Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси)
Розкрито позицію представників різних груп населення Західної Європи та Північної Америки щодо трагедії Радянської України 1932–1933 рр. Висвітлено діяльність закордонних діячів, які інформували про наявність продовольчої катастрофи, а також погляди відомих людей, які заперечували або ігнорували пра...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37009 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) / Я. Папуга // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 56-85. — Бібліогр.: 137 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859592790736896000 |
|---|---|
| author | Папуга, Я. |
| author_facet | Папуга, Я. |
| citation_txt | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) / Я. Папуга // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 56-85. — Бібліогр.: 137 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість |
| description | Розкрито позицію представників різних груп населення Західної Європи та Північної Америки щодо трагедії Радянської України 1932–1933 рр. Висвітлено діяльність закордонних діячів, які інформували про наявність продовольчої катастрофи, а також погляди відомих людей, які заперечували або ігнорували правдиві відомості.
The article analyzes the position of the representatives of different groups of population of Western Europe and the Northern America towards the Soviet Ukraine’s tragedy of 1932–1933. The activity of foreign politicians who informed about the food shortages and the thoughts of famous people who ignored the true informated are investigated.
|
| first_indexed | 2025-11-27T16:23:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість56
Ярослав ПаПуга
Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років
(За матеріалами львівСької преСи)
Розкрито позицію представників різних груп населення Західної Європи та
Північної америки щодо трагедії Радянської україни 1932–1933 рр. Висвітлено
діяльність закордонних діячів, які інформували про наявність продовольчої ката-
строфи, а також погляди відомих людей, які заперечували або ігнорували правдиві
відомості.
ключові слова: Голодомор, порятунок голодуючих, преса, Захід.
Iaroslav PaPuha
The ATTiTudes of The WesT ToWArds
The fAmine of 1932–1933 in The Lviv Press
The article analyzes the position of the representatives of different groups of popula-
tion of Western Europe and the Northern America towards the Soviet Ukraine’s tragedy
of 1932–1933. The activity of foreign politicians who informed about the food shortages
and the thoughts of famous people who ignored the true informated are investigated.
Key words: Famine, saving of victims of starvation, press, West.
Питання про ставлення світової громадськості до геноциду українців, орга-
нізованого Москвою в 1932–1933 рр., має кілька аспектів, найважливіший з яких,
напевне, – моральний. Адже смерть мільйонів людей у страшних муках від голоду
пройшла повз увагу значної частини населення Заходу. Уряди багатьох держав, маючи
інформацію про трагедію, не відреагували на неї. Це зазначив і один з найкращих до-
слідників Голодомору англійський історик Р. Конквест, який у книзі “Жнива скорботи”
присвятив окремий розділ розгляду цієї проблеми. Свої погляди на ставлення Заходу
до Голодомору він розвинув у підсумковій праці “Роздуми над сплюндрованим сто-
річчям”. Англійський історик зумів найкраще розкрити основні причини відсутності
сприйняття багатьма людьми правди про трагедію: вдала пропагандистська політика
Москви й поширення радянофільства серед громадськості багатьох країн1.
1 Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Р. Конквест; пер. з
англ. – Київ, 1993. – 384 с.; Роздуми над сплюндрованим сторіччям / З англ. пер. О. Мо-
кровольський. – Київ, 2003. – 371 с.
Р. Конквест не ставив собі за мету всесторонньо розкрити питання про
позицію Заходу щодо Голодомору, тому окремі важливі проблеми залишилися
недостатньо висвітленими. Зокрема, не з’ясовано, наскільки добре були поінфор-
мовані урядові кола різних країн про масштаби трагедії і як це вплинуло на їх
міжнародну політику. Не до кінця зрозуміло й те, як вплинула активність укра-
їнців, що проживали за межами СРСР, на поведінку офіційних структур великих
держав, які мали можливість вплинути на дії Москви. Не висвітлено й ставлення
до продовольчої катастрофи різних середовищ населення країн Заходу.
Звичайно, львівська преса не дає вичерпних відповідей на ці запитання,
адже недостатність інформації, а також природна заангажованість, спричинена
переживанням за долю співвітчизників, перешкодили повному та безсторонньому
висвітленню проблеми. Скажімо, тогочасні часописи детально подали правдиві
розповіді іноземців про трагедію, однак не розкрили ґрунтовно позицію тих кіл,
які ігнорували інформацію про події у СРСР. Попри це аналіз західноукраїнських
газет дає змогу передати настрої різних середовищ поза межами СРСР щодо розпо-
всюдження відомостей про Голодомор. Водночас вивчення матеріалів часописів, що
видавалися у Львові, сприяє розкриттю питання про значення діяльності українців,
яким пощастило опинитися за кордонами комуністичної імперії, на формування
ставлення Заходу до трагедії. Окрім того, аналіз львівської преси допомагає ґрун-
товніше простежити зміни позиції щодо найважливіших міжнародних чинників
(держав, організацій) з боку тих людей, передусім із Галичини та Волині, які були
активними учасниками акції порятунку.
Періодичні видання Другої Речі Посполитої, які публікувалися у Львові, опи-
суючи події міжнародного життя, часто зверталися до матеріалів світової преси. На
це вплинуло кілька чинників. Українці в той період сподівалися на зміни ситуації,
що склалася внаслідок Першої світової війни, які могли б відбутися лише у випадку
помітних перетворень на міжнародній арені. Львівські газети часто публікували
заяви відомих закордонних діячів, висвітлювали позицію державних структур
інших країн, що стосувалися української справи. Неодноразове покликання на
зарубіжну пресу було зумовлене також браком інформації про події за межами
міжвоєнної Польщі. Друковані видання, що виходили у Львові, здебільшого не
мали закордонних кореспондентів. Насамперед це стосується СРСР, де зовсім
не було представників західноукраїнських газет. Тому чимало відомостей про
Голодомор та реакцію на нього західні українці одержали зі світової періодики.
Очевидно, що матеріалу для розкриття теми статті багато.
Попри велику кількість джерел, питання про висвітлення в міжвоєн-
ній львівській пресі ставлення Заходу до трагедії за Збручем в історичній
науці аналізувалося недостатньо. Дослідники здебільшого описали сус-
пільну реакцію українців, що проживали за межами СРСР, на трагедію.
Найперше потрібно назвати А. Жука, який ще в 1933 р., розкриваючи від-
гуки на продовольчу катастрофу, опрацював матеріали тогочасних газет2.
2 Жук А. Рятункова акція для Великої України / А. Жук. – Львів: Накладом Укр. громад.
ком. рятунку України, 1933. – 80 с.; Його ж. Рятункова акція для Великої України /
А. Жук // За Україну. – 1933. – Ч. 3. – 1 листопада. – С. 8–11.
57Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
Повідомлення львівської преси використано й у працях, що вийшли за кордо-
ном у післявоєнний період3.
Сучасні українські дослідники, які розглядали проблему відгуків на Голодомор,
зверталися до періодики 1930-х років як важливого джерела. Серед них потрібно
виокремити М. Кугутяка і В. Пахаренка, що першими після проголошення неза-
лежності України приступили до вивчення теми4. До 70-х роковин трагедії опу-
бліковано спільну працю тернопільських істориків, в якій використано матеріали
міжвоєнної преси5.
Особливо зросла кількість досліджень теми відгуків на Голодомор до 75-х
роковин української катастрофи6. У цих студіях не тільки аналізувалося відлуння
трагедії за межами СРСР, але й було опубліковано статті з періодичних західно-
українських видань. Чимало матеріалу з міжвоєнної преси, яка розкривала питання,
оприлюднено й у збірнику документів, підготовленому працівниками Державного
архіву Львівської області7. У монографії автора цієї статті при висвітленні суспіль-
ної реакції на трагедію за Збручем використано відомості львівських газет8. Серед
зарубіжних дослідників питання вивчав польський історик Р. Кушнеж9.
3 Марунчак М. Нація в боротьбі за своє існування: 1932–1933 в Україні і діяспорі / М. Ма-
рунчак. – Вінніпег, 1985. – 144 с.; Рудницька М. Боротьба за правду про Великий Голод
/ М. Рудницька // Рудницька М. Статті. Листи. Документи / Упоряд. М. Дядюк. – Львів,
1998. – С. 380–433.
4 Кугутяк М. Голодомор 1933-го і Західна Україна (Трагедія Наддніпрянщини на тлі сус-
пільних настроїв західноукраїнської громадськості 20–30-х років) / М. Кугутяк. – Івано-
Франківськ, 1994. – 72 с.; Пахаренко В. Віті єдиного дерева: Україна Східна і Західна
в апокаліпсисі ХХ століття / В. Пахаренко. – Черкаси, 2005. – 304 с.; Пахаренко В. По-
братимство / В. Пахаренко // Літературна Україна. – 1991. – 1 травня. – С. 1, 5.
5 Чорна тінь голодомору 1932–1933 років над Тернопіллям: Книга пам’яті / [вступ. ст.;
упоряд.: Б. Лановик, М. Лазарович, Р. Матейко]. – Тернопіль, 2003. – 292 с.
6 Волинь пам’ятає. Відлуння на Волині голодомору 1932–1933 років у радянській Україні.
Науково-документальне видання / [автори-упорядн. М. Кучерепа, В. Ткачук; за заг. ред.
М. Кучерепи]. – Луцьк, 2008 (текст книги взятий на сайті http://www.voladm.gov.ua/
katalog.php?lang=ukr&id=471&t=4); Давидюк Р., Жив’юк А. “Почутися одним нероз-
ривним зі своїми братами і сестрами Великої України”: Відлуння Голодомору 1932–
1933 рр. на Рівненщині / Р. Давидюк, А. Жив’юк. – Рівне, 2008. – 92 с.; Лазарович М.
І було пекло на землі… Голодомор 1932–1933 років в Україні: передумови, механізм
здійснення, наслідки / М. Лазарович. – Тернопіль, 2008. – 620 с.; Національна Книга
пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Львівська область / [гол. ред. кол.
В. Крайовський, заст. гол. В. Савчак]. – Львів, 2008. – 688 с.
7 Клюв’як В., Куцинда В. Голгофа українського народу: До 75-ї річниці Голодомору
в Україні 1932–1933 років. За матеріалами Державного архіву Львівської області /
В. Клюв’як, В. Куцинда. – Львів, 2008. – 264 с.
8 Папуга Я. Західна Україна і Голодомор 1932–1933 років: Морально-політична і матері-
альна допомога постраждалим / Я. Папуга. – Львів, 2008. – 248 с.
9 Кушнеж Р. Львівська преса про голодомор в УСРР / Р. Кушнеж // Український історич-
ний журнал. – 2006. – № 3. – С. 199–209.
Ярослав Папуга58
Потрібно зазначити: в усіх вказаних працях (можливо, за винятком спогадів
М. Рудницької та студії М. Лазаровича) розглянуто передусім відгуки на Голодомор
галичан та волинян, і тому ставлення до подій на Наддніпрянщині у 1932–1933 рр.
з боку світової спільноти розкрито в них мимохідь. Ті ж зарубіжні дослідники, які
ґрунтовно вивчали позицію міжнародної громадськості щодо Голодомору, побіжно
згадували висвітлення західними українцями цього питання10.
Поняття Захід, навіть упродовж ХХ ст., вживалося у різних значеннях і тому
потребує уточнення зміст, який вкладено в нього у цій статті. Оскільки предмет
дослідження – це висвітлення міжвоєнною львівською пресою позиції Заходу щодо
Голодомору, тому доречно вживати цей термін у тому значенні, в якому його ро-
зуміли тогочасні діячі. Українці Другої Речі Посполитої, які активно відреагували
на продовольчу катастрофу в УСРР у 1932–1933 рр., неодноразово зверталися до
“культурного світу” із закликом посприяти у справі порятунку співвітчизників за
Збручем. Аналіз львівської преси вказує, що під цим висловом діячі антиголодової
акції мали на увазі передусім усі країни Європи (очевидно, за винятком СРСР),
а також США і Канаду. Тому в цій статті поняття Захід використовується в тому
розумінні, яке вкладали в нього українці міжвоєнної Польщі, застосовуючи тер-
мін “культурний світ”. При аналізі матеріалів львівської преси використано лише
україномовні часописи.
***
Львівська преса, що розповсюджувалася на території Другої Речі Посполитої,
звернула увагу на продовольчі проблеми наддніпрянців із початком колективіза-
ції і кризою сільського господарства, яку вона зумовила, описуючи при цьому й
позицію Заходу в цьому питанні. Газети багато повідомляли навесні 1932 р. про
голод, що розпочався в попередньому році. Саме в той період збільшилася кількість
втеч через радянський кордон виснажених від систематичного недоїдання людей.
Ґрунтовніше це питання висвітлено автором у дослідженні, присвяченому реакції
західних українців на трагедію за Збручем11.
Кількість публікацій з розповідями про загрозу нового голоду у львівській
періодиці зросла влітку 1932 р., коли на це звернула увагу європейська преса.
Найавторитетніша західноукраїнська газета “Діло” в червні розмістила спостере-
ження відомого західного фахівця Бассехеса щодо стану сільського господарства у
СРСР, в якому зазначалося посилення кризових явищ в аграрному секторі. У липні
в цьому часописі, ґрунтуючись на повідомленнях редактора “Форвертсу”, викрито
брак продуктів і розповсюдження голоду в УСРР. “Діло” наступного місяця пере-
друкувало й інформацію з бельгійської преси про появу великої кількості селян,
які в пошуках їжі блукали територією України12.
10 Див.: Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Р. Конквест /
[пер. з англ.]. – Київ, 1993. – 384 с.
11 Папуга Я. Західна Україна і Голодомор 1932–1933 років: Морально-політична і мате-
ріальна допомога постраждалим. – С. 25–27.
12 Діло. – 1932. – 19 червня, 6 липня, 9 серпня.
59Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
“Нова зоря” – друкований орган греко-католицького спрямування – звернула
увагу на цю проблему, опублікувавши драматичне повідомлення з “Інтернешіонал
ньюс сервіс” про поширення загрозливого становища в сільському господарстві:
“Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти
населення розпочало масову мандрівку. Хто сего не бачив на власні очи, той не
може собі уявити всего жаху безпримірного горя укр[аїнського] народу. Сотки
тисяч, ба міліони обдертих укр[аїнських] селян рушили зі своїх сіл і йдуть самі
не знаючи куди. З мішками на плечах, в котрих міститься все їх майно, йдуть ті
маси днями й ночами по степах України. Залиті ними всі шляхи, всі залізні до-
роги, всі стежки”13.
Відомості про страхітливу ситуацію у Східній Україні потрапляли до Західної
переважно від закордонних журналістів та інженерів. Останніх було багато на робо-
ті у СРСР, однак у той період частина з них намагалася покинути цю країну. “Діло”,
зазначаючи, що правду про голод подають англійські, американські, німецькі та
французькі часописи, повідомило про масовий виїзд інженерів США з Радянського
Союзу. Вони вказали на продовольчу катастрофу в комуністичній імперії, спричи-
нену грабіжницькою політикою Москви. За даними газети тоді у СРСР працювало
3 528 закордонних інженерів, з яких 2 063 фахівців було з Німеччини14.
“Діло” продовжило у другій половині 1932 р. – на початку 1933 р. публікувати
матеріали із західної періодики про ситуацію в УСРР. Часопис у вересні поінфор-
мував про загальну кризу колективізованого сільського господарства, висвітлив
ситуацію з відсутності продуктів і заходи радянських держаних органів щодо їх
конфіскації в селян. Газета подала матеріали з швейцарського друкованого видан-
ня “Журналь де Женев” про протистояння між владою і селянством, зумовлене
прагненням офіційних структур не допустити, щоби хлібороби залишили в себе
врожай15. “Діло” в лютому 1933 р. повідомило про розповсюдження в австрійській
пресі Бассехесом даних про становище селянства в СРСР16. “Нова зоря” в цьому
ж місяці поінформувала про критичну ситуацію із забезпеченням продуктами у
містах, зазначивши, що в селах справи ще гірші17.
Західна періодика, крім повідомлень від журналістів і спеціалістів, що працю-
вали в Радянському Союзі, отримала окремі дані від працівників дипломатичних
установ. Інформація про голод від офіційних представників європейських держав
потрапила на сторінки газет цих країн, а потім передруковувалася львівськими
часописами. Періодичні видання пресового концерну І. Тиктора “Новий час” і
“Народна справа” розповіли про голод в УСРР і заворушення виснажених людей,
відомості, які подали німецькі консульства18. “Нова зоря” також опублікувала дані
13 Нова зоря. – 1932. – 16 червня.
14 Діло. – 1932. – 7, 27 липня.
15 Діло. – 1932. – 21, 22 вересня.
16 Діло. – 1933. – 11 лютого.
17 Нова зоря. – 1933. – 23 лютого.
18 Народна справа. – 1933. – 5 лютого; Новий час. – 1933. – 29 січня.
Ярослав Папуга60
від дипломатичних установ і прийшла до висновку про нестерпне становище на-
селення за Збручем19.
Загалом у другій половині 1932 – на початку 1933 рр. європейські газети
подавали окремі відомості про голод, однак на основі цих розрізнених даних не
можна було уявити загальну картину катастрофи на Східній Україні. Львівські
часописи, насамперед “Діло” і “Нова зоря”, які пильно відстежували інформацію
про ситуацію в УСРР у західній пресі, в деякі місяці (упродовж цього періоду)
не відзначали зацікавленості закордонних спостерігачів справою голоду. У той
час українці, що проживали за межами комуністичної імперії, також не розуміли
масштабів трагедії, що коїлася у радянській державі. Брак інформації, зокрема й із
західних джерел, призвів до того, що в період, коли катастрофа набирала обертів,
поза СРСР про неї говорили мало.
***
Ситуація змінилася весною 1933 р. завдяки діяльності окремих сумлінних
представників демократичних держав. Неабияке враження на широкі кола європей-
ської громадськості справили публікації і повідомлення Г. Джонса та колишнього
помічника прем’єр-міністра Великої Британії Д. Ллойд-Джорджа. Цей відважний
репортер відвідав на початку 1933 р. Україну й у березні подав про це матеріал
до “Манчестер гардіан”. Г. Джонс розповсюдив правду про голод і в інших засо-
бах масової інформації, вживаючи всіх можливостей для донесення даних про
катастрофічну ситуацію.
Чесні повідомлення цього валійського репортера про бідування населення,
яке просило їжі для порятунку (окремі статті виходили під заголовком “Хліба!”),
неабияк вплинули на західних українців. Львівські газети, що представляли різні
середовища, оприлюднили інформацію колишнього помічника Д. Ллойд-Джорджа.
“Новий час” у кількох номерах у середині квітня 1933 р. опублікував відомості
про голод, які опиралися на його матеріали20. Друкований орган лівоцентрист-
ської радикальної партії “Громадський голос” майже одночасно повідомив про
поширення закордонною пресою, передусім німецькою й англійською, даних про
трагедію від Г. Джонса21. Варто зазначити, що цей часопис виходив друком раз у
тиждень і тому інколи подавав відомості не оперативно, а з певним запізненням.
Дані британського спостерігача газета оприлюднила у той же час, що й щоденне
друковане видання “Новий час”. Це свідчить: працівники “Громадського голосу”
розуміли значення повідомлень Г. Джонса й намагалися якомога швидше зробити
їх доступними для своїх читачів.
Наступного місяця львівська преса неодноразово згадувала публікації цього
сумлінного репортера. Українське бюро в Лондоні взяло в нього інтерв’ю, а дві
щоденні львівські газети – “Діло” і “Новий час” – в один день у середині квітня
19 Нова зоря. – 1933. – 14 травня.
20 Новий час. – 1933. – 12, 13, 14 квітня.
21 Громадський голос. – 1933. – 15 квітня.
61Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
оприлюднили його22. Друкований орган видавничого концерну І. Тиктора “Наш
прапор” у липні 1933 р. розмістив матеріали помічника Д. Ллойд-Джорджа з часо-
пису “Нью-Йорк америкен”23. Газета близька до консервативних греко-католицьких
кіл “Нова зоря” у жовтні 1933 р. передрукувала статтю Г. Джонса з лондонського
пресового органу “Дейлі експрес”24.
Кілька часописів (“Громадський голос”, “Діло” й друкований орган селянської
партії “Нове село”), здійснюючи огляд американської преси, що описувала голод
у Східній Україні, згадали публікацію британського репортера в “Нью-Йорк аме-
рикен”. Газети у своєму дослідженні розповіли також про студію американського
кореспондента Д. Дея у “Дейлі ньюс”. Цей спостерігач узагальнив інформацію від
офіційних урядових чиновників, представників дипломатичного корпусу, подорож-
ніх з України, приватних листів і прийшов до невтішного висновку про жахливість
становища на території Наддніпрянщини25. Він описав випадок, передрукований
львівськими газетами, що свідчив про катастрофічну ситуацію із забезпеченням
продуктами: “Кухар одного чужоземного консуляту в Харкові пише, що він покидає
роботу, бо доробився маєтку тим, що продавав лупини з бараболь нуждарям, які
щоденно приходять до нього задними дверима”26.
Водночас зі статтями Г. Джонса в західній пресі з’явилися публікації іншого
відомого британського кореспондента М. Маггериджа. Щоправда його повідомлен-
ня у березні 1933 р. у “Манчестер гардіан” за підписом “Нотатки спостерігача”
не справили враження на західних українців, вірогідно через анонімність, і не
зробили такого резонансу, як праці Г. Джонса. Зате, коли М. Маггеридж виїхав зі
СРСР і розпочав розповсюджувати інформацію про голод під своїм іменем, то це
відобразилося у львівській пресі. Зокрема “Нова зоря” передрукувала повідомлення
англійського кореспондента в “Морнінг пост”. У львівському часописі зазначалося,
що публікації М. Маггериджа стали можливими після виїзду за межі Радянського
Союзу, завдяки чому він позбувся контролю радянських цензурних органів27.
“Нова зоря”, окрім даних від британських і американських репортерів напри-
кінці весни 1933 р., ґрунтуючись на повідомленнях паризької преси, розкрила опо-
віді австрійського інженера П. Менделя. Він, описавши нужденний стан населення
Одеси, вказав: місцеві жителі звертаються з проханням дати хліба, оскільки гроші
майже нічого не вартують28. “Громадський голос” у травні опублікував інформа-
цію з швейцарської газети “Журналь де Женев”, яка розмістила звернення до Ліги
Націй з описом стану справ у Радянській Україні й висловленням прохання до “всіх
22 Діло. – 1933. – 13 квітня; Новий час. – 1933. – 13 квітня.
23 Наш прапор. – 1933. – 2 липня.
24 Нова зоря. – 1933. – 29 жовтня.
25 Громадський голос. – 1933. – 1 липня; Діло. – 1933. – 23 червня; Нове село. – 1933. –
2 липня.
26 Діло. – 1933. – 23 червня.
27 Нова зоря. – 1933. – 23 липня.
28 Нова зоря. – 1933. – 28 травня.
Ярослав Папуга62
культурних народів” вжити заходів. Щоправда, зі змісту статті не зрозуміло, хто
саме був автором цього заклику29.
***
Кількість повідомлень про Голодомор помітно збільшилася влітку 1933 р.
Інформація надалі надходила від людей, що були свідками бідування потерпілого
населення, рідше – потрапляла завдяки листам із територій, охоплених голодом30.
Саме в той період фахівці, чи не вперше, назвали число осіб, які, на їхню думку,
загинули через конфіскацію продуктів. У “Дейлі телеграф” з’явилися дані амери-
канського професора Р. Селлета про смерть від голоду 10 млн радянських грома-
дян31. Ці підрахунки, як і будь-яка на той час інформація зі СРСР, ґрунтувалися на
несистематичних відомостях західних спостерігачів. Очевидно, що їх не можна
приймати беззастережно. Брак даних спричинив різні припущення, окремі з яких
викликають серйозні застереження. Зокрема, у шведській газеті опубліковано
інформацію про всенародне повстання в Україні та на півдні Росії. У масовому
революційному русі, згідно з відомостями скандинавського часопису, лише на
території Київщини взяло участь півмільйона осіб. Львівські друковані видання,
подаючи інформацію про повстання, зазначили, що немає підтвердження про нього
з інших джерел32. Звичайно, дані про масові збройні виступи виснажених людей
не відповідають дійсності, проте окремі сутички між голодуючими і владою від-
булися. Більш вірогідні свідчення румунської преси про канонаду за Дністром і
напади селян на транспортні засоби, що перевозили продукти33.
Львівська преса влітку 1933 р. вперше намагалася узагальнити західні мате-
ріали про Голодомор. Дописувач із Праги в липні подав статтю до неофіційного
друкованого органу ОУН “Наш клич”, яку дещо пізніше надрукувало “Діло”, з
аналізом джерел, що дають змогу розкрити ситуацію в УСРР. У цій публікації по-
зитивно схарактеризовано журналістську діяльність Г. Джонса та М. Маггериджа,
і німецького кореспондента В. Штайна. Автор статті покликався на матеріали з
англійської, американської, німецької та швейцарської преси34.
Кореспондент із Праги серед джерел правдивої інформації про Голодомор,
які заслуговували на пильну увагу, назвав листи від постраждалих. Як приклад
він навів виставку письмових звернень про допомогу, що в той час проходила у
Берліні. Покликання на німецький досвід організації підтримки потерпілих був
досить поширеним у львівській пресі, адже саме в цій країні мешканці актив-
но виступили на захист постраждалих співвітчизників. Жвавий відгук німців на
поширення смертності від голоду у СРСР був зрозумілим, оскільки на теренах
радянської імперії проживало багато їхніх земляків. Часто вони дотримувалися
29 Громадський голос. – 1933. – 13 травня.
30 Нова зоря. – 1933. – 1, 25 червня.
31 Нова зоря. – 1933. – 16 липня; Новий час. – 1933. – 15 липня.
32 Наш прапор. – 1933. – 20 серпня; Нова зоря. – 1933. – 17 серпня.
33 Наш прапор. – 1933. – 22 жовтня.
34 Діло. – 1933. – 6 серпня; Наш клич. – 1933. – 23 липня.
63Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
однакових релігійних поглядів і це посилювало прагнення врятувати вимучених від
недоїдання людей. “Діло” занотувало спроби німецьких протестантів підтримати
своїх одновірців у комуністичній державі35.
Данська газета “Берлінгске тіденде”, що виходила в Німеччині, висвітила
відгуки громадян цієї країни на повідомлення зі Сходу. У цьому часописі проаналі-
зовано публікації у протестантській пресі розповідей американця Беккерера, який
виїхав зі СРСР. Спостерігач зі США зауважив: трагедія набрала такого розмаху, що
правдиві повідомлення про неї видаються фантастичними. На підтвердження своїх
слів Беккерер показував фотографії, які демонстрували катастрофічне становище
в Україні. Кореспонденти данської газети підтвердили ці дані, подавши справжні
описи постраждалих36.
Ще однією причиною поширення в Німеччині порівняно великої кількості
відомостей про продовольчу катастрофу було те, що в СРСР працювало чимало
спеціалістів із цієї країни. Вони покидали Радянський Союз і розповідали про
ситуацію в ньому. “Нова зоря” зазначила: в той період чимало фахівців, котрі
раніше зі симпатією ставилися до СРСР, навіть німецькі комуністи, намагалися
виїхати на батьківщину37.
Порятунок постраждалих радянських громадян німецької національності став
масовим. Організація “Фольксбунд”, що займалася наданням допомоги співвітчиз-
никам за кордоном, провела в Берліні прес-конференцію, присвячену висвітленню
ситуації у СРСР. Ініціатори заходу негативно схарактеризували політику Москви,
що призвела до трагедії, описали становище німців у Радянському Союзі. За твер-
дженням представників “Фольксбунду”, саме їхні земляки найбільше постраждали
внаслідок комуністичних експериментів на селі. На прес-конференції виступив
професор університету в Чикаго Р. Селлет і повідомив про виселення в Сибір 70
тис. заможних німецьких селян та про смерть від голоду мільйонів радянських
громадян. Американський фахівець зробив досить песимістичні прогнози щодо
розвитку подій у СРСР, висловивши припущення про нові жертви голоду. Керівники
“Фольксбунду” пообіцяли вжити заходів для допомоги радянським німцям і орга-
нізувати найближчим часом до тисячі протестних зборів38.
Невдовзі в Берліні та Мюнхені відбулися чисельні демонстрації проти гра-
біжницької політики Москви. У столиці Німеччини організовано виставку листів,
що надійшли з територій, охоплених голодом, і проводився збір коштів для потер-
пілих. Діяльність, спрямовану на порятунок постраждалих, підтримали державні
установи. “Нова зоря”, яка приділила чимало уваги активності німців у справі до-
помоги співвітчизникам, зазначала, що пожертви надали президент П. Гінденбург
і канцлер А. Гітлер39.
35 Діло. – 1933. – 30 серпня.
36 Нова зоря. – 1933. – 21 вересня.
37 Нова зоря. – 1933 – 18 травня.
38 Нова зоря. – 1933. – 20 липня.
39 Нова зоря. – 1933. – 13 серпня.
Ярослав Папуга64
Львівська преса приділяла увагу виступам тих відомих політиків, які заці-
кавилися справою Голодомору. Влітку 1933 р. газети писали про активність ге-
нерального секретаря Конгресу національних меншин німецького журналіста з
Прибалтики Е. Амменде. Віденська газета “Райхспост” опублікувала 16 липня його
статтю, присвячену ситуації у СРСР. Радянські державні установи, зважаючи на
високу посаду автора дослідження, не змогли проігнорувати ці відомості й подали
спростування. Газета “Ізвєстія” 20 липня розмістила статтю, в якій мовилося, що
твердження Е. Амменде – провокація німецьких націонал-соціалістів. Натомість
“Діло”, розгортаючи цю публічну дискусію на сторінках преси, зауважило: факти,
наведені у “Райхспості”, повністю підтверджують друковані видання, яких не можна
звинуватити в симпатіях до нацизму. Зокрема, кореспондент французької газети
“Тан” Берлян подав правдивий опис становища голодуючого населення у СРСР40.
Невдовзі Е. Амменде спеціально для найавторитетнішої західноукраїнської
газети підготував велику статтю “Голод на Україні”. Він описав ситуацію в райо-
нах, де була масова смертність, проаналізував причини катастрофи. Генеральний
секретар Конгресу національних меншин ґрунтовно схарактеризував наслідки впро-
вадження колгоспної системи, зокрема, кризу сільського господарства. Він вказав
також на політичні чинники трагедії, як-от боротьбу Москви з українським рухом.
Е. Амменде розкрив наявність двох ліній комуністичного керівництва щодо націо-
нального питання, які виявилися у протистоянні П. Постишева та М. Скрипника.
Наприкінці публікації автор звернувся до Заходу із закликом вжити негайних дій
для порятунку голодуючих: “Цивілізований світ мусить собі здати справу з того,
чи, як минулої весни, хоче безді[я]льно чекати як вимиратимуть народи Кавказу,
Кубані та України, чи рішиться на негайну поміч, щоби в час ухилити голодову
смерть від них, а від себе ганьбу безсердечности і безстиддя. Як ми бачимо, поміч
можлива, тільки треба взятись зарання до діла і безді[я]льно не повинна проминути
ні одна година”41.
Закиди Москви, що антиголодовою діяльністю керував Берлін, не відповідали
дійсності. Радянське керівництво не мало аргументів, щоб переконливо спростувати
повідомлення про голод і вдавалося до нападів на людей, які розповсюджували
інформацію про трагедію. Проте кількість тверджень про продовольчу катастрофу
влітку–восени 1933 р. зросла, й надходили вони з різних країн Заходу. Скажімо,
паризька газета “Матен” у серпні 1933 р. розмістила кілька статей з висвітленням
ситуації у СРСР. Спочатку французький часопис подав детальну розповідь аме-
риканської громадянки українського походження М. Стебало, яка зі своїм чолові-
ком відвідала родину на території, охопленій голодом. Її детальні свідчення були
перекладені й передруковані кількома львівськими часописами. Вони розмістили
й наступні статті з “Матен”, у яких вказувалося: голод набув розмаху в Україні та
на Північному Кавказі42.
40 Діло. – 1933. – 28 липня.
41 Діло. – 1933. – 28 липня.
42 Громадський голос. – 1933. – 16 вересня; Діло. – 1933. – 6 вересня; Свобода. – 1933. –
17 вересня.
65Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
***
Англійська преса у другій половині 1933 р. продовжувала публікувати мате-
ріал про трагедію за Збручем. “Таймс” повідомив про утиски українських селян
із боку радянських державних органів через невчасну здачу зерна. Лондонська
щоденна газета розкрила заходи Москви щодо заселення спустошених голодом
територій вихідцями з інших частин СРСР. Згідно з повідомленням англійського
часопису, радянське керівництво вжило таких заходів на Кубані й запланувало
зробити це на інших теренах43.
Уже звично “Манчестер гардіан” чимало місця на сторінках газети відвів
справі Голодомору. Цей ліберальний друкований орган не належав до тих ви-
дань, які принципово виступали проти комуністичного режиму. Просто склалася
ситуація, що кілька відомих британських репортерів (Г. Джонс, М. Маггеридж)
ще з початку 1933 р. опублікували в ньому свої матеріали про продовольчу ката-
строфу в СРСР. Часопис продовжив дослідження проблеми й восени в ньому було
надруковано п’ять статей за підписом М. Ґ. про ситуацію в Радянському Союзі.
Дописувач газети прийшов до висновку: голод був на початку року, особливого
розмаху набрав у квітні й травні, а восени після збору нового урожаю ситуація
покращилася. Найбільше через відсутність продуктів постраждало населення
України та Північного Кавказу. Кілька львівських часописів майже водночас пере-
друкували цю інформацію44.
“Діло”, опираючись на матеріали Українського бюро в Лондоні, у вересні
1933 р. здійснило огляд публікацій в англійській пресі про голод. Львівський
часопис використав відомості з “Дейлі телеграф”, “Інгліш черчмен”, “Кріщіян
гералд” і “Йоркшір об сервер” про ситуацію в УСРР, які довели існування масової
смертності через конфіскацію продуктів45. Українське бюро у Лондоні вказало,
що в жовтні події в Наддніпрянщині розкрило кілька англійських газет, зокрема,
“Дейлі експрес”, “Католик геральд”, “Католик таймс”46.
Львівські часописи продовжили висвітлювати події у СРСР пресою інших
країн Заходу. Друкований орган радикальної партії повідомив, що навіть прорадян-
ськи налаштований “Нью-Йорк таймс” змушений був визнати смерть від голоду
3–4 млн осіб47. “Діло” на початку 1934 р. надрукувало дослідження Вітінга, опу-
бліковане в нью-йоркському журналі “Нейшен бізнес”. Дописувач американської
газети сам об’їздив райони, постраждалі від конфіскації продуктів, переговорив
із мешканцями цих територій, а також зібрав відомості від західних інженерів і
журналістів. За його підрахунками від голоду померло понад 5 млн радянських
громадян. Згадав Вітінг одного знаного західного кореспондента, не назвавши його
43 Нова зоря. – 1933. – 7, 10 вересня.
44 Діло. – 1933. – 26 жовтня; Нова зоря. – 1933. – 29 жовтня; Новий час. – 1933. – 26 жовтня.
45 Діло. – 1933. – 17 вересня.
46 Новий час. – 1933. – 19 жовтня.
47 Громадський голос. – 1933. – 14 жовтня.
Ярослав Папуга66
імені (ймовірно йшлося про У. Дюранті), який висміював відомості про катастрофу,
хоч і погодився, що померли мільйони людей48.
Польська громадськість не виробила узгодженої позиції щодо трагедії за
Збручем. Редакція “Діла” в серпні 1933 р. розмістила спеціальну статтю, присвя-
чену висвітленню ставлення титульної нації Другої Речі Посполитої до геноциду
українців. Львівський часопис проаналізував погляди представників різних сере-
довищ. У краківській газеті “Час”, що дотримувалася консервативної ідеології і
при цьому підтримувала офіційну позицію Варшави, 3 серпня з’явилася публікація
про події у Радянській Україні. У ній схарактеризовано зміни в національній і со-
ціальній політиці Москви та зазначено, що українці змушені будуть переглянути
ставлення до Польщі, оскільки надії на УСРР як захисника національних інтересів
виявилися безпідставними. Натомість газета ендецького табору “Кур’єр львівський”
негативно описала український рух, спрямований проти дій Москви, оцінивши
його як антипольський. Дописувач цього часопису вважав, що акція протесту проти
Голодомору зумовлена підписанням польсько-радянського договору і спрямована
проти політики Варшави. “Кур’єр львівський” твердив про зв’язок між виступами
українців проти голоду й аналогічними заходами Німеччини. Газета вважала, що
акція протесту спричинила погіршення відносин між Берліном і Москвою.
Дописувач “Діла”, аналізуючи погляди польського суспільства, виокремив
позицію представника консервативного табору С. Лося. Цей знаний громадський
діяч, розкривши ситуацію в УСРР, висловив припущення: страшний голод у Над-
дніпрянщині призведе до зникнення на тих теренах українців як політичної нації
і перетворення їх на етнографічну групу. С. Лось звернувся до офіційної Варшави
з пропозицією прихильніше поставитися до другої за чисельністю національної
групи міжвоєнної Польщі. Водночас він вважав, що західні українці під впливом
трагедії за Збручем також повинні покращити ставлення до держави, в межах
якої вони проживали49. Щоправда, не всі прихильники консервативних поглядів
серед польської суспільності дотримувалися таких поглядів. У серпні 1933 р. у
журналі “Наша пшишлосьць” редактор Я. Бобржинський позитивно оцінив голод у
СРСР, оскільки це призвело до послаблення комуністичного режиму. Розглядаючи
можливі зміни на Сході, він говорив, що в інтересах Польщі встановити конт роль
над майбутньою Українською державою. Цю заяву гостро критикувала “Нова
зоря”: як особисто Я. Бобржинського, так й інших прихильників консервативних
поглядів50. Так представники титульної нації Другої Речі Посполитої розглядали
Голодомор здебільшого в контексті взаємин з українцями та дипломатичних від-
носин із Берліном та Москвою.
Загалом польська громадськість пасивно відреагувала на трагедію Наддні-
прянщини, а поодинокі публікації лише підтвердили цю тенденцію. Зокрема ві-
ленська газета консервативного напряму “Слово” наголосила на інертності своїх
співвітчизників і висловила подив з цього приводу. Цей часопис позитивно оцінив
48 Діло. – 1934. – 20 січня.
49 Діло. – 1933. – 7 серпня.
50 Нова зоря. – 1933. – 21 вересня.
67Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
позицію греко-католицького духовенства і намагався з’ясувати причини відсутності
аналогічних дій представників інших Церков. У статті “Слова” розглядалося пи-
тання долі мільйона поляків на території СРСР, яке не одержало належної уваги у
пресі. Наприкінець газета закликала українців і поляків об’єднатися для спільної
боротьби з комунізмом та атеїзмом. “Кур’єр варшавський”, не зосереджуючись на
взаєминах з українцями, доволі песимістично схарактеризував радянську дійсність.
Московський кореспондент цього часопису спрогнозував поширення голоду в
Радянському Союзі й у 1934 р.51.
Чехословаччина про Голодомор дізналася від місцевих фахівців, які пра-
цювали у СРСР. Вони повернулися на Батьківщину й подали страхітливий опис
побаченого52. Швейцарська газета “Журналь де Женев” традиційно багато уваги
присвятила розкриттю подій у Радянському Союзі. Кореспондент цього часопису
на основі повідомлень офіційної преси СРСР і листів від потерпілих прийшов до
обґрунтованих висновків про жахливий голод53. Окрім цієї франкомовної газети
у Швейцарії, відомості про продовольчу катастрофу висвітлено в німецькомовній
“Нає ціріхер цайтунг” на передовиці під заголовком “Трагедія України”. Часопис
проаналізував національну політику Сталіна та вказав на певні розбіжності між
Москвою і Харковом. Газета охарактеризувала самогубство М. Скрипника як при-
клад такого протистояння. Дописувач “Нає ціріхер цайтунг” наголосив: внаслідок
злочинної політики Москви український народ пережив голод, який ймовірно
забрав життя мільйонів людей. У висновку статті зазначено: “Це безприкладне
хижацтво, це плянове винищування великого народу відбувається не десь у “дале-
кім нецивілізованім краю”, як інколи дехто називає кольонії великих держав, але у
межах нашої частини світа. І це діється в часі, коли майже всі европейські держави
стараються навипередки запевнити собі ласку Москви”54. Так швейцарська газета
одна з перших вказала на запланованість української трагедії та негативно оцінила
прорадянську політику країн Європи. Дописувач канадської газети “Дейлі стар”
П’єр Ван Пассен, описавши механізм збору врожаю, розкрив діяльність місцевих
активістів, які займалися конфіскацією продуктів у селян. Кореспондент зауважив,
що причина трагедії – надмірне збирання збіжжя, вказавши на спроби деяких
українських партійних діячів донести цю інформацію до керівництва у Москві,
що призвело до переслідування їх із боку центральної влади55.
Восени 1933 р. опубліковано кілька узагальнюючих статей, у яких було про-
аналізовано висвітлення Голодомору західною пресою. Закордонний репортер
“Діла” М. Данько у вересні дослідив цю проблему в публікації “Европейська акція
проти голоду в Україні”. За його даними правдиві відомості про трагедію подавала
німецька, англійська, французька, бельгійська та швейцарська преса. Кореспондент
“Діла” вважав, що найбільш активними були газети Німеччини, оскільки чимало
51 Діло. – 1933. – 26 жовтня.
52 Наш клич. – 1933. – 10 вересня.
53 Діло. – 1933. – 8 листопада.
54 Діло. – 1933. – 10 вересня.
55 Діло. – 1933. – 15 грудня.
Ярослав Папуга68
вихідців із цієї держави, що проживали на півдні України, постраждали внаслі-
док грабіжницької політики сталінського керівництва. У статті розкрито акцію
порятунку в Німеччині, яка набрала масовості й організованості, завдяки чому
потерпілі співвітчизники отримали відчутну допомогу з Берліна. М. Данько, про-
аналізувавши висвітлення у західній пресі причин Голодомору, зокрема, наголо-
сив, що саме антиукраїнська політика Москви спричинила трагедію. Він описав
повідомлення у “Журналь де Женев”, “Празькі лісти”, в яких зосереджено увагу
на національному аспекті продовольчої катастрофи. Дописувач “Діла” зазначив:
потрібно вжити всіх заходів, щоб постраждалі в Україні дізналися про організацію
акції порятунку. Для цього М. Данько пропонував пересилати мешканцям УСРР
повідомлення про створення комітетів допомоги. Він вважав, що ці листи не за-
шкодять тим людям, які їх отримають, оскільки значно більше осіб постраждало
від голоду, ніж від переслідувань56.
І. Лоський здійснив у часописі “За Україну”, що видавали в 1933 р. учасни-
ки акції порятунку, огляд висвітлення в зарубіжній пресі Голодомору. Він опи-
сав розповсюдження в газетах повідомлень Г. Джонса, Р. Селлета, Е. Амменде,
М. Маггериджа, які сприяли зросту уваги Заходу до української проблеми. У статті
вказано, що самогубство М. Скрипника спричинило значний інтерес до подій в
УСРР і було розкрито у пресі, зокрема, в англійських газетах “Таймс” і “Дейлі
телеграф”. І. Лоський проаналізував висвітлення трагедії за Збручем у друкованих
виданнях, про які вже згадано: “Нає ціріхер цайтунг”, “Журналь де Женев”, “Празькі
лісти”, “Матен”. Окрім того, автор статті повідомив про публікації у французькому
“Котідієні” та католицькому “Де Маасбоде” з Голландії. Звернув увагу І. Лоський
на описи в польській пресі трагедії України, зокрема, в часописах “Польсько-
український бюлетень” та “Кур’єр варшавський”. У висновку він наголосив: “…
майже без виїмку [винятку – Я. П.] европейська й американська преса присвячує
увагу Україні. Зокрема варто підкреслити, що… ця преса здає собі вповні справу
з того, що голод на Україні викликаний не стихійними причинами, лише система-
тично зорганізований московською окупаційною владою”57.
У 1934 р. після закінчення Голодомору зацікавлення з боку західної преси укра-
їнською справою зменшилося. Публікації про ситуацію в УСРР з’являлися інколи в
європейських газетах, якщо їхнім кореспондентам вдавалося відвідати регіони, що
були охоплені голодом. Вони описували становище потерпілих, які надалі жили в
дуже важких умовах. Кілька статей з англійських та німецьких друкованих органів
масової інформації з серпня по жовтень 1934 р. передрукувала “Нова зоря”58.
Загалом львівська преса досить пильно стежила за висвітленням в західній
періодиці трагедії Наддніпрянщини. Чимало повідомлень, опублікованих євро-
пейськими газетами, було розповсюджено українськими друкованими органами в
Польщі. Однак скласти всеосяжне уявлення про позицію західної періодики у справі
Голодомору на основі львівських часописів не можна. Українська преса Другої Речі
56 Діло. – 1933. – 3 вересня.
57 За Україну. – 1933. – 1 жовтня.
58 Нова зоря. – 1934. – 16, 30 серпня, 14 жовтня.
69Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
Посполитої звернула увагу на публікації, в яких подавалася правдива інформація
про катастрофічне становище за Збручем, натомість недостатньо вказала на за-
мовчування чи ігнорування деякими газетами подій в Радянській Україні.
***
У європейській пресі, що описувала ситуацію у СРСР, лунали заклики вжити
дієвих заходів для допомоги потерпілим. Природно, що львівські часописи пере-
друкували ці звернення. Одним із перших пропозиції щодо порятунку потерпілих
висунув Р. Селлет. Під час виступів у Берліні, в ході яких він навів свої припущення
про кількість померлих, американський професор висловив сподівання, що по-
страждалих можна буде підтримати. Зокрема, Р. Селлет звернувся до Міжнародного
товариства Червоного Хреста та церковних кіл США з проханням організувати до-
помогу59. Надії на здійснення духовенством гуманітарної діяльності для порятунку
потерпілих появилися у греко-католицьких часописах “Нова зоря” і “Мета”. Газети
розкрили звіт представника Ватикану про ситуацію у СРСР, в якому висловлено
припущення про смерть від голоду 12 млн радянських громадян. За їхніми даними,
Папа Римський після отримання такої інформації прийняв рішення зробити все
можливе для порятунку постраждалих60.
Українське бюро в Женеві, розповсюджуючи інформацію про становище в
УСРР, так само висловило припущення про можливість організації допомоги з
боку релігійних установ. Все ж ця інформаційна структура вважала: найлегше
домогтися від Москви дозволу на пересилання продуктів для потерпілих зможуть
США. Українське бюро в Женеві запропонувало, щоб Вашингтон поставив радян-
ському керівництву умову, згідно з якою встановлення дипломатичних стосунків
між державами відбулося би при здійсненні допомоги постраждалим61. У 1934 р. у
зв’язку зі вступом СРСР до Ліги Націй окремі західні політичні діячі та друковані
видання висловили сподівання, що ця міжнародна установа зможе домогтися від
Москви поступок у справі пересилання харчів голодуючим62.
Львівська преса, описуючи рятункову діяльність німецьких організацій,
закликала українців підтримати співвітчизників за Збручем. Наприклад, “Нова
зоря” розкрила активність “Фольксбунду” і наприкінці зробила висновок: укра-
їнці зобов’язані вжити енергійних дій для допомоги голодуючим63. В іншому
греко-католицькому часописі “Правда”, під час висвітлення активності мешканців
Німеччини у справі допомоги співвітчизникам у СРСР, також говорилося про
необхідність виявити солідарність з наддніпрянцями64.
Простежується і зворотній зв’язок, коли діяльність галичан та волинян у питан-
ні порятунку потерпілих земляків зацікавила країни Європи та Північної Америки
59 Нова зоря. – 1933. – 16 липня.
60 Мета. – 1933. – 10 вересня; Нова зоря. – 1933. – 3 вересня.
61 Діло. – 1933. – 3 вересня.
62 Нова зоря. – 1934. – 14 жовтня, 13 грудня.
63 Нова зоря. – 1933. – 20 листопада.
64 Правда. – 1933. – 30 липня.
Ярослав Папуга70
й підштовхувала населення цих держав до вжиття заходів допомоги. Помітний роз-
голос на Заході одержало звернення греко-католицького єпископату від 24 липня
1933 р. “Україна в передсмертних судорогах”. Чимало газет, які перебували на релі-
гійних позиціях або симпатизували Церкві, передрукували цей документ. Зокрема,
вже згаданий голландський “Де Маасбоде” 31 липня опублікував заклик керівництва
Греко-Католицької Церкви (далі – ГКЦ) з проханням про порятунок голодуючих.
Через три дні ця газета помістила власну статтю, у якій розкрила ситуацію в УСРР,
і вже від свого імені звернулася до Заходу із закликом надати допомогу населен-
ню України. Голландський католицький часопис висловив сподівання, що події у
Радянському Союзі змусять економічно розвинені держави переглянути позитивне
ставлення до Москви й засудити політику Кремля. Віденський кардинал Т. Інніцер
активно відгукнувся на заклик греко-католицького єпископату65.
Львівська газета “Мета” вказала на важливість діяльності ГКЦ і віденського
кардинала для поширення на Заході правди про продовольчу катастрофу за Збручем.
Часопис зазначив: світова громадськість збільшила увагу до української трагедії66.
“Нова зоря” зафіксувала поширення у Німеччині відозви греко-католицьких єпис-
копів67. Цей львівський часопис розмістив також заклик українського єпископа в
Канаді з проханням вжити всіх можливих заходів для порятунку голодуючих. У
зверненні передруковано окремі положення відозви Ієрархів ГКЦ. Канадський
єпископ наголосив на приєднанні до вимог, викладених у заклику вищого греко-
католицького духовенства68. Так активність українців, які проживали за межами
СРСР, спрямована на інформування світової громадськості про трагедію, принесла
результат. М. Данько в жовтні 1933 р. зазначив, що Захід нарешті звернув належну
увагу на трагедію Наддніпрянщини. Закордонний кореспондент “Діла” загалом
позитивно схарактеризував діяльність українців щодо організації масового руху
на підтримку постраждалих69.
Відомі західноєвропейські громадські діячі влітку 1933 р. відгукнулися на
поширення інформації про голод і, спричиненої цим, активності українців. Окрім
згаданого вже Е. Амменде, львівська преса багато уваги приділила висвітленню по-
зиції Т. Інніцера. Кілька газет опублікували його звернення, що з’явилося у серпні
1933 р. У цьому документі віденський кардинал позитивно схарактеризував діяль-
ність митрополита Андрея Шептицького, Г. Джонса, Е. Амменде, які сприяли роз-
повсюдженню відомостей про Голодомор і вплинули на формування його поглядів
з цього питання. Т. Інніцер закликав міжнародні гуманітарні установи, насамперед
Червоний Хрест, вжити всіх можливих заходів для порятунку постраждалих. Він
вирішив організувати роботу представників різних націй та віросповідань для
поліпшення ситуації у СРСР. Згадав віденський кардинал і про відповідальність
Заходу: “Довше мовчати про те, се значить збільшати невиносимо відповідальність
65 За Україну. – 1933. – 1 жовтня.
66 Мета. – 1933. – 10 вересня.
67 Нова зоря. – 1933. – 28 вересня.
68 Нова зоря. – 1933. – 30 листопада.
69 Діло. – 1933. – 20 жовтня.
71Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
цивілізованого світа у масовій смерти в СССР, нести вину за те, що в тім часі, коли
цілі частини світа нищать надмір збіжжа та харчів, – населення в СССР гине голо-
довою смертю, при чому приходить до вбивання дітей і до людоїдства”70.
Західні українці високо оцінили благородні дії Т. Інніцера. “Новий час” опу-
блікував статтю “Блокада мовчанки проламана!”, у якій зазначено: саме активність
віденського кардинала посприяла появі зацікавленості значних груп населення
європейських держав українською трагедією. Найактивніше відгукнулися релігійні
кола Німеччини, як протестанти, так і католики. Вони засудили політику Москви, що
призвела до голоду й звернулися із закликом вжити термінових заходів для допомоги
потерпілим. Центральні та місцеві друковані органи Німеччини подали інформацію
про активність місцевого духовенства у справі допомоги постраждалим71.
Окрім релігійних кіл і їх прихильників, які здебільшого дотримувалися пра-
вих поглядів, ситуацію в Радянському Союзі обговорили лівоцентристи. Ця спра-
ва стала актуальною для партій соціал-демократичного спрямування в серпні
1933 р. у зв’язку з проведенням наради Соціалістичного Інтернаціоналу, на якій
розглядалася ідея об’єднання всіх лівих сил перед загрозою фашизму. Українські
політики цього напрямку зуміли привернути увагу учасників наради до становища
голодуючого населення72.
***
Львівська преса у вересні 1933 р. виявила зацікавленість до подій у Швейцарії,
де щороку в такий період відбувалися Конгреси національних меншин і засідання
Ліги Націй, на яких було розглянуто й справу Голодомору. Спочатку зібралися
представники національностей, що проживали за межами історичної батьківщи-
ни. “Діло”, яке мало власного закордонного кореспондента, детально описало
хід Конгресу національних меншин, проаналізувавши й діяльність українських
делегацій з Галичини та Буковини. Газета надрукувала статтю з висвітленням про-
блем, що виникли в той час у роботі цієї установи, зокрема розкрила стосунки між
представниками окремих націй. Взаємини погіршилися (особливо між німцями та
євреями), оскільки до влади прийшов А. Гітлер, а це по-різному сприйняли пред-
ставники цих груп. Не було також єдності між окремими німецькими делегаціями,
що приїхали з різних країн. У таких конфліктних умовах перед українцями на
Конгресі національних меншин постала проблема домогтися порушення питання
про ситуацію в УСРР73.
Відкрив роботу конгресу президент цієї установи Й. Вільфан, який визнав:
проблема продовольчої катастрофи України тоді вийшла на перший план, хоч по-
передньо не була в порядку денному. Він намагався спрямувати розгляд цієї справи
у виключно гуманітарне русло. Однак вже після перших виступів стало зрозуміло,
70 Нова зоря. – 1933. – 27 серпня.
71 Новий час. – 1933. – 31 серпня.
72 Папуга Я. Західна Україна і Голодомор 1932–1933 років: Морально-політична і мате-
ріальна допомога постраждалим. – С. 65–66.
73 Діло. – 1933. – 20 вересня.
Ярослав Папуга72
що уникнути розгляду політичних аспектів голоду, зокрема національної складової
політики Москви, не вдасться. Враження на присутніх справив виступ представниці
делегації з Галичини М. Рудницької. Вона схарактеризувала економічну політику
комуністичного режиму, яка призвела до голоду, вказала на національне гноблення
українців у СРСР. Її погляди повністю підтримав Е. Амменде, який у промові роз-
глянув можливість організації допомоги постраждалим74.
Позиція генерального секретаря й активність галицької та буковинської деле-
гацій сприяли ухваленню резолюції, у якій було проголошено: учасники конгресу
“зроблять усе, що буде тільки в їх силі, аби ту допомогову акцію піддержати”75.
Цей документ був висвітлений у західній пресі й переданий до Ліги Націй. Так
було зроблено перший значний крок для розгляду справи голоду найвпливовішою
міжнародною організацію міжвоєнного періоду. Західні українці усвідомлювали,
що зуміли досягнути успіху значною мірою завдяки Е. Амменде й неодноразово на
сторінках преси висловлювали йому подяку. Попри це вони розуміли обмеженість
впливу Конгресу національних меншин, тим більше, що між його учасниками не
було єдності (певні розбіжності існували навіть між представниками галицької та
буковинської делегацій)76.
Обговорення української трагедії в Лізі Націй детально висвітлювалося львів-
ською пресою. Природно, що це питання найповніше розкрило “Діло”, адже газета
одержала інформацію зі середовища, яке відправило делегацію в Женеву. Часопис
назвав українські та міжнародні організації, що звернулися до президента Ради
Ліги Націй норвезького міністра закордонних справ Й. Мовінкеля, з проханням
винести на обговорення форуму ситуацію в УСРР. “Діло” не тільки вказало ці
установи, а й опублікувало документи, які вони підготували з висвітленням події
в Радянській Україні77.
Газета детально описала діяльність львівської делегації в Женеві. М. Рудницька
23 вересня зустрілася з Й. Мовінкелем і переконала його зайнятися розглядом укра-
їнської трагедії. Львівський друкований орган позитивно схарактеризував позицію
президента Ради Ліги Націй, який щиро перейнявся стражданням голодуючих і по-
обіцяв М. Рудницькій зробити все, що від нього залежить, щоб допомогти постраж-
далим78. “Діло” передрукувало інтерв’ю Й. Мовінкеля опубліковане в паризькій
газеті “Матен”, в якому розкрито мотиви діяльності норвезького політика. Хоч він
мав усі юридичні підстави, щоб не розглядати українського питання, однак всупереч
думці представників великих держав порушив його. Президент Ради Ліги Націй,
попри заперечення генерального секретаря цієї установи, 29 вересня на закритому
засіданні домігся обговорення справи продовольчої катастрофи у СРСР. Нарада
74 Діло. – 1933. – 23 вересня.
75 За Україну. – 1933. – 1 жовтня.
76 Новий час. – 1933. – 21 вересня.
77 Діло. – 1933. – 2, 3 жовтня.
78 Діло. – 1933. – 2 жовтня.
73Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
тривала близько двох годин і закінчилася зверненням до міжнародного товариства
Червоного Хреста з проханням вжити заходів для порятунку голодуючих79.
Львівська преса, висвітлюючи ці події, високо оцінили діяльність Й. Мовінкеля.
Газета “Свобода” розмістила його фотографію з написом: “великий приятель україн-
ців, який в часі останньої сесії Союзу Народів вніс на засідання Ради Союзу Народів
справу голодової катастрофи на Совітській Україні і гарячо її там боронив”80.
“Діло” повідомило, що діти українських емігрантів у Подебрадах (Чехословаччина)
в листі до норвезького міністра подякували йому та просили й надалі не забувати
про голодуючих. Газета розмістила відповідь Мовінкеля: “Любі діти! Ваш милий,
маленький лист, що Ви мені прислали, дуже мене зворушив. Я Вам за нього дуже
дякую і Ви можете бути певні, що я завжди думаю про український нарід з най-
більшою симпатією”81.
Після розгляду у вересні 1933 р. становища голодуючих установами у
Швейцарії, центр акції порятунку, завдяки активності віденського кардинала, пе-
ремістився до Австрії. Т. Інніцер організував 16 жовтня збори діячів різних націй
та релігійних конфесій. За даними львівської преси, на заклик кардинала до Австрії
прибуло духовенство католицької, православної та протестантської церков, а також
представники юдаїзму. Т. Інніцер зумів зібрати у Відні посланців від десяти націй,
які оголосили про утворення міжконфесійного і понаднаціонального комітету. Для
успішної роботи цієї установи багато зробили заступник голови австрійського
товариства Червоного Хреста Р. Мітльнєпер і Е. Амменде82.
Керівництво віденського комітету 1 грудня 1933 р. провело прес-конференцію,
на якій було простежено хід рятункової акції. Т. Інніцер зазначив, що діяльність
австрійської установи мала суто гуманітарний характер і спрямована на органі-
зацію допомоги голодуючому населенню. Він порушив не розв’язану на той час
проблему: як надати постраждалим підтримку, якщо Москва заперечує наявність
катастрофи? Для вирішення цього питання було оголошено про скликання кон-
ференції представників рятункових комітетів83.
Цей форум пройшов 16–17 грудня у Відні й особливо зацікавив львівську
пресу. На конференцію приїхали представники чотирьох націй (українці, росіяни,
німці, євреї), серед яких найчисельнішою та найавторитетнішою за складом була
українська делегація. Львівські газети детально розкрили, хто з уповноважених
виступав від імені рятункових установ84. Перед присутніми виголосили промови
Т. Інніцер, Е. Амменде та представники національних груп. Учасники конференції
після обговорення ситуації у СРСР ухвалили резолюцію із закликом вжити заходів
для допомоги голодуючим. У тогочасних умовах кризи надвиробництва у світі було
достатньо запасів продуктів для порятунку населення радянської імперії, які за порів-
79 Діло. – 1933. – 10, 12 жовтня.
80 Свобода. – 1933. – 19 листопада.
81 Діло. – 1933. – 1 грудня.
82 Діло. – 1933. – 23 жовтня; За Україну. – 1933. – 1 листопада; Нова зоря. – 1933. – 26 жовтня.
83 Діло. – 1933. – 6 грудня; Мета. – 1933. – 10 грудня; Правда. – 1933. – 10 грудня.
84 Діло. – 1933. – 17 грудня; Наш прапор. – 1933. – 24 грудня; Новий час. – 1933. – 23 грудня.
Ярослав Папуга74
няно невеликі суми можна було доставити до постраждалих. Для досягнення цього,
на думку членів конференції, необхідно докласти спільні зусилля міжнародного
співтовариства. Присутні зазначили: гуманітарна діяльність окремих товариств –
недостатня, а тому необхідно об’єднатися для організації допомоги. “Новий час”
із результатів роботи конференції прийшов до висновку, що Відень став центром
акції порятунку. Часопис зафіксував зацікавлення закордонної преси перебігом подій
форуму та занепокоєння офіційних радянських чиновників цим85. Члени конференції
подякували Т. Інніцеру за його жертовну працю щодо підтримки потерпілих86.
Отже, у другій половині 1933 р. кілька міжнародних організацій та спеціально
створених установ розглянули справу голоду в СРСР та вжили заходів для поря-
тунку постраждалих. М. Данько зазначив, що винесення цього питання на обго-
ворення у Лізі Націй свідчить: світ визнав українську трагедію загальнолюдською
проблемою. Кореспондент “Діла” зафіксував зацікавлення становищем жителів
комуністичної держави широкими групами населення Англії та Німеччини. За
його спостереженнями навіть серед громадськості Франції, де традиційно були
поширені радянофільські настрої, погіршилося ставлення до більшовицького ре-
жиму. М. Данько, як і багато інших спостерігачів, позитивно оцінив діяльність
Й. Мовінкеля, вказавши, що його ім’я “залишиться в історії українських змагань
у Европі”87. На початку 1934 р. кореспондент “Діла” зазначив: українці досягнули
успіху на міжнародній арені. Хоч не вдалося домогтися доставки гуманітарної
допомоги потерпілим, але увагу до проблеми було привернуто. Водночас корес-
пондент “Діла” застерігав, що період зацікавленості українською справою минув
і необхідно надалі проводити активну інформаційну діяльність88.
М. Рудницька, узагальнюючи питання про обговорення Голодомору світовою
громадськістю, на початку 1934 р. вказала на кілька важливих моментів. Розгляд
справи в Лізі Націй, зважаючи на тогочасні настрої та бюрократичні приписи цієї
установи, було позитивним явищем. Це стало можливим завдяки активності різних
міжнародних організацій. Учасниця акції порятунку зазначила: “Всі ці заходи не
лишилися без вислідів [наслідків – Я. П.]. Коли офіційні державні чинники ще глухі
на зазиви рятунку, то громадська опінія ріжних народів реагує на них щораз живіше
та присвячує щораз більше уваги подіям на Великій Україні”89. М. Рудницька звер-
нула увагу на активізацію світової спільноти та пасивність офіційного керівництва
великих держав. Вона виділила, як негативний приклад, позицію Вашингтона, що
в той період установив дипломатичні відносин із Москвою.
***
Українці, які проживали за межами Радянського Союзу, в 1933 р. неодноразово
апелювали до державних органів США з проханням втрутитися, щоб допомогти
85 Новий час. – 1933. – 23 грудня.
86 Діло. – 1933. – 21 грудня.
87 Діло. – 1933. – 20 жовтня.
88 Діло. – 1934. – 24 січня.
89 Діло. – 1934. – 7 січня.
75Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
голодуючим. Зокрема, ті, що перебували у Сполучених Штатах, ще на початку року
вказували на необхідність звернення до офіційних американських кіл із закликом не
визнавати комуністичний режим90. Об’єднання українських організацій в Америці
апелювало до керівництва своєї держави з вимогою перевірити інформацію про
становище населення СРСР ще до встановлення дипломатичних зв’язків із цією
країною91. Після офіційного визнання Сполученими Штатами Москви такі заклики
не припинилися. Об’єднання українських організацій в Америці розповсюдило
добре підготовлений англомовний меморіал, що потрапив до вищого законодав-
чого органу США. Конгресмен Г. Фіш на основі цього документа подав проект
резолюції від 28 травня 1934 р. із висвітленням ситуації у СРСР і зверненням по-
діяти на позицію Кремля92. Певний вплив на настрої американської громадськості
мала подорож Е. Амменде в цю країну в 1934 р. Генеральний секретар Конгресу
національних меншин розповів про катастрофічну ситуацію, а також висловив
припущення про вірогідність голоду й надалі. Прихильники СРСР вжили заходів
у відповідь і заперечили його твердження93. Наприкінці того ж року Е. Амменде
розповсюдив в американській пресі інформацію про загрозу голоду й запропонував
вплинути на Москву через Лігу Націй94.
Парламент Великобританії у 1934 р. також обговорив ситуацію в радянській
державі. Якщо у США справою голоду зацікавився лише один представник вищого
законодавчого органу, то в Лондоні цій проблемі приділили увагу більше відомих
політиків. Члени палати лордів 25 липня розглянули становище населення СРСР за
участю працівника міністерства закордонних справ Великобританії. Представник
верхньої палати парламенту Чарнвуд заявив: грабіжницька політика комуністичного
керівництва спричинила смерть не менш, ніж 3 млн людей в Україні. Він висловив
стурбованість можливістю існування голоду й закликав вжити відповідних заходів.
Архиєпископ із Кентербері підтримав цей виступ і на основі багатьох повідомлень
з Радянського Союзу зробив висновок про смерть через конфіскацію продуктів
6 млн осіб. Лорд Денбі описав ситуацію в УСРР, зосередивши увагу на умовах
життя духовенства. Представник англійського уряду повідомив, що інформація
про трагедію голодуючого населення потрапила до офіційного Лондона й, по суті,
погодився з даними про існування в 1933 р. продовольчої катастрофи. На засіданні
палати лордів була член польського Сенату українська діячка О. Кисілевська95.
Люди, які активно займалися розповсюдженням правди про голод у 1933 р.,
наступного року теж намагалися донести відомості про трагедію до населення
Заходу. Віденський комітет 12 липня 1934 р. провів засідання, на якому присутні
розглянули тогочасну ситуацію і висловили побоювання щодо можливості ви-
90 Діло. – 1933. – 10 березня.
91 Діло. – 1933. – 4 жовтня.
92 Діло. – 1934. – 18 червня, 11 липня.
93 Нова зоря. – 1934. – 22 липня.
94 Свобода. – 1934. – 25 листопада.
95 Нова зоря. – 1934. – 9 серпня; Свобода. – 1934. – 12 серпня.
Ярослав Папуга76
никнення нового голоду та закликали не допустити його96. Активізувалися діячі
акції порятунку в період, коли постало питання про вступ СРСР до Ліги Націй.
Керівництво спеціального львівського допомогового комітету 2 вересня 1934 р.
звернулося до нового президента цієї міжнародної установи з проханням погоди-
тися на включення Радянського Союзу до Ліги Націй за умови зміни політики щодо
України, а саме змусити Кремль допустити поміч для голодуючих97. Е. Амменде,
згідно з повідомленням “Нової зорі”, наприкінці року через пресу закликав роз-
глянути вимоги, висловлені Й. Мовінкелем ще в 1933 р. Коли норвезький політик
клопотав перед представниками західних держав із проханням подіяти на політи-
ку Москви щодо конфіскації продуктів, то одержав відповідь, що це неможливо,
оскільки СРСР не входить до Ліги Націй. У 1934 р. Радянський Союз було при-
йнято до цієї установи й, на думку Е. Амменде, з’явилася можливість розглянути
пропозиції Й. Мовінкеля98.
Львівська преса, розкриваючи діяльність окремих міжнародних діячів у справі
порятунку голодуючих, зазначила загальну пасивність Заходу. Зокрема, “Новий час”
ще в липні 1933 р. вказав, що сподіватися на підтримку “так званого культурного
світу” не можна. Часопис не вірив у благородність Заходу, вважаючи, що він зважає
лише на силу й безправний український народ не викличе в нього співчуття99. Ця
газета наступного місяця розмістила статтю “Блокада мовчанки проламана!”, в
якій позитивно схарактеризовано Т. Інніцера й водночас вказано, що “неймовірні
звірства й масове виголоджування безборонного населення України й інших по-
неволених країн, цілими роками не зустрічалися з ніяким голоснішим осудом …
культурного світу”100.
“Нова зоря” в огляді західної преси виділила “Журналь де Женев”, який обурю-
вався пасивністю Заходу. Швейцарський часопис позитивно оцінив діяльність Ліги
Націй, однак вказав: ця міжнародна організація не має повноважень для порятунку
постраждалих, а керівництво багатьох великих держав намагається підтримувати
добрі стосунки із СРСР. “Журналь де Женев” вважав, що через політичну доціль-
ність, яка вимагала збереження нормальних взаємин із Кремлем, західні країни не
приділили належної уваги українській трагедії. Як приклад, швейцарська газета
назвала Францію і Польщу, які через погіршення стосунків із Німеччиною пішли
на зближення з Москвою101.
“Нова зоря” вказала на зв’язок між поліпшенням польсько-радянських від-
носин та байдужістю Варшави щодо української трагедії. В умовах зближення
з Москвою Польща негативно сприйняла антирадянську активність галичан102.
Прихильник панівного санаційного режиму журналіст Ян Отмар наприкінці 1933 р.
96 Нова зоря. – 1934. – 26 липня.
97 Діло. – 1934. – 19 вересня.
98 Нова зоря. – 1934. – 13 грудня.
99 Новий час. – 1933. – 15 липня.
100 Новий час. – 1933. – 31 серпня.
101 Нова зоря. – 1933. – 10 вересня.
102 Нова зоря. – 1933. – 20 серпня.
77Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
видав книгу з описом тогочасної ситуації в СРСР з погляду представника табо-
ру пілсудчиків. Він намагався всесторонньо розкрити стан, у якому перебував
Радянський Coюз, однак стосунки між Варшавою і Москвою, що склалися в той
період, відклалися у викладі й підборі ним матеріалу. На думку дописувача “Нового
часу”, Отмар старався обійти дратівливі сторони радянської дійсності, зокрема,
й голод в УСРР103.
Намагання підтримати добрі відносини з Кремлем спонукали Бельведер до тиску
на український рух протесту. Скажімо, 1 жовтня 1933 р. 1,5 тис. жителів Коломиї і
навколишніх сіл зібралися на віче, щоб висловити своє ставлення до політики Москви,
яка спричинила Голодомор. Однак польські державні органи заборонил такий масо-
вий захід і відбулася лише нарада у присутності кількох сотень осіб. Через позицію
місцевих чиновників не відбулося антирадянське віче у Бродах, заплановане на 8
жовтня104. Заходи офіційних структур щодо обмеження антиголодового руху поси-
лилися після організованого ОУН замаху на працівника радянського консульства у
Львові О. Майлова. Влада провела численні арешти, які негативно вплинули на акції
протесту. Працівники поліції затримали багатьох діячів націоналістичного руху, серед
них деяких організаторів антирадянських виступів, і тому останні не змогли взяти
участь у заходах, спрямованих проти Голодомору, що призвело до їх меншого розмаху.
Траплялися випадки заборони державними установами навіть зборів товариств, хоч
центральні органи влади дозволяли їх проводити105.
Керівник найвпливовішої західноукраїнської політичної партії УНДО
Д. Левицький в листопаді 1933 р. у польському сеймі засудив такі дії влади. Він
вказав на запровадження обмежень щодо проведення масових заходів протесту, ви-
лучення з газет цензури негативної оцінки політики Москви, діяльність судових ор-
ганів, що не допускали розповсюдження відомостей про трагедію Наддніпрянщини.
Д. Левицький пророче схарактеризував небезпеку для Польщі у зближенні з СРСР:
“Ми переконані, що той пакт [між СРСР і Польщею – Я. П.] на дальшу мету при-
несе тільки шкоду польській державі, тому, що кожний союз Польщі з Москвою
кінчився для Польщі завсіди трагічно. В історичній перспективі той пакт … стане
згодом тільки клаптиком паперу…”106.
Москва домагалася поліпшення стосунків не тільки з Варшавою, а й іншими
країнами Європи. Англійська преса влітку 1933 р. повідомила про переговори СРСР
з Румунією, Чехословаччиною та Югославією. Згідно з цими даними, передруко-
ваними львівськими газетами, ці держави домовилися не допускати діяльності на
своїй території організацій, вороже налаштованих проти іншої сторони107. Не дивно,
що в таких умовах Румунія, на територію якої через Дністер потрапило найбільше
втікачів з теренів, охоплених голодом, повернула частину з них до СРСР108.
103 Новий час. – 1933. – 27 грудня.
104 Свобода. – 1933. – 8, 15 жовтня.
105 Діло. – 1933. – 6 листопада, 6 грудня; Свобода. – 1933. – 5, 12 листопада.
106 Діло. – 1933. – 6 листопада.
107 Громадський голос. – 1933. – 8 липня.
108 Правда. – 1933. – 18 червня.
Ярослав Папуга78
Львівські газети, аналізуючи розгляд у Лізі Націй справи Голодомору, вказали
на позицію Франції, представники якої з мотивів політичної доцільності виступили
проти обговорення трагедії за Збручем. Англійські діячі цієї міжнародної устано-
ви теж не підтримали винесення української справи для загального розгляду109.
Позиція Вашингтона не відрізнялася принципово від ставлення інших великих
держав до Голодомору. Президент Ф. Рузвельт, згідно з повідомленням “Нової
зорі”, відмовився прийняти українську делегацію, що звернулася з проханням
вислати комісію в УСРР110.
Отже, більшість держав Заходу проігнорували інформацію про трагедію, щоб
не наражатися на протести й конфлікт із Москвою. Діячі акції порятунку зауважили
таку ситуацію і неодноразово вказували на ненормальність цього. М. Рудницька,
яка багато зробила для донесення до світової громадськості правди про Голодомор,
під час виступу в Берліні восени 1933 р. вказала на байдужість Заходу до цього
питання111. Керівники віденського комітету в ході прес-конференції розглянули й
проблему ставлення міжнародної спільноти до подій в УСРР. У виступі Т. Інніцера,
опублікованому в львівській пресі, зазначено: смерть мільйонів жителів Радянського
Союзу — “в великій части[ні] наша вина, вона обтяжує наше сумління, бо ті люди
могли бути врятовані, коли б в час була подана їм належна підмога”112. Е. Амменде
висловив припущення про те, що голодуючих можна порятувати, однак для цього
потрібні спільні зусилля світового співтовариства.
***
Якщо офіційні органи країн Заходу здебільшого проігнорували українську
трагедію, то окремі діячі навіть долучилися до заперечення наявності продоволь-
чої катастрофи. Вони підтримали діяльність Москви, спрямовану на втаємничен-
ня інформації про Голодомор. Львівська преса висвітила як заходи комуністичного
режиму з приховування правди, так і прорадянську позицію деяких представників
Заходу в цьому питанні. Зі серпня 1933 р. часописи надрукували кілька статей,
у яких розкрито заборони з боку Москви для закордонних журналістів відві-
дувати території, охоплені голодом. Скажімо, вони подали повідомлення “Дейлі
телеграф”, “Кельніше цайтунг”, “Об сервер”: центральні радянські органи влади
вказали, що західні репортери можуть виїжджати за межі столиці лише за на-
явності окремого дозволу113.
Обидві львівські щоденні газети “Діло” й “Новий час” майже одночасно
опублікували переклад повідомлення московського кореспондента “Нью-Йорк
гералд трибюн” П. Барнса про спроби комуністичного режиму приховати правду.
Американський журналіст нагадав, що з лютого 1933 р. радянські державні орга-
ни заборонили поїздки в потерпілі регіони. П. Барнс ще в січні описав справжню
109 Нова зоря. – 1933. – 12 жовтня; Нове село. – 1933. – 8 жовтня.
110 Нова зоря. – 1933. – 14 грудня.
111 Нова зоря. – 1933. – 2 листопада.
112 Нова зоря. – 1933. – 21 грудня.
113 Діло. – 1933. – 16 вересня; Нова зоря. – 1933. – 24 серпня, 5 жовтня.
79Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
ситуацію на Північному Кавказі й отримав після того рекомендацію радянського
пресового бюро не виїжджати у провінцію. Коли ж він у квітні 1933 р. купив
квиток на потяг до України, то одержав категоричну заборону на виїзд. Репортер
“Крістен саєнс монітор” В. Чемберлен, який 11 років прожив у Москві й безпере-
шкодно подорожував у межах СРСР, у той період змушений був через позицію
державних органів залишитися у столиці радянської країни. Заборона на виїзд
до окремих регіонів стосувалася передусім України й Північного Кавказу, де, за
словами П. Барнса, взимку–весною 1933 р. панував великий голод. Закордонним
журналістам, за даними дописувача “Нью-Йорк гералд трибюн”, повідомили, що
будь-яка поїздка територією СРСР можлива за умови отримання спеціального
дозволу. Кореспондентам, які на короткий час прибули до Радянського Союзу,
дозволялося подорожувати за наявності супроводу. П. Барнс зазначив, що така
практика нагадувала спробу відновити “потьомкінські” села часів Катерини ІІ.
Наприкінець кореспондент “Нью-Йорк гералд трибюн” прийшов до висновку про
недоцільність утримання західними часописами постійних представників у СРСР,
оскільки вони не мають можливості одержати правдиву інформацію114.
Окремі закордонні журналісти намагалися, попри несприятливі умови, зби-
рати й розповсюджувати відомості про Голодомор, інші висвітлювали позицію
офіційної Москви. Як відомо, найактивніше радянські позиції серед західних
кореспондентів відстоював представник “Нью-Йорк таймсу” У. Дюранті. Улітку
1933 р. дописувач львівських часописів із Праги, про якого вже говорилося, у до-
слідженні про висвітлення у світовій пресі Голодомору, звернув увагу на діяльність
цього радянофільського репортера, назвавши його “сталінським симпатиком”.
У. Дюранті, подавши повідомлення у відповідь на появу публікацій Г. Джонса,
визнав наявність голоду в Україні, однак вважав: дані колишнього помічника
Ллойд-Джорджа перебільшені115.
Так кореспондент “Нью-Йорк таймсу” не заперечував повністю відомостей
про трагедію (ймовірно, що тотальне спотворення дійсності на Заході не сприй-
няли б), а намагався применшити масштаби катастрофи. Тому львівська преса, не
маючи повного уявлення про діяльність У. Дюранті, інколи покликалася на його
повідомлення як на такі, що заслуговують довіри. Як-от “Діло” на початку 1933 р.
надрукувало статтю про ситуацію в УСРР, у якій використано дані цього журналіс-
та. Львівський часопис описав епізод, коли У. Дюранті виїхав із Москви до Парижа
й звідти відправляв таку інформацію до “Нью-Йорк таймсу”, яку б радянська цен-
зура не пропустила. “Діло”, ґрунтуючись на його повідомленнях, розкрило масові
втечі селян перед загрозою голоду з України в інші регіони СРСР116. Чи справді в
той час кореспондент “Нью-Йорк таймсу” на якийсь час відійшов від офіційної
радянської лінії, чи це була якась гра з його боку? Несистематичні повідомлення
львівської преси не дають можливостей зрозуміти мотиви дій У. Дюранті.
114 Діло. – 1933. – 9 вересня; Новий час. – 1933. – 10 вересня.
115 Діло. – 1933. – 6 серпня; Наш клич. – 1933. – 23 липня.
116 Діло. – 1933. – 6 січня.
Ярослав Папуга80
Серед інших відомих закордонних діячів, що публікували заяви про від-
сутність голоду, часописи Західної України звернули увагу на американського
письменника Ш. Едді. Він, отримавши дозвіл від радянських державних структур,
відвідав СРСР і подав відомості до “Манчестер гардіан”. Американський пись-
менник спростував дані про наявність трагедії, стверджуючи, що новий врожай
дуже гарний117. “Діло”, яке опублікувало цю інформацію, вважало: такими по-
відомленням не довірятимуть, адже приховати в тогочасних умовах правду про
трагедію було вже не можливо. Та й діяльність Ш. Едді зродила чимало запитань.
Скажімо, залишилося нез’ясованим: чому саме цей діяч отримав дозвіл влади,
якщо іншим такого не надали?
***
Найбільший розголос серед львівської преси одержала радянофільська по-
зиція лідера радикальної партії Франції Е. Ерріо, який обирався в міжвоєнний
період прем’єр-міністром цієї країни. Цей знаний політик наприкінці серпня – на
початку вересня 1933 р. побував у СРСР, після чого виступив із публічними за-
явами про відсутність голоду в Радянській Україні. Його поїздка була висвітлена
західноукраїнськими газетами, як і відгуки на неї західної громадськості. “Діло”
вже наприкінці серпня оприлюднило велику статтю “Паломництво до пекла”, в
назві якої вказано ставлення редакції до позиції Е. Ерріо. Газета виявила проникли-
вість і добре знання як настроїв, представником яких був цей діяч, так і радянської
дійсності. Львівський часопис висловив переконання, що французький політик їде
у СРСР уже зі сформованою думкою, будучи позитивно налаштованим до кому-
ністичного експерименту. “Діло” розглядало його поїздку не як приватну справу
нехай навіть відомого діяча, а як акт представника великої європейської держави.
Газета висловила переконання: Е. Ерріо сердечно приймуть у Радянському Союзі
й проведуть спеціально підготовленими місцями, де не буде жодних ознак голо-
ду. Газета правильно вказала, що успішною для Москви ця подорож може бути
за наявності двох обов’язкових умов. По-перше, відвідувач заздалегідь налашто-
ваний побачити лише позитивні сторони життя у СРСР і не задаватиме незручні
для представників комуністичної влади запитання. По-друге, радянські державні
структури зроблять все, щоби приховати правду, й не змушувати французького
політика щось вигадувати. “Діло” вважало: подорож Е. Ерріо – це свідчення кри-
зи соціалістичного руху, представник якого допускає таку аморальну діяльність.
Поїздка лідера французьких радикалів була доказом для львівського часопису
“…що захід Европи не дозрів ще до свідомости, що найбільшим злом сучасного
світа й людства є московський більшовизм і що першим імперативом цілого куль-
турного світа є здусити те зло”118.
Наступні події підтвердили правильність передбачень, висловлених у газеті.
В Україні Е. Ерріо побував у Харкові, Києві, Одесі, відвідав об’єкти промисловості
та сільського господарства. Політика зустріли представник наркомату закордон-
них справ СРСР і французький посол. Уже на початку подорожі, в Одесі, Е. Ерріо
117 Діло. – 1933. – 21 вересня.
118 Діло. – 1933 – 27 серпня.
81Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
повідомив про свої сподівання на поліпшення стосунків між двома державами,
висловив припущення, що його відвідини Радянського Союзу посприяють цьому.
У Києві його добре прийняли працівники державних органів, а радянська преса
позитивно висвітлювала його дії119.
Дописувач “Нового часу” доволі точно відобразив умови подорожі, схарак-
теризувавши при цьому позицію Е. Ерріо. У часописі вказано, що французький
політик одержав звання полковника збройних сил СРСР. За твердженням автора
статті з “Нового часу”, знаного західного діяча, який тоді обіймав посаду мера
Ліона й керівника парламентської комісії із закордонних справ, у Києві вітали
більш урочисто, ніж будь-якого з представників міжнародного комуністичного
руху. Е. Ерріо в супроводі французьких дипломатів і радянських державних ді-
ячів відвідав сільськогосподарський об’єкт “Червоний промінь” і залишився дуже
задоволений побаченим. У Києві він потрапив до Всеукраїнської академії наук,
де зазначив, що в УСРР зуміли досягнути гармонії між захистом національних і
соціальних прав. “Новий час” влучно вказав на упередженість суджень французь-
кого політика, його готовність не звертати уваги на радянські проблеми заради
покращення відносин між Парижем і Москвою перед загрозою Німеччини, де до
влади прийшов А. Гітлер120.
Природно, що твердження знаного європейського державного діяча, висловле-
ні після виїзду за межі Радянського Союзу, про відсутність продовольчих проблем
справили певний вплив на західну громадськість. Окремі закордонні друковані
видання не давали оцінок повідомленням Е. Ерріо, а опублікували їх як одне
зі свідчень121. Частина преси, опираючись на його повідомлення, розповсюдила
інформацію про добрий стан сільського господарства у СРСР. Деякі західноєв-
ропейські газети писали, що дані про смертність від голоду перебільшені, інші,
насамперед французькі, вказували на вплив Німеччини на поширення відомостей
про трагедію122.
Щоправда, значна частина світової преси не повірила заявам Е. Ерріо: надто
багато даних про катастрофу потрапляло за межі Радянського Союзу. Зокрема,
французький часопис “Кандід” розповів про жахливу ситуацію в Україні й засудив
діяльність колишнього прем’єр-міністра щодо заперечення правди про трагедію123.
“Журналь де деба” негативно схарактеризував позицію Е. Ерріо, наголосивши, що
він нікого офіційно не представляв124. Західноукраїнський діяч, представник львів-
ського комітету порятунку на міжнародній арені З. Пеленський розкрив ставлення
різних людей до заяв про відсутність голоду. Спочатку він вказав на тенденційність
допущену французьким політиком, який через політичну доцільність, так як її
розумів Е. Ерріо, проігнорував дані про трагедію. З. Пеленський такій позиції
119 Діло. – 1933. – 30 серпня; Нова зоря. – 1933. – 31 серпня; Нове село. – 1993. – 10 вересня.
120 Новий час. – 1933. – 10 вересня.
121 Боротьба. – 1933. – 8 жовтня; Діло. – 1933. – 4 жовтня.
122 Діло. – 1933. – 3 грудня.
123 Нова зоря. – 1933. – 24 вересня.
124 Нова зоря. – 1933. – 7 вересня.
Ярослав Папуга82
протиставив справді принципову діяльність Й. Мовінкеля у справі порятунку
постраждалих. Характеризуючи оцінку французької преси тверджень Е. Ерріо,
західноукраїнський діяч зазначив: спершу газети цієї країни некритично сприй-
няли ці відомості, однак із часом збільшилася кількість спростувань. Зокрема,
З. Пеленський виокремив часопис із мільйонним тиражем “Матен”, який розпо-
всюджував правдиву інформацію125.
Загалом українці, які проживали за межами СРСР, досить різко виступили
проти облудних тверджень французького політика. Керівництво Європейського
об’єднання українських організацій на чужині, розташоване в Бельгії, розмістило у
пресі відкритий лист зі спростуванням відомостей, поданих Е. Ерріо126. Керівник спе-
ціального комітету у Празі, створеного для порятунку голодуючих, О. Бочковський
оприлюднив два відкриті листи, спрямовані проти заяв французького політика. У
першому публічному зверненні, яке з’явилося у вересні 1933 р., український діяч
із Чехословаччини вказав, що Е. Ерріо, як і деякі інші відомі люди, не помітив ката-
строфи у СРСР, а навпаки захоплювався досягненнями комуністичного режиму. Таку
позицію О. Бочковський вважав аморальною, намагаючись переконати колишнього
керівника уряду великої європейської держави змінити позицію127.
Тон наступного відкритого листа, надруковано у грудні, був значно різкіший.
Е. Ерріо не тільки не відмовився від своїх неправдивих тверджень, а й надалі ак-
тивно захищав Радянський Союз від звинувачень. Французький політик доводив,
що інформацію про продовольчу катастрофу поширюють за вказівкою Берліна. Ці
заяви обурили О. Бочковського, який, характеризуючи їх, зазначив: “Це нечуваний
та безприкладний наклеп. … Це нічим і ніколи не виправдана образа… національної
недолі Рад[янської] України!”128.
На захист СРСР зі спростуванням інформації про голод виступили й деякі
інші західні діячі. Співробітниця комуністичних журналів у Лондоні Дж. Бічам
написала про збільшення площ посівних земель у Радянському Союзі та багатий
врожай, якого вже не було впродовж останніх 35 років. П. Слоун в опублікованій
у “Манчестер гардіан” статті допускав можливість смертності від голоду, однак
не вважав таке явище масовим129. Бельгійський соціаліст Вандервельд, який мав
радянофільські переконання, також заперечував наявність продовольчої катастро-
фи. Швейцарська “Журналь де Женев” засудила його позицію, розмістивши листи
постраждалих зі СРСР, що правдиво розповідали про радянську дійсність130.
Якщо більшість львівських часописів засудили спроби виправдати політику
сталінського режиму, який організував Голодомор, то комуністична преса Західної
України використала окремі радянофільські повідомлення для підтримки Москви.
Ліворадикальні газети активно розповсюджували повідомлення Е. Ерріо. Зокрема,
125 Діло. – 1933. – 12 жовтня.
126 Новий час. – 1933. – 4 жовтня.
127 Діло. – 1933. – 9 вересня; Новий час. – 1933. – 10 вересня.
128 Діло. – 1933. – 12 грудня.
129 Новий час. – 1933. – 19 жовтня.
130 Нова зоря. – 1933. – 28 грудня.
83Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
“Гарт” негативно схарактеризував висвітлення голоду в УСРР “Ділом” і “Новим
часом”, вважаючи, що ці часописи подають неправдиві дані. Для обґрунтуван-
ня своїх тверджень комуністична газета покликалася на французького політика,
який не визнавав існування продовольчих проблем131. Інший ліворадикальний
львівський часопис “Ілюстрована газета” описав рух протесту західних українців,
заявивши, що всі відомості про голод вигадані, а правду про ситуацію в УСРР
подав Е. Ерріо132.
Українське селянське об’єднання (партія, заснована західноукраїнськими кому-
ністами для легальної роботи) видавала друкований орган “Боротьба”, який позитив-
но схарактеризував позицію колишнього прем’єр-міністра Франції. Використовуючи
повідомлення польського телеграфного агентства, ця газета опублікувала підготов-
лені Е. Ерріо описи успіхів, досягнених у Радянському Союзі133. “Боротьба” пере-
друкувала з віденської газети соціалістичного спрямування “Арбайтер-цайтунг”
повідомлення про ситуацію у СРСР, що ґрунтувалася на твердженнях французького
політика. Комуністичний часопис вказав, що заяви мера Ліона, подані в цьому місті,
розповсюдила паризька, а потім і вся європейська преса134.
“Боротьба” передрукувала відомості й з інших західних газет, у яких запере-
чувалася наявність продовольчої катастрофи. Львівський комуністичний часопис
помістив інформацію з віденської “Робітничої газети”, що описала успішну ро-
боту колгоспників на Кубані135. “Боротьба” покликалася на польські джерела для
позитивного змалювання комуністичного режиму. Газета використала матеріал із
“Дзєнніка людового” й “Хвилі”, зокрема повідомлення, підготовлені ад’ютантом
Ю. Пілсудського М. Лєпецкі. Останній побував у Радянському Союзі й досить
позитивно схарактеризував побачене136.
***
Отже, світова громадськість, попри чималу кількість повідомлень про тра-
гедію, не виявила єдності у ставленні до Голодомору. Якщо одні діячі вжили всіх
можливих заходів для організації допомоги постраждалим, то інші ігнорували
це питання. Поряд із правдивими описами трагедії України, траплялися й твер-
дження про відсутність голоду або поодинокість смертності. Відсутність єдності
західної спільноти описав О. Бочковський у статті “Безхребетна Европа”: “Проти
московського большевизму виступала тільки европейська правиця, протест якої
саме з політичних причин не міг мати значіння масового авторитету і в кож-
ному разі не був голосом усієї нової Європи… Окремі мужні виступи декого
131 Гарт. – 1933. – 30 вересня.
132 Ілюстрована газета. – 1933. – 1 жовтня.
133 Боротьба. – 1933. – 10 вересня.
134 Боротьба. – 1933. – 24 вересня.
135 Боротьба. – 1933. – 17 вересня.
136 Боротьба. – 1933. – 13 серпня, 15 жовтня.
Ярослав Папуга84
з чільних европейців із моральним засудом большевицьких душогубств – це ви-
їмки [винятки – Я. П.]…”137.
Позиція офіційних представників країн Заходу щодо української трагедії ви-
значалася політичною доцільністю. Оскільки тоді більшість держав намагалося
нормалізувати стосунки з Москвою, тому вони здебільшого проігнорували повідо-
млення про події в УСРР. Матеріали львівської преси дають можливість прийти
до висновку, що керівництво цих країн мало достатньо інформації про Голодомор,
однак не хотіло через українське питання погіршувати відносини з Кремлем. Серед
великих держав лише лідери Німеччини виступили на захист голодуючих спів-
вітчизників, проте це надало аргументи прихильникам комуністичного режиму,
які твердили: правда про Голодомор – це нацистська вигадка. Звичайно, окремі
західні діячі, які розповсюджували відомості про величезну смертність від голоду,
робили це з політичних міркувань, однак їхня діяльність не могла бути підставою
для заперечення правди, адже й частина людей, налаштованих позитивно до СРСР,
змушена була визнати наявність трагедії.
Діяльність поодиноких представників Заходу у справі порятунку голодуючих
була спричинена переважно активністю в цьому питанні тих українців, які прожи-
вали за межами СРСР. Особливий розголос серед світової громадськості одержав
заклик греко-католицького єпископату, на що неодноразово вказувалося в закор-
донній пресі. Помітний вплив на західне співтовариство справила й міжнародна
діяльність українців у другій половині 1933 р. (звернення до Ліги Націй, виступи
на Конгресі національних меншин, участь у роботі Віденської конференції).
Частина європейської громадськості в той період критичніше поставилася до
комуністичного режиму, що організував голод. Однак ще більші світоглядні зміни
відбулися у поглядах тих українців, які піднялися на захист постраждалих спів-
вітчизників. Оскільки проти Москви виступили насамперед праві політичні сили
на Заході, то збільшився їх авторитет серед учасників акції порятунку. Загальне
поправіння настроїв серед українців Польщі, зазначене істориками, частково було
спричинене катастрофою за Збручем і відгуками на неї. Посилилося також роз-
чарування в демократичних країнах Заходу, офіційні представники яких фактично
проігнорували повідомлення про трагедію.
Очевидно, що матеріали тогочасності львівської преси не дають можливості
всесторонньо простежити всі аспекти питання ставлення світової громадськості
до Голодомору. Для продовження дослідження цієї проблеми потрібно ґрунтовно
проаналізувати діяльність урядових кіл, відображену в офіційних документах,
і ставлення різних середовищ, висвітлене в основному у пресі відповідного на-
прямку.
137 За Україну. – 1933. – 1 жовтня.
85Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років…
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37009 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-120X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T16:23:58Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Папуга, Я. 2012-08-29T19:58:11Z 2012-08-29T19:58:11Z 2011 Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) / Я. Папуга // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2010-2011. — Вип. 3-4. — С. 56-85. — Бібліогр.: 137 назв. — укр. 2223-120X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37009 Розкрито позицію представників різних груп населення Західної Європи та Північної Америки щодо трагедії Радянської України 1932–1933 рр. Висвітлено діяльність закордонних діячів, які інформували про наявність продовольчої катастрофи, а також погляди відомих людей, які заперечували або ігнорували правдиві відомості. The article analyzes the position of the representatives of different groups of population of Western Europe and the Northern America towards the Soviet Ukraine’s tragedy of 1932–1933. The activity of foreign politicians who informed about the food shortages and the thoughts of famous people who ignored the true informated are investigated. uk Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість Студії Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) The Attitudes of the West towards the Famine of 1932–1933 in the Lviv Press Article published earlier |
| spellingShingle | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) Папуга, Я. Студії |
| title | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| title_alt | The Attitudes of the West towards the Famine of 1932–1933 in the Lviv Press |
| title_full | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| title_fullStr | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| title_full_unstemmed | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| title_short | Ставлення Заходу до Голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| title_sort | ставлення заходу до голодомору 1932–1933 років (за матеріалами львівської преси) |
| topic | Студії |
| topic_facet | Студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37009 |
| work_keys_str_mv | AT papugaâ stavlennâzahodudogolodomoru19321933rokívzamateríalamilʹvívsʹkoípresi AT papugaâ theattitudesofthewesttowardsthefamineof19321933inthelvivpress |