Інтелектуальний капітал економіки знань
Радикальні зміни у сучасному суспільстві та моделях майбутнього підприємництва зумовили створення вартості у знаннємісткій економіці. Віднині знання стали основним джерелом багатства нації, вони не тільки генерують, а й формують нову вартість, виступаючи рушієм економічного зростання....
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/382 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859468341774647296 |
|---|---|
| author | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. |
| author_facet | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. |
| citation_txt | Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Радикальні зміни у сучасному суспільстві та моделях майбутнього підприємництва зумовили створення вартості у знаннємісткій економіці. Віднині знання стали основним джерелом багатства нації, вони не тільки генерують, а й формують нову вартість, виступаючи рушієм економічного зростання.
|
| first_indexed | 2025-11-24T07:30:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
GaAs overlayer growth // Appl. phys. Lett. —
1994. — V. 65, 16. — P. 2051—2053.
23. Migliorato M.A., Cullis A.G., Fearn M. et. al. Atomis tic
Simulation of strain relaxation in InxGa1-xAs/GaAs
quantum dots with nonuniform compositi on //
Phys. Rev.B. — 2002. — V. 65, 11. — P. 11531(5).
24. Дункан М.А., Роувей Д.Х. Микрокластеры // В
мире науки. — 1990. — № 2. — С. 46—52.
25. Baranskii P.I., Gaidar G.P. Surprises of the super-
high gradients of the physical parameters in the
nanometer objects (QD, QW and SL — types) for
nanophy sics and nanotechnology // Physics of
Electronic Materials. 2nd International Conference
Proceedings. — Kaluga, Russia, May 24—27, 2005. —
P. 6—9.
26. Kegel I., Metzger T.H., Lorke A. et. al. Nanometr —
Scale Resolution of Strain and Interdiffusion in
self — Assembled InAs/GaAs Quantum Dots //
Phys. Rev. Lett. — 2000. — V. 85, 8. — Р. 1694—
1697.
27. Volkov V.A., Tachtamirov E.E. Dynamic of electrons
with space dependence mass and effective mass
method for semiconductor heterostructures // Us-
pechi Fiz. Nauk. — 1997. — V. 167, 10. — P. 1123—
1127.
28. Лаун. Б., Чазов Е.И. Всемирное движение вра-
чей / Наука и человечество. — М.: Знание,
1985. — С. 9—17.
29. Ученые против войны. — М.: Молодая гвардия,
1984. — 191 с.
30. Ситник К., Багнюк В. Глобальне потепління:
вне сок атомної енергетики // Вісн. НАН Украї -
ни. — 2005. — № 6. — С. 3—16.
31. Гончарук В.В. Вода: проблемы устойчивого
развития цивилизации в ХХІ веке // Химия и
технология воды. — 2004. — Т. 26, 1. — С. 3—25.
Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру
наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, ін-
телектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань
— джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну
кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у
ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства
суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість
виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних
рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій еконо-
міці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного
продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-твор-
чої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже,
створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у
суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності.
Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови еконо-
міки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнта-
ції виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спря-
мування.
© ПОПЛАВСЬКА Жанна Василівна. Доктор економічних наук. Професор Національного університету
«Львівська політехніка».
ПОПЛАВСЬКИЙ Василь Григорович. Доктор економічних наук. Професор Львівського державного аграр-
ного університету. 2007.
Ж. ПОПЛАВСЬКА, В. ПОПЛАВСЬКИЙ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 53
Якщо конкурентні переваги у тради-
ційній економіці забезпечував доступ
до природних джерел і сировини, зручні
транспортні маршрути, місткий ринок, де-
шева робоча сила, то в економіці знань за-
порукою успіху стали інновації та підпри-
ємництво, яке ґрунтується на знаннях,
розвиненій інфраструктурній інформації
(Інтернет, бази даних, телекомунікації, мо-
більний зв’язок).
У постіндустріальних країнах основни-
ми виробничими ресурсами є знання, ін-
телект, інноваційно-інформаційні техно-
логії, «high tech», які формують рейтинг
знан нємісткої економіки. А джерелом еко-
номічного зростання стає продукування
ідей як конкурентоспроможного товару.
Сьогодні лідерами у створенні еко но міч-
ного багатства є країни, у валовому на-
ціональному продукті яких закладені ви-
сока питома вага знань, нематеріальних
активів і товарів, великі інвестиції в
освіту, науку, охорону здоров’я та по ліп-
шення якості довкілля. Без пе ре біль шення
можна стверджувати: саме сила розуму
визначає усе або майже все. Інтелектуаль-
на власність — високоліквідний товар,
який має і свою специфіку: будучи нема-
теріальним, він формує матеріальну осно-
ву розвитку країни і визначає ефектив-
ність економіки у майбутньому. На жаль,
в Україні ще немає чіткої координації кон-
кретних дій з метою переходу до новіт ньої
моделі економіки.
Нині очевидно, що в цьому процесі слід
задіяти всі основні елементи продуктивних
сил — як матеріальні, так і нематеріальні,
зокрема, організаційно-управлінський до-
свід, фонди науково-технічних знань, люд-
ський капітал [1]. Для підвищення ефек-
тивного виробничого потенціалу тепер не-
має інших шляхів, крім забезпечення від-
повідних рівнів і темпів нагромадження у
сфері неречових форм багатства (ноу-хау,
інформація, патенти). Недооцінка цього за-
грожує неминучим відставанням як окре-
мих підприємств, так і економіки країни в
цілому.
Але це не означає, що традиційні сфери
виробництва (земля, вода, надра, капітал,
праця) втратили своє первинне значення.
Вони продовжують посідати вагоме місце в
індустріальних, а також країнах доіндуст-
ріальної стадії розвитку. Лише у країнах
«золотого мільярда» 1 справді відбувається
революційне утвердження примату інте-
лектуальної праці, інтелектуальної влас-
ності, інтелектуального капіталу. І базує-
ться все це на інноваціях, які дають мож-
ливість, передусім підприємливим людям,
істотно впливати на економічний поступ.
Враховуючи це, можна стверджувати, що
лише невідкладна і якісна модернізація іс-
нуючих в Україні виробничих потужностей
на основі інтелектуального капіталу і мо-
білізація всіх ресурсів здатні забезпечити
економічний прорив та підвищення добро-
буту народу.
Інтелектуальний капітал в економіці
знань вирізняється такими показниками:
• інноваційність країни (інтенсивність
про дукування і комерціалізація іннова-
цій) — загальна величина науково-до-
слідних та дослідно-конструкторських
робіт (НД і ДКР), їхня частка у ВВП;
• кількість науково-технічних публікацій;
• витрати на дослідження та їхня частка у
ВВП;
• створення знань з комерційним потен-
ціалом (витрати на прикладні НД і ДКР
та їхня частка у ВВП);
1 Тут економічний розвиток, а отже, і добробут, базу-
ються на високих технологіях (інформаційних, на-
півпровідникових, нанотехнологіях). Серед ньорічні
темпи зростання в цих країнах перевищують 7%.
Один долар, вкладений в електроніку, дає 100 до-
ларів у кінцевому продукті. Середньосвітовий тер-
мін окупності вкладень — не більше трьох років.
Одне робоче місце в електроніці створює 4 в інших
галузях господарювання.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
• кількість патентів, зареєстрованих у трі-
аді патентних сімей (Європа, США,
Япо нія), в розрахунку на один мільйон
населення;
• коефіцієнт винахідливості населення;
• місткість ринку знань і динаміка міжна-
родного обміну знаннями — частка на-
ціональних НД і ДКР, фінансованих з-за
кордону;
• міжнародна співпраця у сфері науки та
високих технологій;
• кількість іноземних студентів у націо-
нальних ВНЗ;
• частка венчурного фінансування у ВВП;
• якість людського капіталу — показники
системи освіти, охорони здоров’я, частка
науковців у загальній кількості зайня-
тих;
• міграція висококваліфікованих праців-
ників;
• рівень розвитку національної інформа-
ційної інфраструктури — інформаційно-
комп’ютерних і телекомунікаційних тех-
нологій тощо.
Аналіз статистичних даних свідчить, що
між темпами витрат на освіту, етапами
продукування знань та їхнім використан-
ням на практиці в Україні існує істотний
розрив. Він зумовлений недостатнім фі-
нансовим забезпеченням усіх стадій ство-
рення, нагромадження та реалізації інте-
лектуальних досягнень. Так, законодавчо
витрати на освіту та науку встановлені на
рівні не менше 10% ВВП, тоді як насправ-
ді вони ніколи не досягали 6%. Таких кош-
тів аж ніяк недостатньо для розвитку нау-
ково-технічної ді яльності.
Основними джерелами фінансування на-
уково-дослідних робіт, які сприяють про-
дукуванню знань та їхній трансформації у
матеріальне виробництво, є Державний бю-
джет, держзамовлення, замовлення підпри-
ємств, іноземні інвестиції. Позабюджетне
фінансування характеризує ться високою
часткою в ньому приватного підприємни-
цького сектору (31%), на відміну від дер-
жавного, який у 6 разів менший [2].
Важливо також ширше залучати інозем-
ний капітал, але це джерело фінансування
поки що в Україні задіяне недостатньо. Те
саме можна сказати і про банківське кре-
дитування, активізацію участі приватного
капіталу, використання заощаджень насе-
лення, підвищення ефективності програм-
но-цільової форми у системі фінансуван-
ня інноваційної діяльності. А найперспек-
тивнішим нам видається ефективне залу-
чення корпоративного сектору економіки
з відповідними державними гарантіями
фінансового забезпечення науково-інфор-
маційної і технологічної діяльності.
Однією з проблем формування іннова-
ційної економіки в Україні є розрив між
стадіями наукових досліджень і впрова-
дженням їхніх результатів у виробництво.
Це зумовлено передусім відсутністю ефек-
тивного механізму трансформування нау-
кових знань в інноваційні розробки, при-
датні до практичного використання. У по-
доланні цієї проблеми важлива роль нале-
жить інноваційному підприємництву, але
його частка в Україні нині становить лише
6,6% від загальної кількості малих підпри-
ємств. Можливо, ситуацію змінить істотне
збільшення їхньої чисельності. Тут є пози-
тивна динаміка: якщо у 2001 р. приріст ма-
лих підприємств становив 6,7%, то у 2002—
2003 рр. — 29,6%, ще потужніше їх зро стан-
ня передбачається на 2007—2008 роки.
Безперечно, у центрі виробничої чи ін-
телектуальної діяльності лежить еко-
номічний інтерес — основа економіки і сти-
мул для кожного працівника, підприємства
чи галузі. Проте їхні інтереси не повинні
суперечити національним. А такі випадки у
нас, на жаль, трапляються доволі часто.
Наприклад, лише експортоорієнтовані га-
лузі вітчизняної промисловості, що харак-
теризуються неефективним використанням
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 55
енер гії і сировини, заробляють великі суми
валюти. Тим часом за інтенсивністю викидів
вуглецю в розрахунку на одиницю вартості
ВВП Україна посідає перше місце у світі.
Крім «тяжкої спадщини минулого», у цьому
винна також політика багаторічного субси-
дування енергоємних галузей національної
економіки, передусім експортоорієнтованих
підприємств гірничо-металургійної сфери
та паливно-енергетичного комплексу (ПЕК),
де інтенсивність шкідливих викидів най-
більша. І надалі, схоже, уряд має намір про-
довжувати таке субсидування. Для цього
використовують різні заходи: звільнення за-
значених підприємств від податків, встанов-
лення занижених ставок платежів за викиди
забруднювальних речовин, надання непря-
мих чи прихованих субсидій.
Оскільки Кіотський протокол зобов’язує
країни скорочувати власні викиди СО2, це
неминуче спричинює «втечу» енергоємних
виробництв до країн, які мають значний
надлишок квот на викиди парникових газів
і тому не дбають про їхнє зменшення. Але
слід пам’ятати, що цей надлишок квот пос-
тупово скорочуватиметься у результаті гло-
бальних процесів економічної інтеграції,
посилення міжнародного поділу праці й на-
рощування обсягів торгівлі товарами та
послугами з високим умістом матеріалізо-
ваного вуглецю. Така торгівля квотами
дуже прибуткова. За даними ООН (1999),
для Європи викиди 1 т СО2 в Україні «спри-
яли» приросту ВВП у розмірі 422 дол., а у
Західній Європі — на 2041 дол. Отже, ку-
пуючи в Україні труби, феросплави, алю-
міній, цемент, мінеральні добрива, європей-
ські країни тим самим заощаджують свої
квоти на викиди. Щодо вітчизняних екс-
портерів енергоємної продукції, то вони,
самі того не розуміючи, займаються прихо-
ваним, але цілком легальним експортом ук-
раїнських квот на викиди парникових газів,
оскільки в собівартості їхніх товарів закла-
дено плату за забруднення довкілля СО2,
яка в Україні все ще нульова. Варто на
державному рівні поцікавитися, яка частка
національної квоти на викиди парникових
газів прихована в кожному мільйоні до-
ларів, отримуваних від експорту чавуну,
сталі, цементу чи іншої енергоємної про-
дукції. Потім, перемноживши поточну ціну
дозволу на викиди 1 т СО2 на європейсько-
му чи світовому ринку на кількість тонн
двоокису вуглецю, матеріалізованого в ос-
новних групах нашого експорту, уряд мав
би скоригувати його структуру у бік змен-
шення енергоємності, щоб контролювати
прихований експорт національних квот на
викиди парникових газів.
Україні потрібно терміново розробити
план розподілу квот на 2008—2012 рр., пе-
редумовою для чого є національний ка-
дастр та реєстр викидів парникових газів.
Такий план, по-перше, стимулюватиме ін-
новаційний розвиток енергоємних галузей
економіки, по-друге, зменшить залежність
від імпорту енергоносіїв. Таким чином,
з’явиться можливість передбачати струк-
турні перекоси в національній економіці і
диверсифікувати експорт.
Результати прогнозування економічного
розвитку і пов’язаних з ним шкідливих ви-
кидів дають підстави стверджувати: Украї-
на ще довго матиме надлишок квот на пар-
никові гази, принаймні до 2020 р. Це озна-
чає, що впродовж першого періоду дії Кіот-
ського протоколу національний надлишок
дозволів на викиди становитиме приблиз-
но 360 млн т СО2 щорічно протягом 2008—
2012 рр. Найкраща можливість освоїти ба-
гатомільйонні надходження від продажу
нашого надлишку квот — це якнайшвидша
розробка і реалізація Схеми зелених інвес-
тицій, що передбачає форвардний продаж
частини надлишкових дозволів на викиди.
Україні така схема може забезпечити
значні кошти, що істотно впливатиме на
зменшення енергоємності ВВП. Це допо-
може не лише знизити викиди парникових
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
газів, а й отримати низку додаткових пере-
ваг — послаблення залежності від імпорту
енергоносіїв, скорочення витрат на ліку-
вання населення, зменшення забруднення
довкілля. Крім того, Україна матиме певну
вигоду від застосування гнучких механіз-
мів Кіотського протоколу. Так, від продажу
надлишку квот на викиди парникових газів
вона може отримати деякі фінансові ресур-
си, а реалізація спільних проектів дасть
можливість залучати прямі іноземні інвес-
тиції в найенергоємніші галузі національ-
ної економіки. Проте у нас ще й досі не
створено належну інфраструктуру для про-
дажу квот на міжнародному ринку дозволів
на викиди парникових газів чи залучення
інвестицій у проекти світової економіки.
Наша країна має скористатися унікальним
шансом, який дає їй Кіотський протокол, —
через власні або ж залучені інтелектуаль-
но-інформаційні ресурси.
Варто ще раз підкреслити — ці ресурси
практично необмежені. Тут людина є не
тільки творцем знань, а й їхнім носієм і
власником. Інтелектуальна власність не
може бути приватизованою, оскільки в ма-
теріальному вигляді не існує, але вона на-
дає власникові право вигідно її використо-
вувати. В цьому контексті інтелектуальна
власність реально стає суспільною, всена-
родною, оскільки її формують члени сус-
пільства, щоправда, високого розумового
рівня. Інновації як продукти інтелектуаль-
ної власності можливі не лише у виробни-
цтві, де створюється нова додаткова вар-
тість, а й у генеруванні нових ідей. Водно-
час нематеріальні активи у процесі вироб-
ництва суспільного продукту, який має
реальну споживчу вартість, стають еконо-
мічною категорією.
У господарській діяльності такими інно-
ваціями можуть бути зміни, пов’язані з
конкретними виробами, методами їх одер-
жання, організацією технологічного проце-
су і процесу праці, що розглядаються як
єдине ціле і спрямовані на виготовлення
кінцевого продукту. Так, кожна гривня ви-
робленої сільськогосподарської продукції
дає можливість продукувати додану вар-
тість в інших сферах народного господар-
ства на 12 грн. Аналогічні взаємозалеж-
ності можна простежити у багатьох інших
галузях господарювання. Всі вони пов’язані
з величиною і структурою засобів вироб-
ництва, виробничою спеціалізацією, мате-
ріалізацією нових ідей, а також джерелами
фінансування господарської діяльності.
Нова державна політика з розбудови
економіки знань, де людський та інте-
лектуальний капітали, високоосвічена і ви-
сококваліфікована робоча сила стають най-
важливішими чинниками конкуренто спро-
можності країни, передбачає не лише ре-
форму освіти і збільшення інвестицій у цей
сектор, а й реформування управління і три-
валі інвестиції у систему охорони здоров’я
та довкілля. Не секрет, що величезною за-
грозою для держави та її громадян є не-
досконала структура економіки, зорієнто-
вана переважно на ресурсно-сировинний
чи напівфабрикатний аспект виробництва.
Залишаються невиправдано великими ма-
теріало- й енергоємність вироблюваної
продукції, через що можливий новий виток
кризи, яка призведе до зростання цін і ви-
снаження природних ресурсів. Так, тради-
ційна промисловість України часом завдає
більше шкоди, ніж приносить користі: за-
бруднюється довкілля, закріплюються не-
ефективні схеми інвестиційних потоків,
продукується оманливе відчуття стабіль-
ності, натомість інтелектуальні сили краї-
ни відволікаються від пошуку нових шляхів
розвитку. Все ще значним залишається
вплив корумпованих державних чиновни-
ків, які вимагають негайних прибутків, не
думаючи про перспективу, отож, вітчизня-
на економіка стає малопривабливою як для
внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 57
Майбутнє України залежить від того,
наскільки вона відповідатиме викликам
ін формаційно-індустріального суспільст-
ва ХХІ століття, яке ґрунтується на еко-
номіці знань інноваційного типу, де спе-
ціалізовані і повсякденні знання є джере-
лом економічного і суспільного прогресу.
Держави, які реалізують таку економічну
модель, сьогодні є найзаможнішими.
Не можна не визнати, що в Україні де-
далі більше уваги приділяється інтелекту-
альній власності, насамперед ринковим
перетворенням, що зумовлено розвитком
приватного сектору економіки, визнанням
пріоритету відтворюваного інтелектуаль-
ного ресурсу — на відміну від вичерпного
сировинного. Завдяки впровадженням ре-
зультатів наукових досліджень і розробок,
захищених патентами і свідоцтвами, краї-
ни-лідери перетворюють знання на ма-
теріальне багатство. Це має бути актуаль-
ним і для України, особливо з про го ло-
шенням курсу на євроінтеграцію та приєд-
нання до СОТ. Світовий ринок об’єктів
приватної інтелектуальної власності —
провідний як за вартістю, так і за динамі-
кою розвитку. Якщо темпи зростання сві-
тового промислового виробництва не пе-
ревищують 5% на рік, то темпи світової
торгівлі об’єктами інтелектуальної влас-
ності уже сягають 15% [3].
В основі євроінтеграції лежать інтереси
не тільки економічного, військового чи
політичного характеру, а й ідейні (тради-
ційно християнські) чинники — шануван-
ня прав людини, справедливість і милосер-
дя, цінність людського життя, збереження
навколишнього природного середовища
тощо. Тому важливо пам’ятати, що ідея
об’єднаної Європи — це насамперед універ-
сальна цінність правди (успадкована від
давньогрецької культури); ідея права (рим-
ська традиція); суворі моральні засади та
соціальна справедливість (спадок юдей-
ської культури); людське братерство, віра
в єдиного Бога (християнські канони).
Тільки спираючись на такі цінності, можна
започаткувати інноваційний розвиток, що
дасть високі економічні результати.
Інноваційна продукція, відповідно до
Закону України «Про інноваційну діяль-
ність», — це нові конкурентоспроможні
товари, які зазнали істотних змін, набули
нових характеристик і знайшли нові сфе-
ри використання. Цим вони значно відріз-
няються від продукції, що виготовлялася
раніше. Чинниками появи інноваційної
продукції можуть бути держзамовлення,
ініціатива самих наукових установ, потре-
би ринку.
Інноваційна економіка є найвищою фор-
мою еволюції індустріальної системи гос-
подарювання. Вона з’явилася завдяки по-
тужній конкуренції, революційним змінам
в організації виробництва та менеджменту.
Така економіка стала реальною перемогою
розумної і довготривалої стратегії над схе-
мами отримання «швидких грошей» (сьо-
годні вклав — завтра одержав). У знан-
нємісткій економіці визначальним є інте-
лектуальний потенціал суспільства, на
який вона спирається і який становить су-
купність повсякденних і спеціалізованих
знань, що матеріалізуються в основному
капіталі та новітніх технологіях. Вони ви-
значають як матеріальну культуру вироб-
ництва, так і культуру споживання вироб-
лених товарів. Інновації можуть дати най-
вищі прибутки. Але водночас саме з ними
пов’язаний і високий рівень ризику: при-
близно дві третини ризикованих науково-
технологічних проектів виявляються не-
вдалими, але третина інновацій настільки
потужна, що прибутки від неї перекрива-
ють усі витрати.
У сфері інноваційно-нематеріального ви-
робництва є свої специфічні показники
ефективності. Це вид і обсяг результату,
його наукова чи художня цінність, актуаль-
ність, зручність, а також затрати праці на
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
одиницю обсягу діяльності. Вимірювання
ефективності всієї сукупної праці суспіль-
ства здійснюється за таким критерієм, як
вартість національного продукту, що являє
собою ринкову вартість усіх кінцевих то-
варів і послуг, вироблених національними
підприємствами протягом певного періоду
часу.
Доречно нагадати, що підприємницька
діяльність у розвинених країнах, напри-
клад Норвегії, ніколи не була підпорядко-
вана одномоментним інтересам бізнесу чи
політичним цілям. Так, здійснюючи керів-
ництво, з одного боку, через раду дирек-
торів, куди входять найвідоміші в країні
підприємці з бездоганною репутацією, а з
другого — через державний регулюючий
орган у конкретній сфері економіки (на-
приклад, телекомунікація, металургія, ма-
шинобудування, АПК тощо), розумні і роз-
важливі норвежці ніколи не опускаються
до банального вибивання коштів з головної
компанії своєї країни. Попри те, що її ста-
тутний фонд перебуває у приватних руках,
ніхто не доводить цю компанію до банк-
рутства, щоб потім придбати за безцінь. Її
акції реалізуються не під ефемерні зо бо-
в’язання і не за конкурсом з «додатковими
умовами», а за «живі» гроші, відкрито і
прозоро — на світових біржах.
Натомість в Україні можна спостерігати
зовсім протилежну картину. Чимало під-
приємств штучно доведені до банкрутства,
розпорядниками їх майна призначаються
сумнівні особи, процес санації відбувається
непрозоро, і, в остаточному підсумку, май-
но зникає або ж за безцінь дістається аж
ніяк не стратегічному інвесторові.
У нас безліч разів повторювалася теза
про те, що сільське господарство має бути
провідною галуззю української економіки.
Але вона вже давно не актуальна, бо пріо-
ритетна орієнтація на цю розбалансовану і
ринково не сформовану галузь призво-
дитиме до хронічного відставання від роз-
винених країн, адже їхній досвід засвід-
чує: роль сільського господарства постій-
но зменшується, воно поступається місцем
спочатку промисловості, потім — наукоєм-
ним технологіям і виробництвам, а сьогод-
ні — інформаційним системам і високим
технологіям. За таким сценарієм має роз-
виватися й економіка України, якщо ми не
хочемо відстати назавжди. Тільки за раху-
нок традиційного сільськогосподарського
виробництва нам ніколи не здолати 30-ра-
зове відставання від показників Європей-
ського Союзу за рівнем національного до-
ходу в розрахунку на душу населення. Бо
чим більше відволікатимемо державних
ресурсів на розвиток аграрного сектору,
тим більше зростатиме економічне відста-
вання від розвинених країн.
Підтримка сільськогосподарського ви-
робництва, що практикується в Україні, не-
ефективна, це часто призводить до загост-
рення існуючих проблем. Сільське госпо-
дарство слід розглядати як органічну час-
тину загальної економічної системи країни:
створювати сприятливі умови для залучен-
ня інвестицій, розвивати і примножувати
людський капітал агросфери, ринкову і со-
ціальну інфраструктури села. Пільги пот-
рібні не аграрному бізнесу (вони осідають
у кишенях бізнесменів), а сільському насе-
ленню (це фінансування будівництва доріг,
газопроводів, каналізації, розвиток меди-
цини, освіти тощо).
Створення стабільної, чесної і прозорої
інноваційної економіки — тривалий про-
цес, тож і вагомий прибуток може з’явитися
тільки у перспективі, коли остаточно сфор-
мується інтелектуальний продукт. А він
особливо цінний тим, що для його отри-
мання не потрібно ні шахт, ні заводів, ні по-
тужного транспорту чи машинно-трактор-
ного парку. Стає очевидним: стара, тради-
ційна і не чесна економіка повинна відійти
в минуле. Переможе тільки той, хто осягне
природу і суть інноваційної економіки шля-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 59
хом її інтелектуалізації. Ціну на продукти
творчої праці визначають не витрати зви-
чайної праці, її формує корисність цих про-
дуктів. Виникає нова економічна категорія:
вартість, створена знаннями. Велику роль
тут відіграє синергічний ефект, про який в
Україні лише розмірковують [4].
Для забезпечення економічного зрос-
тання потрібен серйозний стабілізаційний
фонд, який дасть можливість докорінно
перебудувати виробництво на інновацій-
ній основі, щоб згодом вийти на світовий
ринок не зі скарбами надр, а з плодами
людського розуму. Експортувати необхід-
но вироблені товари, а не дари природи. А
щоб ринок зростав, на нього треба виходи-
ти не з проблемними запитаннями, а з го-
товими відповіддями на них. Тоді й з’я-
виться гарантія освоєння ринку, що пос-
тійно потребує новацій.
Розмови про економічне зростання в Ук-
раїні останніми роками супроводжують
звуки фанфар. А натомість не відбувається
серйозної структурної перебудови, тож
«зростання» може закінчитися досить
швидко. Тільки структурна зміна економі-
ки здатна перетворити нашу державу на
справді конкурентоспроможну. Нині 3—4%
усього обсягу виробництва реального сек-
тору економіки створюють високотехноло-
гічні галузі. Це надто мало. І не більше 4—
5% усіх інвестиційних коштів вкладається
у високі технології. Тобто ситуація у нас —
суперкризова. Слід усвідомити, що нині не
так важливе зростання валового національ-
ного продукту, як докорінна перебудова
економіки, яка має наблизитися до еконо-
міки знань і стимулювати духовний злет
нації.
Світова практика підтверджує: в різних
країнах у різні періоди потужним чинни-
ком активізації продуктивних сил і зро-
стання економіки ставали вершини люд-
ського духу: патріотизм, унікальна праце-
здатність, самодисципліна, готовність до
обмежень і нестатків, амбітність, прагнен-
ня бути першими. Визначальним для сус-
пільства є не так стан його економіки, як
стан його духу. Первинні не державні чи
комерційні банки та власні бізнеси, а саме
люд ська віра, гідність і честь покликаних і
обраних. Якщо ми їх збережемо, то легко
компенсуємо втрату скарбів Полуботка, ак-
тивів колишнього СРСР чи пограбовані
олігархами багатства України.
Кардинальні зміни у світогляді людини,
її психології і свідомості не менш важ-
ливі, ніж зміст матеріального, побутового
життя суспільства. Адже вони зрештою є
тими визначальними чинниками соціаль-
них революцій, які зумовлюють грандіозні
трансформації економічного та політично-
го статусу певної країни чи світу загалом.
Головним складником цих радикальних
змін стала інтелектуальна і духовна енергія
українського народу. А різноманітні форми
земного буття — не що інше, як видиме вті-
лення цієї енергії.
Найважливіше завдання нині — зберегти
і вміло використати неймовірно високу
енергію людей, активізованих Помаранче-
вою революцією. Це доцільно зробити че-
рез певний суспільний рух, залучивши на-
род до активних дій, дати йому можливість
впливати на ситуацію в країні, оскільки
його енергія — найцінніше надбання дер-
жави. Майдан був актом віри, до певної
міри виявом ідеалізму і романтизму, адже
прагматизм не здатний сподвигнути на
таку організованість і піднесення духу. Віра
й сьогодні керує суспільними реакціями
більшості людей. Але управляти цим фено-
меном традиційно неможливо, ним можна
скористатися лише тоді, коли відбувається
злет національного духу.
Майдан сколихнув і пробудив Україну,
це неодмінно має матеріалізуватись у певні
організаційні форми прояву громадської
активності освітян, науковців, економістів,
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
фінансистів, теоретиків і практиків. Украї-
на із цвинтаря нереалізованих ідей і талан-
тів має всі можливості перетворитися на
потужний генератор креативних ідей. На-
томість понад 50% українських учених сьо-
годні працюють на зарубіжжя. І навіть не
тому, що там більше платять, а тому, що
ними там щиро цікавляться. А це творчій
людині просто необхідно. Тому українська
креативна енергія підживлює інші культу-
ри, інші народи й держави. Україна має зро-
бити все, щоб талановиті молоді люди змог-
ли повернутися на Батьківщину і найпов-
ніше реалізуватися саме тут.
Сьогодні відбувається масовий перехід
розвинених країн світу на вищу, пост-
індустріальну, стадію цивілізаційного роз-
витку, яка докорінно відрізняється від ін-
дустріальної. Якщо раніше панувало ма-
теріальне виробництво, то нині — сфера
послуг, тобто нематеріальна сфера. Але це
не означає, що матеріальне виробництво
зникло. Воно продовжує функціонувати,
однак вже на вищому науково-технологіч-
ному рівні. Так, у Сполучених Штатах
Америки у сфері матеріального виробниц-
тва зайнято лише 10% населення праце-
здатного віку, зокрема у сільському госпо-
дарстві — 2,5%, і вони годують не лише
США, а й інші країни світу. Решта (80%)
працюють у сфері послуг — науці, куль-
турі, освіті, охороні здоров’я, тобто тих га-
лузях, які забезпечують всебічний і висо-
корезультативний розвиток людини.
Якщо раніше люди здебільшого викорис-
товували такі засоби виробництва, як зем-
ля, праця, капітал, надра, то нині на перше
місце виходить новий вид ресурсу — інфор-
мація, знання, дух. Без духовного відрод-
ження не може бути й мови про матеріаль-
ний добробут. Кількість сировини, величи-
на капіталів уже не є показником чи ін-
струментом могутності. І навіть наявність
заводів — лише її зовнішня ознака. Потуж-
ність економіки полягає у здатності ство-
рювати винаходи і постійно їх удосконалю-
вати. Якщо природні та виробничі ресурси
обмежені, то духовні — вічні і безмежні.
Перші вичерпуються і зникають, а інтелек-
туальний ресурс, навпаки, нагромаджуєть-
ся і поширюється, стаючи надбанням усьо-
го людства.
Якщо в індустріальній економіці людині
протистоїть величезна маса засобів вироб-
ництва, які, будучи приватною власністю,
використовуються для експлуатації найма-
них працівників, то сьогодні людина сама,
завдяки знанням і досвіду, створює інте-
лектуальний капітал. Якщо раніше рушієм
прогресу були революції, реформи, перебу-
дови, то нині саме потенціал людини — ін-
телектуальний, культурний, духовний —
визначає розвиток суспільства.
Багатими завтра вже не можна буде стати
ні експлуатацією природних ресурсів, які
вичерпуються, ні механічним нарощуван-
ням матеріального виробництва. Багатими
зав тра будуть ті, хто зможе відкривати і за-
проваджувати високі технології, ви бу до ву-
вати своє життя на нових засадах. Творцем
нових технологій і нового життя може бути
тільки високоосвічена людина. Водночас
спо стерігається така закономірність: чим
вищий рівень освіченості людини, тим вища
її ква ліфікація й ефективніша здатність ро-
бити своє життя успішним і заможним.
Гарантією економічних здобутків стає
успіх у самореалізації, а розвиток особис-
тості і розумові здібності почали відіграва-
ти роль справжнього рушія нової економі-
ки. Визначальною стратегією інноваційно
орієнтованого суспільства є середній клас,
здатний продукувати і використовувати
нові знання. З його становленням і розвит-
ком пов’язують добробут у будь-якій су-
часній країні. Інтелектуали, вихідці з цієї
сфери, дедалі більше контролюють еконо-
мічний поступ суспільства. Малий та се-
редній бізнес — найбільш сприйнятливий
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 61
до інноваційної економіки. Саме малі та се-
редні підприємства без значних капітало-
вкладень можуть істотно розширювати ви-
робництво споживчих товарів і послуг, при-
скорювати демонополізацію виробництва,
слугувати джерелом значних бюджетних
надходжень як місцевого, так і загально-
державного рівнів.
За світовим виміром конкуренто спро-
можними є не ті, хто використовує най-
дешевші виробничі ресурси чи здійснює ве-
ликомасштабні фінансові операції, а ті, хто
безперервно вдосконалюється і впрова джує
інновації. Сьогодні досягли успіху держа-
ви, які не володіють багатими природними
ресурсами, натомість мають добре розви-
нені освіту і науку, потужний людський ка-
пітал. У постіндустріальному суспільстві
на перший план виходять інтелектуальні
фактори економічного зростання у вигляді
інноваційного капіталу, інтелектуального
продукту, інтелектуальної власності, які
відіграють у становленні нової економіки
ту саму роль, що матеріально-речовий чин-
ник — в індустріальній. У цьому контексті
вони набувають значення стратегічного
фак тора економічного розвитку [5].
Інноваційний капітал — це капітал, по-
роджений людськими знаннями, яким во-
лодіють організація, фірма, держава. Він
визначає приховані джерела цінностей, за-
вдяки яким його власник (держава) має ви-
соку ринкову оцінку, оскільки використовує
цей капітал для виробництва найбільш цін-
ного продукту. Інноваційний капітал — це
ефективність, висока конкурентоспромож-
ність, можливість освоєння світових ринків
[6]. Отже, інноваційний капітал — це ті ін-
новаційні ресурси, які представлені творчи-
ми людьми, ком п’ю тер ними інтелектуалами
та продуктами їхньої праці і здатні створю-
вати нову вартість.
Сьогодні в Україні інноваційний капітал
продукують дві категорії людей: корифеї, які
колись домоглися серйозних результатів у
своїх дослідженнях, і чиновники від науки зі
званнями і регаліями різних рангів. Нато-
мість світовий досвід свідчить: найбільші на-
укові здобутки мають дослідники до 45 років.
Нині серед вітчизняних виконавців фунда-
ментальних досліджень помітно зро стає ли-
ше кількість молоді до 25 років (у 1,5 раза за
останні 4 роки). В найпродуктивні шій віко-
вій групі (25—45 років) — суцільний провал.
Справа в тому, що навіть якщо талановитий і
захоплений дослідженнями фахівець якийсь
час мириться з низькою оплатою праці та ар-
хаїчністю наукового ін струментарію, то зго-
дом він переконується: у середовищі сучас-
ної української науки ні його талант, ні його
результати нікому, крім нього самого, не по-
трібні. Водночас саме проблема збереження
та розвитку найпродуктивнішої групи нау-
ковців у цивілізованих країнах є найактуаль-
нішою: в них висока мотивація праці, вони
мають сучасне обладнання, гідні умови твор-
чості, великі моральні стимули.
Що ж потрібно зробити, щоб українську
науку знали, шанували і вкладали в неї кош-
ти? По-перше, підвищити рівень еконо міч-
ної грамотності й комерціалізації самої нау-
ки. По-друге, освоювати нові технології до-
несення інформації до аудиторії, бо невмін ня
користуватися комп’ютером сьогодні рівно-
значне невмінню читати. По-третє, просуван-
ням ноу-хау мають займатися фахівці.
Асигнування на освіту і науку потрібно
розглядати як інвестиції у підтримання та
примноження інтелектуального капіталу,
що сприятимуть створенню вартості шля-
хом генерування ідей. Саме це має стати
визначальним чинником становлення в Ук-
раїні економіки знань.
1. Поплавська Ж.В., Поплавський В.Г. Економіко-
фі ло софські аспекти людського капіталу // Вісн.
НАН України. — 2002. — № 12. — С. 14—22.
2. Стратегія економічного і соціального розвитку
України (2004—2010 рр.) // Шляхом Європейської
інтеграції. — К., 2004. — 416 с.
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
3. Штрик А. Информационное общество и новая
экономика // Неделя HИTECH. — 2004. — № 40.
4. Поплавська Ж. Ефект взаємодії. Синергізм в
економіці // Вісн. НАН України. — 2001. — № 5.—
С. 27—32.
5. Чухно А. Інтелектуальний капітал: сутність фор-
ми і закономірності розвитку // Економіка Ук раї -
ни. — 2002. — № 11.— С. 48—55; № 12. — С. 61—67.
6. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал. — СПБ.:
Питер, 2001. — С. 26—35; 143—158.
Ж. Поплавська, В. Поплавський
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
Р е з ю м е
Радикальні зміни у сучасному суспільстві та моде-
лях майбутнього підприємництва зумовили ство-
рення вартості у знаннємісткій економіці. Відни-
ні знання стали основним джерелом багатства
нації, вони не тільки генерують, а й формують
нову вартість, виступаючи рушієм економічного
зро стання.
Zh. Poplavska, V. Poplavsky
INTELLECTUAL CAPITAL
OF KNOWLEDGE ECONOMY
S u m m a r y
Radical changes in the modern society and the models
of future enterprise caused value creation in knowl-
edge containing economy. From today knowledge has
become the main source of nation prosperity that not
only generates but also forms a new value turning into
a motive power of economic growth.
Необхідність трансформації підходів до організації наукових досліджень і
розвитку новітніх технологій пов’язана з глибинними соціально-економічними
перетвореннями в країнах пострадянського простору. В Україні сфера науко-
вих досліджень нового типу лише формується. Цей процес супроводжується
створенням інноваційних структур, які є комерційно привабливими для впро-
вадження технічних проектів, здатні стати реалізаторами масштабних ін-
вестиційних програм і підтримати процес поступової інтеграції наукоємних
виробництв у глобальний технологічний простір.
© ДЯЧУК Ірина Дмитрівна. Кандидат філософських наук. Професор Інституту міжнародних відносин На-
ціонального авіаційного університету (Київ). 2007.
І. ДЯЧУК
СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ
Глобалізація космічних наукових дослі-
джень і технологій має об’єктивні перед-
умови. З економічного погляду вона розви-
вається за двома основними напрямами: ко-
мерційним (міжнародні підприємницькі про-
екти, міжфірмові контракти) і не ко мер ційним
(реалізація міждержавних проектів й акаде -
міч них угод). Міжнародні контакти науков-
ців, які працюють в університетах, роз ви ва-
ються вже досить тривалий період. Глобальні
ж комерційні наукові проекти тіль ки почали
здійснюватися останніми деся ти літ тя ми.
Комерціалізація наукових досліджень по-
в’язана з поширенням економічної діяль-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-382 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T07:30:59Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. 2008-04-18T11:16:59Z 2008-04-18T11:16:59Z 2007 Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. — 2007. — N 2. — С. 52-62. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/382 Радикальні зміни у сучасному суспільстві та моделях майбутнього підприємництва зумовили створення вартості у знаннємісткій економіці. Віднині знання стали основним джерелом багатства нації, вони не тільки генерують, а й формують нову вартість, виступаючи рушієм економічного зростання. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №2 С. 52-62 Статті та огляди Інтелектуальний капітал економіки знань Article published earlier |
| spellingShingle | Інтелектуальний капітал економіки знань Поплавська, Ж.В. Поплавський, В.Г. Статті та огляди |
| title | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_full | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_fullStr | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_full_unstemmed | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_short | Інтелектуальний капітал економіки знань |
| title_sort | інтелектуальний капітал економіки знань |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/382 |
| work_keys_str_mv | AT poplavsʹkažv íntelektualʹniikapítalekonomíkiznanʹ AT poplavsʹkiivg íntelektualʹniikapítalekonomíkiznanʹ |