Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов
За матеріалами етнографічних експедицій здійснено аналіз сучасного стану сільської забудови в різних регіонах України з погляду збереження ознак традиційності та інноваційних проявів. По материалам этнографических экспедиций осуществлëн анализ современного состояния сельской застройки в различных ре...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38001 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38001 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гудченко, З. 2012-10-27T18:33:35Z 2012-10-27T18:33:35Z 2010 Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38001 [72.03+728.6](477) За матеріалами етнографічних експедицій здійснено аналіз сучасного стану сільської забудови в різних регіонах України з погляду збереження ознак традиційності та інноваційних проявів. По материалам этнографических экспедиций осуществлëн анализ современного состояния сельской застройки в различных регионах Украины в аспекте сохранения традиционных особенностей, а также инновационных проявлений. According to information received from the ethnographic expeditions there is an analysis of the present state of rural building in the different Ukrainian regions as combination of traditional and innovative traits. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов Архитектурный облик украинского села в современных условиях Architectural Features of the Modern Ukrainian Village Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| spellingShingle |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов Гудченко, З. Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| title_short |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| title_full |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| title_fullStr |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| title_full_unstemmed |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| title_sort |
архітектурне обличчя українського села за сучасних умов |
| author |
Гудченко, З. |
| author_facet |
Гудченко, З. |
| topic |
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| topic_facet |
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві. Розвідки й польові матеріали |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Архитектурный облик украинского села в современных условиях Architectural Features of the Modern Ukrainian Village |
| description |
За матеріалами етнографічних експедицій здійснено аналіз сучасного стану сільської забудови в різних регіонах України з погляду збереження ознак традиційності та інноваційних проявів.
По материалам этнографических экспедиций осуществлëн анализ современного состояния сельской застройки в различных регионах Украины в аспекте сохранения традиционных особенностей, а также инновационных проявлений.
According to information received from the ethnographic expeditions there is an analysis of the present state of rural building in the different Ukrainian regions as combination of traditional and innovative traits.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38001 |
| citation_txt |
Архітектурне обличчя українського села за сучасних умов / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 6. — С. 56-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gudčenkoz arhítekturneobliččâukraínsʹkogoselazasučasnihumov AT gudčenkoz arhitekturnyioblikukrainskogoselavsovremennyhusloviâh AT gudčenkoz architecturalfeaturesofthemodernukrainianvillage |
| first_indexed |
2025-11-26T09:11:20Z |
| last_indexed |
2025-11-26T09:11:20Z |
| _version_ |
1850617155048964096 |
| fulltext |
56
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
Багаторічні польові дослідження архітектури
сіл України дають підстави для осмислення змін,
які відбувалися в другій половині ХХ – на по-
чатку ХХІ ст. у цій важливій галузі культури
українського народу.
Ще в 1960-х роках село зберігало своє тра-
диційне обличчя, планувальну структуру, розта-
шування садиб на місцевості, характер надвірної
забудови. Тоді ще широко застосовували місцеві
будівельні матеріали, а біленькі хати під соломою
мало чим відрізнялися від тих, які малював Тарас
Шевченко чи Сергій Васильківський. Та й окремі
будівлі ще зберігалися з ХІХ ст. Більше того, у
тяжкі повоєнні роки деякі селяни продовжували
будувати свої оселі за народним звичаєм. Проте
уважніше око могло помітити істотні відмінності
в краєвидах дореволюційного й післявоєнного
села – зникнення церков та дзвіниць, які завжди
домінували в панорамі поселення, мальовничих
обрисів вітряків, зменшення кількості господар-
ських споруд на подвір’ях селян. Ці зміни стали-
ся внаслідок репресивних дій радянської влади
щодо українського селянства: розкуркулення,
насильницької колективізації, голодоморів. Ви-
лучені у власників і звезені до колгоспних дворів
комори вже не займали почесного місця на садибі
як символ добробуту і працьовитості господаря.
Монументальні клуні в глибині садиб теж про-
трималися недовго, оскільки відпала потреба збе-
рігати хліб у снопах до обмолоту, адже селянин
уже не мав власного поля, а працював з ранку до
вечора в колгоспі.
Однак більшість типів споруд селянського
двору в кінці 1960-х – на початку 1970-х ро-
ків ще існували, а село не зовсім втратило свого
традиційного обличчя, притаманного певному
етнографічному регіону: Карпатам, Поліссю, Се-
редній Наддніпрянщині, Поділлю, Полтавщині,
Слобожанщині, Півдню України.
Водночас у цей період, коли країна почала
відбудовуватися після Другої світової війни, ін-
дустріалізація та технічний прогрес торкнулися й
українського села. З’явилися будівельні матеріали
промислового виробництва, що їх спершу селяни
використовували для реконструкції свого старо-
го житла: для заміни солом’яного покриття на че-
репичне, залізне, шиферне, зміцнення глиняних
чи дерев’яних стін обкладанням їх цеглою. Дещо
пізніше з’явилася можливість збільшити розмі-
ри будівель за рахунок прибудов. Згодом багато
нових будинків зводили із цегли. Ускладнювала-
ся планувальна структура нових будинків, вони
ставали компактнішими, збільшувалися розміри
вікон, з’явилися засклені веранди. З’явилися нові
типи надвірної забудови, насамперед літні кух-
ні. Для огорожі почали використовувати цеглу,
залізобетон, метал тощо. Подібні трансформації
в сільському будівництві певною мірою охопили
всі регіони України.
Села змінювалися повільно, залежно від тем-
пів покращення умов життя. Виразніші зрушен-
ня відбувалися в забудові кількох десятків пока-
зових сіл, де споруджували громадські центри,
монументи, заклади медичного та побутового
обслуговування, провадився благоустрій вулиць
і доріг.
Після проголошення незалежності України,
змін соціально-економічних засад розвитку сус-
Зоя гудченко
А РХ ІТеК Т У РНе Об ЛИ ч ч Я У К РА ЇНСЬКОГО Се Л А зА
СУ ч АСНИ Х У МОВ
За матеріалами етнографічних експедицій здійснено аналіз сучасного стану сільської забудови в різних регіонах
України з погляду збереження ознак традиційності та інноваційних проявів.
Ключові слова: сільська забудова, традиційність, планування, матеріали, конструкції, кітч.
According to information received from the ethnographic expeditions there is an analysis of the present state of rural building
in the different Ukrainian regions as combination of traditional and innovative traits.
Keywords: village building, tradition, planning, materials, constructions, kitsch.
УДК [72.03+728.6](477)
57
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
пільства, розпаду колгоспів сільська забудова
набула нових якостей. Якщо в попередній період
трансформаційні процеси відбувалися поступово
шляхом заміни застарілих будівель сучаснішими,
зі збереженням масштабу одноповерхової інди-
відуальної забудови, то зовсім інший струмінь
влився в сільську забудову протягом останніх
10–15-ти років. За умов капіталізації держа-
ви наближені до великих міст села опинилися у
сфері зацікавлень городян певного рівня достатку
задля спорудження дач і приміських резиденцій.
Під дачі відводять великі прилеглі до села тери-
торії, свого роду мікрорайони, або ж викуповують
у селян окремі садиби, дисперсно розташовані по
селу, і там розміщують новобудови.
Досвід заміни «старої» забудови новішою іс-
нував завжди. Коли не було можливості наділити
землю одруженому синові, йому надавали право
будувати собі хату на батьківській садибі. З ча-
сом стара хата руйнувалася, і так могло відбува-
тися декілька разів.
За умов напівнатурального господарюван-
ня, коли кожна садиба належала представникам
певного роду протягом століть, заміна надвірної
забудови мала поступовий органічний характер,
подібно до того, як дерево щовесни випускає нові
гілки. Це був безперервний життєвий процес і в
межах окремого двору, і в межах села загалом.
Ті процеси, що відбуваються нині, супе речать
принципам гармонізації простору, у якому живе
людина. Ні про які закони архітектурної компо-
зиції поселення й окремих його складових наразі
не йдеться. Невідповідність різночасної забудови
особливо гостро проявляється в приміській зоні,
у віддаленіших селах ця проблема пом’якшується
або її зовсім не існує. Наведемо вибіркові відо-
мості про забудову сіл різних регіонів України,
обстежених нами під час етнографічних екс-
педицій, здійснених науковцями Інституту
мистецтвознавства, фольклористики та етнології
НАН України впродовж останніх років.
У Середній Наддніпрянщині протягом
2008–2009 років на правобережжі досліджено
села Черняхів і Яцьки Київської області; Ятранів-
ка, Колодисте, Рижавка, Тальянки, Шендерівка
Черкаської; Чечеліївка, Красна Кам’янка, По-
пельнясте Кіровоградської; на лівобережжі – села
Лецьки, Помоклі, Засупоївка, Чопилки, Хоцьки
Київської області, Прохорівка – Черкаської та
ін. Названі поселення розташовані в мальовничій
місцевості біля річок та струмків, на яких загачені
каскади ставків. Планувальна структура посе-
лень складалася поступово – частіше стихійно,
пізніше вона цілеспрямовано коригувалася, тому
вільна забудова на хутірській основі була поєднана
з регулярними частинами в центрі. Такий плану-
вальний принцип простежується в більшості сіл
регіону. Найчастіше головною вулицею села є та,
що веде до сусідніх поселень і на якій розташовано
громадські, адміністративні, навчальні заклади.
Щодо культових будівель, то після десятиліть во-
йовничого атеїзму й тотального знищення та поні-
вечення радянською владою храмів їх збереглося
дуже мало. І це завдало непоправної шкоди архі-
тектурному обличчю поселень. Споконвіку місце
для зведення церкви визначалося за ландшафт-
ними показниками ще під час заснування посе-
лення, і надалі в разі заміни храму його зазвичай
споруджували на тій самій освяченій землі. Храм
Божий відігравав домінуючу роль у забудові по-
селення. Із втратою храмів села перетворилися
в аморфне скупчення садиб, яке в кращому разі
урізноманітнювали більш чи менш вдало органі-
зовані громадські центри з великомасштабною
відносно хат забудовою. Але навіть громадські
будівлі, якими пишалися так звані показові села,
уже занепали. Потребують капітального ремонту
будинки культури, школи, дитячі садки адміні-
стративні та лікувальні установи. Що ж до куль-
тових споруд, наразі богослужіння відновлено в
тимчасових каплицях або в пристосованих для
цього будівлях. Спорудити справжні храми ре-
лігійні громади матеріально не спроможні. Деін-
де діють реконструйовані частково або повністю
дореволюційні церкви, зокрема в згаданих селах
Чечеліївка, Тальянки, Рижавка та ін. Що стосу-
ється житлового фонду, то в досліджених селах
він досить старий. Скажімо, у селі Шендерівка на
Черкащині з населенням 975 осіб при загальній
кількості будинків 461, довоєнні хати становлять
9%, післявоєнні (1946–1970) – 71%, після 1970
року – 20%. Тобто індивідуальна забудова після-
58
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
воєнного періоду з наступними змінами визначає
архітектурне обличчя села. У давніші часи тут бу-
дували «в зруб» хати, які відносяться до плану-
вальних типів «хата–сіни–комора», «хата–сіни–
хатина», «хата на дві половини», «хата–сіни».
Пізніше почали застосовувати конструкцію стін
«у шули», а також із вальків. Останнім часом бу-
дують хати із цегли.
На Слобожанщині в 2007 році досліджува-
ли сільську забудову у Дворічанському районі
Харківської області (села Кам’янка, Новоєгорів-
ка, Тополі, Піски) та в Новопсковському районі
Луганської області (села Новорозсош, Кам’янка,
Танюшівка, Осинове). Цій місцевості, що на-
лежить до Північно-Східної Слобожанщини,
притаманний своєрідний ландшафт – відкриті
степові простори, розлогі долини річок Оскол,
Айдар, Кам’янка з лісистими берегами й білими
крейдяними горами.
У давніші часи тут будували рублені хати, ото-
чені піддашками на стовпчиках з одного-трьох
боків, з невисокими грибоподібними дахами під
соломою, з печами, поверненими устям у хатину,
а не в бік передньої стіни, як на Полтавщині чи
Наддніпрянщині. Через вирубування лісів за-
стосування деревини в будівництві зменшилося.
Її використовували лише на вікна, двері, пере-
криття, каркас стін і даху. Стінове ж заповнення
робили з глиновальків або саману. Специфічним
для цієї місцевості стіновим матеріалом був ка-
мінь (крейда).
Протягом ХХ ст. в сільському будівництві
продовжували застосовувати традиційні стінові
матеріали. Але з другої половини цього періоду
збільшилася кількість цегляних споруд, змінили-
ся пропорції будинків, покрівельні матеріали.
Відомості щодо житлового фонду сіл
Кам’янецької сільради на 1.01.2007 року дають
досить промовисту інформацію про динаміку
індивідуального будівництва в цьому куточку
Слобожанщини. Зокрема, у селах Кам’янка,
Дворічанське, Бологівка будівництво здійснюва-
лося до 1990 року; у селах Тополі і Красне – до
1980 року; найраніше (1970) воно припинилося в
селі Строївка. Найстаріший житловий фонд – у
селі Тополі, де значну частину будинків спору-
джено в першій половині ХХ ст. У селі Кам’янка
третина будинків – довоєнного періоду, понад
третину – перших 15 післявоєнних років, решту
споруджено в наступні 30 років (1961–1990).
У Дворічанському і Красному забудову здійс нено
тільки в післявоєнний період.
Експедиційні дослідження Півдня України
було проведено в південно-східній частині Одесь-
кої області, у так званому Буджаку. Ці землі
тривалий час були ареною військових змагань,
а організована Російським урядом колонізація
краю почалася після перемоги Росії над Туреч-
чиною. Тут поселялися селяни-кріпаки, козаки
з Донського й Чорноморського війська, старо-
обрядці, козаки із Задунайської Січі. Козакам на
казенних землях надавали ділянки, де вони за-
лишилися назавжди. Окрім українців і росіян, у
Буджаку оселилися болгари, гагаузи, молдавани,
серби, євреї, албанці, німці. Українські поселен-
ці утворили одинадцять станиць і хуторів. Їхні
нащадки там мешкають і сьогодні, займаючись
землеробством і скотарством.
Дослідження 2006 року було здійснено в
селах з українським і змішаним населенням:
Білолісся, Нерушай, Лиман Татарбунарського
району; Петрівка Тарутинського району; Шев-
ченкове Кілійського району. Регулярна система
планування цих поселень або їх частин засвідчує,
що як військові поселення їх забудовували згідно
з проектами. Особливо показовими є села з гніз-
довим плануванням, а саме: Білолісся, Петрівка,
Лиман. У селах Шевченкове і Нерушай є кутки з
вільною забудовою, яка склалася стихійно, і регу-
лярні центральні частини, заплановані в гніздо-
вій або вуличній формах. Царська адміністрація
споруджувала у військових поселеннях великі
собори у псевдоросійсько-візантійському сти-
лі (Білолісся, Шевченкове, Нерушай, Лиман).
У селі Петрівка, заснованому німцем П. Вікен-
штейном, збереглася кірха.
До житлової забудови сіл входять будинки,
споруджені протягом століття (кінець ХІХ – кі-
нець ХХ ст.). У них застосовано для стін – саман,
цеглу, комбіновані матеріали, для покрівлі – чере-
пицю, шифер, зрідка – залізо. Зміна житлового
фонду в селах відбувається повільно. Скажімо,
59
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
за статистичними відомостями на 1.01.2000 року,
хати, побудовані до 1960 року, у селі Білолісся
становлять близько 77%, а в селі Лиман майже
90% (з них понад чверть – незаселені). Стіни бу-
динків викладено переважно із саману («паци»)
або вальків («чамура»). Наведені цифри засвідчу-
ють низьку економічну спроможність населення,
непривабливість життя і праці в селі для молоді.
Характер вуличної забудови визначається
причілковим розташуванням житлових будинків
відносно вулиці. Огорожі садиб продов жують
напрямок причілків або ж відокремлені неве-
ликими квітниками. Садибні ділянки переваж-
но видовжені вглиб, що зумовлено регулярною
системою планування, лише в окремих місцях
ця закономірність порушується у зв’язку зі змі-
нами рельєфу. Надвірну забудову, що утворює
житлово-господарський комплекс, зосереджено
в наближеній до вулиці ділянці садиби. Нерід-
ко забудова видовжується в одну смугу, і тільки
перепади двосхилих дахів, які вивищуються над
житловою групою приміщень, видають зовні ди-
ференціацію будівлі за функціями її компонентів.
Такий південно-європейський тип житла вико-
ристовується, мабуть, з початку заснування цих
поселень. Обов’язковою спорудою в кожному
дворі є льох (погріб), який у старіших садибах ін-
коли закінчувався попід хатою і був вимуруваний
із природного каменю («дикаря»). Крім того, з
«дикаря» та з «чамура» у досліджених селах ви-
конано садибні огорожі, що надає забудові вулиць
особливого південного колориту.
Експедиція на Волинь у 2007 році по селах
Піща, Острів’я, Пульмо, Кропивники Шацького
району, Забужжя, Гуща Любомльського району,
Козлиничі Ковельського району дала можли-
вість зафіксувати архаїзми, пов’язані з народним
будівництвом. Частина старих будівель зберегла-
ся, окрім того, про особливості народного будів-
ництва ще пам’ятають старші люди.
У сільській забудові з глибокої давнини ви-
користовують деревину, навіть після зменшення
на теренах Полісся лісових насаджень через по-
стійні вирубки.
У селі Острів’я старі хати будували за типом
«хата–сіни–комора». Окремо в городі ставили
клуню (тік, ток). Туди звозили хліб у снопах і там
його взимку молотили ціпами. У клуні було двоє
воріт, щоб підвода зі снопами могла вільно заїха-
ти й виїхати. Сіно складували в хлівах на гори-
щі, щоб зручно було скидати його худобі. Свиней
утримували й окремо у свининці, і там, де були
корови. Заможніші селяни мали окремі примі-
щення для овець, а бідніші – спільний сарай для
корів, свиней та овець.
Коли починали ставити хату («заклащина»),
то по всіх «вуглах» власне «хати» клали гроші,
щоб родині багато жилося. Робили хати з сосни,
яку заготовляли взимку. «Треба, щоб була стриж-
ньова сосна – як серцевина велика, то міцне де-
рево. Вручну різали пілкою – одне внизу стоїть,
друге наверху. Бруси різали вздовж дерева, два-
три бруси вийде, дивлячись яке дерево. Нарізали
так, щоб одне за одне заходило, щоб зв’язка така
була. Як завершували хату, ставили “квітку”, а
тоді вже гуляли. Як переходили з старої у нову
хату, “перехідщина” називалась. Хату освячу-
вали, кота пускали, бо в новій хаті перше мав кіт
переночувати. Кіт вважається як домовий. Гости-
ну збирали» 1.
У селі Забужжя добре пам’ятають давній
досвід будівництва: «Колись старіші люди як
збирались строїть, то пригадували, де зимою на-
самперед сніг тане, значить, там земля теп ла. Як
колодязя копати, дивилися, де довше тримається
волога в землі, там близько вода.
Хату я строїв у 50-х роках. Тоді кожний бу-
дував, як міг. У кого низенька – віконця малень-
кі… В кузні робили завіси. В батьківській хаті
1915 року була “хата” й “сінці”, рідко в кого – ще
й комора. Поза хатою був “прибік”, бочку туди з
капустою поставить, чи що. Підлоги не було –
земля, рудою глиною чи коров’ячим послідом
змазували. Якщо міг, то хазяїн запрошував май-
стрів, а ні, то сам. Там сяке-таке дерев’яччя, стовп
закопаний, і там паз такий, ровець, в нього за-
ганяє бруси. Хата могла мати 150–180 см висоти.
Та ще дерев’яний комин: з кадуба видовбаний або
з досок збитий; в сінях затикався, “баба” назива-
ється. Дахи були двосхилі, під соломою, причілки
теж соломою зашивалися. На “припіку” світили
лучиною» 2.
60
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
Вищеназвані волинські села належать до по-
граничної смуги, де існувала постійна загроза
воєн. Це примушувало людей до періодичних
переселень. У першій половині ХХ ст. відбуло-
ся два такі заходи. Під час Першої світової вій-
ни 1915 року, коли межі Російської імперії було
порушено німецькими військами, царський уряд
наказав вивозити населення краю вглиб Росії, аж
до Уралу. Дехто повернувся в 1920–1922 роках,
дехто залишився. Увесь цей час хати стояли без
догляду. У 1939–1940 роках Волинь уже пере-
бувала під Польщею, а на початку Другої світової
війни місцеве населення вивезли в Каширський,
Овруцький та інші райони. Уже після війни май-
же заново заселялися й будувалися тут люди.
Саме тому так надовго затрималися в цьому краї
архаїчні способи будівництва, які дозволяли най-
швидше і найдешевше відновити житло. Важли-
во й те, що майже кожний селянин з діда-прадіда
мав навички такого будівництва.
Хати, споруджені в 1960-х роках, були дещо
досконаліші: вони складалися з комірки, сіней,
кухні, кімнати. Деякі хати оббивали по зрубу
планкою і тинькували, потім білили зов ні і зсере-
дини, не білили комору й сіни. Піч стояла в пер-
шій кімнаті, грубка для обігріву – у другій.
Дослідження гірських сіл Закарпаття в 2008
році засвідчили, що сільська забудова цього краю
зберігає багато традиційних рис і щодо розмі-
щення обійсть на місцевості, і щодо використання
давніх типів житла та способів будівництва. На-
віть у новіших будинках відчуваються регіональні
відмінності. Експедиція працювала в селі Верхні
Ворота Воловецького району та в селах Присліп,
Собки, Колочава, Голятин, Верхній Бистрий
Міжгірського району.
Будівництво краю охоплює певні етапи,
пов’язані з особливостями економічного розвитку.
До 1960–1970-х років усі споруди на селянському
обійсті зводили з дерева, переважно смерекового,
покривали дахи соломою, інколи ґонтом («шин-
чою») або драницею. Для з’єднання конструк-
цій використовували «тиб лі». Згодом почали
використовувати, крім дерева, й інші матеріали,
хоча і в обмеженій кількості. Дехто мурував сті-
ни з саману, бо так було дешевше, простіше. Для
його виготовлення інколи скликали толоку або
наймали циган. Дерев’яні хати могли «в’язати»
лише майстри. На другому етапі поступово від-
мовлялися від традиційних способів з’єднання
«на тиблях», віддаючи перевагу цвяхам, скобам.
Відбулися зміни і в плануванні хати, її пропорці-
ях, у зовнішньому опорядженні. На покриття ви-
користовували черепицю, шифер.
Традиційні хати мали однорядне планування.
Навіть при найменшій кількості приміщень (хижа
й сіни) дотримувалися видовжених пропор цій
плану, не кажучи вже про так звані «довгі» хати,
у яких під спільним дахом розміщували і житло
(хижу), і господарські приміщення різного при-
значення: комору, стодолу, стайню, у які вхід був
знадвору 3. Така хата була до 18 метрів завдовжки
і більше. А бувало й так, що стайня стояла окре-
мо, залежно від рельєфу ділянки. «Біля кожної
хати зокола чи тільки спереду “лавки” були, як
тепер балкон, “лавки клали, де високо”. Над ними
широка стріха» 4. У вихідні там збиралися люди,
спілкувалися, влаштовували вечірки. «В старих
хатах фундаментів не було, закопували в землю
камні, а тоді ставили на кобиці дерев’яні, і на тому
стояла хата» 5. Починали будівництво з того «ву-
гла», звідки сонце сходить. Стіни хат до 1950-х
років клали з кругляку, лише згодом з’явилися
пилорами, на яких виготовляли бруси. З місце-
вої глини почали робити черепицю. Починаючи
з 1960-х років, під хати закладали фундамент, а
замість колишньої глиняної підлоги («матік») на-
стеляли дощану («міст»). Відбулися зміни і в кон-
струкції перекриття: у старих хатах стелю («пова-
лу») витесували з кругляку, посередині була одна
балка. А в новіших деякий час для стелі викорис-
товували напівкругляки – гладенькою поверхнею
покладені в середину хижі, пізніше – дошки по
балках, покладені через кожний метр. На глухій
стіні в старих хатах вікон не робили, вони були
лише на передній стіні. До глухої стіни приляга-
ла піч, вибита з глини; дим виходив з печі через
«цівку» (отвір) у сіни, димоходу не було. Спали на
печі «шурхоніж», тобто один до одного ногами, а
також на «лавицях». Багатші люди мали можли-
вість будувати приміщення різного призначення
не під спільним дахом, а окремо. Проте в селах,
61
Етнокультурні процеси в традиційному та сучасному суспільстві.
розвідки й польові матеріали
де зовсім мало землі, як наприклад у Голятині,
так не робили.
Починаючи з 1970-х років, будували з теса-
ного дерева вже не довгі й не однорядні, а дво-
рядні хати, так звані «четвертівки» з навхресним
плануванням. У них було по чотири кімнати, а
пізніше – по п’ять-шість. Часто можна бачити на
давньому дворищі дві хати – традиційну, оточе-
ну «лавками» з потемнілого дерева, з маленькими
вікнами й високим дахом, і поряд – новішу «чет-
вертівку», компактну, з великими вікнами на різні
боки, обшальовану й пофарбовану.
Як окремі садиби, так і села в цілому не справ-
ляють цілісного враження, оскільки їх різночасна
забудова відрізняється і за формою, і за кольором.
Об’єднує їх тільки природно-ландшафтне середо-
вище, своєрідність якого визначає насамперед ар-
хітектурне обличчя гірського села. Для прикладу
назвемо мальовниче гірське село Присліп Між-
гірського району Закарпатської області, розки-
дане по схилах гір, у долині, на пагорбах. Окремі
осідки то тут, то там туляться на терасках. Дея-
кі з них огороджені жердинами. Помітну роль у
ландшафті і, звичайно, у господарстві відіграють
обороги – пристрої для складування сіна – при-
зматичні, накриті пірамідальними дашками, які
можуть рухатися на чотирьох укопаних у землю
стовпах для регулювання висоти залежно від
кількості сіна 6. Щільніша забудова простежу-
ється в долині вздовж потоку по обидва його
береги, сполучені вузькими кладками. Будівлі на
стрімких схилах «вписуються» в рельєф за допо-
могою підмурків, які часто використовуються для
господарських потреб та запобігають зсуву ґрун-
ту. Більшість будівель у Прислопі – дерев’яні,
незалежно від часу їх спорудження. Трапляються
рублені старі хати бойківського типу «хата–сіни–
комора». Навіть у відносно новій хаті, збудованій
у 1930-х роках, зберігаються архаїчні риси: двері
на «клюках» (дерев’яних осях), сіни з наскрізним
проходом, напівкурна система опалення, «лавки»
вздовж хати з усіх боків. Старіші будівлі мають
темні, майже чорні стіни, пізніші – пофарбовані в
теплі кольори жовтого, персикового, вохристого,
брунатного, лимонного, червоно-помаранчевого
відтінків. Зрідка трапляється фарбування хо-
лодних тонів (зелених, синіх, фіалкових). У тем-
них руб лених стінах інколи роблять світлі, навіть
білі деталі: обрамлення вікон, дверей, елементи
веранд. Фасади деяких хат обшальовані так зва-
ною «пікою», тобто дерев’яною ромбоподібною
плиткою, яку фарбують у яскраві тони. Подекуди
фасади будинків прикрашали декоративним роз-
писом (стилізовані квіти, олені).
Якщо традиційно прагнення жителів Кар-
пат до краси задовольнялося переважно в
оформленні інтер’єру житла творами декора-
тивного та вжиткового мистецтва, то в наведе-
них прикладах воно реалізується в зовнішньо-
му опорядженні будинків.
Підсумовуючи пілотажне дослідження сіль-
ської забудови в різних регіонах України за су-
часних умов, доходимо висновку, що українські
села формувалися протягом століть, зазнаючи в
певні історичні періоди інтенсивного розвитку, в
інші – занепаду й навіть повного знищення під
час воєн, пожеж, голодоморів. Водночас за умо-
ви стабільності забудова села зберігала значну
інерційність, відновлюючи традиційні форми,
які мали на українських етнічних територіях ха-
рактерне місцеве забарвлення. Аж до середини
ХХ ст. традиційна забудова була визначальною
рисою архітектурного обличчя багатьох україн-
ських сіл. Подекуди вона зберігається і за сучас-
них соціально-економічних умов, особливо на По-
ліссі, у Карпатах, у віддалених місцевостях інших
регіонів. У цих селах рівнобіжно існує житловий
фонд у хронологічних межах близько століття з
більшим чи меншим відсотком хат, збудованих у
різні часові проміжки.
У другій половині ХХ ст. унаслідок індустрі-
алізації й технічного прогресу забудова сіл по-
ступово змінювалася, у деяких селах з’являлися
громадські центри, сфера обслуговування, зна-
чні виробничі сільськогосподарські комплекси.
Але планувальна структура, вулична мережа, що
формувалися століттями, кардинально не зміню-
валися, так само, як і принципи розміщення буді-
вель на садибі, масштаб забудови.
Найінтенсивніше втручання в багатошаро-
вий, але співрозмірний характер сільської за-
будови відбулося в останнє десятиліття, коли
62
ISSN 01306936 * Народ На тВорчість та ЕтНографія* 6/2010
вже усталений колгоспний спосіб ведення
господарства без будь-яких перехідних моде-
лей було зруйновано, а нові ринкові відносини
хаотично й непослідовно почали впроваджу-
ватися в село, що призвело до кризових явищ.
На початку ХХІ ст. в Україні простежується,
з одного боку, концентрація коштів і будівель-
ний бум у містах, передмістях, наближених до
них селах, а з другого боку, – стагнація відда-
лених сіл, які в рекреаційному розумінні часто
є набагато привабливішими для життя й від-
починку.
Економічний занепад села та його громад-
ських інституцій негативно вплинув на забудову,
яка завжди була індикатором матеріального й ду-
ховного стану суспільства й кожної родини.
1 Записала З. Гудченко 2007 року в селі
Острів’я Шацького р-ну Волинської обл.
від Є. А. Туринець, 1926 р. н., О. І. Вагута,
1936 р. н.
2 Записала З. Гудченко 2007 року в селі За-
бужжя Любомльського р-ну Волинської обл.
від С. С. Корнелюк, 1924 р. н.
3 Записала З. Гудченко 2008 року в селі Го-
лятин Міжгірського р-ну Закарпатської обл. від
Петра Андрійовича Хмеля, 1949 р. н.
4 Там само.
5 Там само.
6 Народна архітектура українських Карпат
ХV–ХХ ст. – К., 1987. – С. 84–86.
Світові глобалізаційні процеси, наступ цивілі-
зації навіть на віддалені куточки нашої держави,
підвищення рівня освіченості та поінформованості
людей – це тенденції, які звужують сферу існу-
вання традиційних вірувань і магічних ритуалів.
Однак полтавська бабуся, у кімнаті якої стоїть
остання модель телевізора «Sаmsung» (дарунок
сина), або спритна молодиця з прикарпатського
села, яка встигла вже кілька разів побувати в Італії
та Польщі, зазвичай не вважають «дурницями»
давні повір’я та обряди, особливо ті, що пов’язані
з господарською діяльністю. Чому? Із суто раціо-
налістичних міркувань: на власному досвіді вони
неодноразово пересвідчувалися в тому, що тра-
диційні стратегії поведінки у відносинах людини
з природою виявляються дієвими. Магія у цій
сфері не зникає і навіть функціонально не звужу-
ється, оскільки «допомагає людині з упевненістю
займатися своїми важливими справами», вико-
нує власне одвічне призначення – бути засобом
«ритуалізації людського оптимізму», зміцнюючи
віру «у перемогу надії над страхом» [1].
Скотарство – заняття, яке існує здавна, тому
й вірування, пов’язані з ним, є архаїчними. Якщо
розглядати купівлю, утримання та розведення ху-
доби з погляду історичної динаміки, то за тисячі
років ми простежимо лише технологічні новації,
але не сутнісні зміни. На наш погляд, елементи
Михайло Красиков
У К РА ЇНСЬК І Н А РОДНІ зВИ ч А Ї,
ПОВ’ЯзА НІ з К У ПІВ Лею КОРОВИ:
СУ ч АСН А М А ГІ чН А ПРА К ТИК А
У статті на основі польових матеріалів, зібраних автором у Полтавській, Дніпропетровській, Харківській, Львів-
ській, Вінницькій областях України та Бєлгородській області Росії розглядаються магічні дії українців, пов’язані з
продажем і купівлею корови.
Ключові слова: магічні дії, купівля та продаж корови, ритуал.
A merchant magic relating to buying and selling of a cow is considered in the article on the basis of the author’s field
materials gathered in the Ukrainian poltava, dnipropetrovsk, kharkiv, lviv, Vinnytsia Regions and in the Russian Bielhorod
Region.
Keywords: merchant magic, buxing and selling of a cow, ritual.
УДК 392(477)
|