Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914)
Розглянуто особливості публіцистичного стилю В.Леонтовича, чисельність його статей, їх різножанровість, тематична актуальність. Підкреслено, що темами публіцистичних нарисів В.Леонтовича стали національне питання та український рух, а також питання українського культурно-літературного життя....
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/373 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета "Громадська думка" (1905 - 1906) та її наступниця "Рада" (1906 - 1914) / І. Старовойтенко // Бібл. вісн. — 2007. — N 2. — С. 34-38. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073329490132992 |
|---|---|
| author | Старовойтенко, І. |
| author_facet | Старовойтенко, І. |
| citation_txt | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета "Громадська думка" (1905 - 1906) та її наступниця "Рада" (1906 - 1914) / І. Старовойтенко // Бібл. вісн. — 2007. — N 2. — С. 34-38. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Розглянуто особливості публіцистичного стилю В.Леонтовича, чисельність його статей, їх різножанровість, тематична актуальність. Підкреслено, що темами публіцистичних нарисів В.Леонтовича стали національне питання та український рух, а також питання українського культурно-літературного життя.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 234
инулий 2006 рік став ювілейним і для пос-
таті, і для видання, що розглядатимуться у
даній статті. Наукова громадськість Украї-
ни відзначила 140 років від дня народження Володи-
мира Миколайовича Леонтовича (1866–1933) – відо-
мого українського письменника, громадсько-культур-
ного діяча, благодійника і публіциста початку ХХ ст.,
ім’я якого повернулося в нашу історію та літературу
через багато років забуття. Також 29 вересня 2006 р.
минуло 100 років від дня виходу у світ газети «Рада»
(1906–1914) – першого у Наддніпрянській Україні що-
денного видання, яке виконало місію провідника у
процесі націотворення, що тоді розгортався Україною.
Ім’я В. Леонтовича невіддільне від історії українсь-
кої газети, особливо у період її становлення. Діяч був
причетний до заходів з отримання дозволу на її ви-
дання. Його постать вимальовується серед активних
фундаторів і благодійників газети, про що згадував у
мемуарах видавець «Ради» Є. Чикаленко 1. Цілісного
ж дослідження про В. Леонтовича як видавця, благо-
дійника і публіциста щоденної української газети в
історіографії ще немає, хоча його повернення в Укра-
їну розпочалося з 1993 р., завдяки багаточисельним
публікаціям О. Леонтович 2 – двоюрідної онуки
письменника, літературознавців Ф. Погребенника 3,
Л. Кочевської 4, М. Коцюбинської 5, О. Наконечної 6 та
ін. Чи не найповажнішу роль у цьому поверненні ві-
діграло видання літературної, мемуарної і публіцис-
тичної спадщини письменника у 4-х томах 7, що поба-
чило світ у 2004–2006 рр., завдяки наполегливій і сум-
лінній пошуковій праці родичів письменника, які жи-
вуть в Україні і за її межами. До 4 тому увійшла і час-
тина статей публіциста, опублікованих у газеті «Ра-
да», про які йтиметься і у даній розвідці 8. Отже, вра-
УДК 070:[054+070.41+070.422] «1906/1914»
Інна СТАРОВОЙТЕНКО,
ст. наук. співробітник відділу джерел з новітньої історії України
Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України,
канд. іст. наук
Âîëîäèìèð Ëåîíòîâè÷
³ ïåðøà ùîäåííà óêðà¿íñüêà ãàçåòà
«Ãðîìàäñüêà äóìêà» (1905–1906)
òà ¿¿ íàñòóïíèöÿ «Ðàäà» (1906–1914)
У статті досліджується причетність українського письменника В. Леонтовича до першої щоденної української газети «Гро-
мадська думка» та її наступниці «Ради». Він був серед її фундаторів, офірував на газету власні кошти та вів щорічні перегово-
ри про фінансову підтримку «Ради» з В. Симиренком – одним з основних її видавців. В. Леонтович також був серед найцікаві-
ших дописувачів газети. Розглядаються чисельність його статей, їх різножанровість, тематична актуальність, а також особли-
вості публіцистичного стилю автора.
К л ю ч о в і с л о в а: В. Леонтович, «Рада», «Громадська думка», В. Симиренко, М. Грушевський.
1 Чикаленко Є. Спогади. – К.: «Темпора», 2003; Чика-
ленко Є. Щоденник. (1907–1917). – К., 2004. – Т. 1.
2 Леонтович О. Слово про діда // Укр. слово. – К., 1993.
– Ч. 56. – 8 груд. – С. 7; Вона ж. Світ листів Володими-
ра Леонтовича // Укр. слово. – К., 1995. – 18–25 листоп.;
Вона ж. Окрилений Україною // Жива вода. – 1996. – Ч.
11. – С. 4; Вона ж. Володимир Леонтович: повернення із
забуття // Слово Просвіти. – 1996. – Ч. 8; Вона ж. Пана-
хида // Осінні соняшники. – К., 2003. – С. 231–232; Вона
ж. Історична фантазія // Там само. – С. 232–234.
3 Погребенник Ф. Роздуми над «Громадською думкою»
Володимира Леонтовича // Слово Просвіти. – 1996. –
Ч. 8. – С. 1; Невідома автобіографія Володимира Леонто-
вича // Там само. – С. 6; З листів Володимира Леонтови-
ча // Там само. – С. 8; Дещо про спогади Володимира Ле-
онтовича // Укр. мова і література. – К., 1996. – № 15. –
С. 7; Володимир Леонтович (До 130-річчя від дня наро-
дження) // Укр. слово. – К., 1996. – 1 серп. – Ч. 30. – С. 7.
4 Кочевська Л. Пам’яті Володимира Леонтовича //
Хрещатик. – К., 1993. – Ч. 23. – 22 груд.; Вірний син Ук-
раїни // Слово Просвіти. – 2001. – 16 листоп.; Вінок
пам’яті // Укр. слово. – К., 2002. – Ч. 44; Він дуже лю-
бив Україну // Слово Просвіти. – 2004. – 28 січ.
5 Коцюбинська М. Володимир Леонтович: іще один по-
чутий голос нашої історії // День. – К., 2006. – 31 берез.
6 Наконечна О. Жанрово-стильові модифікації малої
прози В. Леонтовича // Сучасний погляд на літературу.
– К., 1999. – Вип. 1. – С. 89–95; Особливості поетики
індивідуального стилю В. Леонтовича // Наука і су-
часність. – К., 1999. – С. 238–245; та ін.
7 Володимир Леонтович. Зібрання творів: У 4 т. / Упо-
рядник О. Леонтович. – К., 2004–2006. Т. 1: Повісті. –
К., 2004; Т. 2: Повісті, оповідання, казки, образки. – К.,
2004; Т. 3: Повість. Спогади. – К., 2005; Т. 4. Доповідь.
Статті (1901–1930). Літературні спостереження
(1928–1933). Листи (1893–1927). – К., 2006.
8 Володимир Леонтович. Зібрання творів: У 4 т. – К.,
2006. – Т. 4. – С. 69–79.
М
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 2
²ííà ÑÒÀÐÎÂÎÉÒÅÍÊÎ
35
ховуючи недослідженість причетності В. Леонтовича
до історії щоденної української газети, його тісної
співпраці з українським щоденником, яка мала різні
форми і про яку лише зустрічалися згадки у джерелах
і літературі, та необхідність такого дослідження, у
статті ставимо завдання: на основі виявлених джерел
максимально відтворити різнобічну участь Володи-
мира Миколайовича у житті української газети, яке
було непростим і потребувало великої підтримки й
жертовності з боку українців, відданих започаткова-
ній справі. До них відносимо і В. Леонтовича.
Оскільки його ім’я причетне до заснування газети,
то в загальних рисах відобразимо процес її станов-
лення. Національно свідомі діячі розпочали клопо-
тання про відродження українського видавництва ще
з кінця ХІХ ст. Українська громада Петербурга у 1898 р.
заснувала Благодійне товариство видання загальноко-
рисних і дешевих книг для народу, яке згодом стало
виконувати роль української «Просвіти» на півночі
Росії. У 1896 р. кияни отримали дозвіл відкрити від-
діл української белетристики в журналі «Киевская
старина» й почали заохочувати преміями та гонорара-
ми талановитих авторів до письменства українською
мовою. Але журнал користувався популярністю лише
у вузькому колі читачів і не міг задовольнити зроста-
ючі потреб національного руху. Тоді назріла необхід-
ність заснування окремого органу для масового чита-
ча, і розпочалося безліч заходів з отримання офіцій-
ного дозволу на нього. Вони склалися в цілу історію,
бо представники влади відмовляли українцям із різ-
ними мотиваціями. 30 жовтня 1905 р. прохання на ук-
раїнську газету «Громадське слово» та журнал «Нове
життя» подав Є. Чикаленко. Заявник щодня відвіду-
вав канцелярію київського генерал-губернатора, очі-
куючи результату, та бентежився самоуправством київ-
ської адміністрації, якого видавці не знали навіть до
проголошення конституційних свобод. Тому, подаючи
одну заяву, киянам доводилося тримати у резерві ще
кілька вже з іншими підписами на той випадок, коли
заявлене видання з якихось причин не дозволять.
Є. Чикаленко детально описав заходи киян восени
1905 р. у листі М. Грушевському: «18-го [жовтня]
зранку, після опублікування всяких «свобод», ми зі-
йшлись докупи і рішили, що настав час видавати що-
денну часопись. Минулись недавні чвари, і всі ріши-
ли, що часопись буде органом демократично-раді-
кальної партії. Спочатку думали видавати зараз же,
явочним порядком, вже й склали 1-й номер, але жод-
на типографія не згодилась друкувати без цензури. Рі-
шили послати телеграму в Петербург, бо поки що
цензурні закони зостались старі. Лотоцький відповів,
що не дозволили щоденної газети «Громадське сло-
во» (так ми охрестили свою газету), бо треба доку-
менти видавця і редактора про їхнє званіє і освіту; тим
часом він подасть знову прошеніє Єфремова на що-
тижневу часопись «Вік», бо потрібні документи є в
Главному Управленіи. Ми зараз вислали документи
потрібні для видання «Громадського слова», але ні-
якої відповіді досі не маєм. Тепер я певен, що нам ча-
сопись на укр[аїнській] мові не дадуть, се видно з
«Правительственного сообщения», що до Польщі.
Вони готові допустить навіть (і вже дозволили) про-
паганду соціалістичного строю на рос[ійській] мові, а
нам не дозволять навіть ліберальної часописі» 9. Ці
слова Є. Чикаленка справдилися. Адміністрація не да-
ла дозволу на запропоновані видання, пояснюючи не-
гативну відповідь радикальністю їх програм, які ніби-
то пропагували зміну існуючого державного ладу Ро-
сії: федеративний устрій, окремі автономні краї і пе-
рехід земель у власність народу. Ініціатори заяви,
хоч і не були певні в отриманні дозволу, але вже
встигли розіслати оголошення про вихід газети та
журналу. І в той критичний момент заяву від свого
імені подає В. Леонтович. Він прохає дозволити йому
видавати українську газету «Громадська думка» та мі-
сячник «Нова громада» і отримує на них несподіва-
ний дозвіл. Є. Чикаленко так зафіксував той історич-
ний момент у «Спогадах»: «Він прийшов до редакції
з радісною звісткою, що нам «крамольникам» заборо-
нено, а йому дозволено» 10. Власне з того моменту і
розпочала життя щоденна українська газета. В. Леон-
тович стає її офіційним видавцем-редактором, членом
редакційного комітету, співавтором програми. До
№ 170 «Громадська думка» підписувалася так: видає і
за редакцію відповідає В. Леонтович. Його прізвище
вміщував і список дописувачів газети, який подавався
у перших її числах по виході у світ.
За згадками Є. Чикаленка, В. Леонтович у той по-
чатковий період виконав одну з провідних ролей у
становленні української газети. Крім отриманого
дозволу та права на видання і редагування, він та-
кож бере участь у складанні такої програми газети,
яка мала поєднати українців різних напрямів і не
викликати нарікань чи підозр із боку адміністрації.
В. Леонтович став і благодійником видання: вніс на
його потреби пай у розмірі 5 тис. карбованців. Про
близькість газетної справи для діяча у той час свід-
чить і такий факт: він збирався їхати за кордон ку-
пувати для газети нову ротаційну машину.
Участь В. Леонтовича у зазначених заходах зблизи-
ла його з Є. Чикаленком, для якого газетна справа
9 Лист Є. Чикаленка М. Грушевському 31 жовтня
[1905 р.] // ЦДІА у м. Києві, ф. 1235, оп. 1, спр. 822,
арк. 187–188 зв.
10 Чикаленко Є. Спогади. – К.: «Темпора», 2003. –
С. 308.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 2
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
36
стала змістом життя протягом усіх років існування
«Ради». Ці ідейні однодумці були знайомі до момен-
ту заснування газети майже 10 років. Вони зустріли-
ся 1896 р. у Петербурзі, куди Є. Чикаленко приїздив
на відзначення 35-літнього ювілею літературної дія-
льності Д. Мордовця. Про знайомство з В. Леонто-
вичем він згадував так: «Леонтовича я позаочно вже
знав як відомого вже автора «Пани і люди», «Per pe-
des apostolorum», що тоді друкувалися в галицькій
«Зорі» під псевдонімом В. Левенка, і який мене дуже
цікавив, бо ми з ним були однакового соціального
становища, тобто обидва були велико земельними
поміщиками. Ми відразу зблизились і щодня бачи-
лись. [...] Мене цікавило, яким побитом він став сві-
домим українцем, коли два старші брати, як я чув, на-
віть вороже ставляться до українського руху. Він по-
яснив мені, що його навернув до українства відомий
український меценат і патріот Василь Федорович Си-
миренко, жонатий з його рідною тіткою...» 11.
З тим ювілеєм та приїздом до Петербурга відомих
українців пов’язана ще одна історична подія: засну-
вання у столиці української Громади. Рішення про її
створення було прийнято на квартирі у В. Леонтови-
ча у присутності господаря, Є. Чикаленка, О. Волян-
ського, П. Саладилова, Ц. Білиловського та О. Боро-
дая. Є. Чикаленко підсумовував результати тієї неба-
гатолюдної зустрічі: «Всі зібрані визначили конеч-
ним заснування в Петербурзі організованої сталої
громади і постановили, що від того дня вона існує,
визначили скільки хто буде вносити щомісяця гро-
шей в громадську скарбницю» 12.
Отже, між відомими сучасниками, що мали майже
однаковий майновий статус, глибокі національні по-
чуття, з 1896 р. закладаються приятельські стосунки
на довгі роки. Їх завжди єднала одна мета – поширен-
ня і зміцнення ідей українського руху. В. Леонтович,
як довірена особа В. Симиренка, напередодні кожно-
го видавничого року вів переговори з меценатом про
матеріальну допомогу газеті «Рада». В окремі роки і
сам офірував певні кошти на газетні видатки, підтри-
муючи видання матеріально, а видавця морально.
Утримання української газети стало спільною спра-
вою для Є. Чикаленка і В. Леонтовича, хоча останній
і відійшов від редакційно-видавничого колективу че-
рез короткий час, не поділяючи радикального тема-
тичного напряму, обраного редакцією. Проте газетні
проблеми ніколи не були байдужими В. Леонтовичу,
бо Є. Чикаленко неодноразово писав у «Щоденни-
ку», що Володимир Миколайович почував себе ра-
дісним, щирим і щасливим від того, що міг підтрима-
ти газету та його особисто у складні періоди її буття.
Редактор «Ради» А. Ніковський у листі до Є. Чи-
каленка за 24 липня 1914 р. писав про підтримку
В. Лентовичем редакції та її співробітників після
закриття газети адміністрацією у липні 1914 р. 13 Ді-
яч роздобув грошей на обіди співробітникам, які
залишилися без основних посад. Він також обіцяв
500 карбованців для виплати боргів та дав кошти на
інші першочергові потреби, тобто прийшов на до-
помогу видавцям у складний для них період.
Крім заснування газети, В. Леонтович відіграє у
ній і іншу важливу місію. У різні роки публікує на
її шпальтах цікаві та ґрунтовні дописи, яким завж-
ди була притаманна тематична актуальність. Він
брався за перо у разі потреби пояснення певної
справи чи врегулювання громадського конфлікту.
Допускаємо, що, крім підписаних статей, йому на-
лежала і частина передовиць у «Громадській дум-
ці», які традиційно компонувалися редакторами,
але ніколи ними не підписувалися.
У публіцистичних статтях В. Леонтович, як пра-
вило, торкався болючих проблем українського полі-
тичного і літературно-культурного життя, яке ніко-
ли не було простим, а позначеним інтригами, поле-
міками, дискусіями та неоднозначністю. Досвідче-
ний громадський діяч, завжди дипломатичний і зва-
жений, намагався втрутитися і розібратися в окре-
мих конфліктних ситуаціях, виступити в разі потре-
би з аргументами захисту або пояснення.
Зазначимо, що публікацій В. Леонтовича у назва-
них виданнях виявлено небагато, але вони вирізня-
ються його авторським стилем: осмисленістю, зро-
зумілістю і логічністю викладу проблеми, яка під-
німалася у тій чи іншій статті. Не помічається у них
поспішності, амбітності, невиважених висновків,
або оцінок, які ґрунтувалися лише на припущен-
нях. Усяке питання автором розглядалося послідов-
но, зрозуміло, аргументовано і окреслювало його
точку зору та позицію. Такий стиль засвідчував, що
В. Леонтович мав хист писати добре і цікаво. Є. Чи-
каленко високо цінував його літературні здібності,
бо писав, що із самого початку виходу «Громадсь-
кої думки» її справжніми письменниками він вва-
жав С. Єфремова, Б. Грінченка, В. Леонтовича та
Ф. Матушевського 14.
Темами публіцистичних нарисів В. Леонтовича
стали національне питання та український рух.
Публіцист обґрунтовував їх існування, констатував
поширення і зростання числа прихильників та за-
хищав останній від різноманітних інсинуацій, які
практикували росіяни усіх політичних напрямів, у
11 Там само. – С. 171.
12 Там само. – С. 173.
13 Лист А. Ніковського Є. Чикаленку 24 липня 1914 р. //
ІР НБУВ, ф. 44, № 560.
14 Чикаленко Є.Спогади. – К.: «Темпора», 2003. – С. 305.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 2
²ííà ÑÒÀÐÎÂÎÉÒÅÍÊÎ
37
тому числі й поміркованих. Вже у своїй першій
статті у «Громадській думці» – «Національні партії
в Думі»15 – В. Леонтович опонує російському журна-
лісту О. Максимову, який у нарисі, опублікованому
в газеті «Русские ведомости» (1906, № 122), поста-
вив під сумнів доцільність заснування українцями
спілки автономістів у Державній Думі. Російський
публіцист навіть допускав шкідливість від такої ор-
ганізації, бо питання про автономію будь-якої час-
тини Росії не вважав першочерговим, доводячи, що
у держави були поважніші завдання, аніж те, яке
декларувалося українцями. В. Леонтович послідов-
но заперечує аргументи свого опонента та робить
висновки протилежного змісту. Він доводить по-
требу і користь від запровадження автономного уст-
рою в Україні, окреслюючи його як завдання україн-
ського руху. Автономія краю передбачала враху-
вання у законодавстві, управлінні, задоволенні по-
треб та інтересів населення історичних та природ-
них умов конкретної місцевості, її особливостей у
галузевій спеціалізації та господарських традиціях,
навіть у вдачах мешканців регіонів. На думку зе-
мельного власника В. Леонтовича, актуальна для
України аграрна реформа, прийнята централізатор-
ським шляхом, а не автономістським, не може бути
такою корисною, як та, яку підготував би крайовий
орган – український сейм. Публіцист відзначав ши-
року соціальну зацікавленість населення України
автономією і прогнозував, що бідніші верстви насе-
лення від національного відродження можуть отри-
мати більше здобутків, аніж заможніші. Названа
стаття мала велике значення, з урахуванням того,
що то був лише 1906 р. В. Леонтович відкрито у ній
пропагував автономний устрій України, підтриму-
вав українську фракцію у Державній Думі та дово-
див переваги автономного устрою для окраїнних
регіонів Росії.
Конкретний погляд публіциста на національне пи-
тання окреслився і у статті «Життьовий ґрунт україн-
ського руху» 16, опублікованій в «Раді» 1914 р. У
ній автор підсумовував основні тенденції, форми і
ознаки українського руху, звертав увагу на суттєві
зміни, які відбулися у його соціальному складі за
пройдений проміжок часу. В. Леонтович аргументо-
вано доводив безпідставність українофобської про-
паганди, яка, з одного боку, називала український
рух слабким, локальним, безсилим, а з іншого, його
боялася, бо постійно звертала увагу уряду на сепа-
ратистський і антизаконний його характер. В. Леон-
тович доводив життєвість руху та його поширення
конкретними фактами. Ознаками його існування на-
зивав вибори до І та ІІ Державних Дум і формуван-
ня серед їх українського складу парламентських
фракцій, публічні протести проти заяви в IV Дер-
жавній Думі М. Родзянка про непотрібність україн-
ської мови та книжки, українські свята (відкриття
пам’ятника І. Котляревському, відзначення ювілеїв
українських діячів), які демонстрували зростання
національного руху, бо збирали багато численних
прихильників, заяви з підтримкою громадських іні-
ціатив, зростання попиту на українську книжку,
кількості «Просвіт», передплатників на українські
видання та ін. Однією з нових ознак українського
руху автор вважав розширення його соціальної ба-
зи. Якщо на початковому етапі його репрезентувала
в основному українська інтелігенція, то згодом іде-
ями того осередку переймається дрібна буржуазія
(службовці, чиновники, підприємці). Останнім фак-
том В. Леонтович дуже тішився, бо саме той проша-
рок мав найбільший вплив на широкі маси, і здобу-
вав прихильників, що було найважливішим на тому
етапі руху. Автор підкреслював ще й таку особли-
вість української ідеї: вона не містила гострих кла-
сових вимог, а тому єднала всі суспільні класи, а не
роз’єднувала їх суперечливими вимогами. Отже,
В. Леонтович доводив існування українського руху,
зростання його чисельного складу, констатував його
основні форми та особливості і пророкував обов’яз-
кові його наслідки для майбутнього України.
В інших статтях публіцист зачепив і питання ук-
раїнського культурно-літературного життя. Зокре-
ма, пояснив ситуацію із затвердженням статуту
Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника
Т. Шевченкові, що склалася навесні 1908 р. Також він
виступає на сторінках «Ради» як оборонець «Літе-
ратурно-наукового вісника» від походу проти нього
трьох українських публіцистів, що був піднявся у
львівській газеті «Діло».
Перша стаття «До справи збудування пам’ятника
Т. Г. Шевченкові. Лист до редакції)» 17 є цінною як з
біографічної, так і з історичної точок зору. З неї
стає відомо про рік заснування зазначеної організа-
ції, її мету, склад та причетність В. Леонтовича до
вироблення статуту. Довідуємося, що Шевченківсь-
кий комітет був створений для встановлення зв’яз-
ку між інституціями, задіяними у справі встанов-
лення пам’ятника Кобзареві у Києві, узгодження
дій київської міської думи та полтавського губерн-
ського земства, яке зініціювало ідею пам’ятника й
отримало дозвіл збирати на нього кошти. За слова-
ми В. Леонтовича, заснована організація мала на
меті об’єднати і скоординувати діяльність інститу-15 Громадська думка. – К., 1906. – Ч. 109. – 13 трав. –
С. 2–3.
16 Рада. – 1914. – Ч. 56. – 9 берез. – С. 3. 17 Рада. – 1908. – Ч. 122. – 28 трав. – С. 2.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 2
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
38
цій, приєднати до справи неофіційний громадський
елемент – представників земств, що склали пожертви
на пам’ятник, українських діячів, керувати збором
коштів, а почасти і збудуванням пам’ятника. Але
спочатку потрібно було затвердити статут комітету.
Задля цього створювалася комісія на чолі з В. Леон-
товичем. За кілька днів вона виконала поставлене
завдання, але В. Леонтович звертав увагу громадсь-
кості на те, що він особисто не міг добитися при-
йому міського голови Києва, який мав підписати
статут, далі процедура затвердження відбувалася на
полтавських губернських зборах, що наближалися.
В. Леонтовича збентежило нехтування столичним
градоначальником важливої справи і він підкрес-
лив, що таке безвідповідальне ставлення до неї від-
тягувало затвердження статуту Шевченківського
комітету до кінця року. Публіцист вважав доціль-
ним поінформувати українців про прикру ситуа-
цію, яка складалася з комітетом із самого початку
його створення, а тому й виступив із відповідним
поясненням на шпальтах української газети.
Звертає на себе увагу й полемічна стаття В. Леон-
товича «Критикам «Вістника» 18. Публіцист оборо-
няє популярне українське видання та його поваж-
ного редактора М. Грушевського від критичних
розправ, що прозвучали проти них у газеті «Діло».
Це статті Г. Хоткевича – «Літературно-Науковий
вісник», «Журнал і публика (У відповідь ЛНВіст-
никови)» 19, І. Липи – «Ще про «Літературно-На-
уковий вісник» 20 та С. Павленка (С. Шелухіна) –
«Наука в «Літературно-Науковім Вістнику» 21. Ці
автори зауважували негативну тенденцію, яку вони
спостерігали за журналом останніми роками – зни-
ження якості його публікацій та зменшення числа
співробітників. Причиною зазначених явищ Г. Хот-
кевич вважав редакційну політику видання, яку уо-
соблював М. Грушевський та брак професійності у
працівників редакції. Він радив для виправлення
хиб організувати редакційний комітет, який би змі-
нив політику попереднього редактора, обрав інші
пріоритети у співробітництві з дописувачами та те-
матичному компонуванні видання. Г. Хоткевича
підтримали і два наступні автори. І. Липа вислов-
лював свою особисту образу, викликану ставлен-
ням до нього редакції ЛНВ, а С. Павленко доводив
зниження науковості журналу, детально аналізую-
чи статтю М. Гехтера «Закон 9 падолиста на Украї-
ні» та вказуючи на її неточності. Причиною ж помі-
чених явищ у виданні ЛНВ він вважав також київ-
ську редакцію, котра на видання часопису дивила-
ся не як на громадську справу, а як на особисту.
Усі висловлені зауваження глибоко збентежили
В. Леонтовича. У них він відчув більше особистих
претензій до М. Грушевського, аніж до дійсного
стану справ. Автор статті високо цінував М. Гру-
шевського як науковця і публіциста, якому була
притаманна «надзвичайна чутливість у виборі тем,
надзвичайне уміння освітити зняте питання і гост-
ро та сильно обороняти українське діло», а тому й
став на його оборону, бо не відчув у висловленій
критиці конструктивності, щирості та справедли-
вості. Публіцист починає свій полемічний нарис з
викладу основних зауважень опонентів, потім фор-
мулює власні вимоги до критики і співвідносить їх
з аргументами критиків. На думку В. Леонтовича,
будь-яка критика повинна бути принциповою, щи-
рою, справедливою, дружньою і доказовою, а не
гостро полемічною та злісною. Цих вимог не до-
тримався жоден з опонентів, бо їхні зауваження бу-
ли пересипані епітетами, невідповідними сфор-
мульованим вимогам критики. Такими виразами,
на думку автора, можна було характеризувати по-
стать, шкідливу суспільству, або принципового ан-
типода, а не поважного українського діяча. На ос-
нові конкретних фактів В. Леонтович зауважує, що
критикувалося не видання, а його редактор М. Гру-
шевський. Тому критику всіх авторів він назвав
особистим гнівом і злісною лайкою, а не принципо-
вими зауваженнями щодо редакційної політики
журналу. Публіцист також заперечував твердження
опонентів про занепад журналу, висував антитезу: в
останні роки журнал став кращим за попередні.
Отже, для публіцистики В. Леонтовича у щоден-
ній українській газеті характерна актуальність тем.
Його основними сюжетами стали національне пи-
тання: захист його від різноманітних інсинуацій,
підтвердження його існування та зростання інтере-
су до нього з боку різних соціальних верств насе-
лення, полемічність статей та доказовість їх аргу-
ментів, виваженість висновків, своєрідність форми
подачі матеріалу, композиційність у побудові нари-
сів. Як правило, автор спочатку виносив певні тези,
в окремих випадках – теоретичні положення, а потім
їх підкріплював конкретними фактами, і це надава-
ло публікаціям логічності й завершеності. В. Леон-
товичу був характерний неповторний стиль, який
вирізняв його з-поміж інших дописувачів українсь-
кої газети.
18 Рада. – 1911. – Ч. 95. – 28 квіт.
19 Діло. – Львів, 1911. – Ч. 10. – 16 січ. – С. 1–3; Ч. 63.
– 21 берез. – С. 3; Ч. 64. – 22 берез. – С. 3.
20 Там само. – Ч. 29. – 8 лют. – С. 3–4.
21 Там само. – Ч. 81. – 12 квіт. – С. 1–2; Ч. 82. –
13 квіт. – С. 1–2; Ч. 83. – 14 квіт. – С. 1–2; Ч. 85. – 17 квіт.
– С. 1–2.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-373 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1029-7200 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:29Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| record_format | dspace |
| spelling | Старовойтенко, І. 2008-04-16T12:53:29Z 2008-04-16T12:53:29Z 2007 Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета "Громадська думка" (1905 - 1906) та її наступниця "Рада" (1906 - 1914) / І. Старовойтенко // Бібл. вісн. — 2007. — N 2. — С. 34-38. — укp. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/373 070:[054+070.41+070.422] «1906/1914» The cooperation of V. Leontovich, the famous Ukrainian writer, public figure, benefactor with the newspapers «Gtromadska Dumka» and «Rada» is reflected in the article. He was a founder of these newspapers, a publisher, an editor and an author. He negotiated with V. Semerenko about the material support of the newspapers and gave his own money for the publication. V. Leontovich associated with E. Chykalenko, the publisher of «Rada». Here is also given a review of the articles of V. Leontovich, is marked their thematic actuality and the peculiarities of the author's style. Розглянуто особливості публіцистичного стилю В.Леонтовича, чисельність його статей, їх різножанровість, тематична актуальність. Підкреслено, що темами публіцистичних нарисів В.Леонтовича стали національне питання та український рух, а також питання українського культурно-літературного життя. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Рік української книги Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) Volodymyr Leontovych and the first Ukrainian daily «Hromads’ka dumka» newspaper (1905–1906) and its successor the «Rada» (1906–1914) Article published earlier |
| spellingShingle | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) Старовойтенко, І. Рік української книги |
| title | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) |
| title_alt | Volodymyr Leontovych and the first Ukrainian daily «Hromads’ka dumka» newspaper (1905–1906) and its successor the «Rada» (1906–1914) |
| title_full | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) |
| title_fullStr | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) |
| title_full_unstemmed | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) |
| title_short | Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) |
| title_sort | володимир леонтович і перша щоденна українська газета «громадська думка» (1905–1906) та її наступниця «рада» (1906–1914) |
| topic | Рік української книги |
| topic_facet | Рік української книги |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/373 |
| work_keys_str_mv | AT starovoitenkoí volodimirleontovičíperšaŝodennaukraínsʹkagazetagromadsʹkadumka19051906taíínastupnicârada19061914 AT starovoitenkoí volodymyrleontovychandthefirstukrainiandailyhromadskadumkanewspaper19051906anditssuccessortherada19061914 |