«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм
У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера, відзначено сучасність багатьох наукових поглядів ученого-патріота С. Смаль-Стоцького, його надзвичайно важливу роль у розвої синтаксичної науки і особливо — у витворенні граматичної термінології на...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37667 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм / Н. Гуйванюк // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37667 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гуйванюк, Н. 2012-10-20T11:11:56Z 2012-10-20T11:11:56Z 2010 «Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм / Н. Гуйванюк // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37667 81'36 У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера, відзначено сучасність багатьох наукових поглядів ученого-патріота С. Смаль-Стоцького, його надзвичайно важливу роль у розвої синтаксичної науки і особливо — у витворенні граматичної термінології на національній мовній основі. The article reveals the scientific foundations of "Rus Language Grammar" by Stepan Smal-Stotsky and Fedir Gartner, emphasizes the topicality of many views of Stepan Smal-Stotsky, a scholar-patriot, his extremely important role in the development of syntax science, grammatical terminology based on national principles in particular. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження «Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм Stepan Smal-Stotsky' syntax ("Skladnia") in modern science paradigms Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| spellingShingle |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм Гуйванюк, Н. Дослідження |
| title_short |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| title_full |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| title_fullStr |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| title_full_unstemmed |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| title_sort |
«складня» степана смаль-стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм |
| author |
Гуйванюк, Н. |
| author_facet |
Гуйванюк, Н. |
| topic |
Дослідження |
| topic_facet |
Дослідження |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Українська мова |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Stepan Smal-Stotsky' syntax ("Skladnia") in modern science paradigms |
| description |
У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера, відзначено сучасність багатьох наукових поглядів ученого-патріота С. Смаль-Стоцького, його надзвичайно важливу роль у розвої синтаксичної науки і особливо — у витворенні граматичної термінології на національній мовній основі.
The article reveals the scientific foundations of "Rus Language Grammar" by Stepan Smal-Stotsky and Fedir Gartner, emphasizes the topicality of many views of Stepan Smal-Stotsky, a scholar-patriot, his extremely important role in the development of syntax science, grammatical terminology based on national principles in particular.
|
| issn |
1682-3540 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37667 |
| citation_txt |
«Складня» Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм / Н. Гуйванюк // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT guivanûkn skladnâstepanasmalʹstocʹkogokrízʹprizmusučasnihnaukovihparadigm AT guivanûkn stepansmalstotskysyntaxskladniainmodernscienceparadigms |
| first_indexed |
2025-11-25T22:45:30Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:45:30Z |
| _version_ |
1850571561880256512 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 3
Дослідження
УДК 81'36
Нiна Гуйванюк (м. Чернiвцi)
«СКЛАДНЯ» СТЕПАНА СМАЛЬ.СТОЦЬКОГО
КРIЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ
ПАРАДИГМ
© Н.В. ГУЙВАНЮК, 2010
У статті викладено наукові засади „Граматики руської мови” Степана Смаль-Стоцького
і Федора Ґартнера, відзначено сучасність багатьох наукових поглядів ученого-патріота
С. Смаль-Стоцького, його надзвичайно важливу роль у розвої синтаксичної науки і особ-
ливо — у витворенні граматичної термінології на національній мовній основі.
Ключові слова: граматика, синтаксис, граматична термінологія, історія українського
мовознавства.
Граматичні праці буковинських учених — професорів Черніве цько-
го університету українця Степана Смаль-Стоцького та німця Тео-
дора (Федора) Ґартнера — відіграли надзвичайно важливу роль в
українському і слов’янському мовознавстві. З їхнього листування зі
своїм учителем — відомим славістом Францом Міклошичем дізнає-
мося про початок спільної праці авторів над «Руською граматикою».
У листі, датованому 28 січня 1889 року, С. Смаль-Стоцький пише:
«...Моя щаслива доля звела мене з доктором Ґартнером, сердечно
зблизила і з’єднала з ним для спільної роботи. Не потрібно мені тут
підкреслювати, як багато я протягом трьох років, коли ми щоденно
працюємо дві години разом, вже навчився і продовжую вчитися в цієї
незвичайно освіченої людини, яка має всебічні знання, досвід і велику
ерудицію. Це найкраще можете оцінити Ви, великий маестро, тому що
знаєте нас обох! Але при цій спільній роботі ми дещо зв’язані прак-
тичною метою, яку тепер поставили перед собою; в усякому разі ми
напишемо першу руську граматику, з якої можна навчитися руської
мови... (виділення моє — Н.Г.)» [7: 355]. Це була, мабуть, чи не най-
основніша наукова засада майбутньої граматичної праці С.Смаль-
Стоцького, сформульована ним самим. Високо оцінюючи співавтора
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 14
Гуйванюк Н. В.
праці Ф. Ґартнера як ученого з європейським досвідом створення під-
ручників, ми не повинні все ж забувати, що саме С. Смаль-Стоцький
навчив свого побратима-мовознавця української мови, даючи кілька-
годинні уроки щоденно. Тому «дух» української граматики міг пере-
дати лише С. Смаль-Стоцький, учений-патріот, який ще зі студент-
ських років мріяв створити таку граматику рідної мови, яка б
відтворювала найточніше і звуки, і слова, і граматичну структуру, ви-
являла специфіку української мови з-поміж інших слов’янських, у
якій би граматичні терміни світилися своєю внутрішньою формою і
були близькі, рідні кожному українцеві.
«Граматика руської мови» С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, яка
вперше побачила світ у Відні 1893 року і була призначена «для шкіл
середніх», витримала чотири видання (1893, 1907, 1914, 1928) [14; 15;
16; 18], послужила своєрідним зразком системного опису граматично-
го ладу української мови. Її значення полягає насамперед у тому, що в
ній використано фонетичний правопис і витворено власне українську
граматичну термінологію, що мало загальноукраїнське значення. Крім
того, у праці репрезентовано низку цікавих підходів до аналізу мов-
них явищ, спробу їх наукової типології. Тому видання не залишилося
непоміченим не тільки в Галичині, але й у Східній та Центральній
Україні. Зокрема, Іван Огієнко опублікував у «Записках Українського
Наукового Товариства» (К., 1908) статтю «Історія української грама-
тичної термінології», у якій назвав С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера
«творцями теперішньої нашої термінології». Він зазначив, що це була
одна з найкращих спроб дати більш-менш наукову термінологію, «ви-
роблену на підставі народної мови», що автори граматики «багато по-
працювали, аби витворити термінольогію відповідно вимаганням
української мови…» [8: 111 — 113].
Уперше до наукового апарату було запроваджено такі узвичаєні
сьогодні граматичні терміни, як, наприклад, назви частин мови (імен-
ник, прикметник, займенник, числівник, дієслово, прислівник, дієпри-
слівник, прийменник), оригінальні власне українські назви граматич-
них категорій іменника «однина», «множина», «відмінок» та ін., членів
речення, а також розділових знаків тощо, які згодом хоч і зазнали пев-
них трансформацій, а проте позитивно вплинули на подальший роз-
вій української науки.
«Граматика руської мови» С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера
складалася з чотирьох частин: 1) «Звуки», 2) «Словотворення та зна-
чення слів», 3)«Відмінювання» і 4) «Складня». Крім того, до неї уві-
йшли три додатки (І. Правопись. Перепинє (розділові знаки); ІІ. Укра-
їнське віршування і ІІІ. «Письмо церковнослов’янське») [16].
У четвертій частині граматики під назвою «Складня», яка міс-
тить відомості про граматичний (власне синтаксичний лад україн-
ської мови), виділено три основні підрозділи: А) «Реченє (гадка)»;
Б) «Частини мови в реченю і форми відмінюваня» (про рід, число
та відмінки іменників, про прикметники, займенники, числівники,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 5
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
дієслова, прислівники, прийменники та сполучники з погляду їх
синтаксичного призначення) і В) «Про лад слів у реченю». На жаль,
ні у вступній частині граматики, ні безпосередньо у вступі до розді-
лів не знаходимо обґрунтування самого терміна «складня», що відпо-
відає грецькій назві «синтаксис» (паралельний термін «синтакса»,
який вживали деякі українські мовознавці). Не подають С. Смаль-
Стоцький та Ф. Ґартнер і визначення «складні» як розділу грамати-
ки, що вивчає речення чи сполуки речень. А проте в цьому розділі
викладено оригінальні наукові підходи до вивчення явищ синтакси-
су, запропоновано оригінальні класифікації речень і членів речення,
чимало з яких використано вперше в українському мовознавстві і
які отримали подальший розвиток протягом ХХ ст. На жаль, грама-
тичні праці С. Смаль-Стоцького і досі не відомі багатьом сучасним
дослідникам української мови через те, що він був оголошений бур-
жуазним націоналістом, його праці в радянський час не тільки не пе-
ревидавали, але й замовчували.
Метою нашого дослідження є визначення наукових засад «Гра-
матики руської мови» у розділі з синтаксису та окреслення ролі
С. Смаль-Стоцького у виробленні граматичних кваліфікацій синтак-
сичних явищ, а також у витворенні синтаксичної термінології укра-
їнської мови.
Основною синтаксичною одиницею у граматиці названо реченє
(гадку). Для нього запропоновано логіко-граматичне визначення:
«Реченє — се гадка (думка), виражена словами» [16: 104], що відпові-
дало тодішнім засадам граматичних праць у славістиці загалом. Саме
таке коротке визначення речення було поширене в шкільних грамати-
ках України протягом усього ХХ століття. У підзаголовок «Складні»
винесено відомості про «реченє поєдинче», тобто просте речення. Про-
сті речення за будовою протиставлені «сполуці речень», тобто склад-
ному реченню. Погляд на складне речення як окрему від простого
речення синтаксичну одиницю з’явився лише в 50-х рр. ХХ ст.
(М.С. Поспєлов, В.В. Виноградов та ін.), а до того складні речення
тра диційно витлумачували як «сполуку речень», «спійню речень».
Характеристику простого речення розпочато з комунікативної
характеристики. І хоч автори граматики не називають критерію поді-
лу простих речень за метою висловлювання, але короткий коментар на
початку розділу у формі 1-ої ос. множини (начебто спільної з читачем
оповіді) щодо суті речення («Як говоримо, то звичайно робимо се з на-
міром, аби комусь другому висказати те, що гадаємо або думаємо,
т.зн. свою гадку або думку» [16: 104] ) засвідчує погляд на речення і
як одиницю вираження думки (репрезантативна функція), і як на оди-
ницю повідомлення (комунікативна функція). С. Смаль-Стоцький і
Ф. Ґартнер запропонували, можна сказати, універсальний, найопти-
мальніший і найсучасніший комунікативний погляд на речення. Ре-
чення, що за своїм змістом «бувають дуже розмаїті», вони поділяють
на чотири основні групи (ті, що виражають твердження, питання,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 16
Гуйванюк Н. В.
приказ і бажання), прямо пов’язані з «наміром» мовця. Реченнями-
твердженнями «найчастіше висказуємо комусь щось таке, що уважає-
мо за правду»[16: 104] (пізніше мовознавці почали називати ці речен-
ня розповідними). Особливо точно помічено і виділено в окремий
різновид речення, що виражають бажання (оптативні, чи бажальні),
які займають свою нішу в комунікативній характеристиці поряд зі
спонукальними («можна чогось бажати, не вимагаючи заразом від осо-
би, що до неї говоримо, або від іншої якої-небудь особи, аби вона се зро-
била») [16: 105]. Як відомо, в українській граматичній традиції і досі
ще подекуди практикують поширений протягом ХХ ст. поділ речень
за метою висловлювання лише на три типи (розповідні, питальні, спо-
нукальні) або ще й не зовсім точний, що не відповідає єдиним критері-
ям поділу, — на розповідні, питальні та окличні.
Говорячи про те, що речення може складатися і з одного слова,
С. Смаль-Стоцький подає приклади вигукових побудов (наприклад,
«Ах!», «Гей!») та кличних висловлень (на зразок «Василю!»), наголо-
шуючи на тому, що вони не належать до речень. Щоправда, на так зв.
«вокативні речення» відомі й інші погляди: їх зараховують до одно-
складних речень або до нечленованих висловлень-комунікатів.
С. Смаль-Стоцький уводить поняття про «форму речень», пере-
ходячи до аналізу «гадки» згідно з поділом «на части речення», тоб-
то традиційного поділу за членами речення. І хоч такого окремого
параграфа чи заголовка не виділено, у граматиці використано функ-
ціональний підхід до компонентів реченнєвої структури, зазначено,
що слова або групи слів у реченні «сповняють якесь певне завданє
як части або члени речення». А далі у викладі автори послуговують-
ся лише терміном «части речення», друга назва (члени речення) при-
вернула увагу і пізніше поширилася серед українських мово знавців
(у «Граматиці руської мови» Василя Сімовича — термін «частини
речення»)[ 10].
На думку С. Смаль-Стоцького, у реченні є п’ять «осібних частий
речення»: присудок, підмет, предмет, придаток прислівниковий та
придаток прикметниковий. Логічно підмет і присудок названі голов-
ними, а інші — побічними, тобто другорядними. Як бачимо, другорядні
члени речення виділено хоч і на логіко-граматичних засадах, віддаючи
данину попереднім граматичним працям, проте автори «Граматики
руської мови» не використовують суто логістичних термінів «обстави-
ни» та «додатки», які сьогодні поширені у шкільних і вишівських під-
ручниках та посібниках, а, вводячи термін «придаток» як взагалі додат-
ковий (тобто не головний член речення) з відповідним означенням,
водночас диференціюють його за морфологічним вираженням (прислів-
никовий чи прикметниковий). Це стосується означальних та обставин-
них поширювачів структури речення, які не є конститутивними, як, на-
приклад, додаток («предмет»), порівняймо: Мати не спить — Матері
не спиться. З-поміж запропонованих термінів звернемо увагу на термін
«предмет» зі значенням «додаток». Саме предметне (об’єкт не) значен-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 7
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
ня додатка лежить в основі цього члена речення, відрізняє його від
означального чи обставинного. Справді, пізніший термін «додаток», що
закріпився за цим членом речення, на нашу думку, є менш вдалим.
Питання ж про «форму речення», заторкнуте в «Граматиці русь-
кої мови» С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, на жаль, залишилося не
поміченим, проте заслуговує, на нашу думку, на особливу увагу і може
бути доповнене переліком структурних схем дієслівних та іменних ре-
чень української мови.
Прогресивним вважаємо тлумачення в цій граматиці присудко-
вих форм. Не випадково аналіз «найважливіших» (головних) членів
речення розпочато не з підмета, а з присудка, тобто йому надано пере-
вагу, бо «цілковите речення без присудка не може обійтися, а підмету
лиш деякі речення не мають» [16:105]. Крім дієслівних присудків, у
праці виокремлено ще й інші присудкові форми, «що їх поняття вира-
жено иньшими способами», а саме йдеться про випадки, коли «присуд-
кове поняття» «спочиває» у прикметникових та інших іменах. І хоч ці
типи присудків ще не названі «іменними», проте вони отримали до-
сить повну характеристику. Ідеться про дієслово бути, яке найчасті-
ше виступає «злучкою» (або зв’язкою). До «злучок» зараховано також
дієслова бувати, стати, стати ся, остати ся, зробити ся, звати, на-
зивати, іменувати, вибирати, уважати ся, представити ся, оголоси-
ти, оставити, настановити, жити, родити ся, сидіти, стояти та ін.,
тобто це «дієслова, що зазвичай домагають ся доповнення ще якимсь
присудковим понятєм» [16: 107], є певною мірою синсемантичними.
Широкий перелік таких дієслів, поданий у праці С. Смаль-Стоцького
і Ф. Ґартнера, також є надзвичайно важливим, як і пояснення, чому
вони є «злучками» і становлять єдиний компонент присудка разом з
іменною частиною. До характеристики складеного іменного присудка
введено поняття «присудковий відмінок», зауважено, що типовою фор-
мою вираження присудка є перший, тобто називний, та шостий, тобто
орудний. Аналізуючи функції відмінків, С. Смаль-Стоцький говорить
і про «присудкове ім’я», тобто про засоби вираження іменної частини
присудка. Зазначено також і про деякі семантичні відмінності пара-
лельних форм. Згадано серед присудкових відмінків і архаїчну форму
другого давального, як-от: Треба мені послушному бути, характерно-
го для розмовної мови [16: 134-136].
Аналізуючи підмети, автори «Граматики руської мови» зазнача-
ють, що «підмет така сама важна часть речення, як і присудок», се-
ред засобів вираження називають «іменникове ім’я у першому відмінку
чи інше слово». Серед прикладів подано й неозначену форму дієслова
(«Давати» є дієслово) [16: 108].
Серед «побічних частей речення» названо «предмет, придаток
прислівниковий» та «придаток прикметниковий». Автори наголошу-
ють, що предмети є своєрідними «доповненнями» (пор. рос. «дополне-
ние») до присудків (звідси — пізніша назва «додатки»), підкреслюють
обо в’яз ковість, важливість деяких з них, зокрема тих, які стоять у
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 18
Гуйванюк Н. В.
знахідному відмінку в незаперечних реченнях. Такі предмети отрима-
ли назву «властивих предметів», а дієслова, з якими вони вживають-
ся, названо перехідними [16: 109]. Як бачимо, у граматиці С. Смаль-
Стоцького і Ф. Ґартнера лише означено поділ на прямі і непрямі до-
датки (прямі і непрямі об’єктні поширювачі речення).
Обставинні компоненти речення в граматиці названо «придатка-
ми прислівниковими». Зауважено, що вони не є такими важливими, як
«предмети», і додають до висказу «лише якісь обстанови», як-то місце,
час, спосіб, степень, причину чи ін. [Там само]. На жаль, автори не по-
дають чіткої типології обставинних поширювачів за значенням, а та-
кож питань, за якими ці члени речення треба визначати, не виділяють
їх в ілюстраціях, що важливо було би зробити в шкільній граматиці.
Означення названо «прикметниковим придатком». Це такі части
речення, «які мимохідь прикладають названій в реченю особі або річи
якусь прикмету або якесь близше означенє» [16: 105]. Щоправда, серед
засобів вираження «прикметникового придатка» є не лише прикмет-
ники, але й займенники та іменники в другому (родовому) відмінку та
прийменниково-відмінкових формах (напр.: Дорога до школи далека.
Кожда пригода до мудрості дорога. Страх перед карою постримує
навіть злочинців від лихих діл). Через цю непослідовність, очевидно,
назву «прикметниковий придаток» українські граматисти пізніше не
схвалили і замінили її на означення. До речі, як різновид «придатка
прикметникового» згадано і прикладку, яка вставляється в речення.
Проте йдеться, власне, лише про відокремлені прикладки, які коротко
вставляють у речення «те, що властиво продумане як присудок осібно-
го речення (прикладка), напр.:Чернівці, головне місто Буковини, ле-
жить над Прутом (Чернівці є головне місто Буковини)» [16: 111].
Отже, звернено увагу на додаткову предикацію відокремлених при-
кладок та їхню участь в утворенні т.зв. «скорочених речень» [16: 246], а
також на синтаксичну синонімію з іншими реченнєвими структурами.
Що ж до власне прикладок на кшталт «діти сироти», «слово «король»
і под., то вони просто зараховані до «придатків прикметникових» і не
названі прикладками [16: 110]. Проте термін «прикладка», запропоно-
ваний С. Смаль-Стоцьким, мовознавці взяли до уваги і почали вико-
ристовувати для найменування різновиду означення.
В окрему підтему в розділі «Складня» виділено питання про зго-
ду в реченні, тобто про зв’язок узгодження (між присудком і підметом,
між придатком прикметниковим та ім’ям, якого воно стосується).
У синтаксисі речення в «Граматиці руської мови» С. Смаль-
Стоцького і Ф. Ґартнера не виокремлено таких ознак, як односклад-
ність/двоскладність, поширеність/непоширеність структури. Проте,
характеризуючи підмет, автори говорять про «речення безпідметові»,
виділяючи серед них ті, у яких ідеться про явища природи (Блискає.
Зашуміло в лісі. Розвидніло ся), а також про «неособові вирази», як-от:
Забагло ся мені товариства. Полегшало мені на серці. Не їсть ся смач-
но самому тощо.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 9
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
В окремий підзаголовок виділено питання про «опуст частий
реченя”, де проаналізовано з багатьма ілюстраціями «реченя еліп-
тичне» [16: 112]. Межа між простим і складним реченням, як вважає
С. Смаль-Стоцький, стирається за рахунок «стягнення» речень, тоб-
то внаслідок опусту окремих спільних частин і слів для обох речень.
Напр.: Вода все сполоче, лише злого слова ніколи (= Вода все сполоче,
лише злого слова ніколи не сполоче) [16: 116].
Для поняття «складне речення» уведено термін «сполука речень»,
визначено два типи «сполуки речень», що складаються з «дрібних»
речень, тобто предикативних частин: «рівнорядних» та «підрядних».
У підрядних реченнях визначено «головні» та «побічні». Як бачимо,
С. Смаль-Стоцький звертає увагу і на синтаксичний зв’язок т. зв
«дрібних речень» у складнопідрядному: «підрядні» та «надрядні» [16:
114], що зумовило їх поділ на «речення сполучені рівнорядно» та «ре-
чення сполучені підрядно». Поняття синтаксичного ряду, (наприклад,
однорідних членів речення), як і частин складносурядного речення,
використовують і в деяких сучасних працях із синтаксису (І. Слинька,
І. Вихованця, А. Загнітка та ін.) [2; 6; 13 та ін.].
Надзвичайно важливим вважаємо те, що в «Граматиці руської
мови» звернено увагу на так звану «звязь, у якій рівнорядні речення
до себе стоять», тобто різні семантико-синтаксичні відношення, у
яких перебувають «дрібні речення» у сполуках речень (тобто у склад-
носурядних реченнях). Різновидами є «злучна звязь», тобто єднальні
відношення, які передає злучка і або тай; «протиставна звязь» (при
злучках а, але, а прецінь, а таки, а все ж таки, однак тощо), а також
«при чинова, наслідкова, умовна, замірова, припустова, порівняльна» і
«часова». Такий поділ речень за значенням не зовсім відповідає су-
часним класифікаціям складносурядних і складнопідрядних речень,
але можна стверджувати, що автори граматичної праці зуміли пра-
вильно визначити саму основу структурно-семантичної типології
складних речень — семантико-синтаксичні відношення між предика-
тивними час тинами.
В основі викладу змісту складнопідрядних речень лежить
логіко-граматичний підхід, у якому багато спільного з поділом про-
стого речення на головні та другорядні члени. У реченнях, «сполуче-
них підрядно», побічне речення «є членом головного», — зазначено в
«Граматиці руської мови». Тому підрядно сполучені речення поділе-
но на такі типи: 1) присудкові; 2) підметові; 3) предметові; 4) при-
слівникові; 5) прикметникові, що відповідає логіко-граматичному по-
ділу на присудкові, підметові, додаткові, означальні та обставинні
речення. Прислівникові речення розмежовано за значенням на шість
підтипів: 1) наслідкові (зі сполучниками що, так що, що аж); щоправ-
да, випадково до них потрапили і деякі речення способу дії, як-от:
Ще ніхто так не уріс, щоб головою неба дістав. Так має бути, щоби
молодший брат старшого бояв ся; 2) причинові; 3) припустові; 4) по-
рівняльні; 5) часові; 6) умовні. Серед сполучникових засобів автори
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 110
Гуйванюк Н. В.
подають і деякі народнорозмовні, як-от: ізза того, що — причиновий;
хоть, хотяй (припустові); заким, скоро, докіль, покіль (часові); на-
коли, сли (умовні) та ін. [16: 117 — 118]. Випадково до сполучників
потрапили такі слова, як почасти (Тут ліси почасти вирубані, почас-
ти викорчовані) [16: 154]
Значної ваги надано сполучним словам (відносним займенни-
кам і прислівникам), що «вводять реченя відносні» [16: 119]. Отже,
складнопідрядні речення класифіковано і за формально-граматичним
принципом — за засобами зв’язку: на відносні, питайні (тобто з’єднані
питальними словами хто, що, котрий, який та ін.) та висказові, що
вводяться сполучником що (тобто з’ясувальні). Щоправда, в ілю-
страціях висказових речень натрапляємо також на структури зі
сполуч ником щоб та порівняльними сполучниками [16: 120]. За су-
часними класифікаціями складнопідрядних речень (логіко-гра ма-
тичною та структурно-семантичною) виділяють ще підрядні обста-
винні місця, способу дії, міри та ступеня, про які не згадують автори
«Граматики руської мови».
Паралельно з викладом про підрядні речення у цій граматиці
ідеться про так звані «скорочені речення», що ними можуть бути замі-
нені підрядні, найчастіше дієприкметникові та дієприслівникові зво-
роти [16: 121 — 122]. Звернено увагу на близькість скорочених речень
до складних, з’ясовано сам механізм «скорочення» та заміни одних
синтаксичних структур іншими. Скороченими є речення, у складі
яких у ролі другорядних членів речення вживаються дієіменники (ін-
фінітиви), дієприслівники та дієприкметники. На жаль, термін «діє-
іменник» щодо інфінітива, який відображає його історичне походжен-
ня як форми та поєднує в собі ознаки дієслова та іменника, залишився
непоміченим. «Дієіменник» справедливо названо поряд з дієприкмет-
никами та дієприслівниками, що мають здатність «скорочувати речен-
ня», тобто передавати скорочено зміст реченнєвих структур.
Підрядні речення С. Смаль-Стоцький пов’язує і з питанням про
пряму мову («бесіду пряму») та непряму мову («бесіду залежну»), по-
казує, як їх можна взаємозамінювати. Напр.: Він певно відповість, що
нічого не знав = Він певно відповість: Я нічого не знаю [16: 241]. Проте
окремого параграфа про засоби вираження чужого мовлення у «Гра-
матиці руської мови» немає. Не виділено в окремий тип і складних
безсполучникових речень.
Вчення про речення становить лише частину «Складні». Другий
підрозділ присвячено лексико-граматичним можливостям різних
частин мови виступати в ролі компонентів речення, займати певну
синтаксичну позицію, виконувати ту чи ту синтаксичну функцію.
Саме такий підхід ми спостерігаємо в сучасних граматичних працях
І.І. Слинька, П.С. Дудика, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. За-
гнітка, К. Ф. Шульжука та багатьох інших українських мовознавців,
які вважають «синтаксис відмінків» надзвичайно важливим у з’я су-
ванні граматичного ладу української мови. У коментарях С. Смаль-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 11
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
Сто цького до окремих граматичних форм знаходимо чимало цікавих
спостережень над їхніми ономасіологічними характеристиками, спря-
мованими на реальну комунікацію, на безпосереднє використання в
мовленнєвому процесі.
Розділ «Про лад слів у реченю (гадці)» так само має важливе
значення. Тут подані приклади розрядів слів і членів речення з по-
стійним («означеним») місцем у реченні, як також випадки «свобідно-
го ладу». Коментарі є здебільшого правильними, відповідають нормам
української літературної мови. Водночас деякі міркування стосуються
діалектного синтаксису, як, наприклад, написання постфікса ся окре-
мо від дієслова [16: 158].
Принциповою науковою засадою «Складні» С. Смаль-Стоцького
є її орієнтація на живу народну мову — у ній описано граматичну сис-
тему української мови на основі живого українського мовлення і про-
ілюстровано численними прикладами речень з усного, зокрема й діа-
лектного, мовлення та фольклору. До ілюстрацій потрапило чимало
діалектних форм і виразів, проте їх аналіз може бути окремим аспек-
том дослідження. У граматиці відбито послідовне відокремлене на-
писання частки ся з дієсловами, палаталізоване л, форми інфінітива
печи (пекти) тощо. Крім того, варто враховувати й особливу думку
С. Смаль-Стоцького про діалектну мову, суть якої полягає в тому, що
в українській мові різні діалектні відмінності «виросли наслідком сили
і впливу аналогії, тим-то одні явища залишилися у свому історичному
одягу, другі мають свій корінь у законах аналогії» [12: 413]. До того ж,
широке залучення говіркової мови до літературної в кінці ХІХ — на
початку ХХ ст. в Західній Україні було майже нормою, цілком відпо-
відало галицькій традиції. Про це зазначає, зокрема, і Ю. Шевельов у
праці «Українська мова в першій половині ХХ ст. (1900 — 1941): стан
і статус». «Говорити українською мовою в підавстрійській Україні
означало говорити своєю власною говіркою» [19: 47].
Характеризуючи «Складню» С. Смаль-Стоцького загалом, по-
трібно відзначити високий рівень наукового підходу до аналізу син-
таксичних явищ. Його кваліфікації і взагалі абсолютно нові теоретич-
ні засади, запропоновані в граматичній праці, викликали неоднозначні
оцінки у вчителів та українських науковців того часу.
Суперечки навколо першого видання «Рускої граматики» (1893)
С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера в середовищі вчителів та західно-
українських мовознавців виклав В. Сімович. Він одним з перших
відгукнувся на її перевидання у 1907 р., написавши ґрунтовну рецен-
зію під назвою “Декілька слів про науку граматики української мови
в наших середніх школах та про підручник проф. Стоцького й Ґарт-
нера «Руська граматика». Рецензію опубліковано у Львові в часопи-
сі «Наша школа». У ній В. Сімович високо оцінив працю своїх уні-
верситетських учителів [11]. Він зазначив, що підручник проф.
Стоцького й Ґартнера «єдиний у своїм роді», якому можуть поза-
здрити й інші слов’яни, що ми його маємо. Головна прикмета рецен-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 112
Гуйванюк Н. В.
зованої праці — та, що в ній запропоновано нові навчально-методичні
засади до вивчення рідної мови: «автори не диктують згори т.зв. гра-
матичних правил, як їх бачимо у граматиках мертвих мов, а освідом-
люють тільки того, що з неї вчиться, із законами мови»[11: 35]. Це
граматика рідної мови для української дитини, — наголошує В. Сі-
мович. Надзвичайно цінним у ній є те, що автори підкріплюють тео-
ретичний матеріал численними прикладами ілюстрацій з живого
мовлення, з етнографічних матеріалів, із записів усної народної твор-
чості, а також із творів кращих українських письменників. З грама-
тики постають відмінності української мови від російської, поль-
ської та інших мов.
У рецензії В. Сімович особливо високо оцінює запровадження в
ній фонетичного правопису та граматичної термінології. Він пише,
що до появи рецензованої граматичної праці в кожного вчителя була
«своя осібна граматика, кожний мав свою осібну термінологію, кож-
ний каже писати його власною правописею... Не дивно, що у нас в
середніх школах між учениками — а там і на університеті — так бага-
то псевдофілологів, не диво, що у нас в справі чистоти мови уже свої
«погляди» в учеників V-ої або й ІV-ої кляси. Одним словом: народ
філологів — той український народ!» [11: 31]. По суті, «Граматика
руської мови» С. Смаль-Стоцького вступила у протистояння з пану-
ванням «язичія» в тогочасних підручниках та з підходами до вивчен-
ня української мови вчителів москвофільського напряму («псевдо-
філологів»). Використана в підручнику граматична термінологія,
побудована на народній основі, робила її використання єдиномож-
ливим і обо в’яз ковим для всіх.
Водночас рецензент звертає увагу і на те, що стиль викладу в під-
ручнику для середніх шкіл дещо, на його думку, заскладний. До недо-
ліків В. Сімович зарахував деякі фактичні недоречності (наприклад,
займенникові форми он, она, оно; написання суфіксів -ский-, -цкий-
без пом’якшення, використання активних дієприкметників, «яких не
знає українська народна мова», тощо).
Особливо високо оцінив рецензент «Складню», зауваживши, що
ця частина «належить до найкращих у граматиці» [11: 46]. Він зазна-
чає, що, порівняно з першим виданням, вона помітно змінена і допов-
нена. Проте рецензент пропонує замінити термін «зворот» терміном
«не особовий вираз», терміни «співпорядковуючі та підпорядковуючі»
злучники (сурядні й підрядні сполучники) термінами «співпорядкові»
та «підпорядкові» сполучники. У наступних перевиданнях граматики
С. Смаль-Стоцький врахував ці побажання.
У висновку рецензент зауважує, що це єдиний граматичний під-
ручник, який, «не тратячи наукового ґрунту, відповідає рівночасно
педагогічним вимогам», і наголошує, що лише з нього молодь може
навчитися граматики в новочасному розумінні цього слова. І хоч ця
граматика була нібито звичайним шкільним підручником для серед-
ніх шкіл, вона, за оцінкою В. Сімовича, «збудована на цілком науко-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 13
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
вих основах» [12: 409]. На відміну від попередніх граматичних праць,
наприклад граматики О. Огоновського, граматика С. Смаль-Сто-
цького «зривала з усіма дотеперішніми класифікаціями, які позаводи-
ли були українські автори на основі порівняльної Міклошичевої грама-
тики, а давала свої, українські, виведені з сучасного стану української
мови» [12: 409]. Із цими оцінками висококваліфікованого рецензента
важко не погодитися.
В. Сімович у рецензії на друге видання «Руської граматики» ви-
словив сподівання, що третє видання називатиметься також по-но во-
му: не «Руська граматика», і навіть не «Граматика руської мови», а
«Граматика української мови». Справді, деякі критичні зауваження
рецензента було враховано і до третього видання «Граматики руської
мови» 1914 року внесено зміни, які значно поліпшили попередні ви-
дання. Проте «руську мову» було названо «українською» тільки в чет-
вертому виданні граматики в 1928 році (м. Львів) [18]. Під назвою
«Українська граматика» передрук з третього видання «Граматики
руської мови» з деякими скороченнями з’явився в 1919 році у Вінні-
пезі (Канада) [17].
У рецензіях на граматичні праці професора С. Смаль-Стоцького
його учень і послідовник його ідей, випускник Чернівецького універ-
ситету В. Сімович неодноразово висловлював своє бачення теоретич-
них засад граматики як універсальної науки пізнання мови. Саме на
цих засадах він сам згодом (у 1919 році) побудував свою «Граматику
української мови», яка послугувала концептуальним підґрунтям гра-
матичних праць вищого рівня в Україні [3; 4; 5 ].
Порівнявши обидві граматики (С. Смаль-Стоцького і В. Сімови-
ча), можемо зробити деякі висновки та узагальнення. В. Сімович поді-
ляв речення за змістом, долучаючи до комунікативних типів (оповідні,
запитові, наказові, бажальні) ще й емоційно забарвлені (викликові); за
формою розрізняв речення прості і зложені; виділяв окремо голе (не-
поширене) і поширене речення; члени речення називав «частинами
речення» (у С. Смаль-Стоцького — части речення); серед складнопід-
рядних наслідкових виокремлював аж три підтипи: чисто-способові,
порівняльні та наслідкові.
Авторам «Граматики руської мови» було надзвичайно важко пі-
дібрати відповідний термін, витворити його самим чи скористатися
європейськими традиціями. В. Сімович зізнається, що і йому під час
написання своєї праці доводилося стикатися з неусталеністю гра-
матичних та правописних норм, з невиробленістю лінгвістичної тер-
мінології. І допомагали йому орієнтації на граматичну термінологію
його вчителя С. Смаль-Стоцького та східноукраїнські граматики піз-
нішого часу. Віддаючи данину вчителеві, В. Сімович часто створю-
вав паралельні чи й цілком самостійні граматичні терміни, що їх під-
хопили згодом українські мовознавці ХХ ст.
Як бачимо, В. Сімович розвинув далі вчення про «складню», до-
повнивши та уточнивши деякі теоретичні відомості й термінологію.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 114
Гуйванюк Н. В.
Він також паспортизував ілюстративний матеріал, указавши в дужках
автора речення, виділив в окремий розділ пунктуацію.
Порівняймо, наприклад, як формувалася термінологія пунктуа-
ції. У «Граматиці руської мови» С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера
(Відень, 1914) вживаються такі терміни: «перепинанє» (пунктуація),
«кропка» (крапка), «питайник» (знак питання), «окличник» (знак
оклику), «запинка» (кома), «середник» (крапка з комою), «двокропка»
(двокрапка), «павза» (тире), «скобки» (дужки), «знаки наведення»
(лапки). В. Сімович у «Граматиці української мови» (Київ — Ляйпціг,
1919) вживає терміни: «розділові знаки», серед яких називає: «точку»
/./, «запинку» /,/, «середник» /;/, «двоточку» /:/, «питайник» /?/, «ви-
кличник» /!/, «пружку» /–/, «точки» /…/, «дужки», «наводові знаки» /
лапки/. До деяких термінів В.Сімович подає паралельні назви, що
свідчить про становлення термінології знаків пунктуації. Напр.: «точ-
ка /./, знана ще подекуди: крапкою», «запинка /,/, або з-грецька: кома»,
«середник, або точка зі запинкою /;/», «двоточка /:/, або двокрапка»,
«пружка /–/, чужа назва: павза», «наводові знаки / «» /, або лапки»
[16; 10].
Українське термінотворення, що бере свій початок у витоках
української писемності, триває у граматичних працях кінця ХІХ — по-
чатку ХХ ст., засвідчує інтелектуальні змагання мовознавців. Виро-
блена у працях С. Смаль-Стоцького та В. Сімовича синтаксична тер-
мінологія була підтримана у граматичних працях мовознавців 20 — 30-х
рр., передусім О. Курило, О. Синявського, С. Смеречинського та ін. За
допомогою національної наукової мови і термінології ми входимо сьо-
годні у глобальний інтелектуально-інформаційний простір. Тому
українська держава зацікавлена в утвердженні наукового інтелекту,
що втілюється науковою мовою і термінологічними системами, бо
«вони сприяють: а) виготовленню державних стандартів, б) уніфіка-
ції, унормуванню та кодифікації української наукової термінології,
в) утвердженню української наукової термінології на національній
основі, що означає поєднання етнічних та інтернаціональних терміно-
логічних елементів в одних системах» [9: 122 — 123].
Дослідивши особливості «Складні» С. Смаль-Стоцького, ми пе-
ресвідчилися в тому, що він першим прокладав нові шляхи в мово-
знавчій науці, відзначаємо сучасність поглядів ученого, їх далекогляд-
ність, сміливість і перспективність. У цьому зв’язку актуальним
видається і питання про вплив мовознавчих поглядів С. Смаль-Сто-
цького на формування граматичних концепцій ХХІ ст. Ми перекона-
ні, що вони ще довго привертатимуть увагу дослідників. Наукові заса-
ди «Граматики руської мови» С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера
становлять міцний фундамент сучасної синтаксичної теорії в різних її
напрямах і школах.
1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови:
Навч.посібник. — К.: Вища шк., 1991. — 231 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 15
«Складня» Степана Смаль�Стоцького крiзь призму сучасних наукових парадигм
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис: Підручник. — К.: Либідь,
1993. — 368 с.
3. Гуйванюк Н.В. Синтаксична термінологія Василя Сімовича у світлі сучасних грама-
тичних парадигм // Українська наукова термінологія: Зб. матер. наук.-практ. конф.
«Українська наукова термінологія.: стан та перспективи». — К., 2008. — С. 78 — 89.
4. Гуйванюк Н.В. Вплив мовознавчих поглядів Василя Сімовича на формування
українських граматичних концепцій у 20 — 30-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник
Чернівецького національного університету: Зб. наук. праць. — Вип. 312 — 313.
Слов’янська філологія: Василь Сімович — особистість, науковець, громадянин. —
Чернівці: Рута, 2008. — С. 216—223.
5. Гуйванюк Н. Граматична концепція Василя Сімовича у світлі сучасних лінгвістичних
досліджень // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного ун-ту
ім. В.Гнатюка. Серія: Мовознавство. — Вип. 1(13). — 2005. — С. 37—47.
6. Загнітко А. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. — Донецьк: ДонНУ,
2001. — 662 с.
7. Листування українських славістів з Францем Міклошичем. — К.: Наук. думка,
1993. — 399 с.
8. Огієнко І. Історія української граматичної термінології // Записки Українського
Наукового Товариства в Києві. — К., 1908. — Кн. 1. — С. 111—113.
9. Полюга Л. Національна термінологія і термінографія у державотворчому процесі
України // Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії
сьогодення. Матеріали засідань Мовознавчої комісії та Комісії всесвітньої літератури
НТШ у Львові 1994 — 1995 рр. — Львів, 1996. — С. 122—28.
10. Сімович В. Граматика української мови. — Київ-Ляйпціг, 1919. — 584 с.
11. Сімович В. Декілька слів про науку граматики української мови в наших середніх шко-
лах та про підручник проф. Стоцького й Ґартнера «Руска граматика». — 2-е вид. —
Львів: Накл. Краєвого фонду, 1907: Рецензія // Наша школа. — 1911. — Кн. 1. —
С. 5 — 9: Кн. 2—3. — С. 20—34 // Василь Сімович. Праці: У 2 тт. До 125-річчя від дня
народження. — Т. 1. Мовознавство. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2005. — С. 31—47.
12. Сімович В. Наукова діяльність академіка Смаль-Стоцького // Василь Сімович.
Праці: У 2 тт. До 125-річчя від дня народження. — Т. 1. Мовознавство. — Чернівці:
Книги — ХХІ, 2005. — С. 407—417.
13. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови:
Проблемні питання: Навч.посібник. — К.: Вища шк., 1994. — 670 с.
14. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Руска граматика. — Львів, 1893. — 175 с.
15. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Руска граматика. — Вид. 2-е. — Львів, 1907. — 246 с.
16. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Граматика руської мови. — З-є переробл. вид. —
Відень, 1914. — 202 с.
17. Стоцкий і Ґартнер. Українська граматика. — Вінніпег-Канада, 1919. — 242 с.
18. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Граматика української (руської) мови. — В-во чет-
верте. — Львів: Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1928. — 209 с.
19. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині ХХ ст. (1900 — 1941): стан і статус //
Юрій Шевельов. Вибрані праці: У 2-х кн. — Кн. І / Упор. Л.Масенко. — К.: Видавни-
чий дім «Києво-Могилянська академія”, 2008. — С. 26—279.
Nina Guyvaniuk (Chernivtsi)
STEPAN SMAL-STOTSKY' SYNTAX ("SKLADNIA")
IN MODERN SCIENCE PARADIGMS
The article reveals the scientific foundations of "Rus Language Grammar" by Stepan Smal-
Stotsky and Fedir Gartner, emphasizes the topicality of many views of Stepan Smal-Stotsky,
a scholar-patriot, his extremely important role in the development of syntax science, gram-
matical terminology based on national principles in particular.
Key words: grammar, syntax, grammatical terminology, history of Ukrainian linguistics.
|