Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України
У статті здійснено спробу аналізу подій Ніжинської «чорної ради 1663 р. через призму сучасних виборчих політтехнологій. Проводиться пошук спільних рис українських політичних процесів другої половини XVII і початку ХХІ ст. In the article the attempt of analysis of events of Nizhinskoy «black advice i...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38804 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України / В.В. Газін // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 82-90. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38804 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Газін, В.В. 2012-11-22T15:32:13Z 2012-11-22T15:32:13Z 2011 Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України / В.В. Газін // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 82-90. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38804 947.047.2(477)«1663» У статті здійснено спробу аналізу подій Ніжинської «чорної ради 1663 р. через призму сучасних виборчих політтехнологій. Проводиться пошук спільних рис українських політичних процесів другої половини XVII і початку ХХІ ст. In the article the attempt of analysis of events of Nizhinskoy «black advice is carried out in 1663 through the prism of modern electoral political technologies. The search of general lines of the Ukrainian political processes of the second half is conducted XVII and to beginning of ХХІ item. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політична історія Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України |
| spellingShingle |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України Газін, В.В. Політична історія |
| title_short |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України |
| title_full |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України |
| title_fullStr |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України |
| title_full_unstemmed |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України |
| title_sort |
чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної україни |
| author |
Газін, В.В. |
| author_facet |
Газін, В.В. |
| topic |
Політична історія |
| topic_facet |
Політична історія |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті здійснено спробу аналізу подій Ніжинської «чорної ради 1663 р. через призму сучасних виборчих політтехнологій. Проводиться пошук спільних рис українських політичних процесів другої половини XVII і початку ХХІ ст.
In the article the attempt of analysis of events of Nizhinskoy «black advice is carried out in 1663 through the prism of modern electoral political technologies. The search of general lines of the Ukrainian political processes of the second half is conducted XVII and to beginning of ХХІ item.
|
| issn |
XXXX-0103 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38804 |
| citation_txt |
Чорна рада 1663 р.: новітні політтехнології в історії ранньомодерної України / В.В. Газін // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 82-90. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gazínvv čornarada1663rnovítnípolíttehnologíívístoríírannʹomodernoíukraíni |
| first_indexed |
2025-11-27T05:20:33Z |
| last_indexed |
2025-11-27T05:20:33Z |
| _version_ |
1850798157799096320 |
| fulltext |
82
ПОЛітИЧНА істОРіЯ
УДК 947.047.2(477)«1663»
В. В. Газін
ЧОРНА РАДА 1663 р.: НОВітНі ПОЛіттЕХНОЛОГіЇ
В істОРіЇ РАННЬОмОДЕРНОЇ УКРАЇНИ
У статті здійснено спробу аналізу подій Ніжинської «чорної
ради 1663 р. через призму сучасних виборчих політтехнологій.
Проводиться пошук спільних рис українських політичних про-
цесів другої половини XVII і початку ХХІ ст.
Ключові слова: Ніжинська «чорна» рада, передвиборна бо-
ротьба, технології.
Застосування новітньої термінології стосовно харак-
теристики історичних подій та проектування сучасних
суспільно-політичних процесів на минуле, зокрема й ран-
ньомодернну історію України, звичайно, може зазнати
справедливої критики. Проте в історії є події, які разюче
нагадують епізоди, які ми можемо спостерігати й сьогодні.
Очевидно, саме тому ми часто говоримо про досвід, який
ми почерпуємо з історії, про те, що історія нас вчить і за-
стерігає, що історія має властивість повторюватися тощо.
Такою подією історичного минулого України, аналіз якої
породжує масу аналогій з сьогоденням є Ніжинська «чор-
на» (чернеча) рада 1663 р.
Вона розцінюється сучасною історіографією як одна
з найтрагічніших в ході Української національної револю-
ції. У результаті ради на Лівобережній Україні було обрано
окремого гетьмана, що призвело до фактичного розколу
держави на два гетьманства і створило передумови для
посилення експансії сусідніх держав на її ослаблені части-
ни (відповідно Польщі на Правобережжі та Москви — на
Лівобережжі).
Особливість даної гетьманської елекції полягала в тому,
що на відміну від інших подібних подій, на яких практич-
но завжди був явний фаворит, який в кінцевому результаті
і ставав гетьманом, тут на було реально визначеного кан-
дидата на гетьманську булаву (фактично ми можемо гово-
рити про вибори на альтернативній основі, які характерні
для демократичних суспільств сучасності).
© Газін В. В., 2011
83
Політична історія
У ході підготовки ради відбулася безпрецедентна для
ранньомодерної України передвиборна боротьба між осно-
вними претендентами на гетьманську булаву. Причому, за
своїми технологіями вона скоріше нагадувала, знову таки,
сучасні президентські вибори. Тут було масове викорис-
тання чорного й білого піару, безкомпромісна й жорстка
боротьба за електорат, яка повсякчас супроводжувалася
потоком явно популістських обіцянок, звинувачення у по-
рушеннях правил здійснення виборів. Тут ми спостерігає-
мо і надзвичайно активний вплив зовнішніх чинників на
виборчий процес в Україні. Особливо сильно, що стало вже
історичною традицією, зважаючи на геополітичне стано-
вище України, проявлялися московські впливи, що, знову
таки, не може не наштовхувати на аналогії з сьогоденням.
Фактично, в середовищі тогочасної української політичної
еліти утвердилося переконання, що саме московська під-
тримка є запорукою отримання влади в Українській дер-
жаві. Аналізуючи хід президентських перегонів в новітній
період історії України, ми також повсякчас спостерігаємо
використання окремими силами московських «козирів»
(перенасичення українського політичного простору ро-
сійськими політтехнологами та надзвичайна активність
російських мас-медіа, апелювання до промосковськи на-
лаштованого електорату, вояжі найвищих чиновників су-
сідньої держави з неприхованою підтримкою тієї, чи іншої
протиборствуючої сторони тощо.
Чи не головним козирем, що розігрувався претенден-
тами на гетьманство в 1663 р. стало звинувачення один
одного в зраді (сьогодні також традиційно мова ведеться
про зраду, чи то національним інтересам загалом, чи то —
якоїсь соціальної чи етнічної групи). Пошук зради активно
здійснювався і табором першого претендента — наказного
гетьмана Якима Сомка, і командою його конкурента — ко-
шового гетьмана Івана Брюховецького.
Одним з головних політтехнологів тогочасної кампанії
виступив єпископ Мефодій (Максим Филимонович). Тут, до
речі, ми також змушені констатувати, що й сьогодні роль
церкви виходить далеко за духовні сфери. Сучасні пасти-
рі активно включаються в політичні баталії. Таким самим
політиком від церкви, чи то церковником від політики був
і Мефодій. Неперевершений інтриган, користуючись впли-
вом в урядових колах Московської держави та маніпулю-
ючи діями кандидатів на гетьманство, він шукав насампе-
ред власної вигоди. І знову таки магічне слово «зрада» було
чи не головним аргументом його стратегії.
84
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
На першому етапі передвиборчої кампанії, коли по-
шукувачами гетьманської булави виступали наказний
гетьман Яким Сомко та ніжинський полковник Василь
Золотаренко, Мефодій активно виступав проти Сомка.
Водночас, підтримуючи В.Золотаренка, єпископ вів до се-
редини 1661 р. подвійну гру, даючи зрозуміти представни-
кам російського уряду, що як один, так і другий претендент
не підходять для посади гетьмана. Так 17 липня 1661 р. в
розмові з московським дворянином Федором Протасьєвим
Мефодій наголошував, що «... якщо буде наказний гетьман
Сомко на ю.Хмельницького місце гетьманом, то полковник
В.Золотаренко не буде його слухатись, а якщо полковник
буде гетьманом, то Сомко одноосібно буде якийсь умисел
над ним чинити в союзі зі своїм небожем і на дві сторони
буде Великому Государю неурядиця» [1].
Коли на літо 1661 р. з’явився третій претендент на
гетьманство — кошовий гетьман Іван Брюховецький,
єпископ виступив на його боці, ставши головним ідеологом
передвиборчої кампанії останнього. Очевидно саме завдя-
ки цьому Брюховецькому вдалося на сто відсотків вико-
ристати на свою користь суспільно-політичну ситуацію,
що склалася на той час в Україні. Хитрий і далекоглядний
єпископ розпізнав у кошовому гетьманові політика, який
відповідав інтересам Москви, а значить, мав реальний
шанс отримати булаву.
Діяльність цього тандему сконцентрувалася на кількох
напрямках. По-перше, свої зусилля вони спрямували на
дискредитацію в очах московського уряду своїх головних
суперників — Я. Сомка та В. Золотаренка. Головним засо-
бом тут виступив саме пошук «зради» з боку опонентів. По-
друге, — на завоювання довіри до себе з боку російських
чиновників в Україні й московського двору, що мало бути
досягнуто шляхом демонстрації своєї вірності. Третім на-
прямком було здобуття авторитету серед найчисельнішої і,
за певних умов, найвпливовішої сили в суспільстві — маси
біднішого козацтва й селян. Зокрема, в цьому плані стави-
лося за мету дискредитувати в очах українського населення
своїх опонентів.
Тож вже з літа 1661 р. розпочинається планомірне
здійснення цієї програми, чому сприяло все зростаюче не-
вдоволення діями Я.Сомка з боку московських воєвод. Так,
16 липня 1661 р. у своїй відписці до Москви Г. Ку ра кін вка-
зував, що наказний гетьман хоче вчинити з царськими людь-
ми те саме, що зробили з В. Б. Шереметьєвим [2]. 10 жовтня
1661 р. про його ненадійність повідомляв переяславський
85
Політична історія
воєвода В. Волконський [3]. А стольник І. Пєсков у своєму
донесенні зазначав, що в жовтні 1661 р., під час облоги
військами ю.Хмельницького Переяслава, Я. Сомко прово-
див з гетьманом таємні переговори[4]. Подібна інформація
надходила до Москви й протягом 1662 р. Так, на початку
червня В. Волконський повідом ляв, що «... у Якима Сомка і
у всіх полковників хитання великі» [5]. А 27 червня 1662 р.
вже київський воєвода І. Чаадаєв доповідав, що писар на-
казного гетьмана обмовився, що той з Хмельницьким змов-
ляються, щоб їм об’єднатися з кримським ханом [6].
Тут слід відзначити, що у перших випадках звинува-
чення мали чисто теоретичний характер. По-перше, мова
йшла лише про ймовірну зраду. По-друге, як таких доказів
навіть можливої зради не було. Ця тактика спостерігалася
і в діях головного суперника Я. Сомка.
І. Брюховецький та Мефодій планомірно засипали Моск -
ву компрометуючими матеріалами на Сомка [7]. У своїх ли-
стах вони називають його наступником і продовжувачем
політики Виговського та Хмельницького, при цьому звертала-
ся увага на родинні зв’язки останнього з Сомком [8]. А Ф. Ло-
диженському Брюховецький говорив: «... а коли Я. Сомко геть-
манство обійме, тоді ж від Великого Государя відійде до ляхів»
[9]. Поряд з Сомком від них діставалося й В.Золотаренку, про
якого кошовий говорив, що той дарма хоче «вибрехати» в
царя булаву й лише своїм баламутством невинні душі губить,
землю пустошить і царське жалування вимагає [10].
У той же час кошовий гетьман всіма засобами нама-
гався засвідчити свою вірність та намагався заслужити
довіру з боку Москви. Він пішов навіть на декларування
необхідності ліквідації гетьманської форми правління в
Україні. Зокрема, у листі до єпископа Мефодія він зазначав,
що «... нам не про гетьманство потрібно старатися, лише
про князя Малоросійського від його Царської Величності.
На це князівство бажано Федора Михайловича мати» [11].
Щоб створити собі надійну соціально-політичну опору,
Брюховецький проводив активну агітацію за свою кан-
дидатуру в середовищі козацтва, насамперед запорозь-
кого. Він ідеально зумів розпізнати й використати праг-
нення Січі відігравати провідну роль у політичному житті
козацької України. Зі здобуттям гетьманської булави своїм
кандидатом запорожці надіялись відновити свій вплив на
політичне життя козацької України й усунути від влади го-
родову старшину. При цьому кошовий виступав у ролі по-
борника інтересів знедоленого населення й найбіднішого
козацтва, хоча сам володів значною кількістю маєтків і угідь
86
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
[12]. Остання фраза цілком може стосуватися більшості
представників і сучасного українського політикуму (!).
На весну 1662 р. Брюховецький спромігся налаштува-
ти проти головного свого конкурента також і впливового
в козацькому середовищі кошового Івана Сірка. Остан-
ній, будучи на перших порах лояльним до Я. Сомка, різко
змінив свою позицію щодо нього. У відповідь на спробу
наказного гетьмана заручитися його підтримкою, Сірко
20 березня 1662 р. в різкій формі заявив йому, щоб той
більше не писав і що «... його зрада й лукавство стали оче-
видними всьому війську» [13].
Сомко, розуміючи, що головною силою, яка може
суттєво вплинути на результати боротьби за гетьманство,
є Москва, намагався схилити царський уряд на свою сто-
рону. Протягом весни — літа 1662 р. наказний гетьман
спорядив туди кілька посольств. Він намагався продемон-
струвати свою вірність (направив до Москви полонених
татар як доказ його старанності), а також спростовував
наклепи суперників. При цьому зазначав, що «напівляху»
Брюховецькому вірити не можна [14]. Зокрема, чергова
делегація на чолі із сотниками М. Романовим і М. Семе но-
вим була направлена ним до Москви 4 липня 1662 р. Посли
привезли полонених поляків і грамоту від наказного геть-
мана, у якій той скаржився на єпископа Мефодія, «... який
учинив смуту і якого не люблять у війську» [15].
Проте, численні листи Я. Сомка і його успішні дії про-
ти татарських військ та загонів ю. Хмельницького, а та-
кож підтримка значної частини вищого духовенства й
козацької старшини не мали позитивного впливу на став-
лення російського уряду до наказного гетьмана. У Москві
краще сприймалися відкрито промосковські, хоча й де-
магогічні, заяви Брюховецького. До того ж, з ряду причин
Яким Сомко, як гетьман, не міг влаштовувати московсь-
ку політичну еліту. Він був яскравим представником тієї
непокірної козацької старшини, котра зберігала вірність
до тих пір, поки їй це було вигідно й завжди болісно реа-
гувала на будь-які спроби Москви урізати її суверенітет і
намагалася будувати свої відносини з московським урядом
на суворо договірній основі.
У Москві, зважаючи на звинувачення на адресу Сомка
з боку воєвод та єпископа Мефодія, не були схильними
довіряти наказному гетьману. Крім того, й через схильність
Сомка відігравати якомога самостійнішу роль у політичному
житті держави, постійні заяви про необхідність встановлен-
ня в козацькій Україні сильної гетьманської влади. Звичайно,
87
Політична історія
це все в комплексі робило шанси Я. Сомка на гетьманство
мізерними. Тож закономірною була спроба останнього в
обхід Москви організувати гетьманські вибори.
У квітні 1662 р. наказний гетьман ініціював старшинську
раду в Козельці. На ній була присутня більшість лівобережної
старшини і Сомко без особливих проблем добився обрання
себе гетьманом [16]. Місія московського боярина, який був
присутнім при цьому, обмежилася лише констатацією фак-
ту вибору гетьмана і врученням йому необхідних атрибутів
влади. Але відразу після ради в Москву посипалися листи
від сомкових суперників, в яких містилося опротестування
законності гетьманської елекції. Так, зокрема, Золотаренко
й Мефодій твердили, що Сомко отримав гетьманство обма-
ном, скликавши полковників нібито для вирішення якихось
військових справ, він грубою силою змусив їх голосувати за
себе [17]. А київський протопіп В. Прокоф’єв, перебуваю-
чи в Москві, говорив, що рада в Козельці була неповною,
тому що на ній не була присутньою «чернь» і все поспільство
[18]. Формально ці аргументи й стали причиною того, що у
Москві не затвердили результатів Козелецької ради. Сомку
дали зрозуміти, що до гетьманської булави залишився один
шлях — через загальну чорну раду, на якій би відбулися ви-
бори «всіма вільними голосами» [19].
З початку 1663 р. паралельно листуванню з П. Те те-
рею, Я. Сомко намагався забезпечити собі найкращі умови
в разі проведення гетьманської елекції на чорній раді. Для
цього він продовжував виправдовуватися перед царем,
звинувачуючи водночас своїх суперників. Крім того він
намагався не допустити участі у виборах запорожців, ар-
гументуючи це тим, що вони мають розійтися по тих пол-
ках, до яких приписані. Також протестував проти участи в
майбутній раді єпископа Мефодія.
І. Брюховецький з початком 1663 р. також активізує
свою діяльність. 2 квітня 1663 р. кошовий гетьман ви-
дав універсал до всіх жителів Лівобережжя. У ньому ува-
га акцентувалася на зрадницькій діяльності Сомка, який
з «... Тетерею, зачинателем зради, в злагоді живучи, домо-
вився, щоб Тетеря на його сторону Дніпра тамтешні пол-
ки з татарами в Кременчук заслав. А Сомко нам заважає,
щоб ми ніякої допомоги з вірним військом Його Царської
Величності низовим славетним Запорозьким тим бідним
понаддніпрянським людям не надали» [20]. Брюховецький
закликав все поспільство збиратися під Ніжин, де буде про-
ведено раду і при цьому додавав, що можна буде «Ніжин
грабувати» [21]. Звісно, що такі заклики повинні були прива-
88
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
бити на раду масу люмпенізованих козаків і селян, найбільш
незадоволеної частини суспільства, в середовищі якої силь-
ними були антистаршинські настрої. Ці люди були якраз
тією силою, на яку планував спертися Брюховецький, що
на той час вже здобув імідж захисника знедолених (обіцяв
масове покозачення після обрання його гетьманом) (!).
Активно підтримував І. Брюховецького і Г. Ромода нов-
сь кий. Не даремно Я. Сомко тривожився, що той заодно з
Мефодієм і Золотаренком прагнуть обрати в гетьмани того,
кого вони хочуть [22]. Правда, у цьому випадку наказний
гетьман помилявся щодо В. Золотаренка. Останній вже
був використаний Мефодієм як знаряддя для боротьби з
Сомком і став непотрібний новоутвореній коаліції Мефодія
з Брюховецьким. На Золотаренка зі всіх сторін почали сипа-
тися звинувачення у зловживаннях та привласненні коштів
і продуктів, що належали війську [23]. Пізніше, вже 8 червня
1663 р., перебуваючи з військом у Нових Млинах, куди він
прийшов, готуючись до ради, Брюховецький вкотре наголо-
шував на зрадницьких діях Сомка й Золотаренка, стверджу-
ючи, що вони спільно хочуть відмежуватися від Москви, для
чого і міста всюди укріпили, і дзвони на гармати перелили.
Брюховецький запевнив московських урядовців, що якщо
рада пройде на його користь, то він відразу ж з військом і
калмиками піде на Правобережжя для «промислу» [24].
Як наслідок таких дій, в Москві саме кошового ста-
ли вважати найкращим претендентом на гетьманство і
спрямували свої зусилля на моральну, матеріальну і навіть
військову його підтримку. Цар Олексій Михайлович нака-
зував Г. Ромодановському, що потрібно «... берегти міцно,
щоб Брюховецького не втратити, а він істинно вірний,
тому що очі наші бачив й обіцявся». З цього випливає
ще один цікавий факт, що в процесі підготовки до ради
Брюховецький встиг побувати в Москві і засвідчити там
свою вірність. Ромодановський, виконуючи царський на-
каз, направив загін своїх людей для охорони Брюховецького
й Мефодія [25]. Звідти було надіслано кошти й подарун-
ки на Запорожжя, а також на ім’я єпископа Мефодія для
роздачі прибуваючим до нього посланцям з різних міст
[26]. Діяльність єпископа знаходила відповідну оцінку і не
лише моральну. Так, безпосередньо перед Чорною радою, 2
червня 1663 р., Мефодій отримав від московського князя
Д. Велико-Гагіна, який був відряджений царем для спосте-
реження за законністю обрання гетьмана, 300 рублів [27].
Чорна рада, всупереч старанням Я. Сомка, відбулася
17-18 червня 1663 р. в м. Ніжині. Про її хід достатньо
89
Політична історія
відомо, тому немає потреби описувати ці події. Але слід
відзначити декілька важливих моментів, що засвідчують
вирішальний вплив Москви на її результати. Так, для про-
ведення ради разом з Велико-Гагіним відправилось ціле по-
сольство, до складу якого ввійшли стольник К. Хлопов, дяк
І. Фомін і 12 дворян. Супроводжував їх чималий військовий
загін у 8 тис. осіб [28]. Хоча проголошувалося, що завданням
російського посольства були нагляд за законністю виборів
та приведення новообраного гетьмана до присяги й вручен-
ня йому царської грамоти (такі собі незалежні спостерігачі),
однак, як з’ясувалося, головне його завдання полягало в
приведенні до булави особи потрібної Москві [29].
Рада пройшла під контролем московської делегації.
Коли 17 червня з початком виборів гетьмана вона перетво-
рилася у бійку між прихильниками й противниками Сомка.
За свідченням самого Д. Велико-Гагіна, російські солдати
під командою майора Страсбуха закидали натовп козаків
ручними гранатами і завдяки цьому навели порядок [30].
Проте так сталося, що «випадково» гранати завдали шкоди
прихильникам Я. Сомка. Такий розвиток подій видається
реальним, зважаючи на прихильність представників Моск-
ви до Брюховецького. Тож саме втручання російських
вояків стало чи не вирішальним для результатів ради й
привело на гетьманство Івана Брюховецького.
Отже, в умовах існування ранньомодерного соціуму, як
бачимо, були присутні сучасні новітні політичні технології,
які й виявилися достатньо дієвими і в той час.
Список використаних джерел:
Акты, относящиеся к истории южной и Западной России, 1.
собранные и изданные археографическою комиссиею (далі —
Акты юЗР). — СПб., 1867. — Т.5. — С. 89.
Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. Інститут 2.
рукописів (далі НБУВ. ІР.). — Ф. ІІ, № 15408. — Арк. 4.
Акты юЗР. — СПб., 1872. — Т. 7. — С. 331.3.
Там само. — С. 332.4.
Там само. — С. 338.5.
Там само. — С. 340.6.
Центральний державний історичний архів України (далі — 7.
ЦДІА України). — КМФ 7. — Оп. 1. — Спр. 284. — Арк.1.
Акты юЗР. — Т. 5. — С. 89, 101.8.
Там само. — Т. 7. — С. 349.9.
Там само. — Т. 5. — С. 100.10.
Там само. — С. 101.11.
Стецюк К. І. З історії соціально-політичної боротьби в Україні 12.
в 60-х роках XVII ст. (Чорна рада 1663 р.) / К. І. Стецюк //
90
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
Наукові записки інституту історії (АН УРСР). — К., 1957. —
Т. 9. — С. 232.
Акты юЗР. — Т. 7. — С. 337.13.
ЦДІА України. — КМФ 7. — О п. 1. — Спр. 290, 291, 302, 14.
304.
Там само. — Спр. 304; Акты юЗР. — Т. 5. — С. 118.15.
Там само. — Ф. ІІ, № 15576. — Арк. 23-24, 34-37; Востоков 16.
А. Козелецкая рада 1662 г. / А. Востоков // Киевская стари-
на. — 1887. — Т. 17. — Февраль. — С. 272-284.
Соловьев С. М. История России с древнейших времен // 17.
Соловьев С. М. Сочинения. В 18 кн. / С. М. Соловьев. — М.,
1991. — Кн. 6. — Т. 11-12. — С. 102-103.
Окиншевич Л. Генеральна рада на Гетьманщині XVII-XVIII ст. / 18.
Л. Окиншевич. — К., 1929. — С. 27.
Акты юЗР. — Т. 7. — С. 349, 357.19.
НБУ ІР. — Ф. ІІ, № 15412. — Арк. 24-26.20.
Окиншевич Л. Генеральна рада на Гетьманщині / Л. Окин-21.
шевич. — С. 47.
Акты юЗР. — Т. 5. — С. 126.22.
Стецюк К. І. Назв. праця. — С. 230.23.
Акты юЗР. — Т. 5. — С. 168-169.24.
Стецюк К. І. Назв. праця. — С. 239, 242.25.
Акты юЗР. — Т. 5. — С. 103.26.
Там само. — С. 141.27.
Востоков А. Нежинская рада 1663 г. / А. Востоков // Киевская 28.
старина. — 1888. — Т. 21. — Май. — С. 127-128.
Там само. — С. 128, 136.29.
Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII–30.
XVIII cт. / Л. Окиншевич. — К., 1929. — Ч. 1. — С. 167-169.
In the article the attempt of analysis of events of Nizhinskoy
«black advice is carried out in 1663 through the prism of modern
electoral political technologies. The search of general lines of the
Ukrainian political processes of the second half is conducted XVII
and to beginning of ХХІ item.
Key words: Nizhinska «black» advice, pre-election fight, tech-
nologies.
Отримано 27.05.11
|