Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років
В статье на основании широкого круга источников освещается история и специфика изучения народной культуры в трудах Русского отдела Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000‑х годов. Значительное внимание уделяется особенностям становления русской народной культуры в ходе многовекового развити...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37897 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років / І. Власова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 15-20. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859776385807024128 |
|---|---|
| author | Власова, І. |
| author_facet | Власова, І. |
| citation_txt | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років / І. Власова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 15-20. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | В статье на основании широкого круга источников освещается история и специфика изучения народной культуры в трудах Русского отдела Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000‑х годов. Значительное внимание уделяется особенностям становления русской народной культуры в ходе многовекового развития русских как народа. Детально проанализированы различные научные направления и методы, использовавшиеся в этнографическом изучении на протяжении исследуемого периода, а также охарактеризовано изучение таких новых тем, как региональная этнография, этнография русского города, этнография отдельных сословий, этнография отдельных групп русского народа.
On а spectrum of the sources shown are the history and specifics of the folk culture researches carried out by the scientists of the Russian Academy of Sciences Institute of Ethnology and Anthropology (Russian branch). There is an attention to the peculiarities of Russian folk culture becoming during the evolving of the Russians as an ethnos. The author has analyzed in detail the different scientific trends and approaches applying to the ethnographical researches during the period and has also characterized the new investigational subjects such as regional ethnography, Russian city ethnography, definite strata ethnography, and Russian people’s some groups ethnography.
|
| first_indexed | 2025-12-02T08:54:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
15
Попередником сучасного Російського відділу (або
Відділу етнології російського народу) ІЕА РАН був Східно-
слов’янський сектор, створений у 1943 році в московсько-
му відділенні інституту. У Ленінграді (нині – у Музеї антро-
пології і етнографії (Кунсткамера) ім. Петра Великого)
працювала ленінградська група сектору. Діяльність цих
груп розрізнялася як за своїм характером, так і з погляду
географії. Крім польових і наукових досліджень, ленін-
градці займалися музейною роботою та етнографічним
музеєзнавством, оскільки до складу цього відділення
інституту входив музей 1. До 1960-х років їхня робота
сконцентровувалася на вивченні етнографії Російської
Півночі й Північного Заходу СРСР, на відміну від москви-
чів, що традиційно займалися етнографією росіян у різ-
них регіонах РРФСР і в деяких союзних республіках.
Саме на 1960-ті роки припадає посилення інтересу до
народної культури. В інституті здійснювалося широко-
масштабне дослідження російського народу і народів
зарубіжних країн, і почали виходити праці серії «Народи
світу» 2. Існувала ще одна відмінність у роботі ленінград-
ців і москвичів: перші відтоді зосередили свою увагу на
різноманітних аспектах обрядової культури східних
слов’ян, вікової специфіки російської традиційної куль-
тури і сучасної молодіжної субкультури. У московському
секторі розгорнулося багатоаспектне вивчення народної
культури на всій території розселення росіян.
Звернення до аналізу народної культури було зумов-
лено тим, що повноцінні дослідження етнографи змогли
почати лише з 1960-х років. З того часу всебічно
до сліджуються різні питання російської етнографії, її
маловивчені проблеми, уточнюються твердження
поперед ників, створюється більш точна типологізація
форм народної культури.
Вирішення проблем становлення й розвитку народ-
ної культури протягом багатьох віків стало особливо
привабливим і необхідним, починаючи з післявоєнних
1940-х років. Такий інтерес «живився» деякими аспек-
тами буття народу, зокрема його культурою.
Російський народ, найчисленніший у сучасному
слов’янському світі, пройшов довгий, іноді болісний,
історичний шлях, який в історико-культурному роз-
витку людства, в історії цивілізації став унікальним.
Вихідною точкою і постійним фактором у формуванні
народу і його культури були міграції, що не припиняли-
ся з XII ст. Їх наслідком стало розширення території
проживання. Це спричинило освоєння різних природно-
Ірина Власова
народна культура в працях
Відділу етнології російського народу
інституту етнології та антропології ран 1960–2000-х років
Iryna Vlasova. The Folk Culture in the Works of the russian Academy of Sciences Institute of ethnology and
Anthropology (Department of the russian People ethnology) in the 1960s – 2000s
On а spectrum of the sources shown are the history and specifics of the folk culture researches carried out by the scientists
of the russian Academy of Sciences Institute of Ethnology and Anthropology (russian branch). There is an attention to the
peculiarities of russian folk culture becoming during the evolving of the russians as an ethnos. The author has analysed in detail
the different scientific trends and approaches applying to the ethnographical researches during the period and has also
characterized the new investigational subjects such as regional ethnography, russian city ethnography, definite strata
ethnography, and russian people’s some groups ethnography.
Keywords: ethnographical researches, ethnographical development, russian ethnography, regional ethnography, russian city
ethnography, definite strata ethnography, russian people’s some groups ethnography, mentality, folk culture, folk mentality.
ирина Власова. Народная культура в трудах Отдела этнологии русского народа института этнологии и антро-
пологии РАН 1960–2000-х годов
В статье на основании широкого круга источников освещается история и специфика изучения народной
культуры в трудах Русского отдела Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000-х годов. Значительное
внимание уделяется особенностям становления русской народной культуры в ходе многовекового развития рус-
ских как народа. Детально проанализированы различные научные направления и методы, использовавшиеся в
этнографическом изучении на протяжении исследуемого периода, а также охарактеризовано изучение таких
новых тем, как региональная этнография, этнография русского города, этнография отдельных сословий, этнография
отдельных групп русского народа.
Ключевые слова: этнографическое изучение, этнокультурное развитие, русская этнография, региональная
этнография, этнография русского города, этнография отдельных сословий, этнография отдельных групп русского наро-
да, менталитет, народная культура, народное сознание.
УДК 39(470+571)+061.1ІЕАРАН:06.055.2"1960/2000"
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
16 Російська етнологія в історіографічному контексті
кліматичних зон і, крім того, складні процеси розвитку
власне народу.
Для розуміння поступу російської народної культури
важливою є проблема асиміляції народів, яка й до сьо-
годні приваблює лінгвістів, антропологів, етнологів,
зокрема асиміляція слов’янами/росіянами предків
фіно-угрів. Останні залишили у спадок слов’янським
поселенцям окремі антропологічні риси, величезну
гідро- й топонімічну термінологію, а також елементи
своїх вірувань і знань.
Міграції у свою чергу сприяли процесам консолідації
в середовищі народу, а в результаті його пристосування
до місцевих умов – виробленню регіональних і локаль-
них рис господарської культури, психічного складу
населення; при дисперсному розселенні сусідство з
іншими народами впливало також і на його фізичний
вигляд. Під час такого багатовікового розселення скла-
лися окремі історико-культурні групи росіян, яким
були притаманні як загальноросійська культурна
єдність, мова, так і свої етнокультурні особливості 3.
Загальне – регіональне – локальне, їх співвідношення,
що виникло історично, простежується в культурному
розвитку народу дотепер.
Підсумком міграційних та етнічних процесів було
становлення росіян як народу зі своєю культурою. На це
впливало географічне, природне і людське середовище.
Саме культура є «створеним людьми штучним середо-
вищем», «системою координат, у якій діють покоління,
що змінюють одне одного» з їх ціннісною орієнтацією
або настроєм 4.
Міграції та етнічні процеси у XX ст., за радянських
часів, супроводжувались активними контактами росі-
ян з іншими народами, приводили до деякої асиміляції,
змішувань, утворення етнозмішаного населення, і при
цьому росіяни зберігали «відчуття співжиття» з пред-
ставниками інших етносів 5. Під час міграцій, починаю-
чи з 1960-х років, швидкими темпами розвивалась
урбанізація, збільшувалася чисельність городян, скоро-
чувалася кількість сільського населення, почалася деет-
нізація росіян, у тому числі й завдяки новій спільності –
«радянському народу» з переважанням російськомов-
ності, але не російської побутової культури. У кінці
ХХ ст. втрачали єдність з народом росіяни близького й
далекого зарубіжжя. У таких умовах послаблювалася
етнічна свідомість росіян 6.
Для етнокультурної історії росіян упродовж усього її
розвитку характерним є збереження локальної різно-
манітності форм традиційної культури, притаманних
ще феодальному періоду. Потім відбувалося нашару-
вання різночасових пластів, які відобразили багатома-
нітність культурних зв’язків. Від післяпетрівського часу
дедалі очевидніше проступали світські риси в культурі,
а пізніше культура верхів і міських жителів почала від-
ходити від традицій, що мали етнічне забарвлення. Їх
носієм залишалося селянство 7.
Культура як будь-який живий організм змінюється.
Вона не зникає, доки живі носії культурних традицій;
трансформації в ній відбуваються завжди – чи то розви-
ток унаслідок певних суспільних, соціальних змін, чи
адаптація в іншому середовищі 8. Однак неможливо
відродити первозданну традиційну культуру, коли б і
хто цим не займався, тому що вона стає «нашаруван-
ням» усіх нововведень і не завжди відповідає реаліям
сьогодення. Усі ці нововведення з’являються в результа-
ті осмисленої діяльності людей, які адаптуються до
умов, що змінюються, і самовиражаються в цій діяль-
ності. У різні кризові періоди виникає «тенденція її від-
родження», але, найімовірніше, можливий інший
шлях – переосмислення таких аспектів народної куль-
тури, які доцільні, корисні і виправдані практичним
досвідом, і тоді вони перетворюються на нові життє-
здатні цінності. Оскільки культура, її цінності перебу-
вають у постійному розвитку, то самосвідомість її твор-
ців стає відображенням усіх виниклих на цьому шляху
соціокультурних зв’язків.
Проте в розвитку культури міг відбуватися й зане-
пад. При цьому в людей з’являлися нові мотивації і
ціннісні орієнтири, змінювалось усвідомлення своєї
діяльності і взаємодії з навколишнім середовищем,
утім, частіше змінювалася форма вираження традицій-
них настанов, а не їх зміст. Така зміна відбувалася в
переломні моменти історії 9.
Етнічна консолідація в радянський період призводила
до зникнення культурно-побутових відмінностей окре-
мих складових єдиного російського етносу. Зберігалися
відмінності за статтю і віком, за місцем проживання
(міські й сільські), а також пов’язані з природно-
кліматичними умовами та видами діяльності 10.
Усі ці процеси та явища в етнокультурному розвитку
росіян враховувалися і принагідно «розкривались» у
дослідженнях спеціалістів з російської етнографії
Інституту етнології і антропології РАН. Були вироблені
підходи й аспекти для вивчення російської народної
культури. Багато з них використовувались уже кілька
десятиліть тому, але й донині вони не втратили своєї
значимості, адже з їх допомогою досліджуються мало-
вивчені й невивчені питання етнографії росіян.
Починаючи з 1960-х років, етнографію росіян можна
визначити як історичну етнографію, спрямовану на
вивчення історико-культурного розвитку російського
народу. Основною проблемою було створення більш
точної, ніж раніше, типології народної культури, її
окремих форм і видів. Вивчалась як матеріальна куль-
тура, так і духовна. Першорядне значення й дотепер
має проблема співвідношення в культурі загальноро-
сійського – регіонального – локального, оскільки, роз-
глядаючи глибше це співвідношення, можна підійти до
визначення історико-культурних ареалів і етнокультур-
ного розвитку населення регіонів, земель, країв тощо в
різні історичні епохи аж до сучасності. Річ у тім, що
народна культура росіян, де б вони не проживали, збе-
рігала свій загальноросійський характер, незважаючи
на те що в ній вироблялася регіональна своєрідність і
безліч локальних варіантів. Створюючи типологію
російської народної культури, дослідники стали дедалі
більше звертати увагу на згадане співвідношення
загальноросійське – регіональне – локальне, позаяк
таким шляхом можна було виявити цілі культурні ареа-
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
17Ірина Власова. Народна культура в працях Відділу етнології російського
народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років
ли, що формувалися протягом усього історичного роз-
витку народу на тій величезній території, яку заселили
й освоїли росіяни. Такі дослідження актуальні й сьогод-
ні, адже за чисельністю й територією, яку вони займа-
ють, росіяни є найчисленнішим народом у Росії, мають
складну етнічну й соціальну історію, багату культуру, у
вивченні якої зрозуміло зовсім не все.
Цим дослідженням сприяв новий методологічний
підхід, який почали застосовувати від 1960-х років.
Таким підходом стало залучення для вивчення культур-
ної багатоманітності російського народу не тільки
етнографічних джерел, але й даних суміжних наукових
дисциплін – історії, археології, лінгвістики (діалектоло-
гії, ономастики), фольклористики, фізичної антропо-
логії, психології. З’явилася можливість зіставлення
культурних ареалів, виявлених за етнографічними дже-
релами, з ареалами за даними археології, діалектології,
антропології тощо, що сприяє вирішенню ряду питань
етногенезу й етнічної історії росіян, бо в цих проблемах
досі «відкриваються» дедалі нові аспекти, які потребу-
ють окремого дослідження. Комплексне застосування
різноманітних джерел для вивчення культурних явищ у
житті народу актуальне й тепер, адже в цьому вивченні
існують «білі плями».
Російська етнографія 1960-х, та й 1970-х років, дотри-
муючись такого наукового напряму і нового підходу
для вирішення завдань, поповнилася низкою фунда-
ментальних досліджень 11. У цих працях було створено
класифікацію форм традиційної російської культури
(народного житла, костюма, харчування, господар-
ських занять, святкової та обрядової культури), виро-
блено поняття «господарсько-культурного типу», пока-
зано загальноросійський характер культури на всій
етнічній території росіян, а також її багатоманітність
(локальні варіанти), яка склалася в кожній місцевості.
Починаючи з 1970-х років, вивчення історико-
культурного розвитку росіян було спрямоване на дослі-
дження нових тем. Такими темами стали: регіональна
етнографія, етнографія російського міста, етнографія
окремих станів, етнографія окремих груп російського
народу. Особливо важливого значення надавали регіо-
нальній етнографії. Вона, як і раніше, залишалася
переважно «селянською», бо саме ця культура зберіга-
ла тип культури землеробів, ким і були за своїм похо-
дженням росіяни. Вибір регіонів був зумовлений їх
місцезнаходженням у різних природних зонах, своєрід-
ністю етнічної історії населення в них, різним соціально-
економічним розвитком. Досліджувалися такі регіони:
Європейська (Російська) Північ; Південноросійський
регіон (Чорнозем’я); Центрально-Промисловий район;
Поволжя; Урал; Західноросійський край, а також засе-
лені росіянами області Прибалтики, Білорусії, України
і Молдавії; Північний Кавказ; Сибір; Далекий Схід;
Середньоазійський регіон. Культурний розвиток росіян
у цих регіонах відбувався під впливом численних фак-
торів і набував різноманітних форм, але зберігався й
загальноросійський тип культури.
Поряд з регіональною етнографією, у 1970-х роках
набула розвитку так звана «міська етнографія».
Своєрідність російського міста, його виникнення і роз-
виток, сільське середовище, звідки воно черпало люд-
ські ресурси, формування міської культури, взаємодія і
взаємовплив міської і сільської культури, їх вплив на
професійну культуру, яка розвивалася, – це неповний
перелік аспектів, якими займалася «міська етногра-
фія». Вивчаючи міську культуру, більше уваги приділя-
ли культурі робітників, менше – міщанській і культурі
інших верств міста.
Крім станового складу росіян, інтерес викликала їх
етнічна, локальна, конфесійна різноманітність. У ході
багатовікової історії російського етносу в його середо-
вищі постійно виникали різні дрібні утворення. Вони
виникали на різній основі, в різні історичні періоди,
набували специфічної культурної традиції, зберігали
чи втрачали її при найрізноманітніших контактах і
зв’язках або при їх відсутності, але найголовніше –
мали свою, притаманну їм самосвідомість. До таких
груп росіян належать, наприклад, козаки (служиві);
помори Російської Півночі (які відрізнялися від північ-
них росіян лише своїми господарськими заняттями);
старообрядці різних напрямів і поглядів (які мали від-
мінне від загальної маси православного населення
віросповідання); камчадали, гурани, російські устьїнці
(індигірці), що мають у своєму складі, крім російсько-
го, й інші етнічні компоненти, та багато інших. Ці групи
мали або мовні відмінності (говори, діалекти), або
різну культуру (як матеріальну, так і духовну), або від-
різнялися від решти своїм зовнішнім виглядом (антро-
пологічним типом), але всі вони усвідомлювали себе
частиною єдиного російського народу. Наприкінці
1970-х років були опубліковані праці з регіональної,
міської проблематики, з етнографії станів і окремих
груп народу 12.
У 1980-х роках усі ці напрями російської етнографії
продовжували розвиватися. До регіонів, які вивчаються,
додалися Російська Північ (більш поглиблене, ніж рані-
ше, її вивчення), Центральний район, Рязанський край,
Північне Приуралля, західноросійські області. Там про-
водилося глибоке монографічне обстеження як на осно-
ві польових експедиційних матеріалів, так і різноманіт-
них писемних джерел, опублікованих і архівних, а також
із залученням у ряді випадків матеріалів інших дисци-
плін (діалектології, антропології, археології, фолькло-
ристики). Дослідження стали поповнюватися новими
тематичними розробками. Головні з них – це питання
православної віри і ролі православ’я в усіх сферах життє-
діяльності росіян; питання світогляду, історичної пам’яті
і народної свідомості в цілому і їх відображення в тради-
ційній культурі. Більш часткові питання: суспільний
побут і суспільна свідомість; сім’я і сімейний побут; пра-
вова культура (особливо дещо забуте звичаєве право);
святково-обрядова культура. Публікації на такі теми
почали з’являтися в кінці 1980-х, а багато навіть у 1990-х
і на початку 2000-х років. Тоді ж почали розроблятися
нові аспекти російської етнографії, котрим зараз приді-
ляють значну увагу. До них належать питання народної
свідомості, менталітету і ментальності (соціально-
психологічних стереотипів), пов’язані з народною свідо-
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
18 Російська етнологія в історіографічному контексті
містю і зумовлені культурними традиціями; питання
гендерної культури (для етнографії – це жіноча, чолові-
ча, дитяча, молодіжна та інші культури).
Найважливішим досягненням тих років виявилось
написання узагальнювальних праць про російський
народ і його культуру, а також про окремі російські
регіони, які увійшли в серію видань «Народи і культу-
ри», розпочату Інститутом етнології і антропології РАН
на заміну серії «Народи світу», що виходила в
1960-х роках. Хоча робота над фундаментальною пра-
цею «Росіяни» (серія «Народи і культури») почалась у
1980-х роках, вона була опублікована в кінці 1990-х років
і витримала чотири видання до 2004 року. Така сама
доля і в інших видань з російської етнографії, початих у
1980-х роках 13.
Виявлення історико-культурних ареалів і сучас-
ної культурної ситуації в російських регіонах, здій-
снюване і тепер, важливе в той момент, коли в сус-
пільстві триває пошук історичних, політичних і
культурних орієнтирів для подальшого розвитку
Росії. Вирішення проблеми становлення і розвитку
народних традицій, досвіду і знань дозволяє визна-
чити роль росіян і їх вклад у спільний культурний
спадок різноетнічного населення країни і відповісти
на актуальні запити суспільства, пов’язані зі зрос-
танням етнічної свідомості, взаємовідносинами з
іншими народами, із завданнями подолання кризо-
вого стану в усіх сферах життєдіяльності росіян.
Загалом це допоможе зрозуміти процес становлення
й розвитку самого етносу, його характеру, способу
життя, психології, світогляду, усвідомлення себе як
частини людського суспільства.
Розгляд актуальних сучасних проблем, важливих у
суспільному, геополітичному та культурному аспектах,
включає багато напрямів: як відомих і тих, що торка-
ються всіх сторін матеріальної і духовної культури, так
і нових, а саме:
1. Динаміка і характер розселення росіян і освоєння
ними територій.
2. Їх демографічний стан в різні епохи в різних регіо-
нах. Цей напрям набуває особливого значення в наші
дні у зв’язку з демографічною кризою та вжиттям захо-
дів і прийняттям законів для її подолання.
3. Усі види культури життєзабезпечення, у вивченні
якої зараз накреслилися нововведення: уточнення
типології різних культурних форм, виявлення культур-
них комплексів окремих етнографічних груп і станів,
розгляд культурних традицій як консолідуючих явищ у
середовищі народу, що відображають різні види народ-
ної свідомості, які свідчать про формування певної
ідентичності і змін у ній.
4. Село і місто: головні та другорядні комунікації в їх
історичному розвитку. Значення цього напряму в сучас-
ному розгляді культури важливе для подолання кризо-
вих явищ в аграрній сфері.
5. Сім’я і суспільство. Накреслюється нове у вивченні
сімейних знань, досвіду, механізму передачі їх поколін-
ням, розгляд проблем материнства і дитинства, а у
зв’язку з цим – принципів народної педагогіки (трудо-
вого і морального виховання дітей), звернення уваги
на розвиток сімейно-родинних стосунків.
6. Православ’я і його роль у житті суспільства:
моральні ідеали і віра, цінності і їх значення в духовно-
му й моральному вихованні людей.
7. Соціонорми різних видів (етика, правосвідомість
тощо), трансформації в них.
8. Святкова й обрядова культура: подальше роз-
роблення класифікації цих форм культури.
9. Народна свідомість у всіх проявах, її трансформа-
ції, формування нової російської ідентичності.
Необхідність таких підходів і аспектів обумовлена й
тим, що дотепер немає «загальностанового» зводу етно-
культурного розвитку, незважаючи на вивчення селян-
ської та міської культури росіян. За традицією більше
уваги й нині приділяється селянству, але й тут нововве-
денням є відмова від переконання про відсталість селян.
Попередня концепція селянства як темної і затурканої
сили в поєднанні з трактуванням «міцного» селянина
(кулака) як негативного явища перешкоджала вивчен-
ню багатющого господарського, соціального і культур-
ного досвіду народу. Праці, де досліджується російська
етнографія, засвідчують, якою гнучкістю, точністю
знань відзначалася господарська діяльність російських
селян, яку багату хліборобську культуру вони створили і
передавали у спадок прийдешнім поколінням, а разом з
нею моральне ставлення до землі, природи і людини.
В останні десятиліття в наукових розвідках особливо
гостро поставлена проблема народної свідомості росі-
ян, як і «російське питання» загалом. Вона стала акту-
альною в наші дні, коли активізувалося виявлення
етнічної та інших видів свідомості всіх народів Росії і
колишнього СРСР. Під народною свідомістю, за цими
дослідженнями, мають на увазі не тільки етносвідо-
мість, а й усвідомлення народом власного світогляду,
оцінювання себе і свого оточення, уявлення про свої
ціннісно-моральні орієнтири. Тільки такий підхід у
вивченні народної свідомості може дати цілісну карти-
ну історико-культурного розвитку народу.
Народна свідомість – явище складне. На її формуван-
ня впливає безліч факторів, важливе значення серед
яких мають фактори історичного, екологічного, куль-
турного та етнопсихологічного характеру. Тому її все-
бічне глибоке вивчення може здійснюватися шляхом
звернення до ряду наукових дисциплін, предметом
дослідження яких є різні прояви свідомості. Суто етно-
графічне вивчення цієї проблеми обмежується вияв-
ленням різних її видів у культурному спадку етносу.
Незважаючи на це, значення етнографії в такому піз-
нанні не можна применшувати, адже з її допомогою
можна відповісти на істотні питання щодо ролі і місця
будь-якого народу в загальному цивілізаційному про-
цесі, особливо на такі, як хто ми є, якою була наша
історія, яким має бути наш подальший розвиток.
Відомо, що кожна народна культура створює свої тра-
диції, свій спосіб життя і моральні орієнтири, які переда-
ються прийдешнім поколінням. Вона виробляє і меха-
нізми їх збереження та передачі, сприяючи відтворенню
життєвого потенціалу будь-якого суспільства. Відтак
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
19Ірина Власова. Народна культура в працях Відділу етнології російського
народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років
доречно й нині звертатися до культурного спадку в
пошуках відображеної в ньому народної свідомості.
Це особливо характерно для народної культури, бо вона
певною мірою консервативна, і «чим ширший набір тра-
дицій, що забезпечують ту чи іншу сферу життєдіяльнос-
ті», тим стійкішою вона виявляється 14. Вивчення всього
цього необхідне для розуміння мотивів людської пове-
дінки і вчинків, корені яких нерідко ведуть углиб віків,
пояснюються історичною й генетичною пам’яттю людей.
Отже, використання методів етнографії для вивчення
культурної історії впливає і на вирішення сучасних
суспільно-політичних проблем.
З дослідженням народної свідомості перекликається
й інше питання, що стало предметом розгляду в бага-
тьох наукових дослідженнях, а саме – вивчення мента-
літету, ментальності народів, населення регіонів, верств
(класів), окремих груп і спільнот. Правда, поняття мен-
талітету й дотепер не має чіткого визначення 15. Для
етнографічного аспекту цієї проблеми найближче розу-
міння ментальностей як соціально-психологічних сте-
реотипів, способу думок і дій, ціннісних уявлень, які
сформувалися в процесі виховання людини під впли-
вом культурних традицій. Менталітет як певна система
«забезпечує окрему людину моделлю бачення світу,
способами порушення і вирішення проблем… Будучи
зумовленими культурними традиціями… ментальності
забезпечують… людину… і спільність… глибинною
програмою діяльності…» 16. Саме цій «культурно обу-
мовленій поведінці» 17 дослідники почали надавати
першорядного значення, що цілком виправдано з огля-
ду на взаємодію культури і психології народу із соціаль-
ними, біологічними, географічними, кліматичними,
політичними, господарськими й іншими складовими.
Усі вони настільки тісно взаємопов’язані, що пошуки
такого взаємозв’язку – правильний підхід для виявлен-
ня культурно-психологічного та історико-культурного
розвитку будь-якого населення/народу.
Отже, етнографічне вивчення росіян, їх формування
і становлення народної культури, як і всякого іншого
народу і його культури, актуальне й до сьогодні, оскіль-
ки допомагає вирішенню глобальних проблем політич-
ного, соціального і культурного характеру.
Примітки
1 Деятельность московской и ленин-
градской частей Института этнографии
АН СССР с начала их основания и до
1960-х годов отражена в статье:
Полищук Н. С. Из истории отдела
этнографии русского народа ИЭА
РАН // Этнографическое обозрение. –
2003. – № 6.
2 Описание восточных славян вышло в
кн.: Народы Европейской части СССР. –
М., 1964. – Т. I.
3 Власова И. В. Этнографические группы
русских // Русские (серия «Народы и
культуры»). – М., 1999. – Гл. 4.
4 Лурье С. В. Русская крестьянская колони-
зация и проблемы регионализма: взгляд в
историю // Куда идет Россия?.. Социальная
трансформация постсоветского пространс-
тва . – М., 1996. – Вып. III. – С. 257.
5 Русские (серия «Народы и культуры»). –
Гл. 5; Солоневич И. Дух народа // Наш
современник. – 1990. – № 5. – С. 165.
6 Власова И. В. Этнодемографическое раз-
витие с 1917 по 1990-е годы // Русские
(серия «Народы и культуры»). – С. 132.
7 Бромлей Ю. В., Чистов К. В. Этно-
культурная история восточных славян
и современные этнические процессы //
Этнография восточных славян. –
М., 1987. – С. 513–515.
8 Никишенков А. А. Опыт антропологи-
ческого анализа толерантности //
Толерантность и культурная тради-
ция. – М., 2002. – С. 146–148.
9 Лурье С. В. Метаморфозы традицион-
ного сознания. Опыт разработки теоре-
тических основ этнопсихологии и их
применение к анализу исторического и
этнографического материала. – СПб.,
1994. – С. 20.
10 Бромлей Ю. В., Чистов К. В. Этно-
культурная история восточных славян
и современные этнические процессы. –
С. 519.
11 Восточнославянский этнографичес-
кий сборник // Труды Института этногра-
фии АН СССР. – М., 1956. – Т. ХХХI;
Народы Европейской части СССР. – Т. 1;
Русские. Украинцы. Белорусы (серия
«Народы мира: этнографические очер-
ки»). – М., 1964; Этнография восточных
славян. Очерки традиционной культуры
(серия «Этнография славян»). – М., 1987;
Русские: историко-этнографический
атлас. Земледелие. Крестьянское жили-
ще. Крестьянская одежда. (Середина
XIX – начало ХХ века). – М., 1967; Русские:
историко-этнографический атлас.
Из истории русского народного жилища
и костюма (украшение крестьянских
домов и одежды). (Середина XIX – нача-
ло ХХ в.). – М., 1970; ін.
12 Кубанские станицы: этнические и куль-
турно-бытовые процессы на Кубани. –
М., 1967; Анохина Л. А., Шмелева М. Н.
Культура и быт колхозников Калининской
области. – М., 1964; Анохина Л. А.,
Шмелева М. Н. Быт городского населения
средней полосы РСФСР в прошлом и
настоящем: на примере городов Калуга,
Елец, Ефремов. – М., 1977; Сабурова Л. М.
Культура и быт русского населения
Приангарья: конец XIX–ХХ в. – Л., 1967;
Быт и искусство русского населения
Восточной Сибири. – Новосибирск, 1971. –
Ч. I: Приангарье; 1975. – Ч. II: Забайкалье.
Александров В. А. Русское население
Сибири в XVII – начале XVIII в. (Енисейский
край). – М., 1964; Александров В. А. Россия
на Дальневосточных рубежах (вторая
половина XVII в.). – Хабаровск, 1984;
Этнография русского населения Сибири
и Средней Азии. – М., 1969; Хозяйство и
быт западносибирского крестьянства
XVII – начала ХХ в. – М., 1979; Фольклор и
этнография Русского Севера. – Л., 1973;
Власова И. В. Традиции крестьянского
землепользования в Поморье и Западной
Сибири XVII–ХVIII вв. – М., 1984; Дми
триева С. И. Фольклор и народное искус-
ство русских Европейского Севера. –
М., 1988; Липинская В. А. Русское населе-
ние Алтайского края: народные традиции
в материальной культуре (XVIII–XX вв.). –
М., 1987; Байбурин А. К. Жилище в обря-
дах и представлениях восточных славян. –
Л., 1983; Рабинович М. Г. Очерки этногра-
фии русского феодального города: горо-
жане, их общественный и домашний
быт. – М., 1978; Будина О. Р., Шмелева М. Н.
Город и народные традиции русских: по
материалам Центрального района
РСФСР. – М., 1989; Крупянская В. Ю.,
Полищук Н. С. Культура и быт рабочих
горнозаводского Урала (конец XIX – нача-
ло ХХ в.). – М., 1971; Крупянская В. Ю.,
Будина О. Р., Полищук Н. С., Юхнева Н. В.
Культура и быт горняков и металлургов
Нижнего Тагила. 1917–1970. – М., 1974;
Жирнова Г. В. Брак и свадьба русских горо-
жан в прошлом и настоящем: по матери-
алам городов средней полосы РСФСР. –
М., 1980; Заседателева Л. Б. Терские каза-
ки (середина XVI – начало ХХ в.): исто-
рикоэтнографические очерки. – М., 1974;
Бернштам Т. А. Поморы: формирование
группы и система хозяйства. – Л., 1978;
Рождественская С. Б. Русская народная
художественная традиция в современном
обществе: архитектурный декор и художес-
твенные промыслы. – М., 1981; ін.
13 На путях из земли Пермской в Сибирь.
Очерки этнографии северноуральского
крестьянства XVII–ХХ вв. – М., 1989;
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №2 2010
20 Російська етнологія в історіографічному контексті
Русские: семейный и общественный
быт. – М., 1989; Александров В. А. Сельская
община в России (XVII – начало ХIХ в.). –
М., 1976; Александров В. А. Обычное
право крепостной деревни России. XVIII –
начало XIX в. – М., 1984; Чижикова Л. Н.
Русско-украинское пограничье: история
и судьбы традиционной культуры (XIX–
XX вв.). – М., 1988; Белорусско-русское
пограничье. Этнологическое исследова-
ние. – М., 2005; Власова И. В. Заселение и
хозяйственное освоение русскими Север-
ного Приуралья (XVI–XX вв.). – М., 1991–
1994; Власова И. В. Дорогами земли
Вологодской. Этнографические очерки. –
М., 2001; Власова И. В. Сельская семья //
Семейный быт народов СССР. –
М., 1990. – Гл. 2: Семья у восточносла-
вянских народов; Бернштам Т. А.
Молодежь в обрядовой жизни русской
общины XIX – начала ХХ в.: половозраст-
ной аспект традиционной культуры. –
Л., 1988; Берн штам Т. А. Русская народ-
ная культура Поморья в XIX – начале
ХХ в.: Этнографи ческие очерки. –
Л., 1983; Громыко М. М. Мир русской
деревни. –М., 1991; Громы ко М. М.
Трудовые традиции русских крестьян
Сибири (XVIII – первая половина XIX в.). –
Новосибирск, 1975; Громы ко М. М.
Традиционные нормы поведения и
формы общения русских крестьян XIX в. –
М., 1986; Крестьянская община в Сибири
XVIII – начала ХХ в. – Новосибирск, 1977;
Этнография русского крестьянства
Сибири (XVII – середина XIX в.). –
М., 1981; Русский Север: Проблемы этно-
культурной истории, этнографии, фоль-
клористики. – Л., 1986; Русский Север:
Ареалы и культурные традиции. – СПб.,
1992; Русские народные традиции и сов-
ременность. – М., 1995; Русские (серия
«Народы и культуры»); Русский Север:
этническая история и народная культу-
ра. XII–ХХ века. – М., 2001; 2004; Моро
зов И. А., Слепцова И. С. Круг игры. Празд-
ник и игра в жизни севернорусского
крестьянина (XIX–ХХ в.). – М., 2004; Дми
триева С. И. Традиционное искусство
русских Европейского Севера. Этногра-
фический альбом. – М., 2006; Мировоззре-
ние и культура севернорусского населе-
ния. – М., 2006; Пушкарева Н. Л. Женщины
Древней Руси. – М., 1989; Щепанская Т. Б.
Символика молодежной субкультуры:
Опыт этнографического исследования
системы. 1986–1989 гг. – СПб., 1993;
Муж ской сборник. – М., 2001–2007. –
Вып. 1–3; Этнография русских Рязан-
ского края. – М., 2008; Очерки русской
народной культуры. – М., 2009.
14 Лурье С. В. Метаморфозы традицион-
ного сознания... – С. 53–54.
15 Филд Д. История менталитета в зару-
бежной исторической литературе //
Мента литет и аграрное развитие России
(XIX–ХХ века). – М., 1996. – С. 8, 11, 17, 18.
16 Миронов Б. Н. Социальная история
России периода империи (XVIII – начало
ХX в.). Генезис личности, демократической
семьи, гражданского общества и правово-
го государства. – СПб., 1999. – Т. I. – С. 327.
17 Лурье С. В. Метаморфозы традицион-
ного сознания... – С. 14.
переклад Надії федорович
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37897 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T08:54:20Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Власова, І. 2012-10-25T10:18:36Z 2012-10-25T10:18:36Z 2010 Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років / І. Власова // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 2. — С. 15-20. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37897 39(470+571)+061.1ІЕАРАН:06.055.2"1960/2000" В статье на основании широкого круга источников освещается история и специфика изучения народной культуры в трудах Русского отдела Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000‑х годов. Значительное внимание уделяется особенностям становления русской народной культуры в ходе многовекового развития русских как народа. Детально проанализированы различные научные направления и методы, использовавшиеся в этнографическом изучении на протяжении исследуемого периода, а также охарактеризовано изучение таких новых тем, как региональная этнография, этнография русского города, этнография отдельных сословий, этнография отдельных групп русского народа. On а spectrum of the sources shown are the history and specifics of the folk culture researches carried out by the scientists of the Russian Academy of Sciences Institute of Ethnology and Anthropology (Russian branch). There is an attention to the peculiarities of Russian folk culture becoming during the evolving of the Russians as an ethnos. The author has analyzed in detail the different scientific trends and approaches applying to the ethnographical researches during the period and has also characterized the new investigational subjects such as regional ethnography, Russian city ethnography, definite strata ethnography, and Russian people’s some groups ethnography. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Російська етнологія в історіографічному контексті Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років Народная культура в трудах Отдела этнологии русского народа Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000-х годов The Folk Culture in the Works of the Russian Academy of Sciences Institute of Ethnology and Anthropology (Department of the Russian People Ethnology) in the 1960s – 2000s Article published earlier |
| spellingShingle | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років Власова, І. Російська етнологія в історіографічному контексті |
| title | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років |
| title_alt | Народная культура в трудах Отдела этнологии русского народа Института этнологии и антропологии РАН 1960–2000-х годов The Folk Culture in the Works of the Russian Academy of Sciences Institute of Ethnology and Anthropology (Department of the Russian People Ethnology) in the 1960s – 2000s |
| title_full | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років |
| title_fullStr | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років |
| title_full_unstemmed | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років |
| title_short | Народна культура в працях Відділу етнології російського народу Інституту етнології та антропології РАН 1960–2000-х років |
| title_sort | народна культура в працях відділу етнології російського народу інституту етнології та антропології ран 1960–2000-х років |
| topic | Російська етнологія в історіографічному контексті |
| topic_facet | Російська етнологія в історіографічному контексті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37897 |
| work_keys_str_mv | AT vlasovaí narodnakulʹturavpracâhvíddíluetnologíírosíisʹkogonaroduínstitutuetnologíítaantropologííran19602000hrokív AT vlasovaí narodnaâkulʹturavtrudahotdelaétnologiirusskogonarodainstitutaétnologiiiantropologiiran19602000hgodov AT vlasovaí thefolkcultureintheworksoftherussianacademyofsciencesinstituteofethnologyandanthropologydepartmentoftherussianpeopleethnologyinthe1960s2000s |