Про мовний образ Луганщини
Saved in:
| Published in: | Культура слова |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37131 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про мовний образ Луганщини / С. Бибик // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 165-178. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37131 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бибик, С. 2012-09-05T19:47:05Z 2012-09-05T19:47:05Z 2010 Про мовний образ Луганщини / С. Бибик // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 165-178. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37131 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Пам’яті колеги Про мовний образ Луганщини Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Про мовний образ Луганщини |
| spellingShingle |
Про мовний образ Луганщини Бибик, С. Пам’яті колеги |
| title_short |
Про мовний образ Луганщини |
| title_full |
Про мовний образ Луганщини |
| title_fullStr |
Про мовний образ Луганщини |
| title_full_unstemmed |
Про мовний образ Луганщини |
| title_sort |
про мовний образ луганщини |
| author |
Бибик, С. |
| author_facet |
Бибик, С. |
| topic |
Пам’яті колеги |
| topic_facet |
Пам’яті колеги |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37131 |
| citation_txt |
Про мовний образ Луганщини / С. Бибик // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 165-178. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bibiks promovniiobrazluganŝini |
| first_indexed |
2025-11-26T22:17:15Z |
| last_indexed |
2025-11-26T22:17:15Z |
| _version_ |
1850778336511393792 |
| fulltext |
Наші консультації 163
14 травня 2010 року виповнилося б 75 років відомому
в Україні та в найближчих країнах (Росії, Білорусі, Польщі,
Німеччині) Служителеві фразеологічної музи — докторові фі-
лологічних наук, професору Вікторові Дмитровичу Ужченку.
Він залишив для україністики понад 200 статей, монографії,
словники, навчальні посібники з проблем української та східно-
слов’янської фразеології, з-поміж яких «Українська фразеологія»
(1990, у співавторстві з Л. Г. Авксентьєвим), «Східноукраїнська
фразеологія» (2003), «Фразеологія української мови» (2007,
у співавторстві з Д. В. Ужченком), «Образи рідної мови» (1999),
«Фразеологічний словник східнослобожанських і степових
говірок Донбасу» (1997), «Фразеологічний словник української
мови» (1998, у співавторстві з Д. В. Ужченком), «Фразеологічний
словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу»
(2000, а далі ще видання до 2005 року, у співавторстві з Д. В. Уж-
ченком), «Народження і життя фразеологізму» (1988), «Вив-
чення фразеології в середній школі» (1990) та ін.
Ці праці стали настільними не лише для фразеологів-ук-
раїністів, але й усіх, кого цікавить народне образне Сло-
во. Очевидно, не випадково назвав дослідник задуманий ним
збірник матеріалів щорічних регіональних науково-практичних
конференцій (відбуваються з 2002 року в Луганському націо-
нальному університеті імені Тараса Шевченка) — «Образне
слово Луганщини».
Науковий доробок Віктора Дмитровича у галузі фразеології
тісно пов’язаний із зацікавленням автора питаннями лінгво-
стилістики.
Пам’Яті КоЛЕги
Культура слова №73’ 2010164
По-перше, кандидатська дисертація В. Д. Ужченка «Фра-
зеологія творів Остапа Вишні» (1973) стала трампліном у по-
дальше поглиблене вивчення української фразеології. Спосте-
реження над жартівливо-іронічним обігруванням українських
фразем у творах Остапа Вишні привели вченого до висновку, що
стилістично оновлені в індивідуально-авторському вживанні
фразеологізми — наслідок латентних образних і структурних
ресурсів їхньої внутрішньої форми.
По-друге, філологічна скарбниця Віктора Дмитровича на-
повнювалася оригінальними науково-популярними досліджен-
нями, що друкувалися в журналі «Культура слова». Співпраця
з редакційною колегією часопису почалася 1972-го року з пуб-
лікації «Ні пуху ні пера» чи «ні пера, ні пуху»? (На матеріалі
творів Остапа Вишні)» (Рідне слово. — 1972. — Вип. 6), далі
були «Якому катюзі по заслузі?» (Культура слова. — 1980. —
Вип. 18), «Далеко куцому до зайця!» (Культура слова. — 1987. —
Вип. 32), «Тримати ніс за вітром» (Культура слова. — 1990. —
Вип. 39), «Горобцю по коліна» (Культура слова. — 2003. —
Вип. 63), «Фітонімні образи забуття» (Культура слова. — 2004. —
Вип. 64).
Чим цікаві ці розвідки? Це оригінальні розповіді про на-
родження і життя фразеологізмів. У науково-популярному вик-
ладі Професора Ужченка багатьом філологам, студентам, аспі-
рантам відкрилися не лише таємниці етимології найпоши-
реніших фразеологічних одиниць, а й легкий, доступний, врів-
новажений, неквапливий стиль автора, його тонка філологічна
спостережливість, увага до щонайменших деталей.
Із цих публікацій постали ідеї про те, що художній
мікроконтекст — це одне з важливих джерел вивчення уснороз-
мовних варіантів фразеологічних одиниць, поширених в узусі;
це сфера, в якій розкриваються складні механізми закономірних
семантичних трансформацій усталених виразів або ж, навпаки,
тих перетворень, яких зазнають компоненти вільних словоспо-
лучень у стереотипних умовах їх функціонування. Ще один
важливий аспект у працях В. Д. Ужченка — постійне звертання
автора до літературно-художніх джерел, що дає змогу пізнати
етимологію фразеологізмів, історичний розвиток їхньої форми
та змісту.
Пам’яті колеги 165
Із часом дослідницькі інтереси Фразеолога, так би мовити,
ареалізувалися. Публікації в «Культурі слова» в 2000-х роках
засвідчують увиразнений етнокультурний акцент у зібраних
фразеологізмах із крайнього сходу України у зіставленні з ві-
домостями про діалектне та уснорозмовне вживання анало-
гічних за семантикою висловів на Поліссі, Сумщині, Полтав-
щині тощо. Так, невтомне збирання живого матеріалу показу-
вало усім, що зафіксована в академічному словнику одиниця
в мовно-українському просторі має широке коло варіантів,
відображає ареальну специфіку «кожної конкретної системи
світорозуміння» (Ужченко В. «Горобцю по коліна» // Культура
слова. — 2003. — Вип. 63. — С. 101).
Професор Ужченко заглибився в етнокультурний зміст ук-
раїнського фразеотворення та фразеосемантики, він деталь-
но вивчав динамічну взаємодію пісенно-народної та уснороз-
мовної фразеології, поєднаних певним семантико-тематичним
мотивом, зокрема «мотивом забуття».
Щиро співчуваючи родині Віктора Дмитровича з приводу
тяжкої втрати, переконані, що ні мохом, ні шипшиною, ні тер-
ном, ні типчиною, ні хмелем чи кропивою не заросте Ужчен-
кова стежина в українському мовознавстві, бо він, самовіддано
служачи Фразеології, так само натхненно й щиро працю-
вав у галузі історії мови, етимології, семантики, стилістики,
концептології, культурології, когнітивістики. Названі напрямки
сучасної лінгвоукраїністики органічно поєднано у започатко-
ваному В. Д. Ужченком збірнику «Образне слово Луганщини»
(Вип. 1-9), огляд випусків якого пропонуємо нашим читачам.
ПРО МОВНИЙ ОБРАЗ ЛУГАНЩИНИ
Моя вкраїнська, рідна мово,
і слобідське в тобі влучне є слово.
М. Чернявський
Навряд чи є в Україні ще такі видання, де б культура, історія
малої батьківщини поставала в усьому розмаїтті саме завдяки
уважному вивченню просторових особливостей мовотворчості
Культура слова №73’ 2010166
українського народу із опертям на методи лінгвостилістики,
лінгвофольклористики, семантичного, культурологічного ана-
лізу. Таким часописом — «Образне слово Луганщини» — може по-
хвалитися Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка, де цього року побачив світ вже його 10-й випуск.
Започатковано ж «Образне слово..» 2002 року з ініціативи
доктора філологічних наук, професора Віктора Дмитрови-
ча Ужченка. З «низького старту» — 66 публікацій у першому
виданні, підготовлених викладачами, студентами, аспірантами
тоді ще Луганського державного педагогічного університету
імені Тараса Шевченка, а також вчителями та учнями усіх
типів навчальних закладів Луганщини, — збірник після VIII
Регіональної науково-практичної конференції 2009 року
об’єднав уже 173 дослідника!
Це результат подвижницької праці великого патріота, не-
втомного ентузіаста-дослідника, ерудита, ратая на філологічній
ниві, який завжди шукав собі роботу, — професора Ужчен-
ка. Він створив не просто школу ареальної фразеології та
фразеографії, яку згоджувався назвати лише «шкілкою» (бо, з
одного боку, бачив великі перспективи наукової роботи в цій
галузі, а з іншого — прагнув зацікавити щонайширше коло
наукової молоді, що зростала під його крилом, збиранням
регіонального мовно-культурного матеріалу, залучити її до не-
легкої роботи в лінгвістичних експедиціях, навчити чути в по-
всякденні оригінальне, своєрідне, слобожанське), а й сміливо
вступив на стежку конкурування з авторитетним виданням
«Культура слова».
Культура Луганщини
у філологічно-мистецькому контексті
Через мову художніх творів — прозових та поетичних —
дослідники репрезентують читачам специфіку мовомислення
митців слова. З-поміж них — відомі в Україні члени Спілки
письменників, лауреати премій, громадські діячі (Г. Гайво-
ронська, В. Голобородько, Г. Довнар, А. Листопад, М. Ма-
лахута, І. Низовий, М. Ночовний, Г. Половинко, М. Руденко,
Пам’яті колеги 167
І. Савич, І. Світличний, М. Чернявський), а також малознані
луганські, кремінські, сватівські, біловодські, краснолуцькі, сє-
веродонецькі, красноріченські тощо поети та прозаїки — вчи-
телі, лікарі, журналісти, культурні діячі, будівельники (П. Біли-
вода, Д. Боярчук, Ю. Єненко, В. Закора, Я. Кремінський, М. Ку-
манець, Б. Кунченко, Т. Поляков, Л. Стрельников, В. Федорова
та ін.), що являють читачеві свої почуття в українському худож-
ньому слові.
Який же цей поетичний, у широкому значенні цього слова,
світ Луганщини?
Прості щирі рядки поезій луганців наповнені близькими
кожному думками: про тяжке воєнне лихоліття, пов’язане з об-
разами скаженого пекла, скривавленої смерті (Поляков Т.: Об-
разне слово Луганщини. — 2002; далі — ОСЛ), замінованого
поля (по замінованих полях водила доля нас за руки (Ночов-
ний М.: ОСЛ. — 2009), журливого чекання, втіленого в асо-
ціативно-образному зіставленні журавлі — солдати (М. Ку-
манець: ОСЛ. — 2009); про родинні стосунки: Онука на діда
гляне — Від погляду дід молодіє (М. Куманець: ОСЛ. — 2009),
людську чуттєвість, сенс людського буття (Все, що згадаю,
пережите мною, Воно є частка мойого життя (В. Закора),
долю національної мови (Хто сказав, що тут нема, на Сході, /
Мови української у нас? (З. Воротинцева).
Поетичну мову луганців живить джерело народної сло-
весності. Так, про мовотворчість П. Біливоди читаємо: «В
одній лише його збірці поезій (на жаль, посмертній) «Ось така
мені випала доля», виданій у Києві 1998 року, в 152 поезіях
вжито більше 155 народних образних висловів, 59 — таких, що
створені поетом на основі народних, і майже 100 крилатих слів
і виразів, що їх виколисав неабиякий талант Петра Біливоди»
(Павленко Ю. І. Поезія, виколисана образним словом Луган-
щини // ОСЛ. — 2002. — С. 102). Неможливо окреслити й мо-
востиль В. Голобородька, М. Ночовного, Г. Гайворонської без
уваги до фольклорних образів (Калиною розквітлою об Різдві
ти повернувся, Василю, на Україну… (В. Голобородько); За
лісом, за дубравкой сидить голуб з голубкой. У голуба золота
головка, у голубки позолочена, чорним шовком заволочена. Коли
б же мні сванечка такая, як голубочка тая, то б я їй діжу
Культура слова №73’ 2010168
місив, то б я їй воду носив, то б я їй постільку слав і на руці
спати клав (В. Голобородько); із сердець волелюбних Дніпро
витікає, де цвітуть, де чарують калина і ружа (М. Ночовний);
Я повторюсь на цій землі Не подихом єдиним — У лебединому
крилі Квітучої калини (Г. Гайворонська).
Письменники Луганщини — це й словотворці, автори сло-
весних новацій, з-поміж яких є складні слова (весняно-дзвінкі
вірші, полинно-гірка стеблина (В. Писаренко), прохолодно-
вербова рань (Л. Стрельник), срібнодзвонила роса (І. Низовий);
прикладкові утворення (терен-брат (Г. Половинко), Цілую вас,
букви-подвижниці, за ту порятовану мить» (Р. Лук’янчук),
А підлість-пані знов у пошані (С. Сторожев), Скрипаль-іронія
смичком леза торкнеться струн твого сухожилля (С. Жадан);
префіксовані оказіональні слова — напівправда, напівкохання,
напівдруг, напіввірш, напівмати, напівдитя, напівдоля, пор.:
Отож коли згорю у боротьбі, Ви напівславу запишіть собі
(М. Руденко), перетісно думкам, перестрашно душі (Р. Лук’ян-
чук); дієслівні оказіональні новотвори (Так ніхто не кохав,
Слово не видихав, Придінцеві вітри не бандурив (Г. Гайво-
ронська), О, моя Січ, курені та стани, де булавіють гетьмани
(П. Біливода), А коники стригли тишу, небо гронилося зорями,
земля пахла торішнім листям і молодою травою (М. Ночов-
ний); прислівникові новотвори (Боюсь доторкнутися словом
До всього, чим дихає серце, Коли на душі вечорово Й коли воно
радісно б’ється (В. Писаренко), Мені думно, і сумно, і пе-
чально, і болять мені рани На братовім тілі… (І. Низовий)
(Кавун Н.В. Художні неологізми у творчості письменників
Луганщини // ОСЛ. — 2003; Хандрамай О., Карлова Н.
Багатокомпонетні метафори у «Цитатнику» старобільського
письменника Сергія Жадана // ОСЛ. — 2009; Терновська Т.
«Впівока, упівдумки, упівслова» (про лексичні оказіоналізми
в поетичній мовотворчості І. Низового) // ОСЛ. — 2010).
У поезії луганців, як зауважують дослідники, оживає приро-
да у двох своїх станах — весна та осінь (Гречаник І. Рідний край
у творчості поетів Луганщини // ОСЛ. — 2003). Одним мит-
цям вдається створити образи природи за допомогою епітетів-
колоративів (Жовте сонце, жовтий берег, Жовтий-жовтий
листя шерех, А ріка ласкаво-синя — в ній відбилась вісь осіння,
Пам’яті колеги 169
хмар прозорих безгоміння (М. Сарма-Соколовський)), приклад-
кових епітетів (Щедрик-липень, жалільник наш і годувальник
(І. Низовий)), інші звертаються до характерної метафорики
й ритмомелодики (Кину все. Поїду в гості в ліс, Де живе чарівна
казка — осінь! (Г. Гайворонська); Від весни і до пізньої осені,/
поки остання квітка не відцвіте у городчику,/ перемальовує
квіти на вінок дівочий,/ літо вплітає квітами у вінок,/ летіння
літа зупиняє пензликом (В. Голобородько).
Є у дослідників улюблені поети, яким присвячено низку
науково-популярних есе, спостережень. З-поміж них — Ганна
Гайворонська. Одні бачать особливу милозвучність її поетич-
ного слова, яка налаштовує на сприйняття певних психічних
станів ліричного героя, як-от у рядках: Вибухають століття
громами, Виростає трава з небуття. Ми крутими йдемо бере-
гами Неспокійного дива — життя; Я настрою душу на дощі,
Возвеличусь мудро осокором. Ой, нескоро, матінко, нескоро
Журавлі знайдуть ключі; Голубила б, аж голубіла (Нікітіна І. О.
Засоби милозвучності в образному слові Ганни Гайворонської //
ОСЛ. — 2002. — С. 100). Інші ж у поетичних рядках прочиту-
ють певну культурну інформацію, естетику, емоційне осмис-
лення складних порухів людської душі (Лук’янченко О. Г. Ви-
ховний потенціал уроків української мови // ОСЛ. — 2003).
У запропонованому мовному матеріалі сконцентровано глибоке
філософське осмислення буття, дещо оголене «я» поетеси, що
промовляє наскрізними словами — душа, совість, серце, жит-
тя, любов, Україна, сонце (пор. Бойцун І. Міфологема сонця
в поезії Ганни Гайворонської «Піду вглиб сонця» // ОСЛ. —
2006; Ворона І., Кравченко М. Лінгвістичний аналіз поезії Ган-
ни Гайворонської «Не сумуй» // ОСЛ. — 2008; Шутова Л. Об-
разний світ Ганни Гайворонської // ОСЛ. — 2008; Ніколаєнко М.
Стилістичні засоби в поезіях Ганни Гайворонської // ОСЛ. —
2009). Інструмент словесного образу Ганни Гайворонської —
метафора, що постає у центрі певної строфи, утримує думку:
Піду вглиб сонця, як навчала мати, Щоби висвячувати душі
і левади; Задзвеню, як натягнута линва, Наче совість в сьогод-
нішній день; Я була Вкраїною, Піснею жива, Мрійною доли-
ною, Що ростить слова; Не зрадь себе./ Не зрадь своїх доріг./
Життя твоє у Всесвіті єдине —/ Очима зір, ледь вийдеш за
поріг,/ Вдивляється у душу/ Україна.
Культура слова №73’ 2010170
Метафоричний образ нерідко має народнопоетичну, етно-
національну основу: Місяць-дзвін служив всенощну — Срібло
сипалось до ніг. На святого Маковія Мак святився вздовж
доріг. Сонно-сонно айстри білі Позіхали в синяву, Просипались
маки спілі У прив’ялену траву.
Поетесі близький образ малої батьківщини, який номінують
словосполучення невідоме село, батьківське село, малень-
ка хата, мазанка в селі: І вірить людство в щастя без біди,
І світяться життям маленькі хати; Раз на сто літ народжує
поета В якомусь невідомому селі; Не відривайтесь, люди, від
землі, Злітаючи ліфтами в хмарочоси, Не відцурайтесь маза-
нок в селі, Які ваш рід у пеленах виносить.
Дослідники ідіостилю Івана Світличного, поета-дисидента,
поета-борця, який нале жить до плеяди шістдесятників, вио-
кремлюють характерні ознаки його мовомислення. Тюремна
поезія І. Світличного сповнена трагічних мотивів, прониза-
на стилістикою конт расту, гіркої іронії. Свій протест проти
тоталітарного режиму, ставлення до сталінських порядків він
виражає через трансформацію традиційно позитивних, уста-
лених поетичних фразем-афоризмів, наприклад, Тичининого
вітер з України (Вітер з України! Чортів проклятий вітер!
Скільки перетрощив ти? Скільки перекосив? — уособлення
геноциду проти українського народу; Вітер з України! Дай
мені щиру правду. Хто тебе, вітре, з’яловив? Хто здичавів
тебе? — символ національної потужності і повноцінності)
(Віно градова Н. О. Зображення сталінського терору в поемі
«Курбас» // ОСЛ. — 2003). Одні з наскрізних мовообразів
І. Світличного — душа розпластана, зневажена (Дзюба А. Г.
Тема людської гідності у творчостіі Івана Світличного // ОСЛ. —
2003). Поет відстоює думку про творчу індивідуальність мит-
ця в національній культурі, найвиразніше ословлену в таких
рядках: Світ Калинцевих візій-див, Драчеві клекоти і хмелі,
Рій Вінграновських інвектив, Чаклунство Ліни, невеселі Голо-
бородькові пастелі І Стусів бас-речитатив.
В’язнична лірика — складник творчого доробку Івана Сави-
ча, поета, прозаїка, перекладача. Трагізм екзистенції ліричного
героя, скутої тюремним побутом, утілює міфічний образ ночі,
іскри, вогню, як-от: Проклята ніч, тобі кінця нема,/ Скувала
Пам’яті колеги 171
ти мої думки і мрії…/ Безвихідна, як горе, як тюрма./ Мені,
здається, я вже й не людина,/ Що змерк, погас навіки погляд
мій,/ Що став я ночі вічної частина…; Не погасаючи, в душі
моїй/ Горять рожеві іскорки надій./ О, розгоріться, іскорки
малі,/ Вогнем великим у життєвім горні! Без вас не жить
людині на землі,/ Без вас засохнуть ріки животворні буття
людського (Калина Н. Екзистенційні мотиви лірики Івана Са-
вича // ОСЛ. — 2009).
А хіба можна уявити мовно-літературний процес Луганщи-
ни без імен Бориса Грінченка, Володимира Сосюри, Григора
Тютюнника, Микити Чернявського, Василя Голобородька?
Важливо не лише те, як і які тексти цих митців використо-
вуються на уроках української мови (пор. ОСЛ. — 2003), але
й те, який комплекс мовних засобів співвідносний із їхньою
мовотворчістю (Cич Г. О. Особливості вживання літературних
засобів у творах письменників нашого краю // ОСЛ. — 2003),
який троп стає визначальним для характеристики стилю пись-
менника (Вороніна Ю. Метафора у творчості Петра Біливоди //
ОСЛ. — 2008). Не можна оминути публікацію про порівняння
у ліриці В. Сосюри (Скоро богатько Н. О., Терновська Т. П.
Об’єкти порівняння в ліриці Володимира Сосюри як засіб
відтворення синкретичної свідомості поета // ОСЛ. — 2003),
з якої дізнаємося, що для емоційного, ніжного, тонкого лірика-
генія ХХ ст. характерні порівняльні конструкції з традиційними
та індивідуально-авторськими компонентами пісня, весна, зоря,
сонце, любов, душа, очі, назвами птахів, квітів, напоїв, фруктів
тощо: Калина цвіте над водою, і небо над нею сія, як пісня моя
над тобою…; Ти, кохана, як сонце, що встало з туману; Ми
з тобою одні. Ми у полі одні. Ти стоїш перед мене, як вечір;
Зацвіли ромашки десь на горизонті, й пахнуть поцілунки, як
китайський чай. Науково виважена, інформативна розвідка
про колірні епітети в мові поета (Шутова Л. І. Кольори в ху-
дожній мові Володимира Сосюри // ОСЛ. — 2003), з-поміж
яких найчастотніші золотий, синій, голубий, жовтий, чор-
ний. Виділили дослідники й певні наскрізні символи, як-от
символ птаха у поезіях В. Голобородька (Шидловська О. С.
Символ птаха в поезії Василя Голобородька // ОСЛ. — 2003. —
С. 211-214).
Культура слова №73’ 2010172
Прозове слово Б. Грінченка — джерело осмислення фольк-
лорно-етнографічних елементів у ньому (Боталова Т., Кравчен-
ко М. Фольклорно-етнографічні елементи в оповіданнях Бо-
риса Грінченка як засіб відродження народної моралі // ОСЛ;
Обухова І. Багатство народної мови у творах Б. Грінченка //
ОСЛ. — 2009), зокрема символічні номінації верба, калина (А
зустрінеться з їм під вербою зеленою… ніч їм мала, не нагово-
риться, не намилується; І вона плакала та обнімала червону
калину, поливала її землю своїми слізьми; і нахиляла тоді до неї
калинонька свої віти, і здавалося дівчині, що то мати рідна
руки до неї простягає...), елементів народної мови, з-поміж яких
побутовизми (Кравченко М. Образотворча мотивація назв по-
бутових реалій у художніх творах Бориса Грінченка // ОСЛ. —
2010).
У прозі М. Чернявського лінгвостилісти звертають увагу на
особливості характеротворення, зокрема описи очей, голосу,
побудовані на порівняннях: Шкурка боязко щулиться за ними,
кліпає безбровими очинями-гудзиками; Голос баби Векли, як
шелестіння осіннього листу, висушеного, витіпаного вітрами
(Манич Н. Опис очей і голосу персонажа як засіб характеро-
творення в художніх творах Микити Чернявського // ОСЛ. —
2009).
У мові прози Григора Тютюнника дослідники фіксують
східноукраїнські сегменти розмовно-побутової реальності —
елементи суржику (Бибик С. // ОСЛ. — 2010), виокремлюють
авторські епітети, зокрема білий, чорний та червоний кольори як
компоненти психологічного портрета (Самісенко А. // ОСЛ. —
2010.)
Мовотворчість В. Голобородька оцінено як складний фе-
номен національної культури, що виріс із джерел міфічного
та праукраїнського світогляду, пор.: Вівсянко, вівсянко,/ ти —
пташка, яка збирає насіння трав, тому/ ти — вівсянка;/ ти —
найжовтіша з усіх вівсянок,/ ти вівсянка жовто брюшка:/ для
тих, хто каже, що бачить твоє/ жовте брошко (Демченко Л.
Міфопоезія як чинник активізації первинної свідомості (на
матеріалі поезії Василя Голобородька «Вівсяночка, вівсяночка..»
// ОСЛ. — 2008); Бугайова Н. Голобородькові слова у вишива-
них сорочках // ОСЛ. — 2009).
Пам’яті колеги 173
За матеріалами збірника «Образне слово Луганщини» мож-
на простежити й регіональні особливості національного прос-
тору, що втілено в тих чи тих мовообразах донбаського ланд-
шафту (степ, гори, круча, ліс, терикон), природних ресурсів
(Донець, вугілля, ковила, чебрець, полин, абрикоси, вишні):
Я бачу вас, рідні гори! Внизу Донець в лісах блищить (М. Чер-
нявський); .. підперезана, мов поясом, Дінцем (Г. Гайворонсь-
ка); Краю мій Слов’яносербський, Ця земля на узбережжі си-
ньоокого Дінця (Л. Лисицька); Мозолі шахтарської землі — Те-
рикони в сивій ковилі Втомлено бугряться і димлять; Мозолі
Донбасові болять (І. Низовий); Вугілля чорне, наче чорнозем,
З ним щирий ти, як пісня солов’я! (М. Малахута); Моя Луган-
щино! І мідна, й вугільна На териконах часу сивизна (Г. Гайво-
ронська) (ОСЛ. — 2003), особливостей географічного розта-
шування (Луганщино! Світанок України! (Г. Гайворонська).
Письменники Наддінців’я, за спостереженнями дослідників
художньої мови, бачать свій край у неосяжній, прозоро-гордій,
біло-голубій, сонячній блакиті, голубіні безкраїй (Кунченко Б. //
ОСЛ. — 2002) (пригадаймо ще Сосюрине голубінь легко-
крила). Епітет голубий та його контекстуальні відповідники
взаємодіють із лексикою із семою ‘освітленість’ — сріблясте
суцвіття вербове, світлий день, світлий небосхил, струни сер-
дець срібноголосі (Кунченко Б.: Там само), створюючи зага-
лом позитивно оцінний образ. Для мовостилю луганців кон-
цептуально наповненим є образ сонця: Луганці — діти світла
і весни, Нехай цвітуть у душах сонце-квіти (Г. Гайворонська);
А в чистім небі сонечко налите Сміялося лукаве і ясне (Г. Поло-
винко); Я спитав у щуки, яка хотіла проковтнути сонце (В. Го-
лобородько) (Черненко Г. Язичницький голос: концепт «сонце»
у творчості луганських поетів // ОСЛ. — 2009).
Гра епітетів-колоративів створює узагальнений просторо-
вий образ Батьківщини-України у поезії А. Листопад: Синє
небо, синє море, сині очі.../ І така пшенично-золота земля.../
Серце в інший колір вірити не хоче,/ Бо ніде нема такого жу-
равля./ Синя стрічка, синя річка, сині гори.../ Жовтий сонях,
жовта осінь. У гаях!/ Як душа в тих кольорах собі говорить./
Як їх розуміє наш Чумацький Шлях!/ Золота ікона./ Золоті
Стожари./ І такая вічно голуба блакить./ Україно, вибрала
Культура слова №73’ 2010174
колись недаром/ Синьо-жовту фану./ В найдорожчу мить!
(Літвінова М. Образні засоби в поезії А. Листопад «Синьо-
жовта фана» // ОСЛ. — 2008. — С. 126).
Живе в поезії луганців і пам’ять про давню історію, втілену
колись у «Слові о полку Ігоревім» (Пінчук Т. С. Ремінісценції зі
«Слова о полку Ігоревім» у поезії Г. Половинка // ОСЛ. — 2003;
Терновська Т. П. Лінгвостилістичний аналіз поезії Г. Половин-
ки «Богатирські шоломи» // ОСЛ. — 2002). У творах Григорія
Половинки постає образ Сіверського Дінця, Дикого Поля як
місця історичних подій 1185 року, полків Ігоря, половців, що
«гойдаються в траві будяками синьо й чорноброво», «стали
борами», місця плачу Ярославни («на вежі важезній, на бурій
будівлі»), самобутньо втілених у картинних описах (Той Ігор.
І ті вершники. І стяги; Ковил і пил, і сторожкі турпани, і крик
дрофи, і вицвілий курай, і стоптані копитами кургани).
Не в’яне й образ слова в ліриці луганців, доля яких — це
синонім життя, молитви, присяги, мудрого духу. Про це уза-
гальнено висловився М. Руденко: «Безсмертя нації — у слові.
/ А слово — Бог земних віків» (див. Калашник В. Образ слова
в ліриці Миколи Руденка // ОСЛ. — 2010).
Ареальна
східноукраїнська фразеологія
Частина проблем, які розв’язують дописувачі «Образно-
го слова Луганщини», — конкретний вияв культурно-націо-
нальної фразеологічної кар тини світу окремого регіону. За
узагальненням В. Д. Ужченка, семантично-образний діапазон
фразеологізмів Луганщини відбиває: 1) повсякденний побут
мешканців області (зеленку купувати ‘потерпати від холоду’);
2) народні звичаї і вірування (як папороть зацвіте ‘ніколи’);
3) місцеві реалії (пора в Алмазну ‘дурень’); 4) обряди (ловити
курей ‘на другий день весілля ходити по хатах та ловити ку-
рей’); 5) прикмети (риба наснилася ‘вагітність’); 6) професійна
мова та жаргон гірників (Шубін образився ‘викид газу в шахті’;
піти до Шубіна на чарку ‘убезпечити себе в шахті’) (Ужчен-
ко В. Д. Духовно-фразеологічні виміри слов Луганщини //
ОСЛ. — 2002).
Пам’яті колеги 175
Статті-тези «Образного слова…» містять такий матеріал,
підготовлений здебільшого під керівництвом В. Д. Ужченка,
Д. В. Ужченка, К. Д. Глуховцевої, що створює поетапно, рік
за роком ареальну фразеологічну картину світу українського
континууму. Це відображає потужне прагнення будителя, ін-
тенсифікатора цього напрямку лінгвістичних досліджень на
східнослобожанських та східностепових теренах в останні
десятиліття ХХ ст. Віктора Дмитровича Ужченка, який прагнув
вписати зібраний мовний матеріал до фразеологічного поля
всеслов’янських однорідних мовних об’єднань, виявивши ступінь
і характер інтеграції/диференціації ареальних фразеологічних
систем у когнітивно-контрастивному висвітленні, дослідивши
зв’язки між матеріальним світом і духовною культурою (пор.
Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія. — Луганськ,
2003. — С. 318).
Ті, кого Віктор Дмитрович зацікавив фразеологічною ареа-
логією, вивчали поширені сталі вислови того чи того населено-
го пункту — Старобіль ська, сіл Троїцького, Білокуракинського,
Перевальського, Антрацитівського районів, Сватівщини та ін.,
що частково представлено широкому загалові у вигляді лекси-
кографічних описів: «Матеріали до фразеологічного словника
с. Вівчарове Троїцького району Луганської області» (Жиліна Н.,
2001), «Диференційний словник ареальних фразеологізмів міста
Сватового» (Шаповалова Л.) (детальніше див. ОСЛ. — 2003. —
С. 13), «Збірка діалектних слів та діалектних фразеологізмів
с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області»
(Нагібіна Л.) (ОСЛ. — 2006).
Лексикографічну мету, хоч і не основну, ставив перед своїми
учнями В. Д. Ужченко. Якщо для одних дослідників це був ме-
тод наукового опрацювання експериментального матеріалу, то
інші до цього підходили із серйозними методологічними заса-
дами. Так, зібраний матеріал ретельно систематизовано й пред-
ставлено науковій громадськості як лексикографічні праці
«Словник зоофразеологізмів східнослобожанських і степо-
вих говірок Донбасу» (додаток до дисертації Д. Ужченка, 910
висловів), «Фразеологічний словник сходу України» (додаток
до дисертації Р. Міняйла, 775 висловів).
Культура слова №73’ 2010176
В. Д. Ужченко дбав про узагальнену репрезентацію куль-
турологічно-фразеологічної інформації Сходу України в науко-
во-популярному виданні «Образне слово Луганщини», роз-
почавши укладання та постійне перевидан ня з поповненням
реєстру «Фразеологічного словника східнослобожанських і сте-
пових говірок Донбасу» (детальніше див. Ужченко В. Д.
Східноукраїнська фразеографія // ОСЛ. — 2003).
Чимало праці покладено на опрацювання: а) побутових
виразів-евфемізмів; б) фітоевфемізмів; в) фразеологічних ло-
кальних перифразів; г) фразеологізмів із виразним пейоратив-
ним забарвленням — лайок; ґ) власних назв як компонентів
фразеологічних одиниць; д) фітонімів — компонентів фразе-
ологізмів; е) зоофразеологізмів; ж) орніто виразів; з) фразем із
кольороназвами; и) фразеологізмів на позначення зовнішнього
вигляду людини; к) фразеологізмів на позначення екзистенції
людини; л) фразеологізмів на позначення інтелекту людини;
м) сакральних фразеологічних формул-побажань.
Натхненник дослідницької школи східноукраїнської фразе-
ології скеровував науково-пошукову роботу філологів на аналіз
образної системи, втіленої у сталих виразах, розкриття потуж-
ного символічного наповнення концептів, співвідношення у них
лінгвального та екстралінгвального, знання про світ, верти-
кальний культурно-національний контекст.
Дослідників цікавить широта процесів метафоричного пе-
реосмислення компонентів словосполучень, їх закріплення за
ситуаціями-прототипами, що спричинює фразеотворення.
Мовообрази
рідного краю в етнокультурі
Авторів «Образного слова..» приваблюють різні вияви
духовної культури луганців, відображення у мові як стрижні
культури народних вірувань міфології. Отже, лінгвоетнокуль-
турний аспект збірника — один із визначальних.
Прикметно, що увагу вчителів, аспіратів, магістрантів,
викладачів, студентів, учнів привертає обряд весілля. З ним
пов’язані лінгвокультурологічні розвідки про ритуал забиван-
Пам’яті колеги 177
ня кілка, обсипання молодих, відмовляння сватачам, вираже-
ний у характерній фразеології та її варіантах, вербалізований
у відповідній етнолексиці (молода, дівка, парубок).
Частина ареального обрядового матеріалу Лугащини
опрацьовується лише в культурологічному аспекті — передве-
сільні обряди, сватання, переховування нареченої, замовляння.
Для популяризації національно-культурної інформації важ-
ливі есе про концепт калина в українській етнокультурі (Двули-
чанська О. // ОСЛ. — 2008), про концепт журавель в українських
легендах та переказах (Лаврова О. // ОСЛ. — 2009), а також про
концепт хата в українських східнослобожанських говірках
(Дудка І. // ОСЛ. — 2010).
Назвам народних ігор, культурологічному наповненню
їхньої внутрішньої форми, вербальному супроводу того чи того
ігрового сюжету присвячує ряд розвідок Г. К. Барилова.
Діалектна лексика Луганщини
Дослідники усної розмовної мови Луганщини свідомі того,
що в говірковій мові заховані багатющі розсипи народних слів,
фразеологізмів. Тут важливо показати життя слова не за прин-
ципом правильно / неправильно, а виявити його українознавчу
суть у варійованому національномовному просторі. Чимало на-
уково-популярних есе присвячено функціонуванню у говірках
Сходу України емоційно-експресивних слів та виразів (Нагни-
біда Л. Д. // ОСЛ. — 2002), дослідженню діалектної ономастич-
ної лексики, зокрема зоонімів (Попова О. // ОСЛ. — 2006), вив-
ченню мовної особистості сучасного діалектоносія (Демчик І.
// ОСЛ. — 2008) тощо.
Не обійшли в «Образному слові..» й ономастичних до-
сліджень, з-поміж яких об’єктом вивчення стали сучасні антро-
поніми — прізвиська, прізвища, ергоніми Луганська, історія
власних назв — топонімів Луганська.
Мова луганців з погляду соціолінгвістики також привертає
увагу дослідників. Вони вивчають студентський жаргон, комп’ю-
терний сленг, що поставлені у контекст молодіжної мовної
та соціокультури. Прочитаємо у збірниках і про вплив моло-
Культура слова №73’ 2010178
діжного жаргону на соціум. В аспекті соціолектів розглядають
дослідники професійну та виробничу мову регіону, зокрема
жаргон шахтарів (Стешенко Д. // ОСЛ. — 2009; Д’якова Т. //
ОСЛ. — 2010).
Нині читачі тримають у руках вже 10-й випуск «Образного
слова Луганщини», відбулася вкотре регіональна конференція,
наповнена теплотою вдячності Учителеві Віктору Дмитрови-
чу Ужченку. Це засвідчили віршовані рядки Н. Скоробагатько,
побудовані на грі фразеологізмами:
Переможець в науці, переможець в житті,
Наче той корабель, Віктор плавав знаннями.
Відкрив ареальні специфічні світи,
Тут йому помагали слобожанські мовляни.
Не вилежував боки, мух він не рахував,
З’їв собаку на семах, концепті…
Світлу голову, лій під чуприною мав
Віктор Дмитрович завжди із нами у серці…
Цими рядками завершуємо огляд науково-популярного ви-
дання «Образне слово Луганщини» й висловлюємо сподівання,
що учні, наступники професора В.Д. Ужченка продовжать його
справу, а ця рецензія допоможе поширити творчу ідею про
дослідження мови свого регіону на різностильових текстах,
з урахуванням щонайширшого кола реалізацій національної
мови, щоб її підхопили науковці інших вищих навчальних
закладів України.
Світлана Бибик
|