Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова)
Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. етнічний склад Фастова, типового містечка українського Правобережжя, зазнав корінних змін. Євреї, які колись становили значний відсоток населення, на початок ХХІ ст. майже всі емігрували. Поляки асимілювалися українцями; разом з тим, враховуючи, що це були переважно нащ...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37939 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 4. — С. 31-39. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860063790825996288 |
|---|---|
| author | Балушок, В. |
| author_facet | Балушок, В. |
| citation_txt | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 4. — С. 31-39. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. етнічний склад Фастова, типового містечка українського Правобережжя, зазнав корінних змін. Євреї, які колись становили значний відсоток населення, на початок ХХІ ст. майже всі емігрували. Поляки асимілювалися українцями; разом з тим, враховуючи, що це були переважно нащадки сполонізованої української шляхти, відбулося в основному повернення їх до етнічності предків. У середині ХХ ст. в місті з’явилося багато росіян. Проте внаслідок пошлюблення їх з українцями та обирання дітьми від цих шлюбів після 1991 року української «національності» кількість росіян у Фастові дуже зменшилася. Українці перетворилися на стійку більшість.
На протяжении ХХ – начала ХХІ в. этнический состав Фастова, типичного городка украинского Правобережья, подвергся коренным изменениям. Евреи, которые когда-то составляли значительную часть населения, к началу ХХI в. почти все эмигрируют. Поляки подвергаются ассимиляции со стороны украинцев; вместе с тем, учитывая, что это были преимущественно потомки ополяченной украинской шляхты, имело место, в основном, возвращение их к этничности предков. В середине ХХ в. в городе появляется значительное количество русских. Однако вследствие их браков с украинцами и выбора их детьми после 1991 года украинской «национальности» численность русских в Фастове очень сократилась. Украинцы стали стойким большинством.
The ethnical composition of Fastiv, a typical Ukrainian Right-Bank Ukraine provincial town, has been subject to fundamental changes through the centuries. The H ebrews making firstly a considerable percent of Fastiv population have almost emigrated by the beginning of the XXIst century. The P oles have been assimilated by the Ukrainians. At the same time, taking into account that the latter were mainly P olonized Ukrainian noblemen’s descendants, there was chiefly their return to the antecedents’ ethnicity. A lot of the Russians has come to the town in the middle XXth century, however due to the marriages with the Ukrainians and their children’s identification with Ukrainian ethnicity after the 1991 events the Fastiv Russians’ amount greatly decreased and the Ukrainians became a proof majority.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:05:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
31
Етнос. Культура
дин а мік а етні чного ск л а д У містечкового
н асе ленн я Х Х – поч атк У Х Х і століт тя
(на матер іа ла х Фаст ова)
Василь Балушок
Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. етнічний склад Фастова, типового містечка українського Правобережжя, за-
знав корінних змін. Євреї, які колись становили значний відсоток населення, на початок ХХІ ст. майже всі емігрували.
Поляки асимілювалися українцями; разом з тим, враховуючи, що це були переважно нащадки сполонізованої укра-
їнської шляхти, відбулося в основному повернення їх до етнічності предків. У середині ХХ ст. в місті з’явилося багато
росіян. Проте внаслідок пошлюблення їх з українцями та обирання дітьми від цих шлюбів після 1991 року української
«національності» кількість росіян у Фастові дуже зменшилася. Українці перетворилися на стійку більшість.
Ключові слова: етнічний склад, асиміляція, динаміка, населення, етнічність, еміграція, українці, євреї, поляки,
росіяни.
The ethnical composition of Fastiv, a typical Ukrainian Right-Bank Ukraine provincial town, has been subject to fundamental
changes through the centuries. The hebrews making firstly a considerable percent of Fastiv population have almost emigrated by
the beginning of the XXIst century. The poles have been assimilated by the Ukrainians. At the same time, taking into account
that the latter were mainly polonized Ukrainian noblemen’s descendants, there was chiefly their return to the antecedents’ ethnicity.
A lot of the Russians has come to the town in the middle XXth century, however due to the marriages with the Ukrainians and
their children’s identification with Ukrainian ethnicity after the 1991 events the Fastiv Russians’ amount greatly decreased and the
Ukrainians became a proof majority.
Keywords: ethnic composition, assimilation, dynamics, population, ethnicity, emigration, Ukrainians, hebrews, poles,
Russians.
Українське Правобережжя ХХ – початку
ХХІ ст. за динамікою етнічних процесів ста-
новить певний осібний регіон, відмінний від
інших в Україні. У цей час в етнічному скла-
ді тутешнього населення відбуваються цікаві
зміни, які значною мірою були започатковані
ще в попередньому, ХІХ, столітті. Найчіт-
кіше ці зміни простежуються на матеріалах
невеликих містечок. Стосовно останніх варто
зазначити, що вони, на жаль, не часто стають
предметом спеціальних досліджень етноло-
гів, але водночас викликають значний інтер-
ес у суспільствознавців. Адже, з одного боку,
культура (включно з традиційно-побутовою й
етнічною) їхніх мешканців має багато спільно-
го з культурою населення навколишніх сіл, з
другого, такі містечка мають багато оригіналь-
ного в культурному плані, оскільки належать
усе-таки до міських поселень, хоча це далеко
не суперурбанізовані міста на зразок обласних
центрів та Києва. Принагідно доцільно за-
уважити, що, на відміну від сіл, сучасні міс-
та на кшталт райцентрів є багатолюдними й
не виявляють тенденції до демографічного та
культурного занепаду. Вони мають свої куль-
турні особливості, укорінені ще в давній за по-
ходженням традиційній культурі. А крім того,
переважна більшість цих містечок не зазнали
такого потужного зросійщення, як великі міста
Центрально-Східної України.
Фастів – середньостатистичне місто-
райцентр Правобережжя, і динаміка його ет-
нічного складу загалом є типовою для інших
подібних міст цього регіону. На рубежі ХІХ–
ХХ ст. тут, як і в інших населених пунктах
українського Правобережжя, окрім українців,
значний відсоток мешканців становили поляки
та євреї. Решта «національностей» (німці, гре-
ки, вірмени, татари та інші 1) були зовсім не-
великою часткою його населення і на динаміку
етнічного складу Фастова майже не впли-
вали. Точно визначити етнічний склад міста
УДК 323.11+314.1“19/20”(477.41)
32
ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчісТь ТА ЕТНОгрАфія* 4/2010
того часу неможливо, оскільки доступні нам
дані стосуються або лише центру містечка,
або також і окраїн. Причому ці окраїни (такі,
як Снігурівка, Журавлівка, Кадлубиця та ін.) в
одних випадках зазначені як частини містечка,
а в інших – як окремі села. Це пов’язано з тим,
що вказані села поступово перетворювалися на
передмістя (сьогодні це мікрорайони Фастова),
і фіксація такої ситуації в джерелах відобразила
цей процес. До того ж матеріали щодо скла-
ду фастівчан на зламі ХІХ–ХХ ст. назива-
ють, як правило, віросповідання, а не те, що
за радянських часів при переписах називали
«національністю». Проте ці відомості дають
досить чітке уявлення про етнічний склад жи-
телів містечка. Станом на 5 вересня 1916 року
у Фастові, за офіційними даними, проживало
21 137 осіб, з яких православних – 12 848,
римо-католиків – 1194, іудеїв – 7095 2. (Єв-
рейські мемуаристи визначають кількість фас-
тівських євреїв на 1971 рік у 9,5 тис. осіб 3).
Невідомо, чи включені до складу цього на-
селення мешканці передмість, а якщо так, то
яких. На наш погляд, жителів певних околиць
таки враховано, оскільки православні здебіль-
шого мешкали саме в передмістях, займаючись
переважно селянськими заняттями. У центрі
ж більшість становили євреї – торгівці та ре-
місники. Це видно з того, що дані про склад
фастівчан попередніх років, які стосуються ви-
ключно центру містечка, називаючи не набагато
більше євреїв, вказують значно меншу чисель-
ність православних і католиків. Наприклад, у
1880 році в центрі Фастова (територія парафії
православної Воскресенської церкви) проживав
2301 мешканець православного віросповідання,
а також 7705 іудеїв та 409 римо-католиків 4.
Для порівняння вкажемо, що відомий краєзна-
вець Л. Похилевич щодо середини 1860-х років
наводить такі цифри: «Жителів обох статей з
передмістям Кадлубицею: православних 1576,
римських католиків 453 і євреїв 5508» 5. Він та-
кож подає й інші відомості, які суттєво відріз-
няються від вказаних: 777 православних, 397
римо-католиків, 3508 євреїв 6. Очевидно, тут
враховані лише мешканці центру Фастова.
Як бачимо, на початку ХХ ст. значний від-
соток жителів містечка становили євреї, яких у
його центрі була переважна більшість. Багато
мешкало у Фастові й римо-католиків, якими
здебільшого були нащадки «польської шлях-
ти», як їх називали російські чиновники 7, або
просто поляків. Розселення тут означених
поляків пов’язане з поселенням на початку
XVIII ст. на теренах Білоцерківського старо-
ства, до якого належав і Фастів, поселенців-
шляхтичів – ландміліції, завданням якої було
охороняти російсько-польський кордон та за-
хищати край від нападів гайдамаків 8. Фастів
взагалі розташований у центрі одного з таких
колишніх шляхетських гнізд. Наприклад,
Фастівець поблизу міста в часи Л. Похилеви-
ча населяли «жителі обох статей у більшості
з шляхти, православних 674, римських като-
ликів 138» 9. Тут упадає в око, що більшість
шляхтичів з Фастівця на той час значилися
«православними». Переведення католиків у
православні було проявом масштабної кампанії
з ліквідації польського впливу на Правобереж-
жі, яку організувала влада Російської імперії
після польського повстання 1830–1831 ро-
ків 10. Попри це, існувала стійка традиція за-
раховувати всіх нащадків шляхти до «поляків»
(цікава проблема, до якої ми ще повернемося).
Серед православних, названих у зазна-
чених вище зведеннях даних щодо складу
жителів містечка, переважна більшість були,
звичайно, українцями. Росіяни, до того ж у
незначній кількості, могли бути в основному
лише серед вищих чиновників, особливо на
залізничній станції (Фастів після проведення
тут залізничної лінії швидко став вузловою
станцією).
З початку ХХ ст. в етнічному складі фас-
тівців почали відбуватися зміни. Найперше,
стала зростати кількість українців. Це відбу-
валося за рахунок включення ряду приміських
сіл до складу міста й перетворення їх на мікро-
райони. Жителями цих сіл, як уже зазначалося,
були переважно селяни-українці. У подальшо-
му, після створення СРСР та з розгортанням
в Україні урбанізаційно-індустріалізаційних
33
Етнос. Культура
процесів, мешканці віддаленіших сіл теж по-
чали активно переселятися у Фастів. У такий
спосіб українці перетворилися на стійку біль-
шість серед його жителів.
Водночас євреї впродовж майже всього
ХХ ст. становили досить значну частку на-
селення міста, а на його початку вони репре-
зентували більшість мешканців центру Фасто-
ва, хоча проживали також у приміських селах,
включно з тими, які згодом стали його перед-
містям. Ще в кінці ХІХ ст. влада намагалася
долучити місцевих євреїв до сільських занять.
Зокрема, після реформ 1860-х років неподалік
Фастова було створено Кадлубицьку й Чер-
вонянську єврейські колонії, мешканців яких
наділили землею для ведення землеробства.
Відомо також, що в 1897 році існувала Зразко-
ва Кадлубицька єврейська колонія, у чотирьох
дворах якої проживало 23 особи «з єврейськи-
ми і українськими прізвищами» 11. У 1919 році
денікінці обидві названі колонії знищили. За
словами відомого в єврейських колах України та
Ізраїлю фастівського письменника й мемуарис-
та Володимира Борошенка, у вересні 1919 року
у Фастові та на його околицях від рук денікінців
загинуло більше 600 євреїв, було спалено 100
будинків, 60 магазинів і лавок 12. Уже тоді за-
можніші євреї почали емігрувати з Фастова до
США та розвинених країн Європи 13.
У період НЕПу згадані фастівські єврейські
колонії було відбудовано за рахунок американ-
ської єврейської общини (декілька хат з тих
колоній збереглися донині). З утвердженням
радянського режиму в Кадлубицькій колонії
було створено сільраду, а в період колективіза-
ції – «національний» колгосп «Рейтен пойєр»
(«Червоний оратай») 14. З припиненням на по-
чатку 1930-х років політики коренізації радян-
ська влада взяла курс на зросійщення євреїв.
У Фастові це виявилося насамперед у пере-
веденні («на прохання трудящих») єврейської
школи, яка тут діяла, з ідиш на російську мову
навчання. Одночасно було закрито всі синаго-
ги, яких у місті нараховувалося аж шість 15. Такі
кроки радянської влади мали дуже далекий при-
ціл. Споконвіку євреї, перебуваючи в оточенні
іноетнічного населення на теренах чужих дер-
жав, виживали саме за рахунок максимального
пристосування до вимог тієї сторони, яка мала
силу і владу. І тепер, виконуючи соціальне за-
мовлення, яке перед ними поставив радянський
режим, зросійщені євреї почали брати активну
участь у зросійщенні українців.
У часи, коли в СРСР бути євреєм було не-
вигідно, фастівські представники цього етно-
су, як і повсюди в країні, у документах назива-
ли себе «росіянами» (частіше) й «українцями»
(рідше). Проте це не свідчило про зміну їхньої
етнічності на російську чи українську, вони
продовжували усвідомлювати себе євреями.
У роки Другої світової війни багато євреїв з
Фастова емігрували на Схід, частина з них по-
тім повернулися. Багатьох тих, хто залишився,
закатували гітлерівці. За словами В. Боро-
шенка, таких нараховувалося більше тисячі 16.
Місцеві жителі розповідають, що на момент
звільнення міста від німецьких окупантів у
Фастові залишилося всього два євреї 17. У піс-
лявоєнний період багато фастівських євреїв,
особливо молодих, почали виїжджати в Київ.
Декому ще в радянські часи вдалося перебра-
тися за кордон. А після 1991 року переважна
більшість їх, як і в усій Україні, емігрували –
хто в Ізраїль, а хто в США чи країни Захід-
ної Європи. На сьогодні у Фастові проживає
близько 90 євреїв, які переважно є людьми
старшого покоління, чиї діти та внуки живуть
за кордоном 18. Серед молоді трапляються
люди єврейсько-українського походження,
проте, очевидно, єврейської крові в них так
мало, що за євреїв у середовищі єврейства їх
зазвичай не визнають.
Упродовж ХХ ст. у Фастові майже зник-
ли поляки, проте їх доля була зовсім іншою,
ніж місцевих євреїв. Насамперед варто зазна-
чити, що фастівські поляки були здебільшого
нащадками соціальної групи, яка в офіційних
документах ХІХ ст. фігурувала як «польська
шляхта». Ще на початку ХХ ст. багато з них
сповідували римо-католицизм, а в першій поло-
вині ХІХ ст. взагалі всі чи майже всі вони були
римо-католиками. Відомо, що на Київщині на
34
ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчісТь ТА ЕТНОгрАфія* 4/2010
початку XX ст. діяло близько півтора десятка
польських шкіл, одну з яких було створено у
Фастові. У 1907 році з ініціативи Київського
генерал-губернатора Сухомлинова польські
школи на Київщині ліквідували 19. Проте по-
ляки домоглися дозволу на викладання для
дітей католиків у Фастівському двокласному
залізничному училищі в позаурочний час За-
кону Божого польською мовою 20. Водночас
більшість нащадків шляхти, особливо якщо
враховувати й окреслені вище села-передмістя,
були вже приписані до православної церкви.
Заходи з переведення шляхтичів-католиків
у православ’я, як уже зазначалося, почалися
після польського повстання 1830–1831 років
і посилилися після подібного бунту 1861–
1863 років. Цей процес відобразився у зве-
деннях даних про віросповідання нащадків
шляхти 1860-х років, які подає Л. Похилевич.
Наприклад, стосовно шляхти с. Потіївка біля
Фастова ситуація була такою: «Жителей обо-
его пола 2066, в числе коих большая половина,
именно 1100 польской шляхты православной,
исключая 43 душ, еще придерживающихся ла-
тинства» 21. На початку ХХ ст. названі заходи
досягли успіху: більшість колишніх шляхтичів
Фастова і навколишніх сіл були вже право-
славними. Саме результативність зазначених
акцій дає підстави сумніватися в тому, що ця
«польська шляхта» справді була польською.
Гадаю, на середину ХІХ ст. власне польська
шляхта, яка проживала досить великими ком-
пактними групами, масово перейти в «схиз-
матицьке» для поляків православ’я навряд чи
могла. Така ситуація, коли римо-католицька
шляхта та ще й достатньо масово і швидко
приймала православ’я, вказує на відсутність
відчутного опору цьому. А у випадку з таким
чисельним власне польським шляхетським
угрупованням, яке, як прийнято вважати, на-
селяло в Київській губернії землі поблизу
Фастова й Білої Церкви, на нашу думку, це
неможливо. Усе це свідчить про те, що озна-
чена шляхта була в основному українською за
походженням, звичайно, з певною, можливо,
досить значною, польською часткою. Очевид-
но, саме ті з нащадків шляхти, серед яких був
сильнішим польський етнічний елемент, якраз
і зберігали римо-католицтво. Є й інші факти,
що підтверджують українськість означеної
верстви на етнокультурному рівні. Так, Л. По-
хилевич стосовно мови, якою в побуті розмов-
ляла ця шляхта, писав: «По-польски считают
себя обязанными объясняться только с ксен-
дзами, сохраняющими в нашем крае совместно
с некоторыми богатыми помещиками, остатки
полонизма. Между собою шляхтичи польские
говорят обыкновенно по малоросски» 22. На
думку дослідника Є. Чернецького, шляхта з
колишнього Васильківського повіту, до якого
входив і Фастів, у середині ХІХ ст. була «май-
же на сто відсотків» україномовною 23.
Коли починаєш заглиблюватися в родово-
ди нащадків правобережної шляхти та в різні
етнографічні реалії її минулого (а багато хто з
них має їх чимало ще й сьогодні та береже як
реліквії), то наштовхуєшся на багато питомо
українських, але не пов’язаних із селянським
середовищем етнокультурних елементів, а та-
кож навіть на деякі прояви полонізації. Зо-
крема, інформатори 24 часто повідомляють про
знання всіма їхніми предками, які жили ще в
ХІХ – на початку ХХ ст., польської мови і
водночас їхню побутову україномовність; ви-
падки, коли ксьондзи карали вірян за недо-
статнє знання польськомовних молитов або за
невміння спілкуватися правильною польською
мовою; елементи української культури в звича-
ях, побуті та ін. І це тоді, коли ці люди всіляко
намагалися дистанціюватися від «мужиків»,
якими були українські селяни, та не допустити
запозичень з місцевої селянської, тобто укра-
їнської, культури, як «нижчої» та «мужицької»
(нащадки шляхти ще на початку ХХ ст. і на-
віть пізніше в шлюб з «мужиками» не вступа-
ли, зберігаючи ендогамію своєї верстви).
Дослідження показують, що походження
шляхетських родів Фастова і Фастівщини,
які вважалися польськими, насправді досить
різне, і власне польських серед них не так уже
й багато. До того ж навіть власне польські за
походженням роди завжди були змішаними
35
Етнос. Культура
шляхом пошлюблення з українцями. У часи
існування Речі Посполитої шляхта цієї дер-
жави була поліетнічною і складалася з поль-
ського, білоруського («литва»), литовського
(«жмудь») та українського («русь») етнічних
компонентів. А оскільки польській культурі, у
цому разі політичній, належали превалюючі по-
зиції, то стосовно української шляхти діяла така
формула: «за нацією поляк (natione polonus), за
родом русин (gente Ruthenus)» 25. Визначення
походження всіх родів дрібної шляхти, знаної в
Україні як «поляки» 26, є справою майбутнього,
але вже сьогодні відомо, що багато з них не були
первинно польськими, а частина, з’явившись в
Україні давно, зазнала тут впливу української
етнічної більшості. Саме таким є походження
шляхти колишнього Білоцерківського староства.
Можливо, якась її частина, будучи місцевою, на-
віть пережила козацькі війни середини XVII –
початку XVIII ст. (Волотовські, Кажановські
(Кижановські?), Соботовичі та ін.) 27. Більшість
цієї шляхти з початку XVIII ст. було переселено
сюди з різних регіонів Речі Посполитої, однак
переважну частину – з України. Є. Чернецький
визначив такі місця її виходу: Підляшшя, По-
ділля, Волинь (Добровольські й ін.), Галичина
(Білинські, Савинські, Барвінські та ін.), Люб-
лінщина (Пшонківські), колишнє Пінське воє-
водство (Ястшембські) 28. Для прикладу можна
назвати також фастівських Радзієвських, які
походять із с. Радзеївці біля Бара 29, Кончаків-
ських та Дросів (Дросенків), які є вихідцями з
Овруччини 30, Лясот (згадуються в документах
з Волині як український шляхетський рід ще в
XVI ст. 31), Домбровських, які теж походять з
Волині 32, та ін. Розгалужений рід Терлецьких
зафіксовано на Житомирщині з 1749 року (ме-
тричні книги сіл Борщів і Слобода сучасного
Радомишльського району) 33. А Барановські,
Болсуновські, Виговські, Дідківські, Закуси-
ли, Каленські, Кобилинські, Мошковські, Не-
дашківські, Ходаківські, Чопівські прибули на
територію Фастівщини з овруцького Заушшя 34
(район над річкою Уж, колишня Уша), де в більш
ніж сорока селах і сьогодні проживають нащад-
ки української околичної шляхти 35.
Саме те, що означена «польська шляхта»
була переважно українською за походженням,
а також етнокультурно та мовно, і визначило
її подальшу етнічну долю в ХХ ст. До Дру-
гої світової війни поляки були найчисельнішою
етнічною меншиною України, яка локалізува-
лася здебільшого на Правобережжі, Волині та
Галичині. Проте впродовж ХХ ст. чисельність
поляків в Україні невпинно скорочувалася. Це
відбувалося як внаслідок еміграції, так і через
асиміляцію. У 1939–1941 роках радянський
режим провів депортації польського населення
в східні райони Росії, а в післявоєнний період
відбулося переселення їх та осіб, які мали поль-
ське громадянство, на територію Польщі. Зо-
крема, у 1944–1955 роках виїхало 810,4 тис.
осіб, а в 1956–1957 роках – 44 823 особи 36.
Незважаючи на це, ще 1959 року поляки ста-
новили третю за чисельністю (після росіян та
євреїв) етнічну меншину України (363,3 тис.
осіб) 37. На початку 1970-х років їх було вже
259 тис. 38 Перепис 2001 року подає лише
144,1 тис. поляків у складі населення України,
або 0,3 % 39.
Зменшення їх кількості після закінчення
організованого переселення до Польщі відбу-
валося переважно за рахунок асиміляції. Цей
процес мав цікаві особливості. Наприклад,
поляки асимілювалися в основному українця-
ми, у той час як інші меншини, які прожива-
ли на теренах України, зазнавали асиміляції
переважно на користь росіян. Ситуація, коли
етнічні меншини асимілюються не етнічною
більшістю, якою в період існування СРСР
на території України залишалися українці, а
іншою меншиною не є нормальною з погляду
етнічних процесів. Її було штучно створено
радянським режимом, який фактично надав
російській етнічній меншині та російській мові
статусу більшості, відтіснивши цілою системою
заходів та репресій українську більшість на рі-
вень меншини 40. Тому якраз ненормальною в
таких умовах можна вважати асиміляцію по-
ляків українцями. Проте це ще не все. Етнічні
меншини в СРСР зазнавали зросійщення не
лише в етнічному плані, але й у мовному. До
36
ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчісТь ТА ЕТНОгрАфія* 4/2010
того ж мовна асиміляція меншин, тобто пере-
хід їх представників на російську мову і втра-
та ними власної етнічної мови, відбувалася
ще швидше, ніж етнічна. Зокрема, станом на
1989 рік уже менше половини всіх етнічних
меншин, які проживали в Україні (крім росі-
ян), почали вважати рідною мову власної на-
ціональності. А серед євреїв, греків та білору-
сів російськомовними були майже всі 41. Проте
це жодним чином не стосувалося поляків, які
ставали переважно україномовними. Більше
того, як зауважив відомий письменник Вале-
рій Шевчук, який сам по материнській лінії
походить з цього етнічного середовища, саме
поляки Правобережжя в часи найбільшого
тиску на все українське в Україні дуже часто
виявлялися елементом, набагато стійкішим,
ніж ті, хто вважали себе українцями, вперто
опираючись зросійщенню та зберігаючи укра-
їнську мову 42.
Окреслена ситуація з поляками значною
мірою характерна і для Фастова, з тією від-
мінністю, що тут відбулася переважно саме
асиміляція цієї етнічної групи. Уже переве-
дення більшості місцевих нащадків «польської
шляхти» в православ’я було початком цього
процесу. У подальшому до переходу в україн-
ську етнічність («національність») нащадків
«польської шляхти» підштовхнули репресії в
СРСР 30–40-х років ХХ ст. Тоді їх масово
звинувачували в повстанському русі проти
більшовиків, зв’язках з військами Ю. Пілсуд-
ського під час походу їх на Київ, співпраці з
петлюрівцями та «білополяками», диверсій-
ній, шпигунській і шкідницькій діяльності на
користь Польщі, у створенні різноманітних
вигаданих самими енкаведистами підривних
організацій тощо 43.
На сьогодні українізація фастівських по-
ляків переважно завершилася. Місцеві жителі
ще пам’ятають, що предки цих людей колись
вважалися «поляками», у чому не останню
роль відіграє тип прізвища, переважно із за-
кінченням на -цький, -ський, які вважаються
«польськими», хоча насправді є типово шля-
хетськими. Самі ж нащадки «польської шлях-
ти», як правило, ідентифікують себе як україн-
ців. Наприклад, усі 17 учнів 1992–1994 років
народження Фастівської спеціалізованої за-
гальноосвітньої школи №9, які в ході опиту-
вання 44 серед своїх предків назвали людей
зі шляхетськими прізвищами (Ліпські, Во-
лянські, Ачілінські, Феліковські, Нагаєвські,
Зелінські, Долинські, Іваницькі, Краснополь-
ські, Струтинські, Маковецькі, Неборачків-
ські, Яновські, Цибульські, Ольшевські, Ко-
вальські), вважають себе українцями. Лише в
п’яти родинах цих учнів зберігається пам’ять
про те, що їхні предки (бабусі, дідусь, прадід
опитуваних учнів) були поляками. Прикметно,
що всі вони є нащадками людей зі шляхетськи-
ми прізвищами, які брали шлюб з партнерами
не лише української національності, але й з
«мужицькими» (звичайно ж, типово україн-
ські) прізвищами. Тобто колишня шляхетська
ендогамія остаточно відійшла в минуле.
На наш погляд, досить дивне явище аси-
міляції означених фастівських поляків укра-
їнцями в часи СРСР можна пояснити тим,
що насправді в цьому випадку була наявна не
стільки асиміляція, як повернення до своєї ет-
нічності асимільованих у минулому українців.
До того ж цей процес прискорило зникнення
шляхетської ендогамії, коли нащадки людей
української етнічності й тих, хто, будучи за по-
ходженням шляхтичами, значною мірою лише
номінально вважалися поляками, фактично ж
були приречені на вибір саме української «на-
ціональності».
Росіян до закінчення Другої світової вій-
ни у Фастові було мало. На сьогодні не відо-
мі офіційні дані щодо цього, проте, згідно з
опитуванням, етнічні росіяни в містечку були
переважно лише серед вищого чиновництва
та службовців залізниці. Однак після визво-
лення міста від німецьких військ на залізничну
станцію Фастів, яку було дуже зруйновано,
прибуло кілька будівельних військових час-
тин для її відбудови. Більшість (чи, можливо,
просто значна кількість) військовослужбовців
з тих частин після завершення робіт осіли в
місті. Крім того, у Фастові розмістилася вій-
37
Етнос. Культура
ськова частина і, мабуть, не одна. Так, поряд
з містом, біля с. Веприк, був розташований
військовий аеродром, а в самому місті збу-
дували військове містечко, де аж до кінця
1990-х років діяла військова радіотехнічна
частина. Це зумовило притік до міста знач-
ної кількості росіян та зросійщених пред-
ставників інших «національностей». Це були
переважно молоді чоловіки, які одружилися
з фастівчанками. З часом, зі зростанням те-
риторіальної мобільності населення, у місті
почало з’являтися більше росіян та пред-
ставників інших етносів. Діти від змішаних
шлюбів у колишньому СРСР, як відомо, у
переважній більшості випадків обирали ро-
сійську етнічність 45. Тому й найпрестижні-
шу Фастівську середню школу («залізнич-
ну») № 19 (нині – ЗОШ № 9) перевели на
російську мову навчання.
Проте після проголошення незалежно-
сті України, незважаючи на намагання
правлячої верхівки надати цій події лише
формального значення, розгорнувся про-
цес повернення нащадків від змішаних
українсько-іноетнічних шлюбів до україн-
ської етнічності 46. Це характерно і для Фас-
това. Опитування в колишній російській
(у ній і зараз є кілька класів з російською
мовою викладання) ЗОШ № 9 засвідчує,
що діти від змішаних українсько-російських
та -іноетнічних (угорці, татари, білоруси)
шлюбів на сьогодні обирають саме україн-
ську «національність» (10 із 46). Із 46 учнів,
які погодилися дати відповідь на запитання,
тих, хто мав би неукраїнську ідентичність,
не виявилося зовсім.
Як бачимо, упродовж ХХ ст. українці пе-
ретворилися на абсолютну більшість у Фас-
тові. Євреї, які на початку століття становили
дуже значну частку його населення, а якщо
брати до уваги лише центр, то більшість,
майже зникли. Практично немає тут більше
й поляків, які на початку ХХ ст. становили
значний відсоток населення містечка. Однак
процеси, що спричинили зникнення цих «на-
ціональностей» у Фастові, зовсім різні: євреї
переважно емігрували, а поляки були асимі-
льовані українцями. Водночас, враховуючи,
що більшість тутешніх поляків виявилися
здебільшого нащадками української шляхти,
яка в минулому зазнала спольщення (причо-
му переважно лише в релігійній та політичній
площинах), це була не стільки їх асиміляція, як
повернення до етнічності своїх предків. Упро-
довж ХХ ст., а особливо інтенсивно з його
середини, у Фастові зростала кількість лю-
дей російської «національності». Проте після
проголошення незалежності України ця група
щорік зменшується, у чому основну роль віді-
грав вибір української етнічності нащадками
від змішаних українсько-російських та -іноет-
нічних шлюбів. Варто також додати, що вибір
української «національності» нащадками цих
шлюбів далеко не в усіх випадках супрово-
джується їх поверненням до україномовності,
на що, безумовно, впливає засилля в Україні
російськомовних засобів масової комунікації,
а також територіально близький, в основному
російськомовний, Київ.
Останнім часом у Фастові з’являється
дедалі більше вихідців з Азії, є одруже-
ний з місцевою українкою кубинець. Серед
азіатів переважають азербайджанці, які
ведуть доволі скритний спосіб життя, та
узбеки. У них багатодітні сім’ї; а дорослі
члени цих родин займаються головним чи-
ном торгівлею. Поки що якихось особливих
культурно-національних вимог ці, загалом
нечисельні, меншини не висувають. Од-
нак про те, що такі вимоги з часом можуть
з’явитися, свідчать випадки не зовсім толе-
рантного ставлення деяких вихідців з азі-
атських країн до традицій місцевого укра-
їнського населення. Наприклад, дівчина
з азербайджанської сім’ї в школі заявила
про релігійну нетерпимість українців на тій
підставі, що, мовляв, у нас слово «пророк»
пишеться з малої літери 47. Зважаючи на
багатодітність сімей азіатів і малодітність
родин українських, у майбутньому етнічна
ситуація у Фастові може зазнати ряду змін
на користь іммігрантів.
38
ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчісТь ТА ЕТНОгрАфія* 4/2010
1 Шевчук С. В., Ходаківський М. Д. «Новий по-
рядок» і релігійні громади Фастова // Прес-музей.
Науково-інформаційний бюлетень. – 1995. –
№ 4–5. – С. 63.
2 Центральний державний історичний архів
України в м. Києві (далі – ЦДІАУК). – Ф. 707,
оп. 167, спр. 150, арк. 101.
3 Мозалевская Л. Сопереживает автор – сопе-
реживают читатели // Борошенко В. Р. И расскажи
сыну своему. Рассказы. Повести. Стихи. – Фастов,
2005. – С. 6.
4 Дросенко В., Перерва В. Воскресенський храм
містечка Фастова: втрачене та не забуте. – Біла
Церква, 2008. – С. 31.
5 Похилевич Л. Сказания о населенных мест-
ностях Киевской губернии или Статистические,
исторические и церковные заметки о всех дерев-
нях, селах, местечках и городах, в пределах гу-
бернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. –
Біла Церква, 2005. – С. 381.
6 Там само. – С. 384.
7 Там само. – С. 413.
8 Чернецький Є. Вступ // Правобережний гер-
бівник / Уклав Є. Чернецький. – Біла Церква,
2006. – С. 9, 10.
9 Похилевич Л. Сказания о населенных мест-
ностях Киевской губернии... – С. 385.
10 Детально про це див.: Бовта Д. Шляхтич,
кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом
та українськими масами (1831–1863). – К., 1996;
Бовта Д. Битва за землю в Україні 1863–1914. По-
ляки в соціо-етнічних конфліктах. – К., 1998.
11 Усі ці дані повідомив фастівський краєзна-
вець Володимир Іванович Дросенко (1942 р. н.).
12 Борошенко В. Р. И расскажи сыну своему… –
С. 16.
13 Там само.
14 Дані В. Дросенка.
15 Борошенко В. Р. И расскажи сыну своему… –
С. 16.
16 Там само. – С. 18.
17 Шевчук С. В., Ходаківський М. Д. «Новий по-
рядок» і релігійні громади Фастова. – С. 64.
18 Інформатор – Неля Іванівна Притчина (1936
р. н., м. Фастів).
19 ЦДІАУК. – Ф. 442, оп. 860, спр. 67, арк. 31.
20 Там само. – Ф. 707, оп. 227, спр. 32.
21 Похилевич Л. Сказания о населенных мест-
ностях Киевской губернии. – С. 413. Див. також
с. 172, 385, 407, 409, 410 та ін.
22 Там само. – С. 414.
23 Чернецький Є. Правобережна шляхта за
російського панування (кінець XVIII – початок
ХІХ ст.). Джерела, структура стану, роди. – Біла
Церква, 2007. – С. 70.
24 Інформатори: Олександр Володимирович
Пшонківський (1965 р. н.), народився в с. Фас-
тівець Фастівського р-ну Київської обл., зараз
проживає в м. Біла Церква; Людмила Антонівна
Опанасенко (у дівоцтві Домашевська) (1950 р. н.),
народилася в с. Мар’янівка Васильківського р-ну
Київської обл., зараз проживає в м. Фастів; Ві-
талій Макарович Мельник (1938 р. н), народився
в с. Фастівець Фастівського р-ну Київської обл.,
зараз проживає в м. Фастів; Зоя Євгенівна Нагор-
на (у дівоцтві Лясота) (1953 р. н.), м. Фастів; Ігор
Миколайович Петровський (1955 р. н.), м. Фас-
тів; Микола Павлович Петровський (1929 р. н.),
народився на хуторі Кончаки Фастівського р-ну
Київської обл., зараз проживає в м. Фастів; Люд-
мила Миколаївна Макоївець (у дівоцтві Лясота)
(1957 р. н.), м. Фастів; Геронтій Володимирович
Радзієвський (1945 р. н.), м. Фастів.
25 Яковенко Н. М. Нарис історії України з най-
давніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 81.
Нагадаємо, що самоназвою українців включно до
XVIII ст. була «русь» (збірна форма множини),
«русин» (в однині), згодом «русини». На Заході
України ця самоназва побутувала до ХХ ст., а по-
тім була змінена на «українці» (див.: Балушок В.
Українська етнічна спільнота: етногенез, історія,
етнонімія. – Біла Церква, 2008. – С. 262–280).
26 Серед нащадків дрібної шляхти є й такі, яких
навколишнє населення називає «дворянами», вони
до складу поляків не входили. «Дворянами» стали
називати переважно тих нащадків шляхти, яким у
ХІХ ст. вдалося за допомогою збережених відповід-
них документів довести своє шляхетство й отрима-
ти дворянство, незважаючи на незаможність біль-
шості з них. Проте на Фастівщині таких небагато.
27 Чернецький Є. Правобережна шляхта за ро-
сійського панування… – С. 73.
28 Там само. – С. 10, 13, 15–22, 49, 50, 67, 69.
29 Грушевський М. С. Барська околична шлях-
та до кінця XVIII ст. // Грушевський М. С. Твори:
у 50 т. – Л., 2002. – С. 326.
30 Antоni J. (Rolle A.) Z przeszłości Polesia
Kijowskiego. Opowiadanie historyczne. – Warszawa,
1882 (Wydаnie Redakcyi Biblioteki Warszawskiej). –
S. 14; Державний архів Київської області. –
Ф. 782, оп. 1, спр. 3668, арк. 38. (Усі архівні дані,
що стосуються фастівської шляхти, тут і далі
люб’язно надані краєзнавцями В. І. Дросенком та
В. М. Мельником).
31 Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця
XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна
Україна). – К., 1993. – С. 155, 212, 238, 302; Ак-
това книга Житомирського міського уряду кінця
XVI ст. / Підгот. до вид. М. К. Бойчук. – К., 1965. –
С. 35; Акти Житомирського гродського уряду:
39
Етнос. Культура
1590 р., 1635 р. / Підгот. до вид. В. М. Мойсієнко. –
Житомир, 2004. – С. 125, 194.
32 Чернецький Є. Правобережна шляхта за ро-
сійського панування. – С. 26, 37.
33 ЦДІАУК. – Ф. 127, оп. 1012, спр. 1091,
арк. 345 зв.
34 Чернецький Є. Правобережна шляхта за ро-
сійського панування... – С. 68.
35 Касянович О. З минулого шляхти околич-
ної Центрального Полісся // Берегиня. – 2004. –
№ 3.
36 Скляр В. Етнічний склад населення України
1959–1989 рр.: етномовні наслідки російщення. –
К., 2008. – С. 230, 231.
37 Там само. – С. 231.
38 Наулко В. И. Развитие межэтнических связей
на Украине (историко-этнографический очерк). –
К., 1975. – С. 38.
39 Див.: www.ukrstat.gov.ua.
40 Скляр В. Етнічний склад населення України
1959–1989 рр.
41 Там само. – С. 225–260.
42 Шевчук В. Сад житейських думок, трудів
та почуттів. Автобіографічні замітки // Шев-
чук В. Стежка в траві. Житомирська сага: у 2 т. –
Х., 1994. – Т. 1. – С. 54.
43 Калакура О. Поляки в етнополітичних проце-
сах на землях України у ХХ столітті. – К., 2007. –
С. 75, 245, 247, 250, 251 та ін.
44 Було опитано 100 осіб, проте відповіді про
прізвища та «національність» дідусів і бабусь дали
лише 46, решті відповідати заборонили батьки.
45 Скляр В. Етнічний склад населення України
1959–1989 рр. – С. 106 і наст.
46 Скляр В. Етномовні процеси в українському
просторі: 1989–2001 рр. – Х., 2009. – С. 358 та ін.
47 Повідомила вчителька української мови й лі-
тератури ЗОШ № 9 Зоя Євгенівна Нагорна.
У к ра їнці ба шкор тоста н У: основні
тен денції етнок Ульт У рного розвитк У
(к і нец ь Х і Х – почат ок Х Х і ст ол іт тя)
Василь Бабенко, сергій Бабенко УДК 39(470.57=161.2)“18/20”
У статті висвітлено основні аспекти життя українців Башкортостану: мова, релігія, господарські заняття, домашні
промисли, поселення, їжа, сім’я, весілля, похоронний обряд, календарні свята й обряди, тенденції етнокультурного
розвитку.
Ключові слова: Башкортостан, українська спільнота, національна самосвідомість.
There is an elucidation of the main aspects of the Ukrainians’ life in Bashkortostan: language, religion, economic employments,
home crafts, settlements, foods, family, wedding, funeral ceremonies, calendar holidays and rites, and ethnocultural development
trends.
Keywords: Bashkortostan, Ukrainian community, national self-consciousness.
У поліетнічному багатоквітті народів Баш-
кортостану помітно виокремлюються українці,
для яких ці землі майже три століття тому ста-
ли другою Батьківщиною.
Уперше про українських козаків на тери-
торії Башкирії згадано на початку ХVІІ ст.:
у 1625–1626 роках у фортеці служили два
«черкаси» 1, у 1634 році на службі в Уфимській
в’язниці перебувало тринадцять «черкасів», а в
1636 році їх було троє.
Постійні українські поселення в Башки-
рії виникли після зведення Нової Закамської
кріпосної лінії (1731), а декількома роками
пізніше – Яїцької, або Оренбурзької (1734).
Зведення фортець і вартова служба потребу-
вали значної кількості людей. Із цією метою
20 серпня 1739 року було видано указ, що доз-
воляв переселяти в Оренбурзьку губернію
«черкасів», або українців, які охоче зголосили-
ся на таку пропозицію.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37939 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:05:58Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Балушок, В. 2012-10-26T09:45:41Z 2012-10-26T09:45:41Z 2010 Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 4. — С. 31-39. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37939 323.11+314.1“19/20”(477.41) Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. етнічний склад Фастова, типового містечка українського Правобережжя, зазнав корінних змін. Євреї, які колись становили значний відсоток населення, на початок ХХІ ст. майже всі емігрували. Поляки асимілювалися українцями; разом з тим, враховуючи, що це були переважно нащадки сполонізованої української шляхти, відбулося в основному повернення їх до етнічності предків. У середині ХХ ст. в місті з’явилося багато росіян. Проте внаслідок пошлюблення їх з українцями та обирання дітьми від цих шлюбів після 1991 року української «національності» кількість росіян у Фастові дуже зменшилася. Українці перетворилися на стійку більшість. На протяжении ХХ – начала ХХІ в. этнический состав Фастова, типичного городка украинского Правобережья, подвергся коренным изменениям. Евреи, которые когда-то составляли значительную часть населения, к началу ХХI в. почти все эмигрируют. Поляки подвергаются ассимиляции со стороны украинцев; вместе с тем, учитывая, что это были преимущественно потомки ополяченной украинской шляхты, имело место, в основном, возвращение их к этничности предков. В середине ХХ в. в городе появляется значительное количество русских. Однако вследствие их браков с украинцами и выбора их детьми после 1991 года украинской «национальности» численность русских в Фастове очень сократилась. Украинцы стали стойким большинством. The ethnical composition of Fastiv, a typical Ukrainian Right-Bank Ukraine provincial town, has been subject to fundamental changes through the centuries. The H ebrews making firstly a considerable percent of Fastiv population have almost emigrated by the beginning of the XXIst century. The P oles have been assimilated by the Ukrainians. At the same time, taking into account that the latter were mainly P olonized Ukrainian noblemen’s descendants, there was chiefly their return to the antecedents’ ethnicity. A lot of the Russians has come to the town in the middle XXth century, however due to the marriages with the Ukrainians and their children’s identification with Ukrainian ethnicity after the 1991 events the Fastiv Russians’ amount greatly decreased and the Ukrainians became a proof majority. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Етнос. Культура Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) Динамика этнического состава местечкового населения ХХ – начала ХХІ века (на материалах Фастова) Dynamics of a Provincial Town Ethnical Composition in the XXth – Early XXIst Centuries (On a Fastiv Example) Article published earlier |
| spellingShingle | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) Балушок, В. Етнос. Культура |
| title | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) |
| title_alt | Динамика этнического состава местечкового населения ХХ – начала ХХІ века (на материалах Фастова) Dynamics of a Provincial Town Ethnical Composition in the XXth – Early XXIst Centuries (On a Fastiv Example) |
| title_full | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) |
| title_fullStr | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) |
| title_full_unstemmed | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) |
| title_short | Динаміка етнічного складу містечкового населення ХХ – початку ХХІ століття (на матеріалах Фастова) |
| title_sort | динаміка етнічного складу містечкового населення хх – початку ххі століття (на матеріалах фастова) |
| topic | Етнос. Культура |
| topic_facet | Етнос. Культура |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37939 |
| work_keys_str_mv | AT balušokv dinamíkaetníčnogoskladumístečkovogonaselennâhhpočatkuhhístolíttânamateríalahfastova AT balušokv dinamikaétničeskogosostavamestečkovogonaseleniâhhnačalahhívekanamaterialahfastova AT balušokv dynamicsofaprovincialtownethnicalcompositioninthexxthearlyxxistcenturiesonafastivexample |