Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича
У повідомленні, виголошеному на наукових читаннях імені академіка Я. Ісаєвича 12 березня 2011 р., проаналізовано науковий доробок ученого, присвячений польсько-українським відносинам від найдавніших часів до сьогодення. In message that was presented at Y. Isayevych scientific readings 2011 was analy...
Saved in:
| Published in: | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37005 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича / М. Литвин // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 5-12. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859671074714681344 |
|---|---|
| author | Литвин, М. |
| author_facet | Литвин, М. |
| citation_txt | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича / М. Литвин // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 5-12. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| description | У повідомленні, виголошеному на наукових читаннях імені академіка Я. Ісаєвича 12 березня 2011 р., проаналізовано науковий доробок ученого, присвячений польсько-українським відносинам від найдавніших часів до сьогодення.
In message that was presented at Y. Isayevych scientific readings 2011 was analyzed scientific creation of scientist, that was devoted to polish-ukrainian relations from ancient times to present days.
|
| first_indexed | 2025-11-30T13:53:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
Микола Литвин
Питання українсько-Польських відносин
у науковій сПадщині та громадській діяльності
ярослава ісаєвича
У повідомленні, виголошеному на наукових читаннях імені академіка Я. Ісає
вича 12 березня 2011 р., проаналізовано науковий доробок ученого, присвячений
польськоукраїнським відносинам від найдавніших часів до сьогодення.
ключові слова: Ярослав Ісаєвич, історіографія, українсько-польські відно-
сини, військово-політичне протистояння, культурні взаємини.
Mykola LYTVYN
Ukrainian-polish relations in
jaroslav isaievych’s akademic
legacy and pUblic activities
In message that was presented at Y. Isayevych scientific readings 2011 was analyzed
scientific creation of scientist, that was devoted to polishukrainian relations from ancient
times to present days.
key words: Yaroslav Isaevych, historiography, Ukrainian-polish relations, military-
political confrontation, cultural mutual relations.
Пропоноване повідомлення не є систематичним аналізом полонійних чи міжнаціо-
нальних студій багатолітнього директора Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України, академіка НАН України Ярослава Ісаєвича (1936–2010), бо вони по-
требують професійного аналізу не одного фахівця історії, а лише окреслює знакові
моменти і дражливі сюжети співжиття двох сусідніх народів, їх історичних вза-
ємообразів. Зокрема українсько-польські відносини у княжу добу вчений розглядав
насамперед крізь призму геополітики Галицько-Волинської держави, міжетнічних
взаємин у середньовічному Львові – давньому центрі книгописання, друкарства та
шкільництва1. В останнє десятиліття Я. Ісаєвич опублікував також низку наукових
1 Ісаєвич Я. Польсько-українські і українсько-польські культурні взаємини: історіографія,
періодизація, політичні аспекти / Я. Ісаєвич // Польща–Україна: історична спадщина і
суспільна свідомість. Міжнародна наукова конференція (Кам’янець-Подільський, 29–31
травня 1992 р.). Тези доповідей. – Київ, 1992. – С. 39–43; Його ж. Українсько-польська
студії
та публіцистичних статей, присвячених військово-політичному протиборству на за-
хідних землях України напередодні та в період Другої світової війни.
До цього його спонукали численні польсько-українські дискусії останнього
двадцятиліття в мас-медіа, науці, владних структурах, а також регулярні візити в
Польщу до академічних середовищ Варшави, Кракова і, особливо, Любліна, де він
заприятелював із відомим істориком-медієвістом, ветераном АК Єжи Клочовським.
Чи не тому президія НАН України у 1993 р. призначила його співголовою Польсько-
української історичної комісії при ПАН і НАНУ. Я. Ісаєвичу також належить ідея
створення в Інституті українознавства Центру дослідження українсько-польських
відносин (2007). У радянський час цією тематикою частково займався відділ іс-
торії соціалістичних країн під керівництвом тогочасного директора, а донедавна
дипломата у Варшаві Володимира Чугайова. Щоправда, працювали в інституті й
класичні полоністи Володимир Борис, Степан Трусевич та ін. Отже, пропозицію
Я. Ісаєвича схвально сприйняли адміністрації президентів Л. Кучми та В. Ющенка
(що підтвердили їхні Укази), а також Президія НАН України, науковці регіону,
члени товариств “Надсяння”, “Холмщина”, “Лемківщина” (останні неодноразово
запрошували вченого на свої конференції). Ярослав Дмитрович підтримував і міс-
цевих краєзнавців, зокрема Ярослава Царука (Володимир), Івана Пуська (Луцьк),
які записали тисячі спогадів очевидців подій Другої світової війни на Волині.
Молодому й зрілому Я. Ісаєвичу належать декілька розвідок про формування
західної межі української етнічної території. Саме він підтримав Мирона Кордубу,
який шляхом ретроспективного аналізу актових джерел встановив південну час-
тину політичного кордону ХІІІ–XIV ст. між Польщею та Галицько-Волинським
князівством (вона збігалася з етнографічною межею розселення українців у на-
ступних століттях)2.
Зокрема люстрації (описи королівських маєтків і податкові документи), ре-
єстри церков XVI ст. дають вірогідне уявлення про національний склад населен-
ня, поширення польських та українських антропонімів. І тому західний кордон
української етнічної території проходив, на думку Я. Ісаєвича, через міста і села
Межиріч, Волинь, Парчів, Красностав, Щебрешен, Крешів, Лежайськ, Дубно,
Блажова, Ясенів, Дашно, Липинки, Королева Руська, Вірхомля, Шляхтова. Зага-
лом же, русько-українська людність у княжі часи, наголошував вчений, усупереч
різним натискам, відстояла свій західний кордон, здійснюючи водночас широку
колонізацію степових просторів на сході та півдні3.
наукова і культурна співпраця // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок
і майбуття. Конференція під патронатом Прем’єр-Міністрів України і Польщі (м. Київ,
25–27 червня 1999 р.): Зб. наук. праць / [відп. ред. Я. Ісаєвич]. – Київ, 1999. – С. 18–21;
Його ж. Галицько-Волинська держава. – Львів, 1999. – 40 с.; Його ж. Львів: сторінки
історії. – Львів, 2005. – 128 с.
2 Кордуба М. Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном /
М. Кордуба // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (далі – ЗНТШ). –
Т. 138–140. – Львів, 1925. – С. 159–245.
3 Ісаєвич Я. Джерела про західні межі української етнічної території в період федераліз-
му / Я. Ісаєвич // Український історичний журнал. – 1968. – № 12. – С. 78–84; Його ж.
Микола Литвин6
На відміну від багатьох авторів, Ярослав Ісаєвич починав датувати литовсько-
польську добу історії України не 1340 – роком захоплення королем Казимиром ІІІ
(Великим) Львова, а 1387, коли, після походу Владислава Ягайла Львів та Галич
визнали польську зверхність в обмін на підтвердження своїх привілеїв, Вітовт за-
кріпився на Волині, яка ввійшла у Велике князівство Литовське. Про це він ще раз
наголосив у чорнових нотатках до статті, яку готував до третього випуску збірника
“Княжа доба”4. Зрештою, у першому томі “Історії Львова” вчений висловив не зо-
всім популярну в українській історіографії тезу про те, що Казимир таки рахувався з
давніми традиціями самостійного державного існування Галицько-Волинського кня-
зівства. Зокрема, у 1350–1358 рр., наголошує дослідник, король згадує “королівство
Русь”, титулуючи себе не лише королем Польщі, а й королем Русі. Отже, резюмує
Я. Ісаєвич, питання про державно-правову форму окупації Галицько-Волинського
князівства тоді ще не було вирішеним. Для цієї території карбувалися окремі монети
з міським гербом, який пізніше був включений до королівського герба.
Реконструюючи діяльність Ставропігійського та передміських братств Львова
XVI–XVII ст., вчений згадує й аналогічні католицькі братства, показує їх вплив на
організаційну структуру та засади самоврядування православних братств5. Водно-
час наголошує, що львівські братчики добивалися соціальних і національних прав
у протистоянні з польськими урядовцями магістрату та господарями польських
цехів. Власне з цією метою, стверджує дослідник, руські братчики неодноразово
їздили до Варшави, зокрема до королівського двору і сейму. Спірні питання ви-
носилися на місцеві сеймики шляхти в Галичі та Луцьку, генеральний сеймик
шляхти і Руського воєводства у Судовій Вишні6.
Аналізуючи шкільництво середньовічного Львова, Я. Ісаєвич віддає належ-
не діяльності католицької школи при парафіяльному костелі Вознесення Діви
Марії, яка з початкової у XV ст. перетворилася в середню. При цьому, зауважує
він, від кінця XV до середини XVІ ст. в іншій школі при костелі Святого Духа
йшло суперництво за впливи між поляками та німцями. Об’єктивно аналізує до-
слідник й систему навчання та виховання Єзуїтського колегіуму, його релігійні та
світські видання, видрукувані у власній друкарні. Тоді ж, у XVІ ст., українським
міщанам Львова теж вдалося отримати в магістраті дозвіл на відкриття власного
Формування західної межі української етнічної території // Історія української куль-
тури. У 5 т. Т. 2: Українська культура XII – першої половини XVII століть / [гол. ред.
Я. Ісаєвич]. – Київ, 2001. – С. 28–32; Його ж. Територія і населення “Червенських градів”
(Х–ХІІІ ст.) // Український історико-географічний збірник. – Київ, 1971. – Вип. 1. –
С. 71–83; Его же. “Грады Червенские” и Перемышльская земля в политических взаи-
моотношениях между восточными и западными славянами (конец ІХ – начало ХІ в.) //
Исследования по истории славянских и балканских народов. Эпоха средневековья. Ки-
евская Русь и ее славянские соседи. – Москва, 1972. – С. 107–124.
4 Див.: Войтович Л. Видатний дослідник княжої доби / Л. Войтович // Княжа доба / [відп.
ред. Л. Войтович]. – Львів, 2010. – Вип. 3. – С. 3–5.
5 Ісаєвич Я. Успенське братство / Я. Ісаєвич // Історія Львова. У 3 т. – Львів, 2006. – Т. 1
(1256–1772). – С. 141–142.
6 Там само. – С. 145–146.
7Питання українсько-польських відносин …
навчального закладу – при міському Успенському братстві. Не оминув увагою вче-
ний діяльність давніх польських друкарень, насамперед Єзуїтського колегіуму, яка,
щоправда, за тиражами поступалася друкарні Ставропігії. У XVІІ–XVІІІ ст. біль-
шість книг у Львові надруковано польською та латинською мовами, дещо менше –
церковнослов’янською та українською7. Я. Ісаєвич доводить, що польськомовна
творчість українців у ХVІІ ст. не завжди свідчила про втрату національної само-
свідомості авторами і видавцями, оскільки для тієї доби характерне використання
як писемно-літературної не своєї, а чужої мови. “Мистецьке оформлення деяких
польськомовних книг, – зауважив дослідник, – як і те, що українські друкарі вико-
нували замовлення польських видавців, – свідчення того, що польсько-українські
зв’язки в галузі друкарства не були однобічно спрямованими”8.
Що ж до передачі польських топонімів, імен та прізвищ, то вчений вважав за
доцільне подавати їх за усталеними в україномовній літературі версіями (Казимир,
Ягайло, Любомирські, Володимирія, Перемишль, Жешів).
У 90-ті роки спільно з Інститутом слов’янознавства і балканістики РАН і
Канадським інститутом історичних студій вчений започаткував упорядкування
багатотомника “Документи російських архівів з історії України”9. На жаль, 1998 р.
вийшов лише перший том, присвячений історії запорозького козацтва початку
XVII ст., а фактично війні між Росією і Річчю Посполитою (збірник готували
Леонтій Войтович, Лев Заборовський, Ярослав Ісаєвич, Франк Сисин, Аркадій
Турилов, Борис Флоря). У цьому збірнику показано участь запорозьких козаків
у прикордонній війні між Росією і Річчю Посполитою 1613–1617 рр., зокрема в
поході П. Сагайдачного на Москву. При цьому не замовчано й про середовище
козаків, прибічників “проросійської” орієнтації. Власне матеріали цього збірника
є вагомим внеском у висвітлення всієї палітри польсько-російсько-українських
відносин як на рівні офіційної дипломатії, так і повсякденної ментальності.
Я. Ісаєвич також цікавився добою національного відродження кінця XVIII –
початку ХХ ст. Історик вважав, що посилення польських впливів у суспільно-
політичному житті Галичини спричинили проросійські симпатії і навпаки. Водно-
час розглядав можливу федералістичну модель устрою Австро-Угорщини як один
із способів розв’язання українсько-польського протистояння10. Він також цінував
7 Исаевич Я. Украинско-польские связи в истории Константинополя (1574–1648) /
Я. Исаевич // Культурные связи народов Восточной Европы в ХVІ в. Проблемы взаи-
моотношений Польши, России, Украины, Белоруссии и Литвы в эпоху Возрождения. –
Москва, 1976. – С. 192–207; Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток,
проблеми. – Львів, 2002. – С. 222–229; Історія Львова. У 3 т. Т. 1: 1256–1772. – С. 171–
190, 256–261.
8 Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. / Я. Ісаєвич. – Львів,
2002. – С. 229.
9 Документи російських архівів з історії країни. Т. 1: Документи до історії запорозького
козацтва 1613–1620 рр. / [упор. Л. Войтович, Л. Заборовський, Я. Ісаєвич, Ф. Сисин,
А. Турилов, Б. Флоря]. – Львів, 1998. – 444 с.
10 Ісаєвич Я. Галичина у Габсбургській монархії: національно-політичні рухи і культур-
ний плюралізм / Я. Ісаєвич // Українська література в Австрії, австрійська – в Україні. –
Микола Литвин8
творчість Івана Франка, який популяризував українську ідею різними мовами,
зокрема й польською11.
На початку 90-х років директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України підтримав ідею започаткування системного польсько-українського
наукового діалогу й став одним із організаторів міжнародного наукового зібрання
у Лєсній Підкові під Варшавою (7–9 червня 1994 р.)12. Тоді він намагався актуа-
лізувати не лише проблемні сторінки нашої спільної історії, але й факти єднання
обох народів (союз 1920 р., антикомуністична боротьба 40–80-х років; публікації
паризької “Культури”, насамперед Єжи Ґедройца, який, до речі, у 30-ті роки був
слухачем лекцій Мирона Кордуби у Варшавському університеті). У прикінцевому
повідомленні зустрічі, яке він допізна опрацював з автором цього виступу, декла-
ровано необхідність створення спільних наукових груп, які досліджуватимуть
найскладніші сюжети новітньої історії; необхідність обміну науковими працями,
архівними документами тощо.
Я. Ісаєвич був учасником міжнародних семінарів “Україна–Польща: важкі
питання”, які почергово проводилися в Україні (Луцьк, Львів) і Польщі (Варшава,
Торунь); брав участь у дискусіях і особливо в підготовці протоколів узгоджень
та розбіжностей між польськими та українськими істориками, що аналізували
українсько-польське протистояння у першій половині ХХ ст. (діяльність радикаль-
них українських середовищ, статус і політику польських військових осадників у
міжвоєнний період, причин, перебіг і наслідки військово-політичного протистоян-
ня у роки Другої світової війни тощо)13. До речі, при розгляді подій міжвоєнного
Київ, 1994. – С. 163–171; Його ж. Galicia and Problems of National Identity // The Habsburg
Legacy: National Identity in Historical Perspective. – Edinburgh, 1994. – P. 37–45; Його ж.
Федералізм на Україні ХІХ–ХХ ст.: політичні програми та спроби їх реалізації // Unia
Lubelska i tradycje integracyine w Europie Środkowo-Wshodnej. – Lublin, 1999. – S. 187–
195; Його ж. Федералізм та гасло солідарності слов’ян: ідеологія й політика // Україна:
культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 7: Збірник на пошану
професора Ю. Сливки. – Львів, 2000. – С. 106–114.
11 Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т. 46, кн. 2: Історичні праці (1891–1897).
І. Франко / – Київ, 1986. – 440 с.
12 Слідами факту до суті. Говорить академік України професор Ярослав Ісаєвич // Гомін
(Варшава). – 1994. – 23 червня.
13 Ісаєвич Я. Українсько-польські взаємини періоду Другої світової війни: інтерпретації
істориків і політиків / Я. Ісаєвич // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Івано-Франківськ, 21–22 лис-
топада 1996. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 5–13; Україна–Польща: важкі питання. Т. 2:
Українсько-польські відносини в 1918–1947 роках. Матеріали ІІ міжнародного наукового
семінару істориків, Варшава, 22–24 травня 1997 р. – Варшава, 1998 (участь Я. Ісаєвича у
дискусії. – С. 124, 136, 139, 143, 146, 151, 200, 204, 207–211, 223); Україна–Польща: важ-
кі питання. Т. 3: Матеріали ІІІ міжнародного наукового семінару “Українсько-польські
стосунки в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20–22 травня 1998 р. – Варшава, 1998
(участь Я. Ісаєвича у дискусії. – С. 8, 11, 13, 47, 51, 121, 232, 234, 235, 237, 242, 243, 246);
Україна–Польща: важкі питання. Т. 4: Матеріали ІV міжнародного наукового семінару
“Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни”, Варшава, 8–10 жовтня
9Питання українсько-польських відносин …
періоду вчений не любив використовувати термін Друга Річ Посполита, вважаючи,
що Польща 1917–1930 рр. не успадкувала традиції попередниці.
Коли ж польська сторона заініціювала вшанування 60-річчя трагедії поляків
на Волині, Я. Ісаєвич взявся упорядковувати книгу “Волинь і Холмщина 1938–
1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, до-
кументи, спогади” (Львів, 2003)14. У ній основну увагу приділено подіям на Холм-
щині – від акції нищення понад сотні православних церков у 1938 р. до масової
депортації українського автохтонного населення в 1945–1947 рр. Проаналізовано
також події 1943–1944 рр. на Волині, коли міжнаціональний конфлікт був най-
кривавішим. Історик доводить, що становище українського і польського народів
під час війни було неоднаковим. Поляки вже понад 20 років мали визнану світом
державу, легальним репрезентантом якої в роки окупації більшість їх вважали
підпільні установи еміграційного уряду і підвладні йому збройні формування.
Натомість Україна, яка опинилась в епіцентрі бойових дій велетенських армій,
залишалась, як і раніше, не суб’єктом, а об’єктом історії. За володіння її земля-
ми змагалися більшовицька Росія (замаскована під псевдоінтернаціоналістський
СРСР), нацистська Німеччина та її союзники (Угорщина, Румунія), Польща. Тільки
під час війни виникла Українська повстанська армія – єдина збройна сила, яка тоді
й потім боролося за самостійну Україну, проти всіх її ворогів. Хоч ця повстанська
боротьба, підтримувана ілюзіями про неминучість зудару внаслідок війни СРСР
та його західних союзників, була на той час безнадійною, саме незалежницький
напрям виявився, в підсумку, визначальним чинником дальшої еволюції України.
Відтак учений проводить аналогію з польськими повстаннями XIX ст., особливо
з повстанням 1863 р.: попри відсутність шансів на успіх, традиції повстанського
руху сприяли утвердженню тієї ідеології, яка у відповідний момент відіграла ви-
рішальну роль у відновленні державності.
Я. Ісаєвич вважав, що головними ворогами свободи польського й українсько-
го народів були ті ж поляки, які боролися за відновлення своєї держави, і тому
самостійницькі течії в українському суспільстві мали підстави прагнути союзу.
Однак, як відомо, не тільки не дійшло до реальної співпраці, а навпаки, спалахнув
кривавий польсько-український конфлікт на західноукраїнських землях, не лише з
боями між українськими і польськими збройними формуваннями, а й зі злочинними
примусовими вигнаннями та жорстоким нищенням мирного населення.
Безпосередньою причиною непримиренності позицій національних військово-
політичних сил обох народів, як і значної частини громадян, став, на думку
Я. Ісаєвича, намір польського уряду боротися за включення до Польської держави
1998 р. – Варшава, 1999 (вступне слово, участь Я. Ісаєвича у дискусії. – С. 7, 34, 59, 61,
62, 151–152, 163, 165, 224–225, 228, 230, 234–236, 275–276, 289–291, 293, 295–299, 301,
302, 306, 308, 310); Україна–Польща: важкі питання. Т. 5: Матеріали V міжнародного на-
укового семінару істориків “Українсько-польські стосунки в роки Другої світової вій ни”,
Луцьк, 27–29 квітня 1999 р. – Варшава, 1999 (участь Я. Ісаєвича у дискусії. – С. 7, 110,
113, 119, 206, 226, 329) та ін.
14 Волинь і Холмщина 1938–1947 рр. Польсько-українське протистояння та його відлуння.
Дослідження, документи, спогади / [гол. ред. Я. Ісаєвич]. – Львів, 2003. – 813 с.
Микола Литвин10
земель, на яких поляки залишалися меншиною. Вчений зауважив, що така орієн-
тація польського керівництва була зумовлена перебільшеною оцінкою власних
можливостей і недооцінкою українців, що протистояли приєднанню українських
територій до Польщі. Прагнення поширити свою державу за рахунок сусіда, якого
вважали нездатним оборонитися, було донедавна загальноприйнятою засадою
міжнародних відносин. Отже, не можна польську політику періоду війни вважати
виявом якогось специфічно польського експансіонізму чи імперіалізму. З іншого
боку, вважав історик, для українських незалежників пріоритетом не була припису-
вана польськими публіцистами “ворожнеча до всього, що польське”: протистояння
з сусіднім народом ставало політичним завданням лише остільки, оскільки всі
тодішні національно-політичні польські програми були ворожі ідеї самостійності й
цілісності України. Водночас Я. Ісаєвич зауважив, що більшість провідників ОУН–
УПА не усвідомили того, що перспектива встановлення більшовицько-російської
гегемонії у Східній Європі визначала необхідність ставлення до Польщі як до
стратегічного союзника. Інша річ, що й за наявності доброї волі до згоди, україн-
цям було б важко домовитися з польськими лідерами, більшість яких не вважали
українців рівноправним і важливим для Польщі партнером.
Серед чинників, що зумовили в роки нацистської окупації виняткову гостроту
конфлікту, вчений називає соціальну та національну напруженість, спричинену як
співвідношенням земельної та іншої власності в руках різних категорій населення,
так і передвоєнною політикою Польської держави, а також свідоме роздмухування
міжнаціональної ненависті німецько-нацистськими і російсько-більшовицькими
чинниками.
Ярослав Дмитрович також вважав, що лише після відновлення суверенітету
Польщі й появи на карті світу незалежної України, співпраця двох сусідніх держав
і народів вперше вповні стала можливою. Українці повинні бути вдячними тим
польським політичним колам і громадським структурам, які підтримали Украї-
ну на міжнародній арені. Така політика – в інтересах обох народів, в інтересах
європейської і світової спільноти. Водночас він зауважив, що нагнітання емоцій
довкола інтерпретації історії і щодо способу увічнення жертв конфлікту по обидва
боки кордону негативно вплинуло на атмосферу добросусідства. Виникла загроза,
що спорудження в Польщі реваншистських монументів і видання тенденційних
книг може спровокувати подібні акції і в Україні. Далі вчений резюмує: треба до-
кладати всіх зусиль для взаємного порозуміння, виховувати суспільство, особливо
молодь, в такому дусі, щоби спогади про минуле не ставали на перешкоді співпраці
та дружбі. Цю тематику нині розробляють Ігор Іллюшин, Андрій Боляновський,
Богдан Гудь, Ігор Цепенда, Ґжеґож Мотика та ін.
Я. Ісаєвич вважав, що історія останнього сторіччя, негативні явища в польсько-
українських відносинах часто були результатом взаємної недооцінки. До 1939 р. і
під час Другої світової війни поляки не бачили потенційних можливостей України
і вважали, що її інтересами можна безкарно нехтувати. Подібною була і помилка
українських політичних сил, які не усвідомили значення Польщі як головного
стратегічного союзника Української держави. І лише після 1991 р. добрі між-
державні взаємини стали, наголошує вчений, виявом розуміння корисності цих
стосунків. Якщо розвиватиметься українсько-польська співпраця, а економічні й
11Питання українсько-польських відносин …
політичні позиції України поліпшуватимуться, то негативні стереотипи, зумовлені
однобічним тлумаченням історії, на його думку, не матимуть живильного сере-
довища. Глибше взаємне пізнання, підкреслює вчений, – необхідна передумова
усвідомлення, що минулих помилок не варто повторювати15.
І, наприкінець зауважу, що вказаний аспект проблеми, зокрема “негероїчні”
сторінки історії, Ярослав Дмитрович відтворив на побутово-особистісному рівні, на
рівні пам’яті (образів) його волинсько-галицької родини. Зокрема у спогадах (“Pro
domo mea”), опублікованих у збірнику “Confraternitas”, він згадує розповіді мами
Наталії Чабан (Ісаєвич) про квартирування в їхній стрийській хаті симпатичного
панства Калітинських. Утім, як іронічно зауважила мати, ці “інтелігентні люди”
“не хотіли, щоб я, трирічний хлопчик, говорив з їхньою Люцею по-українськи, бо
вона, мовляв, псує собі акцент”16. “Зі справ міжнаціональних” Я. Ісаєвич згадав
ще й таке: “На початку 1944 року у Стрию досить часто оголошувалися страти
і вішали заложників. Бачу, – як сьогодні, надруковані трьома мовами – німець-
кою, українською і польською, списки взятих у заложники або розстріляних, де
вказувалося рік народження, місце затримання і національність. І дуже добре
пам’ятаю, як питав маму: “Чому національність завжди – “українець”, чому не
розстрілюють когось іншого?”. Тепер розумію, що це були репресії за випадки,
що діялися на селі, а села в тому районі були майже суцільно українськими. Так
окупаційна влада намагалася залякати тих, хто становив більшість краю. У цьому
контексті пригадую розповіді батьків про те, що там, де більшість були українці,
діяла польська поліція, а там, де більшість була польська, німецькі нацисти воліли
використовувати українську поліцію”. Такі побутові міжнаціональні зауваги можна
побачити і в інших спогадах автора та його родини.
Як бачимо, наукові й аналітично-мемуарні публікації Я. Ісаєвича дають добру
поживу для всестороннього аналізу українсько-польських відносин як на регіо-
нальному і всеукраїнському рівнях, так і в загальноєвропейському контексті. Їх
взаємопізнання і аналіз дозволяють не лише глибше пізнати історію Центрально-
Східної Європи, але й вийти на дорогу примирення наших двох народів і держав,
як це нещодавно зробили поляки з німцями чи німці з французами. Спільний урок
з подій минулого мусить засвоїти нинішнє покоління і передати його нащадкам.
15 Волинь і Холмщина… – С. 57–58.
16 Ісаєвич Я. Pro domo mea / Я. Ісаєвич // Україна: культурна спадщина, національна сві-
домість, державність. Вип. 15: Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава
Ісаєвича. – Львів, 2006–2007. – С. 15.
Микола Литвин12
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37005 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-120X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T13:53:42Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Литвин, М. 2012-08-29T19:40:56Z 2012-08-29T19:40:56Z 2011 Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича / М. Литвин // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 5-12. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2223-120X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37005 У повідомленні, виголошеному на наукових читаннях імені академіка Я. Ісаєвича 12 березня 2011 р., проаналізовано науковий доробок ученого, присвячений польсько-українським відносинам від найдавніших часів до сьогодення. In message that was presented at Y. Isayevych scientific readings 2011 was analyzed scientific creation of scientist, that was devoted to polish-ukrainian relations from ancient times to present days. uk Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість Студії Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича Ukrainian-Polish relations in jaroslav isaievych’s akademic legacy and public activities Article published earlier |
| spellingShingle | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича Литвин, М. Студії |
| title | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича |
| title_alt | Ukrainian-Polish relations in jaroslav isaievych’s akademic legacy and public activities |
| title_full | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича |
| title_fullStr | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича |
| title_full_unstemmed | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича |
| title_short | Питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності Ярослава Ісаєвича |
| title_sort | питання українсько-польських відносин у науковій спадщині та громадській діяльності ярослава ісаєвича |
| topic | Студії |
| topic_facet | Студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37005 |
| work_keys_str_mv | AT litvinm pitannâukraínsʹkopolʹsʹkihvídnosinunaukovíispadŝinítagromadsʹkíidíâlʹnostíâroslavaísaêviča AT litvinm ukrainianpolishrelationsinjaroslavisaievychsakademiclegacyandpublicactivities |