Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза
Saved in:
| Published in: | Народознавчі Зошити |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38049 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза / А. Горняткевич // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 340-347. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859850271275876352 |
|---|---|
| author | Горняткевич, А. |
| author_facet | Горняткевич, А. |
| citation_txt | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза / А. Горняткевич // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 340-347. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі Зошити |
| first_indexed | 2025-12-07T15:40:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
3-4’2010 Народознавчі Зошити340
Андрій ГОРНЯТКЕВИЧ
КОБЗА, БАНДУРА, КОБЗА-БАНДУРА,
“КОБЗА” ТА (ЗНОВ) КОБЗА
Andrij Hornjatkevych. Kobza, bandura, kobza-
bandura, “kobza” and (again) kobza.
Мені вже не раз доводилося писати
на цю тему, а ще частіше говорити, але
оскільки на неї бувають різні погляди, ре-
дакція запропонувала мені ще раз поверну-
тися до цього питання, тим більше, що
деякі друковані праці, зокрема ті, що поя-
вилися в діаспорі, вітчизняному читачеві
недоступні, а й до деяких і вітчизняних, і
закордонних джерел важко добратися.
Вступ
У березні 1992 р. в Києві проходила виставка
картин митця Левка Воєдила “Гомери України”. Бу-
ли це портрети бандуристів і кобзарів минулого на
основі і дійсних портретів, і уяви маляра. Називаю-
чи їх українськими гомерами, Воєдило натякав, що
були вони і поетами, і носіями усної епічної традиції.
Куди раніше, конкретно 1900 р., учений Іларіон
Огоновський видав у Львові “Словар до Гомерової
Одисеї і Ілїяди”. У цій праці він переклав φόρμιγξ як
“кобза, бандура, лїра, китара” (Огоновський 1900,
418). Він також переклав φορμίζω як “граю на коб-
зї”. Немає сумніву, що ні кобза, ні бандура не були
відомі в Гомеровому часі, чи в теперішій, чи в давні-
шій формі, отже переклад Огоновського треба при-
йняти як licentia poetica. Справді, хордофони з гру-
шевидним коряком і довгим ґрифом не були відомі
в стародавній Греції. Ще дивніше, що на початку
ХХ ст. ні кобза, ні бандура не побутували в Захід-
ній Україні. Правда, слова могли бути відомими в Га-
личині майже століття, але тоді ніхто не грав там на
тих інструментах. Також цікаво, що слова “кобза” і
“бандура” трактуються як синоніми, хоч, не зважа-
ючи на мовну практику, це були інакші, дарма що
споріднені інструменти.
В історії про короля Зиґмунта ІІІ (роки правлін-
ня 1587-1632) Францішек Сярчинський (Franciszek
Siarczyński) перечисляє музичні інструменти, які по-
бутували в Польському Королівстві XVII ст., до
якого входила велика частина України. Він називає
бандуру серед міських інструментів і каже, що про-
столюддя грало на кобзі:
“Тоді були відомі такі музичні інструменти: ре-
ґали, тромбони, шторти, цитри, скрипки, цим-
бали, органи, труби, лютні, сурми, флейти, те-
орбани, бандура; простий народ мав свої кодзби
[кобзи], дуди, свиставки, фуярки, гуслі, ріжки,
мультанки” (Siarczyński, 1843-1858).
У своєму описі України Олександр Ріґельман ви-
разно зазначає, що це споріднені, але інакші інстру-
менти: “Серед них буває чимало гарних музикантів.
Вони грають здебільша на скрипці, на контрабасі,
на цимбалах, на гуслях, на бандурі й на лютні, а та-
кож на трубах. А селяни по селах грають також на
скрипці, на кобзі (рід бандури) і на дудках, а литвя-
ки (тобто поліщуки.– А. Г.) на волинках ...” (Ри-
гельман 1847, кн. 6, розд. 38; 4, 87)
Як виглядали ці інструменти і як вони загнізди-
лися в Україні? Чи їх імпортували, чи вони вини-
кли в нас? Заки приступимо до розгляду різниці між
кобзою та бандурою, можна наперед сказати, що це
щипкові струнні інструменти (хордофони) з ший-
кою й грушевидним коряком. Подібні інструменти
можна знайти по цілій Євразії (і дальше) від япон-
ської біви (biwa), через китайку пі пу (p’i p’a), сітар
(sitar) і тамбуру (tambura) Індійського підконтитен-
ту, уд (ūd) Месопотамії і далеко дальше, до різних
лютень, теорб і мандолін Центральної і Південної
Європи (Diagram Group 1978, 178-189). Кобзу й
бандуру відрізняє від усіх тих інструментів наяв-
ність приструнків, принаймні у новіших виглядах.
Нині кобза відома принаймні у двох формах, а бан-
дура має яких три види.
Кобза
Коли шукати за витоками кобзи та бандури в Укра-
їні, доведеться звернутися до фрески, що знаходить-
ся в південнозахідній сходовій клітці собору Святої
Софії в Києві. Там зображені скоморохи, що грають
на різних музичних інструментах та виводять танці.
Серед них бачимо музиканта, що грає на щипково-
мистецтва:
масове
Виконавські
традиційне,
сценічне,
341АНДРIЙ ГОРНЯТКЕВИЧ. Кобза, бандура, кобза-бандура…
му інструменті з грушеподібним резонатором та дов-
гою шийкою-ґрифом. Видно, як він модулює струни,
притискаючи їх лівою рукою, а перебирає правою.
Ми не знаємо з певністю, чи тут зображено музи-
кантів київського чи візантійського двору, адже іко-
нографія того собору виконувалася греками або під
їх керівництвом. Тим більше не знаємо, як тоді нази-
вали той музичний інструмент.
якому “[о]ни прежде поставили с ним в могилу горя-
чий напиток, плоды и лютню (или балалайку)” (Гар-
кави 1870, 98). Перекладач і видавець цього тек-
сту А. Гаракави (Гаркави 1870, 104-116) застерігав,
що арабські мандрівники не були сильними етногра-
фами і не раз плутали різні народи. Так, у цьому ви-
падку не цілком зрозуміло, чи мова йде про хозар
(волзьких) болгар, слов’ян, фінів, чи навіть сканди-
навських германців.
Ми могли б погодитися з перекладом “лютня”,
оскільки це слово арабського походження (‘al ‘ūd),
але Ібн-Фадлан вживає слово Хanbūr (Штокалко
1992, 6, прим. 6).
Отже виглядає, що дотепер найдавнішою згад-
кою предка кобзи та бандури таки лишається фрес-
ка в Свято-Софійському соборі.
На програмці з концерту Української капелі бан-
дуристів ім. Тараса Шевченка ще в 1950-х рр. було
написано, що слово “кобза” тюркського походжен-
ня, отже цей інструмент прийшов до нас із Азії від
котрогось з незчисленних народів, що кочували по
степах України. Натомість слово “бандура” євро-
пейського походження, отже вона прийшла до нас
з Європи.
Хоч як привабливо посилатися на етимологію на-
зви інструмента, етимологія може говорити тільки
про походження слова, але майже нічого не скаже
про реалію, що стоїть за ним. Візьмім слово, що вжи-
вається в різних слов’янським мовах, яке можна вивести
із (гіпотетичного!) праслов’янського *г@сти, г@д@; во-
но дає українське “гуслі”, хорватське й боснійське
gusle та чеське housle. Як українські гуслі вигля-
дають, добре знаємо, південнослов’янське gusle –
смичковий монохорд, а по-чеському housle –
скрипка. Так само переконливо можна довести, що
слова “гітара” та “цитра” походять з давньогрець-
кого κίθαρις. Знаємо докладно, як ті інструменти
виглядають, і єдине, що їх усіх єднає – те, що во-
ни щипкові струнні.
Ніхто не заперечить, що слово “кобза” азійсько-
го походження. У різних тюркських мовах знаходи-
мо, між іншим, такі форми, як кобиз, копуз, кобуз,
кобас, кубиз, кобус, кубыз, кобуз, кубыз і багато ін-
ших.
Етимологія слова “бандура” також прозора. За-
йшло воно до нас, правдоподібно, через польську
мову, бо в Центральній та Західній Європі знаємо
чимало інструментів з подібною назвою. Тут можна
знов згадати англійську bandora (про яку буде мо-
Незважаючи на ці відкриті питання, можемо ска-
зати, що при відсутності інших, давніших, напри-
клад, археологічних матеріалів, що це – найдавніше
зображення на території України інструмента, з яко-
го могли згодом розвинутися кобза та бандура. На
одній схемі, яку я опрацював у 1970-х рр. і яку по-
тім доповнювали інші, я умовно назвав цей інстру-
мент “протокобза”.
Тут хтось може висунути застереження, що ку-
ди давніше Теофілакт Симокатта (перша половина
VII ст.) згадує, що в 592 р. “троє людей з племе-
ни слов’ян [...] були взяті в полон охоронцями імпе-
ратора (Маврикія (582-602)). З ними були лиш кі-
фари [...] не навчені сурмити в сурми. Для тих, хто
не знає, що таке війна, говорили вони, природними є
заняття музикою” (Цитовано за: Степаненко 1989,
17).
Треба пам’ятати, що описана подія сталася в Тра-
кії, на північ від Мармарського моря, і хоч автор на-
зиває цих троє слов’янами, немає ніякої підстави
припускати, що вони були з українських земель.
Вже ближче до України та новіших часів є свід-
чення арабського літописця Ібн-Фадлана з 921 року.
Він описує похорон, як про нього говорить Зіновій
Штокалко, “нашого пращура” (Штокалко 1992, 3),
Скоморохи. Фреска собору святої Софії в Києві, ХІ ст.
3-4’2010 Народознавчі Зошити342
ва далі), чи іспанську bandurria та італійську pandura
чи pandora. Це слово походить від давньогрецького
πανδώρα, а його можна пов’язати з давньоперським
@ anbūr (те саме слово, що його вживав Ібн-Фадлан),
а воно споріднене із сумерійським pandur/panţur, що
означає смичок. Етимологія не дає відповіді, як по-
чаткове p у pandur- змінилося на b у bandur-, але це
суті питання не міняє.
З цієї нагоди вітчизняні автори залюбки, або й
мимохіть, цитують О. С. Фамінцина, який поклика-
ється на англійського історика Джона Стова (Stow
1615, 869), що “у четвертому році королеви Єлиса-
вети [1558 + 4 =1562] Джон Роз, живучи в Брайд-
велі, придумав і змайстрував інструмент з дротяни-
ми струнами, який звичайно називають “бандора”,
та лишив по собі сина, який значно перевищив його у
виробі бандор, ніжних альтів та інших інструментів”.
І от, Фамінцин твердить, що цей інструмент дістав-
ся через Польщу в Україну, де набув великої попу-
лярності.
Ми знаємо докладно, як той інструмент виглядав і
бачимо, як мало чим він нагадує чи кобзу, чи банду-
ру. Бандора мала плоске дно, коли в наших інстру-
ментах воно випукле. Краї того інструмента фес-
тончасті, а в нас вони з правила гладкі. Англійський
інструмент мав чотирнадцять парних струн на ґри-
фі (обов’язково з ладами), коли в наших інструмен-
тах вони поодинокі. Бандору строїли двояко, або G1
C D G H e a, або C D G c f a c1, а Остап Вересай
строїв бунти своєї кобзи G c d g1 a1 d2. І, врешті, а
це, можливо, найважніше, англійська бандора не ма-
ла приструнків. Словом, між англійською бандорою
та українською кобзою чи бандурою стільки спіль-
ного, що вони всі щипкові струнні інструменти.
У своїй праці про українські народні музичні ін-
струменти А. Гуменюк (Гуменюк 1967, 153) подає
ілюстрацію інструментального ансамблю XVII ст. з
“Букваря” Каріона ієромонаха Істоміна з 1691 року.
На цій картинці видно музик, що грають на скрипці,
гуслях, сопілці та інструменті (без ладів), що дещо
нагадує кобзу. Та цей інструмент має цілком окру-
глий випуклий коряк, а оскільки життя і діяльність
Каріона Істоміна повністю пов’язані з Московщи-
ною, на мою думку, цій картині не треба присвячу-
вати надмірної уваги. Зображений інструмент куди
подібніший до російської домри, ніж до української
кобзи, бо та, якщо судити по картинах “Козака Ма-
мая”, звичайно мала овальний або грушовидний ко-
ряк. Про домру в Україні буде мова дальше.
Англійська бандора. Дереворіз з підручника, Лондон.
1596
Музиканти з “Букваря” Каріона ієромонаха Істоміна.
1691
Над приструнками варто дещо застановитися.
Коли струни на ручці лютні чи скрипки можна при-
тискати, щоб добути вищий тон, на приструнках,
протягнених на деці інструмента, грають не притис-
каючи. З погляду лютні приструнки зайві. (Правда,
бували спроби їх прикріплювати, але в Південній і
Центральній Європі вони, врешті-решт, не прижи-
лися). Подумаймо: натискаючи (найвищу) струну,
можна добувати щораз вищі тони, отже для цього
приструнків не треба. Де додані додаткові струни, то
в басовому реґістрі, й так постали архилютня, кітаро-
не чи теорбо. В тих інструментах добавляли другу го-
ловку, до якої закріплювали додаткові басові струни,
які не притискали до ґрифа і які використовувалися
в найнижчому реґістрі. Знаємо ще про фантастич-
ну арфолютню, яку близько 1590 р. в Падуї зробив
Венделін Тіфенбрукер (Vendelinus Tieffenbruker).
Його інструмент мав арфоподібний додаток басо-
вих струн ліворуч від шийки та приструнки на деці
(Buchner 1980, 102, іл. № 115). Пізніше в Англії на
початку XVII ст. інші робили подібні інструменти,
343АНДРIЙ ГОРНЯТКЕВИЧ. Кобза, бандура, кобза-бандура…
Арфолютня Венделіна Тіфенбрукера з Падуї. 1590
які називали poliphant, але вже близько 1661 р. вони
стали раритетами (‘Poliphant’ 2001, 20-33).
Як уже зазначалося, ці інструменти ані в Італії,
ані в Англії не прижилися, й сьогодні вони прекрас-
ні курйози в музеях музичних інструментів, а от в
Україні на тій основі розвинулися кобза та бандура й
зажили своїм буйним життям.
Зрозуміло, що вітчизняні дослідники колись му-
сили покликатися на Фамінцина, помилковість те-
орій якого про походження бандури доказав ще
Гнат Хоткевич у своїй капітальній праці (Хотке-
вич 1930, 87-101). Біда в тому, що коли Хоткевич
десятиліттями був проскрибований, Фамінцин був
обов’язковою лектурою.
Бандура
З появою приструнків на кобзі гра на ній поступо-
во змінювалася. Якщо за Хоткевичем кобза спершу
мала тільки три струни, то поступово їх число зрос-
тало до восьми. Ладів ще не бачимо на кобзі на ма-
люнку “Олімпу” в Панегірику архієпископові Іоану
Максимовичеві з 1730 р.
Судячи з народних картин “Козака Мамая”, пе-
редовсім з ХІХ ст., кобзи могли мати або й не ма-
ти лади на ґрифі, а якщо вони й мали приструнки, то
їх було мало.
“Олімп” з Панегірика 1730 р.
Тимофій Калинський. Козак-кобзар, фрагмент з ма-
люнка “Козаки розважаються”. 1778-1782
3-4’2010 Народознавчі Зошити344
Кобза
При відсутності надійних даних, коли приструнки
появилися на щипкових струнних інструментах (хор-
дофонах) в Україні, допустимо, що вони могли при-
йти до нас з Південної або Західної Європи в XVI
столітті. Звичайно, не можна виключити й можли-
вості, що український майстер міг сам таке приду-
мати. Наприклад, Хоткевич (Хоткевич 1930, 101)
однозначно твердить, що приструнки – український
винахід. Старші інструменти без приструнків побу-
тували до XVIII, а то й ХІХ століття. Доказом цьо-
го є численні “Козаки Мамаї” з ХІХ ст., на яких
зображений запорожець із усім своїм обладнанням,
що звичайно грає на кобзі. (Якщо він на ній не грає,
то вона знаходиться біля нього). Ці інструменти ма-
ють дуже різні форми й розміри; деякі мають при-
струнки, але на більшості картин їх немає. Деякі ма-
ють лади на ґрифі. Число басків буває різним, але їх
не більше семи. Де намальовано приструнки, їх чис-
ло ніколи не перевищує числа басків. У цій статті на-
зиватиму цей інструмент кобзою.
Бандура
Ще до ХІХ ст. число приструнків зростало і роз-
винувся інакший інструмент – бандура. На ньому ме-
лодію виводили вже не натискаючи баски, як на коб-
зі, але на діатонічно настроєних приструнках. Басків
на старосвітській бандурі могло бути від чотирьох до
шести, звичайно їх було п’ять. Приструнків бувало
від тринадцяти до вісімнадцяти і їх строїли відповідно
до тестури виконавця або діапазону твору (Кушпет
2007, 40-60). У ХІХ ст. бандура дальше розвивала-
ся додаванням щораз більшої кількості приструнків.
Проблема
У своєму переліку українських музичних інстру-
ментів Ріґельман казав, що кобза – рід бандури
(Ригельман 1847, кн. 6, розд. 38; 4, 87). Справа
ускладнилася, коли до ХІХ ст. і серед народу, і се-
ред науковців слова кобза та бандура трактувалися
як синоніми, наприклад, @όρμιγξ у “Словарі” Ого-
новського. Крім того, коли число приструнків бан-
дури в ХІХ ст. зростало, на кобзі воно лишалося без
змін, а сам інструмент нидів і, можна сказати, вимер
разом з Остапом Вересаєм (1803-1890). Так, мож-
на було подумати, що справа неначе закінчена, бан-
дура набула паралельну назву кобза.
Дехто, щоб доказати, що кобза й бандура той сам
інструмент, залюбки цитує думу про смерть козака-
бандуриста, де є слова
“Гей, кобзо моя,
Дружино моя,
Бандуро моя мальована!”
(Думи 1969, 146).
Але навіть у примітках до різних видань дум ре-
дактори застерігають, що ця дума може бути літе-
ратурного походження. Гнат Хоткевич виразно ка-
Козак Мамай. Картина ХІХ ст.
Старосвітська бандура. 1740
345АНДРIЙ ГОРНЯТКЕВИЧ. Кобза, бандура, кобза-бандура…
же, що Іван Кучугура-Кучеренко вивчив цю думу з
книжки, а мелодію взяв таки від Хоткевича (Хотке-
вич 1966, 1, прим. 506). Отже, цитувати цю думу,
як доказ, що кобза й бандура той сам інструмент –
уживати дуже слабкий арґумент.
У деяких працях, наприклад, “Кобзарський підруч-
ник” Зіновія Штокалка, слова “кобза” й “бандура”
уживаються навперемінно, але, хоч Штокалко цього
ніде виразно не каже, у нього слово “кобзар” щось ви-
ще, як “бандурист”. Його кобзар вправно грає на бан-
дурі, як і кожен інший бандурист, але він відомий май-
стер, що втішається великою повагою і обов’язково
виконує старовинний репертуар дум, кантів та інших
поважних творів. Справжній кобзар не присвоює собі
цього звання, а радше спільнота уділяє його йому.
“Кобза”
Та на тому справа не скінчилася. За радянських
часів створено чимало ансамблів народних інстру-
ментів, але без огляду на республіку, в котрій би різ-
ні ансамблі не працювали, вони якось дуже подібно
звучали. Може у них і використовувалися інстру-
менти того чи іншого народу, але слухач сприймав
у першу чергу баяни та дом(б)ри різної величини.
Так було, наприклад, якийсь час із Державним за-
служеним академічним українським народним хором
ім. Г. Г. Верьовки (заки А. Т. Авдієвський став його
мистецьким керівником). За часів хрущовської від-
лиги такі ансамблі відчули, як далеко вони відірва-
лися від чистих джерел музики свого народу та ста-
ли перевіряти свій інструментарій. Стало зрозуміло,
що різним дом(б)рам (і гітарам) немає місця серед
українських інструментів, але що робити з усіма ви-
пускниками тих класів консерваторій та музучилищ?
І хтось попав на геніяльну думку: переробити форму
домбр та гітар, не міняючи строю й табулятури, і пе-
рейменувати їх на “кобзи”. Такий інструмент міг ма-
ти або три струни настроєні, залежно від діапазону,
H E A або E A D, або чотири настроєні G D A E.
В другому виданні кн. “Атлас музыкальных ин-
струментов народов СССР” (Вертков 1975, 37) зна-
ходиться фотографія оркестру народних інструментів
Музично-хорового товариства України, де спеціаль-
но звертається увага на “реконструйовані кобзи”, але
на сторінках, де знаходяться фотографії поодиноких
українських інструментів, тих “реконструйованих
кобз” зовсім не видати. Може самим авторам стало
соромно за такий потьомкінський інструмент?
Промовисто говорить і вебсайт фірми, що виро-
бляє ці “кобзи” (kobza.ukrbiz.net): “По можності
детально, постараюся розповісти про цей інструмент
усе, що знаю, оскільки сам зробив його свого часу,
коли я працював на підприємстві “Золоті руки”, яке
випускало повну низку оркестрових інструментів,
яку опрацював професор Прокопенко, і яку одобри-
ло й курувало Міністерство культури України. Цей
інструмент названо дуже пафосно – КОБЗА.
Що має ця кобза спільного з легендарною кобзою,
інструментом кобзарів, по-моєму, тільки назву й амбі-
ції. Але незважаючи на те, це було намаганням заміни-
ти домбру як основний струнний оркестровий народ-
ний інструмент в українських колективах. І справді, під
цією назвою робилися прима, альт, тенор, бас і контра-
бас, а також шестиструнна кобза, зі строєм гітари”.
Такі “кобзи” загніздилися навіть у Державній за-
служеній капелі бандуристів УРСР. Правда, були
вони в дальших рядах, а коли під оплески публіки
справжні бандуристи повертали свої інструменти де-
ками до слухачів, то гравці на “кобзах” спускали свої
інструменти вниз, неначе сором’ячись їх. (Принай-
мні, так було під час виступів у Канаді 1988 р.).
Модерна бандура
Старосвітська бандура завжди була трохи асиме-
тричною, але коли зростало число приструнків, ви-
никали труднощі. Врешті, 1894 р. молодий Хоткевич
замовив бандуру, на якій шийку посунули на правий
Остап Микитович Вересай з кобзою (1803-1890)
3-4’2010 Народознавчі Зошити346
бік виконавця і так зробилося більше місця для при-
струнків. Хоткевич твердив, що “це була перша зміна
в народнім інструменті” (Хоткевич 1930, 129). На-
справді, асиметричні інструменти зроблено ще рані-
ше в ХІХ ст. (Кушпет 2007, не пронумеровані ілю-
страції). Це зробило місце для щораз більшого числа
приструнків. Спочатку стрій був діатонічний, але че-
рез кількадесять років зробили спроби хроматизації,
щоб можна було грати в різних тональностях.
Один спосіб використовував перемикачі на кобилці,
що перестроювали кожну струну на півтон. У більшос-
ті випадків це давало змогу бандуристові грати в усіх
тональностях від Es dur (c moll) до E dur (cis moll).
Іншим чином розташовано додаткові струни між ді-
атонічними, які настроєні на півтони, яких бракує.
Звичайно, площина тих півтонів перетинає площину
основних (діатонічних) струн; основні були на горі біля
кобилки, а півтони біля обичайки. Врешті, обидві сис-
теми поєднали в механізмі, що знаходиться на обичай-
ці (шемстоку). У ньому важіль перестроює рівночасно
на півтон і основну струну, і півтон у всіх октавах. І так
можна грати в усіх тональностях від Ces dur (as moll)
до Cis dur (ais moll). Такі “концертові” бандури є по-
пулярними серед випускників консерваторій.
Та деякі бандуристи вважали, що така еволюція
“вивихнула” бандуру й відірвала її від свого коріння.
Вони шукали автентичної, “старосвітської” бандури
і її властивого репертуару – забороненого за радян-
Кобзогітара Георгій Ткаченко грає на “старосвітській” бандурі
Павло Супрун грає на “концертовій” бандурі
ських часів. Хоч форма такої бандури була відома,
спосіб гри майже пропав би, якби не Георгій Кири-
лович Ткаченко, який у своїй молодості опанував та-
кий інструмент і в пізньому ХХ ст. навчив молодих
ентузіастів робити такі бандури й грати на них.
347АНДРIЙ ГОРНЯТКЕВИЧ. Кобза, бандура, кобза-бандура…
Знову кобза
Завдяки етномузикологічній праці Миколи Ли-
сенка (Лисенко 1955) маємо докладний опис коб-
зи О. Вересая, її стрій та знаємо, як він на ній грав.
Крім того, маємо декілька фотографій Вересая зі
своїми інструментами. Хоч його кобза й не зберегла-
ся, та Лисенків опис настільки докладний, що мож-
на було відтворити не тільки сам інструмент, але й
спосіб гри на ньому. Це зробив Володимир Кушпет
наприкінці 1980-х рр., і згодом він видав “Самовчи-
тель гри на старосвітських музичних інструментах”
(Кушпет 1997). Завдяки своїй педагогічній праці
Кушпет має послідовників, що захопилися цією коб-
зою, і так, по майже ста роках, кобза, таки справжня
кобза, зажила новим життям.
Висновки
Грі на бандурах концертового типу навчають і у
Київській та Львівських консерваторіях, такі інстру-
менти, можна сказати, стандартизовані. До ХІХ ст.
кожен виконавець строїв свою бандуру відповідно
до тестури свого голосу, а модерна бандура має од-
ностайний стрій. Так само, число струн унормоване,
хоч будують менші інструменти для дітей. Діатонічні
інструменти мають звичайно 32 струни, хроматичні
55, а концертові 65. Число басків буває від вісьмох
(діатонічні) до п’ятнадцятьох (львівська концерто-
ва бандура). (Кажемо “буває”, бо є певна різниця
між бандурами, зробленими в чернігівській і львів-
ській фабриках музичних інструментів). Звичай-
но, приструнків багато більше, як басків. Усі стру-
ни бандури, якого типу вона не була б, граються, не
притискаючи, щоб змінити тон. Мелодію виводять з
правила на приструнках.
У модерній кобзі число басків і приструнків од-
накове. (Назва “модерна кобза” дещо недоречна,
оскільки цей інструмент – точне відтворення кобзи
О. Вересая). Мелодію виводять передусім на бас-
ках (стрій G C D g a d’), притискаючи їх на ґрифі,
що не має ладків. Приструнки настроєні g’ a’ h’ c”
d” e”, і на них можна грати на бандурний лад (Куш-
пет 1997, 7-80).
Чи відродження традиційної кобзи припинить
ономастичну плутанину кобзи та бандури, що пану-
вала впродовж ХХ ст., покаже час.
Тарас Компаніченко грає на кобзі Вересая
Вертков К., Благодатов Г., Язовицкая Э. Атлас музы кальных ин-
струментов народов СССР. Изд. 2-е, доп. и перераб.– Москва: Музика,
1975.
Гаркави А. Я. Сказания мусульманских писателей о славя нах и рус-
ских (С половины VII века до конца Х века по Р. Хр.).– Санкт-Петербург:
Императорская академия наук, 1870.
Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти.– Київ: Наукова
думка, 1967.
Думи.– Київ: Радянський письменник, 1969.
Кушпет В. Самовчитель гри на старосвітських інструментах. Коб-
за О. Вересая, бандура Г. Ткаченка, торбан Ф. Відорта.– Київ: LitSoft,
1997.
Кушпет В. Старцівство: Мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ –
поч. ХХ ст.).– Київ: Tempora, 2007.
Лисенко М. Характеристика музичних особливостей українських дум і
пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм.– Київ: Мистецтво, 1955.
Огоновский Іл. Словар до Гомерової Одисеї і Ілїяди.– Львів: Наукове
товариство імени Шевченка, 1900.
Ригельман А. И. Летописное повествование о Малой России и ее на-
роде и козаках вообще...– Москва: Императорское общество истории и
древностей российских, 1847.
Степаненко М. Клавір в історії музичної культури України XVI-XVII ст.
// Українська музична спадщина. Статті. Матеріали. Документи.– Київ: Му-
зична Україна, 1989.– Вип. 1.– C. 17-45.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Фаминцын А. С. Домрá и сродные ей музыкальные инструменты рус-
ского народа: балалайка – кобза – бандура – торбан – гитара.– Санкт-
Петербург: Тип. Э. Арнольда, 1891.
Хоткевич Гнат. Музичні інструменти українського народу.–Харків: ДВУ, 1930.
Хоткевич Г. Воспоминания о моих встречах со слепыми // Твори. У
2-х т.– Київ: Дніпро, 1966.
Штокалко З. Кобзарський підручник.– Едмонтон; Київ: Видавництво
Канадського інституту українських студій, 1992.
Buchner, Alexander. 1980. Colour Encyclopedia of Musical Instruments.
London: Hamlyn.
Diagram Group. 1978. Musical Instruments of the World. New York:
Bantam Books.
“Poliphant”. 2001. The New Grove Dictionary of Music and Musicians. 2d
edition. New York: Grove’s Dictionaries.
Siarczyński, Franciszek. 1843–1858. Obraz wieku panowania Zygmunta
III, króla polskiego i szwedzkiego… Poznań: Nowa księga.
Simocatta, Theophylactus. 1986. The History of Theophylact Simocatta.
An English Translation with Introduction and Notes [by] Michael and Mary
Whitby. Oxford: Clarendon Press.
Stow, John. 1615. The Annals, or, General Chronicle of England / begun
fi rst by maister John Stow; and after him continued and augmented with
matters forreyne and domestique, auncient and moderne vnto the ende of the
present yeere 1614 by Edmond Howes… London: Thomas Adams.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38049 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:40:40Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горняткевич, А. 2012-10-28T20:05:42Z 2012-10-28T20:05:42Z 2010 Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза / А. Горняткевич // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 340-347. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38049 uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі Зошити Виконавські мистецтва: традиційне/сценічне/масове Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза Kobza, bandura, kobzabandura, "kobza" and (again) kobza Article published earlier |
| spellingShingle | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза Горняткевич, А. Виконавські мистецтва: традиційне/сценічне/масове |
| title | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| title_alt | Kobza, bandura, kobzabandura, "kobza" and (again) kobza |
| title_full | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| title_fullStr | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| title_full_unstemmed | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| title_short | Кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| title_sort | кобза, бандура, кобза-бандура, "кобза" та (знов) кобза |
| topic | Виконавські мистецтва: традиційне/сценічне/масове |
| topic_facet | Виконавські мистецтва: традиційне/сценічне/масове |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38049 |
| work_keys_str_mv | AT gornâtkeviča kobzabandurakobzabandurakobzataznovkobza AT gornâtkeviča kobzabandurakobzabandurakobzaandagainkobza |