Мовне законодавство: переклад ключових термінів
Saved in:
| Published in: | Культура слова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37191 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мовне законодавство: переклад ключових термінів / Б. Ажнюк // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 134-147. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860012307707330560 |
|---|---|
| author | Ажнюк Б. |
| author_facet | Ажнюк Б. |
| citation_txt | Мовне законодавство: переклад ключових термінів / Б. Ажнюк // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 134-147. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура слова |
| first_indexed | 2025-12-07T16:42:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
Культура слова №75’ 2011134
жавної мови РФ не допускається використання слів і висловів,
які не відповідають нормам сучасної російської літературної
мови, окрім іншомовних слів, які не мають загальновживаних
аналогів у російській мові. У декількох зареєстрованих в укра-
їнському парламенті проектах нового закону про мову пропо-
нуються аналогічні заходи щодо забезпечення якісного рівня
державної української мови. Прикметно, що авторами цих за-
конопроектів є представниками різних політичних сил — КПУ,
ПР, БЮТ. Проте питання законодавчого врегулювання якості
офіційної мови й пов’язане з ним питання професійної відпо-
відності посадовців із недостатнім рівнем мовної компетенції
на сьогодні залишаються в Україні невирішеними. Автор праці
«Введение в этнолингвистику» О. С. Гердт серед основних на-
прямків, до яких зводиться будь-яка мовна політика тієї чи тієї
держави виділяє також «кодифікацію, нормалізацію й подаль-
ше вдосконалення норм офіційної мови». Законодавче унорму-
вання офіційного мовлення ставить мовні норми в один ряд із
правовими, етичними та іншими нормами, які співіснують у
суспільстві.
Богдан Ажнюк
мовне заКонодавСтво: переКлад
Ключових термінів
Нинішній різнобій у принципах і практиці відтворення ан-
глійських імен має низку об’єктивних і суб’єктивних причин.
Серед них важливу роль відіграє часткова українсько-англій-
ська двомовність певних соціальних прошарків (працівників
ЗМІ, зокрема електронних ЗМІ, офісних працівників, підліт-
ків), що справляють відчутний вплив на усну писемну мовну
практику.
Явища глобалізації і боротьба за панування в інформацій-
ному просторі також накладають свій відбиток на міжмовні
перетворення. Це видно на прикладі програм дистанційного
навчання, газетно-журнальних видань, аудіо-, відео- та книж-
мова і час 135
кової продукції, комп’ютерних ігор, концертної діяльності
естрадних виконавців тощо.
Із суб’єктивних причин варто згадати принаймні дві:
1) відсутність правописної дисципліни, що виявляється в за-
стосуванні відомчих та індивідуальних правописно-орфоепіч-
них «стандартів»; 2) відсутність Національної комісії з питань
правопису та відсутність ефективного механізму впроваджен-
ня правописних норм у практику. Низка питань, пов’язаних з
відтворенням власних імен, отримала неповне чи суперечли-
ве висвітлення в чинному правописі. На деякі запитання, що
виникають у перекладача-практика, правопис взагалі не дає
відповіді. Спробуємо, принаймні частково, заповнити ці про-
галини.
Насамперед відзначимо деякі особливості структури анг-
лійського імені. Зазвичай воно складається з особового імені,
що має в англійській термінології декілька рівнозначних назв
(first name, given name, Christian name) та прізвища (last name,
surname, family name). До складу повного імені може також
входити так зване «середнє ім’я» (middle name). Його наяв-
ність чи відсутність залежить насамперед від родинної тради-
ції носія імені, а також від моди, яка нерідко впливає на вибір
імені батьками при реєстрації новонародженого. Як зазначає
Д. Крістал, в американській ономастичній традиції середнє
ім’я здебільшого набуває вигляду абревіатури, що може бути
самодостатнім компонентом і представляти не одне, а декіль-
ка імен, які чимось близькі чи подобаються батькам дитини.
Таким чином, середнє ім’я фактично перетворюється в «серед-
ній ініціал», іноді цілком позбавлений ономастичного чи лек-
сичного наповнення.
Мода на імена має в Новому світі свою специфіку. Навіть
особове ім’я в деяких випадках може складатися з окремих
літер чи однієї літери і бути за зовнішніми ознаками схожим
на ініціал. Характерним прикладом є скандально відомий
O. J. Simpson, гравець американського футболу і спортивний
коментатор, заарештований за звинуваченнями в убивстві в
1994 р. Літери O, J є композитним особовим іменем, формою
як офіційного, так і неофіційного звертання до носія імені. Як
це не парадоксально, в структурі цього імені середній ініціал
Культура слова №75’ 2011136
відсутній, хоча за зовнішніми ознаками літера J може помилко-
во сприйматися саме як такий структурний елемент. Для пере-
кладу це має велике значення, оскільки способи передачі зазна-
чених структурних елементів різні: особове ім’я і середнє ім’я
здебільшого транскрибуються чи транслітеруються, а середній
ініціал передається в ініціальній формі.
Особливу увагу при перекладі слід звернути на незбіги по-
слідовності компонентів імені: в українській мові, зокрема в
офіційно-діловому стилі, на першому місці часто перебуває
прізвище, тоді як в англійському тексті першим завжди є осо-
бове ім’я. Деколи ігнорування цієї обставини призводить до
хибної ідентифікації особи. Так американський колега одного з
українських мовознавців, помилково сприйнявши ім’я по бать-
кові за прізвище (last name), розпочав свій лист такими слова-
ми: Dear Mr. Hryhorovych (шановний пане Григорович).
Дуже поширеним є тип прізвищ (шотландського походжен-
ня), що починаються компонентом Mac-, Mc-; він має в англій-
ській орфографічній практиці кілька варіантів написання при
тотожній вимові зазначеного компонента:
• Paul McCartney [mə′kα:tni], William McKinley [mə′kinli],
Carson McCullers [mə′kaləz], Douglas MacArthur [mə′kα:θə];
• Archibald MacLeish [mə′kli:š], Shirley MacLaine [mə′klein],
Edward Alexander MacDowell [mə′kdauəl];
• Mackenzie, Harold Macmillan, Macleod, Mackinder.
В українському перекладі практикуються два способи від-
творення таких імен:
• дефісний: William McKinley — Вільям Мак-Кінлі
(Універсальний словник-енциклопедія. — К., 2006. — С. 758;
далі — УСЕ), Shirley MacLaine [mə′klein] — Шерлі Мак-Лейн,
Carson McCullers [mə′kaləz] — Карсон Мак-Каллерс;
• бездефісний: Paul McCartney [mə′kα:tni] — Пол Маккартні
(УСЕ, 578), Joseph Raymond McCarthy [mə′kα:θi] — Джозеф
Реймонд Маккарті (УСЕ, 578), Edward McCracken — Едвард
Маккракен (УСЕ, 758), R. McNamara — Р. Макнамара,
J.J.R. Macleod [mə′klaud] — Джон Джеймс Рікард Маклеод
(УСЕ, 578), Mackinder — Макіндер (УСЕ, 577).
Характерною особливістю англомовного ономастикону, на-
самперед американського, є практика вживання гіпокористич-
мова і час 137
них форм, зокрема усічених варіантів імен: Al, Dan, Ed, Nick
тощо. В окремих випадках така форма може представляти усі-
чені варіанти різних імен. Зокрема, в імені Al Gore (колишній
віце-президент США) вона представляє Albert, в імені кіно-
актора Pacino Al — форму Alfredo, в імені відомого гангсте-
ра Al Capone — форму Alphonse. Хоча в усіх наведених вище
випадках повні форми українських відповідників англійських
імен починаються на А (Альберт, Альфредо, Альфонсо), прак-
тика перекладу передає ці усічені імена по-різному: Аль Пачіно,
Аль Капоне (УСЕ, 952), але Ел Гор (Ґор).
Зазначимо принагідно, що чинний правопис спеціально не
регламентує правил відмінювання таких імен. Як показує прак-
тика, палаталізовані форми залишаються невідмінюваними,
напр.: ... незадоволений зірками Робертом Де Ніро, Аль Пачіно
і Джеком Ніколсоном (Оглядач, 09.10.2007), а форма Ел від-
мінюється: Заява в Куала-Лумпурі — перший пробний камінь
американської дипломатії ХХI століття, дипломатії Ела Гора
(День, 18.11.1998).
У нинішній практиці перекладу можна виділити такі осно-
вні способи передачі власних імен: транскрипція, транслітера-
ція, використання традиційного ономастичного відповідника,
калькування чи часткове калькування, «нульовий» переклад.
Практична транскрипція, на відміну від фонетичної, що за-
стосовується для спеціальних лінгвістичних потреб і включає
низку специфічних графем з надлітерними позначками тощо,
використовує тільки ті знаки, які наявні в системі письма мови
перекладу. Вона передбачає фонетичну імітацію оригінального
імені засобами цільової мови. Оскільки фонологічні системи
мов різні, то може йтися тільки про максимально наближене, а
не цілковите відтворення того фонетичного образу імені, який
воно має в оригіналі. Транскрипція в кількісному відношенні
значно переважає всі інші способи відтворення власних імен.
У деяких випадках при неможливості відтворення англійської
фонеми прямим українським аналогом використовується як
допоміжний засіб опора на графіку, тобто комбінований тран-
скрипційно-транслітераційний підхід.
Транслітерація — це політерне відтворення засобами ці-
льової мови орфографічної форми назви. Вона не передбачає
Культура слова №75’ 2011138
цілковитої співвідносності звучання в оригіналі й перекла-
ді. Хрестоматійними прикладами транслітерації є Лінкольн
(Lincoln), що насправді вимовляється [′liŋkən], Ловелас
(Lovelace) — герой роману Самюеля Річардсона, вимовляєть-
ся [′l^vleis], Холмс (Holmes), що вимовляється [′houmz], Ватт
(Watt) вимовляється [′wot] і т. ін. Здебільшого транслітеровані
форми — це релікти минулого. Сьогодні транслітерація менш
поширена як самостійний перекладацький прийом, проте її
елементи інколи використовуються разом із транскрипцією як
допоміжний засіб, зокрема щодо передачі приголосних, наяв-
них у графічній формі слова, але не озвучуваних при вимові, а
також фонем, що не мають прямих аналогів в українській мові:
Beckham [′bekəm] — Бекхем, Sotheby [′soðbi] — Сотбі, Ernest
[′ə:nist] — Ернест, Bird [′bə:d] — Берд, Thatcher [′θæchə] —
Тетчер тощо. Нерідко транслітерацією передаються продук-
тивні ономастичні афікси та афіксоїди. Зокрема в префіксоїді
Mac- (Mc-) складотворча голосна фонема редукована до [ə] і
мала б за транскрипційним наближенням передаватися через
е. Проте традиційно використовується транслітераційний під-
хід, завдяки чому цей елемент імені послідовно передається у
вигляді Мак-: Маккарті, Мак-Кінлі, Макдональдс тощо. У дея-
ких виданнях транскрибовані форми імен починають конкуру-
вати з традиційними транслітерованими іменами, напр.: Анна
Булін (Anna Boleyn, невірна форма Болейн), королева Англії,
друга дружина Генріха VIII (УСЕ, 62).
Традиційний ономастичний відповідник — це ім’я (найчас-
тіше особове) з ономастичної системи цільової мови, що ви-
користовується як еквівалент англійського імені в перекладі.
Як правило, ці імена етимологічно співвідносні. Значного по-
ширення набуло використання традиційних відповідників при
відтворенні імен британських та інших західноєвропейських
монархів: королеви Єлизавета (а не Елізабет), Анна (а не Енн),
Марія (а не Мері), королі Вільгельм (а не Вільям), Карл (а не
Чарльз) тощо. Зрідка традиційні ономастичні відповідники зу-
стрічаються в перекладах творів художньої літератури, напри-
клад ім’я героїні казки Люїса Керолла «Аліса в Країні Див»,
ім’я Гораціо в Шекспіровому «Гамлеті». За традицією також
мова і час 139
передаються імена відомих діячів історії та культури: Вальтер
Скотт (УСЕ, 1147), Гораціо Нельсон тощо.
Коли в англійському тексті використовуються «чужі» для
англійської традиції імена (наприклад, італійські), відповід-
никами можуть ставати форми традиційного відображення в
українському перекладі ономастикону цієї «третьої» (напр.,
італійської) мови. Прикладом можуть бути імена та прізви-
ща головних героїв однієї з найвідоміших трагедій Шекспіра:
Romeo Montague [′montəgju:] — Ромео Монтеккі і Juliet Capulet
[′kæpjulet] — Джульєтти Капулетті. Ім’я національного героя
Швейцарії, що в англійському тексті має форму William Tell,
отримує в перекладі традиційний відповідник — Вільгельм
Тель.
Традиційні форми вживаються при відтворенні імен біблій-
них персонажів: Isaac — Ісаак, Abraham — Авраам; іноді за тра-
дицією давнозапозичені форми вживаються і щодо відомих по-
статей світової історії і культури, напр., Ісаак Ньютон, Авраам
Лінкольн. У практиці новітніх часів такі імена здебільшого від-
творюються через транскрипцію: Isaac Asimov — Айзек Азімов,
Isaac Stern — Айзек Стерн (УСЕ, 1187) тощо.
Нерідко традиційні відповідники використовуються при від-
творенні імен чи прізвищ слов’янського походження. Наприклад,
прізвище відомого мовознавця Chomsky, що вимовляється ан-
глійцями як [чомскі], в українських текстах традиційно відтво-
рюється з його слов’янського прототипу — Хомський. Імена
українців діаспори також здебільшого передаються за допо-
могою традиційних відповідників: John Fizer — Іван Фізер
(Сучасність. — 1991. — № 6. — С. 20), Constantine Henry
Andrusyshen — Костянтин Генрі Андрусишин, Михайло
Найдан — Michael M.Naydan, George Grabowicz — Григорій
Грабович, Vera Rich — Віра Річ тощо. На початку ХХ ст. за-
стосування традиційних відповідників було більш пошире-
ним. У перевиданому в наш час посібнику Дорошенко Д.
«Слов’янський світ у його минулому й сучасному» (Ужгород,
2005) бачимо низку прикладів, що ілюструють відмінний
від сучасного підхід не тільки до відтворення слов’янських і
неслов’янських антропонімів, але й стосовно деяких топоні-
мів: … ідеї англійського богослова Івана Віклефа; … ректор
Культура слова №75’ 2011140
празького університету Іван Гус; … заложення німецького уні-
верситету в Липську.
Р. С. Гіляревський та Б. А Старостін, не даючи спеціального
коментаря щодо своїх мотивів, по-різному передають ту саму
орфограму, яка виступає в одному випадку прізвищем, а в іншо-
му — особовим іменем. Прізвище Alexander [ælig′zα:ndə] вони
пропонують передавати шляхом транскрипції — Алегзандер, а
особове ім’я з такою ж вимовою й написанням — традиційним
відповідником Александр.
Калькування чи часткове калькування — це покомпонент-
ний переклад лексичних, а інколи й морфологічних елементів
імен, що мають прозору внутрішню форму. У практиці пере-
кладу цей прийом застосовується доволі рідко, оскільки він
суперечить самій природі імені — ідентифікувати об’єкт, а
не висловлювати поняття. Однак при відтворенні метафорич-
них імен історичних осіб, найчастіше монархів та відомих
політиків, такий прийом є радше правилом, ніж винятком:
Вільгельм Завойовник (William the Conqueror), Річард Левове
Серце (Richard the Lion Heart), Іоанн Безземельний (John the
Lackland), Марія Кривава (Bloody Mary), Залізний Герцог (Iron
Duke), Залізна Леді (Iron Lady) тощо.
Зрідка калькування застосовується в перекладі імен літе-
ратурних персонажів, наприклад: Man Friday — П’ятниця (у
книжці Д. Дефо «Пригоди Робінзона Крузо»). Найбільшою мі-
рою це стосується так званих «промовистих» імен, які є засо-
бом характеристики персонажа і виступають передусім як сти-
лістичний прийом, що несе змістову, оцінну, естетичну і т. ін.
інформацію; ідентифікаційну функцію вони виконують, так би
мовити, «за сумісництвом».
«Нульовий» переклад — безпосереднє залучення до тексту
англійської орфограми, тобто збереження латиноалфавітної
форми імені без перекладу. Такий спосіб набув значного по-
ширення в Україні протягом останнього десятиліття, зокрема
в пресі, на телебаченні, в рекламі тощо. На наш погляд, це не-
гативне явище, яке не має поширюватися на тексти, призна-
чені для широкого загалу. З певним застереженням таке вико-
ристання можна допустити як додатковий засіб ідентифікації
лінгвістичних об’єктів (власних назв, професійних термінів) у
мова і час 141
науково-технічному і частково офіційно-діловому мовленні, у
довідкових виданнях. Цитування англійського оригіналу має
наводитися в дужках поряд з перекладним відповідником.
Як зазначалося, транскрипція — найпоширеніший спосіб
передачі імен, що забезпечує впізнаваність і міжмовну іденти-
фікацію не тільки для фахівців-лінгвістів чи перекладознавців,
й для пересічної особи, що володіє принаймні елементарни-
ми знаннями відповідних мов. З цим погоджується абсолютна
більшість авторів підручників, посібників та наукових публі-
кацій з перекладознавства, а також кодифікатори правописних
норм. Однак щодо конкретних механізмів дії транскрипційного
підходу суперечки не вщухають уже понад століття. Спробуємо
проаналізувати найбільш спірні випадки та запропонувати свої
варіанти їх розв’язання.
До найскладніших завдань у відтворенні голосних фонем
належить вироблення правил передачі звука [æ], що не має
прямих аналогів в українській мові. На слух він нагадує укра-
їнцям щось середнє між голосними [а] та [е], тому в абсолют-
ній більшості випадків передається однією з цих літер. Донині
не вироблено якихось критеріїв застосування кожної з них для
тих чи інших позицій чи залежно від якихось інших системних
міркувань. У тих випадках, коли іншомовне ім’я не має в укра-
їнській мові традиційно закріпленої форми запису, вибір між
[а] та [е] залежить, як правило, від суб’єктивних уподобань пе-
рекладача. У цьому сенсі українська правописна практика мало
чим відрізняється від російської, під впливом якої вона фор-
мувалася протягом тривалого часу. Становище ускладнюється
тим, що деякі імена допускають у мові оригіналу варіантну
вимову з уживанням як фонеми [æ], так і [α:], що близька до
українського [а], напр., Adler [′ædlə], [′α:dlə].
У багатьох випадках вибір на користь [а] відбувається під
впливом того, що відповідна морфема (коренева чи афіксаль-
на) в структурі імені має грецьке чи латинське походження
або пов’язана з біблійними іменами, тобто літері А в скла-
ді морфеми-прототипу відповідає український звук [а]:
Alex [′æləks] — Алекс, Adams [′ædəmz] — Адамс, Campion
[′kæmpiən] — Кампіон.
Культура слова №75’ 2011142
Чимало імен мають паралельні форми, насамперед у мов-
ній практиці періодичних та окремих книжкових видань:
Clement Attlee [′ætli] — Клемент Аттлі (УСЕ, 1174), Клемент
Аттлі (Дзеркало тижня, 26.07—01.08.2003), Клемент Еттлі
(День, 31.08.2006); Sharon [′šæron] Stone — Шерон Стоун
(УСЕ, 1190), Шерон Стоун (Газета по-українськи, 22.12.2007),
Шарон Стоун (Рівне вечірнє, 19.05.2005), Шарон Стоун
(Волинь, 21.07.2005). Деякі варіанти фіксуються й довідковими
джерелами, наприклад прізвище відомої англійської й новозе-
ландської письменниці Catherine Mansfield — Кетрін Менсфілд
(Мансфілд), соліст ансамблю «Роллінґ стоунз» Мік Джеґґер
(УСЕ, 1076) зустрічається також у формі Мік Джаґґер (інтер-
нет-енциклопедія Вікіпедія).
Спосіб відтворення [æ] не залежить також від наголоше-
ності чи ненаголошеності складу, який утворює ця фонема:
українські відповідники (а, е) зустрічаємо як у наголошеній —
Constant Lambert [′læmbət] — Лемберт, Blackwood [′blækwud]
Блеквуд, Lancaster [′læŋkəstə] — Ланкастер, так і в ненаголо-
шеній позиціях — Galahad [′gæləhæd] Галахад.
Є підстави пропонувати для імен, написання яких не уста-
лилося традицією, пріоритетне уживання української літери е
як засобу передачі англійської фонеми [æ]. Аргументи на об-
ґрунтування цієї пропозиції такі:
• правописна практика останніх років виявляє більшу схиль-
ність до використання саме цієї літери;
• використання е сприятиме розподібненню орфограм з фо-
немою [æ], з одного боку, і фонемами [α:], [^], з іншого, що
фонетично ближчі до українського [а], ніж англійське [æ].
Таким чином, у словах, які в аналогічних позиціях сьогодні
використовують різні літери для відтворення [æ], слід застосу-
вати уніфікований підхід і вживати всюди літеру е.
Слід визнати, що при використанні е можуть виникати омо-
німічні форми з іменами, які в англійській мові мають фонему
[е]: Addison [′ædisn] і Eddison [′еdisn]; Enders [′еndəz] і Anders
[′ændəz]. Аналіз показує, що при застосуванні в перекладі будь-
якої з двох літер (а чи е) уникнути сплутування неможливо,
однак сумарна вірогідність сплутувань при пропонованому
нами підході (застосування е як основного засобу передачі [æ])
мова і час 143
є нижчою в порівнянні з іншими способами передавання цієї
фонеми.
Специфічну тенденцію співвідношення транскрибованих
і традиційних форм виявляють повні й усічені варіанти імен.
Останнім часом в усічених варіантах помітно переважає тен-
денція використання е для відтворення фонеми [æ], згадаймо
хоча б відомого американського політика Ела Ґора (Al Gore) та
популярного письменника Дена Брауна (Dan Brown).
Випадки уживання в складі англійських назв буквосполу-
чення al потребують особливої уваги, адже воно досить часто
передає звукосполучення [ol] і має відтворюватися згідно з ви-
мовою, напр., Salisbury [′solzbəri] — Солсбері, Robert Altman
[′o:ltmən] — Роберт Олтмен тощо.
Перекладача не повинні дезорієнтувати окремі випадки
написання цього буквосполучення, всупереч вимові, через а,
напр., John Dalton [′dolt(ə)n] — Джон Дальтон (УСЕ, 361),
Baltimore [′boltimə] — барон Балтимор, засновник Меріленду.
Це рудименти давнішої традиції, коли перевагу надавали гра-
фічній, а не звуковій формі.
Фонема [ə:], що не має в українській мові прямого анало-
га, відтворюється здебільшого із застосуванням транскрип-
ційно-транслітераційного підходу. У більшості випадків вона
представлена сполученням англійської літери чи диграфа на
позначення голосного плюс r, зокрема буквосполученнями
er, ir, or, ur, yr, aier, ear і т. ін. Транслітераційний підхід ви-
являється в тому, що в українському записі використовується
літера р, хоча в британському стандарті вимови фонеми [r] тут
немає; вона притаманна лише американському варіанту. Таким
чином, Shirley [′šə:li] передається як Шерлі, Murphy [′mə:fi] —
Мерфі, Burns [′bə:nz] — Бернс, MacDaiermid [mək′də:mid] —
Макдермід, Byrd [bə:d] — Берд, Hearst [′hə:st] — Херст тощо.
Як показують спостереження, найпоширенішим засобом
передачі [ə:] є український диграф ер. До потенційних винятків
з цього правила належать випадки, коли фонема [ə:] перебуває
в ініціальній позиції. Тоді перевага може віддаватися не тран-
скрипції, а транслітерації: Irving [′ə:viŋ]— Ірвінг, Keith Urban —
Кіт Урбан (Україна молода, 29.11.2007).
Культура слова №75’ 2011144
Окремо варто спинитися на редукованому голосному [ə],
який за своєю фонологічною природою завжди перебуває в
слабкій (ненаголошеній) позиції. Він також не має прямого
аналога в українській мові. У більшості випадків допоміжним
засобом при його передачі є опора на графіку, інакше кажучи,
в перекладній формі відтворюється той фонетико-графічний
прототип, редукованим виразом якого виступає в кожному кон-
кретному імені англійська фонема [ə]. Напр., у словах Calgary
[′kælgəri], Galahad [gæləhæd], Sugar [′šugə] і т. ін. таким про-
тотипом є англійська а, відповідно маємо українське Калгарі,
Галахад, Шуґар. В іменах Blackstone [′blækstən], Reston [′restən]
і т. ін. фонетико-графічним прототипом є о, що набуває відо-
браження і в орфограмі перекладу — Блекстон, Рестон.
У деяких випадках редукований голосний може в україн-
ському перекладі ставати випадним, так як це трапилося, напри-
клад у формах Рузвельт (пор. Roosevelt [′rouzəvelt; ′ru:zəvelt]),
Рокфеллер (пор. Rockefeller [′rokifelə]). Іноді навпаки, звук, ре-
дукований в англійській назві до нуля, отримує відображення в
українській орфограмі: Russel [′rasl] — Рассел, Carson [′kα:sn]
Карсон тощо. В останньому випадку є сенс говорити про вико
рисання при відтворення фіналі транслітераційного підходу.
Традиційне для українців сприйняття звука й букви як єдиного
диференційно-знакового знаряддя позначається на результатах
перекладу.
На наш погляд, при відтворенні фонеми [ə] варто врахову-
вати графічні особливості назви в оригіналі. Зокрема це сто-
сується фіналей, оскільки саме тут тенденція відтворювати [ə]
з опорою на графіку найбільше усталилася в перекладацькій
практиці.
Окрему групу фонем складають дифтонги — тип голосних,
якого немає в українській мові. При відтворенні дифтонгів
[ai], [oi], [au] особливого різнобою не спостерігаємо — вони
передаються через українські ай, ой, ау: Michael [′maikl] —
Майкл, Boyle [′boil] — Бойль, Browning [′brauniŋ] — Браунінґ.
Переклад імен з дифтонгом [eі] виявляє дві основні тенденції.
Перша, полягає в його передачі українською літерою е, тобто у
відмові від імітації дифтонгічної природи фонеми в мові оригі-
налу. Ця тенденція була поширена в минулому і представлена
мова і час 145
здебільшого іменами, вимова яких усталилася декілька деся-
тиліть, а іноді й понад століття тому: Shakespeare [′sheikspiə] —
Шекспір, Bacon [′beikən] — Бекон (УСЕ, 125), Chamberlain
[′tsheimbəlin] — Чемберлен, Mark Twain [′twein] — Марк
Твен, W. Jacobs [′džeikəbz] — В. Джекобс (Всесвіт. — 1988. —
№ 10. — С. 102) тощо. Друга тенденція зводиться до імітування
дифтонга буквосполукою ей: Вільям Бейсі (Basie) (УСЕ, 124),
Дейвід Бекхем (УСЕ, 125).
Застосування того чи того підходу зумовлене спонтанним
суб’єктивним вибором перекладача, радше ніж якимись прин-
циповими міркуваннями. Важко знайти власне лінгвістичні
причини, що зумовили розбіжності відтворення дифтонга [eі]
в іменах В. Джекобс (Всесвіт. — 1988. — № 10. — С. 102),
Мактаґґарт Девід Фрезер (УСЕ, 758) та Девід Лодж, з одного
боку, і Джеймс Джойс та Дейвід Бекхем (УСЕ, 125), з іншого.
У минулому також діяли різні тенденції відтворення фонем
цього типу. Наприклад, ім’я класика американської літерату-
ри Mark Twain з’являлося на обкладинках його українських
перекладів у незвичній для нас формі: Твейн М. Князь і же-
брак (Пер. В. Держирука). — Львів, 1908; Твейн М. Подорож
капітана Стормфільда на небо (Пер. Ю. Сірий). — К, 1909. Є
поодинокі випадки, коли ім’я не транскрибувалося, а транслі-
терувалося, тому дифтонг [ei] представлений українською літе-
рою а, напр., Baden-Powell [′beidən…] — Баден-Пауелл, Stanley
Kramer [′kreimə] — Стенлі Крамер.
При відтворенні імен з дифтонгом [ou] спостерігаємо ана-
логічні тенденції: з одного боку передача за допомогою україн-
ського монофтонга [о], а з іншого — імітація дифтонга букво-
сполученням оу. Першу тенденцію можна також представити
як транслітерацію, оскільки орфографічним виразником фоне-
ми [ou] є здебільшого англійська літера o, напр., Aldos [′oldous]
Huxley — Олдос Хакслі (УСЕ, 1330), Brigit Jones [′džounz] —
Бріджит Джонс (Україна молода. 11.06.2005.), D. Defoe
[də′fou] — Дефо, Woodrow [′wudrou] Wilson — Вудро Вільсон
(УСЕ, 244), Jerome K. Jerome [džə′roum] — Джером К. Джером
тощо. Ця тенденція представлена більш давніми орфограмами.
Окремо слід зупинитися на відтворенні дифтонга [ou] на-
прикінці слова. Тут спостерігаємо помітну орієнтацію на спо-
Культура слова №75’ 2011146
сіб його графічної передачі в оригіналі. Зокрема, якщо дифтонг
передається буквосполукою ow, то в перекладі здебільшого ма-
ємо oy: Saul Bellow [belou] — Сол Беллоу (УСЕ, 127), Gwyneth
Paltrow — Ґвінет Пелтроу (УСЕ, 954), Charles Percy Snow
[′snou] — Чарлз Персі Сноу, Harriet Beecher Stowe [′stou] —
Гаррієт Бічер Стоу (УСЕ, 1190). У тих випадках, коли диф-
тонг представлений буквосполуками oe, oa, напр., Edgar Poe,
Ivanhoe, український переклад частіше дає о: Едгар По, Айвенго
тощо. Тут ідеться радше про тенденцію, ніж правило, оскільки
мають місце й приклади, що не вкладаються в зазначену вище
схему Alan Sillitoe [′silitou] — Алан Сіллітоу, Woodrow [`wudrou]
Wilson — Вудро Вільсон (УСЕ, 254), Marlowe [′mα:lou] — Марло
(УСЕ, 772), Henry Longfellow [′loŋfelou] — Генрі Лонгфелло.
У минулому переважання транслітераційного підходу й
хибне прочитання англійських імен спричиняли появу укра-
їнських форм з імітацією англійського дифтонга [ou] там, де
його немає в оригіналі, зокрема в перекладі імені Bernard Shaw
[′šo:], яке під впливом транслітерованої російської форми уста-
лилося в українській мові як Шоу. За правилами «харківського»
правопису (1928 р.) воно писалося Шов (у непрямих відмінках
Шова і т. ін.). Сьогодні в деяких виданнях бачимо спроби ожи-
вити використання елементів цього правопису і, як наслідок,
появу таких форм, як Езра Павнд (Ezra Pound), Джон Овен
(John Owen), Роберт Бравнінґ. Такий підхід не відповідає су-
часним тенденціям перекладу імен, і окремі спроби запровади-
ти його в практику словникових видань видаються невиправда-
ними, оскільки створюють передумови для збільшення орфо-
графічної плутанини. Наприклад, в Універсальному словнику-
енциклопедії прізвище популярної авторки бестселерів Джоан
Роулінґ подається з відсиланням до Ровлінґ Джоан (УСЕ, 1085),
що виступає як основна форма цього імені. Водночас у цьому ж
словнику є велика кількість імен, де вживається імітація англій-
ського дифтонга [ou], в окремих випадках навіть там, де інші
джерела цього не роблять, напр., Джон Моузес Браунінґ (John
Moses Browning), американський конструктор зброї (УСЕ, 173).
Випадки співіснування ‘дифтонгічної’ і ‘монофтонгічної’
репрезентацій фонеми [ou] спостерігаються як в українській,
так і в російській мовах: Сесіл Джон Роудз [Rhodes] (Родс),
мова і час 147
Alexander Pope — Поп (Поуп). На обкладинках книжкових ви-
дань прізвище автора вказується у формі К.Дж. Ролінґ (Гаррі
Поттер і таємна кімната / пер. з англ. В. Морозов. — К.: А-ба-
ба-га-ла-ма-га, 2002), у довідковому виданні вживаються фор-
ми Роулінґ і Ровлінґ, а в періодиці знаходимо і Ролінґ (Книжник
review. — 2007. —№ 13—14. — С. 12), і Роулінг, і Ровлінґ.
Зважаючи на тенденції, наявні в мовній практиці, та пра-
вописно-кодифікаційну пріоритетність транскрипційного під-
ходу, найбільш доцільним способом нормативного відтворен-
ня англійських дифтонгів [eі], [ou] вважаємо їх орфографічну
«імітацію» через українські буквосполучення ей, оу.
При відтворенні дифтонгів з другим компонентом [ə] у пере-
кладі відбувається своєрідна фонетико-графічна реконструкція
англійського r, що здебільшого наявне в орфограмі оригіналу,
але озвучується тільки в американському варіанті англійської
мови, а в британській літературній вимові цілковито редуку-
ється і в транскрипції відсутнє. Дифтонги [iə], [eə] здебіль-
шого передаються через українські літери i, e, тобто шляхом
фонетичного наближення українського відповідника до першо-
го (домінантного) дифтонгічного компонента мови оригіналу
плюс p: напр., Sears [′siəz] Сірз, Sapir [sə ′piə] — Сепір, Baring
[beəriŋ] Берінг тощо.
Фонема [uə] відтворюється або шляхом імітації дифтонга в
українській мові плюс p: Poor [′puə] — Пуер, Doer [′duə] —
Дуер, Cruel [′kruə] — Круел, Tour [′tuə]— Туер, або за допомо-
гою літери у, напр., Missouri [mi′zuəri] — Міссурі, Highmoor
[′haimuə] — Хаймур, Mour [′muə] — Мур.
Фонетико-орфографічне спрощення не відбувається, як
правило, з англійськими трифтонгами [aiə], [auə], [oiə]. Якщо
до буквосполучення, яким передається дифтонг, входить лі-
тера r, то вона відображається і в українській формі: Flier
[′flaiə] — Флаєр, Liar [′laiə] — Лаєр, Dire [′daiə] — Даєр, Powell
[′pauəl] — Пауелл, Flourmill [′flauəmil] — Флауермілл, Voyager
[′voiədžə] — Вояджер.
(Продовження — у наступному номері).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37191 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:42:31Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ажнюк Б. 2012-09-07T19:21:32Z 2012-09-07T19:21:32Z 2011 Мовне законодавство: переклад ключових термінів / Б. Ажнюк // Культура слова. — 2011. — Вип. 75. — С. 134-147. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37191 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мова і час Мовне законодавство: переклад ключових термінів Article published earlier |
| spellingShingle | Мовне законодавство: переклад ключових термінів Ажнюк Б. Мова і час |
| title | Мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| title_full | Мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| title_fullStr | Мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| title_full_unstemmed | Мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| title_short | Мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| title_sort | мовне законодавство: переклад ключових термінів |
| topic | Мова і час |
| topic_facet | Мова і час |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37191 |
| work_keys_str_mv | AT ažnûkb movnezakonodavstvoperekladklûčovihtermínív |