Особливості формування модерної культури на українському грунті
На межі ХІХ і ХХ століть всесвітній розвиток культури вступає в нову фазу, найбільш точною на-звою якої є модернізм. Хоча найчастіше у вітчизняній літературі це поняття вживалося для означення пев-них явищ однієї тільки історії мистецтва ХХ ст., а на Заході ним охоплювали інколи всю історію культури...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36287 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості формування модерної культури на українському грунті / Т.В. Коломієць // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 88-92. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859967226160873472 |
|---|---|
| author | Коломієць, Т.В. |
| author_facet | Коломієць, Т.В. |
| citation_txt | Особливості формування модерної культури на українському грунті / Т.В. Коломієць // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 88-92. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | На межі ХІХ і ХХ століть всесвітній розвиток культури вступає в нову фазу, найбільш точною на-звою якої є модернізм. Хоча найчастіше у вітчизняній літературі це поняття вживалося для означення пев-них явищ однієї тільки історії мистецтва ХХ ст., а на Заході ним охоплювали інколи всю історію культури Нового часу, в контексті даного дослідження це поняття означатиме тип культури (а не тільки мистецтва) всієї першої половини ХХ століття.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:21:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Караульна О.М.
НАРИСИ ІСТОРИКО - ТЕОРЕТИЧНИХ АСПЕКТІВ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО
ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
88
12. Бенедикт Андерсен. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.
Друге, перероблене видання. – Київ:.Критика, 2001. – С. 28.
13. Там само. – С.21.
14. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 209.
15. Історія сучасного світу./ Ю.А.Горбань, В.В. Петровський, А.Г. Слюсаренко та інші./-К.:Телепрес-
інформ, 2001. – С. 69.
16. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 210.
17. Бенедикт Андерсен. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.
Друге, перероблене видання. – Київ:.Критика, 2001. – С.21.
18. Там само. – С. 19.
19. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 146.
20. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – Київ.: Критика, 2000. –
С. 107.
21. Історія сучасного світу./ Ю.А.Горбань, В.В. Петровський, А.Г. Слюсаренко та інші. – К.:Телепрес-
інформ, 2001. – С.74.
22. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – Київ.: Критика, 2000. –
С. 108.
23. Там само. – С. 108.
24. Грушевський М. Украинсий народ в его прошлом и настоящем. – СПб., 1914. – Т.1. – С. 306.
25. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т. – К., 1992. – Т. 2. – С. 205.
26. Там само. – С. 200.
27. Аркас М.М. Історія України - Русі. – К.: Вища школа, 1993. – С. 378.
28. Сарбей В.Г. Україна крізь віки. Національне відродження України: В 9 т. – К.,1999. – Т.9. – С. 26.
29. Магочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Укр. істор. журн. – №
3. – С. 103.
30. Там само. – С.103.
31. Там само. – С.102 – 103.
32. Там само. – С.100-101.
33. Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця ХVІІІ - поча-
тку ХІХ століть // Наука і культура. – Вип.25. – К.,1991. – С. 159,164.
34. Магочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура. // Укр. істор. журн. – №
3. – С. 100.
35. Лисяк –Рудницький І. Проблеми термінології та періодизації в українській історії. – Т.1. – С.43.
36. Колесник І.І. Українська історіографія. – К.: Генеза, 2000. – С. 208.
37. Лисяк –Рудницький І. Історичне есе: В 2 т. – К.,1994. – Т. 1. – С.21.
38. Сарбей В.Г. Історико-географічні регіони України в процесі національного відродження кінця ХУІІ
початку ХХ ст. // Дніпропетровський історико-археологічний збірник.-Вип.1. – Дніпропетровськ,1997.
– С.359–360.
39. Сарбей В.Г. Україна крізь віки. Національне відродження України: В 9 т. – К.,1999. – Т.9. – С.18.
40. Колесник І.І. Українська історіографія. – К.: Генеза, 2000. – С.211.
41. Там само. – С. 212.
42. Там само. – С.209.
43. Там само. – С.217.
44. Там само. – С.217.
45. Там само. – С.218.
46. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К.,1993. – С. 13–14.
47. Лисяк –Рудницький І. Націоналізм.– Т.2. – Київ.: Основи, 1994. – С.573.
48. Сарбей В.Г. Україна крізь віки. Національне відродження України: В 9 т. – К.,1999. – Т.9. – С.26.
49. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 296 –297.
50. Там само. – С. 299.
Коломієць Т.В.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКОМУ ГРУНТІ
На межі ХІХ і ХХ століть всесвітній розвиток культури вступає в нову фазу, найбільш точною на-
звою якої є модернізм. Хоча найчастіше у вітчизняній літературі це поняття вживалося для означення пев-
них явищ однієї тільки історії мистецтва ХХ ст., а на Заході ним охоплювали інколи всю історію культури
Нового часу, в контексті даного дослідження це поняття означатиме тип культури (а не тільки мистецтва)
всієї першої половини ХХ століття.
Проблемою зародження нової культурної доби у світовому масштабі займалося чимало вчених – полі-
тологів, соціологів, культурологів та істориків, серед яких відомі імена Н.Конрада, Г.Зіммеля,
Ю.Хабермаса, М.Хайдеггера та інших. Слід зауважити, що світовий модернізм став предметом серйозних
наукових досліджень щойно його процеси стали помітними у суспільному житті. Особливостями ж фор-
мування епохи модернізму в Україні вітчизняні дослідники активно зацікавилися лише з 90-х років ХХ
століття. Серед найважливіших праць з даної проблеми монографії Т.Гундорової та М.Моклиці, статті
Р.Піхманця, В.Мазепи та інших. Проте всі вони здебільшого з філософсько-соціологічної точки зору нама-
галися охарактеризувати цей період. Історико-культурологічний підхід до процесу розвитку модернізму в
Точка зрения
89
літературі та мистецтві пропонує автор даної статті.
В епоху модерну всі існуючі в ній протиріччя доводяться до логічного кінця. Це відбувалося і під
впливом внутрішніх рушійних сил, і під впливом соціальних катаклізмів, які потрясли Європу на початку
ХХ ст. – світової війни, якої до цього не знала історія людства, і трьох російських революцій.
Великі відкриття і винаходи кінця ХІХ – початку ХХ ст. – від радіо- і телевізійного зв’язку до ство-
рення основ генетики - мали теж визначальний вплив на розвиток культури і, що особливо слід відзначи-
ти, на психологію людей. Це проявилося, по-перше, в тому, що значно зріс авторитет природничих наук і
техніки, що втілювала ці відкриття, доводячи їх пріоритет у культурі до такого рівня, який став визначати-
ся поняттями “сціентизм” і “техніцизм”. По-друге, це позначилося на могутньому впливі точного знання і
технічного конструювання на гуманітарну сферу культури і, зокрема, на художню творчість, що знайшло
вияв у таких явищах, як структуралізм, функціоналізм, конструктивізм і т.д. По-третє, зростання ролі нау-
ки і техніки в житті суспільства вело до зміни ставлення людства до способів вирішення протиріч між лю-
диною та природою і людиною та людиною, бо наявний рівень техніки дозволяв сподіватися на можливо-
сті подолання екологічної кризи, яка загрожує людству загибеллю, уникнення нових світових війн та ре-
волюційних катаклізмів, мирного вирішення всіх конфліктів у житті суспільства завдяки об’єднанню люд-
ства для вирішення найбільш небезпечних для його існування проблем; разом з тим, це загострювало про-
блему взаємовідносин, яка виникла ще в ХІХ ст., між науково-технічним прогресом і моральними ціннос-
тями.
Слід зазначити, що модернізм увійшов в історію культури та мистецтва, перш за все, як заперечення,
деструкція класичних основ європейської культури, що визначили її розвиток від античності до ХІХ ст.
включно. Посилання на минуле виправдовувалося лише в тих випадках, коли воно саме було “антикласи-
чним”, середньовічним: наприклад, відродження неотомізму на основі філософії Фоми Аквіната, звернен-
ня до первісної культури, залишки якої збереглися в Африці та на островах Тихого океану і тому вважали-
ся психологічно близькими ірраціоналізму тогочасного європейського духу.
Розуміння всіх цих процесів робило суспільну свідомість сповненою гострих протиріч – захоплення
успіхами науки і техніки поєднувалося зі скептицизмом і релятивізмом, песимізмом і агностицизмом, і
прогрес пізнання природи, суспільства, людини парадоксально обертався визнанням абсурдності буття і
нікчемності людського життя. Модернізм зрікався властивого класичним поглядам оптимістичного світо-
сприйняття, відкривши широкий простір декадентським настроям розуму. Така інтелектуальна парадигма
отримувала універсальне значення – зруйнування, загибель, зникнення пророкувалися всьому сущому і в
природі, і в людському бутті, і в культурі.
Модернізм ззовні усвідомлював себе європейським опонентом культури Сходу. Якщо ще у ХVІІІ-ХІХ
століттях можна було не помічати її існування або бачити в ній щось екзотичне і здатне своєю контрастні-
стю слугувати певною метафорою в філософських і художніх конструкціях європейців, то з початком ХХ
ст. процес колонізації і розвиток торговельних відносин включили Схід до інтересів європейських мисли-
телів у якості іншого типу культури, для одних – неповноцінного в порівнянні із західним, для інших –
незрозумілого, загадкового, інтригуючого, для третіх – ідеального, а для всіх разом – потребуючого осми-
слення саме в своїй протилежності.
Стосовно внутрішнього стану культури модернізму, то він визначається принциповою різницею і
прямим протистоянням двох субкультур – елітарної і масової. Ще у ХVІІІ ст. в Англії та Франції поширю-
валася теорія “двох істин” (езотеричної та екзотеричної), тобто істини для небагатьох обраних і істини
для всіх, для низів. Проте початок ХХ ст. довів цей розкол культури до рівня інституціоналізованої авто-
номності двох сфер духовного виробництва: еліта й маса стали споживачами принципово різних, навіть,
протилежних плодів ідеологічної, художньої, комунікативної діяльності. Саме в цей час капіталізм підняв
матеріальне виробництво і споживання на такий рівень, який тогочасна соціологічна наука назвали нови-
ми поняттями - “масове суспільство” або “суспільство споживання”. Таке суспільство вимагало організу-
вати масове виробництво не тільки матеріальних продуктів, але й квазідуховних, квазіхудожніх предметів.
Продукція такого ґатунку набувала небаченого розмаху, стійкості і різноманітності – з одного боку, тому,
що її створення спиралося на небачені в минулому могутні “масмедійні” засоби – високоякісну полігра-
фію, яка забезпечила розвиток і сильний психологічний вплив періодичного друку та реклами, – кінема-
тограф та випуск грамплатівок; з іншого боку, виняткове значення масової культури пояснювалося мож-
ливістю її злиття з субкультурою молодого покоління, що створювало надміру широкий і активний у но-
вому суспільстві прошарок, який використовували через цілеспрямовану психологічну й ідеологічну об-
робку для зміцнення такого суспільства, його способу життя, думки, відчуття.
Отже, модернізм – термін сумарний (з цим твердженням погоджуються майже всі вчені) і означає
множинність несхожих один з одним різнорідних і суперечливих художніх напрямів зі своїми різновекто-
рними платформами, але й, разом з тим, з принциповою філософсько-світоглядною спільністю.
Ряд філософів, істориків, культурологів характеризували період кінця ХІХ – початку ХХ ст. як перехі-
дний етап, коли в епоху модерну відбувається підсилення цивілізаційних тенденцій на противагу культур-
ним (справа в тому, що поняття “культура” і “цивілізація” вживаються як синоніми, тобто історія культу-
ри на всіх її етапах не перестає бути історією цивілізації; проте культура співвідноситься в більшій мірі з
духовним, ментальним, а цивілізація – з матеріальним факторами; тому філософи стверджують, що в одні
періоди співвідносяться більше з культурою, інші – лише з цивілізацією). Шпенглер, наприклад, наполя-
гав, що саме в досліджуваний період відбувається гіпертрофія в історії всього того, що тісно пов’язане з
економікою, технікою, промисловістю, політикою, а також тих факторів, які культура не змогла асимілю-
вати, підкорити своїм імперативам. Сучасний учений М.Хрєнов стверджує, що розходження культури з
цивілізацією – явище, характерне для історії останніх століть [1, c. 344]. На межі ХІХ і ХХ ст. в історії ви-
никає багато штучного, відчуженого від людини і навіть спрямованого проти неї, тобто цей період демон-
струє рішучий поворот від культури до природи [2, c. 47].
Коломієць Т.В.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКОМУ ГРУНТІ
90
Саме в цю епоху складається враження, що культура ніби трансформується в цивілізацію, розчиняєть-
ся в ній. Тому не випадково з’являються твердження (наприклад, у “філософії життя”), спрямовані не про-
ти цивілізації, а проти культури, яка є відчуженою від особистості. Сама культура стала асоціюватися з
тим, що протистоїть людині і життю в цілому. Так, на початку ХХ ст. філософ Г.Зіммель одним з перших
сформулював ідею відчуження культури від суб’єкта, який не спроможний асимілювати всю сукупність
культури [3, 1911-1912, №№ 2-3, c. 220]. Інший філософ Ю.Хабермас, аналізуючи погляди Г.Зіммеля, зве-
ртає увагу на небезпеку, що таїться в здатності культури набувати самостійності щодо індивіда, який її
створив, тотожно як і стосовно суб’єкта, який пізнає, виробляє, творить і діє [4, т. 2, c. 544]. Вперше вказа-
ну небезпеку побачив ще Ж.-Ж. Руссо. З часом цю ідею підхопив Ф.Ніцше, який доводив необхідність
повернення до первинних інстинктів і звільнення від гнітючих імперативів культури. Основними ознаками
таких перехідних періодів є урбанізаційні процеси. Взагалі, реальність міста найкраще демонструє все
штучне, тобто, цивілізаційне начало. Характеризуючи загальноєвропейську картину кінця ХІХ – початку
ХХ століття, М.Хайдеггер стверджує, що ця епоха впровадила в дію необмежену могутність загального
практицизму, планування і організації. Очевидно, цивілізаційна стихія проявляє себе і в такому явищі, яке
М.Хайдеггер називає гігантизмом, що, на його думку, є лише частково синонімом “американізму” або
чогось такого “до-цього-ще-не-бувалого”, породженого жаданням першості і зверхності [5, c. 52].
В урбанізаційні періоди відбувається руйнування малих провінційних міст, бо з них від’їжджають
перш за все молоді люди. Це стосується і великих провінційних міст з тією лише різницею, що їх покидає,
вирушаючи до столиці, найбільш активна і талановита частина молоді. Зрілі ж учені та митці в такі пері-
оди відчувають нагальну потребу в тісному контактуванні з провінцією з метою пошуку нових ідей та мо-
ральних сил для майбутньої творчості.
Вже з цієї загальної характеристики модернізму, його історичної та соціально-філософської сутності
видно, яку велику роль відіграє в цьому типі культури естетичний фактор і художня діяльність. Естетична
свідомість набуває в даному контексті різко антиномічного характеру: в елітарній і масовій субкультурах
модернізму вона є діаметрально протилежною і наочно демонструє панування індивідуалізму на одному
полюсі та переваги стандартизованості, уніфікованості – на іншому.
Разом з тим, відзначаючи європейську культуру початку ХХ ст. як культуру, в якій пануючим напрям-
ком був модернізм, слід зауважити, що в цей час у літературі та мистецтві продовжували діяти і представ-
ники класики, і піонери постмодерних напрямків: в історії культури зміна її станів не відбувається миттє-
во з тотальним витісненням один одного. І все ж навіть у такому нагромадженні напрямків і стилів про-
стежується суттєва різниця між тими явищами, які відбивають якісну своєрідність епохи модернізму, і
тими, в яких ще зберігається минуле або позначається майбутнє.
Духовна ж культура в Україні завжди була одним з найважливіших чинників буття та утвердження
національної ідеї. Ця ідея, що формулювалася в процесі всього національного досвіду та мала можливість
проявити себе в політичному житті, і стала підґрунтям теорії українства М.Шаповалова (М.Сріблястого).
Він сформулював вимогу кваліфікованої культури як умови життєздатності нації: українство може існува-
ти як нація, об’єднана культурою. Погляди М.Шаповалові були своєрідним узагальненням досвіду цілого
покоління українських мислителів періоду кінця ХІХ – початку ХХ ст., яке реалізувало свої національні
домагання на ниві культуротворення.
Тому і феномен українського мистецького модернізму полягав у тому, що він відкрив нову сторінку в
розвитку змісту української ідеї. Загалом же модернізм постав в українській культурі як намагання подо-
лати комплекс меншовартості, певну ізольованість, соціоцентризм та етнографізм вітчизняної літератури
та мистецтва, відкрити перед ними шляхи до засвоєння тогочасних інновацій європейської художньої
культури. Тобто, мова йшла не про нігілістичне заперечення традицій українства, в чому звинувачували
модерністів, а про відновлення цих традицій та розширення на засадах прилучення до культурної спадщи-
ни як вітчизняної, так і світової історії. Як цілком справедливо зауважує один із сучасних дослідників
українського модернізму Р. Піхманець, представники модернізму в Україні “не уникали служіння грома-
ді” [6, вип. 5 (7), c. 183], а дещо інакше його розуміли. Тенденційність їхніх творів була, якщо можна так
висловитися, суто естетичною тенденційністю з виразною орієнтацією на національну ідею. “Це, так би
мовити, - пише Р.Піхманець, - одна грань українського літературного модерну, зумовлена його існуванням
в умовах національного поневолення та бездержавності… Драматичні акорди визвольних потуг, божест-
венна музика національного воскресіння у поєднанні, скажімо, з елементами символістської поетики дава-
ли самобутній стильовий синтез…” [6, вип. 5 (7), c. 183].
Отже, модернізм в Україні заявляв про себе, насамперед, як про явище маргінальне щодо усталеної
традиції, навіть антитрадиційне. Проте тут мова йде про переосмислення позитивістського тотального
розуміння традиції. Модернізм стверджувався, проектуючи перервність і диференційованість традиції, як
те явище, що вибирається і твориться. Завдяки вибірковому ставленню до традиції в модернізмі синхроні-
зуються різні часові площини й філософсько-естетичні системи, сучасні й минулі, від неоплатонізму, фо-
візму, буддизму, метафізики до ніцшеанства, тобто модернізм стає явищем культурного синтезу. Модер-
нізм ніби прокручує всі попередні епохи, кожну ніби осмислює заново, приміряє на себе [7, c. 175].
На європейський рівень розвитку українську культуру в кінці ХІХ – на початку ХХ століття виводила
діяльність покоління, яке І.Я.Франко називав “молодою Україною”. Цю думку підтримує й сучасна украї-
нська дослідниця Т. Гундорова, стверджуючи, що свідомість модерну “яка накреслюється в межах євро-
пейського Просвітництва, в українській культурі виразно проявляє себе саме в ідеології “молодої Украї-
ни” [8, 1992, № 3]. Цей мистецький і просвітницький рух сприяв як розвиткові національної культурної
традиції, так і формуванню нової естетичної свідомості. І дійсно, еволюція української культури даного
періоду відповідає зміні типів художнього мислення, характерній для європейського історико-культурного
Точка зрения
91
прогресу.
Ґенеза художньої свідомості на зламі ХІХ – ХХ століть була позначена відмовою від прямої соціаль-
ної тенденційності, що стискувала свободу індивідуального творчого самовиявлення в мистецтві. То була
реакція на тяжкі враження від оточуючого буття, що знаходило своєрідну компенсацію в прагненні краси.
Проголошення культу краси було проголошенням неможливості для митця обмежуватися лише пропаган-
дою певної ідеологічної доктрини. Принцип культу краси став втіленням національної ідеї, про що й гово-
рив поет М.Вороний: “Мій друже, я красу люблю… як рідну Україну”.
Криза народницько-позитивістської догми породила наприкінці ХІХ ст. один з основних конфліктів
новітнього типу світовідчуття, який полягав у суперечності між безмежністю духовно-природного круго-
вороту матерії, всесвіту і обмеженістю конкретного людського життя, індивідуальної свідомості. Поко-
ління “молодої України” прагнуло до розв’язання цього конфлікту. Освоєння нового змісту епохи йшло
через переосмислення і трансформацію романтичної концепції світобачення, оскільки вона найбільше від-
повідала добі відчуження людини від своєї людської сутності, перетворення її на додаток матеріального
виробництва.
На противагу націоналістичному об’єктивізмові народницько-просвітительського світогляду, який
тяжів до ілюстрування “життєвими” фактами та ситуаціями певних етичних і політичних ідей, у неорома-
нтичній концепції стверджувалася значимість суб’єктивного як певної цінності.
Відкриття духовно-ідеального начала у людині, розуміння його як діяльного чинника було опозицією
до натуралістичної фетишизації соціального прогресу, в ході якого людська особистість девальвувалася.
Неоромантична концепція особистості, що ґрунтувалася на духовному пориві, прагненні до ідеалу цілісної
особистості мала хоча б в якійсь мірі компенсувати розлад матерії з духом, реальності й ідеалу, людини і
світу.
Разом з тим, у рамках неоромантизму в українській культурі 1890–х - 1910–х рр. визрівало експресіо-
ністське світобачення. Саме художній концепції експресіонізму було під силу передати відчайдушне від-
чуття самотності людини у ворожому їй світі, соціальної відчуженості, розірваності зв’язків з собі подіб-
ними, що в цей час стало постійно переслідувати кожну мислячу істоту. Саме експресіонізм порушив за-
гальнолюдські, вічні, екзистенційні проблеми буття, життя і смерті, болю і страждання, добра і зла, відпо-
відальності за кожен свій вчинок. Традиційний демократизм українського мистецтва з його домінуванням
“мужичих” образів органічно вростав у прагнення експресіонізму “спростити” індивіда до елементарних
основ людського єства.
На межі двох століть перед українською культурою постало й ще одне завдання: вирвати людину з
рамок її біологічного існування і ввести її до широкої часової і просторової перспективи, до єдності зі
Всесвітом. Поряд з цим взаємозв’язана, плинна, цілісна, динамічна реальність не могла бути пізнаною че-
рез явлене і зовнішнє, вона вимагала нових засобів її художнього аналізу, спонукала мистецтво стати на
шлях жорстокого препарування реального світу, як у тогочасних психоаналітиків, які проникали в глиби-
ни підсвідомості, та фізиків, що досліджували атом.
Це складне завдання вирішувалося силами так званого “авангардного” мистецтва, зокрема українсько-
го авангарду 1900-х - 1910-х років, у рамках якого новаторські ідеї, прийоми, засоби переросли в певну
систему, позицію, що стала програмою творчого пошуку молодих українських митців. Цей принцип від-
значений своєрідним поліфонізмом, йому властиві багатовимірність авторських моделей світу і різнобарв-
ність стильових напрямків та угрупувань, багатошаровість змістів, розмаїтість мистецької мови, а втім, і
нерівноцінність художнього доробку.
Негативні висловлювання авангардистів щодо академічних традицій були спрямовані не на класичне
мистецтво (усі вони зверталися до нього), а на поверхове уявлення про нього, самовпевненість загально-
прийнятих смаків і оцінок. Авангард зруйнував традиційне буденне сприйняття й розуміння мистецтва,
виявив хибність міфу про легкість сприйняття художнього твору. Місію авангарду можна визначити як
піднесення статусу мистецтва у суспільній свідомості від споживацького рівня до буттєво-світоглядного,
утвердження складності, багатоплановості мистецтва. Свідченням зміни художньої ситуації в Україні ста-
ло пожвавлення мистецького життя, активізація експозиційно-виставочної роботи, поява численних угру-
пувань, журналів, декларацій, маніфестів, а також активна участь у всьому цьому всього суспільства. Вза-
галі ж, як стверджує спеціаліст з проблем українського модернізму Т.Гундарова, імпресіонізм, символізм,
неоромантизм, експресіонізм, натуралізм, неокласицизм, авангардизм перепліталися між собою і рідко
оформлялися в самостійні школи та течії [9, c. 20].
Таким чином, згідно з поглядами професора В.Мазепи, загальний внесок модернізму, інших новітніх
стилів в українську культуру початку ХХ ст. полягає, по-перше, в тому, що новітня література і мистецтво
самоусвідомили свою особливу, відмінну від попередньої “народницької” культури місію у художньому
поданні та реалізації в культурі української ідеї. По-друге, відбулося розширення ідейно-тематичних та
художньо-формальних обріїв художньої творчості, відхід від виключно “селянської” орієнтації, а також
вихід на арену європейської культури, залучення її досягнень на вітчизняний грунт. По-третє, в українсь-
кій художній свідомості на місце народу як єдиного і неподільного носія національного естетичного ідеа-
лу та адресата, до якого звертається митець, постає “людська одиниця” (за І.Франком), самодостатні й са-
модіяльні індивідуальності, спільнота яких утворює культурну еліту українства [10, 1998, № 2, c. 87-88].
Та найголовнішим, на наш погляд, було те, що завдяки всім цим процесам українська культура виходила
на європейський рівень, жила одним життям з передовим світовим мистецтвом. Український дослідник І.
Костецький вважав, що “найщільніше до суті справи можна наблизитись, говоривши не про український
модерн, а про нову українську літературу часів європейського модерну” [11, c. 143].
Отже, на початку ХХ ст. у світовій культурі і в українській в тому числі пануючим стає напрямок мо-
дернізму, який відкидає всі класичні канони і відкриває людству нові шляхи пізнання світу. На східних
землях України, особливо на Слобожанщині та в її центрі – Харкові, де співіснували елементи української
Коломієць Т.В.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКОМУ ГРУНТІ
92
та російської культур, можна простежити зародження та розвиток як українського, так і російського моде-
рну, а в деяких галузях мистецтва, наприклад, у живопису, музиці, театрі, – їх взаємовплив та взаємопро-
никнення. Це свідчить про те, що в досліджуваний період Україна і, перш за все, її великі міста у культур-
ному розвитку не відставали від передових світових культурних центрів, а поступово вливалися в єдине
русло європейського модерністського руху. При цьому українські діячі не були тільки споживачами пере-
дових надбань нової світової культури, а й активно впливали на її розвиток, особливо в галузі образотвор-
чого мистецтва, де вони навіть створили власну школу, яку французький мистецтвознавець А.Наков на-
звав “українським авангардом”.
Джерела та литертература
1. Хренов Н.А. Урбанизационные аспекты перехода в культуре // Город в процесах исторических пере-
ходов. – М., 2001.
2. Конрад Н. Запад и Восток. – М., 1972.
3. Зиммель Г. Понятие и трагедия культуры // Логос.
4. Хабермас Ю. Зиммель как диагност времени // Г. Зиммель. Избранное. – М., 1996.
5. Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1993.
6. Піхманець Р. За золотий вінець України // Хроніка 2000. Наш край. – К., 1993.
7. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. – Луцьк, 1998.
8. Гундорова Т. Суспільно-літературний рух “Молодої України” і проблема модерної української нації //
Сучасність.
9. Гундорова Т. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів, 1997.
10. Мазепа В. Український модернізм початку ХХ сторіччя: спроба синтезу естетизму та української ідеї
// Філософська думка.
11. Костецький І. Стефан Георге. Особистість, доба, спадщина // Вибраний Стефан Георге по-
українському та іншими передусім слов’янськими мовами. – Stuttgart, 1968-1971.
Компанцева Л.Ф.
КОГНИТИВНО-ПРАГМАТИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ СОЗДАНИЯ ЛИЧНОСТИ-БРЕНДА
В ИНТЕРНЕТЕ (НА ПРИМЕРЕ АВТОРСКОГО САЙТА АРТЕМИЯ ЛЕБЕДЕВА)
Наше время антропоцентрично. Гуманитарная наука все более обращается к прагматике и философии
человека. Развитие Интернета актуализировало коммуникативную позицию личности, остро поставило
проблему успешности общения.
Цель нашей статьи – определить некоторые когнитивно-прагматические принципы реализации брен-
довой личности в Интернете.
Задачи статьи следующие: проанализировать Интернет-поведение Артемия Лебедева, его когнитив-
ные и прагматические установки; на примере виртуальной личности известного веб-дизайнера описать
речевые, когнитивные, прагматические условия создания успешной виртуальной личности.
Все рекомендации бренд-менеджеров и опытных рекламистов можно свести к одному когнитивному
принципу создания ВЛ (виртуальной личности) - непохожести, индивидуальности, отличности от других.
Несовершенство считается признаком сильной индивидуальности. ВЛ – тот же бренд личности реальной,
насколько он успешен зависит от коммуникативной стратегии, выбранной пользователем. Стремление к
солидности и идеальности – прагматическая ошибка создателей ВЛ, так как идеальные персонажи быстро
вызывают скуку. Бренд-менеджеры, проанализировав наиболее популярные современные бренды, опреде-
ли несколько важных принципов, определяющих их успех:
• У бренда-лидера должна быть активная общественная позиция.
• Чтобы сохранить лидерство, бренд должен учить.
• Успешный бренд предлагает новую “игру” для людей [1, с. 143].
Так как мы предлагаем рассматривать ВЛ как бренд реальной личности, приведенные принципы
могут быть трансформированы в коммуникативную стратегию успешной ВЛ.
Имя Артемия Лебедева, самого успешного российского web-дизайнера, сегодня само по себе явля-
ется брендом. Авторский сайт Артемия “Мой дом – моя слабость” (http://www. tema.ru) является одновре-
менно и концепцией мира, и концепцией дизайна, что и представлено в самих разделах сайта: Представ-
ляюсь, Люблю, Ненавижу, Путешествую, Цитирую, Выступаю, Фигачу (собрание дизайнерских курье-
зов), Использую (о любимых предметах). Артемий обращается к принципам нового брендинга. Раздел
сайта “Представляюсь” коммуникативно парадоксален, так как сформирован с нарушением всех принци-
пов оформления официальных биографий.
В биографии
Родился и вырос.
В имени
Меня зовут Артемий, Тёма или Андреич. Еще меня зовут обедать. Имена Артём, Артёмка, Тима, Ти-
мофей, Артемон и Артемид имеют ко мне не больше отношения, чем имя Мефистоклюс.
У меня в паспорте написано “Артемий”. Я настолько же не Артём, насколько Саши – не Шуры, Ди-
мы – не Мити, Гарики – не Игори, а Люки – не Людмилы.
Некоторым товарищам будет интересно узнать, что в моем полном имени вообще нет буквы “ё” —
имени “Артёмий” не существует в природе.
В образовании
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36287 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:21:27Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коломієць, Т.В. 2012-07-17T20:43:36Z 2012-07-17T20:43:36Z 2004 Особливості формування модерної культури на українському грунті / Т.В. Коломієць // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 56, Т. 2. — С. 88-92. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36287 На межі ХІХ і ХХ століть всесвітній розвиток культури вступає в нову фазу, найбільш точною на-звою якої є модернізм. Хоча найчастіше у вітчизняній літературі це поняття вживалося для означення пев-них явищ однієї тільки історії мистецтва ХХ ст., а на Заході ним охоплювали інколи всю історію культури Нового часу, в контексті даного дослідження це поняття означатиме тип культури (а не тільки мистецтва) всієї першої половини ХХ століття. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Особливості формування модерної культури на українському грунті Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості формування модерної культури на українському грунті Коломієць, Т.В. Точка зрения |
| title | Особливості формування модерної культури на українському грунті |
| title_full | Особливості формування модерної культури на українському грунті |
| title_fullStr | Особливості формування модерної культури на українському грунті |
| title_full_unstemmed | Особливості формування модерної культури на українському грунті |
| title_short | Особливості формування модерної культури на українському грунті |
| title_sort | особливості формування модерної культури на українському грунті |
| topic | Точка зрения |
| topic_facet | Точка зрения |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36287 |
| work_keys_str_mv | AT kolomíêcʹtv osoblivostíformuvannâmodernoíkulʹturinaukraínsʹkomugruntí |