«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура слова |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37186 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) / Ж. Марфіна // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 101-106. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37186 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Марфіна, Ж. 2012-09-07T19:10:32Z 2012-09-07T19:10:32Z 2011 «Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) / Ж. Марфіна // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 101-106. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37186 uk Інститут української мови НАН України Культура слова З історії культури і писемності «Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| spellingShingle |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) Марфіна, Ж. З історії культури і писемності |
| title_short |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| title_full |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| title_fullStr |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| title_full_unstemmed |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| title_sort |
«мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) |
| author |
Марфіна, Ж. |
| author_facet |
Марфіна, Ж. |
| topic |
З історії культури і писемності |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37186 |
| citation_txt |
«Мати моя, мати, пораднице в хаті…» (архетип мати в усній народній творчості) / Ж. Марфіна // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 101-106. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT marfínaž matimoâmatiporadnicevhatíarhetipmativusníinarodníitvorčostí |
| first_indexed |
2025-11-25T13:42:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:42:31Z |
| _version_ |
1850513470015930368 |
| fulltext |
з історії культури і писемності 101
У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідоль-
ським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напува-
ючи всю землю нашу.
У «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона роз-
глядається головне питання середньовічної церковної історії —
співвідношення між Старим та Новим Заповітами, яке експлі-
кується у проповіді співвідношенням понять закон та благо-
дать. Твір насичений антитезами та паралелізмами, абстрак-
тними поняттями. Автор часто посилається на Святе Письмо
та використовує біблійну символіку. Все тут — образ і думка,
деталь і метафора, звертання й повчання — підсилюють смис-
ловий акцент на величі й могутності рідного краю.
Жанна Марфіна
«мати моЯ, мати, пораднице в хаті…»
(архетип мати в уСній
народній творчоСті)
У народнопісенній поетиці мовний образ матері є одним із
ключових: через нього постає інтимний світ людських пере-
живань, родинного зв’язку, побутової етнокультури, морально-
етичних цінностей національного буття.
Мова усної народної творчості відображає складники архе-
типу мати, який, на нашу думку, найбільш об’єктивно відтво-
рює світогляд українців. У ньому втілюється ідеал жінки-ма-
тері як уособлення найвищих моральних цінностей: доброти,
самовідданості, любові, працьовитості, милосердя, турботли-
вості тощо.
Естетизовані стереотипи родинно-побутового спілкуван-
ня постають у характерних народнопоетичних синтаксичних
структурах. Найпоширеніший різновид — із звертанням до ма-
тері як до порадниці, до найближчої людини, з якою можна по-
ділитися радістю, горем, інтимними переживаннями. Поряд із
стилістично нейтральними звертаннями, як-то: Позволь, мати,
розказати,/ Як строкар бідує («Закувала зозуленька») вжива-
ються функціонально навантажені розмовні варіанти мамцю,
Культура слова №75’ 2011102
матінко, матусю, матусенько, ненько тощо: Ой, рад би я, ма-
тусенько,/ Скоріше вернуться,/ Та щось мій кінь вороненький/
В воротях спіткнувся («Засвистали козаченьки»); Ой, матінко
моя,/ Тепер я не твоя,/ Тепер я того пана,/ Що задаток дано
(«Ой матінко-зірко»); Ой, лучче, ненько, утоплюсь,/ А додому
не вернусь («Ой, налетіли голуби»). У народнопісенних контек-
стах активно використовуються епітетні звертання, поширені
займенниковим прикметником моя, що виражає прямий зв’язок
ліричного героя з адресатом і водночас підсилює сему ‘спо-
рідненість’: Легше мені, моя мати,/ Круту гору розкопати,/
Аніж мені, моя мати,/ Царське плаття надівати… («Туман
яром…»); Як радісно, моя мамо,/ Та й серденько б’ється («Ой,
у полі, ой, у полі…»).
Особливе емоційне напруження, ритмомелодійну лінію
створюють повтори звертань ліричного героя до матері: Не дай
мені, моя мати, ні снідати, ні обідати,/ Но дай мені, моя мати,
дівчиноньку та й провідати («Надобраніч усім на ніч»); «Ой,
як мені, моя мати, горілки не пити,/ Як не хоче мене, мати,
дівчина любити?/ Ой, умру ж я, моя мати, ой, умру, ой, умру,/
Зроби ж мені, моя мати, з кедриноньки труну («Ой, у полі…»).
Семантичні компоненти архетипу мати розкриваються в
контекстній сполучуваності, що пов’язана з основними побу-
товими комунікативними ситуаціями. У народній уяві мати є
уособленням мудрості, життєвого досвіду. До неї звертають-
ся за порадою у різних життєвих ситуаціях, їй довіряють і на
її думку зважають. Такий асоціативний зв’язок постає через
прикладкові конструкції, нерідко з інтимізованими означен-
нями (моя, рідная, вірная): Мати моя, мати,/ Пораднице в
хаті,/ Порадь мене моя мати,/ Як нелюба звати («На доли-
ні дуб»); Озирнеться моя матінка,/ Озирнеться моя рідная,/
Порадонька моя вірная («Іще сонце не заходило»).
Для української народної пісні характерний асоціативний
зв’язок матір — батьківщина, в якому втілено суспільну роль
жінки. Оптимістичним настроєм, що втілюється в паралель-
ному вживанні імперативів не плач, не журися та дієслівних
форм майбутнього часу буду живая, буду щасливая, сповнені
рядки, у яких лірична героїня, перебуваючи на чужині, думка-
з історії культури і писемності 103
ми звертається до матері як уособлення рідного краю: В неді-
лю раненько стану на порозі,/ А із Німеччини та й на Україну
Видно три дорозі:/ … Третя доріженька, де я простояла —/
Там моя матінка, там рідная/ За мною вмлівала./ Не плач же,
матінко, не плач, не журися,/ Буду я живая, буду я щаслива —/
Додому вернуся («Сиджу та й думаю»).
Асоціативний ряд мати — батьківщина невіддільно
пов’язаний з мотивом розставання. Мінорний настрій таких
народних пісень підтримується дистантним зіставленням об-
разу чужої сторони як уособлення самотності та образів ви-
шневого саду, соловейка, що традиційно символізують рідну
оселю, Україну: А на чужій сторонці/ Ні батька, ні неньки,/
Тільки в саду вишневому/ Співа соловейко («Ой, піду я в ліс по
дрова»). Так, у піснях «Ой, піду я в ліс по дрова», «Болить моя
головонька», «Брала дівка воду» та ін. оспівується сила мате-
ринського піклування та турботи. Психологічний зв’язок ма-
тері із власною дитиною настільки міцний, що вона відчуває
серцем її біль, тугу за рідними. Такий образ втілюється в пара-
лельному асоціативному ряді: Пливла, пливла з рожі квітка,/
Та й на воді стала,/ Вийшла мати воду брати,/ Та й квітку піз-
нала:/ «Ой, десь моя дитинонька Недужа лежала!» («Болить
моя головонька»).
У свідомості українців укорінений архетипний зв’язок
мати — страждання, актуалізований у народнопісенних кон-
текстах у символічних порівняннях з пташечкою, голубкою, зо-
зулею. Традиційно птиця уособлює жінку, яка вболіває за свою
дитину: вона плаче, воркує, їй болить, її розлучають: Ой, там
молоденький/ Партизан вмирав./ Біля нього мати,/ Як пташеч-
ка, в’ється:/ «Любий мій синочок,/ Що тобі здається?/ Коло
тебе ж мати,/ Як голубка, плаче,/ День і ніч воркує,/ І ніхто не
баче…/ Болить моє серце/ По тобі, синочок,/ Розлучили німці/
Нас, мій голубочок» («Стояв дуб зелений»).
Ще один образний компонент прасемантики слова мати в
українській народній поезії — відданість, вірність й безмежна
любов до дитини. Таке уособлення чеснот жінки-матері про-
стежується в пісенних рядках, основним мотивом яких є чекан-
ня сина з військового походу. У таких контекстах зіставлення
мати — тополя імплікує і внутрішній, і зовнішній стан істоти,
Культура слова №75’ 2011104
при цьому поглиблюється зміст рослинного символу: тополя
стає уособленням зажури, смутку: Ой у полі тополеньку/ Вітер
колихає,/ А під нею стоїть мати,/ Сина виглядає («Ой, у полі
тополеньку…»).
В одному народнопоетичному контексті поєднуються мати
й рослинний слово-образ калина — символ життя, материн-
ства. Її стилістична функція, пов’язана з мотивом проводжання
сина (дочки) на війну (на чужину), цілком природна. Цей асоці-
ативний зв’язок підтримується дієслівними формами зацвіта-
ти (розцвітати) — виряджати і підсилюється уживанням за-
йменникового прикметника свій, який вказує на спорідненість
об’єкта й суб’єкта: Ой, у лузі, при дорозі,/ Зацвіла калина…/
Виряджала в доріженьку/ Мати свого сина («Ой, у лузі, при
дорозі»); В чистім полі на роздоллі/ Кущ калини розцвітає…/
Ой там мати свого сина/ У некрути виряджає… («В чистім
полі на роздоллі»). Калина, що цвіте, — це і пересторога, це і
символ єднання з домівкою, це і часово-просторовий конкрет-
но-чуттєвий образ весни, тобто оптимістичне налаштування
матері на повернення дітей.
Образ матері-плакальниці, сповнений суму, печалі, створе-
ний контекстуальним оточенням, зокрема атрибутивною спо-
лукою дрібні сльози: Ой, високі явороньки,/ Може, не вернуся…
ой, сушіте дрібні сльози/ Ви моїй матусі («Ой, високі яво-
роньки»); Не плач, не плач, стара мати, дрібними сльоза-
ми:/ скоро буде перемога за робітниками («Цвіла, цвіла кали-
нонька»).
Мотив чекання у народнопісенних контекстах визначають
дієслова ждала, стала плакати, вийшла, стала, виглядає про-
воджати, виряджати, плакати тощо: Росла трава, росла/ Та
й посихати стала;/ Ждала, ждала мати дочку/ Та й плакати
стала («У неділю рано»); Росла, росла травиченька/ Та й поси-
хать стала,/ Ждала мати з війська сина/ Та й плакати стала
(«Ой, у полі могила»); Вийшла стара мати,/ Стала коло хати
—/ Виглядає сина/ Із війни додому («Ой, на горі огонь горить»).
Типовими для українського фольклору є ситуативні асоці-
ації мати — розставання й мати — повчання. У таких кон-
текстах смисловими домінантами, які становлять основу асо-
з історії культури і писемності 105
ціативного зв’язку, виступають дієслова відповідної семантики
типу научати, промовляти, а також імперативи, що використо-
вуються в прямій мові: Виряджала, промовляла:/ «Сину мій
коханий,/ Дивись пильно, щоб не сунувсь/ Ворог препоганий»
(«Ой, у лузі при дорозі»); А дрібен дощик накрапає,/ А мати
сина научає:/ «Та слухай, сину, мого слова,/ Та не йди ніде, сиди
дома!» («Гей, колись була розкішна воля»).
Типовою для контекстів, у яких оспівується терпіння й са-
мопожертва жінки-матері, як і в цілому для архетипу мати, є
семантичний зв’язок лексеми мати з прикметниками рідна,
сива, стара. Разом із зовнішньою, віковою та психологічною
характеристиками закріплюється конотація мати — ‘життє-
вий досвід’: Вийшла в поле мати сива/ Виглядати з бою сина,/
Чорнобривого Максима,/ Ще й богатиря («Ой, на горі огонь
горить»); Ой, у саду ранесенько/ Зозуля кувала,/ Стара мати
веселую пісню заспівала:/ «Ой, як мені не співати, як не радіти,
/ Не наймити, не бурлаки/ Тепер мої діти» («Ой, у саду зелено-
му»); Десь у тебе, козаченьку,/ Є рідная мати,/ Що як станеш
на камені,/ То й слідочки знати! («Козаченька молодого забили
в кайдани»).
Архетип мати міцно пов’язаний з народними уявленнями
про традиції, звичаї, обряди. У народній уяві мати — уосо-
блення довіри, родинного оберегу, шанобливості. До неї при-
ходять за благословенням — вклоняються в ніженьки: Зелений
дубочок/ На яр похилився,/ А син своїй неньці/ В ніженьки вкло-
нився./ «Ой, час-пора, мати,/ Мене оженити:/ Прийде нічка
темна,/ Ні з ким говорити! («Зелений дубочок»).
У народнопісенних контекстах зафіксовано й виразно нега-
тивне сприйняття жінки-матері, яке пов’язане з певними по-
бутовими ситуаціями, зокрема з мотивом примусового шлюбу
(силою женити, світ зав’язати), як-от: Марусенька по бе-
режку ходе,/ А за нею вітер хвилю гоне./ Марусенька на хвилю
ступила,/ Мати сина силою женила./ Мати сина силою же-
нила,/ По вулиці невістку судила («Ой, на горі василечки…»);
Кохав мене батько, як білу тополю,/ Дала ж мене мати у
тяжку неволю./ Мати, мати, що ти гадала,/ Що за нелюба
світ зав’язала («Кохав мене батько…»).
Культура слова №75’ 2011106
Таке саме негативне сприйняття образу жінки-матері в
опоетизованих родинно-побутових ситуативних контекстах, у
яких йдеться про взаємини невістки й свекрухи (чужа, неймо-
вірная, непривітная, нерідная): Головонько моя бідная,/ В мене
ненька нерідная,/ Дружинонька неймовірная,/ Чужа сім’я не-
привітная! («Головонько моя бідная»); А чужа сторона від ві-
тру шумить,/ Чужа матіночка не б’є — та й болить («Ой, у
лузі, лузі…»).
Народнопісенні тексти з такими асоціаціями зазвичай ти-
пові, але їх значно менше, порівняно з тими, де семантизовано
позитивне асоціативне сприйняття образу матері.
Мовні засоби, що конкретизують образне наповнення
архетипу мати, передають семантику спорідненості, пере-
живання, відповідальності за долю дітей та рідної сторони.
Народнопоетична творчість зберігає прадавнє асоціативно-об-
разне сприйняття матері.
Ангеліна Пономаренко
мова через іСторію:
доцільніСть чи данина традиції?
Ні для кого не таємниця, що сучасні школярі оптимістично
реагують на відомий вислів Марка Твена «Я ніколи не дозво-
ляв школі втручатися в мою освіту». Але навіть якщо ми не
маємо стосунку до педагогічної діяльності, школа і шкільний
підручник незримо присутні у нашому житті щодня. І скільки б
ми не прагли абстрагуватися від стереотипів системи загальної
середньої освіти, але знання, засвоєні зі шкільного підручника,
назавжди залишаються певною матрицею опрацювання й оці-
нювання інформації.
А як звичайний українець уявляє зміст шкільного підруч-
ника? Стереотип підказує, що підручник з математики містить
відомості про різноманітні обчислення, підручник з літерату-
ри — художні тексти та літературно-критичні статті, підруч-
ник з ботаніки оповідає про рослин… а підручник з української
мови, звичайно ж, наповнений правилами та вправами.
|