Причини та механізми політичних транзитів

У статті робиться аналіз причин та наслідків політичних транзитів. Вказується на перехідних стан політичних систем. Аналізуються трансформаційні процеси що відбуваються в суспільстві. The article analyzes the causes and consequences of political transitions. Indicated on the transition state politic...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Datum:	2011
1. Verfasser:	Вонсович, С.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2011
Schlagworte:	Політична теорія і методологія політики
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38800
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Причини та механізми політичних транзитів / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 44-53. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860084665357959168
author	Вонсович, С.Г.
author_facet	Вонсович, С.Г.
citation_txt	Причини та механізми політичних транзитів / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 44-53. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	У статті робиться аналіз причин та наслідків політичних транзитів. Вказується на перехідних стан політичних систем. Аналізуються трансформаційні процеси що відбуваються в суспільстві. The article analyzes the causes and consequences of political transitions. Indicated on the transition state political systems. Analysis of transformation processes taking place in society.
first_indexed	2025-12-07T17:18:51Z
format	Article
fulltext	44 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 України / за ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. — Кам’янець- Подільський : Аксіома. — Вип. 2. — 408 с. Попов М. В. Аксіологія і медицина (Проблема цінностей і ме-22. дицини) / М. В. Попов. — К. : ПАРАПАН, 2003. — 284 с. Воронов І. О. Людина і політика: у пошуках гуманістичної 23. альтернативи / І. О. Воронов. — К. : Ґенеза, 2003. — 320 с. Социализм в перспективе постиндустриализма / под ред. 24. Е. А. Самарской. — М. : Эдиториал УРСС, 1999. — 256 с. Головаха Е. И. Трансформирующееся общество. Опыт социо-25. логического мониторинга в Украине / Е. И. Головаха. — К., 1996. — 237 с. Иноземцев В. Л. Собственность в постиндустриальном обще-26. стве и исторической ретроспективе / В. Л. Иноземцев // Вопросы философии. — 2000. — №12. — С. 3-13. Иноземцев В. Л. Технологический прогресс и социальная поля-27. ризация в XXI столетии / / В. Л. Иноземцев // Политические исследования. — 2000. — № 1. — С. 28-39. Антонович И. И. После современности: очерк цивилизации 28. модернизма и постмодернизма / И. И. Антонович. — Минск : Беларус. навука, 1997. — 446 с. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна 29. і світ на зламі тисячоліть : монографія / В. П. Горбатенко. — К. : Видавничий центр «Академія», 1999. — 240 с. The article reviews the theoretical and methodological ap- proaches and areas of policy values. Key words: political activity, political theory, political values, political axiology. Отримано 14.05.11 УДК 321.64 С. Г. Вонсович ПРИЧИНИ тА мЕХАНіЗмИ ПОЛітИЧНИХ тРАНЗИтіВ У статті робиться аналіз причин та наслідків політичних транзитів. Вказується на перехідних стан політичних систем. Аналізуються трансформаційні процеси що відбуваються в суспільстві. Ключові слова: транзит політичний, система політична, трансформація, демократизація. Важливим розділом теорії сучасних політичних систем є дослідження їх транзитивного стану. Транзитивні етапи періодично повторюються в історії кожної країни. Причому варіантів політичного транзиту може бути більше, ніж за- гально соціального. Це потребує розкриття їх ознак, зако- номірностей, причин та механізмів їх виникнення. © Вонсович C. Г., 2011 45 Політична теорія і методологія політики Метою даної статті є розкриття та осмислення комплек- су проблем політичного транзиту. Досягненню зазначеної мети покликано сприяти розв’язання наступних завдань: дослідження змістового наповнення поняття транзиту;– з’ясування причин та механізмів політичного транзиту;– аналіз проявів політичних та соціальних криз як сти-– муляторів транзиту у політичній системі. Під час дослідження перехідних станів політичних сис- тем головна увага, безумовно, приділяється процесам, що відбуваються безпосередньо у політичних системах під час набуття ними іншої якості. Взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем як головного джерела стимулів до політичного транзиту, не акцентується. З цього приводу Ч. Ендрейн зазначає, що перетворення однієї політичної сис- теми у іншу відбувається за умови трьох взаємопов’язаних типів криз — структурної, культурної і поведінкової. Ці кризи є наслідком «несумісності (дисгармонії, дисбалансу, конфлікту) різних аспектів політичної системи: культур- них цінностей, соціально-політичних структур і поведінки окремих людей» [1, с.175]. Розкриваючи прояви структур- них криз, автор вказує на значну різницю між високим рівнем вимог, що ставляться перед урядом та нехваткою ресурсів для задоволення деяких із них. Крім того, полі- тична система нездатна подолати військові, економічні і політичні протиріччя. Останні загострюють протистояння окремих груп, класові, релігійні та етнічні антагонізми; по- роджують депресії, гіперінфляцію, низькі темпи зростан- ня, а також нерівність у доходах; стихійні лиха, демогра- фічні зміни, урбанізацію, дисбаланс у співвідношенні сил держави, соціальних груп та іноземних інститутів. Поряд із структурними кризами, до політичних змін призводять і культурні кризи. Їхнім проявом є конфлікт між духовними, духовими цінностями і моральними норма- ми. За цього формальні цінності, що є складовою офіційної культури, вступають у протиріччя із «вічними» цінностя- ми, коли громадянські чесноти, турбота про благополуччя громадян, моральна чистота йдуть у розріз із практикою неформального прийняття рішень і конкретну користь отримують тільки корумповані чиновники, їхні друзі і ро- дичі, — за цього втрачається легітимність існуючої влади. У ХХ столітті, із зростанням участі мас у політичному житті, суттєво зростає потреба у легітимації політичної систе- ми. Легітимація засновується на переконанні, що і сама сис- тема, і її правителі можуть забезпечити суспільству необхідні 46 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 блага як духовно-морального, так і матеріального змісту. Тим самим політична система і її правителі спроможні убезпечити собі загальну підтримку суспільства. Розчарування існуючою владою призводить до її делегітимізації. Поведінкові кризові явища можуть проявлятися на- ступним чином. По-перше, під час конфлікту між неефек- тивним управлінням існуючого режиму і більш ефективним управлінням, що представляє опозиція. По-друге, у бороть- бі керівництва правлячого режиму із народною опозицією або апатією мас. По-третє, у конфлікті між окремими осо- бистостями, серед яких одні підтримують існуючу владу, а інші приєднуються до антисистемної опозиції. В усіх трьох видах поведінкових криз мотивація тих, хто підтримує існуючу політичну систему або опозицію, ви- значається духовно-ідеологічними цінностями та матері- альними інтересами. За цього частина учасників конфлікту вважає політично пріоритетним досягнення певних етич- них принципів, інші — прагнуть отримати владу, багат- ство. Зазначимо, що взаємодія структурних, культурних і поведінкових конфліктів призводить до взаємо під си лення відповідних криз та призводить до системної трансформа- ції і зміни політичної системи [1, с. 201]. Отже, Ч. Ендрейн, серед структурних криз, що при- зводять до зміни політичної системи, вказує на процеси, які проходять за її межами. Аналізуючи умови руйнації політичної системи, В. Пуш- карьова концентрує увагу на явищах, які відбуваються безпосередньо у політичній системі і у суспільстві. Загроза розпаду системи, на її думку, виникає за соціальних умов, що перешкоджають індивідам об’єктивувати у своїх діях механізми соціалізації, інституціалізації і легітимації, які забезпечують функціонування і відтворення політичної системи [2, с.91-99]. За успішної реалізації механізму со- ціалізації люди засвоюють політичні норми і правила, зраз- ки політичної поведінки навчаються виконанню політич- них ролей і у підсумку відтворюють статусно-польовий рівень політичної системи. Завдяки цьому забезпечується нормальне функціонування політичних інститутів і від- творюється інституціональний рівень політичної системи. Безкризовий перебіг цих процесів складає зміст фази ди- намічної рівноваги системи. Коли у суспільстві порушується механізм соціалізації, втрачається орієнтація на статусно-рольові показники, значно зростає частка девіантної політичної поведінки. Це є наслідком загального процесу політичної аномії — відчу- 47 Політична теорія і методологія політики ження людей від політичної системи, її норм та інститутів. За цих умов головним стабілізуючим чинником повинен стати механізм інституціалізації. Він допускає відтворен- ня інститутів, що склалися, зв’язків і відносин. Якщо ж іс- нуючі політичні інститути виявляються неспроможними подолати прояви політичної девіації за допомогою при- мусових санкцій і порушення нормативного порядку на- бувають масового характеру, політична система вступає у фазу порушення рівноваги. Для її переходу у фазу нової динамічної рівноваги необхідна заміна старих політичних інститутів новими. Ї утворення можливе двома шляхами. Перший шлях — «знизу», де-факто, із наступною формалі- зацією на нормативному рівні. Другий — «згори», шляхом видання законів, указів і т.д., що визначають параметри нової інституціональної структури. Третім важливим механізмом збереження старої по- літичної системи, або ж становлення і зміцнення нової, є легітимація. Зазначимо, що ефективне функціонування нормативного рівня політичної системи, його регулюючий уплив на інституційний і поведінковий рівні можливі за умови їхньої легітимності, тобто визнання встановленого політичного порядку законним та добровільне його дотри- мання більшістю громадян. За цього легітимність розумі- ється не тільки як правова, а й передусім, як соціально- психологічна характеристика. Для сприйняття політичних інститутів, норм як легітимних, необхідна їхня відповід- ність домінуючим у суспільстві культурним і політичним цінностям, що є взірцем поведінки і діяльності. Таким чином, втрата легітимності, що настає за зміна- ми у ціннісних орієнтаціях громадян, позбавляє стару по- літичну систему стабільності і сприяє її заміні. Впродовж «наростання» легітимності новими політичними нормами та інститутами, збільшується вірогідність їх становлення та функціонування [3, с. 37]. За цього можна умовно на- звати викладені підходи до аналізу причин і механізмів виникнення політичних транзитивних періодів інтрополіт- системними. На основі аналізу наукової літератури А. Давидов вио- кремлює наступні підходи до пояснення виникнення тран- зитивних періодів у соціальних системах. По-перше, за ек- зогенного підходу, причини їх появи полягають у впливі інших соціальних систем, циклів сонячної активності та інших природних факторах. По-друге, за синхронічного підходу, виходячи з кон- цепції К. юнга про акаузальні синхронні зв’язки, — не 48 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 у зов нішніх чи внутрішніх факторах, а у загальному по- рядку, що об’єднує різні події не причинним, а змістовим зв’язком. За цього, на думку автора, базовим станом со- ціальних систем є проміжний стан між порядком і хаосом. Такий стан зумовлює принципову можливість реалізації перехідних періодів у соціальних системах [4, с.97]. Окрім того, фундаментальне дослідження причин демо- кратичних політичних транзитів зробив С. Гантінгтон, при- святивши окресленій проблемі розділ під назвою «Чому?» у праці про процеси переходу від недемократичних до демо- кратичних політичних режимів [5]. С. Гантінгтон спочатку виокремлює чотири можливі пояснення схожих подій, які майже водночас відбувалися у різних країнах чи політич- них системах і які він іменує «хвилями» у політиці. Першою причиною, що виникла незалежно від подій у тій або ін- шій державі — розквіт нової наддержави або велика війна, якась інша значна зміна у міжнародному розташуванні сил. Так, загальною причиною встановлення демократич- них режимів або проведення нових всенародних виборів у 1945-1946 рр. у шерезі країн Латинської Америки стала перемога союзників у Другій світовій війні. Друга причина — паралельний розвиток, що являв со- бою співпадання подібних процесів. Останні мали перебіг одночасно у декількох країнах. Процеси викликали до жит- тя в усіх цих країнах подібні наслідки. Так, вважається, що стає придатною для демократичного розвитку, якщо до- сягається прогрес у досягненні 5-6 рівнів економіки, ВВП, грамотності тощо. Третя причина полягає у феномені «снігової кулі»- за чого наступ певної події в одній країні викликає появу та- кої ж події в інших. Швидке розповсюдження інформації про значні світові події підвищує можливість дії демон- страційного ефекту і спроможне давати поштовх для спів- ставлення подій у більшій кількості країн. Четверта причина — улюблена панацея — простежу- ється у тому, що безпосередні причини політичних змін у різних країнах можуть суттєво різнитися, а реакція на них — співпадати. Таке можливе, коли еліти різних країн переконані в універсальній ефективності однакового полі- тичного переходу від одного режиму до іншого як панацеї від доволі різних проблем: інфляція в одній країні, криза легітимності у другій, військова поразка у третій і т.д. Зміни залежної перемінної, або причини хвиль демо- кратизації С. Гантінгтон вбачає не в генетичних чинниках (економічні ресурси країни, протестантське віросповіда- 49 Політична теорія і методологія політики ння її населення), а у їх кумулятивному ефекті, що нагро- маджується із перебігом часу. У якості значної незалежної змінної називається переконання і дії політичних еліт, що дійшли процедурного консенсусу стосовно «правил гри». Вирішальна роль у здійсненні демократії належить політич- ному лідерству і політичному мистецтву. За цього підтвер- джується значення контекстуальних фактів широкого зміс- ту — міжнародних, соціальних, економічних, культурних. Ці фактори утворюють ланцюг причинності і діють сумісно, сприяючи, або перешкоджаючи встановленню демократії. Із плином часу причини демократизації значно транс- формуються. Серед контекстуальних чинників першої хви- лі демократизації варто відзначити економічний розвиток, індустріалізацію, урбанізацію, появу буржуазії, та серед- нього класу, розвиток робітничого класу і його організацій, поступове вирівнювання економічної нерівності. Перша хвиля охопила, передусім, країни Західної та Північної Європи і країни, що були заселені вихідцями із Європи — США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію. Особливістю цих держав став потужний ідеологічний вплив англійських філософів, засновників лібералізму, французьких просвіт- ників, ідеологів Французької і Американської революцій, а також чисельна перевага протестантського населення. До чинників першої хвилі демократизації можна віднести пе- ремогу сил Антанти і США у Першій світовій війні та де- монтаж європейських континентальних імперій. Характерним для другої, «короткої» хвилі демократич- ного переходу (1943–1963 рр.) стало домінування політич- них та військових чинників й історично дискретних подій. До першої групи демократизованих країн увійшли Західна Німеччина, Італія, Японія, Австрія і Південна Корея. Демократія цим країнам була нав’язана західними союз- никами, що перемогли у Другій світовій війні. Другу гру- пу склали Греція, Туреччина, Аргентина, Бразилія, Перу, Еквадор, Венесуела, Колумбія, що політично і економічно приєдналися до західних союзників. Третя група була утво- рена деколонізованими країнами, що почали свій шлях не- залежного розвитку і позиціонували себе як демократії. Серед причин третьої хвилі демократизації, що почала- ся у квітні 1974 року поваленням диктаторського режиму М. Каетано у Португалії, С. Гантінгтоном виокремлюються п’ять змінюваних, що мали місце у демократичному тран- зиті цих країн у різний час. Серед них можна виділити: Перша змінна — втрата функціональної легітимності (ідеологічної, економічної, політичної) авторитарними по- 50 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 літичними системами у наслідок воєнних поразок, еко- номічних невдач і нафтових криз (Іспанія, Португалія, Аргентина, Бразилія, Перу, Уругвай, Філіппіни, країни Східної Європи та ін.). Другою змінною стало безпрецедентне глобальне еконо- мічне зростання у 1960-х роках у багатьох із зазначених кра- їн. Це спричинило піднесення життєвого рівня, рівня освіти і зростання середнього класу. Численні дослідження засвідчу- ють стійку позитивну кореляцію багатства і демократії, хоча ні рівень, ні модель економічного розвитку самі по собі не гаран- тують процесу демократизації. Досягнення будь-якою країною середнього економічного рівня забезпечує економічну базу для політичної демократії, полегшує перехід до неї. Бурхливе еко- номічне зростання (як і економічний занепад) спроможний по- слабити і дестабілізувати авторитарний режим, підштовхну- ти його до можливої трансформації у бік демократії. Можна стверджувати, що найсприятливіші умови для потрапляння конкретної країни до зони політичного транзиту і переходу від авторитаризму до демократії постають за поєднання зна- чного рівня економічного розвитку з нетривалою економічною кризою або провалом. Під впливом чинників економічного зростання і відповідних соціальних, культурних змін перехід до демократії у 1970-80-і роках здійснили ряд країн Південної Європи, Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії. Третьою змінною є суттєве оновлення доктрини і прак- тичної діяльності католицької церкви. На відміну від протес- тантських країн, католицьке християнство у країнах свого впливу історично ототожнювалося із місцевим істеблішмен- том і земельною олігархією, будучи дієвою опорою автори- тарної влади. Кардинальний поворот католицької церкви у бік демократії закладений папою Іоанном ХХІІІ. Рішення Другого Ватиканського собору (1962 р.) визнали законними і необхідними соціальні зміни, наголошувалося на необхід- ності церкви засуджувати політичний устрій, що не убез- печує застереження основних прав людини. В опозицію до авторитарних режимів стало духовенство Чилі і Аргентини. На Філіппінах кардинал-католик став одним із ініціаторів політичного процесу щодо відлучення від влади диктатора Ф. Маркоса. На авансцену боротьби проти авторитаризму католицька церква вийшла із обранням папою вихідця з Польщі Іоанна Павла ІІ 1978 року. Його візити до католиць- ких країн здійснили потужний вплив на умонастрої вірую- чих та на їх рішучість встановити демократичні режими. Четверта змінна полягає у трансформації політики зовнішніх акторів. Зміна ЄЕС на початку 70-х рр. курсу 51 Політична теорія і методологія політики на відкритість щодо вступу нових членів. Почалися пе- ремовини про вступ до його складу країн Скандинавії і Західної Європи. На середину 70-х рр.. нова політика ЄЕС співпала із початком процесу демократизації у ряді країн Південної Європи, зокрема Португалії, Греції, Іспанії. ЄЕС використав економічну зацікавленість цих країн у вступі до Співдружності для стимулювання у країнах-канди да тах демократичних змін, включаючи фінансування боротьби з комуністами. Потужним важелем тиску на СРСР та його союзників з боку США, НАТО та ЄЕС з питань застере- ження прав і свобод людини, вільного обміну інформацією тощо стали Заключний акт та інші документи, прийняті у Гельсінкі 1975 року Нарадою з безпеки і співробітництву. Найбільша активність щодо перебігу процесів демо- кратизації була здійснена США. У 1974–1976 роках Конгрес прийняв шерег законодавчих заходів, що ув’язували еконо- мічне співробітництво з застереженням прав людини. За часів президентства Дж. Картера ця проблема стала цен- тральною у зовнішній політиці США. Президент Р. Рей ган (1981–1988) перейшов від політики захисту прав окремих людей до активного тиску на комуністичні, а згодом і не комуністичні авторитарні режими. За цього застосовував- ся увесь арсенал політичних, економічних, дипломатичних і військових засобів з метою примушення (присилування) до демократичних змін. Крім зовнішніх чинників системного характеру, зна- чний вплив на процеси демократизації у Східній Європі здійснили зміни у внутрішній і зовнішній політиці СРСР у другій половині 1980-х років. Керівництво КПРС відмо- вилося спочатку від доктрини обмеженого суверенітету щодо союзних соціалістичних країн (доктрина Брежнєва), а потім і від збереження існуючих комуністичних режимів. М. Горбачов перейшов до прямої підтримки економічної лібералізації і політичних реформ. П’ятий вимір — так званий демонстраційний ефект, здійснений першими демократичними транзитами третьої хвилі і багаторазово посилений засобами масової міжнарод- ної комунікації. Завдячуючи п’ятій інформаційній революції і становленню глобальної соціально-кому ні ка тивної системи, авторитарні режими втратили можливість утаємничувати міжнародну інформацію (включаючи агітацію і пропаган- ду), від власних громадян, а опозиція побачила можливості практичного застосування технологій заміни авторитарних політичних систем на демократичні. У наслідок падіння ав- торитаризмів набуло небачених масштабів, якщо брати до 52 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 уваги просторову тяглість (Польща — Філіппіни — Чилі). Ще потужніше демонстраційний ефект відобразився у подібних у культурному відношенні державах (Португалія — Іспанія — Бразилія). У країнах «соціалістичного табору» Східної Європи ефект «снігової кулі» набув лавиноподібного характеру. Це знайшло свій прояв у термінах переходу демократизації: проявилася тенденція, за якою демократизаційний перехід у новій країні ставав усе коротшим (Польща — Угорщина — НДР — Чехословаччина — Румунія). Можемо констатувати, що для усього періоду третьої хвилі демократизації стало властивим зростання ролі зов- нішніх чинників. Якщо спочатку поштовхом до демокра- тичного транзиту слугували переважно внутрішні умови — економічні, соціальні, то у подальшому більшого значення набула активнісить зовнішніх політичних сил та ефект «сні- гової кулі». Проте С. Гантінгтон справедливо зазначає, що головним у процесі демократизації виступають не зовнішні, економічні чи соціальні умови, а людський чинник. Це по- літичні лідери і громадськість. Саме вони повинні вірити у демократію як мету, бачити в ній засіб для досягнення і реа- лізації інших цілей, або найменше зло із усіх можливих. Таким чином, аналіз наявних підходів до з’ясування причин переходу політичних систем у транзитивний стан, дозволяє зробити ряд висновків. Зауважимо, що коло цих причин є досить широким і охоплює найрізноманітніші події та явища, що відбувають- ся як у самій політичній системі, так і в навколишньому середовищі. Для поглибленого аналізу доцільно сконструю- вати їх за ступенем наближення до політичної системи. До першої групи доцільно включити екстрасоцієтальні чинники природного характеру, що перебувають за межа- ми не лише політичної системи та її соціальної системи, але й людського суспільства загалом. Серед таких чин- ників природного характеру можна виокремити стихійні лиха, космічні явища тощо. Вони спроможні спровокувати соціа льні колізії, як-то голод і народні хвилювання, або ж, співпавши у часі із соціальними конфліктами, посилити їх- ній уплив на політичні процеси. Другу групу складають екстрасоцієтальні чинники соціально-політичного характеру. Вони торкаються впливу інших політичних і соціальних систем — іноземних держав, міжнародних світських і релігійних організацій, транс- аніональних корпорацій і т.д. Зазначений вплив може мати як негативний зміст (воєнний напад, окупація, на- сильницька або примусова зміна правлячого режиму), так 53 Політична теорія і методологія політики і позитивний (економічна і науково-технічна допомога, по- літичне консультування, військова підтримка тощо). Вплив чинників другої групи є значно суттєвим у порівнянні із першою. За умов п’ятої інформаційної революції появи феномена демонстраційного ефекту і глобалізації, її вплив зростає. Можлива ефективність впливу чинників дру- гої групи є прямо пропорційною різниці потенціалів вза- ємодіючих соціальних систем, а також ступеню соціально- економічної і політичної стабільності країни. Третю групу складають інтросоцієтальні чинники, що відображають процеси, які відбуваються у соціальній сис- темі, частиною якої є конкретна політична система. До цьо- го можна віднести характер і наслідки взаємодії політичної системи зі своєю соціальною системою, з її економічною, соціальною і духовною підсистемами. Мотиваторами со- ціальної системи до транзиту є її кризовий стан або нові імперативи соціально-економічного, науково-технічного і духовного розвитку, які вимагають нового рівня управлін- ня від політичної системи. Тому серед цієї групи чинників основною причиною переходу політичної системи у тран- зитивний стан є її низька (або недостатня) ефективність як суб’єкта управління суспільством і, передусім, його еконо- мічним розвитком. Список використаних джерел: Эндрейн Ч. Сравнительный анализ политических систем. 1. Эффективность осуществления полит. курса и социал. преоб- разования : монография / Ч. Эндрейн. — М. : ИНФРА-М: Весь мир, 2000. — 368 с. Пушкарева Г. В. Политология : краткий курс лекций / 2. Г. В. Пуш карева. — М. : юрист-Издат, 2002. — 238 с. Пушкарева Г. В. Политическая система: синергетический 3. подход / / Г. В. Пуш карева // Весник Моск. ун-та. — Сер.12. Политические науки. — 2001. — №6. — С. 32-49. Давыдов А. А. Социальная информатика: переходные перио-4. ды в социальных системах / А. А. Давыдов // Системные ис- следования. Методологические проблемы. Ежегодник. — М. : Эдиториал УРСС, 1997. — С 93-100. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ ве-5. ка / С. Хантингтон. — М. : РОССПЭН, 2003. — 368 с. The article analyzes the causes and consequences of politi- cal transitions. Indicated on the transition state political systems. Analysis of transformation processes taking place in society. Key words: transit policy, political system, transformation, democratization. Отримано 17.05.11
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38800
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0103
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:18:51Z
publishDate	2011
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Вонсович, С.Г. 2012-11-22T15:20:51Z 2012-11-22T15:20:51Z 2011 Причини та механізми політичних транзитів / С.Г. Вонсович // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 44-53. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38800 321.64 У статті робиться аналіз причин та наслідків політичних транзитів. Вказується на перехідних стан політичних систем. Аналізуються трансформаційні процеси що відбуваються в суспільстві. The article analyzes the causes and consequences of political transitions. Indicated on the transition state political systems. Analysis of transformation processes taking place in society. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політична теорія і методологія політики Причини та механізми політичних транзитів Article published earlier
spellingShingle	Причини та механізми політичних транзитів Вонсович, С.Г. Політична теорія і методологія політики
title	Причини та механізми політичних транзитів
title_full	Причини та механізми політичних транзитів
title_fullStr	Причини та механізми політичних транзитів
title_full_unstemmed	Причини та механізми політичних транзитів
title_short	Причини та механізми політичних транзитів
title_sort	причини та механізми політичних транзитів
topic	Політична теорія і методологія політики
topic_facet	Політична теорія і методологія політики
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38800
work_keys_str_mv	AT vonsovičsg pričinitamehanízmipolítičnihtranzitív

Причини та механізми політичних транзитів

Institution

Ähnliche Einträge