Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка
Стаття присвячена аналізу лексичних, фонетичних, морфологічних та синтаксичних особливостей у поліських говорах, зафіксованих В.Кравченком на початку XX століття. Статья посвящена анализу лексических, фонетических, морфологических и синтаксических особенностей в полесских говорах, зафиксированных В....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37491 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка / А. Поповський // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 358-368. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860083067169800192 |
|---|---|
| author | Поповський, А. |
| author_facet | Поповський, А. |
| citation_txt | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка / А. Поповський // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 358-368. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| description | Стаття присвячена аналізу лексичних, фонетичних, морфологічних та синтаксичних особливостей у поліських говорах, зафіксованих В.Кравченком на початку XX століття.
Статья посвящена анализу лексических, фонетических, морфологических и синтаксических особенностей в полесских говорах, зафиксированных В. Кравченко вначале XX столетия.
Article is devoted to analysis of lexical, phonetic, morphological and syntactical particularities in Polesya’s dialects. These ones were fixed by V. Kravchencko at the beginning of XX century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:17:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 811.161.2’282
Анатолій ПОПОВСЬКИЙ
ПОЛІСЬКІ ЛІНГВАЛЬНІ РИСИ В НАРОДНИХ
ОПОВІДАННЯХ І КАЗКАХ ВАСИЛЯ КРАВЧЕНКА
Стаття присвячена аналізу лексичних, фонетичних,
морфологічних та синтаксичних особливостей у поліських говорах,
зафіксованих В.Кравченком на початку XX століття.
Ключові слова: народна творчість, живомовні поліські зразки,
мовно-літературна норма, діалектна лексика, фонетика,
морфологія, синтаксис, паралельні варіанти.
В історії української культури й до цього часу маємо ряд
постатей, творча спадщина яких ще лишається малодослідженою.
Серед них й ім’я Василя Григоровича Кравченка (8.05.1862, м.
Бердянськ – 20.03.1945) – українського етнографа, письменника,
одного із засновників Товариства дослідників Волині і його
етнографічної секції, керівника етнографічного відділу науково-
дослідного музею в м. Житомирі (1920-1934 рр.). Він зібрав цінні
фольклорно-етнографічні матеріали, які частково опублікував в
«Етнографічних матеріалах» Бориса Грінченка (1895-1899 рр.),
«Трудах Общества изследователей Волыни», т.V, XII (1914), а
також у двотомному житомирському виданні «Пісні. Хрестини та
весілля. Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравченком з
передмовою Миколи Гладкого» та «Народні оповідання й казки.
Етногафічні матеріали, зібрані Васильом Кравченком». Окрім цих
записів, він видав збірку оповідань «Буденне життя».
Невтомний ентузіаст зібрав і залишив для нащадків дорогоцінні
скарби народної творчості, в яких зафіксовано звичаї, традиції,
побут і світогляд тогочасних поліщуків. Варто відзначити
сумлінність дослідника в збереженні мовних особливостей
інформаторів різних діалектних масивів України, про що
наголошував у передмові до «Народних оповідань й казок»
М.Гладкий: «Той же збирач, визнаючи, що його матеріали
уявлятимуть себе тим більш цінними, чим вони краще будуть
пристосовані, а через те й придатні для наукових висновків, мав на
увазі відповідну ґруповку цих матеріалів як етнографа, так і
дослідувача говірок і намагався по можливости правдиво
занотувати всі відміни та окремішності голосових сполучень
власних одмін говірок, які йому траплялися» (Кравченко, т. 1: II).
Майже всі записи ретельно паспортизовані: вказано
інформаторів, місце запису, а подекуди – число, місяць і рік, як-от:
180. Про Бабу, шо поборола Борца
«То жив соб’є Д’ид із Бабою, дак баба вельмо моцна була, а
вуˆон не догадав’сє. Баба позолила платтє, пошла на р’єку б’єлит, а
Дьєд пошов у корчму гуляти.
А тепер були силниє Борци, дак от – зберутца і ходять по
корчмах бороٰтц’є.
Тепер там у корчмі с’едит чоловіка десят і говорит той Борец:
- Хто хоче зо мною боротца – віходь!
Чоловік не годен не обозвавс’е, а Баба каже:
- Я тебе побору.
- Побориш?...
- Побору.
- Ну, то віходь!...
Пудходит до шинкарки Борец той, каже:
- Дай кварту водки Баб’е, а другую міні.
Як узяла Баба та – поборола, а він і дух спустив.
Баба пошла до дому, а того почали оттирать і оттерли.
А чоловік – городами та до дому! Та давай упроті йти, бо шо це
я з нею буду робіт, - іще вб’є?
А Баба дивитц’е та дума, шо це з ним?
Каже:
- Діду, ти мене бів і ми з тобою жили, ти знов мене бітимеш,
а на шо нам расходитис.
От Дід і осів!
Від Василя Макарчука, с. Ласок, Народичеської волості,
Овручеськаго пов., 17.07.1903 року.
(Кравченко, т. 1 : 280-281)1.
Здебільшого записи було здійснено в населених пунктах
Житомирського повіту (села - Забруддє, Івківці, Никоновка,
Слободище, Стрибіж, Сингурі; містечка – Мошківець, Червоне,
Чуднів), Овруцького повіту (села – Ласки, Гуничи, Корчівка,
Сітовки; хутір Підчаше), Глухівського повіту (села – Славута,
Хатьминовка, Харьминовка), Ніжинського повіту (м. Веркієвка),
Прилуцького повіту (с. Вільшана) та ін.
Із загальної кількості записів (196) лише поліських у
«Народних оповіданнях і казках» опубліковано понад 160
різножанрових фольклорних зразків, що становлять основу
одинадцяти розділів, сформованих за особливостями їх тематики
типу «Признаки, повір’я», «Знахарство, замови т. ин.», «Вірування
й оповідання про надприродні істоти», «Богатирі», «Перекази про
1 Далі в дужках подаємо сторінки цього джерела .Правопис оригіналу
зберігаємо
місцевости» і т.п.
Як відомо, поліські діалекти характеризуються цілим рядом
специфічних ознак у лексиці, фонетиці, граматиці, синтаксисі, які
відповідно авторській транскрипції зафіксовані в названих вище
збірках. То ж зважаючи на це, привертаємо увагу до тих місцевих
живомовних рис, які відзначаються активністю функціонування і
виступають як своєрідні явища поліського мовлення або як
паралелі до усталених у загальнонародній мові літературних норм.
Д і а л е к т н а л е к с и к а досліджуваних говорів у записах
Василя Кравченка презентована такими живомовними одиницями
як-от: вінбарь «приміщення для зберігання зерна; комора»:
Хлопець у ночі обкопав стовпці, опустив вінбарь, поставив так –
наче він був там (35); вкач «фаетон»: Тоді вона сказала запрягти
коні і сказала винести пана вкач (фаетон), сіла з ним і їде (255);
вкрутнюватися «виходити з складної ситуації, викручуватися,
вислизнути»: От той уже Дід баче, шо не вкрутнеться, зараз же
вийма з кишені три гроши, такі великі, як то колись за Царя
Миколая були п’ятаками (124); вцитіти «змовчати, тримати язик
за зубами»: А воно сидить та каже, - «не вцитю!» (309); ґидза
«міра, купа»: Торг-у-торг – наторгував таку ґидзу грошей, як
мишачий хвіст (294); ґрант «кран»: «Пий осю воду». – Одкрутила з
однеї бочки ґрант; воˆин випив…» (149); джакати «пригощати»:
«Кушайте, гостоньки, а ви, діти – джа!»…Як джакнули діти, то й
на столі нічого нима! (309); допіро, допіру, допіричко «тільки що,
щойно, тільки, тоді»: Допіро вже цей чоловік до якого б замка або
дверей залізних не приложив цю руку, так усе й ламалось (10).
Допіро тут узнав піп, там – другий, - забрали процесію, думали, шо
він зслизне (66) Допіру Бог питає його…(118). Аж це допіричко
нагадала (130); доразу «вмить, зараз же»: Бились, бились: - шо
одрубає голову Змієві, то він ухвате, прикладе, і знов приросте
доразу (139); завої, заломи «наврочення»: У нас у селі одну дєвчину
навчили заламовать заломи, завої завивать (17); зазуляти
«заговорити зуби, баки забивати, відвернути чию-небудь увагу.»:
«Е. хлопче, не зазуляй!» (178); ′запуски «організаційні заходи
молоді для проведення досвітків»: В їдну хату та ходили на
досвітки, ну, так – штук пьять-шість дівчат зибралося на ′запуски
(74); капсан «бідняк, злидень» (у Словнику Б.Грінченка: Капсан,
на, м. Бранное слово для евреевъ; II, 218): «Який ти дурний, каже
Нестирко: хіба на суді повірять тому, шо ти дав міні сто рублів –
такому капсанові?» (94); кинба «велика суцільна грудка чогось»:
«Купи, каже , міні кинбу смоли, пуд прядива і пуд пір'я» (30);
ліпашити «бити»: Ну, цей Бідний прийшов та як побачив Діда –
свою Долю – зараз же тею кісткою, шо брат дав йому Багатий,
давай у одно місто ліпашити! (124). ілновати «пильнувати,
слідкувати», надєл, рукавщина «плата священикові за похорони»: У
нас пип не піде й хавать ’ек рукавщини мужик не дасть: йому
надєл – то само собою, а то ще воˆин хоче, шоб йому рукавщину
давали од двора, матушка ходе ілновать (133); корувати
«лікувати», пістряк «рак»: «Пістряк (рак) корують так: варють
лист з рослини Cheledonia majoris, і то п’ють (6); мануполя «казенна
горілка»: Певне-ж тоді на три гроши можна було випить, тоді
мануполя не було (125); опиминатися «заступатися за когось»:
«Геть із хати, шоб духу тут твого не було! Ти будеш опиминатися,
ледащо, за ледащим! (28); пасьоги «чорні полоси, смуги»: Була у їх
бєла кобіла, то воˆуна пошла та по тоˆуй бєло’ кобілі поробьїла
пасьоги, поробьїла вуголлєм, да сєла соˆубе поˆд гребенем да й
сьп’еває (283); пуня «клуня, стодола»: Прибєг на Великдень у сваю
пуню, на ток і лежить там на саломі (70); ражка «посуд для
вугілля»: Далі постановив вин ражку уголля і тарілку, - «то, сказав,
буде Розбойникова» (138); рапуга «здорова земляна жаба»: На
Йвана Купала чоловік поставив борону коло корови, а сам ліг
спати; аж приходе рапуга з дойницею і сіла під корову, і стала її
доїть (63); риґуля «корова»: А в риґулі штирі дулі, а в ік′уні дві
(311); різон «намір, помисел»: Кирик, ни довго здумавши, в
кишеню. 15 карбованців взявши, пішов до попа с добрим різоном,
зачав попа сміло питати…(78); спуст «піввідра горілки»: Кирик
дуже зрадувався, - вліпив в небо очі; скончив яму, пішов до дому
охочий, мішок грошей завинув, в камору спровадив і так сіро
роспорадив: взяв спуст (піввідра) горілки і сам напився (78);
тутай «тут, у цьому місці»: «А ти-ж міні, гляди, зоставайся
тутай: сяде сонце, поскладай у копи… (123); упроті «супроти,
навпроти»: А чоловік – городами та до дому! Та давай упроті йти,
бо шо це я з нею буду робіт, - іще вб’є?» (281). Хоч паралельно
виступає навпроти: А Дурний надер меду, йде навпроти їх (276);
цибати «плигати, стрибати»: Де взялась подла Кицька і цибнула на
комен, хтіла зловити Миш та вдарила лобом у скирту (303) та ін.
Поряд з місцевими лексичними одиницями функціонують
своєрідні фразеологічні утворення, як-от: вести тлумами «чинити
широкий громадський осуд», взяти ужиськом попід руки «міцно
охопити, обняти когось»: Взяли попа мотузком за роги, тай
видуть од села до села тлумами (80). Допіро сказали їй – убрали її
так, як на смерть і наклали макітру на голову, і взяли на макітру
бинди наклали – усе, як убирають ту дівчину, що вмерша; і взяла
вона його шапку у руки, а її взяли ужиськом по під руки і як вона
до його підійде, то її зараз назад ухватять (66) та ін..
Ф о н е т и ч н і о з н а к и: а) характерне «акання» у вимові
ненаголошеного [о] як [а] типу вада, карова: Моя мачуха побачила
завой у житі, хотіла його спалить, - запалила і линула на його вади,
дак її як пхуло звідти пуд бугор – і покотилась вона у низ…(18).
Утром пашли доїть карову – малако з кровію – іспорчена карова
(61) А салдат узяв шаблю і сів збоку дверей (43). Кажуть, шо ніби
то так от підійшов він до якихся манахів, ті його впустили до
себе…(10). Салдат і говоре до мужика: «Паганяй скарєй да жита,
а то все адно на голові в тебе заломлю залом! (18); І вани
разсказували, шо як були вани Вавкулаками, то все бєгали з
вавками, а як де∙каторий адстане, то ще вавки і боки нащипають
(70);
б) наголошене етимологічне [е] в новозакритому складі перед
твердим приголосним зрідка заступається дифтонгиами [оу], [ои],
[уе]: або монофтонгами [и], [і]: «Одчини, жоˆунко!» (282). Опьять
жоˆинка каже: «Вези, де хоч подівай їх! (141). «В мене жуˆенка
єсть, то за всього милєй». (256). Жив соб’и чоловьєк із жинкою, а в
його не було дітей. (263). Зийшов мисяц…(221). Рече стариць:
«Ямку копати». (77). На морі камінь, На небі місяц – Як вони до
купи зийдуця, Тоді хрищенному мулитвенному Забулять зуби (7).
«Очипись, жінко, я не брав»…(285). Жінка прийняла їх (286).
Зачали збирати – назбирали сїм хур проса, всі сім повни – ше й
гречаної вовни. (304), а перед наступним колишнім м’яким
приголосним, після якого занепадав слабкий [ь] – дифтонгом [іе]
або [і]: Каже: - «хочу дров, нічим у п’ечи затопіть (101). А в пічі
лежить гуска печена (286). То слуга догадалась, вставила
дванайцять окропів в піч, щоб закіпіли…(185). Я висипав адин мєх
– вада не солодка (299), а в ненаголошеній позиції зберігається [е]
або іноді заступається [і], [у]: «Ти іди косити-молотити, а жінка
жати – ніж я маю твоєй плати до осені ждати (77). Поклала жінка в
попіл, прийшла сосіда через днів кілька пожичати попілу, а та
жінка забулась, шо гроші в попілі, тей віддала всей попіл, геть із
грішми (128). «Ну, будьте ласкаві, спитайтесь там і за мене, але
шоб ви не забулись, то дайте міні з вашого коня струмени» (93-94);
в) ствердіння [р’] ( зора, вечерат’), а також [ц] у
звукосполуках [ца], [цо] [цу] та в суфіксах -ц-, -ец- ( улица, хлопец,
танцоват’): «Давайте вечерать ! (75). То дванадцять ложок при
дванадцяти зорах давати, то хорий очуняє (9). «Можна ж так
чоловіка бити – адже-ж він господар, а господара хіба можна так
бити?» (28). «Вінесіт мене з мора до верху, то я вам под’елю ’иє»
(84). Тепер пан дав кусок поля і свої плуги з хлопцами, шоб йому
поорали (114). Чоловік зняв свяченого хреста з шиї, причепив його
за кінец вісся і почав зіллячко ловити (10). На морі камінь, на небі
місяц (7). В нас такого тютюну не курат (57). «Іди до пана, оддай
йому гроши, бо пшеніца вже гарна. Ідут вони проз тую пшеніцу. Є в
тебе пьять хлопцув, до зроби їм пьять воˆузов, шоб значить возілі ту
пшеніцу (115). Дак воˆун прийшов знов та стукнув у п’еньок, а
п’еньок сказав, - «іди ти до дому і ти будеш Царом, а жоˆунка
твоˆуя – Царицою» (101);
г) відповідно до давнього [ѣ] у наголошеній позиції виступає
дифтонг [іе]: …так воˆун каже: - «воˆун таки’ добри’ чолов’їк був,
шо як-би воˆун був живи’, дак воˆун би мінє й сам хліˆеба дав
поєсти» (39), а здебільше –монофтонг [і]: Було собі два хазяїна: у
їдного хазяїна був син, а в другого був наймит – і вони були собі
товариші, шо їден без другого не з’зість кусок хліба (57). «То як
ходиш до пана на роботу, то попроси собі кусок поля да посієш, то
буде хліб» (113);
д) етимологічний [о] в поліських говорах зберігається
(богатий): Був богатий чоловік і взяв собі жінку з богатого дому і
жили собі багато усеред города (30), або заступається [а]: Був
багатий я, - роскажу вам, пане, свою пригоду: був багатий я, і моє
багатство не відомо де поділося через мою дурну натуру (31), а в
так званих нових закритих складах у наголошеній і ненаголошеній
позиції виступають голосні неоднорідного утворення чи дифтонги
[оу], [ои], [уи] або монофтонги [у], [и], [і]: «Боˆуг с тоˆубою!»(284).
«О, то ти каже, не знаєш робіт: то возмеш, прийдеш на зау˘трей
ізнов до хати да повіпускаєш худобу на двоˆур і знов тод’ей і
стукнеш у вокно і скажу: - «чоловєче, аже-ж то наша худоба на
дворє»…(282). Вона взяла Зайца і Ворона, увиходить у
двоˆир…(257). А в нас був Куˆит- старий – не злізе на сей стуˆиг.
(296). Зима була… на провесні вийшли на двір (302). Пошов Дурак
на другу нуч, ну, і зловив двоє Лошят… (207). Позапалювали знов у
коршмі свічки да шахві поодбівали, самувари, подушки
повіносили, на вуз поскладали (302). Вин став єсти, а я узяв руками
за хвост (300);
е) у записах певне місце посідають аферези: «Можеш собі
’дправлятися цею бочкою – иначими дверима ми не можемо тебе
випустить (57). Кажуть: «Достань нам у золоті в самому Коня, то
’ддамо Птіцу й кл’етку і тебе віпустім» (208). Да всьо ’дно тут тобі
помірать (149). Тоді вони по’живали (141). Іду і бачу, шо біжить
три казє – все на ’дной назє. Я ’дну вдарив, а дьвє самі впали (299).
Чотири козі на ’дній нозі (310);
є) наявне вживання приставних [г] [в] типу горати, гоко,
вогон’: То як він вийшов ізвітиль, то дивиця, де церква стояла – там
мужик горе׳ на пар (59). Вона бере, горе поле, засіває і збирає, і
молотит, мелит; а гуменний дивитця, шоб обману не було (116).
Волив було сім, нагорали так, як гоком заглянуть, так як од
припічка - до порога…(302). Ну, то они приносять гоко горілки
йому (москалеві. – А.П.), він сів – пів гока випив і каже їм: «Тепер
лягайте спать, а я буду стерегти» (43). А Багатий запріг три пари
волів, шо вони може такі, як у того Терещенка, плуга доброго, і вже
по гораному ще паше, глибоко бере, шоб уродилось йому! (125).
Стала служба правитца, а вони заходять – Боˆуг, Петро й Павло -
Боˆугу молитва, дак глянув Петро й Павло на ту паланіцу, дак
вочим вони захотіли єсти (116). «Викупат глибоку яму і накласти
вогню, і налляти смули»…(118). Як углянули в вокно, дак вона
узнала: - «це мой чоловік іде!» (100). «Када ти вумний та розумний,
скажи мінє, шо в вашом городі можна за гривеник купить»…(259).
Іноді в деяких загальновживаних словах типу горілка, головка [г]
не фіксується: «А ти достань орілки, бо ми тобі не дамо їсти…(285).
Іде менший, дивиця – Зайці вкрали оловку капусти і бьюця (162).
Взяв Чорт, вирабав, взяв за ноги і витрусив ті гроші…(58);
ж) вставний [л] після губних у дієслівних формах 3-ої особи
множини перед ненаголошеним особовим закінченням - ат’
(спл’ат᾿, кипл’ат’): На другий день усі повставали - сам Цар устав,
а їх нема – сплять! (140). Він баче, шо вони не порядок роблять –
он духає на свою рушницю, шо вона побьє їх усі (135) Єдно
другому як почне говорити, шо за тридцять літ жадної шкоди не
було, а тепер яйце розбилося, так аж руки ломлять над ним! (120),
а також у віддієслівних прикметниках у називному відмінку
множини після задньоязичного [х] перед суфіксом –ян-: В їдну
школу ходили Школярі, і було такіх три Школярі не послухляні, не
слухали нікого – ні учителя, ні батюшки…(284);
з) наявність звукосполучень [ир], [ил], [ре], [рі] поряд із
звичайними [ри], [ли], [ро], [ло] з колишніх [ръ],[лъ],[рь] [ль]
(кривави, глитат’): І надибав під дубом криничку, і сів коло теї
кирниці обідати (288). Тай ни кажи, мій мелесенькій, никому, а ні
слова, що меж нами зробилась такая тревога… (80). То шо воˆун
зробів, - узяв да налив гар’елки у кр’еницу, то воˆун як напівс’е, то
вже не може віл’езти - пьяни’ зробивс’е. - Воˆун його вітяг з тує
крініце, да взяв да оковав його ланцюгами…(82). Там є й тепер іще
та криниця, що вона наплакала її повну сліз (215). Пішов піп до
Кирика, зачав в двері гримати, диким, отмінним голосом
воркотати! (78);
и) поряд з [ги], [ки], [хи] рідше виступають [гі], [кі], [хі]:
Вєдьма забрала зелля два горшечка і пашла за село на
перехрестную дарогу; там стаяв паметник на перехрестной дарогі
(61). «Нада стакан чаю дати такого, шоб заморіт дитину, послі того
в стакан чаю впустила такого і каже, шо вона сама заслабла, а так
як боїтце чи то гарни’ чай – дала дитинкі попробуват, а воно взяло
в рот дай запінило, дай умерло!» (100). «Но, я хитрий, а це ще
хітріший» (185). Дохітріласа-ж вона! (283);
і) спостерігається «укання»: «Хто-ж тобі казав, що я кислою
вечерою свойого рідьнього брата гудував? (176). Торба як
розшморгнулась – як вискочило сім Чортів звідтіль, як зачали
мурдувати той народ!... (132). «Пуїду, дядьку, пубачу світа трохи
(174). Приходить у той город, де йому треба було, зайшов у шиньок
і сів на пудушках і там у пудушках спав маленький собачка, то він
не бачив і задушив його таменьки…(272) поряд з літературно-
нормативним: «Ви хочете й мене тею юшкою нагодувати…(176).
«А що, жинко, коней теперь ми маємо, то поїдьмо до брата».(177);
ї) так зване «дзекання» притаманне слову хазяїн та похідним від
нього, а також день, добродій: Говорат Звіри своєму хадзаїну (141).
Прибіг, сказав так хадзяїнові своєму (140). Ми були з Дідом
хадзяювали (293). «А де ж добродзій, Іване?» (244). «Дзень добри’,
Боже вам помогай» (119), хоч паралельно: …а хазяїн їхній прийшов
і бачеть, що вавки коней рвуть (69). Прийшов Осавула до хазяйки,
загадує на панщину…(291). Був собі чоловік та жінка і була в них
свиня у хазяйстві (232);
й) м’який [с’] фіксується в словах типу с’віт, с’вященик,
с’півати: «Ні, батюшка, читайте одходную, уже я буду на той
сьв’їт прийняти’ – я буду конати» (41). «Ізлазь уже, злазь, доки ти
будеш сьпівати!» (138). «Ах, ти жоˆунко, шо це ти? Я тебе так убів,
а ти сьп’еваєш?!» (283).«Було «сьватоє» подриґаніє» (226).
Теперека мате взяла його до дому, - по знахарях, по дохторях, по
сьващениках – нема помочі Грицьку! (41). Прираяли йому, шо на
морі і в таком місті повінно буть диямент, шо має сьвьїт (83) і
виступає поряд із загальновживаним твердим [с]: : Шось стало на
Волині в Овруцькім повіті, чого не бувало сроду на світі (77). «На
шо, кажуть Петро з Павлом, таке паскудство буде по світу ходит –
узять їм та голови постинать» (113). Тепер сващенік говоре:
«Достав міні свідителюв, шо ти не жонати’» (99). І він с теї радості
співав уже через річку: - «Летів півень через річку – зав’язала дівка
голову на віки!» (66);
к) вживається вставне [н] після [м] на місці [j]: А тут несуть
для гостей мнясо, сало, хліб, горілку…усе, все…(123). Як я впав на
бедрату хату, - хата – безвугла, дівка – безумна, соломняний
парубок…(294). «Як підете, тату, до Пана, то скажіть, шо сон –
найлюбійший – наймиліший; а кулак – наймнякший – хоть який пан
положе подушки, а таки кулака під голову підкладе…(254) і
навпаки: Іван приносить до дому м'ясо (230). Ну, то вже в
Школярів є булки й м'ясо (285).
М о р ф о л о г і ч н і о з н а к и: а) паралельне вживання
закінчення -и, -е, в називному відмінку множини іменників л’уди,
сел’ани: Пішов проч, чмутий, проклятий сине, у вас не було ничого
і не буде николи, щоб ви випропадали всі такі лукаві люди! (77).
Люде йому казали за сеє - «спасибо»! (62);
б) у давальному відмінку однини іменники чоловічого та
середнього роду мають закінчення -у, -ови, -еви, зрідка –є, -і: Ну,
приєзджає воˆун до дому вже, показує батьку своєму ту Птіцу
(209). «Скажи своєму батькові – хай курку спече на маслі, кварту
горілки поставе» (175). Далі – Господь сотворив Коня і теж дав на
роботу Чоловікові і призначив Коневі жити 40 літ (81). Когда
воˆуни прийшли, дак воˆун уже каже батькє, - «правда», каже
(121). Тадє син аддав усе батькі сваєму (181);
в) м’яке закінчення -т’ у закінченнях 3-ої особи однини і
множини дієслів теперішнього часу і 2-ої особи множини
наказового способу (ходит’, ход’ат’, ход’іт’): А Бідний все над
тим яром ходить (182). Приходить Іван до пана (271). Сидять
вони, плачуть і другий день…(142). Візьміть його в свої рукі,
хутенько та ше і не гайтесь, по своєму 500 палок дайте! (80). «Не
бойтеся, вони не тронуть нікого» (139), хоч паралельно виступає
у тих же дієслівних формах тверде -т: Приходит – так і є! (101).
Віходит чолувєк на двор, а воˆун стоˆуїт поˆуд вокном (282).
Потим воˆуни коло того огню варят, жарят усячину (300).
«Вінесіт мене з мора до верху, то я вам под’елю ’иє» (84);
г) в іменників середнього роду типу зілля в називному відмінку
однини зберігається давнє закінчення -е з подовженим м’яким
приголосним перед ним: «Біжи-ж, серце, до маляра, скажи, хай він
запроси Святого Онухрея вийти з хатки на подвіррє (225).
Приїзджає на подвірья, випрягає воли і йде до хати (286). Наварила
вана два горшечка зєлля …(61);
ґ) у прийменникових конструкціях предметно-особових
займенників опускається приставний [н]: Так не стало в їх хліба,
так ті кажуть удвох: «Їдь, Грицько-Мали’, до деревні, привозь хліб,
бо тож ми без хліба трейти’ день» (39). Тепера, як той Грицько
од’їхав од містя, так бьє коня, а за їм Демко б’ежить і
кричить…(40). Там «поничи» найшли золотую шапку, дай бьютца
за ’иє (83-84). Ухватилась вона за ту цибулину, хоче тягтись, а всі
за єю скріз з усього пекла ухватились і собі (39);
д) усічені форми прикметників і займенників прикметникового
відмінювання в називному відмінку однини чоловічого роду
(добри, молоди, таки): «воˆун таки’ добри’ чолов’їк був…(39).
Теперека їде й той Грицько хутко не хутко, з’йєджається з другим
л’есником, котори’ на Демковім місті, де Демко закопани’…(40) і
нестягнені форми в жіночому і середньому роді (добраjа, молодаj,
такаjа) : І дала йому тая Баба клубочок (144). І помінялися вони –
дав тую сребраную (торбу. – А.П.), а взяв тую, котора їсти дає
(131). То вин узяв Сестру, повів у комнату, зробив таку клітку
дротяную, зачинив її у ту клітку (138), а також у називному
відмінку множини (добриjе, тиjе та ін): Одбили двері, погляділи,
шо вони вже не живиї – вже повмирали, - начали плакать…(140).
Туˆиї Розумні і кажуть…(147). А тиї люде й кажуть…(151);
е) наявність форм 3-ої особи однини теперішнього часу дієслів
II дієвідміни типу просе, носе, ходе: То допіро встали, засвітили і
вона вже просе всіх; побачила, шо вже шось иначого єсть (65). Сів
Батюшка, їде; приїхав до н’его і входе в комору…(269) поряд із
просит’, носит’, ходит’: Так як він подорожній і хоче їсти, так він
просить теї мужички, шоб йому зварила килька яєць (120)
Приходить до дому, а Змєй і Сестра ради, шо його Хорту’ев нема
(144). Прийшли до Цара, надєли той мундєр на Дурного, шаровари
і шапку - воˆин ходить, у кармани руки позакладав, а Царевна і
падає зо сміху, шо Дурний так преобразився (146).
С и н т а к с и ч н і о з н а к и: а) словосполучення типу два(три
,чотири) брати, які здебільшого характерні для казкових зачинів:
Жив Цар з Царицею і було в їх два сини, і чого то они посварились
з батьком (161). Було два брати – їден Багаий, а другий – Бідний
(182) Було собі три брати – два Розумних, третій дурний (275).
…то ми пішли на ярмарок, купили собі штирі коти (293).
Паралельно з літературно-нормативними виступають два (три,
чотири) брата: Було собі два брата – їден Багатий, а другий –
Бідний (282). Було два брата – єден Убогий, а другий Багатий
(252). А жив соби чоловєк, було в його три сина – Розумних, а
один Дурний (144). Саме на Ганни, в Пилипавку, малатило четирі
чалавьєка…(69);
б) наявність конструкцій із сполучниками да, дай, дак, дий, дик,
но, али, шо, шоб та ін.: А за нею ведьми, да хатєли разарвать за то,
що вана тікає (62). І все у них так, як у людей, да только на пузі
вовчина шерсть, да рот широкий, як у вовка (69-70). А воˆин бувало
на їхню ниву прийдеть – лежить дай лежить; а то коні куда-небудь
їхнії підуть, то воˆин і завертав (70). Взяли попа мотузкам за роги,
тай видуть од села до села тлумами (80). Ніхто не знав, шо то
воˆин ; а брат хоч і знав, дак мавчав (70). «Нє, відьма карову доїть,
скарєй ідіть, дак пуймаєм!» (61). Де взявся Рак, дак воˆун своїми
щипцами, як лапнув за ланцюга, дай перестрігнув (83). Дак воˆун
каже, шо «я – страждав і так шо вже міні случилося значить…»
(83). І воˆун як рвонув, так із комнати верха зняв дай увійшов (83).
Вона укусила дий кинула на серед хати (147). Коли той Чорт
причуваїться, а се не товариш лежить, а се Чорт лежить, но сей
товариш (син) каже до Чорта…(58). «Хоцяй-же вродило, но про те-
ж – ти підеш із торбами» (126). Но одного дня син іде в поле орати,
а наймит не іде (57). Пішов Кирик до сосідів помощі шукти, али
нихто єго ни хтів послухати (77). І тепер воˆун почав доводит тому
манастиру шо воˆун почав строїт – совсьом уже воˆун його кончив і
позолотив, але треба доставіт таке сьвєтло, шоб зихтіло в церквє,
ну дак шо тут робіт, як же тепер достат? (83). Жінка, коли почула
шо вже чоловік двадцять рублів найшов, зраділа тай сказала
чоловікові, шоб той найняв (33);
в) рідше трапляються синтаксичні конструкції: 1) з родовим
відмінком множини типу: Теперека у спепу пасло трох пастухов
скот і називавсь один Грицько- Мали’ – он здоров так був, але
звали його Мали’ (39); давальним відмінком однини: А тоді вже
люде од’язали того хлопчика і він побіг доганять матері (92);
давальним відмінком з прийменником к, ік: Приходить к Царю,
приносить тую квашу (146) та ін.
Отже, поліські лінгвальні риси, зафіксовані В.Кравченком 100
років тому, безсумнівно, є цінним джерелом для мовознавців як у
плані порівняльної характеристики їх із сучасним станом мовної
організації цього ареалу, так і в плані виявлення тих мовленнєвих
закономірностей, які в процесі еволюції лишалися сталими або
зазнавали змін, переходили в пасив чи набували нових говіркових
особливостей. Більше того, в матеріалах цього дослідника
засвідчені такі лексичні та фразеологічні одиниці, які в сучасних
лексикографічних роботах відсутні.
Анатолий Поповский
Полесские особенности в народних рассказах и сказках
Василия Кравченко
Статья посвящена анализу лексических, фонетических,
морфологических и синтаксических особенностей в полесских
говорах, зафиксированных В. Кравченко вначале XX столетия.
Ключевые слова: народное творчество, полесские образцы
живой народной речи, литературная норма языка; диалектная
лексика, фонетика, морфология, синтаксис, параллельные
варианты.
Anatoly Popovskiy
Polesya’s lingual features in folk stories and fairy-tales by Vasily
Kravchencko
Article is devoted to analysis of lexical, phonetic, morphological
and syntactical particularities in Polesya’s dialects. These ones were
fixed by V. Kravchencko at the beginning of XX century.
Key words: folk creative works, conversational Polesya’s patterns,
literary language norm, dialectal vocabulary, phonetics, morphology,
syntaxes, parallel version.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37491 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0097 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:17:49Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Поповський, А. 2012-10-16T16:29:34Z 2012-10-16T16:29:34Z 2010 Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка / А. Поповський // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2010. — № 22(I). — С. 358-368. — укp. XXXX-0097 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37491 811.161.2’282 Стаття присвячена аналізу лексичних, фонетичних, морфологічних та синтаксичних особливостей у поліських говорах, зафіксованих В.Кравченком на початку XX століття. Статья посвящена анализу лексических, фонетических, морфологических и синтаксических особенностей в полесских говорах, зафиксированных В. Кравченко вначале XX столетия. Article is devoted to analysis of lexical, phonetic, morphological and syntactical particularities in Polesya’s dialects. These ones were fixed by V. Kravchencko at the beginning of XX century. uk Інститут української мови НАН України Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Мова художніх творів Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка Полесские особенности в народних рассказах и сказках Василия Кравченко Polesya’s lingual features in folk stories and fairy-tales by Vasily Kravchencko Article published earlier |
| spellingShingle | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка Поповський, А. Мова художніх творів |
| title | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка |
| title_alt | Полесские особенности в народних рассказах и сказках Василия Кравченко Polesya’s lingual features in folk stories and fairy-tales by Vasily Kravchencko |
| title_full | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка |
| title_fullStr | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка |
| title_full_unstemmed | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка |
| title_short | Поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках Василя Кравченка |
| title_sort | поліські лінгвальні риси в народних оповіданнях і казках василя кравченка |
| topic | Мова художніх творів |
| topic_facet | Мова художніх творів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37491 |
| work_keys_str_mv | AT popovsʹkiia polísʹkílíngvalʹnírisivnarodnihopovídannâhíkazkahvasilâkravčenka AT popovsʹkiia polesskieosobennostivnarodnihrasskazahiskazkahvasiliâkravčenko AT popovsʹkiia polesyaslingualfeaturesinfolkstoriesandfairytalesbyvasilykravchencko |