Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини
У статті розглянуто фразеологічні одиниці української мови, що відображають факти статусної зміни зовнішності людини, що виступала або як обрядове переодягання/одягання, або як додавання (вилучення) до зовнішності якихось елементів. В обох випадках ідеться про ритуальні дії, що мають сакральну симво...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Українська мова |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37673 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини / В. Васильченко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 67-81. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859826330106855424 |
|---|---|
| author | Васильченко, В. |
| author_facet | Васильченко, В. |
| citation_txt | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини / В. Васильченко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 67-81. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті розглянуто фразеологічні одиниці української мови, що відображають факти статусної зміни зовнішності людини, що виступала або як обрядове переодягання/одягання, або як додавання (вилучення) до зовнішності якихось елементів. В обох випадках ідеться про ритуальні дії, що мають сакральну символіку. Водночас вони виступали для інших свідченням відповідної статусної позиції носія такої зовнішньої ознаки. Складені обрядові номінації, викристалізовані у процесі розвитку мови з вербального плану обряду в одиниці вторинного семіозису — обрядові фразеологізми, маніфестують архетипи обрядової (архаїчної) свідомості.
In the article phraseology units of the Ukrainian language which represent the facts of status changing of human’s exterior which came forward or as ceremonial changing clothes/dressing, or as adding (exception) to the exterior of some elements. Speech goes in both cases about sacral actions which have sacred symbolism. At the same time they came forward for other the evidence of the proper status position of carrier of such external sign. Ceremonial nominations, which are formed in the process of development of language from the verbal plan of ceremony in units of second semiosis — ceremonial phraseological units, are made, archetype of ceremonial (archaic) consciousness demonstrate.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:29:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 67
УДК 811.161.2’373.7
В’ячеслав Васильченко (м. Київ)
ВIДОБРАЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИМИ
ОБРЯДОВИМИ ФРАЗЕОЛОГIЗМАМИ
СТАТУСНОЇ ЗМIНИ ЗОВНIШНОСТI ЛЮДИНИ
© В.М. ВАСИЛЬЧЕНКО, 2009
У статті розглянуто фразеологічні одиниці української мови, що відображають фак-
ти статусної зміни зовнішності людини, що виступала або як обрядове переодягання/
одягання, або як додавання (вилучення) до зовнішності якихось елементів. В обох ви-
падках ідеться про ритуальні дії, що мають сакральну символіку. Водночас вони висту-
пали для інших свідченням відповідної статусної позиції носія такої зовнішньої ознаки.
Складені обрядові номінації, викристалізовані у процесі розвитку мови з вербального
плану обряду в одиниці вторинного семіозису — обрядові фразеологізми, маніфесту-
ють архетипи обрядової (архаїчної) свідомості.
Ключові слова: статусна позиція, ритуальні дії, обрядова номінація, обрядовий
фразеологізм, архетип, сакральна символіка.
Для всіх етноутворень у всі періоди їх історичного розвитку архе-
типним залишається уявлення про зовнішнє відображення певно-
го статусу людини. Український етнос також не виняток: якщо брати,
скажімо, верхній одяг, то він ніс інформацію про національну, регіо-
нальну, статеву, віковоградаційну, сімейностанову, соціальну, обрядо-
ву тощо інформацію про людину. Статусно-семіотичне навантаження
мали також головні убори, зачіски, способи стрижки та гоління. Ці ар-
хетипні уявлення, що виступають компонентами етнокультури,
знайшли своє відображення в українських фразеологізмах. Загалом
же, проблематиці “фразеологізм і національна культура” присвяче-
ні роботи багатьох дослідників. Зокрема, це праці Л. Скрипник
[46], Ф. Медведєва [30], С. Єрмоленко [13], В. Ужченка [Ужченко 50,
51, 52, 53, 54, 55], Д. Ужченка [56], В. Мокієнка [Мокієнко 32, 33, 34,
35, 36], В. Жайворонка [14, 15, 16], Л. Даниленко [9], О. Селіванової
[44], В. Коваля [Коваль 19, 20, 21], О. Назаренко [37], Л. Мельник
[31], Т. Григоренко [7, 8], М. Філіпчук [59] та інших. Водночас існує
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 168
Васильченко В.М.
потреба у з’ясуванні того, як українські обрядові фразеологізми від-
ображають статусну зміну зовнішності людини. Отже, актуальність
пропонованої розвідки зумовлена необхідністю етнолінгвістичних
розробок у сфері відображення мовними одиницями етнокультурного
фону. Мета дослідження — визначити, як форма вираження україн-
ських обрядових фразеологізмів відображає факти зміни зовнішності
людини, пов’язані зі зміною її статусу. Об’єктом дослідження обрано
українські фразеологізми, що відображають архетипне уявлення “змі-
на зовнішності людини — зміна її статусу”.
Загальновідомо, що в основі сучасних досліджень лінгвоодиниць
лежить широке залучення факторів позамовного життя, що перебува-
ють у зв’язках з багатими культурними здобутками народу [59: 1]. Як
закономірність серед дослідників сприймається той факт, що останні
роки позначені зростанням зацікавленості проблематикою взаємодії
таких двох феноменів життєдіяльності людини, якими є мова і куль-
тура; до того ж, перша виступає одним з проявів другої. Розуміння
мови не як самодостатньої структури, а як складника людської свідо-
мості, що акумулює всі аспекти і прояви перебігу людського життя,
сприяло розширенню меж мовознавчих пошуків, які стали здійснюва-
тися у взаємодії з суміжними науковими галузями — філософією, пси-
хологією, етнологією, культурологією, при цьому відбулося зміщення
акценту з констатаційних тенденцій у вивченні різних мовних явищ і
процесів, розгляду їх у статиці на виявлення і дослідження причиново-
наслідкових зв’язків між ними, а також на простеження динаміки роз-
витку мовної системи в цілому [7: 1]. Таке наукове суміжжя відкриває
нові горизонти для якомога всебічнішого препарування тих незвіда-
них інформаційних просторів, куди ще не сягало прискіпливе око до-
слідника. Справедливість ідеї комплексного підходу до вивчення ба-
гатьох історичних об’єктів, у тому числі — й історії мови [62: 18–19],
підтверджується очевидною проекцією мовного феномена на культу-
ру етносу, його філософію, історію, психологію, побут, релігію, звичаї,
менталітет, художню творчість, етнографію, етнопедагогіку. Ці багато-
планові зв’язки лежать у колі дослідницьких інтересів етнолінгвісти-
ки (від грецьк. έθνος — народ, плем’я) — міждисциплінарної науки, яка
розглядає мову як творчий продукт її носія (певного етносоціуму), як
ключовий компонент і водночас рушій етнокультури [15: 8]. У найза-
гальнішому розумінні основними проблемами етнолінгвістики висту-
пають пошуки дослідників у когнітивній сфері мовної реалізації (цей
напрямок за американською традицією має ще назву “антропологічна
лінгвістика”), де розглядаються способи, засоби і форми відображен-
ня культурних уявлень носія певної мови про навколишній світ і лю-
дину в цьому світі, та комунікативній сфері (“лінгвістична антрополо-
гія”), де вивчаються специфічні для певної етноодиниці форми і
засоби мовної комунікації.
Друге народження етнолінгвістики має глибоко системний ха-
рактер у парадигмі розвитку різних сфер сучасних наукових знань.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 69
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
Останнім часом дослідницька діяльність позначена появою нових на-
прямків вивчення довколишнього світу: “етногерменевтика”, “етнори-
торика”, “етноконотація”, “когнітивна етнопсихолінгвістика” “етнічна
конфліктологія”, “етнічна бібліопсихологія”, “етнічна психолінгвісти-
ка”, “етнографія спілкування”, “етнотранслятологія” тощо.
Таким чином, етнолінгвістика як маргінальна галузь мовознав-
ства межує з етнологією, культурологією та психолінгвістикою і спря-
мована на з’ясування того, як у мові та мовленнєвій діяльності (етно-
текстах) відображені етнічна свідомість, менталітет, національний
характер, матеріальна та духовна культура народу [45: 148]. З етнолінг-
вістичного погляду продуктивним моментом у мовознавчих дослі-
дженнях є проекція мовних одиниць на етнокультурне поле. Етнолінг-
вістика, отже, — це наука про національно-мовне життя [24: 47], це
складник українознавства, утвердження якого як філософії націо-
нального буття має непересічне значення [12: 14] для стратегій націє-
творення та націєствердження.
“Особливість” місця фразеології у процесі виявлення в мові ет-
нічної історично-культурної пам’яті визначається її чітко вираженим
антропологічним характером, адже своєю специфічною номінацією
фразеологічні одиниці здебільшого охоплюють ті фрагменти дійсно-
сті, “які безпосередньо пов’язані з психічними процесами, діяльні стю
людини, її індивідуально-психологічними особливостями” [40: 7]. На-
родна фразеологія виступає важливим фрагментом ентномовної кар-
тини світу [7: 14]. У ній захована вся багатогранність історичного
буття народу, його життя, побут, звичаї, мораль, сила духу, біль і гнів,
страждання і надія [26: 1]. Вивчення етносимволіки народних афо-
ризмів можливе шляхом реконструкції глибинного значення, зану-
рення в їхній культурний зміст [59: 15], тому цілком природним є той
факт, що багато вчених різних напрямків (етнографи, фольк лористи,
історики, мовознавці) у своїх дослідженнях апелюють до історико-
етимологічного плану фразеологічних одиниць, вбачаючи в ньому
цінне фактографічне джерело [33: 5].
Специфіку фразеологічної номінації як процесу вторинного се-
міосизу складає так зване “переназивання”: фразеологічна одиниця
постає в результаті образного семантичного переосмислення, що
приводить до перенесення відомої вже назви певної реалії на об’єкт
семантичного переосмислення. У процесі виникнення ОФ його ге-
нотип, що як одиниця первинного семіосизу функціонує у складі об-
рядового дискурсу, проходить шлях до нової назви семантично пере-
осмисленого денотата, у якого колективна мовна свідомість виявила
аналогічні до генотипного денотата образні ознаки, з одного боку, а з
іншого, — еволюція мовної свідомості підвела мовну систему до по-
треби такого вторинного семіосизу. Символьний план певного
об’єкта переноситься на зовсім інший об’єкт, у результаті чого цей
об’єкт стає символом первинного об’єкта: символіка реалії перено-
ситься на символіку її назви. “Оскільки образність закладена в самій
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 170
Васильченко В.М.
мові (пор. персоніфіковані вирази: дощ іде, вода прибуває, роса впа-
ла, сльози котяться), то при кожному новому слововживанні відбу-
вається взаємодія внутрішнього образу і значення як реалізації пер-
шого” [59: 12].
Загальновідомо, що основою величезної кількості вірувань і об-
рядів, що їх знає історія людства, є фізіологічні стадії людського жит-
тя, найперше — пов’язані з його переломними моментами: зачаттям,
вагітністю, пологами, настанням статевої зрілості, шлюбом та смертю
[28: 39]. Неважко помітити, що згадані переломні моменти марковані
певними критичними змінами в житті індивіда: для нього закінчуєть-
ся один етап і розпочинається новий, він втрачає одні ознаки і набу-
ває нових, здійснює перехід з одного статусу до іншого. Обряди, що
оформлюють і супроводжують такі статусні переходи, називаються les
rites de passage (обрядами переходу): у процесі відправи обрядів
такого типу “ритуально закріплюється зміна статусу людини, осмис-
лювана у просторових категоріях — як в и х і д з одного локусу... та
в х і д до іншого” [43: 31]. Як свідчить О. Івановська, відповідно до
українських звичаєвих норм, факти вступу сина або доньки до громади
чи перехід їх до нового соціально-вікового стану батьками урочисто
відзначалися. Відповідно проводили обряд ініціального характеру, у
ході якого парубків в особливий спосіб підстригали, “а дівчатам заплітали
косу, щоб їх впізнавали і відповідним чином ставилися до них” [17: 313].
Отже, у процесі відправи обрядів переходу дуже часто набуття нового
статусу, що закріплює собою відповідний ритуал (обрядодія), су про-
во джувалося певними змінами, які відбувалися і в плані зовнішнього
вигляду людей, щодо яких такі ритуали відбувалися. Ці зміни по ля-
гали в обрядовому: а) переодяганні/одяганні; б) додаванні (вилученні)
до зовнішності якихось елементів.
Акт перевдягання, зміни зовнішності в семіотичній системі риту-
алу має сакральну символіку: переодягтися означало набути іншого
статусу, іншої сутності. Вияви травестування, ритуального перевдя-
гання часто демонструє казковий дискурс. Так, у казці “Летючий ко-
рабель” “А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому
так і сяє — шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати” [11:
100]. Пробувши рік у риб’ячому череві, одягає нову і чисту одежу Іван
Голик (“Казка про Івана Голика і його брата” [11: 103]). Те ж саме має-
мо і в казці “Гайгай”: виконавши умови Гайгая (“ні митися, ні стригти-
ся, ні голитися”) протягом трьох років, після трьох купелей казковий
герой “як убрався у парадне плаття, всі почали казати, що такого хлоп-
ця пошукати треба” [57: 183 — 185]). Коли герой повертається після
викрадення відьмою, батьки “взяли ... тоді Івасика в хату, зодягли ёго,
обмили і погодували” (“Ивасикъ и Вhдьма” [10: 355]). У цих ритуаль-
них реліктах, відображених казкою, можна вбачати відгомін рекурент-
ного переродження: стара сутність зникає, а нова з’являється. Таке ж
саме значення перевдягання мало і в ініціаційному обряді: коли ініці-
ант ритуально народжувався знову, цей факт виражався “в зміні імені,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 71
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
одягу, в ритуальній стрижці й голінні, тобто в формах реальної зміни
зовнішності, що є загальною закономірністю всіх обрядів переходу”
[2: 183 — 184]. Отже, у зовнішності учасника обряду з’являвся знак,
що свідчив про здобуття нового статусу. Як констатує В. Войтович,
травестування (зміна статусу шляхом переодягання чи з викорис-
танням інших засобів маскування) ще з епохи первісного родового
суспільства використовувалося в найрізноманітніших церемоніях ре-
лі гій но-магічного характеру; воно виступало суттєвим моментом шлюб-
нообрядового комплексу та обрядів перехідного циклу [4: 541]. (Пор.
щодо цього українську паремію: “Прибери пня, дай ёму имня — и з нёго
буде чоловік” [58: 493].
Зовнішній вигляд (зокрема характер одягу) вказували і на соціаль-
ний чи становий статус людини. Зокрема, дослідниця функціонально-
образної системи статусності в українському фольклорі О. Івановська
констатує, що для кожного ремісничого цеху були характерні “свої
відмінності в одязі, правах та привілеях” [18: 124].
Відповідні зміни у зовнішності можуть свідчити про певні намі-
ри людини щодо зміни свого статусу. Так, скажімо, в українців удо-
ва, яка має намір повторно одружитися, надіває червоний очіпок
[16: 413]. Словник Грінчека фіксує той факт, що дівчину, яка уже
дій шла літ, коли можна виходити заміж (на стану стати ”достичь
совершеннолhтія” [47 ІV: 196], називали дівка у заплітках, дівка в
бовтицях ”взрослая дhвушка, могущая уже выходить замужъ” [47 І:
387]. Наявність бовтиць і запліток у зовнішності дівчини символізу-
вали її готовність до вступу до шлюбу. Як стверджує О. Івановська,
“вплетені в коси стрічки виконували знакову функцію: засвідчували
соціальний статус неодруженої дівчини і, таким чином, мали привер-
тати увагу неодружених парубків” [18: 151].
Однією з зовнішніх ознак, що свідчила про певний статус люди-
ни, була борода. Бороди носили, зокрема, представники духовного
сану. Цей факт відображає фразеологізм борода як у владики, а сум-
ління як у шибеника у кого — “про людину з оманливою зовнішніс-
тю” [64: 18]. Однак у народному уявленні тільки зовнішні зміни без
внутрішньої відповідності не приводять до зміни статусу: Борода не
робить людину мудрою, Борода велика, а розуму мало, В бороді греч-
ка цвіте, а в голові на зяб не орано [16: 50]. (Пор.: латинське Barba non
facit philosophum — “Борода не робить філософом” [1: 7].
Обрядовий фразеологізм вирядитися на той світ — “померти”
(“Ну що ж, пане доне Луїсе, іншої ради нема — наберіться терпіння та
вертайтесь мерщій додому, як не хочете вашмость, аби татко ваш, а
мій пан, на той світ не вирядився”) [61: 389] — відображає один з по-
ховальнообрядових канонів, відповідно до якого померлого обмивали
та одягали у речі, приготовлені на смерть [48: 206]. Про ці факти зна-
ходимо інформацію в матеріалах П. Чубинського: “Умершего обмывают
и потом одевают в лучшую праздничную одежду” [63: 191]. Пор. і ури-
вок з історичного роману: У корсті — князь Добромир, споряджений у
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 172
Васильченко В.М.
далеку дорогу. На ньому — біла сорочка з вишивкою, широкий князів-
ський пояс, оздоблений золотими бляшками, такі ж білі, як і сорочка,
штани, заправлені в м’які юхтові чоботи” [27: 124]. Отже, “вирядити-
ся на той світ” — первісно означало одягти спеціальний наряд, одяг,
спеціально визначений для проведення поховального обряду — “на
смерть”. Ще й дотепер люди літнього віку (особливо жінки) зберіга-
ють “комплект” відповідного одягу для останнього на цьому світі об-
ряду, який продовжують називати “на смерть”.
Близькою за походженням виступає ФО скоро лапті сплетуть,
скоро будуть лапті “скоро хтось помре” [55: 161], внутрішня форма
яких відображає ритуал взування померлого (Пор. “Як умре чоловик,
то ёго обмивають и кладуть на ёго все те, в чим ходив. На ноги надива-
ють ёму постоли, а на голову шапку” [63: 197].
Пришивати / пришити квітку (кому). Цей фразеологізм має
значення “давати клички кому-небудь, ображати кого-небудь в’їд-
ливими репліками, дошкульними словами”. — Колісник, червоний як
стиглий кавун або печений рак, знай пришивав квітки то тому, то дру-
гому, перекидаючи чарку за чаркою (Мирний) [60: 702]. Своєю появою
ця фразема, на думку відомого українського фразеолога Л. Скрипник,
завдячує весільному обрядові [46: 176]. У системі шлюбного обрядо-
комплексу ритуал “пришивати квітку” символізував перехід парубка
до пошлюбленого стану: “Ой дай, мати, голку / И ниточку шовку /
Пришити квиточку / К зеленому барвіночку, / И к квитци, и к китай-
ци, И к Ивановий шапци“ [63: 114]. У пісенній партії молодого наво-
дяться ознаки, що з’являються в зовнішньому вигляді нареченої і на-
реченого, які свідчать про набуття нового статусу: “Пиду з села, зараз
оженюся; / Мени, дивко, та прышыють квитку, — / Тебе, дивко, завер-
тять в намитку” [38: 15]; “Мені ж, парню, та й пришиють квітку, /
Тобі ж бабську надінуть намітку” [16: 280].
Відповідно до “Словаря…“ Б. Грінченка, квітка виступає як бага-
тофункціональна реалема. Зокрема це: “2) мн. Вhнокъ изъ ис-
кусственныхъ цвhтовъ, который носитъ дhвушка, преимущественно
просватанная. 3) Цвhтной бантъ, пришиваемый къ шапкh на свадьбh
жениху и боярам (підкреслення наше. — В.В.). Беруть шапки у бояр і
пришивають квітки, співають так само, як і тоді, коли пришивають
квітку молодому... Переносно: квітку пришити (кому). Осмhять кого
острымъ словцомъ, мhткимъ отвhтом и пр. Се така, що кожному квіт-
ку пришиє. Эта каждаго осмеhтъ. (Уміла) квітку хоть кому пришити,
хитро насміяться. 4) Букетикъ изъ калины или цвhтовъ, подносимый
на крестинахъ повивальной бабкой гостямъ [47 (ІІ): 233].
Отже, весільна квітка являє собою червону стрічку з барвінком; її
в супроводі весільних пісень пришивають до шапки молодому і боя-
рам. Ця обрядодія виступила тим мотиваційним тлом, на основі якого
з’явився усталений вислів пришити квітку — “висміяти кого-небудь
гострим слівцем, влучною відповіддю і т. ін.” [16: 280]. Іронічний ком-
понент значення згаданого вислову пов’язаний з особливістю прове-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 73
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
дення цього “пришивального” ритуалу: оскільки наречений був пред-
ставником чужого роду (зазвичай він приходив "з-за Дунаю" (так
називали будь-яку ріку, що в уявленні архаїчної спільноти виступала
архетипною межею між двома світами), з чужої землі, ворожої, нео-
своєної території, де усе, за віруваннями, не так, інакше, ніж у роді мо-
лодої), у процесі відправи ритуалу пришивання квітки наречена ра-
зом зі своїм почтом глузували, насміхалися з прибулих.
Фразеологізми пов’язати хустку, подавати хустки мають зна-
чення “давати згоду на одруження (при сватанні)” [16: 627]. У системі
українського народного світогляду хустка (хустина) символізувала
прихильність, любов; перехід до іншого соціального стану; вірність у
коханні; прощання, скорботу; матір; квітучу душу українки [48: 234].
У межах шлюбного обрядокомплексу вона виступає “атрибутом ве-
сільної обрядодії заручин; а в самому весільному ритуалі — ознакою
заміжньої жінки" [16: 627]. У процесі відправи ритуалу сватання дів-
чина перев’язує руку парубкові хусткою, що символізувало її згоду
стати його дружиною. Про це йдеться в народній пісні: “Ой, маю я
одну хустку та їй нема року, А то буде миленькому на осінь до боку” [5:
501 — 502]. Матеріали П. Чубинського засвідчують обрядове обдару-
вання хустками усіх представників роду молодого:“Мать невесты
(иногда сама невеста) дает хустки отцу и матери жениха, его крест-
ному отцу, тетке, братовой жене, одним словом, всем его (молодого —
В.В.) наличным родным по родовому старшенству” [63: 92]. Хустка (як
і рушник) виступає обрядовим засобом єднання молодої і молодого,
яке відбувається у процесі благословення:“Дружко берет платок
(хустку) и велит молодому и молодой взяться за него руками. В одну
руку он берет палку и поднимая ее вверх говорит: — Боже, господару
домовий, просимо благословення раз, и в другий раз, и в третий” [63:
90].
Виникнення фразеологізму покривати/покрити голову (косу),
етн., заст. — “Одружуватися з ким-небудь (про дівчину, жінку)” (Хо-
вайся, ховайся, дівчино! Час тобі скидати квітки та покривати голову
хусткою (Н.-Лев.) [60: 667] пов’язане з найдраматичнішим шлюбним
ритуалом — розплітанням коси та покриванням голови молодої наміт-
кою і очіпком
1
, що символізувало „перехід нареченої у стан заміжньої
1 Намітка і очіпок — це зовнішні символи одруженої жінки. Намітка — головний атри-
бут ритуалу покриття голови молодої під час весілля. Її приносить з комори мати
молодої. Дівчина, демонструючи небажання покриватися, плаче та тричі ритуально
скидає намітку з голови. І лише потім підкоряється своїй долі. Намітка являє собою
біле полотнище, вишите з обох кінців червоними нитками. Очіпок — головний убір
заміжньої жінки, під який вона ховала своє волосся. Він “має форму циліндричної
шапочки з плескатим дном, а на задній частині, що приходиться на потилицю, має
розтин на шнурівці. Одягнувши на голову очіпок, жінка стягає його ззаду шнурком
і зав’язує, а тому він щільно прилягає до голови і волосся з-під нього не випадає” [5:
504 — 506)]. (Пор.: завивання, завивайло, завивало –”бhлая намітка или вообще
кисея, которой повязывают новобрачную поверхъ очіпка” Ой білеє завивайло да
віч неє покривайло [47 (ІІ): 15]); завивати 3) То же, что и покривати, покрити ново-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 174
Васильченко В.М.
жінки” [22: 50], “певною мірою — у підлегле становище” [39: 198], адже
дівчина назавжди прощається з попереднім своїм (неодруженим) ста-
ном і переходить до іншого: „Ой приданче-коханче, / Да познай свою
дочку; / Вчора була у виночку, / А тепер в серпаночку” [63: 179]. А це
означало автоматичний перехід до чужого (ворожого) роду — великі
зміни у житті: нове місце мешкання, нові звичаї-порядки, нове ото-
чення. Практично відбувалось знищення попередньої особистості і
народження нової — у цьому відчувається відгомін ідей ініціаційного
обрядокомплексу. Факт розриву нареченої з її попереднім життям
(статусом) засвідчує один зі шлюбних ритуалів: забираючи молоду до
себе, молодий тричі обходить віз і кожного разу легенько б’є її по спи-
ні батогом чи палицею і примовляє: “Кидай батькови норови та бери
мои” [63: 174]. Ці шлюбнообрядові ремінісценції вміщує казковий
дискурс: “От тоді вже вона покинула свої зміївські норови та й почала
хороше жити з чоловіком” (“Казка про Івана Голика і його брата” [11:
114]).
Як відомо, шлюбні обряди відповідно до народних звичаїв від-
правлялися в чітко визначений час. Одним з таких періодів була По-
крова2. Вона розпочинала сезон сватань та весіль. Тому дівчата, що
прагнули вийти заміж, зверталися до покровительки шлюбу зі своє-
рідною молитвою: “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку,
хоч ганчіркою, аби не зісталася дівкою” [5: 456], Святая Покрівонько,
покрий мені голівоньку, Святая Покрівонько, покрий землю листочком,
а голівоньку платочком, Святая Покрівонько, покрий мені голівоньку:
не стёнжкою, не квіткою, а чесною наміткою, Святая Покрівонько, по-
крий мені голівоньку: хоч ганчіркою, аби я була жінкою, Покрів моя, По-
кровонько, покрий мою головоньку [58: 62]. Це ж самі інтенції знаходи-
мо у весільних піснях, де дівчина просить: “Свьято Покровонько!
Покрий головоньку” [25: 48], Покровонько, Покровонько! Покрий мені
головоньку, Щоб я жінкою була, Щоб мені весело жилось З чоловіком
молоденьким, З дитятком веселеньким…” [65: 136]. Відповідно до ма-
теріалів “Словаря...” Б. Грінченка, покривати молоду — “въ сва деб-
номъ обряде: надhвать на голову новобрачной уборъ замужней
женщины, — это происходитъ въ воскресенье; въ понедhльникъ иног-
да еще покрываетъ новобрачную въ церкви священникъ” “поэтому по-
кривати косу значитъ выходить замужъ”: Я ж не буду, козаченьку, коси
покривать [47 ІІІ: 277] (пор.: “Накривати… 2) обычай: покрывать,
покрыть голову новобрачной или утратившей дhвство”: Вже ж Тетя-
на не дівочка, вже накрита голівочка [47 (ІІ): 496].
брачную, а также дhвушку, имhющую ребенка. Переносно: покрити дівчину ”оболь-
стить дhвушку” [47 ІІ: 15 — 16]; завиватися 3) То-же, что покриватися (новобрач-
ной), а покритися з ким ”быть обольщенной кhмъ (о дhвушкh)” [47 ІІ: 16].
2 Свято Покрови Пресвятої Богородиці (Покрови, Святої Покрови) відзначається
чотирнадцятого жовтня.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 75
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
Як вінок був статусною ознакою в зовнішності неодруженої дів-
чини, так чепець, кибалка, очіпок, серпанок тощо свідчили про пере-
бування їх власниць у шлюбі. (Пор. вербалізовані концепти народ-
ного світогляду“Дівки вінки погубили, молодиці — кибалиці” [16: 281].
У словнику Грінченка лексема вінок подається як ”дhвство, дhв ст-
венность” [47 (І): 239]. Відповідне смислове спрямування мають
фразеологізми збавити, розвити вінець ”лишить дhвственности”
[47 (І): 238] та загубити вінок ”потерять дhвственность” (Удівонька
свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила? [47 І: 239].
Тексти пісенного фольклору вміщують цілий “арсенал” засобів
обрядового покривання голови нареченої: “Он глянь на поріг, діво, не-
суть твоє діло: чіпчичок, кибалочку на твою головочку” [47 ІІ: 236] “Да
розплелы кисоньку мени. / Як розплиталы — порвалы, / Пид очипок
клалы — помялы / И пид серпанок сховалы” [29: 145] “Русую косоньку
под чепець. / Под чепець клала-зломала, / Под серпанок сховала” [63:
175].
Як свідчать перші дослідження шлюбного обряду, прощання з
дівоцтвом мало дві основні форми, що були властиві не тільки
східнослов’янській, але й спільнослов’янській шлюбній традиції. Зо-
крема, це: прощання нареченої з її дівочим головним убором (вінком)
і розплетення коси. Обидві обрядодії добре відомі обрядовій практи-
ці, а також фольклору росіян, українців, чехів, поляків [23: 112]. Про
прощання нареченої з вінком йдеться у весільній пісні: “Носы, носы,
дытя мое, / Сей виночок да до вечора; / Увечери дружкам оддасы: /
Воны твій виночок розивьють, / Воны тоби, дитя мое, жалю завда-
дуть” [38: 138].
Реалемі “коса” в системі української етносимволіки відповідає
значення “дівоча краса і честь”, тому вислови “розплести дівочу косу”
або “зав’язати косу” одержують значення “позбавити/позбавитися
дівоцтва, стати заміжньою” [7: 12]: “Ой крикнула гусенька на мори, /
Заспивала сванечка у поли, / Почула Маруся у комори. / — Ой батень-
ку ридний, висти йдут, / Уже мою кисоньку розплетут” [63: 134], “Да
розплелы кисоньку мени. / Як розплиталы — порвалы, / Пид очипок
клалы — помялы / И пид серпанок сховалы” [29: 145]. У Закарпатті
косу нареченої не розплітають, а відтинають (відрубують) [63: 165]:
“Приїхали паничи, / Взяли косу під мечи; / Посікли, порубали, / Під ру-
бойку3 сховали” [25: 155].
Після ритуалів розплетення (відтинання) коси та покривання на-
реченої вона набувала статусу жінки, відповідно до якого починала
жити за належними нормами поведінки, про що свідчило, зокрема, і її
вбрання: волосся одруженої жінки повинне було бути зібраним у
жмут, а голова — запнута хусткою або одягнена в очіпок. З’являтися
3 Слово “рубойка” — зменшене від “рубка” — “тонкий полотняний платок” [25: 173].
Відповідно до українських міфологічних уявлень “хустка позначала перехід дівчини
під владу чоловіка” [4: 573].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 176
Васильченко В.М.
на людях без них вважалося непристойним [39: 176]. Згідно з народ-
ними віруваннями, жінка не повинна “світити волоссям проти правед-
ного сонця”, тому навіть пізніше (вже у християнські часи) у церкві
вона завжди стояла з покритою головою [14: 49 — 51]. Цінні свідчення
щодо цього наводить Т. Рильський: “Дело в том, что замужней жен-
щине не подобает свитыть волосьям. Я помню случай, когда семилет-
ний мальчик, играя, сбросил очипок замужней женщины в обществе.
Женщина расплакалась от огорчения, что он заставил ее, честную
женщину, «свитыть волосьям». Я помню, как напрасны были когда-то
мои заботы утешить гнев одной женщины на другую ввиду главным
образом того, что эта последняя ее розчипчыла. В цикле песен, насме-
хающихся над разнузданностью жены и покорностью по отношению к
ней мужа, есть такая:
Ой, пыла, пыла, чипця згубыла,
Прыйшла додому, ще й мужа была [42: 34 — 35].
Глибока символіка покривання голови відобразилась і в народ-
них віруваннях-прикметах: “Як присниться жинци, що очипка загуби-
ла, чоловик умре” [63: 190].
Таке ж саме значення має і фразеологізм зав’язати голову —
”выдти замужъ”: Зав’язала головоньку, — не розв’яжу довіку [47 ІІ: 23].
Коли дієслово у фразеологізмі покривати/покрити косу висту-
пає у формі тільки доконаного виду, він має значення “стати покрит-
кою” (Прийшли вісті недобрії — В поход затрубили. Пішов москаль в
Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася та байдуже, Що коса покри-
та: За милого, як співати, Любо й потужити (Шевч.) [60: 667]. Зрозу-
міло, що походження його стоїть поза системою шлюбного обрядо-
комплексу, однак світоглядна ідея “зміна зовнішності — зміна статусу”
у ньому реалізується так само, як і в формально і архетипно спорідне-
ному весільному фразеологізмі. Як засвідчено у Словнику Грінченка,
“покривають, скривають также дhвушку, лишившуюся невинности”
[47 ІІІ: 277]. Звідси і назва для такої дівчини — покритка: “дhвушка,
лишившаяся невинности, родившая ребенка”. То покритка попід тин-
ню з байстрям шкандибає [47 ІІІ: 278]. За свідченнями Олекси Воро-
пая, для дівчат усіх слов’янських народів ходити з непокритою голо-
вою було ознакою честі. Коли ж якась дівчина втрачала честь, вона
мусила покривати голову хусткою (звідси “покритка”). У часи Ук раї-
ни-Русі існував звичай: коли хлопець накидав на голову дівчині на-
мітку, то вона ставала йому дружиною [5: 484 — 485].
Обидві фраземи відображають факти, які фіксують зміну дівчи-
ною статусної позиції, однак у першому випадку така зміна легалізо-
вана соціумом, вона є системним явищем; у другому ж зміна зовніш-
ності дівчини виступає символом осуду з боку соціуму факту
по рушення нею суспільних традиційних норм, родових звичаєвих ка-
нонів. У старому українському селі, як свідчить В. Жайворонок, таких
дівчат публічно обстригали, що було покаранням за вчинений пере-
ступ, тому їх називали ще стригами. Стригам забороняли ходити з
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 77
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
відкритим волоссям, тому вони мусили покривати голови хусткою.
Обряд публічного покарання покритки-стриги описує у своєму творі
Панас Мирний: “Вона непутня виходила заміж. Пан і люди присуди-
ли обстригти її, обмазати дьогтем і обтикати пір’ям, — так і водили
голу по селу” [16: 462 — 463]. Отже, архетипна ідея “зміна зовніш-
ності — зміна статусної позиції” лежить в основі обох розглянутих ет-
нофразем. Загалом же, обрядова модель “зміна зовнішності — зміна
статусу” також виявлялася і в системі покарань. Вище згадувалося
про покарання дівчат-покриток (стриг). Одружених жінок за стрибан-
ня в гречку карали шляхом відтинання пелени. Сталий вислів відтя-
ти пелену Б. Грінченко тлумачить як ”отрhзать подолъ — наказаніе
женщинh за прелюбодhяніе” А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй
пелену відтяв? [47 І: 231]. У середовищі українських кобзарів існував
покаральний обряд “зламати кобзу”: коли якийсь кобзар опинявся се-
ред зрадників корпоративних інтересів чи законів, над ним ламали
кобзу, позбавляючи таким чином кобзи як ознаки належності до коб-
зарів і, відповідно, кобзарського статусу. Отже, зламати кобзу — по-
карати відлученням від певної організації, спілки, позбавленням ста-
тусу її члена.
Жартівливим покаранням для парубків та дівчат, що не одружи-
лися у М’ясниці, було обрядове прив’язування колодки, позбутися
якої можна було, лише відкупившись грішми або горілкою. Спочат-
ку така обрядова колодка являла собою “брусся з дірками для рук і
ніг, пізніше його замінили стрічками з квітками, які чіпляли і паруб-
ками і дівчатам” [16: 301]. З цим обрядом пов’язаний вислів справля-
ти колодія (“бенкетувати на одержані гроші за відчеплену колодку”),
що, на думку дослідників, дійшов до нас ще з дохристиянських часів.
Колодку як символ “неодруженості” парубка прив’язували, її волочили,
водили, качали, тягали, купували, повертали, виправляли, віддавали у
різних регіонах України. Відомий цей звичай і в інших слов’янських
народів, що дає підстави В. Ужченку робити висновок про його дав-
ність (“дохристиянські часи”), а також і про давність самого вислову
[55: 225 — 226].
У фразеологізмах краяти ремені зі шкіри — “нещадно бити, жор-
стоко карати” (Вислуховував [отаман] мовчки такі речі, такі слова, за
одного з котрих давніше ремені би зі шкіри краяв (Хотк.) [60: 395] та
паси дерти — “карати, жорстоко бити” (Верещала (баба коляду) як би
з неї хто паси дер (В. Стефаник) [49: 277], як ми схильні вважати, за-
кодовано інформацію про (лімінальний) етап ініціаційного
4
обряду.
4 Обрядом ініціації (від лат. initiatio — “здійснення таїнств, посвячення”) — називають
один з видів обрядів переходу; цим же терміном позначають і ритуал, що оформлює
цей перехід. За допомогою обрядів цієї групи у первісному соціумі здійснювали за-
кріплення переходу індивіда (групи індивідів) до нової соціальної категорії, а також
одержання нового статусу. Вперше обряди переходу (les rites de passage) виділені
А. ван Геннепом (Див.: [6]). Реконструкцію обряду ініціації на українському ґрунті
у загальнослов’янському контексті здійснив етнолог В. Балушок (Див.: [2]).
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 178
Васильченко В.М.
Як відомо, під час проведення ініціації посвячуваного юнака в са-
кральному лісі піддавали страшним фізичним тортурам-ви про бу-
ванням. Це могло бути обрізання, відтинання пальця, вирізання шмат-
ків шкіри, інші ушкодження тіла. Посвячуваного морили голодом і
спрагою, або ж навпаки — напували напоями наркотичного характеру.
Його могли піддавати символічній німоті чи символічному осліплен-
ню. Такі маніпуляції з фізичною сутністю юнака ввергали його у спе-
цифічний стан забуття, що для посвячуваного нічим не відрізнявся
від смерті. В усякому разі, ініціант був переконаний, що він пережив
справжню смерть і народився новою істотою, минулого і рідних для
якої не існувало. Відгомін ритуальних випробувань знаходимо у казці
(здебільшого чарівній), яка, на думку В. Проппа, “зберегла не тільки
сліди уявлень про смерть, але й сліди колись дуже поширеного обря-
ду, тісно пов’язаного з цими уявленнями, а саме обряду посвячення
юнацтва при настанні статевої зрілості... Цей обряд настільки тісно
пов’язаний з уявленнями про смерть, що одне без іншого не може бути
розглянуто” [41: 37]. Український казковий дискурс свідчить на ко-
ристь цього: ”Коли лізе дідок маленький, а борода на сажень волочить-
ся. Як ухопив Вернидуба за чуба та й почепив на гвіздок. А сам усе, що
було наварене, виїв, випив, у Вернидуба із спини ремінь шкіри видрав та
й подався” [57: 77].
Отже, в результаті проходження обряду людина одержує новий
(інший) статус. Як свідчать проведені спостереження, у фразеоло-
гічній системі української мови наявні фразеологічні одиниці, що ві-
дображають факти статусної зміни зовнішності людини. Така зміна
виступала або як обрядове переодягання/одягання, або як додаван-
ня (вилучення) до зовнішності якихось елементів. В обох випадках
ідеться про ритуальні дії, що мають сакральну символіку. Водночас
вони виступали для інших свідченням відповідної статусної позиції
носія такої зовнішньої ознаки. Складені обрядові номінації, викрис-
талізовані у процесі розвитку мови з вербального плану обряду в
одиниці вторинного семіозису — обрядові фразеологізми, маніфес-
тують архетипи обрядової (архаїчної) свідомості. Міцний зв’язок ет-
нографізмів (етнофразем) з найголовнішими сферами етнокультури
(побутовою та обрядовою) робить значно обсяговішим наукове зна-
чення результатів таких досліджень, оскільки вони створюють пере-
думови для більш загальних резюмувань про джерела та багатопла-
нові і багаторівневі характеристики матеріальної і духовної культури,
а також етнічного світогляду (світовідчуття, світосприйняття). На-
ведені факти засвідчують безсумнівну перспективність розроблюва-
ної тематики.
1. 500 крилатих висловів. Тексти. Латино-український словник + англійські, німецькі,
французькі, іспанські відповідники / Литвинов В. Д., Скорина Л. П. — К., 1993. —
320 с.
2. Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. — Львів; Нью-Йорк, 1998. —
216 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 79
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бу-
сел. — К.; Ірпінь, 2003. — 1440 с.
4. Войтович В.М. Українська міфологія. — К., 2002. — 664 с.
5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — К., 1993. — 590 с.
6. Геннеп А. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов. — М., 1999. — 198 с.
7. Григоренко Т.В. Етнографічна лексика і фразеологія у складі української літератур-
ної мови: автореф. дис. …канд. філол. наук. — К., 2005. — 19 с.
8. Григоренко Т.В. Етнокультурна реконструкція фразеології // Наука і сучасність. Зб.
наук. праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. —
К., 2004. — С. 197 — 203.
9. Даниленко Л.І. Національно-культурні особливості семантики чеських фразеологіз-
мів: : автореф. дис. …канд. філол. наук. — К, 1997. — 18 с.
10. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы / Свод М. Драгомано-
ва. — К., 1876. — ХХV, 436 с.
11. Українські народні казки: Для мол. та серед. шк. віку. — К., 1992. — 415 с.
12. Єрмоленко С.Я. Передмова // Історія української мови: Хрестоматія / Упорядники
С.Я.Єрмоленко, А.К. Мойсієнко. — К., 1996. — С. 3 — 15.
13. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К., 1987. — 245 с.
14. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мово-
знавство. — 2001. — № 5. — С. 48-63.
15. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: Нариси. — К., 2007. — 262 с.
16. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К., 2006. —
703 с.
17. Івановська О.П. Суб'єктно-образна система фольклору: категоріальний аспект:
дис. …д-ра філол. наук. — К., 2007. — 428 с
18. Івановська О.П. Український фольклор як функціонально-образна система суб’ єк т-
ності. Монографія. — К., 2005. — 228 с.
19. Коваль В.И. Восточнославянская этнофразеология: деривация, семантика, проис-
хождение. — Гомель, 1998. — 213 с.
20. Коваль В. Украинская этнофразеология: проблемы интерпретации // Мовознавство:
Доп. та повідомл. ІV Міжнар. конгр. україністів / Відп. ред. В. Німчук. — К., 2002. —
С. 193 — 196.
21. Коваль У.І. Народныя ўяўленні, павер’і і прыкметы: Даведнік па ўсходнеславянскай
міфалогіі. — Гомель, 1995. — 180 с.
22. Козяр С. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон. —
Хмельницький, 2000. — 75 с.
23. Колесницкая И.М., Телегина Л.М. Коса и красота в свадебном фольклоре восточных
славян // Фольклор и этнография: Связи фольклора с древними представлениями
и обрядами. — Л., 1977. — С. 112 — 122.
24. Кононенко В. Етнологічні засади вивчення української мови // Українська мова в
освіті. — Івано-Франківськ, 2000. — С. 43 — 56.
25. Лозинський Й.І. Українське весілля. — К., 1992. — 175 с.
26. Майборода О.А. Українська фразеологія як джерело народознавства: автореф. дис. …
канд. філол. наук. — Харків, 2002. — 18 с.
27. Малик В.К. Князь Кий: Роман. — К., 1982. — 270 с.
28. Малиновский Б. Магия, наука и религия. — М., 1998. — 304 с.
29. Маркевич Н.А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні
вірування, повір’я, демонологія. — К., 1992. — С. 52 — 169.
30. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. — Харків, 1978. —
231 с.
31. Мельник Л.В. Культурно-національна конотація українських фразеологізмів : авто-
реф. дис. …канд. філол. наук. — Луганськ, 2001. — 19 с.
32. Мокиенко В.М. Образы русской речи: Историко-этимологические очерки фразеоло-
гии. — Изд. 2, испр. — М., 2007. — 464 с.
33. Мокиенко В.М. От автора // Бирих А.К., Мокиенко В.М., Степанова Л.И. Словарь рус-
ской фразеологии. Историко-этимологический справочник. — СПб., 1999. — С. 5 — 14.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 180
Васильченко В.М.
34. Мокиенко В.М. Семантическая концепция Б. А. Ларина и историко-этимологическая
реконструкция фразеологии // Актуальные проблемы вербальной коммуникации:
язык и общество: Сборник научных трудов. — К., 2004. — С. 459 — 470.
35. Мокиенко В.М. Славянская фразеологія. — М., 1989. — 287 с.
36. Мокієнко В. Українська етнофразеологія в загальнослов’янському висвітленні //
Мовознавство: Доп. та повідомл. ІV Міжнар. конгр. україністів / Відп. ред. В. Нім-
чук. — К., 2002. — С. 379 — 385.
37. Назаренко О.В. Українська фразеологія як вираження національного менталітету :
автореф. дис. …канд. філол. наук. — Дніпропетровськ, 2001. — 18 с.
38. Народные южнорусские песни. Издание Амвросия Метлинского. — К., 1854. —
472 с.
39. Пономарьов А.П. Сімейні звичаї і обряди // Українська минувшина: Ілюстрований
етнографічний довідник / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. — К.,
1993. — С. 166 — 181.
40. Прадід Ю.Ф. Проблеми фразеологічної ідеографії (на матеріалі укр. і рос. мов): авто-
реф. дис. …д-ра філол. наук. — Дніпропетровськ, 1997. — 50 с.
41. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. — М., 2000. — 336 с.
42. Рыльский Ф.Р. К изучению украинского народного мировоззрения // Українці: на-
родні вірування, повір’я, демонологія. — К., 1992. — С. 25 — 51.
43. Седакова О.А. Поэтика обряда. Погребальная обрядность восточных и южных сла-
вян. — М., 2004. — 319 с.
44. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультур-
ний аспекти): Монографія. — К. — Черкаси, 2004. — 376 с.
45. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. — Полтава, 2006. —
716 с.
46. Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. — К., 1973. — 280 с.
47. Словарь української мови. Зібрала ред. журн. “Киевская старина”. Упорядкував з
додатком власного матеріалу Борис Грінченко: У4 тт. — К., 1996 — 1997.
48. Словник символів культури України / За загальною редакцією В.П. Коцура, О.І. Пота-
пенка, М.К. Дмитренка. — К., 2002. — 260 с.
49. Словник українських ідіом. Уклав Удовиченко Г. М. — К., 1968. — 464 с.
50. Ужченко В.Д. Весільні фразеологізми // Укр. мова і л-ра в шк. — 1991. — № 5. —
С. 86 — 88.
51. Ужченко В.Д. Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології :
автореф. дис. …д-ра філол. наук. — Дніпропетровськ, 1994. — 34 с.
52. Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. — К., 1988. — 279 с.
53. Ужченко В.Д. Образи рідної мови. — Луганськ, 1999. — 215 с.
54. Ужченко В.Д. Східноукраїнська фразеологія: Монографія. — Луганськ, 2003. — 262 с.
55. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови. — Луганськ,
2005. — 400 с.
56. Ужченко Д.В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвіт-
ленні: автореф. дис. …канд. філол. наук. — Харків, 2000. — 18 с.
57. Українські народні казки: Для мол. та серед. шк. віку / Упоряд. та передм. Л.Ф. Ду-
наєвської. — К., 1990. — 271 с.
58. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., приміт. та
вступна ст. М.М. Пазяка. — К., 1993. — 768 с.
59. Філіпчук М.В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі:
автореф. дис. …канд. філол. наук. — К., 2007. — 20 с.
60. Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. — К., 1993. — 980 с.
61. Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклали О.І. Скоп-
ненко, Т.В. Цимбалюк. — К., 2002. — 735 с.
62. Царук О. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні пара-
метри: Монографія. — Дніпропетровськ, 1998. — 324 с.
63. Чубинський П. Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині Пав-
ла Чубинського: У 2 кн. / С.К. Горкавий, Ю.О. Іванченко (упоряд). — К., 1995. —
Кн. 2. — 224 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 1 81
Вiдображення … обрядовими фразеологiзмами… зовнiшностi людини
64. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. — Харків, 1993. —
176 с.
65. Орел Л. Україна в обрядах на межі тисячоліть. — К., 2001. — 280 с.
Vyacheslav Vasylchenko (Kyiv)
STATUS CHANGING OF НUMAN’S EXTERIOR AND ITS REFLECTION
BY UKRAINIAN CEREMONIAL PHRASEOLOGICAL UNITS
In the article phraseology units of the Ukrainian language which represent the facts of sta-
tus changing of human’s exterior which came forward or as ceremonial changing clothes/
dressing, or as adding (exception) to the exterior of some elements. Speech goes in both
cases about sacral actions which have sacred symbolism. At the same time they came for-
ward for other the evidence of the proper status position of carrier of such external sign.
Ceremonial nominations, which are formed in the process of development of language from
the verbal plan of ceremony in units of second semiosis — ceremonial phraseological units,
are made, archetype of ceremonial (archaic) consciousness demonstrate.
Key words: status position, sacral actions, ceremonial nomination, ceremonial phraseologi-
cal unit, archetype, sacral symbolism.
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
НАВКОЛО НАС ІНШІ ЧИ ОТОЧУЮЧІ?
Пасажирів застерігають: “Ви можете травмувати оточуючих!’” або “Не зава-
жайте оточуючим!”. У рекламі звучить: “Хворих на псоріаз уникають оточуючі”;
“Оточуючі уникають спілкування з ними”. Хто ж ці оточуючі? Звичайно ж, люди.
У різних контекстах вони мають конкретизовані найменування. У транспорті –
це пасажири. Тому згадані застереження повинні звучати так: “Ви можете
травмувати інших пасажирів!”, “Не заважайте іншим пасажирам!”. Контактів
із хворими, особливо з інфекційними недугами, уникають здорові люди, які
оточують їх. В українській мові цих людей називають оточенням. У рекламі
природно б звучало: “Хворих на псоріаз уникає оточення”; “Оточення уникає
спілкування з ними”.
Отже, замість оточуючі, що є буквальним перекладом російського окру-
жающие, в українській мові правильно вживати інші (люди, чоловіки, жінки,
пасажири) або оточення.
Катерина Городенська
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37673 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:29:15Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Васильченко, В. 2012-10-20T11:43:31Z 2012-10-20T11:43:31Z 2010 Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини / В. Васильченко // Українська мова. — 2010. — № 1. — С. 67-81. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37673 811.161.2’373.7 У статті розглянуто фразеологічні одиниці української мови, що відображають факти статусної зміни зовнішності людини, що виступала або як обрядове переодягання/одягання, або як додавання (вилучення) до зовнішності якихось елементів. В обох випадках ідеться про ритуальні дії, що мають сакральну символіку. Водночас вони виступали для інших свідченням відповідної статусної позиції носія такої зовнішньої ознаки. Складені обрядові номінації, викристалізовані у процесі розвитку мови з вербального плану обряду в одиниці вторинного семіозису — обрядові фразеологізми, маніфестують архетипи обрядової (архаїчної) свідомості. In the article phraseology units of the Ukrainian language which represent the facts of status changing of human’s exterior which came forward or as ceremonial changing clothes/dressing, or as adding (exception) to the exterior of some elements. Speech goes in both cases about sacral actions which have sacred symbolism. At the same time they came forward for other the evidence of the proper status position of carrier of such external sign. Ceremonial nominations, which are formed in the process of development of language from the verbal plan of ceremony in units of second semiosis — ceremonial phraseological units, are made, archetype of ceremonial (archaic) consciousness demonstrate. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини Status changing of нuman’s exterior and its reflection by Ukrainian ceremonial phraseological units Article published earlier |
| spellingShingle | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини Васильченко, В. Дослідження |
| title | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| title_alt | Status changing of нuman’s exterior and its reflection by Ukrainian ceremonial phraseological units |
| title_full | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| title_fullStr | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| title_full_unstemmed | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| title_short | Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| title_sort | відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37673 |
| work_keys_str_mv | AT vasilʹčenkov vídobražennâukraínsʹkimiobrâdovimifrazeologízmamistatusnoízmínizovníšnostílûdini AT vasilʹčenkov statuschangingofnumansexterioranditsreflectionbyukrainianceremonialphraseologicalunits |