На граматичних вершинах
On the Ivan Vykhovanets’life and career the famous Ukrainian linguist and founder of Ukrainian school grammarians.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Українська мова |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут української мови НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37766 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | На граматичних вершинах / А. Загнітко // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 132-142. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37766 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Загнітко, А. 2012-10-22T10:41:02Z 2012-10-22T10:41:02Z 2010 На граматичних вершинах / А. Загнітко // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 132-142. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37766 092+ 81'36 (Вихованець) On the Ivan Vykhovanets’life and career the famous Ukrainian linguist and founder of Ukrainian school grammarians. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Ювілеї На граматичних вершинах In grammar tops Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
На граматичних вершинах |
| spellingShingle |
На граматичних вершинах Загнітко, А. Ювілеї |
| title_short |
На граматичних вершинах |
| title_full |
На граматичних вершинах |
| title_fullStr |
На граматичних вершинах |
| title_full_unstemmed |
На граматичних вершинах |
| title_sort |
на граматичних вершинах |
| author |
Загнітко, А. |
| author_facet |
Загнітко, А. |
| topic |
Ювілеї |
| topic_facet |
Ювілеї |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Українська мова |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
In grammar tops |
| description |
On the Ivan Vykhovanets’life and career the famous Ukrainian linguist and founder of Ukrainian school grammarians.
|
| issn |
1682-3540 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37766 |
| citation_txt |
На граматичних вершинах / А. Загнітко // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 132-142. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT zagnítkoa nagramatičnihveršinah AT zagnítkoa ingrammartops |
| first_indexed |
2025-11-25T23:31:36Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:31:36Z |
| _version_ |
1850582534510870528 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4132
УДК 092+ 81'36 (Вихованець)
НА ГРАМАТИЧНИХ ВЕРШИНАХ
Іван Романович Вихованець належить до тих учених, хто вміє не
тільки помітити проблему, сформулювати її, але й «розібрати увесь
механізм» мовного явища, а потім часточка до часточки, «гвинтик до
гвинтика» змонтувати і то так, щоб простежуваними були всі дії. Умін-
ня не приховувати процедуру аналізу, процесу наукового осмислення
пізнаного, доступно прокоментувати досягнуте — це посильно тільки
справжньому Майстрові. Таким і є Іван Вихованець. Його учням і по-
слідовникам пощастило в тому, що можна просто дотримуватися його
принципу — роби так, як я. Перефразовуючи пророчу заувагу Антоніо
Небріхи щодо особливостей ужитку іспанської мови — «пишіть точно
так, як я нею говорю», висловлену ще в XIV ст., і переформульовану
Вуком Караджичем у ХІХ ст. щодо сербської мови — «пишіть так, як ви
говорите», варто вербалізувати основний принцип наукового студію-
вання вченого — «пишіть так, як бачите та осмислюєте мовне явище».
Івана Романовича Вихованця я знаю з 1981 року, коли вперше з
трепетом у душі зайшов до Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні
НАН України, і за дорученням академіка Віталія Русанівського (то-
дішнього директора цього інституту) Йосип Андерш (на той час вче-
ний секретар Інституту) познайомив нас. Зустріч була надзвичайно
динамічною, і досі пам’ятний кожний її штрих. Іван Романович одра-
зу запитав, які наукові проблеми мене цікавлять. Почувши відповідь,
що я хотів би досліджувати проблеми детермінологізації (з цієї теми
писав свого часу дипломну роботу), швидко відповів, що це не його
наукові зацікавлення. Після моїх слів, що мені до душі також про-
блеми граматики, учений порекомендував подумати над категорією
граматичного роду іменників. Усією своєю постаттю, своїм поглядом
Іван Романович випромінював якесь внутрішнє наукове зацікавлен-
ня, прагнення проникнути в глибину мовного явища, наче заохочую-
чи цим і свого співрозмовника до творчого пошуку. У розмові з ним не
можна було просто слухати, тому що він активно захоплював своїми
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 133
На граматичних вершинах
міркуваннями, що спонукало співрозмовника до висловлення власних
думок, інколи навіть наївних. Цей науковий порив, рішучість і послі-
довність у відстоюванні принципів учений завжди беріг і береже як
найдорожче і найцінніше, як святість душі. Із ним завжди легко роз-
мовляти на будь-яку наукову проблему, висловлювати свої сумніви,
бо не відчуєш ані насміху, ані якоїсь зверхності, а навпаки — витворю-
ється атмосфера відкритості й щирості, чуєш його ні з чим незрівнян-
ні міркування. Учений уміє слухати, полюбляє дискутувати, не боїть-
ся озвучувати свої ідеї і підкріплювати їх відповідними фактами.
Захоплює і вражає талант науковця осмислювати проблему, її
глибину і проектувати шлях її розгляду, іноді в такому вимірі, що від-
разу просто важко збагнути, як йому вдається так швидко все поба-
чити. Здається, наче він постійно тільки над цим думає, обмірковує
і чекає цього питання, аби відразу його прокоментувати. А ще… Його
талант бачити вагомість ідей інших учених. Високі слова його оцінки
можна неодноразово почути про науково-титанічну працю Олексан-
дра Мельничука, Євгена Тимченка, Люсьєна Теньєра, Отто Єсперсена,
Чарльза Філлмора, Віри Бєлошапкової та багатьох-багатьох інших.
Від самого початку свого життя ще маленьким хлопчиком Іван Ви-
хованець прагнув пізнати тонкощі й мудрість писаного слова, підпоряд-
кувавши втіленню цієї мрії все життя. Йому це вдалося. Сьогодні він —
учений, що не тільки здолав наукові вершини, але й створив власні
граматичні обшири, які постають для інших тими творчими вершина-
ми, пізнання і сприйняття яких уможливлює творення ними власних
концепцій. І незважаючи на це, він постійно у творчому пошукові, у
творчому пориві, у шліфуванні власних ідей і намірів. Одна з провід-
них його настанов, яку я вперше почув від нього на ІІІ Міжнародному
конґресі україністів (м. Харків), — створення категорійної граматики.
Іван Романович Вихованець належить до тих дослідників, яких у
науку привело власне серце, поклик власної душі. Саме такі науковці
досягають вагомих результатів, бо їхнім дослідженням притаманні не-
ординарність тлумачення наукових фактів, заглиблення у відомі істи-
ни та аналіз їх уже на якісно новому рівні, у контексті нових бачень та
узагальнень. Йому притаманний педагогічний такт і вміння сформу-
вати у початківця прагнення до пошуку істини, виваженого аналізу
лінгвістичних фактів, з’ясування їхніх особливостей у всій категорій-
ній структурі мови. Врахування семантико-гра матичного аспекту мов-
них форм дало змогу Іванові Романовичу по-новому підійти до роз-
гляду системи відмінків і системи частин мови, статусу синтаксичних
одиниць у граматичній будові мови, простежити загальні особливості
граматичного ладу української мови, сформувати концепцію катего-
рійної граматики. Такий підхід він передав і своїм учням, що осприя-
ло становленню в українському мовознавстві його лінгвістичної
школи, з якою пов’язане розрізнення первинних і вторинних сло-
восполучень, установлення диференційних ознак усіх відмінків,
визначення типологічних закономірностей синтаксичних зв’язків,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4134
Загнiтко А.П.
семан ти ко-синтаксичних відношень на рівні словосполучення та ре-
чення, з’ясування функційних виявів морфологічних форм, се ман-
тико-синтаксичної структури речення, типології предикатів, станов-
лення концепції функційної і категорійної граматик. Усі ці проблеми
розглядають сам лінгвіст та його послідовники, що відображено в
низці підручників та посібників для вищої школи, численних моно-
графіях, наукових статтях та виступах на міжнародних та інших на-
уково-теоретичних конґресах, симпозіумах, конференціях.
З ім’ям І.Р. Вихованця в україністиці пов’язано становлення кон-
цепції категорійної граматики і нового підходу до аналізу мовних
явищ — функційно-семантичного. Узагальнивши найкращі набутки
вітчизняного і світового мовознавства, І.Р. Вихованець запропонував
власне бачення і суто авторське тлумачення цілої низки лінгвістич-
них явищ, що загалом склало серію досліджень з проблем граматич-
ного ладу української мови. Саме за оригінальний розгляд мовних
явищ і цілісність концепції граматичного ладу української мови Іван
Романович Вихованець були удостоєний у 1989 р. академічної премії
ім. Івана Франка, а за концепцію сучасної української морфології в
2004 р. разом з К.Г. Городенською — академічної премії ім. О.О. По-
тебні (Теоретична морфологія української мови, 2004. — 398 с.).
Його перу належать науково-теоретичні монографії з проблем мор-
фологічної системи української мови: Синтаксис знахідного відмінка в
сучасній українській літературній мові, 1971. — 120 с.; Прийменнико-
ва система української мови, 1980. — 286 с.; Система відмінків укра-
їнської мови, 1987. — 232 с.; Частини мови в семантико-граматичному
аспекті, 1988. — 256 с.), особливостей її синтаксису Семантико-
синтаксична структура речення (співавтори: Городенська К.Г., Русанів-
ський В.М.), 1983. — 219 с., науково-популярні праці, звернені до пра-
цівників слова, вчителів У світі граматики, 1987. — 192 с.; Таїна слова,
1990. — 284 с., науково-навчальні, адресовані безпосередньо студентам,
педагогам-словесникам Граматика української мови (співавтори: Горо-
денська К.Г., Грищенко А.П.), 1982. — 208 с. і це попри широкий спектр
науково-теоретичних статей з актуальних проблем граматичного ладу
української та інших слов’янських мов. Він створив перший підручник
із синтаксису для університетів Граматика української мови. Синтак-
сис, 1993. — 368 с.
Крім того, І.Р. Вихованець брав участь в укладанні одинадцяти-
томного тлумачного «Словника української мови», що побачив світ у
1970 — 1980 рр., словника довідника «Українська літературна вимова
і наголос» (1983 р.), у створенні п’ятитомної академічної праці «Су-
часна українська літературна мова», видрукованої у 1969 — 1973 рр.
Народився І.Р. Вихованець 9 жовтня 1935 року в селі Колосові
Кременецького району Тернопільської області (батько — Роман Трохи-
мович (1900 — 1985 рр.); мати — Єфросинія Іванівна (1911 — 2004 рр.)).
Рано потягнувся до слова, прагнув відчути повноцінну його мелодику і
щонайглибшу таїну (мабуть, тому й одну з книг так назвав). Уже в п’ять
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 135
На граматичних вершинах
літ вільно читав і писав. Та війна і рання селянська праця під час пе-
ребування батька на фронтах не дала змоги вчитися. Лише після по-
вернення тата з війни І.Р. Вихованця зарахували відразу до третього
класу, тому що навчальні програми попередніх класів він засвоїв са-
мостійно. Спочатку навчався у Колосівській початковій школі (до
червня 1947 р.), а потім став учнем Рудківської семирічної школи (з
вересня 1947 р. до червня 1950 р.). Саме тут, у цій школі, незабутнє
враження на майбутнього лінгвіста справила учителька української
мови Дарія Андріївна Галаган (після одруження її прізвище Парфе-
нюк; сьогодні — заслужена учителька України), яка аналізувала слова
так, щоб «випромінювалася душа слова». Чи не звідти пішла залюбле-
ність Івана Романовича у слово, прагнення дошукатися до його що-
найпотаємніших звучань.
Уже зі школи бриніла в душі Івана Романовича ніжна мелодика
слова, що й привело його до Кременецького педагогічного училища (ве-
ресень 1950 р. — липень 1954 р.), а потім до Кременецького педагогіч-
ного інституту на філологічний факультет (вересень 1954 р. — серпень
1956 р.), Львівського державного університету ім. І. Франка (вересень
1956 р. — червень 1959 р.). І.Р. Вихованець повністю утверджується у
своєму виборі і просто не уявляє себе поза роботою зі словом.
Після закінчення університету Іван Романович працює учите-
лем української мови і літератури Шумської середньої школи робіт-
ничої молоді на Тернопільщині (м. Шумськ), а потім стає учителем
Жолобківської середньої школи (лютий 1960 р. — серпень 1962 р.)
Шумського району, що на Тернопільщині, а з вересня 1962 р. до жов-
тня 1964 р. — учитель української і німецької мов Локнянської вось-
мирічної школи Кролевецького району Сумської області (с. Локня).
Постійно поглиблює свої теоретичні знання й активно працює в га-
лузі вивчення слов’янських, германських мов, оволодіває польською і
чеською мовами.
1 листопада 1954 р. стала реальністю давня мрія Івана Рома-
новича — він стає аспірантом Інституту мовознавства ім. О.О. По-
тебні НАН України. Відтоді його доля (з невеликою перервою)
пов’язана з цим науковим закладом. У 1967 році Іван Романович
успішно закінчує аспірантуру і захищає кандидатську дисертацію з
проблеми «Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській лі-
тературній мові» (1968 р.), стає молодшим науковим співробітником
Інституту мовознавства і перебуває на цій посаді до травня 1974 року,
а в червні 1974 року — уже старший науковий співробітник цього за-
кладу й активно працює над проблемами теоретичної граматики укра-
їнської мови, заглиблюється у зіставлення слов’янських мов, типоло-
гію мовних одиниць і категорій.
Активно починає працювати в галузі перекладацтва. У 1974 р. вихо-
дять «Білоруські народні казки» у видавництві «Веселка», десять із
яких переклав він (до речі, у 1983 році здійснено їхнє словацьке видан-
ня, у 1987 році було друге видання цих казок, де оригінальність пере-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4136
Загнiтко А.П.
кладів Івана Романовича збережено (див.: Carovna pistala: Biloruske
ludove rozprawky. — Kosice, 1983. — 110 s.)). Водночас учений пере-
кладає низку поезій Якуба Коласа українською мовою, які увійшли до
книжки «Думка в дорозі» (серія «Шкільна бібліотека»).
1983 року Іван Романович захищає докторську дисертацію
«Функціональна типологія прийменників і відмінків (на матеріалі
сучасної української літературної мови)», що здобула високу оцінку
в наукових лінгвістичних колах і була визнана як така, що започатку-
вала новий семантико-синтаксичний напрям, у річищі якого з’яв-
ляються нові праці «Система відмінків української мови» (1987 р.),
«Частини мови в семантико-гра матичному аспекті» (1988 р.). У цих
монографіях викінченою постає система відмінків з простеженням їх-
ніх первинних і вторинних функцій та з окресленням їхньої внутріш-
ньореченнєвої позиційної закріпленості. Уперше лінгвіст встановлює
ядро, напівпериферію та периферію відмінкової і частиномовної сис-
тем, що постають аргументованими внаслідок опертя не тільки на
власне-морфологічний, але й на синтаксичний, словотвірний та се-
мантичний мовні яруси.
Ядро відмінкової системи становлять відмінки, спеціалізовані на
вираженні субстанційності — це називний і знахідний відмінки, напів-
периферійним є давальний, що спеціалізується на вираженні адресат-
ності. Периферію відмінкової системи утворюють орудний, кличний і
родовий відмінки. Кличний відмінок І.Р. Вихованець уперше поділив
на три основні семантико-синтаксичні різновиди. «Найбільш виразно
виявляються його особливості в реченнях з дієслівними присудками
у формі наказового способу» [Вихованець І.Р. Система відмінків укра-
їнської мови. — К.: Наукова думка, 1987. — С. 140], де він поєднується
предикативним зв’язком із присудком і «як представник вихідного
згорнутого речення виражає адресатну семантику й у результаті взає-
модії з найбільш відповідним його семантиці дієслівним присудком
наказового способу утворює синкретичний компонент у функції адре-
сата — потенційного суб’єкта дії» [Там само. — С. 140-141]. Другий
різновид кличного являє собою функція акцентованого адресата і від-
повідно нейтралізованого суб’єкта, а третій різновид — це кличний
ідентифікаційний полісемантичний, що «дублює відповідну се ман-
тико-синтаксичну природу граматично пов’язаного з ним займенни-
кового іменника другої особи» [Там само. — С. 142]. Учений ствер-
джує, що кличний відмінок «...варто визнати першим за рангом
реченнєвотвірним відмінком, оскільки він майже в усіх випадках ви-
ступає конденсатом суб’єктно-предикативно-адресатної структури»
[Там само].
Ядро частиномовної системи формують іменник і дієслово, а пе-
риферію — прислівник і прикметник [Вихованець І.Р. Частини мови в
семантико-граматичному аспекті. — К.: Наук. думка, 1988. — 256 с.].
Ґрунтовно Іван Романович розглядає специфіку подвійного харак-
теру дієприкметника, простежує статус інфінітива у структурі ана-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 137
На граматичних вершинах
літичних дієслів, з’ясовує синтаксичний і морфологічний характер
ад’єктивності дієприкметника, визначає загальні напрями синтаксич-
ного, морфологічного і семантичного переходу дієслова, іменника і
прислівника у прикметник і водночас закономірності такого переходу
іменника, дієслова, прикметника у прислівник [Там само. — С. 169–
173 і 197-202].
Для лінгвіста визначальними є категорії субстанційності та пре-
дикатності у внутрішньореченнєвій структурі, що й уможливило по-
слідовне розмежування субстанційних синтаксем суб’єкта, об’єкта,
адресата, інструмента, локатива з відповідним їхнім відмінковим за-
кріпленням і предикатні синтаксеми дії, стану, процесу, якості, кіль-
кості, локативності. Він запропонував власну концепцію семантико-
синтаксичної структури речення, основу якої формують валентні
потенціали предикатів, оскільки у побудові «простого речення голов-
ну роль відіграють дві частини мови — дієслово та іменник. Ці части-
ни мови слід вважати центральними, тому що вони формують пере-
важну кількість речень» [Вихованець І.Р. Граматика української мови.
Синтаксис. — К.: Либідь, 1993. — С. 124]. Саме тому семантично еле-
ментарне просте речення кваліфіковано як таке, що складається тіль-
ки з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною
валентністю іменникових синтаксем. Такі речення позначають одну
ситуацію [Там само. — С. 125]. Відповідно до типів валентності пре-
дикатів — від одно- до шестивалентних — автор диференціює шість
класів семантично елементарних речень [Там само. — С. 127–129]. Се-
мантично ж неелементарним простим реченням постає таке, у якому
названо дві або більше ситуації.
Активне опрацювання проблем функційної граматики має підґрун-
тям глибинне диференціювання завдань функційної морфології і функ-
ційного синтаксису (див.: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального
синтаксису української мови. — К.: Наук. думка, 1992. — 222 с.). Лінг-
віст не тільки з’ясовує теоретичні основи функційного синтаксису, але
й простежує систему мінімальних формально-синтаксичних одиниць,
диференціюючи головні (нульові й ненульові), другорядні прислівні,
детермінантні, опосередковані члени речення і дуплексиви. У харак-
теристиці предикатних і субстанційних синтаксем учений розвиває
власні погляди, започатковані в низці попередніх праць. Аналіз вто-
ринних предикатних синтаксем ґрунтується на розмежуванні темпо-
ральних, причинових, цільових, допустових, умовних синтаксем, син-
таксем відповідності / невідповідності і встановлює закономірності
нейтралізації предикатів в атрибутивній позиції. Семантичні процеси
ускладнення синтаксем простежено через встановлення особливостей
заповнення внутрішньореченнєвих синтаксичних позицій неспеціалі-
зованими формами. Так, автор простежує закономірності вияву пре-
дикатних синтаксем у субстанційних позиціях, визначає специфіку по-
єднання суб’єктних й об’єктних синтаксем та окреслює функційні
зміщення інструментальної синтаксеми, семантичні варіації локативної
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4138
Загнiтко А.П.
синтаксеми. Ґрунтовним постає аналіз співвідношення прихованих
предикатів і семантичного ускладнення субстанційних синтаксем, з
одного боку, і корелятивності / некорелятивності субстанційних син-
таксем і супровідних предикатів, з іншого.
З’ясування специфіки семантично елементарного і семантично
неелементарного, формально елементарного і формально неелементар-
ного простого і складного речення та визначення ієрархії синтаксич-
них одиниць дало змогу вченому виявити особливості реалізації фор-
мальної, семантико-синтаксичної і комунікативної парадигм речення з
окресленням у їхніх межах місця варіацій, модифікацій і трансформа-
цій. Теорія трансформації постає викінченою внаслідок того, що лінг-
віст її послідовно розглянув у частиномовній системі, простеживши
закономірності семантичного, синтаксичного і морфологічного внут-
рішньо частиномовного і міжчастиномовного вияву. У межах сфор-
мульованої ним проблематики розпочинали працювати і нині студіюють
колишні його учні — аспіранти і докторанти, інші послідовники:
Н.Л. Іваницька, К.Ф. Шульжук, А.П. Загнітко, К.Г. Городенська,
М.В. Мірченко, В.М. Ожоган, М.С. Скаб, Т.Є. Масицька, Г.Г. Рогачова
та ін., які досліджують окремі аспекти теоретичних питань граматич-
ного ладу української мови, структури категорійних одиниць і под. Чи
не в цьому виявився справжній хист наукового керівника, що його учні
розвивають започатковану вченим граматичну концепцію.
З 1986 р. І.Р. Вихованець стає провідним науковим співробітни-
ком Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, а з жовтня
цього ж року — завідувачем сектору теорії української мови. Визначає
основні засадничі принципи створення національної функційної гра-
матики і розпочинає роботу над одним з її розділів — синтаксисом.
Відчуває потребу в апробації досягнутого у вишівській практиці
тому і стає завідувачем кафедри української мови Луцького державно-
го педагогічного інституту ім. Лесі Українки (тепер Волинський націо-
нальний університет імені Лесі Українки) — листопад 1987 р. — вере-
сень 1991 р. У цей період Іван Романович опрацьовує принципи ство-
рення підручника із синтаксису для університетів, визначає напрями
науково-популярної роботи і пропонує нові спецкурси для студентської
молоді. Все ширшої ваги Іван Романович надає працям для учителів-
словесників, планує створити цілу серію науково-популярних видань з
проблем граматики, лексикографії, лексикології, стилістики, сучасного
вжитку національних мов і под. (див.: У світі граматики, 1987; Таїна
слова, 1990. та ін.). Активно працює вчений як наставник, як член низ-
ки спеціалізованих вчених рад для захисту докторських і кандидат-
ських дисертацій в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН Украї-
ни і Київському державному педагогічному інституті (нині На ціональний
педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), як опонент низ-
ки кандидатських і докторських дисертацій.
У своєму науково-популярному виданні «У світі граматики»
(1987) Іван Романович наголошує на співвідношенні усталених гра-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 139
На граматичних вершинах
матичних форм і закономірностях поповнення лексичного складу
мови, простежує особливості сполучуваності слів, простежує тенден-
ції відхилення від усталених норм. Тезу вченого, що «Покликання
письменника — берегти і шліфувати слово» [У світі граматики. — К.:
Рад. школа, 1987. — С. 162], можна розширити: це покликання кожно-
го лінгвіста, адже «Творча діяльність мовознавця вимагає від нього
широкого бачення мовних явищ і культури в цілому, вимагає дару
вловлювати ледве помітні зародки нового в мові, вміння дати суспіль-
ству цінні поради щодо мовних норм», і тому: «Індивідуальні смаки
повинні переборюватися в ім’я вироблення бездоганних загальнона-
родних норм естетики мови», тому що на «цих принципах ґрунтувала-
ся і ґрунтується справжня культура мови» [Там само. — С. 163]. А в
«Таїні слова» (1990), що складається з двадцяти шести різноманітних
розповідей, учений у популярній формі розповідає про важливість
словників для кожної мови, наголошує на необхідності знання ба-
гатств «цих пишних ярів» (за М. Рильським) і констатує, що на-
родження нових слів мотивує необхідність створення нових тлумач-
них словників (С. 15). Не слід забувати кожному, що головним
творцем слова, «його будівничим є народ», але уміння точно вислови-
ти свою думку народжується не за один день, тому сприймаючи красу
природи, незмірного світу, «...дитина має вдосконалювати могутній ін-
струмент пізнання — мову» (С. 270). Автору вдалося в оригінальній і
доступній формі розповісти про розділи мовознавства і подати істо-
рію появи окремих слів у нашій мові, простежити особливості функ-
ціонування тих чи тих суфіксів та ін.
Прагнення теоретичного узагальнення нових проблем україн-
ського мовознавства і створення національної функційної граматики
спонукають Івана Романовича повернутися до Інституту мовознав-
ства ім. О.О. Потебні НАН України, у якому з вересня 1991 р. він пра-
цює провідним науковим співробітником, а з часу створення Інститу-
ту української мови НАН України очолює відділ граматики (згодом
відділ історії та граматики української мови з 1998 р.; потім відділ
граматики і фонетики з 2005 р.), а з 2007 р. стає головним науковим
співробітником цього ж Інституту.
У листопаді 1992 р. Івана Романовича обирають членом-
кореспондентом НАН України як ученого, що подав викінчену цілісну
концепцію граматичного ладу української мови. У цьому ж році вихо-
дить друком дослідження з проблем функційного синтаксису Нариси
з функціонального синтаксису української мови (1992. — 224 с.), кон-
цептуалізовано остаточний варіант першого в Україні університетсько-
го підручника з синтаксису Граматика української мови. Синтаксис
(1993. — 348 с.).
Керовані Іваном Романовичем кандидатські і докторські дисерта-
ції спрямовані в граматичну проблематику (Т.Є. Масицька, О.М. Га-
дзюк (Кузьмич), І.А. Мельник (Пасічник), Н.М. Костусяк, О.Г. Ме-
жов, А.С. Джура, Н.В. Шульжук), і в центрі їхніх завдань перебуває
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4140
Загнiтко А.П.
визначення національної специфіки граматичних конструкцій на
загальнослов’янському і загальноєвропейському мовному тлі. За ва-
гомий внесок у розбудову лінгвістичної науки і підготовку наукових
кадрів для вищої школи його обрано у 2002 р. Почесним професором
Волинського державного університету ім. Лесі Українки.
Сьогодні Іван Романович активно і плідно працює в галузі син-
таксису, морфології та словотвору, все більшої ваги набувають його
студії зі створення теоретичної фундаментальної граматики україн-
ської мови, що стане етапним явищем у розвитку української лінгвіс-
тики. Вихід «Теоретичної морфології української мови» (у співав-
торстві з К. Городенською) можна вважати її початком.
З часу заснування журналу «Українська мова» і до сьогодні
І.Р. Вихованець є заступником його головного редактора. Він опуб-
лікував тут серію статей з актуальних проблем українського правопи-
су, частиномовної ієрархії, особливостей співвідношення / неспів-
відношення частин мови і членів речення, закономірностей вияву
семантично елементарних і семантично неелементарних, фор мально
елементарних і формально неелементарних простих і складних речень
в українській мові, граматичної термінології, окреслив засадничі прин-
ципи нової академічної граматики [Навколо проблем предикативності, преди-
кації і предикатності // Українська мова. — 2002. — № 1. — С. 25-31; Аналітизм у гра-
матичній структурі сучасної ук раїнської мови // Українська мова. — 2002. — № 2. —
С. 3-9; Динамічні процеси в українському іменниковому відмінюванні // Українська
мова. — 2003. — № 3-4. — С. 33-38; Лексико-граматичне опрацювання прийменників
української мови // Українська мова. — 2002. — № 4. — С. 90-97; Ненаукові пристрасті
навколо українського правопису // Українська мова. — 2004. — № 2. — С. 3-25; Концеп-
ція «Граматичного словника української мови (прийменник)» // Українська мова. —
2004. — № 3. — С. 30-36; Студії про члени речення // Українська мова. — 2005. — № 2. —
С. 22-28; Концепція нової академічної «Граматики сучасної української літературної
мови» у 3-х томах // Українська мова. — 2006. — № 3. — С. 41-47].
Іван Романович започаткував у часописі «Українська мова» над-
звичайно цікаву та важливу рубрику «Мовна мозаїка», у межах якої
аналізують актуальні питання культури мови, закономірності кодифі-
кації граматичних форм, установлюють конкурентність форм, просте-
жують випадки неправильного наголошення слів і т. ін. (опубліковано
120 мозаїк).
Не менш знаковою постає співпраця вченого з часописом «Україн-
ська мова й література в середніх школах, гімназіях та колегіумах»,
де він започаткував рубрику «Мовознавчі етюди» (уже опуб ліковано
36 етюдів), а також уміщено програмове інтерв’ю «Бережімо рідну
мову — найдорожчий скарб! Бережімо Україну» (Українська мова й
література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. — 2009. — № 4. —
С. 4-14) з викладом засадничих принципів та аналізом фактологічної
бази академічної граматики, схарактеризовано статус української
мови в Українській державі, проаналізовано принципи українського пра-
вопису, а завершує інтерв’ю вчений власною поезією «Мово материн-
ська»: Я маю… Я повинен… Я мушу… / Щодня мовою вмивати душу… /
Я маю-повинен-мушу…
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4 141
На граматичних вершинах
Тривалий час І.Р. Вихованець був членом Правописної комісії,
плідно працював над питаннями української пунктуації та загальною
структурою українського правопису як член Української національної
комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України (1994 —
2002 рр.) (див.: [Український правопис (проєкт). — К.: Інститут укра-
їнської мови НАН України, 1999]).
Учений брав активну участь у створенні енциклопедії «Українська
мова» (К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2000. — 752 с.) та її
наступних доопрацюваннях (Українська мова: Енциклопедія. — Вид. 2-е, ви-
правл. і доп. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. — 824 с.;
Українська мова: Енциклопедія. — Вид. 3-тє, зі змінами і доповненнями. — К.: Вид-во
«Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. — 856 с.). До першого видання
енциклопедії він написав понад сто статей з проблем теорії мови, грама-
тичних категорій, мовних одиниць, морфологічних і синтаксичних форм,
які в другому і третьому виданнях було істотно розширено й поглиблено,
водночас з’явилися й нові статті. Цікавими постають студії вченого про
внесок окремих лінгвістів у розбудову українського мовознавства.
І.Р. Вихованець був активним учасником усіх семи міжнародних
конґресів Міжнародної асоціації україністів, керував на них програм-
ними секціями з актуальних питань граматики української мови, її пра-
вопису та ін. Він уперше обґрунтував концепцію категорійної грама-
тики (ІІІ міжнародний конґрес Міжнародної асоціації україністів
(м. Харків)), яку згодом істотно поглибив у наступних своїх виступах і
науково-теоретичних статтях. Монографії і науково-теоретичні, на-
уково-прикладні статті, науково-популярні видання лінгвіста належать
до таких, на які досить часто покликаються, вони стають теоретичним
підґрунтям для подальших студій інших мовознавців. Індекс цитувань
наукових праць дослідника в Україні та за її межами є досить високим.
Учений щедро ділиться своїми набутками з аспірантами і докто-
рантами. Його учні нині працюють в Інституті української мови НАН
України, Донецькому, Волинському імені Лесі Українки, Чернівецько-
му імені Юрія Федьковича національних університетах, національно-
му університеті «Києво-Могилянська академія», Вінницькому націо-
нальному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського,
Рівненському державному гуманітарному університеті, Бердянському
державному педагогічному університеті та ін.
І.Р. Вихованець також плідно працює у складі багатьох спеціаль-
них комісій. Він є членом Граматичної комісії при Міжнародному ко-
мітеті славістів, членом Наукової ради «Українська мова» Інституту
української мови НАН України, членом експертної групи з української
мови Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України,
членом спеціалізованої вченої ради для захисту докторських дисерта-
цій в Інституті української мови НАН України. Його введено до ред-
колегій низки високоавторитетних спеціальних періодичних мово-
знавчих видань, наукових вісників провідних університетів України.
Іван Романович намагається зробити все можливе для розвитку лінг-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2010, № 4142
Загнiтко А.П.
вістичної думки, для підготовки фахівців вищої і найвищої кваліфіка-
ції для Національної академії наук України і вищих навчальних закла-
дів, для підняття престижу вітчизняної науки. Йому належить вісім
одноосібних монографій, дев’ятнадцять написано у співавторстві, два
словники, а загальний список друкованих праць нараховує понад 650
позицій, без врахування рецензувань наукових праць. Він і сьогодні
працює плідно над поглибленням власної граматичної, лексикогра-
фічної і правописної концепцій. У післямові до «Таїни слова» І.Р. Ви-
хованець пише: «Кожне слово рідної мови має неповторну біографію.
Воно може наповнюватися як ніжністю серця народу-мовотворця, так
і громозвукою ненавистю, гнівом до ворогів. Любов до Батьківщини
виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожи-
ти, як честю матері, як совістю, як найвищими проявами народної мо-
ралі», і це повністю стосується самого вченого, який усе своє життя,
працюючи на ниві рідного слова, теоретичного і науково-прикладного,
дотримується цього, тому що: «Тільки той, хто виплекав у душі кра-
су рідного слова, зможе проникнутись уявленнями народу про навко-
лишній світ, його думами і почуттями, любов’ю і ніжністю, ненави-
стю і презирством». Іван Романович дбає про культуру рідного слова,
прагне умотивувати необхідність дотримання єдиних норм і просте-
жує їхню динаміку у своїх численних публікаціях, це тому, що «із ме-
лодією рідного слова» влилася «в серце напруга мислі й почуття, яку
заніс народ у слово, вигранюючи його протягом сторіч» (С. 277). Ця
залюбленість у рідне слово залишається для нього визначальною.
Погляди вченого знайшли широкий вияв і в шкільній практиці —
він науковий редактор шкільних підручників з української мови «Рід-
на мова» (автори Олександра Глазова і Юрій Кузнецов) для п’ятого,
шостого, сьомого, восьмого, дев’ятого і десятого класів. Його концеп-
туальне розмежування типів допоміжних слів — зв’язок у присудку,
кваліфікаційні ознаки членів речення, розуміння формальної і семан-
тичної елементарності / неелементарності простого і складного речен-
ня стали хрестоматійними.
Творче кредо І.Р. Вихованця — проникнення в слово, його гра-
матичну будову, встановлення особливостей функційної значущості
морфологічної або синтаксичної форми, подання її викінченого ана-
лізу і з’ясування статусу у загальномовній ієрархії. Своє прискіпливе
вивчення кожного мовного факту він передає учням і колегам. Само-
бутність та оригінальність, довершеність і цілісність створеного ним,
обґрунтованість і фундаментальність постають основою розбудови і
розвою сучасної лінгвістичної науки.
Анатолій Загнітко (м. Донецьк)
Anatoliy Zagnitko (Donets’k)
IN GRAMMAR TOPS
On the Ivan Vykhovanets’life and career the famous Ukrainian linguist and founder of
Ukrainian school grammarians.
|