Становлення й кодифікація української морфологічної термінології
У статті простежено шляхи становлення й кодифікованого закріплення в науковій практиці української морфологічної термінології від найдавнішого періоду розвитку граматичної думки в Україні до сучасного стану. In the article the ways of becoming and codifi fixing are traced in scientific practice of U...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37728 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології / І. Ярошевич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 44-54. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859841602298576896 |
|---|---|
| author | Ярошевич, І. |
| author_facet | Ярошевич, І. |
| citation_txt | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології / І. Ярошевич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 44-54. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті простежено шляхи становлення й кодифікованого закріплення в науковій практиці української морфологічної термінології від найдавнішого періоду розвитку граматичної думки в Україні до сучасного стану.
In the article the ways of becoming and codifi fixing are traced in scientific practice of Ukrainian morphological terminology from the oldest period of development of grammatical idea in Ukraine to the modern state.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:37:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 344
УДК 811,161.2’:81’366+373.46
Iрина Ярошевич (м. Київ)
СТАНОВЛЕННЯ Й КОДИФIКАЦIЯ
УКРАЇНСЬКОЇ МОРФОЛОГIЧНОЇ
ТЕРМIНОЛОГIЇ
© I.А. ЯРОШЕВИЧ, 2010
У статті простежено шляхи становлення й кодифікованого закріплення в науковій
практиці української морфологічної термінології від найдавнішого періоду розвитку
граматичної думки в Україні до сучасного стану.
Ключові слова: морфологічний термін, морфологічна термінологія, частини мови,
граматичні (морфологічні) категорії і форми.
Вироблення і кодифіковане закріплення терміноодиниць у науко-
вій практиці перебуває в органічному зв’язку з функціонуванням
і розвитком мови в цілому, а терміни є важливим компонентом лек-
сичної системи мови як одного з її рівнів. Поява терміна у тій чи тій
сфері людської діяльності є завершальним етапом в осмисленні дослі-
джуваних об’єктів дійсності, узагальненою, найбільш сконденсованою
дефініцією пізнаваних явищ. Однак, як слушно зауважують дослідни-
ки, процес пізнання дійсності безкінечний, а отже, «репрезентоване
науковим терміном наукове поняття є відносною істиною» [14: 5]. Із
здобуванням нових знань учені створюють і нові мовні форми для їх-
нього вираження або запозичають їх із інших мов, у яких вони набули
кодифікованого характеру.
Об’єктом дослідження обрано українську морфологічну терміно-
логію, зафіксовану в наукових, навчальних граматиках, у наукових
працях українських і зарубіжних учених-мовознавців, у словниках,
енциклопедичних виданнях тощо, починаючи від найдавнішого пері-
оду в розвиткові граматичної думки в Україні до сучасного її стану.
Такий підхід до висвітлення проблеми становлення української мор-
фологічної термінології дає можливість простежити в ній еволюційні
процеси та накреслює перспективу подальшого розвитку, зумовлену
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 45
Становлення й кодифiкацiя української морфологiчної термiнологiї
поглибленим вивченням теоретичних і практичних засад морфології
як окремої галузі мовознавства.
Зважаючи на глобальний характер досліджуваної проблеми, у
статті основну увагу зосереджено на еволюції назв для позначення
основних одиниць морфологічної системи — частин мови та власти-
вих їм граматичних категорій, які репрезентують динаміку утворення
і кодифікованого закріплення в науковій мові.
Простежуючи шляхи формування української літературної мови,
Ю. Шевельов зауважував, що літературна мова «виростає зі спів пра-
ці визначних і менш визначних сучасників і з переємності досвіду
й змагань поколінь» [21: 7]. Це висловлювання стосується і станов-
лення української наукової термінології на національній основі як
невід’ємного складника літературної мови, адже у її творенні брали
участь представники різних епох і поколінь, термінотворчий процес
продовжується і в наш час у зв’язку з розширенням наукових гори-
зонтів мовознавчої науки і поглибленим її вивченням.
Початок формування морфології як одного з розділів описової
граматики пов’язують із появою в надрах античної науки про мову
перших граматик і словників, у яких уперше було сформульовано сут-
ність основних її понять і запроваджено терміни для їхнього позна-
чення, зокрема, було закладено основи традиційного поділу слів на
частини мови за властивими їм граматичними категоріями [10: 3].
Давню традицію осмислення наукових понять морфології та по-
значення їх відповідними термінами в українському мовознавстві
пов’язують з іменами авторів перших слов’янських граматик ХVІ–
ХVІІ ст. — Л. Зизанія, М. Смотрицького, І. Ужевича. Хоча діяльність
граматистів давньої доби була спрямована передусім на кодифікацію
церковнослов’янської (словеноруської) мови, однак у той час її пра-
вила вважалися такими, що стосувалися писемної мови взагалі, зокре-
ма й живої, рідної [11: 20]. Закріпивши на слов’янському мовному
ґрунті вироблену в античних граматиках термінологію, середньовічні
граматисти творчо використали її та створили величезну кількість но-
вих термінів, ураховуючи специфіку рідної їм мови, що особливо ви-
разно простежується в ілюстраціях до викладених теоретичних поло-
жень.
Теоретико-лінгвістичний аспект східнослов’янських граматик, які
розглядають у контексті українського мовознавства, яскраво відбився у
поступовому вдосконаленні й розширенні граматичної термінології. Зо-
крема, йдучи за античною традицією, давньоукраїнські граматисти виді-
ляли вісім видов слова, або частій слова, — понять і термінів, співвіднос-
них із сучасним розумінням поняття частина мови, а саме: имя,
мэстоименїє (мэстоимя), глаголъ, причастїє, нарэчїє, предлогъ, союзъ та
междометїє. Останній термін запровадив М. Смотрицький замість не-
властивого слов’янським мовам терміна артикль (различіє) [Грам. 1619:
39, 386]. У давніх граматиках уперше в україністиці було здійснено поділ
частин мови за визначальною морфологічною ознакою — відмінюваніс-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 346
Ярошевич I.А.
тю/невідмінюваністю та запроваджено відповідні тер міни: скланяємыя
(змінні, або відмінювані) і нескланяємыя (незмінні, або невідмінювані)
[Грам. 1591: 9; Грам. 1596: 56–57; Грам. 1619: 40].
З урахуванням особливостей церковнослов’янської мови в її
східнослов’янській редакції було здійснено також поділ імен на відмі-
ни (склоненїя), а дієслів на дієвідміни (супружества) [Грам. 1591: 70;
Грам. 1596: 44, 107], у М. Смотрицького — спряженіє [Грам. 1619: 245].
Було запроваджено терміни для назв відмінків та грамемного складу
категорій роду і числа в іменах, а також категорій виду, часу, способу,
стану, схарактеризовано особливості двох дієвідмін у дієсловах тощо.
В окремий лексико-граматичний клас слів у граматиці М. Смотриць-
кого вперше було виділено дієприслівник, для позначення якого вче-
ний створив термін дэєпричастїє, хоча в ілюстраціях до теоретичних
положень спостерігаємо випадки нерозрізнення дієприслівників і ді-
єприкметників [Грам. 1619: 444–445].
Кожен із давньоукраїнських граматистів прагнув удосконалити
систему терміноодиниць, запроваджених його попередниками, ви-
являючи при цьому «достатню самостійність і оригінальність в осмис-
ленні і термінологічному вираженні об’єктів дослідження» [6: 52]. Зо-
крема, досить помітними є певні розбіжності в кваліфікації і складі
деяких морфологічних категорій і форм. Наприклад, у М. Смотрицько-
го категорія роду імен семичленна (мужескїй, женскій, среднїй, общїй,
всякїй, недоумэнный, преобщїй) [Грам. 1619: 50–51], в І. Ужевича —
тричленна, як у сучасній мові (чоловічий, жіночий, середній рід) [Грам.
1643: 8]. Визнаючи тричленну категорію числа імен (единственноє,
множественноє, двойственноє), запроваджену Л. Зизанієм і М. Смот-
рицьким, І. Ужевич у парадигмах імені і займенника подає лише фор-
ми однини та множини, як у сучасній мові, хоча згадує й про двоїну,
властиву деяким іменам [Грам. 1643: 8–8зв]. Спростив та диференці-
ював І. Ужевич і систему форм категорій часу дієслів, запроваджену
М. Смотрицьким [Грам. 1619: 62]. Замість шестичленної категорії часу
І. Ужевич подав тричленну. Система відмінків у М. Смотрицького є
семичленною, як у сучасній мові: именителный, родителный, да тел-
ный, винителный, звателный, творителный, сказателный (останній
термін на позначення місцевого відмінка). Назви перших шести від-
мінків латинською мовою подає й І. Ужевич, однак у нього відсутній
місцевий відмінок. Замість нього вчений увів поняття несталого від-
мінка, уживаного лише з прийменниками [Грам. 1643: 17зв–18].
Водночас, якщо М. Смотрицький, описуючи морфологічні особ-
ливості різних частин мови, орієнтувався на церковнослов’янську
мову, то І. Ужевич акцентував увагу на визначальних рисах морфо-
логічних категорій, властивих тогочасній українській мові і ставив пе-
ред собою практичні завдання, «наслідуючи поширені тоді в Західній
Європі методи граматичного аналізу будь-якої мови, характеризував
їх у порівнянні з мовою латинською, польською, рідше з старо сло-
в’янською, грецькою …» [6: 52].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 47
Становлення й кодифiкацiя української морфологiчної термiнологiї
Термінотворча діяльність українських граматистів середньовіччя
відіграла важливу роль у виробленні української граматичної (а отже,
і морфологічної) термінології у наступні періоди розвитку граматич-
ної думки в Україні. Переконливим доказом високого авторитету зга-
даних граматик, особливо граматики М. Смотрицького, у якій, за спо-
стереженням учених, створено найбільшу кількість термінів, може
слугувати той факт, що велика їх кількість у незмінному чи вдоскона-
леному вигляді функціонує в багатьох сучасних слов’янських мовах
[11: 20]. Термінологією східнослов’янських граматик ХVІ–ХVІІ ст.
впродовж наступних періодів користувалися українські мовознавці
при створенні шкільних і наукових граматик української мови. Тож
ціл ком справедливо згадані граматики слід вважати першоджерелами
становлення української граматичної термінології.
Перші спроби переглянути систему граматичних термінів цер-
ковнослов’янської мови, наблизивши їхнє звучання до живомовної
народної стихії, спостерігаємо в граматиках української мови першої
половини ХІХ ст., створених у Галичині і в Закарпатській Україні, ав-
торами яких були Т. Глинський, І. Могильницький, М. Лучкай, Й. Ле-
вицький, І. Вагилевич, Я. Головацький та ін.
Цілеспрямоване вироблення української морфологічної терміно-
логії на живомовній основі припадає лише на середину — другу поло-
вину ХІХ ст. Невідомий автор «Практичної граматики нэмецкого
языка» (Відень, 1862–1863 рр.) подає такі терміни, створені на рідно-
мовній українській основі: сущникъ (іменник), приложникъ (прикмет-
ник), дэєслово, предложникъ (прийменник), прислово (прислівник),
соключникъ (сполучник), числовникъ (числівник), чувственникъ (ви-
гук). Із них лише терміни дэєслово та числовникъ із незначними гра-
фічними змінами стали нормативними у сучасній морфологічній тер-
мінології. Термін заименникъ (з наголосом на другому складі) вперше
зафіксовано в надрукованих як додаток до «Рускої язикоучебної чи-
танки для школъ народнихъ» — «Упражненіях граматичних» (Відень,
1863 р.) [УМЕ: 156; 9: 84]. Цей термін засвідчено також у граматиці
Г. Шашкевича «Мала граматика для школъ головнихъ» (Відень, 1865 р.)
[УМЕ: 188].
Національне іноді стихійно, але більшою мірою свідомо виробля-
лося в західноукраїнських граматиках М. Осадци, П. Дячана, О. Пар-
тицького, О. Огоновського та ін. З ім’ям М. Осадци пов’язують роз-
гляд дієприкметника уже не як окремої частини мови, а як дієслівної
форми. Оригінальні терміни на позначення частин мови створив
П. Дячан: предметовникъ, мэстоіменникъ, связникъ, словокъ [9: 85]. З
незвичним для сучасної мови наголосом уживав терміни для назв час-
тин мови О. Партицький: именникъ, приименникъ, заименникъ [Там
само]. Активно долучилися до вироблення власне української термі-
нології на початку ХХ ст. і в Східній Україні, коли було знято заборо-
ну українського друкованого слова і суттєво розширено сфери функ-
ціонування української мови, особливо в добу «українізації».
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 348
Ярошевич I.А.
Важливу роль у випрацюванні й становленні української мор-
фологічної (і ширше — граматичної) термінології наприкінці ХІХ ст.
відіграла «Граматика руської мови» С. Смаль-Стоцького і Т. Гартне-
ра (1893 р.), яка впродовж перших десятиліть ХХ ст. була однією з
найпопулярніших граматик української мови. Термінологію цієї гра-
матики використовували й інші тогочасні граматисти. Значна час-
тина створених і вживаних у ній термінів набула кодифікованості в
сучасній лінгвістичній термінології. З-поміж них найбільш вдалими,
на думку І. Огієнка, були терміни на позначення частин мови — при-
кметник, злучник і оклик. Закріпилися в ній також терміни іменник,
заіменник, числівник, прислівник, приіменник, дієслово (деякі засвідчено
з відмінним щодо сучасних назв наголосом). У цій граматиці окреми-
ми частинами мови кваліфіковано дієприкметник, дієприслівник і ді-
єіменник (сучас. інфінітив). Збереглися в сучасній морфологічній тер-
мінології і вжиті у ній терміни на позначення граматичних категорій
і понять морфології: відміна, відмінок, відмінювання, множина, однина,
рід, число, особа, стан та ін.
Запропоновану в згаданій граматиці термінологію високо оціню-
вав учений-енциклопедист І. Огієнко, діяльність якого була спрямо-
вана на наукове висвітлення проблем створення національної термі-
нології, на її систематизацію й упорядкування. Розбудові граматичної
термінології сприяли його праці «Історичний словник української гра-
матичної термінології» [12] та «Українська граматична термінологія»
[13]. Перейнявши на себе роль координатора термінологічної спра-
ви в Україні, вчений сформулював основні правила творення питомо
українських термінів, сутність яких зводилася до того, щоб кожен тер-
мін був пов’язаний із живомовними коренями, щоб своєю будовою він
відповідав закономірностям фонетичної й граматичної будови укра-
їнської мови та подавав одне розуміння поняття, не викликаючи зай-
вих асоціацій [12: 100–101]. Цих настанов у творенні термінів дотри-
мувалися відомі науковці-граматисти початку ХХ ст. — Є. Тимченко,
А. Кримський, О. Курило, М. Грунський, О. Синявський, В. Сімович
та ін. Створюючи елементарні з сучасного погляду терміни на живо-
мовній українській основі, граматисти ставили перед собою кодифіка-
ційні завдання щодо вживаної в їхніх працях термінології, розробляю-
чи й удосконалюючи її, водночас сприяючи унормуванню української
мови взагалі.
Помітний внесок у розбудову морфологічної термінології цьо-
го періоду зробили й автори шкільних граматик та граматик для са-
монавчання, зокрема П. Залозний, М. Гладкий, Г. Шерстюк та ін., які
прагнули створити такі терміни, що, за висловлюванням І. Огієнка,
мали відбивати «українську форму і зміст» [13: 211].
При творенні термінів на позначення частин мови досить продук-
тивною була словотвірна модель із суфіксами -ик/-ник, приєднуваних
до українських коренів: іменник, прикметник, числівник, займенник,
прислівник, прийменник, сполучник. Аналогічно було утворено і діє-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 49
Становлення й кодифiкацiя української морфологiчної термiнологiї
слівні недієвідмінювані форми — дієприкметник, дієприслівник. Ці
терміни стали нормативними в сучасній лінгвістичній термінології,
хоча на початковому етапі мали певні відмінності у фонетико-гра-
фічному й акцентному оформленні. Пор.: именникъ, числовникъ,
заіменникъ, присловникъ, приіменникъ тощо. За цією словотвірною мо-
деллю було створено й інші назви частин мови, що не набули норма-
тивності: сущникъ, речівникъ, предметовникъ (на позначення іменника),
при ложникъ (на позначення прикметника), численик (на позначення
числівника), мэстойменникъ (на позначення займенника), часівник
(на позначення дієслова), дієйменник (на позначення інфінітива), дэє-
нарічник (на позначення прислівника), соключникъ, связникъ, злучникъ
(на позначення сполучника), а також предложникъ, від но шенникъ,
відносникъ, стосувник (на позначення прийменника), чувст венникъ
(на позначення вигука), виявникъ (на позначення частки) тощо. За
цією моделлю було створено й однослівні терміни (замість двослів-
них) на позначення відмінків: називник, родовик, давальник, знахідник,
орудник, місцевик, кличник (зовник) [див., напр., 17: 128–129]. Наведе-
ні приклади засвідчують характерну для періоду кінця ХІХ — початку
ХХ ст. наявність значної варіантності терміноодиниць. Нерідко поряд
із новоствореними автори граматик подавали й усталені в українсько-
му мовознавстві давно засвоєні церковнослов’янські терміни, зокрема
мэстоименїє, глаголъ, предлогъ, союзъ, падежъ, время, залогъ та ін., на-
стільки міцно над граматистами тяжіла давня традиція термінотво-
рення, засвідчена ще в східнослов’янських граматиках. Деяким термі-
нам було надано українського звучання: причастіе — причасник,
нарэчіє — наріччя, падеж — падіж, спряженіє — спряжіння, междоме-
тіє — межислівце тощо. Подаючи кілька варіантів термінологічних на-
йменувань для позначення того самого поняття, граматисти ніби зу-
мисне давали можливість користувачам вибирати найбільш вдалі.
У зазначений період ті розбіжності, які існували у використанні
різних (іноді штучно створених) термінів для позначення тих самих
понять, спричинювали нечітке їх розуміння, що в свою чергу негатив-
но позначалося на навчальному процесові. Тож нагальним завданням
граматистів було вироблення стабільних, єдиних норм у термінотво-
ренні, які б зближували тогочасні наукові й шкільні граматики.
Пуристичні тенденції у виробленні української граматичної термі-
нології на національній основі відіграли надзвичайно позитивну роль,
однак учені відчували і те, що надмірне зберігання мови від впливу ін-
шомовних запозичень відмежовує вітчизняну науку від інтернаціональних
зв’язків. Саме тому помітною в зазначений період була й орієнтація
українських граматистів на досягнення зарубіжного мовознавства. Ба-
жання наблизити українську науку до європейського культурного й інте-
лектуального контексту позначилося на використанні запозичених
термінів-інтернаціоналізмів поряд із питомо українськими: кон’юґація —
дієвідмінювання, дієзміна, часування; деклінація — відмінювання, стосу-
вання; інфінітив — дієйменник, імена дієсловові, імена діэсловни, не опре-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 350
Ярошевич I.А.
дэленик, безоглядна форма часівника, неозначена форма дієслова; ін -
дикатив — дійсний спосіб; імператив — наказовий, приказовий, вольовий
спосіб тощо. У граматиці Є. Тимченка для назв відмінків використано
однослівні терміни-інтернаціоналізми латинського походження: номі-
натив, або іменний (називний відмінок), генетив (родовий відмінок),
датив, або дайний (давальний відмінок), акузатив, або причиновий (зна-
хідний відмінок), вокатив, або зовний (кличний відмінок), інструмен-
таль (орудний відмінок), льокатив (місцевий відмінок) [19: 22]. До
речі, у галицьких граматиках зазначеного періоду досить виразною була
тенденція називати відмінки за місцем, яке вони займали у відмінковій
парадигмі (перший — називний, другий — родовий і т. ін.). Цю тенден-
цію перейняв і Є. Тимченко, тому в його граматиці поряд із термінами-
інтернаціоналізмами на першому місці у відмінковій парадигмі подано
числові назви [Там само].
У процесі вироблення морфологічної термінології важливим чин-
ником унормування термінів є дотримання єдиних принципів і кри-
теріїв їхнього творення. Концептуальною ознакою термінологічної
норми (як і загальнолітературної) вважають її кодифікованість, тобто
систематизоване закріплення термінів у наукових джерелах (грама-
тиках, словниках, навчально-методичній літературі), що орієнтують
мовців на дотримання єдино можливої установленої мовної норми.
Основними критеріями нормативності терміна є системність, понят-
тєва співвіднесеність, дефінітивність і відповідність фонетичним,
акцентно-орфоепічним, лексичним, граматичним нормам національ-
ної мови. Додатковими критеріями нормативності є однозначність
терміна у межах свого термінологічного поля, стилістична нейтраль-
ність, стислість і точність семантики [20: 288, 682].
Усталенню й кодифікованому закріпленню морфологічної тер-
мінології на початку ХХ ст. сприяли, як уже було зазначено, згадані
праці І. Огієнка, а також наукові осередки, зокрема, створений у 1921
р. Інститут української наукової мови (ІУНМ) та Товариство науко-
вої мови, які координували термінознавчу і термінотворчу діяльність
науковців України. Значний уплив на кодифікацію морфологічної
термінології мав і «Український правопис» 1928 та 1933 рр. [УП 1928;
УП 1933].
У 30-ті роки було перервано термінологічну діяльність в Україні
у зв’язку з репресивними заходами радянського уряду. Як зазначають
дослідники, «значних спотворень зазнали насамперед найменування
зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до ро-
сійських усупереч попереднім термінотворчим традиціям» [15: 34].
Не могли бути плідними для науки й роки війни та повоєнний період.
У наукових працях цього періоду мовознавці оперували виробленою
й унормованою термінологією своїх попередників. І лише з середини
50-х років певною мірою пожвавлюється термінологічна діяльність:
морфологічні терміни у складі лінгвістичних стають об’єктом систе-
матизованого опису [7] та комплексного наукового дослідження [9].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 51
Становлення й кодифiкацiя української морфологiчної термiнологiї
У наступні десятиліття спостерігаємо значні досягнення україн-
ських граматистів у розбудові теорії граматики, зокрема переорієнта-
ції досліджень від виявлення та класифікації морфологічних одиниць
і форм до з’ясування причин зумовленості й закономірностей функ-
ціонування та еволюційних змін у їхньому складі, що позначилося на
термінологічному вираженні.
На початку шістдесятих років у науковому доробку українських
мовознавців з’являється теоретична праця І. К. Кучеренка «Теоретич-
ні питання граматики української мови: Морфологія» у двох частинах
[8], у якій автор із позицій теорії відображення по-новому увиразнює
граматичну науку, позначаючи її новим терміном граматикологія. У
контексті названої теорії І. Кучеренко розкриває внутрішню супереч-
ливість традиційної класифікації частин мови; подає критичний ана-
ліз мовних явищ, відомих у граматиках під назвами-термінами за-
йменник, дієприкметник, дієприслівник, категорія стану, модальні слова,
прийменник; встановлює їхнє місце в системі частин мови. Водночас
учений уводить до наукового обігу термін ад’єктивні слова, у складі
яких розглядає відчислові слова, або порядкові прикметники, відомі під
традиційною назвою порядкові числівники, а також займенні ад’єктивні
слова, тобто ті, які відомі під назвою займенникові прикметники, або
займенники-прикметники [8: 438–441]. Окрему увагу приділено також
віддієслівним ад’єктивним словам, відомим під назвою дієприкметни-
ки, які вчений позначає терміном віддієслівні відносні прикметники
[8: 441, 446].
У наукових дослідженнях 60-х — 80-х років значно розширю-
ється поняттєвий зміст загальнограматичних і морфологічних явищ.
У використанні термінів для їхнього позначення досить помітним є
поєднання свого, національного, і запозиченого у тій пропорції, яка
дає змогу вітчизняній науці виходити на міжнародний рівень. Актив-
но використовуються, зокрема, такі терміни, як аспектуальність, ва-
лентність, грамема, парадигма, вербоїд, предикативи, компаратив,
конверсія, транспозиція, субстантив, ад’єктив, адвербіатив і похідні
від останніх терміни на позначення транспозиційних процесів — суб-
стантивація, ад’єктивація, адвербіалізація тощо. Усталеність морфо-
логічної термінології, її кодифікованість у цей період засвідчує ко-
лективна праця «Сучасна українська літературна мова. Морфологія»
[18], у якій узагальнено здобутки вітчизняних і зарубіжних учених у
вивченні морфології, а також «Словник лінгвістичних термінів» Д. Га-
нича та І. Олійника [4].
Резонансними, за оцінкою фахівців, не лише в українському, а й у
всьому слов’янському мовознавстві стають новаторські дослідження з
граматики І. Р. Вихованця. У монографії «Частини мови в семантико-
граматичному аспекті» учений запропонував нові підходи до вивчення
граматичної будови мови, що сприяло переосмисленню змісту понять
морфології та функціонального призначення її одиниць, відповідно
було внесено зміни і до термінологічного вираження. Обґрунтувавши
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 352
Ярошевич I.А.
нечастиномовний характер службових слів, І. Р. Вихованець запропо-
нував термін аналітичні синтаксичні морфеми [1: 23], пізніше — служ-
бові слова-морфеми [2: 19]; для позначення займенника — займенникові
слова, класифікувавши їх на займенникові іменники, займенникові при-
кметники, займенникові числівники і займенникові прислівники. Клас
вигуків і часток кваліфіковано як слова-речення тощо.
Прихильники традиційних поглядів на систему частин мови до-
повнюють її склад ще двома частинами мови, на позначення яких уво-
дять терміни: станівник (у традиційному мовознавстві вони відомі під
назвою слова категорії стану, або предикативи) і модальник, замість
поняття і відповідного терміна модальні слова [5: 30].
У новітніх дослідженнях з морфології І. Вихованця, К. Городен-
ської, А. Загнітка, В. Ожогана та ін. подано не лише нову інтерпре-
тацію частин мови, а й морфологічних категорій та інших морфоло-
гічних явищ, що мають стосунок до сфери семантики, словотвору і
синтаксису. Уводиться поняття та відповідний термін міжрівневі гра-
матичні категорії [2: 139]. Зокрема, у «Теоретичній морфології укра-
їнської мови» (автори: І. Вихованець, К. Городенська) [2] категорію
відмінка кваліфіковано як морфолого-синтаксичну, а категорії ступе-
нів порівняння, перехідності/неперехідності, стану — як морфолого-
словотвірно-синтаксичну. Значно розширено у цій праці поняттєвий
зміст морфологічних категорій, конкретизовано й уточнено дефіні-
ції термінів, створено низку нових термінів, які суттєво збагачують
морфологічну термінопідсистему сучасної української літературної
мови: аналітичні, морфологічні, синтаксичні дієслова, міжчастиномов-
ник, слова-морфеми, аналітичні синтаксичні морфеми, морфологічна
одиниця-конструкція, периферійні, напівпериферійні, центральні, на-
півцентральні частини мови, нульовий ступінь порівняння, моноособові
(одноособові) дієслова, слова релятивної семантики тощо.
Проблема кодифікації морфологічних термінів залишається ак-
туальною і в 90-і рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Виразною стає тен-
денція до відновлення національної ідентичності питомо українських
термінів, зокрема й морфологічних (наприклад, дієйменник замість ін-
фінітив), надання грамемного статусу кличному відмінку у відмінко-
вій системі, двоїні в категорії числа та давноминулого часу в дієслівній
категорії часу; недоцільність виокремлення не властивих українській
мові активних дієприкметників теперішнього часу — форм, активно
вживаних в українському мовознавстві під впливом російської мови в
період 30-х — 80-х рр. ХХ ст. У зазначений період морфологічна термі-
нологія постає у якісно новому стані порівняно з попередніми періо-
дами, набуває ознак чіткої систематизації й унормування, що знайшло
відбиття в енциклопедії «Українська мова» [20] та в енциклопедично-
му виданні О. Селіванової «Сучасна лінгвістика. Термінологічна ен-
циклопедія» [16].
В останні десятиліття помітною стає спроба перегляду терміно-
логічних назв окремих частин мови (предметник, замість іменник,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 3 53
Становлення й кодифiкацiя української морфологiчної термiнологiї
обставинник, замість прислівник), а також назв відмінків у досліджен-
нях І. Р. Вихованця: суб’єктник (називний), похідник (родовий), адре-
сатник (давальний), об’єктний (знахідний), знаряддєвик (орудний),
місцевик (місцевий) та кличник (кличний) [3: 3–7]. Подібну систему
термінів для назв відмінків на початку ХХ ст. пропонував В. Сімович
(називник, родовик, давальник, знахідник, кличник, орудник, місцевик),
дотримуючись правила «мовної економії» [17: 129]. Зазначені терміни
нерідко використовували й інші граматисти початку ХХ ст., коли від-
бувалося активне вироблення терміноодиниць на національній основі.
Порівнюючи тенденції творення термінів початку ХХ — початку
ХХІ ст., можна зауважити, що кожне нове українське відродження су-
проводжується особливою увагою до національного термінотворення.
Прагнення сучасних учених-мовознавців удосконалити терміноло-
гічний апарат лінгвістичної науки в цілому і морфологічної зокрема
заслуговують на увагу фахівців, адже будь-що нове спочатку може
викликати заперечення, однак аргументованість доцільності замі-
ни деяких традиційно вживаних термінів видається нам перспектив-
ною. Принаймні запропоновані в сучасних дослідженнях зміни щодо
перегляду терміноодиниць на позначення окремих частин мови, мор-
фологічних категорій і процесів, що супроводжують функціонування
морфологічних одиниць, на наш погляд, є семантично вмотивовани-
ми, логічно переконливими, оскільки забезпечують чіткість, зрозумі-
лість, прозорість термінологічного дефінування, загальнодоступність
сприйняття, що відповідає основним вимогам творення національних
термінів.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ
Грам. 1591 — Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка [Адельфотес]. —
Львів, 1591.
Грам. 1596 — «Грамматіка словенска» Л. Зизанія. — Вільно, 1596 // В кн.: Зизаній Л.
Граматика словенська / Підгот. факс. вид. та дослідження пам’ятки В. В. Німчука. —
К.: Наук. думка, 1980. — 190 с.
Грам. 1619 — «Грамматіки славенскія правилноє сyнтаґма» М. Смотрицького. — Єв`є,
1619 //В кн.: Смотрицький М. Граматика / Підгот. факс. вид. та дослідження па м’ят ки
В.В. Німчука. — К.: Наук. думка, 1979. — 502 с.
Грам. 1643 — «Граматыка словенская» І. Ужевича. — Париж, 1643 (паризький рукопис);
1645 (арраський рукопис) // В кн.: Граматика слов’янська І. Ужевича / Підгот. до
друку І.К. Білодід, Є.М. Кудрицький. — К.: Наук. думка, 1970. — 459с.
УМЕ — Українська мова. Енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія»
ім. М.П. Бажана. — 2004. — 818 с.
УП 1926 — Український правопис (проєкт). — Харків: Державне видавництво Украї-
ни. — 1926. — 95 с.
УП 1933 — Український правопис. — Харків: «Радянська школа», 1933. — 66 с.
1. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К.: Наук. думка,
1988. — 256 с.
2. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академічна
граматика української мови / За ред. І. Вихованця. — К.: Пульсари, 2004. — 400 с.
3. Вихованець І. Студії про українські відмінки: термінологічний аспект // Українська
мова. — 2005. — № 4. — С. 3–7.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 354
Ярошевич I.А.
4. Ганич Д.С., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вища шк., 1985. — 360 с.
5. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навч.
закладів. — К.: Академія, 2004. — 335 с.
6. Жовтобрюх М.А. Частини мови в «Граматиці слов’янській» І. Ужевича // Схід но-
слов’янські граматики ХVІ–ХVІІ ст.: Матеріали симпозіуму. — К.: Наук. думка,
1982. — С. 51–58.
7. Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вид-во АН Укр.
РСР, 1957. — 235 с.
8. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. —
В 2-х ч. : К.: Вища шк., 1961. — Ч. І. — 172 с.; 1964. — Ч. ІІ. — 159 с. — Видан. 2-ге, уточ.
і допов. — Вінниця: «Поділля — 2000», — 2003. — 463 с.
9. Москаленко Н.А. Нарис історії української граматичної термінології. — К.: Вища шк.,
1959. — 224 с.
10. Німчук В.В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білорусь-
кою. — К.: Наук. думка, 1980. — 303 с.
11. Німчук В.В. Основоположне значення «Граматики» М. Смотрицького у вітчизняно-
му мовознавстві // Східнослов’янські граматики ХVІ–ХVІІ ст. — К.: Наук. думка,
1982. — С. 6–20.
12. Огієнко І. Історичний словник української граматичної термінольогії // Записки
Українського наукового товариства у Києві. — Кн. І — К., 1908. — С. 94–129.
13. Огієнко І. Українська граматична термінологія // Краткій курсъ украинского
языка. — К., 1918. — С. 211–221.
14. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.М. Українське термінознавство. — Львів, 1994. —
215 с.
15. Пілецький В.І. Про деякі запозичення в сучасній українській термінології // Культу-
ра народов Причерноморья. Научн. журнал. — №53. — 2004. — С. 34–38.
16. Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. — Полтава: До-
вкілля, 2006. — 716 с.
17. Сімович В. Практична граматика української мови. — Ляйпциг, 1919. — 584 с.
18. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. — К.:
Наук. думка, 1969. — 583 с.
19. Тимченко Є. Українська граматика. — К., 1907. — 179 с.
20. Українська мова. Енциклопедія. — Вид. 3. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія»
ім. М.П. Бажана, 2007. — 852 с.
21. Шевельов Ю. Покоління 20-их років в українському мовознавстві // Слово.– 1993. —
№6. — С. 7–30.
Iryna Yaroshevich (Kyiv)
BECOMING AND CODIFI OF UKRAINIAN MORPHOLOGICAL TERMINOLOGY
In the article the ways of becoming and codifi fixing are traced in scientific practice of
Ukrainian morphological terminology from the oldest period of development of grammati-
cal idea in Ukraine to the modern state.
Key words: morphological term, morphological terminology, parts of speech, grammatical
(morphological) categories and forms.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37728 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:37:15Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ярошевич, І. 2012-10-21T13:09:51Z 2012-10-21T13:09:51Z 2010 Становлення й кодифікація української морфологічної термінології / І. Ярошевич // Українська мова. — 2010. — № 3. — С. 44-54. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37728 811,161.2’:81’366+373.46 У статті простежено шляхи становлення й кодифікованого закріплення в науковій практиці української морфологічної термінології від найдавнішого періоду розвитку граматичної думки в Україні до сучасного стану. In the article the ways of becoming and codifi fixing are traced in scientific practice of Ukrainian morphological terminology from the oldest period of development of grammatical idea in Ukraine to the modern state. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Становлення й кодифікація української морфологічної термінології Becoming and codifi of Ukrainian morphological terminology Article published earlier |
| spellingShingle | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології Ярошевич, І. Дослідження |
| title | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| title_alt | Becoming and codifi of Ukrainian morphological terminology |
| title_full | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| title_fullStr | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| title_full_unstemmed | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| title_short | Становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| title_sort | становлення й кодифікація української морфологічної термінології |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37728 |
| work_keys_str_mv | AT âroševičí stanovlennâikodifíkacíâukraínsʹkoímorfologíčnoítermínologíí AT âroševičí becomingandcodifiofukrainianmorphologicalterminology |