"У точності науки яке мистецтво і натхнення є!"
Рецензія на монографію: Анатолій Мойсієнко. Мова як світ світів. Поетика текстових структур. – Умань, 2008. – 280 с. Book review on: Anatoliyi Moyisijenko. Mova jak svit svitiv. Poetyka tekstovych struktur. — Uman’, 2008. — 280 s....
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37712 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" / Н. Бойко // Українська мова. — 2010. — № 2. — С. 118-127. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860242915334291456 |
|---|---|
| author | Бойко, Н. |
| author_facet | Бойко, Н. |
| citation_txt | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" / Н. Бойко // Українська мова. — 2010. — № 2. — С. 118-127. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | Рецензія на монографію: Анатолій Мойсієнко. Мова як світ світів. Поетика текстових структур. – Умань, 2008. – 280 с.
Book review on: Anatoliyi Moyisijenko. Mova jak svit svitiv. Poetyka tekstovych struktur. — Uman’, 2008. — 280 s.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:32:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2118
УДК 049+811.161.2
"У ТОЧНОСТI НАУКИ
ЯКЕ МИСТЕЦТВО I НАТХНЕННЯ Є!"
Анатолiй Мойсiєнко. Мова як свiт свiтiв. Поетика текстових
структур. – Умань, 2008. – 280 с.
© Н.В. БОЙКО, 2010
Мовознавчі праці та поетичні збірки професора Анатолія Кири-
ловича Мойсієнка є досить помітним явищем в україністиці та
за її межами. Згадані в заголовку рядки з вірша Ліни Костенко відби-
вають сутність низки монографій А. Мойсієнка попередніх років:
“Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування
Шевченкового вірша” (1997, 2006), “Традиції модерну і модерн тра-
дицій” (2001), “Динамічний аспект номінації” (2004) та ін.), а також
нового, ювілейного наукового видання “Мова як світ світів. Поетика
текстових структур” (2008), у якому здійснено концептуальне осмис-
лення мови як світу світів на тлі поетики текстових структур і яке
означило проведення щорічних міжнародних наукових конференцій
колективом кафедри сучасної української мови Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У новій книзі А. Мойсієнка з великим відчуттям художності
вперше комплексно виявлено та простежено проблеми світу мови як
явища національної культури і поетики світу, репрезентовано текст як
живу й динамічну структуру, проаналізовано віршову жанрострофу в
системі окремих художніх ідіолектів, оригінально витлумачено образ-
ний світ онімного слова.
Монографія вдало структурована. Вона складається з чотирьох
розділів, матеріалів до Словника поетонімів української мови, списку
прийнятих скорочень та переліку джерел фактичного матеріалу. По-
кликання на наукові джерела (використану літературу) подано не
окремим списком, а посторінково із суцільною пагінацією виносок, що
відображає задум автора і забезпечує приємне прочитання книги.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2 119
“У точностi науки яке мистецтво i натхнення є!» (рецензiя)
У першому розділі — «Світ мови. Поетика світу» — автор моно-
графії, покликаючись на авторитетні новітні лексикографічні праці,
студії вітчизняних та зарубіжних мовознавців, розкрив і прокоменту-
вав такі філософські поняття, як «світ», «картина світу», запропону-
вав власне розуміння феномена «світ мови», оскільки жоден лінгвіс-
тичний чи енциклопедичний словник не містить відповідної статті.
Поняття «світ мови» («світ націо нальної мови») — «це мова у її внут-
рішньому (онтогенному) і зовнішньо-пізнавальному, зовнішньо-функ-
ціональному» планах (с. 5). «Мова, — на переконання А. Мойсієнка,
— постає як своєрідний світ світів, де парадигматика кожного окремо-
го може бути розглядана на іманентному (внутрішньомовному) рівні;
на рівні «мова — «зовнішній світ»; осібно — на рівні тексту» (с. 9). Ці-
кавою є думка автора й про те, що кожен такий світ парадигматично
не замкнений, він різновекторно може переходити в інші, компонент-
но взаємодію чи, доповнюючись, «накладаючися на інші у функціо-
нальному просторі».
Цілком слушно автор монографії кваліфікує іманентний світ мови
крізь призму автономності системних відношень на рівні фонетичних,
морфемних, морфологічних, синтаксичних тощо одиниць, внутрішніх
законів розвитку конкретної мови, не погоджуючись із вульгаризатор-
ськими поглядами окремих представників радянського мовознавства,
які сам термін «іманентні за кони мови» вважали одіозним.
У рецензованій книзі йдеться про накладання, пересі кання
«внут рішнього» і «зовнішнього» світів. Так, зовнішньомовна пара-
дигма передбачає дослідження мовних одиниць у функціона льному
аспекті, передусім на засадах націєцентризму, антропоцент ризму,
когнітивізму.
Світ мови схарактеризовано як багатовекторний, багатоаспектний,
багатовимір ний. У зв'язку з цим «спеціальні маркери (лексичні, грама-
тичні, гра фічні тощо) покликані бути в ньому організаційно, інтентно
зумовлюючими на вертикальних і горизонтальних лі ніях, лініях пере-
тину емоційно-смислових енергій компози ційної, образно-динамічної
структури» (с.12), наприклад, світ тексту може по роджувати якісно
новий світ певної фрази, на лексичному рівні — певного слова тощо.
Абсолютно доречним є виокремлення мовосвіту символу, що аку-
мулює багату парадигматику національних та світових си мволік, і,
безперечно, заслуговує окремих зауваг на тлі запропонованої макро-
проблеми «мова як світ». Символічно означені слова вер ба, черво-
на калина, мати, земля, хата, козак, тополя, рушник, берегиня, гопак,
Дніпро та багато інших набувають у межах художніх просторів вираз-
но національно-культурного звучання, символізуються.
На підставі аналізу поетичних текстів Т. Шевченка, Є. Маланю-
ка, В. Стуса А. Мойсієнко справедливо стверджує, що в процесі мо-
делювання національно-культурної картини світу важливу роль ві-
діграє як словесна символіка народу (лексеми, що традиційно в
художньо-літе ра тур ній практиці використовують для символічного
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2120
Бойко Н.В.
позначення рідної землі, батьківської хати, українського обійстя тощо,
оскільки такі слова-символи мають виразно патріотичне спрямуван-
ня), так і індивідуально-авторські символи, породжені художньо-
творчим осмисленням фрагментів національної картини світу. Так,
лексеми з первинно-номінативними значеннями в межах художніх
текстів поступово збагачують і розширюють свої семантичні структу-
ри, якісно модифікують та оновлюють значеннєвий план, рухаючись
убік емотивно-оцінних, образних та символічних парадигм, формую-
чи цілий світ символів, що мають безпосередні зв'язки з власне народ-
ною, етнічною, національною атрибутикою.
Не оминув автор монографії і такої важливої проблеми, як мис-
тецтво бачити світ. Осмисливши наукові концепції вітчизняних
(С. Єрмоленко, М. Коцюбинська, І. Кошелівець та ін.) і зарубіжних
(В. Виноградов, В. Жирмунський, Р. Якобсон, Г. Степанов, Я. Славин-
ський та ін.) учених, їхні надбання в цій царині, А. Мойсієнко послі-
довно переконує читачів у тому, що поетика — це наука, яка ґрунту-
ється передусім на аналізові «динамічної сутності цілісної художньої
системи», на дослідженні окремих образів, зважаючи на ритміко-
інтонаційні, жанрові особливості, значеннєві плани лексичних та ідіо-
матичних одиниць, а також фонічну, граматичну організації текстових
структур. Значущим чинником у декодуванні художніх просторів, їх-
нього сприйняття, творчого прочитання і розуміння є динамізм пое-
тичних явищ, репрезентованих вербальними та невербальними засо-
бами. На прикладах ліричних поетичних текстів, де роль заголовка
дуже часто виконує перший рядок вірша, слугуючи домінантою за-
гальної тональності й динаміки твору, автор монографії доводить, що
саме заголовний першорядок зумовлює основну образно-смислову,
символічну структурну динаміку твору.
Досить цікавою є думка А. Мойсієнка про те, що поетика шахової
композиції у своїй динамічній сутності є «яскравим вираженням есте-
тичних цінностей і оцінок» (с. 33). Відштовхнувшись від проблем,
пов'язаних із шаховими композиціями, учений наголошує на важли-
вості глибинного розуміння й адекватного оцінювання поетики, ком-
петентності інтерпретатора, незалежно від того, чи це художній текст
чи шахова композиція. В обох випадках важливо зуміти побачити
якомога глибше і більше, особливо те, що не є зриме.
«Уміння бачити» в монографії кваліфіковано як категорію істо-
ричну, в основі якої — «тонке осцилографування світу, створеного
письменником», а не шаблон, не «перелопачування» сцен і фактів:
«Уміння за зовнішньою атрибутикою, часто незначною, побачити сут-
тєве, головне, не є зовсім обов'язок — швидше необхідність істинного
таланту, на якому б життєвому рів ні він не виявлявся, до яких би істо-
ричних епох він не належав» (с. 36). Проте поряд зі справжніми та-
лантами, істинними майстрами слова, здатними заглибитися в «секре-
ти поетичної творчості» своїх побратимів по перу, «проникнути в
самий глиб поетичного рядка, тонко відчуваючи найрізноманітніші
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2 121
“У точностi науки яке мистецтво i натхнення є!» (рецензiя)
нюанси слова у фразі», А. Мойсієнко виявив низку публікацій, при-
свячених поетиці художнього слова, образу в художньому тексті, які
«позбавлені найменшого відчуття художності», являють собою такі
собі «просвітницькі» пасажі, «прямолінійні» і «трафаретні» «проголо-
шення», у яких ідеться, наприклад, про «ототожнення ліричного героя
із зображуваними предметами і явищами» (с. 40-41). Уважне і неза-
ангажовано критичне око мовознавця не могло не помітити і мен-
торських тонів рецензентів у характеристиках окремих поетичних
текстів, необґрунтованих зауваг щодо вживання індиві дуально-
оказіональних утворень, діалектних чи народнорозмовних слів. Ви-
словлені автором застереження і побажання щодо мовотворчої прак-
тики письменників, рецензентів, дослідників поетики тексту, його
образності чітко сформульовані в кінці першого розділу книги: «роз-
мова про художню творчість... має носити, як і художній твір, печать
оригінальності, а звідси — істинності і краси» (с. 48).
Другий розділ наукового видання — «Текст як динамічна струк-
тура» — містить цікаві розмисли автора про багатовимірну роль слова
в динамічній системі вірша, спостереження над поетикою Яра Славу-
тича. Спочатку А. Мойсієнко розкриває поняття «динаміка текстової
структури», з'ясовує природу її вираження, яку розглядає на двох
основних рівнях, виокремлюючи своєрідну триєдність (прототекст —
метатексти — архітекст) та процеси декодування текстових структур як
самобутніх і самодостатніх сутностей. Чільне місце в обох випадках спра-
ведливо відведено як авторові, так і інтерпретаторові (реципієнтові).
Динамічний аспект поезії Яра Славутича з її духовними вимі-
рами, образністю й символічністю, українською атрибутикою спо-
стережено передусім на тематико-композиційному та лексико-се-
ман тич ному рівнях текстової структури. У процесі аналізу враховано
рух, розвиток і видозміни на всіх основних зрізах — фонетичному,
граматичному, лексичному, семантичному, образно-символічному,
композиційному тощо. На прикладах поезій Яра Славутича мово-
знавець послідовно переконує читачів у тому, що «нерідко поєднан-
ня різ норівневих компонентів здатне витворити найвищу експресивну
цілість у динамічній системі поетичного тексту» (с. 50). Не абиякою
знахідкою книги є заглиблення в значеннєві та конотативні (насам-
перед емотивно-оцінні) плани таких лексем та словосполук поета,
як-от: сонний ставок, рвійний нестрим, голубий ставок, нуртувати,
снага, снаговійний ромену цвіт, дзвінка снага, ромен, ласкаве озерце,
сяйво, сяйний, лине тополею (дим), наснажений, терпка чужина та
ін., а також виявлені й прокоментовані «сув'язі характеристичних
елементів» на зразок «снага — барвінок», «євшан — сяйво» тощо. У
системі Славутичевого вірша вчений зафіксував і деякі фонічні, гра-
матичні та образні засоби динамізації семантичного та музичного
планів поезій, надзвичайно багату словотворчу стихію: бороття, вес-
нояр, всевіда, вчини, гривун, могута, приланцюжити, боговитий, яр-
ливий, володарно, голготно, раменувато та ін.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2122
Бойко Н.В.
Своєрідне тлумачення в монографії А. Мойсієнка отримала кате-
горія експресивності (підрозділ «До питання про експресивність. За-
соби експресивного творення в поемі Миколи Бажана «Політ крізь
бурю» (с. 64-86)): «Експресивність — це логіко-емоційна виразність,
явище особливої інтенсивності», що досягається як окремими різно-
рівневими засобами, їхніми градаційними можливо стями (якісними
та кількісними), так і засобами, належ ними до сфери поетики (с. 66).
Категорію експресивності кваліфіковано через призму естетичного
елемента як такого, що «взаємопоєднує і взаєморегулює відношення
експресивного, емоційного і смислового» (с. 68). Отже, за А. Мойсієн-
ком, експресивність як «стилістична й оцінна категорія... спрямована
в естетику мовного виразу», що легко виявляється у процесі декоду-
вання художніх творів. Ця категорія має свою систему різнорівневих
засобів вираження, виступає домінантою вияву експресивної функції
мови, забезпечує створення образних та емоційно виразних текстів.
У ґрунтовному аналізі засобів творення експресивної тканини,
експресивної єдності, «де кожна одиниця підсилює іншу», проведено-
му на матеріалі поеми Миколи Бажана «Політ крізь бурю» (с. 68–86),
автор, зреалізувавши свою емоційно-експресивну енергію, водночас
постав перед читачем і як скрупульозний мовознавець-дослідник, і як
одержимий літературознавець, і як натхненний поет, у віршах якого
«на мові чебреців звучить мотив ранковий...».
Поетика текстових структур, окрім внутрішніх взаємовпливів і
взаємозв'язків — композиційних, образно-символічних, фонетичних,
лексико-семантичних, граматичних тощо, — передбачає актуалізацію
та реалізацію позатекстових чинників, репрезентованих авторськи-
ми інтенціями та спроможністю читачів заглибитися у творчу лабо-
раторію письменника, декодувати його досвід. У книзі послідовно
простежується думка про значущість так званого інтертекстуального
компонента у структурі поетичного твору. Інтертекстуальність квалі-
фіковано як визначальну ознаку творів низки художників слова, у по-
етичних текстах яких фольклорно-образна традиція, народно-пісенні
мотиви, міфічні образи, афоризми, різнопланова атрибутика сучас-
ної і давнішої України, ремінісценції з вітчизняної і світової літера-
тури тощо моделюють самобутній текстовий простір, репрезентують
художній світ автора. А. Мойсієнко пропонує читачам долучитися до
поетичних текстів О. Лапського, М. Мірошниченка, В. Бровченка та
ін. і на конкретних прикладах демонструє важливість суголосся світу
автора і читача, уміння налаштуватися «на авторську хвилю», адек-
ватно витлумачити інтертекстуальний компонент, його функціональ-
не та аксіологічне поле.
У художніх ідіолектах українських поетів учений виявив досить
оригінальний візуальний компонент і схарактеризував його як спе-
цифічне інтертекстуальне явище. Візуальна поезія своїми традиціями
сягає в сиву давнину, її розквіт припадає на ХVІІ—ХVІІІ сторіччя. За
радянської доби феномен української зоротворчості (від Семенка і до
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2 123
“У точностi науки яке мистецтво i натхнення є!» (рецензiя)
Савченка) трактувався в контексті занепадницьких і соціально небез-
печних виявів.
Якісно новий етап розвитку української візуальної поезії по-
в'язують з останнім десятиліттям ХХ ст., коли до цього жанру долуча-
ються й активно працюють у ньому вже десятки поетів, об'єднаних у
літературні групи [«Геракліт» (1991), «НІМБ ЗОРОСЛОВА» (1999)
та ін.]. Серед представників української візуальної поезії А. Мойсієн-
ко виокремлює тих зорословів, у творчому доробку яких знаходять
осягнення вічні проблеми добра і зла, а також морально-етичні, філо-
софські тощо. У книзі звернено увагу на широке культивування силу-
етних віршів, у яких текстові структури набувають форм різних реа-
лій. Так, простежено виокремлення літер та окремих слів у тексті
поезій, різних схем і малюнків, цифр, інших математичних знаків, роз-
ділових, нотних знаків та шахової атрибутики.
Важливо зазначити, що автор монографії у 1997-му р. опубліку-
вав досить оригінальну книгу «Шахопоезія», яка являє собою син-
тез власне поетичної і шаховоком позиційної творчості, «де віршовий
текст або безпосередньо вплітає в себе розв'язок шахових задач, діа-
грами яких подано поряд, або відбиває певні ідейно-тематичні колізії
шахової композиції» (с. 102). У рецензованій науковій праці представ-
лено два різновиди шахопоезій, які, безперечно, лише частково відби-
вають величезні можливості синтезу художньої творчості та найріз-
номанітніших інтертекстуальних елементів, серед яких чільне місце
належить шаховокомпозиційному компонентові.
На особливу увагу заслуговує третій розділ монографії — «Вір-
шова жанрострофа в системі художнього ідіолекту», — у якому по-
няття жанрострофи витлумачено у зв'язку з «розумінням строфі чної
організації вірша як канонічної цілості — мова йде про такі жанрові
структури, як сонет, тріолет, рондель та ін., що побудовані на основі
поєднання певної кількості ряд ків з відповідним римуванням, повтора-
ми, композицією, тематикою» (с. 110). Проте зразу ж А. Мойсієнко ро-
бить застереження щодо висловленої думки, оскільки практика сучас-
ного віршотворення свідчить, що нерідко ка нон зазанає певних змін.
Так, спостережено порушення насамперед двох останніх компонентів:
«Такі порушення можна пояснити (якщо, звичайно, не брати до уваги в
ряді випадків просто легковажного, графоманського, поводження зі
словом) прагненням митця до актив них пошуків з метою привнесення
в традиційний канон того, що спричинене авторською індивідуальніс-
тю, особистісним поглядом на світ» (с. 110). Цей розділ містить вісім
підрозділів — окремих етюдів про різномовні художні світи.
У рецензованій праці жанрострофу канонічного ві рша (ронделя,
тріолета, сонета) проаналізовано в системі ху дожнього ідіостилю до-
сить різних за манерою мистецького світовираження поетів — Мико-
ли Боровка, Володимира Морданя і Емми Андієвської. Особливу ува-
гу зосереджено на поетиці сонетного вінка та поетиці перекладного
сонета.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2124
Бойко Н.В.
У ронделях Миколи Боровка дослідник виявив, що намаган-
ня пройнятися далеким і близьким зреалізовано у високохудожніх
пейзажних замальовках, ліричних інтимних мініатюрах, внутріш-
ніх віршах-протестах, віршах-інвективах і навіть низці «вузликів на
пам'ять».
Окремим зацікавленням автора стала образно-тематична палітра
тріолетів Володимира Морданя — від інтимно-ліричних замальовок,
поезій про природу рідної землі до творів на історичні теми, болісних
проблем сучасного українського буття. Аналізовані вірші постали як
небуденне явище, що поєднало філософські розмисли, одухотворену
лірику, музичну стихію і щирість авторових почувань.
На матеріалі унікального сонетарію Емми Андієвської з'ясовано,
що «координати фізичних і філософських площин, прагматичних і
морально-етичних вимірів» у поезії людини, чиє ім'я є невтомним і
самобутнім репрезентантом української літератури в зарубіжжі, під-
порядковані тільки її оригінальному поетичному світові, у якому й
образна конкретика, і символічна змістовність, і глибокий психоло-
гізм, й оригінальна метафоричність, і промовисте алітерування, і зву-
кова стихія, й оте втаємничене (і чернігівське, і можливо, донецьке)
«вцот»...
Варто наголосити, що аналізові жанрострофи канонічного ві рша
(ронделя, тріолета, сонета) в системі окремого ху дожнього ідіостилю
(у трьох згадуваних вище етюдах) передувала важлива і цінна літера-
турознавча інформація — екскурси в історію, визначення часу наро-
дження, виникнення, встановлення етапів розвитку, видозмін форми,
поширення та характерних рис, ознак, структурних організацій ронде-
ля, тріолета та сонета. Цей матеріал заслуговує на особливу зацікав-
леність і вдячність читача.
Неабияке пізнавальне значення має етюд «Український сонет-
ний вінок». Цю складну жанрово-строфічну віршову побудову, її ге-
незис та історію, виникнення і розвиток форми ґрунтовно схаракте-
ризовано з опертям на праці зарубіжних та вітчизняних теоретиків
літературного процесу (як далекого минулого, так і сучасного періо-
ду). Цікаво довідатися, що автором першого українського сонетного
вінка був літератор, теоретик культури, талановитий графік і живо-
писець Михайло Жук. На жаль, ім'я цієї творчої людини до сьогодні
лишається майже невідомим для широких верств читачів. Належним
чином пошановано багатьох авторів старших і молодших поколінь
українських сонетних вінків, на високому професійному рівні, з тон-
ким чуттям художності проаналізовано їхні поетичні твори, наголоше-
но, що особливо широко культивують жанр вінка Тамара Коломієць,
Ігор Геращенко, Валентина Малишко, Ігор Нижник, Василь Колодій,
Борис Списаренко, Станіслав Реп'ях та ін.
Неважко помітити захопленість автора рецензованого наукового
видання блискучими зразками перекладної сонетної творчості (етюд
«Світовий сонет у перекладах Дмитра Павличка»). Ця своєрідна
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2 125
“У точностi науки яке мистецтво i натхнення є!» (рецензiя)
авторська антологія Д. Павличка («Світовий сонет», 1983 р.) пред-
ставляє понад 400 сонетів більш ніж 100 авторів різномовного сві-
ту. Треба наголосити, що укладалася ця книга на основі «конкретних
уподобань, а тому є суто особистісною, індивідуальною антологією»
(с. 149). У 2004 році побачила світ нова Павличкова антологія, у якій
подано повний сонетний доробок В.Шекспіра (154) та Я.Купали (22),
більшість сонетів Ш.Бодлера (57), а також залучено чимало нових
авторів. Матеріали антології переконують, що, воістину, «справжня
творчість не знає межі оновлення, вдосконалення». А. Мойсієнко на
конкретних прикладах висвітлює копітку творчу працю перекладача
над словом. Свою працю над світовим сонетарієм Д. Павличко квалі-
фікує як «заклик до видання кращої, повнішої, систематизованішої»
антології зарубіжного сонета рідною мовою.
Цікавими й витонченими є розмисли мовознавця про світ наці-
онального слова, витвореного митцем «високої внутрішньої наснаги,
максимальної самодостатності в слові» Р.М. Рільке (етюд «Herbsttag”
Райнера-Марії Рільке в українських перекладах”). Тут ідеться і про
поїздку Р.М. Рільке в Україну, яку поет очікував і почувався так, “не-
мов дитина перед різдвяними святами”; про враження від двотижне-
вого перебування в Києві, подорожей до Канева, Полтави, Харкова.
Глибокий слід у душі поета залишили відвідини Києво-Печерської
лаври, Володимирського і Софіївського соборів. Українські перекла-
ди поезій Р.М. Рільке з’явилися ще за життя автора. До перекладаць-
кої праці над рільківськими віршами у післявоєнний час долучилися
такі відомі майстри слова, як Б. Кравців, М. Орест, М. Бажан, В. Стус,
Л. Первомайський, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Коптілов, Ю. Андрухо-
вич та ін.
Особливого пієтету українських перекладачів удостоївся вірш
Р.М. Рільке “Herbsttag”, який сьогодні відомий у шістнадцяти пере-
кладах. Серед них і досить вдалий переклад автора рецензованої мо-
нографії. Чотирнадцять поетичних інтерпретацій (окрім перекладів
Ю. Шевельова та Ю. Клена) вміщено у праці А. Мойсієнка (с. 164–
177). Це дає змогу читачеві зіставити особливості сприймання й осво-
єння філософської поезії Р.М. Рільке “Осінній день” українськими
майстрами слова, простежити, чи не багато “губиться з його чарів”?
Збагнути рільківський текст допомагають вишукані інтерпретації ав-
тора цього наукового видання.
Не оминув увагою учений і особливостей Міцкевичевого вірша,
запропонувавши етюд “Grob Potockiej” Адама Міцкевича в ук ра-
їнських перекладах”. Ім’я видатного польського поета в Україні
пов’язують із 20-30-ми рр. ХІХ ст., коли з’явилися перші інтерпрета-
ції його творів. Короткі біографічні відомості, інформація про пе-
ребування А. Міцкевича в Україні та про тісні взаємини з відомими
громадськими і культурними діячами передують ґрунтовному аналі-
зові численних українськомовних версій Міцкевичевого сонета
“Гробниця Потоцької”.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2126
Бойко Н.В.
Глибокий пізнавальний аспект монографії доповнює розвідка
автора про переклади Франкових творів російською мовою, зокрема
сонетних, Анною Ахматовою (етюд “Сонети Івана Франка в пере-
кладах Анни Ахматової”). Скрупульозний аналіз мистецької спад-
щини великого українського поета в інтерпретації видатної російської
поетеси чітко сформульовано в прикінцевих висновках: “...в перекла-
дах Анни Ахматової сонети Франка зберегли чистоту помислів поета-
трибуна і поета-лірика, той франківський дух, що не лише “тіло рве
до бою”, а й наснажує думку, живить почуття “огнем святим” творчос-
ті, любові; поетика Франкового сонета отримала належне прочитання
практично на всіх рівнях — від граматичного до власне поетичного”
(с. 207).
Четвертий розділ — “Поетика оніма” — складається із двох під-
розділів (“Образний світ онімного слова” та “Матеріали до Слов-
ника поетонімів української мови”). Світ онімного слова в моногра-
фії репрезентовано системою вербальних знаків, серед яких номінації
земних і космічних реалій, істо ричних подій, явищ культурного жит-
тя тощо. Саме вони у своїй сутності і взаємозумовленості становлять
систему тих компонентів тексту, які виконують когнітивну та експре-
сивну функції й забезпечують “певний лінгво-ментальний дискурс
для дослідників національної мови”.
Власні назви є своєрідними маркерами, які мають відповід ні про-
екції на ті чи інші політичні, історичні, культурі тощо факти. А. Мой-
сієнко наголошує, що мовно-функціональний простір онімного слова
фактично не має меж, оскільки усвідомлення його на рівні літератур-
ної мови, діалектного, просторічного, професійного чи сленгового кон-
тинуумів, ідіолекту окремого митця чи окре мого його твору не може
стати вичерпним хоч би тому, що він завжди відкритий для нових на-
укових осмислень, інтерпретацій, у чому переконують численні пу-
блікації як у вітчизняному, так і зарубіжному мовознавстві. Лінгвісти
сьогодні активно вивчають функціонування онімного слова в систе-
мі тексто вих просторів, художніх структур. Уже написані монографії,
виконані дисертаційні дослідження на українськомовному матеріалі
(під керівництвом чи за безпосеред ньою участю) таких провідних до-
слідників у цій царині, як Ю. Карпенко, Є. Отін, Л. Белей та ін.
Четвертий розділ монографії засвідчив майстерність її автора в
осягненні конотативних планів онімного слова, виявленні динаміки
“семантичних “зсувів” і “нарощень”, зумовлених суспільно-полі тич-
ними та культурними чин никами протягом певного історичного пері-
оду”, видобуванні з глибин текстових структур його образно-смис-
лових потенціалів, визначенні ролі власної назви в побудові різного
роду стилістичних фігур і тропів. Образний світ онімного слова пер-
винно ґрунтується на лексичній основі, а потрапивши до контексту
художнього твору, під впливом образних значеннєвих планів інших
лексем надзвичайно увиразнюєть ся (передусім завдяки фонічним,
граматичним, словотвірним засо бам тощо).
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 2 127
“У точностi науки яке мистецтво i натхнення є!» (рецензiя)
Неабиякою цінністю праці А. Мойсієнка є зібрані й запропоно-
вані читачеві матеріали до Словника поетонімів української мови
(с. 222–273). Термін поетонім учений тлумачить так: “...це онімне сло-
во в його поетичній функції” (с. 220). Отже, на першому плані — функ-
ціональний аспект, контекстуальні простори. Важливо наголосити, що
це не обов’язково художній контекст, а будь-який, що забезпечує роз-
виток образно-переносного, емотивно-оцінного значеннєвого плану
власної назви.
Значення рецензованої праці, попри окремі технічні недогляди,
для науковців, викладачів, аспірантів та студентів очевидне. Україн-
ська філологія збагатилася фундаментальним різноаспектним дослі-
дженням, яке має глибоку націєцентричну основу, вчить творчо ося-
гати індивідуально-авторські поетичні світи, бачити не лише те, що
зриме...
У зв’язку з актуальністю, новизною, значущістю і практични-
ми потребами наукове видання А. Мойсієнка, яке має наклад лише
300 примірників, необхідно перевидати. Авторові монографії вдалося
поєднати наукову точність ученого, мистецтво інтерпретатора худож-
ніх світів і велике натхнення поета. Ця книга завжди буде відкритою,
цікавою і корисною для нових і нових прочитань.
Надія Бойко (м. Ніжин)
Nadija Boyiko (Nizhyn)
WHAT AN ART AND AN INSPIRATION ARE IN A PRECISION OF SCIENCE
(Book review on: Anatoliyi Moyisijenko. Mova jak svit svitiv. Poetyka tekstovych
struktur. — Uman’, 2008. — 280 s.)
Оголошення
26–29 жовтня 2010 р. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні HAH України та
Інститут російської мови ім. В.В. Виноградова РАН планують провести в Києві
міжнародну конференцію «Наукова спадщина О.О. Потебні в слов’янському
культурному просторі», присвячену 175-річчю від дня народження вченого.
Матеріали конференції будуть опубліковані в ювілейному збірнику.
Оргкомітет конференції: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні HAH України,
вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001, e-mail: inmo2006@ukr.net, zarubenko@i.ua,
факс (044)278-71-82;
Інститут російської мови ім. В.В. Виноградова РАН, вул. Волхонка, 18/2,
м. Москва, тел. (0495) 695-26-65 (вченому секретареві).
Телефони для довідок у Києві: (044)279-02-92 (дирекція), (044)279-17-93
(відділ російської мови), (044)285-19-40 (Франчук Віра Юріївна)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37712 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:32:14Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бойко, Н. 2012-10-20T18:03:33Z 2012-10-20T18:03:33Z 2010 "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" / Н. Бойко // Українська мова. — 2010. — № 2. — С. 118-127. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37712 049+811.161.2 Рецензія на монографію: Анатолій Мойсієнко. Мова як світ світів. Поетика текстових структур. – Умань, 2008. – 280 с. Book review on: Anatoliyi Moyisijenko. Mova jak svit svitiv. Poetyka tekstovych struktur. — Uman’, 2008. — 280 s. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Рецензії та огляди "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" What an art and an inspiration are in a precision of science Article published earlier |
| spellingShingle | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" Бойко, Н. Рецензії та огляди |
| title | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| title_alt | What an art and an inspiration are in a precision of science |
| title_full | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| title_fullStr | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| title_full_unstemmed | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| title_short | "У точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| title_sort | "у точності науки яке мистецтво і натхнення є!" |
| topic | Рецензії та огляди |
| topic_facet | Рецензії та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37712 |
| work_keys_str_mv | AT boikon utočnostínaukiâkemistectvoínathnennâê AT boikon whatanartandaninspirationareinaprecisionofscience |