Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст.
В статті розглянуті витоки засад регіоналізму, впливи різних чинників і особливо — соціально-економічного, які детермінували формування етнополітичної та етносоціальної специфіки регіонів України протягом ХХ ст. In this article we are talking about conditions of ethnosocial, ethnopolity, district st...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38798 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. / Н.Ю. Макаренко // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38798 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Макаренко, Н.Ю. 2012-11-22T15:15:17Z 2012-11-22T15:15:17Z 2011 Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. / Н.Ю. Макаренко // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38798 94(477):323.1 В статті розглянуті витоки засад регіоналізму, впливи різних чинників і особливо — соціально-економічного, які детермінували формування етнополітичної та етносоціальної специфіки регіонів України протягом ХХ ст. In this article we are talking about conditions of ethnosocial, ethnopolity, district structure of Ukraine, and a process of regional identity, social and economics factors influence during XX st. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політичні інститути і процеси Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. |
| spellingShingle |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. Макаренко, Н.Ю. Політичні інститути і процеси |
| title_short |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. |
| title_full |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. |
| title_fullStr |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. |
| title_sort |
соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у хх ст. |
| author |
Макаренко, Н.Ю. |
| author_facet |
Макаренко, Н.Ю. |
| topic |
Політичні інститути і процеси |
| topic_facet |
Політичні інститути і процеси |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| format |
Article |
| description |
В статті розглянуті витоки засад регіоналізму, впливи різних чинників і особливо — соціально-економічного, які детермінували формування етнополітичної та етносоціальної специфіки регіонів України протягом ХХ ст.
In this article we are talking about conditions of ethnosocial, ethnopolity, district structure of Ukraine, and a process of regional identity, social and economics factors influence during XX st.
|
| issn |
XXXX-0103 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38798 |
| citation_txt |
Соціально-економічні чинники формування регіональної етнополітичної специфіки у ХХ ст. / Н.Ю. Макаренко // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT makarenkonû socíalʹnoekonomíčníčinnikiformuvannâregíonalʹnoíetnopolítičnoíspecifíkiuhhst |
| first_indexed |
2025-11-24T05:29:12Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:29:12Z |
| _version_ |
1850842570133864448 |
| fulltext |
19
Політичні інститути і процеси
УДК 94(477):323.1
Н. Ю. Макаренко
сОЦіАЛЬНО-ЕКОНОміЧНі ЧИННИКИ ФОРмУВАННЯ
РЕГіОНАЛЬНОЇ ЕтНОПОЛітИЧНОЇ сПЕЦИФіКИ У ХХ ст.
В статті розглянуті витоки засад регіоналізму, впливи різ-
них чинників і особливо — соціально-економічного, які детер-
мінували формування етнополітичної та етносоціальної специ-
фіки регіонів України протягом ХХ ст.
Ключові слова: регіоналізм, соціально-економічні чинники ре-
гіоналізації, етнополітична та етносоціальна структура населення.
Гармонізація та врегулювання відносин між регіона-
ми України постало зараз як найбільш гостре соціально-
політичне питання. У зв’язку з цим набуває актуальності
аналіз витоків засад регіоналізму, впливів різних чинників
і особливо — соціально-економічного, які детермінували
формування етнонаціональної специфіки регіонів України,
що дасть можливість відповісти чи, принаймні, наблизи-
тися до розуміння того, з чим пов’язані, чим обумовлені
сучасні регіональні виклики і загрози.
Проблема регіоналізму є надзвичайно багатогранною
і багатовекторною. Щодо обраного нами аспекту — дослі-
дження взаємозв’язку соціально-економічних і етнополі-
тичних процесів на регіональному рівні, особливостей їх-
нього прояву, то спеціальних праць явно бракує. Серед та-
ких варто назвати роботи Л. Нагорної, О. Реєнта, О. Май-
бороди, Т. Рудницької, О. Стегнія, С. Кульчицького.
Модернізація економіки наприкінці ХІХ — на початку
ХХ ст. відіграла важливу роль у поглибленні регіональних
етнополітичних особливостей на Україні. Першою щабли-
ною стала, як це не дивно, модернізація самої Росії: бу-
дівництво залізниць, скасування кріпацтва і столипінські
програми стимулювали переселенські процеси. За даними
Всеросійського перепису населення 1987 р., в Україні на-
раховувалося 4,7 млн. росіян, а за переписом 1917 р. —
вже 6,2 млн. [1, с. 415]. Згідно з даними карти В. Ку бі йо-
вича «Переселення на початок ХХ ст.» у 1890–1930 рр. на
Донбас переселилось приблизно 2 млн. росіян, здебільшого з
Центрально–Промислового та інших районів Росії [2]. Росіяни
стали джерелом формування основного масиву робітників
на шахтах і підприємствах Донбасу. «Підприємницька лихо-
манка» в Донбасі призвела до того, що видобуток кам’яного
вугілля зріс в період 1861–1900 рр. у 115 разів, що зробило
Донецький басейн найбільш динамічно зростаючим регіо-
ном імперії. Машинна індустрія одразу виникала одразу на
новому капіталістичному підґрунті.
© Макаренко Н. ю., 2011
20
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
Промисловий бум спричинив новий спосіб життя в ур-
банізованому середовищі. Із зростанням кількості шахт
у Донбасі зростало й число робітників: у 1885 р. налічува-
лось 32 тис. працівників, у 1900 — 82 тис., у 1913 —
168 тис. Робоча сила на Сході та Півдні України створювала-
ся загалом не за рахунок українців-найманців. За даними пе-
репису 1897 р. у гірничодобувній та металургійній промисло-
вості Катеринославської губернії працювало 67,8% росіян [3,
с. 39]. Російська культура, мова ставали домінантою в містах
Південно-Східного регіону України. Навіть українські селя-
ни, які переїжджали сюди, поповнюючи лави найманих ро-
бітників, відривалися від українського кореня, їх поглинало
урбаністичне російськомовне середовище. Фактично, основ-
на промислова база створювалась в областях, де українці до-
мінували лише за «крипто-формальною демографічною озна-
кою» [4, с. 99], хоча реально переважало російськомовне куль-
турне середовище. Прискорена модернізація ламала звичні
традиційні устої життя, «диктувала» формування своїх норм
поведінки, пролетарського менталітету та інтернаціональної
ідентичності. Зміна життєвого середовища трансформувала
соціальні орієнтири й моральні устої. Ці тенденції посилилися
в період радянської модернізації.
Індустріалізація, що активно продовжувалась на Пів-
денному Сході України і в першій третині ХХ ст., спричи-
нила не лише радикальну «корекцію» національного складу
населення цих регіонів, а й штучно визначила його етно-
стратифікаційний склад. Цікавий статистичний матеріал
щодо етнічного і стратифікаційного складу міського насе-
лення Гірнопромислового району у (наступних переписах
ці округи увійшли до складу Донецько-При дні пров ського
району — прим. авт.) міститься у даних Всесоюзного пере-
пису населення 1926 р. [5].
Гірнопромисловий район
Артемівський округ
Націо-
наль-
ність
Всього
(тис.)
Робітники фаб рич-
но-заводської пр-ті
Службовці фаб рич-
но-заводської пр-ті
Керів-
ники,
осібтис. % тис. %
Українці 303930 37387 12,30 7222 2,38 362
Росіяни 75706 36019 47,58 5741 7,58 253
Луганський округ
Українці 168433 28129 16,70 5183 3,08 282
Росіяни 145927 44176 30,27 6821 4,67 438
Сталінський округ
Українці 1177204 23061 9,96 4972 4,42 237
Росіяни 121444 59872 49,30 9135 7,52 326
21
Політичні інститути і процеси
Таким чином, деформація етностратифікаційного
скла ду населення Південно-Східного регіону України ви-
разилась передусім у переважанні серед основних міських
станів: робітників, службовців та керівників — росіян. Ця
тенденція буде мати протягом подальшого розвитку ви-
східний характер і стане стабільно-вагомим фактором ет-
нополітичної своєрідності регіону.
Таким чином, доки господарство України було майже
аграрним, її населення лишалося переважно українським.
Так, у 1800 р. українці складали майже 90% мешканців
України, а їхній відсоток на Лівобережжі сягав аж 95%.
Але наприкінці XIX ст. наслідком соціально-економічної
модернізації стали зміни в соціальному і етнічному складі
населення: частка українців у складі населення впала до
77,1% [3, с. 39], тоді як число росіян, євреїв та інших мен-
шин різко збільшилося. Великою мірою ця зміна стала на-
слідком прискорених темпів промислового розвитку, який
в основному, як зазначалося, був пов’язаний з неукраїн-
ською нацією.
У міжвоєнний період ХХ ст. на теренах Східної Га-
ли чини етносоціальна ситуація була схожою до ситуації
на Правобережжі. Відмінність була в тому, що польська
шляхта панувала на Галичині не лише економічно, а й по-
літично, внаслідок чого українсько-польський етносоціаль-
ний конфлікт на теренах Східної Галичини переростає в
етнополітичний значно раніше, ніж на Київщині, Волині
й Поділлі. Аграрна політика польського уряду мала вираз-
но антиукраїнську спрямованість. У Польщі у 1919 р. була
проведена аграрна реформа, яка не ліквідувала безземелля
на українських землях. Парцеляції підлягала лише незнач-
на частина поміщицьких земель, та й наділялися землею
здебільшого не українські, а польські селяни. Намагаючись
надати «східним кресам» польського характеру, польські
уряди проводили політику цивільної і військової колоні-
зації Волині й Східної Галичини. У 1920 і 1925 рр. сейм
ухвалив закони про надання землі на Східній Галичині
польським офіцерам та солдатам. На східноукраїнські зем-
лі внаслідок цієї акції переселилося понад 250 тис. поль-
ських осадників. Вже до січня 1923 р. між поляками було
розподілено в Галичині близько 200 тис. гектар землі, на
Поліссі — 113 тис. Тим самим сотні тисяч українських се-
лян зі східних і південно-східних воєводств Польщі були
змушені емігрувати на захід. За 1919-1939 рр. тільки з
Галичини в інші країни виїхало 190 тис. осіб, а з Західної
Волині та Західного Полісся ще 50 тис. осіб. Етносоціальна
22
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
конфронтація привела до того, що восени 1922 р. українці
розпочали бойкот виборів до сейму і сенату.
Соціально-економічні зрушення, здійснені за «радян-
ською адміністративно-командною методикою», мали су пе-
речливі наслідки. Протягом 1939-1940 рр. Західній Україні
було проведено конфіскацію поміщицьких земель та екс-
пропріацію польських землевласників. Безземельне і мало-
земельне селянство одержало понад 1 млн. гектарів землі.
Проте, вже з весни 1940 p. розпочалася явно передчасна
колективізація, яка супроводжувалась широкомасштабни-
ми репресіями та висилками.
«Велике возз’єднання», яке донині є не лише держав-
ним святом, а й свого роду національним ідеалом для зна-
чної частини румунського суспільства, стало трагедією для
національних меншин Буковини. Основним етнонаціо-
нальним конфліктом стає румуно-український. До 1927 р.
всі сліди колишньої автономності Буковини було стерто, а
сам край вже розглядався як одна з румунських провін-
цій [6]. Своєю нетерпимістю до національних меншостей
Румунія перевершила навіть Польщу. Українців називали
«громадянами румунського походження, що забули рідну
мову». Вже у прийнятій 1923 р. конституції, були закла-
дені підвалини зловживань у сфері міжнаціональних вза-
ємин. Так, у ст. 31 проголошувалося, що територія королів-
ства не може колонізуватися народностями чужої раси. У
ст. 18 декларувалося, що тільки етнічні та натуралізовані
румуни мали право володіти нерухомістю на селі. Останній
принцип широко застосовувався під час запровадження
аграрної реформи, унаслідок якої селяни не румунського
походження втратили свої маєтки [7, с. 102-103]. В ре-
зультаті реформи поліетнічне населення сільськогосподар-
ських провінцій, якими, власне, були Північна Буковина та
Бессарабія отримало близько 8 тис. га землі, решта ж (май-
же 49 тис. га) була розподілена між румунськими колоніс-
тами, демобілізованими унтер-офіцерами, представниками
румунського чиновництва. Державна фінансова допомога
румунської колонізації разом із політикою румунізації за-
клали підґрунтя етнополітичного конфлікту, і спричинили
низку заворушень на цьому ґрунті.
Зауважимо, що другий прихід румунських військ на
ці терени 1941 р. надзвичайно негативно позначився на
етнонаціональній ситуації. Це, без сумніву, найгірша сто-
рінка в етнополітичній історії краю. Адже здійснювалася
відверто окупаційна, терористична політика, стимулю-
вався побутовий антисемітизм до рівня погромів, а потім
23
Політичні інститути і процеси
відбувся і плановий етноцид щодо єврейського населення.
Жертвою репресивної політики стало й українське насе-
лення. Повернення радянської влади 1944 р. припинило
розгул свавілля, але принесло з собою всі принади сталін-
ського режиму — примусову колективізацію, кампанії бо-
ротьби з буржуазним націоналізмом тощо.
Найбільшою проблемою Закарпаття на початку ХХ ст.
все ж залишався постійний земельний голод та безробіття.
Крім того, Угорщина, у т. ч. і шляхом соціально-еконо міч-
них заходів, здійснювала політику цілеспрямованої мадя-
ризації і денаціоналізації підлеглих націй і народностей.
Як результат, наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. спостеріга-
лась велика заробітчанська еміграція до США та Канади.
Упродовж 1870-1913 рр. із Закарпатських комітатів Австро-
Угорщини лише до США виїхало понад 180.000 осіб.
Соціально-економічна політика чехословацького уря-
ду на Закарпатті мала багато в чому суперечливий харак-
тер, але загалом сформувала позитивні тенденції со ціа-
ль но-економічного й національно-політичного розвитку
Закарпаття в міжвоєнні роки. Найвагоміший вплив на ет-
нополітичну стабілізацію на Закарпаття в той період віді-
грали аграрна і шкільна реформи чехословацького уряду,
проведені у 1924–1925 рр. Великі угорські землеволодіння
(понад 1,6 млн. га землі) були передані в руки словаків та
русинів. Запровадження переважно українських і русин-
ських шкіл у краї (питома вага яких зросла з 14% до 74%)
стимулювало розвиток національної свідомості [8].
Історична доля до закарпатців у міжвоєнний період
ХХ ст. раз була значно «прихильнішою», ніж, наприклад,
до населення Буковини та Східної Галичини й Волині, за-
гарбаних відповідно Румунією та Польщею. Чеський уряд у
населені українцями території вкладав більше коштів, ніж
вилучав. З 1919 до 1933 р., наприклад, державні інвес-
тиції на розвиток Закарпаття становили близько 1,6 млрд.
крон. Усе це сприяло значному пожвавленню економічно-
го життя на Закарпатті у 20–30-ті роки. Більшість сучас-
них дослідників історії Закарпаття переконані, що в історії
цього самобутнього, зі складною історичною долею краю,
міжвоєнний період — один із найважливіших і що саме в
складі Чехословаччини закарпатські русини-українці прой-
шли переломний етап у своєму соціально-економічному,
національно-культурному й етнополітичному розвитку, за-
явивши світові про своє існування [9].
Важливим для розуміння особливостей регіонального
етнополітичного розвитку України у другій половині ХХ ст.
24
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
є аналіз змін, які мали місце в Україні у 1960–1980-х рр.
Ми поділяємо точку зору сучасних дослідників, зокрема
Т. Рудницької, яка вважає, що в основі запроваджених
радянським урядом вагомих суспільних у тому числі соці-
альних змін, які на нашу думку безпосередньо вплинули і
значною мірою обумовили регіональну особливість етнопо-
літичного розвою України у другій половині ХХ ст., лежали
декілька взаємопов’язаних процесів: індустріалізація, ур-
банізація, міграція [10].
Одним з наріжних складових етносоціальних змін були
— етнодемографічні зміни. Влада виробляла різні методи
для їх упровадження: колосальне переміщення та «пере-
мішування» народів: у тому числі з метою посилення ро-
сійського елементу в республіках і областях СРСР. В цьому
контексті слід розглядати і практику організованих набо-
рів і масштабні новобудови по всій країні. Суттєве значен-
ня для розуміння змін, що відбувалися в Україні протягом
1930–1980 рр., має розгляд не лише масштабів, а й етніч-
ної складової міграційних потоків.
Загалом, етнічна композиція в 60−70-ті рр. ХХ ст.
змінювалась не на користь української нації. За дани-
ми міграційної статистики, Україна в результаті міграції
втратила 680 тис. українців, одночасно в Україну прибу-
ли 940 тис. осіб інших національностей. За підрахунками
Є.А. Янковської лише за 1959−1965 рр. межі України зали-
шило 2,5млн.осіб, у тому числі 0,5 млн. − в плановому по-
рядку оргнабору (організоване переселення і призначення
випускників навчальних закладів). Водночас імміграція в
Україну за ці роки перевищувала еміграцію з республіки
на 20% (тобто за 7 років в Україну переселилося близько
3 млн. осіб) [11, с. 49-54].
Одним з регіонів, який мав місце надвисокий іммі-
граційний поріг, був Крим. Після війни для господарсько-
го відновлення регіону (у 1941–1944 рр. з Криму було де-
портовано близько 393 тис. жителів), шляхом масштаб-
них оргнаборів, на півострів було переселено тисячі лю-
дей. Проте лише у 1958 р., населення Криму перевищило
довоєнний рівень: за переписом 1939 р. — 1 126 429 осіб,
у 1958 р. — 1 169 000 осіб [12, с. 12-13]. Відзначимо, що
Крим був єдиною в Україні областю, де українці складали
меншість. Разом з тим в Криму протягом 1959–1989 рр.,
спостерігалися інтенсивні темпи зростання чисельності
українців. Зауважимо, що союзний уряд сприяв пересе-
ленню до Криму українських селян[13]. В світлі перепи-
25
Політичні інститути і процеси
сів українці та росіяни становили в Криму такі відсотки:
[14, с. 213].
1926 р. 1959 р. 1970 р. 1979 р. 1989 р.
Українці 10,8% 22,3,% 26,5% 25,6% 25,8%
Росіяни 42,2% 71,4% 67,3% 68,4% 67,0%
Вражаючими темпами відбувалось збільшення ро-
сіян, за 30 років (1959–1989 рр.) їхня кількість зросла з
858 тис. до 1,62 млн. осіб — (тобто майже в два рази!).
У 1959 р. чисельність росіян на Західній Україні ста-
новила 326 797 тис. осіб [15; 16, с. 174]. За даними І. Тер-
лю ка [16, с. 111-115], в післявоєнні роки 49% росіян при-
були в західні області України за направленням: серед них
кожен другий — після закінчення учбових закладів, кожен
п’ятий — відряджений партійними органами; ще 43% ро-
сійських мігрантів керувалися особистими мотивами. Це
відбилося і на структурі професійної зайнятості росіян: 48%
з них сформували склад працівників прокуратури, судових
органів, НКВД, НКГБ, 31% — партійний та адміністратив-
ний апарат [17, с. 227]. Крім соціального напруження така
ситуація мала побічний негативний політичний ефект: ро-
сіяни, опинившись у становищі привілейованої групи, най-
менше хотіли чинити опір політичному режимові.
У 40-50-х рр. ХХ ст. процеси індустріалізації і урба-
нізації продовжувались. Як засвідчують статистичні дані,
особливо інтенсивний характер вони «традиційно» мали на
Південному Сході України.
Райони України
Міське населення у % до
всього населення
1939 р. 1959 р.
Донецько-Придніпровський район 50 66
Південно-Західний район 21 29
Південний район 37 49
Прим. При складанні таблиці використано району-
вання запропоноване Центральним статистичним уп рав
лінням під час проведення Всесоюзного перепису населення
1959 р. [15, с. 16].
Нерівномірність регіональних темпів індустріалізації
і урбанізації заклали соціально-економічну основу регіо-
нальної диференціації, на базі якої, в свою чергу, з’явилися
зони етнополітичної напруженості.
Якщо проаналізувати етнічний склад міського насе-
лення, наприклад, областей Донецько-Придніпровського
регіону, то найпомітнішим є домінування росіян-городян
26
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
у Донецькій, Луганській, Харківській областях [15, с. 180;
18, с. 126-152]. Так, у 1959 р. у Донецькій області росі-
яни становили 41,6% від загальної чисельності міського
населення, у Луганській — 42,9% Харківській — 40,0%,
Запорізькій — 32,1%. Вражаючими були темпи приросту
росіян-городян за період 1959–1989 рр.: їхня присутність
у Дніпропетровській і Запорізькій областях зросла вдвічі, у
Харківській на 81% [15, с. 180; 18, с. 126-152].
Серед українців було селянство було основним джере-
лом для поповнення стану городян. Статистичні дані свід-
чать, що у 1950–1980-х рр. в Україні домінантою внутріш-
ньої міжрегіональної міграції був відплив сільських жителів,
переважно молоді, у міста республіки та за її межи. Однак
це не означало, що в українські міста приходила сільська
ментальність. Основні її риси, в першу чергу мова, швид-
ко поглиналися великим масивом домінуючого російського
менталітету міст України. Таким чином, збільшення питомої
ваги городян серед українців об’єктивно вело до зростання
ареалу російськомовної компетенції. Крім того, процес при-
скореного зростання міст, підвищення їх ролі в економічно-
му і культурному житті суспільства спричиняв руйнування
звиклого для українців способу поселення, традиційної со-
ціальної стратифікації, перебудову сфер їх життєдіяльності,
поширення нового типу побутової культури та інше.
Сучасні дослідники, розглядаючи етномовні процеси,
включають їх до ряду етносоціальних процесів в якості
важливішої частини. Динаміка мовних процесів, як свід-
чать етносоціологічні дослідження, має значний зв’язок з
інтенсивністю процесів урбанізації та з розселенням етніч-
них спільнот в певних регіонах. Так, збільшення питомої
ваги городян серед українців привело до значного зростан-
ня поля російськомовної компетенції — з одного боку, а з
другого — до зниження чисельності україномовних україн-
ців. Свою негативну роль у цій ситуації зіграло втілення
ідеології «інтернаціоналізації», що фактично перетворилося
на політику русифікації населення України. Підсумком та-
кої політики стало те, що наприкінці існування СРСР 81,8%
українців–городян і 56,4% українців-селян вільно володіли
російською мовою, а для 12,2% українців (у місті — 19,0%,
на селі — 2,0%) ця мова стала рідною [10, с. 90] (зауважи-
мо, що станом на 1959 р. російську вважали рідною 6,4%
українців [15, с. 168-173]). В абсолютних числах з 1959 р.
по 1989 р. кількість українців, які вважали російську свою
рідною мовою, зросла з 2 до 4,6 млн. чол. Ці дані свідчать
про те, що відбувся значний за масштабами процес росій-
27
Політичні інститути і процеси
ської акультурації україн ського населення на його етнічній
території, і особливо це стосувалося міського населення.
За даними Всесоюзних переписів, найнижчий відсо-
ток україномовного населення був зафіксований у Криму
(11,9% у 1959 р., 13,6% у 1989 р.). Відчутно зріс відсо-
ток зрусифікованих українців у Донецькій, Запорізькій,
Луганській, Харківській, Одеській областях. Так, якщо у
1959 р. у Донецькій області питома вага україномовно-
го населення дорівнював 44,4%, то у 1989 р. — 30,5%.
Відповідно, за період (1959–1989 рр.) у Запорізькій області
цей показник знизився з 61,9% до 49,3%, у Луганській з
51,1% до 34,9%, у Харківській з 61,9% до 50,5%, у Одеській
з 49,3% до 41,2%. Частка російськомовного населення серед
українців у Запорізькій, Харківській, Одеській областях за
1959–1989 рр. зросла приблизно вдвічі, а у Луганській об-
ласті майже втричі [12, с. 44-54; 15, с. 180-186; 18, с. 108].
Як показують статистичні дані, у рамках Західної України
асиміляція навіть зменшилася.
Узагальнені регіональні дані щодо динаміки частки
україномовного населення містяться у таблиці (у %) [12,
с. 12-14; 15, с. 174-191; 18, с. 180-209].
1959 1970 1979 1989 2001
Південно-Західний 87,26 86,88 85,86 85,41 84,01
Донецько-
Придніпровський 64,26 58,74 54,35 51,90 52,19
Південний 50,04 46,15 42,66 40,74 40,34
Частка російськомовного населення має тенденцію до
зростання, що підтверджується статистичними даними.
Станом на 1959 р. у Дніпропетровській області російську
вважали рідною 25,64% населення (за даними перепису
2001 р. — 31,91%), у Донецькій — 54,11% (у 2001 р. — 74,91%),
Запорізькій — 35,11% (у 2001 р. — 48,21%), Луганській —
68,75% (у 2001 р. — 81,91%), Харківській — 36,82% (у
2001 р. — 44,31%), Миколаївській 29,1% (у 2001 р. — 29,3%)
АР Крим — 85,0% (у 2001 р. — 81,91%), Одеській — 67,12%
(у 2001 р. — 41,91%), Херсонській 24,0% (у 2001 р. — 24,9%)
[12, с. 12-14; 15, с. 174-191; 18, с. 180-209].
Ступінь впровадження державної мови в суспільне жит-
тя етнічних спільнот є надзвичайно важливим соціальним
фактором, адже безпосередньо впливає на ступінь їхньої
інтеграції в українське суспільство, відкриває можливості
здобуття певних соціальних стандартів життя і в кінцево-
му рахунку може виступати індикатором задоволення, чи
навпаки, етнічних спільнот своїм становищем у суспільстві.
28
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
Утруднює ситуацію той факт, що протягом попередніх деся-
тиліть основним засобом міжнаціонального спілкування на
Україні була російська мова. Зауважимо, що в останні роки
спостерігається тенденція до витіснення російською мовою
національних мов (90% євреїв, 78,8% греків, 61% білорусів,
43% болгар, за даними 1989 р. рідною мовою вважають ро-
сійську [18, с. 56-57]). В цілому, 64,6% сукупної чисельності
етнічних меншин країни, або 7,4 млн. осіб у 2001 р. не воло-
діли українською мовою [18, с. 56-57].
За даними перепису 2001 р. на Західній Україні пере-
важна більшість компактно і дисперсно проживаючих ет-
нічних груп вважать поряд з національною мовою рідною
українську. Загалом на Заході рідною мовою українську
назвали 93,88% населення [18, с. 180-211], що є найви-
щим показником порівняно з іншими регіонами України
(у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Луганській,
Запорізькій областях — 35,02%; у АР Крим, Одеській,
Миколаївській, Херсонській областях — 49,67% [18, с. 180-
211]). Вільно володіють українською на Західній Україні
значні групи компактно проживаючих етнічних груп: зо-
крема, у Закарпатській області — 44,5% угорців, 32,9% ци-
ган, 54,7% словаків, 56,4% німців, у Чернівецькій області
41,3% румунів, 65,1% євреїв і крім того, також 71,7% ро-
сіян, 33,9% поляків, 50,1% білорусів, що дисперсно про-
живають на території п’яти областей Західної України [18,
с. 212-240]. Зазначимо, що на Закарпатті представники
етнічних спільнот частіше називали рідною мову власного
етносу, ніж у середньому по Україні.
Вплив соціально-економічних чинників на розвиток
етнічних процесів у регіонах України проявлявся і в сфері
праці. Оглядаючи причини міжетнічного конфлікту, В. Єв -
тух та А. Попок роблять висновок, що глобальною причиною
конфлікту є змагання соціальних груп (а етнічна спільнота є
одним з її різновидів) за здобуття гідних ніш у процесі сус-
пільного розвитку країни [19, с. 164]. Рівень зайнятості розу-
мовою працею в більшості етнічних спільнот України зали-
шається на сьогоднішній день досить низьким. Виключення
становлять євреї та росіяни, які мають більш вагомий в істо-
ричному плані досвід існування на теренах України в якості
«міських», та «індустріальних» етнічних спільнот.
В сучасній соціологічній літературі основним показ-
ником соціального статусу етнічної спільноти вважаються
притаманні цій спільноті в даний момент часу пропорції
представництва на високо статусних професійних рівнях,
а саме: питома вага управлінців, спеціалістів та підприєм-
29
Політичні інститути і процеси
ців серед зайнятих в цій етнічній групі [20, с. 113]. Отже,
скорочення зайнятості серед представників однієї націо-
нальності, особливо в регіонах компактного проживання,
суттєво впливає на стан їхнього соціального самопочуття
і може стати для етнічної спільноти вагомим мотивом до
політичної мобілізації. Іншим, також дуже значущим мо-
тивом, може стати усвідомлення спільнотою своєї недо-
статньої представленості, порівняно з іншими групами, у
тих професіях, які прийнято вважати найбільш престиж-
ними (за привабливістю, рівнем оплати, доступністю до
соціально-економічних ресурсів тощо). І навпаки, не про-
порційно висока частка у групі осіб тих професій, що вва-
жаються менш престижними, може формувати настрої со-
ціального невдоволення, вважає О. Май бо ро да [21, с.35].
Зазначимо, що російська етнічна група, питома вага якої
серед усіх зайнятих становить 22,7%, станом на 1989 р.,
представляла приблизно 32,2% усіх управлінців країни [12,
с. 136-161, 162-211]. Це при тому, що 90% росіян мешкає
на сході та півдні України, складаючи там від 25 до 72%
населення. Це сприяє політизації етнічності, породжує се-
паратистські та інші тенденції, про що буде вестися далі.
Соціально-економічні проблеми складають базу, на якій
рано чи пізно з’являються етнополітичні, які, маючи, так би
мовити, похідну природу, виявлять себе гостріше. Масове
повернення кримських татар почалося у 1989 році, і сьо-
годні в Криму мешкає близько 270 тис. кримських татар,
що складає 13% від загального населення. Економічні не-
гаразди створюють підґрунтя для політизації етнічних груп,
спричинюють розвиток проявів регіонального партикуля-
ризму. Так звана «кримськотатарська проблема» є типовим
«прикладом» етнізації суспільно-політичних проблем.
Основу сучасної етнополітичної напруженості в Криму,
поряд із соціальними та економічними чинниками, стано-
вить «внутрішня асиметрія»(Л.Нагорна), коли всі три най-
більш численні етнічні спільноти Криму — кожна із своїх
міркувань — виявляють незадоволення власним статусом і
діями влади. Російська етноспільнота, зосередивши у своїх
руках основні важелі впливу на економічну і культурну по-
літику, зацікавлена у зміцненні позицій російського капіта-
лу. Настрої значної частини російської общини півострова
мають як антитатарське, так і досить часто виразне анти-
українське спрямування [22]. Що ж до місцевої україн ської
спільноти, то вона, як зазначає В. Євтух, посідає незна-
чне місце у регіональному етнокультурному просторі, що
пояснюється насамперед цілеспрямованим російським
30
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
політико-ідеологічним тиском як на українськість, так і
на інші етнічності, з метою збереження свого домінуючого
становища [23, с. 56].
Наявність, переважно в Донбасі й на Півдні України,
міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості, на тлі
руйнації єдиного економічного простору СРСР, зруйнувало
усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайви-
ми» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі
види машинобудування тощо), професії та спеціальності,
що викликало значну соціальну напругу. У 90-х рр. хвиля
безробіття наповнила міста Півдня України, в яких кожен
п’ятий має середню технічну чи вищу інженерну освіту і
водночас не є українцем. Крім того, на Південному-Сході
(анклаві російської етнічної спільноти) домінує індустріаль-
ний тип культури і панує російська мова — мова імпер-
ської і радянської індустріалізації. Тому для цього регіону
ідеал майбутнього пов’язаний з радянською історією, тобто
з минулим. У такому сенсі зрозуміла підтримка ідей фе-
дералізації (як своєрідного шляху «повернення до СРСР»).
Так, у ході соціологічного опитування, який відбувся на-
передодні парламентських виборів 1998 р., за відновлення
СРСР на Сході висловилося у п’я те ро більше респондентів,
ніж на Заході. І сьогодні ці процеси становлять потенційну
загрозу для регіональної стабільності.
Свою соціально-економічну, і, як свідчить практика,
водночас етнополітичну, специфіку мають прикордонні
регіони України. На початку 90-х рр. складна економічна
ситуація на Західній Україні, Буковині, Одеській області у
поєднанні зі специфічною «увагою» до краю з боку сусід-
ніх держав (Угорщини, Румунії, Словаччини, Росії), надала
міжетнічним стосункам гострого політичного забарвлення.
Сучасна ситуація в Придністров’ї свідчить про соціаль-
ні та етнополітичні негаразди. Чисельність населення ре-
гіону в 90-ті рр. скоротилася на 80 тисяч (12%), змінився
його етнічний склад. Якщо у 1990 р. молдавани, росіяни та
українці складали, відповідно, 38,4; 28,7 и 26,4% загальної
чисельності населення, то у 1998 р. — 33,4; 29,3 и 29,0%.
Українське Придунав’я відноситься до найбільш депресив-
них регіонів України і одночасно до найбільш пістрявих у
плані національного складу населення (20,8% від населення
регіону складають болгари, 20,3% — росіяни, 12,7% — мол-
давани, 4,0% гагаузи). Безробіття, соціальні негаразди не-
суть в собі загрозу переростання етнічних ідентичностей у
вагомий соціальний ресурс. Ігнорування цієї ситуації може
зробити цей ресурс джерелом колективної мобілізації.
31
Політичні інститути і процеси
Підсумовуючи, зазначимо, що процеси індустріаліза-
ції та урбанізації мали значний вплив на етнічний склад
Південно-Східної України. Виробничо-економічні та соці-
альні фактори, які викликали величезні міграційні хвилі
робочої сили в Донбас, зокрема на зламі ХІХ-ХХ ст. з Росії,
обумовили основу сучасної етнічної структури населення,
передусім великих індустріальних центрів Півдня і Сходу
України. Для всіх — західноукраїнських земель був власти-
вим загальний асимілятивний процес: на Східній Галичині,
він загрожував українцям з боку поляків, на Буковині — з
боку румунів, на Закарпатті — з боку словаків і угорців. В
цілому, активна колонізаційна політика західних держав
призвела до звуження етнічної території і формування спе-
цифічного соціально-економічного і етнополітичного харак-
теру цих регіонів у першій половині ХХ ст. Сьогодні особли-
вості формування регіональної диференціації набувають
загрозливих для етнополітичної безпеки ознак. Конфлікти
навколо права на землю все частіше супроводжуються ет-
нічною риторикою та пояснюються етнічними протиріччя-
ми. Комплекс не вирішених соціально-економічних питань
(не лише в Криму, а й в деяких інших прикордонних ре-
гіонах) не просто набув політичного зафарбування, але й
став полем для формування зон потенційної регіональної
«етноконфліктності» (І. Зварич).
Список використаних джерел:
Ярошевич А. Малоросы по переписи 1897 г. / А. Ярошевич // 1.
Киевская старина. — 1905. — Июнь. — Т. ХХХIX.
Кубійович В. Атляс України й сумежних країв / В. Ку бі йо-2.
вич. — Львів, 1937.
Материалы к вопросу о земельной политике на Украине // 3.
Украинский Коммунист. — М. — №1. — 1919.
Реєнт О. Соборність та проблеми специфіки регіонів України / 4.
О. Реєнт // Регіональна історія України. — Вип.1. — 2007.
Всесоюзная перепись населения 1926 года. — Том. ХХХ. — М., 5.
1930.
Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття / Т. Гунчак. — 6.
К., 2000; Жуковський Л. Нарис історії України / Л. Жу ков сь-
кий, О. Субтельний. — К, 1993; Музиченко П. Історія держа-
ви і права України / П. Музиченко. — Одеса, 1998. — Ч. 2;
Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. — К., 1993.
Дембо В. Румыния / В. Дембо. — М., 1937.7.
Докладніше див.: Держалюк М. Україна в концепціях і доктринах 8.
Угорщини / М. Держалюк // Українська державність у ХХ ст.
(Історико-політологічний аналіз). — К. : Політична думка, 1996.
Худанич В. І. Міжвоєнний період в історії Закарпаття / 9.
В. І. Ху данич // Українські Карпати. — Ужгород, 1993. —
32
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
С. 538-545; Віднянський С. Закарпаття у складі Чехо-
Словацької республіки: переломний етап у національно- куль-
турному й етнополітичному розвитку русинів-українців /
С. Віднянський // Культура українських Карпат. — Ужгород,
1994. — С. 130-140.
Рудницька Т. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних 10.
змін / Т. Рудницька. — К., 1998.
Див.: Янковська Є.А. Населення Української РСР та деякі регіо- Янковська Є.А. Населення Української РСР та деякі регіо-11.
нальні особливості його природного і механічного руху / Є. А. Ян-
ковська // Економічна географія. — Вип. 8. — К., 1970.
Національний склад населення України за даними Всесоюзного 12.
перепису населення 1989 р. — Ч. І. — К., 1991. — С. 12-13.
ЦДАВО України. — Ф. 4626. — Оп. 1. — Спр. 274. — Арк. 2; 13.
Ф. 4626. — Оп. 3. — Спр. 52. — Арк. 5, 6.
Салтыков Р. А. Национальные процессы в СССР / Салты-14.
ков Р. А., Копылов И. Я., юсупов Э. ю. — М., 1989.
Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская 15.
ССР. — М.,1963.
Терлюк І. Приєхав росіянин до Львова... / І. Терлюк // 16.
Дзвін. — 1994. — № 9.
Терлюк І. Етнічні росіяни Західної України / І. Терлюк. // 17.
Ґенеза. — 1994. — №2.
Національний склад населення України та його мовні озна-18.
ки (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001
року). — К., 2003.
Євтух В. Конфлікт міжетнічний / В. Євтух, А. Попок // 19.
Етносоціологія: терміни та поняття. — К., 2003.
Национальные меньшинства и иммигранты в современном 20.
капиталистическом мире. — К., 1984.
Майборода О. Етнопрофесійна структура українського сус піль-21.
ства: тенденції змін та їхній вплив на міжетнічні відносини /
О. Майборода // Наукові записки Інституту політичних і ет но-
національних досліджень НАН України. — 2005. — Вип. 27.
Дзеркало тижня. — 2003. — 1 лютого. 22.
Євтух В. Культури етнічних спільнот Криму і процеси гло-23.
балізації: українська перспектива / В. Євтух // Віче. —
2003. — № 4.
In this article we are talking about conditions of ethnosocial,
ethnopolity, district structure of Ukraine, and a process of region-
al identity, social and economics factors influence during XX st.
Key words: regions, social-economic factors, ethno political,
ethno social structure.
Отримано 02.04.11
|