Біорізноманітність: парадигма та визначення

Утверждается, что биоразнообразие является наиболее важным и сложным, еще далеко непознанным феноменом жизни, определяющим все существенные стороны бытия человека и мирового сообщества, включая физиологические, психологические, духовные, экологические, экономические, политические и др. В конце прошл...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Шеляг-Сосонко, Ю.Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України 2007
Теми:	Загальні проблеми, огляди та дискусії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3740
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Біорізноманітність: парадигма та визначення / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журн. — 2007. — Т. 64, № 6. — С. 777-796. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859811611094548480
author	Шеляг-Сосонко, Ю.Р.
author_facet	Шеляг-Сосонко, Ю.Р.
citation_txt	Біорізноманітність: парадигма та визначення / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журн. — 2007. — Т. 64, № 6. — С. 777-796. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Утверждается, что биоразнообразие является наиболее важным и сложным, еще далеко непознанным феноменом жизни, определяющим все существенные стороны бытия человека и мирового сообщества, включая физиологические, психологические, духовные, экологические, экономические, политические и др. В конце прошлого века деструктивные процессы в развитых странах положили начало мировому энтропийному этапу биоразнообразия. Тем самым его роль и значение оказались несоизмеримыми с крайне недостаточным к нему вниманием как ученых, так и властных структур. Показано, что биоразнообразию присущи самоорганизованность, самовозобновляемость, саморазвитие и самосовершенствование. Вводятся два новых понятия - синонима: элементарная биосфера и индивидуальная экониша. Дано новое логико-методологическое определение биоразнообразия как совокупности элементарных биосфер, или индивидуальных экониш Земного шара, любой его территории или акватории. Элементарной структурной единицей организации биоразнообразия является организм и образуемая только им индивидуальная сфера. Парадигма биоразнообразия — биоцентризм. На основе присущих каждому организму функций — продолжения рода и преобразования внешней среды — предлагается выделять генетические и трансформационные системы биоразнообразия, представленные видами, флорами, ценозами и экосистемами. Все предложенные в статье определения не тождественны опубликованным. As it is asserted in the article the biodiversity is the most important and complex far from cognized life phenomenon defined all existent sides of human being and world society including physiological, psychological, spiritual, ecological, economic, political and other directions. At the close of the past century the destructive processes of developed countries initiated the world entropic stage of biodiversity. Thereby its role and significance were incommensurable with extremely insufficient notice to this stage from the side both of scientists and authorities. Self-organization, self-restoration, self-development and self-perfection are inherent in biodiversity. Two new definitions-synonyms are introduced: elementary biosphere and individual econiche. New logical and methodical definition of biodiversity as a totality of elementary biospheres or of individual econiches of the terrestrial globe or of any its territory or of an aquatic area is represented here. An organism and individual biosphere formed by it is an elementary structural unit of biodiversity organization. The bio-centrizm is a paradigm of biodiversity. It is suggested to emphasize the genetic and transformational biodiversity systems represented by species, coenoses and ecosystems on basis of functions peculiar to each organism (sequel of generation and environment transformation). All definitions represented in the article are not identically to the same published.
first_indexed	2025-12-07T15:19:32Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 777 УКРАЇНСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ ЖУРНАЛ Ю.Р. ШЕЛЯГ�СОСОНКО Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України вул. Терещенківська, 2, Київ, 01601, Україна geobot @ukr.net БІОРІЗНОМАНІТНІСТЬ: ПАРАДИГМА ТА ВИЗНАЧЕННЯ К л ю ч о в і с л о в а: біорізноманітність, ентропія, саморозвиток, еле� ментарна біосфера, біоцентризм, флора На сучасному етапі цивілізації у світової спільноти немає важливішої проблеми, ніж проблема біорізноманітності. Це пояснюється як глобальними змінами біосфери внаслідок глобального знищення біорізноманітності, так і тим, що біорізноманітність є власне життям, а людина — невід'ємна її складова, яка не здатна існувати поза нею. Вона, тобто біорізноманітність, є надзвичайним, найсклад� нішим і остаточно ще не з'ясованим як щодо причини, так і мети виникнення і ролі феноменом Земної кулі — життям. Отже, всі властивості людини — фізичні, фізіоло� гічні, психологічні, духовні тощо зумовлені біорізноманіт� ністю і є відображенням її складності, взаємопов'язаності, краси, стану та ін. Сьогодні стан біорізноманітності вже визначає і її майбутнє, оскільки ентропійний процес біо� сфери, отже, і світової спільноти, наростає. Незважаючи на це, біорізноманітності як у науковому, так і практичному аспектах приділяється вкрай недостатньо уваги. У будь� якому разі значно менше, ніж молекулярній біології, гене� тиці, нанотехнологіям та ін. І це засвідчує, що сучасний етап розвитку світової спільноти насамперед є техноло� гічним. Він, як і попередній — індустріальний, не розв'яже проблем життя суспільства, а лише загострить і посилить їх. Це шлях розвитку цивілізації, що прагне будь�якою ціною і попри масштаби втрат біорізноманітності до ком� Загальні проблеми, огляди та дискусії © Ю.Р. ШЕЛЯГ�СОСОНКО, 2007 фортного життя, збагачення і величезних непродуктивних витрат «золотого міль� ярда» населення планети. Досягнувши небувалих вершин у розвитку науки і тех� ніки, світова спільнота практично не розуміє або не хоче розуміти необхідності першочерговості пізнання самої себе як складової біорізноманітності і, відповід� но, докорінної зміни шляху свого розвитку і взаємодії з біорізноманітністю, ос� кільки цей шлях веде до все більшої замкненості у власному соціальному світі і, врешті�решт, до виродження самої людини. Таке ставлення цивілізації до біоріз� номанітності забезпечується економічним, політичним, ідеологічним і навіть військовим механізмами певної групи держав на чолі зі США. На жаль, цьому сприяють і сучасні, вже згадувані напрямки розвитку науки. Більшою чи меншою мірою протидія зводиться до розробки і затвердження декларативних програм і екологічних рухів різного спрямування. Це, безперечно, потрібно робити, але не є головним. Висловлене підтверджується і всією історією відносин людини з біорізно� манітністю, а отже, і з самою собою, що за своєю сутністю фактично являє ент� ропійний процес, який з плином часу дедалі посилювався та прискорювався. А наприкінці минулого сторіччя на основі зворотних зв'язків досяг глобальних масштабів і розпочав принципово новий етап у розвитку сучасної світової цивілізації — наростання ентропії, тобто повернення до первинного хаосу, коли деструктивні процеси у біосфері почали переважати конструктивні. Пояснюється це тим, що соціальні закони, створені людиною у процесі розвитку цивілізації, за своєю дією прямо протилежні законам біорізноманітності і природи взагалі. Го� ловна причина цього — дуалізм людини, який є відбиттям дуалізму Всесвіту як єдності двох протилежних першооснов — духовного та матеріального. Але голов� не полягає в тому, що людина є мислячою істотою і свідомо прямує шляхом супе� речностей з біорізноманітністю заради власних зисків. Тому в міру того, як люди� на дедалі більше звільнялася від дії законів природи, вона все більше втрачала єдність з нею і посилювала суперечності, які на сучасному етапі розвитку цивілі� зації розвинулися вже у світову взаємообумовлену проблему, в якій перша складо� ва вирішує другу. Це системна проблема, від розв'язання якої залежить стан сучас� ної цивілізації і майбутнє світової спільноти, включаючи її побут, державний лад, матеріальний рівень, науку, культуру тощо і завершуючи економікою і політикою. За сучасними уявленнями всю сукупність живої речовини В.І. Вернадського [1] становить біорізноманітність, яка і є самим життям. Її еволюційна спрямо� ваність зумовлює спрямованість розвитку всіх її структурних рівнів. Її головним законом є розмноження, ріст і розвиток організмів та формування їх систем. І цим досягається зменшення ентропії біосфери. Упорядкованість і самоорганізованість організмів біорізноманітності, систем та її самої як цілісності визначається її відкритим характером, що забезпечується обміном із середовищем не лише енергією, а й — це принципово важливо — речовиною та інформацією. Тому не� має жодного організму, який не включав би елементи косної речовини і не утво� рював біокосне тіло на базі постійного, неперервного, динамічного зв'язку з кос� ним (фізичним, абіотичним) середовищем, ускладнюючись з плином часу і утво� ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6778 рюючи на основі неперервності зв'язку складні, динамічні, стохастичні, нерівно� важні, дисипативні, ієрархічні системи різної підпорядкованості і організованості аж до біосфери включно, яку вони створили, і склад, структуру та функціонуван� ня якої визначають. У цьому процесі організми виконують щонайменше чотири принципово важливі функції біорізноманітності і біосфери загалом. По�перше, вони поглинають енергію шляхом фотосинтезу, зменшуючи ентропію середовища і біосфери в цілому, включають її в органічну речовину і лише частково вивільня� ють у процесі свого функціонування: дихання, живлення тощо. По�друге, за раху� нок енергії і речовини вони змінюють середовище у придатнішому для свого існу� вання напрямку і водночас підвищують свою пристосованість до нього і свою ор� ганізованість як особин, так і систем, які вони створюють. Тобто відбувається нескінченний процес пристосування, удосконалення та ускладнення, що здійс� нюється за рахунок енергії, речовини та інформації на основі прямих і зворотних зв'язків. По�третє, концентрація і перетворення космічної енергії в земну є пос� тійним фактором удосконалення морфологічної структури і фізіологічних проце� сів біорізноманітності для необхідності збереження і здійснення її біогеохімічної функції. По�четверте, біогеохімічна функція на основі перетворення космічної енергії в живу речовину зумовлює формування структурних рівнів і форм органі� зації біорізноманітності як складових цілісності біосфери, включаючи і розмно� ження. Це нескінчений процес, головною функцією якого є збільшення та уск� ладнення кількості і маси біорізноманітності, її форм і систем, зменшення ентро� пії біосфери та підвищення її стабільності. Таким чином, біорізноманітність, яка на основі безперервного поглинання космічної енергії та елементів косної речовини створила біосферу, є самодос� татньою, збалансованою, взаємопов'язаною і взаємообумовленою, ієрархічною, та� кою, що постійно розвивається, системою, якій притаманні: самоорганізованість, самовпорядкованість, самовдосконаленість, самопоновлення, саморозвиток і, го� ловне, завдяки незліченним зв'язкам — цілісність. Вона захищена озоновим гори� зонтом та біокосною речовиною і функціонує та еволюціонує, поглинаючи енергію і косну речовину на самостворення та самовдосконалення в автономному режимі. Основу її становить далі неподільна одиниця життя — організм, усі систе� ми якого внутрішньоорганізаційно замкнені лише для зовнішнього потоку енергії та речовини. Тому всі організми є такими, що самоорганізуються, тобто численні зовнішні зв'язки не визначають їх структуру, а лише забезпечують внутрішні про� цеси постійного відновлення власної організації. Отже, кожен живий організм є дисипативною системою, що характеризується формою, організованістю, якістю, структурою та процесами, які їх пов'язують на основі прямих та зворотних петель зв'язку. Тотожність організмів навіть однієї популяції відносна, відмінність абсо� лютна, а кількість незліченна. Кожен організм є неповторним створінням, що пе� ребуває в постійному, неперервному, динамічному обміні з навколишнім середо� вищем на основі механізму саморегуляції, яка здійснюється за рахунок його пря� мих та зворотних зв'язків. Останні представлені двома типами: позитивними. або посилюючими, та негативними, чи зрівноважувальними. Зворотний зв'язок су� ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 779 місно з генетичною, метаболічною, енергетичною тощо системами організму і за� безпечують його гомеостаз. Як відомо, елементарні одиниці життя біорізноманітності дискретні, а зв'язки між ними континуальні. Вони, на противагу об'єктивним індивідуальним формам життя, є ймовірносними і, на відміну від структури організму, яка успадковується, не успадковуються — як і якість його життя, що визначається на основі зв'язків між його структурами і умовами існування через форму, точніше ступінь її визначеності. Отже, аналізуючи розглянуте, ми формулюємо таке принципово важливе по� ложення: «У природі не існує жодного організму, який би не містив у собі елементи косного середовища і не створював би на основі безпосередніх і відносних зв'язків з косним середовищем, космосом та іншими організмами, без яких він теж не зда� тен існувати, навколо себе елементарну, або індивідуальну сферу різного складу, інтенсивності, обсягу та ступеня вираженості». Кожна з них разом з відповідними організмами утворює елементарну біосферу. Остання формується за рахунок про� цесів життєдіяльності самого організму та його біогеохімічного і біофізичного впливів на довкілля, а також досягнення певного балансу з навколишніми елемен� тами біосфери та елементарними біосферами інших організмів. Кожна елементар� на біосфера є цілісною. Вона складається з індивідуально зміненої конкретним ор� ганізмом, як прояв його індивідуальної особливості, енергетичної, речовинної (біокосної), електронної, магнітної, теплової, іонної, люмінесцентної, атомарної, елементної, хвильової тощо сфер. Її межі, отже, і обсяг, визначають як його власна трансформаційна здатність, так і фактори обмеження: температурний режим, по� тужність ґрунту, конкуренція тощо. Отже, поняття елементарної біосфери включає конкретний організм, його біополе і трансформоване лише ним середовище. На по� чатку зародження життя — атмо�, гео� та гідросфери. Це елементарна структурна одиниця біосфери, яка в загальних рисах є її мікромоделлю. Відмінність насамперед полягає в індивідуальній особливості та скінченності її існування, після чого вона залишає наступному поколінню трансформоване нею середовище і органічну речо� вину, забезпечуючи тим самим підвищення якості середовища і неперервність роз� витку. Вона існує об'єктивно і має певну розмірність, за якою може бути класифіко� вана. Цим запропоноване поняття відрізняється від поняття «екосистема», яке є безрозмірним, семантично неоднозначним і включає умови існування невизначе� ного обсягу. Крім того, у біосфері провідну роль завжди відіграє організм, який має чітку виявленість та розмірність і створює саме своє індивідуальне еко, визначаючи всі його якісні і кількісні показники та обсяг. У певному розумінні воно є синонімом індивідуальної, або елементарної екосистеми. Це не функціональне місце чи біотичний потенціал організму, а тим більше — популяції або виду, а універсальне поняття ініціальної (елементарної) «клітини» біосфери, сукупність яких визначає всю її структурно�функціональну організацію, включаючи цілісність, функціо� нальну неперервність та взаємопов'язаність. Тому вона має безпосереднє значення для флористики, геоботаніки, екології, луківництва, лісівництва, рослинництва, екології, ландшафтознавства тощо. Це надає концепції біосфери В.І. Вернадсько� го структурної та функціональної завершеності. ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6780 Зв'язки між індивідуальними біосферами мають континуальний характер. Їх сукупності утворюють складні ієрархічні та лінійні системи і тим самим принци� пово нову якість — біосферу, структура і функціонування якої засновані на біо� різноманітності. Її цілісність і функціональна неперервність забезпечуються космічною енергією, косною речовиною та функціональними зв'язками і є проце� сом постійного збільшення її цілісності, вдосконалення, доцільності, ускладнен� ня та організованості. Тим самим цілісність визначає всі структурні рівні, форми і частини біосфери, що виконують певні функції цілого, яке водночас є і їх сут� ністю. Іншими словами, нескінченність і доцільність життя як явища забезпе� чуються індивідуальними формами його організації — організмами, життя яких скінченне і нетривале. Цим досягається безкінечна можливість змін, у тому числі удосконалення, пристосування, поширення, стабільності, стійкості тощо. Навпа� ки, його єдність як функціональна цілісність організмів у процесі їх розвитку і вдосконалення забезпечує нескінченність і доцільність життя та все більше зни� ження ентропії біосфери і збільшення її сталості, що і є однією з головних функ� цій біосфери. Лише вона як цілісна система здатна забезпечити нескінченність життя як необмеженого самооновлення. Отже, самовдосконалюваність, негентропійність і нескінченність життя є ат� рибутивною властивістю біосфери, в чому і полягає безкінечність підвищення йо� го якості. Тим самим висловлене визначає не будь�яку, а повну та всебічну за� лежність людини і суспільства від її стану. Ця залежність виявляється усе більшою мірою відповідно до соціального розвитку людини і суспільства, оскільки вони відбуваються за рахунок біорізноманітності, і не лише споглядання та споживан� ня, а передусім знищення в промислових цілях. Однією з головних причин цього в офіційних рішеннях зі сталого розвитку вважається перенаселення. Проте це твердження не відповідає дійсності. З офіційних джерел ООН відомо, що держави «золотого мільярда», які становлять одну шосту населення планети, отримують 85 % світового прибутку і споживають понад 80 % світових ресурсів переважно держав, що розвиваються. Збільшується також розрив на одну людину і відносно ВВП (внутрішній валовий продукт), який є особливо великим між Північною Амери� кою, де становить 26 тис. дол. США, і Африкою — лише 1 тис. дол. США. Сьогодні 1,5 млрд населення Землі існує на 1 дол. США на добу і понад 2 млрд живуть ли� ше дещо краще. Отже, причиною є не перенаселення, а існуючий шлях розвитку цивілізованих країн, що реалізується за рахунок біорізноманітності. Тим самим її знищення і спро� щення складності організації на основі взаємопов'язаності і взаємообумовленості як цілісності, погіршує як умови існування людини, так і її розумову діяльність. І жодні технічні системи, що самоудосконалюються, не змінять реалії, які, насамперед, по� лягають у тому, що на сучасному етапі суттєво порушено геосистемний баланс Зем� ної кулі, а саме: відношення сукупностей і саморегульованих природних і регульова� них антропогенних геосиситем. Необхідним є рівень балансу, який залишається не підрахованим і офіційно не затвердженим відповідним законом для кожної держави світу на національному і світовому рівнях і сьогодні навіть не обговорюється. ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 781 На сучасному етапі всю сукупність біорізноманітності в систематичному від� ношенні поділяють на чотири—сім і значно більше царств. За традиційною схе� мою це бактерії, тварини, гриби та рослини. Часто до неї додають ще царства ві� русів та архебактерій. З усіх царств на основі засвоєння космічної енергії і транс� формації косного середовища в біокосне на сучасному етапі еволюції біосфери провідну роль відіграють рослини, необхідні початкові умови для виникнення яких були підготовлені бактеріями, що і сформували первинні вуглецевий та фо� тосинтетичний цикли. Косне середовище в біокосне в незначній кількості пере� творюють і бактерії, які виробили перший біогенний кисень. Між організмами різних царств, як і з косним середовищем, існують незліченні безпосередні та опосередковані, постійні і тимчасові різні за характером, ступенем виявленості і формою зв'язки, зокрема топічні, трофічні, алелопатичні, генетичні, флористичні, ценотичні, екологічні тощо. На їх основі організми утворюють системи різного складу, складності і функціонального призначення, провідну роль серед яких віді� грають системи царства рослин, теж нерівнозначні. За функціональною роллю і видовим багатством перше місце займають ліси, друге — степи, савани та коралові рифи. Людина як складова біорізноманітності, що увінчала еволюційний процес, могла з'явитися і вижити лише у придатних для життя умовах і не раніше, ніж їх створили попередні рівні організації. Висловлене стосується і кожного наступно� го рівня ієрархічної організації біоти. Іншою їх особливістю є складна відповід� ність кількості особин і видів кожному наступному рівню еволюційної ієрархії. У загальних рисах, очевидно, кількість організмів зменшується із підвищенням ево� люційного рівня, а кількість видів збільшується від початку із підвищенням їх ево� люційного рівня, досягаючи максимуму у членистоногих, а потім зменшується і закономірно завершується лише одним видом — людиною. Тим самим функціо� нальний і еволюційний процеси становлення біосфери є цілісним, нерозривним, цілеспрямованим процесом саморозвитку, самоорганізації і самоудосконалення як організмів, так і їх систем, тривалість якого визначає Сонце. На кожному етапі еволюції між біорізноманітністю і абіотичним середовищем досягається геосис� темний баланс певного рівня, який з появою людини почав усе в більших масш� табах прискорено дестабілізуватися. Відповідно до цього пануюча донедавна в на� уці методологія редукціонізму почала замінюватися системною з акцентами на з'ясуванні причин виникнення усталених комбінацій сукупностей видів, у тому числі угруповань. Цей процес у найзагальнішому значенні обумовлюється функціональними зв'язками, передусім трофічними — кооперацією функціональ� но різних організмів та конкуренцією з функціонально подібними організмами. Зрозуміло, що обидва процеси мають місце лише в межах фітогенного поля кож� ного організму. Жива природа складається з незліченної кількості особин, які можуть вижи� вати, лише створюючи певні сукупності. В одиничних екземплярах у світі не існує нічого, щонайменше з трьох причин: тиску фізичного середовища, унеможлив� лювання процесу еволюції та практично обов'язкової загибелі. Тому вони створю� ють складні, різного характеру, ступеня взаємодії та ієрархії системи, тривалість ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6782 яких нескінченна. Їх розвиток, як і організмів, спрямований на все більшу відпо� відність умовам існування, які вони постійно, як і біосферу, змінюють, оскільки лише в такому разі матимуть сприятливіші для існування і розвитку умови вже не косного, а біокосного цілісного середовища, створеного іншими організмами, що знаходяться поруч. Відповідно до цього, на зразок цілісного організму, від поко� ління до покоління ускладнюються вже їх сукупності, тобто підвищується рівень організованості, адаптованості, якості життя тощо. Тільки у формі сукупностей життя може існувати невизначено довго, витримувати катастрофічні зміни і тіль� ки в такому разі діє реципрокний тиск природного добору. І головне. Оскільки аб� солютною якістю біорізноманітності є зменшення ентропії, а це ефективніше до� сягається внаслідок формування різних сукупностей організмів і їх постійного са� моудосконалення і ускладнення як єдності всіх їх рівнів організації, то в цьому і полягає об'єктивна необхідність її еволюції як цілісності, найвищим рівнем якої є біосфера. Тільки вона як цілісність усіх рівнів організації біорізноманітності здат� на до нескінченного, абсолютного і необмеженого часом самоудосконалення і, відповідно, зменшення ентропії. Тому зменшення останньої і збільшення органі� зованості, цілісності та удосконалення і є сутністю біосфери, її законом, що реалі� зується на основі еволюції не лише видів як генетичних систем, а й систем, засно� ваних на інших типах зв'язків, зокрема трофічних. Навіть такий схематичний розгляд біорізноманітності свідчить про її надзви� чайну складність та роль у розвитку цивілізацій. Тому ми стверджуємо, що сьо� годні у суспільства немає складнішої і важливішої проблеми, оскільки її ро� зуміння і вирішення визначає його майбутнє. Це твердження ґрунтується не лише на глобалізації на сучасному етапі вкрай негативних природних і соціальних явищ і відносин у біосфері, що виявилися і були прискорені небувалими науковими і технічними досягненнями останніх 50 років, але й неминучості трансформації біосфери у ноосферу, обґрунтованої В.І. Вернадським, як частини загального кос� мопланетарного розвитку. Якщо це й відбудеться, то ціною величезних втрат при� роди і суспільства, оскільки без втрат не відбувається жодного розвитку, тим біль� ше соціального, який за своєю сутністю є ентропійним. До цього слід додати і те, що жодні наукові і технічні надзвичайні досягнення не наблизили світове співто� вариство до автотрофності, на що сподівався В.І. Вернадський, а навпаки. Вони лише довели зворотне — ще більшу його залежність від природи і ще більші масштаби та швидкість її знищення. Це саме стосується і наукового мислення як планетарного явища. Воно дійсно стало, як і передбачав В.І. Вернадський, пла� нетарним (глобальним), але спрямованість і наслідки його матеріалізованої дії виявилися прямо протилежними. Саме в цьому напрямку людина досягла небу� валих успіхів і тим самим обумовила таку ж небувалу проблему свого подальшо� го існування на цьому шляху. Незважаючи на це, з різних — економічних, полі� тичних і навіть ідеологічних та націоналістичних причин — вже утвердилася за� кономірність використання наукових досягнень в галузях, які насамперед прис� корюють і збільшують ентропію біосфери, незалежно від того, усвідомлює це суспільство чи ні. ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 783 Виконаний нами аналіз ще раз підтверджує наш попередній висновок щодо провідної ролі біорізноманітності у розв'язанні сучасних найважливіших для світової спільноти проблем. Тому особливої ваги набуває її теоретичне обґрунту� вання, включаючи парадигму, і, що принципово важливо, — визначення. Від ць� ого, як відомо, залежать методи і практичні засоби її збереження і збалансовано� го використання. Це питання ми вже розглядали в попередній статті [4], але не цілком вдало і недостатньо повно, тому повертаємося до нього знову. Цього вима� гає і надзвичайна багатогранність як самого поняття, так і його біосферного і соціального значень, які неможливо викласти в одній статті. Треба зважати і на те, що ресурси біосфери небезмежні і сьогодні знаходяться у кризовому стані, а еко� логічні, економічні та соціальні проблеми є взаємопов'язаними і вирішувати їх можна лише комплексно. Тому національні стратегії збалансованого використан� ня біорізноманітності необхідно переглянути з позицій поліфункціональної кон� цепції її біосферної та соціальної ролі. Сьогодні це твердження є безсумнівним, оскільки від стану біорізноманітності залежать доля і самобутність кожної нації. І це зрозуміло хоча б тому, що жоден з природних ресурсів, як і секторів господар� ства, не впливає на стан всіх модусів будь�якої нації і світової спільноти загалом, як, до речі, і на екологію планети, її енергетику, клімат тощо, крім біорізно� манітності. І в цьому полягає принципова різниця між нею і, наприклад, залізною рудою, газом, нафтою, важкою або вугільною промисловістю, від яких залежать лише економічний стан суспільства і ступінь забрудненості довкілля. Врешті� решт кожен ресурс можна замінити іншим. Винятком є лише біорізноманітність, яка є самим життям, в усіх його незліченних проявах, складності і основополож� ності для людини, яка теж є його складовою і однією з форм виявлення. Саме во� на увінчала всю ієрархію складності природи. У найзагальнішому значенні теорія є основою науки. Фактично це єдність знання, в якому ідеї, положення, гіпотези та факти є цілісністю, що пояснює ті чи інші закономірності або закони буття, тобто дає цілісне уявлення про закони, закономірності, постійні зв'язки, організацію та функціонування природи чи суспільства. Досить умовно теорія складається з базових понять або категорій та менш суттєвих за своїм змістом понять: парадигми, яка відповідає певному етапу пізнання об'єктивного та суб'єктивного світу; концепції та структури. У цій схемі принциповим є визначення базового поняття та парадигми. Тому до� сить стисло розглянемо як головні складові лише їх і почнемо з поняття, ос� кільки воно є основою розуміння біорізноманітності. Тим більше, що цілий ряд основоположних теоретичних узагальнень вже сформульовано на попередніх сторінках статті. Як відомо, будь�яке поняття містить найбільш загальне, характерне або особ� ливе об'єктів та явищ об'єктивного світу. У ширшому розумінні — це цілісна су� купність суджень, в яких стверджуються або заперечуються найбільш загальні і водночас сутнісні ознаки матеріального або психічного світу. Тому визначення аналізованого поняття є виявленням сутності розуміння біорізноманітності як ос� нови всього подальшого процесу з'ясування та вирішення проблеми сучасного ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6784 стану цивілізації. Більше того, його семантика визначатиме як стан та методи збе� реження біорізноманітності, так і екологічну та духовну (об'єктивний дух) скла� дові кожної нації і світового суспільства. Саме визначення є логічною операцією щодо виявлення змісту поняття. Для цього достатньо з'ясувати сутнісні ознаки об'єктів, що входять до цього поняття і відрізняються від класу подібних понять. Важливість біорізноманітності та її надзвичайна складність потребують дот� римання низки логіко�методологічних вимог, які фактично ігноруються. Склад� ність посилюється ще й тим, що як предмет і об'єкт її вивчає більшість біологічних дисциплін, що не дає цілісного уявлення про неї. Тому, насамперед, необхідно визначити біорізноманітність на основі методологічного, а не онтологічного під� ходу та обґрунтувати її парадигму. Іншими словами, визначення повинне бути об'єктивним, чітким, завершеним, однозначним, заснованим на сутнісних озна� ках, позбавленим «кола» (саме поняття не може бути використане для його визна� чення), мати категорійну відповідність і, що особливо важливо, відповідати меті, у зв'язку з якою виникла необхідність у визначенні. Отже, ми підкреслюємо: виз� начення базових понять наукових дисциплін, що належать до одного класу спорідненості, а саме такими є систематика, фітоценологія, зоологія, флористи� ка, екологія тощо, має ґрунтуватися на єдиних логіко�методологічних вимогах. Прийняте в другій статті Конвенції з біорізноманітності визначення «варіа� бельність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед інших, наземні, мор� ські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у межах виду, між видами та різноманіт� ність екосистем» не відповідає наведеним вимогам і не може бути прийнятним. Це підтверджується навіть тим, що у виданій Секретаріатом Конвенції з біорізно� манітності доповіді «Глобальна перспектива біорізноманітності» [5] остання виз� начена вже як «гени, види та екосистеми», тобто це визначення суттєво відріз� няється від попереднього, але так само не прийнятне, оскільки гени самостійно не існують, а екосистеми не мають розмірності і не можуть бути застосовані прак� тично. Тобто має місце лише неузгодженість з визначенням, прийнятим у Ріо�де� Жанейро у 1992 р. Як перше, так і друге визначення, побудовано шляхом переліку об'єктів, що належать до цього поняття, а не на основі узагальнення притаманної їм сутності. Такий спосіб ніколи не дає задовільного результату. Проте головне в іншому. По�перше, офіційно затверджені визначення не відповідають вимогам жодного з чотирьох законів традиційної логіки побудови понять (виключення третього, достатності підстави, тотожності та протиріччя), які з часів Арістотеля ще ніхто не спростував. По�друге, біорізноманітності, що відповідає наведеним визначенням, у природі реально не існує. По�третє, це просто неповний перелік безрангових, за винятком виду, одиниць, який не дає уявлення про біорізнома� нітність, і, нарешті, по�четверте, воно не може бути застосоване ані в теорії, ані на практиці. Більш суттєвими недоліками є те, що, по�перше, власне варіабельність не є предметом визначення, а є його властивістю і не може бути ознакою визначення. По�друге, варіабельність є однією з сутнісних властивостей Всесвіту, а не лише ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 785 біорізноманітності, поза якою він взагалі не існує. Як вже підкреслювалося, то� тожність організмів є відносною, а відмінність — абсолютною. Тому воно не міс� тить нової сутності. По�третє, не включає самих видів. По�четверте, екосистеми не мають розмірності і визначаються через поняття, що є предметом визначення, тобто має місце «коло». Але і це ще не все. Головне полягає в тому, що всі пе� релічені одиниці у природі об'єктивно не існують, а є суб'єктивними, встановлени� ми людиною. Тому необхідно визначити біорізноманітність, виходячи з об'єктив� но існуючої у природі форми організації сутності життя, якою, як було показано на початку статті, є організм (особина) і трансформовані ним у процесі життєдіяль� ності умови існування, які утворюють нерозривну єдність. Це і є елементарна, або індивідуальна біосфера, біогенні умови якої не відповідають як за змістом, так і за обсягом ані прийнятим у літературі умовам існування, ані екологічній ніші1. Висловлене є побіжним аналізом основоположного в науковому і практично� му відношеннях питання визначення біорізноманітності. Тому викликає здиву� вання, чому майже 400 вчених з 45 країн світу (США, Франції, Німеччини, Швей� царії, Канади, Росії, Австралії, Китаю, Індії, Аргентини, Ефіопії тощо), що напи� сали одне з найбільш фундаментальних, повних та обґрунтованих зведень з біоріз� номанітності, погодилися з наведеним визначенням [6]. Як відомо, методологічною вимогою під час дослідження будь�якого природ� ного об'єкта є, передусім, з'ясування його структурних елементів та їх організації і на цій основі формулювання його визначення в ряді собі подібних. Тобто не� обхідно виконати операцію розпізнання об'єктів, що входять до родового понят� тя. У даному разі ним є різноманітність, що включає живу і неживу природу пла� нети. Вся жива природа і визначається базовим для всього циклу біологічних на� ук поняттям «біорізноманітність» як складового категорійного поняття «різно� манітність», що означає виявленість усіх форм існування об'єктів Всесвіту, поза якими він не існує. Це світоглядна філософська категорія виявлення всього сут� нісного. Як вже було доведено, елементарною одиницею організації біорізнома� нітності є елементарна біосфера, або організм та його еконіша. Ці поняття є си� нонімом елементарних, реально існуючих, нерозривно пов'язаних між собою структурних одиниць біорізноманітності, сукупна діяльність яких визначає склад, структуру, продуктивність, а також кругообіг енергії, речовини та інформації біосфери. Їй притаманні всі властивості системи: функціонування, розвиток, са� моорганізованість, саморегульованість, самовідновлюваність, цілісність, якість, стійкість, сталість, впорядкованість, відкритість, єдність, автономність, автен� тичність тощо. Кожна природна система має своє місце в ряду подібних, вираженість і функ� цію. Головною функцією біорізноманітності є кругообіг енергії, речовини та ін� формації. Це ієрархічна багатокомпонентна, комплексна система, самостійними ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6786 1 У більшості випадків автор статті не робить відповідних посилань на літературні джерела. По� яснюється це тим, що вони у кожному конкретному випадку надто численні, оскільки аналізуються загальні проблеми кількох наук, і лише посилання на них займе чималий обсяг статті. елементами організації першого (нижчого) рівня якої, як вже підкреслювалося, і є елементарна біосфера. Кожній з них притаманні всі властивості системи — від здатності до самостійного існування до організації складніших систем на основі функціональних зв'язків. Тому у світі систем біорізноманітності практично незлі� ченна кількість, а власне біорізноманітність є дуже складною системою, створе� ною безліччю елементарних біосфер, зв'язків, процесів, явищ, які на основі взає� модії між її елементами та середовищем існування створюють багатокомпонентні складні комплекси, що змінюють один одного у просторі і часі, формуючи в біль� шості випадків мозаїчний континуум з різним ступенем вираженості за багатьма ознаками, що й дозволяє класифікувати його. У природі, згідно із законами абсолютності, відмінності відносності і тотож� ності немає двох тотожних організмів однієї популяції. Навіть зростаючи поруч, вони відрізнятимуться за морфологією, розвитком і тим більше — за еконішами. Виникнення організмів та їхніх еконіш відбувалося понад 4 млрд років після Ве� ликого вибуху, який поклав початок Всесвіту 20 млрд років тому. За цих умов жит� тя могло виникнути і зберегтися лише у разі уникнення впливу ентропії, структу� ризації, трансформації навколишнього середовища і поглинання енергії та речо� вини. Іншими словами, шляхом розвитку Всесвіту за законами єдності, взаємозв'язку та цілісності, виявленими людиною у природі. Зрозуміло, що це ду� же спрощена схема, якщо не визнавати акт творіння. Проте як перший, так і дру� гий варіант стверджують, що реально життя існує лише в індивідуальній формі, на основі його нерозривного зв'язку з умовами виникнення та між собою, що і забез� печується згаданими законами. З цього випливає єдино можливий висновок що� до обов'язкової взаємодії живої речовини, першим рівнем організації якої є ор� ганізм (синонім — особина), з фізичною. І справді, жоден організм не існує поза часом, простором і умовами існування, з якими взаємодіє індивідуально, здійснюючи обмін речовин на іонному рівні. Отже, кожен організм розробляє властиву лише йому еконішу, з якою утворює нерозривну матеріальну та функціональну єдність у вигляді сфери взаємодії різної інтенсивності. Це перший універсальний структурний рівень організації біорізноманітності — рівень організмів (особин), їх будови та зв'язку з умовами існування. Виходячи з цього, ми пропонуємо таке найзагальніше визначення біорізноманітності першо� го рівня її організації: «сукупність елементарних біосфер Земної кулі, будь�якої частини її території чи акваторії» або дещо інше, але тотожне за сутністю: «су� купність організмів (особин) та їх еконіш Земної кулі, будь�якої її території чи ак� ваторії». В обох варіантах сукупності не структуровані за різними притаманними їм ознаками, зокрема морфологічними, екологічними, генетичними, ценотични� ми тощо. Вони є однією з п’яти обов'язкових категоріальних складових планети, а саме: простору, часу, речовини, енергії та інформації. Ми розглянемо їх у наступ� них статтях на основі єдиного логіко�методологічного підходу. Організми без еконіш, як і еконіші без особин, є умовними системами, що об'єктивно у природі не існують, а виділяються за певними, притаманними їм оз� наками. Тому в природі об'єктивно існує лише сформульований перший рівень ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 787 організації біорізноманітності, а всі інші рівні організації сукупностей елементар� них біосфер реально не існують і визначаються на основі спільності притаманних їм властивостей та зв'язків. Інша справа — біосфера, яка є цілісною функціональ� ною, об'єктивно існуючою системою вищого рівня організації живої природи, на відміну від неживої. Сукупність живої і неживої природи і створює нашу об'єктив� но існуючу планету. Таким чином, об'єктивно існують: організм зі своєю сферою, вся їх сукуп� ність, біосфера, фізична природа та планета. Ще раз підкреслимо, що перший структурний рівень організації біорізноманітності є універсальним і як цілісність виконує всі притаманні біосфері функції. З них розмноження, розвиток, транс� формація енергії, речовини та інформації притаманні кожному організму, оскіль� ки вони є власне виявом процесу життя. Значно більша кількість структур не має універсального характеру, вони притаманні організмам лише одного або кількох царств. Наприклад, консументи, редуценти та продуценти. До перших, як відомо, належать тварини та деякі мікроорганізми, до других — гриби та мікроорганізми, до останніх — рослини і бактерії. На основі зв'язку виділяють інші структури, зок� рема консорції, гільдії тощо. Прикладом структур, заснованих на родинних зв'яз� ках, є прайди, родини, колонії. Загалом принципово важливим для першого рівня організації біорізно� манітності, на відміну від усіх інших рівнів та структур, є об'єктивність, цілісність, особливість і неповторність. Це «штучне», унікальне утворення Сонячної системи, засноване на незліченній, динамічній кількості індивідуальних біосистем з не� скінченною кількістю їх внутрішніх біотичних, абіотичних та космічних зовніш� ніх зв'язків, тобто складністю організації, яка теж прямує в безкінечність. Іншими словами, це земна модель безкінечності та складності Всесвіту, що, як у краплинці води, відбилася у біорізноманітності. Тому будь�яке масштабне порушення її кіль� кості, внутрішніх або зовнішніх зв'язків призводить до суттєвих змін стабільного, динамічного балансу рівноваги клімату, екологічного стану і біосфери загалом. Якщо до розглянутого додати, що тотожність організмів відносна, відмінність — абсолютна, а варіабельність — нескінченна, то стає зрозумілою уся складність і важливість біорізноманітності. Як уже підкреслювалося, жоден організм у світі не може існувати окремо не� визначено довго. Тому вони на основі різних функціональних зв'язків створюють у межах першого рівня організації складніші, нерозривно взаємопов'язані сукуп� ності організмів, що являють собою континуальну мозаїку. Її принциповою особ� ливістю є перекривання як територіальне, так і функціональне. І це зрозуміло, оскільки кожен організм багатофункціональний. З них нескінченність життя на� самперед забезпечується розмноженням та негентропійністю на основі трансфор� мації енергії, речовини та інформації середовища існування в живу речовину. Іншими словами — генетична і трансформаційна функції, притаманні кожному організму. Парадигму звичайно розуміють як загальноприйняту цілісну систему науко� вих поглядів, що відповідає певному етапу розвитку наукової думки і соціальних ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6788 відносин. Останні є винятково важливими для парадигми біорізноманітності, оскільки саме її стан і визначається ставленням до неї суспільства. Це цілісна, строго наукова теорія, відображена в системі понять і концептуальних положень, прийнятих науковою спільнотою на певному етапі її історичного розвитку. Нап� риклад, зміна системи екологічних парадигм відповідно до панування певного ти� пу мислення: 1 — аутекологічна; 2 — синекологічна, 3 — екосистемна. Обґрунтування нової парадигми, як і заміна її іншою, включаючи утверджен� ня в суспільстві системи нових поглядів, сутнісні властивості, зв'язки та відно� шення яких відбиваються у відповідних поняттях, є дуже складним і тривалим процесом. Передусім це стосується парадигми біорізноманітності, що практично є неосяжною складовою структурної організації, внутрішніх і зовнішніх зв'язків та функціонування як біоприродних, так і соціальних систем. Звідси її пізнання стає важливішим серед проблем сучасності, чого, на жаль, суспільство ще досі не усвідомлює. Сьогодні переваги надаються молекулярно�генетичному рівню, тоді як світова проблема виникла на основі масового знищення — від найпростіших до найскладніших — біосистем надорганізмового рівня. Тому її усвідомлення потре� бує принципово іншого методологічного підходу, який об'єднує науки про Землю, Життя та Суспільство. Але сьогодні цьому заважають сучасні — по�перше, філо� софія, економіка, релігія, політика, моральність і, по�друге, монодисциплінарна система освіти. Звідси у світі домінують спрощені, лінійні розв'язки складних проблем, засновані на імпактних моделях, в утвердженні і поширенні яких сутнісну роль відіграють політичні, комерційні, глобалістські та інші інтереси світових держав. Таким чином у забуття йдуть величезні обсяги класичних знань, необхідних для побудови цілісної теорії біосфери та розробки заходів щодо стабілізації рівноважних відносин її систем. На нашу думку, утверджена сьогодні провідними державами пріоритетність фінансування досліджень молекулярно�ге� нетично�атомарного рівня є цілком усвідомленою політикою реалізації висловле� ного на практиці. Цьому сприяє і особливість сучасного етапу розвитку циві� лізації, що характеризується синергічним ефектом, який посилює розглянуті проблеми на основі: зворотного зв'язку між деградацією біорізноманітності і суспільством, маніпулювання спадковістю організмів усіх царств до людини включно, а також суспільною свідомістю. Висловлене забезпечується і домінуючою сьогодні в явній, а ще більше — у прихованій формі світовою парадигмою антропоцентризму. Згідно з нею людина є центром Всесвіту і метою усіх світових подій. На даному етапі це ідеологія, по� перше, необмеженого матеріального зростання, по�друге, визначальної ролі техніки і технологій і, по�третє, панування над природою і диференціації самого суспільства, чому значною мірою сприяє ідеологія прагматизму. Її наслідками, як уже зауважувалося, є деградація природних систем; виснаження природних ре� сурсів; втрата біологічної та ландшафтної різноманітності; гармонії між людиною і природою, а також самим суспільством; поляризація населення за майновим цензом і взагалі загострення і посилення глобальних екологічних і соціальних криз тощо. Це, по�перше, підкреслює значення парадигми, а, по�друге, одна ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 789 справа, якщо вона не усвідомлена суспільством, а інша, якщо усвідомлена, але продовжує діяти. Об'єктивна складність, багатоплановість і неоднозначність цього процесу, соціальна неоднорідність, а також суб'єктивність його сприйняття породжують численні світоглядні і філософські концепції їх осмислення і ще численніші і су� перечливіші варіанти. Крім того, згідно із загальним законом суспільного розвит� ку, етап глобалізації матиме меншу тривалість порівняно з попереднім етапом індустріалізації, що тривав 50 років. Це актуалізує викладену сутність біосферної теорії В.І. Вернадського [2] і дає змогу стверджувати, що сьогодні вона набула не� пересічного і надзвичайно важливого значення як у теоретичному, так і практич� ному планах для найближчого майбутнього сучасної цивілізації. І це, на жаль, не перебільшення. Проте в жодній з офіційно прийнятих світових постанов погляди В.І. Вернадського на біосферне, а, отже, і соціальне значення біорізноманітності не враховуються і навіть не згадуються. Тому постає необхідність формулювання, обґрунтування і з'ясування парадигми біорізноманітності, яка в найзагальнішому значенні є вираженням філософської категорії життя. Вона створила біосферу і є її матеріальною і функціональною основою. На сучасному етапі, у зв'язку з глобальними екокризами, дедалі більшого по� ширення набувають екологічні концепції, які за своєю сутністю можна віднести до світоглядної парадигми стосунків людини з природою чи довкіллям, що охоп� люють і біорізноманітність. Це: екоцентризм, екологізм та інвайронменталізм, якими керуються численні екологічні рухи, що обстоюють не лише екологічні, а й економічні, політичні, соціальні тощо вимоги на основі справедливих взаємин з природою. Здебільшого вони мають антиглобалістську спрямованість. Таке надто всеохопне застосування екоконцепцій пояснюється тим, що екологія не є тра� диційною наукою, а водночас уособлює світоглядне бачення, теорію пізнання, на� укову дисципліну, критерієм істини якої є сама природа, а не наслідки суспільної діяльності. Ця особливість відкриває надто широке універсальне застосування екології, однак і труднощі щодо однозначності її розуміння. Сьогодні всіма мова� ми світу найчастіше звучать висловлювання, в основі яких є екологія та її пробле� ми, наприклад «екологічні катастрофи», «екологічний стан». Це пояснюється ни� нішнім станом довкілля і знищенням біорізноманітності, тому наука екологія стає модою, натомість втрачаючи свою сутність, що є повною аналогією з розвитком сучасної культури. Мимохіть спадає на думку закон, зворотний закону «переходу кількості в якість». Незважаючи на висловлене, екологічна парадигма залишається найбільш су� часною та прогресивною і охоплює майже всі грані буття, але не позбавлена і суттєвих недоліків. По�перше, біосфера була створена біорізноманітністю, що є основою всіх її процесів і без якої не існує жодної екосистеми. Хоча екосистема і є нерозривною єдністю живої і біокосної речовин, остання, за законом тотож� ності, не може визначати першу, отже, й екосистему як цілісність двох складових. По�друге, жива речовина має індивідуальну виокремленість кожного організму, а екосистема — ні, оскільки вона континуальна. По�третє, семантика самого по� ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6790 няття «екосистема» містить певну невизначеність. Це поняття дедалі більше вжи� вається як самостійне, без, за висловом В.І. Вернадського, живої речовини, або як «дім» («еко» з грецької «дім, житло») без господаря. Наприклад, екологічний стан атмосфери, або екологія (наука) навколишнього середовища, що рівнозначне вислову «ботаніка рослинності». Крім відзначеного, у багатьох випадках поняття «екосистема» вживається як аналог поняття «система», що включає все існуюче, або інший широковживаний вираз «незадовільна екологія», тобто «незадовільна наука про домівку». До розглянутого поняття не можна застосувати і так звані те� оретичний або практичний варіанти його розуміння. Воно втрачає наукову визна� ченість і дедалі більше набуває побутового і навіть політичного звучання. Проте для аналізованої проблеми головним недоліком цього поняття є те, що воно уні� версальне і не має розмірності, тож на його основі не можна визначити ініціальну одиницю, розробити структуру і відповідну класифікацію, а, отже, і систему прак� тичних заходів. Інколи синонімом екосистеми вважають біогеоценоз, але це не синоніми. Елементарною екосистемою може бути елементарна біосфера, або ін� дивідуальна еконіша. Оскільки в такому варіанті основою є організм, то в крап� лині води з великою кількістю мікроорганізмів буде надто велика кількість еко� ніш. Отже, можливо, безрозмірність екосистеми є не її недоліком, а перевагою, але не для розв'язання проблеми, яку ми розглядаємо. Інколи синонімом екосис� теми вважають біогеоценоз. Таким чином, по�перше, поняття «екосистема» і щодо семантики, і щодо ро� зуміння різними авторами, передусім провідними екологами, є надто неоднознач� ним, по�друге, воно дедалі більше втрачає наукове навантаження і замінюється побутовим і, по�третє, екосистему визначає організм. Відсутність або постійна зміна масштабу виміру цього поняття примушує звернутися до інших понять, поз� бавлених розглянутих недоліків. Висловлене обумовлюється і сучасним етапом розвитку цивілізації, парадигмою якого, що реалізується в усе більших масштабах, є антропоцентризм. У такому варіанті найбільш ефективною і зрозумілою, поза суто науковими міркуваннями, має бути парадигма антагоністичної спрямова� ності, а саме — біоцентризм. Тому, підсумовуючи висловлене, ми вважаємо, що сучасному етапу розвитку цивілізації відповідає лише біоцентрична парадигма, в основі якої є рівність прав на життя усієї його різноманітності, включаючи і людину. На користь цього свідчать і результати досліджень останніх десятиліть, згідно з якими провідне місце у функ� ціонуванні біосфери та еволюції біорізноманітності дедалі більше надають не орга� нізмам або видам, а угрупованням організмів різних ступеня організованості, форм та рангів, заснованих переважно на трофічних, симбіотичних тощо зв'язках у межах певної території, природно окресленої біотичними, трофічними, ґрунтовими, фі� зичними тощо умовами. У найзагальнішому значенні це вже не галузь утверджено� го в науці розуміння еволюції — як еволюції видів, а еволюції угруповань біоти, які утворюють ієрархічні системи, що не відповідають дарвінівським законам. Сучасний стан екології є наслідком і відображенням стану біорізноманіт� ності, тобто сумою двох складових: природної та соціальної. Саме тому в екології ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 791 почали виникати різні відгалуження як філософського, так і практичного спряму� вання, зокрема: екофілософія, екоморальність, екосоціальність, екорегіональність тощо. Попри особливості кожного з них, у загальних рисах це парадигма екоцент� ризму, яка відрізняється від парадигми антропоцентризму не лише своїм спряму� ванням, а й тим, що значно ширше обговорюється у пресі і підтримується різни� ми екологічними рухами, але вкрай недостатньо реалізується (не більше 10 % від необхідного), тимчасом як антропоцентризм реалізується надмірно, а згадується лише у зв'язку з екологічним станом планети. Тому реально світову проблему су� часної цивілізації можна сформулювати таким чином: розвиненими державами на основі ліберальної ринкової економіки, політики, врахування корпоративних інтересів та сучасних технологічних досягнень за рахунок природи держав, що розвиваються, у глобальних масштабах реалізується ідеологія, за якою природа є лише матеріальною базою для їх економічного зростання. Цьому протистоять їх власні екологічні рухи та держави, що розвиваються, а наслідком є екологічні кризи та злидні більшої частини населення планети. Ці явища також свідчать на користь парадигми біоцентризму, заснованої на принципі справедливості, тобто запровадженні нового світового порядку у відносинах між державами щодо рівнів споживання, зиску від природних ресурсів та відповідальності за екологічний стан. Тут, до речі, слід підкреслити, що соціосистема, подібно організму, має прямі і зворотні зв'язки, з яких останні в соціальних умовах здатні до самопосилення і ланцюгової реакції, отже, погіршення умов існування, здоров'я, збільшення неп� родуктивних витрат тощо самого суспільства. Ми, як було показано вище, обґрунтували перший, універсальний, об'єктив� но існуючий і незалежний структурний рівень організації біоти на основі універ� сальності форми і функцій існування організму. Далі біота може бути поділена на ієрархічні або лінійні структури за притаманними кожному організму певними типами зв'язку. З них універсальними для організмів всієї біоти є розмноження і трансформація енергії, речовини та інформації. За особливостями кожного з наз� ваних процесів, наприклад, розмноження або іонних процесів, їх можна поділити на відповідні структурні одиниці. Таким чином, на основі властивих кожному ор� ганізму генетичної та трансформаційної функцій доцільно розрізняти, насампе� ред, генетичні і трансформаційні структури біоти. Це умовний поділ організмів на об'єктивно неіснуючі угруповання, оскільки кожному з них притаманні обидва типи зв'язку, але різняться вони за обсягом та видовим складом. До перших належать системи, засновані на родинних зв'язках, до других — на функціональних. Перші представлені таксономічними і флористичними, а другі — ценотичними та екологічними системами. Перші забезпечують лінію збереження і збагачення генофонду біорізноманітності, другі — лінію кругообігу речовини, енергії та інформації. З наведених у визначенні складових біорізноманітності теоретично і практич� но найменш обґрунтованою є флора, яка закономірно сформувалася у процесі тривалого історичного шляху свого розвитку. Флористичні системи не спадкують� ся і є «сукупністю особин видів рослин Земної кулі або будь�якої її території чи ак� ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6792 ваторії». Нижчий рівень її структурної організації — «однорідна за видовою на� лежністю сукупність особин рослин, об'єднаних спільними однотипними умова� ми існування у неподільний далі комплекс». Звичайно, це невелика за розміром ділянка з виявленим на основі зміни мікрорельєфу та видового складу еко� логічним контуром екотопу. У разі мікромозаїчного (плямистого) характеру змін за одиницю беруть певний тип мозаїчності до його зміни іншим типом мо� заїчності. Цю ініціальну одиницю флори можна назвати флорулою, флороценом, флоротопом тощо. Назва — річ умовна і не має суттєвого значення. Необхідно ли� ше, щоб вона була адекватною прийнятій у даній науці термінології. Підкреслимо ще раз, що особини флори, незалежно від їх кількості, розміру, стану, ролі тощо, є рівнозначними і виконують функцію відновлення, кругообігу та розпізнавання аналогічних біосистем. На практиці — це найменше територіальне природне об'єднання особин різних видів визначеного і постійного складу в однорідних, далі — неподільних за обраним показником умовах існування. Звичайно, це фло� ра невеликої ділянки, однорідність і межі якої встановлюються за однорідністю, отже, і спільністю видового складу та умов існування, що разом утворюють еле� ментарну флористичну природну систему. Для неї притаманні всі риси систем, а саме: певна якість, сталість, гомеостаз, самовідновлюваність, стабільність, ціліс� ність, самоорганізація, автономізація тощо. Однорідність і спільність не є абсо� лютними, а коливаються у певних межах. Кожна конкретна флорула від інших флористичних одиниць відрізняється наявністю флористичного ядра видів III—V класів постійності. Всі флорули з однотипним ядром видів, незалежно від їх тери� торіального розташування, утворюють одну елементарну флору, яка і є першим рівнем типізації флор. Її ми пропонуємо назвати флорокомплексом. Усі флорули одного флорокомплексу подібні за видовим складом, екологічними умовами, взаємовідносинами між собою тощо. Замість показника постійності можна обра� ти інший показник, але обов'язково притаманний флорі, наприклад, характерні види. На антропогенно змінених ділянках формуються синантропні флори, що відрізняються від природних походженням, менш постійним видовим складом і межами. Головне, що вони виділяються в природі не за спільністю походження, а за притаманними їм іншими показниками. Система ієрархічних флористичних одиниць поки залишається не розробленою. В усякому разі вони не можуть ґрун� туватися на територіальному поділі. Це суттєво інша операція флористичного районування територій. Значно складнішою є проблема класифікації екосистем, у зв'язку з безрозмір� ністю, певною невизначеністю та характером використання поняття «екосисте� ма». Звідси її розв'язання може мати велику кількість варіантів. Тому подальший аналіз його, як і першого базового рівня організації біоти, буде здійснено у нас� тупній статті. У загальних рисах принциповою відмінністю систем біорізноманітності, що не успадковуються, від генетичних, є різне функціональне призначення, різні по� казники встановлення ініціальних одиниць і різні обсяги, які за певних умов мо� жуть і збігатися. В цьому сенсі розглянемо найбільш широковживані в Європі та ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 793 Азії класифікації рослинності: центральноєвропейську на флористичній основі та російську — на домінантній. Принциповою різницею між ними є те, що у першій класифікації за основу поділу рослинності за ознаками подібності на взаємовик� лючні класи взято характерні види, а в другій — домінантні. Іншими словами, за постійністю видів або їх роллю в організації угруповання, тобто за суттєво різни� ми ознаками, а саме: генетичними (види) та ценотичними (роль видів). Тому за за� коном нерівнозначності ознак або законом логіки — суперечності, ми стверджує� мо, що істинною класифікацією рослинності є лише одна з наведених, а саме — домінантна за роллю видів. Друга є класифікацією флори. Домінантна кла� сифікація значно простіша, не потребує великої кількості описів і ускладненого комп'ютерного аналізу. Її асоціації розпізнаються безпосередньо у природі, а не після комп'ютерного опрацювання, що унеможливлює з'ясування виникаючих питань безпосередньо під час опису і фактично є абстракцією реальної дійсності. Інший недолік такої класифікації — ускладнена процедура створення великома� сштабної карти рослинності на флористичній основі. З наведеного у статті аналізу сутності і організації біорізноманітності випли� ває, що в її пізнанні робляться лише перші кроки, які, однак, виявляють принци� пові розбіжності навіть відносно розуміння сутності самого поняття. Це свідчить про його надто велику складність і багатогранність, що ми стверджували ще в 1987 р. [3]. На сучасному етапі ще більшого значення набуває економічна, політична, ду� ховна (об'єктивний дух) тощо роль біорізноманітності для розвитку світової цивілізації. Вона, на жаль, на противагу сталому розвитку, замовчується або ка� муфлюється завдяки технологіям маніпулювання суспільною свідомістю. Тому, завершуючи цю статтю, зауважимо, що поряд з науковим аналізом роз� глянутої проблеми іншою її метою є спроба хоча б частково привернути увагу біологів, географів, соціологів, психологів, економістів та багатьох інших фахівців до надзвичайної важливості, складності та необхідності якомога глибшого пізнан� ня біорізноманітності, чого, на жаль, світова спільнота продовжує не усвідомлюва� ти. І це тоді, коли її стан уже почав визначати світову економіку, політику і майбутнє самої цивілізації. Другою метою була необхідність разом з іншими дослідниками ще раз показати, що біорізноманітність є системною проблемою, всі ієрархічні рівні організації якої — від бактерій до людини — розвиваються за єдиним законом природи з тією лише особливістю, що кожний наступний рівень організації дедалі більше незалежний від неї. Цей закон природи був увінчаний людиною, котра замкнула його на себе і розпочала принципово новий зворотний етап — повер� нення природи до первинного хаосу. Тим самим соціальні проблеми набули вирі� шального значення, а, отже, і відображення в численних конвенціях і деклараціях міжнародного і світового рівнів. Але, по�перше, закони природи — це не юридичні закони різних міжнарод� них організацій і держав. Їх не можна ані скасувати, ані замінити декларативними рішеннями навіть найвищого рівня. Вони вимагають лише відповідного слідуван� ня їм, як слідує їм уся біота, за винятком людини. Тому проблема біорізноманіт� ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6794 ності, як уже підкреслювалося, набуває вирішального значення для долі нашої цивілізації. Незважаючи на це, парадигма антропоцентризму, завдяки шаленій пропаганді ЗМІ, набула масового поширення і свідомо чи несвідомо стала доміну� ючою не в окремих державах, а у більшості з них. Цьому сприяли і продовжують сприяти як самі вчені, так і існуюча система освіти. Сьогодні такий стан речей уже загрожує існуванню самого суспільства. Тому необхідно терміново зрозуміти, що у світової спільноти немає важливішої проблеми, ніж біорізноманітність, отже, і біосфера. По�друге, справжня картина соціальних проблем, причинами виник� нення яких є ставлення еліти світового суспільства, відомої як «золотий мільярд», до біорізноманітності, замовчується або камуфлюється на основі технологій маніпулювання суспільною свідомістю. 1. Вернадский В.И. Биосфера. — М.: Мысль, 1967. — 376 с. 2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989. — 258 с. 3. Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в ох� ране растительные сообщества / Под общ. ред. Шеляга�Сосонко Ю.Р. — Киев: Наук. думка, 1987. — 216 с. 4. Шеляг�Сосонко Ю.Р. Біорізноманітність: значення, методологія, теорія та структура // Укр. ботан. журн. — 2005. — 62, № 6. — С. 759—776. 5. Global Biodiversity Outlook. — Montreal: UNEP, 2001. — 282 p. 6. Global Biodiversity Assessment. — London: UNEP, 1995. — 1140 p. Надійшла 03.07.2006 Ю.Р. Шеляг�Сосонко Институт ботаники им. Н.Г. Холодного НАН Украины, г. Киев БИОРАЗНООБРАЗИЕ: ПАРАДИГМА И ОПРЕДЕЛЕНИЕ Утверждается, что биоразнообразие является наиболее важным и сложным, еще далеко не познанным феноменом жизни, определяющим все существенные стороны бытия человека и мирового сообщества, включая физиологические, психологические, духовные, экологи� ческие, экономические, политические и т. д. В конце прошлого века деструктивные про� цессы в развитых странах положили начало мировому энтропийному этапу биоразнообра� зия. Тем самым его роль и значение оказались несоизмеримыми с крайне недостаточным к нему вниманием как ученых, так и властных структур. Показано, что биоразнообразию присущи самоорганизованность, самовозобновляемость, саморазвитие и самосовершен� ствование. Вводятся два новых понятия�синонима: элементарная биосфера и индивиду� альная экониша. Дано новое логико�методологическое определение биоразнообразия как совокупности элементарных биосфер, или индивидуальных экониш Земного шара, любой его территории или акватории. Элементарной структурной единицей организации биораз� нообразия является организм и образуемая только им индивидуальная сфера. Парадигма биоразнообразия — биоцентризм. На основе присущих каждому организму функций — продолжения рода и преобразования внешней среды — предлагается выделять генетичес� кие и трансформационные системы биоразнообразия, представленные видами, флора� ми, ценозами и экосистемами. Все предложенные в статье определения не тождественны опубликованным. К л ю ч е в ы е с л о в а: биоразнообразие, энтропия, саморазвитие, элементарная биосфе� ра, биоцентризм, флора. ISSN 0372�4123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 6 795 Yu.R. Shelyag�Sosonko M.G. Kholodny Institute of Botany, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv BIODIVERSITY: PARADIGM AND DEFINITION As it is asserted in the article the biodiversity is the most important and complex far from cognized life phenomenon defined all existent sides of human being and world society including physiologi� cal, psychological, spiritual, ecological, economic, political and other directions. At the close of the past century the destructive processes of developed countries initiated the world entropic stage of biodiversity. Thereby its role and significance were incommensurable with extremely insufficient notice to this stage from the side both of scientists and authorities. Self�organization, self�restora� tion, self�development and self�perfection are inherent in biodiversity. Two new definitions�syn� onyms are introduced: elementary biosphere and individual econiche. New logical and methodical definition of biodiversity as a totality of elementary biospheres or of individual econiches of the ter� restrial globe or of any its territory or of an aquatic area is represented here. An organism and indi� vidual biosphere formed by it is an elementary structural unit of biodiversity organization. The bio� centrizm is a paradigm of biodiversity. It is suggested to emphasize the genetic and transformational biodiversity systems represented by species, coenoses and ecosystems on basis of functions peculiar to each organism (sequel of generation and environment transformation). All definitions represent� ed in the article are not identically to the same published. K e y w o r d s: biodiversity, entropy, self�development, elementary biosphere, biocentrism, flora. ISSN 0372�4123. Ukr. Botan. Journ., 2007, vol. 64, № 6796
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3740
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-4123
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:19:32Z
publishDate	2007
publisher	Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України
record_format	dspace
spelling	Шеляг-Сосонко, Ю.Р. 2009-07-10T07:58:15Z 2009-07-10T07:58:15Z 2007 Біорізноманітність: парадигма та визначення / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журн. — 2007. — Т. 64, № 6. — С. 777-796. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0372-4123 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3740 Утверждается, что биоразнообразие является наиболее важным и сложным, еще далеко непознанным феноменом жизни, определяющим все существенные стороны бытия человека и мирового сообщества, включая физиологические, психологические, духовные, экологические, экономические, политические и др. В конце прошлого века деструктивные процессы в развитых странах положили начало мировому энтропийному этапу биоразнообразия. Тем самым его роль и значение оказались несоизмеримыми с крайне недостаточным к нему вниманием как ученых, так и властных структур. Показано, что биоразнообразию присущи самоорганизованность, самовозобновляемость, саморазвитие и самосовершенствование. Вводятся два новых понятия - синонима: элементарная биосфера и индивидуальная экониша. Дано новое логико-методологическое определение биоразнообразия как совокупности элементарных биосфер, или индивидуальных экониш Земного шара, любой его территории или акватории. Элементарной структурной единицей организации биоразнообразия является организм и образуемая только им индивидуальная сфера. Парадигма биоразнообразия — биоцентризм. На основе присущих каждому организму функций — продолжения рода и преобразования внешней среды — предлагается выделять генетические и трансформационные системы биоразнообразия, представленные видами, флорами, ценозами и экосистемами. Все предложенные в статье определения не тождественны опубликованным. As it is asserted in the article the biodiversity is the most important and complex far from cognized life phenomenon defined all existent sides of human being and world society including physiological, psychological, spiritual, ecological, economic, political and other directions. At the close of the past century the destructive processes of developed countries initiated the world entropic stage of biodiversity. Thereby its role and significance were incommensurable with extremely insufficient notice to this stage from the side both of scientists and authorities. Self-organization, self-restoration, self-development and self-perfection are inherent in biodiversity. Two new definitions-synonyms are introduced: elementary biosphere and individual econiche. New logical and methodical definition of biodiversity as a totality of elementary biospheres or of individual econiches of the terrestrial globe or of any its territory or of an aquatic area is represented here. An organism and individual biosphere formed by it is an elementary structural unit of biodiversity organization. The bio-centrizm is a paradigm of biodiversity. It is suggested to emphasize the genetic and transformational biodiversity systems represented by species, coenoses and ecosystems on basis of functions peculiar to each organism (sequel of generation and environment transformation). All definitions represented in the article are not identically to the same published. uk Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України Загальні проблеми, огляди та дискусії Біорізноманітність: парадигма та визначення Биоразнообразие: парадигма и определение Biodiversity: paradigm and definition Article published earlier
spellingShingle	Біорізноманітність: парадигма та визначення Шеляг-Сосонко, Ю.Р. Загальні проблеми, огляди та дискусії
title	Біорізноманітність: парадигма та визначення
title_alt	Биоразнообразие: парадигма и определение Biodiversity: paradigm and definition
title_full	Біорізноманітність: парадигма та визначення
title_fullStr	Біорізноманітність: парадигма та визначення
title_full_unstemmed	Біорізноманітність: парадигма та визначення
title_short	Біорізноманітність: парадигма та визначення
title_sort	біорізноманітність: парадигма та визначення
topic	Загальні проблеми, огляди та дискусії
topic_facet	Загальні проблеми, огляди та дискусії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3740
work_keys_str_mv	AT šelâgsosonkoûr bíoríznomanítnístʹparadigmataviznačennâ AT šelâgsosonkoûr bioraznoobrazieparadigmaiopredelenie AT šelâgsosonkoûr biodiversityparadigmanddefinition

Біорізноманітність: парадигма та визначення

Репозитарії

Схожі ресурси