Особливості української фольклористики в Канаді
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі Зошити |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38044 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості української фольклористики в Канаді / А. Нагачевський, М. Маєрчик // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 293-309. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38044 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Нагачевський, А. Маєрчик, М. 2012-10-28T19:33:27Z 2012-10-28T19:33:27Z 2010 Особливості української фольклористики в Канаді / А. Нагачевський, М. Маєрчик // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 293-309. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38044 uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі Зошити Передмова Особливості української фольклористики в Канаді The Characteristics of Ukrainian Folklore Studies in Canada Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Особливості української фольклористики в Канаді |
| spellingShingle |
Особливості української фольклористики в Канаді Нагачевський, А. Маєрчик, М. Передмова |
| title_short |
Особливості української фольклористики в Канаді |
| title_full |
Особливості української фольклористики в Канаді |
| title_fullStr |
Особливості української фольклористики в Канаді |
| title_full_unstemmed |
Особливості української фольклористики в Канаді |
| title_sort |
особливості української фольклористики в канаді |
| author |
Нагачевський, А. Маєрчик, М. |
| author_facet |
Нагачевський, А. Маєрчик, М. |
| topic |
Передмова |
| topic_facet |
Передмова |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народознавчі Зошити |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Characteristics of Ukrainian Folklore Studies in Canada |
| issn |
1028-5091 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38044 |
| citation_txt |
Особливості української фольклористики в Канаді / А. Нагачевський, М. Маєрчик // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 293-309. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT nagačevsʹkiia osoblivostíukraínsʹkoífolʹkloristikivkanadí AT maêrčikm osoblivostíukraínsʹkoífolʹkloristikivkanadí AT nagačevsʹkiia thecharacteristicsofukrainianfolklorestudiesincanada AT maêrčikm thecharacteristicsofukrainianfolklorestudiesincanada |
| first_indexed |
2025-11-25T22:50:15Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:50:15Z |
| _version_ |
1850574688119422976 |
| fulltext |
293АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
Андрій НАГАЧЕВСЬКИЙ,
Марія МАЄРЧИК
ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
ФОЛЬКЛОРИСТИКИ В КАНАДІ
Andriy Nahachewsky, Maria Mayerchyk. The
Characteristics of Ukrainian Folklore Studies in
Canada.
Kанадсько-українська фольклористика (ка-
надіана в контексті української фольклористики) є
добре розвинутою дисципліною, однак, мабуть, ще
мало відомою в Україні. Правдоподібно, канадська
школа фольклористів-україністів є лідером серед ін-
ших дослідницьких українських осередків з вивчен-
ня фольклору поза Батьківщиною.
На поч. ХХІ ст. більш ніж третина із 58 700 000
українців на земній кулі живуть поза межами укра-
їнської держави (див. Pawliczko 1994, 9-10). В Ро-
сійській Федерації налічується 4-8 млн. громадян
українського походження, в Сполучених Штатах
Америки 730 000 – 1 300 000, Бразилії 350 тис.,
Аргентині 220 тис., в Австралії 30 тис.,– у всіх
цих та багатьох інших країнах упродовж десятиліть
збираються, записуються і публікуються українські
фольклорні тексти. В Польщі (250-500 тис.) і осо-
бливо в Словаччині (прибл. 150 тис.) вивчення укра-
їнського фольклору є активною і розвинутою дисци-
пліною почасти тому, що там українське населення є
автохтонним. В Канаді ж є 963 310 – 1 000 000 (ді-
аспорне1, тут зібрано багатотисячну колекцію фоль-
клорних текстів, є сотні публікацій з українського
фольклору та етнографії.
Українсько-канадська фольклористика (укра-
ї ні ана в котексті канадської фольклористики) та-
кож особлива. Відомо, що Канада багатокультур-
1 Діаспора – проживання іноетнічної групи людей, котрі
свідомі зв’язку з полишеною батьківщиною.
на країна, населена і автохтонними жителями, але
надто переселенцями з цілого світу та їх нащад-
ками. Європейці стали приїжджати в Канаду в
XVI ст. Українська ж імміграція офіційно поста-
ла в 1891 р., в час великого припливу європей-
ських переселенців. На базі імміграції цього періо-
ду, а також міжвоєнного періоду, і, меншою мірою,
імміграції після 1945 р. (а потім прилучилася і чет-
верта хвиля імміграції після розпаду Радянського
Союзу), в Канаді утворилася потужна українська
громада, тут живуть тепер понад мільйон укра-
їнців та людей частково українського походжен-
ня. Згідно з переписом населення 1996 р. 331 680
людей зголосили виключно українське походжен-
ня, а 694 790 – частково українське походження
(Kordan 2000: 22, 24). В Канаді живе приблиз-
но 8 млн. канадійців британського походження,
стільки ж французького, німецького – 2 млн.,
аборигенів – 5 млн. та багато інших. Очевидно,
всі культурні групи мають свій фольклор і тради-
ційні компоненти культури – автохтонні, приве-
зені, гібридні та новостворені.
Якщо говорити про дослідження фольклору (за-
галом не тільки українського), то ці наукові дисци-
пліни в Канаді мають коротшу історію, ніж в Україні,
та відрізняються характером (див. Carpenter 1979).
Наукова робота в цих галузях розпочалася при уні-
верситетах тільки-но в 1960-х рp. У Канаді є п’ять
освітньо-наукових програм з фольклору:
1) при Меморіальному Університеті Нюфаунд-
ленду (Memorial University of Newfoundland) пра-
цює приблизно десять професорів, є бакалаврат,
магістерська та докторська програми (http://www.
mun.ca/folklore/about/);
2) при Університеті Лавал (Université Laval) у
провінції Квебек вивчається північноамериканський
франкомовний фольклор, є близько десяти професо-
рів, бакалаврат, магістерська та докторська програ-
ми (http://www.celat.ulaval.ca/index.php);
3) в Лаврентійському Університеті в Садбу-
рі (Laurentian University, Sudbury), провінція Онта-
ріо, викладається франкомовний фольклор Онтаріо,
працює один професор, є бакалаврат (http://www.
usudbury.ca/FR/departements/folklore/folklore.html);
4) в Університеті Кейп Бретон, провінція Нова
Шотландія (Cape Breton University, Nova Scotia),
вивчається культура Кейп Бретона, є три професо-
ри, бакалаврат (http://culture.cbu.ca/folklore/index.
html);
Передмова
3-4’2010 Народознавчі Зошити294
5) при Університеті Альберти в місті Едмон-
тон (University of Alberta, Edmonton) викладаєть-
ся український фольклор, працює два професори,
є бакалаврат, магістерська, докторська та пост-
докторантська програми (http://www.ukrfolk.ca).
Велика французька фольклористика в Канаді зі
своєю базою в дев’ятимільйонній провінції Квебеку
має значну підтримку провінційного та державного
уряду. В структурі канадської Академії досліджен-
ня традиційної культури потрапляють і в інші ру-
брики – антропологію, “вивченя корінних народів”,
“дослідження аборигенів” (native studies, aboriginal
studies). Сюди також надходять поважні урядові
субсидії з історичним прецедентом. Окрім згаданих
в Канаді нема жодного наукового центру, ані універ-
ситетської програми з вивчення етнічного фолькло-
ру окремої групи, за винятком українців2. Немає,
напр., німецької, польської, китайської, італійської
ані англійської програми.
Вперше університетський курс з українського
фольклору в Канаді був розроблений і прочитаний
в 1976 р. доктором Робертом Богданом Климашем
(Robert Bogdan Klymasz) в Колегії Святого Ан-
дрея Університету Манітоби (St. Andrew’s College,
University of Manitoba)3. Богдан Медвідський
(Bohdan Medwidsky) розпочав свої виклади цього
предмету в 1977 при Університеті Альберти.
Університет Манітоби продовжує працю в цій
галузі у формі окремих університетських лекцій,
дослідницьких проектів та видань. Найбільш ак-
тивним в цій сфері є Центр українсько-канадських
студій (Centre for Ukrainian Canadian Studies,
http://umanitoba.ca/faculties/arts/departments/
ukrainian_canadian_studies/), створений при Коле-
гії Святого Андрея. При Університеті Саскачева-
ну (University of Saskatchewan), в м. Саскатун, пра-
2 Поняття “етнічності” та етнічної групи досить контро-
версійне. Якщо прийняти просте визначення “культурна
меншість”, то всі канадці можуть бути етнічними групами
(найбільша група, англійці, не становлять і ніколи не стано-
вили більше 50% населення). Проте, канадці англійського
та французького походження, дві домінантні групи у певних
вимірах (офіційний статус культур-засновників, офіційні мо-
ви тощо), уникають терміну “етнічна група” щодо себе. То-
му поняття етнічності виразно пов’язане з соціальним стату-
сом і носить відтінки нижчої культури. Аборигенні культурні
групи також звичайно уникають щодо себе використовува-
ти той термін.
3 Перший електронний курс, підготовлений Р.Климашем
в 2003 http://www.umanitoba.ca/centres/ukrainian_canadian/
courses/free/folklore/index.html.
цює Центр Дослідження Української Спадщини
(Prairie Centre for Ukrainian Heritage, http://www.
stmcollege.ca/pcuh/). При Університеті Альбер-
ти, як згадувалося, діє університетська програма
українського фольклору, тут зорганізовано Центр
українського та канадського фольклору ім. Пе-
тра та Дорис Кулів (Peter and Doris Kule Centre
for Ukrainian and Canadian Folklore) (Nahachewsky
2009, Kononenko 2009), є свої дослідницькі, ви-
давничі мандати, стипендії, громадські проекти.
При цьому центрі діє Архів українського фоль-
клору ім. Богдана Медвідського. Саме при спри-
янні цього Центру українського та канадсько-
го фольклору ім. Петра та Дорис Кулів готується
спецвипуск “Народознавчих зошитів”, який читач
тримає в руках.
В Канаді знаходяться й різні громадські або дер-
жавні установи, котрі час від часу активно цікав-
ляться побутовою культурою українців Канади. У
Вінніпезі, наприклад, Осередок української куль-
тури та освіти (Ukrainian Cultural and Educational
Centre, http://www.oseredok.org) провадить велику
архівну, бібліотечну, музейну, культурну та освіт-
ню роботу. Музей “Село української культурної
спадщини” (Ukrainian Cultural Heritage Village,
http://tapor.ualberta.ca/heritagevillage/) в Альбер-
ті зберігає значні музейні колекції, звукові та до-
кументаційні бази даних. Український Музей Ка-
нади у Саскатуні (Ukrainian Museum of Canada,
http://www.umc.sk.ca/) зі своїми філіями в різ-
них містах зібрав великі колекції. Державний Му-
зей цивілізації (Museum of Civilization) біля ка-
надської столиці Оттави в м. Гал, Квебек (Hull,
Quebec) зберігає україніану у своїх сховищах, ви-
ставляє в експозиціях, оприлюднює в публікаці-
ях (Klymasz 1972; http://www.civilization.ca/cmc/
exhibitions/hist/phase2/mod6e.shtml). В Торонто
заслуговує увагу Українсько-канадський дослідчо-
документаційний центр (Ukrainian Canadian
Research and Documentation Centre, http://www.
ucrdc.org/). Десятки інших архівів та музеїв ді-
ють у численних містах та містечках по цілій Ка-
наді (див., на приклад, http://basilianmuseum.org,
http://www.ucama.ca, Holoborodko 2004). Є чима-
ло громадських та приватних коллекції та знавців-
любителів.
Нарис історії українсько-канадської фолькло-
ристики. Хронологія основних подій в українській
295АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
фольклористиці в Канаді описана коротко Богданом
Климашем (Klymasz 1964, 1-5; Klymasz 2003, ч. 2)
та докладніше Богданом Медвідським (Медвід-
ським 1991а, Медвідським 1998, 58-75; Medwidsky
2002). Б.Климаш склав бібліографію джерел укра-
їнського фольклору в Канаді в 1969 р., де включе-
но 463 позиції. Карол Карпентер (Carole Carpenter)
описує кілька українських одиниць в загальній іс-
торії канадської фольклористики (Carpenter 1979,
324-367, a особливо 328, 359).
4– Напр. ХІХ і протягом пер. пол. ХХ ст. в Кана-
ді не було професійних фольклористів, які б прово-
дили польові дослідження серед українських посе-
ленців. Однак це не означає, що українська народна
культура залишалася поза увагою наукової та попу-
лярної літератури в Канаді та Україні.
В Україні друковані матеріали про побут пер-
ших українських переселенців до Канади почали
з’являтися ще у ХІХ ст. В журналі “Киевская ста-
рина” за 1899 р. невідомий дописувач опублікував
репортаж про канадських українців (за його термі-
ном “русинів”). Для фольклористів і етнографів ма-
буть найцікавішими частинами статті є згадки про
ступінь збереженості родинних і календарних обря-
дів та побутових звичаїв, а також про взаємини пе-
реселенців із своїми новими сусідами (“Канадскіе
русины” 1899).
Із давніших видань українсько-канадського
фольклору в Україні треба відзначити також стат-
тю В.Гнатюка “Пісенні новотвори в українсько-
руській народній словесності”, в якій автор між
пісенними новотворами про еміграцію до Сполуче-
них Штатів Америки і до Бразилії подає також ві-
сім пісень про Канаду (Гнатюк 1902-1903). Шість
із наведених текстів В.Гнатюк передрукував з аме-
риканської газети “Свобода”, один із західноукра-
їнської “Руської Ради”, а ще один із листа з Ка-
нади.
В Канаді деякі згадки про українські звичаї та
правила поведінки потрапляли до ранніх звітів дер-
жавних урядовців, де описувалися поїздки по укра-
їнських поселеннях у прерійних провінціях (Kaye
4 Ця частина тексту написана зі значним використан-
ням дослідження професора Богдана Медвідського (Мед-
відський 1998). Фрагмент не залапковано, оскільки у текст
внесено редакційні зміни. Всі внесені зміни узгоджені з про-
фесором Богданом Медвідським. Автори вдячні професору
Медвідському за співпрацю і дозвіл скористатися фраґмен-
тами дослідження.
1964). Такі описи передають багато контекстуальної
та прямої інформації про побут українських “піоне-
рів”, як їх називали. Листування переселенців через
океан також мають певну етнологічну вартість (див.,
напр., Сич 1991).
Українські поселенці, носії фольклорних тради-
цій, не тільки зберігали та передавали привезені з
материка звичаї, дехто навіть записував їх. При-
кладом цього може бути видання збірки “Піс-
ні про Канаду та Австрію”, що була підготовлена
Т.Федиком та вийшла шістьома накладами (остан-
ній – під назвою “Пісні іміґрантів про Старий і
Новий Край (Пісні про Канаду і Австрію)” (1911-
1927). Шосте видання збірника містить тридцять
“пісень”, підписаних Т. Федиком та іншими. Збір-
ка Т. Федика оцінюється рядом літературознавців
та критиків як “примітивна поезія”. Але насправ-
ді ж тут маємо щось зовсім інше. Беручи до уваги
наявність коломийкової строфічної структури, ти-
пові для імміґрантських народних пісень мотиви, а
також варіативність, можна твердити, що йдеться
не про художній літературний текст, ані про фоль-
клорні мотиви в літературі, а про типове фольклор-
не явище – фольклорний текст5.
Робилися також окремі спроби перекласти
українські тексти на англійську мову. Прикладом
цього може бути збірка перекладів, опублікова-
них Флоренс Рендел Лайвсей (Florence Randal
Livesay) в 1916 під назвою “Пісні України” (Songs
of Ukraina) (див., також, Loeb 1981). Тут надру-
ковано язичницькі пісні, пісні весільного циклу,
історичні, козацькі, розбійницькі, чумацькі пісні,
ритми, поеми Федьковича та український націо-
нальний гімн.
Українсько-канадських фольклорних студій як
наукової дисципліни не було до 1950-х рр. Піоне-
ром у цій галузі стала музикознавець Тетяна Ко-
шиць (Tetiana Koshetz), дружина знаного дири-
ґента і композитора Олександра Кошиця, що після
Першої світової війни виїхав з України на Захід.
Після смерті чоловіка Тетяна Кошиць працюва-
ла в Осередку Української Культури та Освіти у
5 Дивіться, напр., пісню у збірці Т.Федика під назвою “В
Вінніпегу доріженька...”. Варіанти та подібні мотиви зафік-
совані у збірках В.Гнатюка (Гнатюк 1902-1903, 54-55), Я.
Рудницького (Рудницький 1956, 65), Р.Климаша (Klymasz
1970, 31-32) та двічі у книзі С.Грици (Грица 1975, 450-
451).
3-4’2010 Народознавчі Зошити296
Вінніпегу. Збирання народних пісень було час-
тиною професійних завдань Т.Кошиць. Вона за-
лишила по собі архів, в якому зібрано приблизно
200 пісень різних жанрів з музичною розшиф-
ровкою (див. Klymasz 1969, 2-3, 52). Серед за-
писів Т.Кошиць маємо кілька зразків, виданих
Я.Рудницьким.
Володимир Плав’юк (Volodymyr Plaviuk) висту-
пив як ранній збирач малих форм фольклору, паре-
мій. Він багато подорожував по Канаді в робочих
справах і часто зустрічався з українцями на вічах і
зборах. На тих зустрічах він при нагоді записував
прислів’я. У 1946 р. В.Плав'юк випустив книж-
ку, де зібрано 6 200 паремій з поясненнями. Кож-
не прислів’я, подане у праці, В.Плав’юк пояснив,
подібно, як це робив Іван Франко. В.Плав’юк про-
довжував збирацьку працю, другий том приповідок
був зредагований Богданом Медвідським та Олек-
сандром Макаром і опублікований аж 35 років по
смерті збирача (Плав’юк 1996).
Слід згадати двох інших відомих науковців, які
спричинилися до розвитку української фолькло-
ристики в Канаді, працюючи у ділянці материкової
народної культури. Це Степан Килимник (Stepan
Kylymnyk), який видав п’ять томів українських ка-
лендарних звичаїв (Килимник 1955-1963), та Ми-
трополит Іларіон, який видав відому працю під
назвою “Дохристиянські вірування українського на-
роду” (Іларіон 1965).
Філолог Ярослав Рудницький (Jaroslav Rudnyc-
kyj) передусім відомий як довголітній завідуючий
факультету славістики при Манітобському універ-
ситеті (Department of Slavic Studies, University of
Manitoba), також присвятив чимало часу збиран-
ню фольклорних текстів переважно у західній части-
ні Канади. Ці тексти він опублікував у трьох томах
під назвою “Матеріяли до українсько-канадійського
фольклору й діялектології”6.
Рудницький поділяє тексти на дві основні гру-
пи: традиційний “старокраєвий фольклор” та укра-
їнський фольклор, адаптований чи створений у Ка-
наді. Крім цих двох категорій фольклорна концепція
Я.Рудницького також включає змішаний чи гібрид-
ний фольклор (Рудницький 1962).
6 Перший, другий і четвертий томи серії (1956, 1958,
1962-1963) вміщують українські тексти, а третій том скла-
дається з вибраних англійських перекладів під назвою
“Ukrainian-Canadian Folklore: Texts in English Translation”
(1960).
Найбільші заслуги в розвитку української фоль-
клористики в Канаді має Роберт Богдан Климаш
(Robert Bogdan Klymasz). Він є автором низки мо-
нографій, численних статей, реценцій та бібліогра-
фічних покажчиків (Klymasz 1972, 1973, 1975b,
1982, 1985, 1987, 1989, 1992a та ін.). Він довгими
роками працював куратором Східно-європейської
програми в Канадському осередку вивчення на-
родної культури при Канадському музеї цивілізації
в Оттаві (East European Program in the Canadian
Centre for Folk Culture Studies at the Canadian
Museum of Civilization). В докторській дисерта-
ції “Український фольклор в Канаді: іммігрант-
ська традиція в процесі трансформації” (Ukrainian
Folklore in Canada: An Immigrant Complex in
Transition) Р. Климаш вивчає динаміку українсько-
го фольклору в Канаді, вчений висвітлює питання,
які ставив його університетський керівник Річард
Дорсон (Richard Dorson) у зв’язку з фольклором
переселенців у США: “Що діється з успадкова-
ними традиціями європейських і азіатських наро-
дів після того, коли вони переселяються в Сполу-
чені Штати і коли вони вивчають нові мови та нові
звичаї? Скільки старого фольклору зберігається й
передається дітям? Які взірці зникають, які втру-
чання з’являються, які бувають протиріччя між ві-
руванням Старого краю та американським фізич-
ним ландшафтом?” (Klymasz 1970 [1980], 1).
Під час написання дисертації Р.Климаш провадив
польову роботу тільки в степових провінціях Кана-
ди. В перших трьох розділах праці подається опис
загального побуту українських канадців та прикла-
ди найбільш консервативного шару усних перека-
зів. У наступних трьох розділах Климаш розглядає
ті явища фольклорного корпусу, які виживають, і ті,
що зникають в нових умовах. Так, напр., затрима-
лися повір’я про вроки, чари й заклинання, а зникли
перекази про мавок і подібні міфологічні істоти. На
місце давніх анекдотів приходить гумор макароніч-
ного мовлення. Нарешті, із зникненням української
мови забувається й більшість обрядових і необря-
дових пісень. В останніх трьох розділах Р.Климаш
розглядає перебудову українського фольклорно-
го корпусу у процесі пристосування до вимог ново-
го світу. Замість усних жанрів зростає питома вага
інструментальної музики, особливо танцювальної.
На фестивалях, крім танців у народних костюмах,
з’являються виставки творів народного мистецтва,
презентації традиційної кулінарії. У фестивалях і
297АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
весіллях беруть участь і сусіди-неукраїнці. Тут вже
не може бути мови про еміґрантський чи імміґрант-
ський фольклор, а радше про народну творчість од-
нієї з багатьох етнічних груп, з яких складається на-
селення Канади–4.
Ще одна провідна постать в українській фолькло-
ристиці Канади – Богдан Медвідський (Bohdan
Medwidsky). Стартувавши з мовознавства, він пе-
рейшов у фольклористику в 1970-х рp. і видав ряд
статей та матеріалів з українського фольклору в
Україні та особливо в Канаді. Його робота зосе-
реджена на історії фольклористики, народній про-
зі, пареміографії тощо (Медвідський 1991a, 1991б,
Плав’юк 1996, Medwidsky 1988, 2000, 2002). Він
надзвичайний організатор і заслуговує визнання за
створення програми українського фольклору в Уні-
верситеті Альберти, за підтримку музею “Село ук-
раїнської культурної спадщини” та за інші численні
важливі звершення.
Андрій Нагачевський, студент Б.Медвідського,
отримав перший докторат зі спеціалізацією “україн-
ський фольклор” в Канаді в 1991 р. Він із того ча-
су займає професорську посаду, “катедру”, як гово-
рять в Канаді, Української культури та етнографії
ім. Гуцуляків при Університеті Альберти (Медвід-
ський 1998, 75-78) і керує Центром українського
та канадського фольклору ім. Петра та Дорис Ку-
лів. В тій ролі А.Нагачевський організовує різні зби-
рацькі, дослідницькі, видавничі та громадські проекти
з канадського українського фольклору. Його магістер-
ська робота, докторська дисертація та ряд статей при-
свячені українському танцю в Канаді (Нагачевський
2001 [1985], Nahachewsky 1991, 1995, 2005a, 2008).
Інші публікації відносяться до матеріальної культури
тощо (Nahachewsky 1985, 1998, 2005b).
Наталія Кононенко переїхала в Канаду в 2004 р.
зі Сполучених Штатах Америки, де вона була ак-
тивним фольклористом (див., напр., Kononenko
and Suwyn 1997, Kononenko 1998). На новій по-
саді на Катедрі української етнографії ім. Кулів
вона продовжує досліджувати усну народну твор-
чість, пост-радянські обряди й традиції (Kononenko
2004, 2007, 2009) і частково канадський україн-
ський фольклор (Kononenko 2008). Вона активно
ділиться реcурсами в інтернеті, доступні через сайт
“Український традиційний фольклор” (Ukrainian
Traditional Folklore: A Part of Our Folk Heritage,
http://www.arts.ualberta.ca/uvp/).
В Університеті Альберти підготовлена вели-
ка частина наступного покоління фольклористів-
україністів у Канаді. Сімнадцять аспірантів захис-
тили магістерські роботи або докторські дисертації
під керівництвом або співкерівництвом Б. Медвід-
ського; Андрій Нагачевський був (спів)керівником
шістнадцять разів. Тепер, в 2009 р., дев’ять аспі-
рантів працюють над своїми програмами під ке-
рівництвом А. Нагачевського та Н. Кононенко7.
Важливо зазначити, що всі ці роботи є переваж-
но ініціативою самих аспірантів, наперед визначе-
них планів щодо тем і кількості робіт з фолькло-
ристики нема.
Всього у Канаді написано близько 130 аспірант-
ських робіт української тематики і приблизно 51 із
них пов’язані з українським фольклором: 13 дослі-
джують фольклор в Україні або в інших країнах, а
38 – український фольклор в Канаді. Відзначи-
мо, що перша магістерська робота в цьому списку
написана в 1960 р. під керівництвом Я. Рудницко-
го при Університеті Манітоби і належить Р. Клима-
шу. Р. Климаш також захистив першу докторську
ди сертацію з українського-канадського фольклору,
хоч це і відбулося в Університеті Індіана Сполуче-
них Штатів (Klymasz 1980 [1970]). Першим за-
хистом докторської роботи в Канаді можна вважати
дисертацію Джона Легр (John Lehr) при Універси-
теті Манітоби (Lehr 1978). Робота Дж. Легра за-
хищена з географії і стосувалася розвитку україн-
ського поселення в Західній Канаді. На початках
аспірантські роботи, пов’язані з українським фоль-
клором, писалися при програмах загальної славіс-
тики, антропології, етномузикології, мистецтво-
знавства тощо, тому вони щільно межують з якоюсь
іншою дисципліною і тісно пов’язані з її методологі-
єю і проблематикою.
На сьогоднішній день п’ять дисертаційних ро-
біт опубліковані як окремі монографії (Klymasz
1980 [1970], Bandera 1991 [1985], Hanchuk 1999
[1990], Нагачевський 2001 [1985], Бойчук 2006
[1997]), а багато інших можна знайти на інтернет-
порталі “Theses Canada Portal” (http://www.
collectionscanada.gc.ca/thesescanada/index-e.html).
7 Повну бібліографію магістерських та дисертаційних ро-
біт можна знайти в статті (Нагачевський 2008), яка викладена
в інтернеті (http://www.arts.ualberta.ca/~ukrfolk/PDF%20
files/article_about_UkrainianFolkloreThesesofCanada.pdf). Цю
бібліографію можна доповнити такими позиціями (Lehr 1978,
Staniec 2007, Rees 2008, Ostashewski 2009, Stefaniuk 2009).
3-4’2010 Народознавчі Зошити298
Дослідженнями української фольклористики у
ширшому розумінні слова займаються і у Відді-
лі охорон історичних пам’яток при Міністер-
стві громадського розвитку провінції Альберти.
Завдяки створенню скансену “Село української
культурної спадщини в Альберті”, що є музеєм
народної архітектури та побуту під відкритим не-
бом, де представлено життя українців та їх сусі-
дів в східно-центральній Альберті з 1895 по 1930-
ті роки (див. двомовний сайт http://tapor.ualberta.
ca/heritagevillage/), розпочалося дуже деталь-
не вивчення історичних пам’яток, опубліковано
дослідження про українські поселення в східно-
центральній Альберті цього періоду (Lehr 1976,
Martynowych 1985, Nahachewsky 1985, Maryn
1985, Hohol’ 1985, Lesoway 1989, Chorniawy 1989,
Melnycky 1989, Makuch 1989, Klymasz 1992a (по-
вні тексти доступні через www.ourroots.ca). Основна
частина цієї роботи була здійснена під керівництвом
старшого наукового співробітника проекту Радоми-
ра Білаша.
Опубліковані праці є лиш малою часткою дослід-
ницьких праць та польових робіт, що були здійснені
для обслуговування більше тридцяти споруд, віднов-
лених в музеї. В період створення музею йшла інтен-
сивна етнографічна й історична робота. Після майже
двох десятиліть перерви, приблизно в 2005 р., бу-
ло куплено і перевезено в “Село” два нові будинки,
щоб повніше вивершити оригінальний план скансе-
ну. Відновилася і дослідницька робота, хоч матеріа-
ли з новіших праць поки не представлені моногра-
фічно.
Важливий вклад у розвиток української фоль-
клористики в Канаді робить Канадський інсти-
тут українських студій при Університеті Альбер-
ти (Canadian Institute of Ukrainian Studies at the
University of Alberta). Інститут видав або співвидав
чимало значимих праць: двомовний звірник “Укра-
їнські думи” (Tarnawsky & Kilina 1979), переви-
дав підручник академіка Філярета Колесси “Укра-
їнська усна словесність” (Колесса 1983 [1938]),
довідник усних історій українців Канади, укладе-
ний Ф.Свиріпою (Swyripa 1985), каталог вистав-
ки про українське ткацтво в Альберті Р.Білаша
та Б.Уілберґ (Bilash and Wilberg 1988), антоло-
гію українських народних пісень канадських пре-
рій Р.Климаша (Klymasz 1992b), англійський пе-
реклад програмного дослідження українських
казок П.Лінтура (Lintur 1994), роботи М.Бандери
(Bandera 1991), Р.Ганчук (Hanchuk 1999) та інші
цінні матеріали.
Канадський інститут українських студій також
зорганізував дві наукові конференції, присвячені
українській культурі в Канаді. Так, 1981 р. у Він-
ніпезі була проведена конференція під назвою “Ви-
димі символи: культурне вираження канадських
українців” (Visible Symbols: Cultural Expression
Among Canadа’s Ukrainians), котра включала чима-
ло народознавчих виступів як аналіз роботи музею
“Село української культурної спадщини” Р.Білаша,
опис популярної музики Богдана Зайцева (Bohdan
Zajcew), дослідження народної музики Р.Климаша,
аналіз українських культурних та політичних сим-
волів в Канаді Зенона Погорецького (Zenon
Pohorecky) та інші.
В 1985 р. була проведена конференція про куль-
турне життя перших українців в Альберті, де біль-
шість доповідей стосувалася українського фолькло-
ру у широкому розумінні цього терміну та суміжної
дисципліни культурної антропології. На конференції
було виголошено більше двадцяти доповідей, котрі
опубліковані під редакцією директора Канадсько-
го інституту українських студій Манолія Лупула
(Lupul 1988). Згадані конференції стали передвіс-
никами міжнародної конференції “Міграція україн-
ців до західної Канади після 1891 р.: конференція
з нагоди 100-річчя”, що відбулася в Едмонтоні в
травні 1991 р. і підсумувала стан розвитку українсь-
кої фольклористики та музеєзнавства в Канаді, а
також вказала нові можливі напрямки досліджен-
ня народної культури на майбутнє. Конференція,
до речі, мала свій відповідник в Україні – конфе-
ренцію в Чернівцях у жовтні 1990 р. Ці зустрічі бу-
ли важливими подіями, за матеріалами конференції
згодом був виданий збірник вибраних статей (Ма-
кар та Білаш 2002).
Декілька слів про спеціалізовані наукові періо-
дичні видання. Журнал “Фольклорика” (“Folklorica:
Journal of the Slavic and East European Folklore
Association”, раніше SEEFA Journal), видаєть-
ся з 1996 р., він є органом Славістичної та Східно-
європейської асоціації фольклористики (SEEFA),
присвячений слов’янському фольклорові, де чима-
ло публікацій присвячені саме українському фоль-
клору (див., напр., Britsyna and Golovakha 2005,
Lesiv 2007, Shiyan 2008). Опубліковані тексти до-
299АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
ступні на сайті http://www.crees.ku.edu/SEEFA/
archive.html. Журнал редагує Наталія Кононенко.
Українсько-канадські фольклорні статті найчасті-
ше друкуються на сторінках фольклорного журна-
лу “Етнології” (“Ethnologies”, раніше “Canadian
Folklore Canadien”, видається із 1979 р. (див.,
напр., Shostak 1995, Kononenko 1998). Славістич-
ні та україністичні наукові журнали “Канадські сла-
вістичні доповіді” (“Canadian Slavonic Papers”, ко-
трі виходять із 1956 р.) та “Журнал українознавчих
студій” (“Journal of Ukrainian Studies”, видається із
1980 р.) не так активно друкують фольклористич-
ні праці, але разом з тим і тут є поокремі публікації
(Klymasz 1985, Kononenko 2008, Kukharenko 2008
та інші), а один номер “Journal of Ukrainian Studies”
був осібно присвячений українцям Канади (див.
Swyripa 1991).
Наведений нарис показує міждисциплінарність
української фольклористики в Канаді, яка активно
переплітається з іншими науковими дисциплінами,
такими як історія, соціологія, географія, мистецтвоз-
навство, антропологія, культурознавство.
Серйозний корпус джерельної бази складає ме-
муарна та авто-етнографічна література, що в Ка-
наді отримала особливий розвій. Написано тисячі
і надруковано сотні особистих споминів про життя
та побут в перші періоди імміграції в Канаду. Чи-
мало з цих споминів багаті етнографічним та фоль-
клорним матеріалом. Особисті спомини інколи над-
руковані окремими томами (див., напр., Зварич
1976, Zazula 1983), або зібрані в збірки (напр.,
Чумер 1942, Piniuta 1981). Особливо активно про-
цес накопичення таких даних відбувався 1960-х та
в 1970-х рр.
Науково-популярна та просто популярна літе-
ратура також зафіксувала цінні дані українсько-
го народного чи стилізованого промислу. Активний
писанкарський рух протягом XX ст. спонукав чи-
малий об’єм тематичної літератури (див. Онищук
1985, Lesiv 2005). В подібному руслі видано бага-
то куховарських книжок, пісенників та практичних
описів різдв’яних або великодніх звичаїв, що спря-
мовані на плекання українських традицій (див., на-
пр., Stechishin 1995 [1957], Союз українок Кана-
ди 1947, Коляди 1990 [1925]). Багато десятків
пам’ятних книг різного формату дають уявлення
про надзвичайну активність українських організа-
цій і розвитку духовної культури та виконавських,
сценічних (драма, музика, танець) мистецтв україн-
ців у Канаді (див., наприклад, Кравчук 1981, Ков-
бель 1949, Major 1991).
Уявлення про фольклор в Канаді також охоп-
лює феномен нео-фольклору (фольклоризми).
П’ять томів “Західноканадських збірників” вийш-
ло в світ, описуючи історію українських установ у
західній Канаді, часом із конкретним фольклор-
ним змістом (Славутич 1973, 1975, 1999, 2000,
2009). Приблизно 660 томів “календарів”-річни-
ків, надруковані протягом ХХ ст. в Канаді, разом
з різними україномовними газетами, котрі їх вида-
вали, пропонують на своїх шпальтах багаті фоль-
клорні тексти (Swyripa 1985a, Borowetz 2007).
Чимало фільмів документують або творчо репре-
зентують українське життя в Канаді (Zaporzan
1982). Посеред них кілька етнографічних фільмів
особливо цікаві (наприклад, Bolton 1942, Klymasz
1975a, Нагачевський, Фотій та Лесів 2008). Чи-
мало творів образотворчого мистецтва мають ці-
ну як етнографічні джерела (напр., Shostak 1991).
Електронні матеріали, доступні через інтернет,
швидко зростають.
Фольклористика: канадсько-українська чи
українсько-канадська?
Постає питання, як розуміти українську фоль-
клористику в Канаді? Чи це є окремим, діаспор-
ним паростком фольклористики в Україні (котру
прийнято називати канадсько-українською, себ-
то канадіана у контексті української фолькло-
ристики), чи радше це частина, розділ фолькло-
ристики в Канаді (тобто українсько-канадська
фольклористика, де представлено україністику як
поле для вивчення канадською фольклорною на-
укою)? Очевидно, одне й інше, обидва терміни є
актуальними, а дослідницька академічна традиція
пов’язана із обома середовищами, і з українським,
і з канадським.
Три найбільш активні професори, керівники укра-
їнських фольклорних студій (Богдан Медвідський,
Андрій Нагачевський та Наталія Кононенко), всі
отримали вищу освіту в Північній Америці. Най-
більш впливовий теоретик в українсько-канадській
фольклористиці Роберт Богдан Климаш має ви-
ключно північно-американську освіту. Це професо-
ри, разом з Радомиром Білашем, Наталею Ханенко-
Фрізен вивчали фольклорні питання зі сотнями своїх
студентів по університетах в Канаді. Після розпа-
3-4’2010 Народознавчі Зошити300
ду Радянського Союзу фольклористи та етнологи з
України, напр., Олена Боряк, Роман Чмелик, Ма-
рина Гримич приїжджали на викладання на семестр
або й довше та ділилися своїм знанням дисципліни,
але таких поки-що мало.
Чиїм феноменом вважати сам об’єкт дослідження,
сам фольклор? Адже, очевидно, що великою мірою
український фольклор був привезений іммігранта-
ми зі “старого краю”. Проте із самих початків до-
слідники вказували, що багато фольклорних явищ є
канадського походження, появилися фольклорні но-
вотвори, породжені контактами з канадським ото-
ченням.
Предметом уваги і аналізу може стати ідентич-
ність та походження дослідників-фольклористів.
Видно з прізвищ, що більшість авторів фольклорис-
тичних праць в Канаді є українського походження.
Декотрі іммігранти-дослідники продовжували ет-
нографічну діяльність, розпочату на українських
теренах (напр., Я.Рудницький, С.Килимник,
Н.Ханенко-Фрізен). Інші дослідники народились
в Україні, але фольклористикою почали займатися
в Канаді (Б.Медвідський, В.Плав’юк, М.Лесів),
а деякі народжені в Канаді, а часом вони є другим,
третім і четвертим поколінням (напр., Р.Климаш,
А.Нагачевский, Р.Білаш).
По прізвищах часом видно, що декотрі дослід-
ники тільки частково є українського походження
(J.Staniec, V.Rees). Можна припускати, що при-
родніше українцеві цікавитися своєю власною спад-
щиною, бо ж вони може знають мову, або виросли
в оточенні української традиції. Кількість канадців
мішаного українського походження удвічі переви-
щує канадців чисто українського походження, і це
число стрімко зростає після майже 118 років іммі-
грації в Канаду (Kordan 2000, 24). Зв’язки з укра-
їнською спільнотою та ідентичність, зацікавлення у
фольклорі не пов’язані прямолінійно з генетичною
“чистотою”. Українськими традиціями в Канаді ча-
сом цікавляться дослідники далеко не українсько-
го походження (Boulton, Hong, Lehr, Peacock та
інші). Цей останній факт натякає, що українсько-
канадські традиції нерідко розглядаються як еле-
менти суто канадської культури, і що культурні вза-
ємодії можуть бути двосторонніми. Природно, що
україністика в Канаді вийшла за межі просто пошу-
ку власних коренів.
Разом з тим не можна заперечити і сильний
зв’язок між українською фольклористикою в Ка-
наді та національним рухом України. Одна з при-
чин активності української спільноти в Канаді (по-
рівняно з німецькими, італійськими, грецькими та
багатьма іншими етнічними культурними рухами) є
те, що в Україні тривав процес здобуття незалеж-
ності упродовж майже всього ХХ ст. В різні ча-
си українські землі були колонізовані імперіями –
Російською, Австро-Угорською. Індустріалізація
на колонізованих земелях розвилася повільніше,
а тому архаїчні традиції затримувалися довше. З
розвитком романтизму та національної свідомос-
ті і національних рухів фольклорні традиції були
важливим показником, доказом унікальності і са-
модостатності української культури, яка заслуго-
вує державності. Тому, до певної міри, фольклор
був важливіший для українців, ніж для представ-
ників державних націй. Це ставлення до фолькло-
ру як аргументу для пошанівку етносу і інструмен-
ту для будування нації було перенесено в Канаду,
особливо інтелігенцією.
Таке пояснення ролі фольклору і фольклористи-
ки додає аргументів трактуванню фольклористики
як канадсько-українського феномену. Але викорис-
тання фольклору як зброї пробудження і піднесен-
ня національного/етнічного духу не обмежується
лиш східною Європою. Легко доказати, що канад-
ські програми з фольклористики в Квебеку, в Сад-
бурі, в Нюфаундленді та в Кейп Брeтон всі також
покликані були служити ідеї відвоювання свободи,
признання та пошанівку вже в контексті канадсько-
го (а не материкового) існування. Франкомовне на-
селення Канади вважає, що їх довго недооцінюва-
ли, і вимагає більше прав та можливостей. Те саме
стосується рибальського населення в Нюфаундлен-
ді (провінція, котра прилучилася до Канади голосу-
ванням при гострій конфронтації тільки в 1949 р.).
На острові Кейп Бретон фольклор залучається у
боротьбі певних політичних рухів, що змагаються за
більшу автономію у відносинах з провінційним уря-
дом Нової Шотландії (Nova Scotia). Як і францу-
зи та різні інші групи на Атлантичному узбережжі,
українці західної Канади часто відчувають, що во-
ни заслуговують більшого визнання за їх участь у
розбудові регіону, більші права, кращі умови для
культурного розвитку. В цьому розумінні україн-
ці Західної Канади становлять, до певної міри, ет-
нічну групу, котра вважає Західну Канаду своєю
батьківщиною. Якщо уявити українця, котрий мо-
же відвідувати гріб свого пра-пра-прадіда у Саска-
301АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
чевані чи в Манітобі, можемо краще розуміти та-
ку перспективу. І з цієї точки зору можна вважати,
що маємо справу з українсько-канадською фоль-
клористикою.
Для раннього періоду розвитку фольклористи-
ки характерною була відкрита співпраця і контакт
між європейською її частиною та північноамери-
канською. В.Гнатюк, напр., користувався амери-
канською газетою як джерелом дослідження емі-
грантських пісень. Я.Рудницький співпрацював з
колегами з різних країн світу при роботі над своєю
статтею про систему українсько-канадського фоль-
клору. Збірник на пошану Зенона Кузелі, в якому
ця стаття була надрукована, зголошує Париж, Нью-
Йорк, Мюнхен, Торонто та Сідней на титульній
сторінці як країни походження одинадцяти авторів
розділу “Етнографія” цієї збірки. Вони складають
дійсно транснаціональне товариство. Степан Ки-
лимник, Митрополит Іларіон та інші емігранти во-
єнного періоду також, напевно, встановили свої пер-
ші наукові контакти через океан. В радянський час
спілкування фольклористів між Україною та Кана-
дою почало дуже обмежуватися. Це легко ілюстру-
ється на прикладі Г.Нудьги, коли дослідник відва-
жився писати про український фольклор в Канаді,
то зіштовхнувся з недоступністю публікацій, майже
повною закритістю автентичного фольклору або не-
знянням про етнографічні процеси у регіоні (Нудь-
га 1998, 433-464). Так залізна заслона надійно за-
крила дорогу інформації про українсько-канадський
фольклор в Україну.
Заслона діяла трохи інакше в протележний бік.
Міжнародна політика Радянського Союзу була та-
ка, що чимало з наукової та популярно-наукової лі-
тератури про народну культуру було експортовано
і тому доступно ентузіастам і дослідникам в Кана-
ді. Бібліотеки замовляли книги з українського фоль-
клору, кілька спеціалізованих книгарень продавали
їх, а туристи привозили з України. Канадські фоль-
клористи здебільшого фільтрували марксистсько-
ленінський теоретичний аналіз та редагування (і,
обурюючись фальсифікованими текстами), з охотою
знайомилися з великою базою друкованих фоль-
клорних матеріалів, візуальною етнографією (фото),
описами.
Для західних славістів заслона перешкоджала
найбільше тим, що сильно обмежувала доступ до
архівів, а надто до етнографічного поля – канадські
фольклористи не могли провадити польову роботу в
селах України. З певними політичними винятками,
коли канадці отримали візу їхати в радянську Укра-
їну, їм було строго заборонено відвідати села в ра-
йонах Західної України, звідки, власне, українсько-
канадське населення походило. Так цілі покоління
канадців-фольклористів вивчали свою дисциплі-
ну майже зовсім відірвано від традиційного україн-
ського села8.
Такі обставини, звісно, позначалися на характе-
рі української фольклористики в Канаді, про фоль-
клор в Україні вчені довідувалися лиш з опубліко-
ваних джерел (наприклад, Фотій 1977; Одарченко,
Царинник та Пащак 1992; Tarnawsky and Kilina
1979). Метою україномовних видань в Канаді час-
то було підсилення українського національного духу
і культури української спільноти, нерідко ціллю бу-
ло піднести смолоскип чистої української культури
під час загрози її знищення на окупованій батківщи-
ні. Коли ж ці праці писалися по-англійськи, їх ме-
тою було запропонувати канадському читачеві (та
англомовному українцеві-канадцеві) яскраві зраз-
ки української усної творчості або культури (напр.,
Livesay 1916, Nahachewsky 2008). Так, україномов-
ні та англомовні канадські видання з фольклору в
Україні при відсутності польової роботи автора за-
звичай видавалися переважно як популярні, і лиш
зрідка як наукові.
Етнографічні/фольклорні роботи, видані в Канаді,
з польовим матеріалом з України є майже винятково
або до-радянськими, або пост-радянськими. Напри-
клад, Петро Зварич виїхав до Канади в 1900 р., але
пізніше написав гарний опис матеріальної культури
рідного села (1976). Степан Килимник записав свої
матеріали в Європі поза радянськими територіями.
Пізніше Н.Кононенко, А.Нагачевський, Р.Білаш
та декотрі інші дослідники провадили експедиції в
Україні, починаючи з 1990-х рр. (Kononenko 1998,
2004; Nahachewsky 1998). Їхні аспіранти частіше їз-
8 Вчені вирішували цю проблему по-різному. Р.Климаш,
напр., зосередив свої студії навколо питань культури укра-
їнців канадських прерій. Б.Медвідський працював частіше з
опублікованими матеріалами і друкував роботи про фольклор
в Україні та особливо в Канаді. В Америці Н.Кононенко на-
писала свою докторську роботу в Гарвардському університеті
про турецький епос, бо ж було дозволено їздити в Туреччину.
А.Нагачевський з Канади також намагався поїхати в Україну
для польових досліджень для докторської роботи, але мусив
задовольнитися польовим матеріалом з Югославії, зі Словач-
чини, з Польщі (що теж були дуже цікавими). Врешті, напи-
сав дисертацію на канадському матеріалі.
3-4’2010 Народознавчі Зошити302
дили та їздять через океан збирати нові фольклор-
ні та етнографічні дані (напр., Н.Ханенко-Фрізен,
В.Ріс, С.Кухаренко, М.Лесів).
Цікаво, що українська фольклористика в Канаді
почала стрімко розвиватися в 1960-х, коли співпра-
ця та навіть просте спілкування між дослідниками
з України та Канади було рідкісною удачею. Ок-
рім описових публікацій наука в Україні майже не
давала джерел та підстав для натхнення в середо-
вищі канадських ентузіастів. В такій ситуації важ-
ливо пам’ятати, що в Північній Америці культурні
процеси 1960-х та 1970-х рp. сприяли відродженню
пошани до “етнічного коріння”. Люди стали біль-
ше захоплюватися і гордитися своєю родинною іс-
торією, навіть якщо та спадщина не була вищого
класу або привілейованого етносу. Богдан Медвід-
ський, напр., в Едмонтоні помічав, що декотрі з йо-
го студентів третього покоління в Канаді сильно
зацікавилися українськими піснями, танцями, об-
рядами. В північноамериканській культурі зрос-
тала культурна толерантність на вулицях, в засо-
бах масової комунікації і в офіційних установах. В
Сполучених Штатах Америки афро-американсь-
кий рух самоствердження, а в Канаді французька
“тиха революція” потрясли фундаменти прийнято-
го англо-саксонського протестантського старшинс-
тва. Декотрі люди навіть хвалилися своїм “екзо-
тичним” етнічним корінням. Ці процеси знайшли
формальне віддзеркалення в офіційному прийнятті
двомовності та багатокультурної політики в Канаді
в 1972 р. Українська спільнота була активною учас-
ницею цих процесів,– у коридорах влади, в громад-
ському культурному житті і в наукових починан-
нях, зокрема в розвитку фольклорних досліджень.
Повсюди зростала пошана до культурної спадщини.
Все це ще раз підтверджує, наскільки важливим бу-
ло канадське оточення для розвитку українсько-ка-
надської фольклористики.
Превалювання серед фольклорних досліджень
саме робіт, в яких вивчався український фольклор
в Канаді, можна пояснити кількома факторами. В
першу чергу це трапилось, мабуть, тому, що дослід-
ники були глибоко зацікавлені своєю власною спад-
щиною і зверталися до конкретних матеріалів про
родину, котра перебувала в Канаді кілька поколінь,
та цікавилися місцями їх переселень і околицею. По-
друге, якщо канадський уряд взагалі підтримує до-
слідження української культури, це буде найчасті-
ше дослідження україністики як частини канадської
культури. Приклади такої політики розподілу ко-
штів знаходимо в проектах Канадського музею циві-
лізації та видання Села української культурної спад-
щини в Альберті, де держава фінансувала масштабні
проекти, що були націлені на вивчення та досліджен-
ня українського культурного спадку в Канаді. По-
третє, аспіранти та інші дослідники розуміють, що в
Канаді легше забезпечити собі роботу на базі знання
канадського матеріалу9.
Ще одна ознака канадської орієнтації українсько-
канадської фольклористики, це мова видань. Свого
часу Г.Нудьга писав, що українські фольклористич-
ні видання в Канаді надруковані здебільшого укра-
їнською мовою (Нудьга 1998, кн. 2: 435). Тепер ми
бачимо, що це віддзеркалювало його обмежений до-
ступ до матеріалів. У спискові літератури наприкінці
цього вступу більша частина публікацій – англомов-
на. Тільки одна наукова робота написана по-фран-
цузьки (Berthiaume-Zavada 1994). Вибір на ко-
ристь англійської мови пояснюється націленістю
на потенційного читача в Канаді, вимогами видав-
ця або замовника праці, або мовними можливостями
автора. Превалювання англійської мови в українсь-
ко-канадській фольклористиці створюють перешко-
ду для інтеграції дисципліни з обох берегів Атлан-
тичного океану. Надіємося, що сьогоднішній номер
допоможе наблизити два континенти принаймні на
один крок.
Теоретичні засади
Як уже зазначалося, поняття “фольклор” в Ка-
наді має свою особливість. Термін “фольклор” тут
має дещо ширшу семантику і обіймає ті питання й
проблематику, що в Україні та в деяких інших краї-
нах належали б до двох різних дисциплін - фоль-
клористики та етнографії. Тому фольклористикою
в Канаді називаються як дослідження усної народ-
ної творчості, так матеріальної культури, звичаїв,
9 Три із дванадцять аспірантів, котрі написали докторські
дисертації, стали професорами з україністики (Андрій Нага-
чевський в Університеті Альберти, Наталія Ханенко-Фрізен
при Університеті Саскачевану та Соґу Гонґ при Університе-
ті Ганкук у Сол, Південній Кореї. Джон Легр працює про-
фесором географії при Університеті Вінніпегу). Багато інших
отримали добрі роботи, пов’язані з україністикою та з фоль-
клористикою в Канаді після свого захисту. На жаль, дотепер
авторам не відомо жодного аспіранта з канадською освітою,
котрий забезпечив на Україні роботу по фаху у фольклорис-
тиці.
303АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
вірувань, народного мистецтва, організації етніч-
ного життя та питання етнічної ідентичності. Ан-
глійський термін “фольклайф” (folklife – народне
життя), також часто вживається в Північній Аме-
риці в цьому ж, широкому значенні, заміняючи по-
няття фольклору. Дослідники “фольклайфу” цікав-
ляться локальними, не-елітарними, неофіційними
та некомерційними аспектами життя конкретних
груп людей, особливо їх традиційного побутування
та творчого, мистецького самовираження. До пев-
ної міри, подібно до антропології, дослідники фоль-
клайфу часто цікавляться комплексними питання-
ми побутування спільнот, на відміну від інтере су
до окремих сфер життя чи окремих жанрів. Інши-
ми словами, вони аналізують культурні процеси та
їхні прояви впоперек жанрів. Розширення пред-
метного поля “фольклору/фольклайфу” пов’язано
з відділенням принципів романтичного націоналіз-
му від фольклорних основ у певних наукових осе-
редках, а відтак перехід від есенціалістичного во-
кабуляру (генетичної пам’яті, генокоду тощо) до
соціально конструйованого розуміння культури.
Відоме міркування фольклориста Алана Дандеса
(Alan Dundes) гласить, що “термін “фольк” [фоль-
клорна група] може бути пристосований до будь-
якої сукупності людей, котрі поділяють принай-
мні один спільний фактор” (Dundes 1965, 2). Так,
можна вивчати фольклор не тільки суспільних ста-
нів (селян, робітників, кочівників, еліти) та окре-
мих народів (національностей, етнічних груп), але
й професійних груп (лісорубів, шахтарів, вчителів,
бюрократів), вікових, статевих, економічних груп,
а також підгруп, що виділяються на основі прове-
дення дозвілля, політичних поглядів, вірування, за-
нять, місця проживання, спорту тощо, якщо тільки
ця група має які-будь традиції (див. також Georges
and Owen Jones 1995, 1-13, 22-23 і далі). В цьому
збірникові увага зосереджена навколо конкретної
національної/етнічної групи – українців, але ас-
пекти вивчення культури українців ближчі до пів-
нічноамериканської традиції розуміння фольклору.
Надіємося, що читач прийме таке нове тлумачення
цього терміна.
Американський фольклорист Дон Йодер (Don
Yoder) визначив три основні стратегії північноаме-
риканських досліджень “фолклайфу” (Yoder 1976,
6-10). Згідно з його схемою декотрі етнологи пра-
цюють над історичним матеріалом далекого минуло-
го, який виходить за рамки живої людської пам’яті.
Часом вони прагнуть сягнути витоків і дослідити
питання походження різних традицій або куль-
тур. Вони працюють переважно в архівах, в біб-
ліотеках, а часом і з археологічним матеріалом. Ці
роботи є прикладами історичного, діахронічного на-
прямку, поціновуваного в Україні. Мало яка етно-
графічна робота в Україні омине спробу принаймні в
межах одного розділу сягнути історичних витоків
досліджуваного феномену, вивчити, коли про даний
феномен вперше згадується в літописних чи інших
історичних пам’ятках, або в шарах яких найдавніших
археологічних культур певний артефакт був знайде-
ний, коли він виник і сформувався. При такому під-
ході передбачається, що давність фіксації предмета і
з’ясування часу його походження є шляхом до розу-
міння його найпотаємнішої суті.
В українській фольклористиці в Канаді ця група
робіт представлена невеликою кількістю досліджень.
Серед них, напр., можна згадати працю Митропо-
лита Іларіона про дохристиянські вірування (1965),
дослідження Романа Шияна, історика та фолькло-
риста, який працював з легендами про козаків у за-
писах ХІХ ст. (2008). Слабкі місця цих досліджень
полягають у фраґментарності, спорадичності інфор-
мації, на якій базується дослідження, оскільки дже-
рельна база найчастіше обмежена і збережена не у
всій своїй повності, переломлена через історичні пе-
рипетії.
Друга група фольклористичних праць також на-
цілена на дослідження традиційного минулого, але
такого, що ще живе в людській пам’яті. Ці дослі-
дження також базуються на різних документах, але
найбільше на інтерв’ю з носіями традиції, аби зафік-
сувати інформацію до того, як відійде покоління но-
сіїв. Йодер називає такі роботи “етнографією пере-
житків” [ethnographies of survivals]10.
Цей напрямок хронологічно дещо обмежений, але
має ті переваги, що дає можливість отримувати ін-
формацію безпосередньо від живих респондентів.
Можна ставити питання безпосередньо про об’єкт
аналізу, а не користуватися описами попередників,
які могли застановлятися на зовсім інших аспектах
чи ракурсах проблеми. Небезпеки цього підходу по-
лягають в тому, що пам’ять химерна, та й сам процес
інтерв’ювання служить активним фільтром відбору і
конструювання інформації.
10 Термін “етнографія” у Йодера і взагалі часто в англій-
ській мові означає дослідження на основі польових спостере-
жень за культурою.
3-4’2010 Народознавчі Зошити304
Цей підхід найпопулярніший у фольклорних про-
ектах як в Україні, так і в Канаді. Більше половини
списку літератури наприкінці цієї роботи належать
до цієї групи досліджень. Напр., всі дослідження,
здійснені на замовлення музею “Село української
культурної спадщини”, відповідають цьому стилю.
В проекті 1972 р. “Зберігаймо нашу українську ка-
надську спадщину” (Save our Ukrainian Canadian
Heritage – SUCH) записано кількасот інтерв’ю з
літніми людьми українського походження в Захід-
ній Канаді11.
В 2003-2005 працівники проекту “Місцева куль-
тура та різноманітність на преріях” (Local Culture
and Diversity on the Prairies) записали 400 інтерв’ю
з людьми літнього віку українського походження (а
також з людьми французького, німецького та анг-
лійського походження) про життя і побут на преріях
до 1939 р. (Nahachewsky 2005b). Ріна Ганчук про-
водила дослідження звичаю зливання на віск у на-
родній медицині Едмонтону 1980-х рp. Головна її
інформантка мала понад 90 років (Hanchuk 1999
[1990]). За часів Я.Рудницького, Р.Климаша та
SUCH було ще можливо записувати оповідання про
імміграцію перших переселенців до Канади, про їх-
ні життєві досвіди в найраніші періоди української
імміграції. Такі проекти дуже часто мають виразний
діахронний акцент.
Третя група північноамериканських фолькло-
ристів займається так званою “етнографією сучас-
ности”, зосереджуючись на сучасних, живих тради-
ціях певної культурної групи. Вони також записують
інтерв’ю, але їхні респонденти не обов’язково є людь-
ми похилого віку. Часто вони безпосередньо беруть
участь, споглядають та записують події в процесі ви-
конання (метод включеного спостереження).
Третій напрям, так звана “етнографія сучасності”,
допускає, як зазначалося, методи, споріднені з ант-
ропологічними. Очевидно, ці підходи можливо за-
стосовувати тільки до живих традицій, коли дослід-
ник має доступ до великої кількості носіїв традиції,
познайомиться з їх точками зору та позиціями. Цей
11 Звукові записи з проекту SUCH були наново відкриті не
так давно. Після перепису інформації з бабін на сучасні циф-
рові носії дані інтерв’ю будуть опрацьовані. Оригінали зали-
шаються власністю Українського музею Канади в Саскатуні.
Докторант Надя Фотій працює над цим матеріалом в 2009 р.,
досліджуючи різні аспекти методології польової роботи. Запи-
си перебувають під опікою Центру українського та канадсько-
го фольклору ім. Кулів і будуть доступні ширшому загалу до-
слідників.
напрям не надто притаманний фольклористиці й ет-
нографії в Україні, де фольклористика і етнографія (а
згодом етнологія) постали як спосіб доказу давності
культури і, нерідко, як пошук відповідей на питан-
ня етногенезу. А от найдавніші публікації з канадсь-
ко-української фольклористики належать великою
мірою саме до категорії “етнографії сучасності” (Ка-
надскіе русины 1899; Гнатюк 1902-1903). В Пів-
нічній Америці та в українсько-канадській фоль-
клористиці вагома частина досліджень є саме цього
напрямку. Тут здебільшого застосовуються синх-
ронні підходи, на відміну від діахронних візій пер-
ших двох груп досліджень. Фільм Роберта Клима-
ша про поховальні проводи фіксує сучасний (хоч
досить архаїчний) звичай відвідин гробів у одній па-
рафії (Klymasz 1975b). Соґу Гонґ (Sogu Hong) здій-
снив опитування та зібрав відеозаписи 35 молодих
подружніх пар Едмонтону, та описав як традицій-
ні, так і адаптовані, а також новостворені українські
елементи їхніх весіль (Hong 2005). Він проаналізу-
вав вплив різних чинників, зокрема, чи є подружжя
моноукраїнське чи змішане, чи бере участь в укра-
їнських молодіжних організаціях тощо. Анна Ку-
ранічева зафіксувала предмети інтер’єру сучасних
українських помешкань Едмонтону (Kuranicheva
2002). Понад 400 предметів символізували укра-
їнську ідентичність у різний спосіб: за походжен-
ням, у зв’язку з певними обставинами або людьми, у
зв’язку з національною символікою, як неофольклор
тощо. Нові фольклорні дослідження, видані в Кана-
ді про культуру в Україні, найчастіше фіксують саме
сучасні явища, котрі надзвичайно цікаві (Kononenko
2004, Britsyna 2005, Kukharenko 2007, Лесів у цьо-
му номері).
Поміж двома останніми групами досліджень є ве-
лике сумісне поле, коли синхронні описи сучасності
більше говорять про процеси в традиційних, архаїч-
них пластах культури. З іншого боку, часто “етно-
графія пережитків” не відсторонена від модерних
процесів, які впливають на ці пережитки і трансфор-
мують їх. У Канаді, де культурне середовище відріз-
нялося від українських сіл ХІХ ст., зміни в тради-
ційній культурі були активні і легко відстежуються.
Напевно, найпопулярніший аналітичний підхід в
українсько-канадській фольклористиці є спостере-
ження тривалості традиції та її змін (continuity and
change, див. титули робіт Klymasz 1970, 1972, Lupul
1988). Таке питання також виринає в роботі В. Гна-
тюка про “пісенні новотвори” (1902-1903), Я. Руд-
305АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
ницького (1962) та становлять основну аналітичну
вісь у вирішальній дисертації Роберта Климаша. Ро-
берт Климаш бачить аналіз культурних змін вкрай
важливим:
Практично, проблеми іммігрантського фольклору
… є прямо пов’язані з найфундаментальними та уні-
версальними аспектами народної творчості, процес,
котрий сучасна іммігрантська громада виносить в яс-
ну різкість, через відносно недавність події та швид-
кі зміни, зазнані під час культурних контактів. Іммі-
грантський фольклор дає над усім унікальну нагоду
спостерігати та пізнавати продуктивні течії та риси
з надзвичайною ясністю. Цим іммігрантський фоль-
клор разючо-вирішальний для фольклорних студій
сьогодні (Klymasz 1980 [1970], 1).
Наступна особливість канадсько-української
фольклористики, це посилений інтерес до контек-
сту виконання фольклорного тексту. Чисто фі-
лологічні дослідження усної творчості тут незвичні
(як див., наприклад, статтю О. Луцко в цьому номе-
рі). Почасти, це зацікавлення контекстом походить
з північноамериканської академічної традиції, а по-
части воно обумовлене динамікою змін актуального
середовища, впливи якого дуже відчутні.
В історії фольклористики у східній Європій основ-
на соціальна формація дослідження було селянство.
За радянський час культура робочого класу була по-
літично коректно залучена в сферу інтересів фолькло-
ристики. В українсько-канадській фольклористиці у
порівнянні з фольклористикою в Північній Амери-
ці можна спостерігати певне подальше зосереджен-
ня на традиційному хліборобському побуті та тради-
ції хліборобів. Все ж таки, це не традиційні селяни,
бо переселенці не жили в традиційних селах, і по-
шук людей недоторканих вишколенням та модерною
технологією є неактуальним. Пошук архаїчних ша-
рів культури – це відносне поняття. В канадському
контексті елементи кін. ХІХ ст. є вже вельми архаїч-
ні. Тим більше, в Канаді українські фольклористич-
ні студії не виключають дослідження модерних місь-
ких та інших підгруп (Britsyna and Golovakha 2005,
Berthiaume-Zavada 1994, Faryna 1976, Holoborodko
2004, Hong 2005).
Остання важлива характеристика української
фольклористики в Канаді, це підвищене зацікав-
лення неофольклором (фольклоризмом, фейклором)
та етнічними символами. В класичній фольклорис-
тиці дослідник традиційного сільського фольклору
звичайно записав би певні тексти і порівнював з ін-
шими джерелами, щоб вирішити, чи є матеріал ти-
пово український, чи це мігруючі сюжети тощо. Йо-
го фах давав йому повноваження і навики для таких
узагальнень. Самі носії традиції не могли вважати-
ся фахівцями для такого аналізу матеріалу, від них
же записаного, їхні точки зору не вважалися реле-
вантними. Коли ж дослідник цікавиться національ-
ними/етнічними символами, то справа міняється, бо
інтерпретації носіїв/учасників цього явища якраз є
вирішальними. Об’єктом аналізу стають емічні пер-
спективи12. В західних студіях етнічних груп часом
звертаються до статті Фредрік Барт (Fredrik Barth)
(Barth 1969), провідної в цій справі. Ф.Барт вису-
нув тезу про те, що недостатньо порівнювати різні
традиції етнічних/національних груп (самих текстів
пісень або взорів вишивок, наприклад), щоб розумі-
ти їх межі. Потрібно також вивчати міркування про
це також і носіїв традиції. Деякі різниці, як виявля-
ється, є важливими і сприймаються людьми як межа
між однією групою та іншою, в той час як інші від-
мінності (хоч вони можуть виглядати об’єктивно іс-
тотнішими) не є маркерами межі між тими групами.
Етнічні/національні межі, це, до певної міри, еміч-
ні категорії. На одному важливому плані межі вста-
новлені символічно. Розуміння цієї ідеї та активна
адаптація української культури в Канаді сприяли за-
цікавленню символами. Кожух, напр., в селі до емі-
грації сприймався як теплий верхній одяг, новий,
зношений, чоловічий, орнаментований чи простий. У
Канаді, проте, той самий кожух став етнічним сим-
волом, тому що інші канадці його не носили. Люди
могли впізнати здалеку, що українець йшов до міста
або возив дітей до школи.
Процес етнічної символізації працював різни-
ми способами в родинному житті, ритуальних тра-
диціях чи мовних практиках іммігрантів-хліборобів
чи заробітчан в Канаді. Справи стають складніши-
ми, коли враховувати активний вплив українських
установ, котрі намагалися підвищити українську на-
ціональну свідомість. Так, українські релігійні, по-
літичні та культурні організації сильно впливали на
громадське життя, пропонуючи свої варіанти сим-
волів українства, щоб підвищити статус, сприя-
ти досягненню своєї мети. Пропоновані національ-
ні стандарти часом різко відрізняються від сільських
форм традиції. Так, напр., сценічні танці Василя Ав-
раменка стали надзвичайно популярні в Канаді в
12 Міркування дослідника називається “етичною” точкою
зору, а точка зору носіїв традиції – “емічною”.
3-4’2010 Народознавчі Зошити306
1920-1960 рр., але в них переважав полтавський та
гуцульський репертуар, хоч майже ніхто в Канаді не
походив з цих етнографічних регіонів (Авраменко
1947, Nahachewsky 2005a). Марія Лесів з’ясувала,
що перенесені колись до Канади зі старого краю ре-
гіональні традиції писанкарства стрімко витіснялися
новими загальноукраїнськими взорами, що публіку-
валися в українських газетах Канади та активно про-
пагувалися жіночими організаціями (Lesiv 2005). У
цьому номері Надя Фотій описує цікавий весільний
звичай, котрий активно сприймають учасники як
український, хоч він формувався під сильним впли-
вом англо-саксонського оточення. Так, досліджен-
ня вторинного фольклору, хорової музики, сценічних
танців, семінарів про писанки, курсів вишивання,
інституційних святкувань Маланки,– все це стає
предметом фольклорного аналізу. Дослідження гро-
мадських культурних організацій також не байдужа
фольклористам. Там історія є джерелом для фоль-
клорних студій (Кравчук 1981; Holoborodko 2004;
Klymasz 1982; Lupul 1988; Major 1991; Ostashewski
2009).
Ми, вслід за Р.Климашем, вважаємо, що україн-
ський фольклор у Канаді має потенціал зробити по-
зитивний внесок у загальну фольклористику захід-
ного світу, і в українську фольклористику в Україні
зокрема. Факт, що українсько-канадська фолькло-
ристика більше схиляється до загальноканадської
науки, частково віддзеркалює складні обставини
співпраці в радянський час. У пост-радянський пе-
ріод маємо набагато кращі умови на співпрацю, хоч
інерція наукових традицій, економічні фактори та
мовні бар’єри сповільнюють цей процес взаємозба-
гачення. Надіємося, що матеріали цього спеціаль-
ного випуску допоможуть у цій справі.
Опис структури збірника
Ідея цього збірника – запропонувати українсько-
му читачеві якнайширше тло розвитку української
фольклористики в Канаді, познайомити його з тема-
тичним і методологічним обширом досліджень.
Розпочинається збірник групою текстів,
об’єднаних назвою “Виконавські мистецтва: тради-
ційне/сценічне/масове”, бо, як зазначалося в цьо-
му вступі, перехід елементів традиційної культури в
масову, адаптація їх в нових умовах було передумо-
вою її виживання в інокультурному середовищі. Цей
розділ складають дослідження Андрія Нагачевсько-
го, Вінсента Ріса, Браєна Черевика та Андрія Гор-
няткевича. В усіх чотирьох текстах розглядають-
ся різні форми традиційної культури в їх розвитку
і перетворенні в сучасні форми сценічного чи масо-
вого мистецтв. Автори постійно тримають в фоку-
сі питання функцій видозмінених форм традиції, її
завдань і ролі в новому культурному середовищі, її
трансформації і підпорядкування новим історичним
умовам і запитам.
Логічним продовженням, а радше, мабуть, мето-
дологічною предтечею цих досліджень є група тек-
стів, об’єднаних заголовком “Культура і споживан-
ня”. Роберт Климаш і Богдан Медвідський перші
серед фольклористів почали говорити про етнічно
забарвлені взірці культури (символи культури) не
просто як вираз етнічності в контексті модернізо-
ваного міста, але і як форму стилізованого спожи-
вання. Культурні знаки пропонуються в культурно-
му супермаркеті, і кожен, хто хоче, зі своїх власних
міркувань, через свої приватні чи колективні асоці-
ації, може купити їх. В таких умовах фольклоризо-
вана “українськість” стає стилем життя. Чи це пи-
санки, вишиванки, український танець, українська
ковбаса чи голубці, куплені при церкві, – всі ці ко-
лишні елементи традиційного побуту вплетені в ціл-
ковито новий ритуальний чи звичаєвий триб, - вони
стали символами, знаками і, як пише Р.Климаш, за-
горнуті в яскраві обгортки, викладені на полиці су-
пермаркету.
В рубриці “Нова ритуалістика” опублікова-
но чотири дослідження, кожне з яких дає розумін-
ня цілковито нових тенденцій в дослідженнях сучас-
них ритуальних чи ритуалізованих форм поведінки.
Наталія Ханенко-Фрізен описує “ритуали повер-
нення”. Вчена розглядає відвідування нащадками
емігрантів земель своїх пращурів через хронотоп ри-
туалу переходу, що дає можливість побачити цілко-
вито нові і несподівані символічні і соціальні смис-
ли цього акту. Марія Лесів аналізує в своїй роботі
нео язичництво, новий феномен, що постав на укра-
їнських землях після здобуття незалежності, але був
сформований серед українців в еміграції кількома
десятиліттями раніше. У статті дослідниця розгля-
дає неоязичництво як “альтернативний шлях буду-
вання національної ідентичності в контекстах гострої
соціально-політичної стурбованості”. Світлана Ку-
харенко пропонує цікавий і багатий огляд літера-
тури про встановлення придорожніх пам’ятників,
пов’язаних з нещасними випадками. Надія Фотій
пропонує частину свого магістерського дослідження
307АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
про весілля-бурлеск. Дослідниця переконливо до-
казує його зв’язок з англосаксонськими традиціями
популярної драми.
Розділ “Гендерні виміри культури” сформували
чотири тексти - Франсіс Свиріпи, Наталії Кононен-
ко та Марії Маєрчик. Ці тексти різні і за характером
емпіричного матеріалу, і за проблематикою, але зі
спільною гендерною компонентою в своєму аналізі.
Тексти дають уявлення про те, яку інформацію мож-
на видобути з емпіричного матеріалу при наявнос-
ті “гендерних окуляр”. В розділ “Усна народна сло-
весність” увійшли дослідження, автори яких в першу
чергу сфокусовані на фольклорних текстах, вирішу-
ючи різні задачі в процесі їх аналізу.
Одинокий текст Андрія Нагачевського в розділі
“Теорія поля” дає поживу для аналізу теоретичних
питань польових досліджень, що, можливо, видас-
ться актуальним читачу. Завершується збірник да-
леко не в останню чергу актуальними текстами, що
ми об’єдналися в рубрику “З історії української
культури та науки”. Нам ці тексти видаються почат-
ками нових крос-атлантичних дискусій про нехлібо-
робську еміграцію (стаття Ярослава Балана), про
церковну архітектуру в еміграції (Девід Ґоа), та про
міжантлантичний науковий дискурс в період залізної
завіси (Роберт Климаш).
В цьому збірнику приймали участь вчені обидвох
дослідницьких і академічних традицій – і українсь-
кої в Україні, і української в Канаді, і це позначилося
на особливому “еклектизмі” в оформленні технічно-
го апарату збірника та написанні окремих лексем.
Авраменко Василь. Українські національні танки, музика і стрій.– Ві-
нніпег: Видана автором, 1947.
Бойчук Володимир. Весільні пісні українців Боснії.– Торонто: Ка-
надське Об’єднання Українців Колишньої Юґославії. (Переклад та пе-
ревидання роботи; Boychuk, Volodymyr. “Vivady – Wedding Songs of
Ukrainians from Bosnia”). Магістерська робота, Університет Альберти,
2006 [1997].
Гнатюк Володимир. Пісенні новотвори в українсько-руській народній
словесності. Записки НТШ.– T. 50.– 1902-1903.– Kн. 6: 1-37, 52, кн. 11: 38-67.
Грица С. Наймитські та заробітчанські пісні.– К.: Наукова думка, 1975.
Зварич Петро. Спомини: 1877-1904.– Вінніпег: Тризуб, 1976. Пере-
видана англійською мовою: Svarich, Peter. Memoirs. Translated by William
Kostash. Edmonton: Ukrainian Pioneers’ Association of Alberta and the
Huculak Chair of Ukrainian Culture and Ethnography, 1999.
Іларіон, Митрополит [Іван Огієнко]. Дохристиянські вірування україн-
ського народу: Історично-релігійна монографія.– Вінніпег: Товариство Во-
линь.– 1965. Перевидано: К.: Обереги, 1974.
Канадскіе русины // Киевская старина.– 1899.– T. 66: 107-110.
Килимник Степан. Український рік у народних звичаях в історичному
освітленні.– У 5-ти т.– Вінніпег: Тризуб, 1955-1963.
Список використаних джерел у збірнику оформ-
лений відповідно до традицій обидвох країн: кири-
личномовні джерела описані за стандартом, прий-
нятим в Україні, англомовні ж джерела оформлені
за так званим “чикагським стилем”. Слід також за-
значити, що список використаних джерел до цього
вступу є водночас і бібліографією до теми. Тому тут
зібрано значно більше джерел, ніж є на них поси-
лань в самому тексті. Укладачі вважали принципо-
во важливим, аби запропонувати доволі розгорнутий
бібліографічний опис задля знайомства українського
читача з публікаціями в цій темі.
В цьому збірнику ми угодилися використовувати
слово фарма і фармер замість літературного україн-
ського ферма і фермер. Ця угода є данню канадській
традиції, де в українській мові відособлені господар-
ства називалися фармами, а люди – фармерами.
Можливістю цього видання упорядники за-
вдячують нашим колегам, хто путнім словом, а
хто помічним ділом прилучився до його появи:
Степану Петровичу Павлюку та Інституту Наро-
дознавства НАНУ у Львові за активну співпрацю
при підготовці цього номера;
Богдану Медвідському та Організації Українсь-
ких піонерів Альберти за фінансову та моральну під-
тримку;
Ярсу Балану, Марії Лесів, Андрію Горняткевичу,
Линін Павлюк, Ганні Чучвазі – за поміч і сприяння
на різних стадіях роботи над збірником статей.
Упорядники дякують колективу перекладачів за
фахову і оперативну роботу, а також авторам за при-
ємність співпраці.
Ковбель Семен. Пропам’ятна книга Українського народного дому у
Вініпеґу. Д. Дорошенко, редактор.– Вінніпег: Український народний дім,
1949.
Колесса Філярет. Українська усна словесність. Вступ Миколи Мушин-
ки.– Едмонтон: Канадський інститут українських студій, 1983 [1938].
Коляди, або Пісні з нотами на різдво Христове.– Tоронто: Друкарня
оо. Василян, 1990 [1925].
Кравчук Петро. Наша сцена: Художня самодіяльність українських по-
селенців у Канаді.– Торонто: Кобзар, 1981. Перевидано англійською мо-
вою: Peter Krawchuk, 1984. Our Stage: The Amateur Performing Arts of the
Ukrainian Settlers in Canada.– Toronto: Kobzar.
Олександр Макар, Радомир Білаш за ред. Міграційні рухи з Західної
України до Західної Канади: Матеріали спільних конференцій.– Едмон-
тон: Канадський центр української культури та етнографії, Альбертський
університет та Відділ охорони історичних пам’яток, Міністерство громад-
ського розвитку Альберти, 2002.
Медвідський Богдан. Катедра української культури та етнографії ім. Гу-
цуляків при Альбертському Університеті (Канада) // Проблеми Освіти:
Науково-методичний збірник.– Вип. 7.– С. 178-186.– К.: Міністерство осві-
ти України: Інститут змісту і методів навчання, 1977.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
3-4’2010 Народознавчі Зошити308
Медвідський Богдан. Збирання і вивчення українського фольклору в
Канаді // Народна творчість та етнографія.– 1991.– Вип. 2.– С. 41-52.
Медвідський Богдан. На одному місці хрестів двісті // Народна твор-
чість та етнографія.– 1991.– Вип. 2.– С. 16-20.
Медвідський Богдан. Катедра Української Культури та Етнографії
ім. Гуцуляків при Альбертському Університеті: контекстуальна аналіза //
Західноканадський збірник.– Ч. 3. Упор. Яр Славутич. Канадське Науко-
ве Товариство Шевченка.– Т. 37.– Едмонтон: Канадське Наукове Товари-
ство Шевченка.– С. 40-87.
Нагачевський Андрій. Побутові танці канадських українців. Сер. укра-
їнської етнографії та культури 1.– К.: Родовід, 2001. Переклад і переви-
дання роботи: Nahachewsky, Andriy, 1985. “First Existence Folk Dance Forms
Among Ukrainians in Smoky Lake, Alberta and Swan Plain, Saskatchewan”.
Магістерська теза, Університет Альберти.
Нагачевський Андрій. Фольклор українців Канади у дослідженнях ас-
пірантів канадських університетів. http://www.arts.ualberta.ca/~ukrfolk/
PDF%20fi les/article_about_UkrainianFolkloreThesesofCanada.pdf, 2008.
Нагачевський Андрій, Надя Фотій, Марія Лесів, режисери. Спільноти
в спогадах: Місцева культура та її різноманітність на преріях.– Едмонтон:
Приятелі Центру українського фольклору, 2008.
Нудьга Григорій. Українська дума і пісня в світі.– Львів: Інститут Наро-
дознавства НАН України, 1998.
Одарченко Петро, Галина Царинник, Орися Пащак Трач. Український
народний одяг.– Торонто; Філядельфія: Світова федерація українських жі-
ночих організацій, Комісія народного мистецтва, 1992.
Онищук Одарка. Символіка української писанки.– Торонто: видана ав-
тором, 1985.
Плав’юк Володимир, збирач. Приповідки або українсько-народня фі-
лософія.– Едмонтон, 1946. Перевидана: Eдмонтон: Асоціяція українських
піонерів Альберти, 1998.
Плав’юк Bолодимир, збирач. Українські приповідки.– Т. 2. Упорядни-
ки: Богдан Медвідський та Олександр Макар.– Едмонтон: Катедра україн-
ськоі культури та етнографії ім. Гуцуляків, Альбертський університет, Асо-
ціація Українських Піонерів Альберти, 1996.
Рудницький Ярослав. Матеріяли до українсько-канадійської фолькло-
ристики й діялектології. У 4-х т.– Вінніпег: Українська Вільна Академія На-
ук, 1956, 1958, 1960, 1962-1963.
Рудницький Ярослав. До питання систематики українсько-канадського
фолкльору. Збірник на пошану Зенона Кузелі // Записки НТШ 169:
135-139.– Париж; Нью Йорк; Мюнхен; Торонто; Сідней, 1962.
Славутич Яр. Західноканадський збірник.– Едмонтон: Канадське Нау-
кове товариство ім. Т.Шевченка, 1973, 1975, 1999, 2000, 2009.
Сич Олександр. З Нового краю: Листи українських емігрантів з Кана-
ди.– Чернівці: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву, 1991.
Союз українок Канади. На сторожі культури.– Вінніпег: Накладом Со-
юзу українок Канади, 1947.
Федик Теодор. Пісні іміґрантів про Старий і Новий Край (Пісні про Ка-
наду і Австрію).– Вінніпег: Українська Книгарня, 1927 [1911].
Фотій Юрко, збирач та редактор. Заспіваймо собі, Let’s sing out in
Ukrainian. Музична каліграфія Святослава Чепиги.– Саскатун: Канук,
1977.
Чумер Василь. Спомини про переживання перших українських пере-
селенців в Канаді, 1892-1942.– Едмонтон, 1942. Перевидана англійською
мовою: Czumer, William A. Recollections About the Life of the First Ukrainian
Settlers in Canada.– Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1981.
Balan, Jars. 1984. Salt and Braided Bread: Ukrainian Life in Canada. To-
ronto: Oxford University Press.
Bandera, Mark Jaroslav. 1991 [1985]. The Tsymbaly Maker and His
Craft: The Ukrainian Hammered Dulcimer in Alberta. Canadian Series in
Ukrainian Ethnology 1. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Stud-
ies Press. Republication of “The Tsymbaly Maker and his Craft: A Dynam-
ic Musical Tradition in East Central Alberta.” Master’s thesis, University of
Alberta.
Barth, Fredrik. 1969. “Introduction.” In Ethnic Groups and Boundaries:
The Social Organization of Culture Difference. Boston: Little, Brown and
Company.
Berthiaume-Zavada, Claudette. 1994. “Le chant ukrainien, une puissance
qui défi e les pouvoirs.” Doctoral dissertation, University of Montreal.
Bilash, Radomir and Barbara Wilberg. 1988. Tkanyna: An Exhibit of Ukrai-
nian Weaving. Research by Ruth Lysak-Martynkiw and Nadia Kreptul. Ed-
monton: Canadian Institute of Ukrainian Studies and Friends of the Ukraini-
an Village Society.
Borowetz, Greg. 2007. “Proverbs and Aphorisms in ‘Kaliendar Kanadiis’koho
Farmera’.” Master’s thesis. University of Alberta.
Boulton, Laura. 1942. Ukrainian Winter Traditions. Film. National Film
Board of Canada.
Britsyna, O. and I. Golovakha. 2005. “The Folklore of the Orange Revolu-
tion.” Folklorica 10/1: 3-17.
Carpenter, Carole. Many Voices: A Study of Folklore Activities in Cana-
da and Their Role in Canadian Culture. Ottawa: National Museums of Can-
ada, 1979.
Chorniawy, Cathy. 1989. Commerce in the Country: A Structural History
of the Luzan Grocery Store. Alberta Historic Sites Service Occasional Paper
17. Edmonton: Alberta Culture and Multiculturalism, Historical Resources Di-
vision.
Dundes, Alan. 1965. The Study of Folklore. Englewood Cliffs, N.J.: Pren-
tice-Hall.
Faryna, Natalka, editor. 1976. Ukrainian Canadiana. Edmonton: Ukrainian
Women’s Association of Canada.
Fodchuk, Roman. 2006. Zhorna: Material Culture of the Ukrainian Pio-
neers. Calgary: University of Calgary Press.
Fowke, Edith and Carole H. Carpenter. 1985. Explorations in Canadian
Folklore. Toronto: McClelland and Stewart.
Georges, Robert А., and Michael Owen Jones. 1998. Folkloristics: An In-
troduction. Bloomington and Indianapolis: Indiana University Press.
Hanchuk, Rena Jeanne. 1999 [1990]. The Word and Wax: A Medical Folk
Ritual Among Ukrainians in Alberta. Canadian Series in Ukrаinian Ethnolo-
gy 2. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. Republica-
tion of “The Word and Wax: Folk Psychology and Ukrainians in Alberta.” Mas-
ter’s thesis, University of Alberta.
Hohol’, Demjan. 1985. The Grekul House: Land Use and Structural His-
tory. Alberta Historic Sites Service Occasional Paper 14. Edmonton: Alber-
ta Culture.
Holoborodko, Vita. 2004. “Custodians of Ukrainian Heritage: Three Ukrai-
nian Museums in Edmonton.” Master’s thesis, University of Alberta.
Hong, Sogu. 2005. “Ukrainian Canadian Weddings as Expressions of Eth-
nic Identity: Contemporary Edmonton Traditions.” Doctoral dissertation, Uni-
versity of Alberta.
Kaye, Vladimir J. 1964. Early Ukrainian Settlements in Canada: 1895-1900.
Toronto: Published for the Ukrainian Canadian Research Foundation by the
University of Toronto Press.
Klymasz, Robert B. 1960. “Canadianization of Slavic Surnames: A Study in
Language Contact.” Master’s thesis, University of Manitoba.
Klymasz, Robert B. 1969. A Bibliography of Ukrainian Folklore in Canada,
1902-1964. Ottawa: Queen’s Printer.
Klymasz Robert B. 1970. An Introduction to the Ukrainian-Canadian Immi-
grant Folksong Cycle. National Museums of Canada Bulletin 234. Folklore Se-
ries 8. Ottawa: National Museums of Canada.
Klymasz, Robert B. 1972. Continuity and Change: The Ukrainian Folk
Heritage in Canada. Ottawa: National Museums of Canada, Canadian Cen-
tre for Folk Culture Studies.
Klymasz, Robert B. 1973. Folk narrative among Ukrainian-Canadians in
western Canada. Ottawa : Canadian Centre for Folk Culture Studies, Nation-
al Museum of Man.
Klymasz, Robert B. 1975a. Luchak’s Easter. Film, 30 minutes. National
Museum of Man. Distributed by the National Film Board of Canada.
Klymasz, Robert B. 1975b. “Speaking At/About/With the Dead: Funerary
Rhetoric Among Ukrainians in Canada.” Canadian Ethnic Studies 7, no. 2:
50-56.
Klymasz, Robert B. 1980 [1970]. “Ukrainian Folklore in Canada: An Immi-
grant Complex in Transition.” Doctoral dissertation, Indiana University. Pub-
lished in New York: Arno Press.
Klymasz, Robert B. 1982. “Fine Arts.” In Heritage in Transition: Essays in
the History of Ukrainians in Canada, pp. 281-295. Edited by Manoly R. Lupul.
Toronto: McClelland and Stewart.
Klymasz, Robert B. 1985 [1970]. “The Ethnic Joke in Canada Today.” Key-
stone Quarterly 15: 163-173. Republished in Explorations in Canadian Folk-
lore, 320-328. Edited by Edith Fowke and Carole H. Carpenter. Toronto: Mc-
Clelland and Stewart.
Klymasz, Robert B. 1985. “Male and Female Principles as Structure in
the Ritual Foodways of Ukrainians in Canada.” Journal of Ukrainian Studies
10: 15-27.
Klymasz, Robert B. 1987. “Crucial Trends in Modern Ukrainian Embroi-
dery.” Material History Bulletin 26: 1-6.
Klymasz, Robert B. 1989. The Ukrainian Folk Ballad in Canada. New York:
AMS Press.
Klymasz, Robert B. 1992а. Svieto: Celebrating Ukrainian – Canadian Ritu-
al in East Central Alberta Through the Generations, ed. Radomir Bilash. Alber-
ta Historic Sites and Archives Service Occasional Paper 21. Edmonton: Alber-
ta Culture and Multiculturalism, Historical Resources Division.
Klymasz, Robert B., collector and compiler. 1992b. Ukrainian Folksongs
from the Prairies. With participation of Andrij Hornjatkevyč, Bohdan Medwid-
sky and Paula Prociuk. Occasional Research Report 52. Edmonton: Canadian
Institute of Ukrainian Studies Press.
Klymasz, Robert B. 2003. Ukrainian Canadian Folklore: An Online Course.
http://www.umanitoba.ca/centres/ukrainian_canadian/courses/free/folklore/in-
dex.html. Centre for Ukrainian Canadian Studies. University of Manitoba.
Kononenko, Natalie O. 1998. Ukrainian Minstrels: And the Blind Shall
Sing. Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe.
Kononenko, Natalie. 1998. “Strike Now and Ask Questions Later: Witch-
craft Stories in Ukraine.” Canadian Folklore Canadien. 20/1-2: 67-90.
Kononenko, Natalie O. 2004. “Karaoke Ivan Kupalo: Ritual in Post-Soviet
Ukraine.” Slavic and East European Journal 48/2: 177-202.
Kononenko, Natalie O. 2007. Slavic Folklore: A Handbook. Westport,
Conn.: Greenwood Press.
Kononenko, Natalie. 2008. “Ukrainian Ballads in Canada: Adjusting to Life
in a New Land.” Canadian Slavonic Papers, 50/1-2: 17-36.
309АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ, МАРІЯ МАЄРЧИК. Особливості української…
Kononenko, Natalie. 2009. “The Kule Chair of Ukrainian Ethnography.” In
Champions of Philanthropy: Peter and Doris Kule and their Endowments, pp.
91-103. Serge Cipko and Natalie Kononenko, editors. Edmonton and Ottawa:
Kule Endowment Group.
Kononenko, Natalie and Barbara J. Suwyn. 1997. The Magic Egg and Oth-
er Tales from Ukraine. Englewood, Colo.: Librairies Unlimited.
Kordan, Bohdan S. 2000 Ukrainian Canadians and the Canadian Census:
1981-1996. Saskatoon: Heritage Press.
Kukharenko, Svitlana. 2007. “Animal Magic: Contemporary Beliefs and
Practices in Ukrainian Villages.” Folklorica 12: 53-76.
Kukharenko, Svitlana. 2008. “Negotiating Magic: Ukrainian Wedding Tra-
ditions and their Persistence in Canada.” Canadian Slavonic Papers, 50/1-2:
55-74.
Kuranicheva, Anna. 2002. “Art and Ethnicity: The Expression of Ukraini-
an Identity Through Art Objects Displayed in the Home.” Master’s thesis, Uni-
versity of Alberta.
Lehr, John C. 1976. Ukrainian Vernacular Architecture in Alberta. Alber-
ta Historic Sites Service Occasional Paper 1. Edmonton: Historical Resourc-
es Division.
Lehr, John C. 1978. “The Process and Pattern of Ukrainian Rural Set-
tlement in Western Canada, 1891-1914.” Doctoral dissertation. University of
Manitoba.
Lesiv, Mariya. 2005. “Pysanka: The Ukrainian Easter Egg in Canada.”
Master’s thesis, University of Alberta.
Lesiv, Mariya. 2007. “From Ritual Object to Art Form: The Ukrainian Easter
Egg Pysanka in its Canadian Context.” Folklorica 12: 1-32.
Lesoway, Marie. 1989. Out of the Peasant Mold: A Structural History of the
M. Hawryliak Home in Shandro, Alberta. Alberta Historic Sites Service Occa-
sional Paper 16. Edmonton: Alberta Culture and Multiculturalism, Historical
Resources Division.
Lintur, Petro. 1994. A Survey of Ukrainian Folk Tales. Translated and with
an Introduction by Bohdan Medwidsky. Occasional Research Report 56. Ed-
monton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press.
Livesay, Florence Randal. 1916. Songs of Ukraina. London: J.M. Dent
& Sons.
Loeb, Louisa, compiler and editor. 1981. Down Singing Centuries: Folk
Literature of the Ukraine. Translated by Florence Randal Livesay. Winnipeg:
Hyperion Press.
Lupul, Manoly R., editor. 1984. Visible Symbols: Cultural Expression
Among Canada’s Ukrainians. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian
Studies.
Lupul, Manoly R., editor. 1988. Continuity and Change: The Cultural Live
of Alberta’s First Ukrainians. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Stud-
ies, University of Alberta, and Historic Sites Service, Alberta Culture and Mul-
ticulturalism.
Lupul, Manoly R., editor. 1982. Heritage in Transition: Essays in the Histo-
ry of Ukrainians in Canada. Toronto: McClelland and Stewart.
Major, Alice. 1991. Ukrainian Shumka Dancers: Tradition in Motion. Gor-
don Gordey, managing editor. Edmonton: Reidmore Books.
Makuch, Andrij. 1989. Hlus’ Church: A Narrative History of the Ukrainian
Catholic Church at Buczacz, Alberta. Alberta Historic Sites Service Occasion-
al Paper 19. Edmonton: Alberta Culture and Multiculturalism, Historical Re-
sources Division.
Martynowych, Orest T. 1985. The Ukrainian Block Settlements in East
Central Alberta, 1890-1930: A History. Alberta Historic Sites Service Occa-
sional Paper 10. Edmonton: Alberta Culture.
Maryn, Sonia. 1985. The Chernochan Machine Shed: Ukrainian Farm
Practices in East Central Alberta. Alberta Historic Sites Service Occasional
Paper 13. Edmonton: Alberta Culture.
Medwidsky, Bohdan. 1988. “Three Types of Ukrainian Folk Tales in Can-
ada.” Continuity and Change: The Cultural Life of Alberta’s First Ukrainians,
174-185. Edited by Manoly R. Lupul. Edmonton: Canadian Institute of Ukrai-
nian Studies.
Medwidsky, Bohdan. 2000. “Cantors and Godparents in Ukrainian Folk-
lore.” From Chantre to Djak: Cantorial Traditions in Canada, pp. 109-123.
Compiled and edited by Robert B. Klymasz. Hull, Quebec: Canadian Muse-
um of Civilization.
Medwidsky, Bohdan. 2002. “Approaches to Ukrainian Folklore Studies
in Canada: The Past, Present and Future of the Discipline” Migrations from
Western Ukraine to Western Canada: Proceedings of the Joint Conferences,
pp. 67-73. Alexander Makar and Radomir Bilash, editors. Edmonton: Cana-
dian Centre for Ukrainian Culture and Ethnography, University of Alberta and
Historic Sites Services, Alberta Community Development.
Melnycky, Peter. 1989. Shelter, Feed and Dray: A Structural History of the
Radway Livery Barn. Alberta Historic Sites Service Occasional Paper 18. Ed-
monton: Alberta Culture and Multiculturalism, Historical Resources Division.
Melnyk, John Alexander. 1972. “A Typology of Ukrainian-Canadian Folk-
lore”. Master’s thesis, University of Manitoba.
Nahachewsky, Andriy. 1985. Ukrainian Dug-Out Dwellings in East Cen-
tral Alberta. Alberta Historic Sites Service Occasional Paper 11. Edmonton:
Alberta Culture.
Nahachewsky, Andriy. 1991. “The Kolomyika: Change and Diversity in
Canadian Ukrainian Folk Dance.” Doctoral dissertation, University of Al-
berta.
Nahachewsky, Andriy. 1995. “Participatory and Presentational Dance as
Ethnochoreological Categories.” Dance Research Journal 27/1: 1-15. New
York: Congress on Research in Dance.
Nahachewsky, Andriy. 1998. “Removing the Bride’s Veil: Structure and
Style in a Ukrainian Wedding Ceremony.” Dance, Style, Youth, Identities,
71-79. Edited by Theresa Buckland and Georgiana Gore. Straznice: Institute
of folk Culture, Straznice, International Council for Traditional Music.
Nahachewsky, Andriy. 2005а. “Avramenko and the Paradigm of National
Culture.” Journal of Ukrainian Studies, 28/2: 31-50.
Nahachewsky, Andriy, ed. 2005b. Local Culture and Diversity on the
Prairies: A Project Report. Edmonton: Friends of the Ukrainian Folklore
Centre.
Nahachewsky, Andriy. 2008. Ukrainian Dance: From Village to Stage. Ed-
monton: The Huculak Chair of Ukrainian Culture and Ethnography in the Kule
Centre for Ukrainian and Canadian Folklore at the University of Alberta.
Nahachewsky, Andriy. 2009. “The Kule Centre for Ukrainian and Canadian
Folklore.” In Champions of Philanthropy: Peter and Doris Kule and their En-
dowments, pp. 71-90. Edited by Serge Cipko and Natalie Kononenko. Edmon-
ton and Ottawa: Kule Endowment Group.
Ostashewski, Marcia. 2009. Performing Heritage: Ukrainian Festival,
Dance and Music in Vegreville, Alberta. Doctoral dissertation, York University.
Pawliczko, Ann Lencyk, editor. 1994. Ukraine and Ukrainians Throughout
the World: A Demographic and Sociological Guide to the Homeland and Its
Diaspora. Toronto: Published for the Shevchenko Scientifi c Society by the Uni-
versity of Toronto Press.
Peacock, Kenneth. 1963. A Survey of Ethnic Folkmusic Across Western
Canada. Anthropology Papers 5. Ottawa: National Museum of Canada.
Peacock, Kenneth. 1966. Twenty Ethnic Songs From Western Canada.
National Museum of Canada, Bulletin 211. Anthropological Series 76. Otta-
wa: Queen’s Printer.
Piniuta, Harry, researcher and translator. 1981. Land of Pain, Land of
Promise: First Person Accounts by Ukrainian Pioneers, 1891-1914. Saska-
toon: Western Producer Prairie Books.
Rees, Vincent. 2008. “Bereznianka: A Transcarpathian Folk Dance” Mas-
ter’s thesis, University of Alberta.
Rozumnyj, Jaroslav, editor. 1983. New Soil – Old Roots: The Ukraini-
an Experience in Canada. Winnipeg: Ukrainian Academy of Arts and Scienc-
es in Canada.
Shiyan, Roman. 2008. “Cossack Treasures in Ukrainian Folk Legends.”
Folklorica 13: 75-96.
Shostak, Peter. 1991. For Our Children: Paintings by Peter Shostak. Vic-
toria: Yalenka Books.
Shostok [Shostak], Natalia [Khanenko-Friesen]. 1995. “The Ukrainian
Peasant Home: Space Domestication.” Vernacular Architecture, special issue
of Canadian Folklore Canadien 17/2: 51-69.
Shulakewych, Ilarion, et al. http://tapor.ualberta.ca/heritagevillage/. Ukrai-
nian Cultural Heritage Village Guided Tour / Екскурзія: Село спадщини
української культури.
Staniec, Jillian Dawn. 2007. “Cossacks and Wallfl owers: Ukrainian Stage
Dance, Identity and Politics in Saskatchewan From the 1920s to the Present.”
Master’s thesis, University of Saskatchewan.
Stechishin, Savella. 1995 [1957]. Traditional Ukrainian Cookery. Drawings
by Wadym W. Dobrolige. 18th edition, 1995.
Stefaniuk, Maureen. 2009. “In My Baba’s House, In My Parents’ House:
Perspectives on Two Houses in Kamsack, Saskatchewan.” Master’s thesis,
University of Alberta.
Swyripa, Frances. 1985a. Guide to Ukrainian Canadian Newspapers, Pe-
riodicals, and Calendar-Almanacs on Microfi lm, 1903-1970. Occasional Re-
search Report 8. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies.
Swyripa, Frances. 1985b. Oral Sources for Researching Ukrainian Cana-
dians: A Survey of Interviews, Lectures and Programmes Recorded to Decem-
ber 1980. Occasional Research Report 11. Edmonton: Canadian Institute of
Ukrainian Studies.
Swyripa, Frances, guest editor. 1991. Ukrainians in Canada. Special is-
sue of the Journal of Ukrainian Studies 16/1-2. Canadian Institute of Ukrai-
nian Studies.
Tarnawsky, George and Patricia Kilina, translators. 1979. Ukrainian Dumy.
Editio Minor. Introduction by Natalie Kononenko Moyle. Toronto-Cambridge:
Canadian Institute of Ukrainian Studies and Harvard Ukrainian Research In-
stitute.
Theses Canada Portal. http://www.collectionscanada.gc.ca/thesescana-
da/index-e.html.
Vegreville & District Historical Society. 1980. Vegreville in Review: Histo-
ry of Vegreville and Surrounding Area, 1880-1980. 2 vols. Vegreville, Alberta:
Vegreville and District Historical Society.
Yoder, Don. 1976. “Folklife Studies in American Scholarship.” In Amer-
ican Folklife, pp. 3-18. Edited by Don Yoder. Austin: University of Texas
Press.
Zaporzan, Shirley and Robert B. Klymasz. 1982. Film and the Ukrainians
in Canada, 1921-1980: A Filmography Index of Film Titles and Bibliography
with Supplementary Appendices. Аdditional entries by Jars Balan. Occasional
Research Report 1. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies.
Zazula, Wasyl. 1983. Pioneer Memories: Reminiscences. Edmonton: Al-
pha-One Printers.
|