Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст.
Saved in:
| Published in: | Культура слова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37152 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 108-115. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859917557119582208 |
|---|---|
| author | Коць, Т. |
| author_facet | Коць, Т. |
| citation_txt | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 108-115. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура слова |
| first_indexed | 2025-12-07T16:06:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Тетяна Коць
ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНІ ЦІННОСТІ
ДОБИ І УКРАЇНСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО
ПОЧАТКУ ХХ ст.
Досконала, впорядкована, усталена, кодифікована літера-
турна норма сучасної української мови — це праця багатьох
поколінь українських мовознавців. Підґрунтям сучасної пре-
скриптивної норми стали граматичні кодекси 10-30 років ХХ ст.
Їхній появі сприяли зняття мовних заборон 1905 року, дозвіл
викладати українською мовою в школах, відкриття Українсько-
го народного університету 1917 року, проголошення Четвер-
того універсалу Центральної ради, заснування УАН 1918 року
тощо.
Розширення функціонально-стилістичних можливостей ук-
раїнської мови, відкриття українських шкіл спонукало вітчиз-
няних мовознавців до нормалізаторської та кодифікаційної ді-
яльності.
Ю. Шевельов зазначав, що українська мова від часів гра-
матики О. Павловського і до початку ХХ ст. формувалася під
впливом ідей романтизму. У широких колах української інте-
лігенції, в газетах і часописах мову було репрезентовано як
сутність, дух нації, а її зникнення порівнювалося з повним
знищенням народу. Мова преси початку ХХ ст. часто засвідчує
вживання висловів, які ідеалізують, підносять мову: Мова —
священний прапор культури кожного народу (Селянське слово,
З іСторіЇ КуЛЬтури
і ПиСЕмноСті
З історії культури і писемності 109
12.03.1918); Загине мова — загине держава і культура (Селян-
ське слово, 15.03.1918).
Романтичні тенденції простежено також в ідеалізації наці-
онально-визвольної боротьби українців — від часів козаччини
і до діяльності ОУН. Мовні питання були предметом обгово-
рень на сторінках усіх регіональних видань. Участь у диску-
сії брали відомі мовознавці та культурні діячі А. Кримський,
М. Левицький, М. Пилипович, Л. Мартович, І. Верхратський,
І. Франко, Б. Грінченко. «Корисною ця дискусія була вже тим,
що вона привертала увагу всієї інтелігенції до проблем виро-
блення єдиних норм, консолідації українського простору. Ре-
дактори, дописувачі газет були єдині в тому, що підґрунтям
літературної мови може бути лише народнорозмовна стихія»
(Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси (кінець
ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 1970. — С. 19). Взірцем літе-
ратурної мови вважали передусім мову сільську, народну, не
засмічену книжними та іншомовними елементами, збережену
у фольклорі. Найбільше цінувалися в той період твори Т. Шев-
ченка і П. Куліша. О. Курило стверджувала, що важливими для
мовознавців — нормалізаторів української мови — були лише
зразки художніх творів, стилізовані народною мовою. В. Сімо-
вич, наслідуючи традицію церковних діячів, у своїй граматиці
подав список «правильних» авторів та творів, які є зразком у
вивченні української мови: Т. Шевченко, П. Куліш, І. Вагиле-
вич, Г. Квітка-Основ’яненко. С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер
вважали, що першими письменниками, які почали писати «жи-
вою і чистою» українською мовою, зрозумілою всім україн-
цям, а не лише поодиноким ученим, були І. Котляревський та
М. Шашкевич. Отже, мовознавці прийняли за основу, критерій
кодифікації літературної норми мову художньої літератури.
Найбільшою загрозою для унормування української мови,
на думку прихильників романтизму, стали полонізми, якими
була насичена мова західних регіонів, а також русизми. І. Не-
чуй-Левицький називав їх книжними елементами, що спотво-
рюють справжню українську мову. Такі думки підхопили при-
хильники мовного пуризму. В. М. Русанівський поділяє пурис-
тів 20-30 років ХХ ст. на представників харківської та київської
шкіл. До першої зараховує О. Синявського, М. Сулиму, М. На-
Культура слова №74’ 2011110
конечного, О. Курило, до другої — М. Гладкого, А. Кримсько-
го, Є. Тимченка, С. Смеречинського, І. Огієнка, В. Сімовича та
О. Курило (за ранніми працями).
В основі українського пуризму 20-30 років ХХ ст. було орі-
єнтування на минуле, відмова від запозичень, неприпустимим
було залучення російських слів, натомість, якщо не вдавалося
створити термін на народній основі, то часто використовували
слова з латинської, німецької мов, що особливо засвідчує сфера
медицини та економіки.
Характерною ознакою лінгводидактичних праць була ар-
хаїзація мови — орієнтування авторів граматик і словників на
мову письменників ХVІІІ — середини ХІХ ст. — І. Котлярев-
ського, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка. Поза увагою
лишалися твори Лесі Українки, М. Коцюбинського та інших
письменників кінця ХІХ — початку ХХ ст. І лише О. Курило у
пізніших своїх працях використовувала ілюстративний матері-
ал творів її сучасників.
Романтичні погляди на унормування української мови часто
перегукувалися з ідеями позитивістів, які також орієнтувалися
на мову етнічних українців — мову села. Ю. Шевельов зазна-
чає, що зовнішньо погляди позитивістів і романтиків здаються
відмінними, проте на практиці виходило те саме: літературна
мова не повинна відриватися від мови селянства — у романти-
ків, і мова повинна бути зрозумілою селянам — у позитивістів.
Це не лише звужувало функціональні сфери мови, а й загро-
жувало не допустити її на новий культурний рівень, що врешті
призвело б до мовного занепаду. Негативно оцінювали таку
тенденцію П. Залозний, М. Грунський, М. Возняк, І. Нечуй-Ле-
вицький та ін. П. Залозний (1913 р.) стверджував, що «в осно-
ву літературної мови лягає звичайно якась окрема говірка, до
котрої додаються нові елементи, взяті або з інших говірок, або
з чужих мов, витворені письменниками, коли у своїх говірках
бракує слів для вираження бажаних понять. Цей шлях пройшли
всі літературні мови, збагачуючись не лише чужомовними сло-
вами, а й мовними формами» (Залозний П. Коротка граматика
української мови. — К., 1913. — С. 5). М. Возняк зазначав, що
літературна мова — це мова письменства, науки, школи, театру
й урядування, якою повинна говорити кожна освічена людина.
З історії культури і писемності 111
Вагомою для мовознавців початку ХХ ст., як і для всьо-
го національно-визвольного руху, була постать Т. Шевченка.
В. Русанівський зауважує, що авторитет Шевченкового слова
був високий не тільки завдяки його політичній вагомості, а ще
й тому, що, позбавлений права на власну історію й національну
свідомість, український народ сприймав твори свого поета не
лише як красне письменство, а як фактор розвитку культурно-
го життя в Україні. Т. Шевченко виступав мірилом істинності,
зразка. У мові преси кінця ХІХ — початку ХХ ст. часто вжива-
лися вислови: це не так, як у Шевченка; що б сказав Шевченко,
якби побачив, почув; Шевченко — найдорожчий, найцінніший
скарб, який тільки має українська нація (Сніп, 09.02.1918).
До імені Т. Шевченка принагідно апелювали всі мовознав-
ці — укладачі граматик. М. Гладкий майже до кожного пра-
вила наводив приклади з «Кобзаря» Т. Шевченка. С. Смаль-
Стоцький та Ф. Ґартнер подавали ілюстративний матеріал із
церковних текстів та творів Т. Шевченка, часто без посилань.
Цитували «Кобзаря» І. Огієнко, В. Коцовський, І. Огоновський
та ін. С. Смаль-Стоцький присвятив пам’яті Т. Шевченка курс
лекцій, який прослухав і його учень В. Сімович.
На початку ХХ ст. з’явилися такі наукові дослідження
творчості Т. Шевченка: С. Смаль-Стоцький «Читанє Шевчен-
кових поезій», «Причинки до розуміння Шевченкових поем»,
«Т. Шевченко — співець самостійної України», «Т. Шевченко:
Інтерпретації»; В. Сімович «Тарас Шевченко: його життя та
творчість»; М. Сулима «Найяскравіші особливості фрази Шев-
ченкового «Кобзаря»; О. Синявський «Дещо про Шевченкову
мову»; І. Огієнко «Граматично-стилістичний словник Шевчен-
кової мови» та ін.
Наукове вивчення мови і пропагування творів Т. Шевчен-
ка впливали на формування мовної свідомості наступних
поколінь мовознавців. В. Сімович згадував свої університет-
ські роки так: «Усі ми були свідомі, що нам потрібне глибоке
знання свого предмету [сучасна норма: предмета; української
мови. — Т. К.]. І ми думали, що основне знання мови (грама-
тика) й Кобзарезнавство гратимуть для нас чи не першу роль».
Проте мовознавці все-таки усвідомлювали, що мова роз-
вивалася й удосконалювалася і після Т. Шевченка. П. Залоз-
Культура слова №74’ 2011112
ний зауважує, що неможливо витворити літературну мову на
основі зрозумілої простому «малокультурному людові» мови
Т. Шевченка без поповнення її діалектизмами та запозичення-
ми. М. Левицький у граматиці 1923 року застерігав: «Не треба
вимагати, щоб українські газети писали мовою Котляревського
і Шевченка, бо так само московські газети не можуть писатися
мовою Пушкіна і Тургенєва.., адже всі ті письменники не писа-
ли про кооперацію, конференції, президіуми — слова, без яких
не обійдеться політична мова». Мовознавці дбали про розши-
рення функціональних меж української мови і про формування
єдиної літературної норми.
Основною сферою реалізації мовної політики на початку
ХХ ст. була освіта. Чимало статей у тодішній пресі було при-
свячено аналізові тенденцій шкільної сфери, всебічному тлума-
ченню тези про навчання рідною мовою: спершу дитину треба
просвітити її рідною мовою, а там далі, як школяр по своєму
привчиться, то він усяку мову і всякі науки пройде і спромо-
жеться тую науку в житті використати (Маяк, 02.01.1912).
Важливою передумовою поширення літературних стан-
дартів мовознавці вважали повноцінний розвиток школи.
С. Смаль-Стоцький писав, що школа — це «найтвердіша під-
валина розвитку письменницької мови». У періодиці звичними
були заклики до молоді вступати до шкіл, публікувалася статис-
тична інформація, звіти про збільшення кількості українських
шкіл та численні пожертви на їх розвиток. Саме поняття «школа»
у свідомості не лише інтелігенції, а й звичайного українця об-
ростало позитивно-оцінним значенням, напр.: Неосвіченість —
це національне лихо; Школа як і мова — душа народу; Школа —
це майбутнє української мови; Школа — порятунок народу
(Маяк, 12.07.1915; Селянське слово, №14, 1918). Такі гасла
були на перших сторінках усіх українськомовних видань.
Негативно оцінювалося зросійщення і сполячування шкіл.
Викладання російською мовою, на думку М. Грушевського,
призвело до неосвіченості українців, діти після закінчення
школи не вміли ні читати, ні писати.
На сторінках періодики вкрай негативно оцінювалася мов-
на політика зросійщення. Часто з’являлися статті про жахливе
становище дітей у російських школах: Учні нічого не знають,
З історії культури і писемності 113
адже вони нічого не розуміють, тікають зі шкіл (Наше село,
04.01.1918); За умови українізації наука б краще вдавалася, се-
лянські діти не дичавіли б і не нівечила б їхні молоді душі тепе-
рішня «обрусительна» школа — оте «старанное мhсто» в на-
шому краєвому, українському житті (Наше село, 02.01.1914).
Формування українських освітніх закладів спонукало мо-
вознавців до створення мовних кодексів. А школа була випро-
бувальною сферою новостворених прескрипцій. Упродовж
1917 — початку 1918 років було видано понад 160 підручників
для українських шкіл різних типів, зокрема 37 читанок та бук-
варів, 19 підручників з української мови, 14 словників.
Газета «Діло» наводила дані про збільшення кількості учнів
в українських школах: на початку 1894 р. у західноукраїнських
школах навчалося 572 учні; на початку 1900 р. — 4778, через
півроку — 17505, а в 1918 році — 3654231.
Мовознавці створювали і наукові, і практичні граматики
української мови. Однією з перших наукових граматик була
праця С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера, пізніше з’явилися
дослідження Є. Тимченка, В. Сімовича, А. Кримського. Такі
граматики мали наукове призначення, що виявлялося у ціліс-
ному аналізі мовної структури, загальних відомостях про укра-
їнську мову, системності й послідовності викладу інформації.
Усі мовні явища історично обґрунтовувалися й порівнювалися
з відповідними формами інших слов’янських мов (здебільшого
російської).
Практичні граматики 10-30 років ХХ ст. за призначенням
були власне практичними, шкільними, для самонавчання, для
вчителів.
Авторами власне практичних граматик були О. Синявський,
П. Залозний, М. Гладкий, Г. Іваниця, С. Кульбакін (три останні
автори написали граматики російською мовою). Об’єктом ана-
лізу цих праць стали складні, неоднозначні граматичні явища
української мови. Майже всі мовні зразки порівнювалися з ро-
сійською мовою, тобто мали порівняльний характер. Дослідни-
ки розраховували свої граматики на тих читачів, які отримали
освіту в російській школі, відтак основну увагу приділяли ди-
ференціації двох мов. Історичні коментарі або були відсутні,
Культура слова №74’ 2011114
або подавалися на примітивному рівні. У всіх названих працях
містилися вправи або тексти для аналізу.
Шкільні граматики (М. Грунського, В. Коцовського, Г. Шер-
стюка, О. Курило, М. Возняка, І. Огієнка, І. Огоновського)
мали, крім практичного призначення, чітку вікову орієнтацію
і спрощену структуру.
Граматики для самонавчання (М. Левицького, В. Мурсько-
го, О. Синявського) призначалися для тих, хто знайомий із ро-
сійською мовою, хто хотів навчитися правильно писати. Такі
підручники містили російсько-українські перекладні словнич-
ки, які були першими зразками ґрунтовних лексикографічних
праць.
Граматику для вчителів «Українська мова» — пошире-
ну програму курсу української мови для вчителів — створив
М. Наконечний. У цій праці подано інформацію про історію,
діалектологію і структуру української мови.
Важливими для унормування української мови були грама-
тики, які охоплювали лише певну частину граматичного аналі-
зу. Найпомітнішою з них була праця О. Ізюмова «Техніка укра-
їнської мови». Вона цінна насамперед різноманітністю при-
кладів, не зафіксованих в інших граматиках, які ілюстрували
стилістичний і граматичний матеріал.
Основними методами усіх граматичних кодексів були опи-
совий, порівняльно-історичний та зіставний, які реалізовува-
лися у фіксації нормативно-стильової характеристики мови,
класифікації і систематики мовного матеріалу, історичному,
діалектному аналізові й чіткій диференціації двох мов — укра-
їнської та російської.
Автори шкільних граматик не завжди дотримувалися чіт-
кої лінії у пропагуванні мовної норми. У багатьох школах ще
орієнтувалися на зразки церковнослов’янської мовної тради-
ції. Цьому, зокрема, сприяла шкільна граматика М. Возняка,
який наводив книжну (церковнослов’янську) словозміну тощо.
Сучасними відповідниками була представлена лише тверда та
м’яка парадигми іменників чоловічого роду.
Пошуки нормативних зразків, об’єднувальних для всього
українського простору, були складними, насамперед для авто-
рів граматик. Мовна практика демонструвала хитання мовної
З історії культури і писемності 115
норми, що виявлялося у поширенні різноманітних діалектних
фонетичних, лексичних і граматичних варіантів. Неустале-
ність, варіантність словотвірних афіксів, словозміни, синтак-
сичних конструкцій властива усім граматикам початку ХХ
століття. Проте всі мовознавці — автори граматик намагалися
дослухатися до думок своїх колег і знайти компроміс у питан-
нях мовної норми. Завдяки спільній меті — будувати цілісну,
неподільну інтелектуально розвинену державу — лінгвісти по-
чатку ХХ ст. зуміли вивести українську мову на новий культур-
ний рівень.
Тетяна Мельник
ЛЕКСИЧНІ ДУБЛЕТИ
У «РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОМУ
СЛОВНИКУ» 1924-33 рр.
Розвиток лексико-семантичної системи, смислове і фор-
мальне взаємопроникнення її елементів, неоднозначність спо-
собів вираження лексичного і граматичного значень спричиня-
ють виникнення варіантних форм.
В українському мовознавстві науковці неодноразово роз-
глядали питання варіантності (М. Жовтобрюх, С. Єрмоленко,
І. Матвіяс, О. Тараненко, Т. Коць, Н. Дзюбишина-Мельник та ін.).
Лінгвісти зосереджували увагу на варіантних формах у різні
періоди функціонування літературної мови, зокрема другої по-
ловини ХХ століття. Варіантність у мовній системі розгляда-
ють як наслідок мовної еволюції, контакту літературної мови і
діалектів, впливу різноманітних внутрішньомовних чинників.
Явище варіантності трактується «не лише як недосконалість
мовної системи, яка підтримує прийняття мовних пошуків і за-
безпечує в майбутньому раціональніший спосіб вираження, а й
як природний стан мови, як конкретно-історичне явище, одне з
внутрішніх виявів літературної мови, наділене різноманітними
культурно-історичними ознаками доби, що дозволяє викорис-
товувати варіантні форми як один із засобів стилістичного зба-
гачення мови» (Коць Т. А. Функціонування лексичних варіан-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37152 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:06:48Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коць, Т. 2012-09-07T12:14:39Z 2012-09-07T12:14:39Z 2011 Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. / Т. Коць // Культура слова. — 2011. — Вип. 74. — С. 108-115. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37152 uk Інститут української мови НАН України Культура слова З історії культури і писемності Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. Коць, Т. З історії культури і писемності |
| title | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. |
| title_full | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. |
| title_short | Ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку ХХ ст. |
| title_sort | ідейно-естетичні цінності доби і українське мовознавство початку хх ст. |
| topic | З історії культури і писемності |
| topic_facet | З історії культури і писемності |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37152 |
| work_keys_str_mv | AT kocʹt ídeinoestetičnícínnostídobiíukraínsʹkemovoznavstvopočatkuhhst |