Глобалізаційні процеси і криза національних культур
У статті розглядається вплив процесів глобалізації на культурну сферу суспільства, аналізується нова система цінностей на етапі переходу від модерного до постмодерного суспільства. In the article influence of processes of globalization is examined on the cultural sphere of society, the new system of...
Saved in:
| Published in: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38773 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Глобалізаційні процеси і криза національних культур / В.В. Нечитайло // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 16-24. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860074358278455296 |
|---|---|
| author | Нечитайло, В.В. |
| author_facet | Нечитайло, В.В. |
| citation_txt | Глобалізаційні процеси і криза національних культур / В.В. Нечитайло // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 16-24. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description | У статті розглядається вплив процесів глобалізації на культурну сферу суспільства, аналізується нова система цінностей на етапі переходу від модерного до постмодерного суспільства.
In the article influence of processes of globalization is examined on the cultural sphere of society, the new system of values is analyzed on the stage of transition from modern to postmodern society.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:13:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
16
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
УДК 327:008
В. В. Нечитайло
ГЛОБАЛіЗАЦіЙНі ПРОЦЕсИ і КРИЗА НАЦіОНАЛЬНИХ КУЛЬтУР
У статті розглядається вплив процесів глобалізації на культурну
сферу суспільства, аналізується нова система цінностей на етапі пере-
ходу від модерного до постмодерного суспільства.
Ключові слова: глобалізація, модерне суспільство, постмодерне
суспільство, культура, духовні цінності.
Останнім часом глобалізація стала центральним елементом
риторики світової політики, темою дедалі більшого числа науко-
вих аналітичних досліджень [1; 2; 3]. Актуальність її зумовлена,
по-перше, необхідністю з’ясування суті глобалізації як неодноз-
начного, багатовимірного процесу, несистемного фактора впли-
ву на суспільний розвиток, по-друге, практичними завданнями,
пов’язаними з вибором моделей ідентифікаційних практик, прин-
ципів модернізації сучасних суспільних відносин.
На думку вчених, глобалізації неможливо дати якесь єдине
чи просте визначення [4, c. 127]. Хоча її часто пов’язують із твер-
дженнями, що глобалізаційні процеси справляють визначаль ний
вплив на соціально-економічну і політичну трансформацію сучас-
них суспільств, саме уявлення про глобалізацію досить давнє.
Про зовнішні зв’язки та економічні обмеження, які діють на на-
ціо нальні держави, свого часу писали К. Маркс і М. Вебер. Однак
особлива цікавість до цієї проблеми зросла наприкінці 1960-х —
на початку 1970-х років ХХ ст., коли вчені доводили, що швидке
розширення міжнародної торгівлі та інвестицій, дедалі більше
усвідомлення екологічної взаємозалежності, зростаючий вплив
багатонаціональних корпорацій призведуть до системного зсуву,
який щораз більше применшуватиме роль національних держав.
Можна сказати, що спочатку дослідники розглядали глобалі-
зацію як позитивний процес проникнення західної моделі розви-
тку, західного способу життя і західних цінностей і лише згодом
почали звертати увагу на суперечливий характер цього явища, на
зіткнення процесу глобалізації з процесами державного будівни-
цтва [5, c. 93-94].
Найголовніша ідея, що характеризує глобалізацію, — дедалі
більший розрив між уявленням про суверенну державу, яка сама
визначає своє майбутнє, і сучасним світовим співтовариством та
його глобальною економікою. Є, принаймні, три категорії твер-
джень про те, що глобалізація справляє глибокий вплив на світо-
вий розвиток. По-перше, набула загального поширення думка, що
деякі інструменти державної економічної політики стали непри-
датні для вжитку, тому, мовляв, уряди багатьох країн зіткнулися
з необхідністю шукати нових шляхів підвищення ефективнос-
© Нечитайло В. В., 2010
17
Світова і регіональна політика
ті ринкових відносин. По-друге, популярним стало міркування,
що глобалізація створила умови для формування інтенсивного
транснаціонального (глобального) громадянського суспільства.
Йдеться про самоорганізовані проміжні групи, відносно незалеж-
ні ні від органів державної влади, ні від приватних економічних
агентів, здатні долати державні кордони, утверджувати свої ін-
тереси та вартості. По-третє, існують судження, за якими можли-
вості національних держав обмежуються радше інституційними
путами, ніж економічними трансакціями, тому ці держави дедалі
більшою мірою дотримуються законів і норм, що запропоновані
міжнародними організаціями і стирають межі між муніципаль-
ним, міжнародним та транснаціональним правом.
Що ж до противників глобалізації, то вони насамперед на-
голошують на двозначності самої “теорії глобалізації”, вказу-
ють на дедалі більшу кількість підстав для скепсису, ґрунтовної
критики цього процесу. Так, на думку французького філософа
Ж. Бодрийяра, “глобалізація веде світ до дискримінації” [2, с. 59].
За міркуванням польського дослідника З. Баумана, в умовах
глобалізації набула поширення “нова бідність”, яку він називає
“відносною бідністю”, що перетворює людей в ізгоїв, нездатних
виконувати елементарних громадянських обов’язків [5, с. 93-94].
Причому поширення бідності відбувається на фоні загального
збагачення західних країн. За останні двадцять років ХХ століття
країни Європейського Союзу стали багатшими на 50-70 відсо-
тків, проте це аж ніяк не завадило зростанню тут чисельності
безробітних до 20 мільйонів осіб. У цьому сенсі не можна не
погодитися з дослідниками, які твердять, що рушієм глобаліза-
ційного процесу є не якась неспростовна логіка технологічних
новацій, а конкретний курс держави, підтриманий певними по-
літичними силами, що глобалізація — це ще й транснаціональні
злочинні групи, транснаціональний тероризм тощо.
Український політолог М. Головатий слушно застерігає вче-
них, щоб вони не вдавалися до спрощеного тлумачення глобалі-
зації та її модифікації (економічна, фінансова, технологічна, ін-
формаційна глобалізація), не подавали її лише як міждержавну
інтеграцію. “Глобалізація, — наголошує дослідник, — мала і має
чітко означену політичну вісь, специфічну парадигму і подавати
її спрощено як певну складну загальносвітову інтеграцію вигідно
тому, хто в ній вбачає експансію, світове панування, наявність
одноцентрового, однополюсного світу загалом” [2, с. 58].
У політичній сфері глобалізаційні процеси супроводжуються
специфічними змінами: поділом світу для контролю над окреми-
ми державами і навіть континентами; зникненням великих уря-
дових структур; занепадом держави загального добробуту; обме-
женням прав суспільної власності на найважливіші комунальні
підприємства; кризою партійних систем.
18
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
У даній статті автор ставив перед собою мету дослідити
вплив процесів глобалізації на культурну сферу суспільства як
на колективному, так і на індивідуальному рівні, проаналізувати
нову систему цінностей, що формуються у процесі переходу від
модерного до постмодерного суспільства.
Глобалізація, як свідчить практика, нехтує моральними, ду-
ховними цінностями, тоді як “слабкі” національні держави вва-
жають їх основними соціокультурними підоймами суспільного
розвитку. Причому ці країни неодноразово пересвідчувалися:
духовна криза завжди веде за собою кризу ідентичності, втрату
державою своєї неповторності й унікальності.
В епоху модерну, себто в умовах індустріального суспільства,
західні країни розробили власну систему цінностей, серед яких до-
слідники виділяють індивідуалізм, приватну власність, раціоналіс-
тичний прагматизм. В умовах стандартизованого виробництва від-
бувалося відчуження робітника від продуктів виробництва і навіть
від самого себе (К. Маркс). Але в суспільстві, де головними цін-
ностями вважалися економічна безпека і фізичне виживання, люди
були готові на такі жертви. У постмодерних (постіндустріальних)
суспільствах, що сформувалися у 80-90-х рр. ХХ ст., капіталістич-
на система, з одного боку, заохочувала людей до інтенсивної праці,
з іншого — обіцяла їм безтурботне заможне життя, з витонченими
насолодами, несумісне з важкою одноманітною працею. Ці змі-
ни в культурному житті західних країн американський дослідник
Р. Інглгарт пов’язує з фундаментальними зрушеннями в системі
цінностей західної людини — зрушеннями від “матеріальних до
постматеріальних цінностей” [6]. На місце економічних досягнень
приходить значно сильніше акцентування способу життя, якісни-
ми характеристиками якого виступають свобода індивідуального
вибору життєвих стилів та індивідуального самовираження.
Як слушно зауважує Е. Ілюшина, для сучасної західної
людини головною цінністю стає новизна, “коли шкала ціннос-
тей використовується за найпростішою схемою: остання модель
будь-якого предмета споживання чи твору мистецтва вважається
кращою за попередню” [3, c. 87]. За таких умов відбувається
підміна критеріїв, втрачається інтерес до класичних творів як
альтернативи масової культури. Мистецтво ж дедалі більше ко-
мерціалізується. Штучно нав’язується технократичне мислення.
“Народжуються дуже складні мисленні технології, які стають
недоступними основній масі людства, — зазначає І. Дзюба. —
Складається драматична ситуація, коли інтелектуальні операції
механізуються, технологізуються і відриваються від повсякденно-
го людського мислення, деперсоналізуються, втрачають емоційні
та етичні виміри, створюють атмосферу електронного пресингу.
Інтелектуальна нерівність соціалізується і формалізується, інте-
19
Світова і регіональна політика
лектуальній елітаризації на одному полюсі відповідає інтелектуа-
льна дебілізація на іншому” [7, с. 12].
Автори наукових досліджень, присвячених проблемам глоба-
лізації, користуються терміном “постхристиянська ера” або “по-
стмодерна епоха”, аби підкреслити, що ми пориваємо з культу-
рою минулого і розпочинаємо нову добу іншої, недоладної якос-
ті. Декому з дослідників здається імовірним, що ми поринаємо в
добу темряви — нещадного і нелюдського політичного пануван-
ня, в якому духовне життя і допитливий розум буде заперечено і
спростовано. Мізерний стан, у якому людство опинилося напри-
кінці ХХ століття, образно підсумовує М. Ма ґе рідж: “Коли астро-
навти сягають безкінечних просторів космосу, на землі ростуть
купи сміття, коли паростки знання розширюють межі усталених
галузей, погляди дослідників звужуються... Багатство завжди іде
поряд з бідністю; хвороба — зі здоров’ям, шахрайство з чесністю.
Голодні залишаються ненагодованими; спокійні збуряться; ви-
слов лене стане незрозумілим; об’єднані в плоті лишаться роз-
ді леними. Ми просуваємося далі долиною статків, що веде на
пустирище пересичення; проходимо крізь сади ілюзій; шукаємо
щастя дедалі палкіше і знаходимо відчай усе частіше” [8, с. 442].
Ілюзії та відчай чітко простежуються в реалізації культур-
них потреб. Суспільство масового споживання від замовлення
пожиткових речей неминуче переходить до споживання замовле-
них емоцій. Зникають цілі сфери краси і радості, стає нагальною
загроза заміни “справжніх життєвих пригод та емоційних досві-
дів підключенням до спеціальних психодатчиків” [7, с. 12].
Цілеспрямоване розкультурення здійснюється за допомогою
масової культури, що рівняє культурні явища не по вищому, а
по нижчому рівні, пригноблює персоналістський розвиток люди-
ни, який декларують і прагнуть забезпечити західні демократії.
Масова культура, по суті, стала ринковою лобістикою. Ринок все-
сильний тому, що його мистецтво з геніальною простотою і циніз-
мом зуміло назавжди осідлати коня з трьома головами — голоду,
страху, сексу — базових інстинктів, що живуть у людині від тва-
ринної стихії, сприяючи формуванню примітивної моделі її жит-
тя. Комерційне масове мистецтво нічого не пояснює, не допомагає
людині орієнтуватися в сучасному світі, сприяє втраті контролю
індивідів над процесами і подіями, що свідчить про об’єктивний,
непідконтрольний, непередбачуваний, спонтанний характер сус-
пільного розвитку. За таких умов, вважає британський філософ
М. Оукшот, “благочестя стало недовговічним, вірність — ефемер-
ною, і темп, у якому відбуваються переміни, застерігає нас, щоб
ми ні до кого міцно не прив’язувалися” [9, с. 47].
Його співвітчизник Р. Скратон доповнює характеристику пост-
модерного суспільства. “Майже всюди в цивілізованому світі, —
20
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
пише він, — ми наштовхуємось на прикмети соціального занепаду:
послаблення релігійних переконань; виродження місцевих звичаїв
і побутування; зростання злочинності й насильства; хвиля порно-
графії у засобах масової інформації; профанація кохання й шлюбу;
руйнування освіти й відступ індивіда від склепіння приватних втіх”
[10, с. 431]. Дослідник вважає, що така ситуація несе загрозу за-
селення землі новим різновидом людських істот — безсердечних і
віроломних, чий єдиний клопіт — це сьогоденна насолода і які див-
ляться на страждання інших із байдужістю або задоволенням.
Названі риси формує в людей масова постмодерна куль-
тура, нівелюючи такі традиційні цінності людського співжиття,
як добро, совість, справедливість, порядність, правдомовність.
Вибравши споживацьку життєву орієнтацію, людина починає
ставитися до інших людей, не як до мети, а як до засобів, які по-
трібно використати для отримання бажаних результатів. Кожен
вважає особистістю, суб’єктом лише себе, розглядаючи інших
людей як частину ворожого світу, конкурентів. Ставлення до лю-
дей з позиції егоцентризму провокує відчуження, що, по суті, є
запереченням іншої особистості, веде до втрати моральності.
За словами М. Тетчер, моральна людина — це чесна, вірую-
ча, працьовита людина. “Нам сказано, що ми повинні працювати
і використовувати свої таланти для створення багатства, — за-
уважує вона. — Десята заповідь — “Не жадай” — визнає, що заро-
бляння грошей і володіння власністю можуть набути егоїстичної
спрямованості. Але хибне не створення багатства, а любов до
грошей задля них самих. Тут уже постає духовний вимір, ви-
рішуючи, що слід робити з багатством. Як можна задовольнити
численні прохання допомогти, або інвестувати в майбутнє, або
підтримати дивовижних митців чи ремісників, якщо ми спершу
не працювали тяжко й не використали своїх талантів для ство-
рення необхідного багатства?” [11, с. 428].
Якщо наше життя і культура деморалізовані, то, вважає
Р. Скратон, частково з тієї причини, що існує нестача добрих
взірців. Загалом же, вибір — жити добре чи погано, бути добро-
чесним чи розбещеним — завжди знаходиться перед нами. І це
якраз індивідуальний вибір, що залежить від культурних умов
лише побічно і що його жодна особа не в змозі вчинити замість
нас [10, с. 431]. Справді, людській природі, на зло сповнених
сарказму циніків, властиво тягнутися до доброчестя та духовної
співпраці. І якщо політична еліта не дає суспільству моральних
зразків такої співпраці, то це або тому, що вона ще остаточно не
сформувалася, або тому, що вона не здатна слугувати за взірець.
Таким негативним прикладом може постати сучасна полі-
тична еліта України. Сьогодні, гадаємо, доцільно говорити не
так про помилки, допущені в її діяльності, як про закономірні
21
Світова і регіональна політика
наслідки несформованості. Життєздатна національна політична
еліта формується, як відомо, в процесі тривалого стабільного роз-
витку суспільства. В незалежній Україні нова політична еліта
була створена за короткий період з пересічних величин — оскол-
ків радянської партійної номенклатури, політичних кар’єристів-
демагогів та нуворишів сумнівного походження. Її, за незначним
виключенням, важко назвати національною — у сенсі заглиблен-
ня в національний ґрунт і національну культуру з їх історично
зумовленою проблематикою і моральними імперативами. Свого
часу автор “Історії Русів” непрямо дорікав, що українська на-
ціональна еліта у період визвольних змагань розпалася на дві
частини: військову і духовну. Першій бракувало духу і розуму,
другій — сили. З тих пір українська політична еліта так і живе у
стані вічної нестачі або сили, або духу.
Щоправда, в козацькі часи, себто в добу модерну, на теренах
України і Росії існували дві різні парадигми суспільного роз-
витку. Дослідники умовно їх називають антропоцентричною та
державоцентричною парадигмами [12]. Зокрема, козацька, мазе-
пинська Україна закріплювала за собою культурний спадок дав-
ньокиївського гуманізму, визнавала основою суспільної вартості
індивідуальну свободу як вищу форму реалізації християнської
етики, обрала для себе шлях культурно-політичної диференціа-
ції, що змушувала її до перманентного опору нав’язуваному зовні
тиску. Росія Петра І, навпаки, знайшла свій ідеальний вимір у
великій формі (імперії), у розбудові універсальних наднаціональ-
них структур, покликаних спресовувати завойований простір в
одне ідеологічне ціле. Якщо мазепинська Україна поставала по-
тенційним суспільством громадян, себто зробила рішучий крок
у бік Європи, то петровська Росія формувала своє суспільство
з підданих і холопів, тобто продовжувала азійську традицію.
Відтоді протистояння України та Росії набуло системного кон-
цепційного характеру. Україна була останнім європейським бас-
тіоном політичної традиції, глибоко протипоказаної російському
абсолютизмові, а тому й небезпечної для централізованої влади,
а саме: традиції республіканської. На жаль, козацька старшина,
що репрезентувала тогочасну українську політичну еліту, так і не
змогла до кінця виконати свою історичну місію.
А втім, відомий український історик Я. Ісаєвич вважає, що
останнім часом дослідниками безпідставно утверджується пев-
на ідеалізація ролі українських еліт на різних етапах історії, що
призводить до недооцінки ролі селянства в українському на-
ціональному русі. І з таким судженням важко не погодитись.
Селянство завжди було фактором континуєтету, тяглості україн-
ської культури, завдяки чому кожна чергова денаціоналізація
еліт не закінчувалася зникненням етносу. Крім того, селяни ви-
22
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
ступали головним чинником соборності української культури.
“Загальнонаціональні риси культури і мовна суцільність україн-
ської території, — зазначає вчений, — забезпечувалися в основі
своїй селянством, оскільки при поділах України національні елі-
ти підпадали під вплив правлячих верхівок держав” [13, с. 125].
Українським селянам завжди було властиве почуття національ-
ної гордості, усвідомлення окремішності від інших, тому діячі
національного відродження ставилися до селянства як до гаранта
існування української культури.
На жаль, трансформаційні процеси, здійснені останніми ро-
ками в Україні, призвели до масового занепаду сіл, зниження
ролі моралі в людських відносинах. Як відомо, усталені норми
моралі як саморегулятиви діють на рівні особистості до тих пір,
коли у людини є усвідомлення невідворотності суспільних санк-
цій на можливі порушення нею цих норм. Тому людина, яка
живе в конкретному соціумі, весь час звіряє свої суспільні про-
яви з визнаними у ньому нормами і самовизначається у своїх
діях. Коли ж ідеться про інтереси, задоволення яких пов’язане
з порушенням певних суспільних норм, але створюваний ними
потужний мотив домінує в самовизначенні людини, індивід по-
чинає нехтувати мораллю, а почасти й громадським осудом своїх
дій. Причому, на наш погляд, проблему українського села, яка, за
великим рахунком є проблемою моралі сучасних поколінь нашо-
го народу, неможливо вирішити лише в площині моралі. “Наші
селяни та українське село не можуть сподіватись на добровільне
зречення приватних інтересів, що рухають антиселянську полі-
тику, тими суб’єктами, які ними вмотивовані у своїх життєвих
спрямуваннях і проявах, — зазначає В. Рябченко. — Мораль без-
сила проти того, хто спить і бачить, як зірвати для себе перший
чи черговий куш...” [14, с. 51].
Активні прихильники глобалізації намагаються пояснити
втрату селянством своїх моралетворчих функцій завершенням
аграрного періоду в історії людства, мовляв, на зміну йому при-
йшли індустріальний, а відтак інформаційний періоди. Останній
вони називають “інформаційною революцією”. І, можливо, мають
рацію. Інформація за короткий період стала провідною ознакою
глобалізації. А проблема боротьби за національний інформацій-
ний простір перетворилася в ключову проблему національної
безпеки, що чітко простежується на прикладі сучасної України.
Чужа і багато в чому просто ворожа нам інформація через чис-
ленні канали дедалі сильніше проникає і в українське середови-
ще, що врешті неодмінно спричиняє відхід від власної національ-
ної культури, її традицій і норм.
Варто зазначити, що оскільки переважна більшість еконо-
мічно високорозвинутих країн займається інформаційною екс-
пансією, то масове поширення чужої інформації часто помилково
23
Світова і регіональна політика
розглядається лише з технічного боку і не більше. Тому постає
необхідність, з одного боку, принципового захисту власного на-
ціонального інформаційного простору, а з іншого — інформа-
ційного поступу у всіх сферах суспільної діяльності. Без цього
Україні неможливо витримати глобалістську конкуренцію, поза-
як економічна влада базується нині не так на капіталі, як на ідеях
та інформаційних технологіях. З огляду на різноманітні виклики,
ризики, провокації та загрози з боку інших держав, Україні необ-
хідно мати гнучку і динамічну монетарно регульовану економіку,
конкурентоспроможне виробництво, високий рівень освіти, на-
уки та культури, досконалу систему управління суспільством.
Підсумовуючи, зазначимо, що нові реалії, які свідчать про ра-
дикальні перетворення всіх сфер суспільного життя, дозволяють
трактувати сучасні розвинуті західні суспільства як постмодерні.
Незважаючи на те, що багато дослідників дотримується позиції,
начебто більшість країн і людство загалом послідовно прогресу-
ють у своєму розвитку, проблема тотальної кризи у її глобальному
контексті стає дедалі відчутнішою. Особливо гостро постає про-
блема цінностей, основними серед яких є Добро, Справедливість,
Істина. В сучасних умовах вони стають не лише малопопулярни-
ми, а подаються як щось архаїчне і другорядне. Спрощена, праг-
матична глобалізація означає переваги сильних країн і, водночас,
трагічну перспективу слабких. Тому варто задуматися над запи-
таннями: якщо глобалізація — об’єктивний процес, то як уник-
нути бодай найболючіших її наслідків; наскільки постмодерне
суспільство привабливе як модель для українського суспільства?
Поки що відповіді на ці запитання в науковій літературі немає.
Список використаних джерел:
Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації // Матеріали Другої 1.
Всесвітньої конференції. Київ, 23 травня 2003 р. — К.: МАУП, 2003.
— 420 с.
Головатий М. Глобалізація як засіб знищення національних держав 2.
// Персонал. — 2004. — №11. — С. 58-63.
Ильюшина Э. Глобализация и постмодерное общество // Социология: 3.
теория, методы, маркетинг. — 2004. — №4. — С. 79-98.
Короткий оксфордський політичний словник / За ред. І. Макліна й 4.
А. Макмілана. Пер. з англ. — К.: Вид. Соломії Павличко «Основи»,
2005. — 780 с.
Бауман З. Индивидуализированное общество. — М.: Возрождение, 5.
2002. — С. 93-94.
Инглгарт Р. Меняющиеся ценности и изменяющиеся общества // 6.
Политические исследования. — 1997. — №4. — С.6-32.
Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. — К.: ВД «КМ 7.
Академія», 2001. — 35 с.
Рассел К. Цивілізація без релігії // Консерватизм: Антологія. — 8.
2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий, — К.: ВД «Просвіта»,
«Смолоскип», 2008. — С. 422-430.
24
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Оукшот М. Що означає бути консерватором // Консерватизм... — 9.
С. 43-61.
Скратон Р. Консервативне сумління // Консерватизм... — С. 431-432.10.
Маргарет Тетчер. Я вірю // Консерватизм... — С. 422-430.11.
Пахльовська О. Мазепа — архітектор європейської України? // День. 12.
— 2009. — 21 серпня. — С. 26-27.
Ісаєвич Я. Селяни України: вчора і сьогодні // Сучасність. — 1999. 13.
— № 7-8. — С. 125-127.
Рябченко В. Технократизм і доля українського села. Занепад сучас-14.
ного села як системна криза українського соціуму: соціально-фі ло-
соф ський аналіз проблеми. — К.: Знання України, 2006, — 76 с.
In the article influence of processes of globalization is examined on
the cultural sphere of society, the new system of values is analysed on the
stage of transition from modern to postmodern society.
Key words: globalization, modern society, postmodern society, cul-
ture, spiritual values.
Отримано 7.01.2010
УДК 32.019.5(477):327.5
В. П. Газін
ПРОтИстОЯННЯ В УКРАЇНі НАВКОЛО ВстУПУ ДО НАтО:
ВИтОКИ і ПРИЧИНИ
У статті з’ясовуються й аналізуються суспільні явища та при-
чини, які перешкоджають Україні інтегруватися в євроатлантичні
структури. Автор аргументовано доводить, що членство України в
НАТО — єдина альтернатива серед усіх пропонованих, здатна реаль-
но забезпечити безпеку країни.
Ключові слова: НАТО, євроатлантичний вибір, безпека, зовнішня
політика, інформованість, автократія, демократія, політична партія.
Коли заходить мова про входження до євроатлантичних
структур, то виникає питання: чи є для цього правові підстави.
У статті 18 Конституції України знаходимо, що «зовнішньопо-
літична діяльність України спрямована на забезпечення її на-
ціональних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і
взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного спів-
товариства за загальновизнаними принципами і нормами між-
народного права» [2]. У цьому сенсі нема потреби перерахову-
вати всі документи, прийняті за роки української незалежності.
Серед них Закон «Про основи національної безпеки України»
від 19 червня 2003 р. № 964-ІУ, де кінцевою метою визначається
набуття членства в Організації Північноатлантичного договору;
низка указів президента, починаючи від 2005 р. й до сьогодніш-
нього дня, які стосуються підготовки і вступу України до НАТО;
© Газін В. П., 2010
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38773 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0103 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:13:09Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Нечитайло, В.В. 2012-11-22T13:37:57Z 2012-11-22T13:37:57Z 2010 Глобалізаційні процеси і криза національних культур / В.В. Нечитайло // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 16-24. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38773 327:008 У статті розглядається вплив процесів глобалізації на культурну сферу суспільства, аналізується нова система цінностей на етапі переходу від модерного до постмодерного суспільства. In the article influence of processes of globalization is examined on the cultural sphere of society, the new system of values is analyzed on the stage of transition from modern to postmodern society. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Світова і регіональна політика Глобалізаційні процеси і криза національних культур Article published earlier |
| spellingShingle | Глобалізаційні процеси і криза національних культур Нечитайло, В.В. Світова і регіональна політика |
| title | Глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| title_full | Глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| title_fullStr | Глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| title_full_unstemmed | Глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| title_short | Глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| title_sort | глобалізаційні процеси і криза національних культур |
| topic | Світова і регіональна політика |
| topic_facet | Світова і регіональна політика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38773 |
| work_keys_str_mv | AT nečitailovv globalízacíiníprocesiíkrizanacíonalʹnihkulʹtur |