Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг)
На основі ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. досліджено особливості помешкання українців Полісся. Проаналізовано назви житлових споруд і господарських приміщень. За допомогою лексикографічних праць виявлено питому та запозичену лексику, застарілі, діалектні слова. На основе деловых доку...
Saved in:
| Published in: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37471 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) / І. Царалунга // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 186-199. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859470947312992256 |
|---|---|
| author | Царалунга, І. |
| author_facet | Царалунга, І. |
| citation_txt | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) / І. Царалунга // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 186-199. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| description | На основі ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. досліджено особливості помешкання українців Полісся. Проаналізовано назви житлових споруд і господарських приміщень. За допомогою лексикографічних праць виявлено питому та запозичену лексику, застарілі, діалектні слова.
На основе деловых документов конца ХVІ – начала ХVІІ вв. исследованы особенности жилья украинцев Полесья. Проанализированы названия жилых домов и хозяйственных помещений. С помощью лексикографических научных трудов обнаружена собственно украинская и заимствованная лексика, устаревшие, диалектные слова.
The accommodation peculiarities of Polissia Ukrainians of XVI – at the beginning of XVII century on the basis of business documents of that period were discovered. Names of housing buildings and premises were analyzed. With the help of lexicographical works specific borrowed vocabulary, obsolete and dialectical names were revealed.
|
| first_indexed | 2025-11-24T09:41:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК811.161.2’373
Інна ЦАРАЛУНГА
ПОМЕШКАННЯ УКРАЇНЦІВ КІНЦЯ ХVІ – ПОЧАТКУ
ХVІІ СТОЛІТТЯ
(на матеріалі Житомирських актових книг)
На основі ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст.
досліджено особливості помешкання українців Полісся.
Проаналізовано назви житлових споруд і господарських
приміщень. За допомогою лексикографічних праць виявлено питому
та запозичену лексику, застарілі, діалектні слова.
Ключові слова: діалектне мовлення, лексика, лексема, писемні
пам’ятки.
Лексикон староукраїнських актових книг періоду Пізнього
Середньовіччя насичений народнорозмовними одиницями.
«Цінність пам’яток – ділових документів періоду формування
української народності виявляється, головним чином, в тому, що в
них у найбільшій повноті... відбита жива народна мова».1
В українському мовознавстві чимало праць присвячено
становленню різноманітних тематичних груп лексики. Багато із них
розглянуто у монографії М.Л. Худаша «Лексика українських
ділових документів кінця XVI – початку XVII ст. (на матеріалах
Львівського Ставропігійського братства)». Великий лексичний
арсенал української мови описано у передмові до збірника актових
документів «Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.».
Окремі види лексичних груп на різних історичних етапах розвитку
представлені у працях: Л.М. Полюги «Українська абстрактна
лексика XIV–XVI ст.», Г.В. Войтів «Назви одягу в пам’ятках
української мови ХІV–ХVІІІ ст.», О.В. Кровицької «Семантична та
словотвірна характеристика назв осіб у пам’ятках української мови
ХVІ–ХVІІІ ст.», Г.М. Дидик-Меуш «Медична номенклатура в
пам’ятках української мови ХVІ–VІІІ ст.», Н.Й. П’яст «Формування
тематичної групи „назви посуду” в українській літературній мові»,
Т.І. Жили «Адміністративно-територіальна лексика української
мови» та ін. Поза увагою діахронного вивчення залишається
широке коло лексики, що відображає назви помешкань і їх
1 Худаш М.Л. Лексика українських ділових документів кінця ХVІ – початку
ХVІІ ст. (на матеріалах Львівського Ставропігійського братства). – К.: АН
УРСР, 1961. – 164 с. – С. 5.
елементів, речей домашнього вжитку та майна.
Яскраві зразки офіційно-ділового стилю української мови ХVІ–
ХVІІ ст., – Житомирські гродські книги, – містять не лише багату
юридичну термінологію, а й назви реалій, речей, що створювали
матеріальний світ українця того часу, відображали його соціальний
статус, суспільне становище. З цього погляду цікавою є група
лексики на означення будівель, хатнього начиння та
господарського реманенту. В актових книгах Житомирського
гродського уряду, виданих завдяки титанічній праці українських
мовознавців, виявлено близько двохсот таких мовних одиниць.2
Проаналізуємо назви житлових споруд і господарських приміщень,
дослідимо її склад за походженням, визначимо характер лексичних
запозичень, простежимо особливості функціонування цих номенів.
Житомирські гродські книги відображають загальновживаний
пласт лексики на означення помешкання, елементів побуту
українця-поліщука. Це переважно слова спільнослов’янського
походження, які багато в чому збереглися і до нашого часу. Для
називання житлового будинку найчастіше вживається
спільнослов’янське за походженням слово домъ < *dom (ЕСУМ, ІІ,
91) у поєднанні різних слів-означень, що вказують на його
приналежність: в дому атамана (АКЖГУ, 1611, 157); былεм в дому
късεнъдза (АКЖГУ, 1611, 90); дом мои властныи (АЖГУ, 1590,
44); на домы подданых (ДНМВ, 1605, 32); соціальний статус
господаря тощо: домы своε шляхεцкиε (АКЖГУ, 1611, 212), до
дому звыклого гостинного (АКЖГУ, 1611, 129), на домъ, дεи,
божии (АЖГУ, 1590, 60). Засвідчено фонетичні зміни у складі цієї
лексеми: на думъ брата моεго (АЖМУ, 1583, 52), що відображають
характерні північні діалектні мовні риси3. Із похідних зустрічається
слово дома, яке, як і на сучасному рівні (СУМ, ІІ, 361), мало
значення «у себе дома»: самог[о] εг[о] млсти дома нε заставши
(АКЖГУ, 1611, 305).
У значенні «житло, одиниця поселення» вживається лексема
дымъ: дымов дvадцати трохъ (АЖГУ, 1635, 94). Сьогодні цей
номен маркується як застарілий: дим – дим-дворище, що
2 Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582–1588 рр.) /
Підгот. до вид. М.К. Бойчук. – К., 1965. – 192 с.; Актова книга Житомирського
гродського уряду 1611 року / Підгот. до вид. А.М. Матвієнко, В.М. Мойсієнко.
– Житомир, 2002.– 390 с.; Акти Житомирського гродського уряду:1590 р.,
1635 р. / Підгот. до вид. В.М. Мойсієнко. – Житомир, 2004. – 251 с.; Ділова
мова Волині і Наддніпрянщини ХVII ст. (Збірник актових документів) / Підгот.
до вид. В.В. Німчук, В.М. Русанівський, К.С. Симонова та інші. – К., 1981. –
315 с.
3 Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К., 1955. – С. 6.
об’єднувало певну групу димів-родин; селяни, що сиділи на
державній землі, вносили в державну казну подимне (від диму,
тобто від житла) (СУМ, ІІ, 277).
Помешкання поліських шляхтичів складалося з будынка з
дvоромъ (АЖГУ, 1625, 188), з ызбы сvεтличнεи (АЖГУ, 1635,
139), з избы столовои (АКЖГУ, 1611, 173). Синонімний до назви
домъ номен будынокъ у значенні «будинок, будівля», зафіксований
наприкінці XVI ст. (СлУМ, ІІІ, 83), поширений і сьогодні (СУМ, І,
247). За походженням це, очевидно, запозичення з польської мови,
що пох. із середньоверхньонімецького *būding (ЕСУМ, І, 278).
Лексему изба «дім, споруда» знаходимо у лексикографічній праці
І. Срезневського, яку він фіксує у «Повісті временних літ»,
писемних пам’ятках XIV–XV ст. (Срезневский, І, 1030). Слова изба
немає у «Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст.», у
лексикографічних працях Є. Желехівського, Б. Грінченка, а також у
словнику сучасної української мови, тож воно вийшло з ужитку. М.
Фасмер подає відповідники цієї лексеми з інослов’янських мов і
виводить її від прасл. *jьstъba (Фасмер, ІІ, 120). Натомість у мові
Житомирських актових книг виявлено споріднену з номеном изба
назву ыстεбка, пор. істебка/ вистебка «невелика будівля в сінях або
під хатою для зберігання овочів узимку» (ЕСУМ, І, 382): видεл
εсми… будника, в ыстεбцε лεжачого (АЖМУ, 1582, 43). За
словником Б. Грінченка, слово стебка, «комора, яка опалюється
взимку», притаманне поліським теренам (Грінченко, IV, 201).
Дійсно, у словнику поліських говорів знаходимо номен стебка у
значеннях: «комірка чи кладовочка переважно без вікна, що
використовується для збереження городини взимку, бочок з
квашенням; стара погана хата, халупа» (Лисенко, 203), словник
західнополіських говірок тлумачить це слово як «комора»
(Аркушин, ІІ, 172). На сьогоднішній день лексема зафіксована у
великому тлумачному словнику сучасної української мови і
зарахована до розряду діалектних: стебка «комора, опалювана
взимку» (ВТСУМ, 1388).
Житло бідних поліських селян позначене такими синонімними
назвами: халuпы: халuпы пустыε розбиратъ казали (АЖГУ, 1635,
127); хаты: гдε хаты были (АКЖГУ, 1611, 214), хεборы: по хεбори
моεи (АЖГУ, 1590, 44), хижи: замки ωтбиват с клεтεи и с хиж
казал (АКЖГУ, 1611, 55).
Слово халупа означає невелику убогу житлову будівлю,
злиденну хату, невелике господарське або виробниче приміщення.
Лексема виводиться із праслов’янського *хalupa, спорідненого із
*kolyba, і поширена у багатьох слов’янських мовах (ЭССЯ, VIII,
16; Фасмер, IV, 219). Номен халупа наявний у словниках минулого:
(Желехівський, ІІ, 1033), (Уманець, IV, 178), (Грінченко, IV, 384), а
також у сучасних лексикографічних працях: (Рудницький, ІІ, 1081),
(СУМ, ХІ, 14). Активно функціонує ця лексема і в українських
діалектах: у західнополіських говірках як «хата; стара маленька
негарна хатина» (Аркушин, ІІ, 224), бойківських – «хата»
(Онишкевич, ІІ, 336), наддністрянських – «бідна, невелика хата;
кухня» (Шило, 265).
Із вказаного синонімного ряду на означення житла найбільше
поширена назва хата «будівля, дім». Особливість хати в тому, що
вона, на відміну від избы, будується безпосередньо на землі
(Фасмер, IV, 226). Слово походить із праслов’янського *xata,
міститься в інших слов’янських мовах (ЭССЯ, VIII, 21). Воно
зафіксоване багатьма лексикографічними працями минулих
століть: (Пискунов, 274), (Желехівський, ІІ, 1034), (Уманець, IV,
178), (Грінченко, IV, 388). Із великою кількістю лексико-
семантичних відтінків функціонує у сучасній мові: «сільський
одноповерховий житловий будинок; домівка, господа; тимчасове
пристановище» тощо, також пор. велика хата, мала, хата-
лабораторія, хата-читальня (СУМ, ХІ, 29). Активно побутує ця
назва в усному регіональному мовленні: у західнополіських
говірках як «сільський будинок; міська квартира» (Аркушин, ІІ,
224), бойківських – «перед хати; хата; кімната» (Онишкевич, ІІ,
337), гуцульських – «сільський житловий будинок; кімната; хата»
(ГГ, 200), наддністрянських – «хата» (Шило, 265).
Лексема хижа «комора; прибудова до хати; хата; хлів» чи не
найдавніша із описаних синонімних назв. Праслов’янське *хуžа,
похідне з суфіксом -ja від *xyz/*xyza, має відповідники у багатьох
слов’янських мовах (ЭССЯ, VIII, 165). Словник І. Срезневського
фіксує цю назву з ХІІ–ХІІ ст. як «дім; шатро» (Срезневский ІІІ,
1426). Слово хижа засвідчене писемними пам’ятками початку XV
ст. (ССУМ, ІІ, 507). Воно широко представлене у лексикографічних
працях ХІХ–ХХ ст.: «комора, хатина» (Пискунов, 275), «хатина»
(Желехівський, ІІ, 1037), (Уманець, IV, 179), «комора; хата; хлів»
(Грінченко, IV, 396). Лексема збереглася і в сучасній українській
мові: хижа «комора; невелика убога хата, халупа» (СУМ, ХІ, 52).
Вона виявляється у діалектному мовленні: західнополіські говірки
– хе΄жа «хата» (Аркушин, ІІ, 227), поліські – хижа «лозова
прибудова до хати, що служить комірчиною» (Лисенко, 224),
бойківські – хижа «хата; мала бідна хата; кімната, приміщення»
(Онишкевич, ІІ, 339), лемківські – хижа (Верхратський, 478),
закарпатські – хижа «хата, будинок; кімната» (Сабадош, 403).
Лексему хεбора знаходимо лише в етимологічних словниках,
зокрема, дещо змінений варіант хибара, без етимологій та
тлумачення, лише із виявами її у різних діалектах російської мови
(Фасмер, IV, 234).
Житомирські актові книги фіксують факти продажу, оренди,
пограбування, заповідання майна, тому вони багаті на детальні
описи інтер’єру помешкань. Будинок типового шляхтича-поліщука
містив окреме, відгороджене від інших, житлове приміщення –
свεтлицю: в дому ... в свεтлици (АКЖГУ, 1611, 304), у свεтлици
вεликои (АЖМУ, 1584, 70). Слово світлиця, похідне від
праслов’янського *světъ (ЕСУМ, V, 196), знаходимо у словниках
минулого: сьвітлиця (Желехівський, ІІ, 856), свтлица «горниця,
кімната» (Уманець, IV, 14), світлиця «в малоруських хатах чиста
кімната без печі» (Грінченко, IV, 109). В сучасній українській мові
термін зберігся: світлиця «чиста, світла, парадна кімната в будинку;
кімната в будинку; невелика кімната у верхній частині будинку»
(СУМ, ІХ, 92), а також функціонує у деяких говірках : бойківських
– світличка «світлиця» (Онишкевич, ІІ, 208), лемківських –
сьвітлиця (Верхратський, 464), буковинських – світлица «найкраща
кімната, в якій приймають гостей» (Гуйванюк, 480). У текстах
актових книг виявлено і похідну лексему свεтличныи: з ызбы
сvεтличнεи (АЖГУ, 1635, 139), оконъ свεтличных (АКЖГУ, 1611,
39). Коридорне приміщення називалося сhни: ушол из сhнεи до
избы (АКЖГУ, 1611, 321), вело до кґанку: колим з сhнεи на
кґанокъ выходил (АКЖГУ, 1611, 174). Слово сhни
спільнослов’янського походження (<*senь), має відповідники у
слов’янських мовах (ЕСУМ, V, 255; Фасмер, ІІІ, 602). Лексема
ґанок – запозичення з польськ. мови, пор. ganek «ґанок, галерея»,
утворене від нім Gang «коридор, хід» (ЕСУМ, І, 468). Кімнати
розділялися стhнами: стhну сhнную пострεлявши (АКЖГУ, 1611,
188), стhну ωд улици (АКЖГУ, 1611, 320). Зовнішні стіни мали
окна, оконницы: до оконъ свεтличных (АКЖГУ, 1611, 39), нεдалεко
ωт пεчи прεз ωкно устрhлεных (АКЖГУ, 1611, 320), ωкна побивъ,
ωконъницу выбивъши,… въломивъшися до изъбы (АЖМУ, 1583,
69), ωконница до свεтлицы порубана (АКЖГУ, 1611, 304), пор.
віконниця «ставня» (Грінченко, І, 237), віконниця «дерев’яний або
металевий щит з однієї або двох стулок для прикривання вікна»
(СУМ, І, 672). Тут же розміщувались і двεри: двεри до избы
ламлючи (АКЖГУ, 1611, 188), у двεрεхъ сεнъныхъ (АЖГУ, 1590,
56), двεри в комор повыбияны (ДНМВ, 1605, 33), вламавши сε
чεрεз трои двεри, то εст чεрεз сεни, свεтлицу аж до тоε коморы
(АЖМУ, 1583, 50). Знаходимо й назву такого необхідного елемента
помешкання як пєчъ: пєчъ порозбиvали (АЖГУ, 1635, 161), а також
полонізований варіант цієї лексеми пhц, пор. польськ. piec: пhц у
двух мεсцах пробитыи (АКЖГУ, 1611, 304). У кімнатах були столы:
столы ждаровыε (АЖГУ, 1590, 48), усядлεм за столом (АКЖГУ,
1611, 316), у свεтлици на столε (АКЖГУ, 1611, 351), лижъка,
постεли: засталомъ... пн~а Яна Котълобая на ложъку лєжачого
(АЖГУ, 1635, 191), видεлом постεл всю скрывавεную (АКЖГУ,
1611, 304), пор. фразеологізм: лεжачого на смεртнои постεли
(АКЖГУ, 1611, 75); лаvы: лаvы, пєчъ... порозбиvали (АЖГУ, 1635,
161). Усі ці слова на означення компонентів приміщень мають
прямі відповідники в сучасній українській мові. Як назву елемента
споруди зафіксовано лексему башта: под баштою мεстскою
(АЖМУ, 1584, 110), подлε ворот башты мεстскоε (АЖМУ, 1584,
123), vоткнулъ их v башту брами замку ωυрγцкого (АЖГУ, 1635,
122), пор. башта «висока і вузька споруда, що будується окремо або
становить частину будівлі; вежа» (СУМ, І, 115), запозичення з
італійської через чеську і, можливо, польську мови (ЕСУМ, І, 156).
Фіксується у «Словнику української мови XVI–першої половини
XVII ст.»: башта (оборонне укріплення) «башта, вежа; фундамент,
оплот» (СлУМ, ІІ, 32).
До часто вживаних належить лексема дворъ/ дворокъ/ дворець,
що може означати як усе помешкання, так і його частину: на том
жε дворε Годотомлскомъ (АКЖГУ, 1611, 72), ωбачивши коня... при
дворεх, скочил до сhнεи (АКЖГУ, 1611, 316), в дворку εг[о]
власном (АКЖГУ, 1611, 291), в том жε, дεи, дворцы моεмъ взялъ
(АЖГУ, 1590, 56). Лексему дворъ мовознавці минулого фіксують у
писемних пам’ятках із ХІІ століття: «житло, дім садиба; князівське
майно; князівські підлеглі»; дворьць з ХІІІ століття: «те саме, що
дворъ» (Срезневский, І, 642–645). У староукраїнській мові XIV–XV
ст. засвідчено назву дворъ у таких значеннях: (господарство
селянської сім’ї, що було одиницею оподаткування) «двір»;
(поміщицький будинок разом з господарськими службами і
землею) «двір, садиба»; (поміщицьке землеволодіння) «маєток»;
(місце перебування або проживання господаря) «двір» тощо
(ССУМ, І, 289). Репрезентована ця лексема і в «Словнику
української мови XVI – першої половини XVII ст. (СлУМ, VII,
209). Дворокъ, (окремий житлово господарський комплекс)
«садиба, двір», знаходимо у староукраїнских пам’ятках XVI – XVII
ст. (СлУМ, VII, 208). Дворець як «садиба» вжито у писемних
пам’ятниках XV ст. (ССУМ, І, 287). Засвідчено цю назву і в
староукраїнській мові XVI – XVII ст. у таких значеннях: «садиба,
двір» як окремий житлово-господарський комплекс; «двір,
дворище» як комплекс господарських будівель всередині двора;
«двір» як господарство селянської сім’ї; «двір» – окреме
господарство як одиниця оподаткування; «житловий будинок,
дворець, дворик; монастирський будинок» (СлУМ, VII, 204).
Знаходимо ці лексеми в лексикографічних працях ХІХ–ХХ століть:
(Пискунов, 63), (Желехівський, І, 174), (Уманець, І, 175),
(Грінченко, І, 362–363). На сучасному етапі розглядувана назва
активно побутує як у діалектному мовленні: (Аркушин, ІІ, 124;
Онишкевич, І, 206; Гуйванюк, 90), так і в літературному (СУМ,
218, 224; РУБС, 41). Номен виявлено у пропріальній лексиці
пам’яток: в сεлε Дворцу (АКЖГУ, 1611, 350), въ замокъ мεсъто
сεла Дворъцы (ДМВН, 1605, 71). Похідні від двір: ворота дворныε
(АКЖГУ, 1611, 118), гдε... дворника εт сεбε маεт (АКЖГУ, 1611,
291), с подворя пришεдши, ... заволал (АКЖГУ, 1611, 173).
У дворі розміщувались господарські приміщення: комора
«приміщення для продуктів харчування, хатніх речей»: тамъ жε, в
коморε (АЖМУ, 1583, 66), в коморε, дεи, рεчεи стравных (АЖМУ,
1582, 39). Лексема комора, давнє запозичення з грецької або
латинської, функціонує в інших слов’янських мовах (ЕСУМ, ІІ,
540). Фіксується з XIV ст.: комора «державна скарбниця, казна;
будинок» (ССУМ, І, 492). Номен побутував у мові ХІХ–ХХ ст.:
(Пискунов, 111), (Желехівський, І, 362). У словнику Б. Грінченка
комора – це ще й крамниця, митниця (Грінченко, ІІ, 276), у
М. Рудницького – «кімната-сховок; спіжарня, магазин»
(Рудницький, ІІ, 720). В діалектному мовленні – «окрема будівля
для зберігання зерна та продуктів харчування; приміщення в
житловому будинку» тощо (Аркушин, І, 240), (Онишкевич, І, 371).
У сучасній літературній мові лексема зберігає указані функції
називання, а також отримала нове значення «склад» (СУМ, IV,
248).
Клεть, з праслов’янського *klětь «хата, комора, хижка» (ЕСУМ,
ІІ, 463): подданых моихъ клεти (АКЖГУ, 1611, 55), у клεти... узяли
мεду (АЖГУ, 1590, 54), у клεти... двεри рубано (АЖГУ, 1590, 56).
Слово клѣть «комора» фіксується з XV ст. (ССУМ, І, 477),
зазначене як «кімната, будинок» у словнику І. Срезневського
(Срезневский, І, 1227), вміщене у перекладних лексикографічних
працях ХІХ ст. (Желехівський, І, 349), (Уманець, ІІ, 20). Як «клітка;
комора» тлумачиться у Б. Грінченка (Грінченко, ІІ, 252). На
сучасному етапі розвитку української мови значення слова
звузилося: кліть – «клітка», а також виявлена омонімна лексема
кліть – «пристрій для опускання і спускання по шахтовому
стовбуру людей, вагонеток» (СУМ, IV, 186). Активно
використовується у народному мовленні: кліеть «хижка, комірка»
(Лисенко, 97), кліть «комора» (Аркушин, І, 227), (ГГ, 96),
(Сабадош, 144).
Гридня «приміщення для челяді»: видεл εсми в будε гридню,
сεни, комору (АКЖМУ, 1582, 42); І. Срезневський тлумачить слово
гридьн" як «велике приміщення для зібрань» (Срезневский, І, 592).
У «Словнику української мови XVI – початку XVII ст.»
зафіксовано номен гридня – «приміщення для челяді» (СлУМ, VII,
85). Гридня, «приймальна кімната у князівському палаці; казарма;
кімната для челяді», пов’язана із історизмом гридь «нижча верхівка
княжої дружини» і походить з давньоскандинавської мови (ЕСУМ,
І, 594). У лексикографічних працях ХІХ–ХХ століть знаходимо це
слово з різними значеннями: «гарнізон, казарма» (Пискунов, 58),
«приміщення для челяді в давні часи» (Тимченко, ІІ, 607). У
словнику Б. Грінченка номен гридня відсутній. У сучасній
українській літературній мові й у діалектах він теж не зберігся.
Клуня «будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а
також для молотьби, віяння й т. ін.; стодола», запозичення з
балтійських мов (ЕСУМ, ІІ, 467): у клуни... узялъ пашни (АЖГУ,
1590, 54), ωвεц пятъдεсятъ у клуни (АЖГУ, 1590, 56). Лексему
знаходимо у словниках минулих століть: «рига, хлібний сарай»
(Пискунов, 107), (Желехівський, І, 350), «рига, гумно, житниця»
(Грінченко, ІІ, 253). Слово функціонує в сучасній українській
літературній мові (СУМ, IV, 192).
Хлεвъ: там жε видεлом хлεвъ (АКЖГУ, 1611, 189). Лексема
функціонує в багатьох слов’янських мовах, це імовірне
запозичення з германських мов (Фасмер, IV, 243; ЭССЯ, VIII, 30).
І. Срезневський, Б. Грінченко тлумачать його як «приміщення для
худоби; стайня» (Срезневский, ІІІ, 1376), (Грінченко, IV, 402) У
перекладних словниках минулого теж зафіксовано це слово
(Желехівський, ІІ, 1040), (Уманець, IV, 182). В діалектах
української мови маємо такі засвідчення: хлєв «приміщення для
сільськогосподарського реманенту, дров і т. ін.» (Лисенко, 225),
хлів «хлів для свиней» (Онишкевич, ІІ, 340), похідні хлівче, хлівчик
«малий хлів» (Шило, 266), хлівище «великий хлів», хлівча
«хлівець» (Сабадош, 403) та ін. Номен активно використовується в
сучасній українській мові (СУМ, ХІ, 83).
Стаиня «конюшня, хлів» з праслов’янського *stajnja,
пов’язаного із *staja «курінь пастуха», первісно «стоянка; стійло»
(ЕСУМ, V, 392): у стаини взяли... конεи (АЖГУ, 1590, 54). Лексема
вміщена у словниках ХІХ–ХХ ст.: станя «конюшня» (Пискунов,
247), (Желехівський, ІІ, 914), стайня «конюшня; стійло, хлів»
(Грінченко, IV, 196). У діалектному мовленні такі фіксації: станя
«стайня, конюшня; приміщення для сільськогосподарського
реманенту, дров» (Лисенко, 203), стайня «приміщення для коней»
(Аркушин, ІІ, 170), стайня «хлів, приміщення для корів та коней;
частина житлового будинку» (Онишкевич, ІІ, 248). Назва відома і в
сучасній українській мові (CУМ, ІХ, 637).
Лексема обора, «відгороджена частина подвір’я для худоби;
загорода, загін; великий сарай, хлів, засік худоба тощо», поширена
в інших слов’янських мовах і походить з праслов’янської *obvora
(ЕСУМ, IV, 140): з оборы моεε волов..., яловиц..., бугая... взяли
(АКЖГУ, 1611, 208), вся ωбора з быдломъ згорεла (АКЖГУ, 1611,
188), волов робочих з ωборы (ДМВН, 1609, 125). Номен фіксується
з XV століття як «(огороджене місце для худоби); скотний двір»
(ССУМ, ІІ, 69). Знаходимо слово обора у словниках минулих
століть (Желехівський, І, 546), (Уманець, ІІ, 216), (Грінченко, ІІІ,
21), (Рудницький, ІІ, 866). Усне народне мовлення засвідчує й
омонімні лексеми: обора «мотузка в неводі; зав’язки у постолах»
(Лисенко, 140), «конюшня; увесь одяг» (Аркушин, ІІ, 5), «частина
садиби; місце перед хлівом; загін для худоби; дірки в постолах для
ремінців; знак на вусі у вівці» (ГГ, 135), «подвір’я; відгороджена
частина подвір’я з приміщенням для худоби; загорода; загін»
(Гуйванюк, 353); «загорода для худоби» (Шило, 188). Слово
використовується і на сучасному етапі розвитку мови (СУМ, V,
550)
Загорода, похідне від праслов’янського *gordъ (ЕСУМ, І, 571):
зъ загороды... взялъ воловъ..., коровъ... с тεляты (АЖГУ, 1592, 56);
У «Словнику української мови XVI – початку XVII ст.» знаходимо
лексему загорода у значенні «огороджене місце, ділянка; загорожа;
перешкода, перепона» (СлУМ, Х, 4). Номен виявляємо у
лексикографічних джерелах минулого: загорода «скотний двір»
(Пискунов, 79), (Желехівський, І, 240), (Уманець, І, 234),
«огороджене місце, куди заганяють худобу; сад, город» (Грінченко,
ІІ, 29). Слово загорода використовується в сучасній українській
мові (СУМ, ІІІ, 85), і в діалектах: «подвір’я; обора; місце з
городами» (Онишкевич, ІІ, 267), «приміщення для овець; подвір’я;
загін для худоби на відкритому повітрі» (Гуйванюк, 128), пор.
також загородь «місце, на якому стоїть хата з господарськими
будівлями» (Лисенко, 76).
Лексема садзъ/саж, «хлів для свиней; кошик для зберігання
риби», походить від праслов’янського *saditi (ЕСУМ, V, 162):
vεпъроvъ дvа коръмъных vъ садзu забито (АЖГУ, 1635, 160).
Знаходимо в реєстрі словника Б. Грінченка: саж, -жа «хлів, місце,
де зачиняють тварину для відгодовування; плетений з лози…
кошик для риби» (Грінченко, IV, 96). Таке ж значення лексеми саж
виступає і на сучасному рівні (СУМ, ІХ, 14). Діалектні засвідчення
відсутні.
Погрεбъ «льох», похідне від праслов’янського *greti<*grebti
(ЕСУМ, І, 590): мεду готового в погрεбε взяти росказал (АЖГУ,
1590, 73). Лексема погріб зафіксована у словниках ХІХ–ХХ
століть: (Желехівський, ІІ, 674), (Уманець, ІІІ, 55), (Грінченко, ІІІ,
235). Вона не представлена у діалектах, проте побутує у
літературній мові (СУМ, VI, 723), (РУБС, 248).
Назва гумно, «тік з будівлями», засвідчена у багатьох
слов’янських мовах, походить від праслов’янської *gumьno
(ЕСУМ, І, 619): збожа розмаитыε v гумнє (АЖГУ, 1635, 188),
стиртъ сεм сhна... до гумна... ωтвезли (АКЖГУ, 1611, 179).
«Історичний словник української мови » Є. Тимченка фіксує це
слово у писемних пам’ятках ХІІІ ст. (Тимченко, ІІ, 629). Назву
репрезентовано у староукраїнській мові XV ст. (ССУМ, І, 269). У
«Словнику української мови XVI – початку XVII ст.» знаходимо
такі значення цієї лексеми: «двір із господарськими будівлями;
комора; житниця» тощо (СлУМ, VII, 117). Лексикографічні праці
ХІХ–ХХ ст. теж містять цю назву: (Пискунов, 61), (Желехівський,
І, 164), (Уманець, І, 170), (Грінченко, І, 340). На сучасному етапі
назва маркується як діалектна (СУМ, ІІ, 193), тож вживається в
усному народному мовленні: гувно/гумно «рублена з дерева клуня;
тік» (Лисенко, 60), пор. також гуно ́ «обгороджене подвір’я; місце
перед (за) стодолою; дровітня; садиба»» (Шило, 98).
Спижарня «приміщення для зберігання зерна»: збожа v гумънє
и спижарнях молочєныε (АЖГУ, 1635, 188). Пов’язуємо з
лексемою спиж «бронза, мідь, метал на дзвони», що пох. з польськ.
spiż «бронза, сплав; дзвін; гармата» (ЕСУМ, V, 370). Слово
частково зафіксоване у словниках минулих століть: (Желехівський,
ІІ, 900), спижарня «комора, кімната для провізії» (Грінченко, IV,
174). Побутує воно й у діалектах: спіжарня «приміщення для
зберігання зерна, комора» (ГГ, 175), спіжарня «комора для сушіння,
сушарня» (Гуйванюк, 512). В літературному мовленні
кваліфікується як застаріле, діалектне (СУМ, ІХ, 524).
Усе господарство відділялося від інших маєтностей. Засвідчено
такі синонімні номени із значенням «загорожа, паркан»: тынъ, що
пох. від праслов’янського *tyn, запозиченого з германських мов
(ЕСУМ, V, 568): выломεнε тыну до того ж двора (АКЖГУ, 1611,
284), тыны, знат, пострεляны (ДМВН, 1605, 37). Номен тин
засвідчено лексикографічними працями ХІХ–ХХ ст.:
(Желехівський, ІІ, 963), (Уманець, IV, 130), (Грінченко, IV, 261).
Побутує він у народному мовленні: (Онишкевич, ІІ, 288) та в
українській літературній мові (СУМ, Х, 114). Слово плотъ,
«плетений тин», пов’язане із лексемою плести із праслов’янського
*pletti (ЕСУМ, IV, 440): ω плот пεрεдмεстя Лεщина ωтεршис
(АКЖГУ, 1611, 205). Воно фіксується у значенні «пліт, тин; гребля,
загата» у писемних пам’ятках XV ст. (ССУМ, ІІ, 154), у словниках
ХІХ–ХХ ст.: (Желехівський, ІІ, 659), (Уманець, ІІІ, 44), (Грінченко,
ІІІ, 196). На сучасному етапі номен пліт функціонує у діалектах
(Онишкевич, ІІ, 81), пор. плотик «невисокий тин» (Аркушин , ІІ,
56), а також у літературному мовленні (СУМ, VI, 587). Длованε:
пεрεлзши чεрεз длованε в дом (АКЖГУ, 1611, 303). Лексема
фіксується ще у формах ділованье, дылованье, тлумачиться як
«паркан, зроблений з дилів», пор. диль – «брусок, стіна; дошки»,
запозичена через посередництво польської мови: dylowanue з
німецької Diele «дошка підлога» (Тимченко, ІІ, 716), (ЕСУМ, ІІ,
70). Засвідчена у словниках ХІХ–ХХ ст.: (Желехівський, І, 176),
(Грінченко, І, 391). У діалектах знаходимо дилиня, диля, дилє
«шматки дерева, лати», дильований «зроблений з використанням
диля» (Гуйванюк, 95). Сучасна українська мова зберегла теж лише
споріднені форми дилина «груба дошка, брус, балка», дилиння
«збірне до дилина» ( СУМ, ІІ, 277).
Замки, маєтки, двори, зачинялися брамами: у браму замковую
воткнулъ (АКЖГУ, 1611, 118), воротами: ворота мεстцъкиε
выбили (АЖГУ, 1590, 60), до ворот двора г дарыского прибил,
...до ворот цεрковных прибил (АЖГУ, 1590, 47), у ворота сεла
уткнулъ (АКЖГУ, 1611, 293), у ворота замковыε увоткнул
(АКЖГУ, 1611, 147), пор. воротному замковому ωказал и ωповεдал
εсми (АКЖГУ, 1611, 165); форътями/ фортками/ хвортками:
поприбияломъ при vоротахъ и форътяхъ костєлъныхъ и ратушных
(АЖГУ, 1635, 194), у фортцε водлε ворот у двεри (АЖМУ, 1584,
98), ворота… пострεляныε и хвортка (ДМВН, 1605, 49). Брама
«ворота» – давнє запозичення з польської мови, польськ. brama
«в’їзд, вхід до будови, великі двері, ворота; передмур’я; ключ;
дорога (ЕСУМ, І, 244). Номен ворота функціонує у багатьох
слов’янскьих мовах і походить від праслов’янського *vorta (ЕСУМ,
І, 428). Лексема фортка проникла через посередництво польської,
пор. польськ. forta, із германських мов (Фасмер, IV, 204). Вони
використовуються на сучасному етапі розвитку української мови.
Для узагальненого називання помешкань «домашнє житло,
домівка тощо» використовувались лексеми: господа (ДМВН, 1605,
35; АКЖГУ, 1611, 182). Слово господа – запозичення з польської
мови (ЕСУМ, І, 574), фіксується у писемних пам’ятках ХІІІ ст.
(Тимченко, І, 584), наявне у староукраїнській мові XV ст. (ССУМ,
І, 254). Воно вміщено у «Словнику української мови XVI – початку
XVII ст.»: господа «домашнє житло, домівка; господарство;
заїжджий двір, місце нічлігу; в’язниця» (СлУМ, VII, 47). Лексема
збереглася в сучасній українській мові (СУМ, ІІ, 140).
Засвідчено номен будованε, який має кілька значень: зо всим
будованεмъ моим дворнымъ (АЖМУ, 1584, 146), тобто «будова,
споруда» (СлУМ, ІІІ, 85); ωтчизну свою… то εст будованε своε зо
всим на всε з нивами зъ ωгородами (АЖГУ, 1590, 63), тобто усе
«майно нерухоме»; дεрεво на будованε (АКЖГУ, 1611, 199), у
значенні «будування, будівництво» (СлУМ, ІІІ, 85). Назва
будованнε фіксується у пам’ятках староукраїнської мови XV ст. як
«будування (дія)» (ССУМ, І, 128). У наступний період розвитку її
семантичне поле значно розширюється: «спорудження; будівля;
створення; будова як результат творіння; заснування, формування
чогось (СлУМ, ІІІ, 85). Словник Б. Грінченка подає значення
«будування, творення, спорудження; побудова; будівля»
(Грінченко, І, 106). Лексема будування походить від будувати,
запозиченого з польської мови, пор. польськ. budować (ЕСУМ, І,
279), функціонує і в сучасній українській мові: «дія; готова
споруда; характер, особливості будови; архітектура» (СУМ, І, 249).
Загалом, лексема будувати стала основою для багатьох похідних:
корчмы будовати (АКЖГУ, 1611, 226), побудовалъ был (АЖГУ,
1590, 53), прибудовал (АКЖГУ, 1611, 141), побудован εст
(АКЖГУ, 1611, 160), побудованε рудни (АКЖГУ, 1611, 37), ω
побудованε двора (АЖГУ, 1590, 42), двор збудованыи (АКЖГУ,
1611, 331). На сьогоднішній день вони входять до складу активної
лексики української мови.
Актові книги Житомирського гродського уряду – важливі
документи для вивчення історії української мови кінця ХVІ –
початку ХVІІ ст. Вони розкривають лексичне багатство
словникової системи, дають цінний матеріал про матеріальний світ
українців Полісся тієї епохи. Мовні одиниці на позначення
житлових споруд та господарських приміщень становлять чималий
пласт лексикону гродських книг. Це назви житлових будинків
шляхтичів (домъ, будынокъ, изба), помешкань поліських селян
(халупа, хата, хижа), кімнат (свεтлиця, сѣни, кґанок), інших
елементів будівель (двεри, окна, стhны). Виявлено лексеми на
означення господарських приміщень: для зберігання реманенту та
іншого майна (комора, клεть, клуня), для утримання худоби
(стаиня, обора, садзъ), для зберігання та обробітку збіжжя (гумно,
спижарня). Із значенням «загорожа, паркан» використано номени
тынъ, плотъ, дѣлованε, а також елементи цих споруд: брама,
ворота, форть. Для узагальненого означення помешкань вжито
лексеми господа, будованε.
Зазначені назви перебувають у синонімних, омонімних
лексико-семантичних відношеннях. Більшість із них – це питома
українська лексика спільнослов’янського походження, проте
виявлено запозичення з польської, італійської, германських,
балтійських мов. В основному, вони функціонують в сучасній
українській літературній мові, деякі збереглися у діалектному
мовленні українців. На жаль, обсяги статті не дають можливості
проаналізувати у повному обсязі усі види лексем із лексико-
семантичної групи «назви помешкань і їх елементів, речей
домашнього вжитку та майна», тож номени на означення хатнього
начиння та господарського реманенту розглянемо у наших
подальших працях.
Скорочення
АЖГУ Акти Житомирського гродського уряду:1590 р.,
1635 р. / Підгот. до вид. В.М. Мойсієнко. – Житомир, 2004. – 251 с.
АЖМУ Актова книга Житомирського міського уряду
кінця XVI ст. (1582–1588 рр.) / Підгот. до вид. М.К. Бойчук. – К.,
1965. – 192 с.
АКЖГУ Актова книга Житомирського гродського уряду
1611 року / Підгот. до вид. А.М. Матвієнко, В.М. Мойсієнко. –
Житомир, 2002. – 390 с.
Аркушин Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок.
– Луцьк, 2000. Т. 1–2.
Верхратський Про говор галицьких лемків. Написав Іван
Верхратський.– Львів,1902.– 488с.
ВТСУМ Великий тлумачний словник сучасної української
мови. / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., 2005. 1728 с.
Грінченко Словарь української мови / Упор. Б. Грінченко. Т.
I–IV. – К., 1907–1909.
ГГ Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп.
ред. Я.В. Закревська. Львів, 1997. – 230 с.
Гуйванюк Словник буковинських говірок/ За ред.
Н.В. Гуйванюк. –Чернівці,2005.–688с.
ДМВН Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХVII ст.
(Збірник актових документів) / Підгот. до вид. В.В. Німчук, В.М.
Русанівський, К.С. Симонова та інші. – К., 1981. – 315 с.
Желехівський Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-
німецький словар. Т. 1–2. Львів, 1885–1886.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: У 7 т.–
К.,1982–2006.– Т. I–V.
Лисенко Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.,
1974. – 260 с.
Онишкевич Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У
2 ч. – К., 1984.
Пискунов Пискунов Ф. Словник живої народної, писемної і
актової мови руських югівщан російської і Австрійсько-
Венгерської цесарії. – К., 1882. – 304 с.
РУБС Російсько-український будівельний словник /
Уклад. В.М. Гордєєв, Р.Я. Зельцер, Є.А. Кожан та ін. – К., 1994. –
512 с.
Рудницький Рудницький Я.Б. Етимологічний словник
української мови. Т. 1–2. Вінніпег, 1962–1972.
Сабадош Сабадош І.В. Словник закарпатської говірки села
Сокирниця Хустського району. – Ужгород, 2008. – 480 с.
СлУМ Словник української мови XVI–XVII ст. Вип. 1–
13. Львів, 1994–2006.
Срезневский Срезневский И. И. Словарь древнерусского
языка. Т. І–ІІІ. – М., 1989.
СУМ Словник української мови: В 11 томах. – К.,
1970–.1980.
Тимченко Історичний словник українського язика /
Зредагував Є. Тимченко. Кн.. 1. Зошит 1–2. Харків, 1930, 1932.
Уманець Словар російсько-український. / Укл.
М. Уманець, А. Спілка. Т. 1–4. – 1893–1898.
Фасмер Фасмер М. Этимологический словарь русского
языка. Т. 1–4. – М., 2004.
Шило Шило Г.Ф. Наддністрянський реґіональний
словник. – Львів, 2008. – 288 с.
ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков:
Прасл. лекс. фонд / Под ред. О. Н. Трубачева. – М., 1974–2003. –
Вып. 1–30.
Инна Царалунга
Жильё украинцев конца XVI – начала XVII вв. (на материале
Житомирских актовых книг)
На основе деловых документов конца ХVІ – начала ХVІІ вв.
исследованы особенности жилья украинцев Полесья.
Проанализированы названия жилых домов и хозяйственных
помещений. С помощью лексикографических научных трудов
обнаружена собственно украинская и заимствованная лексика,
устаревшие, диалектные слова.
Ключевые слова: диалектный язык, лексика, лексема,
письменные памятники.
Inna Tsaralunga
Ukrainian accommodations at the end of XVI – at the beginning
of XVII century (on the basis of Zhytomyr act books)
The accommodation peculiarities of Polissia Ukrainians of XVI – at
the beginning of XVII century on the basis of business documents of that
period were discovered. Names of housing buildings and premises were
analyzed. With the help of lexicographical works specific borrowed
vocabulary, obsolete and dialectical names were revealed.
Key words: dialectical speech, vocabulary, lexeme, written
memorials.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37471 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0097 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T09:41:29Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Царалунга, І. 2012-10-15T19:19:21Z 2012-10-15T19:19:21Z 2010 Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) / І. Царалунга // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 186-199. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. XXXX-0097 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37471 811.161.2’373 На основі ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. досліджено особливості помешкання українців Полісся. Проаналізовано назви житлових споруд і господарських приміщень. За допомогою лексикографічних праць виявлено питому та запозичену лексику, застарілі, діалектні слова. На основе деловых документов конца ХVІ – начала ХVІІ вв. исследованы особенности жилья украинцев Полесья. Проанализированы названия жилых домов и хозяйственных помещений. С помощью лексикографических научных трудов обнаружена собственно украинская и заимствованная лексика, устаревшие, диалектные слова. The accommodation peculiarities of Polissia Ukrainians of XVI – at the beginning of XVII century on the basis of business documents of that period were discovered. Names of housing buildings and premises were analyzed. With the help of lexicographical works specific borrowed vocabulary, obsolete and dialectical names were revealed. uk Інститут української мови НАН України Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Історія мови Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) Жильё украинцев конца XVI – начала XVII вв. (на материале Житомирских актовых книг) Ukrainian accommodations at the end of XVI – at the beginning of XVII century (on the basis of Zhytomyr act books) Article published earlier |
| spellingShingle | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) Царалунга, І. Історія мови |
| title | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) |
| title_alt | Жильё украинцев конца XVI – начала XVII вв. (на материале Житомирских актовых книг) Ukrainian accommodations at the end of XVI – at the beginning of XVII century (on the basis of Zhytomyr act books) |
| title_full | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) |
| title_fullStr | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) |
| title_full_unstemmed | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) |
| title_short | Помешкання українців кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалі Житомирських актових книг) |
| title_sort | помешкання українців кінця хvі – початку хvіі ст. (на матеріалі житомирських актових книг) |
| topic | Історія мови |
| topic_facet | Історія мови |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37471 |
| work_keys_str_mv | AT caralungaí pomeškannâukraíncívkíncâhvípočatkuhvíístnamateríalížitomirsʹkihaktovihknig AT caralungaí žilʹeukraincevkoncaxvinačalaxviivvnamaterialežitomirskihaktovyhknig AT caralungaí ukrainianaccommodationsattheendofxviatthebeginningofxviicenturyonthebasisofzhytomyractbooks |