Vita memoriae
Висвітлено сторінки життя та творчий шлях І.Лозинського - відомого богеміста, полоніста, україніста, краєзнавця, який довгі роки очолював відділ літератури іноземними мовами Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Наведено відомості про наукові праці та літературний доробок ученого....
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/387 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Vita memoriae / О. Лук'яненко // Бібл. вісн. — 2007. — N 3. — С. 31-34. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-387 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Лук’яненко, О. 2008-04-18T12:07:38Z 2008-04-18T12:07:38Z 2007 Vita memoriae / О. Лук'яненко // Бібл. вісн. — 2007. — N 3. — С. 31-34. — укp. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/387 027(092)(477.83) The article is devoted to Lviv scientist, the researcher of international literary and cultural relations Ivan Lozinsky (1927–1992) who was the director of the Lviv Library of Foreign Literature (now the foreign literature department of Lviv Regional Scientific Library) during 35 years. Висвітлено сторінки життя та творчий шлях І.Лозинського - відомого богеміста, полоніста, україніста, краєзнавця, який довгі роки очолював відділ літератури іноземними мовами Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Наведено відомості про наукові праці та літературний доробок ученого. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Рік української книги Vita memoriae Vita memoriae Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Vita memoriae |
| spellingShingle |
Vita memoriae Лук’яненко, О. Рік української книги |
| title_short |
Vita memoriae |
| title_full |
Vita memoriae |
| title_fullStr |
Vita memoriae |
| title_full_unstemmed |
Vita memoriae |
| title_sort |
vita memoriae |
| author |
Лук’яненко, О. |
| author_facet |
Лук’яненко, О. |
| topic |
Рік української книги |
| topic_facet |
Рік української книги |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| format |
Article |
| title_alt |
Vita memoriae |
| description |
Висвітлено сторінки життя та творчий шлях І.Лозинського - відомого богеміста, полоніста, україніста, краєзнавця, який довгі роки очолював відділ літератури іноземними мовами Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Наведено відомості про наукові праці та літературний доробок ученого.
|
| issn |
1029-7200 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/387 |
| citation_txt |
Vita memoriae / О. Лук'яненко // Бібл. вісн. — 2007. — N 3. — С. 31-34. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT lukânenkoo vitamemoriae |
| first_indexed |
2025-11-26T18:24:34Z |
| last_indexed |
2025-11-26T18:24:34Z |
| _version_ |
1850767997008871424 |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 3 31
УДК 027(092)(477.83)
Олександра ЛУК’ЯНЕНКО,
зав. відділу літератури іноземними мовами ЛОУНБ
V³ta memor³ae 1
иття пам’яті про людину залежить від
самої людини, адже пам’ять вибирає
достойних. Тривалість пам’яті знахо-
диться в серцях живих, конкретних людей, котрі
не дозволяють забуттю поглинути їх власну
історію, знехтувати інформацією хай навіть
однієї пересічної людини, якій є що сказати про
іншу. Бо саме так твориться історія.
Першого травня 2007 р. колектив відділу літе-
ратури іноземними мовами Львівської обласної
універсальної наукової бібліотеки вшанував
пам’ять керівника цієї книгозбірні, яким він був
35 років, богеміста, полоніста, україніста,
краєзнавця Івана Лозинського, якому доля не да-
рувала можливості зустріти при житті 80-річний
ювілей у колі колег, знайомих і рідних, де він був
популярним, насамперед, як дослідник літератур-
них зв’язків рідного краю.
«Гуманітарій широкого профілю, він не лише
досліджував культури європейських, в першу
чергу слов’янських, народів, а й був активним
учасником культуротворчого процесу, того діало-
гу, тієї постійної взаємодії, які визначають смисл
історії, її пафос як вияв можливості людського
духу», 2 – захоплено писав у спогадах про І. Ло-
зинського нині вже покійний доктор філо-
логічних наук, професор Дрогобицького педа-
гогічного інституту Марк Гольберг. Колишня
однокурсниця, доктор філологічних наук, про-
фесор Львівського національного університету
ім. Івана Франка Нонна Копистянська згадувала:
«Не знаю, звідки це пішло, але до Івана Лозинсь-
кого однокурсники не звертались по імені і на ти,
а називали паном Лозинським» 3. А за спостере-
женням львівського художника, мистецтвознавця
Романа Яціва цей «на рідкість галантний літній
чоловік, який, здавалось, завжди був очікува-
ний...» мав щось нетрадиційне у собі, і «розмов-
ляти з ним було для мене великою радістю... Те-
пер, повертаючись до цих розмов, можу наголо-
сити, наскільки глибокими, нестандартними були
оцінки І. Лозинського тих чи інших явищ ук-
раїнської культури... Він говорив про прекрасну
історію довоєнних українських дитячих видань
Львова, а я, уже запізнаний з «Дзвіночком», «На-
шим приятелем», «Малими друзями», «Доро-
гою», ще й ще розпитував його... Очі І. Лозинсь-
кого горіли любов’ю до кожної дрібної деталі, бо
в них він вбачав частку великого й ще не осмис-
леного ніким культурного феномену... Високий
стиль його мови, блиск очей й досі утримуються
в моїй пам’яті» 4.
Були й такі, як член Спілки журналістів України
Романія Данилюк, котрі вважали Івана Лозинсь-
кого порадником і наставником у своїх перших,
ще невмілих перекладацьких спробах: «Зокрема,
Іван Миколайович Лозинський зацікавив мене
маловідомими гуцульськими легендами, які були
записані Галиною Гурською польською мовою у
РІК УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ
1 Життя пам’яті (лат.).
2 Іван Лозинський (1927–1992): Бібліогр. покажч. /
Упор. М. Кривенко; Ред. Л. Терещенко; Худ. оформл.
Р. Яціва; Комп’ют. верстка і відп. за вип. О. Лук’яненко.
– Л., 1997. – С. 5.
3 Там само. – С. 9.
4 Іноземна книга у Львові: Матеріали міжнар. наук.
конф. (20–21 жовт. 1997 р.). – Л., 1998. – С. 126.
Ж
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 3
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
32
1927 р. в Яремчі, і запропонував мені перекласти
їх на українську мову» 5. Користуючись його про-
позиціями, було перекладено «Щоденник подо-
рожі до Татр» польського письменника Северина
Гощинського, дитячі оповідання болгарського
письменника Еліна Пеліна, гуморески чеських
письменників Ярослава Гашека, Мілослава
Швандрліка. В унісон її роздумів на міжнародній
науковій конференції з нагоди 50-річного ювілею
Львівської міської бібліотеки іноземної літерату-
ри (з 1976 р. – ВЛІМ ЛОУНБ) звучали слова голо-
ви Львівського товариства «Ческа беседа» Євгена
Топінки: «З його легкої руки товариство започат-
кувало плідне співробітництво з бібліотекою.
Практично всі члени «Ческої беседи» є активни-
ми читачами бібліотеки. Проводяться спільні
літературні вечори, а нещодавно в приміщенні
бібліотеки «Ческа беседа» святкувала 130-у
річницю свого заснування» 6.
Результатом сорокарічної (1952–1992) ретельної
праці на літературному поприщі були 415 науко-
во-популярних статей, рецензій, з яких 356 були
написані українською, 42 російською, 16 польсь-
кою, 1 чеською мовами. Цей доробок був
опублікований у 52-х часописах, а саме: 35-ти ук-
раїнських (18-ти журналах і 17-ти газетах) та
17-ти закордонних (13-ти журналах і 4-х газетах)
Варшави, Жешова, Кросно, Москви, Парижа,
Праги, Пряшева, Софії, Торонто. Відомості про
його автора занесено в «Українську літературну
енциклопедію» (К., 1998), у бібліографічні видан-
ня провідних філологічних українських і закор-
донних часописів: «Polska bibliografia literacka»
(Warszawa, 1965), «Sto padesàt let esko-ukrainský
literàrn ch styk 1814–1964» (Praga, 1968),
«Слов’янська філологія на Україні (1958–1962),
(1963–1967), (1968–1976), (1977–1981)» (К., 1968;
1978–1979; 1983), «Філологічні науки на Україні
(1978–1987)» (К., 1980–1989), «Українська літе-
ратура в загальнослов’янському і світовому літе-
ратурному контексті: В 5 т. Т. 4» (К., 1991), «Жур-
нал іноземної літератури «Всесвіт» у ХХ сторіччі
(1925–2000): Бібліогр. покажч.» (К., 2004).
До творчого надбання Івана Лозинського також
належать: бібліографічний покажчик «Львівсь-
кий період життя і творчості Tадеуша Боя-Же-
ленського», вступні статті до покажчиків «Вла-
дислав Бронєвський в Українській РСР» (упоряд-
ник Володимир Кулик) та «Данте крізь українсь-
ку призму» (упорядник Мирослав Мороз), опра-
цювання та коментарі листів українських і
польських письменників Олександра Гаврилюка
до Владислава Бронєвського, Ванди Василевсь-
кої, Владислава Ковальського, Леона Кручковсь-
кого, Леона Пастернака до редактора журналу
«Sygnaіy» Кароля Курилюка, Марії Домбровсь-
кої, Єжи Путрамента, невідомих листів Бруна
Шульца, Ст. Р. Добровольського та ін., взяте
інтерв’ю у польського біографа Барбари Вінкльо-
вої, 10 рецензій, 6 перекладів статей, новел, на-
рисів із польської, чеської мов, у тому числі пе-
реклад польською мовою короткого ілюстровано-
го путівника А. Пащук, І. Деркач «Львів», чис-
ленні гасла до п’ятитомної «Української літера-
турної енциклопедії» (К., 1998), дванадцятитом-
ної «Української радянської енциклопедії» (К.,
1977–1985), «Радянської енциклопедії історії Ук-
раїни», «Шевченківського словника». Типовою
практикою об’ємних довідкових видань із чис-
ленним авторським колективом у ті роки було за-
лишати гасла без підпису, тому авторство деяких
гасел не доведене.
Рукописи передані дружиною Ольгою Лозинсь-
кою до Львівської наукової бібліотеки ім. В. Сте-
фаника Національної академії наук України, де
створений фонд І. М. Лозинського № 236, що
налічує 80 тематичних папок (понад 10 000 ар-
кушів) документальних матеріалів.
Майже весь літературний доробок ученого про-
лунав у виступах на бібліотечних літературних
вечорах, а колектив відділу був одним із перших
слухачів і шанувальників. Тож, для працівників
бібліотеки Іван Миколайович був безперечним
авторитетом як у царині світового письменства,
так і бібліотечної справи, прикладом скромного,
працьовитого українського інтелектуала,
бібліофіла, що вболівав за долю української нації
в цілому та білі плями історії рідного краю зокре-
ма. Саме цьому були присвячені його екскурсії
рідним містом, котрі він охоче проводив для гос-
тей Львова, молодих екскурсоводів, колег та
знайомих. Вони вражали останніх історичною
обізнаністю, часто слугували їм джерелом
відкриття якоїсь зі сторінок минувшини старо-
давнього міста Лева. Переважно вони стосували-
ся Личаківського кладовища, львівських театрів,5 Там само. – С. 127.
6 Там само. – С. 91.
ů
č
í
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 3
Î. ËÓÊ’ßÍÅÍÊÎ. Vita memoriae
33
вищих навчальних закладів, перебування у Льво-
ві визначних особистостей.
Починаючи з 1970 р., Іван Миколайович
успішно виконував обов’язки відповідального
секретаря Правління Львівського обласного
відділення Товариства радянсько-польської друж-
би, за що був нагороджений Золотою відзнакою
Головного правління Товариства у Варшаві.
Та для працівників бібліотеки все ж основним
залишалося те, що на будь-яке професійне запи-
тання можна було отримати вичерпну відповідь із
посиланням до джерел. Будучи скрупульозним
дослідником, людиною широкого діапазону
зацікавлень, Іван Миколайович відзначався над-
звичайною спостережливістю, педантичністю. У
його поле зору потрапляло буквально все, що бу-
ло пов’язане з книгою. Навіть такі особисті спо-
гади, як, приміром, дитинство власного сина, бу-
ли пов’язані з друкованим словом. «Як гадаєте,
що роблять малюки з книжками?» – якось запи-
тав мене, лукаво підсміхаючись. «Мій син їх
просто гриз, пробував на смак!» – чи то пишався,
чи то кепкував він у доброму настрої. Насправді
ж, вважав книги найкращим надбанням людства,
любив читати і заохочував кожного новоприбуло-
го працівника: «А чи знаєте в чому полягає Ваша
робота в бібліотеці?». Коли ж чув у відповідь, що
видавати відвідувачам книжки, то заперечливо
хитав головою і відказував: «читати». Користу-
вався книжками надзвичайно охайно, свідком чо-
го був не тільки персонал бібліотеки, а й стан
власної книжкової збірки. Розлучався із зачитани-
ми фондовими виданнями неохоче, переглядаючи
особисто кожне з них. Проте були книжки, яких
просто не любив, – детективи. Вважав, що на них
не варто витрачати час, «коли поруч стільки ціка-
вої і пізнавальної літератури».
Наукову діяльність з адміністративними
обов’язками поєднував на подив успішно. Так,
члени київської комісії з перевірки фондів після
екскурсії по місту захоплено вигукували: «Ах,
ваш Іван Миколайович просто чудо!». Тоді як ор-
ганізатори однієї з районних конференцій здиво-
вано здвигали плечима, не розуміючи його ре-
акції на незалежне від них сприйняття ауди-
торією надто довгого виступу.
Оригінальне мислення, своєрідне сприйняття,
завжди власний погляд на предмет, складна вдача
– характерні риси, які вирізняли Івана Лозинсько-
го, привертали увагу, провокували до сприйняття
чи неприйняття, але не залишали байдужим
нікого. З його судженням рахувалися науковці,
редактори, бібліографи, журналісти, письменни-
ки, митці. З багатьма він листувався, був бажа-
ним учасником наукових конференцій, диспутів,
обговорень, переглядів театральних вистав, зок-
рема Драматичного театру ім. М. Заньковецької.
У свою чергу він запрошував виступати на
бібліотечних літературних вечорах таких відо-
мих вітчизняних літераторів, лінгвістів, мисте-
цтвознавців, артистів, як І. Бабаєв, Л. Бичкова,
Ю. Біленький, Р. Братунь, І. Вікторовська, М. Вой-
тюк, А. Волощак, В. Гжицький, О. Грибовська,
М. Гольберг, І. Гнатюк, І. Гринів, М. Дармограй,
І. Денисюк, Й. Дідик, В. Дмитрук, О. Домбровсь-
кий, П. Зеленський, Р. Зорівчак, М. Ільницький,
І. Калинець, Г. Книш, В. Коваленко, В. Колодій,
Н. Копистянська, М. Красюк, Р. Кудлик, К. Кусько,
С. Литвин, Р. Лубківський, В. Лучук, Ж. Макси-
мович, С. Максимчук, Ю. Малявський, М. Ма-
лярчук, Г. Маняко, М. Марченко, В. Маслюк,
М.Матвійчук, О. Медовніков, О. Мизюк, А. Мізак,
М. Мороз, О. Новиков, В. Овсійчук, С. Паливода,
А. Пашук, М. Петренко, Г. Печенівський, В. Підпа-
лий, Б. Разпутніс, М. Романиченко, І. Сварник-
батько, Л. Смикалова. А. Содомора, К. Трофимо-
вич, С. Трофимук, О. Чичерін, І. Швець, А. Шми-
гельський, Л. Яворська, І. Яцишин, Р. Яців,
польських колег-літераторів таких, як М. Гемба-
ровіч, М. Інгльот, З. Найдер, С. Ніцея, Є. Фіцовскі.
Про це свідчили численні запрошення, виготов-
лені у видавництвах. Періодично їздив сам із
візитами до Польщі, з перевірками в районні
бібліотеки, брав участь у масових заходах інших
установ культури. Виступав на конференціях,
симпозіумах, урочистих академіях у Вінниці,
Києві, Ленінграді, Львові, Москві, Харкові.
Деколи, під час бібліотечних заходів, виїздів
усім колективом на природу Іван Миколайович
раптово розкривався з невідомої нам, суто людсь-
кої сторони, і тоді вдавалося зазирнути в склад-
ний світ життєвих перипетій, сумного досвіду,
нездійснених сподівань, нетрадиційного мислен-
ня, своєрідних роздумів і несподіваних висновків
невідомої нам досі людини. Кожного такого разу
нас чекала чергова несподіванка.
Мене вона чекала також. Якось ми проговорили
шість годин поспіль, тобто цілий робочий день.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 3
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
34
Саме тоді я дізналася про тернистий шлях до на-
укової діяльності Івана Миколайовича, який на-
родився 01. 05. 1927 р. у селі Ляшки Муровані
Старосамбірського району (з 1946 р. – с. Мурова-
не). Він пишався, що його село славилося кілько-
ма природними та архітектурними пам’ятками,
першою з яких був парк XVII–XIX ст., де протя-
гом століть зберігався замок із ровами, валами,
земляними бастіонами, каналом, що вів до річки
Стрв’яж і датувався XVII ст. До сьогодні вцілів
лише фрагмент однієї стіни. Другим цікавим сак-
ральним і, водночас, оборонним об’єктом села
була церква, датована 1700 р.
Вчився Іван Лозинський у сільській школі, а
згодом – у Самбірському торговельному
технікумі (1942–1944), після опанування професії
бухгалтера працював у фінвідділі Старосамбірсь-
кого райвиконкому (1944–1946). Вроджений по-
тяг до гуманітарних наук привів його на лаву
Дрогобицького учительського інституту, куди
потрапив після складання екстерном іспитів на
атестат зрілості в дрогобицькій школі № 1. У Льво-
ві продовжував навчання на слов’янському від-
діленні філологічного факультету ЛДУ ім. Іва-
на Франка (1946–1951). Після закінчення, працю-
ючи інспектором шкіл відділу народної освіти
Львівського облвиконкому, був прийнятий до
аспірантури при Інституті суспільних наук АН
УРСР (1951–1954), протягом двох років викладав
на заочному відділенні Львівського держунівер-
ситету ім. Івана Франка. У цей період успішно
співпрацював з Московським інститутом
технічної інформації як перекладач, дописувач
статей до журналу «Жовтень». З розповіді відчу-
валося, що він мріяв про викладацьку роботу.
Проте, як кажуть, не судилося. Тому часто про-
мовляв загадкову для працівників бібліотеки фра-
зу «Я знаю біду, бо був під возом». Що саме він
мав на увазі, нам так і не довелося дізнатися.
Працюючи з іншомовними писемними джере-
лами, Іван Лозинський часто відвідував нашу,
тоді ще Львівську міську бібліотеку № 3, де заре-
комендував себе знаючим, добросовісним чита-
чем, котрий часом навіть допомагав у читальній
залі виявляти так званих «винищувачів книг». За
словами очевидця, бібліотекаря Ганни Мусяно-
вич, на роботу бібліографа був прийнятий охоче і
за рекомендацією колективу бібліотеки. Цього ж
1957 р. очолив книгозбірню і працював там до
1976 р. на посаді директора Львівської міської
бібліотеки іноземної літератури ім. Юліуша Фу-
чика.
Наступні події його життя відбувалися за мого
перебування в бібліотеці. Після централізації
1976 р. бібліотечної мережі по всій Україні та ре-
організації Львівської міської бібліотеки інозем-
ної літератури ім. Ю. Фучика у відділ літератури
іноземними мовами Львівської обласної універ-
сальної наукової бібліотеки (пізніше – ВЛІМ
ЛОУНБ) Іван Миколайович був незмінним
завідувачем цього відділу. Він працював у звич-
ному режимі науковця, навіть встигав допомагати
завідувачці читальної зали ЛОУНБ Вірі Сте-
панівні Конашук з організацією масових заходів.
Окрім біографічних спогадів я також дізналася,
що понад усе Іван Лозинський цінував у людях
порядність, найгіршим земним огріхом вважав
зраду власним поглядам, найпринизливішим –
відсутність власної думки, найбільш пам’ятним у
житті кожної людини – похорон. А ще він був пе-
реконаний, що йому за життя не надто таланило
на зустрічі з хорошими, щирими людьми, тому
бажав цього в усній та письмовій формі при на-
годі всім.
Помер Іван Лозинський несподівано, 23 липня
1992 р. на вулиці від серцевого нападу, прямую-
чи на конференцію до Наукової бібліотеки ЛНУ
ім. Івана Франка. Похований у рідному селі.
Ось таким зберегла наша «бібліотечна» пам’ять
про одного з творців єдиної на Західній Україні
Львівської іноземної книгозбірні, особистість
яскраву і суперечливу, сповнену любові до книг і
життя. Він самотужки досягнув майже усього, чо-
го прагнув, а саме: за життя – визнання науков-
цем, після смерті – персональний бібліо-
графічний покажчик, гасло в Українській літера-
турній енциклопедії.
|