«Весь у слові, як у сповиткові»
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура слова |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37136 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Весь у слові, як у сповиткові» / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 6-13. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37136 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Єрмоленко, С. 2012-09-07T11:40:06Z 2012-09-07T11:40:06Z 2011 «Весь у слові, як у сповиткові» / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 6-13. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37136 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мовосвіт Бориса Олійника «Весь у слові, як у сповиткові» Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Весь у слові, як у сповиткові» |
| spellingShingle |
«Весь у слові, як у сповиткові» Єрмоленко, С. Мовосвіт Бориса Олійника |
| title_short |
«Весь у слові, як у сповиткові» |
| title_full |
«Весь у слові, як у сповиткові» |
| title_fullStr |
«Весь у слові, як у сповиткові» |
| title_full_unstemmed |
«Весь у слові, як у сповиткові» |
| title_sort |
«весь у слові, як у сповиткові» |
| author |
Єрмоленко, С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С. |
| topic |
Мовосвіт Бориса Олійника |
| topic_facet |
Мовосвіт Бориса Олійника |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37136 |
| citation_txt |
«Весь у слові, як у сповиткові» / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 6-13. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkos vesʹuslovíâkuspovitkoví |
| first_indexed |
2025-11-24T03:20:55Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:20:55Z |
| _version_ |
1850839423775670272 |
| fulltext |
Світлана Єрмоленко
«ВЕСЬ У СЛОВІ, ЯК У СПОВИТКОВІ»
Читаєш поезію Бориса Олійника — і ніби чуєш тихий роз-
важливий голос мудрого поета-філософа, відчуваєш, як оживає
у звичайних словах їхня внутрішня форма, викликаючи в уяві
поетичний образ, що сягає своїм корінням глибоких джерел на-
родної мови.
Останнім часом у літературознавстві стало модним проти-
ставляти мову так званих «народників», «традиціоналістів» і
«новаторів», «модерністів». Однак такий розподіл цілком за-
лежить від мовної свідомості читача, а не від об’єктивної оцін-
ки використовуваної в художній практиці української мови як
скарбниці народного досвіду, виразника національної культу-
ри. Оцінка традиційного і новаторського в мові художньої лі-
тератури ґрунтується на колективній мовній свідомості чита-
чів, на їхньому естетичному вихованні й мовному досвіді. Ось,
наприклад, українські побутові назви сповивати, сповитий, у
сповитку. За цими словами-поняттями простежуємо не лише
звичай загортати, сповивати малу дитину, немовля, а й узагалі
огортати, оповивати щось, а ще — доглядати, плекати, тобто
слово з побутового спілкування українці здавна використову-
ють також у переносному, образному значенні: за ним стоїть
практика Шевченкового слововживання, і саме шевченківська
традиція позначається на стилістичному ореолі згаданої назви
в сучасній українській мові. Тому й поетичне висловлення Бо-
моВоСВіт
БориСа оЛійниКа
Мовосвіт Бориса Олійника 7
риса Олійника Ти — весь у слові, як у сповиткові,/ З колиски до
калини при горбі можна інтерпретувати як «усе життя поета у
слові», «життя, присвячене слову», або й ширше — «слово як
ознака буття людини, народу».
Немає поета, який би не замислювався над значенням слова.
Олійник — не виняток: метафора у дзеркалі слова дала назву
окремій збірці поета. Що читач має побачити в дзеркалі авто-
рового слова? Насамперед себе, тобто перевірити, чи приймає
він поетове слово як своє й чи відчуває його щирість, спорідне-
ність із традиціями народного світосприймання, народної мови,
причому не в розумінні відбиття особливостей місцевої говір-
ки, а народної в сенсі занурення в глибини семантики загально-
вживаного слова, його значення в мовомисленні українців.
Олійник — поет глибоко національний, і не тому, що він
прямо декларує: Я тим уже боржник,/ що українець зроду:/
Бо доля, певне, в гуморі була,/ Коли у посаг нам давала землю
й воду,/ І голубого неба в два крила («Мій борг»), — а тому,
що кожний мотив його поезії, кожна мовна реалія — це живий
зв’язок із словом його земляків, із рідною природою, конкрет-
ною місцевістю, де він народився і виріс. Це полтавська рід-
на земля, з тополями, вербами, калиною, дубами — зеленими
хмарочосами, шовковою левадою, а ще — з ріллею, борозною,
стернею, зерном, хлібом, з рідними могилами і пам’яттю про
тих, хто полягли за цю землю або «тихо пішли за межу». У вір-
ші «До землі» читаємо:
Альфо й омего, колиско і мавзолею —
Земле!
З тебе пішов і в тебе вернусь
Що я без тебе?
Так собі — сірий суб’єкт.
Мотив рідної землі — наскрізний у поезії Б. Олійника. Він
реалізується у книжних висловах високого звучання і в розмов-
них фраземах, оригінально перевтілених в авторські метафори.
Про святу землю, землю-годувальницю, на якій навіть прокла-
дена борозна іноді сприймається як рана, поет пише:
Земле!..
Тобі я на рану не висиплю солі —
Я окроплю твою рану цілющим зерном.
Культура слова №74’ 20118
Святі для людей слова-поняття зерно, хліб, сівач, колос ста-
ють для поета предметом індивідуальних асоціацій, пор.: І па-
долист у теплі сни/ Мене вгорнув, немов зерня («Освідчення»);
Кожне зерня він [академік В. М. Ремесло] виняньчив од вес-
ни і до інею,/ Попід серцем вигойдував, як мале дитинча («Сі-
вач»); Ми всі із хліба виростали, сину,/ Із праці себто — чуда із
чудес —/ Яке нас охрестило на Людину,/ Піднявши з чотирьох
до піднебесь («В оборону хліба»).
Хлібові присвячено як високі патетичні рядки, так і тепло-
ліричні, тобто в творчості поета органічно поєднуються грома-
дянські й ліричні мотиви, що стають основою авторських мо-
рально-етичних узагальнень на зразок: Істинно, люди: живемо
не хлібом єдиним./ Істинно так... коли маємо хліб на столі.
Найвищі ознаки моральності бачить поет у праці й життєвих
принципах хлібороба, голос, оцінку якого відчуваємо в рядках
поетового вірша: Та й немає такого цабе на світі,/ Котре б
хлібороба з посади зняло.
Справді, немає такої посади «хлібороб», а є щоденна нелег-
ка праця, коли людина працює часто до фізичного виснаження,
відмовляється від комфортних умов життя, витримує примхи
погоди, але має насолоду, втіху від результатів своєї праці на
землі. Замислюється над долею, призначенням хлібороба й
поет: І не знаю, кому треба більше хоробрості:/ Космонавту
чи хліборобу? («Про хоробрість»).
Зіставлення, порівняння високого, «небесного» і земного,
буденного втілюється в оригінальних сентенціях, ніби вихо-
плених із діалогу: Звичайно, в блакиті не викосить жита./ Зі-
рок не посадиш у власний город. Земні, хліборобські цінності
підносяться до горніх, небесних висот, «окрилюються»: Від
того й земля нам ставала рідніша,/ Що з небом вона обнялася
крильми («Небо полеглого безвісти»). Хліборобів поет називає
найіменитішими аристократами труда («Хлібові»).
Хоч якого мотиву поетичної творчості Б. Олійника торкне-
мось, усюди на перший план виходять роздуми про людину
та її працю, про особисту й історичну людську пам’ять, про
гостре сприйняття добра і зла, про такі важливі для кожного
поняття, як совість, честь, людська гідність. А втім — над усім
горньо височіє МАТИ. Словесні образи матері в поезії Б. Олій-
Мовосвіт Бориса Олійника 9
ника різнопланові, але всі вони об’єднані глибокою синівською
любов’ю: Стоїть на видноколі світла мати —/ У неї вчись
(«Диптих»). Світлі, сонячні кольори, соняшник, солодкий спо-
гад дитинства, втілений у музичному образі сну (Мати сіяла
сон під моїм під вікном), доповнюються образом сивої горли-
ці, сивої ластівки. Саме ці індивідуальні означення-прикладки
стали знаковими для української поетичної мови другої поло-
вини ХХ ст.
Любов до матері — не лише ліричний мотив творчості по-
ета, у якому відбилася його особиста доля, а й виразний гро-
мадянський лейтмотив. Громадянськість поезії Олійника осо-
блива, бо пропущена через глибоко інтимні почуття. Його ліро-
епічні твори багаті на сентенції, афористичні висловлення, які
читач сприймає як близькі йому особисті настрої, переживан-
ня, оцінні твердження. Що прочитуємо, наприклад, за корот-
ким, стислим, але дуже багатозначним, містким рядком Щоб не
згубити дороги до осі Дніпра? Так висловлено художнім сло-
вом думку про єдність українців, цілісність української тери-
торії, про значення історичної пам’яті. Авторова пам’ять сягає
далеких минулих століть, і щоб читач відчув цю глибину часу,
поет персоніфікує поняття пам’ять, уводячи в текст лексико-
синтаксичний неологізм пам’ять забува: Про час як час. Про
вічне і минуще/ (А те розсудить часу булава):/ Про корінь мій
в дохристиянській пущі./ Про те, що навіть пам’ять... забува
(«Дума про місто»).
Лірик, епік, філософ, поет-трибун — поєднуються в одній
мовній особистості нашого сучасника, якого доля наділила та-
лантом тонко відчувати українську мову в її різних тональнос-
тях — народнопісенній, уснорозмовній, громадянсько-публі-
цистичній. У регістрах поетового слова можна вловити відлун-
ня мовних образів Григорія Сковороди, Івана Котляревського,
Тараса Шевченка. Наприклад, виділені слова із поеми «Доля»
на розпутті доріг історичних/ Не загубили ми власне обличчя./
Ймення, характер, поставу і звичай,/ Землю і долю свою... —
перегукуються зі словами Котляревського (поема «Енеїда»):
Но тільки щоб латинське плем’я/ Удержало на вічне врем’я/
Імення, мову, віру, вид.
Культура слова №74’ 201110
Найчастіше спостерігаємо звертання Б. Олійника до Шев-
ченкових словесних образів. Насамперед його поезію ріднить
із Шевченковою спільне джерело старослов’янської мови. У
текстах Б. Олійника виконують важливу стилістичну функцію
старослов’янізми на зразок: грядуще, олжа, обрящем, враг,
град, небеса возвістили, свободу возвістить, во здравіє, сущим
у плоті, розверзнеться, днесь, пор.: Бо доки власний корінь не
обрящем,/ Як дуб оцей, що освятив мій дід,/ Ми канем в без-
вість племенем пропащим,/ По кому навіть не озветься слід
(«Дума про місто»).
Спостерігаємо проникнення, вживлення в авторський текст
подібного чи тотожного за формальною структурою Шевчен-
кового вислову Отверзне заґратовані уста; просвіщенна гро-
мада; варшавське сміття; грязь Москви; правнуки погані;
доборолась Україна; до нас в науку; хату твою власну підмес-
ти; во врем’я люте; нас ізнов у ярма запрягли тощо.
Для ідіостилю Б. Олійника характерне зіткнення стиліс-
тично маркованої старослов’янської лексики з номінаціями
буденного слововжитку — розмовними, діалектними словами:
одчаяка, хлопчаком у полинялому картузику, негодящий крам,
одвіт, кобзарі піють для показу, коб, прокидалось піді мнов ка-
міння, тепера та ін.
Оцінна розмовна лексика і фразеологія виконують виразну
стилістичну функцію у творах на болючу для поета тему — су-
часне становище України. Ця тема осмислюється і в невеликих
за обсягом творах, і в поемах. Вона мотивує вживання часово
маркованої лексики (новітні владоможці України, веселий рей-
вах канонад, лімузин, «каделак», два охоронці).
Поєднання інтертекстуальності з актуалізацією розмовних
морфологічних, словотвірних форм (зокрема й новотворів),
синтаксичних зворотів створює своєрідну тональність автор-
ського монологу «Осіннє», присвяченого Левкові Лук’яненку:
Облітає листя, пане-брате,/ Хоч стріляй — останнє обліта;
Ваші гасла спритні примазенки,/ Як свої, збувають «два за
три»./ З прапорів пошили камізельки/ У два кольори, два ко-
льори.
У поезії «Де ж ти, Хмелю?» (назва асоціюється з народною
піснею) виявляються характерні ознаки ідіостилю Б. Олійника:
Мовосвіт Бориса Олійника 11
народнопісенні та літературні ремінісценції, розмовні знижені
вислови (Де ж ти в трясці, Хмелю, забарився —/ Богом нам
дарований Богдан?; доборолись — тільки шапка й вуса; обля-
гає Київ різнолиця сарана із чотирьох сторін).
Пряме звертання до співрозмовників, нанизування рито-
ричних питань — характерна ознака поезій Б. Олійника, вияв
діалогічності його текстів, пор.: Що ж ми з вами, хлопці, наро-
били?/ Де ж ми знову загубили Січ?/ Думали: саджаєм гороби-
ну,/ А жнивуєм горобину ніч; Що ж ми Україну неділиму/ Знову
ділим, недругам на сміх?; По кому ж так заходяться салюти/
Над Україною «во время люте»?
Займенниково-питальні структури — показник виразної
діалогічності, експресивності поетичного тексту Б. Олійника.
Мотив торжищ, гендлярства, «перевдягання» душ як харак-
теристика сучасної доби дикого капіталізму в Україні реалізу-
ється в лексичній семантиці, значенні фразем, а також в уза-
гальнених афористичних висловленнях, які привертають увагу
читача своєю формою і влучною характеристикою суспільних
явищ: Гряде, пани, новий світопорядок:/ Хто платить, той і
замовля гопак; Хто, Богдане, володіє грішми — той тепера в
Україні пан; Доки є дорога й рух,/ Доти, брате, ми безсмертні;
Та нині ворог особливий, друже./ Цей не по землю, цей прий-
шов по душі,/ Щоб взяти їх на золотий аркан; І коли судить/
Минуле прагнемо лише по правді, —/ Сьогодні маємо по правді
жить!; Бо коли знаєш батьківські причали,/ Довіку боронити-
меш рубіж! Чи не тому такий біль у творах кінця ХХ — по-
чатку ХХІ ст., що створене важкою працею багатьох людей, так
легко руйнується в часи глобальних суспільних зрушень? Цей
біль, а водночас і грізна пересторога звучать у вислові, що має
всі підстави стати афоризмом з актуальною семантикою: Тру-
бить Трубіж. Ми вийшли на рубіж/ Нового віку.
Стежити за думкою поета завжди цікаво й повчально, а ось
перейнятися природністю його діалогу з читачем, відчути від-
тінки індивідуальних інтонацій, ледь помітних емоційних реа-
гувань на змістові обертони слова можна лише тоді, коли сам
автор задає камертон такої довірчої розмови, коли він живе в
стихії мовленого, почутого з народних уст вислову, в стихії по-
Культура слова №74’ 201112
стійного перегуку з народнопісенним словом, із мовними скар-
бами української класичної літератури.
Мова народної пісні — предмет постійного авторського за-
хоплення: Я всесвіту боржник: не кожному вточило/ Такого,
як мені, пісенного вина («Мій борг»). Вислів вточити вина —
цілком народнорозмовний (пор. синоніми налити, націдити), а
семантика оригінального епітетного словосполучення пісенне
вино переводить цей розмовний вислів у поетичний парафраз.
На основі природного поєднання розмовної і поетичної семан-
тики виникають характерні для стилю поета авторські образи,
пор.: вмостився день на сідалі, тобто «надійшов вечір».
Олійник-лірик часто звертається до народнопісенних об-
разів, семантика яких пов’язана з назвами птахів. «Пташина»
образність характерна для внутрішньої форми слова (прикмет-
ників, прислівників, дієслів), а також для порівняльних кон-
струкцій із об’єктом порівняння крило (це символічний образ у
поемі «Крило»), пор.: відлебеділа, ніби мить; журавлі журав-
лять; відтьохкало літо; журавлиним крилом повела; Комусь —
лебеді від’ячали,/ Комусь — ще сурмлять журавлі; журавлино
ячу за тобою; опадає листок, як зав’яле чаїне крило; Ще не раз
ти, Чураївно, скрикнеш чайкою осінньо; кличу я лебедем; за-
туляла нас крильми; Чи хоч в пам’яті ми/ Торкнемося крильми/
Із тобою?
Про ліричну драму поет уміє сказати і просто, і водночас
складно, найчастіше вдаючись до дієслівної метафори, відкри-
ваючи можливості семантичного оновлення звичних висловів.
Наприклад, зміст традиційного епітетного словосполучен-
ня гіркий спомин (пор. також болючий спомин) поет передає
ускладненою метафорою, в основі якої динамічна дієслівна
ознака: Все перегіркло на полин./ Було. Забулось. Не збулося.
Поет — майстер дієслівної метафори, побудованої на пе-
реосмисленні формально-граматичних і семантичних зв’язків
слів, як це бачимо на прикладі справді музичних, філігранних
рядків поезії «Мелодія»: Заболю, затужу, заридаю... в собі, за-
курличу,/ А про очі людські засміюсь, надломивши печаль.
У поетичній мові Бориса Олійника немає поспіху, а є роз-
важливість, мудра спостережливість, особлива влучність, точ-
ність відтворення настрою, почуттів, логічних і емоційних
Мовосвіт Бориса Олійника 13
оцінок. Особливості індивідуального стилю, зокрема, можна
відчути, простеживши, як функціонують в авторському тексті
епітетні словосполучення. Ось, наприклад, як означується епі-
тетами слово тиша, одне із знакових у словнику поезії: висо-
ка; тиха, незримо тонка; важезна, як ртуть; медова, ідилічна;
розпанахана; тремка, як волосина; м’ятна; первозданно-прозо-
ра. Поетичний контекст і прикметниково-іменникова незвична
сполучуваність дає підстави для виокремлення індивідуально-
авторського епітета округла тиша: Думалось:/ коли б не знав я/
мову міста прямокутну,/ то округлу тишу поля/ вже пізнати
б я не зміг. Авторський контекст показує напрямок художнього
пізнання й «виведення формули», яка передбачає появу саме
такого, а не іншого епітета. Розкриваючи семантику кожного
художнього означення, помічаємо її зв’язок із наскрізними мо-
тивами творчості поета, які й диктують поетичній думці звер-
тання до конкретного словесного образу, наприклад: Прийшов
з вербово-степових країв,/ Де все таке безмежне і зелене; Ко-
лосе-повеню! Знаком пшеничної віри/ В небо зійди і прости за-
блукалих нетям.
Громадянськість, сучасність поезії Бориса Олійника поєд-
нується з народною мудрістю і природним ліризмом його по-
етичного висловлення. Таке поєднання репрезентує єдність
традиційного і новаторського в самобутній мові поета, яка ста-
новить потужне джерело оприявлення мовно-естетичних зна-
ків національної культури.
|