Дещо про вивчення власних назв

У статті проаналізовано основні питання методики й методології вивчення власних назв. Зроблено спробу їх узагальнення й визначення подальших шляхів розвитку.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Карпенко, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут української мови НАН України 2010
Назва видання:	Українська мова
Теми:	Дослідження
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37670
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дещо про вивчення власних назв / Ю. Карпенко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 39-45. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37670
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-376702025-02-09T23:01:48Z Дещо про вивчення власних назв Some notes about the proper names studying Карпенко, Ю. Дослідження У статті проаналізовано основні питання методики й методології вивчення власних назв. Зроблено спробу їх узагальнення й визначення подальших шляхів розвитку. In the article there main problems of techniques and methodologies the proper names study ing are examined and the attempt of all the proper names movement trends generalization are done. 2010 Article Дещо про вивчення власних назв / Ю. Карпенко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 39-45. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37670 81’373.2 uk Українська мова application/pdf Iнститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження Дослідження
spellingShingle	Дослідження Дослідження Карпенко, Ю. Дещо про вивчення власних назв Українська мова
description	У статті проаналізовано основні питання методики й методології вивчення власних назв. Зроблено спробу їх узагальнення й визначення подальших шляхів розвитку.
format	Article
author	Карпенко, Ю.
author_facet	Карпенко, Ю.
author_sort	Карпенко, Ю.
title	Дещо про вивчення власних назв
title_short	Дещо про вивчення власних назв
title_full	Дещо про вивчення власних назв
title_fullStr	Дещо про вивчення власних назв
title_full_unstemmed	Дещо про вивчення власних назв
title_sort	дещо про вивчення власних назв
publisher	Iнститут української мови НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Дослідження
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37670
citation_txt	Дещо про вивчення власних назв / Ю. Карпенко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 39-45. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.
series	Українська мова
work_keys_str_mv	AT karpenkoû deŝoprovivčennâvlasnihnazv AT karpenkoû somenotesaboutthepropernamesstudying
first_indexed	2025-12-01T14:32:05Z
last_indexed	2025-12-01T14:32:05Z
_version_	1850316715719655424
fulltext	ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 39 УДК 81’373.2 Юрiй Карпенко (м. Одеса) ДЕЩО ПРО ВИВЧЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ © Ю.О. КАРПЕНКО, 2010 У статті проаналізовано основні питання методики й методології вивчення власних назв. Зроблено спробу їх узагальнення й визначення подальших шляхів розвитку. Ключові слова: методика й методологія вивчення власних назв. Поява нової науки вимагає, окрім потреби в цій науці, двох речей: 1) організаційних дій та 2) осмислення методології й методики такої науки. Організація ономастики як науки (а не окремих побіж- них розві док) лягла в Україні на плечі Кирила Кузьмича Цілуйка — і він цю організацію забезпечив, можна сказати, повною мірою. Честь йому і слава за ці геро їчні зусилля. З методологією та методикою вийшло складніше. Це дуже нелег- ка річ. Здається, ще Бертран Рассел сказав, що вчені спочатку відкри- ють щось, а потім думають, здебільшого — безуспішно, як їм вдалося це зробити. Методологія і методика науки розвиваються зі значним відставанням від цієї науки, яка розвивається методом проб і поми- лок, на базі чого поступово й формуються методологічні засади. Ви- никнення розмов про ці засади є доказом того, що відповідна наука вже сформувалася, досягла певних результатів (і наробила певну кіль- кість помилок): настала пора те узагальнити, з’ясувати методологію та методику, визначити подальші шляхи розвитку. У повоєнні часи у нас — маю на увазі українські та російські пу- блікації — з’явилося декілька досить солідних збірників статей і ко- лективних монографій, присвячених методології та методиці мово- знавства, у яких іноді проблискувала також і ономастика. Першою з цих книжок стали «Методологічні питання мовознавства» — збір- ник, що вийшов у 1966-му р. у Києві за редакцією І.К. Білодіда. Пе- реважно всі статті цього збірника присвячені проблемам, якими ці- кавився автор, а вже в тих проблемах намагався виділити методологію. ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 140 Карпенко Ю.О. Пор. назву статті І.І. Ковалика «Методологічні проблеми вивчення структури слова». Однак дві статті викладають авторську концепцію методології (і методики теж) на рівні всієї лінгвістики. Це статті О.С. Мельничука та А.О. Білецького, які слід настійно рекомендува- ти до опрацювання, особливо молодим дослідникам, зокрема магі- странтам та аспірантам. Мені видається, що всіх мовознавців і перед- усім ономастів, можна розділити на тих, хто знає статтю Андрія Олександровича Білецького «Основні методи дослідження в сучас- ному мовознавстві», і тих, хто її не знає. Я опублікував рецензію на цей збірник (і на більшість тих, про які йтиметься далі), тому за час від виходу збірника — більше як 30 років — переконався в справед- ливості цих слів. Тут варто назвати ще одну статтю, яка не має такої вагомості, як стаття А.О. Білецького, але зате спеціально присвячена ономастиці. Йдеться про роботу Б.А. Старостіна «Некоторые методологические проблемы теории собственных имен», надруковану в збірникові «Имя нарицательное и собственное» (М., 1978), що є чи не першою в східних слов’ян працею про ономастичні методи (про методологію тут, окрім самої назви статті, не йдеться) з досить змістовним їх аналізом. У 1973-му р. у Москві як третій том праці «Общее языкознание» (хоча це ніде не зазначено) вийшли «Методы общелингвистических исследований» за редакцією Б.О. Серебренникова. На окремій сто рін- ці праці в дусі того часу фігурує застереження: «У книзі... багато уваги приділено ролі марксистського діалектичного методу в лінгвістичних дослідженнях» (Тут і далі переклад — Ю.К.). Але, на щастя, це, як ка- жуть росіяни, «отмазка», і в роботі викладено не основи марксизму- ленінізму, а ґрунтовно й глибоко розглянуто фундаментальні пробле- ми лінгвістичної методології. Через 10 років, у 1983-му р., за редакцією В.М. Русанівського в Києві вийшла колективна монографія «Марксистсько-ленінська методологія вивчення лінгвістичних об’єктів». Праця, незважаючи на свою назву, в багатьох розділах містить цінні дослідження С.Я. Єрмоленко, В.В. Німчука, В.М. Русанівського, Н.М. Сологуб, хоча значну частину її матеріалів слід визнати застарілою. У тому ж 1983-му р. у Свердловську вийшла перша окрема пра- ця «Методы топонимических исследований», яка лише за назвою сто су ється ономастичної методології. У Свердловську Олександр Костянтинович Матвєєв, нині член-кореспондент РАН, давно вида- вав чи не найкращий на той час у Росії періодичний збірник «Вопро- сы ономастики». У тяжкій праці, але збірник виходив. Усе було до- бре до 15 випуску. А тоді раз — і Міністерство освіти (комусь у ЦК щось замакітрилося) ухвалило: хочеш щось потрібне для навчання видавати, то видавай, але якихось періодичних, серійних видань ні- ні... Багато хороших за думів тоді не здійснилося. Так, узагалі припи- нили своє існування прекрасні інформативні, змістовні «По ві дом- лен ня Української ономастичної комісії», ряд інших серійних видань. ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 41 Дещо про вивчення власних назв О.К. Мат вєєв знайшов розумний вихід із цього скрутного станови- ща. Готовий до друку 16-й випуск «Вопросов ономастики» він видав під окремою назвою «Методы топонимических исследований», а на звороті титульної сторінки зазначив, що це 16-й випуск «Вопросов ономастики». З методологічної ж проблематики тут маємо лише те, що першою в збірникові стоїть стаття Г.В. Глин ських «Про принципи й методи дослідження субстратної топонімії». Наступний 17-й випуск «Вопросов ономастики» (про це сказано теж на звороті титульної сторінки) вийшов уже в 1985-му р. під зовсім іншою назвою «Топони- мия Урала и Севера Европейской части СССР». Ніякої методики... Після розпаду СРСР із його дикуватими настановами О.К. Мат- вє єв та його учні почали, хоч і не зразу, видавати ніби продовження свого періодичного видання — журнал «Вопросы ономастики». Це перший у Росії й чи не найкращий у Славії ономастичний журнал. Вийшло вже чотири номери (2004–2007), ось-ось надрукують п’ятий. Додамо відразу, що повноцінний ономастичний український журнал «Λόγος oνομαετική» за редакцією професора Є.С. Отіна почав виходи- ти в Донецьку. У 2006-му р. вийшов перший його номер, у 2008-му р. — другий, третій у друці. Як наближений до журналів, що публікують ономастичні періодичні видання, слід уважати щорічник «Студії з ономастики та етимологїї», який видає відділ ономастики Інституту української мови НАН України. Вийшло вже шість томів цього ви- дання, причому кожен наступний — глибший і кращий (і об’ємніший) за попередній. В Одесі за моєю редакцією виходять із 1999-го р. «За- писки з ономастики». У 2007-му р. вийшов 10-й випуск, незабаром з’явиться 11-й. Усі названі ономастичні журнали та періодичні видан- ня так чи інакше пов’язані зі спеціальною ономастичною методикою, меншою мірою — методологією. Ономасти повинні знати їх усі. Адже до 1991-го р. усі незалежні слов’янські країни мали свої ономастичні журнали. Не було тільки в тих, що входили до складу СРСР. Тепер є. Це дуже красномовний факт, вагомий для становлення ономастичної методології й методики. 1986-го р., вже на початку перебудови, нарешті вийшла в Москві колективна монографія «Теория и методика ономастических иссле- дований» за редакцією А.П. Непокупного. У 2007-му р. її без будь- яких змін передруковано, лише інформацію про авторський колектив, у 1986-му р. оприлюднену на звороті титульної сторінки, тут вине- сено на обкладинку: А.В. Суперанская (вона зробила левову част- ку роботи), В.Е. Сталтмане, Н.В. Подольская, А.Х. Султанов. Змін це видання 2007-го р., повторюю, не містить ніяких, хоч вони були б дуже потрібні. Знайшов лише од ну «зміну»: у списку літератури до словника О.С. Ахманової, і тоді не найкращого, а тим більше тепер, додруковано в дужках не дуже зрозуміле: URSS 2007 (с. 240). Ця монографія 1986-го р. була, безперечно, дуже потрібною, її активно використовували. У ній, щоправда, більшу частину займає розділ про теорію ономастичних досліджень, де написано про що завгодно, ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 142 Карпенко Ю.О. окрім методології та методики. Цей останній мотив досить змістовно викладений у другій частині монографії на 54 сторінках (с.180–234). Методи тут описано значно краще, ніж методологію, яку кілька разів згадано, але ніде ніяк не описано. Що ж таке, зрештою, методологія і методика взагалі, а для оно- мастичних досліджень зокрема? Для відповіді до цієї пари термінів доцільно додати третій — прийом і запропонувати таке формулюван- ня: методом називаємо сукупність прийомів, послідовне використан- ня яких дозволяє досягти певної, заздалегідь сформульованої мети. Методологія ж — це сукупність методів, послідовне застосування яких дає змогу одержати певний бажаний результат, а саме запропонувати розв’язання вирішуваної наукової проблеми. Можна сказати, що ме- тод складається з прийомів, а методологія — з методів. Розглянемо цю тезу на прикладі укладання етимологічних слов- ників, а по тім спробуємо конкретизувати свої щойно сформульовані узагальнення. Для укладання етимологічного словника (бажаний результат, наприклад, виконання планової теми наукової установи) необхідно: 1) максимально повно зібрати всі споріднені слова в різних мовах, у тім числі й слова, що тільки видаються спорідненими в мовах, що теж тільки скидаються на споріднені. Колись А.Є. Супрун дуже точ- но, хоч і парадоксально відзначив, що це завдання найефективніше можна було б виконати не вручну, а за допомогою комп’ютера (тоді ще говорили: ЕОМ) за спеціально розробленою програмою; 2) пе ре- вірити (зрештою, прийняти чи відкинути) факт спорідненості кож- ного із зібраних слів, зіставляючи кожну пару цих слів як із фоне- тичного (відповідність фонетичним законам), так і з семантичного погляду; 3) встановити словотвірну парадигму (епідигматичні від- ношення) тих із зібраних слів, які визнані спорідненими, виділивши також факти контамінації різних за походженням слів, їх фонетичні та семантичні зрушення, вплив запозичених слів; 4) у результаті за- стосування цих методів розділити визнані спорідненими слова на три групи: а) пряма словотвірна парадигма; б) слова, що зазнали народноетимологічної перебудови; в) слова, що є кальками ін шо мов- них, як-от слово Від ро дження, скальковане з фр. Renaissance, а слово совість — з гр. συνείδησις (συν — з, είδησις — знання, відомість). Коли зібрані слова докладно проаналізовані й згруповані опи- саним чином (а частіше — паралельно з цим процесом), їх вивчають з погляду етимології. При побудові етимологічного словника ук раїнської мови всі етимологічні словники, наприклад англійської чи пор ту- гальської мови, мають бути переглянуті, оскільки це ін до єв ро пейські мови, що можуть зберегти багато цікавинок у спо ріднених словах. Особливо цінними тут є словники давніх мов (латинської, грецької, санскриту) та словники-реконструкції індоєвропейської прамови. Зіставлені словники так чи так згадують у створюваній стат ті нового етимологічного словника: просто перераховують най ав торитетніші ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 43 Дещо про вивчення власних назв словники з тотожною етимологією, вказують словники з іншими етимологіями (з коротким поясненням, чому ці етимології не прий- нят ні). Після реалізації цих двох методів (зауважимо, що це дуже складні ме тоди, які можна кваліфікувати як дві групи споріднених методів) можна перейти до третього — написання словникової статті. Кількість таких статей і форма кожної повністю визначені настановами мето- дології. Залежно від прийнятої концепції етимологічного словника всі слова регулярної словотвірної парадигми подають в одній словниковій статті, яка починається з переліку цих слів. Так укладено «Ети мо- логічний словник української мови», у 7 тт., п’ять томів якого вийшло в 1982–2006 рр.; шостий том невдовзі має з’явитися, а сьомий — довідковий — теж уже в роботі. Слова-кальки та перебудови за на- родною етимологією і в цих випадках переважно (але не завжди, на жаль) подають в окремих статтях. Інша концепція — в «Этимологическом словаре славянских язы- ков. Праславянский лексический фонд», що виходить із 1974-го р. Мені відомий 30-й його випуск, що вийшов у 2003-му р. Його кінцеве слово — *оbvedьnъjь, тобто кінця-краю йому ще не видно. Від по- відальний редактор першого — О.С. Мельничук, другого — О.М. Тру- бачов. Обидва редактори в останніх томах (випусках) подані вже в траурних рамцях. Російський «Словарь» подає окремо кожне слово, що зумовлено і прийнятим принципом (він дозволяє описати всі найменші фонетичні та семантичні особливості кожного слова), і, найважливіше, тим, що кожна лексема адресована неживій пра сло- в’янській мові, і має на меті назвати всі праслов’янські слова, а не лише етимологічно складні. Узагалі етимологічні словники різного типу й різних ав то рів містять словникові статті надзвичайно різні за розміром, ін фор- маційним вмістом, обсягом лексики, науковим апаратом тощо. Найбільше різняться, зрозуміло, наукові та навчальні, шкільні ети- мологічні словники. Нині дедалі більше з’являється ономастичних етимологічних словників. В Україні серед них найвагомішими вва жаю історико-етимологічний словник Павла Чучки «Прізвища закар пат- ських українців» (Львів, 2005, 701с.) та «Праслов’янський гідронімний фонд (Фрагмент реконструкції)» Віктора Шульгача (К., 1998, 367 с.). Реакція наукової молоді на поняття методології й методики особливо виразно виявляється в авторефератах ономастичних ди- сер тацій. Ми розглянули цілком вибірково з цього огляду 100 дисертацій, так що кожна цифра виражає одночасно не лише кількість, але й відсоток. Серед розглянутих дисертацій (три чверті кан ди дат ських і чверть докторських) методології так чи так сто- суються 60 ди сертацій, а 40 її не згадують. При цьому у 18 рефератах узагалі немає згадки ні про методологію, ні про методику, хоч ВАК директивно передбачив їх короткий опис у вступній частині роботи. Так було і в часи СРСР (частина розглянутих дисертацій, близько ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 144 Карпенко Ю.О. 30, сягає тих часів). У 22 рефератах, при відсутності окремого пункту про методологію у вступній частині, сама дисертація має ме то до- логічне скерування. Особливо яскраво це проявляється у В.М. Ка- лін кіна, який у рефераті своєї докторської дисертації в переліку завдань зазначає: «Головною метою дослідження є пошук та сис- тематизація встановлених наукою, а також розробка й фор мулювання нових основоположних загальнотеоретичних про цесів та тверджень, спираючись на які, вивчення поетики пропріальних одиниць набуває форми дисципліни, що має власний теоретичний каркас» [1: 2]. Своєю дисертацією та іншими працями В.М. Калінкін реально збагачує ономастичну методологію. Такого роду реферати, на жаль, трапляються рідко. 38 рефератів, де методологія представлена відповідно до ва ків- ських вимог(як у В.М. Калінкіна), містять, якщо це дисертації ра- дянського періоду (їх 12), таку чи таку згадку про марксизм-ле ні нізм, зрідка — з цитатою з творів В.І. Леніна, одна — з творів К. Маркса. У цих авторефератах така згадка ніякого впливу на сам зміст роботи не має. Я розглядав дисертації, що виходили на захист після розвінчання культу Сталіна, тому ніяких згадок про його «геніальні» мовознавчі роботи вже немає. У дисертаціях після 1991-го р. так само зник марксизм-ленінізм. Іноді як методологічну дисертанти висувають тезу про діалектику чи діалектичний матеріалізм, що — без зв’язку саме з марксизмом-ленінізмом — цілком правомірно. Іноді сказано про принцип істориз му чи навіть про весь «арсенал сучасної лінгвістичної думки», або «єдність гносеологічних, діалектичних та історичних підходів», «системний підхід» тощо. У тих 82 рефератах, де спеціально сказано про методи до слі- дження, йдеться переважно про описовий метод, він же, дуже рідко, синхронно-описовий — названий у 61 роботі; також про кількісний метод, згаданий у 36 роботах. Утім тут панує істотна термінологічна плутанина. Термін “кількісний метод (чи прийом)” названо тільки в 19 роботах, а в інших фігурує статистичний і, зрідка, математичний метод. Але йдеться про одне й те ж — про кількісні підрахунки. Статистичним, як відомо, можна назвати лише той метод, що оперує спеціальними математичними формулами, обраховує відсоток імо вір- ності ре зультатів тощо. Простий підрахунок, дуже корисний, на при- клад, при дослідженні динаміки особових імен, є кількісним, але не статистичним. Так само переважно термінологічна розбіжність фігурує в тер- мінах зіставний (дуже популярний у вжитку), описово-зіставний та порівняльно-зіставний (54 роботи). У ряді досліджень, зокрема топонімічних, наперед виходить етимологічний метод, переважно він же порівняльно-історичний, порівняльно-діахронічний (32 роботи). Певного поширення набув також компонентний аналіз (10 робіт). Утім тут ідеться більше про назву, ніж про сутність, тому що більшість дипломників, які серед інших називають компонентний аналіз, ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 45 Дещо про вивчення власних назв насправді ним як слід не оволоділа. Досить часто аналізують словотвір досліджуваного матеріалу, але цей напрям у методичному плані не має усталеного термінологічного позначення. Хтось відносить його до описового методу, хтось користується термінами словотвірний аналіз, структурно-словотвірний аналіз та ін. Поодиноко трапляються ще такі позначення назв методів дослідження: контекстуальний, кон- текстологічний, історико-лексичний, культурно-історичної інтер пре- тації. В описах методичного оснащення дисертації, особливо кан- дидатської, трапляються соціолінгвістичний метод (опитування, ан кети), психолінгвістичний, лінгвогеографічний, лінгвоареальний, внутрішньої реконструкції, семантичний, функціональний, сти ліс тич- ний, валентнісний, метод опозицій. Методів тут названо значно мен- ше, ніж термінів, які, по суті, називають різними словами нерідко одне й те саме. При вивченні того, як мова працює в свідомості людини, ко- ристуються методом чорної скриньки, тобто спостерігають певне яви- ще на вході й на виході, бо як діє мова безпосередньо в мозку, поки що невідомо. Пункт вступної частини дисертації (чи реферату), присвячений методам і методології здебільшого неточно, а то й просто погано відбиває ту методику, на яку спирається дисертант. Адже значно лег- ше користуватися якимось інструментом, ніж пояснити засади його дії. Але для поліпшення справи треба передусім не про цей пункт дбати, а глибше оволодівати сутністю наукової методології й мето- дики. Треба навчитися добирати належні методи. На якісь земляні роботи потрібен екскаватор, а десь треба працювати лопатою чи навіть щіточкою й пальцями. 1. Калінкін В.М. Теоретичні основи поетичної ономастики: Автореф. дис. ...доктора філол. наук. — К., 2000. — 38 с. Yuriy Karpenko (Odesa) SOME NOTES ABOUT THE PROPER NAMES STUDYING In the article there main problems of techniques and methodologies the proper names study ing are examined and the attempt of all the proper names movement trends generali- zation are done. Key words: techniques and methodologies of the proper names studies.

Дещо про вивчення власних назв

Репозитарії

Схожі ресурси