Порівняльний метод як основа політологічного дослідження

У статті автор досліджує особливості використання порівняльного методу в політологічному дослідженні. Характеризуються основні вимоги, що ставляться до порівняльної методології у політологічних дослідженнях. The article explores the features of the comparative method in the circumstances. Characteri...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Дата:	2011
Автор:	Кобильник, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2011
Теми:	Політична теорія і методологія політики
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38801
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження / В.В. Кобильник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859944464357785600
author	Кобильник, В.В.
author_facet	Кобильник, В.В.
citation_txt	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження / В.В. Кобильник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	У статті автор досліджує особливості використання порівняльного методу в політологічному дослідженні. Характеризуються основні вимоги, що ставляться до порівняльної методології у політологічних дослідженнях. The article explores the features of the comparative method in the circumstances. Characterized basic requirements that relate to methodology in comparative political research.
first_indexed	2025-12-07T16:12:51Z
format	Article
fulltext	54 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 УДК 321.7(477+438) В. В. Кобильник ПОРіВНЯЛЬНИЙ мЕтОД ЯК ОсНОВА ПОЛітОЛОГіЧНОГО ДОсЛіДЖЕННЯ У статті автор досліджує особливості використання порів- няльного методу в політологічному дослідженні. Харак тери- зуються основні вимоги, що ставляться до порівняльної мето- дології у політологічних дослідженнях. Ключові слова: порівняння, порівняльний метод, типи по- рівняльних політологічних досліджень. Головна особливість політичної науки, як і багатьох інших суспільствознавчих дисциплін, полягає втому, що, розвиваючись, вона не може опиратися на дані експери- ментальних досліджень та експериментально перевіряти отримані висновки, як це роблять у природничих науках. Це однаковою мірою пов’язано з макро- та мікрорівнем по- літичного життя. Саме тому, головним механізмом отри- мання наукових знань про політичне життя та процеси стали порівняльні дослідження. Політична теорія в значній мірі опирається на результа- ти порівняльної політології (в основі якої лежить порівняль- ний метод), співставляючи різні політичні системи, політичні режими, політичні інститути, владу та інші важливі кате- горії політичної науки, починаючи від політичних процесів і закінчуючи політичною культурою. М. Доган та Д. Пеласі стверджують, що політичні науки повинні бути порівняльни- ми, оскільки немає сенсу аналізувати окремо взяті явища по- літичної сфери життєдіяльності суспільства без конкретного соціально-політичного контексту, всезагального аналізу його передумов та наслідків, без проведення історичної анало- гії та врахування досвіду інших держав [1, с. 6]. Г. Алмонд та Г. Пауелл, вважають, що «… логіка та мета порівняльно- го методу використовується політичними науками подібно до того, як експеримент використовується точними наука- ми. Політолог не може спроектувати експеримент щодо по- літичного устрою та спостерігати за його наслідками. Однак порівняльний метод створює можливості описати та квалі- фікувати, організувати та пояснити різноманітні комбінації подій, які відбуваються у політиці різних країн» [2, р. 15]. Поширеність порівняльного методу в політологічних студіях й зумовлює актуальність досліджень, що стосуються розкрит- тя змісту та характеристики основних ознак даного методу. Окремі аспекти окресленої проблематики висвітлю- ються у дослідженнях як вітчизняних, так і закордонних © Кобильник В. В., 2011 55 Політична теорія і методологія політики науковців. Насамперед, варто відзначити науковий доро- бок М. Догана, Д. Пеласси, Л. Сморгунова, ю. Самбутяна, М. Ільїна, М. Кармазіної, А. Романюка та ін. Метою даної статті виступає визначення сутності й ти- пів порівняльного методу політологічного дослідження та основні вимоги до нього. Порівняння як метод політичного дослідження є та- ким же давнім, як і вивчення політики. В історії полі- тичних вчень до формування сучасної політичної науки в другій половині ХІХ ст. інтерес до порівняльного мето- ду проявлявся у працях Аристотеля, Полібія, Цицерона, Фоми Аквінського, Макіавеллі, Монтеск’є, Токвіля, Конта, Спенсера, Мілля та ін. Наприклад, Арістотель разом зі свої- ми учнями провів «гігантське» дослідження соціально-полі- тич ного ладу 158 давньогрецьких міст-полісів, після чого створив систему правильних та неправильних форм прав- ління — це й було одним із перших застосувань порівняль- ного методу в політичній науці. Італієць Н. Макіавеллі, до- сліджуючи види держав і форми правління, порівнював адекватні умови прояву залежностей між долею й славою правителя. Монтеск’є, спираючись на дедуктивний метод, порівнював дію виведених законів у різних природно- географічних і соціально-культурних умовах. Значний ін- терес викликає імпресіоністський характер порівняльної методології Токвіля. Індуктивний метод порівняння най- більш схожих систем використовував Мілль. Характеризуючи еволюцію порівняльних досліджень, Девід Аптер виділяв три етапи: інституціоналізм, девелоп- менталізм і неоінституціоналізм [3, с. 8]. Етап інституціо- налізму розглядався ним з моменту формування політичної науки як самостійного предмета. У часовому вимірі етап девелопменталізму припадає на 70–80-ті роки ХХ ст. На наш погляд, перший (класичний) етап розвитку по- рівняльної методології припадає на кінець ХІХ — поч. ХХ ст. Він характеризується впровадженням у політичні дослі- дження історико-порівняльного методу та пов’язаний з на- уковою діяльністю Ф. Лібера (перший професор політики в Колумбійському університеті). Ф. Лібер сформулював за- вдання історико-порівняльного дослідження, вказавши на необхідність історичного огляду всіх урядів і систем права; усієї політичної літератури, представленої найбільш видат- ними авторами починаючи від Платона та Аристотеля; мо- делей держав, що час від часу зображувались політичними філософами як утопії [4, с. 501]. Ще одним представником цієї епохи є американський дослідник Е. Фрімен, який в 56 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 своїй книзі «Порівняльна політика» сформулював відомий тезис «історія — це політика в минулому, політика — це істо- рія сьогодні» [5, с. 55]. Використовуючи методи порівняльної філології та політики для вивчення історії конституційних установ, дослідник намагався виявити подібні риси у різних народів та держав, різних історичних епох та пояснити це походженням від якого-небудь одного коріння. У першій половині ХХ ст. почав формуватися тради- ційний підхід у порівняльній методології. Пов’язаний він із діяльністю таких дослідників, як Вудро Вільсон, Джон Берджес, Джеймс Брайс. Суть даного підходу полягає у формально-легальному описі, що походить від юридичних наук. Значною мірою політика описувалась як інституці- ональна сфера, що спирається на формалізовані норми і принципи. Характерними рисами традиційного підходу, за визначенням Макрідіса, були описовість, статичність, монографічність, формальний легалізм, консерватизм, не- теоретичний акцент і методологічна байдужість. На початку тридцятих років ХХ ст. відбувається заро- дження нових методів у політичній науці, формування нових шкіл, зокрема Чікагської під керівництвом Чарльза Мерріама, що також відбилося на масштабах використання порівняль- ного методу у політологічних студіях [6, с. 5]. Даний період характеризується широким використанням інституційного підходу, пануванням спостереження та простого емпірично- го узагальнення. Із середини ХХ ст. поряд із інституційним підходом, який значною мірою еволюціонував (окрім таких політичних інститутів, як парламенти, виконавча та судова влада, увага дослідників концентрувалася й на політичних партіях, групах інтересів, громадській думці) почав широко використовуватися біхевіоральний метод. У середині ХХ ст. порівняльна методологія стає най- більш популярною у політологічних дослідженнях. Важливу роль у цьому відіграв Еванстонський семінар у Північно- західному університеті (США), де головував Рой Макрідіс. Семінар був присвячений розвитку порівняльного методу та аналізу змін, що відбуваються в політичній науці, по- чинаючи з 30-х років ХХ ст. Зокрема, було відзначено зростання структурно-функціонального та біхевіорального аналізу політичних явищ та процесів. Також було підміче- но, що зросла точність у методах збору й аналізу даних; самі методи постійно проблематизувались; важливе міс- це в порівняльних дослідженнях одержала кваліфікація; зростала увага до теоретичної сторони порівняльних дослі- джень; здійснено поворот від нормативно-орієнтованої до 57 Політична теорія і методологія політики емпірично-орієнтованої теорії на різних рівнях аналізу; за- проваджено в науковий обіг позитивістського припущен- ня, що ціннісно-вільне і ціннісно-нейтральне знання мож- ливе; посилено інтерес до створення чистої теорії політики на противагу прикладному дослідженню. У березні 1954 р. Американська рада із суспільних до- сліджень (ASSRC) створила Комітет з порівняльної політич- ної науки на чолі із Г. Алмондом. Діяльність Комітету була спрямована на формування єдиного комплексу «теоретич- них проблем та методологію порівняльних досліджень» [7, с. 169]. Вона була високо оцінена наступним поколінням дослідників, які характеризували той період як «золотий вік порівняльної політології». У 50–60-х роках ініціатива в розвитку порівняльних до- сліджень перейшла із США до Західної Європи, де у 1952 р. було створено Міжнародну раду соціальних наук (ISSRC) як адміністративну й наукову базу для забезпечення постій- ної роботи в галузі міждисциплінарних та міждержавних порівняльних досліджень [8, с. 14]. Особливого значення ця установа набула після реорганізації 1961 року. Її най- важливішим досягненням був розвиток наукової мережі, що об’єднала дослідників компаративістів. У 70-х рр. ХХ ст. в порівняльних дослідженням намі- тилася криза, яка була зумовлена цілим рядом причин: не- сприйнятливістю політичної науки в цілому та порівняльної зокрема до нових соціальних та політичних змін; спробою створити на основі біхевіоризму і структурного функціона- лізму політичну науку, позбавлену цілісного навантаження, що привело до панування лише однієї теоретичної пара- дигми, пов’язаної з ідеологією лібералізму; неефективністю структурно-функціональної методології порівняльного ана- лізу, яка орієнтувалася на пошук закономірних зв’язків і представляла картину політичного світу, що позбавлявся унікальності та різноманіття; перевагою кількісних мето- дів аналізу у порівняльному дослідженні, які хоча й ство- рювали можливості для перевірки гіпотез, але одночасно призводила до їхнього збідніння. Шляхом статистичної пе- ревірки стверджувалися найчастіше відомі істини, залеж- ності. Сформована телеологічна концепція залежного роз- витку викликала протест як у західних компаративістів, так і дослідників незалежних країн [9, с. 73]. Галузь стала змінюватися і методологічно, і змістовно. Розвиток темати- ки порівняльних досліджень характеризувався переходом від вивчення традиційних інститутів і фактів політичної діяльності — держави, партії, виборів, засобів масової ін- 58 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 формації до нового — навколишнє середовище політики, групові інтереси і неокорпоративізм, нові масові рухи, ет- нічні, мовні, вікові та гендерні фактори. Особливе значен- ня надавалося дослідженням формування нового курсу. Сьогодні у даній методології продовжуються зміни, які характеризують дві тенденції: радикальна (представлена в постмодерній та феміністській політико-теоре тич них орі- єнтаціях) та відновлена історико-порівняльна методологія. Розкриваючи суть порівняльного методу, потрібно від- значити, що більшість дослідників визначають його як вияв подібностей або відмінностей політичних інститутів, про- цесів і явищ з метою їх кількісної і якісної характеристики, класифікації, впорядкування та практичного використан- ня в іншому соціополітичному середовищі [10, с. 526]. Є помилкою називати порівняльним тільки те дослідження, в якому використовується співставлення, що стосується двох і більше суспільств. Таке визначення є досить вузь- ким та опирається на кроссоцієтальний характер даних, з якими мають справу компаративісти. Такий підхід, фак- тично, виключає зі складу компаративістики порівняль- но орієнтовані дослідження одиничних випадків, таких як «Демократія в Америці» А. де Токвіля або «Елементарні форми релігійного життя» Е. Дюркгейма. Загалом, біль- шість дослідників, які займаються вивченням окремих ре- гіонів можна сміливо назвати компаративістами, оскільки вони, у своїх роботах, порівнюють об’єкт свого досліджен- ня з власними країнами або з видуманими, але перекон- ливо ідеальними типами. У цілому порівняння — це «про- цес відображення в людській свідомості реальних відносин тотожності та відмінності, що існують між предметами та явищами оточуючого світу» [11, с. 11]. Структурними еле- ментами порівняння є: 1) об’єкт 1; 2) об’єкт 2; 3) підстава порівняння — властивість, за якою порівнюють об’єкти; 4) висновки з порівняння. Слід зазначити, що порівнянню підлягають не самі об’єкти як такі в їх якісній єдності, а об’єкти як системи розчленованих аналітичним шляхом властивостей і відно- син. Порівнювати можна тільки різне, але це різне повинне містити в собі щось таке, що дозволяє здійснити між порів- нюваними об’єктами абстракцію ототожнення. Порівняння однакових феноменів є безсенсовим, оскільки воно не до- дає нової інформації до наявних знань про них. Водночас порівняння значно віддалених за своєю об’єк тив ною при- родою феноменів у пізнавальному плані також не має осо- бливої цінності [12, c. 124]. 59 Політична теорія і методологія політики У порівняльному дослідженні здійснюється порівнян- ня певних характеристик двох і більше об’єктів в даний момент часу, а можливо, й одного об’єкта в різних часових проміжках з метою виділення та аналізу рис подібності та розбіжності між досліджуваними характеристиками. Порівняльне дослідження носить багаторівневий ха- рактер. Як правило, робота компаративіста ведеться одно- часно на двох рівнях — макросоціальному (цілих систем) та внутрішньосистемному. Будь-який аналіз, що бере до уваги подібність та відмінність лише на макросоціальному рівні, не є істинно порівняльним, навіть якщо він вклю- чає дослідження сукупностей внутрішньосистемних харак- теристик. На думку А. Пржеворського та Г. Тьюна, «… в ідеалі порівняльне дослідження макросоціальних змінних повинно використовуватися для пояснення фіксованих на внутрішньосистемному рівні відмінностей між системами» [13, р. 50-51]. Макросоціальні одиниці важливі в компара- тивістиці не як види даних, а як мегатеоритичні категорії. Особливою рисою порівняння є використання ознак ма- кросоціальних одиниць для вироблення суджень поясню- вального характеру, що напряму пов’язані з поясненням та інтерпретацією макросоціальних відмінностей [14, с.35]. Для порівняльної методології є досить відчутною про- блема співставлення базових одиниць аналізу — держав, окремих інститутів тощо. Такі одиниці повинні бути рівно- цінними або незалежними і лише тоді вони можуть бути співвіднесенні з певним еталоном порівняння. Однак при цьому не потрібно забувати, що існує необхідність прове- дення якісного аналізу даних. Це є свідченням того, що в порівняльних політологічних дослідженнях необхідно ви- користовувати і якісні, і кількісні показники. Як відзначає Сморгунов, «в порівняльній політології дуже часто метрич- ні шкали стоять поряд з неметричними» [15, с. 47]. Більше того, компаративістські шкали не є ні чисто якісними ні чисто кількісними. Для здійснення раціональних вимі- рювань нерідко застосовують статистичні дані. Важливо відзначити, що подібне вимірювання дуже часто дозво- ляє встановити цікаві зв’язки. Наприклад, фінський ком- паративіст Е. Аллард, показав, що частка тих хто загинув під час громадянської війни в 1918-1921 рр. в Фінляндії в окремих комунах співвідноситься з часткою голосуючих за комуністів на початку 1960-х років [16, с. 157]. Рой Макрідіс, використовуючи документи Еванстоун- сь кого семінару та наслідки активного обговорення його результатів, сформулював у 1955 році основні вимоги по- рівняльного методу: 60 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 По-перше, порівняння повинно відбуватися на аб- страктному рівні. Відповідно конкретні ситуації та про- цеси як самостійні об’єкти не можна порівнювати. Кожне явище треба розглядати як своєрідне; кожне виявлення чого-небудь є неповторним; кожен процес і кожна нація, так само, які і кожен індивід, унікальні. Порівняти їх — це означає вибрати певні типи та поняття. Роблячи це, ми змушені порушувати їхню своєрідність і конкретність. По-друге, перед проведенням будь-якого порівняння треба не лише визначити категорії та поняття, але також ви- значити критерії, індикатори компонентів соціальної та полі- тичної ситуації, які пов’язані з проблемою, що аналізується. По-третє, потрібно визначити критерії для адекватно- го зображення певних компонентів, які входять до загаль- ного аналізу або аналізу проблеми. По-четверте, приступаючи до розвитку теорії політики, варто сформулювати гіпотези, які з’являються або з кон- тексту концептуальної схеми, або з самого формулювання проблеми. По-п’яте, формулювання відносин між гіпотезами та їхнє дослідження може ніколи не знайти підтвердження, на відміну від емпіричних фактів. Гіпотеза або низка гіпотетич- них відносин вважатимуться доведеними лише доти, доки вони не будуть спростованими, або фальсифікованими. По-шосте, найкраще формулювати низку гіпотез, аніж окремі гіпотези. Зв’язуюча ланка між загальним рядом гі- потез і соціальними відносинами повинна утворюватися за допомогою уточнення умов, за яких можуть відбуватися будь-яка, чи усі можливості, перелічені в цій низці гіпотез. По-сьоме, порівняльне вивчення, навіть якщо воно не виправдовує очікувань загальної теорії політики, може про- класти шлях послідовному розвитку теорії за допомогою: а) збагачення нашої здатності до уяви, яка допомагає фор- мулювати гіпотези; б) забезпечення засобів для тестування гіпотез; в) ми вимушені усвідомити те, що ми приймаємо як належне, потребує пояснення. По-восьме, найбільшою небезпекою у створенні гіпотез в поєднанні з порівняльним вивченням є необмежена пло- щина можливих відносин. Цього можна уникнути, склав- ши сукупність фактів, які важливі для створення гіпоте- зи до самого її формулювання. Така сукупність матеріалу може сама собою допомогти нам побачити ті відносини, які недоречні (клімат, виборча система, мова, промислова революція тощо). Усе це примушує вивчати різноманітні факти більш контрольовано [17, р. 45]. 61 Політична теорія і методологія політики Серед особливостей порівняльного методу необхідно виокремити наступні: політичні та соціокультурні структу- ри постійно виявляють мінливі та складні картини. Етнічна приналежність, соціальний клас і політична строкатість — характерні риси Європейського та Північноамериканського суспільств протягом останнього сторіччя; політичні погля- ди виступають як складні, змінні та ймовірності, якими супроводжуються явища; взаємодія між громадянами та людьми, які їх оточують, характеризується нелінійним ха- рактером зв’язків. Вплив соціального оточення та мереж дискусій не є простим, а складним та інтерактивним; фор- муючі риси політичних організацій і рішень стримують по- дальші результати; політичний протест, революції та уря- дова криза виявляють нестабільність картин, роблячи їх виникнення непередбачуваними; чинник випадку суттєво впливає на соціальну та політичну картину під час будь- якого аналізу. Випадок не треба розглядати як «статистич- ний шум» або «невиміряні змінні» [18, р. 16]. У компаративістиці порівняльні дослідження вивчають політичний світ, який неохоплений лише простою онтологією причинних і наслідкових зв’язків, а охоплює величезну кіль- кість випадків-продуків дії суб’єктивного чинника у політи- ці. Крім того, порівняльне дослідження повинно обов’язково поєднувати загальні характеристики та конкретні деталі. Застосування формальних моделей для аналізу вимагає по- єднання розгляду абстрактних теоретичних конструкцій з поясненням конкретних прикладів, окремих випадків, які здатні ілюструвати ці приклади. Результатом порівняння є ідентифікація, зіставлення певного політичного явища з ви- значеним класам явищ, або визначення спільних/відмінних рис щодо того явища, яке аналізується [3, с. 17]. Розглядаючи основні типи порівняльних досліджень слід відзначити, що в політичній науці не існує єдиної класифіка- ції порівнянь. Згідно з Матієм Доганом та Домініком Пелассі потрібно розглядати: метод окремого випадку, бінарний ана- ліз, порівняння подібних держав і порівняння контрастних за своїми системними параметрами держав [1, с. 161]. Російський дослідник Л. Сморгунов виділяє інші різнови- ди порівнянь: «case-study» порівняння, бінарне, регіональне, глобальне та крос-темпоральне порівняння [15, с. 57-60]. Порівняння «сase-study» застосовується тоді, коли ана- лізується одна країна (який-небудь політичний феномен в окремій країні) на тлі порівняння її з іншими країнами. Бінарне порівняння є стратегією дослідження двох кра- їн, що дозволяє виявити загальне і особливе в їх політичному 62 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 розвитку. При цьому виділяються два типи бінарних порів- нянь: непряме і пряме. Бінарне порівняння є непрямим в тому сенсі, що будь-який інший, що вважається несхожим, об’єкт порівняння розглядається залежно від власного ба- чення дослідника на основі суб’єктивних критеріїв. Пряме бінарне порівняння є безпосереднім і дозволяє досліднику з допомогою історичною методу включити в орбіту вивчення відразу дві країни [1, с. 161]. Прямий бінарний аналіз дає можливість проводити детальніше співставлення досліджу- ваних об’єктів, наголошуючи на їх унікальності. У порівняльних бінарних прямих дослідженнях панів- ними є дві стратегії — максимальна подібність та макси- мальна різниця країн. При цьому враховується, що спільні для них особливості при порівняльному аналізі можна буде інтерпретувати як константи або незалежні змінні та нада- лі не враховувати їх, оскільки причини різниці лежать поза ними. Стратегія максимальної подібності сьогодні є най- більш вживаною у порівняльній політичній науці [6, с.12]. Використання іншої стратегії передбачає відбір макси- мально різних країн. Якщо країни характеризуються певною спільною особливістю, то відмінності виключаються з пояс- нень. Йдеться про країни, обрані в результаті їх унікальнос- ті, що ілюструє загальне теоретичне бачення дослідника. Регіональне порівняння є поширеним типом порівнян- ня та передбачає співставлення регіонів, тобто групи країн, вибраних через схожість їх економічних, культурних, полі- тичних і т.д. характеристик. Регіональне порівняння відно- ситься до того, що дискутує зараз у порівняльній політології типу порівняння найбільш схожих країн у протилежність дослідженню групи країн з характеристиками, що розріз- няються. Дослідниками підкреслюється плідність подібного дослідження, оскільки воно дозволяє вирішити ряд проблем порівняння (порівнянність, еквівалентність) [1, с. 186-187]. Особливістю глобальних досліджень є те, що як оди- ниця аналізу тут береться вся політична система, її осно- вні характеристики. Можливість проводити глобальні до слідження з’явилася в 60-і роки у зв’язку з розвитком порівняльної статистики, появою даних по більшості кра- їн і розвитком комп’ютерних програм обробки статистич- них і соціологічних даних. Особлива увага в глобальних порівняльних дослідженнях політики стала приділятися соціально-економічним умовам появи і зміцнення режи- мів, ранжируванню країн по рівню демократії, співвідно- шенню різних типів держав і режимів, проблемі рівності тощо. В свою чергу кросс-темпоральне порівняння припус- 63 Політична теорія і методологія політики кає порівняння однієї і тієї ж країни (регіону) або різних країн в різний історичний час. Р. Чікот поряд із вище зазначеними типами порівнянь виокремлює ще й тимотичне порівняння. На його думку, воно так само, як і регіональне, «зорієнтоване на аналіз предмета або теми дослідження у порівняльній перспекти- ві» [1, с. 22]. Використання такого різновиду порівняння є комплексним вивченням питання на теоретичному рівні. Воно дозволяє розглядати тему аналізу комплексно на кон- цептуальному рівні. Найбільш повну типологію, на нашу думку, виокрем- лює М. Ільїн. Він, здійснюючи класифікацію порівнянь, стверджує, що різниця між ними обумовлена специфікою тих правил, які використовуються. Хоча на практиці не завжди використовуються ті чисті типи порівнянь які ви- окремлюються існують ще й змішані («гібридні») типи, що також застосовуються на практиці [16, с. 144]. До чистих типів порівнянь М. Ільїн зараховує: морфологічні, субстан- ційні, міфологічні, інтегральні, темпоральні та еволюційні. Морфологічне порівняння передбачає співставлення за формою, переважно за структурою та функціями. Харак терні приклади морфологічних порівнянь — «сортування» політій при допомозі класичної тріади «монархія — аристократія — демократія» або структурних моделей розділення влади. Парним до морфологічного виступає субстанціональне порівняння. За ним порівнюються не форми, а їх наповне- ння. Таке порівняння проводиться на основі елементарно- го складу порівнюваних об’єктів. Порівняння такого типу дозволяє працювати з аморфними або такими, що мають протиріччя та неоднозначну структуру політичні явища та процеси. Вони є досить популярними при дослідженні схід- них та пострадянських суспільств. Міфологічний тип порівняння заснований на виокрем- ленні синтетичної категорії шляхом її меонального, апофе- тичного протиставлення всьому іншому з різницею прита- манних особливостей даної категорії синтетичних якостей та нехарактерних їй дзеркальних подібностей, свого роду антиякостей. Інтегральне порівняння виходить із всеоб’ємного захо- плення елементів внутрішнього і зовнішнього середовища, що діють на цілісну систему, незважаючи чи це політія, по- літичний інститут, чи політична роль. Вони передбачають комплексну оцінку характеру та ступеня впливу на політичні інститути й процеси окремих факторів (географічних умов, культури). Особливий тип порівняння виникає при враху- 64 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 ванні темпоральності, точніше накопичення різних якостей та характеристик у процесі функціонування політичних утворень та зміняючих їх модифікацій. Нерідко порівню- ються й окремі події політичної історії. Однак найбільш по- казовим та потенціальний є еволюційний тип порівняння. Суть цього типу зводиться до співставлення політичних явищ та процесів за характеристиками, що пов’язані з пев- ними параметрами еволюції розвитку [16, с. 144-145]. Таким чином, зміст порівняльного методу в політоло- гічному дослідженні полягає у виявленні подібностей або відмінностей політичних інститутів, процесів і явищ з ме- тою їх кількісної і якісної характеристики, класифікації, впорядкування та практичного використання в іншому соціополітичному середовищі. У межах конкретного по- літологічного дослідження достатньо рідко використову- ються окремі типи порівнянь. Натомість, найчастіше за- стосовується їх синтез. Серед основних типів порівняння, що використовуються у політологічних дослідженнях варто виокремити: «case-study», бінарне, регіональне, глобальне, крос-темпоральне, морфологічне, субстанційне, інтеграль- не, темпоральне та еволюційне. Список використаних джерел: Доган М. Сравнительная политическая социология : пер. с 1. англ. / М. Доган Д. Пеласси. — М. : Соц.-полит. журн., 1994. — 272 с. Comparative Politics Today. A World View / General editor: 2. Gabriel A. Almond, G. Bingham Powell. Jr. Stanford University / University of Rochester. Third edition. 1984. Little, Brown and Company. Boston. — Toronto. — 742 р. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем Західної 3. Європи: інституційний вимір / А. Романюк. — Львів : Тріада плюс, 2004. — 392 с. Обушний М. І. Політологія : довідник / М. І. Обушний, А. А. Ко-4. валенко, О. І. Ткач ; за ред. М. І. Обушного. — К. : Довіра, 2004. — 599 с. Самбутян ю. Г. Сравнительная политология как направ-5. ление современной науки о политике / ю. Г. Самбутян // Вестник Российского университета дружбы народов. — Сер.: Политология. — 2004. — №1(5). — С.55-56. Кармазіна М. Становлення і розвиток порівняльної методології 6. в політичних дослідженнях / М. Кармазіна, О. Могилевиць // Політичний менеджмент. — 2006. — №5. — С.3-16. Ильин М. В. Сравнительная политология: научная компара-7. тивистика в системе политического знания / М. В. Ильин // Полис. — 2001. — №4. — С.169. Шойх Э. Шаг за шагом // Сравнительная социология : изб-8. ранные переводы / РАН Инстетут социально-политических 65 Політична теорія і методологія політики исследований ; Н.Б. Орлова (науч. ред), Т. И. Шумилина (пер). — М. : Academia, 1995. — С.14. Сморгунов Л. В. Сравнительная политология: проблемы и 9. этапы развития / Л. В. Сморгунов // Вестник Московского университета. — Серия 12. Политические науки. — 1999. — №2. — С.71-82. Політологічний енциклопедичний словник. — 2-е вид., доп. і пе-10. рероб. / упоряд. В. П. Горбатенко ; за ред. ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенька. — К. : Ґенеза, 2004. — 736 с. Бартон В. И. Сравнение как средство познания / В. И. Бар-11. тон. — Мн. : Изд-во БГУ, 1978. — 125 с. Долженков О. О. Порівняльно-політологічний метод: спе-12. ци фіка і здобутки / О. О. Долженков // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2003. — № 3. — С. 124-132. Przeworski, A., and H. Teune. The Logic of Comparative Social 13. Inquiry. — New York: Wiley-Interscience, 1970 — Р.30-81. Рэгин Ч. Особенности компаративистики / Ч. Рэгин // 14. Современная сравнительная политология : хрестоматия / Московский общественный научный фонд ; науч. ред. Г. В. Го- лосов, Л. А. Галкина. — М. : МОНФ, 1997. — С.31-52. Сморгунов Л. В. Современная сравнительная политология / 15. Л. В. Сморгунов. — М. : Российская политическая энциклопе- дия, 2002. — 472 с. Ильин М. В. Основные методологические проблемы срав-16. нительной политологии / М. В. Ильин // Полис. — 2001. — №6. — С.140-157. Makridis Roy C. A. Survey of the Field of Comparatives Go-17. vernment // Comparative Politics A. Reader. Editer by Harry Eckstein and Dewid E.Apter. The Free press, New York. Collir- Macmillan Limited. — London, 1967. — 345 р. Zukerman Alan S. Reformulting Understanding and Advancing 18. Theory in Comparative Politics // APSA-CP. Newsletter of the APSA Organized Section in Comparative Politics // Winter 1997. — Vol.8. — №1. — P. 3-21. Чилкот Р. Теории сравнительной политологии: в поисках пара-19. дигмы / Р. Чилкот ; В.А. Галкин (пер. с англ). — М. : ИНФРА-М, 2001. — 560 с. The article explores the features of the comparative method in the circumstances. Characterized basic requirements that relate to methodology in comparative political research. Key words: comparison, the comparative method, types of comparative political research. Отримано 20.05.11
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38801
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0103
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:12:51Z
publishDate	2011
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Кобильник, В.В. 2012-11-22T15:24:16Z 2012-11-22T15:24:16Z 2011 Порівняльний метод як основа політологічного дослідження / В.В. Кобильник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38801 321.7(477+438) У статті автор досліджує особливості використання порівняльного методу в політологічному дослідженні. Характеризуються основні вимоги, що ставляться до порівняльної методології у політологічних дослідженнях. The article explores the features of the comparative method in the circumstances. Characterized basic requirements that relate to methodology in comparative political research. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політична теорія і методологія політики Порівняльний метод як основа політологічного дослідження Article published earlier
spellingShingle	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження Кобильник, В.В. Політична теорія і методологія політики
title	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження
title_full	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження
title_fullStr	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження
title_full_unstemmed	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження
title_short	Порівняльний метод як основа політологічного дослідження
title_sort	порівняльний метод як основа політологічного дослідження
topic	Політична теорія і методологія політики
topic_facet	Політична теорія і методологія політики
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38801
work_keys_str_mv	AT kobilʹnikvv porívnâlʹniimetodâkosnovapolítologíčnogodoslídžennâ

Порівняльний метод як основа політологічного дослідження

Репозитарії

Схожі ресурси