Управління капітальними інвестиціями
Покращенню стану основних засобів сприятиме ефективне управління капітальними інвестиціями, що є багатоаспектною проблемою. За допомогою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності...
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36797 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Управління капітальними інвестиціями / А.Є. Лісняк // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 142-144. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-36797 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-367972025-02-23T20:10:57Z Управління капітальними інвестиціями Лісняк, А.Є. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Покращенню стану основних засобів сприятиме ефективне управління капітальними інвестиціями, що є багатоаспектною проблемою. За допомогою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Улучшению состояния основных средств будет оказывать содействие эффективное управление капитальными инвестициями, что является многоаспектной проблемой. С помощью капитальных инвестиций воссоздаются на простой и расширенной основе основные средства производства, т.е. создается материальная основа для повышения производительности живой работы на базе внедрения комплексной механизации и автоматизации производства. Improvement of a condition of the basic means will be assisted with efficient control capital investments that is a multidimensional problem. By means of capital investments the basic means of production are recreated on the simple and expanded basis, i.e. the material basis for increase of productivity of alive work on the basis of introduction of complex mechanization and automation of manufacture is created. 2006 Article Управління капітальними інвестиціями / А.Є. Лісняк // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 142-144. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36797 uk Культура народов Причерноморья application/pdf Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Лісняк, А.Є. Управління капітальними інвестиціями Культура народов Причерноморья |
| description |
Покращенню стану основних засобів сприятиме ефективне управління капітальними інвестиціями, що є багатоаспектною проблемою. За допомогою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. |
| format |
Article |
| author |
Лісняк, А.Є. |
| author_facet |
Лісняк, А.Є. |
| author_sort |
Лісняк, А.Є. |
| title |
Управління капітальними інвестиціями |
| title_short |
Управління капітальними інвестиціями |
| title_full |
Управління капітальними інвестиціями |
| title_fullStr |
Управління капітальними інвестиціями |
| title_full_unstemmed |
Управління капітальними інвестиціями |
| title_sort |
управління капітальними інвестиціями |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/36797 |
| citation_txt |
Управління капітальними інвестиціями / А.Є. Лісняк // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 95. — С. 142-144. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT lísnâkaê upravlínnâkapítalʹnimiínvesticíâmi |
| first_indexed |
2025-11-25T00:37:39Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:37:39Z |
| _version_ |
1849720632167628800 |
| fulltext |
Лагодієнко В.В.
СТАН ТА АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ
142
ції; винограду, плодоягідної продукції – на ринку. При розрахунках з пайовиками за оренду землі та майно-
вих паїв (часток) дорожчими, ніж по іншим каналах виявилися баштанні культури.
В умовах ринкової економіки досягнення високоефективної діяльності аграрного сектору АПК є прак-
тично неможливим без належним чином організованої зовнішньоекономічної діяльності. Говорячи, напри-
клад, про Миколаївщину, необхідно вказати, що сільгосппродукція є важливою складовою її зовнішньої то-
ргівлі. У 2005 р. підприємствами регіону було експортовано продукції рослинництва на загальну суму 168,2
млн. дол. США, що на 49,9 % більше, ніж у 2004 р. У загальному обсязі експорту частка сільгосппродукції
збільшилась на 1,6 в.п. і становила 18,8 %. Слід зазначити, що в нинішніх умовах сільгосптоваровиробники
здійснюють зовнішньоекономічну діяльність через посередників. Це пояснюється тим, що окремі ринки
збуту монополізовані і закриті для самостійного проникнення виробників, більшість аграрних підприємств
не мають юридичного права на проведення зовнішньоекономічної діяльності і не можуть самостійно здійс-
нювати дослідження закордонних ринків, займатися пошуком партнерів, грамотно розробляти умови конт-
ракту тощо. Однак непрямий метод здійснення зовнішньоторгових операцій не зовсім вигідний для аграрі-
їв, бо саме трейдер диктує ціну на продукцію та встановлює умови її придбання, без врахування інтересів
сільгосптоваровирбника. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків південних регіонів у значній мірі галь-
мується нестачею коштів для покриття додаткових затрат та проведення маркетингових досліджень підпри-
ємницького середовища, високою ризикованістю зовнішньоекономічної діяльності, складнощами у пошуку
відповідних зарубіжних партнерів, відсутністю кваліфікованих працівників, а також недосконалістю зако-
нодавчої бази щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Висновок. Південний регіон України є дуже придатним для ведення рослинницьких галузей, але як за-
свідчив аналіз в його стані існує значна кількість негараздів, які несуть в собі негативні економічні наслід-
ки.
Запропоновані пропозиції та рекомендації щодо впорядкування структури виробництва сільськогоспо-
дарської продукції рослинництва, збільшення її кількості позитивно впливатимуть на підвищення економі-
чної ефективності рослинництва та всього агропромислового виробництва регіону вцілому.
Питання вивчення стану рослинництва, пошуку і впровадження сучасних економічних та технологіч-
них заходів підвищення його ефективності в сучасних умовах є актуальними і мають важливе практичне
значення.
Джерела і література
1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005.–
292 с.
2. Регіональні агропромислові комплекси України (теорія та практика розвитку / За ред. акад. УААН
П. П. Борщевського. – К.: Наук. думка, 1996. – 262 с.
3. Сільське господарство Одеської області: Стат. зб. / Держкомстат України. Головне управління статистики
в Одеській області. – Одеса, 2006. – 237 с.
4. Сільське господарство Херсонщини: Стат. зб. / Держкомстат України. Головне управління статистики в
Херсонській області. – Херсон, 2006. – 159 с.
5. Статистичний щорічник Миколаївської області за 2005 рік: Стат. зб. / Держкомстат України. Головне
управління статистики в Миколаївській області. – Миколаїв, 2006. – 535 с.
Лісняк А.Є.
УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
Вступ. Капітальні інвестиції є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємс-
тва. Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капітальні інвестиції. За допо-
могою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва,
тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження
комплексної механізації і автоматизації виробництва. Завдяки капітальним інвестиціям реалізуються до-
сконаліші форми суспільної організації виробництва: його спеціалізація, кооперування і комбінування.
Основна частина. Капітальні інвестиції включають: нове будівництво, реконструкцію, модернізацію,
технічне переозброєння підприємства та інші напрями поповнення основних засобів. Характерною ознакою
2006 р. стала інвестиційна модель розвитку. Незважаючи на несприятливі економічні умови, фізичний об-
сяг основних засобів за роки незалежності зберігав тенденцію зростання (за винятком 1995 та 1996 рр.).
Збільшенню фізичного обсягу основних засобів сприяло перевищення ступеня їх оновлення над ступенем
ліквідації. Оновлення основних засобів значною мірою залежить від інвестиційної ситуації, яка була в ці
роки в Україні досить нестабільною. Пік інвестиційної кризи, пов’язаної зі слабким відтворенням основно-
го капіталу, пройдено в 1994–1996 роках. За 1997–2006 рр. відбувалося щорічне зростання вартості основ-
них засобів. Особливо важливим є те, що в багатьох галузях економіки за роки реформ відбулося якісне
оновлення значної частини діючих підприємств. Однак і за досягнутого оновлення основних засобів не
знижується актуальність технічного переоснащення та модернізації діючих підприємств. Характерним на-
самперед є низький рівень списання основних засобів, а відповідно й оновлення діючого виробництва. В
певний період інвестування економіки набуло, головним чином, екзогенного характеру (за рахунок залуче-
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
143
них коштів інвестуються переважно нові об’єкти), що зумовлює продовження середнього терміну експлуа-
тації основних засобів. На кінець 2005 р. ступінь зношення основних виробничих засобів становив 47,5%, у
т.ч. в промисловості – 48,8, у сільському господарстві – 48,3, на транспорті – 50,1%; ступінь зношення не-
виробничих основних засобів сягав у житловому господарстві – 29,4%, у комунальному господарстві і по-
бутовому обслуговуванні – 46,6, у сфері охорони здоров’я – 37,8%.
Покращенню стану основних засобів сприятиме ефективне управління капітальними інвестиціями, що є
багатоаспектною проблемою. В значній мірі управління капітальними інвестиціями залежить від амортиза-
ційної політики. Амортизаційна політика не може підпорядковуватися, як це має місце, за бюджетного
споживання, а повинна сприяти прискореному оновленню основних засобів. Управління цим процесом має
знайти закріплення на законодавчій основі, за розробки галузевих та регіональних програм модернізації, лі-
квідації аварійно–небезпечних будівель та споруд; проведення заходів, направлених на вдосконалення ста-
тистики основних засобів, у т.ч. створення системи комплексного обстеження їх наявності та руху.
Важливе значення в управлінні має баланс капітальних інвестицій, який характеризує як процес, так і
результат освоєння капітальних інвестицій. Загальна схема балансу капітальних інвестицій така:
Нп + К = В + С + Нк,де Нп і Нк – обсяг незавершеного будівництва відповідно на початок і кінець звітного
періоду; К – обсяг здійснених у звітному періоді капітальних інвестицій; В – обсяг введених у дію у звітно-
му періоді основних засобів; С – списання у встановленому порядку припинених будівництвом незаверше-
них об’єктів. Управління капітальними інвестиціями нерозривно пов’язано з впровадженням інновацій. Ак-
тивізація інноваційної діяльності потребує нових форм та методів упровадження досягнень науки і техніки,
насамперед за рахунок розширення інноваційного ринку. Для розвитку ринку інновацій, навіть за наявних
умов, є реальні можливості, оскільки промисловість України застосовує близько 24% вітчизняних науково–
технічних розробок. Потребують удосконалення форми та методи ринкової реалізації науково–технічної
продукції. Ціни на внутрішньому інноваційному ринку не формуються і є переважно розрахунковими. Се-
редньорічна вартість однієї науково–технічної розробки становить близько 50 тис. гривен. Безпосередні за-
мовники та споживачі виконаних розробок заздалегідь майже не визначаються. Не проводяться аукціонні
торги інноваційних розробок, немає інноваційних бірж та ефективної реклами. Маркетингові дослідження в
інноваційній сфері здійснюють лише 26% від усіх промислових підприємств України. У розвитку іннова-
ційного ринку незначною залишається поки що роль позабюджетних фондів. Низькою залишається питома
вага витрат на інноваційну діяльність у капітальних вкладеннях.
Розвиток інноваційного ринку стримується недостатніми темпами створення недержавних науково–
дослідних та проектно–конструкторських організацій. Дається взнаки недосконалість механізмів демонопо-
лізації виробництва, високий рівень ризику, пов’язаного з недоліками нормативно-правової бази. Для при-
скореного розвитку інноваційного ринку потрібне забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних на-
прямів наукових розробок, розширення джерел фінансування на основі спеціальних цільових, венчурних
фондів, створення механізмів державного стимулювання ефективного використання приватних та інозем-
них інвестицій у наукові галузі, у приоритетні науково-технічні розробки, зменшення імпортозалежності
економіки, а також розширення форм інфраструктури інноваційного ринку. Важливе значення має держав-
не регулювання процесів у цій сфері. Основою державного регулювання інноваційного ринку має бути його
тісний зв’язок з економікою виробництва. Це потребує максимальної гармонізації законодавства України в
галузі освіти, науки, технологій та технологічного розвитку з міжнародними стандартами, прийнятими в
розвинутих країнах світу. У зв’язку з цим необхідно:
− ввести пільгове оподаткування інноваційної діяльності підприємств, науково–дослідних та конструк-
торських організацій з метою сприяння залученню додаткових (недержавних) коштів на фундаменталь-
ні наукові дослідження, розробити і впровадити (продаж споживачеві) нових технологій, забезпечуючи
умови для партнерства науки з бізнесом. Важливим кроком до цього є вилучення з оподаткування ви-
трат на економічно значущі НДДКР;
− внести відповідні доповнення в Закони щодо наукової і науково–технічної діяльності та оподаткування
підприємств;
− активізувати інвестиції в таких сферах прикладних НДДКР, як машинобудування, біотехнології, інфо-
рмаційні технології, нові матеріали та аерокосмічні дослідження, продукція медичної промисловості,
які найбільш ефективні, комерціалізовані, користуються попитом на внутрішньому та зовнішньому ри-
нках;
− запровадити пільгове (переважно довгострокове) кредитування активних учасників інноваційного рин-
ку – науково-дослідних, проектних організацій підприємств, об’єктів ринкової інфраструктури;
− розширити масштаби застосування державної контрактної системи у сфері науково-технічної та інно-
ваційної діяльності з підвищенням ролі і значення державного замовлення;
− органам управління інноваційною діяльністю на всіх рівнях здійснювати систематичний аналіз резуль-
татів реалізації науково-технічних розробок на внутрішньому та зовнішньому ринках, створити з цією
метою експертно-аналітичні групи. У сучасних економічних умовах переважна більшість виробничих
підприємств для подальшого розвитку потребують здійснення докорінних змін у різних напрямках сво-
єї діяльності – створення нових конкурентоспроможних видів продукції, технологічного переозброєн-
ня, розробки більш досконалої концепції маркетингу, побудови більш ефективної структури управління
підприємством тощо. Забезпечення цих докорінних змін у виробничій діяльності потребує значного об-
сягу інвестицій, залучення яких має бути пов’язане з плануванням стратегічного розвитку підприємств.
Можна без перебільшення стверджувати, що планування стратегічного розвитку виробничих підпри-
ємств і планування обсягу та напрямків його інвестицій – це два глибоко пов’язаних між собою еконо-
Лісняк А.Є.
УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
144
мічні процеси.
В сучасних умовах економіки України суттєво змінилося обґрунтування потреби в інвестиціях підпри-
ємств. Підприємства зараз самостійно обирають найважливіші напрямки своєї інвестиційної діяльності з
урахуванням цілей свого розвитку, умов зовнішнього економічного середовища й інвестиційного клімату,
рівня свого виробничого та фінансового потенціалу. Крім того, формуючи потребу в своїх інвестиціях, ко-
жне підприємство має водночас зважати на свої можливості залучення інвестиційних ресурсів за рахунок як
внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Нарешті, потреба в інвестиціях формується підприємст-
вом за конкретними напрямками інвестиційної діяльності, кожен з яких потребує попередньої розробки так
званих інвестиційних проектів.
Інвестиційний проект – це відносно новий для нашої практики термін, який досить неоднозначно трак-
тується в сучасній економічній літературі. Так, у “Кодексі знань про управління проектами”, розробленому
Інститутом управління проектами США (Project Management Institute, USA), цей термін визначається таким
чином: “Проект являє собою певне завдання з відповідними вихідними даними та результатами (цілями),
що обумовлюють спосіб його розв’язання. Українські економісти В. Я. Шевчук та П. С. Рогожин дають та-
ку інтерпретацію цього терміну: “Інвестиційний проект – це документ, який містить систему взаємо-
пов’язаних у часі і просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки
підприємства”.
Термін “інвестиційний проект” пропонується визначати таким чином: Інвестиційний проект – це доку-
мент, що забезпечує окремі напрямки стратегічного розвитку підприємства шляхом реального інвестуван-
ня, обґрунтовує потребу у відповідних інвестиційних ресурсах у різних формах їх і містить систему відпо-
відних управлінських рішень із забезпечення найбільш ефективних форм реалізації викладених у ньому ін-
вестиційних цілей”. Інвестиційні проекти, що розробляються виробничими підприємствами, розрізняються
між собою за багатьма характеристиками. Можна запропонувати таку класифікацію інвестиційних проек-
тів:
− проекти, спрямовані на придбання цілісних майнових комплексів з метою забезпечення товарної або
регіональної диверсифікації виробничої діяльності підприємства;
− проекти нового будівництва об’єктів із закінченим технологічним циклом на спеціально відведених те-
риторіях;
− проекти реконструкції підприємства, пов’язані з суттєвим перетворенням виробничо–технологічних
процесів на основі сучасних науково–технічних досягнень (у цих проектах може передбачатись розши-
рення окремих виробничих і невиробничих приміщень, будівництво замість знесених нових споруд
цього ж призначення на території діючого підприємства);
− проекти модернізації активної частини основних виробничих фондів (за діючою в Україні класифікаці-
єю – основних фондів групи 3) шляхом конструктивної зміни всього або основного парку обладнання,
машин і механізмів, що використовуються підприємством;
− проекти придбання окремих видів матеріальних та інноваційних нематеріальних активів, які передба-
чаються до оновлення (в зв’язку із фізичним або моральним зношуванням) або збільшення (у зв’язку із
розширенням обсягу виробничої діяльності), приросту обігових товарно–матеріальних цінностей (запа-
сів сировини, матеріалів, готової продукції), придбання інших аналогічних активів, які забезпечують
зростання обсягів і підвищення ефективності виробничої діяльності у наступному періоді.
За більш високим ступенем узагальнення інвестиційні проекти підприємства можуть розглядатися за
цією класифікаційною ознакою як:
− проекти, спрямовані на відтворення основних фондів;
− проекти придбання нових нематеріальних активів інноваційного характеру; · проекти забезпечення
приросту матеріальних обігових засобів.
Джерела та література
1. Кейлер В.А. Экономика предприятия: Курс лекций.– М.: ИНФРА– М, Новосибирск: НГАЭиУ, 1999.–
132 с.
2. Зелль А. Бизнес–план: Инвестиции и финансирование, планирование и оценка проектов: Пер.с нем. –
М.: Издательство «Ось-89», 2002. – 240с.
Медвідь М.М.
ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ
Для стабільного економічного розвитку регіонів та держави в цілому, при формування бюджету в Укра-
їні та здійсненні регіональної політики важливим є врахування стану фінансової безпеки регіонів (ФБР).
Виходячи з проведеного аналізу літературних джерел [1–4] приходимо до висновку необхідності розробки
методу оцінювання ФБР з метою на отриманих результатах обґрунтовувати та приймати рішення по управ-
лінню об’єктом дослідження.
Визначення стану ФБР неможливо розглядати безпосередньо у вигляді фізичного процесу. Тому про-
понуємо застосувати кібернетичне моделювання [5]. Воно дає можливість відобразити деякі інформаційні
процеси управління, що дозволить оцінити поведінку реального об’єкта. Для побудови моделі у такому ви-
|