Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики
У хронологічній послідовності на підставі документів простежується історія взаємин двох славетних діячів української культури. Ціла низка фактів вводиться у науковий обіг вперше. История взаимоотношений двух знаменитых деятелей украинской культуры прослежена в хронологической последовательности на о...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37644 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики / Г. Бурлака, І. Гирич // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 27-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252975429058560 |
|---|---|
| author | Бурлака, Г. Гирич, І. |
| author_facet | Бурлака, Г. Гирич, І. |
| citation_txt | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики / Г. Бурлака, І. Гирич // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 27-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія |
| description | У хронологічній послідовності на підставі документів простежується історія взаємин двох славетних діячів української культури. Ціла низка фактів вводиться у науковий обіг вперше.
История взаимоотношений двух знаменитых деятелей украинской культуры прослежена в хронологической последовательности на основании документов. Целый ряд фактов вводится в научный обиход впервые.
The history of relations of two outstanding figures of Ukrainian culture is traced in chronological order on the basis of documents. A number of facts is brought into critical use for the first time.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
Галина Бурлака, Ігор Гирич
Франко і Грушевський:
спроба об’єктивної характеристики1
У хронологічній послідовності на підставі документів просте?
жується історія взаємин двох славетних діячів української куль?
тури. Ціла низка фактів вводиться у науковий обіг вперше.
Ключові слова: біографія, історія української культури кінця
ХІХ – початку ХХ століть.
Halyna Burlaka, Ihor Hyrych. Franko and Hrushevsky:
an Essay of Impartial Characterization
The history of relations of two outstanding figures of Ukrainian cul?
ture is traced in chronological order on the basis of documents. A number
of facts is brought into critical use for the first time.
Key words: biography, history of Ukrainian culture of the late XIX –
early XX centuries.
Взаємини Франка з Грушевським, двох титанів української
культури, впродовж тривалого часу – фактично, впродовж
всього ХХ ст. – викликали багато протилежних тверджень.
Особливо ця різновекторність оцінок виявилася після смерті
Грушевського. Радянська історіографія намагалася всіляко підA
креслити розбіжності між двома великими вченими: ГрушевA
ського приписати до «буржуазних націоналістів», а Франка – до
«революціонерівAдемократів». На межі ХХ–ХХІ ст. низка
джерельних публікацій та наукових досліджень спростували
1 Основний текст цієї статті написаний для енциклопедії «Іван ФранA
ко», т. 1, який готується до друку Львівським відділенням Інституту
літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 27
28 Галина Бурлака, Ігор Гирич
цю примітивну тезу, і зараз є можливість об’єктивно, на підстаA
ві фактів розглянути тему творчих, ідеологічних і особистих
контактів Грушевського та Франка.
Франко вперше почув про Грушевського у 1885 р., коли
газета «Діло» (№ 60–68) за рекомендацією І. НечуяAЛевицького
вмістила його оповідання «БехAальAДжугур» (19Aрічний виA
пускник Тифліської гімназії обрав псевдо «М. Заволока», під
цим іменем з’явилася більшість нечисленних прижиттєвих пубA
лікацій художніх творів Грушевського). У наступному 1886 р.
альманах «Степ» умістив оповідання Грушевського «Бідна дівA
чина». Рецензія Франка на цей альманах2 містить першу пубA
лічну згадку про молодого автора. Оцінка дається досить супеA
речлива: спочатку в переліку «белетристичних творів, гідних
уваги», критик називає оповідання (у Франка – «повість»)
«молодого, але незвичайно талановитого автора М. Заволоки».
Через кілька абзаців, детальніше аналізуючи «Бідну дівчину»,
Франко пише значно стриманіше: «Задум досить звичайний,
ціла річ, на мою думку, не дуже добре умотивована і недостатA
ньо художньо змальована». Наступні міркування з’ясовують,
що саме оповідання «БехAальAДжугур» задало високі критерії
для оцінювання. «Цей дуже жваво написаний нарис засвідчував
у молодому авторі незвичайний талант», однак його наступні
твори «не здійснили досі цих сподівань».
Ймовірно, тоді ж (1886–1887) Франко ознайомився і з рукоA
писом незавершеної повісті Грушевського «Свої й чужі», який
з ініціативи І. НечуяAЛевицького був переданий І. Белеєві для
публікації, але свого часу не друкувався. Про таку поінформоA
ваність свідчить, зокрема, лист Франка до М. Драгоманова від
9 серпня 1894: «Про Груш[евського] я не знаю багато. Він
2 Першодрук рецензії польською мовою: Prawda. – 1887. – № 49; див.
також: Франко І. Степ. Херсонський белетристичний збірник. Херсон,
1886. Друк. у Петербурзі, 1886 // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. –
Т. 27. – С. 114–116. Далі, посилаючись на це видання, подаємо у тексті
том і сторінку.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 28
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 29
дебютував у нашій літературі декількома новелами з підписом
«Михайло Заволока» і навіть написав був роман [насправді –
повість. – Г.Б.] «Свої й чужі» – річ зовсім слабу» (т. 49, с. 508).
Не пройшли повз увагу Франка й ранні наукові праці
Грушевського, який з 1888 почав публікуватися, зокрема,
у львівській «Правді». Знаменно, що одна з перших рецензій
Грушевського вийшла у співавторстві з Франком: Г. і Ф. [ГруA
шевський і Франко]. Урсин. Очерки из психологии славянского
племени. Славянофилы. СПб., 1887 // Правда. – Львів, 1888. –
Т. 1. – С. 203–2083. Очевидно, це сталося без відома ГрушевськоA
го, тобто, Франко просто дописав дві сторінки до тексту, наA
дісланого чи переданого з Києва у редакцію, найімовірніше, за
посередництвом О. Кониського. Але таке співавторство констаA
тувало співзвучність негативних оцінок рецензованої роботи
поляка М. Здзєховського (Урсина), який заявляв, що типовими
ознаками слов’янських народів є месіанство й містичний
патріотизм. Грушевський зосередив свою критику на тезі про
«апатію і месіанізм» творчості Т. Шевченка. Франко розвинув
висловлені аргументи, підкреслив необізнаність польського
літературознавця з творчістю Т. Шевченка, упередженість його
теоретизувань і гостро засудив, назвавши «круглим ігнорантом
і шовіністом». Предмет критики був настільки показовим, що
того ж року Франко опублікував самостійну рецензію «Т. SzewA
czenko w оświetleniu p. Ursina» (Kraj / Przegląd literacky. – 1888. –
№ 52. – 23. ХІІ. – S. 12–15. Підпис – Taras)4; а також коротшу
3 На жаль, не збереглися рукописні джерела цієї рецензії, однак за
стилем викладу досить упевнено можна визначити, де межа тексту ГруA
шевського, а що дописав Франко. У бібліографіях творів Франка ця пубA
лікація взагалі не фігурує, а у першій бібліографії творів Грушевського,
укладеній І.Е. Левицьким, чітко вказано: «ДAр Франко написав кінець
статті на стор. 207 і 208» (Реєстр наукових і літературних праць проф.
Михайла Грушевського, зладив Іван Ем. Левицький // Науковий збірA
ник, присвячений проф. М. Грушевському… – Львів, 1906. – С. 15).
4 Сучасна публікація в українському перекладі: Тарас Шевченко
в освітленні пана Урсина // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.,
1980. – Т. 27. – С. 238–243.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 29
30 Галина Бурлака, Ігор Гирич
бібліографічну звістку також польською мовою (Kwartalnyk
Нistorychny. – 1888. – № 2. – S. 273–274)5.
Відомою Франкові була й дипломна робота Грушевського
«Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца
XIV столетия» (К., 1891), удостоєна золотої медалі. У листі до
М. Драгоманова від 14 січня 1893 з приводу першого тому
Записок НТШ Франко писав: «Кандидат на кафедру руської
історії у Львові Грушевський переповів (закрившися псевдоніA
мом [М. Сергієнко. – Г.Б.]) головну главу із своєї книжки про
історію Київської землі» (т. 49, с. 376). Приблизно тоді ж – на
початку 1893 року – Франко з’ясував для себе, що М. Заволока,
М. Сергієнко і М. Грушевський – та сама особа; ще в кінці 1892 р.
він не знав цього, адже у статті «Наше літературне життя в 1892
році» (Зоря, 1893, № 1, 2) писав таке: «Затих якось і молодий
автор прекрасної повістки «БехAальAДжугур», друкованої коA
лись у фейлетоні «Діла», письменник, на котрого ми тоді великі
покладали надії; правда, його пізніша, трохи більша повість
«Свої і чужі», котру я читав у рукописі, значно ослаблювала ті
надії. До київської групи укр[аїнських] письменників треба заA
числити й обох авторів статей, надрукованих в першому томі
«Записок Тов[ариства] ім. Шевченка»: М. Сергієнка і Тадея
Рильського» (т. 29, с. 12).
Основною причиною підвищеного інтересу галицької інтеліA
генції до Грушевського у 1893–1894 було те, що саме його кандиA
датура за наполяганням В. Антоновича та О. Кониського висуA
валася, а згодом (11 квітня 1894 р.) була затверджена на посаді
«ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим
узглядненням історії Східної Європи» Львівського університеA
ту. Створення цієї кафедри було одним з досягнень політики
«нової ери», головним чином, О. Барвінського. 2 жовтня н. ст.
5 Сучасна публікація в українському перекладі: Урсин. Очерки из
психологии славянского племени. Славянофилы. СПб., 1887 // Франко І.
Додаткові томи до зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К., 2008. –
Т. 53. – С. 205–206.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 30
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 31
1894 р. Грушевський прибув до Львова, 12 жовтня прочитав
вступну лекцію до нового курсу історії України. Вона пройшла
успішно при численній аудиторії, де, крім студентів, було чимаA
ло старших слухачів. Текст лекції було опубліковано6, також
і звіт про цю подію – див. Правда. – 1894. – № 10; Діло. – 1894. –
№ 220.
У цей час відбулося й особисте знайомство Франка з ГруA
шевським. Природньо, що спочатку вони приглядались, вивчаA
ли один одного. Як показали подальші події, обоє оцінювали
людей не за слова, а за конкретні справи. Крім інформації про
Франка як письменника, науковця, публіциста, здобутої з друA
кованих джерел, Грушевський мав змогу почути про цю людину
чимало відгуків від київських старогромадівців, знайомих
з ним особисто. Здається, найбільше застерігав від співпраці
з Франком О. Кониський, повторюючи навіть у листах, що
«у Рижого [так він називав Франка після 1888. – Г.Б.] і на
макове зерно нема щирости»7.
Точна дата особистого знайомства невідома, однак у листі до
О. Барвінського від 23 жовтня Грушевський пише: «ПробачайA
те, що турбую, але я хотів як скоріше вашу думку знати щодо
Франка»8. Навіть з цієї фрази – першої у листі – помітно, що
знайомство з Франком схвилювало і дуже зацікавило молодого
професора. Мабуть, спілкування їхнє не було побіжним,
Грушевський побачив потужну інтелектуальну силу, шанси
6 Вступний виклад з давньої історії Руси, виголошений у Львівськім
університеті 30 вересня [старого стилю. – Г.Б.] 1894 р. // ЗНТШ. – 1894. –
Т. 4. – С. 140–150.
7 Кониський О. Лист до М. Грушевського від 4 грудня 1894 р. // ЛиA
стування Михайла Грушевського (Серія «Епістолярні джерела грушевA
ськознавства») / Ред. Л. Винар, упор. Г. Бурлака, Н. Лисенко. – К., НьюA
Йорк, Париж, Л., Торонто, 2006. – Т. 3. – С. 86. Далі при посиланні на це
видання вказуємо: Листування Михайла Грушевського, том, сторінка.
8 «Не маю іншого інтереса більшого, як добро свого народу» [листи
М. Грушевського до О. Барвінського за 1894 р.] / Передмова, публікація
та примітки Л. Зашкільняка // Пам’ять століть. – 1996. – № 2. – С. 80–81.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 31
32 Галина Бурлака, Ігор Гирич
конструктивної роботи, заради цього був готовий вибачити
Франкові політичні «гріхи», які, зрештою, не здавались ГруA
шевському принциповими, і тому, не чекаючи повернення
Барвінського з Відня (з сесії австрійського парламенту), хотів
знати його позицію. Через кілька днів він знову запитує про
Франка: «Чи можна б і єму доручити укладаннє якого тома, під
доглядом загального редактора, якого Товариство до видавання
джерел поставить?»9. Однак Барвінський був непохитним:
«Щодо Франка, то Ви, добродію, станули на тому становищі, на
якому супроти нього я стояв в 1888 році. Ще бувши в Тернополі,
я дорікав громаді львівській, що відтручує таких спосібних
і рухливих людей, як Франко, Павлик і т. ін. [...] Короткий
досвід показав, що не можлива спілка.»10
Однак Грушевський, тверезо проаналізувавши ситуацію,
визначив власну, незалежну позицію. З Франком у нього швидA
ко зав’язалися приязні стосунки, це підтверджує такий уступ
з листа Франка до А. Кримського від 21 грудня 1894 р.: «...тут
екземпляр [видання творів Сковороди. – Г.Б.] є у проф. ГруA
шевського; значить, від нього можу мати, коли мені буде треба»
(т. 49, с. 529).
28 жовтня 1894 помер О.Огоновський, і звільнилося місце
професора української мови й літератури у Львівському універA
ситеті. Франко робить спробу здобути доцентуру, його справу
розглядає, зокрема, університетська комісія, а одним з її членів
призначено Грушевського. У листі до М. Драгоманова від 14 лиA
стопада 1894 Франко інформував: «З моєю доцентурою діло
стоїть так, що вибрано комісію з трьох референтів: Каліна,
Пілят і Грушевський. Розказували мені, що на конференції проA
фесорів при виборі тої комісії всі професори поляки були за тим,
9 Грушевський М. Лист без дати до О. Барвінського. – ЛНБ
ім. В. Стефаника. – Барв. 1026/77. – Арк. 35.
10 Цит. за: Возняк М. Недопущення Івана Франка до доцентури
у Львівському університеті // Іван Франко. Статті і матеріали. – Зб. 1. –
Л., 1948. – С. 61.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 32
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 33
щоб допустити мене, а з русинів Шараневич не говорив нічого,
а Грушевський був проти мене. Які аргументи він виводив у поле,
не знаю» (т. 49, с. 528). Схоже, однак, що Франка не зовсім
достовірно інформували, про що він і сам, здається, здогадувавA
ся. Згодом він сказав про це у статті «Історія моєї габілітації»
(1912), стверджуючи, що місцеві професори «поводились зі мною
прихильно та лояльно», «мене зовсім без перешкоди допущено
до габілітації на Львівському університеті» (т. 39, с. 45).
Приблизно у цей же час (початок листопада 1894) у недаA
тованому листі до Барвінського Грушевський скаржиться, що
його членство у «Франковій комісії» спричинило неабиякий
тиск з боку офіційних кіл. Молодий професор потрапив у скрутA
не становище, вперше йому довелося у галицьких обставинах
самостійно розв’язувати проблему конфлікту між «обов’язком»
і власною совістю, в той час як його голос, зрештою, небагато
важив. «Себто, я маю бути козлом жертвенним в справі ФранA
ковій, а тоді поляки й без мене справу катедри порішать»11.
Здогадуючись, що реальні дійові особи воліють залишатися за
лаштунками цієї справи, він у наступному листі робить щиру,
хоч досить наївну спробу вплинути на пана посла: «Також проA
сили мене [чернівчани. – Г.Б.] – просити, щоби Ви Франку
з габілітацією помогли» (лист від 22 листопада, там само). Як
тепер відомо, Барвінський доклав певних зусиль, щоб признаA
чення Франка не відбулося, але на той час мало хто про це знав.
У листі від 14 (2) червня 1895 р. Грушевський писав БарвінA
ському: «Перед габілітацією Франка дзвонили, що я рию під
Франка, тепер, чую, Колесса годить людей, що я попираю СтуA
динського, а п. Вахнянин противно. Можу запевнити, що ні для
кого не поводжуся в своїй діяльности ані особистими преділекA
ціями, ані анзами [?], принаймні, свідомо»12. Ймовірно, саме ця
історія вперше показала Грушевському непрезентабельну «кухA
11 «Не маю іншого інтереса більшого, як добро свого народу»… –
С. 82.
12 ЛНБ ім. В. Стефаника. – Барв. 1026/77. – Арк. 59–60.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 33
34 Галина Бурлака, Ігор Гирич
ню» галицьких реалій, викликавши у нього справжню огиду.
Через місяць після початку викладів він готовий був просити
відпустки: «Атмосфера громадська львівська так тяжка для
мене, що конечне мушу виїхати, як не до Росії, то кудись на
цілковиту чужину»13.
Розглядаючи еволюцію взаємин Франка і Грушевського,
неминуче приходимо до необхідності аналізу ідеологічного
аспекту. Поширеним серед істориків є переконання, що у київA
ський період Грушевський сповідував ідеологію консерваторівA
народовців, тоді як Франко був драгоманівцем і радикалом. На
підтвердження наводиться такий фрагмент Франкового листа
до Драгоманова від 9 серпня 1894: «Щодо політичних поглядів,
він, здається, барвінщанин [...], коли Барвінський їздив на
Україну, щоб збирати підписи людей, похваляючих його поліA
тику, а порицаючих Романчука, в числі тих підписів був і його
підпис» (т. 49, с. 508). Насправді чітко і однозначно визначати
політичну позицію Грушевського на той час було б передчасA
ним, це можна робити лише в загальних рисах. Його «ЩоденA
ник 1888–94 рр.» (К., 1997) свідчить про заглиблення у науку,
релігійні й особисті переживання, про участь у громадському
житті, але про політику – жодного виразного висловлювання.
Тим більш некоректно говорити про партійність раннього
Грушевського у сучасному розумінні. Очевидно, його тогочасні
політичні симпатії були досить розпливчасті (хоча національні
й громадські пріоритети якраз вже зовсім чітко визначились),
як і в багатьох наддніпрянців, зокрема, через відсутність у РоA
сійській імперії повноцінного політичного життя. Факт згадаA
ного підпису на підтримку політики Барвінського лише засвідA
чує несамостійність, певну залежність на той момент молодого
Грушевського від своїх духовних провідників В. Антоновича
й О. Кониського. Разом з тим, є свідчення, що вже тоді ГруA
шевський схилявся до центризму, ще на початку 1894 р. робив
13 «Не маю іншого інтереса більшого, як добро свого народу»… – С. 82.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 34
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 35
спробу переконати О. Барвінського шукати порозуміння з радиA
калами, зокрема, з Франком, однак той категорично відкинув
цю ідею14.
З огляду на це після переїзду до Львова Грушевському не
довелося надто коригувати власні переконання, він аж тепер
почав їх виразно окреслювати, і галицькі реалії примусили це
зробити дуже швидко, навіть поза його бажанням. У листі від
22 листопада 1894 р. він пише Барвінському: «Мав добру супеA
речку з Даниловичом, котрий признав, що прилученє радикалів
до народовців, яко лівиці, було б добре, і просив у Львові побаA
лакать про довірочну організацію. Хоч я в політику не анґажуA
юсь, а проте раджу Вам подумати за се. Потребу лівиці, я дуA
маю, й Ви відчуваєте, тільки лівиці союзної»15.
Основним фактором, через який Грушевський активно увіA
йшов у галицьку політику, була робота у Науковому товаристві
імени Шевченка, а з 1897 – керівництво ним. До цього часу
товариство фактично було науковим органом народовців. Між
тим, здібніші науковці, передусім Франко, були, як правило, на
боці молодих радикалів. Грушевський розумів необхідність
залучення нових сил для наукової праці, але він також мав споA
чатку певну моральну залежність від політичної сили, яка
заклúкала його на університетську кафедру. Незабаром ГрушевA
ському вдалося поєднати позитивні моменти обох галицьких
партій, змінивши той напрям політики, який заповідали йому
В. Антонович і О. Кониський. У цьому основним своїм союзниA
ком він мав Франка, котрий теж добре розумів необхідність шиA
рокої бази для розгортання національного руху. Кінець політики
«нової ери» підштовхнула більшість народовців (окрім правих
консерваторів на чолі з О. Барвінським) до об’єднання з радиA
калами. Йдеться про створення національноAдемократичної
14 Див. лист О. Барвінського до М. Грушевського від 24 лютого 1894 –
ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 335. – Арк. 1–4.
15 «Не маю іншого інтереса більшого, як добро свого народу»… –
С. 82.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 35
36 Галина Бурлака, Ігор Гирич
партії. «Тут справді була на думці велика річ – витягти
політичний віз галицьких українців з малого обійстя на широке
поле, і коли це не вдалося, Грушевський і Франко відійшли і не
взяли участі у дальшому процесі формування нової національA
ноAдемократичної партії»16.
Грушевський обрав співпрацю з Франком у політичній,
науковій, культурницькій сферах, і час показав, що це було
конструктивне рішення. Багато ініціатив Грушевського стали
успішними лише завдяки Франковій підтримці та його самовідA
даній праці. Цей творчий тандем був організаційним центром
і основною науковою потугою у НТШ, відіграв провідну роль
у заснуванні журналу «ЛітературноAнауковий вісник», ствоA
ренні УкраїнськоAруської видавничої спілки та низці інших
громадських починань.
Особливо багато сил вимагала розбудова НТШ. Формально
ще з 1892 перетворене на наукове, це товариство лише з сеA
редини 90Aх років остаточно сформувало відповідні структури,
а також почало набувати ваги у науковому світі. Головна заслуA
га у цьому, безперечно, належить Грушевському. Він же залуA
чив до роботи у НТШ і Франка, котрий ще у 1893 писав ДрагоA
манову: «Щодо Тов[ариства] Шев[ченка], то я стою при своїй
думці – не подаватися в його члени» (лист від 21 квітня 1893;
т. 49, с. 391). Однак зміна ситуації дала змогу Франкові не проA
сто активніше друкуватися у виданнях Товариства, а посісти
одне з чільних місць у його керівництві, зокрема, він став голоA
вою філологічної секції, редактором цілої низки видань ТоваA
риства. Хоч навантаження було дуже велике, але це дало сталий
заробіток, що у його обставинах, особливо після конфлікту
з поляками у 1897 р., коли він втратив роботу у газеті «Kurjer
Lwowski», було надто важливим.
У спогадах І. Кобилецького зафіксовано цікаве спостереA
ження: «До цього часу [до співпраці з Грушевським. – Г.Б.]
16 Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896–
1916) // Спогади про Івана Франка. – Л., 1997. – С. 369.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 36
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 37
Франко стоїть на військовій стопі проти всіх і вся. По приїзді
Грушевського ця боротьба припиняється, і Грушевський, здаA
ється, має на Франка рішучий вплив»17. Очоливши НТШ,
Грушевський перебрав на себе і функцію політичного провідниA
ка, Франко ж, навпаки, здобувши в особі Грушевського протекA
тора, відійшов від активної політики й зосередився на суто
наукових і мистецьких проблемах.
Впродовж перших років після обрання Грушевського
головою НТШ між ним і Франком панувала цілковита згода.
«Ви занадто вже нападаєте на Франка, я з ним в Товаристві маю
діло вже третій рік і ще ні разу не посварився» – писав ГруA
шевський до О. Кониського 29 травня 1897 року18. У виступі на
25Aлітньому ювілеї літературної творчості Франка у 1898 р. ГруA
шевський насамперед говорить про широкий діапазон інтересів
ювіляра і продуктивність його праці: «Красна література і теA
атр, публіцистика і суспільні студії, наука і популярна літераA
тура, не кажу вже за політичне і суспільне життя – в усіх сферах
нашого культурного життя ми бачимо ювілята, скрізь зоставляє
він визначні сліди»19.
Франко також не раз публічно висловлював свою високу
оцінку діяльності Грушевського: «Хто б там не приписував собі
заслугу зреформовання сього товариства [йдеться про НТШ. –
Г.Б.], се одно треба сказати, що заслуга зорганізовання в ньому
наукової праці вповні належить проф. М. Грушевському. ЧолоA
вік широкої освіти, незламної волі і невичерпаної енергії, він
сполучає в собі серйозність і критицизм ученогоAісторика з моA
лодечим запалом для справи піднесення рідного народу, з трудоA
любністю і терпеливістю, які тільки той може оцінити вповні,
хто знає у всій повноті той галицький шлендріян, серед якого
17 Кобилецький І. Дещо про Франка // Там само. – С. 37.
18 Листування Михайла Грушевського... – Т. 1. – С. 66.
19 Грушевський М. [Промова з нагоди 25Aлітнього ювілею літературA
ної діяльності І.Франка] // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Л., 2005. –
Т. 2. – С. 482.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 37
38 Галина Бурлака, Ігор Гирич
опинився молодий професор, прибувши з України, і з яким
мусив боротися всіма способами розумної педагогії»20. Роблячи
огляд української літератури за 1899, Франко не оминув і науA
кових видань. «Крім “Записок”, що виходили кожних два місяA
ці, найвизначнішими публікаціями були: другий том “Історії
УкраїниAРуси”, оригінальний твір, написаний професором
М. Грушевським, призначений служити вступом до універсиA
тетського курсу, що подавався не зовсім як прагматична історія
України, а швидше як розгляд внутрішніх відносин у стародавA
ній Русі з особливою увагою до спірних наукових питань, приA
чому автор у численних відступах знайомить читача з основниA
ми дослідженнями з цих питань (т. 33, с. 17). Це “гарна, добра
книжка, що заслуговує на увагу, рівних якій не має жодна
старіша слов’янська література”, як твердить про неї проф.
Брюкнер»21. Таку ж високу оцінку наукової й організаційної
діяльності Грушевського Франко дав у статті «Южнорусская
литература» (т. 41, с. 156, 161).
Особливо виразний аналіз діяльності Грушевського присутA
ній у статті Франка «Українці», яка, щоправда, свого часу не
мала особливого розголосу на українських теренах, тому що,
написана на початку 1906, була опублікована 1911 у Будапешті
угорською мовою. Характеризуючи поступ громадського життя
українців, Франко схематично накреслив його так: «Потроху
цей рух пустив глибокі корені, зріс його ідейний зміст, особливо
під впливом трьох різних поколінь, поширився здебільшого між
інтелігенцією, а частково й між народом: у 60Aх роках ХІХ ст.
домінував вплив Куліша, у 70Aх і 80Aх – Драгоманова, а в 90Aх –
Грушевського. З цих трьох напрямів перший можемо назвати
формально національним, другий – радикальноAсоціальним
20 Франко І. З останніх десятиліть ХІХ в. // Франко І. Зібрання
творів: У 50 т. – К., 2009. – Покажчик купюр. – С. 229.
21 Франко І. Українська [література за 1899 рік] // Там само. –
С. 176. Перша публ. – чеською мовою у складі статті «Přegled literatur
slovanských za r. 1899» // Slovanský přegled. – 1900. – № 10. – С. 475–480.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 38
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 39
і третій – національноAрадикальним» (т. 41, с. 189). Далі ФранA
ко пише про Грушевського: «Йому судилося стати представниA
ком найновішої фази “українства”, яка відштовхувалась від
суспільних і політичних ідей драгомановського критицизму,
роблячи, однак, визначальним суто національне почуття, підA
силене історичними дослідженнями. Виступав Грушевський
і з прозовими творами (особливо цікавий його історичний твір
“Про батька козацького Богдана Хмельницького”). Але головA
ною його працею є планована на 8 великих томів, та досі доведеA
на лише до 5Aго тому, “Історія УкраїниAРуси”, в якій не лише
підсумовуються й оцінюються здобутки сучасних історичних
досліджень, що стосуються українських територій, а й викладаA
ються концепції життя всього українського народу [...]. Другою
заслугою Грушевського є його видатний організаторський дух,
який був здатний гуртувати навколо себе однодумців з усієї
України» (т. 41, с. 192).
Сфери наукових інтересів Франка і Грушевського значною
мірою перетиналися, але це, як правило, не було приводом до
суперництва, а навпаки, служило стимулом. У практику їхньоA
го повсякденного спілкування у 1897–1907 увійшли читання
і обговорення рукописів праць один одного – і наукових, і пубA
ліцистичних, при цьому було висловлено і враховано чимало
слушних зауважень і порад. Про це є згадки у «Щоденнику»
Грушевського 1904–1910 рр.22, також виразним прикладом
є слова з передмови до розвідки Франка «Святий Климент
у Корсуні», написані 1906: «...Вважаю своїм милим обов’язком
висловити щиру подяку всім тим добродіям, що своїми порадаA
ми та вказівками помогли мені доконати сеї праці, отже, попеA
ред усього впов. проф. М.Грушевському за щиру участь, з якою
він слідив за ходом моєї праці, і за ті критичні уваги, які уділяв
мені на кожнім кроці» (т. 34, с. 8). Так само щиру подяку ГруA
шевському висловлював Франко у передмовах до першого тому
22 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 39
40 Галина Бурлака, Ігор Гирич
«Апокрифів і легенд з українських рукописів» (т. 38, с. 79): «за
виєднання накладу на друк книги», 1897 рік), до першого тому
«ГалицькоAруських народних приповідок» (т. 38, с. 316): «проф.
Грушевському, який своїми порадами і вказівкам був мені
помічний при укладанні плану видання, а також ласкаво читав
коректуру перших 200 сторін сього тому і дуже часто робив свої
цінні уваги» (1905 рік).
У працях Франка є ціла низка бібліографічних покликів на
«Історію УкраїниAРуси» Грушевського і як на джерело чи науA
кове підтвердження історичних фактів, і як на певну віху в істоA
ріографії (т. 34, с. 168, 170, 179, 214, 296, 297; т. 36, с. 417, 418;
т. 37, с. 445; т. 38, с. 346, 366; т. 39, с. 70, 144, 362, 368; т. 40,
с. 83, 84; т. 42, с. 8, 9, 136, 175, 176; т. 42, с. 438, 456, 464, т. 43,
с. 26, 29, 33, 314 та ін.). Високо цінуючи працю свого колеги,
Франко, проте, був далекий від сліпого схиляння чи фетишизуA
вання результатів цієї праці. Він їх сприймав насамперед як
науковець, не раз підхоплював і розвивав ту чи іншу думку
Грушевського, яскравіше й детальніше змальовуючи якийсь
виразний історичний факт, або й полемізував з ним з окремих
питань історичного процесу (т. 6, с. 38; т. 34, с. 304; т. 42,
с. 184–185, 408, 465, 473). Про визнання за Грушевським значA
ного наукового внеску свідчить, наприклад, така фраза з реценA
зії Франка на дослідження П. Владимирова «Древняя русская
литература киевского периода ХІ–ХІІІ веков»: «...особливо
незнання праць проф. М. Грушевського помстилося на нім [на
П. Владимирові. – Г.Б.] дуже немило» (т. 35, с. 258). Звертає на
себе увагу оригінальна характеристика творчого методу ГруA
шевського, дана Франком в одній з останніх його наукових
праць – «Життя й літературна діяльність Іпатія Потія», яку
дослідники датують 1914 (за життя автора не публікувалася):
«П’ятий том “Історії УкраїниAРуси” проф. Грушевського приA
свячує Потієві не мало місця на ст. 475–617, але з самого
характеру тої праці – представлення історичних подій на широA
кім тлі політичних та суспільних відносин – виходить, що особа,
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 40
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 41
одиниця топиться, так сказати, в морі відносин, що проноA
ситься перед нами хиткими та звичайно каламутними хвилями.
Тому думаю, що моя проста характеристика Потія як чоловіка
й письменника, не буде зайвою» (т. 39, с. 509). Це формулюванA
ня віддзеркалює сутність двох стилів, двох різних творчих
індивідуальностей: Грушевському було важливо накреслити хід
історичного розвитку українського народу в загальних рисах,
а Франко більше цінував персоніфікацію цього процесу, заглибA
лення у тонкощі психології, хоч і не заперечував необхідність
синтезувальної праці.
Тісна співпраця з Грушевським у науковій, видавничій,
громадській сферах не заважали Франкові залишатися цілком
самодостатньою творчою особистістю: «Про вплив ГрушевськоA
го на мою літ[ературну] діяльність не можу вам нічого сказати.
Ані його твори ні в чім не були для мене взірцем, ані його знання
літератур не є таке, щоб я міг дечим від нього покористуватися.
Чи мав я який вплив на нього, сього також не можу сказати»
(лист до А. Кримського від 26 серпня 1898, т. 50, с. 113).
Грушевський потребував Франка не лише як головну літеA
ратурну силу, талановитого ученого, але і як соратника в боA
ротьбі з різноманітною опозицією в НТШ, як дорадника в кульA
турній і громадській роботі. Він ужив усіх заходів, щоб
залучити Франка до роботи у НТШ, а з 1898 – у «ЛНВ». Франко
також високо цінував діяльність Грушевського, але ще й убачав
у ньому людину, яка давала заробіток і можливість існувати
великій Франковій родині. Проте Грушевський, користуючись
фантастичною працездатністю Франка, спонукав його працюваA
ти не лише на творчій ниві, але й виконувати величезний обсяг
технічної роботи: читати коректуру, правити рукописи, укладаA
ти покажчики, редагувати силуAсиленну різних матеріалів, які
проходили через «ЛНВ» і НТШ. Франко не міг відмовитися від
низки замовних статей і рецензій, від підписування різних відозв,
укладених Грушевським. Це дало привід говорити, особливо під
час хвороби Франка, про експлуатацію й використання його з боку
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 41
42 Галина Бурлака, Ігор Гирич
професора. А ось як бачив це через багато років сам ГрушевA
ський: «Обставини складалися так, що на мою долю припадало
більше організаційної, керівничої праці, і не раз «благоприятеA
лі» пробували заграти на Франковій амбіції, уболіваючи і диA
вуючись, як се він, так старий, заслужений діяч, «слухається
Грушевського», молодшого від нього на десять літ чоловіка, та
й ще, так би сказати, заграничного зайди. Але я добре знав, що
сі уболівання ніколи не робили бажаного ефекту. Франко цінив
наше співробітництво – певну витриманість і авторитет, який
приносила моя участь у роботі, не тільки в очах людей, мені
прихильних, але й неприхильних, у котрих містична «рука ГруA
шевського» часто викликала навіть малообґрунтований острах.
Не раз, коли я, вважаючи певну справу, певне видавництво
настільки наладженим і організованим, що воно може йти без
мене, з огляду на се хотів звільнитися від нього, Франко спиняв
мене і намовляв лишитись, хоч би навіть тільки “на страх
ворогам”. Так було, наприклад, з “ЛітературноAнауковим вістA
ником”, [...]: мовляв, він, Франко, тоді почуватиме себе певніш
і сильніш: і я мусив згодитись, хоч приходилось мені тоді дуже
тяжко»23.
Чому це відбувалося? Чому Франко був схильний коритися
цьому авторитетові, йти у фарватері його настанов?
Насамперед, хоча «слово Михайла Грушевського теж мало
значіння у Франка, але й за ним він не пішов би, якби був іншої
від нього думки»24. Позиції Грушевського і Франка у багатьох
питанях були схожими, і вони обоє це дуже цінували. ПоAдруге,
на кінець 1890Aх років, після болючих невдач у науковій та
політичній кар’єах, Франко відчував моральну втому, розчаруA
вання. Замкнута каста галицьких «ноблів» не впускала його
у своє коло, хоч на словах визнавала його таланти й заслуги.
23 Грушевський М. Апостолові праці // Спогади про Івана Франка. –
Л., 1997. – С 215.
24 Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896–
1916) // Там само. – С. 369.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 42
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 43
Поява Грушевського і його неупереджене ставлення дали надію
на достойне місце у суспільній ієрархії, що, попри всю ФранкоA
ву скромність, не могло не служити певною моральною сатиA
сфакцією. Нарешті, ще одна причина – незмінно непевне матеA
ріальне становище Франка, необхідність пошуку засобів для
утримання родини. Запросивши Франка для роботи у НТШ,
Грушевський забезпечив його постійною платнею: «І тоді ми,
його прихильники, поставили пунктом честі не дати йому впаA
сти в біду і упокоритися перед людьми, які очевидно прагнули
його пониження. Франко не мусив іти до них на поклін»25.
У 1898 році, коли відзначалося 25Aріччя літературної діяльносA
ті Франка, Грушевський організував збір коштів для нього. Як
людина практичної вдачі, він взяв на себе піклування про
фінансовий бік життя письменника й ученого.
У 1901 р. Грушевський придбав земельну ділянку на
тодішній околиці Львова і запросив Франка оселитися поряд,
допомагав йому матеріально. Їхні будинки споруджував той
самий архітектор – Мартін Заходній. Для людини, яка б не була
йому близька за характером і переконаннями, професор цього
не робив би. «Поет почував себе вільно у Грушевських, бував
веселий та гутірливий і любив ходити до них. Недаром приA
святив він свою найкращу повість “Перехресні стежки” “Марії
і Михайлові Грушевським на доказ щирої приязні”»26. Справді,
після публікації у «ЛНВ» видання цього твору окремою книжA
кою (дата видання на обкладинці – 1900, на титулці – 1899)
мало таку присвяту: «Високоповажаним Марії і Михайлови
Грушевським на доказ щирої приязни присвячує автор».
З іншого боку, відомо, що з часом таке сусідство не було
приємним для обох. Особливу роль при цьому відіграла дружиA
на Франка Ольга Федорівна, яка з великою неприязню ставиA
лася до подружжя Грушевських. Через це конфлікти на
25 Грушевський М. Апостолові праці // Там само. – С. 213.
26 Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896–
1916) // Там само. – С. 374.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 43
44 Галина Бурлака, Ігор Гирич
побутовому рівні розпочалися ще з моменту початку зведення
будинків на садибах Франка і Грушевського (див. про це,
зокрема, лист Франка до Є. Трегубова від 14 листопада 1901,
т. 50, с. 175).
Вже у 1903 році, як свідчать спогади, Франко так сказав
про свої відносини з Грушевським у його ж помешканні: «Ми зі
собою не буваємо, я лише приходжу сюди в справі товариства
Шевченка»27 – наче виправдовуючись перед сторонніми за це
своє близьке сусідство. Є багато свідчень про прохолодність
у взаєминах, суто діловий характер співпраці, відсутність якоA
їсь особливої задушевності у стосунках. Водночас відчувається
респект і рівноправність сприйняття на рівні духовної творчості
й громадської діяльності. Цікаво, що впродовж усього періоду
взаємин, навіть найтепліших у 1897–1905 роках, Грушевський
ніколи в листах не звертався до Франка зі словом «Дорогий»,
як, наприклад, до О. Кониського, О. Олеся, С. Єфремова, В. ДоA
маницького та ін., а лише – «Високоповажаний пане докторе»
та «Високоповажаний Добродію». Виняток – листівка з Парижа
від 21 квітня 1903 р., де перша фраза: «Ну, Дорогий Доктор, от
я вже й на місці»28. У листі, писаному «в ніч з 20 на 21 жовтня
1906», під час відомого конфлікту через Франкових псів ГруA
шевський дозволяє собі почати розмову з такого емоційного
сплеску: «Високоповажаний Пане Доктор, мій найблизший
Товаришу в роботі суспільноAнаціональній і Приятелю!»29.
Франкова кореспонденція до Грушевського також емоційно
стримана: «Високоповажаний Пане Професор», «Вельми ШаA
новний Добродію». Єдиний лист Франка, який починається
звертанням «Дорогий друже» (т. 50, с. 112), як виявилося,
адресувався не Грушевському, а О. Маковеєві30.
27 Застирець Й. Зі споминів про блаженної пам’яті дAра Івана ФранA
ка // Там само. – С. 501.
28 Листування Михайла Грушевського... – Т. 1. – С. 90.
29 Там само. – С. 95.
30 Див. про це: Бурлака Г. Помилковий адресат одного листа Івана
Франка… // Записки НТШ. – Т. CCL. – Л., 2005. – С. 776–779.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 44
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 45
Організаційна робота Грушевського у НТШ не всім припала
до смаку. Почали накопичуватися претензії, про які з гіркою
іронією Франко оповідав у листі до Б. Грінченка від 20 листоA
пада 1901: «Були різні причини: одному не дано в пору задатку
за будучу працю – вже йому кривда. Другому упімнено, що
треба відробити взятий задаток – і сьому кривда. Третьому
представлено, що коли взяв на себе обов’язок у Товаристві, то
повинен сповняти його – і сей покрутив носом. [...] Звільна
довкола проф. Груш[евського] лишилася тільки невеличка
купка людей, що віддали цілу свою екзистенцію праці в ТоваA
ристві, посвятили йому всі свої сили, весь час» (т. 50, с. 177–
178). Складається т. зв. «кліка» або «фамілія Грушевського», до
якої, крім Франка, входили також В. Гнатюк, І. Труш, С. ТомаA
шівський – «А до фамілії Грушевського мене причислено,
мабуть, тому, що я відчужився від усякого товариського життя,
нікуди не заходжу, ні у кого не буваю, крім дому Грушевських,
хоча сюди найчастіше мене ведуть справи Товариства або
наукової роботи» (там само, с. 178). У НТШ розгорівся гострий
конфлікт, який стривожив наддніпрянських українців. Франко
у цитованому листі виразно декларує свою позицію, схвалює дії
Грушевського, головною метою яких було впорядкування і розA
ширення наукової роботи. Змальовуючи гротескну ситуацію,
коли деякі члени виділу, захопившись дрібничковими інтригаA
ми, позивали Франка до мирового суду, він писав: «Я потрохи
навіть тішуся з такого обороту справи, бо мені здається, що,
збігаючи боковим рукавом, хвиля не буде така міцна в головній
течії, зверненій проти проф. Грушевського» (там само, с. 177).
Грушевський чудово усвідомлював цінність ФранкаA
письменника, його неперехідне значення для української кульA
тури, завжди схвально говорив про його творчість. Більшість
письмових відгуків Грушевського про художні твори Франка
з’явилися у «ЛНВ»: дві ширші рецензії – на повість «Для доA
машнього огнища» і на його поетичну збірку «Мій Ізмарагд»31 –
31 Грушевський М. Твори: У 50 т. – Л., 2008. – Т.11. – С. 259–265;
С. 269–274.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 45
46 Галина Бурлака, Ігор Гирич
обидві у 1898 році, а також одна бібліографічна нотатка з привоA
ду чергового (четвертого) перевидання Франкового «Лиса МиA
кити» у 1909 році32.
Перший же уступ рецензії на повість «Для домашнього
огнища» ставить високі критерії оцінки твору: представляючи
автора, критик називає його «однією з найвидатніших сил в наA
шій сучасній белетристці», а до майстрів вищого класу, на думA
ку рецензента, необхідно ставити і високі вимоги, формуючи
таким чином у фаховому літературознавстві та у читача певний
естетичний еталон. Ця установка – виховувати свого читача
якісними публікаціями – була засадничою у концепції нового
журналу. Спочатку критик стисло викладає зміст аналізованого
твору, окреслюючи основні сюжетні лінії та головних персонаA
жів, потім починається власне аналіз твору за такими пунктаA
ми: наскільки вдалою є композиція; чи характери та поведінка
персонажів скомпоновані достатньо органічно; чи закладена
автором у повість якась ідея і чи працюють художні образи на ту
єдину, загальну концепцію твору. «Починаючи з композиції
повісти, – пише рецензент, – повинні ми признати, що уклад її
незвичайно зручний, але заразом і дуже штучний». Автор
скупчив події у часовому проміжку двох діб, фабула стрімко
розвивається з наростанням психологічного напруження. Через
це повість читається з захопленням, однак читач відчуває і певA
ну неприродність такого нагромадження фактів, збігу обставин.
У цьому полягає перший закид критика: «Тратиться ілюзія
правдивості, правдоподібність, бо […] штука все має виводити
більшAменш типове, не виключно виїмкове». Але Грушевський
при цьому не враховує, що одним із основних способів впливу
мистецтва є якраз згущення фарб, ущільнення подій, конструA
ювання письменником характерів і ситуацій, які дали б змогу
донести до читача ідею твору, зрештою, згідно з приписами ще
давньогрецького мистецтва, досягти катарсису. Заради цього
автор до певної міри деформує природний перебіг подій, – щоб
32 Там само. – С. 307.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 46
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 47
підкреслити, увиразнити певні людські риси чи суспільні
сюжети. У даній рецензії, як і в багатьох інших, Грушевський
керується позитивістичними настановами, окрім того, критик
багато уваги приділив психологізмові твору. Другим серйозним
недоліком повісті рецензент вважає формалізований образ
Анелі Ангарович: «Вона ходить, рухається, говорить перед очиA
ма читача, але її внутрішнє життя, її характер зістається неясA
ним, незрозумілим читачеві, а може й самому авторові». І далі
Грушевський пробує відшукати ключ до трактування поведінки
Анелі, пильно приглядаючись до описів її зовнішності, до діалоA
гів за її участю, інших художніх деталей, які б її характеризуA
вали. Він хоче зрозуміти, яку психологічну еволюцію мала пеA
режити героїня, коли наважилася зайнятися своїм злочинним
бізнесом. Тут ГрушевськийAкритик виявляє не просто інтерес до
психологізму в художньому творі, він вважає психологічну умоA
тивованість характерів конче необхідною. Автор рецензії прагне
зробити свої закиди переконливішими і пробує змоделювати
розвиток характеру головної героїні у заданих обставинах поA
іншому. Висновок його такий: або Анеля, зламана обставинами,
терпіла важкі душевні муки, або це – аморальне створіння,
«безсердечна, тупа скотина». Образ, змальований Франком, не
відповідає, на думку Грушевського, ні першому, ні другому варіA
антові. «В результаті характер Анелі стає суперечним, загадкоA
вим. Або він схиблений у автора, або автор не зумів його відпоA
відно виставити, умотивувати вчинки, перевести психольогію».
Проте – і це влучно підмітив Грушевський, – драма Анелі
розкривається через сприйняття інших персонажів, насамперед
капітана Ангаровича. Суть закидів критика зводиться до одного:
літературний твір має підносити високоморальні ідеали
Загальний висновок рецензії Грушевського (до речі, єдиної
в тогочасній пресі), цілком доброзичливий: повість написана
«талановито, інтересно», «українськоAруська література в ній
набуває нову гарну вкладку від автора, що дав їй уже стільки
замітних утворів».
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 47
48 Галина Бурлака, Ігор Гирич
Наступна рецензія Грушевського – на збірку Франка «Мій
Ізмарагд». Значну її частину займає послідовне, розділ за роздіA
лом ознайомлення читача зі змістом збірки, тобто, інформативA
на функція тут превалює. Звертає на себе увагу шанобливе ставA
лення до поета, доброзичливий оповідний тон рецензії.
Розмову про збірку критик починає не з гостроактуальних
поезій першого розділу «Поклони», значною мірою детерміноA
ваних суб’єктивними чинниками, а із спокійніших розділів
ІІ–ІV, тобто, з тієї частини книжки, яка безпосередньо навіяна
темами старої літератури. У ході такого ознайомлення реценA
зент відзначає найбільш вдалі твори, стисло їх характеризує,
зрідка наводить повністю. Не оминає він і прорахунків поета,
звертає увагу на те, наскільки вдалою є поетична форма твору,
а також на теми поезій. Грушевський називає ряд творів, які,
на його думку, «не конче гармонізують з загальним тоном сеї
збірочки[…], у якій панує тепле гуманітарне почуття, ідея діA
яльної любови і справедливости». Розмову про розділи «ПаренеA
тікон», «Притчі», «Легенди» М. Грушевський підсумовує так:
«Найліпше удались ті власне, де вложена якась сучасна, суб’єкA
тивна думка автора, або де гномічна тема вложена в якийсь
поетичний образ; там, де автор передає готову, ходячу гадку,
вона часом виглядає сухо, ба навіть банально».
Далі рецензент переходить до інших розділів книжки.
Очевидно, перший розділ, де підряд уміщено справжні поетичні
шедеври Франка – «Поет мовить», «Україна мовить», «РефлекA
сія», «Сідоглавому» та інші, – справив величезне враження на
Грушевського. Вірш «Сідоглавому», наприклад, він подає повA
ністю, пояснюючи обставини його створення, і називає «найліпA
шою і найудатнішою відповіддю автора» на нападки, яких заA
знав поет за свою передмову «Дещо про себе самого» у 1897.
Також критик особливо відзначає вірш «Декадент» саме за здоA
рове, бадьоре почуття, яким перейнятий цей твір. Напрочуд
вдалими вважає критик і останні два ліричні вірші розділу «ПоA
клони», насамперед «Моїй не моїй». Так само детально і з щиA
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 48
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 49
рою симпатією до автора Грушевський розглядає твори останніх
двох розділів – «По селах» і «До Бразилії».
Наприкінці Грушевський пише про те, що зміст збірки
надто різнорідний, щоб враження від неї обмежились почуттяA
ми вселюдської любові й ніжності, які задекларував Франко
у передмові, ці враження значно багатші. Підсумок рецензії:
«Книжечка навіть при деяких слабших річах становить дуже
цінну вкладку автора в поетичну скарбницю нашої літератури».
Ще одна публікація – коротка бібліографічна нотатка про черA
гове (четверте) видання поеми «Лис Микита». Не зважаючи на спеA
цифіку цього мініатюрного жанру, Грушевському вдалось у двох
коротких абзацах красномовно описати головні прикметні риси
франкового твору. «Чудова поема», «високий талант», «незрівнянA
ний гумор», «одна з найпопулярніших книжок у Галичині», «преA
гарна книжка для дітей, вона перечитується дозрілими людьми все
з новою і новою насолодою» – такий емоційний ключ цієї інфорA
мації. Тут же автор підкреслив, що «Лис Микита» набуває все
ширшої популярності за межами Галичини, «в Україні російсьA
кій», а також сказав про необхідність нових, кращих ілюстрацій.
У тогочасному листувані Грушевського знаходимо кілька
принагідних позитивних згадок про творчість Франка. НаприкA
лад, у вересні 1902 подружжя Грушевських надіслало з КривоA
рівні листівку з таким текстом: «Прочитавши і посмакувавши
«Цідрім цім цім», ґратулюємо з тої причини!!!!»33. Йдеться про
сатиричний вірш Франка «Трагедія артистки», надрукований
саме тоді у свіжому числі «ЛітературноAнаукового вісника».
Чимало подробиць до з’ясування взаємин двох великих
українців додає щоденник Грушевського 1904–1910 років34.
Красномовним є навіть той факт, що Франко у цьому записнику
згадується найчастіше, біля 200 разів – більше навіть, ніж найA
ближчі родичі Грушевського. Щоденник дає змогу відчути
33 Листування Михайла Грушевського... – Т. 1. – С. 89.
34 ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. Далі посилання на
це джерело подаємо у тексті: Щоденник, номер аркуша.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 49
50 Галина Бурлака, Ігор Гирич
неймовірно напружений тогочасний ритм роботи, також тут можA
на спостерегти зародки кризи, яка згодом настала у їхньому спілA
куванні. Грушевський не лукавив із собою, коротко записуючи
події, однак, не вважаємо ці записи об’єктивними, тому викоA
ристовувати їх слід по змозі паралельно з іншими документами.
Назверх, Грушевський нібито значно стриманіший і менш
чутливий, аніж Франко, однак щоденник порушує цей усталене
уявлення. Наприклад, на всі зміни у поведінці Франка профеA
сор реагував надзвичайно сильно і емоційно, інша справа, що
його вдача не дозволяла виносити це на люди. Ось запис від
19 січня 1906 р.: «...Лукіянович оповів дику пригоду – що
Вас[иль] Левицький вдарив в лице Франка. Я почув фізичний
біль, почувши се!! Страшні люде! Так як би мені хтось зробив
якусь болючу образу!» (Щоденник, арк. 103).
Для «розрядки» після загальних зборів НТШ 4 квітня 1904
Грушевський загітував Франка перепочити разом: «Намовив
Франка і позичив йому грошей трохи, й поїхали [...] по полудни
до Італії». Венеція, Рим – колеги подорожували «дев’ять днів
і десять ночей». Деякі незабутні фрагменти подорожі Франко
описав у нарисі «Римські враження» (т. 50, с. 549–552). ВертаA
лися назад порізно: спочатку до Відня поїхав Франко, а через
день – Грушевський (Щоденник, арк. 42 зв.–43 зв.).
Після повернення до Львова Франко, зокрема, редагує ніA
мецький переклад першого тому «Історії УкраїниAРуси» ГрушевA
ського, він перевантажений роботою: «За хворобою Гнатюка на
моїх плечах завис увесь «Л[ітературноAнауковий] вістник»,
зависла маса іншої коректи, та й Грушевський кричить, щоб
лагодити для «Записок» статтю (про Антона Шашкевича, короA
ля балагулів), та й рецензії [...], а думок не стає за вічною корекA
турою» (лист до А. Кримського від 22 лютого 1904, т. 50, с. 237).
Влітку того ж року Франко і Грушевський беруть участь
в українознавчих курсах для наддніпрянської молоді; у вересні
1904 Франко на прохання Грушевського перекладає німецькою
мовою його статтю про перше десятиріччя роботи НТШ – для
публікації В. Ягичем.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 50
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 51
У листі від 23 січня 1905 до М. Зубрицького, який планував
написати статтю про діяльність Грушевського, Франко звертає
його увагу на необхідність підкреслити принципову вагу «того,
що заініційовані проф. Грушевським взаємини між Галичиною
і Україною уперве були поставлені не лише на легальній, але на
офіціально санкціонованій дорозі. [...] І далі треба піднести ріA
чеву різницю праці проф. Гр[ушевського] і його попередників:
Куліш – безцільне і безпрограмове дилетанство [...], ДрагомаA
нов – головно політика і вироблення критичного світогляду,
Гр[ушевськ]ий – практична наукова робота, не чужа й практичA
них політичних питань» (т. 50, с. 261).
Несподівано на початку того ж таки 1905 виринає тема
минулорічної поїздки до Італії: Франко пускає поголос, нібито
вони з Грушевським їхали у вагонах різного класу. ГрушевсьA
кий одразу обговорив цю ситуацію з Франком при В. Гнатюкові,
однак це не зупинило обивателів, ласих до пліток. Згодом до
цього додались розмови про те, що Франко перебуває під постійA
ною «пресією» професора, змушений через матеріальні причиA
ни коритися тискові й виконувати ті роботи, яких не робив би
з власної волі. Ці чутки обурили Грушевського, у червні він
знову почав відверту розмову у ширшому колі, і мав з неї ще
більше невдоволення, тому що Франко нічого не заперечив і не
сприйняв ці претензії всерйоз (Щоденник, арк. 81 зв.). ПриA
близно тоді ж Франко пише дружині: «Я вікт увесь дістаю від
Груш[евських], снідання присилають, а обідаю і вечеряю у них»
(лист з початку серпня 1905, т. 50, с. 271).
У той же час спільна робота триває. Франко, зокрема, закінA
чує переклад німецькою мовою «Історії» Грушевського, вклюA
чається в газетну полеміку навколо справи українських приватA
них гімназій, слідом за Грушевським обстоюючи їхню першочерA
говість для громади порівняно з національним театром35. У НТШ
35 Львівський театр і народна честь // ЛНВ. 1905. – Т. 29. – Кн. 2. –
С. 122–132; Т. 35. – С. 337–347; До сього фактичного спростування... //
ЛНВ. – 1905. – Т. 30. – Кн. 4. – С. 80–86; та ін.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 51
52 Галина Бурлака, Ігор Гирич
і «ЛНВ» Франко з Грушевським ведуть спільну лінію. Вони наA
магаються нейтралізувати намір деяких молодших членів ТоваA
риства вивести їх обох з управи. Також навесні 1905 на зустрічі
«фамілії» було вирішено перенести ЛНВ зі структури НТШ до
«Видавничої спілки» і таким чином увільнити журнал від внутA
рішньої цензури. Під впливом політичних змін у Росії наприA
кінці жовтня 1905 Грушевський вперше «висловив гадку про
перенесення до Києва ЛНВ і Зап[исок], але гадку сю і Фр[анко]
з Гнат[юком], і Матушевський прийняли зимно» (Щоденник,
арк. 92). Фактично, впродовж всього 1906 Грушевський перекоA
нував і львівських соратників, і наддніпрянців у тому, що «ЛНВ»
необхідно перенести до Києва. Франко увесь час висловлював
скептицизм щодо цього проекту. Він, звичайно, розумів неможA
ливість, у випадку таких змін, своєї подальшої широкої участі
у редагуванні «ЛНВ», а це серйозно підривало його фінансове
становище, тому й намагався чинити тихий спротив. Адже ще
20 листопада 1901 у листі до Б. Грінченка писав: «І так моя
екзистенція висить на редакції «Вісника», за яку я одержую 100
гульденів місячно. [...] «Вісник» – се головна нитка, яка в’яже
мене з Товариством. Не стане його, то я буду мусив шукати собі
іншого хліба, бо наукова робота давала мені досі не сповна
20 гульд. місячно» (т. 50, с. 186).
Не співчували й кияни планам Грушевського очолити
всеукраїнське періодичне видання в Києві чи Петербурзі.
Погано приховане бажання не допустити впливу галичан на
наддніпрянське громадське життя спричинило гостру заяву,
підписану членами «фамілії», в газеті «Громадська думка». Зі
щоденникових записів Грушевського видно, що ні Гнатюк, ні
Франко не були прихильниками радикалізму в стосунках з кияA
нами, наполіг на цьому саме професор. Справу перенесення
«ЛНВ» Грушевський поставив на розгляд управи НТШ і «ВиA
давничої спілки» у жовтні 1906. «Франко сидів як мариноA
ваний… І так я оден мусив сам собі давати репліки» (Щоденник,
арк. 131, запис від 4.Х.1906 р.).
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 52
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 53
Франко зрозумів, що залишити «ЛНВ» у Львові не вдастя.
Львовом знову поповзли чутки про «затирання» Франка
Грушевським, про образи на професора. У листопаді 1906 ФранA
ко вирішив відсвяткувати своє 50Aріччя, підготовку «комерсу»
провадив В. Гнатюк в таємниці від Грушевського, аж в передA
день свята йому було вручено запрошення. Грушевського це
дуже зачепило, й він висловив претензії В. Гнатюкові. Той опиA
рався, і тоді професор знову висловив «ще й деякі інші свої жалі
і болісті», а потім скаржився Д. Лукіяновичу на нещирість приA
ятелів. Д. Лукіянович доводив, що В. Гнатюк щирий, а від
Франка «не можна вимагати ані консеквенції, ані міри. [...] По
обіді приходив Франко і ми ще з ним поговорили на тему
щирости. Хоч не змінить се сих людей, та я трохи виговорився
й мені стало легше» (Щоденник, арк. 136 зв., запис від
30.ХІ.1906 р.). Цю ситуацію, вочевидь, можна трактувати як
ще одне підтвердження відомого факту, що психічне захворюA
вання Франка не розпочалося у нього раптово з початком 1908
року, а страшні симптоми були помітними задовго до того.
Із січня 1907 «ЛНВ» почав друкуватися у Києві. Франко цілA
ком добре розумів, що з погляду загальноукраїнської «політичної
доцільності» таке рішення було логічним. «Він [Грушевський. –
Г.Б.] переніс друк “Літ[ературно]Aнаук[ового] вістника” і деяких
видань Спілки до Києва головно задля того, що на наші видання,
пересилані зAза границі до Росії, наложено високе мито» (лист
Франка до Ю. Яворського від 9 січня 1907. – Т. 50. – С. 310).
У 1907 р. Франко продовжував виконувати інтелектуальні
замовлення Грушевського у справах, що мали ключове звучанA
ня у громадському житті України. У січні цього року, у період
боротьби Грушевського з наддніпрянським партикуляризмом,
коли Б. Грінченко і С. Єфремов видавали у Києві на противагу
«ЛНВ» свій журнал «Нова громада», Франко в оглядах літераA
турного життя для «Ради» гостро критикував цей журнал, що
стало однією з причин розриву С. Єфремова з Грушевським та
з «ЛНВ». У лютому Франко захищав Грушевського як головного
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 53
54 Галина Бурлака, Ігор Гирич
редактора «ЛНВ» від нападок І. НечуяAЛевицького (його стаття
«Сьогочасна правописна мова в Україні» // Україна. – 1907. –
№ 1. – С. 1–49) з приводу мовноAлітературних вад у виданнях
НТШ. Як видно з Франкового листа з лютого 1907 (т. 50, с. 319),
він не вважав за потрібне втручатися в цю полеміку після виA
черпної, на його думку, відповіді Грушевського («Про мову» //
Рада. – 1907. – 9, 11 січня, 7 лютого, 2, 11 березня). Однак
професор наполіг, і Франко довший час працює над рецензією
на перший том «України», котра включила й аргументовану
відповідь І. Нечуєві (т. 37, с. 242–248).
У 1907 Франко досить активно листується з Грушевським,
насамперед у справах «ЛНВ» (збереглося 15 листів). Однак,
обсяг цієї участі ніяк не міг зрівнятися з попередніми роками.
У щоденнику Грушевського за цей самий час знаходимо чимало
нарікань на індиферентне ставлення Франка до «ЛНВ»: «ЗаA
кликав Франка, але він для «ЛНВ» нічого не зробив» (запис від
25.ІІ.1907 р.); «Масу часу і ще більше уваги забирає ЛНВ,
і дражнить іще повна пасивність і апатія до нього Франка – по
кілька разів приходиться пригадувати про одну річ, посилати,
нагадувати, і все, розуміється, в найґречнішій формі (запис від
9.ІІІ.1907 р.). Ці зусилля Грушевського, однак, увінчалися поA
мітним для української культури результатом: Франко доопраA
цював і дав для публікації у «ЛНВ» свою оригінальну розвідку
про Данте, «яка з волі головного редактора [Грушевського. –
Г.Б.] одержала титул “Середні віки і їх поет”» (т. 12, с. 7), а таA
кож низку перекладених фрагментів «Божественної комедії».
Ці матеріали зайняли 3–12 книги «ЛНВ» 1907 року.
Невдовзі й самі львівські редактори «ЛНВ» переконалася,
що творчий осередок редакційної роботи переніссяAтаки до
Києва. Ані Франко, ані Гнатюк не могли через ряд причин так
легко знятися і переїхати в іншу державу заради продовження
роботи у ЛНВ, фінансові ж спроможності НТШ не давали змоги
тримати на старому рівні оплату кадрів і одночасно підключати
до роботи нових людей. Хоча Грушевський і намагався залагоA
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 54
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 55
дити гостре фінансове питання, однак марно: його ідея переA
вести Франка на поаркушну оплату не могла задовольнити люA
дину, яку обсідали хвороби, і яка втрачала колишню надзвиA
чайну працездатність.
Для збереження поступального руху НТШ, яке одночасно
виконувало наукову і громадськоAполітичну функцію, треба
було залучати нових людей, нехай і зі скромнішими, як у ФранA
ка, талантами. Грушевський змушений був іти на те, щоб поволі
й обережно відсувати Франка, залучаючи до роботи М. МочульA
ського, І. Кревецького, І. Джиджору, М. Євшана, М. Залізняка,
В. Дорошенка – вони й склали нову «фамілію» Грушевського.
«Завдяки тому, що ЛНВ перенесено до Києва і цілим ділом
орудує проф. Груш[евський], моє дотеперішнє редакторство
(разом з пенсією по 200 корон на місяць) зробилося фікцією,
і я попросив Грушевського звільнити мене з неї. Він радо згоA
дився, і я тепер, не хотячи вішати зуби на кілок, мусив впрошуA
ватися в співробітники “Діла”» (лист до Є. Трегубова від 30 лисA
топада 1907, т. 50, с. 339–340). Нібито все у цьому питанні
вирішено – аж ні. Ось запис Грушевського від 7 лютого 1908:
«Заходив Фр[анко] і дуже здивував, сказавши, що побирав
платню собі поAдавньому і в сім році» (Щоденник, арк. 178 зв.).
Друга половина 1907 року була позначена для Франка гостA
рими образами на Грушевського через невидрук «Історії українA
ської літератури», своє бачення ситуації він виклав у листах до
Є. Трегубова і Ф. Вовка (т. 50, с. 337–338, 342). У щоденнику
Грушевського, проте, немає ніяких особливих інформацій щодо
цього, а тим більше «підступних планів»: у жовтні на засіданні
філологічної секції «Франко реферував свою історію літератуA
ри», зате в середині листопада до Грушевського доходять
поголоски «про розрив, що я відібрав редакцію від Франка, не
хочу друкувати “Історію літератури” і показав явну неувагу при
її реферуванні» (Щоденник, арк. 166 зв., запис від 21 листопаA
да). Грушевський тут же, в присутності Франка і Томашівського
укладає текст заяви, де спростовуються чутки про погіршення
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 55
56 Галина Бурлака, Ігор Гирич
стосунків між ним і Франком, про зміни у складі редакції
«ЛНВ», а також говориться, що Франкова «Історія літератури»
після її завершення буде друкуватися у «ЛНВ». Заява за
підписом їх обох друкується у «Ділі» (1907. 5. ХІІ. № 262. С. 2)
та у «Раді» (1907. 25. ХІ. № 265. С. 4), а у листі від 17 грудня
1907 р. Франко виправдовується перед Ф. Вовком, нібито він
підписав заяву «по своїй слабості» (т. 50, с. 342). На початку
січня 1908 р. у листі до Грушевського Франко цілком розважно
пише: «...моя історія літератури вимагає ще основної переробA
ки, і до друкування її не можна буде приступити так швидко,
тим більше, що я іноді дуже мучуся головними болями та нервоA
вим подразненням і роблюся цілими тижнями нездібним до
ніякої умової праці, крім хіба чисто механічної. А видання
історії літератури не спішне для мене; поки не оброблю добре, не
дам її з рук...» (т. 50, с. 347). Від цього часу у взаєминах Франка
з Грушевським бачимо все менше творчих моментів, натомість
взаємна настороженість зростає.
З часу загострення Франкової хвороби (з березня 1908 р.)
у щоденнику Грушевського є записи про його відвідини хворого
поета, а потім і про Франкові візити, які часто супроводжуваA
лися його фантастичними візіями. У квітні 1908 р. після певних
вагань Грушевський публікує у «ЛНВ» статтю «Недуга дAра
Івана Франка». Мабуть, не останньою спонукою цієї публікації
було бажання попередити громаду про можливі проблеми у ФранA
ковій поведінці. «Я був свідком, – згадував М. Мочульський, –
як одного разу на засіданні історичної секції Наукового товаA
риства ім. Шевченка серед дискусії Франко на запит ГрушевA
ського, звідки він це зачерпнув, відповів, що дійшов до того надA
природним шляхом. А так мова його була зовсім нормальна, мірA
кування зовсім розумні й логічні, і коли б не ці хвилеві душевні
провали, ніхто б і не помітив, що розмовляє з людиною, психічно
надвередженою. Нічого й дивуватися, що сама вдача Франкова
значно змінилася під впливом перебутої недуги. Він став якийсь
дражливий, підозрілий, якийсь наче заздрісний, що відбилося
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 56
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 57
і на його відношенні до писань Грушевського. Хвороба сильно
підвищила авторську амбіцію Франка, й він, колись таки скромA
ний щодо власних заслуг, став тепер дуже чутливий на оцінку
своїх творів. Можна, отже, уявити, яке в високій мірі прикре
було становище Грушевського й інших членів Наукового товаA
риства, коли доводилося оцінювати й ухвалювати до друку
працю свого знаменитого співробітника, яка мала на собі виразні
сліди хвороби»36. Не дивно, що від 1908 року Грушевський почав
дуже обережно ставитися до творів Франка, адже неадекватність
його поведінки не могла не позначитися на його писаннях.
У липні 1909 р. на засіданні секції НТШ Франко запропоA
нував для друку віднайдену ним поему A. Міцкевича «Wielka
Utrata». Грушевський «спитав, відки знає [що це твір МіцкевиA
ча. – Г.Б.], сказав, що Міцкевич сам прийшов і сказав» (ЩоденA
ник, арк. 281 зв., запис від 1 липня 1909 р.). «Михайло ГрушевA
ський був у клопоті, як повестися супроти Франка, і просив
мене, щоб я переглянув рукопис і сказав йому свій осуд про
нього. […] Я прочитав скоренько […] й написав свій осуд ГруA
шевському, що “Wielka Utrata” – це неграмотний твір невідоA
мого автора, а переднє слово Франка показує, що залізні обручі
його логіки розхитані»37.
Грушевський намагався уникати публічних розмов про
незгоди між ним і Франком, але це не давало результатів. ФранA
ко нарікав на Грушевського багатьом людям у Львові, Києві,
Петербурзі. На початку квітня 1909 Франко несподівано приA
їхав до Києва і справив гнітюче враження на всіх, з ким йому
довелося спілкуватися. «Трегубов страшенно убитий і остерігав,
що Фр[анко] не добре до мене настроєний» (Щоденник, арк. 261,
запис від 4 квітня 1909). Однак вже 7 квітня «несподівано зрана
прийшов Франко, дуже дружелюбний; очевидно, йому не стало
36 Дорошенко В. Іван Франко в моїх спогадах // Спогади про Івана
Франка. – Л., 1997. – С. 404–405.
37 Мочульський М. З останніх десятиліть життя… // Там само. –
С. 390.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 57
58 Галина Бурлака, Ігор Гирич
грошей, поїхали з ним в контору, видали йому 150 руб., потім
з ним поїхали до книгарень, [...] а потім я одвіз його до ЧикаA
ленка» (Щоденник, арк. 262, запис від 7 квітня 1909)..
Далі при такому здоров’ї працювати у керівних структурах
НТШ Франко не міг, і Грушевський змушений був 1 травня
1909 вивести його з дирекції Видавничої спілки.
Попри хворобу, Франко продовжував творити, у часи
полегшення робив доповіді на засіданнях секції, подавав статті
й переклади до «Записок НТШ». У записах Грушевського
є згадки про такі виступи у грудні 1909, а також свідчення, що
Франко робить значно краще враження, лише дуже змарнів.
«Зрана була секція, Фр[анко] читав свою статтю – неінтересну,
але “здраву”, і реферував опись Свєнціцького...» (Щоденник,
арк. 316 зв., запис від 20 грудня 1909). У наступні роки, однак,
ставлення Франка до Грушевського набуло, здається, незворотA
нього негативного розвитку.
У конфлікті в НТШ 1913, який призвів до відставки ГруA
шевського з посади голови Товариства, Франко був на боці його
супротивників, які на цей раз склали переважну більшість.
«Навіть в однім з останніх своїх листів, писаних до мене [В. ДоA
рошенка. – Г.Б.] 4 листопада 1915 року, не міг Франко здержаA
тися від терпких слів на адресу Грушевського з приводу видаA
них «Союзом визволення України» його популярних брошур»
(Дорошенко В. Іван Франко в моїх спогадах / Спогади про Івана
Франка. Л., 1997. С. 405). Йдеться про уступ з Франкового лисA
та, де він роздратовано говорить про «фальшиві історичні констA
рукції проф. Груш[евського], яких слабість та нетривкість уже
тепер відчуває кождий історик» [т. 50, с. 432]. Ця фраза, цитоA
вана безліч разів, була для радянських дослідників чи не головA
ним аргументом ворожих взаємин Франка з Грушевським.
У той же час, ніхто з фахових істориків материкової УкраїA
ни довгий час не мав відваги об’єктивно вивчити справді цікаве
питання сприйняття й оцінки ФранкомAнауковцем основних
постулатів історичної концепції Грушевського. Цю лакуну
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 58
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 59
заповнили українські діаспорні вчені, насамперед Л. Винар та
О. Домбровський. З’ясовано, що Франко і Грушевський справді
мали ряд розходжень у питаннях українського історичного проA
цесу. Всі вони сформульовані Франком у дослідженні «ПричинA
ки до історії УкраїниAРуси. Часть перша» [вперше частини праA
ці публікувалися в «Ділі», «Науковому додатку до «Учителя»
у 1911–1912, повністю видана окремою книгою 1912; т. 47,
с. 417–548]. Це, фактично, єдина спеціальна праця Франка про
доробок ГрушевськогоAісторика, рецензіяAстудія, автор якої
зазначав: «Я також далекий від претензії дати повний розбір та
оцінку сеї величезної праці нашого невтомного ученого, але
в своїх критичних увагах буду зупинятися тільки на деяких
точках та питаннях, де в мене власними науковими дослідами
виробилися відмінні погляди, або де покажеться можність
доповнити де в чім те, що зробив проф. Грушевський, або хоч би
тільки зазначити недогляди в його праці» [т. 47, с. 420]. Крім
того, Франко залучив до розгляду і дві інші великі праці
Грушевського: «Очерк истории украинского народа» (1904) та
«Ілюстровану історію України» (1912).
Назвемо основні обговорювані Франком позиції. Скіфський
період історії України він вважав за потрібне подати значно ширA
ше, ніж це зробив Грушевський. Основним джерелом свідчень
про скіфів обидва учені справедливо вважали історичне оповіA
дання Геродота. Дорікнувши Грушевському за недостатньо деA
тальне опрацювання оповідань античного історика, Франко
майстерно переклав великі за обсягом уступи, де Геродот описує
скіфський етнографічний матеріал, інформацію про розселення
скіфів та гідрографічні дані їхнього краю. Фактично, у розмові
про скіфів, а далі й про антів, Франко не стільки полемізує, як
доповнює інформації, які містяться у працях Грушевського.
Жорсткішою стає наукова суперечка, коли мова заходить про леA
гендарного князя Кия. Франко стає на шлях повної довіри до літоA
писного оповідання про засновника Києва та його похід на ЦарA
город, в той час як Грушевський ставить ці свідчення під сумнів.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 59
60 Галина Бурлака, Ігор Гирич
Франко був завзятим прихильником норманської теорії про
походження Руси. На його переконання, вся початкова частина
найстарішого літопису аж до хрещення Володимира є династичA
ною сагою норманського походження. Грушевський же, детальA
но розглянувши наукову літературу з цього питання, приходить
до висновку, що Русь існувала задовго до часів, коли сюди приA
йшли норманські воїни.
Франко не погоджувався з Грушевським у питанні про час
і місце хрещення князя Володимира: його версія базувалася на
записці болгарського хронографа, де йшлося про те, що ВолоA
димир хрестився у Корсуні.
Цікаві зауваження Франка про генезу найстарішого українA
ськоAруського літопису. Також він доводить, що деякі частини
літопису виявляють характер віршованої форми; на доказ своєї
думки Франко реконструював віршами епізод про напад печеніA
гів на Київ 986 як зразок найстарішої української пісні.
Слушно зауважив Франко скупість відомостей у VII томі
«Історії УкраїниAРуси» про козацькі походи в Молдавію другої
пол. ХVI ст. Цілком справедливо Франко говорить про неабияку
вагу взаємин козаків з молдавськими правителями у тогочасній
політиці України. Також не погоджується Франко з мотивацією
Грушевським дій Б. Хмельницького під час визвольної війни.
Грушевський обстоював думку, що на початку 1648 ХмельницьA
кий воював виключно в обороні приватних прав, а народ споA
чатку був для нього лише як знаряддя для досягнення цієї мети.
Свої погляди, як пише Грушевський, гетьман змінив під вплиA
вом патріарха Паїсія та гуртка київської інтелігенції. Франко
ж обстоює думку, що Хмельницький з самого початку був
свідомий своєї визвольної місії.
Ще раз критично висловлюється Франко про специфіку
методології наукових досліджень Грушевського: «Автор кладе
головну вагу на аналізуванні історичних явищ, але не має дару
групування історичних фактів, от тимAто при всій глибокій обA
думаності його плану важні історичні події, а ще більше визначA
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 60
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 61
ні історичні діячі тонуть у масі подробиць та розумувань. ЗверA
таючи більшу увагу на відносини, ніж на живі особи, автор
мусить скрізь заповняти прогалини історичних відомостей
своїми розумуваннями та комбінаціями, іноді не зовсім щаслиA
вими» [т. 47, с. 453–454]. Разом з тим, тонкий психолог, ФранA
ко влучно спостеріг особливості вдачі історика й пов’язав їх зі
стилем його писань: «Грушевський – знаменитий організатор,
а агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно
бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запаA
лу та того, що росіяни називають “увлечение”. Тій психічній
вдачі нашого автора відповідає також його стиль, який можна
назвати “холодною прозою”» [т. 47, с. 453].
У цілому ж, праця Франка «Причинки до історії УкраїниA
Руси. Часть перша» є справді глибокою науковою рецензією.
Попри високу загальну оцінку доробку ГрушевськогоAісторика,
вона містить низку важливих зауважень, які цілком вкладаA
ються у рамки наукової полеміки. Метою цієї критики було –
«дати імпульс до дальшої дискусії, яка може вийти на користь
і самого автора, і його праці, і духового розвою всеї нашої сусA
пільності» [т. 47, с. 455]. З приводу цієї полеміки сучасні істориA
ки констатують, що Франко у багатьох моментах, особливо
в подробицях, мав рацію, але при зверненні до більших проблем
і концепцій історичної науки не дорівнювався Грушевському
саме через дещо іншу спрямованість свого таланту.
Крім суто наукової вартості, розвідка Франка звертає також
нашу увагу ще однією властивістю: написана 1911–1912, коли
психічне здоров’я Франка було підірване, вона, проте, відзначаA
ється струнким, послідовним викладом, позбавлена суб’єктивA
них претензій до рецензованої праці та її автора. Викладаючи
свої зауваження, Франко не скупиться також і на справедливу
похвалу науковому доробку, громадській діяльності ГрушевA
ського, наголошує, що його «колосальна праця [...] побудована
на таких міцних і широких основах, яким не страшна ніяка криA
тика» [т. 47, с. 455]. Натомість, у кількох інших публікаціях
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 61
62 Галина Бурлака, Ігор Гирич
Франка приблизно того ж часу натрапляємо і на деякі надумані,
дрібні причіпки і докори на адресу Грушевського, в основному
з приводу некоректного, на думку Франка, редагування його
текстів: наприклад, у замітці про збірку «Давнє й нове» [НедіA
ля, 1911, № 19; т. 38, с. 488–490], у передмові до розвідки «МоA
литва за ворогів» [датованій автором 1912; т. 39, с. 161–162].
Не зважаючи на ці особливості останніх років життя ФранA
ка, його подвижницька праця здобула у Грушевського найвищі
епітети. Зокрема, це виразно простежується у цілій низці
публіцистичних виступів ученого. 1909 у газеті «Село» ГрушевA
ський розпочав серію популярних статей під назвою «Історичні
портрети» саме зі статті «Іван Франко» (Грушевський М. Твори:
У 50 т. – Т. 3. – Л., 2005. – С. 288–289). Ця «українська народна
ілюстрована газета для селян і робітників» виходила щотижня
у Києві у 1909–1910, фактичним керівником видання був ГруA
шевський. У названій невеличкій публікації автор, дуже коротA
ко окресливши біографію Франка, основний акцент робить саме
на його літературній спадщині: «Франко уславився насамперед
як прегарний поет, автор гарних оповідань і драм з галицького
життя» (там само, с. 289), тут же подається чималий перелік
Франкових видань художніх творів, які можна було придбати
на той час у Києві.
Красномовною є назва наступної статті Грушевського про
Франка – «Сорокалітній подвиг». Крім «ЛНВ», вона була тоді ж,
1913 року, передрукована ще й у газеті «Рада» (Грушевський М.
Твори: У 50 т. – Л., 2005. – Т. 2. – С. 464–465).
Про смерть Франка Грушевський дізнався, перебуваючи на
засланні у Казані. У листі до М. Мочульського від 7 червня
(25 травня) 1916 він писав: «Прикра вість про смерть Франка,
збентежила вона мене, хоч якою руїною був він в останніх
літах!» (Листи Михайла Грушевського до Михайла МочульськоA
го (1901–1933) / Упор. Р.Дзюбан. Л., 2004. С. 69). Грушевський
подає у журнал «Украинская жизнь» (1916. № 6. С. 12–18) статA
тю «Светлой памяти Ивана Франка», де підкреслює універсальA
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 62
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 63
ність Франкового таланту, його «незрівнянну різнобічність та
продуктивність» (цит. за вид.: Грушевський М. Твори: У 50 т. –
Л., 2005. – Т. 3. – С. 481).
Через десятиліття після цього, у 1926 Грушевський зініціA
ював спеціальне число журналу «Україна», приурочене до рокоA
вин смерті Франка, помістивши там і свою статтю «Апостолові
праці». Своєрідною є форма цієї статті: основний виклад приA
свячено громадській діяльності Франка, але текст рясніє розлоA
гими вставками цілих його віршів та поетичних фрагментів.
Вони щоразу слугують остаточним, найвиразнішим і найпереA
конливішим аргументом у непростих колізіях Франкової біоA
графії. З великою прихильністю, розумінням і пієтетом говорить
Грушевський про Франка, віддаючи йому належне як великому
українському письменнику, науковцеві, трудівникові й громаA
дянину. Водночас, стаття «Апостолові праці» містить низку осоA
бистих спогадів про спільну роботу, про ряд важливих і складA
них моментів Франкового життя, і у цьому також її чимала
вартість.
Під час відзначення свого 60Aріччя (1926) Грушевський
закінчив промову рядками зі знаменитого прологу Франка до
поеми «Мойсей». Це ще один доказ того, що глибинні, основні
почуття Грушевського щодо Франка – висока оцінка його як
письменника, науковця, громадського діяча, схиляння перед
його талантами і працьовитістю, розуміння чільного місця
Франка в українській культурі.
Серед численних свідчень сучасників про взаємини Франка з
Грушевським виділяється свідчення дочки письменника Анни38.
Згаданий кілька разів наче побіжно, Грушевський у цих споA
гадах постає справжнім лихим демоном Франкового життя. Не
забуваймо однак, поAперше, що писалися ці спогади у 1955 році
у Канаді, де Анна жила з родиною, збиралася й таки приїздила
згодом до Львова, і зараз неможливо визначити, що написано
38 Франко?Ключко А. Останній поцілунок // Іван Франко у спогадах
сучасників. – Л., 1956. – С. 389–406.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 63
64 Галина Бурлака, Ігор Гирич
щиро, а що під тиском кон’юнктури чи органів служби безпеки.
ПоAдруге, в основному у спогадах йдеться про 1894–1907 роки,
коли Анна ще була недорослою (вона народилася у 1892 році),
тому це фактично ретрансляція чужих настроїв і чужого
бачення, найімовірніше – відображення материного сприйняття
ряду подій. Мати ж, як вже говорилося, неприязно ставилася до
М. Грушевського. Низка тверджень Анни виразно несправедливі
й легко спростовуються відомими фактами. Наприклад, вона
пише про те, що після приїзду Грушевського до Львова саме
Франко «дав йому моральну опору і допоміг зайняти місце
в “Науковім тов. ім. Шевченка”»39, в той час як Франко не був тоA
ді ще членом цього товариства; Грушевський «жениться з доньA
кою священика, що дало йому зв’язки і плечі» – на момент одруA
ження з Михайлом львівська вчителька Марія Сильвестрівна
Вояковська була вже сиротою. Зовсім безпідставним і приміA
тивним виглядає твердження Анни про те, що «Грушевський
в 1907 році, щоб вибити ґрунт зAпід ніг тата остаточно, вимагає
перенесення редакції «Літ.Aнаукового вістника» до Києва»40,
у той час як мотиви були значно вищі: на часі було створення
загальноукраїнського культурологічного журналу, тай й «вимаA
гати перенесення» Грушевському не було від кого, адже левову
частку організаційної й менеджерської роботи, дуже непростої,
він робив сам. Не вважаємо доречним саме тут детально полеміA
зувати з текстом А. ФранкоAКлючко, лише хочемо підкреслити,
що його відмітною рисою можна назвати послідовне зміщення
акцентів і пересмикування фактів. Виразно упереджене ставленA
ня авторки спогадів до Грушевського примушує науковців дуже
обережно ставитися до цього документа.
Взаємини Франка і Грушевського мають тривалу історію,
впродовж якої були періоди щирої приязні, згідної співпраці,
спільних успіхів у поступу української справи – і розхолодженA
ня, знеохочення, різною мірою взаємних докорів. Усі такі повоA
39 Там само. – С. 397.
40 Там само. – С. 404.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 64
Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики 65
роти й ситуації можна і треба не просто констатувати по змозі
об’єктивно, але і намагатися знайти їхні причини. Зрозуміти
позицію, мотиви вчинків таких великих людей – а велич цих
діячів неможливо ставити під сумнів, – означає глибше пізнати
той час, відтворити ряд історичних подій і обставин, подивитиA
ся на них неупередженим зором.
Основна бібліографія теми
«Іван Франко і Михайло Грушевський»
1. Александрова Г. Іван Франко та Михайло Грушевський: теореA
тичні проблеми порівняльних досліджень // Франкознавчі студії:
Збірник наукових праць. – Вип. 4. – Дрогобич, 2007. – С. 5–15.
2. Антонович М. Михайло Грушевський в листуванні Івана ФранA
ка // Український історик. – 1991–1992. – № 3–4/1–4. – С. 293–300.
3. Винар Л. Історичні праці Івана Франка // Збірник української
літературної газети за 1956 рік. – Мюнхен, 1957. – С. 48–63.
4. Гирич І. Михайло Грушевський та Іван Франко: громадське
і приватне // Франкознавчі студії: Збірник наукових праць. –
Вип. 4. – Дрогобич, 2007. – С. 590–642.
5. Гирич І., Тодійчук О. Іван Франко на сторінках щоденника
Михайла Грушевського 1904–1910 рр. // Франкознавчі студії: ЗбірA
ник наукових праць. – Вип. 4. – Дрогобич, 2007. – С. 643; Фрагменти
«Щоденника» М. Грушевського, де згадується І. Франко. – Там
само. – С. 643–674.
6. Гирич І.Б. М. Грушевський і І. Франко: до історії взаємин //
Український історичний журнал. – 2006. – № 5. – С. 35–67.
7. Денисюк І. Фольклористичні концепції М. Грушевського
й І. Франка // Михайло Грушевський і Західна Україна: Доповіді
і повідомлення наукової конференції. – Львів, 1995. – С. 229–234.
8. Домбровський О. Критичні завваги І. Франка до «Історії» М. ГруA
шевського // Український історик. – 1970. – № 1–3. – С. 122–131.
9. Дорошенко В. Іван Франко і Михайло Грушевський // СучасA
ність. – 1962. – № 1. – С. 781–783.
10. Калина В. До питання про політичні й літературні стосунки
І. Франка та М. Грушевського // Тези доповідей та повідомлень респ.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 65
66 Галина Бурлака, Ігор Гирич
наук. конференції «Іван Франко і національне відродження» (КривоA
рівня, 1991). – ІваноAФранківськ, 1991. – С. 71–72.
11. Квіт С. Іван Франко і Михайло Грушевський // Слово і час. –
1991. – № 1. – С. 61–70.
12. Корнійчук В. «Історія УкраїниAРуси» М. Грушевського в реA
цензії І. Франка // Михайло Грушевський і Західна Україна: ДоповіA
ді і повідомлення наукової конференції. – Львів, 1995. – С. 93–96.
13. Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський, його
сподвижники й опоненти. – К., 1996. – С. 147–149.
14. Тельвак В. Проблема «Франко – Грушевський» в українській
історіографії // Український історик. – 2006–2007. – № 4/1–2. –
С. 183–199.
15. Франко А. Співпраця М. Грушевського та І. Франка у НаукоA
вому товаристві ім. Т. Шевченка // Михайло Грушевський і Західна
Україна: Доповіді і повідомлення наукової конференції. – Львів,
1995. – С. 35–38.
16. Франко?Ключко А. Останній поцілунок // Іван Франко у споA
гадах сучасників. – Л., 1956. – С. 389–406.
17. Франко З. Михайло Грушевський і Іван Франко // Михайло
Грушевський: Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної
ювілейної конференції, присвяченої 125Aріччю з дня народження
М. Грушевського. – Львів, 1994. – С. 291–296.
18. Франко З. Михайло Грушевський і Іван Франко // УкраїнA
ський історик. – 1991–1992. – № 3–4/1–4. – С. 278–292.
Галина Бурлака, Игорь Гирич. Франко и Грушевский:
попытка объективной характеристики
История взаимоотношений двух знаменитых деятелей
украинской культуры прослежена в хронологической последова?
тельности на основании документов. Целый ряд фактов вводится
в научный обиход впервые.
Ключевые слова: биография, история украинской культуры
конца ХІХ – начала ХХ веков.
Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 66
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37644 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1887-8618 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:45:06Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бурлака, Г. Гирич, І. 2012-10-19T15:12:58Z 2012-10-19T15:12:58Z 2010 Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики / Г. Бурлака, І. Гирич // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 27-66. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1887-8618 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37644 У хронологічній послідовності на підставі документів простежується історія взаємин двох славетних діячів української культури. Ціла низка фактів вводиться у науковий обіг вперше. История взаимоотношений двух знаменитых деятелей украинской культуры прослежена в хронологической последовательности на основании документов. Целый ряд фактов вводится в научный обиход впервые. The history of relations of two outstanding figures of Ukrainian culture is traced in chronological order on the basis of documents. A number of facts is brought into critical use for the first time. Основний текст цієї статті написаний для енциклопедії «Іван Франко», т. 1, який готується до друку Львівським відділенням Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України. uk Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія Статті Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики Франко и Грушевский: попытка объективной характеристики Franko and Hrushevsky: an Essay of Impartial Characterization Article published earlier |
| spellingShingle | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики Бурлака, Г. Гирич, І. Статті |
| title | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| title_alt | Франко и Грушевский: попытка объективной характеристики Franko and Hrushevsky: an Essay of Impartial Characterization |
| title_full | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| title_fullStr | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| title_full_unstemmed | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| title_short | Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| title_sort | франко і грушевський: спроба об’єктивної характеристики |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37644 |
| work_keys_str_mv | AT burlakag frankoígruševsʹkiisprobaobêktivnoíharakteristiki AT giričí frankoígruševsʹkiisprobaobêktivnoíharakteristiki AT burlakag frankoigruševskiipopytkaobʺektivnoiharakteristiki AT giričí frankoigruševskiipopytkaobʺektivnoiharakteristiki AT burlakag frankoandhrushevskyanessayofimpartialcharacterization AT giričí frankoandhrushevskyanessayofimpartialcharacterization |