Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку
Використовуючи теорію геополітичної парадигми і коду, з’ясовується процес формування російського геополітичного коду та місця в ньому українських земель.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38775 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку / Т.В. Ігнатьєва // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 33-41. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860056249440141312 |
|---|---|
| author | Ігнатьєва, Т.В. |
| author_facet | Ігнатьєва, Т.В. |
| citation_txt | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку / Т.В. Ігнатьєва // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 33-41. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description | Використовуючи теорію геополітичної парадигми і коду, з’ясовується процес формування російського геополітичного коду та місця в ньому українських земель.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:01:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
33
Світова і регіональна політика
Табуренко О. Україна. Безпека, перспективи // День. — 22 жовтня 8.
2009. — С. 4.
Тільки факти… // День. — 28 серпня 2009. — С. 3. 9.
Черковець О. Севастопольська стіна // День. — 17 листопада 2009. 10.
— С. 7.
The public phenomena and reasons which hinder to Ukraine to be
integrated in euroatlantical structures turn out in the article and analysed.
An author proves argued, that membership of Ukraine in NATO is the unique
alternative among all offered, able really to provide safety of country.
Key words: NATO, euroatlantical choice, safety, foreign policy, well-
informed, autocracy, democracy, political party.
Отримано 18.01.2010
УДК 327(477)
Т. В. Ігнатьєва
УКРАЇНсЬКі ЗЕмЛі В РОсіЙсЬКИХ ГЕОПОЛітИЧНИХ
КОДАХ РОЗВИтКУ
Використовуючи теорію геополітичної парадигми і коду, з’ясо ву-
ється процес формування російського геополітичного коду та місця в
ньому українських земель.
Ключові слова: геополітика, геополітична парадигма, геополітич-
ний код, Україна.
Геополітика — це не тільки один із засобів формування дер-
жавної геостратегії, а й історично сформована система міждис-
циплінарних знань, що об’єднує історію, філософію, міжнарод-
ні відносини, зовнішню політику, а на даному етапі розвитку
— геоекономіку, цивілізаційну парадигму, геофілософію тощо.
Сьогодні геополітика має можливість за допомогою своїх кате-
горій та понять виступати критерієм прийняття геостратегічних
рішень та інструментом аналізу міжнародних відносин.
Вся світова історія демонструє постійний потяг держав до
експансії, розширення своїх територій та встановлення стійкої гео-
політичної структури. Це особливо характерно великим державам,
які можуть утверджувати себе в якості супердержав, імперій, світо-
вих центрів сили. Росія, не тільки не була виключенням, а й всією
своєю історією підтверджувала ці тенденції. Територіальні контури
Росії завжди характеризувалися виключно сильною рухомістю, змі-
нами. Їх конфігурація була результатом постійного розширення на-
ціональних теренів, а значить — можливостей і меж впливу на світ,
результатом формування великої стабільної геополітичної структу-
ри. Ця еволюція відбувалась як мирними, так і силовими засобами,
супроводжувалася захопленням чужих територій. Загалом, росій-
ська держава керувалася потребами розвитку і безпеки, бажанням
© Ігнатьєва Т. В., 2010
34
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
створити велику континентальну імперію, забезпечити собі виходи
до морських просторів, утвердити себе як світову державу. В проце-
сі цього формувались, діяли і змінювались геополітична парадигма
та геополітичний код розвитку Росії.
Геополітична парадигма і геополітичний код (кодекс) —
бінарні поняття [1, с. 49]. Їх спільне функціонування формує
стратегічні закономірності розвитку політичних систем у межах
певного простору. Термін «парадигма» грецького походження, в
дослівному перекладі означає те, що визначає характер явища.
В широкому значенні парадигма — це програма, матриця, зра-
зок, кліше, що структурує реальність. Цей термін використовує
філософія для означення вищого, трансцендентичного взірця
(зразка), який формує структуру і форму матеріальних речей [2,
с. 38-39]. Парадигма — це фундаментальна картина соціального
трансформа, що об’єднує комплекс основоположних уявлень про
суспільство, в тому числі громадянське, індивіда, державу, са-
кральне тощо. Це — цільне поєднання найважливіших концепцій,
теорій, напрямків певного історичного періоду [3, с. 163].
Поняття «код» (кодекс) — уточнююче щодо парадигми.
Джон Геддіс у монографії «Стратегія стримування» (1982 р.) по-
яснив його так: геополітичні коди це — набір стратегічних припу-
щень, які фокусує уряд про інші держави в процесі формування
своєї зовнішньої політики. Іншими словами, геополітичний код
— закодовані геополітичні параметри світових держав. Такі ко-
декси включають визначення державних інтересів; ідентифікацію
зовнішніх небезпек, що загрожують цим інтересам; планування
реакції на ці небезпеки і, нарешті, обґрунтування відповідної ре-
акції. Отже, за допомогою геополітичного коду світ ділиться на
друзів, ворогів і нейтралів. Це допомагає приймати стратегічні
рішення. Геополітичний код, так би мовити — цеглина, з якої
починає формуватися світовий порядок. Зміна уряду, звичайно,
може змінити геополітичний код розвитку держави, але все одно
основні стратегічні шляхи залишаються незмінними.
Кількість кодексів відповідає кількості держав. А формуван-
ня кодексу кожної конкретної держави є унікальним процесом.
Крім того, різні кодекси знаходяться в залежності один від одно-
го, оскільки міжнародні відносини мають ієрархічний характер
[4, с. 126].
Геополітичні коди є масштабними, їх величина залежить від
рівня розвитку держави, її могутності та ієрархічного положення
у світі. Особливе значення для держави має її оточення яке, за-
звичай, або шукає вигоду, або конфліктує. Тобто, кожна держа-
ва має свій локальний код — відношення з державами-сусідами.
Для великих і середніх держав геополітичний код формується в
масштабах декількох країн. Отже, можна виділити три рівні гео-
35
Світова і регіональна політика
політичних кодексів: глобальний (світовий), коли кожна подія,
яка відбувається в світі, є знаковою для даної країни у відповід-
ності з її масштабами; регіональний і локальний коди.
Приміром, у 1945 р. був сформований кодекс єдиного світу.
Він проголошував мирне співіснування двох світових систем —
капіталістичної і соціалістичної, визначивши п’ять центрів вла-
ди (сили): США, Великобританія, Німеччина, Японія, СРСР. До
початку 60-х р. ХХ ст. був сформований геополітичний кодекс
Радянського Союзу — мирне співіснування з розвинутими світо-
вими державами (регіональний кодекс розвитку).
Осмислення російського геополітичного коду в історичній
ретроспективі і місця в ньому України дасть можливість кра-
ще зрозуміти спрямованість сучасної зовнішньої політики Росії.
Досвід імперського будівництва, який отримала Російська імпе-
рія в процесі інкорпорації Правобережної України в кінці ХVІІІ
— першій третині ХІХ ст., з успіхом використовує Російська
Федерація, формуючи новий геополітичний код розвитку, що ба-
зується на утримані в її геополітичному просторі України.
Геополітична історія України, її проблеми, в загальному
плані, стали предметом дослідження О. Дубини, Ю. Терещенка
[5]. Зв’язок геополітики й історичного розвитку держави досить
ґрунтовно розглядається у працях відомого київського дослід-
ника Р. Г. Симоненка [6]. Історія геополітичної думки України,
геополітичні інтереси, зміст сучасної геостратегії знайшли відо-
браження в науковій роботі В. Мадіссона і В. Шахова [7].
Ряд російських дослідників, у контексті вивчення геопо-
літичної історії Росії, висвітлюють свою точку зору на участь
українських земель в геополітичних трансформаціях кінця ХVІІІ
— початку ХІХ ст. [8].
Розглядаючи історичне минуле України, в тому числі
Правобережної, з геополітичної точки зору, потрібно врахову-
вати загальноімперський розвиток Росії, невід’ємною складовою
якої вона була, схарактеризувати геополітичні коди розвитку
Росії, що в основному співпадають з часовими кордонами, запро-
вадженими ще В. Ключевським [9, с. 19]. Такий підхід дозволить
виокремити ті особливості еволюції російської державності, які
зумовили виникнення геополітичних кодів.
Основи геополітичного розвитку Російської імперії почали
формуватися ще в VІІ–ХІІ ст. [10, с. 19] (перший період форму-
вання локального геополітичного коду, який поступово трансфор-
мується в регіональний код) у процесі об’єднання земель навко-
ло Київського князівства і виникнення держави Київська Русь. Її
геополітичний вектор розвитку мав мередіальну спрямованість —
Північ — Південь. У цей час були сформовані основні територіаль-
ні інтереси Київської держави — Північний Захід (Скандинавія),
36
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Південь (Візантія), Захід (Польща), Південний Схід (ісламський
Схід). Важливою особливістю першого періоду було те, що вказа-
ні геополітичні вектори опирались не на централізовану державу,
а на опорні точки — міста, що стрімко зростали за рахунок на-
вколишніх територій. Приміром, дніпровський вектор опирався на
Київ, Смоленськ, Новгород, а волзький — на Біле Озеро, Ростов
і Суздаль. Зазначимо ще одну особливість цього періоду: в основі
процесів політичної консолідації були, насамперед, торговельно-
економічні, а вже потім — воєнно-політичні інтереси.
Другий період — ХІІІ–ХV ст. — час розпаду централізо-
ваної Київської держави і формування удільних князівств.
Геополітичний код з регіонального рівня перемістився на ло-
кальний, який активізував тенденцію автономії великих міст.
Велика увага приділяється географічному розташуванню держа-
ви, його столиці, тобто геополітичним факторам, що було ви-
кликано посиленням воєнного аспекту в політичному житті дер-
жави. Наслідком розпаду Київської держави була втрата виходу
до Чорного моря і майже повна втрата позицій на Балтиці. Все
це призвело до уповільнення темпів економічного розвитку [11,
с. 4]. Отже, наступний геополітичний код мав знову відновити
втрачені позиції держави, а для цього вектор державного розви-
тку мав бути спрямований на Західно-Східний напрямок.
Третій період — ХV — початок ХVІІ ст. — час цілеспрямо-
ваного об’єднання земель під владою Московського князівства,
в якому вже були помітні імперські претензії (регіональний гео-
політичний код). Результатом територіальної експансії Москви
стала поява на геополітичній карті нового державного утворення
— Московії. У ХVІ ст., після приєднання до неї Сибіру (1582 р.),
відбувся процес перетворення держави європейської у євразій-
ську, апетити якої зростали кожного століття. Московська євра-
зійська держава ще у ХVІ ст. за своїми розмірами перевищувала
усі разом взяті західноєвропейські держави.
Група російських дослідників (Алексєєва І., Зеленєв Е.,
Якунін В.) порівнює «велику» експансію Московського князів-
ства з Великими географічними відкриттями європейців [12,
с. 23], які відбулись у ХV ст. Але вони потребували від європей-
ських країн значних коштів, людських ресурсів, технічної бази
для мореплавання, інженерної та військової справи. В результаті,
Європа отримала додаткові земельні, сировинні, демографічні,
інші ресурси та стимули як для власного розвитку, так і для но-
вих колоніальних завоювань. Все це стало причиною технічного
перевороту, розвитку науки та техніки.
Експансія ж у Сибіру була проведена незначними силами
— легкими загонами козаків і не сформувала передумов для тех-
нічного розвитку Росії. Причина полягала у тому, що для осво-
37
Світова і регіональна політика
єння цих територій необхідні були значні кошти, яких не мала
Російська держава.
Четвертий період — ХVІІ — перша половина ХVІІІ ст. —
період формування російської імперської державності (початок
формування світового геополітичного коду). Оскільки, ступінь
ефективності освоєння східних територій Російської імперії був
незначним, то використовувалися інші вектори російської експан-
сії: північний, південний і, нарешті, західний. У зазначений час
зовнішньополітичний імператив владно розвернув вектор геополі-
тичних пріоритетів із внутрішньої на зовнішню політику, зі схід-
ного на південний, північний та західний напрямки [13, с. 23-24].
П’ятий період — друга половина ХVІІІ–ХІХ ст. Саме в
цей проміжок часу були сформовані геополітична парадигма і
код Російської держави (світовий рівень). Геополітична пара-
дигма втілилась у транспортно-комунікаційному просторі між
Балтійським, Чорним і Каспійським морями, які були пов’язані
між собою системою річкових і трактових шляхів. Цей простір
отримав назву «три моря». Система «три моря» ґрунтувалась
на трьох стійких історико-культурних зонах: зона Балтійського
регіону, Дніпровсько-Двінська та Волзька, формуючи загальний
каркас геостратегічного розвитку країни.
Геополітичний код, тобто визначення пріоритету в між-
народних економічних і політичних зв’язках, оформився з по-
явою нової імперської столиці — Санкт-Петербурга. Це місто
стало точкою перетину двох основних геополітичних напрямків
— волзько-каспійського і дніпровсько-чорноморського, з бал-
тійською вершиною в російському геополітичному трикутни-
ку. З цього контуру російська зовнішня політика була направ-
лена в Західну Європу через Польщу (українські терени) і в
Скандинавію через Фінляндію.
Парадигма дніпровського і волзького геополітичного век-
торів сприймалася як цілком природний державний соціально-
політичний розвиток, тому що саме вони і спрямовували основ-
ні напрями зовнішньої політики ще Петра І: басейни Чорного і
Каспійського морів, Центральна (Середня) Азія, Далекий Схід.
Усі економічні потуги Російської імперії були направлені
на розвиток Північно-Західного регіону, що в перспективі від-
кривало перед державою можливості стратегічного партнерства
з великими європейськими державами — Англією, Голландією,
Данією, Пруссією, Францією, Швецією. В підтвердження цієї ге-
неральної лінії зовнішньої політики Російської імперії Катерина
II в «Наказі» від 30 липня 1767 р. відзначала, що Росія є євро-
пейська держава, російський народ — це народ європейський, а
непорушною формою правління в геополітичних масштабах дер-
жави є самодержавство.
38
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Головним імперативом цього періоду став контроль над
польськими землями, тому що з геополітичної точки зору
Польща була небезпечна для Російської імперії. Сильна Польща
не допускала Росію в Європу, а слабка — була плацдармом для
російських ворогів [14, с. 54]. В такій ситуації Російська імперія
мала або одноосібно захопити Польщу, або розділити її разом із
прусськими і австрійськими геополітичними конкурентами.
Захоплення Росією польської території призвело б до за-
гострення відносин з Австрією та Пруссією, відтак вимагало б
концентрації значної військової сили на західному рубежі імпе-
рії. Поділ Польщі спрощував ситуацію тому, що дозволяв пере-
творити прикордонні з Польщею зони у внутрішній російський
буферний простір.
Поділ Речі Посполитої відбувався в декілька етапів (1772,
1793, 1796 рр.), які щоразу загладжували геополітичний анта-
гонізм Росії, Пруссії та Австрії за рахунок польських терито-
рій. Саме в цей час Правобережна Україна увійшла до складу
Російської імперії [15].
З геополітичної точки зору, внаслідок трьох поділів Польщі,
Російська імперія отримала значні території, в тому числі усі землі
Правобережної України, для якої політичне становище не зміни-
лося, помінялися лише сюзерени, власністю яких вони стали після
1793-1795 рр. Якщо до 90-х р. ХVІІІ ст. правобережні землі були
східним регіоном Речі Посполитої, який відділяв Російську дер-
жаву від Європи, то з поділами Польщі її територія стала засобом
зв’язків Російської імперії з імперією Габсбургів. Отже, за рахунок
правобережних земель був досягнутий тимчасовий компроміс між
Росією і європейськими країнами, тому що падіння Польщі озна-
чало знищення «східного бар’єру», використання якого Францією
і Англією все більше отримувало антиросійську спрямованість.
Головним стимулом російської територіальної експансії
в другій половині ХVІІІ — початку ХІХ ст. були геополітичні
мотиви: безпека кордонів; розширення сухопутних комунікацій,
які б дали змогу з’єднати Балтійське і Чорне моря та отрима-
ти у свою власність порти, які не замерзають; не дати можли-
вості сусіднім державам захопити прикордонні території тощо.
Домінування геополітичних і геостратегічних мотивацій не ви-
ключало і економічної зацікавленості в приєднанні нових земель,
в тому числі Правобережної України наприкінці ХVІІІ ст., на-
самперед, отримання статусу міжнародного посередника у торгів-
лі між Європою та Південною, Південно-Східною і Центральною
Азією саме через Правобережжя.
Завдяки «підтягуванню» всієї імперії до Заходу поступово
відбувався процес європизації Росії, насамперед західної і цент-
ральної її частин. Західні пріоритети російської зовнішньої по-
39
Світова і регіональна політика
літики набрали обертів ще за Катерини ІІ. Але неможливість ак-
тивного застосування завойовницької політики до більш сильних
європейських держав спонукало Росію перейти від стратегії захо-
плення до тактики стримування, пошуку оптимального балансу
сил, а потім — «балансу інтересів». Відверто агресивною зовніш-
ня політика імперії залишається по відношенню до Османської
імперії, Ірану і гірських народів Кавказу.
До початку ХІХ ст. кордони Російської імперії стали більш
стабільними; потенціал її просторової експансії був тимчасово
вичерпаний: здійснювати експансію в північному, західному і
південному напрямках було неможливо у зв’язку із сильною про-
тидією; експансія на Схід була малопродуктивною через величез-
ні фінансові, людські, технічні та інші витрати. Отже залишався
один напрямок для прикладання зусиль — освоєння західної час-
тини імперії [16].
Геополітичні тенденції призвели до формування загальноро-
сійського (в межах західного регіону імперії) економічного про-
стору. Паралельно відбувався розвиток транспорту, комунікацій-
ної мережі, необхідних для приватного і для державного підпри-
ємництва [17], тобто остаточно були сформовані геополітична
парадигма та код Російської імперії.
Отже, державну геостратегію Російської імперії можна трак-
тувати як повсякденну політичну реальність, історично сформо-
вану протягом тривалого часу державну політику щодо її сусідів
і територій. Така історична традиція називається геополітичним
порядком чи геополітичною парадигмою і конкретизується в гео-
політичному коді країни. Останній, у свою чергу, є результатом
історії, історичної взаємодії (симетричної чи асиметричної) з ін-
шими країнами та народами [18, с. 7].
Українські землі завжди перебували в межах функціонуван-
ня російської геополітичної парадигми і значною мірою слугува-
ли чинником визначення її характеру й спрямованості. А реалі-
зація російського геополітичного коду розвитку відбувалася за
допомогою випробуваних часом засобів, орієнтованих на підпо-
рядкування України великоросійським інтересам.
За роки української незалежності був сформований геопо-
літичний код нашої держави, який складається з зовнішньопо-
літичного, зовнішньоекономічного і цивілізаційного векторів: за-
хідний (НАТО і ЄС, західноєвропейська цивілізація), східний
(Росія і ЄЕП, православна цивілізація), південний (ЧЕС, серед-
земноморські цивілізації). Генеральним напрямам (Захід, Схід і
Південь) відповідає внутрішній код, що відображає особливості
Західної, Східної і Південної України. В геополітичному коді
України закладено три рівні геополітики — традиційної, нової
(геоекономічної) і новітньої (цивілізаційної).
40
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
З позицій традиційної політики геополітичний код України
характеризується втратою військової потужності (добровільна
відмова від ядерної зброї).
Новий код розвитку позиціонується з геоекономічним роз-
витком країни, а сьогодні це — втрата економічної потужності,
руйнування російського зовнішньоекономічного вектора розви-
тку. Після проголошення незалежності був, у буквальному розу-
мінні, знищений південний (морський) геоекономічний вектор,
що формувався останні два сторіччя в російському геополітич-
ному просторі.
Геополітичний код новітньої геополітики України полягає
в цивілізаційному (конфесійному) розломі, який ділить державу
на західну і східну частини [19].
Отже, геополітичний внутрішній код України формується
з трьох генеральних векторів розвитку — Європейський Союз,
Росія та морські рубежі (Південь). Втрата одного з цих векто-
рів розвитку призведе до руйнування держави. Для оптимально-
го українського розвитку потрібно знайти співвідношення між
Заходом, Сходом і Півднем.
Список використаних джерел:
Зеленева И.В. Геополитика и геостратегия России (ХVІІІ — первая 1.
половина ХІХ века) / Отв. ред. В. С. Ягья. — Изд. 2-е, исправл. —
СПб.: Изд-во С.- Петерб. ун-та, 2005. — 270 с.
Дугин А.Г. Эволюция парадигмальных оснований науки. — М.: 2.
Арктогея-Центр, 2002 — 418 с.
Гаджиев К.С. Геополитика. — М.: Международные отношения, 1997. 3.
— 384 с.
Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитика и политическая гео-4.
графия. — М.: Аспект Пресс, 2001. — 479 с.
Дубина О. Геополітичні долі України. — К., 1992. — 123 с.; Тере-5.
щенко Ю. І. Україна і європейський світ. Нариси від утворення
Старокиївської держави до кінця ХVІІ ст. — К.: Перун, 1996. — 596 с.
Симоненко Р. Г. До концепції багатотомної «Історії українського 6.
народу» (міжнаціональний і міжнародний аспекти). — К.: Ін-т
Історії України АН України, 1993. — 90 с.; Міжнародне становище
України // Політика і час. — 1995. — № 8, 10-12; 1996. — № 1; Про
геополітичний фактор в історії України // УІЖ. — 2001. — № 3. —
С. 105-127; 2002. — №6. — С. 5-31.
Мадіссон В. В., Шахов В. А. Сучасна українська геополітика. — К.: 7.
Либідь, 2003. — 176 с.
Зеленева И. В. Геополитика и геостратегия России (ХVІІІ — І по-8.
ловина ХІХ века) / Отв. ред. В. С. Ягья. — Изд. 2-е, исправл. —
СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. — 270 с.; Дегоев В.В. Внешняя
политика России и международные системы: 1700-1918 гг. — М.:
МГИМО; РОССПЭН, 2004. — 496 с.
41
Світова і регіональна політика
Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И. Геополитика в России. 9.
Между Востоком и Западом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.). — СПб.:
С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И. Геополитика в России. 10.
Между Востоком и Западом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.). — СПб.:
С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Золотарев В. А., Козлов И. А. Российский военный флот на Черном 11.
море и Восточном Средиземноморье. — М.: Наука, 1989. — 208 с.
Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И. Геополитика в России. 12.
Между Востоком и Западом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.). — СПб.:
С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И. Геополитика в России. 13.
Между Востоком и Западом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.). — СПб.:
С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Дегоев В. В. Внешняя политика России и международные системы: 14.
1700-1918 гг. — М.: МГИМО; РОССПЭН, 2004. — 496 с.
Філінюк А. Г., Ігнатьєва Т. В. Торговельно-економічні зв’язки 15.
Правобережної України в умовах інкорпорації та геополіти-
ки Російської імперії (кінець ХVІІІ — 50-і роки ХІХ століття):
Монографія. — Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський дер-
жавний університет: редакційно-видавничий відділ, 2007. — 316 с.
Каменский А. Б. «Под сению Екатерины…». Вторая половина ХVІІІ 16.
века. — Л.: Лениздат, 1992. — 448 с.
Соловьева А. М. Промышленная политика в России в ХІХ в. — М.: 17.
Наука, 1990. — 272 с.
Алексеева И. В., Зеленев Е. И., Якунин В. И. Геополитика в России. 18.
Между Востоком и Западом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.). — СПб.:
С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Дергачов В. Геополитическая трансформация Украины. — Режим до-19.
ступу: http://www.dergachev.ru/analit/4.html.
The article represents the process of forming Russian geopolitical
code and place of Ukrainian lands in it using the theory of geopolitical
paradigm and code.
Key words: geopolitics, geopolitical paradigm, geopolitical code,
Ukraine.
Отримано 28.01.2010
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38775 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0103 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:01:26Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ігнатьєва, Т.В. 2012-11-22T13:44:01Z 2012-11-22T13:44:01Z 2010 Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку / Т.В. Ігнатьєва // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 33-41. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38775 327(477) Використовуючи теорію геополітичної парадигми і коду, з’ясовується процес формування російського геополітичного коду та місця в ньому українських земель. The article represents the process of forming Russian geopolitical code and place of Ukrainian lands in it using the theory of geopolitical paradigm and code. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Світова і регіональна політика Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку Article published earlier |
| spellingShingle | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку Ігнатьєва, Т.В. Світова і регіональна політика |
| title | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| title_full | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| title_fullStr | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| title_full_unstemmed | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| title_short | Українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| title_sort | українські землі в російських геополітичних кодах розвитку |
| topic | Світова і регіональна політика |
| topic_facet | Світова і регіональна політика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38775 |
| work_keys_str_mv | AT ígnatʹêvatv ukraínsʹkízemlívrosíisʹkihgeopolítičnihkodahrozvitku |