтва як національної військової організації, позначений специфічними геополітичними умовами,
спричинив значні зміни в українській військово-морській лексиці (далі – ВМЛ). Проте в козацьку добу ще
зустрічається ВМЛ слов’янського походження, яка складала серцевину військово-морського словникового
складу княжої доби. Ці терміни зберігають, як правило, свою етимологічну виразність: вітрило, ніс, гре-
бець.
Фіксуються й лексеми засвоєні у княжу добу завдяки запозиченням, скажімо: щогла, парус, галія. У
“Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст.” [18, с.496] реєструється номінація кораб (церковно-
слов’янське корабь), корабель.“Іо Стєфан воєвода божією мл(c)тію господарь землиє молдавскыє снь Бог-
дана воєводоу стъвороу сію коукю за кораб в лът”. З процесом пізнання дедалі більше загальновживаних
слів включається у сферу термінологічної лексики: дуб, липа, бик, коза.
Виникають нові лексеми на позначення суден слов’янського походження: ком’яга, дуб, дубас. Зокре-
ма, в Архіві Коша Нової Запорізької Січі у документах 1734–1775 рр. часто зустрічається лексема дуб.
“Також wт сторони wrыковской и кримъской дубами wнєпріателских wбращеніях провьду йте и до насъ”
[2, с.97]. М.П.Загоскін зібрав дані про виготовлення суден класу ріка-море: липа, дуб, а на Дніпрі ще є вла-
стивою номінація козацька липа [13, с.372–373]. Дослідники занотовують лексеми на позначення суден -
коза, бик, плавок.
Поступово узвичаєні слов’янські спеціалізовані слова-терміни витісняються іншомовною лексикою.
Хвиля тюркізмів входить у наше морське словництво. Питання тюркських лексичних елементів в україн-
ській мові і, зокрема, у військовій лексиці, є частиною проблеми про тюрксько-слов’янські мовні контак-
ти. Відомо, що перші зіткнення слов’ян з тюркськими народностями відбулися у княжу добу. Через те, що
судноплавство в кочових народів було менш розвинене ніж в Україні напрям запозичень міг іти з україн-
ської до їх мов. Виводимо декілька шляхів запозичень військово-морських лексем у тюркську лексику:
присутність тюркських етнічних елементів у бродників-берладників, подорожі чумаків у Крим, військово-
морські походи козаків, перебування полонених козаків на турецьких каторгах-галерах.
При визначенні шляхів проникнення конкретного слова тюркського походження постають певні труд-
нощі, що пояснюються відсутністю точної документації. Єдиним критерієм, за допомогою якого ми мо-
жемо довідатися про локалізацію запозичення, є контекст. Інформаційні джерела не дають повної відпові-
ді на питання про склад козацького флоту. Як відомо, запорожці протиставляли турецькому флоту свої
знамениті чайки. Досить цікавою є етимологія цієї номінації. Д.Яворницький, один із найвідоміших дослі-
дників козацької доби, визнавав, що цей термін походить від татарського словосполучення “каік”-“чаік”,
що означає “круглий човен”, чи човен із овальним дном, у котрого немає чітко вираженого кіля [25, с.29].
Польський історик М.Бєльський (XVI століття) засвідчує, що козаки переправлялись через пороги в чов-
нах, які вони називали czajka [10, с.122]. Назва чайка зустрічається і в джерелах XVII століття. Термін
чайка в значенні “судно”, “корабель”, “піратське судно” донині зустрічається в мовах середземноморських
Андріянова О.Я.
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ: КОЗАЦЬКА ДОБА
36
і чорноморських країн:
Турецька Sajka
Румунська Saica
Болгарська Шайка
Новогрецька Стеха
Італійська Saicca
Угорська Sajka
Французька Saique
Німецька tschfaeke
Ю.Тушин вважає, що цей термін італійського походження [21, с.52]. ВМЛ козацької доби вагомо зба-
гатилася тюркськими запозиченнями. Каюк1 – „невеликий річковий плоскодонний човен з двома веслами
чи річкове однощоглове вітрильно-веслове судно”, запозичення з турецької або кримськотатарської мо-
ви [23, с.23; 22, с.215; 8, т.2, с.412]. “Тогді козаки у каюки скакали…” [1, с.208-230]. Цікавою є етимологія
й омоніма каюк2, який виводиться від виразу „каюк прийшов” - „прийшов кінець”, первісно „прийшов чо-
вен-каюк” у зв’язку з тим, що в ХVП ст. на Дону каюками перевозили вбитих [8, т.2, с.412].
Чердак – “поклад”, “палуба” (тюрк. cardak – “тераса на 4 колонах”) чи верхня частина палуби. Мож-
ливий фонетичний варіант даної лексеми: “Козацькою цвітною хрещатою корогву на чардак виноси” [19,
с.699-719]. Бурундук – “канат від суднової корми до набережного кнехта-паля” (тюрк. burunduk – “повід і
кільце до верблюжого носа”, а тюрк. бурун – “ніс, ріг суходолу”). Чал – “мотузка, канат” (тюрк. calmak –
“обмотувати, обв’язувати”). Гемія - “велике судно” (тюрк. gemi - “корабель”). Сала - козацький плотик
при переправі, на який складали зброю й одяг та прив’язували коневі до хвоста” (тюрк. sal – “плотик”).
Можливо, тюркського походження і назва річкового судна байдак - „річкове однощоглове палубне судно з
шпринтовим озброєнням і клівером, використовувалось для перевезення вантажів по Дніпру і його прито-
ках”. Етимологія даного слова точно не визначена, зокрема, М.Фасмер вважає його запозиченням з якоїсь
східної мови, точно не визначеної [22, с.107]; можливо споріднене з байда „довбаний човен” [8, т.1, с.116].
На поповненні новими лексемами української мови позначилися і контакти з сусідньою Росією. Бай-
дара - „обтягнуте шкірою гребне судно, застосовувалось на Дніпрі”, білоруською, болгарською – байдар-
ка, чеською bajdarka, схв. байдара; - очевидно, запозичення з російської мови; рос. байдара, байдарка вва-
жається утвореним від байда „довбаний човен” або від байдак „річкове судно” [22, с.107; 8, т. 1, с.116]. У
системі військово-морських назв непохідні словотвірні форми відіграють суттєву роль у словотворенні,
оскільки виступають у ролі твірної бази лексичних одиниць: байдара – байдарка, байдак – байдачник. Ле-
ксема ушкал - uskoj (фін.) - “мале судно” - ушкуй (рос.) – волзький човен – ушкуйник (рос.) – річковий роз-
бійник – ушкал (тюрк.) – „пірат, річковий розбійник”.
У XV-XVI століттях в українських землях поширився польський військовий устрій, що не могло не
позначитися на українській ВМЛ. Скажімо: берлин – чи варіант берліна „вид річкового судна, баржі” мог-
ло бути вперше ужите в польській мові [8, т. 1, с.175]. Поряд із словами слов’янського та тюркського по-
ходження в системі військово-морської термінолексики з’являються полонізми та германізми. Судноплав-
ні терміни німецько-польського походження почали у нас з’являтись вже з XIV століття з розвитком річ-
кової торгівлі. Але досить відчутно вони доповнюють досліджувану лексику в XVI-XVII столітті. Поши-
рення магдебурзького права у Польсько-Литовській державі значною мірою посилювало вплив германіз-
мів. У “Лексиконі словенороському” Памво Беринда констатує їх, як відповідники церковнослов’янських і
староукраїнських термінів: окрут – “корабель”, лина, поврозок – “канат”, стир – “кормило”, стирувати –
“керувати судном”, жагель – “вітрило”, (нім. Sejel), машт окрутовий – “щогла” (нім. mast), флисник –
“гребець” [4].
На турецьких каторгах, галерах, гребцями були українські полонені – невільники, приковані до лавок
ланцюгами: “Оузы: ланцухи, поворозє, вязенє, оузлы, оковы”. Слово ланцюг зайшло в українську мову в
XVI-XVII столітті з німецької через польську; порівн.: німецьке – lanzug, польcьке – lancuch. Така підневі-
льна, примусова праця, прикованих до лавок ланцюгами гребців, була дуже тяжкою [15, с.22].
У XVI столітті частіше зустрічаються номінації суден німецького походження: шкута – “найбільше,
двохмачтове судно”, ліхтан – “мале судно”, брандер (нім. brander, від brand – “горіння, пожежа” чи у Ети-
мологічному словнику української мови [8, т.1, с.244] виводиться з голлан. brander) – „судно, наповнено
вибуховими речовинами, призначалось для підривання або запалювання ворожих суден при зіткненні з
ними, або судно, призначене для затоплення для перегороджування фарватеру”. О.Горбач [5] доводить,
що і лексема бат – “вітрильний перевізний човен”, німецького походження, хоч у Етимологічному слов-
нику української мови [8, т.1, с.149] вказується, що походження слова остаточно не з’ясоване; може бути
пов’язане з рос. [бат] „видовбаний з однієї колоди човен”, яке виводиться від дієс. batr „човен”, що похо-
дить від дангл. bat „тс.” або з пол. bat „вітрильний човен”, яке походить від іт. battо „човен”, battello „тс.”,
що зводиться до того самого дангл. bat; М. Фасмер [20, т.1, с.133] пов’язує рос. [бат] „видовбаний з однієї
колоди човен” з [бат] „дрючок”, припускаючи початкове значення „колода, стовбур”.
Лексеми на позначення складових частин судна і назв професій, переважно німецького походження.
Харчами завідував шипер, при стирі (руделі) судна стояв стирник і його відповідник на штабі (носі судна)
Точка зрения 37
– штабник, помічник лоцмана “керівника судна”, був боцман. „Виробник товстих канатів” (нім. leine –
“веревка, трос”) - линник. Номінація линник утворилося від польського lina – „товстий канат, шнур, трос”.
В польську мову це слово зайшло з німецької: порівн. – leine – „вірьовка, трос” [15, с.49]. Слово каторга –
„старовинне веслове судно”, katergon – “галера, весельне судно”, запозичене з середньогрецької мови, є
припущення турецького посередництва при запозиченні [8, т.2, с.405]. “Каторги єдины палилъ, другiи по-
топилъ”. В українську мову воно зайшло через турецьку в кінці XVI століття [15, с.22].
Запозичення з італійської морської термінології також притаманне для народів басейну Середземного
моря. Раннє козацтво в XIII-XIV столітті, будучи в зносинах з генуезцями і венеціанцями, які проживали в
приморських містах Чорного моря, засвоювало не лише термінологію, а й практичний досвід останніх.
Зрештою, на думку О.Горбача [5, с.10-11], турки навчалися справі мореплавства в греків та італійців, тож і
при окремих таких запозиченнях із турецької йтиметься про первісні грецькі та італійські слова. Так, лек-
сема демено – “кормильне весло” в тюрк. diimen “кормило”, а в італ. timone. Історики зазначають, що іта-
лійський вплив на Чорноморському узбережжі розпочався в ХІІ-ХІІІ століттях. Переломним став 1571 рік,
коли генуезці стверджують своє панування на морі [24, с.40-44]. У XVI-XVII століттях – у період україн-
ського Відродження – посилюється увага до італійської мови, як джерела поповнення словникового скла-
ду літературної мови. Це знайшло відображення й у ВМЛ козацької доби. Галеас (італ. galiazza – “велика
галера”) – „вітрильно-гребне військове судно в європейських флотах XVI-XVII століття” (уперше застосо-
ване венеціанцями). Галера (італ. galera ) – „дерев’яне гребне військове судно з одним рядом весел і 2-3
щоглами з три-чотирикутними вітрилами”. Існують фіксовані варіанти даної лексеми: галєр у
Й.О.Дзендзелівського [6], галяра, ґалєра у Є.Желехівського, С.Недільського [10], а у
Д.І.Яворницького [26] ґаляра, гамірка. І в російській, і в білоруській, і в болгарській та сербо-хорватській
мовах вживалась лексема галера, у польській, чеській, словацькій – galera. Це запозичення з італійської
мови, пов’язане з старогрецьким словом, походження якого остаточно не з’ясовано [8, т.1, 459]. Хоч
М.Фасмер [22, с.65] пояснює, що дане слово проникло в російську мову через посередництво польської
gelera, gelerowy, з нім. galere. “Сумніву нема, що галера, каторга, те прокляте судно, що чуло стільки роз-
пачливих людських стогонів”. Багато термінів італійських мореплавців активно вживались і в ХVII-XVIII
століттях. Наприклад: скандал (від італ. scandalio) – „лот”, бусол (від італ. bussola) – „компас”; верголя (від
італ. arigola через посередництво сербо-хорватської vrgola) – „румпель”, каштель (від італ. castello через
посередництво сербо-хорватської kastel, kastel, kastelo) – „напівбак”, куверта – палуба [4].
Серед назв на позначення морехідних реалій зустрічаються поодинокі випадки запозичень із францу-
зької мови. Абордаж – (фр. abordage, від bord – “борт судна”) – „спосіб ведення морського бою за часів
гребно-вітрильного флоту, що полягав у зчепленні бортів суден для рукопашної сутички їхніх екіпажів”.
Д.Яворницький [25, с.277-278] так описує атаку запорозьких чайок: “В той час одна половина відважних
плавців працювала веслами, а друга, з ніг до голови озброєна, кидалася на абордаж “важкого, трирядове-
сельного” турецького корабля…”
Найважливіше місце ВМЛ козацької доби займають лексичні запозичення. Вони є наслідком контак-
тування української мови з тюркськими, польською та німецькою мовами на усно-розмовному та літера-
турно–писемному рівнях. Частина лексичних запозичень є наслідком не безпосередніх контактів старої
української мови з тією чи іншою мовою, а результатом транслінгвістичного поширення слів однієї мови
на інші через мову-посередник. Тому визначення мови-джерела, як і мови-посередника, конкретних шля-
хів і часу запозичення слова в окремих випадках може бути гіпотетичним. Освоєння запозичень у дану те-
рмінологію було викликане необхідністю номінацій нових реалій військово-морської галузі, які на україн-
ському ґрунті не мали понятійних відповідників.
Сьогодні дані лексеми практично не фіксуються ні в розмовній мові, ні в говірках. Хоч ще у 30-х ро-
ках ХХ сторіччя зустрічається ряд військово-морських термінолексем у моряків-чорноморців Нижнього
Подніпров’я, котрі залишилися тут, очевидно, зі часів турецького панування: демено, бандера, банди-
ра [7, с.17; 3, с.82].
Для досліджуваної групи термінів продуктивним виявився морфологічний спосіб словотворення. До-
слідження показує, що кількість суфіксальних словотворчих формантів, за допомогою яких утворюються
терміни-іменники, досить численна. Це суфікси як власне українські, так і спільносхіднослов’янські -яр, -
ник, -ок, -к: барвяр, линник, облавок, копанка, плавок. Ступінь активності даних суфіксів неоднаковий. У
системі військово-морських назв непохідні словотвірні форми відіграють суттєву роль у словотворенні,
оскільки виступають у ролі твірної бази лексичних одиниць: байдара – байдарка, байдак – байдачник.
Помітне розширення номінаційної бази ВМТ відбулося завдяки засвоєнню чужоземних слів у поєд-
нанні з українськими формантами: стирник, штабник, гарматник. Отже, розповсюдженими стають “гіб-
ридні” терміни, що приймають форму сполучення запозиченого кореня з незапозиченим афіксом. Синтак-
сичний спосіб термінотворення позначається переважно структурною моделлю: іменник + прикметник.
Двоскладні словосполучення можна поділити на 3 групи, кожна з яких утворює певну модель:
1. Національне + національне слово: драбина мотузняна.
2. Національне + іншомовне слово: машт окрутовий.
3. Іншомовне + іншомовне слово: квадрант нюрнберзький.
Термінологізація загальновживаних слів була малопродуктивною у досліджуваній тематичній групі.
Метафоризація – один із шляхів термінологізації військово-морської термінолексики козацької доби. У
номінації суден зустрічаються зоологічна лексика: бик, коза, біологічна – дуб, липа.
Характерним є вживання лексичних паралелізмів, що ні змістом, ні сферою вживання, ні стилістич-
ними чи емоційними відтінками не розрізняються. Вони утворилися внаслідок:
1. Різного фонетичного освоєння іншомовних слів: чердак - чардак, корабель - кораб.
Андріянова О.Я.
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ: КОЗАЦЬКА ДОБА
38
2. Паралельного функціонування термінів, запозичених із різних мов: байдак – берлин, лина - ка-
нат, стир – кормило.
3. Уживання лексичних паралелізмів питомого й іншомовного:
гребець – флисник, вітрило – жагель.
Проведений аналіз дозволив виявити, що основним пластом ВМЛ козацької доби є переважно іменни-
ки: щогла, вітрило, якір. Виявився невеликим відсоток термінів-дієслів: бартижити “йти на парусах про-
ти вітру зиґзаґами”, стирувати “керувати судном”.
Дослідження свідчать про те, що ряд військово-морських лексем цього періоду, які не мали колись
військово-морського значения, характеризуються тенденцією до термінологізації. Частина із них у пода-
льшій історії розвитку української мови зберігає значення терміна, а інша частина вже у XVIII столітті
втрачає своє термінологічне значення. За семантикою дані терміни можна об’єднати в тематичні групи:
номінації суден, складові частини суден, назви професій.
Крім того, в історії українського мовознавства здійснювалось неодноразове повернення до ВМЛ коза-
цької доби. У період „золотого десятиріччя” вперше друкувались військові словники, де використовува-
лась дана лексика. Скажімо, В.Євтимович у „Московсько-українському словнику для військових” [9] фік-
сує цілу низку військово-морських термінів, характерних для козацької доби і намагається її відновити:
битва - бій, баталія, січа - у запорожців; баталія мішаного характеру: галас - особливими ватагами, га-
рмидер - кожна самостійно; герць, герець - сутичка перед баталією порізно або малими купками; лазут-
чик – (у чорноморських козаків – Є.) пластун. Зустрічаються лексеми, які на той час вийшли з активного
вжитку: судно — байрак, дуб, чайка, галера. І взагалі одним із визначальних напрямків розвитку українсь-
кої ВМЛ цього періоду був так званий історичний романтизм. Виразники “історичного романтизму” (тер-
мін Ю.Шевельова) були прибічниками відродження термінології козацької держави ХVП сторіччя.
Отже, приходимо до таких висновків - на кінець ХVІІ сторіччя ВМЛ - це вже система засобів вира-
ження військово-морських понять. Як свідчить ретроспективний аналіз даної лексики, розбудова її базу-
валася на взаємодії таких чинників: запозичення - як результат міжмовних контактів; використання успад-
кованих словотвірних моделей та створення нових.
Зміни, які відбулися із ВМЛ козацької доби особливо помітні у зіставленні з даною лексикою княжої
доби. Таким чином, можемо стверджувати, що уже в ХVП столітті почала формуватись україномовна вій-
ськово-морська термінолексика.
Припинив своє існування незалежний козацький флот, і зупинилось у розвитку військово-морське
словництво.
Джерела та література
1. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. – К., 1874. – С. 208–230.
2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. Т. 1. К.: Наукова думка, 1998. - С.
97, 301.
3. Берлізов А.А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров’я // Наук. зап. Чернігів-
ського держ. пед. ін-ту. – Т.ІV. – Вип.4, - 1959. – 82 с.
4. Богородский Б.Л. Русская судоходная терминология в историческом аспекте: Автореферат дис. …
докт. филол. наук – Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1964. - 32 с.
5. Горбач О. Українська морська й судноплавна термінологія//Вісті братства колишніх вояків і УД УНА.
– Мюнхен, 1958. – С.10, 11.
6. Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров’я. Лексикографіч-
ний бюлетень (Ін-ту мовознавства АН УРСР), вип. 6, - К., 1958.
7. Дзендзелівський Й.О. Українські говори Нижнього Подністров’я: Автореф. дис. ...канд. філол. наук:
10.02.01. – Одеса, 1951. - С.12;17.
8. Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. Гол. ред. О.С. Мельничук. – К.: Наукова дум-
ка, 1982.
9. Євтимович В. Московсько-український словник для військових. – К.: Друкарня Головної Шкільної
Управи В.М, 1918. - 125 с.
10. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. – Т.1-2. – Львів, 1886.
11. Жерела до історії України-Русі. – Львів, 1908. – Т. 8. – С. 122.
12. З рибальської термінології с. Дуфінки на Одещині. Доповідь на зібранні Етнографічно-Літературної
Секції Одеської Комісії Краєзнавства І.ІV.1927. Віснику Інституту Української Наукової Мови. В. І,
1928 р.
13. Загоскин Н.П. Русские водные пути и судовое дело в допетровской России. - Казань, 1909. – С. 373.
14. Лексикон словенороський Памви Беринди // Під. ред. Німчука В.В. – К.: Вид. АН УРСР, 1961.
15. Москаленко А.А. Українська історична лексикологія. - Одеса, 1972. – С. 22, 49.
16. По Україні. Нариси й оповідання. Випуск-1. – Катеринослав, 1919.
17. Радчук В. Добірним зерном колосися, мово! // Військо України. – 1992. – №3. – С.113–116.
18. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. Ред. кол. Д.Р.Гринчишин. У 2-х т. Т. 1. - К.: Наукова дум-
ка, 1977.
19. Собрание сочинений Н.И. Костомарова. – Т. 21 – СПБ, 1905. – С. 699-719.
20. Сокульський А. Морські походи запорожців. – Дніпропетровськ: „Січ”, 1995. – С. 14–15.
Точка зрения 39
21. Тушин Ю. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. – М.: Наука, 1978. – С.
52.
22. Фасмер М. Этимологический словарь русского язика. – Т.1-4. – М,. 1964-1973.
23. Халимоненко Г.І. // УМЛШ. – 1977, - №9, - С. 23.
24. Чечитко Ю. Т., Потеряйко Я. И. История морского флота: Материали к спецкурсу в помощь курсан-
там и преподавателям. Вып. 1. – Одесса: ОГМА, 1992. – С. 40–44.
25. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. – Львів: „Світ”, 1990. – С. 29, 277, 278.
26. Яворницький Д.І. Словник української мови. Т.1. – Катеринослав, 1920.
Виниченко О. С.
СЛОВОТВІРНА ТЕРМІНОЛОГІЯ В УКРАЇНСЬКИХ ГРАМАТИКАХ КІНЦЯ ХІХ –
ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Історія української мовознавчої термінології від найдавніших часів і до початку ХХ століття була
предметом вивчення у працях Івана Огієнка [1], І. Я. Франка [2], Т. В. Баймута [3], Н. А. Москаленко [4],
В. В. Німчука [5, с.215 – 222], Є. С. Регушевського [6] і інших дослідників, але, враховуючи те, що
відмежування як окремого розділу мовознавства і детальне вивчення словотвору фактично розпочинається
в 50-х [7] – на початку 60-х [8] років ХХ ст., то і сама словотвірна термінологія починає особливо активно
формуватись у цей час [9].
Однак ніяка наука, ніякий напрямок у науці не виникає на голому місці, а обов’язково успадковує те,
що уже зроблено попередниками. Саме таке маємо і у випадку зі словотвірною термінологією. У західно-
українських граматиках другої половини ХІХ – початку ХХ ст. уже існувало ряд термінів із словотвору,
частина з яких стала надбанням сучасної термінології. Так, у граматиках 60-х років ХІХ ст. [10] функціо-
нують терміни «корhнь», «пень» (основа), «оконченье» (для називання і суфікса і закінчення, бо їх М.
Осадца не розмежовує). П. Дячан вживав (чи не один з перших в українському мовознавстві) термін «ос-
нова», але паралельно вживає і термін «пень» і «стволъ» з цим же значенням. У граматиці П. Дячана впе-
рше вживаються і терміни «приставка» (у значенні «префікс») та «приросток» (у значенні «суфікс») [11].
Г. Шашкевич у своїй граматиці, вживаючи терміни «корень», для називання основи користується те-
рмінами «стволъ» і «стебéль», а префікс називає «чzстка» або «предложна чzстка».
Помітним кроком у розвитку граматичної думки були в кінці ХІХ ст. праці О. Партицького [12] та О.
Огоновського [13]. Так, у граматиці О. Партицького вживаються терміни «пень», «корêнь», «нáростокъ»
[14] (суфікс), «приставка» (префікс). Правда, сам автор книги часто не послідовний у вживанні термінів
«пень» і «корêнь», взаємозамінює їх. Потрібно відзначити і те, що термін «приставка» (префікс) іноді за-
мінює він терміном «приименникъ».
О. Огоновський в основному повторює терміни, які вживали його попередники. Він користується те-
рмінами «пень» і «корêнь» (підкреслюючи, що потрібно чітко визначити їх значення), «наростокъ»
(suffixa). У тексті викладу автор граматики часто вживає термін «наросток» і в значенні «окôнченє». Для
називання префіксів О. Огоновський створив свій термін «припона».
Найпопулярнішою в західноукраїнських школах у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. була «Граматика ру-
ської мови», створена академіком С. Й. Смаль-Стоцьким і професором Ф. Ґартнером. Вона витримала чо-
тири видання [15], бо написана «розумним» (за висловлюванням І. Я. Франка) фонетичним правописом і
на високому науковому і методичному рівні [16, с. 580].
Автори названої вище граматики залишили у своїй книзі вживані вже попередниками терміни «пень»,
«корінь», «наросток», «приставка». Відзначивши, що «кóрінь мóже заразóм бýти пнем слóва» [15, с. 33],
автори граматики для називання кореня вживають термін «пéрвісник мóви» [15, с. 32]. Правда, із тексту
книги можна зрозуміти і те, що термін «пéрвісник мóви» означає «етимологічний корінь».
Окремо у граматиці С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера вживається термін «злóженє» (як словотвірний
термін), але, як свідчать наведені авторами приклади, відповідає він сучасним «основоскладання» і «сло-
воскладання» [15, с. 45]. Сучасним термінам «суфіксація» і «префіксація» відповідають в аналізованій
граматиці терміни «наросткóванє» і «приставкóванє».
Отже, цей короткий огляд словотвірної термінології західноукраїнських граматик кінця ХІХ – почат-
ку ХХ ст. свідчить, що відсутність чітких наукових принципів у термінотворенні та послідовності у їх за-
стосуванні [17, с.89 – 110], орієнтація різних авторів на зразки різних мов, складні соціальні та національні
умови розвитку шкільництва не сприяли стабілізації мовознавчої термінології (зокрема у галузі словотвір-
ної термінології). Не сприяло розвитку української словотвірної термінології в кінці ХІХ і на початку ХХ
ст. також те, що словотвір не вичленовували в окремий розділ науки, а відносили то до морфології, то до
лексикології. Лише у граматиці С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера друга частина її називається «Словотво-
ренє», хоча і починається параграфом «Части мови і їх подїл» [15, с. 27].
Однак сформована у вказаних граматиках термінологія є закономірним етапом в історії розвитку су-
часної української словотвірної термінології.
Література та примітки:
1. Огієнко І. Історичний словник української граматичної термінології // Записки Українського Науково-
го Товариства у Києві. – К., 1908. – Кн. 1. – С. 94 – 129; Огієнко І. Огляд українського языкозавства //
ЗНТШ. – 1907. – Т. 79/80.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36282 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:15:07Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Андріянова, О.Я. 2012-07-17T20:36:22Z 2012-07-17T20:36:22Z 2004 Історія української військово-морської лексики: козацька доба / О.Я. Андріянова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 35-39. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36282 У зв'язку з потребою ґрунтовного аналізу семантики військово-морського терміна, актуальним є встановлення цілісної концепції історії його розвитку, визначення етапів його формування, дослідження кількісної та якісної будови досліджуваної термінології. Автор намагається дослідити один із важливих етапів розвитку військово-морської термінології - період козацької доби, встановити основні джерела поповнення даної лексики. Метою даної наукової статті є здійснення комплексного лінгвоісторичного та лінгвістичного аналізу формування даного етапу термінології, встановлення основних тенденцій його розвитку. Завдання статті полягає в складанні реєстру даної тематичної групи, визначенні етимології кожної окремої лексичної одиниці, встановленні її відношення до народнорозмовної основи, відслідкування її семантичних особливостей, зв'язків лексичних одиниць даної групи. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Історія української військово-морської лексики: козацька доба Article published earlier |
| spellingShingle | Історія української військово-морської лексики: козацька доба Андріянова, О.Я. Точка зрения |
| title | Історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| title_full | Історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| title_fullStr | Історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| title_full_unstemmed | Історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| title_short | Історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| title_sort | історія української військово-морської лексики: козацька доба |
| topic | Точка зрения |
| topic_facet | Точка зрения |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36282 |
| work_keys_str_mv | AT andríânovaoâ ístoríâukraínsʹkoívíisʹkovomorsʹkoíleksikikozacʹkadoba |