Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму
У статті здійснено аналіз політичних технологій у тоталітарних режимах, простежено специфічні маніпуляції людською свідомістю. The article series analysis and application of technology in political regimes. Traced specific technology ideological brain washing....
Saved in:
| Published in: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38778 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 63-72. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859783526504726528 |
|---|---|
| author | Вонсович, С.Г. |
| author_facet | Вонсович, С.Г. |
| citation_txt | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 63-72. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description | У статті здійснено аналіз політичних технологій у тоталітарних режимах, простежено специфічні маніпуляції людською свідомістю.
The article series analysis and application of technology in political regimes. Traced specific technology ideological brain washing.
|
| first_indexed | 2025-12-02T09:34:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
63
Політичні інститути і процеси
M. (Eds.). Machiavelli and Republicanism. — Cambridge: Cambridge
University Press, 1990. — P. 3-16.
Див.: Boyle С. Op. cit. — Р. 298.5.
Urbinati N. Representative Democracy: Principles and Genealogy. — 6.
Chicago, IL: University of Chicago Press, 2006. — Р. 47; Р. 96.
The article disclosed the use of the institute as the draw procedure
appointment, denial of which became characteristic of modern democratic
political systems, which declared the principle of broad participation of
people in governance.
Key words: theory of politics, political participation, elections, rep re-
sentative democracy, the culture of choice.
Отримано 10.01.2010
УДК 321.64
С. Г. Вонсович
АНАЛіЗ ПОЛітИЧНИХ тЕХНОЛОГіЙ тОтАЛітАРНОГО РЕЖИмУ
У статті здійснено аналіз політичних технологій у тоталітарних
режимах, простежено специфічні маніпуляції людською свідомістю.
Ключові слова: технологія, аналіз, тоталітаризм, фашизм, ідео-
логія.
Важливою та цікавою теоретичною проблемою у сучасному
соціально-політичному просторі є дослідження особливостей по-
літичних технологій тоталітарного режиму. Найменш з’ясованим
виокремлюється питання специфіки політичних технологій
політичного панування за тоталітарного режиму. У політиці то-
талітарних режимів воно досягається за допомогою технологій
насильства, терору та ідеологічної боротьби.
Публікації дослідників (Авторханов А. [8], Арендт Х., Гал кін А.
[9], Джилас М., Клямкін І.), спонукають до утвердження думки про
те, що технології тоталітарного панування, які застосовувалися з
метою абсолютизації підпорядкування суспільства, є схожими.
Спробуємо проаналізувати основні технології тоталітарного
режиму, використовуючи історичний досвід політичних режимів
у СРСР та нацистської Німеччини. Автор ставить за мету до-
слідити та проаналізувати технологічні аспекти тоталітарного
режиму в “чистому вигляді”, що могли б належати кожній із ви-
щезазначених держав.
Спираючись на думку болгарського дослідника Ж. Желєва
[1, c. 45-46], слід виділити такі ознаки тоталітарної держави:
1) насильницьке встановлення однопартійної системи або “єди-
новладдя”; 2) зрощення партійної і державної систем управління
державою; 3) уніфікація громадського життя, ліквідація старої
і побудова нової соціальної структури; 4) авторитарний спосіб
© Вонсович С. Г., 2010
64
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
мислення; 5) культ вождя, партії, нації, способу життя та ін.;
6) відсутність громадянських свобод; 7) політичний терор, основ-
на технологія управління — насильство.
Які політичні технології, властиві всім тоталітарним режи-
мам, застосовувались для досягнення тотального державного
контролю?
Найбільш важливим етапом створення тоталітарного режи-
му є знищення опозиції. Це знаходить своє вираження у діяль-
ності політичних партій, а саме — у ліквідації багатопартійності і
встановленні влади партії — держави. Крок до цього був зробле-
ний більшовиками у січні 1918 року (розігнані Установчі збори),
а німецьким нацизмом — у липні 1933 року.
Процеси, початі ліквідацією політичної опозиції, поступово
захоплюють усі сфери суспільства, що раніше були непідконтр-
ольні державі. Починається цілеспрямована діяльність щодо
ліквідації інститутів громадянського суспільства. Забороняється
конвенційна участь громадських і масових організацій, профспі-
лок, національних і культурних товариств, релігійних об’єднань.
Діяльність соціальних інститутів, що залишилися, по-перше, су-
воро регламентується, по-друге, має неполітичний характер і, по-
третє, відрізняється не просто лояльністю до існуючого режиму,
а здійснюється в руслі офіційної політики.
Одним із провідних гравців у соціально-політичній бороть-
бі за права трудящих є профспілки. Їхня роль в одних випад-
ках вихолощувалася і зводилася до ролі “приводного паска”, як
це відбулося в СРСР, або інститут профспілок зліквідовувався
як такий, як це трапилось у Німеччині. Проблема незалежнос-
ті профспілок від радянської держави була піднята на I з’їзді
профспілок (січень 1918 р.). Дискусія на цю тему завершила-
ся втратою незалежності заводськими комітетами. За словами
Г. Зинов’єва, профспілки “поступово стають складовою частиною
в загальному механізмі державної влади, стають одним із орга-
нів робочої державності, підкоряючись Радам як історично даній
формі диктатури пролетаріату”. На з’їзді було відкинуто пропо-
зицію меншовиків, що наполягали на праві страйків з наголосом
на тому, що Республіка Рад — робітнича держава; було б абсурд-
но робітникам страйкувати проти самих себе [2, с. 127].
Подібний крок з ліквідації неурядових громадських і по-
літичних організацій призводить до загибелі опозиційної преси і
підриває її фінансові засади. Опозиційні видання, що мають фі-
нансову незалежність, або розпускаються, або реорганізовуються
в такий спосіб, щоб у керівному складі з’явилися лояльні до ре-
жиму фігури. Боротьба з політичною опозицією спрямовується,
насамперед, на проникнення партійного контролю у систему по-
літичного і державного управління.
65
Політичні інститути і процеси
Наступним важливим кроком є об’єднання державного апа-
рату з партійним. Аналізуючи це питання, варто зазначити, що
партійні функціонери займають посади в новостворених держав-
них громадських організаціях, в інститутах державної влади, уря-
ді, закладах освіти, культури і мистецтва. Величина партійної
посади безпосередньо залежить від займаної “цивільної” посади
і навпаки. Подібна “інвазія” партії в усі елементи системи соці-
ального управління — від дитячих садків до органів прокуратури
— призводить до встановлення системи подвійного підпорядку-
вання, де головним є партійне.
Таким чином, влада переходить до рук партійної бюрократії,
що виконує функції апарату державної влади, стає джерелом цієї
влади, а також джерелом права, і непідконтрольна ні народу, ні
контролюючим органам — таким, як прокуратура і суди.
Ще одним суттєвим чинником у державотворенні тота-
літарного режиму виступає “злиття” партії і держави. Він на-
стільки тісно пов’язаний з установленням однопартійної систе-
ми, що може розглядатися як його продовження, як зміцнення і
консолідація однопартійної системи. Зв’язок тут безпосередній.
Неможливо остаточно затвердити встановлену політичну моно-
полію фашистської партії, якщо надалі ця партія не ототожню-
ється з державою, якщо вона не зробить державу своєю приват-
ною власністю або, щонайменше, своєю монопольною власністю.
Тоді, “… партія зможе роздавати таку власність своїм членам у
вигляді державних служб, посад і привілеїв, щоб зацікавити їх
матеріально в зміцненні єдності партії і держави. Це найбільш
ефективний шлях зрощення партій з державою” [1, с. 62].
Влада партії більшовиків у Радянській Росії мала абсолют-
ний характер. “Після досягнення мети, після захоплення влади
партія не бажає обмежитися частиною влади, залишивши іншу
державному апаратові. Вона хоче бути державою” [3, c. 133]. І
вона цю владу одержала. Відсутність механізмів демократичного
контролю над владою і системи ротації влади призводить до вста-
новлення закритої системи державного управління і найбільшо-
го поширення принципів кар’єризму, “шкурництва”, за висловом
М. Бердяєва, що стають основними в діяльності бюрократичного
апарату управління.
Паралельно з установленням абсолютної влади партії і про-
цесами її об’єднання з апаратом державного управління почина-
ється боротьба з інститутами громадянського суспільства і, на-
самперед, з церквою, як найбільш могутнім з них. У Радянській
Росії Декрет від 23 січня 1918 р. проголошував відділення церкви
від держави, позбавлення її майна і юридичних прав. Фактично
церква ставилася поза законом. Починаються репресії проти цер-
ковних ієрархів, закриття церков, конфіскація церковного май-
66
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
на і предметів культу, “трудове перевиховання” священиків, що
“ледарюють”, боротьба з марновірством, паплюження релігійних
святинь та подібна антирелігійна “робота”. У травні 1922 р. вла-
дою ініціюється ліквідація патріархату і створення Вищого цер-
ковного правління, головне завдання якого полягало в здійсненні
державного контролю над релігійною діяльністю.
Водночас починаються репресії проти інтелігенції, видатних дія-
чів науки, культури і мистецтва як потенційних і реальних джерел
опозиційності думки. У кращому випадку представників інтелігенції
очікувало позбавлення громадянства, власності й “гуманне” вигнан-
ня за межі країни, у гіршому — арешти, розстріли, голод. Мета влади
— паралізувати, а потім знищити центри незалежної думки.
Кампанія боротьби ідеології комуністичного інтернаціоналу
з національними рухами від України і до Середньої Азії закін-
чується перемогою першої, утратою національними автономіями
навіть натяків на ознаки незалежності й утворенням сильної цен-
тралізованої федерації “союзних” народів — СРСР.
Політизується система освіти, перед якою тепер окреслю-
ються принципово нові завдання інтернаціонального комуністич-
ного виховання. Ліквідація безграмотності набуває політичного
характеру і стає механізмом навчання “правильного” мислення
за допомогою навчання читанню і письму. Відмова від навчан-
ня політичної грамоти розцінюється як злочин проти влади.
Розширюється кадровий склад партії, а новою формою партійної
демократії стає терор її верхівки проти бюрократії.
У сфері науки також активно розпочинаються процеси полі-
тизації. Створюються і видаються нові підручники згідно з класо-
вою (СРСР) і расовою (Німеччина) теоріями, причому ці процеси
відбуваються не тільки в соціальних, але й у природничих і точних
науках. Суворій критиці, наприклад, піддаються так звані “лженау-
ки”, приміром, теорія відносності А. Ейнштейна (у Німеччині) і
генетика (у СРСР), які начебто суперечили офіційній науці.
Таким чином, терор набуває характеру універсальної політич-
ної технології і здійснюється за допомогою позасудових репресій на
засадах особливого типу права (революційне комуністичне класове
право — у СРСР і націонал-соціалістичне — у Німеччині). Завданням
суду стає обґрунтування терору. Отже, закладаються основи законо-
давства, властивого тоталітарному режиму, що істотно відрізняють-
ся від законодавства деспотичного режиму. “Характерна риса дес-
потизму — суворість законодавства, характерна риса тоталітаризму
— фіктивність законодавства. В. Ленін включає до кримінального
кодексу статтю, що карає смертю (за відсутності пом’якшувальних
обставин) за висловлення поглядів, які можуть “об’єктивно допо-
магати” буржуазії. Це означає, що влада може вбивати, кого захоче,
хто їй не подобається (або, застосовуючи пом’якшувальні обстави-
67
Політичні інститути і процеси
ни, обмежуватися в’язницею, табором, висилкою). Отже — закон не
існує, кримінального кодексу не існує” [3, c. 149]. Аналогічні про-
цеси в правовій сфері відбуваються в Німеччині, коли вводиться
система превентивних арештів — арештів на невизначений термін
на розсуд поліції, без звинувачувального висновку, суду і вироку.
Концентраційні табори в Німеччині, ГУЛАГ у СРСР, “табори тру-
дового перевиховання” у Китаї виконують функції ізоляції потен-
ційних і реальних супротивників від інших членів суспільства, а
також упровадження системи рабської безоплатної праці, доход від
якого спрямовується до державної скарбниці.
Технології тоталітарного панування можна розглядати не
просто як продукт індустріальної епохи, але як становий хребет
економічної могутності тоталітарної держави, що ґрунтується на
рабській праці. Тоталітарна держава за цього виступає основним
власником. У її власності форма класової експлуатації замінена
на державну. Кардинальна економічна відмінність тоталітариз-
му фашистсько-нацистського типу від комуністичного полягала
у формальному збереженні приватної власності. Індустріалізація
і мілітаризація проводилися фашистським режимом і великими
корпораціями від імені держави.
Процеси соціальної уніфікації завершують соціально-полі-
тичні перетворення тоталітарних режимів. Безсумнівно, що пар-
тія, фашистсько-нацистська або комуністична, була не в змозі
поширити контроль на все суспільство і не здатна контролюва-
ти кожного члена суспільства зокрема. Однак загальний контр-
оль стає можливий тоді, коли багатомільйонні маси громадян
організуються в громадські організації, контрольовані партією-
монополістом. Прямий контроль замінюється опосередкованим.
Кожен член організації стає, одночасно, об’єктом і суб’єктом
контролю: будучи сам під наглядом, він стежить за всіма іншими.
Формується система взаємної підозрілості і доносів. Тотальне
шпигунство стає домінуючою формою соціального контролю, що
заміняє собою поліційний нагляд.
За такого контролю громадяни позбавляються індивідуаль-
ності та будь-якої соціальної автономії. Відбувається тотальне охо-
плення суспільства організаціями, підконтрольними партії; одно-
часно знижується роль старих референтних груп. “Тоталітаризм
будується на знищенні всіх природних коренів, що зв’язують окре-
му людину з суспільним організмом, усіх опор, що служать для
людини своєрідними референтними групами, як, наприклад, нація,
сусідня родинна громада, церква, реальні, а не офіційні організації,
союзи, асоціації, стани, класи тощо, на граничній уніфікації всіх
зв’язків людини, відносин і виставлянні на загальний огляд най-
більш недоторканних аспектів приватного життя. Єдиною осно-
вою для окремої людини залишається держава” [4, с. 208].
68
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Тотальне охоплення всього суспільства, його повне підпо-
рядкування державі були неможливі до ХХ століття. Головна
причина тому полягала у відсутності технологічних передумов
— результатів індустріальної революції. Індустріальна цивіліза-
ція поряд із промисловим виробництвом і науковою організаці-
єю праці висунула на перший план засоби комунікації, такі як
транспортні магістралі, залізниці, пресу, телеграф, телефон, радіо і
кіно. Засоби комунікації не просто створили можливість скороти-
ти час передачі державної волі суспільству, але й дозволили від-
няти у народу можливість самостійного мислення. Настала епоха
“промивання мозку”: “Техніка не тільки забезпечує моментальний
зв’язок і масову пропаганду, але дає можливість впливати і на
сам апарат (управління), на механізми його діяльності” [1, с. 297].
Відбувається тотальна технологізація системи управління, у пев-
ному сенсі, тоталітарна держава стає найбільш повною і закінче-
ною формою реалізації ідеї абсолютної технологізації політики і
державного управління. “Техніка XX ст. не тільки вдосконалила
диктатуру, але й надала їй більш ефективних засобів, без яких іс-
нування фашистської держави в кінцевому підсумку неможливе.
Без радіо, телефону, телеграфу і кіно немислима: а) масова і всео-
хоплююча пропаганда; б) тотальне стеження; в) механізація діяль-
ності апарату; г) створення моторизованої армії і керівництво нею,
а також щохвилинний контроль за її пересуваннями” [1, с. 299].
Безумовно, однією з найбільш важливих характеристик то-
талітаризму є феномен культу (лідера, особистості, партії та ін.).
Культ засновується на авторитарному типові мислення, що влас-
тивий не тільки тоталітарним режимам. Подібний тип мислення
зустрічається в монархіях, імперіях і різних більш-менш цілісних
бюрократичних ієрархіях. Проте тоталітаризм зводить авторитар-
ний тип мислення до абсолюту, додає йому тотального характеру.
Насамперед соціально-психологічна основа культу полягає в
тому, що всередині групи виникає система жорсткої залежності
і повного підпорядкування лідерові. За умови різноманіття до-
слідницьких підходів до аналізу культу слід враховувати різні
його складові. Найбільш поширені уявлення щодо сутності куль-
ту розроблені в рамках технологічного, ментального й особистіс-
ного підходів. Охарактеризуємо їх більш детально:
Технологічний підхід припускає розглядання культу як про-
дукту політичних технологій, тобто штучно сконструйований і
нав’язаний владою масам за допомогою маніпулювання громад-
ською думкою й інтенсивною пропагандою об’єкт поклоніння
соціально-релігійного характеру.
Ментальний підхід розглядає культ як стан соціуму і громад-
ської думки, що спонтанно виникає “знизу”, породжуваний маса-
ми за певних обставин (наприклад, криза, війна або революція).
69
Політичні інститути і процеси
Особистісний підхід визнає культ як результат прояву ви-
датних особистісних якостей лідера, що став об’єктом загального
поклоніння, тобто як вираження винятковості особистості лідера
(теорія харизми).
У ракурсі окресленої теми нас найбільшою мірою цікавить
перше трактування сутності культу лідера — як продукту по-
літичних технологій. Культ, як форма цивільної релігії й одна
з форм ідеологічного контролю над масами, конструюється за-
вдяки використанню специфічних політичних технологій, серед
яких найважливішими є технології “промивання мозку”, а також
пропаганда й агітація.
Термін “промивання мозку” спочатку позначав технології
впливу на психіку, що застосовувалися китайськими комуніс-
тами в концтаборах стосовно американських військовополоне-
них під час Корейської війни. У західній соціальній психології
в більш широкому розумінні під “промиванням мозку” мають на
увазі техніку кардинального перетворення способу мислення.
Варто зазначити, що до специфічних технологій ідеологічного
промивання мозків відноситься: 1) створення нової мови — мови
ідеології; 2) створення системи політичної й ідеологічної осві-
ти та самоосвіти; 3) обов’язкове вивчення офіційної ідеологічної
доктрини; 4) обов’язкове проведення ідеологічних занять в усіх
соціальних групах, мета яких — роз’яснення офіційної політики
і перевірка ідеологічної зрілості учасників; 5) проведення вели-
чезного числа політичних заходів, перш за все зборів (облікових,
партійних, виробничих, профспілкових і т. ін.); 6) домінування в
засобах масової комунікації ідеологічних матеріалів і неможли-
вість відмови від споживання цієї інформації; 7) індивідуальна і
колективна робота з ідеологічно нестійкими індивідами-членами
суспільства; 8) формування в суспільстві фанатичної сліпої від-
даності режимові.
Щодо визначення сутності ідеологій у політичній науці
склалися два основних підходи — світоглядний і технологіч-
ний. У рамках світоглядного підходу ідеологія розуміється як
сформована в громадській думці і спрощена до рівня соціального
стереотипу політична, державна доктрина або модель соціально-
політичного розвитку. За такого підходу ідеологія трактується як
форма масової свідомості.
У руслі технологічного підходу ідеологія розглядається як
продукт інформаційних технологій, певних соціальних і політич-
них кліше, що накладаються на суспільство і продукуються в
масовій свідомості за допомогою пропаганди й агітації. У тако-
му випадку ідеологія набуває форми ”соціального рукотворного
міфу” [5], головним призначенням якого є управління (або мані-
пуляція) громадською думкою і масовою свідомістю.
70
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
Безпосередньо до технологій ідеологічної обробки, пропаган-
ди й агітації в тоталітарному суспільстві можна віднести все, що
може бути використано як джерело інформування громадян; не-
важливо, чи передається інформація безпосередньо (кіно, газети,
радіо, телебачення, публіцистика і т. ін.), або у символічному ви-
гляді (свастика, червоні зірки, Мавзолей, музичні твори і т. ін.).
Пропаганда в тоталітарній державі являє собою специфічну
форму інформаційно-ідеологічного контролю над громадянами,
що реалізується за допомогою: 1) цензури і тотального контр-
олю над засобами масової комунікації; 2) інспірування інсинуа-
цій, слухів і відвертої брехні; 3) масових мітингів, демонстрацій
і військових парадів; 4) використання історичних і релігійних
символів і пам’яток, реконструювання календаря (уведення но-
вого літочислення), зміна історичних назв; 5) стирання і пере-
писування заново історії відповідно до ідеологічних канонів;
6) створення в літературі, живописі, скульптурі, музиці, архітек-
турі, кіномистецтві особливих ідеологічних напрямків — “проле-
тарського мистецтва” і “соцреалізму” (СРСР), “нордичного еллі-
нізму” (Німеччина); 7) проникнення ідеології в побут (чорниль-
ниці у формі Мавзолею, портрети правителів, плакати і гасла
в громадських місцях та ін.); 8) гігантоманії, що виявляється у
всьому, починаючи від побудови виробничих підприємств, армій
і транспортних комунікацій — до творів живопису, скульптури й
архітектури (монументалізм); 9) делегування державним устано-
вам повноважень щодо виховання підростаючого покоління, змі-
щення ціннісних пріоритетів від особисто-сімейних до суспільно-
державних; 10) мілітаризації суспільства, формування і нагнітан-
ня в суспільстві атмосфери страху і постійної загрози реальної,
а частіше уявної небезпеки; 11) перебільшення значення влас-
них досягнень в економіці, науці або мистецтві і акцентування
ознак занепаду, руйнування економіки і культури в ідеологічних
супротивників; 12) відсутності альтернатив офіційній ідеології;
13) продукування в суспільстві месіанських ідей (комунізм — “це
молодість світу”, німецька нація — “богообраний народ” тощо).
У стислому вигляді догматичну сутність пропаганди в то-
талітарному суспільстві висловив А. Гітлер у культовому творі
націонал-соціалізму “Mein Kampf” (“Моя боротьба”) 1925 року:
“Функція пропаганди полягає, наприклад, зовсім не в тому, щоб
ретельно обмірковувати і зважувати правоту різних людей. Вона
полягає винятково у виділенні однієї правоти, на захист якої ця
пропаганда має намір виступати. Її завдання полягає аж ніяк
не в об’єктивному дослідженні істини і наступному викладенні
цієї істини перед масами з академічною чесністю, оскільки таке
дослідження здатне віддавати перевагу ворогові; її завдання по-
лягає в служінні нашій власній правоті, завжди і непохитно... Як
71
Політичні інститути і процеси
тільки наша власна пропаганда визнає хоча б слабкий проблиск
справедливості з іншого боку, закладається основа сумніву в на-
шій власній правоті” [6, с. 456].
Процес формування тоталітарного режиму відбувається
за наступними етапами: 1) створення однопартійної системи.
Ліквідація політичних опонентів, інститутів громадянського
суспільства, правової системи; 2) об’єднання інститутів держав-
ної влади і правлячої політичної партії. Формування системи
партійно-державного управління, установлення державної мо-
нополії, насамперед у сфері економіки; 3) установлення культу
(особистості, партії, лідера і т. ін.) — соціальний аспект; реаліза-
ція принципу вождізму — адміністративний аспект; 4) тотальна
ідеологізація духовної сфери (мистецтва, культури, науки, освіти,
спорту тощо); 5) створення тоталітарної мови, формування тота-
літарного способу мислення, “тоталітарної” особистості; 6) ство-
рення апарату для проведення масових репресій і терору — уні-
версальної соціальної технології тоталітарного режиму; 7) про-
ведення заходів щодо соціальної уніфікації, ліквідація старої со-
ціальної структури і створення нової.
Як мудро зазначила Х. Арендт, в основі тоталітаризму містить-
ся філософський принцип “можливо все” [7, с. 492]. Тоталітарні
режими, що виникли в ХХ ст., мають багато спільного. Головне,
що ріднить тоталітаризм радянського, німецького, китайського й
іншого типів, — це технології тоталітарного панування, наповню-
вані лише різним ідеологічним змістом. Тоталітаризм — явище
інтернаціональне, здатне стати згубною хворобою для будь-якої
держави, хворобою, що набуває різних форм, і від якої, на жаль,
не існує щеплень.
Список використаних джерел:
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство: Пер. с. болг. — М.: 1.
Изд-во “Новости”, 1991. — 336 с.
Верт Н. История советского государства: 1900-1991: Пер. с фр. — М.: 2.
Прогресс-Академия, 1992. — 480 с.
Геллер М., Некрич А. Утопия у власти. — L.: Overseas Publications 3.
Interchange Ltd, 1989. — 926 c.
Гаджиев К. С. Политическая наука: Учеб. пособие для студ. вузов. — 4.
2-е изд. — М.: Междунар. отношения, 1995. — 400 с.
Гуревич П.С. Социальная мифология. — М.: Мысль, 1983. — 175 с.5.
Гитлер А. Моя борьба. — Х.: ООО “Свитовид”, 2003. — 704с.6.
Арендт Х. Джерела тоталітаризму: Пер. з англ. — К.: Дух і літера, 7.
2002. — 539 с.
Авторханов А. Технология власти. — М.: СП “Слово”; Центр “Новый 8.
мир”, 1991. — 638 с.
Галкин А. А. Германский фашизм. — Изд. 2-е. — М.: Наука, 1989. — 9.
352 с.
72
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1
The article series analysis and application of technology in political
regimes. Traced specific technology ideological brain washing.
Key words: technology, analysis, totalitarianism, fascism, an ideo-
logy.
Отримано 11.01.2010
УДК 321.7(477+438)
В. В. Кобильник
ОсОБЛИВОсті стАРтОВОЇ сИтУАЦіЇ ДЕмОКРАтИЧНОГО
тРАНЗИтУ В УКРАЇНі тА ПОЛЬЩі
У статті проаналізовано особливості демократичного транзиту в
Україні та Польщі, здійснено порівняння умов для успішного прове-
дення процесу розбудови демократії і ринкової економіки.
Ключові слова: демократичний транзит, комуністичний режим,
опозиція.
Процеси суспільно-політичного розвитку України відбува-
ються в загальному контексті світових процесів, однією із сут-
нісних ознак яких є трансформація недемократичних режимів і
перехід до демократії. У порівнянні з іншими посткомуністични-
ми країнами Центральної та Східної Європи демократичні пере-
творення в Україні відбуваються досить повільно і непослідовно,
що зумовлено комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед
них варто виокремити та проаналізувати умови, в яких безпосе-
редньо розпочинаються демократичні перетворення. До сегментів
стартової ситуації є всі підстави включити: ступінь підготовленос-
ті суспільства до політичних, економічних та ідеологічних змін; рі-
вень залежності старої комуністичної еліти від імперського центра;
рівень політичного та економічного лібералізму, що дозволявся
комуністичною владою в останні роки свого існування; чисель-
ність нової еліти й наявність у неї політичної волі до здійснення
рішучого переходу до демократії; ступінь консолідації суспільства
навколо ідеї трансформації, розвиненість інститутів громадянсько-
го суспільства; фінансово-економічне становище країни тощо.
Проблеми у розбудові демократії в Україні змушують ви-
вчати досвід сусідніх посткомуністичних країн, успіхи яких у цій
сфері значно кращі. Найбільш вдалим об’єктом для вивчення та
порівняння може виступати Польща, трансформаційні процеси в
якій розгорталися за подібною до України схемою, проте привели
до якісно інших результатів у розбудові демократичного режиму.
Окремі аспекти досліджуваної тематики не залишили поза
своєю увагою такі сучасні дослідники, як Г. Зеленько, Ф. Рудич,
В. Ткачук, Л. Нагорна, В. Лущай, Н. Бухарин, В. Мельник,
А. Колодій, О. Нарґаард тощо.
© Кобильник В. В., 2010
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38778 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0103 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T09:34:39Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вонсович, С.Г. 2012-11-22T13:52:51Z 2012-11-22T13:52:51Z 2010 Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 63-72. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38778 321.64 У статті здійснено аналіз політичних технологій у тоталітарних режимах, простежено специфічні маніпуляції людською свідомістю. The article series analysis and application of technology in political regimes. Traced specific technology ideological brain washing. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політичні інститути і процеси Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму Article published earlier |
| spellingShingle | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму Вонсович, С.Г. Політичні інститути і процеси |
| title | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| title_full | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| title_fullStr | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| title_full_unstemmed | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| title_short | Аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| title_sort | аналіз політичних технологій тоталітарного режиму |
| topic | Політичні інститути і процеси |
| topic_facet | Політичні інститути і процеси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38778 |
| work_keys_str_mv | AT vonsovičsg analízpolítičnihtehnologíitotalítarnogorežimu |