Лемківські трудові пісні-діалоги
Статтю присвячено дослідженню лемківських трудових пісень – польових та пастуших. У ній уперше опубліковано чотири різновиди пастуших пісень-діалогів і одна копальницька пісня-сценка, які за своїми функціями і стилем належать до унікальних зразків лемківського музичного фольклору. Статья посвящена и...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38000 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лемківські трудові пісні-діалоги / Я. Бодак // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 46-55. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38000 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бодак, Я. 2012-10-27T18:30:22Z 2012-10-27T18:30:22Z 2010 Лемківські трудові пісні-діалоги / Я. Бодак // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 46-55. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38000 398.85(477.87) Статтю присвячено дослідженню лемківських трудових пісень – польових та пастуших. У ній уперше опубліковано чотири різновиди пастуших пісень-діалогів і одна копальницька пісня-сценка, які за своїми функціями і стилем належать до унікальних зразків лемківського музичного фольклору. Статья посвящена исследованию лемковских трудовых песен – полевых и пастушеских. В ней впервые публикуются четыре разновидности пастушеских песен-диалогов и одна копальницкая песня-сценка, которые по своим функциям и стилю относятся к уникальным образцам лемковского музыкального фольклора. This article contains a research of L emky’s labour field and shepherd folk songs. Four diverse shepherd songs-dialogues and one kopalnytska song-sketch, which are published here for the first time, belong to a unique standard of L emky’s musical folklore due to their functions and style. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали Лемківські трудові пісні-діалоги Лемковские трудовые песни-диалоги Lemky’s Labour Folk Songs-Dialogues Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Лемківські трудові пісні-діалоги |
| spellingShingle |
Лемківські трудові пісні-діалоги Бодак, Я. Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| title_short |
Лемківські трудові пісні-діалоги |
| title_full |
Лемківські трудові пісні-діалоги |
| title_fullStr |
Лемківські трудові пісні-діалоги |
| title_full_unstemmed |
Лемківські трудові пісні-діалоги |
| title_sort |
лемківські трудові пісні-діалоги |
| author |
Бодак, Я. |
| author_facet |
Бодак, Я. |
| topic |
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| topic_facet |
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Лемковские трудовые песни-диалоги Lemky’s Labour Folk Songs-Dialogues |
| description |
Статтю присвячено дослідженню лемківських трудових пісень – польових та пастуших. У ній уперше опубліковано чотири різновиди пастуших пісень-діалогів і одна копальницька пісня-сценка, які за своїми функціями і стилем належать до унікальних зразків лемківського музичного фольклору.
Статья посвящена исследованию лемковских трудовых песен – полевых и пастушеских. В ней впервые публикуются четыре разновидности пастушеских песен-диалогов и одна копальницкая песня-сценка, которые по своим функциям и стилю относятся к уникальным образцам лемковского музыкального фольклора.
This article contains a research of L emky’s labour field and shepherd folk songs. Four diverse shepherd songs-dialogues and one kopalnytska song-sketch, which are published here for the first time, belong to a unique standard of L emky’s musical folklore due to their functions and style.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38000 |
| citation_txt |
Лемківські трудові пісні-діалоги / Я. Бодак // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 46-55. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bodakâ lemkívsʹkítrudovípísnídíalogi AT bodakâ lemkovskietrudovyepesnidialogi AT bodakâ lemkyslabourfolksongsdialogues |
| first_indexed |
2025-11-26T16:04:09Z |
| last_indexed |
2025-11-26T16:04:09Z |
| _version_ |
1850627159555571712 |
| fulltext |
46
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
11. Дерлиця М. Селянські діти // Етнографіч-
ний збірник. – Л., 1898. – Т. 5.
12. Дитина в звичаях і віруваннях українсько-
го народа: Матеріали з полудневої Київщини,
зібрав Мр. Г[рушевський] / обробив З. Кузеля //
Матеріали до українсько-руської етнології. – Л.,
1906. – Т. 8.
13. Зубрицький М. Імена, назви і прізвища у
селян с. Мшанця Старосамбірського повіту //
ЗНТШ. – 1907. – Т. 79.
14. Лепкий Д. Деякі вірування про дитину //
Зоря. – 1886. – № 15/16.
15. Сумцов Н. Ф. Личные обереги от сглаза. –
Х., 1896.
16. Товстуха Є. С. Чари: лікувально-оздоровчі
та ужитково-етнічні традиції українців. – К., 2001.
17. Українська етнологія / за ред. В. К. Бори-
сенко. – К., 2007.
18. Чичула А. Народна пожива в Дрогоби-
цькім повіті // Матеріали до українсько-руської
етнології. – Л., 1910. – Т. ХVІІІ.
19. Записала З. Небесна від М. І. Небесної в
2010 році в с. Надворне Бережанського р-ну Тер-
нопільської обл.
20. Записала З. Небесна від М. І. Андрушко в
2010 році в с. Нежухів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
21. Записала З. Небесна від С. У. Осташ у
2010 році в с. Нежухів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
22. Записала З. Небесна від А. І. Андрушко в
2010 році в с. Ланівка Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
23. Записала З. Небесна від М. І. Гросс у
2010 році в с. Завадів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
24. Записала З. Небесна від Л. І. Гросс у
2010 році в с. Завадів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
25. Записала З. Небесна від М. В. Заєць у
2010 році в с. Завадів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
26. Записала З. Небесна від Л. І. Андрушко в
2010 році в с. Завадів Стрийського р-ну Львів-
ської обл.
27. Записала З. Небесна від Л. М. Соляник у 2010
році в с. Нежухів Стрийського р-ну Львівської обл.
Серед жанрів лемківського фольклору по-
мітне місце займають трудові пісні. Щоправ-
да, більшість збирачів та дослідників лемків-
ського музичного фольклору не виділяють їх
у самостійний жанр, зараховуючи то до по-
бутових, то до ліричних, або ж до пісень про
кохання. Виняток становлять пастуші пісні,
хоч у збірниках лемківських народних пісень
їх теж не називають трудовими. Саме поміж
пастуших трапляються напрочуд цікаві зразки
пісень-діалогів.
До трудових належать пісні, що викону-
ються під час роботи. Їх мета – організація
трудового ритму, полегшення процесу праці.
Це – власне трудові пісні. В Україні вони не
збереглися. До таких слід зарахувати також
пісні, присвячені певному виду робіт 1. Вони
або тематично пов’язані із цими видами робіт,
або ж виконуються під час роботи за тради-
цією. Це переважно ліричні пісні жартівливо-
го характеру та побутові пісні. Їх називають
умовно-трудовими [3, с. 62].
Серед останніх особливе місце займають
пісні-діалоги 2. Уперше в українській фолькло-
ристиці на них звернув увагу В. Гошовський [1].
Словацькі й моравські пісні-діалоги «helekačký»
ярослав Бодак
ЛеМК ІВСЬК І ТРУДОВІ ПІСНІ-ДІ А ЛОГИ
Статтю присвячено дослідженню лемківських трудових пісень – польових та пастуших. У ній уперше опубліко-
вано чотири різновиди пастуших пісень-діалогів і одна копальницька пісня-сценка, які за своїми функціями і стилем
належать до унікальних зразків лемківського музичного фольклору.
Ключові слова: «гівкання», «гоякання», копальницька пісня-сценка.
This article contains a research of lemky’s labour field and shepherd folk songs. Four diverse shepherd songs-dialogues
and one kopalnytska song-sketch, which are published here for the first time, belong to a unique standard of lemky’s musical
folklore due to their functions and style.
Keywords: hivkannia, hoyakannia, kopalnytska song-skech.
УДК 398.85(477.87)
47
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
вивчав К. Феттерл [6]. За його даними, озна-
чений тип пісень трапляється також у гірських
мешканців Норвегії та Німеччини. Лемківські
пастуші пісні, зокрема й діалогічні, досліджував
польський етномузиколог Януш Мрочек [4].
Лемківські пісні-діалоги можна поділити на
два основні види: польові та пастуші.
Польові пісні пов’язані з весняними та
літньо-осінніми польовими роботами – садін-
ням, сіянням, косінням, грабанням тощо. Їх ви-
конують переважно не в процесі самої роботи, а
перед нею чи після неї або ж у перепочинку. Час-
то такі пісні співають по дорозі в поле чи додому.
Цим пісням не властиві ритміко-організуючі або
комунікативно-сигнальні функції. Вони мають
підбадьорити, створити позитивний настрій та
відповідний емоційний стан гурту робітників.
Зміст польових трудових пісень здебільшого
ліричний і жартівливий.
Польові трудові пісні – звичайні необря-
дові пісні, яких співають і за будь-яких інших
обставин, коли виникають відповідні асоціації,
пов’язані з їхнім змістом.
У давнину орні землі, якими користувалися
лемки, були розташовані довгими пасмами в
гірських долинах і на прилеглих до них пологих
схилах. Вище починалися полонини й пасо-
виська, що межували з порослими лісом хреб-
тами гір. Польські й німецькі колоністи різни-
ми способами витісняли лемків щораз вище в
гори, займаючи їхні орні поля. Лемки змушені
були зорювати полонини й пасовиська, розши-
рюючи останні за рахунок навколишніх лісів.
Із цією метою вони весною вирубували дерева.
Придатні з них для будівництва та опалення
звозили до сіл, пеньки, кущі викорчовували
і спалювали, а попіл використовували як до-
бриво. На цих вирубах («випаленисках») сіяли
овес, ячмінь, яре жито, садили картоплю.
Таке примітивне рільничо-пастуше госпо-
дарювання переважало в лемківських гірських
селах упродовж багатьох століть аж до закін-
чення Другої світової війни, коли більшу час-
тину лемків було депортовано до УРСР.
Серед лемківських польових трудових пі-
сень побутували й копальницькі пісні. На-
ведену нижче копальницьку пісню-сценку ви-
конує гурт дівчат і жінок як під час весняного
обкопування, так і під час осіннього викопу-
вання картоплі.
1. Повудне, повудне
(копальницька)
1.
48
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
1. Повудне, повудне, ой повуденку неє,
Ци ґаздыня гмерва, ой ци єй дома неє? (2)
2. Дома она, дома, ой лем не хоче дати,
Хоче повуденок, ой з вечєрйом зогнати! (2)
3. Копайте, копайте, ой мої копальниці,
Повна фляжка, повна, ой в ґазды на полици. (2)
4. Фляжка на полици, ой честунок на столі,
Копайте, копайте, ой копальниці мої. (2)
Перед полуднем одна з трудівниць задир-
ливо співає першу строфу пісні. Їй відповідає
інша, співаючи другу строфу. Це сигнал-заявка
на обід і перепочинок. Третю і четверту строфи
співає ґаздиня або, за її відсутності, хтось із її
рідні. Після цього настає обід і перепочинок.
Такі і схожі на них співанки-сценки імпро-
візували також під час колективного виконан-
ня будь-яких інших польових землеробських
робіт (громадження сіна, садіння картоплі та
інших овочевих культур, під час жнив тощо).
У таких випадках перші дві строфи залишали-
ся незмінними, наступні ж виконавиці імпро-
візували залежно від виду робіт. Прикладом
може бути необрядова пісня-сценка, яку вико-
нували під час жнив:
2. Повудне, повудне
(жниварська необрядова, мел. 1)
1. Повудне, повудне, ой повуденку неє,
Ци ґаздыня гмерва, ой ци єй дома неє? (2)
2. Дома она, дома, ой лем не хоче дати,
Хоче повуденок, ой з вечєрйом зогнати! (2)
3. А жнийте вы, жнийте, ой мої красны жниці,
Повна фляжка, повна, ой в ґазды на полици. (2)
4. Фляжка на полици, ой одомаш на столі,
Жнийте же вы, жнийте, ой жениченькы мої. (2)
Перші дві строфи цієї співанки виконують
також як окрему самостійну жартівливу спі-
ванку під час будь-яких колективних робіт у
полі, лісі чи вдома.
Пастуші пісні-діалоги своїм змістом і функ-
цією тісно пов’язані з іншими жанрами, зо-
крема баладами, ліричними та жартівливими
піснями і навіть приспівками до танців. У дав-
нину годівлею і випасом худоби порядкували
професійні пастухи на спільних пасовиськах,
що сприяло збереженню й розвитку окреміш-
ньої пастушої культури, зокрема й пісенної.
У ХV – першій половині ХІХ ст. лемки
Ґорличчини випасали свої отари овець, стада
корів і волів на гірських полонинах, що на-
лежали королю або шляхті. За право випасу
вони зобов’язані були сплачувати данину на-
турою (5 овець зі 100, сир, овечу вовну, час-
тіше – саморобне сукно з овечої вовни тощо)
або грішми [5, с. 101].
Згодом (аж до другої половини ХІХ ст.)
місцем випасу, окрім «панських» лісів і поло-
нин, стали громадські пасовиська, що розмі-
щувалися вище від селянських орних земель.
Це так звані «помірки» (від «міряти», «від-
мірювати»), тобто пасовиська, що залишилися
після розподілу ґрунтів між осадниками (ко-
лоністами), а також занедбані, порослі травою
і кущами «випалениска» (випалені ділянки
лісу) і власні селянські ліси.
У другій половині ХІХ ст., унаслідок ре-
гулювання сервітутів, селяни втратили право
на користування «панськими» лісами. Замість
них кожне село отримало у власність частину
«панського» лісу. Це позбавило селян значної
частини використовуваних дотепер місць випа-
су. Власники великих угідь різними способами
(викупом, заміною) намагалися витіснити се-
лян із призначених їм під час регулювання сер-
вітутів ділянок, які швидко заростали лісом.
Це призвело до зменшення поголів’я овець і
великої рогатої худоби та занепаду давньої
пастушої традиції.
У міжвоєнний період на Ґорличчині існува-
ли дві основні форми годівлі й випасу овець і
худоби: колективна та індивідуальна.
Багатші господарі віддавали перевагу ко-
лективній формі. Вони об’єднувалися в артіль,
найчастіше залишали одну-дві дійні корови
біля себе, а інших корів, волів, телят, овець
та кіз відправляли на все літо на гірські пасо-
виська – полонини, де їх доглядали наймані
досвідчені пастухи з помічниками-підлітками.
На полонинах для худоби будували літні
стаєнки з прилаштованими до них колиба-
ми для пастухів. Найчастіше кожен господар
мав свою стаєнку, де тримав разом корів, во-
49
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
лів, овець та кіз. Якщо котрийсь господар мав
кілька десятків овець, то для них споруджува-
ли окрему кошару. Доїти корів і овець із села
тричі приходили дівчата й жінки, які забирали
молоко додому, де його і переробляли.
Стаєнки споруджували з дерева, рідше – з
тесаного каменю, покривали соломою, дран-
ками, ґонтами. Багатші господарі будували
стаєнки із сіньми, де споруджували курну піч
з каменю, на якій пастухи готували собі їжу.
У сінях були саморобні дерев’яні стіл, стільці,
дійнички тощо. Біля кожної стаєнки стояв ви-
довбаний з дерева жолоб, у який двічі на тиж-
день насипали сіль з висівками. У Вапенному
стаєнки збереглися до депортації, після чого
прибулі на місце виселених лемків поляки розі-
брали їх на дрова.
Спав старший пастух просто неба при ватрі,
яка не згасала впродовж усього сезону випасу,
у колибі або в стаєнці на «поді» (горищі). Його
робочий день тривав 18–20 годин на добу.
Пастухи виготовляли з дерева «пищалки» (со-
пілки), топірці, дійнички для молока, боденки
для ягід, інші вироби з дерева, випалювали на
них різні узори. Деякі з них вони дарували ро-
дичам або продавали туристам.
Старший пастух мав загнуту на кінці пали-
цю з ясена, якою, у разі потреби, хапав вівцю
за ногу. До Першої світової війни обов’язковим
атрибутом старшого пастуха була «труба»
(трембіта) завдовжки 1,5–2 м. Її виготовляли
зі стовбура молодої липи, ялиці або смереки.
Найкращими вважались інструменти, виготов-
лені з «громового» дерева (дерева, у яке влу-
чила блискавка). Стовбур розтинали вздовж
на дві частини, вичищали і знову складали
докупи. Шпари вздовж розтину ущільнювали
живицею, а ззовні трембіту обмотували бере-
зовим ликом. Трембіта мала конічний розтруб,
діаметр вхідного отвору – 30–40 мм, діапазон
1,5–2 октави, натуральний звукоряд, сильний
звук, якого було чути на відстані 10–15 км.
Трембіта була амбушурним сигнальним ін-
струментом. На ній старший пастух викону-
вав сигнали збору худоби, подавав молодшим
пастухам сигнали повернення худоби до стає-
нок для обіднього і вечірнього доїння, відзна-
чав початок і закінчення трудового дня (будив
молодших пастухів уранці й наказував лягати
спати увечері) тощо. Існували сигнали тривоги,
пов’язані з хворобою чи смертю пастуха, напа-
дом вовків та кабанів, були особливі сигнали для
відлякування хижаків (вовків, диких кабанів).
Деякі пастухи замість трембіти викорис-
товували мундштукові «труби», виготовлені з
рогів корів або волів. Рогові труби мали різкий,
сильний звук, натуральний звукоряд. Найкра-
щими вважались інструменти завдовжки по-
над 50 см, виготовлені з рогів угорських волів.
Їхні звуки були сильні, дещо приглушені.
Після Першої світової війни, у зв’язку із
занепадом сезонного пастухування, трембіти
вийшли з ужитку, подекуди ще залишалися
роги, але основним способом «спілкування»
між пастухами залишилися «гівкання» та «го-
якання» (див. далі).
Обов’язковими супутниками пастухів були
великі пси, які мали охороняти овець і телят
від хижаків, насамперед вовків. Для цього
псам виготовляли колючий залізний ошийник
(«їжак»), що захищав їх під час зіткнення з
вовками. Найчастіше собак називали Дунай,
Циган, Бровко, Босий, Бурий, Журба.
Для овець та кіз споруджували кошари –
загороди з довгих горизонтальних жердин,
між якими вертикально переплітали дранки
або галуззя. У кутах стіни загороди підтриму-
валися вбитими в землю вертикальними ост-
рогами. Кошари покривали соломою, чатиною
або галуззям. Пастух, що пас овець, звався
«югас». Бачею на Ґорличчині називали не пас-
туха, а знахаря, ворожбита, травознавця.
Бідніші господарі пасли свою худобу на гір-
ських полонинах разом із членами своєї сім’ї.
На ніч вони заганяли худобу в село. Саме в
середовищі бідніших господарів найбільше по-
бутували пастуші пісні. Їх основними виконав-
цями були підлітки (дівчата і хлопці) та дів-
чата на виданні й парубки. Відстань від села
до пасовиська була незначною. Час перегону
худоби і овець із села на пасовисько не переви-
щував 20–40 хвилин.
50
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
3. У-гу, у-гу-гу!
Метою «гівкань» було дати знати про своє
місцеперебування. Їх використовували також
збирачі грибів, ягід, лікарських трав. У мину-
лому «гівкання», можливо, мали магічне зна-
чення.
Розвинутою формою спілкування пастухів
і пастушок були «гоякання» – діалогічні спі-
ванки, за допомогою яких вони перемовляли-
ся під час випасу худоби в горах. Дівчата, що
перебувають у лісі на певній відстані одна від
одної, часом на протилежних схилах гір, розді-
лених потічком, перемовляються між собою за
допомогою «гоякання».
Термін «гоякання» – народний і походить
від початкових та кінцевих фраз звернення:
«Гоя, гоя, Марись моя!» (або інше ім’я дівчини,
якій адресоване звернення). Форма – тричас-
тинна. Текст середньої частини – ліричний,
побутовий, жартівливий. Перегукуючись, ді-
вчата, окрім усталених текстів, імпровізують
свої власні тексти в межах готових формул, за-
лежно від потреб повідомлення:
Народна назва пастуших пісень –
«співанкы при пасеню худобы», «співанкы при
худобі».
Лемківський пастуший репертуар можна
поділити на три основні групи:
1) вигукування – «гівкання» («вівкання»),
«укання» («юкання»), 2) «гоякання» – пісні-
діалоги, що мають комунікативно-сигнальні
функції, 3) ліричні та жартівливі пісні.
Вигукування та голосові або інструмен-
тальні (за допомогою пастушого рогу чи
трембіти) сигнали належать до найдавнішої
пастушої традиції. Лемківські «гівкання» на
пасовиськах виконували молоді пастухи і пас-
тушки, інколи й старші. Ці сольні вигуки на
межі мови й музики виконувались особливим
забарвленням голосу у високому регістрі, що
нагадував звучання інструмента завдяки спе-
цифічному поєднанню голосу і губів на скла-
дах у, гу, і, гі. Найчастіше вони починались
одним або двома короткими уривчастими
звуками, після чого звучала довша трива-
лість із поверненням до попереднього звука
або глісандуванням донизу.
4. гоя, гоя, Марись моя!
51
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
У наведеному зразку перша дівчина запи-
тує другу про причину її мовчання (строфи 1,
2). Переконавшись у її добрій волі (строфа 3),
вона посилає їй пропозицію пасти разом (стро-
фи 4, 5).
Можливе доповнення до третього вірша
відповіді другої дівчини з кличками корів
(Квітуля, Красуля, Барнуля, Ружана та ін.):
1. Гоя, гоя, Анцю моя!
Я ся на тя не гнівава,
Лем коровы єм глядава,
Бо Квітуля ся стратива,
А Барнуля ся мі ґзива,
Гоя, гоя, Анцю моя!
І варіанти відповіді після пропозиції першої
дівчини пасти разом (після строф 4 і 5):
2. Гоя, гоя, Анцю моя!
Не можу я прити ґ тобі,
Бо-м стратива уці обі,
Не мам коли гоякати,
Мушу ити їх глядати,
Гоя, гоя, Анцю моя!
3. Гоя, гоя, Анцю моя!
Не приду я, не мам коли,
Бо я пасу свої волы,
В мене трава зелененька,
Приде до мя мій миленький,
Будеме сой разом пасти
52
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
5. гоя, гоя, анцю моя!
По зеленій розтопасти,
Гоя, гоя, Анцю моя!
4. Гоя, гоя, Анцю моя!
Не приду я, не мам часу,
Боя я свої уці пасу,
На травичці зелененькій,
Прийде до мя мій миленький,
Сядеме сой під дубочком
Як два сивы голубочкы,
Будеме сой разом пасти
На зеленій розтопасти,
Гоя, гоя, Анцю моя!
Початок і закінчення кожної строфи буду-
ється на характерному заспіві-сигналі в обсязі
низхідної кварти іонійського тетрахорду «Гоя,
гоя, Марись моя!» (або інше ім’я дівчини, якій
адресоване повідомлення). Відтак іде саме пові-
домлення рівними тривалостями в тому самому
обсязі та ладу (іонійський тетрахорд). У 4-му і
5-му віршах діапазон заспіву-сигналу розши-
рено, він з’являється і в середині повідомлення.
Таким чином лад стає іонійським пентахордом
із закінченням на тоніці звукоряду, що створює
враження завершеності, заспокоєння.
Окрім діалогічних дівочих, існували мішані
парубоцько-дівочі та хлопчачо-дівчачі «гоякання».
Серед них найпопулярнішими були «гоякання»,
виконувані дівчатами, що постійно пасли худобу,
і парубками, які періодично випасали коней. Такі
«гоякання» виконували роль своєрідного за-
лицяння, розрахованого на можливу відповідь.
Найчастіше згадувана в них дівчина (або її подруга)
давала жартівливу або ліричну відповідь. Іно-
ді такі «гоякання» залишалися без відповіді, але
вони слугували інформацією для присутніх по-
близу хлопців і дівчат, хто кому симпатизує. У на-
веденому нижче зразку приятель парубка (або
подруга дівчини) посилає навколишнім «в ефір»
інформацію про закохану пару (вірш 1). Позитив-
на реакція – строфи 2, 3, негативна – мовчання
або критична відповідь на адресу згаданих персо-
нажів (когось одного або обох, строфи 4, 5). При
цьому звертання вже стосується не Анці, а будь-
кого іншого; це ніби інформація-застереження:
Варіанти відповіді (хто-небудь за Анцю
або Василя, строфи 2, 3):
2. Гоя, гоя, Анцю моя!
При потічку, при студенім
Пасутся там два олені,
Єст там трава зелененька,
Пасе на ній твій миленький,
Пасе Василь коня свого,
Ци підеш, Анцю за нього?
Гоя, гоя, Анцю моя!
3. Гоя, гоя, Анцю моя!
Наша Анця моводенька,
Буде гарда жениченька,
А наш Василь молоденький,
В нього коник вороненький,
Треба бы нам їх злучыти
И на осін поженити,
Василь буде ґаздувати,
Нашу Анцю шанувати,
Гоя, гоя, Анцю моя!
53
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
4. Гоя, гоя, Анцю моя!
Не ход, Анцю, за Василя,
Бо не будеш з ним щаслива,
Василь буде в корчмі пити,
Приде домів – буде бити,
Буде бити, катувати,
Будеш, Анцю, шкодувати,
Гоя, гоя, Анцю моя!
5. Гоя, гоя, Марись моя!
Василь, Василь, Василичку,
Не бер Анцю за женичку,
Єї мати чарівниця
И велика розлучниця,
Розлучыва рыбу з водом
И розлучыт Анцю з тобом,
Гоя, гоя, Марись моя!
Ці інформативні «гоякання» мали особливу
популярність серед парубків та дівчат на ви-
данні. Загалом характер таких «гоякань» за-
лишався ліричним.
Іншим різновидом «гоякань» були «гоякан-
ня», у яких пастухи і пастушки обмінювалися
повідомленнями про окремі події й випадки з
пастушого життя.
6. гоя, гоя, ользю моя!
(вар. наспіву 4)
Перша дівчина:
1. Гоя, гоя, Ользю моя!
Не ход пасти під Корнуту 3,
Бо там будеш мава скруту!
Я там сама уці пасва
И на мене біда зашва.
Єдну уцю вовкы вкрали,
Другу вепрі розорвали,
Ледво-м втеква од напасти,
Не піду там більше пасти!
И ты не ход, Ользю моя,
Бо там буде страта твоя!
Гоя, гоя, Ользю моя!
Друга дівчина:
1. Гоя, гоя, Гафцю моя!
Барз мі шкода уців твоїх,
Та як бы пропали мої!
Чого-с няня не сухава,
Під Корнуту їх погнава?
Стары люде повідали,
Жебы зме там нич не гнали,
Ни коровы ни бараны,
Ани гвечєр, ани рано.
Сут там вовкы, рысі, вепрі,
Ріжны гады в темных дебрях,
В тых париях велькы чуда,
Хто не сухат – тому біда!
Гоя, гоя, Гафцю моя!
Перша дівчина:
1. Гоя, гоя, Ользю моя!
Дякую ти за пораду,
Же-с мі дава добру раду!
Мене няньо барз сварили,
Взяли прут и мене били
Зато же я не сухава,
Під Корнуту уці гнава.
Юж я буду їх сухава,
Жебы-м біды зас не мава.
Ліпше буду з тобом пасти
По зеленій розтопасти.
Гоя, гоя, Ользю моя!
У наведеному зразку перша дівчина інфор-
мує свою подругу про прикрий випадок, що
стався з нею напередодні біля корнутського
лісу. Друга дівчина висловлює подрузі співчут-
тя з приводу втрати овець, але водночас дорі-
кає їй за нехтування осторогою з боку батьків і
старших, досвідчених пастухів. Перша дівчина
дякує їй за пораду й обіцяє бути обережною,
пасти разом з нею «на зеленій ростопасти»,
тобто в безпечному, відкритому місці.
Окремим різновидом підліткових і пару-
боцьких «гоякань» були жартівливі, сатиричні
та глузливі «гоякання», адресовані не «своїм»,
а «чужим», тобто пастухам із сусіднього села.
Тому в сигналі-зачині відсутні індивідуальні
адресати, вони колективні і вказані на початку
54
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
повідомлення (прегоняни, вапеняни, мациняни,
розділяни, тобто пастухи, мешканці сіл Прего-
нина, Вапенне, Мацина, Розділля Ґорлицько-
го повіту). Часом такі «гоякання» починалися
без сигналу-зачину і сигналу-закінчення «Гоя,
гоя», у них відразу вказувався адресат – пре-
гоняни, вапеняни, мациняни тощо.
Це були своєрідні змагання на дотепність і
винахідливість. Хоча тексти деяких таких «го-
якань» були дуже дошкульними, стосунки між
пастухами сусідніх сіл залишалися мирними.
Обидві сторони сприймали ці «гоякання» як
жарти:
7. гоя, гоя, гоя, гоя!
(вар. наспіву 4)
1. Гоя, гоя, гоя, гоя!
Преґоняне недогузы,
Зіли гада на говузи,
Ищы того не доїли,
По другого полетіли,
Сховали го за церковцю,
Взимі їли як морковцю,
Гоя, гоя, гоя, гоя!
2. Гоя, гоя, гоя, гоя!
Вапенняне добры люде,
Зідят жабу, яка буде,
Ци зелена, ци червена,
Лем бы быва не варена,
Гоя, гоя, гоя, гоя!
3. Гоя, гоя, гоя, гоя!
Під Фырдейом и Корнутом
Ходит Осиф з довгым прутом,
Ходит, глядат коровичкы,
Што му втекли зо стайничкы,
Втекли уці и бараны,
Буде глядав їх до рана,
Гоя, гоя, гоя, гоя!
У першому випадку пастухи села Вапенне
«гоякають» пастухам сусіднього села Прего-
нина (вірш 1), у другому – пастухи села Ма-
цина Велика – пастухам села Вапенне (вірш 2).
Виконання сольне і гуртове (кілька підлітків
чи парубків «гоякають» хором для підсилення
звукового ефекту, оскільки відстані між «чу-
жими» пастухами значно більші ніж між «сво-
їми»). На кожне таке жартівливе або глузливе
«гоякання» були відповіді протилежної сторо-
ни. Окремим жартівливим «гояканням» було
висміювання пастухів, що недбало стерегли
свою худобу (наспів 3).
Музична будова всіх різновидів така сама,
як і в наспіві № 4 (перші три строфи).
Мішані «гоякання», що побутували серед
наймолодших пастухів та пастушок, майже ні-
чим не відрізнялися від діалогічних «гоякань»
дівчат і виконували інформативні, сигнально-
комукативні функції.
Головним заняттям лемків тривалий час
залишалися рільництво і скотарство 4. Май-
же вся лемківська молодь певною мірою
була задіяна в пастухуванні. Прилеглі до сіл
гірські схили в літню пору були переповне-
ні звуками сопілок і пастуших рогів, дзвін-
кими голосами пастухів і пастушок. Серед
цього різноголосся особливо вирізнялися
дівочі пісні-діалоги «гоякання». Свідком і
учасником цього поліфонічного дійства сво-
го часу був і автор цих рядків. Тому дивним
видається те, що жоден з відомих збирачів
лемківського фольклору як у північній, так
і в південній Лемківщині не зауважив і не
зафіксував цих оригінальних і своєрідних
пастуших пісень-діалогів – «гоякань».
Після вигнання лемків з їхніх прадавніх
земель там запанувала пустка. Багатий по-
етичний жанр пастуших пісень-діалогів за-
гинув разом з іншими жанрами лемківського
фольклору.
Ліричні та жартівливі пісні становлять
основ ну частину пастушого репертуару. Деякі
з них пов’язані з пастухуванням, інші розкри-
вають особисті настрої та переживання пасту-
хів і пастушок.
55
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
1. Гошовский В. Семиотика в помощь фоль-
клористике // Советская музыка. – 1966. – № 11.
2. Гошовский В. Украинские песни Закар-
патья. – М., 1968. нот. Передрук: Володимир
Гошовський. Українські пісні Закарпаття / пе-
реклад з російської Р. Мисько-Пасічника, В. Па-
січника. – Л., 2003.
3. Іваницький А. Українська народна музична
творчість. – К., 1990.
4. Mroczek J. Ze studiów nad melodiami
Łemkowskich pieśni pasterskich // Materialy Muzeum
Budownictwa Ludowego w Sanoku. – 1972. – № 10.
5. Reinfuss R. Hodowla i pasterstwo na
Łemkowszyźnie // Nad rzeką Ropą. Zarys kultury
ludowej powiatu gorlickiego. – Kraków, 1965. –
T. 2. – S. 97–116.
6. Vetterl K. Lidove písné a tance
z Valašskokloboucka. ІІ. – Praha, 1960.
1 До умовно-трудових можна зарахувати і
жниварські пісні. Позаяк їх виконують під час
відповідних обрядів (зажинків, обжинків), то у
фольклористиці їх прийнято розглядати серед
календарних пісень.
2 Саме «копальницькими», а не «копаньов-
ськими» мали б називатися записані В. Го-
шовським діалогічні трудові пісні, що ви-
конувалися дівчатами під час відпочинку
після обкопування картоплі на індивідуаль-
них ділянках полів, розташованих на пагор-
бах південно-східного передгір’я Закарпаття
(Гошовський, 2, с. 32, №№ 37, 38). Адже жінок
і дівчат в Україні (також і на Лемківщині), що
займалися підгортанням, обкопуванням і ви-
копуванням картоплі, називали «копальниця-
ми». Про це свідчить як поданий нижче наш
запис, так і жартівлива співанка із с. Білична
Грибівського (пізніше – Ґорлицького) повіту
на західній Лемківщині в запису Лещишака
(Лещишак Н. Стоїть липка в полі. Збірник
лемківських народних пісень Никифора Ле-
щишака із спадщини Івана Франка / упоряд.,
вступ, словник та додатки М. Мушинки. Фун-
дація «Карпати». – Пряшів, 1996):
1. Копайте, копайте, мої копальниці,
а вы дістанете по штырі палиці.
2. На вечєр по штырі, а на рано по дві,
Копайте, копайте, копальниці добрі.
Тому логічніше й правильніше, на наш по-
гляд, назвати ці пісні не «копаньовськими», а
«копальницькими». Тим паче, що термін, за-
пропонований В. Гошовським, суперечить
нормам словотворення і слововживання в
українській мові. Із цим погоджувався піз-
ніше в розмові з автором cам В. Гошовський.
На жаль, автори перекладу книги В. Гошов-
ського «Украинские песни Закарпатья» укра-
їнською мовою не взяли до уваги цієї пропо-
зиції і залишили термін «копаньовські пісні»
без змін.
3 Корнута – гора в Ґорлицькому повіті. За
давніми переказами, у печерах гори перехову-
валися лемківські «збійники» (опришки). У кор-
нутських нетрях водилися хижі звірі, які іноді
нападали на домашніх тварин. Батьки пастухів-
підлітків забороняли їм заходити з вівцями до
корнутського лісу. Більшість пастухів дослуха-
лася цих порад. Однак іноді траплялися прикрі
випадки, коли вовки нападали на овець поблизу
корнутського лісу.
4 Лемки займалися також каменярством, ви-
готовленням виробів з дерева, виготовленням і
торгівлею дьогтем тощо.
барз – дуже, сильно
вепрі – дикі кабани
візватися – обізватися
вшыткы – усі
ґзитися – ґедзатися
глядати – шукати
говуз – гілка
ґо мі – до мене
домів – додому
няньо – батько
недогузы – недоумки
одомаш – могорич, пригощання
пария – нетрі, хащі
повудне – полудень
повуденок – їжа, яку вживають у полудень
под же ґо мі – ходи до мене
попатрує – поглядає
розтопаст – гірське пасовище, соковита трава
ся стратива – загубилась
Фырдей (Фердель) – назва гори
честунок – частунок, частування
словник діалектних слів та висловів
|