У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся
Переклад з англійської Генадія Краснокутського за: Andriy Nahachewsky. “Searching for Branches, Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s Village,” in Dance in the Field: Theory, Methods, and Issues and Dance Ethnography, ed. Theresa J. Buckland. London: Macmillan, 1999, 175-185....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народознавчі Зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38061 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся / А. Нагачевський // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 454-460. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38061 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-380612025-02-09T23:52:06Z У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся Searching for Branches, Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s Village Нагачевський, А. Теорія поля Переклад з англійської Генадія Краснокутського за: Andriy Nahachewsky. “Searching for Branches, Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s Village,” in Dance in the Field: Theory, Methods, and Issues and Dance Ethnography, ed. Theresa J. Buckland. London: Macmillan, 1999, 175-185. 2010 Article У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся / А. Нагачевський // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 454-460. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38061 uk Народознавчі Зошити application/pdf Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія поля Теорія поля |
| spellingShingle |
Теорія поля Теорія поля Нагачевський, А. У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся Народознавчі Зошити |
| description |
Переклад з англійської Генадія Краснокутського за: Andriy Nahachewsky. “Searching for Branches, Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s Village,” in Dance in the Field: Theory, Methods, and Issues and Dance Ethnography, ed. Theresa J. Buckland. London: Macmillan, 1999, 175-185. |
| format |
Article |
| author |
Нагачевський, А. |
| author_facet |
Нагачевський, А. |
| author_sort |
Нагачевський, А. |
| title |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| title_short |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| title_full |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| title_fullStr |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| title_full_unstemmed |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| title_sort |
у пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Теорія поля |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38061 |
| citation_txt |
У пошуках віття, у пошуках коренів: польові дослідження в селищі мого дідуся / А. Нагачевський // Народознавчі Зошити. — 2010. — № 3-4 (93-94). — С. 454-460. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі Зошити |
| work_keys_str_mv |
AT nagačevsʹkiia upošukahvíttâupošukahkorenívpolʹovídoslídžennâvseliŝímogodídusâ AT nagačevsʹkiia searchingforbranchessearchingforrootsfieldworkinmygrandfathersvillage |
| first_indexed |
2025-12-01T22:37:49Z |
| last_indexed |
2025-12-01T22:37:49Z |
| _version_ |
1850347278620950528 |
| fulltext |
3-4’2010 Народознавчі Зошити454
Андрій НАГАЧЕВСЬКИЙ
Переклад з англійської
Геннадія КРАСНОКУТСЬКОГО
У ПОШУКАХ ВІТТЯ, У ПОШУКАХ
КОРЕНІВ: ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ
В СЕЛИЩІ МОГО ДІДУСЯ*
Andriy Nahachewsky. Searching for Branches,
Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s
Village.
Я виховався у великій українській гро-
маді в західній Канаді, де з дитинства
захоплювався справою відродження сце-
нічних українських танців. Під час пе-
ребування в аспірантурі я розпочав деся-
тилітню роботу зі збору матеріалів про
традицію українського несценічного тан-
цю – переважно в Канаді. У цьому на-
рисі я хочу описати мої спроби польових
досліджень танців в Україні. Я зосеред-
жуюся на трьох ключових аспектах цієї
роботи: отриманні ліцензії від уряду на
проведення польових робіт, на їх органі-
заційній підготовці та співпраці з місце-
вими дослідниками.
Державна ліцензія
Уперше я відвідав Україну 1977 р. під час літньо-
го семінару зі сценічних народних танців, організо-
ваного Асоціацією об’єднаних українських канадців
(Association of United Ukrainian Canadians), однієї
з прорадянських організацій національних меншин,
яка віднедавна дозволила брати участь у її заходах
стороннім особам на кшталт мене. Семінар відбув-
ся в Києві, столиці України. Всі туристичні візи тоді
видавалися для участі в організованих групових ту-
рах з візитами здебільшого до великих міст. Сіль-
ські регіони й більша частина Західної України бу-
ли закритими для іноземців (за незначним винятком
для осіб, що мали репутацію ідейно благонадійних).
Зранку ми займалися танцями, після чого решту дня
передбачалася участь у ретельно розписаних турис-
тичних заходах. Політичні погляди, що їх вислов-
лювали наші гіди з радянського “Інтуристу”, дуже
відрізнялися від поглядів, притаманних моїй рідній
громаді.
Наступного літа в рамках програми університет-
ського обміну я відвідав місто Чернівці в південно-
західній Україні. Західна Україна за характером
своїм та історією цілковито відрізняється від Схід-
ної, і я зміг там відчути власні корені набагато ясні-
ше, ніж попереднього року. Мої предки розійшлися
світом з цих місцин, як і 80 відсотків усіх україн-
ських канадців. Ми все ще перебували під щіль-
ною опікою приймаючої сторони, але мали дещицю
вільного часу для прогулянок вулицями без супро-
воду. Уперше я побачив несценічні танці на одній
із дискотек, а також коли натрапив на сільське ве-
сілля.
Наступний приїзд в Україну – 1980-й рік – на
цілий рік – для навчання у київському Інститу-
ті культури у статусі вільного слухача для участі в
програмі, розробленій з метою підготовки виклада-
чів сценічного танцю для розвитку масштабної ін-
дустрії народного сценічного танцю на місцево-
му рівні. Українське суспільство щойно розпочало
підтримку дослідницьких програм для представни-
ків капіталістичних країн, переважно у сфері вико-
навського мистецтва. Я був розчарований тим, що
програма підготовки не містила реальних дискусій
стосовно народного чи сільського танцю. Я все ж
таки спромігся отримати доступ до певних матеріа-
лів щодо несценічного танцю, які зберігалися в ар-
хіві Академії Наук. Того року мені двічі відмовили
в проханні відвідати двоюрідних родичів моєї мате-
рі в Західній Україні. Мені вдалося таки прослиз-
нути в рідне село мого дідуся на 20 хвилин, заради
чого я шість годин їхав на таксі, не маючи жодного
на те дозволу.
Ще декілька разів я приїздив в Україну напри-
кінці 1980-х і на початку 1990-х років як докто-
рант і старший викладач. До цього часу горбачов-
ська політика гласності багато чого змінила в країні,
у тому числі й ставлення офіційних структур до іно-
Теорія поля
* Перекладено за: Andriy Nahachewsky. “Searching for
Branches, Searching for Roots: Fieldwork in my Grandfather’s
Village,” in Dance in the Field: Theory, Methods, and Issues
and Dance Ethnography, ed. Theresa J. Buckland. London:
Macmillan, 1999, 175-185.
455АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. У пошуках віття, у пошуках коренів…
земців. Уряд вимагав формальних листів запрошен-
ня й, можливо, продовжував перевіряти інозем-
ців на благонадійність перед тим, як видавати візи,
але комуністична ідеологічна настороженість про-
ти людей із Заходу в цілому зійшла нанівець. Че-
рез численні політичні та економічні негаразди та
втрату старої стабільної інфраструктури нагляд за
іноземними відвідувачами випав із шерегу першо-
чергових пріоритетів у діяльності органів безпеки
(так, принаймні, мені здавалося). Більша части-
на України стала тепер відкритою для іноземців із
в’їздними візами. Організації та громадяни, що не
належали до категорії ідеологічних сторожів, могли
тепер відкрито підтримувати контакти з представ-
никами Заходу. Політична ситуація, що, фактично,
виключала можливість вивчення традицій народно-
го танцю в Україні, зникла разом із розпадом Ра-
дянського Союзу.
Організаційна підготовка польових дослі-
джень
1992 р. мене запросили взяти участь у польових
дослідженнях, що проводилися Інститутом наро-
дознавства АН України у Львові, головного міста
Західної України. Давно затверджений стандарт-
ний формат польової роботи передбачав форму-
вання експедиційної групи чисельністю від шес-
ти до десяти осіб. Мета цієї конкретної експедиції
полягала в дослідженні однієї специфічної зони на
межі етнографічного регіону під назвою Покут-
тя й вирішенні питання про те, чи слід включати
тамтешні фольклорні матеріали в заплановану до
друку монографію про народну культуру Покуття.
Дослідники поєднували це завдання з власними
спеціальними інтересами щодо весільних пісень,
топонімії, структури родини, храмової архітекту-
ри, традицій бондарного, ткацького ремесла то-
що. Зазвичай інститутський мікроавтобус зранку
прибував у котресь із селищ, про що доповідало-
ся голові колгоспу чи іншому представникові міс-
цевої адміністрації. Голова дослідницької команди
представляв членів групи й пред’являв докумен-
ти від Академії Наук. Вирішувалися питання з по-
мешканням, що ним могли слугувати вільні шкіль-
ні спальні приміщення або намети, розкинуті десь
у саду. Команда привозила продукти з собою й до-
повнювала раціон свіжою продукцією села. Що-
йно врегульовувалися побутові питання, дослідни-
ки розбродились селищем у пошуках інформантів
або артефактів. Найчастіше розвідники швидко
знаходили стареньких людей, що відпочивали в се-
бе вдома, доглядали дітей чи працювали в садку й
виявляли готовність відповісти на питання членів
експедиції. Місцеві начальники допомагали з по-
шуком і навіть викликали до розмови конкретних
осіб, обізнаних у тому чи іншому жанрі народної
творчості. Дослідники часто працювали на основі
запитальника, який тримали в пам’яті, при цьому
робили нотатки або записували частини інтерв’ю
на плівку й за необхідності проводили фотозйомки.
Залежно від теми та якості інформації дослідник
міг протягом дня провести від одного до чотирьох
інтерв’ю. Керівник групи міг опитувати дослідни-
ків про результати їхньої роботи перед тим, як ви-
рішити, залишатися ще на один день чи вирушити
до наступного селища.
Як один із перших представників Заходу, що брав
участь в експедиціях Інституту, я був рівною мірою і
гостем, і колегою. Керівник групи переробив марш-
рут експедиції таким чином, щоб врахувати мою за-
цікавленість у дослідженні танців (ми спеціально
шукали весілля й залишилися в одному селищі на
весь кінець тижня). Вечірні бесіди біля вогнища в
нашому таборі часто не обходилися без орієнтовної
інформації для мене, описів традицій танцю, а також
багатьох запитань про Канаду й мої погляди на нашу
науку. Мої хазяї були надзвичайно уважні до мене й
особливо непокоїлися з того приводу, що спартан-
ські умови їхнього побуту виявляться неприйнят-
ними для мене. Від мене не очікували участі в по-
бутових роботах на кшталт встановлення наметів,
перетаскування матраців або миття посуду й не за-
охочували до цього.
Я ознайомився з чинним проектом Програми
дослідження народної музики у Львівській кон-
серваторії, для якого були зібрані, транскрибова-
ні й картографовані з метою визначення моделей
просторового розподілення буквально тисячі ве-
сільних та різдвяних пісень. Керівники проекту,
очолювані Богданом Луканюком, сподівалися, що
ці мапи відображатимуть певні історико-політичні
й культурні кордони ХІ-ХІІ століть. До роботи
над цим масштабним проектом залучалися десятки
польових дослідників і студентів для участі у со-
тнях короткотривалих експедицій протягом понад
20 років.
Того літа я також мав можливість вирушати в при-
ватні дослідницькі відрядження в малих групах. Я
3-4’2010 Народознавчі Зошити456
подорожував протягом тижня з самостійним дослід-
ником Ларисою Сабан, вивчаючи певну групу селищ
зі спробою задокументувати місцевий танцювальний
репертуар. На ніч ми, за попередніми домовленостя-
ми, зупинялися у рекомендованих нам людей. Що-
дня ми користувалися громадським транспортом,
ловили попутки й подорожували пішки від нашої ба-
зової оселі до близьких селищ.
Влітку 1995 р. я взявся за масштабніший проект
польової дослідницької роботи за підтримки Ради
соціальних наук і гуманітарних досліджень (Social
Sciences and Humanities Research Council) Кана-
ди та Кафедри української культури та етнографії
ім. Гуцуляків1 (Huculak Chair of Ukrainian Culture
and Ethnography) в університеті Альберти. Конкрет-
на мета проекту полягала в порівнянні українського
танцю в Україні й Канаді та дослідженні феноменів
“канадизації” та “етнізації” на матеріалах Канади. У
моєму розумінні український танець у Канаді про-
тягом останніх 100 років зазнав великих змін. Я хо-
тів відвідати селища, з яких емігрували мої канад-
ські інформанти й танцівники (або їхні предки), аби
побачити, чи зможу я підтвердити мою інформацію
щодо танцювального репертуару часів до еміграції,
і простежити побутування танцювальних традицій у
різноманітних місцях їх походження. Мене цікави-
ли не лише зміни в репертуарі й формах танців, але й
те, що вони значили для людей, котрі їх виконували.
Я усвідомлював, що для такого порівняння ключо-
вою темою буде питання символізації етнічної іден-
тичності.
Я найняв одного аспіранта з Альберти і ще од-
ного гіда-етнолога з України, які подбали би про
організаційну підготовку, навели перші контакти,
а згодом брали участь у польових дослідженнях.
Найдешевшим і найнадійнішим варіантом для по-
дорожі була оренда автофургона з водієм. План
дослідницької роботи передбачав певний час пере-
бування в Інституті народознавства АН України у
Львові, що був моєю приймаючою стороною. Від-
повідно до моделей розселення українських емі-
грантів у Канаді в моїх планах було відвідати чо-
тири конкретних регіони (Борщів, Червоноград,
Теребовлю й Топорівці). Я планував відвідати яко-
мога більше весіль, оскільки вони були найваж-
ливішими танцювальними подіями, у яких часто
1 Ераст і Лідія Гуцуляки, чиї благодійні пожертвування за-
безпечили можливість функціонування кафедри, очолюваної
нині автором цього нарису (прим. перекладача).
брали участь представники одразу декількох поко-
лінь. Весілля тривали зазвичай від вечора п’ятниці
до недільної ночі. Інші дні призначалися для від-
починку (оскільки танці часто точилися цілу ніч)
і для інтерв’ювання. Я заздалегідь домовився про
додаткові поїздки в місця компактного проживан-
ня українців у Румунії та Польщі (за моїми ка-
надськими матеріалами, питання етнічності та
ідентичності в ситуації національних меншин вия-
вилися дуже важливими). Я сподівався виокреми-
ти моделі міських і сільських весіль, отримати ма-
теріали для порівняльного дослідження багатих і
бідних громад, сімей з орієнтацією на традицій-
ний або сучасний спосіб життя. Я сподівався про-
вести півтора місяці в містечку Борщів, аби краще
відчути ті ледь вловимі невербалізовані значення,
що ними обмінюються члени культурної групи під
час виконання танців. У 1912 р. мій дідусь емігру-
вав із селища Мушкатівка, що за три кілометра від
Борщева. Я сподівався розширити знання про мо-
їх далеких родичів і сподівався, що ця частина мо-
єї ідентичності допоможе людям легше миритися з
моєю присутністю.
До 1995 р. гроші стали перетворюватися на все
більш значущий фактор у контактах між північними
американцями й людьми в Україні, оскільки нерівно-
мірність у розподіленні багатств ставала все очевид-
нішою. Радянські зарплати й споживацькі ціни збе-
рігалися на рівні суттєво нижчому за середні західні
показники. У пост-радянський період ціни стрімко
зросли до міжнародного рівня, в той час як із зарп-
латами цього не відбулося. Багата еліта тепер явно
процвітала, а стандарти життя більшості населення
погіршали. Загальне ставлення до нової політичної
реальності було негативним і песимістичним. Частка
тіньової економіки залишалася дуже великою, буй-
ним цвітом розквітали корупція, рекет і злодійство.
Однак, коли це сталося, ми не відчули жодних сер-
йозних загроз власній безпеці. За північноамерикан-
ськими стандартами більшість територій залишали-
ся безпечними.
Співпраця з місцевими дослідниками
З втратою значення фактору політичного втру-
чання й докладнішим ознайомленням з організаці-
єю дослідницького процесу в Україні на мій досвід
польових досліджень найбільше стала впливати різ-
ниця між моїми поглядами і поглядами моїх укра-
їнських колег. Деякі з цих розходжень мали осо-
457АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. У пошуках віття, у пошуках коренів…
бистий характер, в той час як інші зумовлювалися
академічною традицією в кожному з регіонів (пор.
Pitt-Rivers 1992, Fahim and Helmer 1982). У Схід-
ній Європі етнологія розвивалася в ХІХ столітті в
контексті романтичного націоналізму (Cocchiara
1981 [1954], Subtelny 1988, 221–232). Аби об-
ґрунтувати свої прагнення політичної незалежнос-
ті, лідери бездержавних етнічних груп повинні були
продемонструвати, що їхній народ мав унікальні іс-
торію й культуру на певній території. Описи тради-
ційної культури селян слугували основним підґрун-
тям цих рухів. У радянський період було здійснено
спробу позбавитися фокусування на проблемі наці-
ональної ідентичності, але націоналізм знову вий-
шов на передній план, щойно пост-радянські дер-
жави розпочали роботу зі зміцнення свого нового
політичного статусу.
Я поділяв деякі з цих почуттів, хоча мій тодіш-
ній дослідницький проект не був аж такою спро-
бою допомогти з визначенням унікальності україн-
ської культури або зробити безпосередній внесок
у справу національної розбудови України. Я рад-
ше використовував українські матеріали як кон-
кретний приклад для більш загального досліджен-
ня проблеми взаємозв’язку процесів наступності
та змін культурних традицій з огляду на різні се-
редовища їх побутування. Ці розбіжності в підхо-
дах часто не мали яскраво вираженого характеру,
однак у дійсності вони позначилися на результа-
тах моєї роботи й роботі моїх колег з України. До
числа конкретних розходжень, що справили вплив
на мої польові дослідження, можна віднести їхній
інтерес до колекціонування текстів, географічних
кордонів, питань походження й чистоти етногра-
фічного матеріалу.
Тексти
Однією з найбільш вражаючих характеристик
роботи моїх колег з України була очевидна тенден-
ція до збиральництва етнографічних текстів. Пісні,
прислів’я, ткацькі вироби, глиняний посуд, танці та
інші предмети традиційної культури збиралися як
об’єкти, підраховувалися, порівнювалися, класифі-
кувалися, публікувалися і зберігалися в музеях або
приватних колекціях. Першорядну увагу дослід-
ників привертали описи предметів та їх кількісно-
матеріальні характеристики й вимірювання. Ефек-
тивність польових досліджень часто визначалася
кількістю зібраних текстів. Я вважаю, що мої ко-
леги з України мали кращі навики в “паспортиза-
ції” текстів, і я дещо навчився в них в цій справі. Я
також був зацікавлений у документуванні танців як
текстів, хоча в моїй ієрархії пріоритетів вище ста-
вилися якісні аспекти семантики. У своєму підхо-
ді я був дещо більш “антропологічним” (Giurchescu
and Torp 1991, 1; Kaeppler 1991, 11). Зацікавленість
у конкретних текстах сприяє тому, що танець як
предмет наукового дослідження в Україні має низь-
кий статус. Через, як правило, недостатнє знайом-
ство зі спеціальними системами нотації щодо тан-
ців дослідники схильні характеризувати танець як
щось “писане вилами по воді”, маючи на увазі, що
його неможливо або недоцільно досліджувати нау-
ковими методами. Один мій колега співчутливо по-
радив мені обрати “реальну” тему для наукового
дослідження. Велика спільнота танцюристів, що за-
ймаються народними сценічними танцями, на пре-
великий жаль, була позбавлена будь-яких зв’язків
із етнологією й функціонувала виключно в контек-
сті театрального мистецтва. Лариса Сабан – мож-
ливо, найдосвідченіший дослідник несценічних тан-
ців в Україні – працювала переважно без підтримки
дослідницьких установ.
Один із найбільш очевидних практичних переду-
мов цієї уваги до текстів пов’язаний з використан-
ням магнітофона. Студенти й дослідники народної
музики, наприклад, зазвичай використовували у по-
льовій роботі касетний магнітофон. Під час запису
інтерв’ю магнітофон часто ставили на паузу. Запи-
сували лише актуальні пісні чи музику, а також – як
виняток – витяги з розмови, якщо відчувалася їх
важливість. При архівації пісні копіювали на вели-
ку котушкову плівку, на якій зазначували назву, да-
ту, виконавця та іншу ідентифікаційну інформацію.
Оригінальну касету здебільшого використовували
повторно для нових записів. Дослідники, як прави-
ло, підраховували точну кількість текстів, що вони їх
записали в кожному селищі й у кожній експедиції.
У мене ж, навпаки, магнітофон переважно постій-
но працював в режимі запису, починаючи з моменту,
коли інформант дозволив мені вести запис, і до кінця
розмови, навіть коли вкраплялися плутані дискусії,
ухиляння від прямої теми або мої власні описи. Біль-
шості моїх колег мої інтерв’ю здавалися повільними,
неефективними й витратними. Я думаю, вони сприй-
мали мій інтерес до загальної атмосфери й розлогих
описів танцювальних подій з певною ідіосинкразією
та пов’язували з моєю слабкою орієнтацією.
3-4’2010 Народознавчі Зошити458
Географічні кордони
Почасти через зв’язок між етнографією й на-
ціональною розбудовою, почасти через радянські
правила візового режиму більшість українських
етнологів провадили польові дослідження цілко-
вито на території СССР і часто-густо на терито-
рії самої України. Залежність між державними
кордонами і культурними ареалами закріпилася
і в структурі програм етнографічних досліджень,
і в популярних засобах масової інформації. Мій
досвід сприйняття державних кордонів був ціл-
ком іншим, оскільки я десятки разів перетинав
державні кордони, проводячи дослідження серед
українців у Канаді, США, Польщі, Словаччині й
колишній Югославії.
В українській дослідницькій практиці великого
значення набувало вивчення регіонального розма-
їття й географічного розподілу в межах державних
кордонів України. Проекти на кшталт того, що вико-
нувався Львівською консерваторією, будувалися на
основі історико-географічного методу, у якому моделі
просторового розподілу використовувалися як клю-
чові дані при реконструкції історичних пластів куль-
тури (Dorson 1972, 7–12). Мій проект, знов-таки,
мав іншу спрямованість. У мене були лише уривчас-
ті попередні уявлення щодо регіонального розподілу
танцювальних форм у Західній Україні, оскільки мої
канадські респонденти, що походили з різних регіо-
нів України, перемішалися в північноамериканських
преріях. Часто вони не знали напевно, звідки емігру-
вали їхні предки.
Походження
Частиною способу мислення, успадкованого від
романтичного націоналізму, була ідея, згідно з якою
статус нації пов’язаний з унікальністю й древністю її
культури. В українській етнології, таким чином, де-
монстрація древнього й автохтонного походження
будь-якого елемента культури розглядалася зазви-
чай як бажана. У більшості етнографічних дослід-
жень наголошувалася історична усталеність тієї чи
іншої традиції. Я ж, навпаки, усвідомлював, що мій
дослідницький план наголошував на культурних змі-
нах. Дійсно, я насправді сподівався виявити, що при
переході в Канаду танці змінилися: а це покаже, що
вони були радше “натуралізовані” на новій батьків-
щині, аніж збереглися незмінними.
Незбіги в підходах до проблеми витоків вияви-
лися цілком очевидними, коли я продемонстрував
свій інтерес до міських весіль і дискотек. Мої укра-
їнські колеги по дослідницькій групі та в Інститу-
ті народознавства АН України не надавали вели-
кого значення записам танців цих досить буденних
і “культурно дезорієнтованих” людей. Для них це
була культура деградації, щось гідне радше зне-
ваги та вибачень, аніж збереження. Однак, на мій
погляд, ці речі були вельми цікаві й специфічні в
культурному плані. У Канаді я спостерігав багато
міських весіль, і цей дослід давав змогу мені роби-
ти корисні порівняння.
Чистота
Культурна й національна чистота концептуаль-
но пов’язана з уявленнями про стародавнє похо-
дження й дуже позитивно оцінювалися україн-
ською етнологією. Зовнішні впливи розглядалися
як прояви контамінації або наслідки колонізації.
Міжнародні тенденції часто недооцінювалися як
етнографами, так і досвідченими респондентами.
Західний культурний імперіалізм, як правило, ви-
знавався й оцінювався негативно. Незважаючи на
моє пишання українською культурою, я все ж зна-
ходився під впливом новітніх аргументів західної
наукової думки, згідно з якими велика кількість
народних традицій у Європі можуть бути набагато
менш стародавніми й набагато менш чистими, ніж
фольклористи й національні розбудовники рані-
ше собі уявляли. Моє побіжне знайомство з євро-
пейськими народними танцями наводило на думку,
що багато рис української танцювальної культури
насправді були часткою широко розповсюджених
європейських моделей. Приміром, оскільки зна-
чна частина Західної України входила до складу
Австро-Угорської імперії на час проживання там
моїх прадідів, я очікував, що музична й танцю-
вальна культура Відня ХІХ століття впливала на
українські танці. Опубліковані джерела щодо тан-
ців у Західній Європі ніби-то підтверджували ці
думки й часто виявлялися дуже корисними при ви-
вченні танцювального репертуару покоління моїх
дідів. Я відчував, що танці й танцювальні елементи
не мали бути унікально українськими, аби заслуго-
вувати на інтерес. Навпаки, інтеграція України в
загальноєвропейські контексти також була гідним
уваги відкриттям. Я знаю, що дратував своїх ко-
лег, висловлюючи такі думки.
Я також з насторогою сприймав тезу про зна-
чимість етнічної чистоти та “генофонд”, на які
459АНДРІЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. У пошуках віття, у пошуках коренів…
часто посилаються, пояснюючи сталість певних
культурних традицій. На відміну від моїх колег,
я разом із Бенедиктом Андерсоном (Anderson
1991) наголошував на тому, що нація є політичним
і культурним конструктом, що ґрунтується скорі-
ше на досвіді свого народу, накопиченому протя-
гом останніх декількох століть, ніж на генетично-
му спадку народу.
Компетенція етнографа
Порівняння місцевих вчених та іноземних до-
слідників в різних наукових контекстах часто пе-
редбачає, що перші мають переваги в знанні куль-
тури зсередини й чутливості до тонкощів, що
залишаються непоміченими людьми з іншого куль-
турного середовища (Driessen 1993, Fahim and
Helmer 1982). Я, звичайно ж, належним чином
цінував моїх українських колег, котрі часто помі-
чали факти, що проходили повз мою увагу. Поді-
бним же чином вони краще за мене справлялися з
болючим питанням прийняття місцевої їжі та алко-
гольних напоїв. З іншого боку, “немає інсайдерів і
аутсайдерів у чистому вигляді” (Driessen 1993, 3),
адже мої колеги також працювали на певній куль-
турній відстані від своїх інформантів (Jakubowska
1993, 149). Класові розходження між міською ін-
телігенцією і сільськими землеробами неодноразо-
во виявляли свою очевидність. Можливо, з часів
романтичного націоналізму дослідники часто мали
амбівалентні стосунки з носіями традиційної куль-
тури. З одного боку, ця культура високо ставилася
й цінувалася; з іншого боку, її необхідно було ряту-
вати від брудного й злиденного контексту, в якому
вона ледь-ледь животіла. Під час моїх подорожей
в Україну, я часто відчував, що етнографи зазвичай
сприймали себе як людей, що знаходилися на ви-
щому рівні у власній культурі, і трактували знання
про культуру як знання географічних та історичних
видозмін (Jakubowska 1993, 152). Сільські земле-
роби могли знати власні місцеві традиції, але їх зна-
ння було обмеженим у просторі та часі. З огляду
на це було б нерозсудливо з боку дослідника по-
правляти інформанта з приводу того, що було забу-
те або викривлене в місцевій традиції. Дослідники
під час інтерв’ювання були суто діловими людьми,
спрямовуючи розмову в напрямі своєї теми, іноді
вдаючись до тиску, аби спонукати інформанта спі-
вати довше, ніж тому б хотілося, і раптово відпус-
кати інформанта після того, як інформацію зібра-
но (пор. Pitt-Rivers 1992, 144–146). Я почувався
дещо ніяково в умовах влади й гегемонії, якими я
був уповноважений під час польових досліджень,
хоча мав як мінімум стільки ж прав, як і мої коле-
ги. Стать у мене чоловіча. Я був професором. Мав
відеокамеру. У мене були гроші й статок, достат-
ні для того, аби перетнути океан заради задоволен-
ня своїх інтересів і роздумів про феномен танцю. Я,
крім того, задавав більшу частину питань під час
нашого спілкування і писав підсумкові звіти. Я від-
чував моральну та ідеологічну потребу спробувати
затушувати цей дисбаланс влади, намагатися взає-
модіяти з іншими людьми на рівних. Я хотів віри-
ти, що не був вищим в очах моїх інформантів (спів-
працівників? співбесідників? вчителів?). Зазвичай
я намагався вирівняти ігрову площадку наскільки
це можливо, надаючи селянам можливість самим
керувати розмовою, стараючись завдавати їм яко-
мога менше незручності, виявляючи уважність до їх
питань, інтересів і потреб. Думаю, що іноді мій під-
хід приносив успіх. З іншого боку, я впевнений, що
мої колеги й самі селяни сприймали це подеколи як
незграбну романтику, поблажливість або брак дис-
ципліни. Знов-таки, іноді я відчував, що ми були
насправді цікавими для інформантів, такі собі не-
звичні гості, що привнесли свіжість у рутину мо-
нотонної буденності. Дійсно, більшість із них мало
коли спілкувалися з якимось заокеанським гостем.
Було цілком очевидно, що до нас виявляли щиру
гостинність. Виказуючи інтерес до них і до їхньо-
го знання, ми додавали авторитетності нашим ін-
форманти і підвищували їхній статус в очах одно-
сельців.
На завершення
В цілому я задоволений можливістю проводи-
ти польові дослідження в Україні. Політична бю-
рократія в цій частині світу пройшла шлях від ан-
типатії радянських часів до майже невтручання або
навіть сприяння. Я задоволений логістикою своїх
польових досліджень, і маю відчуття, що ми таки
доторкнулися до багатої і вражаючої танцювальної
культури. Я задоволений інформацією, зібраною
про танці (відеозаписи, вербальні описи, рукопи-
си попередніх дослідників і, дещо меншою мірою,
кінестетичні враження). Ми зібрали як діахронну,
так і синхронну інформацію, і дані базовані на ді-
ях, і базовані на думках про ці дії (Jacobson 1991,
11-16). Я був здивований (і приємно вражений)
3-4’2010 Народознавчі Зошити460
тим, наскільки часто певні локальні та історич-
ні форми були спільні у спільнотах з двох конти-
нентів, попри відсутність контактів близько 80-ти
років. Я менш впевнений у моєму знанні про се-
мантику танців, особливо зважаючи на її багатоша-
ровий і нематеріальний характер. Я не став чимось
на зразок аборигена в Борщеві, як мені на початках
хотілося. Однак багато разів мені таки вдалося ви-
робити цінне розуміння того, як люди переживають
танець у цій культурі.
Нині, коли я повернувся з етнографічного поля
додому, найчастіше на перший план виходить третій
аспект польової роботи – досвід співпраці з місце-
вими дослідниками. Якщо одним із критеріїв успіху
польової роботи є процес “де-етноцентрифікації” й
подолання культурного шоку (Pina-Cabral 1992, 4,
8; Pitt-Rivers 1992, 142), то польові дослідження в
Україні й досі зберігають для мене свою ефектив-
ність. Я продовжую звертатися до численних ідей
і діяльності моїх колег у Східній Європі в процесі
пошуку ними коренів, а мною – крони культурно-
го древа. У цьому процесі я все більш і більш по-
годжуюся з тими, хто цінує багатоголосся в крос-
культурних дослідженнях – багатоголосся, в якому
рівною мірою звучать голоси як тих, хто виконує
традиційні танці, так і місцевих фахівців, що ці тан-
ці досліджують.
Anderson, Benedict. 1991. Imagined Communities: Refl ections on the
Origin and Spread of Nationalism. London: Verso.
Cocchiara, Giuseppe. 1981 [1954]. The History of Folklore in Europe.
Transl. by John N. McDaniel. Philadelphia: Institute for the Study of Human
Issues.
Dorson, Richard Mercer. 1972. Folklore and Folklife: An Introduction.
Chicago: University of Chicago Press.
Driessen, Henk (ed.). 1993. The Politics of Ethnographic Reading and
Writing: Confrontations of Western and Indigenous Views. Saarbrücken,
Germany: Verlag Breitenbach Publishers.
Fahim, Hussein, and Katherine Helmer. 1982. “Themes and Counterthemes:
the Burg Wartenstein Symposium,” in Indigenous Anthropology in Non-western
Countries: Proceedings of a Burg Wartenstein Symposium. Hussein Fahim,
ed. Durham: Carolina Academic Press, xi-xxxiii.
Giurchescu, Anca, and Lisbet Torp. 1991. “Theory and Methods in Dance
Research: A European Approach to the Holistic Study of Dance”. Yearbook for
Traditional Music, XXIII: 1–10.
Jacobson, David. 1991. Reading Ethnography. Albany: State University of
New York Press.
Jakubowska, Longina. 1993. “Writing about Eastern Europe: Perspectives
from ethnography and anthropology.” In The Politics of Ethnographic Reading
and Writing: Confrontations of Western and Indigenous Views. Henk Driessen,
ed. Saarbrücken, Germany: Breitenbach, 143-159.
Kaeppler, Adrienne L. 1991. “American Approaches to the Study of
Dance”. Yearbook for Traditional Music. XXIII: 11–21.
Pina-Cabral, J. de. 1992. “Against Translation. The Role of the Ethnographer
in the Production of Ethnographic Knowledge”, in Europe Observed, J. de
Pina-Cabral and J. Campbell, eds. Basingstoke: Macmillan Press, 1–23.
Pitt-Rivers, Julian. 1992. “The Personal Factors in Fieldwork”, in Europe
Observed. Pina-Cabral, J. de and J. Campbell, eds. Basingstoke: Macmillan
Press, 133–147.
Subtelny, Orest. 1988. Ukraine: A History. Toronto: University of Toronto
Press.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Роберт Б. КЛИМАШ
Переклад з англійської
Анжели КАМ’ЯНЕЦЬ
ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРИ
І УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД
У ЗАХІДНІЙ КАНАДІ*
Robert B. Klymasz. Cultural Maintenance and
the Ukrainian Experience in Western Canada.
Майкл Новак (Michael Novak) у своєму ґрунтов-
ному дослідженні “невмирущого” етнічного компо-
нента в американській політиці та культурі заува-
жив, як “емоції, інстинкти, пам’ять, уява, пристрасті
та способи сприйняття передаються нам шляхами,
яких ми не обираємо і які так тісно пов’язані з усіма
аспектами життя, що перебувають далеко поза здат-
ністю свідомості (а тим паче аналітичного чи логіч-
ного мислення) ретельно їх опанувати або повністю
змінити. Тобто, ми безмірно етнічні у наших ціннос-
тях та діях” (Novak 1971, xvi). Схожу думку висло-
вила поетеса Маара Лазечко-Гаас (Maara Lazechko-
Haas):
Хочете втекти від свого етнічного спадку? Цьо-
го вам ніколи не вдасться. Він усюди йде за вами;
ви спите, і він спить разом з вами. Не має значен-
ня, як часто ви чистите зуби, пам’ять про це зали-
шається у вас у роті. Не має значення, як часто ви
миєте руки – пам’ять про це сидить у кожній порі
вашого тіла й духу. (Canadian Authors Association
1977, 50).
Навчитися давати собі раду з цим етнічним спад-
ком у той чи інший момент стає складним завданням
Адаптація культури
* Перекладено за: Robert Klymasz. “Cultural Maintenance
and the Ukrainian Experience in Western Canada,” in New Soil –
Old Roots. The Ukrainian Ukrainian Experience in Canada, ed.
Jaroslav Rozumnnyj. Winnipeg: Ukrainian Adademy of Arts and
Sciences in Canada, 1993, 173-182.
В перекладі змінено систему посилань відповідно до вимог
даного видання.
|